Глава 12. Хвиля.

«…від імені касти сірих уклінно просить у Імператора Лоора та н’Гапутри дозволу викоренити низьких ранса, які лише прикидаються лємаргами та прозиваються кланом Найтихіших. Збиток, що завдається торгівлі згаданими шкідниками, не піддається обчисленню! Вони позбавляють сенсу багато гідних починів, роблять замах на силу Імперії і мають бути знищені!

Каста сірих засвідчує Волі Торона глибоку, віддану повагу й готова за власний рахунок та власними силами організувати переслідування нікчемного клану і сподівається на милостиве схвалення Імператора.

З найнижчою повагою від імені семіраміди{1} касти тру (сірих) князь клану Запорошеного шляху. Заисано в 8-ий тче 10-ої короткої зюф Єоценіки 8-ої лози Турмаліну 11-го кільця після першої дюжини кілець періоду Сірих тче ери Волі Торону.

Допис в нижньому кутку:

Категорично забороняю! (підкреслено подвійною лінією)

За відсутності хижаків джари хворіють, надмірно розмножуються і витоптують корисні посіви. Кланам семіраміди тру підвищити мито на спорудження суден удвічі задля зниження надмірних доходів торгівлі. Обгрунтувати необхідністю збільшення витрат на боротьбу з Найтихішими. Князя Запорошеного Шляху і клан розоряти до вигнання клану з семіраміди тру - забагато на себе бере.

Повідомити старійшинам Найтихіших (разом з копією листа князя Запорошеного Шляху) моє побажання і дозвіл на розорення клану Запорошеного Шляху, узяти з них за це потрійний бахсат і збільшити удвічі стягувану суму за заступництво. Обгрунтувати скаргами на їх діяльність, які значно збільшилися останнім часом. Відповідальна - Карлонія, Старша Безіменних.

Підпис: Боксунаєль Сак'кар з Дітей Торону, 6-й Імператор».

{ 1 - семіраміда - (бутон - вис.говірка). Рада касти з князів дюжини найсильніших кланів. Визначає внутрішню політику касти (податки, суперечки, рейтінги, правила т'аперол) і взаємовідношення з іншими кастами. Інші клани касти – прасол (листя - вис.говірка) підкоряються раді-семіраміді. Вони можуть мати клан-заступник або проводити самостійну політику. Один чи більше кланів-прасол утворюють з кланом-заступником союз, який називається Дом. Склад семіраміди може змінюватися раз на лозу після визначення поточного рейтингу кланів в касті.}

…висохла морда, яка ледь нагадує обличчя. Обережно втягнувши повітря крізь темні отвори на місці носа, дивна істота завмерла, збита з пантелику давно забутим запахом. Істота була дуже голодна, вірніше, вона сама й було - Голод. Багато кілець лоз це єдине доступне почуття рухало нею, примушувало пересувати зсохлі ноги, обтягнуті коричневим пергаментом шкіри з ледве помітними потовщеннями на місці суглобів й залишків м'язів. Самі м'язи істоті були не потрібні - який сенс від цієї біологічної форми життя? Форми слабкої, ненадійної, що вимагає дотримання безлічі безглуздих ритуалів кожного тче. Енергія і так струмувала по каналах понівеченої аури, не вдаючись допомоги нервів та крові. Такої смачної, теплої крові... Істоті цікава була ця рідина лише у якості провідника сили в інших, нижчих організмах, які слугуювали виключно для накопичення і збереження корисної енергії. Й збереження виключно для вгамування її нескінченного Голоду.

Такі думки роїлися б в голові страховиська, якби там залишався розум. Проте, істота була сильною, дуже сильною - тому потреби в розумі для виживання передбачено не було. Багато кілець лоз істота чудово поралася і без цього: вловити відгомін хсіі Життя, визначити напрям, першою прибути на місце, вгамувати Голод або спочатку розігнати слабких суперників, а потім вгамувати Голод. Хоч ненадовго. Більше нічого не було потрібно. З лози в лозу тривав без упину звичний кругообіг. Саме як зараз, повз неї пропливали знайомі повороти, спуски, підйоми, сире повітря одних коридорів і сухе інших, пліснява, що слабо світиться на стінах, тонкий писк втікаючих ранса і тихий шурхіт павучих лап… що теж втікають. Ця невелика ділянка Катакомб під містом Ткет була давно під владою страховиська, стоптана багато дюжин разів, вивчена, запам'ятована і оцінена. Якимись залишками свідомості істота знала, що нижче четвертого ярусу, де гладенькі кам'яні стіни коридорів перетворювалися на звивисті вузькі ходи, блукати не слід - там мешкають ще страшніші і голодніші, ніж вона. Дурніші, але тому сильніші. Різницю між Мисливцем і Здобиччю істота відчувала дуже добре. Цю пару протилежних понять саме і зв'язувало між собою постійне відчуття Голоду, яке не дозволяло ані на єдине ті ігнорувати найдосконалішу мудрість природи, що глузуючі з’єднала між собою усе живе на планеті універсальним ланцюжком Мисливець-Голод-Здобич. Будь-яка жива істота, будь-яка рослина була першою стосовно до третьої, якщо споживання третьої могло зменшити другий, дошкульно турбуючий першого. Досить часто траплялися випадки, коли перший міг помінятися місцями з третьою, але принципового значення це не мало. Природа з самого початку була дуже гнучкою і універсальною, тому напрямок дії універсального ланцюжка не мав значення.

Попри те, що істота не була прямим творінням природи, законам вона підкорялася і місце в ланцюжку чудово відчувала… чи сприймала: з другого по четвертий ярус - Мисливець; вище другого і нижче четвертого - Здобич. У цій невибагливій системі страховисько знаходилося дуже давно і вже не пам'ятало, ким було до цього і взагалі, що це таке - «пам'ятати». Непорушні правила були вбудовані десь в залишках напів зсохлого спинного мозку, який слугував основним каналом протікання хсіі, що підтримує функціонування огидної подоби жіночого тіла. Залишки вимагали багато енергії для свого збереження, а коли наявного було недостатньо - прокидався Голод і гнав тіло на пошуки. Як тільки отримано свіжу порцію - Голод вщухав, а тіло завмирало, споживаючи лише маленьку дрібку. Напів дрімота чи напів сон тривав декілька лоз. Через деякий час цикл повторювався: голод-полювання-їжа-сон.

Зараз енергія добігала кінця і істота здійснювала черговий обхід знайомих мисливських угідь. Були випиті насухо два десятки маленьких павучих коконів разом з матусею, що вартувала їх, висмоктана дещиця хсіі з плісняви, яка густо розрослася на переході між третім і другим ярусом - і все. Голод вщух, проте не відступав. Добре втамувати його могла б пара, а краще півдюжини ранса, але ось вже декілька кілець місцеві гнізда були порожні - їх мешканці перекочували за межі території ненажерливого мисливця. Зрідка попадалися особини, які випадково заблукали, але аби їх вполювати витрачалося стільки сил, що випитого ледве вистачало на відшкодування. Іноді крізь Голод просичувалися не спогади... ні, лише непевні обриси великих, телих гнізд з дюжинами маленьких ящірок, які мляво вовтузилися, а потім зіщулювалися і обсипалися з тихим шелестом сірим піском після витягнутої з них хсіі Життя. Напевно, для мислячої істоти це б відповідало почуттю Смутку чи Сподівання, а для кострубатої постаті, яка безшумно рухається другим підземним ярусом під районом Сивого Гаю, це була лише одна з форм Голоду - смуток про колись вгамований Голод. Голод і образи, навіяні ним, штовхали мисливця на небезпечний крок - спуск на четвертий ярус, де на самій межі угідь була велика природна печера, заросла м'якими блідими грибами, з протікаючим теплим струмком міських нечистот, і із стінами, вкритими величезними плямами жирної плісняви, слугуючих пасовищами для безлічі блідих слимаків. Але там Істота-мисливець цілком імовірно могла зайняти місце Істоти-здобичі - не лише у неї був Голод, не лише вона знала про печеру. Завдяки власним силі і швидкості істота декілька разів виходила переможцем в сутичках з чужим Голодом, але найчастіше вважала за краще втекти. Печера - це небезпека, небезпека - це інший Мисливець, сильний Мисливець.

Найтихіші кроки страховиська сповільнилися, маленькі чорні точки зіниць білих очей, повністю позбавлених райдужки, втупилися на прочинені грати. Тонка рука з гострими темними нігтями, схожа на лапу ранса або будь-якої іншої ящірки, кілька разів стислася і розтислася в тому місці, де раніше зазвичай були міцні кам'яні стрижні. Вихід на верхній ярус, багато дюжин кілець перекритий надійними гратами з хитрими замками і магічним посиленням, несподівано виявився відчиненим. Якби не Голод, істота не наважилася б на наступний крок, але з-за грат легенькими хвилями накатував дурманячий запах - свіжі пахощі обдарованого. Їх органи чуття істоти не переплутали б ні з чим іншим. Голод стрепенувся, розширився, повністю поглинувши крихітні залишки розуму і інстинктів. Полювання почалося. Тінню промайнувши за грати, істота схилила всохий тулуб вперед і рушила по сліду, зрідка торкаючись підлоги руками, а іноді повністю переходячи на дивний біг напівбоком рачки. З-під жалюгідних залишків шкіряного одягу швидко мигтіли блідо-сірі тонкі руки і ноги з потовщеннями суглобів, та ходили хвилями по спині випинаючі назовні хребці, трохи прикриті мерехтливим шарфом, пов'язаним на тонкій шиї. Біля кожних наступних прочинених грат істота призупинялася, низько нахиляла голову, немов обнюхуючи підлогу, і безшумно прямувала далі, безпомилково визначаючи напрям за підсиленням сліду хсіі Життя. За одним з поворотів зупинилася і далі пересувалася обережними кроками, до самої щілини в стіні, крізь яку в катакомби струменіло слабке світло і чулися голоси. Незграбна фігура, що до цього рухалася швидко, але смикано, набула нез'ясовну гнучкість і рухливість - Мисливець готувався до стрибка. Залишалося лише вибрати Здобич. Сухе обличчя з…

* * *

…цікавістю вдивлялася в знайдений подругою дивний артефакт. «Що це? Який дивний вигляд. Якщо не канг'торус, то що? Одна з стародавніх примарних загадок, покинута нашими пращурами? Або творіння божевільного мага, навмисно приховане від необережності занадто цікавих? Як відрізняється він від невибагливого артефакту лічини, керувати яким у змозі навіть слабенька Ванса!» - Лєміс скосила очі на кістяний диск, що висів у неї на грудях. «Цікаво, чи вистачить у мене сил хоча б на ініціацію цієї сфери? Лише аби подивитися, як у неї зв'язані струмені хсіі».

- Дай мені! - Княжна обережно піднесла сферу в долонях, обернулася до світляка, що лежав поруч на підлозі, зробила крок і коротко вискнула від несподіванки. Біля самої щілини в таємний прохід стояла, злегка погойдуючись, жахлива фігура. Лисий череп із залишком волосся на лівій скроні, позбавлений вух, з трикутним провалом носового отвору та обтягнутими блідо-сірою шкірою вилицями, виступаючими щелепами з двома довгими іклами… і очі. Моторошні молочно-білі очі з двома чорними точками цятками, в яких повільно розгоралося неприємне холодне смарагдово-зелене полум'я. Княжна заклякла під цим поглядом. Фігура тварюки плавно погойдувалася на тонких вузлуватих кінцівках, переводячи погляд з однієї дівчини на іншу. Ззаду почувся гнівний й водночас розгублений викрик Тихоні, яка перечепилася ногою за розкидані підлогою залишки артефактів, - це стало сигналом. Мисливець вибрав Здобич - мовчазну, нерухому, переповнену смачною хсіі Життя. Постать істоти розмазалася в сутінку сховища, короткою дугою заходячи жертві трохи за спину, звідки так зручно було встромити ікла у беззахисне горло і рвати, рвати його до самої артерії, переповненої такою жаданою зараз енергією. Попереду було звично скеровано хвилю стиглого жаху, паралізуючого жертву, жорстко вказуючого, хто Мисливець, а хто Здобич. Але наразі це не спрацювало - хвиля зів'янула, відбившись від потужних щитів гомар’ітугпа княжни, істота на мить уповільнила рух, оцінюючи ситуацію, що дало Лєміс можливість обернутися обличчям до нападниці, і спробувати прийняти бойову стойку. За пів пальця від щоки клацнули зуби тварюки, обличчя обдало дивною сумішшю запахів гнилизни і висушеного полину. У наступну мить княжна лежала на спині, підкотивши очі від болю в грудях після потужного стусана супротивника, мисливські обладунки витримали, але ребрам відчутно перепало. Сама тварюка намагалася дотягнутися до шиї дівчини, сидячи згори і з величезною силою пробуючи відвести у бік виставлені поперед себе руки дівчини із затиснутою сферою дивного артефакту. Друга хвиля жаху, скерована тварюкою зблизька і за безпосереднього дотику до жертви, майже пробила щити аури. Інстинкти Лєміс засурмили тривогу, перейняли управління на себе, викликаючи вбиті за останні лози в школі навички бойових мистецтв - у бік нападниці спрямувався величезний вал енергії, який об'єднав в собі особисті запаси аури дівчини і чималий обсяг накопичувачів у бойовому поясі. На своєму шляху він зустрів диск лічини, блимнув, підлаштовуючись під закладені в нього параметри, потім накрив сферу-артефакт в руках княжни, всмоктався в середину, структурувався, вийшов з іншого боку і тонким мереживом обплутав фігуру тварюки. Обидва супротивники завмерли, не в силах чинити опір величезній потужності струменя. Енергія повільно перетікала туди-сюди крізь сферу і диск, від жертви до нападниці і назад, артефакт лічини відчутно вібрував, а сфера гарячково блимала, не в змозі вибрати напрям дії. На коротку мить обличчя Лєміс стало напівпрозорим, з проступаючими тонкими судинами і черепом, який темніє за ними, а на місці потворної морди тварюки з'явилося таке ж напівпрозоре обличчя жінки, спотворене злісною гримасою. Лише очі залишалися молочно-білими, із смарагдовими крапками зіниць, що яскраво світяться. Потопаюче в морі хсіі тіло тварюки здригнулося, на мить налилося Життям, повернувши давно забуті тваринні відчуття організму. Княжна тихенько завила, пропускаючи крізь себе жахливе відчуття Голоду, яке стирає розум. На очах сторопілої Тихоні фігури княжни і тварюки блимали та мінялися місцями, не здійснюючи ніяких рухів. Ось княжна, з жахливим виразом напівпрозорого обличчя, тягне руки до горла переляканої мумії, що лежить під нею, мить, спалах, і сидячи верхи на Лєміс, тварюка здавлено шипить від напруги, навалившись худим тілом на виставлений артефакт. Маленька лємаржка, не бажаючи помилитися, завмерла за крок дивної бійки з бойовим серпом у відведеній назад і трохи донизу руці.

