Гаррі×Гаррієт

Наступного дня, вже у «Барлозі», друзі обговорювали минулий день.

— Це неподобство! Те як містер Кравч повівся дуже жорстоко з Вінкі. Як він міг? А Амос Діґорі! Він же ні разу не назвав її на ім'я. Наче вона не людина, — обурювалася Герміона ходивши туди-сюди по маленькій кімнаті.

— Так вона і не людина, — зауважив Рон.

— Я про те, що вона теж має почуття. Вінкі була перелякана і розгублена. Не розуміла що відбувається. Це несправедливо!

Гаррієт сиділа на ліжку заплющивши очі, прихилившись до брата, і гладила Криволапика, що воркотів на колінах. Гаррі ж натирав воском паличку яку йому повернули.

— Все це дуже дивно. — повільно промовив він. — В мене знову болів шрам, з'явилися смертожери і хтось вичаклував чорну мітку. Здається це все якось пов'язано з пророцтвом Трелоні.

— Твій шрам, що?! — одночасно вигукнули Рон з Герміона.

— У неділю вранці я прокинувся через те, що болів мій шрам.

— Але ж твій шрам болить лише коли поруч Відомо-Хто.

— На Прівіт-драйв його не було. Але мені наснився сон про нього. Там ще був якийсь чоловік. Це може бути пов'язано з пророцтвом професорки Трелоні.

— І ти віриш цій шахрайці? — пхикнула Герміона.

— Тебе там не було. То був справжній транс, а не як зазвичай. Вона казала, що він повернеться ще величнійший і жахливіший, бо до нього повернеться найвірніший слуга. Тієї ночі втік Червохвіст. Щоправда ненадовго. Та цей гад здатен заморочити мозок будь кому. І буде в нас Квірел 2.0.

Герміона все ще недовірливо підтискала губи.

— Ти ще досі мислиш по маґлівські, — Гаррієт нарешті відкрила одне око і подивилася на подругу. — Паличка обирає чарівника. Пророцтва мають вагу. Трелоні має дар. Звісно слабенький, та все ж дар. Не думаю, що Дамблдор, один з найрозумніших чарівників сучасності, тримав би зовсім безталанну людину.

Герміона задумалася над цими словами.

— Серед нас теж є потенційний пророк, — Поттер розплющила друге око і підняла голову, повернувши обличчя до Рона. — Був би сьомим сином, все б тобі давалося простіше. Та ти шостий. Треба багато працювати, щоб розвинути прихований талант. Я відчуваю його. Не хочеш стати провидцем?

Застаний зненацька хлопець заперечливо помотиляв головою.

— Ну і правильно. Життя провидців не можна назвати легким. Менше знаєш — краще спиш.

Дівчина знову закрила очі і поклала голову брату на плече.

— Як ти себе почуваєш? — запитала Герміона бліду подругу. Та обійняла кота і пробурмотіла ткнувшись обличчям у шерсть:

— Наче мене прожували і виплюнули.

Гаррі співчутливо погладив сестру.

— Я переоцінила свої можливості вчора. Треба було лишитися в «Барлозі», — випрямилась і відкрила очі. — Та нічого. Жити буду. Тільки треба добре відпочити і бажано вивчити блокологію. Ви щось про неї знаєте?

Рон похитав головою, а Герміона після недовгих роздумів відповіла:

— Здається я читала про неї в шкільній бібліотеці.

Гаррієт широко посміхнулася:

— Я в тобі не сумнівалася, — дівчина почала масажувати скроні. — Ви можете сказати скільки людей сиділо в ложі разом з нами?

— Я, Джіні, Фред з Джорджем, Персі, Чарлі, Білл, тато, — перерахував Рон.

— Восьмеро Візлі. Ми з Гаррі — ще двоє.

— Я. — озвалася Герміона. — Троє Мелфоїв. Лудо Беґмен. Корнеліус Фадж. Болгарський міністр, здається пізніше підійшов його помічник. Ну і Вінкі.

— Всього дев'ятнадцять. Містер Кравч же не приходив на місце яке для нього тримала ельфійка?

— Здається ні. А що?

— Просто в мене таке враження, що нас там було двадцятеро.

Повисла тиша. Гаррієт продовжила масажувати скроні.

У вікно постукала біла сова. Рон поспішив впустити її. Птаха скинула Гаррі лист.

