Гаррі×Гаррієт

Поттери відзначили своє чотирнадцятиліття без хрещеного. Гаррієт постійно займалася з маленькою Дейзі. Вона пропустила перші кроки маленької кузини, та хотіла почути перші слова. Саме з цією метою вона штудіювала книгу про розвиток дитини. Маленького світильника на батарейках цілком вистачало щоб освітити сторінки.

В якусь мить дівчина почула вовтузіння на іншому ліжку. Зі стогонів вона зрозуміла, що брату сниться кошмар. Виборсавшись з ковдри, підійшла щоб розбудити — та він сам відкрив очі.

— Що тобі снилося?

— Якась кімната. Старий чоловік і голос. Ай! Боляче, — Гаррі схопився за чоло. Гаррієт з тривогою дивилася на брата. Вони обидва знали, що шрам болить лише коли поруч Волдеморт.

Поки хлопець шукав окуляри, дівчина підскочила до вікна і вдивлялася у персвітанкові сутінки. Вулиця була такою як і зазвичай. Ніяких темних чаклунів у тінях. Криволапик розбужений метушнею — заспокійливо потерся об ноги хазяйки, і вискочив перевірити дім.

— На вулиці чисто.

Гаррієт повернулася до брата. Той сидів на ліжку і тримався за голову.

— Розкажи детальніше що снилося?

— Якась занедбана кімната. Змія перед каміном. Двоє чоловіків. Один впав. І голос. Голос Волдеморта.

Він затремтів. Сестра обійняла його і вони разом прислухалися до тиші у домі. Жодних сторонніх скрипів чи шероху мантії. У сусідній кімнаті схропнув Далі, якому тренер, після плідної роботи у тренувальному таборі, дозволив тиждень відпочити.

За кілька хвилин повернувся кіт. Нявкнув мовляв «Все гаразд», і заскочив на своє улюблене місце, на подушці хазяйки.

— Треба з цим щось робити. Може написати Дамблдору?

— І що ми напишемо? «Пробачте професоре, та в мене зранку болить шрам». Це звучить смішно.

— Може запитати містера Візлі? Він тямущий чарівник.

— Не хочу турбувати його нашими проблемами і псувати решту літа.

Гаррієт задумалася до кого б вони ще могли звернутися. І її осяяло.

— Сіріус!

Поттери все ще не звикли, що в них з'явився, ще один дорослий до якого можна звернутися з приводу чарівницьких проблем.

Спустившись вниз Поттери застали дорослих Дурслів підозріло веселими.

— Що тут сталося? — напружився Гаррі.

Дядько Вернон вказав на конверт на столі. І не стримав сміх.

— Пха-ха-ха. Я вже вдруге в житті отримую такий конверт, — витер виступивши сльози. — Листоноша особисто передав його, бо хотів дізнатися про респондента. Я сказав, що це мій друг так допомагає мені поповнювати колекцію марок.

На столі лежав конверт весь обклеяний марками, на якому ледь вистачило місця щоб написати адресу. Це був лист від Молі Візлі, що запрошувала Гаррі та Гаррієт в гості до кінця канікул.

— А я ж так і не подякувала їй за засіб від токсикозу. — засмутилася тітка Петунія, що саме годувала Дейзі. — Може хай вона зателефонує? Може напишете? — звернулася до племінників. Гаррі хотів було сказати, що Гедвіга зараз відсутня, та його перебила кузина, що ніяк не хотіла їсти яблучне пюре.

— Лист, лист! — закричала вона розмахуючи кулачками. Всі присутні завмерли. У дверях кухні з'явився Дадлі.

— Дад! Дад! — вигукувала дівчинка. Було не зрозуміло, це вона кличе батька чи брата (dad — англ. тато).

Всі відразу заметушилися.

— Все ж мої заняття не минули дарма! — сказала Гаррієт.

— Я така рада, — тітка Петунія витерла сльозу розчулення.

— Це треба відзначити, — дядько Вернон поліз по пляшку лікеру, що була припасена для такого випадку.

Дадлі вийняв сестру з дитячого стільчика і закружляв по кухні. Та весело сміялася.

Гаррі теж радів з усіма, та почувши шум на горі — поспішив піднятися.

Не встиг зайти у кімнату, як в голову йому врізалось щось. Це виявилась маленька сова, що дуже метушилася, горда, що донесла лист.

Вгамувавши птаха, зняв записку з лапки.

— Криволанику ні! — прикрикнув на кота. На Гедвігу він зазвичай не зазіхав, а у цій дрібноті побачив підходящу здобич. — Тпрусь, — кіт образився, і задерши хвоста пішов собі геть. На кухні мала бути миска з кормом.