У наступну мить все закінчилося. Після вправного удару срібною напівкруглою смугою, голова тварюки відлетіла до стіни, тіло ще декілька ті чинило опір, блимнуло кілька разів сплесками залишків хсіі Життям, спробувавши вичавити краплю чорної пінистої крові з обрубка шиї, і з тихим шурхітом обсипалося сірим пилом на княжну, яка вигнулась дугою від нестерпного болю. Тихоня стояла над тілом подруги в улюбленій низькій стойці, з рішучим обличчям і океаном жаху, що плескався в очах, видаючи свистяче дихання, яке виривалося крізь маленький гоструватий носик. Серп у правці, заведеній за спину, в лівій, виставленій вперед, світиться маленька вогнекуля, очі обнишпорюють сховище, затримуючись на підозрілих тінях, потворній голові істоти, яка лежить на неушкодженому мерехтливому шарфі. Нікого. Нічого. Не припиняючи кидати погляди увсебіч, маленька лємаржка стривожено присідає біля непорушної подруги: сфера артефакту досі залишається в міцно стиснених долонях княжни, які лежать на животі трохи нижче грудей. Під сферою слабо мерехтить диск лічини. Крізь широко розсунуті пальці долоней перекочуються хвилі світла, на мить роблячи видимими кістки пястка, зап’ястка і ребер під ними. По усьому тілу Лєміс, одночасно з мерехтінням артефакту, виринає і тане тонке мереживо, яке висвітлюється хвилями, примушуючи княжну плавно вигинатися в ритм спалахам. Іноді, під час спалаху, одяг і тіло стають прозорими, проявляючи кістяк. Очі дівчини широко розплющені, спустошено дивляться в простір, дихання не чутно. Тихоня з жахом стежить за роміреними коливаннями тіла, не наважуючись доторкнутися. Прибирає енергію вогнекулі в ауру, робить пару глибоких вдихів, заспокоюється, прикриває очі: в магічному зорі картина лякає ще більше. Аурою Лєміс хвилями перетікає величезна кількість енергії, послідовно проходячи усіма оболонками, й наприкінці зливаючись в сферу знайденого артефакту. Після приходу останньої хвилі виникає невелика пауза, далі артефакт сліпуче спалахує кілька разів, починаючи новий цикл хвиль і вкриваючи тіло яскравою симетричною мозаїкою. Малюнок мозаїки змінюється, коли один або два рази з дюжини одночасно зі сферою активується диск лічини, - тоді фігуру княжни стає не можливо відрізнити від сухої незграбної тіні тварюки. Тихоні здалося, наче під час паузи між циклами Лєміс намагається відвести частину енергії і перервати початок нової хвилі. «Занадто великий обсяг, такий і архимагу-лоо’рі не втримати! Спалить джерело-хсіітумб - втратить обдарованість... Ну і нехай, аби вижила! Як же допомогти? І як не зашкодити? Страшно, сподіваюся, велика впорається самостійно». У відчаї Тихоня знову обводить поглядом сховище, очі гарячково перескакують по скарбах, які лежать на полицях і столах, матеріальному втіленні магічного генія багатьох поколінь лємаргів, таких марних зараз для її єдиної подруги. Погляд затримується на знайомих з дитинства речах, в голові виринають назви, дати, історія і способи використання - не те, знову не те, не підходить… Завершивши коло погляд завмирає на княжні, яка лежить з яскраво палаючим артефактом в руках, і стрибком переміщується до мороку проходу в Катакомби, який нині лякає невідомістю вже по-справжньому. Маленька лємаржка незграбно сідає на підлогу, дзвенить серп, випадаючи з руки й заглушаючи судомно-істеричні ридання, незабаром крізь притиснуті до обличчя долоні вибігає перша сльоза. Пригода вдалася…

* * *

«…і перестала бути веселою! Це вже змова якийсь! Несправжній Радник, жадібний хитрий Намісник, тепер ці… і цей… ненавиджу!» - Вансаніель потемнілими очима, що звузилися в дві шпарини, дивилася кудись в перенісся молодому Кігтю, від чого той тривожно пересмикнув плечима і озирнувся, вишукуючи, кому адресований темний погляд красуні-вищої. Позаду нікого не було, зала клубу-ресторану Білої Лілії цієї ранньої, за мірками аристократів, години, була зовсім порожня. Світле високе приміщення з дюжиною далеко розташованих один від одного бамбукових столиків, смарагдова зелень газонів між ними. Крізь відкриті віконниці можна спостерігати напівпорожню вулицю, залиту яскравим сонячним світлом. У повітрі ширяють приємні теплі пахощі молодої трави. Посередині залу невеликий декоративний басейн з маленьким струмочком, що стікає з кам’яної гірки в глибоку чашу, створюючи легкі брижі на поверхні прозорої води, в якій погойдуються декілька великих білих лілій. Від нього віє освіжаючою прохолодою. Крізь густу в'юнку зелень проглядають бамбукові рогожі, які закривають стіни. На високому кам'яному склепінні стелі, пофарбованому в матовий чорний колір, виділялися плями світляків, які створювали вечорами ілюзію зоряного неба. Зараз вони не горіли, денного світла цілком достаньо з відчинених вікон. Воїн злегка знизав плечима і продовжив терпляче чекати, коли висока покровителька згадає про його присутність. Адже сама призначила таку ранішню зустріч.

Висока покровителька була близька до того, щоб по-дитячому розридатися на плечі у єдиного коханця, який виправдав покладені надії. Хоча, які там надії... Що з нього узяти: звичайний воїн з особистої гвардії Імператора. Молодий, сильний, недосвідчений, іноді корисний, але бідний - легка іграшка для неї, відпочинок порівняно з іншими. І з недавнього часу єдина можливість хоч зрідка посидіти у Білій Лілії, підтримуючи нечислені зв'язки, які так важко налагодилися у вищому світі. «Все з-за цієї товстодупої цицькастої княжни!» - Винуватиця усіх негараздів була визначена остаточно і безсумнівно. «Що їй, ліньки було попередити мене про Радника? Що коштувало, маючи таке положення, лише натякнути Намісникові про невелику послугу? Та вона б забула про таке за декілька ті, як завжди забувала, які коштовності мені давала носити! Замість цього позбавляє мене права відвідування Князівського саду і палацу, за що?» Обличчя Ванса скривила зневажлива гримаса, воїн знову напружився. «Її завжди доводилося просити про допомогу! Сама ніколи не запропонує! Як же, імператорський рід - племінниця самого! Не дивно, що мені набридло канючити подачки і довелося ризикнути, а Лєміс все бачила - і мовчала! І це після того, як я захищала високорідну нікчему усі вісім лоз навчання в школі! Знайомила з хлоп’ятами старших лоз! Взагалі, навчила завойовувати місце в суспільстві! Та ким би Лєміс була без мене?!» Образа на княжну, яка позбавила її вподобанного плину життя, гризла Ванса з моменту пам'ятної розмови про Зведення правил етикету Імперії Лоор. Загалом, це й штовхнуло самовпевнену красуню на авантюру з Намісником, авантюру, яка майже вдалася, що після швидкого роздуму вирішила для себе невдаха. І тут знову була провина княжни: чому ніколи раніше не казала про справжнє положення Намісника в Імперській Канцелярії? Про правила отримання посад? Навмисно приховувала чи вважала, наче Ванса ніколи не знадобляться ці відомості? Але остаточно і беззаперечно винною княжна стала після відвідин красунею приймальної служби Праху Імперської Канцелярії та ганебної вчорашньої події, яка сталася невдовзі після цього.

У той тче, зюф тому, після відчайдушної втечі з кабінету Намісника, Ванса вирішила не відкладати надовго виниклої проблеми. Заспокоївшись і повернувши собі упевненість в перемозі за допомогою нескладного самонавіювання під умовною назвою «Все буде добре, а у мене ще краще за усіх!», дівчина попрямувала на перший поверх Імперської Канцелярії до приймальні служби Праху...

Рядовий тче для працівників Канцелярії вже остаточно вступив у свої права: на першому поверсі туди-сюди сновигала безліч лємаргів в попелястому одязі імперських службовців, між ними ліниво рухалися рідкісні трійки охорони з Гвардійців-кігтів, проносилися звичайні посильні, повільно пробиралися новачки-відвідувачі, обережно оглядаючись на всі боки або набираючи вигляду бувалих місцевих бюрократів. Деяким з новачків це вдавалося, але ненадовго - врешті-решт видавав погляд, що починав кидатися в паніці по боках, коли несподівано опинялися у вузькій безвиході без дверей, після повороту з тільки-но широкого коридору, або за відкритими величними дверима бачили ряд білосніжних чаш для омивання після сороміцьких справ, замість очікуваної череди столів із службовцями. В повітрі стояв нудний гул голосів, який періодично переривався значущим покашлюванням, іронічним хмиканням або зневажливим цокотінням. Йшов усталений процес управління Імперією, в якому кожен тут знав власне місце, можливості, привілеї і уважно стежив лише за їх відповідністю і дотриманням. Помічники Радників завжди і скрізь проходять без черги, старші груп ніколи не носять папери особисто, окрім кабінету Радника, і їм завжди поступаються місцем на лаві, якщо доводиться чекати біля дверей кабінету. Звичайні службовці взагалі не мали нічого, окрім числених обов'язків. І невмирущого інтересу до того, як інші виконують власні. Можливість втратити посаду і разом з нею, найвірогідніше, величезну суму грошей, надавала цьому інтересу особливу, ніколи не вщухаючу звабливість. Порядок був заведений в незапам'ятні часи, ніколи не порушувався і не обговорювався. Посади в Канцелярії цінували, вони приносили добрі статки, які не обкладалися клановим податком. Стабільний маленький світ із сталими правилами, який давно виробив безліч неписаних ліній поведінки з найрізноманітніших приводів та ситуацій.

Саме тому Кланір’са, службовець нижчого рангу служби Праху Імперській Канцелярії, ніяк не виказала своєї зневаги, побачивши, як упливає в приймальню молоденька красуня-вища. Невисока лємаржка з гладкою шкірою обличчя, що вказувало на нещодавно здійснений ритуал омолоджування, обережно повела очима по сторонах, внутрішньо кепкуючи з реакції молодших колег. Велика частина чоловіків і декілька жінок однаково оцінюючими поглядами супроводили ефектну відвідувачку, яка попрямувала прямісінько до столу Кланір'са після миттєвої паузи на вході. «Перший раз в Канцелярії, клан Імператора, молоденька дурепка, яку ввічливо відшив хтось із старших груп. Доведеться згаяти час на усмішки та етикет, а потім так само ввічливо випровадити з усім дотриманням правил т'аперол. Знову до мене, потрібно терміново попросити старшого або самого Радника, аби прибрали цю ідіотську статую позаду за моїм столом, що занадто привертає увагу, інакше пів тче марнуватиму у ввічливих розмовах з відвідувачами-новачками». Досвідчена службовка миттєво оцінила і паузу на вході, і клановий візерунок блакитного шарфа, і зарозумілий вираз обличчя дівчини. Незадоволено скосила очі на статую Першого Імператора з сірого мармуру, яка стояла ззаду і трохи збоку, - у всіх інших були невеликі полиці кам'яного литва, і приготувалася вислуховувати обурення-скарги на невідповідність уявленням вищої тієї кількості ранса, що розплодилися в її улюбленому саду або неналежне покриття вулиці перед будинком чи погану роботу водогону. Для таких існувала ввічлива фраза: «Зверніться до Канцелярії міста, висока. Імператор не опікується такими дрібницями». Рідше зустрічалися бажаючі «поліпшити» Імперію, до того ж миттєво і безповоротно, - ось з цими було складніше. Їм належало запропонувати викласти свої «багатобіцяючі» ідеї Радникові або самому Намісникові. Судячи з вигляду, красуня була з перших. Службовка Канцелярії встала, зробила належний уклін і приготувалася уважно вислухати будь-яке марення.