— Це від Сіріуса. Я відразу написав йому про шрам.

Маленька сова Рона, Левконія, збудилася від появи Гедвіги, і почала літати колами ухкаючи.

— Та заспокойся ти! — прикрикнув Рон. — Он іди поїж совлодощів.

Хлопець розламав кілька смаколиків і закинув їх на шафу.

— Що він пише? — поцікавилася Герміона у Гаррі, що закінчив читати записку.

— Він перерве свій вояж і хоче зустрітися в Лондоні, коли ми підемо скупитися до школи, — відповів хлопець і поглянув на друга.

— Мама збиралася на закупи у п'ятницю, — повідомив Рон.

— Значить підемо з нею.

Гаррі швиденько написав відповідь і потягся було до Гедвіги. Та обурено подивилася на нього і клацнула дзьобом.

— Вона втомилася. Відправ Левконію, — порадила Гаррієт.

— А ти впевнена, що вона впорається? — засумнівався Гаррі спостерігаючи за фігурами вищого пілотажу, що виписувала дрібна пташка під стелею.

— Ну тобі ж лист вона принесла. І Сіріуса вона вже знає. Він же їх купив.

Гаррі обережно привязав записку до тонкої лапки пташки, що аж вібрувала від збудження.

— Віднеси записку Сірісу Блеку.

Левконія ухнула, злетіла, зробила петлю і вилетіла у вікно.

— Сподіваюся долетить, — сказав Рон дивлячись услід своїй сові. — Може зіграємо у квідич? — Запропонував він Гаррі.

— Залюбки! Тільки дістану «Вогнеблискавку»!

Герміона лише закотила очі пробурчавши під носа «діти». Гаррієт же зручніше влаштувалася на ліжку, і підгрібши під бік кота — задрімала.

Весь тиждень Персі та містер Візлі майже не з'являлися вдома. Їм доводилося розбиратися з купою критики, що навалилася на міністерство. Підживлювали невдоволення статті Ріти Скітер.

— Ця жінка просто неможлива! — вигукнув Персі відкидаючи «Щоденний віщун» за сніданком. — Як можна так перекручувати правду.

— Схоже про журналістську етику у «Віщуні» не чули, — прокоментувала Гаррієт поглядаючи передовицю. — Не хотіла б я зустрітися з цією жінкою. В неї не язик, а отруйне жало, — дівчина відклала газету ніби це щось брудне.

Після сніданку місіс Візлі вирушила на Алею Діаґон. Фред з Джорджем лишилися над чимось працювати.

— Якщо це знову бланки «Відьмацьких вітівок Візлі» то я їх знову викину.

Сини віджартувалися і пішли нагору.

— Ви готові?

Решта дітей кивнули і вишикувались в чергу до каміна.

Вони досить швидко придбали нові книги та інгредієнти. Лишилися лише мантії, та в мадам Малкін була велика черга.

Джіні відправили з важкими покупками додому, а Гаррієт нагадала про зустріч з хрещеним. Сіріус, якраз повернувся з круїзу засмаглий і відпочивший. Запевнив місіс Візлі, що особисто відправить дітей назад каміном.

— Моллі, ви не хвилюйтеся. Ми погуляємо маґлівським Лондоном. Крім того будемо під наглядом, — чоловік очима вказав на чоловіка. Що був настільки непримітним, що це впадало в око.

— Ну гаразд, — жінка неохоче відпустила дітей.

Сіріус багато часу проводив у маґлівській частині Лондону, тому відразу повів дітей до свого улюбленого кафе.

— Давно вас не було видно! — зрадів постійному клієнту бариста — Вам як завжди?

— Їздив у відпустку. І сьогодні не сам, — усміхнувся чоловік, і відступив даючи пройти дітям. — Вигулюю похресників та їх друзів.

Рон весь шлях здивовано оглядався, а в кафе взагалі розгубився.

— Тобі б не завадило відвідати уроки маґлознавства, — дорікнула Герміона і допомогла обрати напій.

— А навіщо? Ти ж завжди поруч, — рудий широко посміхнувся і підморгнув. Дівчина зашарілася. Гаррієт перезирнулася з братом і закотила очі. Гаррі тихо захихотів.

Отримавши напої вони влаштувалися за одним зі столиків. Охоронець усівся в кутку. Бариста без слів поставив перед ним горнятко чорної кави.

