Гаррі×Гаррієт

Потяг прибув на станцію Гоґсмід і першачків навколо себе збирав Геґрід. Гаррі з Гаррієт радо привітали його. Хоча дехто злякався велетня з ліхтарем.

Хранитель ключів провів їх до озера і всадив на човники.

У світлі вогників, що відображаються у воді — перед дітьми виринула велична громада замку.

На протилежному березі водойми їх зустріла сувора жінка, що представилася професоркою Макґонеґел. Вона провела дітей до просторого вестибюлю. Далі коридором повз двері з-за яких долинав шум натовпу, і завела у маленьку кімнатку поруч. Професорка розповіла про чотири гуртожитки і важливість церемонії сортування яка на них очікує.

— Я вас заберу коли все буде готово.

І вийшла.

Серед дітей виникло питання — як буде проходити розподілення?

Ніхто й уявлення не мав.

— Фред говорив, що має бути якесь випробування. Битва з тролем.

— Це твій брат жартівник? — запитала Гаррієт. Той покривав головою. — Тоді він міг так пожартувати. Герміоно, ти ж читала історію Гоґвортсу?

— Так.

— Не пам'ятаєш, там було, щось про церемонію сортування?

Дівчина задумалася.

— Ні. Не було, — розгублено відповіла.

— Ну от, що за люди писали цю книгу? Ніби нам і так бракує стресу, ще хвилюватися, що сортування провалимо. Хтось взагалі знає як проходить сортування? — голосно запитала Гаррієт. Ніхто не відповів. Всі лиш розгублено перезиралися.

Повернулася професорка Макґонеґел і повела їх до великої зали. Там стояло чотири довгі столи за якими сиділи старші учні, що з цікавістю дивилися на новачків. За п'ятим, коротшим столом на підвищені були викладачі. Перед ними стояв триногий ослінчик зі старезним гостроверхим капелюхом.

Раптом складки головного убору склалися на подобі роту і від нього долинула пісенька про чотири гуртожитки.

Сортування виявилося дуже простим — всього і треба було начепити на себе капелюх, що відправить тебе до підходящого гуртожитку.

Професорка зачитувала список і діти підходили по одному, сідали на ослінчик, одягали капелюх, і чекали що скаже магічний артефакт. Головний убір у більшості випадків обирав гуртожиток миттєво, та з деким довго думав.

Коли викликали Гаррі Поттера всі у залі захвилювалися. Всім було цікаво куди ж потрапить знаменитий Гаррі Поттер.

Капелюх досить довго мовчав. Нарешті визначився:

— ҐРИФІНДОР!

Здавалося, що можна оглохнути від бурхливих оплесків від столу під червоно-золотистими знаменами.

— Гаррі Поттер? — запитально прочитала професора і розгублено подивилася на дівчинку що підходила.

— Це напевно про мене, — сказала Гаррієт. — Тітка розповідала, що батько записав нас з братом однаковими іменами. Потім до мого дописали “єт”. Та схоже магічна бюрократія почала свій рух до виправлення, — пояснила дівчинка і всілася на ослінчик.

— Що ж. Це цілком у дусі Джеймса Поттера.

Капелюх вагався куди її розподілити. Там вона попросила відправити їх до брата.

Таким чином обидва Поттери опинилися на Ґрифіндорі.

Після завершення церемонії сортування — настала пора бенкету. З обіду пройшло багато часу тому всі з апетитом накинулися на наїдки, що з'явилися на столах.

І завершився вечір співанням гімну школи. Кожен обирав мотив до душі. Директор школи, поважний сивобородий чоловік аж просльозився коли близнюки Візлі закінчили свій тужливий заспів. На сам кінець він сказав кілька слів що не мали жодного сенсу. Було не зрозуміло геній він чи божевільний.

— Геніальність та божевілля часто ходять разом, — сказала Гаррієт. — Здається я його бачила на картках з шоколадних жабок.

Дівчинка знайшла в кишенях картки.

— Ой! А де він подівся?

— А ти думала він буде весь день там сидіти? — підняв брови Рон.

Поттери були в захваті від магічного світу.

Замок був грандіозним. Величезний, з купою найрізноманітніших сходів. Портрети на стінах живі і розмовляють.

Вхід до башні Грифіндору закривав портрет Товстої Пані.

Перш ніж розійтися по спальнях Гаррі запитав у сестри:

— Тобі капелюх теж пропонував до Слизерину?

— Ні. До Рейвенклову. Та я попросилася, щоб з тобою разом бути.

— А я попросив, щоб там де батьки вчилися.

Двійнята міцно обійнялися і розійшлися. Це вперше за своє життя вони спатимуть у різних кімнатах.