- За розпорядженням Намісника мені необхідно ознайомитися з умовами випробувань на посаду старшого групи в цій службі. - Кланір’са розгублено змигнула, нічим більше не виказавши власний подив, шелест паперів і рипіння стилосів у великому приміщенні поступово стихали, голови службовців, якщо дивитися згори, повільно обернулися і розташувалися правильними концентричними колами навколо її столу, наставивши найближче вухо у бік незвичайної розмови. – Не маю бажання затримуватися надовго. Повідомте суму бахсата, а умови випробувань запишіть на папері - їх заберу пізніше, під час наступного візиту до Намісника.

Краля велично всілась на стілець для відвідувачів, недбало струснувши гривою чорного волосся, не звертаючи уваги на присутніх, які втупилися в неї. Вона насолоджувалася моментом, панічна втеча від Намісника відійшла в минуле й здавалася прикрою дрібничкою.

- Так-так, висока, прошу всього лише єдину ті Вашого дорогоцінного часу. - Кланір’са під уважними поглядами товаришів по службі почала перегортати товсту книгу, хоча пам'ятала потрібну інформацію напам'ять - і не лише суму, а й усі умови випробувань. «Намісник… Плювок Хтонг'са! З якого переляку цьому ходячому сховищу відомостей направляти сюди цю дурепу, та ще й з питання, яке традиційно знаходиться у веденні Радника служби? У нас щось змінилося за останні три зюф, чого я не знаю? Хтось хоче мене підставити? Або підставити Радника? Яку суму назвати: реальну або завищену, щоб відохотити Намісника пхатися в чужі угіддя? Мабуть, завищену. Радник захистить, у разі чого, не даремно три кільця під його провідом, та і дві лози в молодості не повинні забутися, коли після важкого тче в Канцелярії, ми до взаємного задоволення проводили ночі у нього в будинку». - Готово, висока, ось належна за правилами сума бахсата. Я записала Вам на аркуші паперу після умов випробувань, тримайте. Рада честі зробити послугу членові імператорського клану!

Кланір’са схилилася в уклоні, простягаючи розкритий листок дівчині, яка велично сиділа на стільці. «Вгадала!» - Жінка ретельно стримала вдоволену посмішку, помітивши як здригнулась рука красуні, що побачила проставлене число. Мовчки, ледве хитнувши головою у відповідь на уклін, та вийшла з кабінету. Кланір’са почекала кілька ті, удавано заклопотано пошукала щось в документах, і впевнено спрямувалася до дверей Радника. Про таке слід було доповідати негайно, бо можна прийти одного разу в Канцелярію і лише тоді довідатися про зміну керівництва... або навіть втрату посади. За її спиною зростав зацікавлено-стривожений гомін голосів.

Схоже гудіння ширилося в голові Вансаніель, яка із застиглою неприродньою посмішкою йшла коридорами Імперської Канцелярії. Стриманне кивання у відповідь на поклони нижчих, ввічливий напівуклін рівним по касті, вдих-видих, щоб стримати підступаючі сльози люті. «Мерзенний дрібний інтриган! Як він там казав: Можете зайти в службу і ознайомитися з умовами і сумою бахсата. Заразом подивитеся і винагороду, повірте, вона Вас приємно здивує, я просто не міг порекомендувати подрузі княжни що-небудь негідне. Правда і вступний бахсат теж відповідає…» Дівчина шумно видихнула крізь щільно стиснуті губи, несподівано для посильного сірого, який проходив повз неї – той з переляку розтягнувся на підлозі в позі повного підпорядкування, замість традиційного вставання на коліна. «Відповідає! Знайшов же слово, дрібна нікчема! Та лише йому потрібно віддати все, що перепало від Тимчасового Радника! А ще дві третини? Де узяти грошей або дві рекомендації? Просити княжну? Після випадку з Радником і заборони з'являтися до хсіітинга? Ні, потрібно дати Лєміс час заспокоїтися, а після ритуалу можна замиритися і попросити, не згадуючи про Намісника, - не відмовить. Ще третина? А саме випробування? Воно за дві зюф, а до хсіітинга ще довго - не встигаю! Де ж узяти грошей або рекомендації? Ніде. Шкода, доведеться відмовитися від такого шансу показати цим зарозумілим... Стоп! Плювок Хтонг'са, зараз ситуація набагато гірша, ніж з Тимчасовим Радником! Тоді можна було повернути по-різному, навіть якщо б у світі дізналися - хоча Лєміс, швидше за все, не стала б розповідати, для неї самої це гірше, ніж мовчання. А зараз вибору немає - адже ризикую і репутацією, і грошима перед Намісником, для якого я ніхто! І він…» Ванса вже вийшла з Імперської Канцелярії і неквапом рухалася до кута імператорського палацу, де був спуск до загород верхових тварин і екіпажів відвідувачів Канцелярії. Звички ходити пішки вона швидко позбулася, коштів фальшивого Радника доки вистачало, а крокувати через два райони в нинішньому розкішному вигляді було просто соромно. Узявши найманий екіпаж, красуня розраховувала непомітно добратися додому і тихо прошмигнути до своєї кімнати, уникаючи обридлих докорів рідні. Здогадка, яка уразила немов блискавка, відкинула ці дрібні побоювання кудись далеко углиб голови, що гула від надмірного тиску. «Він же навмисно мене направив до служби уточнювати суму бахсата, а я ще і сама необачно оголосила про рекомендацію Намісника - усі чули, наразі не відкручуся! Зараз відмовитися і зробити вигляд, ніби нічого не сталося, я вже не можу! І це нині найстрашніше: якщо не принесу Намісникові потрібну суму, він все розповість княжні і у світі! Навмисно нагадав мені про це декілька разів! І службовці підтвердять. Лєміс буде шаленіти і не стане приховувати ані минулий випадок з Радником, ані нову ситуацію з моєю спробою шантажувати Намісника від її імені! Навіть, якщо вдасться вимолити її мовчання, Намісник мовчати не буде… і Тихоня пригадає школу. Підуть чутки, а чи багато потрібно такій як я, аби дещиця знайомих перестала розкланюватися? Тоді, взагалі, можна ні про що більше не мріяти, окрім майстерні роду! Ненавиджу! Усіх ненавиджу! Особливо деяких, задарма отримуючих все! Ну яка з неї княжна? Ні себе презентувати, ні інших на місце поставити». Каламутна хвиля піднялася зсередини, Ванса скрикнула і кинулася бігти площею, притягуючи здивовані погляди яскраво-червоним сарі, що затріпотіло за спиною немов спалах полумя. Зупинилася дівчина лише за дюжину ті, в затінку невеликого скверика на перетині безлюдних вулиць. Обдивилася в невелике люстерко з сумки-кошеля на поясі, поправила одяг, що збився брижами, повільно пішла далі, міцно стиснувши губи прямого рота. На невисокому рівному лобі пролягла ледве помітна, така недоречна в її віці зморшка. З думкою, що гроші Намісникові доведеться віддати, спантеличена красуня не могла змиритися до самого будинку. Але, довелося.

Краля, яка сиділа у Білій Лілії, сумно зітхнула і скосила погляд на жалюгідну пару недорогих каблучок на власних руках. У тому, що пристойних коштовностей залишилося навіть менше, ніж після закінчення школи, а питання з Намісником так і не було улагоджене, звинувачувати не було кого. Вона ще раз зітхнула і тихим голосом почала розповідати свою історію молодому Кігтю, що сидить навпроти. Воїн уважно слухав, по ходу розповіді…

* * *

…хмурніючи на очах, стояв біля вікна вчора уранці Імператор Лоора і н’Гапутри Боксунаєль Сак'кар{ Сак'кар - гнучкий, що звивається (вис. говірка).}, що прозивався Ріка бахсатів, князь клану Дітей Торона. До кінця доповіді Намісника Імперській Канцелярії про поточний стан справ, настрій зіпсувався остаточно. Почуте від службовця черговим хистким каменем лягало в непокоячу картину неминучого обвалу. З кожним тче останнього кільця підтримувати рівновагу сил в Імперії ставало все складніше. Рівень обдарованості молодих магів, що нестримно знижується, байдужість старих і досвідчених до виконання обов’язку, зростаюче нахабство воїнів, які відчули слабке місце влади. Знову поширилися розмови про перебільшену роль магів в управлінні державою, заворушилися військові клани н’Гапутри, згадуючи минулу велич. І це лише в середовищі вищих каст, де безперервно інтригують всі проти всіх, звично не помічаючи проблем, які поступово визрівають у нижчих. Купці і ремісники касти сірих вимагають привілеїв і зниження вартості послуг магів, справедливо вказуючи на їх незадовільну якість. У Імперію нестримним потоком хлинули контрабандні товари із забороненого заліза, які доставляються тими самими купцями з вільних міст чоловічків Вантаджу. Збереглася проклята спадщина бунтівних ванталь, хоч і потрапила не в такі небезпечні руки. Ті ж фермери-кастагі більш охоче беруть залізні інструменти чоловічків, ніж мідні, скляні або дерев'яні, виготовлені ремісниками Лоора і традиційно підсилені хсіі. За майже однакової ціни, залізні використовують довше - і плювали усі на стародавні заборони. З цієї ж причини хсііпарг, глава ради магів Імперії, закочує істерики на кожному засіданні Імперської Ради, вимагаючи жорстокого покарання для порушників. І що дивно, воїни-білі, які тільки-но студеніли від презирства до магів, які нібито забрали занадто багато влади, без сперечань погоджуються з хсііпаргом і теж вимагають оголошення каральних походів на міста чоловічків Вантаджу. Повоювати їм закортіло, традицій дотриматися! А подумати, що дві третини необхідних Імперії товарів завозиться від мерзенних чоловічків за смішними цінами, їм теж звитяга заважає? Не кажучи вже про те, що нинішні молоді маги навряд чи спроможуться організувати гідну підтримку військовим загонам, а старіші, що пам'ятають війни часів створення Імперії, брати участь в цьому взагалі не виявляють бажання. Та і скільки їх залишилося, цих досвічених? Зачаїлися у своїх палацах-криївках, байдужі до всього, лише в храмах Матері Ріслуани їх часто можна зустріти - сваряться з-за черги до небагатьох вцілілих тре'хсіітефалів, та вередливо вибирають собі чергове молоде тіло. Яка тут підтримка воїнів, якщо дві останні епідемії серед рабів-чоловічків в районі Зеленого Хвоста магам-лікарям ледве вдалося стримати, лише повністю спаливши чотири квартали разом з мешканцями. У інших князівствах теж часто густо вчиняють так само, маги Життя міських Канцелярій не в змозі впоратися із пошестю серед різко зрослою кількісті нижчих. А якщо додати сюди погрози царя царгів, які утворили підземну державу в гірських ланцюгах Расмарума та Ісікталь{ Ісікталь - (Нові гори - вис.говірка), Расмарум - (Старі вершини - вис.говірка). Гірські ланцюги на північному сході і півночі Лоора. Ісікталь відділяє Лоор від н’Гапутри, Расмарум - від Арсафа.}, що поставляють Імперії п'ять шостих загальної кількості коштовних каменів? «Із скорботою повідомляємо шановану Раду Імперії, що вірний народ царгів не має можливості надалі підтримувати здобич каменів хсіі на обумовленому рівні. Шахти стали небезпечно глибокі для бідних царгів, шахтарі гинуть, самовіддано намагаючись виконати умови договору між Імперією Лоор і Великим Царством, а їх діти голодують, втративши батьків і матерів. Пропонуємо збільшити в дюжину раз постачання лємаргських вин, спецій, пахощів, тканин, лікувальних артефактів і стимулюючого зілля, а також розглянути зниження ставок імперських мит для торговців-царгів. Також надішліть декілька магів Життя для проведення ритуалів омолоджування. Цар царів народу царгів, Великий Забійник, що прокладає шлях до неба». Пропонує він... Раніше просив. І звичайно, саме пахощів і спецій бракує вмираючим від голоду дітям шахтарів. Розкіш і розпуста верхівки царства дивують навіть лємаргських князів – попри це більше одинадцяти царгів з дюжини ніколи не були на поверхні і щиро вірять, наче злі лємарги за безцінь забирають коштовні камені і руду, що видобуваються ними ціною власних життів. Втім, мені нема турботи до стану нижчих царгів, нехай цар що завгодно їм розповідає - аби камені для артефактів і накопичувачів постачалися в потрібній кількості та якості. Якщо наші заслаблі маги ще і неякісні артефакти з накопичувачами почнуть використовувати, то Імперія притьма сконає, чого мені, шостому Імператорові, дуже не хочеться. Ось і доводиться задобрювати одних, залякувати інших, домовлятися з третіми. Якою ганьбою буде увійти до хронік, як останній Імператор Лоора - великий пращур такого не схвалив би!

