Гаррі×Гаррієт

Повернувшись додому Гаррієт була засмучена тим фактом, що маленька Дейзі забула про неї. Гаррі лише сміявся з намагань сестри підманити іграшкою кузину, що не впевнено крокувала вітальнею. Та за кілька днів знайомство було відновлене, і маленька міс Дурсль радо йшла на ручки до Поттерів.

Місіс Дурсль не сильно зраділа, ще одній тварині у домі, та Гаррієт розповіла, що то був мамин кіт. Для більшої переконливості племінниця запропонувала зрівняти оригінал з фото. Жінка покускусувала губи сумніваючись, адже в домі маленька дитина, а тут це створіння, що без кінця линяє.

— Гаразд. Він може лишитися. Але за умов, що я не побачу жодної шерстинки десь окрім його шубки.

Гаррієт зраділа і міцно обійняла тітку.

Після поїздки до грумера Криволапик перестав походити на облізлого кота зі смітника, а його власниця отримала купу щіток для шерсті і обов'язки використовувати їх за призначенням разом зі спеціальними засобами.

Домашня атмосфера дозволила нарешті розслабитися. Не треба було перейматися через домашню роботу чи організацію тренувань. Літо мало пройти в неробстві та очікуванні фіналу чемпіонату з квідичу, та у Гаррі почалися кошмари. Він постійно згадував момент як дементори мало не висмоктали в нього та Сіріуса душі. Щоб допомогти впоратися з травмою Гаррієт запропонувала спробувати арт-теріпію.

— Малюй! — наказала вона вручаючи брату альбом і кольорові олівці.

— Що малювати? — спантеличено спитав той, беручі предмети.

— Почини просто водити олівцем. Або спробуй намалювати Криволапика, — вказала на кота, що вилігся під вікном у променях сонця.

Він так і зробив.

Перші малюнки були безмістовною мішаниною ліній і кольорів. Наступні спроби були більш свідомі. Криволапик вийшов навіть схожим. Гаррі захопився, почав малювати те що бачить, чи те що бачив раніше. В одному з начерків Гаррієт побачила дементора якого атакує олень.

Одного дня Поттери отримали лист від хрещеного, з проханням організувати зустріч з Петунією. Близнюки сильно здивувалися. Та Гаррієт все ж пішла до тітки. Жінка доволі швидко зрозуміла про кого йде мова.

— Такий патлатий, брюнет смазливий?

— Так.

— І що він хоче?

— Зустрітися.

Брови мимоволі поповзли вверх по чолу. Чому б це чарівнику хотіти зустрітися з маґелкою?

— І все?

Гаррієт кивнула.

— Гаразд. Хай приходить на чай наступного четверга.

Настав день чаювання. Раніше Петунія сама б провела генеральне прибирання до приходу гостей. Та тепер припахала дітей. Маленькій Дейзі було весело спостерігати як кузени бігають витираючи скрізь пил. Дадлі ця участь оминула, бо він саме поїхав до тренувального табора.

— Відчуваю себе ельфом-домовиком, — сказав Гаррі сестрі після того як тітка нарешті була задоволена їх роботою. Він саме прибирав інвентар у комірчину під сходами.

— Тільки ми не станемо вільними якщо отримаємо одяг, — відповіла Гаррієт, що несла вішати випрані ганчірки.

Намагаючись зав'язати краватку-метелик Вернон Дурсль бурчав:

— І де тільки був цей їх хрещений стільки років? Жодної вісточки за дванадцять років. Неподобство.

— Сидів у тюрмі, — відповіла йому абсолютно спокійна дружина, що саме фарбувала вії. — Минулого року втік, і про нього говорили в новинах. Сіріус Блек.

Петунія сховала щіточку у футляр і покліпала очима, даючи туші висохнути.

Вернон зблід, потім побуряковів.

— Що?! Я не дозволю злочинцю переступити поріг мого дому! Скасовуй все!

І він зтягнув з шиї норовливу краватку, і потряс нею.

Петунія плавно встала з-за свого туалетного столика з розкладеною косметикою. Підійшла до чоловіка. Делікатно витягла краватку з кулака, і почавши зав'язувати її заспокоїла чоловіка:

— Любий, Гаррієт запевнила мене, що він не робив те, за що був засуджений. Ти ж знаєш, що вона тонко відчуває людей, і нізащо не дозволила б небезпечному чоловіку прийти до нас.

