Гаррі×Гаррієт

Перший матч з квідичу відклали. Слизеринський ловець був покараний за зрив уроку з догляду за магічними створіннями, а гафелпафці були не готові відразу їх замінити, бо їх новий капітан, він же ловець, травмувався на тренуванні.

Олівер Вуд нещадно ганяв гравців, бо це був його останній рік у Гоґвортсі. І чого б це не вартувало — хотів закінчити навчання з кубком квідичу.

Хоч як Гаррі Поттер не викладався на тренуванні — це не звільняло його від виконання домашнього завдання. Сестра звісно допомагала, та списувати не давала.

— Знаєш, я хвилююся за Герміону, — сказала Гаррієт брату після того як закінчила перевіряти його реферат.

— А що з нею? — Гаррі підняв голову від карти зіркового неба.

— Щось мені здається, що вона забагато на себе взяла. Її вже за тими підручниками не видно. Роне! — рудий, що теж нидів над своїм завданням, підняв голову. — Подбай про те, щоб під час походу до Гоґсміту Герміона добре відпочила. Боюсь якби в неї не стався нервовий зрив.

Хлопець уважно подивився на завалену подругу, і кивнув головою. А потім насупився.

— А ви хіба не підете?

— Ні, — відповів Гаррі.

— У нас немає підписаних дозволів, — продовжила Гаррієт.

— Дядько Вернон обіцяв підписати якщо ми гарно будемо себе вести.

— Та я надула тітку і втекла з дому.

— А я за нею.

— Потім була купа колотнечі й воно якось забулося. Я навіть не знаю де ті бланки.

— Здається я закинув їх собі в скриню, — Гаррі побіг нагору і доволі довго був відсутній. Гаррієт вже хотіла було піти слідом як він спустився.

— Ледве знайшов!

— А я пропонувала навести лад у твоїй скрині.

Брат лише відмахнувся розгортаючи перший аркуш паперу.

— Що там? — нетерпляче запитав друг.

— Це Гаррієт. Почерк тітки Петунії. “У якості покарання за втечу з дому — я забороняю племінниці відвідувати Гоґсміт”. Дата, підпис. Якраз в день інциденту.

— Що ж, справедливо.

— А це моє. Підписане, — здивувався Гаррі. — Та я не піду.

— Чому? Якщо через солідарність зі мною — то не треба таких жертв.

— Ні, не хочу зайвий раз з дементорами стикатися. Я он навіть від ховчика втратив свідомість, — кисло відповів Гаррі. — Та й писали, що Сіріуса Блека бачили у Шотландії.

— Може спитаєш у професора Люпина як від них захищатися, — запропонував друг. — Тато здається щось… Ай! Криволапик!

Рон обірвав свою фразу через кота, що стрибнув йому на груди, де з кишені визирав Скеберс.

— Кровожерливий котисько! — обурювався хлопець відриваючи тварину, що лише сильніше запускала кігті в нього. — Ай!

Гаррієта перехопила улюбленця.

— Не ори на кота! — не витримала Герміона. — В нього інстинкти.

Вони зачепилися і почали сваритися.

Чомусь через кота з Роном завжди лаялася саме Герміона.

Гаррієт заспокоювала Криволапика. Той все продовжував зиркати на кишеню з пацюком і випускати кігті.

Довгоочікуваний день відвідин Гоґсміту настав. Поттери провели друзів і повернулися до вітальні. Там їх обступили першо і другокурсники, що з захопленням дивилися на шрам Гаррі.

— Я стільки обожнювання не витримаю, — шепнула Гаррієта брату і той витягнув її до коридору тинятися школою.

Дівчинка хотіла відвідати Філча, та дорогою їм трапився професор Люпин і запросив подивитися на гринділа, що привезли для наступного уроку.

Під час розмови, до кабінету зайшов професор Снейп з зіллям, яке наказав негайно випити. Гаррі це здалося підозрілим. Та Люпин заспокоїв і до останньої краплі випив сумнівне вариво.

По поверненню друзі засипали Поттерів гостинцями, а ті розповіли їм про зілля яке Снейп варив Люпину.

— Він ще так зло зиркав на Люпина, — розповідав Гаррі. — Ніби волів щоб у келеху була отрута.

Гаррієта кивнула погоджуючись з братом.

— Я не розумію у чому причина ворожості. Люпин ставиться до нього досить дружелюбно. В мене не було нагоди розпитати. Він же завжди від мене тікає.

— Може тобі нарватися на відпрацювання? — запропонував Рон. — Шеймус Фініґан підірвав котел на уроці і змушений був цілий тиждень щовечора проводити годину в компанії Снейпа.

— Коли це було? — нахмурила брови Гаррієта.

— Навесні, — почав було Рон.

— Коли я була скам’янілою, — закінчила Гаррієта. — Я багато чого пропустила.

— Повторюся — нам тебе дуже не вистачало, — Гаррі стис руку сестри. — Снейп відривався на нас по повній. Зняв під сотню балів. Невіла залякав.