Неприємні думки дратували. Князь обернувся до Намісника, що стояв біля столу, простягнув руку за звітом. Сутність почутого була зрозуміла, а доскіпливіше проблему він полюбляв вивчити самостійно, в тиші кабінету, з сувоєм і стилосом в руках. Намісник, підійшовши поспіхом, з низьким уклоном передав Боксуну невеличкий сувій, випрямився, збираючись відступити, кинув погляд у вікно і швидко зневажливо посміхнувся. За долю ті його обличчя знову випромінювало лише увагу і готовність виконувати. Імператор недолюблював Намісника Канцелярії, але цінував за унікальні здібності. Простеживши за напрямом погляду підлеглого, Боксун побачив струнку дівчину в яскраво-червоному сарі, яка притьма вибігла з Імперської Канцелярії. Навіть з третього поверху палацу можна було розрізнити спокусливу фігуру і перекошене від люті обличчя. Широким кроком красуня швидко віддалялася від входу, розполохуючи небагатьох зустрічних власним виглядом. Несподівано дівчина зупинилася, в розпачі змахнула руками і бігом попрямувала за кут палацу. Очі Намісника зловтішно блиснули, а імператор мляво посміхнувся. «Чергова слабка магиня з молодих провалила випробування на посаду в Імперській Канцелярії…» - Промайнула беземоційна думка у імператора. «А Намісник, виявляється, дуже недолюблює обдарованих. Як же тоді він порається зі своїми обов'язками? Ну, гаразд, цих проблем мені ще бракує…» Помахом руки відпустивши миршавого лємарга, імператор Боксун окинув свій офіційний кабінет, роздумуючи, де зайнятися розбором накопичених проблем, - тут або піти вниз, в старий таємний кабінет князів клану. Це величезне приміщення око радувало вибагливістю оздоблення: ніжно-зелений камінь стін і стелі зливався з листям рослин, які стоять в красивих вазах по краях, блакитний мармур підлоги нагадував поверхню невеликого озера. Широкі двостулкові двері, з такого самого ніжно-зеленого каменю, майже не виокремлювалися на загальному фоні. Одне єдине величезне вікно, розділене на частини крученими колонами, давало досить світла. Із зовнішнього боку воно було майстерно сховане під ілюзією стін палацу, а ряд артефактів, вбудованих в широкі підвіконня, крім того давав ще додаткову запону від проникнення спеки, холоду або надокучливых комах. «Озерний кабінет» - імператорові подобалася ця назва, подобався і сам кабінет, з довгим столом для засідань Ради. Але останнім часом задоволення від знаходження тут було усе меншим. У голові знов виник тільки-но бачений образ дівчини в червоному сарі, яка похапцем біжить з Канцелярії. «Символічна картина. Один до одного, як наша Імперія: зовнішнє багатство, молодість і краса, зустрічні обертаються услід, а насправді - катастрофічне падіння здібностей, яке не дозволяє займати належне походженню місце. Куди помчала ця краля? Скаржитися князеві клану на завищені вимоги моєї Канцелярії? На пошуки партнера з багатих купців-сірих, який дозволить вести звичний розкішний спосіб життя, не докладаючи зусиль до розвитку слабкого дару? Або все ж шлях її лежить в одну з магічних шкіл, одну з небагатьох, які зберегли належний рівень знань, де можна за одно-два кільця напруженої праці хоч чомусь навчитися? Сумнівно. Судячи з доповідей, більшість сильних магічних шкіл порожня через невідповідність рівня бажаючих вчитися строгим вимогам вступного відбору. Старі вчителі, які пам'ятають моїх батька і діда, не хочуть помічати зміни, що невблаганно назрівають, і міцно тримаються вкритих мохом традицій. Швидше за все, дівчині доведеться пройти навчання в школі рангом нижче, де зазвичай цілі лози визуджують дюжину–дві нескладних заклять, що дозволяє пихато іменуватися магом і вимагати величезних сум за послуги. Або вона вирішить ризикнути в чомусь іншому? Можливо. Зараз з'явилося багато молодих авантюристів, які ні на гріш не поважають старі правила. І я їх розумію, бо сам вважаю, що потрібні зміни. Але куди і до кого мчати мені самому?»

Імператор спохмурнів, з роздратуванням розглядаючи залишений на столі сувій із звітом. Неясне відчуття прийдешніх змін, яке зрідка виникало останні декілька лоз, стало відчутно виразним та лякаючим. Події кожної минулої лози, кожної останньої зюф на троні Волі Торону, лише посилювали його.

«Невже мені уготована доля першого Імператора? Стати черговим згубником старого ладу, видаючи при цьому свої вимушені дії за перемогу? Ех, пращур, пращур, перемогти ванталь за таку ціну. Цікаво, чи знав він про згубні наслідки для лємаргів-обдарованих своєї Пісні Торону - величного магічного ритуалу, який зламав тривалий опір велетнів-ванталь? Хроніки роду мовчать, в них ані рядка про справжні події, а як корисно нині було б знати реальні причини. Якщо судити по реформах першого імператора, він усвідомлював результат і вжив заходи до посилення клану. Діти Торону… Це рішення князя брати на службу клану обдарованих з нижчих каст дозволило зміцнитися під час і після війн періоду Кривавого листя. За допомогою цього нововведення вдалося підпорядкувати ослаблені черговою Чистою хвилею сусідні князівства, а потім і увесь Лоор. За ними послідувала й вся н'Гапутра. Але що було причиною усього цього? Чому був знищений Щоденник Сорона, втрачена назавжди хроніка першого Намісника Імперської Канцелярії, при згадці про яку хсііпарга починає теліпати зі злості? Зволікати далі не можна, після хсіітингу потрібно визначатися з наступником і проводити перемовини з ректором Академії Ткета, інакше одного ранку я прокинуся лише князем міста, а не імператором. І це у кращому випадку! Скільки у мене часу і що слугуватиме останнім камінцем, який зрушить безжальну лавину з місця? Скільки проблем і навіть поділитися нема з ким…»

* * *

…тільки з тобою своєю... невдачею, тому що мені більше нема кому довіряти! - Ванса дивилася на воїна, що сидить навпроти, з видом безвинно покараної маленької дівчинки. Золотий Кіготь мимоволі згадав молодшу сестричку, залишену в далекому селищі фермерів дюжину лоз тому. Потім на пам'ять спали спокусливі трюки, які залюбки викидала в ліжку краля навпроти, - образ сестрички згас. - Нещодавно у мене виникли деякі плани, що вимагали вкладення незначної суми грошей. Я про них доки не казала, думала спочатку все підготувати. Але будь певний, тобі там теж відводилася чимала роль! Після призначення в Імперську Канцелярію, ти поводився гідно - я це запам'ятала! У імператорському клані заведено шанувати силу і відданість - і я ціную ці твої якості! І багато інших…

Красуня виразно замовкла, грайливо стрельнувши очима у бік молодого хлопця. Серце воїна на мить завмерло. «Нарешті, Фріонель мене не забув і дає можливість увійти до сім'ї вищих! Такі натяки аби чого ніхто робити не буде! Виконаю - і моє майбутнє забезпечене!» Він з підкресленою увагою далі слухав свою співрозмовницю, але у міру усвідомлення почутого первинна радість значно згасла.

- Так от, мені необхідно було швидко продати деякі непотрібні коштовності. І продати без зайвого галасу, а то почнуть казати, ніби я обмежена в коштах! - Ванса добре грала роль багатої аристократки-вищої. Ще б пак - це була улюблена її роль, навіть не роль, а найбажаніший штиб поведінки. Проте, на нього постійно бракувало грошей: адже смішно вдавати з себе вищу, заробляючи на життя зарядкою низькосортних накопичувачів. - Сам розумієш, в районі Сивого гаю це зробити скрутно, довелося інкогніто йти до міняйла-фосс'тагі{ Фосс'тагі – міняйла (магічні кастаги - вис.говірка). Роблять оцінку і обмін коштовностей, артефактів і магічних накопичувачів. Дуже багаті, найчастіше слабкі маги, які не змогли знайти застосування своїм здібностям. Серед магів зневажаються як ті, що ганблять свій дар. Заробляють на різниці в оцінці продажу артефактів і накопичувачів. Серед необдарованих зневажаються з-за частого обману і заниження/завищення вартості артефактів і накопичувачів, оскільки необдаровані не можуть самі перевірити правильність оцінки. Назва виникла як поєднання слів високої говірки фос (одиниця виміру хсіі) і тагі (залишок, відкид).} у район Торгових Рядів. Ах, як я шкодую, що одразу не узяла тебе з собою!

Звичайно, ніхто брати з собою воїна навіть не думав і район Торгових Рядів вибраний був в першу чергу з-за більш високих цін, які могли дати красуні жадібні фосс’тагі. Так само не було у неї і ніяких планів надалі з приводу воїна, окрім звичних відвідувань Білої лілії за його рахунок і нечастих постільних ігор. Але знати це молодому лємаргу було необов'язково, нехай радіє примарній надії, а далі подивимося.

Крамницю фосс’тагі випадково підказала Ванса в розмові сусідка з її вулиці, гладка дружина ремісника-сірого. Якось вона голосно скаржилася матері Ванса на знайомого міняйла, що нахабно намагався удвічі занизити ціну на пару накопичувачів, які терміново було треба продати. «Адже більше трьох лоз з ним торгую, уявіть собі!» - Ніяк не угамовувалася того ранку сусідка. «Ціни завжди високі на заставу давав, значно вище за інших, а тут вирішив обдурити на двох старих накопичувачах! Думав, не знаю їх справжньої вартості? А вони мені ще від матері перейшли у спадок! Вона їх багато разів закладала, так що ціну я і з просоння скажу!» Дорогою додому з Імперської Канцелярії Ванса напружено обмірковувала з усіх боків виниклу ситуацію, але прийнятного рішення не бачилося. Зараз навіть не завадив би черговий Тимчасовий Радник, цього разу вона мала б з такого простачка в дюжину разів більше. Дякувати княжні-подружці ще раз за мовчання! Вже наближаючись до дверей обридлого з дитинства будинку, краля-невдаха дозріла: «Доведеться закласти коштовності, інакше не викручуся! Нічого, залагоджу ситуацію, викуплю. Головне, виграти час!» Тут і згадалася нещодавно почута розмова.

Наступним ранком, одягнувши своє старе сарі, подароване княжною ще в клановій школі, Ванса вислизнула на вулицю. Накинувши на голову блакитний шарф без орнаменту клану і роду, що вказує лише на приналежність до касти сивих, квапливо попрямувала до відомого на усю Імперію району Торгових Рядів. Там, на безлічі вулиць тіснилися дюжини дюжин крамниць, складів, майстерень, які торгують усім, що лише можна було собі уявити. Поважні кам'яні палаци купців-сірих з величезними брамами до подвір’я-складу, кожного тче приймають і випускають в'ючні каравани з усіх закапелків Імперії. Тканини, вина, посуд, пахощі і спеції, сирі і оброблені шкіри в пакунках, великі кулі сірого каучуку в грубих сітках з міцного джуту, бухти різних канатів, мідні і свинцеві болванки, щільно закриті глеки з фаті, лясою{ ляса - цукровий концентрат з серцевини цукрових пальм або цукрової тростини. Основа для багатьох блюд лємаргськой кухні, одночасно поживна основа більшості біохімічних виробництв.} чи гостро пахнучими закислими овочами - усе це розходилося далі по домівках усіх мешканців Ткету, від аристократів-вищих і до останнього жебрака-кастагі. Кожному своє, залежно від бажання і можливостей. Між палацами тулилися менші розміром будинки, де торгували готовим одягом, взуттям, парфумами, які виготовлялися в майстернях на задньому дворі або нижньому ярусі будівлі. Для зручності покупців слугувало безліч харчевень із затишними просторими терасами, де можна було покуштувати блюда усіх князівств Імперії, а як була необхідність спокійно обговорити важливу угоду, то для цього прекрасно слугували затишні номери-кабінети на другому або навіть третьому поверсі. Туди точно не сягне шум вуличного натовпу і не дотягнеться різкий запах з підвальної кухні, де біля величезних печей-коминів метушилися раби-чоловічки і лємарги-кастагі. На відміну від кухонь, біля крамниць з магічними артефактами і зіллям панував шанобливий спокій, підтримуваний одним-двома охоронцями, покликаними не стільки захистити цінний товар, скільки підкреслити статус власника і зробити повагу покупцеві: Дивися, не до звичайної крамниці завітав, а в осереддя магічного мистецтва, тому не лови гав і не дивуйся з цін! Серед усієї цієї різноманітності крамниць і товарів снував такий самий різноманітний натовп покупців і роззяв: неквапливо рухалися багачі, розглядаючи товар на прилавках і вітринах, в'яло відмахуючись від докучливих закликальників; гордовито розтинали натовп молоді воїни, кидаючи зухвалі погляди на всі боки і не помічаючи скупих усмішок своїх більш досвідчених колег; зосереджено прокладали шлях до мети заможні ремісники, усім виглядом показуючи брак часу; з побоюванням і цікавістю поспішали кастагі, намагаючись не привертати зайвої уваги усіх інших. Усе це розбавлялося частими верховими та екіпажами, малечею, яка сновигає під ногами, жебраками різного віку і підкреслено байдужими особами з чіпкими поглядами, що рухалися по одних їм зрозумілим маршрутам. В усій цій метушні молода лємаржка, в приховуючому обличчя традиційному шарфі, почувала себе цілком вільно. Ванса з дитинства полюбляла гуляти вулицями Торгового району, розглядати виставлені товари, запитувати ціни, випнувши напоказ свій шарф з орнаментом імператорського клану, і мріяти, солодко мріяти про час, коли можна буде не лише запитувати. Ще учора здавалося, наче цей час настав, але чергова прикра невдача з-за цієї дурепи-княжни відсувала його на невизначений термін.

