Глава 15. Хвиля

«…Тому, згідно традицій т'аперол, будь хто з обдарованих несе відповідальність за збиток іншим підданим Імперії, заподіяний лоо’таргі, створеним чи належним йому, незалежно від того, зроблено це умисно чи лоо’таргі збунтувався, втік або був свідомо звільнений хазяїном. Маг звільняється від згаданої вище відповідальності за збиток, якщо до настання оного з власної волі заявив про непокору чи втечу лоо’таргі та призначив нагороду за ловитву або знищення. Маг не може відмовитися від виплати призначеної нагороди за ловитву (знищення) лоо’таргі без вагомої причини. У разі відмови обдарованого від сплати згаданої нагороди, вона виплачується з коштів міській Канцелярії, а шестикратна сума її утримується з клану обдарованого.

Маг має право на власний розсуд страчувати або милувати створені і змінені ним істоти за умови виконання згаданих вище правил.

У разі сумнівів з приводу належності події цьому розділу імперського укладення, остаточне рішення щодо визнання істоти в якості лоо’таргі приймається на раді магів - хсііпаргумі. Присутність власника істоти та представника Імперської Канцелярії обов'язкова.

У разі звинувачення в умисному використанні лоо’таргі для спричинення збитку, остаточне рішення щодо ступіню умислу власника лоо’таргі приймається на раді магів - хсііпаргумі. Присутність власника лоо’таргі і представника Імперської Канцелярії обов'язкова.

Звинувачення обдарованого в зайвих змінах власної сутності, що спричиняє за собою втрату права вважатися лємаргом, приймається виключно на раді магів Імперії у присутності князя і ради клану обвинуваченого.

Зведення порушень Імперського кодексу про злочини. Розділ Лоо'таргі».

«…чим усе це закінчиться. І моє легке заїкання під час хвилювання, яке почалося після тієї нещасливої прогулянки, і інші... дива-чудасії». - Похмурі думки, звичні останнім часом, не полишали княжну Лєміс, яка прогулювалась пізнім ранком районом Торгових рядів у супроводі знаменитого у столиці князівства поета Таватія. Невисокий чоловік з дивним незграбним обличчям був приставлений до дівчини матір'ю зюф тому задля навчання риториці та позбавлення набутої вади – легкого заїкання. Спочатку княжна опиралася, але коли декілька досвідчених магів Життя підтвердили, що заїкання краще вилікується звичайними вправами, ніж дією хсіі, то здалася і займалася з Таватієм не менше таса кожен тче. Відомий поет виявився на диво веселим співрозмовником, добре знав історію і безліч цікавих випадків з життя, тому поступово вправи з лікування перетворилися на деяку подібність дружніх наукових диспутів. Можна сказати, в цьому чоловік замінив для Лєміс Тихоню, яка останнім часом постійно пропадала в Імперській Канцелярії. На подругу Лєміс трохи ображалася. «Така завантажена, що не може заскочити до мене на дюжину ті? Педантична Тихоня, краща учениця нашої лози навчання, яка швидше за всіх поралася із завданнями? Чи вона навмисно мене уникає після минулих подій? Не дивно, я сама себе уникаю подумки… Цікаво, як би до мене поставився Таватій, коли б довідався справжню причину заїкання, а не розказану матір'ю казку про невдале закляття?» Княжна скоса поглянула на поета з-під низько насунутого на обличчя кастового шарфа - той крокував поряд, весело посміхаючись, вертячи головою на всі боки і підморгуючи усім підряд зустрічним красуням. «Отож, бачив би він все, що бачила Тихоня…» Княжна поринула у неприємні спогади…

* * *

Сутичку з с'сафою княжна пам'ятала непевно - кидок темного силуету, переляк, удар, струмінь хсіі і примарне падіння всередину сфери-артефакту. Спогади про невідомий ритуал були, навпаки, яскравими і барвистими, ніби все сталося учора, а не більше двох зюф тому. Дивні образи, які потужно навівають чужі неприємні відчуття з уривками думок, паніка, яка захлинула розум, і ритмічна пульсація сфери, переповненої енергією. Яскраві спалахи хсіі від другого артефакту – диска лічини, який висить на шиї. Ці спалахи збивають один образ і негайно починається поява наступного. Молода лємаржка, яка сидить на ній згори, потім чоловічка, знову молода лємаржка, але вже інша, та... бридка с'сафа, що тягне руки до горла. Останній образ лякав найбільше. Було жахливо відчувати усередині себе невблаганний голод, бажання вчепитися в теплу плоть і пити, пити, захлинаючись, солодку кров, перемішану звабливою енергією! А за долю ті в розпачі зрозуміти, що наразі так виглядає вона сама! Відчайдушні спроби розірвати цикл, інстинктивне використання стихій пари Хаос-Порядок і пекельний біль від розжареного диска лічини, який невагомою тінню занурюється в тіло крізь одяг і шкіряний нагрудник захисту. Відблиск срібного леза, мить - і все скінчилося. Але ні, це був лише початок... Збудження, радість від перемоги, фонтан енергії і наснаги, які змінилися страхом і відчаєм після розповіді Тихоні. На жаль, не здалося! На жаль, усе це відбувалося з нею насправді! Швидкий біг таємними ходами, зростаюча хвиля злості на тендітну подругу, яка перелякано сопе за спиною, що вмить згасла, коли Лєміс побачила зсохлу лапку с’сафи, замість власної руки, яка стискає сумку з невідомою сферою-артефактом. Зусилля волі - і лапка зникла. Але переляк залишився. Чергова безуспішна спроба заспокоїти схвильовану подругу, яка не розуміє сутності того, що відбувається, визнання здатності керувати п'ятою парою стихій - Хаос-Порядок. Довгі спроби умовити Тихоню не віддавати нікому дивний артефакт, а сховати в одній із старих скринь в таємних ходах палацу. Неохоча згода подруги, рипіння воріт і клацання замку, який закривається за спиною. Нарешті власні кімнати, купальня і зручне ліжко під балдахіном на витих стовпах. Тривожний сон, нахабно перерваний гарячковою зміною образів, вимотуюче відчуття голоду, яке повернулося, а уранці похмура подруга, що вперто тягне до храма Серця Кланів. Та, яка наостанок вночі наснилася з прокушеним горлом… і викликала таким своїм виглядом потужне слиновиділення. Коли б не цей жахливий сон, то на похід до храму Серця Кланів княжна навряд чи наважилася. Але Лєміс дуже кортіло підтвердження, що все залишилося по-старому, а невідомий ритуал в сховищі - усього лише прикра малозначуща випадковість. Саме це очікування повернення в стабільний знайомий світ, а не обіцянка, надана подрузі, унеможливило відмову від прогулянки. Проте, старий світ остаточно зруйнувався саме в тому місці, де княжна розраховувала його відновити: подія в храмі налякала Лєміс більше, ніж сон з прокушеним горлом Тихоні.

* * *

Того ранку біля храму як завжди юрбилися приїжджі, покірно вистоюючи чергу на вхід. Шестеро Золотих Кігтів байдужими поглядами розглядали вищих і декількох багатих сірих, пропускаючи всередину нову дюжину лише після виходу попередньої. Хтось з черги обурено сіпнувся, помітивши двох дівчат, які проходять всередину, але негайно притишився, розгледівши візерунок імператорського роду на шарфі княжни. Відповівши на належні вітання, подруги увійшли до величезного круглого залу. Крізь отвори, майстерно прорізані під самим куполом, сонячні промені падали на складну систему дзеркал, створюючи в центрі храму відчуття природної освітленості, немов і не було високого склепіння над головою. В той самий час трибуни з півдюжини рядів кам'яних лав, які опоясують будівлю вздовж стін, ховалися в слабкій напівтемряві. Від головного центрального кола їх відокремлював периметр низької кам'яної огорожі. За нею в яскравому світлі добре розрізнялися дві дюжини невисоких постаментів, які стоять краєчком центрального кола храму, зі встановленими згори різьбленими кам'яними стовпчиками. На вершечку кожного стовпчика поблискував артефакт, зліпок-копія з канг'торуса кожного клана семірамід білої та сивої каст. Якщо клан втрачав місце в семіраміді, цей зліпок канг'торуса з храму прибирався, а на звільнене місце встановлювався зліпок канг'торуса клану - нового члена семіраміди. Храм був втіленням влади вищих каст і користувався популярністю не меншою, ніж Фонтани хсіі Князівського саду, хоча потрапити сюди було набагато легше.

Проте не лише це притягало сюди більшість відвідувачів - прямісінько посередині храму, на невисокому круглому підвищенні з білого мармуру, лежало Серце Кланів, легендарний перший канг'торус. Якщо зліпки з канг'торусів кланів семірамід білих і сивих реагували на наявність кланової мітки члена клану, який їх торкнувся, яскравим білим світінням, то Серце Кланів реагувало рівним блакитним світлом на дотик будь-кого з обдарованих лємаргів, зеленим - необдарованих, жовтим реагувало на чоловічків і смарагдовим на царгів. Хроніки свідчили, що від дотику ванталь колір був фіолетовим, а лоо’таргі викликали помаранчевий, але ні перших, ні других в храмі не спостерігали вже багато дюжин кілець.

Зараз в залі світився лише один зліпок правого півкола - з постаментами кланів семіраміди білих. Там стояла купка лємаргів в одязі з орнаментом Жовтої черепахи - військового клану касти білих, незмінного члена семіраміди упродовж багатьох кілець. Літній поважний лємарг поклав долоню на зліпок, який світився рівними білими променями, і щось втлумачував молодим юнакам і дівчатам, що оточили його з урочистими обличчами. «Старший роду привів молодих співкланівців в храм перед проведенням хсіітингу, де на них буде накладена кланова мітка. Скоро те саме має відбутися зі мною та з Тихонею. Чи ні? Чому ні? Дивне гнітюче почуття…» - Лєміс стояла за крок від зліпка канг'торуса імператорського клану і спостерігала за білими. Вона пробіглася поглядом величезним залом, зіткнулася очима з парою лємаргів, які сиділи на трибуні біля входу, - ті миттєво відвели погляди і схилили голови. «Сірі. Їх допускають лише на трибуни, вхід до центрального кола дозволено виключно вищим».

- Дуже схожий. Так, Тихоня? - Княжна озирнулася до подруги, яка стоїть трохи ззаду і теж розглядає зліпок канг'торуса. - Цей трохи більший... начебто. Хоча ні, такий самий. Якби ми обидві не знали, де зараз знаходиться та клята сфера, то можна і переплутати. Напрочуд дивний артефакт ми виявили, ти не вважаєш? Мені було б дуже цікаво дізнатися, як він з'явився в сховищі клану! Ти не запитаєш у...

Очі маленької лємаржки перелякано розширилися від згадки про наполегливі розпитування матері - лише зараз прийшло розуміння, що більшу частину часу родинного допиту у неї з'ясовували саме подробиці про ритуал, випадково проведений за допомогою тієї сфери. Але ще більш найнаполегливо з'ясовували, де вона зараз. «Сказати Лєміс про розмову з матір'ю чи ні? Незручно, княжна вважатиме мене зрадницею. А може…» - Додумати Тихоня не встигла, усі думки вилетіли з голови, коли вона побачила руку подруги, яка недбало торкнулася зліпка канг'торуса імператовського клану. Щось княжна, напевно, вгледіла на її обличчі - різко обернувшись, Лєміс втупилася у зліпок, який світився рівним білим світом.