Жінка закінчила зав'язувати метелика і подивилася чоловіку в очі.

Вернон ступився. Та потроху складка між його брів розгладжувалася. Він добре знав племінницю і цілком довіряв її судженням. Зрештою це ж вона знайома з ним особисто. А судові помилки, на жаль, трапляються досить часто.

— Добре. Хай приходить.

— Чудово! — Петунія цьомнула чоловіка в ніс і ойкнувшии відразу почала відтирати слід від помади. Вернон попросив допомогти з піджаком.

— Як я виглядаю? — запитав красуючись перед дзеркалом новим костюмом. Треба ж було справити враження на гостя.

— Респектабельно, — відповіла дружина поправляючи лацкани.

У призначений час, у двері будинку на Прівіт Драйв легенько постукали.

Першим що побачила Петунія відкривши двері був букет. Потім чоловіка, що ховався за квітами.

— Добрий вечір! — привітався гість.

— Вітаю! — відповіла господиня розглядаючи чоловіка, що завмер на її ґанку. Петунія хоч і бачила Сіріуса один єдиний раз у житті, та запам'ятала його як молодого, сповненого життя чоловіка, що сміливо зустрічає небезпеки на своєму шляху. Тепер же перед нею стояла виснажена тінь того юнака. У волоссі срібрилися сиві пасма, обличчя поорали зморшки, в у погляді лишився слід від пережитих страждань.

Зрозумівши, що пауза затягується — Сіріус поспішив вручити квіти:

— Це вам! І це теж, — у другій руці в нього була коробка шоколадних казанків з різноманітною начинкою.

— Дякую. Проходьте.

Петунія відступила даючи гостю пройти.

— Верноне, знайомся — це Сіріус Блек, хрещений Гаррі та Гаррієт, — представила Петунія гостя. — А це мій чоловік Вернон Дурсль.

Вернон суворо дивився на гостя, та все ж потиснув простягнуту руку. Стиснув сильніше ніж треба було, щоб показати, що йому тут не раді. Сіріус жодним чином не подав виду, що йому боляче, лише промовив:

— Радий знайомству.

Господар буркнув щось згідливе і ще більше насупився. У нього проклюнулася повага до незваного гостя.

Петунія переконалася, що всі формальності були виконані, Вернон не сказав нічого грубого, за що треба було вибачатися, тож наважилася лишити їх наодинці:

— Ви поки влаштовуєтесь, а я поставлю квіти у воду і принесу чайник.

На низенькому столику вже стояли розставлені чашки, цукорниця, молочник і тарілки з печивом та сендвідчами.

Вернон сів у своє улюблене крісло і зробив обличчя суворого начальника. Сіріус акуратно присів на край квітчастого дивану з купою декоративних подушок. Та підступний елемент меблювання відразу затягнув його в свої м'які обійми. Довелося поборотися щоб сісти рівно.

Чарівник відчував себе незатишно у маґлівському будинку. Тут все було таке… маґлівське. Він почав нервово стукати ногою. Хотілося втекти. Кинути все і чкурнути за край світу. Та він мав зробити те, що задумав. Бо від проблеми не втечеш — коли проблема ти сам.

І перш ніж Вернон устиг зробити зауваження стосовно ноги, повернулася Петунія. Сіріус підскочив і поспішив забрати тацю з чайником, відкритою коробкою шоколаду та вазою. Звільнивши руки, жінка поправили квіти у вазі (тій самій що колись подарувала Лілі), і поставила їх на комод біля вікна.

Розливаючи чай Петунія спробувала завести світську бесіду:

— То як ви дісталися?

— Летиключем. Дякую, — відповів Сіріус приймаючи чашку.

Петунія зробила великі очі просячи допомоги у Вернона, якому саме наливала чай. Та той не зважав, продовжував буравити гостя поглядом.

— У вас дуже милий дім, — проявив ініціативу Сіріус.

— Дякую. Приємно це чути, — відповіла Петунія, що вже сіла на стілець навпроти Вернона, налила собі чаю і додавала цукор.

