Гаррі×Гаррієт

Та-да-да!! Ось і новий розділ.

Моя рідерка написала що це було весело, але довго

Повернення старших дітей полегшило життя Петунії Дурсль.

Дадлі із задоволенням катав коляску з сестрою. Він сильно витягнувся за рік, ще й почав боксувати. Часто повертався з розповідями про те, як його похвалили, назвавши молодим татусем.

Гаррі взяв на себе годування з пляшечки та зміну підгузників. Після того як він у покарання змушений був нарізати слизнів — дитячі какульки вже не викликали сильну відразу. Гаррієта взяла на себе купання і заспокоєння маленької коли та вередувала.

Дивлячись як син разом з кузенами розважає сестричку — Петунія не могла зрозуміти як їй раніше вдавалося управлятися з трьома дітьми одночасно. Та ще й примудрялася тримати дім в ідеальному порядку.

“Мабуть старію” — подумала жінка відкидаючись на диванну подушку і потягуючи чай.

Гаррієта всім серцем полюбила Дейзі як тільки побачила. І та відповіла взаємністю. Юна Поттер весь час проводила з малою і майже не виходила з дому. Крім того їй потрібно було, ще наздогнати навчальну програму хоч в теорії.

Перед розставанням Гаррі дав друзям номер телефону і Рон таки зателефонував. Чистокровний маг, не звиклий до маґлівської техніки щосили волав у слухавку.

— Годі репетувати. Я тебе і так чудово чую, — відповів Гаррі відводячи апарат від вуха.

Рудий друг телефонував повідомити, що вирушає з сім'єю у подорож до Єгипту.

— Ти уявляєш, тато виграв лотерею. Цілих сімсот галеонів! — ділився радістю друг. — Ми давно не збиралися всі разом. Та й Джіні не завадить погрітися на сонечку. Після випадку з Відомо-Ким. Бо тиняється хатою мов бліда примара.

— Як вона?

— Трохи веселіша. Та ще не до кінця оговталася від провалів у пам'яті коли була одержима. Часом втупится в якусь точку і сидить поки не окликнеш. І руки холодні.

— Бідолашна. Сподіваюся, подорож їй допоможе.

Трохи промовчали.

— А в нас вдома мала кузина. Ти не уявляєш яка вона потішна! — Гаррі почав розповідати про наймолодшу Дурсль.

Липень пролетів зі швидкістю снитча. На день народження Поттери отримали від Геґріда “Жахливу книгу чудовиськ”, що була відразу замкнена у комірці під сходами, бо мало не відкусила пальці Дадлі. Юний Дурсль зарікся торкатися речей кузенів.

Рон прислав стервоскоп для Гаррі, та підвіску — долоня з оком — для Гаррієти. Герміона подарувала набір для догляду за мітлою, та флакончик хороших парфумів.

Візлі разом з листом прислав вирізку статті з газети, що супроводжувалася фото рудого сімейства у повному складі. І запропонував зустрітися в останній день літа на Алеї Діаґон, щоб скупитися до школи.

Дядько Вернон погодився відвезти їх та підписати дозволи на відвідування Гоґсміту, за умови що вони будуть гарно себе вести при тітці Мардж. Та приязно ставилася до Гаррієти, з тих пір як вона допомогла розібратися в тому що болить в її улюбленого пса. А от Гаррі терпіти не могла, через те що він вдався в батька-неробу.

Перший день візиту пройшов нормально. Мардж натішитися не могла на рідного племінника, що сильно виріс. На другий день вона почала розважатися тим, що почала шпетити Гаррі. За розтріпану зачіску, неохайний одяг (за час у школі хлопчик сильно витягнувся, тому носив кузенів старий одяг, що висів на ньому). Було видно, що той сердиться, там все ж йому вдалося стриматися. Навіть коли Мардж згадала про батьків. Гаррієта теж стримуваласЬ з усіх сил.

Мардж почала робити зауваження тітці Петунії:

— Ти неправильно тримаєш дитину.