Потрібна крамниця була знайдена досить швидко, дівчина кинула погляд по сторонах і прослизнула всередину. Огрядний хазяїн був зайнятий перекладанням безлічі каменів-накопичувачів у великій вітрині, але одразу ж опустив скляну кришку, оцінивши шарф вищої касти на відвідувачці. Представниці аристократичних родів відвідували його крамницю нечасто, надаючи перевагу послугам міняйл у своєму районі, і якщо до нього добралася вища, то у неї були причини для цього. І ці причини, одночасно, були натяком для нього на неабиякий навар - вища напевно не хотіла світитися у власному районі, а за таємницю потрібно платити. Йому платити, хазяїну цієї крамниці. Фосс'тагі посміхнувся дівчині і мовчки протягнув руку за каменями для оцінки.

За пару ті на вулицю вискочила розчервоніла Ванса, дуже обурена запропонованою ціною застави, і попрямувала до перехрестя. Якби розсерджена дівчина була менше зайнята уявним пошуком винних, то звернула б увагу на незвичайний прояв цікавості до себе. З відкритої тераси сусідньої невеликої харчевні на іншому боці вулиці її проводив уважним поглядом нічим не примітний чолов’яга, який байдикував з самого ранку за крайнім столиком з невеличким глечиком легкого вина і блюдом маринованих грибів з овочами. Він пробігся поглядом по гнучкій фігурці, зачепившись за кастовий шарф без кланового орнаменту і затиснутий в руці важкий мішечок, майже не звернувши уваги на спокусливі ніжки, що мигтіли з-під сарі. Вловивши легкий кивок, зірвалося з місця двійко брудненьких хлопчаків, до цього азартно граючих в камінчики біля глухої ділянки стіни харчевні. Провівши їх таким само уважним поглядом, чоловік повільно допив вино, недбало кивнув квапливо підскочившому хозяину-сірому, і не поспішаючи попрямував у бік входу до крамниці фосс’тагі.

Ванса кидалася Торговим районом битий тас, все більше дратуючись через невідворотню перспективу втрати повністю усіх коштовностей. Пропоновані умови категорично не влаштовували: якщо сума виплати задовільняла, то сума викупу була непомірно високою або навпаки, при низькому викупі давали замало грошей. Примарні сподівання вберегти частину прикрас танули разом із залишками стриманості. Підіймалося люте бажання вдосталь з когось познущатися, скидаючи темну енергію, накопичену в аурі. «Нехай лише спробує зараз який-небудь кастагі хоч погляд зкоса мені кинути - порву усі аурні щити, якщо вони у нього є, і буде декілька зюф по магах Життя останні гроші витрачати! Це більше пасує вищій, ніж жалюгідна техніка медитацій задля очищення власних тонких сфер, так вподобана княжною і Тихонею!» Обійшовши з десяток крамниць фосс’тагі, Ванса вирішила повернутися до першої, з якою починала сьогоднішній невдалий похід. Гладкий хазяїн від раніше проголошеної ціни не відмовлявся і за дюжину ті вона вийшла з лавки міняли в жахливому настрої, але з важким кошелем в сумці. Коли від дверей жадібного фосс’тагі було зроблено зо дві дюжини кроків, увагу красуні привернула гучна лайка, яка пролунала з відкритих дверей багатої крамниці пахощів, притирань і лікувальної косметики. Вона припала саме вчасно до нинішнього препаскудного настрою Ванса.

- Ти як насмілився, нижчий, піддавати сумніву моє слово! - Висока лємаржка, одягнена за останньою модою, в кастовому шарфі білих, грізно схилилася над низеньким незворушним лікарем-сірим. Ззаду неї стояли два воїни у якісній шкіряній броні з блискучими скляними наручами та поножами, і пара навантажених різноманітними пакунками рабів-чоловічків. - Гроші принесуть тобі не пізніше, ніж за тас! У мене немає часу чекати, поки раб збігає в гостьовий будинок і назад, увечері бал в палаці місцевого роду клану Бігучої Хмари, мені необхідно готуватися!

Повненький лікар так само незворушно дивився на роззлючену клієнтку, повільно перебираючи півдюжини намистин на єдиному кінці кастового пояса, які вказували на перше магічне звання. «Маг-лоо’ткуміль Життя, слабкий, найсильніше закляття усього лише з півдюжини знаків, а як нахабно поводиться!» - З неприязню зауважила Ванса, розглядаючи орнамент на поясі лікаря з двох стилізованих долонь «ківшиком» - зеленою і жовтою. «А ця вища з клану Бігучої Хмари? Один з найбагатших в Імперії, військовий клан білих, який отримав в незапам'ятні часи здатність сприймати коливання аур між обдарованими членами клану крізь величезні відстані! Вже багато кілець вони єдині володіють найшвидшим зв'язком і нажили на цьому величезний статок! Та як цей лікарисько насмілився сумніватися?»

Немов прочитавши думки Ванса, лємаржка повернула до неї обурене обличчя:

- Що дозволяють собі в Лоорі сірі, нехай й обдаровані? У нас, в н'Гапутрі такі порушення т'аперол без уваги не залишилися б! А ще столиця Імперії! Цей надутий лантух з дрібкою хсіі навіть не погоджується узяти подвійну плату за турботу! У себе в місті я отримала б необхідну суму у будь-якого вищого, який проходив повз лавку, але в Ткеті усього лише другий тче і немає до кого звернутися! Жалюгідна сума! Яка ганьба!

Міцна лємаржка назвала вартість, яка змусила Ванса нервово глитнути від заздрості і зупинитися. За пахощі і косметику гостя столиці готова була віддати не набагато менше, ніж дав красуні жадібний фосс’тагі за усі коштовності. А з урахуванням обіцяної подвійної оплати сума ставала взагалі захмарною! Збирається прийняти ванну з цілющого слизу медичної равлонги, яка виділяє під час руху цю особливу речовину-мастило, що чудово омолоджує будь-яку шкіру? Слимаки були виведені одним магом Життя із звичайної дикою равлонги, їх виділення давали дивовижний результат, збиралися в дуже обмеженій кількості і коштували величезних грошей, майже свою вагу в сріблі. Незважаючи на це засіб був надзвичайно популярний серед модників і модниць останнє кільце лоз. І навіть в цьому випадку сума здавалася завищеною.

- Уявляєте, висока, втратити два таса з-за цього телепня! - Лємаржка окинула поглядом красуню, яка зацікавлено зупинилася неподалік, мабуть задовольнилася побаченим і повністю перемкнула увагу на Ванса. - Звідки знати цьому селюку, скільки часу займає доскіплива підготовка важливого візиту? Він каже: «Встигнете, висока, до вечора ще три таса». Та мені лише укладання зачіски будуть один тас робити! А масаж? Ось ви, я бачу, цілком мене розумієте? Так? Я б взагалі заборонила всіляким сірим торгувати пахощами і косметикою для вищих! Що вони розуміють!

Ванса гордо посунула на плечах свій шарф в кастових кольорах сивих, кинула зневажливий погляд на лікаря, з розумінням посміхнулася співрозмовниці і із задоволенням підтримала виховний процес. За наступну дюжину ті дві високі пані з насолодою перетирали язиками усі недоліки пропонованого товару, беззаперечну провину в цьому продавця, торкнулися останніх віянь моди і недосяжності їх розуміння для нижчих взагалі і продавця-сірого, зокрема. Пробігшись так само ще по декільком питанням, кожне з яких закінчувалося неприємним висновком стосовно мовчазного лікаря, нові знайомі з переможним виглядом замовкли, переводячи дух.

- Так висока платитиме? - Лікар не став чекати наступної порції аристократичного презирства. - Чи розпаковувати?

Гостя Ткета в обуренні сплеснула руками, внизаними дорогоцінними перснями, і подивилася на Ванса у пошуках підтримки.

- Три ціни, сірий! - Лэмаржка знову обернулася до продавця, не помітивши округлених очей юної співрозмовниці. - Слуга принесе тобі не пізніше тасу три ціни товару! Це моє останнє слово! Або знайди мені когось, хто позичить цю суму – не пізніше таса я віддам вже йому три ціни!

Флегматичний лікар зітхнув і вже обернувся до дверей, аби піти, коли в голові Ванса склалася невибаглива комбінація.

- Чекайте! Висока, у мене випадково при собі є необхідна сума, але… я теж поспішаю! Мене чекають ділові партнери по… постачанням партії м'яса джарів для потреб Імперської Канцелярії! - Красуня відчувала натхнення до інтриг, яке так зрідка навідувало її після закінчення кланової школи. Зараз намальовалася відмінна справа, яка дозволить умить позбавитися від більшої частини проблем, нічим особливо не ризикуючи. - Співчуваю Вашій ситуації, але зрозумійте й моє становище - угода може зірватися і я втрачу пристойну суму!

- Висока, ви мене рятуєте! - Зраділо вигукнула гостя. - Три ціни, я від власних слів не відмовляюся! Сподіваюся це компенсує Ваші втрати? Ми негайно ж їдемо в гостьовий будинок і я з вдячністю відшкодовую Ваші турботи! Розпорядитися подавати екіпаж?

За три дюжини ті ошатна повозка, запряжена парою тягових ящерів, зупинилася біля красивого ганку на тихій вуличці в районі Академії. Ванса, що мило базікала всю дорогу з новою знайомою, була проведена в пристойно, але небагато обставлений затишний зал, де декілька рабів-чоловічків одразу заметушилися навкруги двох жінок, вносячи глеки з вином і вази з фруктами.

- Пробачте за скромний прийом, висока Вансаніель! Це гостьовий будинок клану в Ткеті, я взагалі не займалася його облаштуванням - нечасто тут буваю. - Висока лємаржка сама налила вино в два високі кам'яні кубки з щонайтоншими стінками і першою пригубила його, заздалегідь привітавши гостю рухом руки. - Дуже Вам вдячна за послугу! Ви повелися як справжня вища! А зараз дозвольте полишити Вас щонайбільше на декілька ті - я принесу гроші.

Вільною рукою вона запрошуючим жестом вказала Ванса на один із стільців і зникла за масивними дверима в кутку залу. Ванса розслаблено відкинулася на спинку, ліниво потягуючи вино і розглядаючи старовинний барельєф на стіні, який зображував сцену якогось магічного ритуалу. Життя знову поверталося в потрібне русло, наповнене приємними знайомствами і грошима.

За пів таса, так і не дочекавшись хазяйку з грошима, нервуюча Ванса наважилася зазирнути за двері у кінці залу. Там вона побачила темний вузький коридор з множиною схожих замкнутих дверей, в лівому кінці якого виявила похмуру кімнатку з єдиним старим подертим столом. За ним сидів так само старий і халамидний дід-лємарг, в'їдливим голосом повідомивший, що ніяких високих гостей з н’Гапутри не знає, а зал з красивим ганком на вулицю - один з багатьох в цій будівлі, колишньому місці проживання викладачів Академії магії Ткета. Через відсутність потреби в такій кількості викладачів, останнє кільце лоз будівля стояла порожня, окремі приміщення здавалися в оренду кому припаде потреба, а він вартував тут від всяких дурників, які купилися на красивий фасад. Дівчина в паніці кинулася в протилежний кінець коридору, де побачила прочинені двері до тихого подвір’я з декількома виходами на вулицю. Прямо навпроти дверей на низькій мармуровій лаві лежав на боці порожній кам'яний кубок з щонайтоншими стінками, плямуючи поверхню краплями витікаючого вина, поряд був недбало кинутий в пил кастовий шарф високої лємаржки. Так само недбало всілася поряд з ним на запорошену землю красуня, коли у неї несподівано перехопило подих і підломилися заслаблі ноги.

Ці неприємні подробиці в розповіді молодому Кігтю, як і деякі інші, Ванса замовчала, обмежившись стислим описом самого кидка і власних підозр. Не стала розповідати і про те, як опритомнівши від шоку відігралася на старому дідусі-лємаргу, виплеснувши на нього увесь накопичений обсяг темної хсіі в одному злісному русі, який спалює вщент все усередині багровою люттю. Старий залишився живий, але різко повалився на стіл, безмовно роззявляючи рота і схопившись за груди.