— Цукор, молоко? — запропонувала гостю.

— Ні, ні, ні. Я п'ю без нічого.

— Це ж треба яке співпадіння! Вернон теж п'є без нічого!

Той мало не захлинувся чаєм.

— Все гаразд, кхе-кхе, — зупинив він дружину, що збиралася підскочити до нього. — Ніколи б не подумав, що матиму щось спільне з … таким як ви. Чарівником, — уточнив і нервово хихотнувнув. Петунія ніяково посміхнулася. Сіріус пригубив чай.

— Ви ж пригощяйтеся!

Петунія вказала на наїдки. Сіріус взяв одне печиво і відкусив шматочок. Брови його полізли вгору.

— Це дуже смачно!

— Дякую, — Петунія зарумянилася від похвали. Вернон насупився. Йому не подобалося коли дружині сторонній чоловік робив компліменти.

— Краще ніж готував Крітчер, — радість від смаколика ніби вітром здуло. Сіріус сховав обличчя у чашку.

Петунія намагалася придумати про що запитати. Ну не про погоду ж говорити. Згадала ще одну універсальну тему:

— Як поживають ваші батьки?

— Вони померли, — коротко відповів Сіріус. З того як він завмер Петунія зрозуміла, що цю тему краще не розвивати.

Повисла незручна мовчанка.

Було чутно цокіт годинника на каміні, та сьорбання чаю.

— Вона хоче до тата! — тишу розірвала Гаррієт, що зайшла до вітальні. Слідом за нею йшов брат, що ніс маленьку Дейзі, намагаючись не дати їй зтягти окуляри і засунути собі до рота.

— Сіріусе! Як я рада тебе знову бачити. Чудово виглядаєш, — дівчина обійняла чоловіка. Той відмер і посміхнувся, радий появі похресників. Гаррі відав дівчинку батьку і теж привітався з гостем.

— Я подумала, що вам не завадить допомога, — шепнула Гаррієт тітці, і взяла наливати чай собі та брату. Жінка послала їй вдячний погляд.

Вернон з дочкою на руках вже не міг корчити грізне обличчя. Доволі проблематично це робити коли маленьке сонечко смикає тебе за вуса. Сіріус дивився і дивувався змінам. Він і подумати не міг, що цей зарозумілий маґл може бути такими ніжним.

Поттери всілися на пуфиках навпроти Сіріуса. Однаковим способом взяли чашки і синхронно відпили.

Дорослі здивовано витріщилися на близнюків. Ті перезирнулися.

— Ми не спеціально, — сказали хором і розсміялися. Решта присутніх теж заусміхалися. Це було кумедно.

— Отже, Сіріус! Ти ходив до місіс Брейн?

— Так, звісно! — оживився Блек. — Вона дуже допомогла мені ем.. розібратися з моїми тарганами. І я хотів би вибачитися, — випалив чоловік. Він дістав з кишені папірець. Прочитав написане воручачи губами. Потім зіжмакав його і повернувся до Петунії:

— Пробач, — він схилив голову. — Я написав цілу промову, та вона не має жодного сенсу. Тому я просто прошу вибачення за те, що зіпсував тобі весілля. Я був молодий, дурний і думав, що це буде хороший жарт.

Петунія здивовано закліпала очима. Це було несподівано.

— Такий же як і назвати дітей однаковими іменами? — кивнула на близнюків.

Сіріус ще нижче опустив голову визнаючи провину.

— Ха-ха-ха. Звісно я пробачаю тебе, — зі сміхом відповіла жінка. — Я вже давно забула про той випадок.

Сіріус підняв голову. Він не міг повірити, що отримав прощення. Так просто? З того що він знав про Петунію у нього склалося враження злостливої, дріб'язкової мегери. Це ж треба як змінюються люди.

— Це ти пробачення просиш у рамках терапії? — запитала Гаррієт.

— Так. Місіс Брейн сказала, що якщо я попрошу пробачення у людей яких колись образив, то може зможу пробачити і себе.

— Місіс Брейн хороший спеціаліст. Нам вона теж дуже допомогла, — підхопила тему розмови Петунія і почала розповідати про проблеми з якими зіткнулася Гаррієт коли пішла до школи. Дівчина підтверджувала слова тітки. Чоловік постійно переводили погляд з неї на жінку.