— Ходімо вже на бенкет. Хоч я й накуштувався солодощів у “Медових руцях” та все одно голодний.

— І куди в тебе тільки лізе? — іронічно запитала Герміона.

— Я активно росту, — віджартувався хлопець. Його слова підтвердило те що стоячи він міг розгледіти маківку подруги.

Бенкет на честь Геловіну був як завжди неперевершеним. Осоловілі від їжі учні розходилися по вітальнях. Ґрифіндорців чекало страшне — розірваний портрет гладкої пані. Бідолашну ледве знайшли на іншій картині.

— Хто це зробив з вами пані? — запитав директор Дамблдор.

— Лютий звір! Сіріус Блек! — істерично відповіла та і відмовилася покидати свою схованку.

Всіх учнів зібрали у великій залі і лишили спати у спальних мішках.

— Як думаєш, його спіймають?

— Не знаю. Йому ж вдавалося морочити голову дементорам і втекти від них.

— Гаррі, мені здається нас будуть сильно опікати у подальшому.

Сталося так як і передрікала Гаррієт — Поттерів взяли під посилений захист. Вчителі постійно супроводжували коридорами, Персі як староста взагалі мало не під туалетною кабінкою чекав на Гаррієт.

— Може тобі замість Трелоні “ворожіння” викладати? — жартома запропонував Гаррі після того як професор Флитвік провів їх до кабінету трансфігурації, де Шеймус озвучував чергову версію про Сіріуса Блека.

Сестра лише подивилася важким поглядом на нього і сіла за парту.

Професорка Макґонеґел після уроку відвела Потерів до свого кабінету. Вона дуже довго намагалася розказати, що Сіріус Блек хоче їх вбити. Та не здивувала. Хотіла було заборонити Гаррі ходити ввечері на тренування, та той запротестував. Зійшлися на тому, що мадам Гуч буде наглядати за учнями. Дуже вже їй хотілося перемоги Ґрифіндору.

Та найбільше перемоги жадав Олівер Вуд. Щоперерви ловив Гаррі і давав настанови. Одного дня так затримав, що той запізнився на урок захисту від темних мистецтв.

Залетівши в клас побачив, що за столом замість Люпина сидить Снейп, який відразу ж зняв десять очок з Ґрифіндору.

— Як я вже й казав, професор Люпин не лишив жодних записів стосовно пройдених тем.

— Права верхня шухляда.

— Хто це сказав? — вишкірився Снейп, та побачивши, що то була Гаррієт — прикусив язика.

— Права верхня шухляда. Перевірте.

Зіллєвар дістав з ящика сім пронумерованих журналів. Відкрив той що з цифрою три.

— Угу. Ховчики, червонокаптурники, капри та ґринділи. Це все несінітниці. Сьогодні пройдемо вовкулак.

— Але професоре Снейп, — почала було протестувати Герміона, та її зупинив Рон. Мотнув головою на Гаррієт, що намагалася піймати погляд викладача. Той спеціально не дивився в її сторону.

Всі ґрифіндорці за замовчуванням передали їй право вести переговори з вихователем Слизерину.

— Вовкулаки, так вовкулаки, — зітхнула дівчинка і розгорнула підручник на потрібній сторінці.

Настав довгоочікуваний матч Ґрифіндора проти Гафелпафу.

Стадіон був заповнений вщерть. Всі дівчата прийшли помилуватися на красунчика-ловця гафелпафця Седріка Діґґорі. І жахлива погода їх не налякала.

Матч був запеклим. Трибуни бурхливо реагували на кожен пас. Переможця мав визначити золотий снитч. Ловці піднімалися все вище і вище за блискучим м’ячиком, аж ось з-за хмар вигулькнули темні постаті.

Дементори злетілися на галас натовпу. Раптом гравець у червоній формі впав з мітли. Директор Дамблдор промовив закляття, що уповільнило надання, а потім створив сріблястий купол над стадіоном, що прогнав дементорів.

Переміг Гафелпаф.

Гаррі прийшов до тями у лікарняному крилі. Поруч були друзі та сестра. Розповіли, що сталося.

— Дамблдор лютував, — розповідала Герміона.

— А ще твоя мітла.

— Що мітла?

— Вона полетіла до войовничої верби. І от, — Рон розгорнув згорток з купою трісок. Гаррі впізнав держак мітли, що так старанно полірував. Відкинувся на подушку і прикрив очі ліктем. Польоти на мітлі були його найулюбленішою річчю у магічному світі.

— Ми мабуть підемо, — Герміона потягнула з собою Рона.

Гаррієта залізла до братами ліжко і обійняла його.

Полежали в тиші.

— Я чув маму.

— Що?

— Коли дементори підлетіли до мене — я почув жіночий голос. То була мама.

— Що вона казала?

— Вона благала не вбивати нас. То були її останні слова.

В голосі Гаррі чулися сльози. Гаррієт міцніше обійняла і сховала обличчя. За кілька хвилин він знову заговорив.