Коли в закладі стало шумно, Сіріус нарешті почав серйозну розмову. Гаррі у черговий раз переказав свій сон.

— Це дуже серйозно. Обов’язково поговори про це з Дамблдором.

Вони ще кілька годин блукали туристичними вуличками. Герміона розповідала Рону про все що його дивувало.

— Голубки, — пирхнула Гаррієт.

Гаррі тим часом розповідав хрещеному про фінал чемпіонату з квідичу. І пообіцяв прислати всенокль.

Та тут їм трапилася книгарня.

Гаррі з Роном тяжко зітхнули. І Поттер пояснив хрещеному:

— Дівчата в нас ще ті бібліофілки. Це надовго, — і приречено поплівся за сестрою. З ним таке було вже не вперше. А Рон серйозно поставився до наказу Гаррієт дбати про Герміону на прогулянці.

Сіріус здивовано спостерігав за тим як дівчата копирсаються у книжкових поличках, а хлопці стоять поруч, готові працювати носіями. Та вирішив і сам скористатися оказієї, і запитав у консультантки книги які йому порадила психологиня.

Навантажені покупками — друзі знову опинилися на жвавій вулиці маґлівського Лондона. Серпневе сонце припікало немилосердно, тому всі погодилися поїсти морозива.

— А де найкраще морозиво? — запитав Сіріус.

— У Фортескю! — хором відповіли діти і всі засміялися.

Дуже пощастило коли повернулись на алею Діаґон в кафе з морозивом якраз звільнилося два маленькі столики, зсунувши які разом — вони якраз поміститися в п'ятьох.

Сіріус замовив шість порцій. На здивовані погляди дітей просто мотнув головою в бік закутка всякий чомусь дуже не хотілось дивитись. Коли принесли замовлення він взяв одну порцію, і не дивлячись прямо, підійшов до порожнього столу. Здавалося нізвідки з'явилися дві руки і забрали піалу з ласощем.

Сіріус повернувся до столу широко посміхаючись.

— І що це було? — запитав спантеличений Гаррі. Хоч як уважно він стежив за діями хрещеного, все одно не побачив куди зник посуд. Почав терти очі під окулярами. Те саме робили його друзі і сестра. Очам ставало боляче якщо дивитись в закуток.

— Налагоджую зв'язки. Ум смакота, — відповів чоловік і першим скуштувавши морозиво.

— З ким? — спитав дезорієнтований Рон, що вже припинив терти очі і розгублено блимав ніби сова яку витягли з дупла на денне світло.

— Роне, не тупи. Звісно з охоронцем від міністерства. Ми ж його вже бачили, — відповіла Гаррієт, що вже перестала терти очі і зосередила свій погляд на морозиві перед собою.

— Краще не дивіться в той кут. А кудись в інший бік, — Сіріус махнув ложечкою в бік вітрини, за якою зачаровані сніговики з червоними шарфами, брали приступом сніговий замок який обороняли сніговики з синіми шарфами. Герміона найперша додумалася відвернутись.

— Якщо довго намагатись його роздивитись, то почне боліти голова, — продовжив Сірус ласуючи морозивом. — Не знаю, це якийсь артефакт чи чари, та я вже намагався розгледіти свого охоронця і на три дні зліг з головним болем. Помітити його можна лише якщо дивитись краєм ока. Та воно вам поки не треба. Тож які плани на навчальний рік?

— Ми просто хочемо спокійно провчитися, — абсолютно серйозно почав Гаррі.

— Бо щороку якась халепа. То Волдеморт в потилиці викладача, — продовжила Гаррієт.

— То василіск терироризує школу, — підхопив її брат.

— То біглий злочинець, якого ловили дементори. Нащастя останній не намагався нас вбити. Хоч якесь різноманіття, — Гаррієт так драматично сплеснула руками, що її близнюк втомився тримати серйозне лице і розсміявся. Вона за ним. І ось уже всі за столом заливалися сміхом.

— О так, пригод у вас було вдосталь, — сказав Сіріус витираючи сльозу з кутка ока. — Треба і перепочити. А ви що? — звернувся до друзів похресників.

Герміона розказала про обурливу сцену зі звільненням ельфи-домовички на чемпіонаті з квідичу.