— Мардж, я виростила трьох дітей. І я прекрасно знаю як поводитися з немовлятами, — відповіла їй невістка перекладаючи дочку з однієї руки на іншу.

— Та це було хтозна коли. Ти вже все позабувала.

Жінка відібрала в матері дочку і почала розповідати про своїх цуценят. Дейзі відразу почала пхинькати. Петунія поспішила забрати ту, поки не почалося голосіння на весь дім.

Попри невдалу спробу показати як треба треба тримати немовля — Мардж продовжила своє повчання. Петунія відвернулася від неї, щоб приготувати суміш, ігноруючи базікання зовиці.

Гаррієта сиділа за столом схиливши голову. І ніхто не помітив як її скроня почала червоніти.

Захмеліла від портвейну Мардж знову почала вголос розмірковувати про нікчемність Гаррі, звинувачуючи у цьому його батьків порівнюючи їх з паршивим собаками. Потім перевела погляд на Гаррієт, і гикнувши дивувалася тому, що в паршивих “собак” хоч одне “цуценя” путяще.

Поттеру це не подобалося. Він зтискав кулаки до білих кістяшок. Здавалося він ось-ось вибухне. Вже збирався уїдливо відповісти як на ноги скочила Гаррієт.

Стакан у руках тітки Мардж луснув. Дадлі кинувся збирати осколки поки пес, що крутився під ногами, не проколов собі лапи.

Дівчинка утворилась поглядом з під лоба в гостю:

— Ми вам не собаки, — просичала дівчинка. Гаррі на мить здалося, що сестра оволоділа парселмовою.

Мардж на мить відняло мову. Гаррієт їй звісно подобалася, але не настільки щоб спускати таке нахабство. Та не встигла вона й слова сказати, як її почало роздувати. Не минуло й хвилини як Мардж Дурсль перетворилася на людиноподібну кульку і вилетіла у відкриті двері до садка. Пес вискочив на задній двір і почав вити у слід господині.

— Що ж я наробила! — пополотніла Гаррієт і кинулася геть з будинку.

— Гаррі, дожени сестру! — наказала тітка Петунія племіннику, передала дочку сину і почала прибирати зі столу, одночасно намагаючись придумати, як пояснити чоловіку зникнення сестри. Гаррі послухався. Дорогою захопив шкільну сумку, без якої Гаррієт ніколи не виходила з дому. Там були різні гроші, заспокійливе і чарівна паличка. Свою він теж тримав при собі, в перевазі з ремінців на передпліччя під довгим рукавом.

Знайшов Гаррієт на сусідній вулиці. Та перечепилася через бордюр і плакала впавши на тротуар.

— Вони мене виженуть зі школи. Зламають паличку. І нам доведеться жити у вигнанні, — белькотіла Гаррієт чіпляючись за брата, що намагався її підняти.

Раптом Гаррі завмер. Дівчинка теж затихла. Вони обидва відчули ніби за ними стежать. Гаррі дістав чарівну паличку. Озирнувся. Він точно знав, що у разі небезпеки школярам дозволено чарувати поза школою і тому подумки перебирав заклинання, що могли допомогти. У просвіті між гаражем і домом помітив якесь страхітливе створіння.

Коліна Гаррієт підкосилися і вона потягла брата за собою на землю.

Щось ляснуло і на дорозі перед ними опинився фіолетовий триповерховий автобус.

— “Лицарський автобус” для відьом і чаклунів, які потрапили в скрутне становище до ваших послуг, — прочитав прищавий кондуктор свою вітальну картку. А побачивший як Гаррі допомагає Гаррієті встати — почав вигравати бровами.

— О! Тут у нас юна пара закоханих в бігах.

— Вона моя сестра! — відрубав Гаррі і поставив дівчинку на ноги. — Може підемо додому?

— Ні! — відповіла Гаррієт і знову залилася плачем.

— Нам два квитки до “Дірявого казана”, що у Лондоні.

Поїздка виявилася екстремальною. Автобус зривався з місця і різко гальмував. Поттерів так розхитало, що Гаррієта й забула чому плакала. Та відразу згадала, коли їх біля “Дірявого казана” зустрів чарівник.