- Усмішка Калєнтаріеля! Та сфера в сховищі таки була ще одним канг'торусом нашого клану! - Лєміс в подиві кілька разів поклала і прибрала долоню на зліпок, кожного разу викликаючи впевнене біле світіння. - Я сама собі наклала кланову мітку? Як таке могло статися? Мені наразі не потрібно проходити з усіма ритуал канг'торуса на хсіітинзі, що наближається? А як я це поясню батькам? Та іншим?

Княжна розгублено дивилася на Тихоню, яка знову відчула себе наче тче тому в сховищі, розгублено ридаючою над тілом подруги. Але тут було занадто багато небажаних глядачів, і маленька лємаржка стрималася.

- Ніяк, велика, тобі ніхто не повірить! - Тихоня розширеними очима спостерігала за діями княжни. - Під час проведення канг'торусу півдюжини найсильніших магів клану в певній послідовності скеровують струмені хсіі в певні частини артефакту, якого торкається руками той, що проходить ритуал. Аби той, який піддається ритуалу канг'торуса, ще й самостійно керував артефактом в цей час - такого я не лише не чула, таке ніхто і уявити не може. Певно, це якась помилка, княжна. Може зліпок нашого канг'торуса підмінили з невідомою метою?

- Підмінили? З невідомою метою? - Лєміс підозріло поглянула на Тихоню. - Ти хочеш сказати, що зараз зліпок реагує на члена клану, який не пройшов ритуалу, як на такого, що пройшов? Навіщо? Комусь потрібно отримати беззаперечне підтвердження приналежності до нашого клану, насправді не маючи до нього ніякого стосунку? Дивно це... Тим більш, ми можемо це легко перевірити - поклади долоню на зліпок, Тихоня!

Маленька лємаржка обережно зробила крок вперед і рішуче поклала долоню на блискучу сферу. Обидві подруги невдоволено скривилися - артефакт аж ніяк не відреагував. Лєміс знову торкнулась сфери - яскравий білий світ блимнув між пальцями, й одразу ж відсмикнула руку.

- Немає помилки, Тихоня. - Лєміс задумливо розглядала власну долоню, не помічаючи переляканих поглядів подруги то на неї, то по сторонах. – Здається, ми чогось не знаємо! І моє бажання розібратися з цим незрозумілим артефактом неабияк зросло!

- Іноді, велика, краще про щось не знати! - Тихоня помітила невдоволення на обличчі княжни і вирішила не продовжувати. «Сказати Лєміс, що моя мати нічого не змогла зрозуміти в заклятті шарфа с’сафи? Про її здивування, що в артефакті незрозумілим чином використовувався павучий шовк, який екранує хсіі? Мабуть, ні - не потрібно». - Це може бути дуже… складно.

- Звичайно, може! Але я знайду до кого звернутися - таке питання зацікавить багатьох! - Лєміс повернула голову до сусіднього постаменту, роздивилася клановий візерунок, обвиваючий кам'яний стовпчик із зліпком канг'торуса нагорі, і зробила пару кроків в тому напрямі. - Ось, наприклад, ще один клан нашої касти: Пил - вчені-друкарі, незмінні члени семіраміди сивих, які на протязі багатьох кілець тримають нейтралітет з будь-яких питань, крім суто наукових. Думаю, вони допоможуть і не будуть зацікавлені використати отриману інформацію мені і Імперії на шкоду.

Княжна зробила ще крок до сусіднього постаменту і поклала долоню на сферу зліпка, який трохи відрізнявся від зліпка їх клану. Блимнув білий світ, княжна звично відсмикнула руку, а за спиною перелякано скрикнула Тихоня.

- П-ппп-лювок Хтонг'са! Т-ттт-и це бачила? - Лєміс від хвилювання заїкалася, озираючись на всі боки.

- Угм-гу... - Невиразно відповіла маленька подруга.

За наступні пів таса вони з удавано байдужим виглядом обійшли усі дві дюжини зліпків канг’торусів вищих каст, розглядаючи їх, немов приїжджі гості Ткета. Вибирали мить, коли ніхто не бачив, Тихоня затуляла княжну від можливих свідків, а та торкалася чергового артефакту. Усі зліпки від дотику Лєміс світилися.

- У м-мене м-мітки в-в-всіх к-к-кланів с-семір-ра-ррамід б-білої і с-сивої к-к-каст? М-ми н-нічого н-не п-п-пропустили? - Княжна промовляла із спокійним обличчам, легко струшуючи долоні, ніби позбавляючись крапельок води. Заїкання помітно посилилося, видаючи справжній стан дівчини.

- Один… Ще один не перевірили. - Тихий голос Тихоні змусив княжну завмерти. Вона з переляком озирнулася до центру залу, перевела погляд на подругу, яка вперто стиснула губи, і гірко усміхнулася.

- Т-так, з-звичайно, я р-ро... р-розумію.

Дівчата неквапом підійшли до центрального білосніжного підвищення. Лєміс стояла, не наважуючись торкнутися артефакту, Тихоня мовчала, в хвилюванні стиснувши кулачки. Обидві розглядали знамените Серце Кланів. Артефакт нагадував усі бачені сьогодні зліпки канг'торусів, але був в два рази більшим і мав збоку силует долоні. В мовчанці минуло біля дюжини ті, зайшла і вийшла чергова група відвідувачів. Нарешті княжна рішуче поклала долоню згори на силует, артефакт негайно відповів серією спалахів: блакитно-смарагдово-блакитно-жовтий. Княжна прибрала долоню, трохи почекала і знову приклала до сфери. Цього разу світіння не було взагалі і так тривало ще з дюжину разів, коли Лєміс торкалася артефакту.

- Я н-не лоо’таргі, ал-лле й-й-й н-не л-л-лємарг! Я н-не л-лємарг, ал-лле в-всі к-к-клани с-семірамід в-ви-вищих зобов'яз-зані в-визнати м-мене с-своїм ч-ч-ч-членом! - Лєміс в прострації втупилася у Серці Кланів. - С-с-ситуація! Як-к в-вважаєш, п-подруга?

Тихоня мовчала, не знаючи що відповісти, вірніше, не бажаючи відповідати.

* * *

Так само мовчала княжна зараз, коли минуло трохи більше зюф опісля тих подій, крокуючи районом Торгових рядів. У останні декілька тче ці прогулянки Ткетом почали подобатися, а супроводжуючий поет відганяв похмурі думки жартами і приємною бесідою. Княжна вийшла з широкої вулиці до тихого провулку і зупинилася, пропускаючи хвіст каравану нав'ючених крамом вуцарів, який втягувався в широкий двір крізь розчинені ворота. Біля останнього ящера стомлено чалапали двоє охоронців в зношеній легкій броні і високих шкіряних похідних чоботях. Їх уважні погляди не відривалися від вантажу - обоє не з чуток знали, що найбільша частина втрат трапляється не в густій зелені диких джунглів, а саме в таких чистих і світлих містах. Лабіринтах розумних джунглів. Ось замикаючий вуцар зайшов на торгове подвір’я - там заметушилися раби-чоловічки, під керівництвом лємаргів знімаючи вантаж з покірних носильників. Вулицею знов рушили перехожі, охоронці розслаблено притулилися до стіни біля воріт, черговий похід було завершено, все відбулося, як належить, залишалось найприємніше - отримати плату з хазяїна і рушати додому. Високий купець-сірий не змусив себе чекати, вийшов до найманців у супроводі двох рабів, які несли низенький столик, глек з вином і три високі скляні келихи. Троє чоловіків мовчки вклонилися один одному, так само мовчки хазяїн наповнив келихи і подав воїнам. Вони працювали разом трохи менше кільця лоз, цей караван був вже з восьмої дюжини, який супроводили одним й тим самим обридлим маршрутом, усі теж дещо набридли один одному, тому не почали вимовляти банальні фрази. Все як завжди: вантаж, похід, пропахла димом вогнищ броня, різкий запах вуцарів, який в'ївся у волосся, повернення до метушні міста і келих вина біля воріт, як підсумок виконаної роботи і згода виконати наступну. Глухо дзвякнули два важкі кошелі-мішечки, зникаючи в поясних сумках найманців, викликавши скупі задоволені посмішки.

Так само задоволено посміхнувся у відповідь купець, потім роздратовано придивився до чогось на вулиці за спиною охоронців, ті теж обернулися. Торговець помахом руки вказав рабам на дві невеликі купки гною, які лишилися після каравану, ті кинулися у двір, за пару ті повернувшись з лопатою і мітлою. Охоронці з розумінням кивнули: навіщо давати привід службі Праху міської Канцелярії накладати чималий штраф, коли є кому прибрати? Два молодих хлопчини-чоловічки швидко кинулися до середини вулиці, демонструючи свою завзятість. Обидва нещодавно були викуплені з далекої лісової ферми і дуже не хотіли туди повертатися, якщо хазяїн буде невдоволений. Купець-сірий посміхнувся, спостерігаючи, як раби поспішають виконати вказівку, штовхаючись на бігу і заважаючи один одному. Ось посмішка стала ще ширша, він легенько штовхнув найближчого з охоронців, привертаючи увагу до сценки, яка розгорталася навпроти, - незграбний чоловічок, не розрахувавши швидкості, послизнувся на купці гною і, кумедно змахнувши руками, швидко затупцював, намагаючись утримати рівновагу. Проскочивши в майже горизонтальному нахилі п'ять-шість кроків, раб перелякано зойкнув і, у відчайдушній спробі не впасти, схопився за плече лємаржки, яка проходила вулицею. Ще мить і він валиться на спину, стискаючи в жмені кастовий шарф дівчини, яка споглядає незграбного чоловічка з неприхованим здивуванням на юному обличчі. Раб перелякано озирається на хазяїна і охоронців, відверто усміхнених в увесь рот, чує з усіх боків тихі смішки, йому стає страшно. Спершись на землю рукою з шарфом, підхоплюється і простягає його завмерлій Лєміс. Всю вулицю накриває вже не стримуваний гучний регіт - поспіхом раб сперся рукою на землю саме в тому місці, де лежала нещаслива купка гною і зараз намагається віддати княжні ганчірку, яка наполовину вивалялася в смердючому лайні. Охоронці біля воріт весело шкіряться, хоч якась різноманітність наприкінці нудного походу, може навіть доведеться дати батогів безглуздому невдасі-чоловічкові, якщо вирішить хазяїн. Проте купець, раптово урвавши сміх, тривожно вдивляється в пару лємаржка-раб, яка нерухомо стоїть один проти одного, здавлено охає і, вихопивши важкий похідний ніж з-за паска найближчого найманця, притьма кидається до них. Воїни реагують миттєво - займають місця позаду і трохи збоку від купця, похід закінчено, але якщо надійному і перевіреному працедавцеві потрібна допомога, то ніхто з них не відмовить.

Купець з ходу б'є важкою сферою на вершечку руків'я у потилицю раба, збиваючи того з ніг, вихоплює кастовий шарф з його руки і блідне. Найманці вартують з боків, не зводячи очей з Таватія, який затулив тілом дівчину, і повільно погойдує вузьким стилетом в правій руці. Вулицею поширюється гомін з суміші здивованих і веселих вигуків, гучного сміху, перехожі зупиняються, чекаючи на продовження несподіваної розваги. Найманці поблажливо дивляться на невисокого кремезного поета і здивовано напружуються, коли купець ницьма падає на землю, розтягуючись в позі цілковитої покори. Один з вояків вдивляється в мовчазну дівчину, переводить погляд на затиснутий в руці хазяїна каравану шарф, і швидко наслідує його рух. Другий затримується ненадовго - пів ті й біля ніг княжни лежать чотири тіла: три мовчазних нерухомих лємарга і тихо скиглячий раб-чоловічок, який мляво починає ворушитися. Сміх на вулиці миттєво вщухає, перехожі квапляться наблизитися, зацікавлені незвичайною поведінкою купця та воїнів, лунають тихі запитання й відповіді. Хто встиг підійти – притьма наслідують дії першої четвірки, встигаючи шепнути щось собі за спину. Вулицею прокочується концентрична хвиля з центром в місці падіння чоловічка, яка невидимою й незбагненною силою збиває з ніг перехожих, кого на коліна, а кого і обличчям долу на землю, як купця-сірого. «Велика... велика… імператорський рід…» Тихий шепіт нікого не залишає байдужим, багато хто починає нервово згадувати чи не занадто гучним був їх нещодавній сміх.