Навчатися було складно, та цікаво. Найважчим було навчитися орієнтуватися у замку. Зі сходами варто було бути особливо обережними — вони мали звичку змінювати напрямок. Коли ти обороняєш замок це звісно плюс, та не тоді коли ти запізнюєшся на урок трансфігурації. Одного разу професорка Макґонеґел пригрозила перетворити Гаррі на годинник, а Рона на мапу коли ті запізнилися.

На Гаррі всі витріщалися і тикали пальцями. Він був вже морально готовим до цього тому стоїчно зносив усю увагу. Гаррієт ж ховалася за братом. Маги хоч і відчувалися інакше ніж звичайні люди — проте до них було просто звикнути. Інша справа привиди.

— Розумієш, вони ж по суті лише відбиток емоцій людей, що колись жили. Вони холодні, — намагалася пояснити брату те що відчуває. — А Півз це взагалі термоядерна бомба з емоцій. Одночасно холодні і гарячий. Він же полтергейст. Ніколи не був живим. А виник з виплесків емоцій тисяч юних чарівників.

Перший урок зіллєваріння був разом зі слізеринцями. А вів його їх вихователь який за словами старшекурсників був прискіпливим до всіх гуртожитків окрім свого. Та особливо ненавидів Ґрифіндор.

Коли до класу увійшли слизеринці — Мелфой та Креб з Ґойлом почали уважно оглядати присутніх. Гаррієт зрозуміла, що це по її душу тому вирішила атакувати першою. Не можна було віддавати ініціативу у стосунках з цими хлопцями.

— А ось і ви! Я ж вам не дорозповіла, що сталося далі.

Навколо рудої ґрифіндорки зібралися більшість учнів. Тим хто був не в курсі тихенько пояснювали знаючі. Захопливий переказ обірвав дзвінок.

— Наступного разу дорозкажу.

Діти розсілися.

Гаррі підхопив сестру, що пошатнулася. Несподіваний перфоманс коштував багато сил Гаррієті.

— Ти в порядку? — стурбувався брат.

— Треба трохи солодкого, — дівчинка знайшла в кишенях цукерки і сіла за парту. — Тільки ж ти все записуй, що скаже професор. Старшекурсниці казали, що це потім стане у нагоді, — попросила Гаррієта брата закидаючи солодощі в рота.

— Добре, добре, — запевнив той. Дівчинка пірнула під стіл за пером що впало.

Двері різко розчахнулися і до класу влетів чоловік у чорній мантії.

— Тут не буде безглуздих помахів чарівною паличкою. Ви навряд чи зможете осягнути усю красу киплячого казану. Я можу навчити вас варити популярність і навіть закорковувати смерть. Та схоже тут є ті хто вважає себе занадто розумним, тому навіть не слухає.

Професор Снейп зупинився перед Гаррі і свердлив його поглядом. Хоча той лише старанно занотовував його слова. Гаррієта вдарилася головою об стільницю почувши голос чоловіка прямо біля парти. Охнула і лишилася на підлозі, протираючи забите місце.

Професор почав напосідати на Гаррі з питаннями на які той не міг відповісти. Бо це був перший урок, і він, на відміну від Герміони, що з усіх сил тягла руку, не вивчив весь підручник.

— Я не знаю професоре.

Той хотів було знову поставити каверзне питання коли в полі його зору опинилася темно-руда маківка Гаррієти. Дівчинка нарешті наважилася вилізти з під столу.

Професор Снейп обірвав свою промову на півслові і закляк витріщівшись на неї. Він дивився на неї ніби побачив привида. Хоча їх в замку і так було достатньо. Їх погляди зустрілися. Його розгублений, і її не розуміючий.

Чоловік відмер і звелів розділитися на пари для приготування простенького зілля. Рецепт був на дошці. Гаррієта переписала його собі у зошит, щоб він був під рукою.

Зіллєвар ходив класом і критикував чи не кожна зілля. Стіл Поттерів він оминав. Навіть намагався не дивитися на них. Ті часто допомагали на кухні — тому досить успішно впоралися з завданням. Бідолашний Невіл від купи придирок мало не обварив себе. Та на щастя перший урок зіллєваріння пройшов без травм.

У п'ятницю після уроків Поттери пішли в гості до Геґріда. Рон звісно з ними. Вони з Гаррі потоваришували. Гаррієта ж поки приглядалася до своїх сусідок. Парваті та Лаванда постійно теревенили про всілякі милі штучки, що було не дуже цікаво юній Поттер. Герміона була зосереджена на навчанні і постійно торочила про правила, і повчала всіх навколо, чим неймовірно дратувала. Та з нею приємно було посидіти у бібліотеці.