— Вона була налякана, а він просто вигнав її геть! Я цього так не залишу! — дівчина яростно штрикнула морозиво ложечкою. — Вивчу все що можна, щоб приструнити таких рабовласників як містер Кравч.

Повисла незручна мовчанка. Сіріус боявся зізнаватися, що теж має ельфа-домового якого недолюблює.

— Я хочу спробуватись на позицію воротаря у квідч, — зізнався Рон.

— Це ж чудово! — зрадів Гаррі, похлопуючи друга по плечу. — Я обов'язково підтримаю твою кандидатуру. У тебе гарно виходить.

— Тільки мене турбує той захід на який натякав Персі. Це ж можуть і квідич скасувати.

— Тоді спробуєш наступного року, — розвіяв тривоги друга Гаррі.

— Сіріус, так а навіщо тобі налагоджувати зв'язки? — запитала Гаррієт хрещеного, що зішкрібав залишки морозива зі стінок піалки.

Чоловік подивився на дівчину широко посміхаючись.

— Знаєш, місіс Брейн була абсолютно права. Круїз Середземним морем це те що було мені треба, — Сіріус нарешті перестав бути схожим на жертву катувань. Засмагла шкіра, здоровий рум'янець і бісики в очах, що пророкують веселі пригоди. — Я вчора приходив на прийом і вона відзначила позитивний прогрес. Тому за кілька тижнів я їду відпочивати в Італію. А так як без нагляду мене нікуди не пускають — тож краще мати добрі відносини з конвоїром, щоб він міг закрити очі на випадок якщо я захочу усамітнитися з якоюсь bella donna, — і він підморгнув хлопцям. Ті звісно нічого не второпали, а от дівчата перезирнулися. Те як відьми на вулиці заглядалися на останнього представника роду Блеків — не лишало сумнівів у тому, що він точно матиме успіх серед жінок.

З'ївши ще по порції морозива, Сіріус як і обіцяв — відправив дітей до «Барлогу».

Забравши мантії, Моллі Візлі вперше за довгий час — опинилася на самоті. Їй не треба було поспішати додому. Діти вже достатньо дорослі щоб не підірвати весь дім (принаймні вона на це сподівалася). Один за одним вони покидають «Барліг». Ще кілька років і вони з Артуром лишаться самі. Що їй тоді робити?

Жінка покинула Алею Діаґон і повільно пішла не бачачи дороги. Знайшла якусь лавку, кинула пакунки і тяжко впала поряд.

Біллі, її старший син, її первісток. Вона пишалася, що він зробив таку хорошу кар'єру. Аби ще він дозволив підстригти своє задовге волосся.

За Чарлі вона теж була рада. Він знайшов собі справу до душі. Та все ж не могла не хвилюватися. Дракони як не як небезпечні створіння.

Персі. Ніколи не порушував правил і не завдавав клопоту. Мав амбітну мрію у майбутньому посісти пост міністра магії і працював над цим з першого дня у Гоґвортсі.

Фред і Джордж її найбільша радість і головний біль. Талановиті чарівники, що ніяк не хочуть слідувати правилам. Від їх експериментів постійно щось вибухало. Жінка боялася, що одного разу замість їх кімнати виявить чорну вирву. Тому постійно забороняла експерементувати. Турбувалася що «Відьмацькі витівки Візлі» можуть привести їх до Азкабану.

Джіні. Така бажана і довгоочікувана дочка страждала від нерозділеного кохання. Закохалася з першого погляду, як побачила на вокзалі Кінг-Крос. Закоханню посприяв міф про хлопчика-що-вижив, що склався навколо Гаррі. Та з листів Рона дізналася про нього більше. А він на неї і не дивиться інакше як на меншу сестру кращого друга. Яку тут зарадити? Він разом із Гаррієт вже встиг стати рідним.

І Рон. Найменший син. Моллі шкодувала, що приділяла йому мало часу. Лишала на старших дітей. Могла покласти не ту начинку в бутерброди. Іноді боялася, що він зненавидить її за ту бідність у якій виріс.

Артур любив те чим займався. Йому подобалося мати справу з маґлівськими речами. Хоч це і не приносило грошей та вона його в цьому підтримувала.

Згадавши ту стару парадну мантію, яку вона придбала для меншого сина — жінка розридалася.

— З вами все гаразд? — запитала випадкова перехожа.

Моллі підняла заплакане обличчя.