Княжна спостерігає, мовчки обводячи очима затихлу вулицю, і не помічає, як раб, нарешті опритомнівши, сильно погойдуючись, починає зводитися на ноги у неї за спиною. Але його хазяїн реагує блискавично - швидко прорачкувавши повз Лєміс, високий купець смикає чоловічка за руку, валить на землю і з корткого замаху невміло рубає по горлянці важким похідним ножем найманця. Удар слабкий і прямий, немов палицею, худу шию раба прорізає ледве на два пальці, злегка розкривши судину збоку, але повністю перерубавши трахею. Збожеволілий чоловічок хрипить, намагаючись затиснути рану долонею і підвестися, між пальцями спухають великі рожеві пухирі, хазяїн заважає це робити, так само рачки відтягуючи раба убік від закляклої дівчини. Уся вулиця мовчазно спостерігає. На тлі перехожих, які лежать ницьма чи стоять навколішки, виділяються двоє молодих чоловіків в звичайних, але якісних туніках, які поволі наближаються до непорушних Лєміс і Таватія плавним ковзаючим кроком. Поет, помітивши краєм ока їх рух, тривожно оглядається по боках, робить різкий крок до раба і вганяє стилет бідоласі в око по саму гарду. Тіло чоловічка непорушно завмирає, Таватій швидко розвертається до чоловіків, які наближаються, намагаючись обом перекрити підхід до княжни, в його руці новий стилет, близнюк увігнаного в голову незграбного раба, витягнутий звідкись з під одягу.

- Воля Торона, велика. - Неголосно вимовляє ближчий з чоловіків за три кроки, простягаючи уперед порожні долоні і виплюнувши з рота невелику кульку блакитного сапфіра на тонкому золотому ланцюжку { кулька блакитного сапфіра на тонкому золотому ланцюжку - Примітний знак Безіменного - намистина з коштовного каменю з його особистим номером. Намистина кріпиться у роті ланцюжком до зубної коронки з сильною отрутою, невідомою самому Безіменному. З чуток це зроблено аби Безіменний ані на мить не втрачав пильності (навіть під час їжі та уві сні) і завжди шукав ворогів Імператора. Якщо зуб вирвати Безіменний помирає. Тому вважається, що зняти намистину можна лише з мертвого Безіменного. Воля Торона - окрім офіційного титулу імператора, словосполучення використовується у якості девізу його таємної варти (Безіменних), який вказує на їх приналежність до неї. Будь-хто, перешкоджаючий Безіменному після проголошення девізу, вважається таким, що перешкоджає самому імператорові.} Мить - і кулька знову втягнута назад, напарник мовчки наслідує діям лідера. Лєміс киває, і обидва чоловіки займають місця біля неї, утворюючи разом з поетом рівнобічний трикутник надійного захисту. Хоча, надійніше за них захищає княжну сама поява Безіменних - найближчі з мимовільних свідків починають повільно відповзати якнайдалі, багато з тих, хто раніше лише схилили коліна, наразі без роздумів розтягуються на бруківці в позі цілковитої покори. За час Імперії слава Безіменних давно зрівнялася із славою їх конкурентів – Мовчунів { Наймані вбивці, мовчуни - Таємна секта поза кастами. Членами можуть бути хто завгодно. Для збереження таємниці після кожного вбивства їм стирають пам'ять про нього.}, таємного ордену вбивць. Над вулицею застигає тривожна тиша, яка зрідка переривається тихим шарудінням одягу мимовільного цікавого під час спроби щось роздивитися .

«Потрібно щось казати, а як? Почати заїкатися і дати привід чуткам про перелякану до напівнепритомності племінницю імператора?» - Думка про власне заїкання, і як це виглядатиме в очах оточення, турбувала Лєміс найбільше. «Так. Потрібно опанувати себе й знайти вихід. Як вчив Таватій - не поспішати промовляти слова, розтягувати склади, не підвищувати голос».

- Вссс-тааань, сс-сііірииий... - Тихий свистячий голос княжни було чути навіть у кінці вулиці. Один з лежачих біля ніг найманців, голосно гикнув. - Чооомууу тиии вбииив раба-ааа?

- Це не я, велика, я лише хотів… - Торговець стояв навколішки і дивився на дівчину знизу до гори, ледь повернувши шию. У вічі впадала пульсуюча збоку синя жила, викликаючи у Лєміс неприємні спогади про с'сафу та жагучий голод. - Потім Ваш... супутник його убив. Я прошу милості великої… нові раби, не встиг навчити. Я жалкую за тим, що сталося і готовий компенсувати. До речі, щойно прийшов караван з найкращими тканинами н’Гапутри, велика може вибрати собі щось відповідне.

На Лєміс накотила хвиля люті, щось усередині завовтузилося чорною тінню і рвонулося назовні - прямісінько до цієї пульсуючої на шиї жилки. Вона мимоволі зробила крок до торговця і злегка нахилила голову.

- Моовчаааатиии! Нииизззшшшииий... - Хвиля жаху та тваринного голоду вихлюпнула з середини разом з шипінням і поширилася на всі боки, стискаючи аури необдарованих сліпим всепоглинаючим переляком, ламаючи будь-яку волю до спротиву. Навіть Безіменні з їх захисними амулетами і підготовкою, відчули неперебоне бажання кудись втекти. За десять кроків від княжни пустив теплий струмінь під себе молодий кастагі, який лежав ниць, але не зробив навіть спроби встати або відповзти. Парочка літніх лємаржек закотила очі, втрачаючи свідомість, а більшість присутніх мерзлякувато зіщулилася немов на сильному холодному вітрі. Лєміс відзначала усе це відсторонено, наче спостерігаючи з боку, цілковито поглинена власним внутрішнім страхом. Вона була не в силах відірвати погляд від шиї торговця, десь глибоко усередині радісно завовтузився голод, чужий голод, не її. Проте вона добре пам'ятала чий. За мить він відступив.

- Відпооовіііднеее? Дообреее! Що-оо тии даааєєєшш зааміість моогооо шшшаррфаааа? Неее пооомилиииссссь… - Голод зник, але лють на сірого, який зухвало перервав приємну прогулянку, залишилася. Він надумав від неї просто відкупитися? Що ж, подивимося, як викрутиться.

Сірий трохи заспокоївся, наразі розмова перейшла до знайомих речей, і все залежало лише від уміння торгувати і розумітися на товарі, а це й багато іншого торговець умів, інакше б не зберіг і багаторазово примножив те, що перейшло у спадок від матері. Він перевів погляд на забруднений шматок щонайтоншої тканини у своїй руці, і зблід вже у котрий раз за останню дюжину ті. «Павучий шовк! Цей шарф коштує як три мої склади! Мені нема чого запропонувати! Мене розорять і продадуть в рабство разом з дітьми!»

- Ве...велика па...пані! Я готовий віддати все що маю, але це не покриє і половини! - найманці, які уважно слухали діалог, похмуро перезирнулися: невдовзі доведеться шукати нового працедавця, але добре хоч так. А якщо й їх визнають винними? - Чи згодна велика визнати мій борг?

- Відпооовіііднеее... Тиии в-вааажаєшшш, що це відпоовііднее для меене? - Очі княжни звузилися, поетові здалося, що вони стали суцільно чорними, без зіниць. - Я вибииираааю теебе! Ти - відповііднее! Завтраа зраанкуу з'явишшшся до палацу, шшшарф вичистишш як зможеш, працюватимеш одну лозу рабом-прибиральником в Катакомбах під імператорським палацом - з гною розпочалося, гноєм і закінчиться! Можеш оскаржити моє рішення у Імператора! Пішли, Таватій, сьогодні прогулянка не склалася! Перекажіть мою вдячність володарюючий Карлонії за опіку!

Останні слова були для двійки Безіменних. Лєміс кивнула їм і попрямувала у бік брами до району Сивого гаю. Заїкання минуло разом з хвилюванням, але не це вже турбувало дівчину. Думки стрибали з однією на іншу. «Ця тварюка усередині мене намагається командувати? Як таке можливе? Чи помітив хто? Усередині все горить в тому місці, де під час подій в сховищі висів артефакт лічини - ми його так і не знайшли, як все минуло. Добре, що зараз нема Тихоні. Мене таємно супроводжували не Кігті, як завжди, а Безіменні. Дивно, дуже дивно. Або я стала ворогом Імператора - або він став мене неабияк цінувати. Й те, й інше однаково погано нині».

«Лоза в Катакомбах? Добре це для мене чи погано? Рід не буде розорено - це добре, але я можу звідти не повернутися - це погано». Думки торговця теж крутилися навколо різних варіантів. «Гаразд, нема чого роздумувати, піду чистити шарф великої - не вистачало завтра ще і за це отримати…»

* * *

…отримати що? - Торсу з усмішкою дивився на миршавого Намісника Імперської Канцелярії, який сидить навпроти. - Посаду в Канцелярії? Ось так, лише після розмови й висловленого побажання? Це хто ж такий у нашому клані спритний?

Намісник переказував свою розмову з красунею, азартно розмахуючи руками й вправно наслідуючи вираз обличчя Ванса. Термін виплати збігав завтра, в появу обіцяного не дуже вірилося, і він вирішив хоч посміятися над невдалою шантажисткою. Тим більше, це дозволяло поступово перейти до обговорення питання власного боргу княжичу, щодо якого Намісник збирався попросити відкласти виплату ще на пару зюф. Або знов зіграти на нього ж. Вислухавши історію Ванса і прохання, яке послідувало за нею, Торсу гмикнув:

- Відкласти? Чому б ні, у мене відсутні сумніви - Ви сплатите борг у будь-яку мить. А ось зіграти… хочу запропонувати Вам іншу гру, набагато вигіднішу і цікавішу. Намісник, я бачу що Вас, як і мене, дратує наочна ситуація зі знахабнілими магами, які лізуть в усі шпарини без щонайменших підстав. Ця юна особа - яскравий тому приклад. Маги вважають, наче їм дозволено все і ще трішки більше, легко забуваючи, чиєю кров'ю це сплачено. Ви самі з шанованого військового клану і повинні краще за мене розуміти, що питання обдарованості можуть вирішуватися не лише тим чином, як звикли маги.

- Великий натякає на ритуал «ковтання»? - Намісник зацікавлено подивився на співрозмовника. - Звичайно, мені відомо, що під час стародавніх війн це дозволяло багатьом обдарованим мати необмежене джерело енергії. У деяких хроніках зазначено, що більшість ворожих полонених використовувалися саме для цієї мети. Але відтоді багато чого змінилося. Ритуал, хоча і не заборонений безпосередньо, але використання раз у раз задля збільшення магічних здібностей не схвалюється.

Торсу схвально кивав, слухаючи Намісника.

- А чому? - Поставив питання наприкінці.