Розминувшись з Криволапиком, до кімнати увійшла Гаррієт.

— Що тут?

— Лист від Рона. Він повторює запрошення.

— Напиши, йому щоб зателефонували.

Гаррі кивнув і написав відповідь. Обережно прив'язав записку до тонкої лапки, і птаха відразу випурхнула надвір.

Дядько Вернон пішов на роботу у піднесеному настрої. Його дочка сказала перші слова. Серед яких було “тато” (можливо). Він нарешті скуштував той лікер, а його підлеглих чекав весь день сповнений розповідями про неперевершену Дейзі Дурсль.

Через деякий час задзвонив телефон.

— Алло, будинок Дурслів, — відповіла тітка Петунія, та відразу відвела слухавку від вуха.

Гаррієт, що разом з Далі домивали посуд після сніданку (вона мила, він витирав і прибирав у шафу), почула як з динаміку доноситься:

— Алло! Алло! Мене чути? Фу-фу. Це Молі Візлі!

— Не треба так репетувати. Я вас прекрасно чую. Це Петунія, — жінка знову поморщилася від гучного звуку. — Нічого страшного. Я така рада нарешті з вами поговорити. Щиро дякую за засіб від токсикозу. Він мені чудово допоміг.

Жінки розговорилася про свої буденні клопоти, що були однаковими і у чарівниці, і у маґелки.

Закінчивши розмову тітка Петунія сказала:

— Дуже приємна жінка. Тільки не зрозуміло, навіщо вона уточнювала чи є в нас камін.

— Ой-йой.

— Що таке Гаррієт?

— Тітко Петуніє, розумієте, чарівники можуть мандрувати через камін. Впевнена містер Візлі має зв'язки, щоб організувати підключення.

— Але ж наш камін закладений.

Гаррієт буквально бачила яка думка крутиться в голові у тітки: з любов'ю обставлена вітальня у руїнах. Перш ніж істерика встигла підняти голову:

— Спокійно! — дівчина взяла жінку за плечі. — Спокійно. Дихайте. Нічого страшного не станеться. Всі поламані речі можна буде відремонтувати магією.

Петунія почала повільно дихати і заспокоюватися. Щоб остаточно загасити тривогу, Гаррієт додала:

— Ми з Гаррі приберемо все крихке.

— Добре.

Місіс Дурсль заспокоїлася і зайнялася своїми справами.

Поттери які і було обіцяно — прибрали з каміна всі статуетки та фотографії. Дадлі допоміг пересунути меблі. Тітці Петунії сподобався відкритий простір, і вона змусила хлопців совати меблі решту дня.

Наступний день Поттери присвятили зборам речей. Гаррієт наполягла на тому, щоб до дна перебрати скрині. Як результат — посеред кімнати утворилася чималенька купа сміття, а у скринях звільнилося багато місця для нових покупок.

Криволапи ганяв по підлозі стервоскоп, що вивалився з пари старих шкарпеток. Гаррієт підхопила його і піднесла до очей.

— Слухай, а він же не зламаний. Сигналив коли поруч був Скберс, який Пітер.

— Справді? — Гаррі взяв свій подарунок на тринадцятиріччя.

— Ти згадай.

Хлопець задумався.

— І правда.

— Ти далеко його не прибирай. Думає корисно буде знати коли хтось вороже до тебе налаштований.

Гаррі погодився з сестрою і прибрав артефакт до кишені.

У назначений час, вся сім'я зібралася у вітальні.

За стінкою почувся шум.

— Ой, що це?

— Містер Візлі, камін закладено, — озвався Гаррі.

— Навіщо закладати камін? — здивувався чарівник.

— Тату, чому так довго? — почувся голос Рона.

— Бо в нас електронний камін.

— Зі штепселем? — оживився чарівник.— Ай, Фред! Джордж! Тут і так тісно.

— Містер Візлі цікавиться технікою, — тихо пояснила Гаррієт дядьку Вернону.

— Та як же нам вийти? — розгубився чарівник.

— Ламайте! — гукнув Гаррі.

— Відійдіть!

Камін вибухнув і з хмари пороху вийшли чарівники у поношений мантіях.

— Кха-кха. Пробачте за цей безлад.

— Ми були готові до такого розвитку подій. Я Вернон Дурсль, — господар дому підійшов і першим простягнув руку для привітання.

— Радий нарешті з вами познайомитися. Я Артур Візлі, — чарівник обома руками затряс простягнуту долоню. — А можна подивитися на ваш електрокамін. Я маю велику колекцію штепселів.

— А як щодо свердл? — у дядька Вернона прокинулася ділова жилка.

Повернулася тітка Петунія, що вийшла за лимонадом.