— Так, так. Все в порядку, — і подала розтрати сльози долонями.

— Ох мила, — незнайомка простягла хустинку і підсіла. — У кожного бувають важкі дні.

— Дякую, — чарівниця витирла обличчя.

— Ну, ну, все буде добре, — жінка незграбно поплескала по плечу. — Якщо вам треба комусь зателефонувати — тут за рогом є автомат. Тримайте монетку. І хустинку лишіть собі. Вона вам ще може знадобитися.

І незнайомка пішла далі у своїх справах лишивши чарівницю наодинці з ворохомом переживань. Кому вона могла пожалітися? У Артура повно клопотів у міністерстві через провал з організацією чемпіонату. А діти не зрозуміють. Хіба що…

Моллі сягнула у кишеню і видобула звідти папірець з номером телефону Дурслів. Стиснувши монетку у долоні, доволі швидко знайшла телефонну будку.

Отямилася лише коли жіночий голос заговорив у слухавці:

— Алло. Будинок Дурслів.

— Привіт. Це Моллі Візлі.

— Щось трапилося з дітьми? — стривожилася Петунія по той бік дроту.

— Ні, ні. З ними все гаразд. Вони зараз гуляють з хрещеним.

— А, з Сіріусом! — зраділа жінка. — Чудово, що він зміг провести з ними час.

— Я мабуть даремно потурбувала…

З тону Петунія зрозуміла, що щось не так.

— Ні, ні. Ви мене зовсім не потурбували. Як ви поживали? Як діти?

Вони деякий час перекидалися банальними фразами. А потім Моллі знову прорвало.

— Ви ж знаєте про моїх близнюків?

— Так. Гаррієт розповідала. Ще ті жартівники.

— От, от. Я боюся що ці жарти приведуть їх у тюрму, — і вона зиридала в слухавку.

— Ну, ну. Заспокойтеся. Розкажіть що вас турбує.

І вона розказала. Щоправда автомат раз запіщав, сигналізуючи, що час вичерпано, та чарівниця наставила паличку і продовжила свій монолог.

Петунія не все розміла, та суть уловила — тривога матері за дітей, що займаються чимось незрозумілим.

— Я вас розумію. Ми з чоловіком максимально далекі від боксу. Це спорт в якому чоловіки в рукавичках б'ють одне одного, — про всяк випадок пояснила Петунія. — І коли мій Дадлі почав боксувати я сильно за нього переживала. Кожен синець це був ніби удар по мені. Коли він приходив побитий — я благала покинути все це. Та він не слухав. Впертістю він вдався в мене, — жінка хмикнула. — Та потім я побачила, що це приносить йому радість. Його очі світиться коли він розказує про перемогу у бою. Бокс робить його щасливим. А у перспективі зробить відомим. Тренер дуже хвалить його і пророкує велике майбутнє.

— Але ці постійні вибухи від експериментів з піротехнікою. Цукерки, що роблять язик довгим, — почала перераховувати Моллі. Та Петунія її перебила:

— Вони хоч раз отримували серйозні травми?

— Ні.

— Підірвали дім?

— Ні.

— Вони отримують задоволення від того що роблять?

— Так.

— Ну так хай займаються улюбленою справою!

— Але ж…

— Ви хвилюєтеся, що в них нічого не вийде?

— Так. Це дуже ймовірно.

— Спробуйте поглянути на ситуацію з іншого боку — а що якщо в них все вийде. Вони відкриють власну справу. Стануть успішними. Спробуйте більш позитивно мислити.

— Це неможливо.

Петунія зітхнула.

— Справа ваша. Та якщо не підтримуєте, то хоч не заважайте. Не треба заганяти їх на обраний вами шлях. Вони можуть відвернутися. Один мій сусід дуже хотів, щоб його син став юристом. А тому подобалося займатися музикою. Батько й слухати нічого не хотів. Одного дня, кілька років тому, переламав всі інструменти і викинув. Їх сварку того вечора чули всі сусіди. Хлопець втік з дому. Зараз став досить успішним музикантом. Його досить часто крутять по радіо. Тільки додому він ні разу не приїздив. Навіть на похорон матері.

Місіс Візлі задумалася на деякий час обдумуючи почуте.

— Я спробую. Якщо не підтримувати, то хоч не заважати.

— От і добре.