- Чого хоче висока? - З напругою запитав Кіготь. - Виступити свідком я не зможу, якщо перевірятимуть маги Життя, обман неодмінно розкриється…

* * *

-…і тоді буде ще гірше! - Тихоня вперто дивилася на сердиту матір. - Я не приховую, що ми з княжною були в сховищі, не тримаю в таємниці від тебе напад цієї дивної тварюки з Катакомб, але не знаю де подівся той дивний артефакт-сфера! Мені було не до цього, зрозумій! Княжна корчиться в струменях хсіі, поруч валяються голова лоо’таргі і розкидані артефакти імператорського сховища - не вважаєш, що це занадто багато для вчорашньої випускниці кланової школи? Я і так одразу все розповіла, не чекаючи доки ти виявиш зміни в сховищі!

Невисока худорлява лємаржка з владним виразом обличчя вимогливо дивилася на Тихоню. Родинна схожість була дуже помітною і підкреслювалася однаковими короткими зачісками, рисами обличчя і будовою тіл. Їх можна було вважати за сестер, які з'ясовують черговість відвідування купальні, коли б не більш серйозніша причина розмови. Ось вже другий тас мати Тихоні, старша хранителька артефактів імператорського клану, дошкуляла дочці повторенням питань про подію, яка сталася п'ять тче тому. «Краще б я до діда пішла!» - Запізніло подумала подруга княжни. «Він хоч останнім часом і втратив цікавість до всього з-за похилого віку, але мене б вислухав без зайвих нарікань і порадив, як повестися. Хоча від розмови з матір'ю це не врятувало б - все одно помітить раніше чи пізніше зміну речей в сховищі, виявить розкритий хід, а там і до мене з княжною недовго роздумувати». Вона зітхнула, благально подивилася на непохитну матір:

- Що, знову розповідати? Та не згадаю я нічого нового, давай одразу мага Життя запросимо, нехай мене в лікувальний сон введе і розпитує! Ні? Гаразд, розповім ще раз. Пробратися в сховищі запропонувала Лєміс після моєї розповіді про мапу таємних ходів, яка здавна зберігається у нас в родині. Спочатку все було нормально: знайшли хід, розкрили грати і прибрали пастки, в сховище теж пройшли без особливих пригод... - Втомленим голосом Тихоня в п'ятий раз розповідала матері усі події того злощасного ранку.

Вдосталь поридавши цілих три ті, що для стриманої з дитинства Тихоні було особистим рекордом, подруга княжни опанувала себе і почала уважніше спостерігати за змінами, які відбуваються з княжною, так і не наважившись втрутитися. За рівнем володіння хсіі княжна значно перевершувала Тихоню і маленька лємаржка дуже боялася чимось зашкодити. Хвилі хсіі повторювалися ще близько дюжини ті, поступово затухаючи. Лєміс, яка досі лежала на спині, вже не вигинало дугою, а лише теліпало крупним тремтінням. Диск і сфера припинили конфліктувати - уся енергія наразі йшла крізь сферу, а диск немов розчинився в цьому м'якому світлі і дивним чином занурився в тіло дівчини, просвічуючи крізь одяг разом з кістками тулуба під час чергових періодів прозорості. Що саме по собі було незвичайно, але не це привернуло тривожну увагу Тихоні в першу чергу. На місці тіла її подруги виникали ілюзії інших тіл, взагалі незнайомих маленькій лємаржці, які змінювали одна одну. Хвиля - і перед нею висока лємаржка з красивим, але неприємним зневажливим обличчям; наступна хвиля - тіло перетворюється в тільки-но вбиту тварюку, викликаючи огиду; чергове перетікання хсіі - і на підлозі лежить невисока симпатична чоловічка з приємними ямками на щічках; яскравий спалах - чоловічку змінює струнке тіло молодої лємаржки, з тугими канатами м'язів. Ось промайнуло обличчя самої Лєміс, із закритими очима і стислими в тонку смужку посинілими губами, викликавши у спостерігаючої напів схлипування – напів зітхання. Усі образи були настільки реальні, що навіть не викликали думки про ілюзію. У магічному зорі все теж було без змін, одначе потужність хвиль трохи вщухла. Після ще однієї дюжини ті, вчергове пройшовши зміну образів й коли Тихоня вже зважилася на втручання і коливалася у виборі конкретної дії, тіло на підлозі блимнуло наостанок особливо яскраво і завмерло в подобі княжни.

Лєміс кілька разів здригнулася, розплющила очі і зустрілася з тривожним поглядом подруги, яка повільно тягнула руку до лежачого поруч бойового серпа.

- Що зі мною? - Голос княжни звучав тихо і стомлено, але був знайомим, рука Тихоні сповільнилася, проте зупинилася, лише торкнувшись пальцями руків’я. - Де ця тварюка? Чим це вона мене так?

- Тебе затягнуло в дивний ритуал, велика. Одразу після нападу дикого с’сафи{ С'сафа – ковтаючий (вис.говірка). Обдаровані можуть засвоювати енергію аур живих істот і рослин за допомогою спеціального ритуалу поглинання, який називається «ковтанням». Це вимагає налаштування на ауру істоти-джерела або спеціального артефакту-перетворювача с'сафароля, що виготовляється індивідуально. Краще всього налаштування на ауру відбувається через кров джерела, тому частіше усього с'сафароль роблять у вигляді іклів-коронок, якими с'сафа кусає жертву в артерію. Неконтрольоване ковтання перетворює розумного лэмарга на безрозсудного ковтаючого - дикого с'сафу. Деякі сильні маги можуть зберегти розум і звичний спосіб життя, ставши розумними ковтаючими - лічами. Після ковтання с'сафа отримує різке підвищення фізичних і магічних сил. Ритуал згідно із законом не переслідується, але дикі с'сафи безжально знищуються. Серед магів тих, що зловживають ковтанням, зневажають як ледачих слабаків. Лічі і с'сафи не мають крові, не потребують звичайної їжі, окрім плоті для регенерації ушкоджень, не хворіють, не люблять срібло, яке порушує циркуляцію хсіі в тілах, мають підвищені силу, швидкість і реакцію. Ушкодження тіла швидко відновлюються за умови підживлення хсіі і поглинання плоті. Вбити можна зруйнувавши більше двох третин тіла або мозок і позбавивши доступу до хсіі. За наявності джерела хсіі і плоті можуть існувати майже вічно.}, коли спробувала направити на нього своє закляття. Ти пам'ятаєш? - Тихоня напружено вдивлялася у вираз обличчя розслаблено лежачої подруги. Княжна, як і до цього, чіпко стискала в долонях сферу артефакту. - На жаль, твій струмінь хсіі був поглинений сферою і запустив початок невідомого ритуалу. Але, на щастя, саме цей ритуал не дав с'сафі випити тебе - його він теж захопив. Вірніше її, цей с'сафа раніше був жінкою. Я знесла її голову ось цим срібним серпом.

Тихоня нарешті зімкнула пальці на руків’ї і підтягнула зброю до себе, не зводячи уважного погляду з княжни. Та мовчки сіла без допомоги рук, одним дивним хвилеподібним рухом плечей немов відштовхнувшись від підлоги, спохмурніла і несподівано звернула увагу на сферу у себе в долонях. Обличчя княжни напружилося з переляку, вона зробила рух, збираючись відкинути артефакт, але в останню мить зупинилася. Уважно вдивилася в блискучу кулю, прикрила очі, переходячи на магічний зір, і застигла на пару ті.

- Згадала! Я спромоглася розірвати повтори циклів перетікань хсіі в цьому артефакті, і зупинити ритуал, який змінював мене. - Лєміс переможно посміхнулася застиглій Тихоні. - Ти не уявляєш, як там усередині все накручено! Хоч ти і стверджуєш, що це не канг'торус, але робив цю штуку не менш майстерний обдарований. Ні краплі зайвих витрат хсіі - все замкнено в ідеальні послідовності і не витрачається без користі! Знати б ще, що за результат передбачався? Гаразд, залишилися живі - і добре! Потрібно швидко замітати сліди та йти, хто зна яка тварюка вилізе наступною? Звідки тут взагалі взялася ця с'сафа? Перший підвальний ярус імператорського палацу!

- Напевно я випадково дорогою сюди відчинила грати до проходу на нижні рівні. - Тихоня скривилася, визнаючи провину. - Але на мапі ніде не вказувалося, що можуть бути такі небезпеки! Пробач, Лєміс, мені дуже шкода! Я взагалі не знала які тварюки можуть тут зустрітися!

- Облиш, Тихоня, тут немає твоєї провини і я більше не хочу про це чути! - Лєміс підбадьорююче посміхнулася подрузі. - Ця пригода була моєю ідеєю! Тварюка так само могла кинутися і на тебе, й не знаю, чи змогла б я так швидко зміркувати, чим відтяти їй голову. Все закінчилося, подруга! Щасливо закінчилося. Потрібно вибиратися звідси!

Княжна підвелася, задумливо подивилася на артефакт у своїх руках, на суху голову, яка валяється біля стіни, з роззявленою ікластою пащею, і потягнула з полиці сусіднього стелажу невелику торбинку. Голова і сфера зручно помістилися там одна поряд іншої. Тихоня, тим часом, швидко порозкладала залишок неприбраних речей на місця, підтягла невеликий стелаж до висунутого шматка стіни, який приховує таємний хід.

- Можеш дати мені свій пояс з накопичувачами, велика? Боюся, не вистачить сил на закляття стихії Каменю, яке прирощує стелаж до стіни. - Маленька лємаржка трохи захекалася, прибираючи речі, і із здивуванням дивилася на свіжу подругу, яка світиться бадьорістю.

- Давай я, аж розпирає зсередини від надлишку енергії! Заразом перевірю як там моє джерело! - Лєміс під здивованим поглядом Тихоні миттєво перейшла на магічний зір, сформувала закляття з послідовності знаків стихій Каменю і Води, зрощуючи задні частини стелажу з каменем стіни. Під швидким рухом правої долоні краї сталажа ледве помітно текли, перемішуючись з розм'якшеним каменем, в лівій долоні мерехтіла велика вогнекуля, яка прийняла в себе відкачану енергію взаємного тяжіння частинок речовини. Зворотним рухом руки княжна повернула твердість матеріалам, що застигли, міцно з'єднавшись між собою. Вогнекуля зіщулилася в маленьку цятку, повертаючи енергію, і зникла з легким хлопанням. Лєміс кілька разів сильно смикнула стелаж обома руками і з гордістю обернулася до здивованої подруги. - Бачила! Хоч кільце простоїть! Смикай, як заманеться! Не знаю, що там в мені цей ритуал змінив, але доки ці зміни неабияк подобаються! Може і ти спробуєш?

Лєміс протягнула подрузі сумку з сферою та головою с’сафи і із здивуванням побачила переляк на обличчі дівчини, зазвичай стриманої в почуттях. Бгаючи в руках піднятий шарф с’сафи, Тихоня затрясла головою, відмовляючись.

- Не хочеш? Може даремно? Я дуже добре відчуваю, як зріс обсяг аури! Дивовижний артефакт - потрібно буде добряче його дослідити!

Тихоня з тривогою стежила за збудженою подругою. Образ с’сафи, промайнувший на мить замість тіла княжни, що створювала закляття Каменю, вже не здавався випадковим, як під час нещодавнього невідомого ритуалу. До того ж ще й здібності до магії, які різко покращилися без наявної причини. Звичайно, сфера аж ніяк не схожа на ікло-с'сафароль, та й крові в загиблій с'сафі не було ані краплі, але звідки тоді збільшення сил? Дівчина затупцювала з ноги на ногу, трохи відсовуючись від того, що виглядало точнісінько як її подруга.

- Пішли швидше! Давай, показуй шлях! - Княжна вимогливо обернулася до Тихоні. - Ти чого? Щось не так?

- Ти пробач, велика. – Маленька лэмаржка опустила погляд. - Краще ти попереду…

- Нумо, подруга, розповідай, в чому справа... - Лєміс посерйознішала, далі мовчки вислухала плутаний переказ Тихоні про побачене під час дивного ритуалу. Обличчя княжни застигло, вона немов дослухалася до себе, порівнюючи внутрішні відчуття з розповіддю подруги. Кілька разів струснула головою, відганяючи неприємну думку, і знову завмерла. Чекала і маленька лємаржка, закінчивши стислий переказ подій без всяких висновків з сказаного.

- Висока Гасієррі Плай'то, я прошу Вас без мого особистого дозволу не розповідати нікому про сьогоднішні події! - Голос Лєміс був спокійний, але Тихоня чомусь почувалася дуже неприємно. Немов в чомусь обдурила подругу. - Я запевняю Вас, що не відчуваю в собі ніяких поганих змін і готова разом з Вами відвідати храм Серце Кланів для… для підтвердження своєї відмінності від лоо’таргі. А нині, висока, прошу йти за мною! Час спливає...

Тихоня сумно посміхнулася, закінчивши у черговий раз переповідати матері неприємну сцену. Вона схилила голову під уважним поглядом власної дорослішої копії, яка непорушно сиділа навпроти, і посміхнулася вже веселіше. П'ятий раз поспіль вдавалося умовчати про те, де в таємних ходах Лєміс імовірно сховала сумку із загадковою сферою. Про це княжна попросила її окремо.