— Це міністр магії, Корнеліус Фадж, — пояснив Гаррі.

Дівчинку почало трусити. Ось зараз її покарають. Та чоловік заспокоїв їх сказавши, що тітоньку Мардж спустили на землю і видозмінили пам'ять. Ніхто карати їх не збирається.

— І я б рекомендував вам обом до кінця літа лишитися у “Дірявому казані” і не вештатися маґлівським Лондоном. Особливо ти, Гаррі. У зв'язку з ситуацією.

Чоловік кивнув на газету з оголошенням про втечу з Азкабана небезпечного злочинця Сіріуса Блека. З передовиці беззвучно волав з вигляду божевільний чоловік.

— Нам треба буде повернутися додому щойно вона заспокоїться, — Гаррі кивнув на сестру, що тепер плакала від полегшення. — Всі речі лишилися вдома. Ми прибули сюди без нічого, — показав одну єдину сумку.

— Так, так. Звісно. Я це врахую.

Коли Поттери лишилися наодинці у своїй кімнаті, Гаррієта почала дратуватися.

— І чому всі завжди говорять про тебе. Гаррі, Гаррі! Гаррі, Гаррі!! Чому про мене всі забувають?!

Дівчинка ходила кімнатою виплескуючи все своє незадоволення. Хлопчик наполохано сидів на ліжку і боявся зайвий раз поворушитися, щоб не потрапити під роздачу. Він ще ніколи не бачив сестру у такому стані і не знав що робити.

Раптом Гаррієта зупинилася і знову розридалася. Гаррі кинувся втішати.

— Пробач, пробач. Я не знаю, що не права. Просто не розумію, що зі мною останнім часом, — заливалася сльозами дівчинка.

— Як давно ти не робиш свої вправи для закривання від емоцій інших?

Гаррієта завмерла. Почала щось підраховувати загинаючи пальці.

— Здається з тих пір як ми повернулися додому.

— Оу.

— Ну Дейзі була така мила, що я просто не могла не відчувати її.

І вона знову залилася сльозами.

— Ну-ну. Заспокойся, — Гаррі обійняв сестру і поплескав по спині. — Нічого страшного не сталося. Ось приляж. Зранку ми придумаємо як нам далі бути. А я поки роздобуду для нас чаю.

Поки хлопчик повернувся з двома горнятками гарячого напою — дівчинка вже заснула.

Вранці Гаррієт була в гарному гуморі. Вони з братом прогулялися алеєю Діаґон. Зайшли придбати нові мантії. Гаррі сильно витягнувся за рік, і старі йому ще під кінець навчального року стали короткуваті. Інші речі до школи не стали купувати, бо листи зі списками лишилися вдома.

— Ну що? Готова повертатися додому?

— Так! Лише сходжу до вбиральні.

Гаррієт повернулася блідою.

— В мене кров, — тремтячим голосом повідомила вона брату. Той підскочив і почав оглядати сестру. Може десь забилася.

— Де?

Дівчинка почервоніла і відмовилася відповідати.

— Може до лікарні? — запропонував Гаррі роздумуючи до кого звертатися.

— Ні! — різко заперечувала Гаррієт. — Тітка Петунія. Поїхали скоріш додому.

Вони швиденько зібралися і вирушили до вокзалу. Однієї поїздки “Лицарським автобусом” вистачило, щоб більше ніколи не користуватися послугами цього транспорту без крайньої потреби.

Дорогою до вокзалу Гаррі не покидало враження, що за ними стежать. У потязі це підтвердилося. Двоє чудернацьки одягнутих чоловіків постійно поглядали на них. Гаррієт замкнулася в собі і нічого навколо не помічала.

Стеження продовжилося до моменту поки вони не переступили поріг дому Дурслів.

Тітка Петунія кинулася обнімати племінників.

— Господи! Я так злякалася. Прибули якісь люди. Сказали, що з міністерства. Повернули Мардж, і щось зробили їй з пам'яттю. Де ви були?