— Я рада що зателефонувала.

— Звертайся.

З тих пір, в одному з районів Лондона, виникла легенда про телефон-автомат з якого можна безкінечно довго говорити.

Повернувшись додому, Моллі Візлі повернула синам раніше конфісковану піротехніку.

— Хто ви жінко?! — здивувався Джордж.

— І що ви зробили з нашою матір'ю? — підозріло примружився Фред.

— Мені забрати назад? — жінка загрозливо вперла руки в боки.

— Ні, ні, ні, — заперечили близнюки і поспішили відтягнути коробку подалі від матріарха родини.

— Тільки пообіцяйте, що не покалічитися, і не зруйнуєте вщент дім, — місіс Візлі уважно подивилася в очі синам. Ті перезернулися не розуміючи, що відбувається, та все ж пообіцяли.

— Обіцяємо!

З тяжким серцем, жінка покинула їх, давши мовчазний дозвіл на подальші експерименти.

Останній день літа був наповнений клопотами і зборами.

Занісши ворох випраних мантій до кімнати менших хлопців — місіс Візлі побачила сцену якої боялася. Рон тримав у руках свою парадну мантію.

— Що це таке? Мамо ти напевно помилково поклала мені сукню Джіні.

— Немає ніякої помилки. Це твоя парадна мантія.

Хлопець подивився на річ з огидою. Гаррі продемонстрував свою обновку. Новеньку, смарагдово-зелену мантію без надлишку мережива.

— А чому моя не така?

— Бо я її брала в комісійній крамниці. А там вибирати ні з чого.

Син зиркнув на неї.

«От зараз він вибухне» — подумала жінка трохи зіщулившись.

Та Рон її здивував. Так по дорослому зітхнув, акуратно склав мантію. Підійшов і нахилившись міцно обійняв свою маленьку матір.

— Дякую за все, що ти для нас робиш. Я дуже ціную це.

Жінка схлипнула. Виборсалася з обіймів і побігла до своєї спальні. Де за закритими дверима дала волю сльозам.

У Гоґвортському-експресі як завжди було досить проблематично знайти вільне купе. Гаррі, Рон, Герміона та Гаррієт йшли вагоном, несучи клітки зі своїми улюбленцями в пошуках місця. Рудий при цьому невдоволено бурчав:

— Ну що за неподобство. Всі знають про те, що щось має відбутися у Гоґвортсі. Знають. Натякають. А сказати зась. «Доки міністерство не вирішить оголосити про це офіційно», — передражнив він Персі.

— Так, — Гаррієт поділяла роздратування друга. Дуже вже не любила коли не договорювали. Ще й Криволапик зранку вередував. Не хотів у переноску. Шкрябався і кусався. Тому дівчинка йшла закривши половину обличчя волоссям.

— Це як з сортуванням про яке не розповідають першокласникам. Діти і так знервовані, а тут ще й невідоме випробування.

Нарешті знайшли вільне купе. Не встигли розкластися як зазирнув Мелфой з супроводом.

— А ви будете брати участь? — запитав він у Гаррі та Рона.

— Про що ти?

— А ви хіба не знаєте? Візлі, хіба твій батько і брат не працюють в міністерстві? Мені мій розказав давним-давно.

— Стій! Не треба нічого розказувати, — перебила його Гаррієт. — Ми будемо захонослухняними до кінця і дізнаємося про все коли «Міністерство вирішить оголосити про це офіційно», — процитувала вона. Випустила кота, що відразу вискочив на верхню полицю і всім своїм видом показував, що його більше не вдасця запихнути в темну, душну коробку.

— Ґрегорі, — ґрифіндорка з ніг до голови оглянула слизеринця, що за літо вимахав ще на шість дюймів. — Ходімо зі мною розповідати першокласникам про сортування.

Гаррієт прошмигнула в коридор між хлопцями, що стали на порозі.

— Навіщо? — запитав Ґойл на ходу.

— Ти пам'ятаєш як на першому курсі трусився в очікування невідомого випробування?

— І нічого я не трусився.

Дівчина підняла одну брову подивившись на нього.

— Ми всі тоді були переляканими першачками. Про сортування не написано в «Історії Гогвортсу». Герміона її мало не на пам'ять вивчила. Не хочу щоб і інші проходили через це хвилювання. Тому вже другий рік розповідаю першокласникам про це.