- Добре, Гасієррі, більше повторюватися не потрібно. - Мати ніколи не називала Тихоню дитячим прізвиськом, як усі інші - багато зі знайомих, почули справжнє ім'я доньки уперше з вуст матері. Втім, прізвиська Тихоня анітрохи не соромилася. - Вам обом пощастило, дуже пощастило... Або Лєміс набагато більш обдарована, ніж я раніше вважала. Що теж можна, певним чином, вважати неабиякою вдачею. Ця тварюка, дикий с'сафа, що невідомо звідки взявся в сховищі... Дуже дивний і рідкісний випадок. Судячи з твого опису, він швидше схожий на потужного старезного ліча, але із звичками безмозкого дикого с’сафи. Лічі так не поводяться і не виглядають - найчастіше їх від звичайних сильних магів не відрізниш. Хоча вони і є сильні маги, які обрали інший шлях подовження життя, відмінний від традиційного перенесення аури за допомогою тре'хсіітефаля. У кожного особисті причини - боязкість невдачі, нестача грошей, а найбільше – це недостатня обдарованість, яку компенсують завдяки ритуалу ковтання. Я сама навіть знаю двох лічів - цілком пристойні піддані Імперії, може, ведуть занадто самітницький спосіб життя, але хто із старих магів схильний до спілкування? Так от, перевтілення в ліча - процес виключно складний, мало де докладно описаний, й найчастіше проходить під керівництвом ліча-наставника. Й навіть в цьому випадку завершується невдачею в три рази частіше, ніж ритуал перенесення за допомогою тре'хсіітефаля! Більшість учнів під час процесу втрачають розум з-за перевантаження аури - перетворюються на диких с'саф. До речі, це може пояснити, звідки взялася ця тварюка - за традицією ліч-наставник у разі невдалого ритуалу відпускає божевільного учня в тихе місце, даючи шанс існувати ще деякий час. Лічі називають таких «молодшими» і ставляться до їх жахливих вчинків та невситимого голоду, наче до витівок дітей. Але найчастіше дикими с'сафами стають слабкі маги, які намагаються за допомогою цього ритуалу швидко розвинути власні здібності і магічну силу без допомоги наставника. Вони певної миті не можуть зупинитися й ковтають, ковтають, ковтають... І перші, і другі з диких с’саф нічим не відрізняються один від одного, одвічно голодні, безмозкі, постійно прагнуть до місць проживання розумних - джерела своєї їжі. Довго вони не існують.

Доросла копія Тихоні задумливо провела рукою по мерехтливому шарфу, який лежав поруч, кинула допитливий погляд на уважно слухаючу дочку.

- Проте ваш з Лєміс насправді до цього ніколи небачений і за рівнем сили, і за віком! - Жінка обережно узяла шарф кінчиками пальців і піднесла на рівень очей. - Дивися! Бачиш орнамент нашого клану? Бачиш відмінності? Ось тут і тут. Це орнамент Сивої Тополі ще до створення Імперії і перейменування в Дітей Торону. А тут орнамент роду - нічого не нагадує? Дуже схожий на орнамент одного з родів клану, але в ті часи його ще не було. Або лише з'явився, але навряд чи хтось з того роду міг дозволити собі в тоді такий шарф. У сховищі ти бачила багато коштовностей і артефактів, але таке бачиш уперше! Цей шарф витканий з павутини катакомбної арахни - однієї з двох відомих нам комах, які мають повний імунітет до хсіі. Вони мешкають в Катакомбах лише під декількома старими містами лємаргів, у тому числі і під Ткетом. За лозу мисливці на лоо’таргі добувають не більше двох-трьох дюжин коконів цього рідкісного павука на увесь Лоор, чого вистачає приблизно на півдюжини таких хусток-шарфів! Уявляєш, скільки він коштує?! В ті часи лише одна лємаржка в Сивій Тополі була в змозі дозволити собі таку коштовну річ і саме про неї в усіх хроніках пишуть, як про таємну ковтаючу, що полюбляла мордувати жертви під час ритуалу. Але перший ніс князя Алєхоеля закінчила свої тче на очах у всіх, проживши ще багато лоз після створення Імперії. Є ще дещо. Поглянь магічним зором.

Доросла лэмаржка легенько дмухнула на китиці з маленьких кістяних кульок, що звисають по кінцях шарфа. Пролунав тихий сухий цокіт, який нагадував багаторазово посилений звук сипання струменю піску.

- У кульки вбудовано якесь закляття! - Здивовано зморгнула очима Тихоня, повертаючись до звичайного сприйняття довкілля. - Але потоки і матриці знаків стихій такі тонкі, що я навіть не можу зрозуміти його загальне призначення!

- Так, Гасієррі, це робота майстра. Я витратила декілька тче, аби лише трохи зрозуміти загальну мету їх дії! Здебільшого це й слугувало причиною твоїх неодноразових надокучливих спогадів, хоча ти мудро нічого не приховувала одразу після повернення зі сховища. Це дало цілих п'ять тче на вивчення шарфа, але розібратися, як вдалося вбудувати закляття в кульки, які висять на непідвладній хсіі тканині, - так і не вдалося! Адже вони створюють пов'язану між собою складну матрицю закляття! На павучому шовку, який я до сьогоднішнього тче вважала повністю непроникним для хсіі! Та що там я, якщо ми покажемо цей шарф в Академії, то ціни на павучий шовк впадуть в рази, а магові, який дасть раду цьому закляттю, не потрібно буде виконувати магічну повинність багато-багато лоз! Але навіть не це головне! Це закляття посилює потяг до ковтання, й одночасно після ковтання повільно висмоктує енергію з хазяїна, змушуючи його ковтати ще частіше! А павучий шовк приховує це, екрануючи розсіювання струменів хсіі! Та, яка носила шарф, вимушено знаходилася в постійному пошуку жертви, пропускала крізь себе океан енергії і по тому залишалася голодна. Можливо, цей океан хсіі разом із закляттям в намистинах, і дали такий небачений результат. До того ж, за багато дюжин кілець нашої історії це лише другий артефакт, після с'сафароля, пов'язаний з ритуалом ковтання – й це непокоїть. Лічей не переслідують лише тому, що їх кількість не заважає рівновазі існуючої магічної системи. Але цей шарф може змінити звичний чин. Вам пощастило, як я вже казала. Одначе, я б попросила тебе деякий час побути чимдалі від княжни. Так, вона твоя подруга, але потрібно до кінця зрозуміти, що ж сталося! Ти розумієш мене, Гасієррі? Я попрохала Імператора і він дав тобі особисту рекомендацію в Імперську Канцелярію! Особисту! Розумієш, Гасієррі? До хсіітинга попрацюй на користь клану та Імперії, до речі попорпаєшся в хроніках того часу, що і цей шарф, а ми з імператором доки розберемося з Лє… з тим, що сталося.

- Так, мамо, розумію! - Голос Тихоні звучав спокійно, але очі зрадницькі зблиснули сльозою. - Але ж я просила не розповідати більше нікому!

- А я нікому і не розповідатиму! Імператор - це не хтось, а дядько княжни і князь нашого клану! - Мати дивилася на дочку з жалем. - Ти знаєш, що іноді трапляються ситуації, коли твої особисті інтереси повинні підкорятися інтересам клану.

- Так, мамо, знаю! - Тихоня низько схилила голову. «Я зрадила зараз свою єдину подругу! Але у мене не було вибору і мати цілком права! Проте, про наш візит в храм Серця Кланів я навіть не розповіла. Після відвідування храму я сама вже не знаю, хто така моя подруга, княжна Лєміс. Та ж сама весела дівчина-лємаржка, яка захоплено сперечається зі мною про історичні хроніки, чи…»

* * *

«…чи все ж це інтрижка Безіменних? Їх старша, Карлонія - віддана лоо’таргі імператора, ненавидить аристократів-вищих так само люто, як і я, але з цілком іншої причини! Для мене вони недостатньо аристократичні, а для неї надмірно. Чи можна на цьому зіграти? Або не ризикувати?» - Думки княжича Торсу стрибали, наче молоді джари, на відміну від тіла, яке плавно перетікало із стойки в стойку, виконуючи складний комплекс підготовки. Він був схильний тренуватися саме в ці тихі уранішні тас, коли в житловій частині імператорського палацу усі лише починали прокидатися. Невеликий військовий зал на першому нижньому ярусі в цей час зазвичай був порожній. Ніхто не заважає, не намагається видивитися твої потайні хитрощі та зв'язки, не вирячється в спину ненавидячим поглядом, миттєво вдягаючи солоденьку посмішку при різкому повороті. Тупі ледачі равлонги! Ці м'які мешканці затишних поверхів й зручних кімнат, які не уявляють ані кроку без розкошів! Не здатні розвести вогнище без своєї огидної хсіі! Що стануть поживою в майбутньому таким, як він, сильним і незалежним. Але для цього потрібно постійно тримати себе у формі, тому уранішнє тренування княжич ніколи не пропускав. Можливість спокійно привести думки до ладу була додатковим бонусом. «Щось назріває, події закрутилися в дивний клубок. Ця несподівана розмова з хсііпаргом! Невже у мене буде шанс помститися за батька? Достобіса набридло прикидатися, наче вірю в цю безглузду казку імператора про невдалий ритуал перенесення! Саме тоді, коли батько усім оголосив, що в новому тілі обов'язково поставить питання перед семірамідою сивих про доцільність знаходження Боксуна на троні Волі Торону? Ні, відверто я не йтиму проти дядька, приклад батька багато чому навчив. До того ж, у мене нема і половини обдарованості батька, тому перенесення в нове тіло неможливе, тобто не буде й багатьох кілець на підготовку. Доведеться ризикувати, інакше за два-три кільця на трон Імперії може забратися якийсь купчисько-сірий».

Невисоке, щільне тіло княжича завершило оманливо повільний оберт, довгий двуручник, майже в його зріст, з гудінням розтинав повітря залу. Жовтувате лезо з додатковим руків’ям на третині довжини від гарди, яке використовується у бою для перехоплень другою рукою, мерехтіло блискучою рибкою, кидаючи відблиски на спітнілу темно-коричневу фігуру. Швидкість все збільшувалася, погляд княжича завмер, зосередившись на з’єднанні каменів стіни, руки швидко рухалися, разом з мечем утворюючи навколо тіла розмиту пляму. Тієї миті, коли здавалося, що важкий клинок вирветься з руки, княжич швидко поринув за ним, здолавши за подих дві дюжини кроків. У будь-кого з супротивників не було жодних шансів - на такій швидкості підсилене хсіі масивне лезо розрізало навпіл воїна в легких обладунках, а бійця у важкому захисті відкидало на декілька кроків, залишаючи лежати з переламаними ударом кістками. У останній позиції Торсу завмер, утримуючи двуручник у далеко витягнутій руці, і майже всівшись на шпагат. На тілі, яке зовні виглядає вгодованим і трохи гладким, проступили пласти м'язів, посилених і прискорених стараннями багатьох магів Життя. Цей перехід від доброзичливого незграби до вбивчої лавини був його коником, і неодноразово приносив перемогу над сильним супротивником.

«Потрібно збирати навколо себе прибічників, які так само ненавидять обдарованих. Ну, хоча б лише недолюблюють. Воїни-білі і так підтримають мене, але серед магів і членів імператорського клану потрібно мати таємних спільників, нехай і не поділяючих повністю мої погляди. Думаю, настав час відкритися перед Намісником Імперської Канцелярії - таким схожим на мене, але навпаки. Воїн-білий з сильного традиціями клану, який отримав після ритуалу канг'торуса унікальну пам'ять замість посилення можливостей тіла. Він досі переймається з-за прихованого презирства роду, хоча і не виказує цього. Наче як я, який до закінчення кланової школи страждав з-за власної слабкої обдарованості, жив єдиною надією на посилення здібностей після ритуалу канг'торуса, вірив усім цим казкам про особливе призначення, допоки батько не відкрив в чому насправді полягає істинна велич вищої касти! Доречі, наближається час нашої традиційної гри в маги-воїни. Минулого разу Намісник мені чимало програв, але чомусь здається, що зробив це навмисно, аби мати змогу спілкуватися частіше. Гаразд, привід для зустрічі є, а далі побачимо. А ось візити до хсііпарга потрібно буде чимось обгрунтувати, інакше приверне непотрібну увагу».

Спина розслабилася, рельєф м'язів зник, рука гойднулася під вагою клинка і поглядам можливих глядачів знову з'явився забавний вайлуватий лємарг з відкритою посмішкою. Внутрішню напругу і концентрацію видавали лише очі - великі, темні, з такими самими темними ледве помітними зіницями, що маслянисто виблискують з-під чорних прямих брів. Не встаючи з шпагату, княжич відклав убік меча, розвів руки і почав малий комплекс розтягнення, не припиняючи оцінювати нещодавні події. Наступним був спогад про розмову з хсііпаргом Імперії, яка відбулася три тче тому.