Гаррі ж у цей час зосередився на сендвічах. Останнім часом він був постійно голодним. Вернон зовсім не слідкував за розмовою, годував дочку її улюбленим печивом.

— Минулого року, місіс Брейн, навчила техніці заякоріння. Тільки це тимчасовий захід. Думаю треба розірвати зв'язок з братом. Ми ростемо, і інтереси наші змінюються. — багатозначно сказала Гаррієт.

— Які це інтереси? — здивувався Сіріус.

— Ну це ж не мені сниться симпатична ловчиня з Рейвенкову. — дівчина лукаво зиркнула на Гаррі і засміялася коли той мало не вдавався, побуряковів і одним ковтком допив охололий чай.

— Сіріусе, а ти часом не володієш цією, як воно там, — задумалася дівчинка. — Блоком, блоком, блокетика чи що? Місіс Брейн думає що моя чутливість пов'язана з магічним даром, і мені потрібно навчитися магічно захищати свідомість.

— Блокологія. Нажаль ні. І не знаю хто вміє. Може ти у Макґонеґел спитаєш.

— Точно! Треба чимскоріш спитати. Бо хто зна. Може наступного разу дівчина буде голою, — Гаррієт зі сміхом штурхнула брата ліктем. Той закашлявся забрискавшиивсе чаєм. Сестра поспішила постукати його по спині.

Сіріус дивився на них і шкодував за втраченим часом. Він пам'ятав похресників, ще зовсім малими, що ледь навчилися ходити. А тепер вони майже дорослі. Гаррі он вже першу симпатію має.

— Я стільки всього пропустив. Міг би бачити як ви ростете. — розпачливо промовив чоловік.

— Ну це можна виправити. Гаррі, принеси будь ласка фотоальбоми.

— Моге нє трєба? — з набитим ротом жалібно запитав хлопець.

— Де твої манери?! — обурилася тітка.

Гаррі швиденько проживав та ковтнув.

— Пробачте.

— І ніяких заперечень юначе!

Гаррі дуже не хотів щоб Сіріус бачив його дитячі фотки. Особливо ту де він у костюмі баранця. Приречено зітхнувши виконав прохання.

Петунія підсіла до Сіріуса і розгорнула перший альбом і почала розповідати. Гаррієт сіла з другого боку. Гаррі сів на місце і взявся за печиво. Дейзі набавившись з батьковими вусами почала сонно кліпати. Вернон вирішив її вкласти.

— Я віднесу маленьку спати.

— Добре, любий.

Чоловік поцілував дружину у щічку і піднявся на гору.

— У вас такі ніжні стосунки, — відзначив Сіріус.

— Так, — відповіла рожевощока Петунія, що мрійливо посміхалася дивлячись услід чоловіку. — Іноді за непоказною зовнішністю ховається справжній романтик.

Жінка повернулася до альбому.

— А це Різдво 85 року. Гаррі тут такий милий в цьому костюмчику. Які вушка і милий хвостик.

Хлопець закотив очі. Сестра і тітка засміялися. Сіріусу було тепло і затишно в цій компанії. Вперше за довгий час. Перегорнувши сторінку він знайшов старе фото двох дівчаток під кущем троянд. Старша була набурмосена, а в меншій він впізнав Лілі.

— О, давно не бачила цю світлину, — Петунія з ніжністю погладила зображення. Сіріус вловив у її голосі сум.

— У цей день Лілі отримала лист з Гоґвортсу. Така щаслива, — жінка провела пальцем по усміхненому обличчю сестри. — Батьки пишалися нею. Перша відьма у роду. Постійно хвалили. А я їй заздрила і робила життя нестерпним. Я була не кращою сестрою, — Петунія тяжко зітхнула і подивилася на Сіріуса очима повними не пролитих сліз. У того щось стиснулося у грудях.

— Утім, ми помирилися коли народилися близнюки, — жінка витерла куточок ока і радісно посміхнулася. — Тоді Джеймс викрав мене з дому і привіз до Лілі.