- З-за втрати контролю магів над собою і великим ризиком наступного божевілля! - Намісник ніяк не міг второпати, куди хилить Торсу. - Їхня аура не витримує різких коливань і змін, без одночасної зміни фізичного тіла, втрачає зв'язок з ним і замикається на себе.

- Вірно! - Княжич простягнув руку до миршавого лємарга, запрошуючи того жестом продовжити, не дочекався і промовив, запитуючи і відповідаючи сам собі. - А чому серед воїнів майже немає тих, які втратили розум після ритуалу «ковтання»? Тому що їх обдарованість полягає саме у властивості накопичувати енергію в зміненому тілі і використовувати її! За необхідності надлишки можна легко «скинути» шляхом фізичних навантажень! Хто ж краще пристосований до «ковтання»? Звичайно, воїни! Чому ж маги обмежують застосування цього ритуалу? Бо вони бояться! Якщо досвідченому воїнові надати достатній ресурс енергії, то магові в дюжину разів складніше впоратися з ним! І що з цього випливає…?

Намісник чудово зрозумів, куди хилить княжич, ані ті не коливався і за тас вийшов від Торсу цілком задоволеним. Княжич доручив йому зібрати в Імперській Канцелярії групу з невдоволених, що стануть стрижнем наступної Канцелярії, яка буде підкорятися наступному імператорові. А він, Намісник, стане її главою, але не формальним, а справжнім, з дієвими правами. Окремо було обумовлено навчання техніці «ковтання», яку Торсу засвоїв ще від покійного батька. Розумний підхід княжича до економічних питань особливо надихнув Намісника.

- Зрозумійте, мені нецікаво опікуватися цими нудними справами - я воїн. Я не закликаю знищити магів - й від них є користь, але не вони повинні стояти на чолі Імперії. - Торсу коротко виклав власне бачення майбутнього стану суспільства. - А Ви добре розумієтеся в цій кухні і теж воїн, тобто швидко наведете лад в тихому замуляному ставку Імперської Канцелярії. Я не збираюся втручатися у Ваші дії, доки вони забезпечуватимуть мої військові походи. Ви будете справжнім Намісником, а не тією фікцією, як нині, за мого підступного дядька!

Намісник вклонився і попрямував до виходу.

- До речі, замість відстрочення Вашого боргу запропонуєте цій зухвалій молодій особі повернути його мені! - Почув він в спину біля самих дверей. - Такі таланти потрібно використовувати, та й замало у мене прибічників серед співкланівців. Згодиться й вона. Але одразу поставте дівчині попередню умову: нехай підстрижеться накоротко за військовим звичаєм - це розставить все по місцях й позбавить юну нахабу зайвих сподівань. З цими магами завжди слід розпочинати з визначення, ким ви їх вважаєте, тоді подальше не викликає...

* * *

…питань все одно залишиться багато, шанована! - Імператор Боксун з посмішкою дивився на Тихоню, яка шанобливо схилила коротко стрижену голову. - Ви відмінно виконали роботу, порівнюючи рівень розвитку магічного мистецтва нинішніх н’Гапутри і Лоора, а наведені паралелі з війнами періоду Сухих вітрів ери Стебла здивували навіть мене! Але…, ви не зробили висновку з усього цього! Чому? Дуже вірно визначили, що привід воєн періоду Сухих вітрів полягає в конфлікті за владу між кланами обдарованих і звичайними кланами. Після різкого зростання населення тодішня економіка не впоралася зі збільшеними потребами, клани обдарованих сподівалися, що їм все зійде з рук, і підвищували ціни, а інші були з цим не згодні. Закінчилося все як завжди - війною усіх з усіма, зменшенням населення в декілька дюжин разів і втечею переможених до н'Гапутри, де вони заснували нові князівства. Потім багато кілець лоз усі займалися відновленням зруйнованого. Так от, залишається питання: якщо нинішня ситуація нагадує Вам прочитану в хроніках, то куди переможені побіжать цього разу? І хто ними буде? Як Ви оцінюєте сили сторін?

Тихоня спокійно поглянула на імператора, який сидів за столом в Озерному кабінеті. Сама вона займала велике крісло з високою спинкою з іншого боку. Дві зюф, які минули від початку роботи в Імперській Канцелярії, були здебільшого присвячені виконанню доручень імператора з пошуку документів в архіві, порівнянню різних звітів і підготовці пропозицій. Боксун давав їй різноманітні, подекуди прямо протилежні за змістом завдання, немов перевіряючи рівень підготовки. Раз в два-три тче вона доповідала результати, саме як зараз. Імператор вказував на помилки, хвалив за точність, але нічим більше не виявляв своє ставлення. Сьогоднішня тема була напряму пов'язана зі збереженням влади Боксуна, тому дівчина не ризикувала висловлювати пропозиції.

- Мені не зовсім зрозуміло, кого вважати сторонами... - Обережно почала Тихоня.

- Добре, відкладемо цю розмову до зустрічі наступного разу. - Імператор відкинувся на спинку крісла. - Ви відмінно попрацювали Гасієррі Плай'то, я Вами задоволений. До хсіітинга нашого клану можете відпочивати, на Вас чекає важливий ритуал, і я не хочу, аби щось вплинуло на його перебіг. До речі, як здоров'я Лємістін Ок'хсіі, моєї племінниці? Я знаю, ви товарищуєте.

- Я не бачила княжну Лємістін останню зюф - виконувала Ваши доручення, великий. - Тихоня сторожко дивилася на співрозмовника. - Все було... наче нормально.

- Що ж, чудово. Після хсіітингу її життя чекають певні… зміни, і я хочу, аби Ви були поряд. - Боксун допитливо подивився на дівчину. - Поставтеся до цього, як до найважливішого мого доручення. Йдіть, Гасієррі Плай'то.

Зробивши належний уклін, Тихоня вислизнула з кабінету, на ходу звично кивнувши Кігтям, які завмерли обабіч дверей, у відповідь на ритуальне вітання. Слова імператора не йшли з голови. «Які зміни чекають Лєміс? Навіщо мені бути поруч? Це пов'язано з тим дивним ритуалом в сховищі?» Вже майже біля повороту до виходу з палацу згадала, що забула у бібліотеці поясну сумку з папером і письмовим приладдям. Її можна було забрати і завтра, але там були аркуші з віршами, які вона писала потайки від усіх, і не дуже хотілося, аби хтось випадково їх прочитав. «Повернуся таємним ходом з глухого кута першого поверху, так буде швидше в три рази!» Дівчина змінила напрям на зворотний та поспішила у бік кухні, потім, не доходячи два повороти, гайнула праворуч до глухого коридору. Постояла, вичікуючи випадкових перехожих, і впевнено натисла очі-камінчики барельєфа, який зображував дивовижного морського звіра. Пролунав слабкий шурхіт добре змащеного механізму і дві пластини панцира на спині чудовиська розішлися в боки, Тихоня нахилилась і прослизнула всередину. Ось коли відчуваються переваги маленького зросту, звичайному чоловікові довелося б складатися майже удвічі.

Хід був чистим і світлим, вона користувалася ним разом з Лєміс ще з шкільних часів на останніх лозах навчання, коли потрібно було швидко потрапити до бібліотеки імператорського палацу, оминувши численні караули. Більше ніяких відгалужень півтемного коридору не було, тому несподіваних зустрічей можна не побоюватися. Притьма злетівши на третій поверх вузькими сходами, Тихоня вже намірилася запустити механізм, що зрушує у бібліотеці високу шафу з книгами і сувоями, як почула ледь чутні голоси за стіною. Обережно пройшовши трохи убік вузьким ходом, зупинилася біля отвору під стелею, крізь який лунала невиразна розмова.

- …якщо ні? Що тоді? - Голос імператора був втомленим, ані краплини упевненості, як дюжину ті тому. - Докази мають бути міцніші і вагоміші за мідний щит ванталь - інакше почнеться різанина. Я не хочу ризикувати.

- Ти ніколи не хотів ризикувати, Боксун! - Жіночий голос звучав хвилями і глухо, напевно, співрозмовниця імператора знаходилася біля протилежної стіни, та до того ж промовляла в інший бік від отвору. Було в ньому щось знайоме. - Ні з новим канг'торусом, ні зі мною, ні з твоїм старшим братом! Що далі? Дивитися, як все валиться і нічого не робити? У тебе лише два прямі спадкоємці - сини, обидва взагалі позбавлені обдарованості, обидва нічого не варті ані як воїни, ані як князі. Проте ти отримав свого часу підтримку кланів їх матерів та чисельних союзників в питанні утримання престолу! Кому ти передаси владу у разі скрутних обставин? Молодшому братові? Ти сам знаєш, що він не впорається. Племінникові Торсу? Цей впорається, але тоді від Імперії залишиться декілька князівств, які навряд чи зможуть відновити наш світ. Даремно свого часу ти відмовився від пропозиції мого батька!

- Від якої? - Боксун відповідав все так само байдуже. - Узяти тебе за дружину? Я дюжину разів пояснював, чому це було неможливо! У мене вже були три носи - довелося б розривати шлюбний бахсат з однією з них. Чому ти не народилася раніше, коли я був у своєму першому тілі? Час був інший, все значно простіше, і мені не доводилося хитромудро вивертатися, з'єднуючи розпадаючу на шматки Імперію!

- Ні, не від одруження, а від пропозиції пройти ритуал. Можливо, тоді у нас щось вийшло б.

- Можливо… Занадто великий ризик! Що є у твого роду на підтвердження? Вдалі приклади? Ні. Вказівки творця артефакту? Ні, щоденник першого Намісника давно вже став легендою. Чого ти від мене хочеш? Я ж погодився передати владу племінниці, навіть не чекаючи, як проявляться наслідки ритуалу! Що ще? З кожним кільцем мені все більше набридає ця метушня.

- Ти сам винен в цій метушні - це результат твоїх заплутаних домовленостей. - Голос жінки замовк. Тихоня боялася поворушитися, коротке волосся на голові стояло дибки. Якщо Імператор або його співрозмовниця здогадаються, що їх підслуховують, то їй припаде несолодко. - І нерішучості... - Знову мовила жінка. - Якби тоді одружився на мені, то не довелося б зараз вибирати.

- О, знову... - Голос Боксуна став віддалятися, напевно, імператор підвівся та пішов до дверей. - Роби, як вирішила, одразу після хсіітинга - я хочу переконатися, що з племінницею все гаразд. Я взагалі не розумію, шанована… ча хвилю… мене запитуєш? У ордену... влади, ніж у...

- …наказ Безіменним... готові... - Тихоня вже не розрізняла голоси, які поступово віддаляються, обережно відсунула шафу, кинулася за сумкою і прожогом понеслася назад вузьким проходом.

«Лєміс – майбутня імператриця… Цікаво, дуже цікаво! Ритуал було підлаштовано? Але як? Тоді напад с’сафи теж? Ким? Навіщо? Що каже ця жінка? Й навіщо імператору треба, аби я була поряд з княжною? Чи казати Лєміс? Й хто така зараз Лєміс, майбутня імператриця Лоору та н’Гапутри? Треба вдумливо зважити – в таку халепу я ще не потрапляла й вихід може бути різним, дуже різним… Й для мене, й для всієї Імперії! И чи буде це…»

* * *

…це кращим виходом для мене! Чи не так, велика? - Лєміс із здивуванням розглядала Ванса, яка разюче змінилася з останньої зустрічі. Вони поверталися з поетом увечері після чергової прогулянки містом, коли до них з тіні несміливо зробила крок фігура в звичайному сарі, з пов'язаним в старих традиціях кастовим шарфом на голові.