Перш ніж діти встигли відповісти підійшов дядько Вернон.

— Явилися, не забарилися! — чоловік почав відчитувати Поттерів. Гаррі було важко всерйоз сприймати справедливі зауваження дядька, бо Дейзі, яку він тримав на руках, постійно намагалася дотягнутися до пишних вусів.

Гаррієт знову була готова розридатися. Дядько Вернон різко обіровав свою тираду помітивши це.

— Що сталося Гаррієт?

Дівчинка кинулася до тітки і на вухо прошепотіла те, що з нею сталося. Рот жінки утворив ідеально кругле коло:

— О. Треба було давно з тобою про це поговорити, — і вона забрала дівчинку до вбиральні.

Після тривалої розмови за зачиненими дверима жінка оголосили:

— Так, завтра у нас день лише для дівчаток. Ми з Гаррієт поїдемо на шопінг. Дадлі, Гаррі — Дейзі на вас. Любий, підвезеш нас завтра до міста?

— Так, звісно.

Наступного дня, після повернення з покупками — Гаррієт пояснила що з нею відбувається.

— І довго у тебе ці місячні будуть? — запитав Гаррі дістаючи з пакета якісь білі трикутники, зі смугами тканини зшиті у якусь химену конструкцію.

— Дай сюди, — Гаррієт відібрала у брата бюзгальтер, засунула його назад до пакету, який відразу ж закинула собі на постіль. — Це буде що місяця, по кілька днів, років до п'ятидесяти. Чи довше. Треба буде уточнити у мадам Помфрі до якого віку у чарівниць функціонує репродуктивна система. Чарівники живуть довше ніж маґли.

Гаррієт знову почала робити вправи яких її навчила психологиння місіс Брейн. Робила дихальну гімнастику. Не допомогло. Після кожної вилазки з дому — вона поверталася виснажена від бомбардування емоцій всіх зустрічних.

— За нами стежать маги. Я їх не бачила, та відчула роздратування.

— Напевно це містер Фадж приставив до нас охорону.

— І що такого зробив це Блек? Про нього навіть у маґлівських новинах повідомляли.

— Не знаю. Та ми ж дуже важливі персони для магічного світу.

— Думаєш варто розказати тітці і дядьку про охорону?

— Краще не треба. Все одно вони нічого зробити не зможуть, лише даремно будуть хвилюватися.

Зі своєю ментальною проблемою Гаррієт підійшла до тітки Петунії і попросила записати на сеанс до психологині.

На прийомі дівчинка не знала, як розповісти про те, що її турбує не порушуючи статут секретності.

— Розумієте. Я вчуся у школі-пансіоні і… ну розумієте…

Бачачи що пацієнтка постійно замовкає — психологиня вимкнула диктофон і запитала:

— Ти вчишся у Гоґвортсі?

Очі Гаррієт стали великими.

— Звідки ви знаєте? Ви теж?

— Ні, ні. В мені немає ні краплини магії. Просто мій батько сквиб. Він багато розказував про світ магії. І дуже жалкував, що не може бути його частиною. Власне це свого часу і спонукало обрати професію психолога.

— А у нас в школі сторожем працює сквиб. З близьких у нього лише кішка. Минулого року вона скам'яніла і він за нею дуже побивався.

Дівчинка розказала про події минулого року.

— Молодшій сестрі мого друга підкинули щоденник, що змушував її вбити півнів, нацьковуваати монстра на учнів і в кінці навчального року мало не вбив. Воланде..

Психологиня різко вдихнула. Гаррієт зрозуміла, що жінка чудово знає хто то, і реагує відповідно.

— Відомо-Хто, зробив цей щоденник і мало не висмоктав усе життя з Джіні.

— Може їй варто прийти до мене на консультацію?

— Її сім'я зараз у відпустці. Повернуться лише наступного тижня. А потім школа.

— Відпустка це добре. Враження від подорожі допоможуть відволіктися.

— Я теж так подумала.

— А як щодо тебе?

— А, що зі мною?