— А ще я бачив Ґрима. Великий, волохатий пес. Як описано в книзі. Сидів на пагорбі і дивився прямо на мене.

Гаррієта сіла і уважно подивилася на брата. Не схоже було, що той жартує.

— Ми ж вже прийшли до висновку, що не Ґрим не вбиває, а лише попереджає. Ти вже мало не загинув. Та Дамблдор врятував тебе.

— Твоя правда. Та Німбус все одно шкода, — Гаррі скрутився калачиком.

— Я знаю, — сестра почала його гладити.

— Я ніби друга втратив.

Гаррієт погладила його по голові і мацніше обійняла.

Мадам Помфрі змусили Гаррі лишитися у лікарняному крилі тиждень. Гаррієт що перерви забігала до нього, а після уроків приходила з домашньою роботою.

— Люпин вже одужав. Бачила його за сніданком.

— Чудово! Завтра спитаю його про дементорів. Чому вони на мене так діють.

Люпин пояснив це тим, що Гаррі пережив те чого не пережили інші — смертельне закляття. Щодо Гаррієт він припускав, що вона отримала магічний опік, який спалив шар аури, що з часом мав стати захисною оболонкою. Тому їй доводиться свідомо ставити захист. Пообіцяв після свят навчити захищатися від дементорів.

Решта семестру промайнула дуже швидко.

В останні вихідні перед Різдвом можна було сходити до Гоґсміту. Гаррієт знову наставляла Рона, щоб той подбав про Герміону. Вона ще запропонувала брату сходити розважитися.

— Ти не зобов’язаний бути покараним разом зі мною.

— Ні. Не хочу знову перетинатися з дементорами поки не навчуся від них захищатися. Та й навіть з підписаним дозволом Макґонеґел навряд мене відпустила через Сіріуса Блека.

— Тоді ходімо познайомлю тебе з Луною Лавгуд. Вона подруга Джіні з Рейвенклов. Я якось допомагала їй знайти сумку. Вона така чудна, тільки не вміє за себе постояти.

Дорогою до башти Рейвенклов Поттерів перестріли близнюки Візлі.

— Ми не могли лишити вас без різдвяного подарунку, — почав Джордж.

— Тримайте, — Фред дістав пергамент і разом з братом розказали про “Карту мародера”. Показали потаємні ходи до Гоґсміту.

— Але чому ви нам її даєте? — запитав Гаррі.

— Близнюки мають підтримувати одне одного, — підмигнув Фред, і вони з Джорджом побігли по своїх справах.

Гаррі уважно вивчив запропонований прохід.

— А так ми оминемо дементорів.

Він запитально подивився на сестру. Та зрозуміла, що йому дуже хочеться сходити. Їй теж кортіло побачити цілком магічне село про яке всі однокласники без упину говорили.

— Гаразд. Куди йти?

Прохід за одноокою відьмою був вузьким тунелем у землі. Довелося дуже довго йти одне за одним, а потім підійматися здавалось би нескінченними сходами. Нарешті вони дісталися до “Медових руць”.

Заклад був переповнений учнями, тож на появу ще двох ніхто не помітив. У куточку Рон та Герміона обирали гостинці для друзів.

— Може зацукрована тарганятина сподобається Гаррі? — запитав Рон розглядаючи етикетку.

— Ну вже ні! — відповів той і ледве встиг схопити банку, що впустив друг.

— Що ви тут робите? — запитав Рон тримаючись за серце. Герміона лише хіхікнула з переляку хлопця, та й сама була не аби як здивована.

Поттери розповіли про “Карту мародера”.

— От свині! А мені вони про неї не розказували, — Рона кольнула така недовіра братів. — Та байдуже. Ходімо ми вам все тут покажемо.

Потягнув друзів на вулицю, і разом з Герміоною розповідав що і де.

Гоґсміт був схожий на ілюстрацію з листівки — весь засипаний снігом у якому відбивалися вогні з вітрин. Та до всього цього додавався мороз і пронизливий вітер. За кілька годин вештань друзі замерзли і вирішили зігрітися у “Трьох мітлах” за маслопивом.

Не встигли пригубити напій як двері відчинилися і до закладу протиснувся Геґрід. Поттери відразу пірнули під стіл. Разом з ключником зайшли Макґонеґел, Флитвік та міністр Фадж. Вони зробили замовлення та сіли за єдиний вільний столик, що знаходився якраз поруч з тим за яким сиділии Рон та Герміона. Дівчина чарами трохи посунула ялинку, щоб професори на них не зважали.

Те, що почули — сильно шокувало. Сіріус Блек був кращим другом Джеймса Поттера, став хрещеним його дітей, а потім він зрадив їх здавши Відомо-кому.

Гаррі не пам'ятав як дістався назад до замку. Скрутившись на ліжку, відчував як його венами розливається пекуча ненависть.

Гаррієт же охопила апатія. Сидячи у порожній вітальні вона відчула, ненависть брата. Точно знала, що то не її емоції. Всі її почуття ніби згоріли, на душі була пустка.