Молодші привіталися і ввічливо подякували за напій.

Перш ніж взятися за першу скриню, Фред та Джордж хитро перезинулися.

Рон поніс клітку Гедвіги. Гаррі ж тим часом допомагав сестрі заманити кота в переноску. Криволапику там категорично не подобалося, а спроба запихнути його туди силою могла закінчитися кривавим побоїщем.

— Криволапику, любий, йди сюди, — сюсюкала Гаррієт, намагаючись виманити кота з під дивану. Гаррі, ж намагався вигнати його з іншого боку.

Дадлі за кріслом знайшов улюблену іграшку чотирилапого. І той нарешті виліз зі своєї схованки, і добровільно заліз у переноску.

— Це ваше? — запитав юний Дурсль рудих хлопців, простягаючи їм цукерку. Побачивши розчарування на обличчях близнюків Візлі, він посміхнувся.

— Я вже досить довго живу з чарівниками, і засвоїв, що не слід пхати до рота аби що. Що вона робить? — запитав розглядаючи смаколик.

— Видовжує язик, — відповів йому розчарований Фред. Було б смішно якби кузен Гаррі скуштував чарівну карамельку. Та цей маґл виявився розумнішим.

— Може все таки спробуєш? — жалібно запитав Джордж.

— Ні-ні-ні. Мене мій звичайний язик цілком влаштовує, — Дадлі повернув цукерку виробникам. Ті розчаровані потягли другий скриню до каміна.

— Що ж, будемо прощатися, — сказала Гаррієт і потяглася обійняти тітку Петунію. Обійми дісталися і Дадлі, що підняв на руки маленьку сестричку. Гаррі ж обмежився помахами рук.

— Дядько Верноне, ми пішли.

— Бувайте діти, — відгукнувся чоловік. — То ж ми домовилися. За два тижні я влаштую вам демонстрацію продукції у своєму офісі, — і він простягнув свою візитку збудженому чарівнику.

— Так, звісно, — місто Візлі обережно захова візитівку у кишеню і дістав чарівну паличку. — А зараз я наведу тут лад.

По інший бік каміну, Гаррі та Гаррієт зустрілися з рештою сімейства Візлі, познайомилися зі старшими синами Білому та Чарлі, а також привітали Герміону, що приїхала раніше.

Наступного ранку вони вирушили до місця проведення чемпіонату. Дорогою вони зустріли сімейство Діґорі, що складалася з батька та сина. Амос Діґорі працював у міністерстві магії, а Седрик закінчував навчання, був капітаном і ловцем команди Ґафелпафу. Гаррієт на хвилинку задивилася на нього.

— Тож тепер не тільки мені буде снитися симпатичний ловець? — підколов сестру Гаррі.

— Ти довго чекав приводу повернути мені цю шпильку, — закотила очі Гаррієт.

— Що за прикол? — поцікавився Рон.

— Попри мої старання тримати “шторку” між нашими розумами, я часом бачу що сниться Гаррі. От йому раз і наснилася ловчиня з Ревенклову, — при цих словах дівчина уважно дивилася на Джіні. Та незадоволено насупилася. Дитяча закоханість не минула, а переросла в щось більш глибоке.

Потім з жалем подивилася на свого брата, що саме борюкався з Роном. Шкода що Гаррі досі такий дурник не здатний зрозуміти дівочі переживання.

Наметове містечко здавалось виглядало звичайним. Та дехто таки виділився прилаштувавши башточки, флюгери, та найбільше вразив мініатюрний замок з припнутими білими павичами.

Поставлений намет виглядав досить маленьким. Гаррі не міг втямити як вони всі там помістяться. Відповідь виявилася простою — магія. Всередині намет був розміром з трикімнатну квартиру.

Дорога по воду була довгою. По-перше хотілося все роздивитися. По-друге — постійно зустрічали знайомих зі школи, серед яких був і Вінсент Креб, що підійшов сказати Гаррієт, що почав читати Артура Конан Дойля. Він підтвердив, що міні-замок з павичами Мелфоївський.

— У них ці білі павичі ходять по всьому маєтку. Один такий птах колись загнав Драко на дерево.

Гаррі, Гаррієт, Рон та Герміона вибухнули сміхом. Слизеринець теж посміхався.

Наче відчуваючи, що саме з нього сміються, з-за наметів вигулькнув Драко. Оглянувши регочучих ґрифіндорців, підозріло запитав:

— Що тут відбувається?

— Нічого такого, — запевнила його Гаррієт, що вже відсміялася і витирала сльози. Та подивившись на обличчя блондина з примруженими очима — знову вибухнула реготом.

— Ми краще підемо, — крізь сміх вичавив з себе Гаррі і потягнув сестру геть.