Геґрід зустрів їх з гарячим чаєм та печивом, що виявилося кам'яним. Дивовижно як йому вдалося влітку зготувати цілком їстівний торт.

У хатинці лісника було багато всього цікавого. Саморобні меблі під габарити господаря, всілякі сушені трави, чиїсь роги, цілий жмуток сріблястого волосся. Вовкодав Іклань привітав обслюнявивши кожного, а потім поклав голову на коліна Гаррієті. Тій нічого не лишилося як почати гладити пса.

— Як пройшов ваш тиждень? — запитав чоловік ласкаво дивлячись на дітей.

— О! Це було насичено!

Гаррі почав ділитися враженнями про перші дні.

— На уроці зіллєваріння професор Снейп ні з того ні з чого почав на посідати на мене наче я його особистий ворог. Хоча ми бачилися вперше в житті! Що я йому зробив?

Геґрід задумався згадуючи давнє минуле.

— Не ти. Твій тато. Пам'ятаю вони з Северусм ворогували. Навіть більше ніж звичайна ворожнеча між Ґрифіндором та Слизерином. А ти схожий на батька.

— Я пам'ятаю. Ти казав. А Гаррієта схожа на маму. Це ще тітка Петунія казала. Вона іноді як на неї дивиться то стає сумною. Професор Снейп доречі дивно себе повів як побачив її — раптово замовк і втік.

— Навіть не знаю, — Геґрід почухав бороду. — А як ти почуваєш себе, Гаррієто? — стурбувався чоловік згадавши візит на алею Діаґон. Дівчинка припинила тіскати собаку і відповіла.

— Не хвилюйся. В мене був час підготуватися. Так що зі мною все гаразд. Тільки намагаюся триматися подалі від привидів. І про всяк випадок з'ясувала де лікарняне крило і познайомилася з мадам Помфрі.

— То добре. То добре.

Гаррі помітив “Щоденний віщун” на передовиці якого було написано про розслідування пограбування банку Ґрінґотс.

— Розслідування вже завершене? — запитав Гаррі беручи газету до рук. — А винуватця так і не знайшли. Геґріде, здається ти з того сховища забрав щось, ще до того як всього вдерлися.

— Ееее… Роне! Як там твій брат Чарлі? Здається досліджує драконів. Він завжди любив всіляких звіряток.

Гаррі переглнувся з сестрою. Дивним було те, що Геґрід перевів тему на інше. Рон розповідав про роботу брата. Очі велетня, щасливо сяяли.

— Я завжди мріяв мати дракончика.

Новий тиждень почався з першого уроку польотів спільно зі Слизерином.

Як виявилося, Драко, Вінсент та Ґреґорі, вражені розповіддю Гаррієт потім у вітальні переповідали пригоди кіногероя іншим першокурсникам зеленого гуртожитку. Коли старшокласники дізналися про що шушукаються малі — налаяли їх. Мелфой був роздратований через цей нагоняй і винною звісно назначив Гаррієту.

— Це ти винна!

Дівчинка лише розгублено кліпала очима не знаючи, що сказати не це безпідставне звинувачення.

Підійшла мадам Гуч і наказала шикуватися. Коли всі спромоглися викликати мітли — наказала осідлати їх. Мітла Невіла була якась бракована і сама почала злітати. Бідолашний хлопчина запанікував і піднявшись на п'ять метрів впав. Викладачка повела його до лікарняного крила наказавши решті лишатися на землі пригрозивши, що той хто ослухається буде виключений зі школи.

Драко маючи паскудний настрій підібрав випавшу нагадайку Лонґботома і почав дражнити нею Гаррієту.

— Мелфою, віддай, — заступився за сестру Гаррі.

— А ти відбери! — і слизеринець злетів.

Поттеру не лишалося нічого іншого окрім як погнатися за ним. Вони ширяли над головами однокласників. Гаррі відчув себе в своїй стихії. Відчуття польоту — це те чого йому не вистачало для щастя.

Драко набридло тікати і він швиргонув кульку. Гаррі зробивши крутий поворот нагнав і піймав. На землі його зустріли овації. Всі поздоровляли його з крутим фінтом. Та радість обірвала професорка Макґонеґел, що не стала слухати пояснень дітей і забрала Гаррі.

На обід Гаррі прийшов блідий і схвильований. Його не виключили, а запропонували стати ловцем у квідич. Вранці від отримав мітлу від виховательки і до звичайних уроків додалися щоденні тренування. Гаррієта з'ясувала, що їх батько теж грав у квідич, тільки на позиції загонича.