— В мене теж був брат, — несподівано для себе зізнався Сіріус. В історії Петунії він впізнав себе. Все ж люди, це люди, неважливо чарівники вони чи маґли.

— Теж улюбленець у батьків. А я паршива вівця. В дитинстві ми були дружні. А потім я почав бунтувати. Потрапив на Ґрифіндор. Порушивши традицію шляхетного і давнього роду Блеків, всі члени якого закінчували Слизерин, — чоловік зло хмикнув. Його завжди радувало те як скаженіла його люба матінка коли дізналася про це. — Моя родина була жахлива. Батьки були зациклені на чистоті крові. Навіть девіз «Toujours pur» — «Завжди чистий». Мене постійно порівнювали зі слухняним братом, що як чемний син потрапив на правильний факультет. Я не витримав у в шістнадцять років утік з дому.

Чоловік перевів подих. Старі спогади ятрили душу. Петунія нічого не сказала, лише стиснула руку. Гаррієт пригорнулася до хрещеного поклавши голівку на плече. Гаррі перестав жувати і співчутливо дивився з протилежного боку столу.

Сіріус ковтнув слину.

— Мої батьки цілком поділяли переконання Волдеморта, що вся влада має бути в руках чистокровних, і що чарівницький світ треба очистити від тих в кому тече маґлівська кров.

Чоловік затнувся, та все ж продовжив.

— Я їх ненавидів. Тому втік. Лишивши брата, який в усьому їх слухався, на поталу їх божевільним амбіціям. Він зрештою став смертожером. І загинув. Я навіть не знаю де він похований.

— Як його звали? — тихо запитала Гаррієт.

— Реґулус. Реґулус Блек.

Вечір вийшов пізнавальним і дуже емоційним.

Прощаючись Сіріус запитав у господині дому:

— Петуніє, ти незаперечуватимеш, якщо я наступного тижня заберу Гаррі та Гаррієт. Нам треба з ними надолужити втрачені роки, — він розтріпав чупринки Гаррі, що разом із сестрою проводжали його.

Жінка насупилася. Не розсудливо було б з її боку відпускати племінників з мало знайомим чоловіком, чиє обличчя ще донедавна було серед оголошень про розшук.

— Ми просто погуляємо Лондоном. Сходимо в кіно, — розповів про плани чоловік побачивши сумніви на обличчі місіс Дурсль. — Будь ласка. Я готовий магією поклястися, що поверну їх живими й здоровими! — в розпачі вигукнув Сіріус дістаючи паличку. Петунія замахала на нього руками, щоб сховав. Відкинувши логіку, жінка прислухалася до своєї інтуїції:

— Гаразд.

— О дякую, дякую! — Сіріус на радощах кинувся обіймати Петунію.

— Це що таке?! — гнівний окрик містера Дурсля змусив Блека відскочити від спантеличеної жінки.

Вернон знав, що він не дуже привабливий. Проте він не збирався так просто спускати те, що якийсь красунчик обіймає його дружину! В його домі!

— Дядько Верноне! Тітка Петунія дозволила щоб Сіріус взяв нас погуляти, — встала на захист хрещеного Гаррієт, загородивши його від розлюченого дядька.

Вернон зупинився.

— Це правда? — запитав він у дружини. Петунія, що встигла оговтатися від несподіваної атаки обіймами, підтвердила слова племінниці. Підійшла до чоловіка, і заспокійливо погладжуючи його по плечу переповіда план прогулянки. Позаминулого року, під час подорожі на Різдво, чоловік показав свою ревниву сторону. Вона звісно була в захваті від того що він побив того нахабу, що посмів її облапати, та буде дуже погано, якщо він поб'є хрещеного племінників. Вернон розтис кулак. Сіріус винувато дивився на подружжя.

— Ти ж не проти? — запитала Петунія заглядаючи чоловіку в очі. Звісно не розважливо було відпускати дітей з колишнім ув'язненим. Та він знав про розвинену інтуїцію дружини (не раз звертався за порадою коли не міг прийняти рішення) — тому всеціло довіряв її рішенню.

— Добре. Тільки без всіляких цих ваших штучок. Щоб нормальним транспортом їздили.

— Обіцяю! — щасливий Сіріус підняв праву руку, а ліву поклав на серце. — Поверну дітей ще до темноти.