— Гаррієт, я знаю тебе половину твого життя. Я ж бачу, що тебе щось турбує.

Дівчинка помялася, та зрештою розказала, що вона на пів року випала з життя.

— Хоч екзамени і скасували, та я ж все одно відстала від однокласників. А Колін Кріві, взагалі серед маглів виріс і провчився лише два місяці.

— Твої переживання нормальні. Та ти знову турбуєшся більше за інших. Давай про себе.

Гаррієта продовжила розповідати про свої хвилювання. Про те, що вона припинила робити вправи, щоб гостріше відчувати свою маленьку кузину.

— Вона така миленька.

— Немовлята вони такі, — жінка ненадовго задумалася. — Знаєш, думаю твоя емпатичність пов'язана з твоїм магічним даром. Ти ростеш, і він росте з тобою. Я звісно навчу тебе новим технікам, та краще не ходити постійно закритою. Це може нашкодити твоєму дару. Здається у магів є щось подібне. Називається хмм… блокетике? Блогія? Якось так.

Психологиня навчила новій медитації, пояснила прийом якоря і виписала заспокійливе.

— Це на крайній випадок. Коли взагалі буде тяжко. І не перевищуй дозування.

— Зрозуміла. Дякую.

Після сеансу Гаррієт разом з тіткою Петунією пішла на морозиво.

— А знаєте, місіс Брейн знає про магічний світ. Її батько сквиб.

— Це хто такі?

— Люди без магічних здібностей, що народилися у сім'ї ма…

Гаррієта припнула язика. Вони з Гаррі намагалися не говорити при тітці про магію бо це могло її засмутити.

Жінка злизала морозиво з губ і заговорила.

— Знаєш, а я колись теж хотіла стати частиною магічного світу.

— Що? — здивувалася Гаррієт.

— Так, — жінка посміхнулася згадуючи минуле. — Я навіть написала лист директору школи і отримала відповідь! — спохмурніла. — А потім той противний хлопчиська знайшов листи, і висміяв мене, — заїла стару образу холодним ласощем.

Дівчина в усі очі дивилася на тітку. У голові не вкладалося — тітка Петунія і магічний світ!

— Я розсварилася з твоєю мамою і знати про магію нічого не хотіла. Аж доки на моєму порозі не з'явився твій батько і не викрав мене.

Жінка засміялася побачивши великі очі племінниці.

— Він привіз мене до твоєї мами, що щойно народила вас двох. І була засмучена через його витівку з іменами. Засмучена це слабо сказано. Вона лютувала.

Тітка Петунія посміхнулася.

— Тоді ми й помирилися і почали листуватися. Тільки про магію не говорили. Мені все ще було цікаво, та з гордості — не питала. Тепер шкодую.

Жінка ще відкусила морозива.

— Знаєш, мені ніколи не забути відчуття польоту, що я відчула коли Джеймс Поттер віз мене додому на летючому мотоциклі. Це просто..

— Захопливо, — закінчила думку Гаррієта. — Нас вчили літати на мітлі. У Гаррі дуже добре виходить літати, він навіть став наймолодшим гравцем у квідич.

— Кві-що? Що це таке.

Гаррієта з радістю розповіла про гру, про вчителів.

— Тільки вчитель зіллєваріння, професор Снейп, якось дивно на мене реагує. Постійно замовкає, дивно дивиться і за можливості тікає. Одного разу мені здалося, що він ледь не розплакався.

— Як ти сказала? Снейп? Северус Снейп? Такий чорнявий і носатий?

— Так. А звідки ви його знаєте? — здивувалася дівчинка.

— Він жив неподалік коли я була маленькою. Саме він розповів Лілі, що вона відьма. І завжди ходив з нею. Ніколи б не подумала, що цей хлопчиська стане професором. Це ж треба.

— Професор Снейп дружив з нашою мамою, — розповіла Гаррієта ввечері брату.

— Так тому він так дивно на тебе реагує.

— Напевно. Треба буде розпитати його про маму в школі.

— Якщо він звісно погодиться говорити.