- Прошу велику дозволу спитати про її здоров'я? До мене дійшли чутки про невдале закляття, тому наважилася порушити заборону. - З-під шарфа на княжну дивилося трохи змарніле і якесь заспокоєне обличчя її відчайдушної подруги. «Вона голодує чи що? Не може бути - в Імперії навіть раби їдять досхочу!» - Здивовано подумала Лєміс й змахнула рукою, запрошуючи опальну красуню з собою. Таватій зацікавлено оглянув апетитну фігурку Вансаніель, яка не змінилася й не могла сховатися навіть за невибагливим одягом, але підморгувати чомусь не наважився.

Пройшовши знайомими коридорами в кімнати княжни, Ванса сумирно зупинилася біля дверей і сіла до столу лише після наполегливого прохання знатної подруги. Поки вони з поетом вгамовували голод після тривалої прогулянки, Ванса мовчала, скромно випивши пів келиха вина і скубнувши пару ягід. Лєміс крадькома кидала на подругу задумливі погляди, подумки дивуючись зі змін. Найбільше вражала нова зачіска красуні: знявши кастовий шарф, та здивувала коротко стриженою за військовиими звичаями головою. Непоказний кулон на срібному ланцюжку висів ззовні охайного, але не кричущого, як раніше, сарі. Потертий пасок з широким ножем в темних піхвах, відсутність каблучок і перснів на пальцях, нога у високо зашнурованій похідній сандалі, яка виглядає з-під столу. І трохи розслаблена поза відпочинку після важкого дня. «Якби не була цілком переконана, що це насправді Ванса, то сприйняла б за молодшу ученицю військової школи. Що ж у неї сталося?»

Розмова спочатку йшла скуто, Ванса трохи дулася на княжну, косилася на незнайомого їй Таватія, але за дюжину ті дещо відтанула. З її слів виходило, що красуня таки вирішила серйозно взятися за розум перед хсіітингом, останні невдачі багато чому навчили і довели правоту Лєміс. Зараз Ванса посилено займається військовими вправами з одним новим знайомим, дуже втомлюється, але вирішила не здаватися. Почувши про погіршення здоров'я княжни, ризикнула відвідати, незважаючи на заборону, і попросити додатково позайматися з нею магічними вправами, які швидко розширюють ауру. Вона сама посилено займається увесь вільний час, але хоче більшого. На підтвердження Ванса важко, але створила на долоні невелику вогнекулю, утримувала біля ті і потім втягнула. Лєміс була здивована - для відверто слабкої щодо магії подруги це було величезним досягненням.

- Навіщо тобі це? - Лєміс все ж не утрималася від неприємного запитання і наразі чекала звичний спалах образи. Ванса відреагувала на подив спокійно.

- Я не бажаю животіти до скону в майстерні роду, витрачаючи сили на заряджання накопичувачів, та народжувати іноді обдарованих дітей від підібраних старійшою партнерів. - Красуня скривила зневажливе личко, зовсім як раніше. – Й добре розумію, що моя обдарованість не дозволяє розраховувати на особливі успіхи в магії. Загалом, подумала, що було б непогано спершу трохи підвищити власні магічні та військові уміння, а потім домагатися посади в міській або імперській Канцелярії. Можливо, зроблю декілька походів з торговими караванами до н'Гапутри або Вантаджу. Надбаю досвід, а там подивимося! Сподіваюся, все складеться і це буде кращим виходом для мене! Чи не так, велика?

Здивована Лєміс мовчки кивнула. «Цікаво, хто спромігся втихомирити нашу пострибуху? Той молодий воїн з Кігтів? Сумнівно. Черговий Радник? Дивно, навіть не вихваляється! І нічого не просить». Пробалакавши з княжною біля таса про все і ні про що, Ванса ввічливо попросила дозволу піти. Лєміс проводжала подругу задумливим поглядом і вже біля самих дверей, коли та виконувала належний уклін, трохи вагаючись, все ж таки вимовила:

- Вансаніель Раста, я повертаю Вам своє заступництво! Вам знову дозволяється називати мене по імені в неофіційних обставинах і відвідувати кімнати в житловій частині імператорського палацу у будь-який час, караули Кігтів буде попереджено сьогодні ж!

Схилившись ще раз, так що кінці шарфа закрили обличчя, Ванса мовчки вислизнула за двері. «Дивна вона стала, стримана, наче старий досвічений воїн». - Княжна досі задумливо дивилася на двері, які закрилися за подругою. «Чи вірно зробила, дозволивши Ванса відвідувати себе раніше закінчення терміну покарання? Може, слід було почекати? Тихоня буде невдоволена! Хоча… Чого там…»

* * *

- …чекати, висока? Коли я постарію і буду Вам по зубах? - Торсу з усмішкою дивився на Тихоню, яка стояла біля входу до тренувальної зали. – Адже мені, з причини слабкого дару, не дано провести перенесення в нове тіло, а ви зможете це зробити. Погодьтеся, Тихоня, немає ніякого сенсу чекати! Тим більш, що Вам втрачати - учбовий двобій! Присягаюся Фріонелем, ніяких негідних жартів, як з Вашою подругою, княжною Лєміс! Хоча, сестричці теж не слід ображатися - я ж по-братерські. Повинні ж маги нашого клану вміти захищати себе? Чи Ви теж прихильниця загальноприйнятого погляду? Як там викладено в одному стародавньому трактаті «...кількість рядів воїнів повинна підбиратися таким чином, щоб найсильніше закляття ворога не доходило до магів як мінімум на три останні ряди. У ці три ряди добирають вояків у найнадійнішій броні, з найкращими захисними артефактами».

Тихоня спокійно розглядала княжича Торсу, на якого несподівано натрапила в тренувальному залі палацу. Княжна після випадку в сховищі деякий час не тренувалася, потім на Тихоню навалилася робота в Імперській Канцелярії - дві зюф без відвідувань військового залу, лише очищуючі медитації вранці і перед сном. Сьогодні вона вирішила розпочати перший вільний день з гарного тренування, зрання прийшла до палацу і наштовхнулася в залі тренувань на коротуна-княжича, який з ходу запропонував учбовий двобій. Тихоня стримано відмовлялася, посилаючись на очікуючий невдовзі хсіітинг з важливим ритуалом, але Торсу був наполегливий.

- Я давно не тренувалася, великий. - Маленька лємаржка крутанула навколо долоні улюблений короткий спис. - Вам буде нецікаво.

- Будь-який супротивник цікавий. - Торсу проходжувався центром залу, роблячи короткі випади вузьким довгим клинком, несподівано перекидаючи той з руки в руку. - А те, що довго не тренувалися… Ворог про це не питатиме. Наважуйтесь, висока!

- Добре. - Тихоня здалася. Час спливав, йти княжич не збирався, а втрачати ще один ранок дівчина не хотіла. Сьогодні потрібно було, нарешті, піти до Лєміс - майже зюф Тихоня була не змозі здолати свій мимовільний переляк від думки про подругу, і дуже боялася що та це помітить. Підслухана розмова зменшила старі страхи, але народила нові, в порівнянні з якими програш княжичу в учбовому двобої був дрібницею. - Але перед боєм я трохи розігріюся, боюся травмуватися. До речі, великий, щодо Вашої суперечки з княжною минулої зустрічі і згаданої тільки-но цитати з стародавнього трактату - я знаю дещо іншу версію про походження касти воїнів. Не бажаєте послухати?

- Вирішили мене заздалегідь перемогти на власному полі наукових диспутів? Обеззброїти знаннями? Давайте, давайте, так навіть цікавіше! Я весь увага, висока!

- У одному старому рукописі сказано: «Було багато різних спроб використати перші канг'торуси у якості лікувальних чи посилюючих артефактів, їх застосовували на одного і того самого лємарга багаторазово, намагаючись досягти найкращого ефекту. Канг'торуси передавали з клану в клан, позичали, дарували, продавали наче звичайні артефакти». - Тихоня тугіше затягнула на грудях кастовий шарф, покрутила коротко обстриженою головою, розминаючи шию, і продовжила, здійснюючи плавні рухи тілом задля розігріву: «З часом було помічено, що канг'торуси, створені магами одного клану, краще за все впливають на членів саме цього клану. Так лємарги прийшли до розуміння справжнього призначення «серця клану», впровадження єдиного ритуалу канг'торуса, який надає максимальну зміну аури. З часом зросли індивідуальні відмінності кланів, закріплені й посилені канг'торусами, які передавалия від пращурів до нащадків. У членів кожного клану, який довго використовував канг'торус, склалися власні особливі риси аури, названі в подальшому клановою міткою. Але окрім цього було помічено інше: що існує два різновиди обдарованості, які принципово відрізняються один від одного. Перший різновид обдарованності, яка була прозвала «сивою», означав схильність лємарга до змін переважно аури і використання власного хсіітумба задля контакту з навколишньою хсіі. Другий, прозваний «білою», означав схильність лємарга до зміни тіла і використання власного хсіітумба задля цього. Лємарги, які однаково погано змінюють і ауру і тіло під час ритуалу канг'торуса, називалися необдарованими або сірими. А ті, хто взагалі не міг закріпити або отримати зміни, отримали призвисько кастагі, тобто «ті, що відкинули зміни», - так перекладається з стародавньої говірки їх назва. Перші два різновиди обдарованості також найчастіше стали проявлятися і у нащадків, а з часом призвели до виникнення двох спільнот кланів із загальними рисами обдарованості - білих, удосконалюють тіло, і сивих, що удосконалюють ауру. Вони і започаткували вищі касти, які відрізняються одна від іншої лише напрямом розвитку дара». Така ось є версія у наших пращурів, великий. А те, що сильніші тілом захищають сильніших духом - це лише техніка найкращого використання цих двох рис. Я готова, великий!

Тихоня закінчила розминку і ступила до центрального кола. Торсу стояв нерухомо, уважно роздивляючись дівчину.

- Що ж, висока, визнаю - ви мене перемогли в науковій царині. Дуже цікаві рукописи Ви читаєте, дуже. Вражений… - Княжич не поспішав починати двобій, кидаючи на Тихоню то задумливі, то повні сумнівів погляди. - На жаль, я таке не читав, але хочу сказати: це повністю відповідає деяким стародавнім військовим трактатам, які описують певну... техніку посилення воїнами власних здібностей. Звичайно, там не робляться такі глибокі висновки, все більш буденне і приземлене, але Ваш рукопис вдало пояснює, чому воїнам доступніший цей… ця стара техніка. Якщо у Вас виникне бажання, Тихоня, то я із задоволенням покажу ці трактати і деякі інші. Я сам використав викладену в них техніку і досяг, як бачите, непоганих результатів. Хоча Ви, проте, належите іншому типу обдарованості - не знаю, чи спрацює згадана техніка з магами? Хоча, по правді, багато магів її теж використовують, але... називають по-іншому, і є там ще деякі… відмінності. Хоча спробувати варто, вважаю! Що ж, почнемо, я хочу порівняти рахунок! У позицію, початок на... початок, абияк!

З двох боків кола, на відстані дюжини широких кроків завмерли дві фігури. Невисока дівчина в шортах-дхоті злегка зігнула ноги розставлені на ширину плечей. У вільно опущених руках короткий спис з широким листоподібним вістрям і маленький дерев'яний тарч, обтягнутий дрібною мідною кольчужкою. Щит закріплений на передпліччі, залишаючи вільною долоню. Така ж мідна кольчужка-рукав захищає руку зі списом і частину грудей. Тихоня трохи нахилила голову, зафіксувавши погляд на рівні широких стегон княжича, обтягнутих тонкими шкіряними лосинами. Вона готова була реагувати на щонайменшу напругу м'язів, перший програш Лєміс минулої зустрічі з Торсу запам'ятався дуже добре. Проте, княжич не поспішав скорочувати відстань - стояв нерухомо, лише м'яко перекидав клинок з руки до руки в одноманітному повільному ритмі, гладенькою поверхнею леза скеровуючи яскраві зайчики в очі супротивниці. Щит він не узяв взагалі. Кремезна опецькувата фігура лємарга здавалася висіченою з темного гладкого мармуру, на якому маслянисто виблискували великі, теж темні, трохи витрішкуваті, очі.

