Гаррі×Гаррієт

Попри всі намагання не говорити про магічний світ — ця тема все ж просочилась.

“Знаєш, Туню, хоч цей світ магічний та без грошей тут не обійтися. Добре, що Джеймс отримує відрахування за патенти на зілля які придумав його прадід. Через війну ми не можемо нормально працювати”

“Через ЩО?”

“Ой…”

“Не ойкай мені тут, а розповідай, що там у вас відбувається”

Петунії довелося деякий час почекати на відповідь.

“Розумієш, є один темний чарівник який сповідує ідеологію чистоти крові. Тероризує всіх незгодних з ним. І вбиває тих хто насмілюється йому протистояти”

“Він що? І що за чистота?”

“Чистота крові. Тобто вважає, що володіти магією можуть лише народженні у сім'ї чарівників. А не такі як я. Народженні у сім'ях маґлів. Тож навіть у світі магії для деяких я потвора”

“Ти не потвора!”

“Ти сама мене так називала”

“Я була малою і дурною… Ти не потвора. І ніколи нею не була”

На папері проступили дві мокрі плямки. А потім тремтлива рука вивела:

“Дякую”

“То що там відбувається? Ти в безпеці? Може переїдите до нас?”

“Ні, ні. Не хочу наражати вас на небезпеку. Наш будинок приховано могутніми чарами. Тож не хвилюйся. Я в безпеці”

“Чим займається ваша поліція? Чи хто там у вас. Вони взагалі збираються арештовувати вашого магічного Гітлера?”

“Аврори. Дамблдор згуртував для протистояння з ним найобдарованіших чарівників. Багато соратників вже полягло. Але здатися і перестати боротися не варіант. Не можна дати перемогти цьому монстру”

Петунія не знала, що ще запитати, тому деякий час сиділа переварюючи інформацію. Це явно було не те, чого вона очікувала дізнатися про магічний світ.

Це ж треба. У них війна. А її сестра солдат у цій війні. Вона ж ніколи не могла пройти повз чиєїсь біди. Навіть того противного хлопчиська рятувала від злого батька, запрошуючи в будинок Евансів.

У голові не вкладається.

“Агов, Туню, ти ще тут?” — поступило на сторінці.

“Так, я тут Лілбелс” — відписала Петунія. Потім видихнула і запитала:

“А що там твій приятель? Снейпів малий?”

“Северус… Він не на нашому боці”

“Так і знала, що той шмаркач піде по кривій доріжці”

Кожна наступна розмова починалася з завірень у тому, що Поттери знаходяться під надійним захистом.

Увечері на Геловін сестри у звичний час закінчили переписуватися. Попри найщиріші запевнення Лілі, що вона у безпеці — Петунія ніяк не могла припинити хвилюватися. Якийсь черв’ячок продовжував гризти.

Щоб заспокоїтися, жінка дістала столове срібло. Його чищення було її особистою медитацією, допомагало звільнити розум від зайвих думок. Руки працюють — голова порожня.

Остання ложечка була дочищена коли вже перевалило за північ.

Проходячи повз вітальню Петунія помітила, що щось було не так. Та не відразу змогла зрозуміти що саме. Прибравши срібло у шафу для посуду — зайшла у кімнату і роззирнулася.

Меблі стояли на своїх місцях. Килим не задерся. Статуетки на камінній поличці варто б було протерти. Фоторамки стояли так як вона їх ставила. Ящики комода під вікном всі задвинуті. Зверху букет… Петунія завмерла.

Букет зів’яв. Навколо розписаної вази лежали пожухлі пелюстки.

Петунія відразу кинулася до заповітного блокнота.

“Привіт, Лілбелс! Ти напевно зараз спиш, та просто подарований тобою букет зів'яв. З тобою все гаразд?”

Не очікуючи на негайну відповідь, вона з важким серцем пішла спати.

Ранок почався як звичайно. Провівши чоловіка на роботу Петунія зайнялася сином. Та думки були десь далеко. Дадлі відчував тривогу матері і тому, ще більше капризував.

Відповіді від Лілі так і не було.

Всадивши нагодованого Дадлі у манеж з іграшками — Петунія вийшла навести лад у садочку. Скоро буде свято Гая Фокса, скрізь будуть бігати дітлахи з феєрверками, тож треба згребти опале листя, щоб часом не сталося пожежі.

Постійно літали сови. Серед білого дня. Петунія навчилася їх помічати за час переписки з Лілі. Це було дивно.

Під час походу до крамниці — помітила, що вулицями тиняються люди у дивному вбрані. Про щось шепочуються. Одного разу жінці здалося що вона почула “Поттери”. Та це не могли бути ті самі Поттери. Це ж дуже поширене прізвище. Адже так?

Ще й на додачу якась дивна смугаста кицька сиділа на кам'яному мурі і стежила за домом.

Лілі так і не відписала. Петунія ще кілька разів написала і щогодини заглядала перевірити відповідь. Та нових записів не було.

Весь день жінка заспокоювала себе думкою, що сестра просто зайнята. П'ятнадцятимісячні малюки самі непосидючі. Вона ледве дає ладу з одним Дадлі, а в Лілі їх аж двоє. Тому смиренно чекала вечора.

Вернон повернувся і розповів про диваків у мантіях яких бачив у місті.

Лілі так і не написала.

Петунія не могла знайти собі місця. Ходила туди-сюди притискаючи щоденник до грудей. Чоловік сам вклав сина спати. Він не знав як зарадити дружині з її турботами, тому просто дав простір.

Петунія сиділа у темній вітальні і дивилася перед собою. В голові билася лише одна думка — з Лілі щось сталося.

Що робити? Куди бігти? Кого питати?

Раптом ліхтарі на вулиці почали гаснути одне за одним.

Перед домом стояло двоє. Петунія намагалася стояти біля вікна так, щоб її не помітили.

Жінка почула знайоме деренчання. Точно таке було коли її викрали з дому більше року тому.

На дорогу перед будинком спустився мотоцикл, що здавався іграшковим на фоні здорованя, що на ньому приїхав.

Новоприбулий передав якийсь згорток найвищій постаті і та пішла до ґанку. Потім ті троє про щось поговорили і розійшлися.

Коли ліхтарі знову загорілися — Петунія кинулася дивитися, що там лишили.

На ґанку загорнутими у ковдру лежали діти.

Жінка впізнала племінників. Сестра надсилала фото з їх дня народження. Серед складок знайшовся лист написаний знайомим кучерявим почерком.

Директор школи чарів і чаклунства Гоґвортс, Альбус Дамблдор повідомляв, що її сестру вбив темний чарівник, що намагався вбити і дітей. Та зазнав поразки. І тепер, щоб лишатися у безпеці, малюки повинні жити з нею під одним дахом.

Петунія всю ніч просиділа на кухні з листом у руках. Розглядала дітей на столі. Гаррі мав на лобі свіжий шрам у вигляді блискавки над правим оком. Гаррієта була схожа на маленьку Лілі, та на лівій скроні мала червону пляму схожу на опік.

Вранці закляклу Петунію знайшов Вернон.

— Познайомся — це мої племінники. Гаррі і Гаррієт. Вони житимуть з нами. Лілі більше немає, — хрипким голосом повідомила вона і нарешті розридалася. Усвідомлення того, що її сестра померла накрило її мов цунамі. Чоловік кинувся обнімати і втішати.

Того дня вони разом прийняли рішення виховати племінників і вберегти їх від магії. Це дуже небезпечна річ, що забрала у Петунії сестру.