Містер Візлі так і не спромігся розпалити вогнище. Довелося Герміоні взятися за справу. Поки розгорявся вогонь і готувалась їжа, дорослий чарівник розповідав про працівників міністерства.

Біллі, Чарлі та Персі підійшли якраз до обіду.

Біля намету Візлі на деякий час зупинилися один з організаторів Лудо Беґмен, він же завідував тоталізатором. Фред з Джорждем поставили всі свої гроші на перемогу Ірландії, та снитч Болгарії.

— Як думаєш, навіщо їм гроші? — тихо спитав Гаррі сестру.

— Здається у них є якийсь план. Для якого потрібен капітал. Оці от цукерки-язикодриски, фальшиві палички, думаю це далеко не все з їх арсеналу. Знайдеться багато людей яким це сподобається. Шкода матір їх не підтримує. Ти ж бачив Беґмена. Він не найкраща людина, та має харизму. Інші за ним підуть.

— Може ми їм дамо гроші?

— Ні. Вони це сприймуть як милостиню і образяться.

Накупивши сувенірів, друзі нарешті пішли на стадіон. Містер Візлі дістав дістав їм квитки на найкращі місця у міністерській ложі.

— Доббі? — здивувався Гаррі помітивши створіння, що сиділо скоцюрбившись і закривало очі.

Це виявилась ельфа-домовичка Барті Кравча, улюбленого начальника Персі.

Також виявилось що їхніми сусідами будуть Мелфої у повному складі.

— Та що таке? — обурився Драко коли при виді його ґрифіндорці почали посміхатися.

— Абсолютно нічого, — запевнила його Гаррієт і всі повернулися до поля, де саме вишуковувалися талісмани команд для виступу.

— Що це гуде? — запитав Рон, що сидів упритул до Гаррі. Той дістав з кишені стервоскоп.

— Це той бракований, що я тобі минулого року подарував?

— Він не бракований, — тихо заперечила Гаррієт. Вона і Герміона схилили голови до артефакта. — Минулого року він реагував на твого пацюка.

Діти озирнулися у пошуках недоброзичливця. Луціус Мелфой про щось говорив з міністром магії.

— Може він на Мелфоя старшого реагує? Ти ж минулого року позбавив його ельфа-домовика.

— Краще я приберу його.

Гаррі засунув стервоскоп назад у кишеню. Почався виступ талісманів, і гудіння артефакту забулося.

Гра була неймовірною. Всі несамовито вболівали за фаворитами. Перемогла Ірландія, та снитч піймали Болгари. А саме Ронів кумир Віктор Крум. Гаррі теж був вражений вміннями молодого гравця. Фред з Джорджем неймовірно тішилися своєму виграшу.

Найтихішою була Гаррієт. Вона ледве пленталася позаду. Гаррі ледве встиг підхопити коли вона ледве не впала.

— Ти як?

— Всі занадто збуджені, — дівчина уткнулася головою у брата, і вони обійнявшись повернулись до палатки.

Гаррі уклав сестру на ліжко, дав їй заспокійливе. Це був якраз той крайній випадок. І Гаррієт відразу заснула.

На дворі було дуже шумно.

— Як добре, що я не на службі, інакше повинен був заспокоювати ірландських фанатів, — сказав містер Візлі зручненько вмощуючись у кріслі.

День був довгий, тому Гаррі теж заліз на своє ліжко і майже відразу заснув.

Розбудив його крик містера Візлі:

— Діти, вставайте!

На дворі було шумно. Хтось кричав і кудись тікав.

— Розбудіть Гаррієт і біжіть в ліс.

Рон допоміг підняти напівпритомну Гаррієт, і вони разом з Гаррі вивели її з шатра. Вона отямилась коли вони вже були на околиці лісу.

— Що відбувається?

— Якісь негідники в каптурах і масках, витягли сім'ю доглядача з ліжок і жонглюють ними в повітрі, — пояснив Гаррі.

— Діставайте всі палички, — скомандував Рон. — Можливо нам доведеться оборонятися.

Друзі послухалися його.

— Моя десь зникла! — запанікував Гаррі перевіривши всі кишені.

— Тримай мою. Від мене зараз мало користі, — Гаррієт віддала свою і повисла на плечі брата.

Друзі пройшли глибше у ліс очікуючи на небезпеку з будь якого боку.

Зупинилися на на галявині.

— Тут нас тато з братами знайде. Що це було? — поряд в кущах щось зашелестіло. Рон спрямував туди чарівну і вдивлявся у темряву.

Раптом з іншого боку хтось промовив закляття. Над деревами з'явився череп.

На галявину вивалило багато чарівників, що наставили свої палички на переляканих підлітків.