Невловимий порух долонею - і замість перехоплення клинка у бік Тихоні летить невеликий метальний ніж, раптово вихоплений з-за спини. Сам Торсу нестримно лине вперед й трохи ліворуч, куди на його думку повинна була зрушити дівчина, полишаючи траєкторію кидка. Розчерком металу клинок княжича виписує довгу лінію від низу до верху, покликану розрубати м'язи стегна супротивника, а при вдалому випадку ще і зачепити необачно виставлений лікоть. Але рух йде в порожнечу, супротивник не відстрибнув убік, а низько нахилився, пропускаючи ніж над собою і майже торкаючись підлоги ліктями. Одна нога Тихоні повністю зігнута в коліні, вона сидить на її п'яті, інша витягнута убік, компенсуючи нахил тулуба. Поштовх рукою з щитом і дівчина робить швидкий оберт дзигою на зігнутій нозі, одночасно якнайдалі витягаючи руку зі списом - блискуче лезо окреслює коло, націлене підрубити ноги Торсу. Княжич з місця, одним зусиллям стоп, посилає своє вгодоване тіло стрибком понад списом і сидячою Тихонею, одночасно намагаючись згори вразити уколом голову дівчини. Клинок легко дзвякає об кольчужку підставленого щита, але від сили удару руку дівчини відводить трохи убік, саме на ту відстань, щоб в проміжок пролетів другий метальний ніж, кинутий вайлом-княжичем одразу після удару. Він б'є руків'ям вище ліктя маленької фехтувальниці і відкочується до краю кола, порушуючи тишу залу дзвоном металу. Тихоня з прикрістю стискає губи.

- Вчергове вражений, висока. - Торсу стоїть біля кордону кола спершись на клинок. - Дуже непогано. Як був би у важкій броні, ваш пірует мав досягти мети! Хоча в цьому випадку ноги прикривали б надійні поножі, але все одно - непогано!

Княжич злегка вклонився, не зводячи з невдоволеної Тихоні уважного погляду. У відповідь вона коротко стріпує руками, щось скручуючи на держаку списа - довгим листоподібним лезом пробігає яскраво-червоний спалах, в повітрі розповсюджується запах розжареного металу. Дівчина робить крок до кам'яного стовпа з розвішеною учбовою зброєю і обладунками, який стоїть за кругом, - помах списа, новий яскравий спалах і на підлогу падає шматок відсіченого металевого щита.

- Ви сьогодні вирішили мене остаточно знищити несподіваними талантами, висока. Беру попередні слова про важку броню назад - удар з хсіі вона б навряд чи витримала. - Княжич усміхнувся. - Кажете, давно не тренувалися? Вирішили мене обдурити? Радий би підіграти, але не можу - будь-який двобій завжди веду наче останній. Проте Ви вчергове мене вразили. Маю бажання найчастіше проводити з Вами тренування. Гідна дочка, гідної матері. Поміркуйте над моєю пропозицією щодо стародавньої бойової техніки. Що ж, продовжимо…

По центру зали знову закрутився вихор виблискуючого металу, рук, ніг і широко розплющених очей. Більшість поєдинків виграв княжич, Тихоня лише пару разів злегка зачепила здорованя, але перемоги ці були не легкими. Торсу перетікав із стійки в стійку, міняв стилі бою, прискорювався, насилу дістаючи гнучку, як молода гілка, дівчину. Його швидкості і силі супротивник протиставив дивовижну пластику і почуття рівноваги. Більшість підступних ударів княжича, нанесені під несподіваним кутом, зустрічали ще несподіваніші ухили, виконані немислимим нахилом тіла. Здавалося, дівчина може зміщувати власний хребет убік частинами, наче змія, вигинати руки і ноги в протилежну згину суглобів сторону, вставати на ноги зі спини без допомоги рук, одним плавним порухом плечей й тазу.

Минула третина таса - обидва супротивники зупинили бій і розійшлися по протилежних сторонах кола, мокрі, втомлені і задоволені.

- Усі б маги так відповідально ставилися до військової підготовки - і може не було б причин на них ображатися. - Торсу вклонився Тихоні. - Буду радий зустрітися з Вами ще, висока Гасієррі Плай'то!

- Але тоді навіщо їм були б потрібні воїни, великий? - Тихоня повернула уклін. - Була рада отримати урок справжнього майстра, Торсуноаль Тєрав! Я поміркую над Вашою пропозицією, вона мене зацікавила.

«Ех, яка б дружина була, але не вийде!» - Княжич проводжав поглядом тонку фігурку. «Зв'язуватися з її родом - собі дорожче. Але мати їх в союзниках не зашкодить. Потрібно заздалегідь вирішити, хто увійде до мого оновленого клану, інші… Інші стануть не…»

* * *

…не потрібні? Чому Ви так вважаєте, Таватій? - Лєміс з поетом напівлежать у бамбукових кріслах-шезлонгах біля виходу на балкон. Між ними стоїть низенький столик з наїдками - відпочивати і вечеряти після прогулянки Ткетом, простягнувши втомлені ноги, стало своєрідним завершенням кожного тче. – На вашу думку, що я повинна була зробити? Не соромтеся, Таватій, вже достатньо один одного знаємо, аби Ви не боялися моєї реакції!

Кремезний лємарг, який розташувався праворуч від княжни, весело струснув світлим кучерявим волоссям, в удаваному переляці прикрив широкими долонями низ звичайного селянського обличчя. Більшість, зустрівши відомого поета вперше, ніяк не могли повірити, що ось цей невисокий чоловік з приземкуватою фігурою і грубими рисами, є одним з найвідоміших в останнє кільце поетів-співаків Ткета. Проте, варто було йому почати співати або декламувати вірші, як фермерська зовнішність кастагі забувалася. Голос чоловіка був чистим і глибоким, мав якийсь особливий тембр, що примушував все солодко тремтіти усередині грудей. Якщо додати до цього безперечний поетичний дар, то стає зрозумілою заслужена слава серед розпещеної публіки столиці Імперії. На відміну від артистів-кастагі поети і співаки не вважалися нижчими, це уміння навіть прирівнювалося до деякого особливого дару - на зразок слабкої природної магії. Чому клани мандрівних артистів, які виконували пісні і вірші за гроші, вважалися кастагі, а одинаки співаки чи поети, які робили те саме за подарунки, були чимось на зразок майстерних ремісників - Таватій не знав. Правило для співаків та поетів не отримувати плату за виступи грошима повелось з давніх часів і жорстко виконувалося. Серед самих поетів багато кілець була поширена модна легенда, наче бог-жартівник Калєнтаріель таким чином познущався з першого поета, коли той попросив допомогти уникнути незавидної долі артиста-кастагі. «Нехай ті з вас, хто не отримуватиме ганебні гроші за високе мистецтво, стануть вищі за інших артистів і будуть позбавлені їх жалюгідної долі. Мистецтво не продається, але... обмінюється!» - Слова бога-жартівника якнайкраще пасували до визначення цієї ситуації. Таватій був вхожий у багато вищих кланів, прийнятий в поважному суспільстві, цінований за талант і веселу вдачу. Отримуючи за свої виступи купи різних речей, навчився розбиратися у ціні та якісті безлічі товарів не гірше за досвідченого торговця, був вимушений постійно відвідувати район Торгових рядів, де збував не торгуючись велику частину подарованого. Унаслідок останнього, прогулянки з ним разом цим районом, супроводжувані іронічними коментарями знавця, приносили княжні величезне задоволення. Крім того, поет був дуже обізнаним в питаннях історії, що виявилось додатковою перевагою для Лєміс, яка також захоплювалася дослідженнями старих сувоїв. Між ними склалися шанобливі стосунки, які ретельно зберігалися обома.

Зараз, грайливо поглянувши на княжну, Таватій продекламував з-під долонь:

Схололий плином крижаним

лечу в падінні водоспаду.

Зігрітий струменем ласкавим

спочив на мілині твоїй.

Швидкий мінливий лик ріки зрадливой.

Поет розвів руки і замовк, з усмішкою спостерігаючи за княжною, яка у відповідь на вірш удавано образилась. Ця гра в низшого-кастагі і вищу-княжну почалася у них майже з першої зустрічі, подобалася обом, але обачливо відбувалась лише наодинці, без сторонніх глядачів з вищих чи нижчих каст.

- Таватій! Хіба я колись давала привід сумніватися у ставленні до тебе? - Лєміс вередливо накопилила губки, копіюючи багато разів бачену гримасу Ванса. – Адже я не з цих зарозумілих торговців, які по декілька разів змінюють власну думку про товар, намагаючись мені догодити!

- Ні, велика, не давали. - Поет зробив паузу і продовжив. - Не давали до позавчорашнього тче, коли з-за дорогої ганчірки прирекли звичайного торговця на цілу лозу рабства в катакомбах! Ось я і подумав, якщо відносно купця-сірого Вами припущена непотрібна жорстокість, то, що вже казати про бідного поета? Вдача вищих мінлива…

- Ви вважаєте, що я покарала цього сірого за забруднений шарф? - Лєміс весело посміхнулася. - Право, я постійно забуваю, що ви, нижчі, оцінюєте все по-своєму. Хочете, роз'яснень?

- Звичайно, велика! - Таватій низько схилився над столом у блазнівському уклоні, одночасно хапаючи губами з блюда грудочку ніжно-рожевого, збитого до повітряної піни, солодкого мусу. Ковтнувши його, скосив очі на кінчик носа, забруднений в солодощі, спробував дотягнутися туди кінчиком язика, викликаючи посмішку княжни. - Нижчому завжди краще знати, за що карають вищі до, а не після покарання. Хоча в цьому випадку мене це не торкнулося.

- Добре. - Дівчина посерйознішала. - Тоді дайте відповідь: Вам здалося щось дивним в пропозиції купця про компенсацію?

- Ні, княжна. Що тут дивного? Звичайно, з урахуванням справжньої вартості Вашого шарфа, це виглядало безглуздо, але торговець сам визнав це наприкінці розмови. Визнаю, я теж до цього випадку не бачив тканини з павукового шовку - цілком міг помилитися.

- І все?

- Все. - Лємарг серйозно дивився на дівчину.

- Ось в цьому й полягає різниця наших поглядів на ту прикру подію. Ви бачите в цьому неприємний випадок, який спричинив лише деякі матеріальні втрати. Торговець запропонував їх компенсувати, як зробив би це будь-якому іншому торговцеві. Розумієте? - Лєміс в очікуванні замовкла. Таватій нахмурив брови, здивовано зрушив плечима.

- А що в цьому такого? Хіба він не правий?

- Ось! - Княжна переможно підняла вгору палець, вимазаний в мусі. - Ви знову не помітили справжньої причини. Він запропонував мені компенсацію як будь-якому іншому сірому, тим самим поставивши в один рівень з собою! Не вартість шарфа, не помилка в оцінці - він насмілився вважати, наче може першим пропонувати щось мені! Він пропонує! Тобто, вважає, наче розуміє, про що я думаю і що ціную! Прирівнює мене до власних знайомих жінок-нижчих, зводить до їх рівня! У цьому причина, Таватій!