Блек обійняв похресників, потис Вернону руку, Петунії про всяк випадок просто помахав (не хотілося на останок отримати стусана від маґла), і пішов у ніч.

Прибираючи посуд, Петунія ніяк не могла відкараскатися від думки, що Сіріус був схожий на пса.

— Що таке? — Гаррієт виявила тітку з задуми.

— Та нічого такого… — відповіла жінка несучи стопку тарілок на кухню.

— І все ж? — не відставали племінниця несучи чашки з блюдцями. За нею брат ніс чайник.

— Мені Сіріус чимось схожий на пса. Не вистачало лише хвоста яким би він мотиляв. — жінка поклала тарілки в раковину і відкрила воду.

Поттери перезирнулись і розсміялися. Петунія розгублено закліпала очима і прийняла чашки від Гаррієт, поки Гаррі витряхував заварку до смітника.

— Ви вгадали! — дівчинка витерла сльози і все ще посміхаючись пояснила. — Сіріус анімаг. Чарівники можуть навчитися перетворюватися на тварин. Його анімагічна форма — пес. Такий великий і кудлатий.

Минулорічний спогад промайнув у голові жінки.

— Здається я бачила його минулого року, — промовила Петунія намилюючи першу тарілку. — Коли в нас гостювала Мардж, околицями вештався безпритульний пес. Ще подумала, що треба зателефонувати в службу відлову тварин доки він нікого не покусав. Виглядав страхітливо.

— Це так, — затхнула Гаррієт насухо витираючи помиту тарілку. — На виставці собак йому не перемогти.

Сіріус Блек дотримався обіцянки і за тиждень забрав похресників. Він змінив імідж: гладко поголився, підстриг волосся і пофарбував у каштановий колір. Став зовсім не схожим на портрет, що показували в новинах під заголовком «Розшукується».

Гаррієт взяла на себе роль провідника. Ще у потязі Сіріус почав розпитувати дітей про їх будні в школі. Дуже бурхливо реагував на події другого року навчання.

Під час другої прогулянки розповів про свої шкільні пригоди. Навіть показав той самий провулок з якого вони разом з Джеймсом тікали від поліції на летючому мотоциклі.

На третій раз запросив до себе на квартиру. Вона була невеликою та досить затишною попри невеликий безлад притаманний для домівки холостяка.

— Ось тут я живу. — чоловік жестом вказав на кімнату стіни якої прикрашали плакати з мотоциклами і Ґрифіндорські прапори. З меблів був старий потертий диван і пара різнокаліберних крісел навколо журнального столика, заваленого номерами «Щоденного віщуна» з передовиць якого невдоволено дивився Сіріус. Його історію мало не щодня переписували, додаючи нових подробиць.

— Кухня там, — Сіріус вказав на прочинені двері зліва. Дорогою вони зайшли до крамниці за продуктами. На щастя він вже трохи звик до життя у маґлівському світі, і на касі розрахувався фунтами, а не галеонами як це було коли вони першого разу ходили на «Короля лева». Маленька кухня, як і вітальня мала дещо пошарпаний вигляд.

— Чай! Вип'ємо чаю! Заварка, заварка. Десь тут в мене має бути заварка, — чоловік метушився перевіряючи всі шафки. — Була, — понуро промовив він діставши порожню упаковку.

— А я ж якраз про всяк випадок взяла, — Гаррієт поставила на стіл свій пакет і дістала звідти нову пачку чаю.

— Чудово! — Сіріус заметушився навколо плити з чайником. Поттери перезирнулися. Їх хрещений завжди був радий з ними зустрічатися, та сьогодні він був занадто метушливим. Забудькуватим. По кілька разів повторював одне й те саме. І вже зламав десятий сірник. Руки помітно трусилися. Його явно щось турбувало.

— Давай я займуся чаєм, — Гаррі вийняв коробку з руки Сіріуса. — Вдома я завжди заварю чай.

— Підтверджую, — сказала Гаррієт. — Йому завжди вдається насипати заварки рівно стільки щоб було смачно. Ще б зілля він так вправно варив.

— Та ти ж знаєш, що викладач упереджений по відношенню до мене.