Невисокий сухорлявий чоловік в яскраво-червоному саронзі сам підійшов до княжича під час прогулянки Князівським садом. Тільки-но закінчилася вистава Фонтанів хсіі, аристократи Ткета та гості міста повільно розбрідалися тінистими алеями, у різних ступенях збудження обговорюючи побачене. Місцеві стримано посміхалися у відповідь на захоплені фрази приїжджих, додатково вивалюючи на них купу дивовижних випадків, легенд і пліток, які скупчилися навколо унікального артефакту за багато кілець лоз. «Та що ви кажете! Відкрився дар у звичайного слуги-сірого, який супроводжував пані? І що вона? Не наказала покарати нижчого за неналежну поведінку? Та як він наважився виявити дар, коли його хазяйка не обдарована? Який нахаба!» «Так, уявіть собі, бідолаха ходила сюди ціле кільце в надії побачити повторення малюнку Фонтанів, але так і не дочекалася. Суперечку було програно і магині довелося наступне кільце провести служницею у подруги-суперниці! Жах, виконувати чиїсь дрібні примхи, носити наряди, вибрані не власноруч. Але в наступному тілі вона їй з лишком віддячила». Групка молодих воїнів, яка розташувалась обабіч великого шатра на перетині алей, зі зневажливими посмішками оглядала відпочиваючих, не роблячи винятку між земляками і приїжджими. Куці військові зачіски, багатий захист і зброя, але в той самий час не бутафорські, парадні, а цілком практичні, уживані, із слідами частого використання. Більшість в традиційних шкіряних сандалях і облягаючих шкіряних панталонах до колін, але була парочка і у високих мисливських чоботях, що різко контрастують з легким вбранням ошатно вдягненої публіки. Лише келихи з вином в руках показували, що воїни теж прийшли сюди розважитися, а не знаходяться в охороні когось з великих. Втім, не всяку охорону сюди допустили б.

Княжич Торсу стояв в центрі групи, ввічливо розкланювався зі знайомими і тихим голосом відпускав жартики з їх приводу, викликаючи стримані спалахи сміху своїх супутників. Він з добродушним виглядом ловив нейтральні погляди місцевих і обурені приїжджих, які щось починали випитувати у супроводжуючих їх завсідників. Отримавши тиху відповідь, приїжджі замовкали, відводячи очі з удаваною байдужістю, і викликаючи новий спалах хихотіння серед воїнів. Яскраво-червоний саронг хсііпарга княжич помітив здалеку і скоса стежив за ним, не випускаючи з уваги. В певному сенсі, хсііпарг був втіленням влади ненависних магів і був його формальним суперником в неоголошеній табелі впливу Імперії. Але формальний суперник, який був крім того майже однолітком княжича, викликав різнобічні почуття, що більше схилялися у бік симпатії, ніж ненависті. Невисокий стрункий маг, який став хсііпаргом менше ніж півкільця тому, був таким само фанатичним прибічником старих традицій, як і сам Торсу. Але традицій магов-обдарованих, які стверджували їх владу над іншими. Крім цього вони майже не відрізнялися - Марівель Гнотіро{ Гнотіро - Вогняний або Полум'яний (вис.говірка), від Гнотф - назви вогняної стихії з пари Вогонь-Крига.} з клану Білих Кісток, на прізвисько Ніжна жаринка, був так само відомим дуелянтом серед магів, як княжич серед воїнів. Походячи з військового клану білих, які у давні часи зазнали поразки від першого імператора, він був найсильнішим серед усіх магів імперії за останні чотири кільця. Вихований на прикладах пращурів, маючи величезну місткість аури у порівнянні зі своїми однолітками, з молодості відрізнявся запальним характером, беззаперечним дотриманням правил т'аперол і відвертою зневагою до нижчих каст. Завдяки своєму потужному дару, хоча і обмеженому в тонкощах використання, Марівель не боявся звинувачувати в слабкості і порушеннях магів набагато старших і досвідченіших за себе. Подекуди це закінчувалося викликом і подальшою смертю його суперника. Милості молодий лоо’зі Вогню не виказував нікому. Поступово навколо нього утворилося коло молодих магів, так само, як групка воїнів навкруги Торсу, з презирством споглядаючих навколишнє буття. Користуючись байдужістю і острахом старих магів Марівель за одно кільце захопив владу в хсііпаргумі та був обраний хсііпаргом - головою ради магів Імперії. Єдине, що відрізняло хсііпарга від княжича - той зовні був значно привабливіший, вигідно відрізняючись від гладкого вайла Торсу своєю стрункою фігурою. Що, як не дивно, не допомогло Марівелю позбутися слави жорстокого коханця, який катує своїх партнерів, і не перешкодило Торсу уславитися майстерними постільними дуелями, не програвши і там жодної сутички. Зараз соратник-суперник у супроводі почту рухався у бік шатра, створюючи навколо себе порожній простір.

- Вітаю великого! Споглядаєте брудні бризки, які відлітають від Фонтанів хсіі? - Марівель іронічно хитнув головою в бік крокуючих повз них глядачів. Великий рубін-накопичувач в срібному головному обручі, яскраво спалахнув під променями сідаючого сонця, пряме волосся до плечей мотнулося в такт руху.

- Вітаю мудрого! - Обидва співрозмовники і не подумали зробити традиційні поклони. Прибічники стояли за їх спинами, старанно не помічаючи суперників. - Навіщо звертати увагу на те, що повинно завтра висохнути?

- Висохнути? - Хсііпарг знову повернув до глядачів голову, злегка сплюснуту з боків, розкланявся з кимось зі знайомих і повернувся до розмови. - Не схоже, великий, що вони збираються самі висихати. Для цього потрібний хоч якийсь вітерець, а його, у свою чергу, повинен хтось підняти.

- Розумно, мудрий. - Торсу задумливо роздивлявся набір каменів на палиці мага, роздумуючи скільки заклятть і якого рангу там може міститися. - Але для того, щоб вітер був потрібної потужності, необхідно докласти багато зусиль і удачі. Де їх узяти?

Марівель простежив за поглядом княжича, усміхнувся і перекинув палицю в іншу руку. Оцінююче поглянув в спокійне обличчя вайла, який стоїть навпроти, прийняв для себе рішення і недбало простягнув палицю назад, де її підхопив хтось з супроводжуючих магів.

- Якщо у великого є час і бажання - ми могли б обговорити це невідкладно? - Хсііпарг зробив запрошуючий жест рукою у бік порожньої алеї.

- Удвох? - Уточнив Торсу, на що співрозмовник коротко кивнув і попрямував у вказаному напрямі, помахом руки зупинивши прибічників, які сіпнулися услід за ним. Торсу, так само рухом долоні вказавши власному почту на шатро з напоями та їжею, поспішив наздогнати Марівеля смішно перевалюючись на своїх короткуватих ногах.

- Отже, мудрий, я слухаю! - Княжич перший позначив позицію, коли вони відійшли від інших на дві дюжини кроків. Хсііпарг огледівся навкруги, легко пограв пальцями лівої руки, внизаної перснями, навколо постатей співрозмовників виникла сфера з тремтячого гарячого повітря, зовнішні звуки зникли.

- Княжич, ми з вами досить відомі в Імперії особи… відомі своїм відвертим ставленням до навколишньої сумовитої дійсності. - Маг посміхнувся вузькими безбарвними губами. - І ви, і я маємо прибічників, які щиро поділяють наші погляди на те, що відбувається у Імперії. Не сумніваюся, що дійсність вас не влаштовує, так само як і мене. Проте, згоден з Вами, що бажані зміни потребують багатьох зусиль - тому пропоную об'єднатися.

Торсу огледівся на всі боки, й трохи забарився з відповіддю.

- Об'єднатися в чому…? - Обережно почав, але маг не дав йому продовжити.

- Княжич, ви збираєтеся помститися імператорові за смерть свого батька? Або так само чекатимете, поки запросить вас на засідання Імперської Ради? - Торсу, не замислюючись, багатьох викликав на дуель за одну лише подібність зневажливого виразу обличчя в його бік, схожого на скорчене зараз співрозмовником. Багатьох, але не хсііпарга Імперії і не за ці слова. «Скільком ще відома правда про смерть батька? Скільки ще вважають мене або слабаком, або боягузом? Виявлю зайву обережність зараз - маг піде! Потрібно наважуватися, але до кінця не розкриватися! Що ж, пограємо… кажуть, Марівель ласий до лестощів!»

- Я почув Вас, могутній{ Могутній - традиційне звернення до глави ради магів.}! - Торсу зробив належний легкий уклін, із задоволенням відзначивши, як пихато розпрямив плечі хсііпарг. - Не приховаю, приємно здивований, хоча спочатку трохи побоювався. Самі розумієте… Якщо вже Ви відверті, то не крутитиму і я! Урочисто й з великим задоволенням приймаю Вашу пропозицію по скиданню нинішнього Імператора!

- І відновленню старих добрих традицій! - З фанатичними нотками підхопив Марівель. - Саме цього хотів Ваш батько, і саме це ми з Вами нарешті здійснимо! Прогнила Імперія буде знищена, а лємарги повернуться до старої системи князівств! Далі ми розтрощимо вільні міста чоловічків і поставимо на місце знахабнілих царгів !

Наступні пів таса вони обережно обмінювалися відомостями про прибічників, наявні ресурси і можливі варіанти дій. На стороні Марівеля було багато молодих магів, невдоволених зниженням своєї ролі в суспільстві і обмеженістю можливостей, яка виникала через це. На боці Торсу було багато молодих воїнів і деякі військові клани білих, невдоволені зрослим впливом торговців і забороною їх грабувати, як раніше. Про невдоволення магами Торсу вирішив не згадувати. Погодилися на тому, що починати потрібно з усунення імператора і його можливих спадкоємців, з подальшим захопленням влади в Ткеті. Надалі слід було оголосити про скасування влади Імперії, повернення до старих звичаїв і початок карального походу на чоловічків. Домовилися зустрітися на протязі зюф, уточнити дату виступу.

- Мені б хотілося, великий, притягнути до нашої справи орден Чистої Хвилі! Вони мають числені зв'язки й вплив у вищих кастах, підсилений величезним досвідом наших пращурів! - Марівель промовляв урочистим голосом, немов перед своїми прибічниками. Торсу мовчки слухав, намагаючись не виказати свого роздратування, яке поступово здіймалося всередині. - Нинішня Направляюча Хвилю{ Напрявляюча(чий) Хвилю - традиційне звернення до глави ордену Чистої хвилі.} теж з імператорського клану і було б дуже до речі мати її на нашому боці! Як хсііпарг я є членом Ради ордену і маю там чималий вплив, але спроби підштовхнути цих старих ранса на реальні дії не мали успіху! Вони вичікують. Я влаштую нам спільну зустріч найближчим часом, сподіваюсь, що Ваша участь змусить її ворушитися! Все ж Ви княжич її клану і глава Ордену вимушена буде прислухатися.

Обидва повернулися до прибічників задоволені розмовою, адже після кілець сумнівів, побоювань і бездіяльності окреслилася справжня можливість змінити мерзенну систему, зігнути в потрібному напрямі. Під себе.

Княжич Торсу закінчив комплекс розтяжки, встав, потягнувся усім тілом і почав кінцеву медитацію, яка балансує струмені хсіі після тренування, виправляє похибки аури, очищує від шкідливих наслідків стороннього втручання чи хвороб. Свідомість послідовно проробляла звичну процедуру, коли в ній спалахом народилося розуміння, що ж йому не сподобалося у вчорашній зустрічі з хсііпаргом та главою Ордену Чистої Хвилі. Суха лємаржка з короткою військовою зачіскою без жодного здивування привітала княжича і не особливо заперечуючи погодилася поставити питання позбавлення імператора влади на наступних зборах Ради ордену. Сама вона не позначила, чи згодна підтримати заколотників, чи ні, але плани з усунення спадкоємців імператора сприйняла як належне. Лише зробила декілька уточнюючих питань, порадила не поспішати і добре все підготувати. Марівель був радісно збуджений, поривався уривати поради жінки довгими промовами на тему величі магів і невідворотності перемоги старих правил. Періодично зривався на загрози усім відступникам і порушникам т'аперол, яких збирався спопелити мало не зараз. Вимагав від глави ордену і Торсу урочистих обітниць пам'яттю пращурів у строгому наслідуванні традицій після перемоги. Загалом, поводився немов на відкритому засіданні ради магів. Глава Ордену не заперечувала, Торсу теж. Розійшлися через тас, домовившись координувати дії. Направляюча Хвилю пообіцяла все підготувати і повідомити кращу дату початку. Торсу був такий радий позбавитися від пафосних розмов хсііпарга і допитливого погляду глави Ордену, що лише зараз зміркував: ніхто з них не вимовив чого хоче особисто після падіння Імперії. І не запитав про це у нього. «Вирішили пограти? Поставити все на підсумок? Зробили вигляд, ніби діють заради відновлення старих законів? З ними самими зрозуміло: хсііпарг залишиться хсііпаргом, а глава Ордену - главою, а ось чому не спитали мене? Вважають, що можливість стати князем клану мене задовільнить? А підтримка в подальшій боротьбі за Ткет? Розраховують пізніше притиснути на цьому? Хсііпарг - так, а ось від глави Ордену, співклановки, не чекав! Можна сказати, пряма зрада інтересів клану! Хоча глава Ордену де в чому мабуть й вище князя буде, її влада рівня імператорської і відповідальність також. То намагаються розіграти мене, наче тюхтія-воїна, мерзенні маги? Як завжди, сховатися за спинами бійців, а потім поділити перемогу між собою? Це ми ще подивимося, особисто мені руйнування Імперії не на користь! Падіння імператора - так! У грі маги-воїни я завжди граю воїнами і частіше перемагаю! У цій – подивимось…»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.