- Ну, з цього боку я цей випадок певно що не розглядав. - Поет трохи замислився. - Але Ви ж не заперечуєте, велика, що теж є жінкою? І навряд чи станете заперечувати, що Вам теж подобаються красиві речі, як і всілякій іншій лємаржці?

Княжна засміялася, відкинувшись на шезлонгу. Вона задиркувато поглянула на поета і почала повільно вигинатися, по черзі приймаючи пози з популярного старовинного трактату про постільні ігри «Ніжний бутон, який виділяє п'янкий аромат». Ванса свого часу усі вуха продзижчала подругам, розхвалюючи «неперевершену майстерність» древніх. Таватій дивився весело, але трохи здивовано.

- Так, на вашу думку, повинна виглядати я? - Лєміс застигла в спокусливій позі, широко розвівши в сторони оголені до середини стегон ноги і випнувши груди. – Адже я не лише жінка, а до того ж і вища! Тому, усе жіноче у мене повинно бути випнуто, посилено в порівнянні з іншими! Чом би й ні, Таватій? Це лише викладення Вашої думки по-іншому! До речі, моя подруга Ванса, яку Ви мали зустрічати тут, саме була до недавнього часу підтвердженням цього.

- Ванса? Ця молода стримана дівчина-воїн? - Поет щиро здивувався. - Ніколи б не подумав.

- Я сама здивувалася, побачивши її такою, проте можете повірити - ще три зюф тому Ви не упізнали б Ванса! - Лєміс усміхнулася спогадам. - Не відволікатейся, наша розмова не про це. Хоча мені особисто дуже цікаво, що у неї насправді сталося! Так от, Таватій, Ви теж переносите на мене власні усталені уявлення погляди лємаржок нижчих каст! Тому і не можете зрозуміти!

- Проте, велика, поверну Вам Вашу шпильку! - Чоловік не здавався. - Тоді, якщо триматися вже Вашої точки зору, то вищі лємаржки не є жінками? Не бентежитиму Вас оповідками з чималого власного досвіду, але ж продовжувачами роду й у вищих, й у нижчих, однаково є вони!

Лєміс кивнула головою з переможним виглядом, але не поспішала погоджуватися.

- Так, це єдине, що є у нас спільного з лємаржками нижчих каст. І саме це нас від них найбільше і відрізняє. У чому полягає роль жінки в нижчій касті? У більшості випадків - продовження роду, домашнє господарство, допомога чоловікові, виховання дітей. Найчастіше лємаржка-нижча залежить від чоловіка. Вона вимушена постійно привертати його увагу яскравим вбранням і покірністю, отримуючи натомість прояв турботи про неї, а з часом і про загальних нащадків. Звичайно, є сім'ї, роди й клани нижчих, де жінка є головною, але таких усього лише два-три з дюжини, а у вищих це співвідношення приблизно рівне. Ніколи не замислювалися чому?

- З-за обдарованості? Але до чого тут вона? - Поет виглядав доволі здивованим.

- Так, саме з-за обдарованості, Таватій. Нижчі касти більш залежні від грубої сили, їх життя швидкоплинне і велику частину його жінка присвячує нащадкам, стаючи залежною від чоловіка, позбавленого природою цих «недоліків». У вищих немає такої яскравої вимоги до міцності м'язів, хсіітумб не має статі. Здібності однаково властиві й чоловікам, й жінкам - це стосується навіть касти білих, практикуючих зміни тіла, а не аури. Єдине, чим лємаржка-вища схожа з нижчою - це народження нащадків, але... - Княжна зробила довгу паузу, розглядаючи напівлежачого поета серйозним поглядом. У Таватія чомусь не виникло ніякого бажання жартувати. - Сама мета цього народження відрізняється від цілей нижчих. Метою лємаржки-вищої є не лише народити, а народити обдарованого, який в майбутньому посилить рід та клан. Усі інші не потрібні. Правил гайсіруму досі дотримуються серед вищих, не так жорстко, як раніше, але дотримуються. Як Ви вважаєте чому? Я скажу Вам, Таватій, хоча про це і не заведено відверто теревеніти. І не надумайте базікати деінде, навіть якщо все усім давно відомо! Маги так і не спромоглися розкрити секрет наслідування обдарованості від батьків до нащадків. Єдине, що конче відомо - обдарованість може передаватися лише під час зачаття природним чином. Більшість пов'язує це з безпосередньою взаємодією аур батьків. Ось чому ніяких штучних запліднень і пересадок, як в інших випадках з необдарованими, чоловічками й іншою різноманітною живністю. Обдарована вища ставиться до необхідності зачинати і виношувати нащадків, як до неприємного обов'язку з непередбачуваним результатом, який є марною тратою часу у більшості випадків. Борг перед родом і кланом. П'яте правило гайсірума свідчить: від дитини, яка не успадкувала обдарованості жодного з батьків, можуть відмовитися як мати, так і батько. Батьки вважають свою місію закінченою після народження, далі вихованням займаються старійші роду і клану. Звичайно, багато хто цікавиться долею дітей, приділяє їм час і увагу, але це більше виховання помічника у боротьбі і продовжувача справи. При цьому величезне значення має не особисте ставлення батьків до дітей, а складні шлюбні бахсати, які укладаються сторонами до весілля. Спільна дитина слугує запорукою, що ці бахсати матимуть вагу і після можливої смерті батьків. А якщо дитина обдарована, то термін дії таких бахсатів розтягується на багато кілець. Більшість одружених-вищих проводять ночі разом не більше дюжини на лозу і лише з практичною метою. Мої батьки в цьому сенсі виключення, хоча вони навіть не приховують один від одного числені зв'язки на стороні. Не потрібно бентежитися, Таватій, я, здається, зрозуміло розтлумачила Вам ставлення по-справжньому обдарованих до нащадків та процесів з цим пов'язаних! Ваші стосунки з моєю матір'ю не мають зв'язку з нащадками, а навіть якщо б і мали - все залежало б від обдарованості цих нащадків! Борг перед родом і розвага - ніхто цього не змішуватиме. Саме тому лємаржки-вищі інакше ставляться й до прикрас чи одягу - це лише речі, які вказують на статус, а не слугують задля приваблення самця. Я розтлумачила Вам, що таке справжня жінка-вища?

Чоловік ненадовго замислився, ліниво відскубуючи шматочки від солодкого коржика і вмочаючи їх в мус.

- Знаєте, велика, Ви наче нічого нового мені і не розповіли, але саме в такому викладенні багато що стає зрозумілим. Я погоджуся - жінки-вищі відрізняються від нижчих. Але це не знімає питання: як, на вашу думку, велика, повинен був повестися торговець? Не намагатися виправити ситуацію?

- Таватій, Ви все ж таки нічого не зрозуміли із моєї розповіді... - Княжна трохи скривилася. - Як він міг виправити ситуацію? Саме ваше питання припускає, що для цього він має бути рівним мені. Зрозуміло? Він лише повинен був чекати рішення, будь-якого рішення. Можливо я зажадаю компенсувати вартість, може просто вб’ю його на місці, а може піду далі, не бажаючи привертати увагу!

- Припустимо. - Таватій не здавався. - Тобто, велика навіть не припускає думки, що нижчий може хоч в чомусь дорівнювати вищому?

Лєміс посміхнулася. З обговорення звичайного випадку починалася суперечка на глобальні теми - так часто відбувалося і їй це подобалося.

- Чому? Звичайно, дозволяю! Але дозволяю в певному визначеному випадку, наприклад, як між мною та Вами. Природа дуже різноманітна і в чомусь конкретний сірий може перевершувати конкретного білого, але, загалом, біла каста вище сірої і це незмінно упродовж дюжин кілець нашої історії.

- Бачу протиріччя у Ваших словах, велика! - Поет переможно посміхнувся. - Якщо може один, то можуть й усі!

- Хибне узагальнення! Я можу довго розмірковувати разом з Вами про нюанси переходу кількості в якість і навпаки, але відповім менш складно! - Княжна знову тримала паузу. - Якби Ваше припущення, що усі сірі можуть повторити перевагу кожного, було вірним, то сіра каста давно вже була рівною білій і сивій. Якщо цього не відбувається, значить, на це є певна причина? Не бачу, чом би цим не були менші загальні здібності сірої касти порівняно з вищими. Сама незмінність нашого життєвого устрою доводить мої слова! І не потрібно займатися пошуком інших причин! Вони можуть бути досить різними. Серед вищих поширена думка, що нижчі зазвичай не хочуть докладати зайвих зусиль, домагаючись підвищення статусу. І я з цим твердженням цілком згодна.

Поет надовго замовк, віддавши належне їжі. Він не поспішаючи жував, скоса поглядаючи на княжну. Закінчивши доїдати тарілку з квашеним салатом, витер руки рушником і налив в келих вина з темної кам'яної карафи. Питально подивився на княжну, налив і їй у відповідь на схвальний рух голови.

- Згоден і я, велика, у Вас досить струнка теорія. Головне - наче підтверджується практикою: якби нижчі дорівнювали вищим, то вони б це довели в житті; якщо не можуть довести, то означає - не дорівнюють. - Таватій кивнув сам собі. - Проте, княжна, тут теж є деякі питання. Можливо, їм лише заважають зробити це! До речі, що Ви знаєте про Чисту хвилю?

- Чисту хвилю? - Лєміс здивувалася. - Ви маєте на увазі свято Чистих днів, яке проходить кожну лозу з метою прославляння влади Імператора і вищих каст? Пам'ятається, раніше його також називали святом Чистої хвилі. Чи наукове поняття Чистої хвилі, яким в історичних хроніках позначається черга подій, які періодично призводять нашу цивілізацію на межу знищення? Після чого вона відроджується ще більше зміцнілою. До речі, саме керівництву і зусиллям вищих каст і приписуються ці вдалі відродження - лише завдяки їх діям зі збереження знань й досвіду, ми всі не скочуємося до рівня лісових кастагі! І саме в їх честь проходять Чисті дні.

- І це також, велика. Але є ще одне… явище, яке називають Чистою хвилею. Я маю на увазі Орден Чистої хвилі, який об'єднує наймогутніших лємаргів вищих каст!

- А, я чула ці казки... - Княжна поблажливо усміхнулася. - Таємний Орден, який начебто керує нашим світом! Невже Ви вірите в ці легенди кастагі, Таватій? Якби орден існував і мав хоч би третину приписуваної могутності, то що тоді завадило йому захопити владу і правити на власний розсуд? Це віддзеркалення моєї відповіді про рівність касти та сірих кастам вищих. Тут логіка та сама: якби Орден існував, то давно захопив би владу; якщо не захопив, значить, не існує.

- Його метою, велика, не є влада сама по собі. - Поет був серйозний, незважаючи на кепкування дівчини. - Він існує задля підтримки балансу сил, за якого вищі касти залишаються вищими. І досягають вони цього, періодично зводячи наш світ в майже первісний стан! Чисті хвилі не виникають самі собою - їх створюють задля руйнування умов, що загрожують владі вищих каст, а потім ті самі вищі поблажливо відновлюють світ, дозволяючи залишившимся в живих нижчим любити і шанувати їх за це!

- Дивна теорія. І хто ж повідав Вам про неї? - Княжна була спантеличена. - Я навіть не чула про таке!