Близнюки засміялися своєму внутрішньому жарту. Сіріус нервово сіпнувся, обличчям промайнула провина.

Поттери знову перезирнулися.

За чаєм, як годиться, вони спочатку завели розмову ні про що. Світська бесіда є невід'ємною частиною англійського чаювання. Сіріус запитав як проживає тітка з дядьком, маленька кузина. Кузен, що повернувся з табору і теж хотів погуляти Лондоном та його не пустили. Коли чашки ополовинились, а тарілка з сендвічами майже спорожніла (стараннями Гаррі в якого трапився скачок росту і він постійно був голодним), Гаррієт нарешті запитала, що турбує Сіріуса. Той спочатку віднікувався та дівчина наполягла.

— Спадок. Я ж тепер власник будинку Блеків з якого я колись утік, і в який я думав що ніколи не повернуся. Я ж думав він дістанеться Регулу. Та тепер мені з усім цим розбиратися, — він схилив голову і сховав обличчя в долонях. — Ще ці писаки. Настирливо лізуть просячи коментар, а потім пишуть що їм в голову збреде, — махнув рукою в біг вітальні де лишились газети.

Підняв голову і з болем в очах подивився на дітей:

— Я вже не витримую. Спати не можу. Їсти теж, — відсунув чашку яку ледь пригубив.

— Що каже місіс Брейн?

— Ця жінка порадила мені поїхати в круїз! — обурений чоловік вдарив по столу що ложечки дзенькнули. — Бачте зміна обстановки піде мені на користь! — уїдливо закінчив він.

Гаррієт взяла чоловіка за руку, і заспокійливо погладжуючи почала говорити:

— Я думаю вона права, — потиском руки зупинила чоловіка що вже набрав повітря щоб заперечити. — Твій стан схожий на ПТСР. Посттравматичний стресовий розлад. Ти дванадцять років провів у тюрмі разом з дементорами. Гаррі он однієї зустрічі з ними вистачило щоб почалися кошмари.

Брати кивнув. Розуміючи серйозність моменту він навіть припинив жувати.

— Потім ще рік у бігах був. Постійно на адреналіні. Зараз ти в безпечних умовах і воно почало вилазити. Як і в Гаррі.

— Що з Гаррі? — перебив стривожений Сіріус і повернувся до похресника.

— Він знайшов віддушину в малюванні, — заспокоїла Гаррієт стиснувши руку. Брат помахав рукою з протилежного боку столу. — По телевізору зараз крутять програму про малювання. Не пропускає жодного випуску. Вже змалював два альбоми начерками, і почав працювати з аквареллю. Он сліди його старань.

Хлопець помітив фарбу на рукаві. З розпачливим вигуком підскочив та підбіг до раковини і почав відпирати плями.

— Тітка Петунія грозить, що змусить його самого прати весь одяг якщо ще раз вимаститься, — зі смішком сказала Гаррієт, а потім знову повернулася до хрещеного. — Думаю тобі варто поїхати. Коли відправка?

— За два дні, — Сіріус похнюпився і схилився над чашкою.

— Я сподівався ми проведемо більше часу разом перед школою, — з жалем промовив Гаррі повертаючись за стіл, та підсідаючи ближче до хрещеного.

— Та нічого страшного. У нас буде час наступного літа, — сестра продовжила думку брата.

— Але ж я пропущу ваш день народження наступного тижня!

— Твоє ментальне здоров'я важливіше за день народження.

— Тобі корисно буде побувати в іншому кліматі.

— Погрітися на сонці і поплавати в морі.

— Змінити обстановку, подалі від речей що тригерять.

Поттери вмовляли Сіріуса відправитися в подорож. Той лише мотав головою від одного до іншої. Струснув головою.

— Гаразд! Гаразд! Умовили. Поїду.

— Ура! — вигукнула Гаррієт і кинулася обіймати хрещеного.

— Доведено, що обійми мають терапевтичний ефект, — Гаррі намагався вдавати з себе з себе брутального чоловіка, що не терпить ніжностей, тому знайшов виправдання.

Сіріус вже й забув як приємно коли тебе обіймають.

Перш ніж відвезти хрещенеків до тітки — чоловік віддав їм підготовлені заздалегідь подарунки до дня народження.