- Колись замолоду я втратив усю рідню. Я навіть не знаю, хто є за походженням і не пам'ятаю батьків, мені було близько шести лоз. Підібрав мене один з… Найтихіших. - Таватій гірко посміхнувся і кинув погляд на здивовану дівчину. - Не знаю, чим я припав до душі дивакуватому злодію, який був одним із старших в клані. Він же мене і виховував. До настання чотирнадцяти лоз я став кращим кишеньковим злодієм серед молодих крадіїв міста! Важко повірити, дивлячись на мої широкі долоні. І в цей самий час я став досить відомий у бідняцьких кварталах у якості співака і поета. Мій наставник був розумним і освіченим лємаргом, саме тоді я вивчив більшість з історичних хронік. Його бібліотеці міг позаздрити і князь вищого клану. Він же і повідав мені про цю теорію, навіть давав читати аркуші одного рукопису, де описувалися події останньої Чистої хвилі. Я маю на увазі часи створення нашої Імперії. Не знаю, як вона до нього потрапила, наставник казав про якогось відомого злодія, який потім служив першому Імператорові, - той або сам написав її, або знав автора. Саме він заборонив мені красти і переконав присвятити весь вільний час лише мистецтву. Так от, в цьому стародавньому рукописі висловлювалися припущення, що саме поділ на касти призводить до періодичних криз, коли кількість нижчих стає такою великою, що вищі вже не можуть підтримувати належний рівень економіки за допомогою хсіі. Адже не для кого не секрет, що у вищих народження дитини - велика рідкість, на відміну від сірих чи кастагі. Ви самі про це нещодавно згадували. Ще там пропонувалося, прошу велика, не смійтеся і не лайтеся, вільно дозволити змішані шлюби між нижчими і вищими кастами - це повинно було усереднити для усіх лємаргів їх особливості і знищити касти. Навіть висловлювалася ідея дозволити змішаних дітей від лємаргів і чоловічків задля збільшення народжуваності. Не знаю, правда, наскільки це можливо. Називалося це теорією Двох хвиль, напевно, на противагу Чистій хвилі.

У кімнаті на декілька ті зависла тиша. Княжні було незвично бачити завжди веселого поета задумливим. Сама Лєміс серйозно його слова не сприйняла, хоча не заперечувала, що раніше ні від кого такого не чула.

- Цікаво було б поспілкуватися з Вашим наставником, та і на рукопис поглянути. - Лєміс усміхнулася, уявивши візит племінниці Імператора до старшого клану Найтихіших, оце пліток було б. - Проте, наразі мене більш хвилює інше. Мати сказала, що моє лікування добігає кінця, я вдячна Вам за участь і цікаві бесіди. Хотіла б і надалі бачити Вас у себе, але… обставини змушують.

Княжна спохмурніла, згадуючи нещодавню розмову з рідними. Батько і мати, які повернулися перед самим святом хсіітингу з чергової подорожі Імперією, урочисто оголосили про наявність «гідного» чоловіка, з кланом якого вже все вирішено. Її чекав шлюбний бахсат мінімум на дюжину лоз в одно з багатих князівств півдня Імперії, де батько часто полював і князя якого добре знав. У князя клану сивих був син, віком трохи старше Лєміс, який теж ще не був в шлюбі. Із слів батька виходило, наче про цей союз вони з князем домовилися мало не через зюф після народження Лєміс. За зюф після хсіітинга вона поїде з батьками зробити візит майбутньому чоловікові, а ще за лозу, коли остаточно улагодять усі умови шлюбного контракту, відбудеться і весілля. Маленький термін в дюжину лоз вибрали навмисно з-за юного віку майбутнього подружжя. «Поживеш, наберешся досвіду, подивишся на життя іншого клану зсередини, а там вирішиш як і де улаштуватися далі. Може, вдасться дитину народити - тоді матимемо дружній нам клан. Не хвилюйся, у тебе все попереду, я саме так колись приїхала до твого батька!» - Мати по-своєму заспокоювала Лєміс. Батько і чути нічого не бажав про вступ до Академії магії Ткета. «Потім, мине дюжина чи дві лоз, куди тобі поспішати? Я обіцяв - чи ти хочеш, аби про твого батька ходили різні чутки?»

- Велика чимось засмучена? Я можу допомогти?

- Ні, Таватій. Борг перед родом. У вищих є певні обов'язки, не завжди приємні, але необхідні. Цим, до речі, вони теж відрізняються від нижчих. - Княжна зробила кисле обличчя. «Не я перша, не я остання. Хоч би чоловік був не страховиськом - народжу дитину, батьки не набридатимуть і можна буде приділяти всю увагу лише власним справам! Але для цього доведеться…»

Додумати вона не встигла - рипнули в сусідній кімнаті вхідні двері і до кімнати увійшла Тихоня. Зробивши належний уклін княжні, і відповівши на уклін поета, маленька лємаржка допитливо подивилася на подругу. Настрій княжни, який і так зіпсувався від думки про майбутнє одруження, став ще гірший. Тихоня відчула це, трохи винувато посміхнулася і запитала:

- Як здоров'я великої?

- Нормально. Таватій допоміг мені позбутися від заїкання, не прибігаючи до хсіі. - Лєміс очима показала, що поет знає лише це.

Зав'язалася дріб'язкова розмова ні про що. Після дюжини ті Таватій відкланявся, залишивши подруг наодинці. Обидві дівчини мовчали, не наважуючись першою починати розмову.

- Як там, в Імперській Канцелярії? З Радником не познайомилася? - Княжна вирішила виявити сміливість на правах хазяйки.

- Ні. - Усміхнулася у відповідь Тихоня. - Я там майже не бувала, більше в архіві і бібліотеці. Виконувала особисті розпорядження Імператора. Знаєш, було цікаво. Шкода... що тебе не було поруч.

Княжна уважно вдивилася в подругу, але не побачила фальші у відкритому погляді. Вона зітхнула і відвернулася. Прихід Тихоні потішив, але і нагадав про минулі події, окрім них двох нікому не відомі. Слухаючи розповідь подруги про зустрічі з Імператором, Лєміс заздрила тій білою заздрістю.

- Знаєш, я пробачила Ванса. - Сказала, немов вибачаючись, коли маленька лємаржка закінчила розповідь. Та на подив ніяк не відреагувала. Взагалі, Тихоня стала поводитися набагато стриманіше. - Вона дуже змінилася, навіть підстриглася як ти, займається військовими мистецтвами, мене просила допомогти в управлінні хсіі. Мало не у охорону караванів збирається найматися. Розраховує підготуватися до посади в міській або Імперській Канцелярії!

Тихоня недовірливо гмикнула, потім подивилася на княжну і голосно розсміялася.

- Пробач, велика! Я уявила Ванса в її зухвалих сарі на чолі охорони каравану і не змогла стриматися! А хто її саму охороняти буде?

Посміхнувшись разом з подругою, княжна знову засумувала.

- Готуєшся до хсіітингу? - Питання Тихоні змусило скривитися. - Хвилюєшся, Лєміс? Не потрібно, все буде добре! Я читала в хроніках - раніше ритуал канг'торуса могли проходити кілька разів і з різними артефактами! Звичайно, результат був непередбачуваним, але у тебе ж артефакти майже однакові!

- Майже. - Лєміс саркастично скривила губи. – То ти теж сподіваєшся після хсіітинга усі зліпки в Серці Кланів запалювати? Та й не в цьому річ, подруга..., хоча і в цьому теж! Після хсіітинга я їду з столиці. Батьки знайшли мені чоловіка на півдні Імперії, мінімум на дюжину лоз. Прощавай мрії про Академію! Втекти чи що? Податися в найманці або в охорону караванів з Ванса? Ми з нею були б справжньою бойовою двійкою: вона сліпила б усіх своїми ніжками, а я… теж би на щось згодилася!

Дівчата замовкли. Княжна меланхолійно відпивала вино з келиха маленьким ковтками, втупившись в дверний отвір, а її маленька подруга то поривалася щось сказати, то стримувала себе.

- Знаєш, велика. - Тихоня схилилася до Лєміс. - Адже Імператор запитував про тебе!

- І що? - Княжна байдуже позіхнула. - Цікавився, як я зараз виглядаю? Сподіваюся, ти не розповіла йому про нашу пригоду?

- Ні. Звичайно, ні. - Тихоня злегка почервоніла, згадавши розмову з матір'ю, брехати подрузі було неприємно. - Мені здалося, у нього теж є деякі плани з твоєю участю! Ти зарано почала збиратися на південь.

- Теж підшукав мені чоловіка, але на півночі Імперії? Чудово, то у мене є вибір.

- Не зовсім так, велика. - Тихоня набрала повні груди повітря, немов збираючись крикнути, але замість цього присунулася ближче і гаряче зашепотіла на вухо подрузі. Лєміс спочатку байдуже, потім здивовано вслухувалася, недовірливо морщилася і, врешті-решт, перервала подругу.

- Тихоня, ти пробач, але ви з Ванса ніби помінялися місцями. Такої маячні навіть від неї ніколи не очікувала, що вже про тебе казати! Я не знаю від кого ти це почула, але…

Маленька лємаржка скривджено відсунулася від шезлонга з княжною і лише тоді помітила Ванса, яка тихо стояла за три кроки від них. Погляд красуні, спрямований на Лєміс, палав. Тихоня поглянула на княжну, торкнулась руки, привертаючи увагу.

- Що, Тихоня? - Здригнулася дівчина. - Я не хочу слухати ці казки, мені і так важко!

- Вітаю велику і високу Плай'то! - Обличчя Ванса було спокійне, Тихоня здивовано вдивилася в нього, ніби щойно бачила якусь іншу дівчину.

- Давно ти тут? - Маленька подруга княжни продовжувала роздивлятися красуню, яка так дивно змінилася з останньої зустрічі. «Обличчя стало сухіше, стоїть прямо, руками не смикає, як раніше. Очі. Очі змінилися: були водянисто-блакитні, маленькі, а зараз темні, якісь блискучі. І цей вогонь - з'явився і кудись зник. Де я бачила схоже? Що вона могла чути? А як тихо підійшла».

- Щойно увійшла. - Ванса спокійно дивилася на дівчат. - Дивлюся, ви шепочетеся, вирішила не заважати. Невже Тихоня нарешті знайшла собі когось, про кого можна пошепотітися?

«Не дуже-то і змінилася!» - Зауважила про себе дівчина. «Бо підначки ті самі, лише без минулого азарту, вже і це – добре». Питання Ванса було залишене без відповіді, але пожвавлення княжни, яка побачила красуню, злегка дряпнуло по самолюбству.

- Вітаю, Ванса! Як твої успіхи? - Княжна торкнулася жезлом невеликого срібного гонгу, на звук вмить з'явився раб-чоловічок, поставив для красуні третій шезлонг і прибрав порожні блюда. - Давно ми утрьох не збиралися, може, прогуляємося увечері до Князівського саду? Або підемо повечеряти десь? Так не хочеться сидіти в палаці! Ванса, що запропонуєш? Ти ж у нас знавець і законодавець високої моди! Після хсіітингу вже може не бути вільного часу, а доки ми нікому й нічим не зобов'язані діти!

- Як бажає велика! - Ванса ненадовго замислилася. - Я пропоную невелику харчевню в районі Академії. Можемо трохи посидіти там, а потім спуститися вниз на малу Арену - там сьогодні має бути бій рабів-чоловічків проти якогось лоо’таргі. Повинно бути цікаво, у будь-якому разі не нудно і ця спека так не дошкулятиме! Втім, без бою можна обійтися - просто посидимо в цій тихій харчевні, а в Князівському саду завжди ця обридла…

* * *

…метушня кудись поділася з просторих приміщень імператорського палацу, який був одночасно князівським палацом клану Дітей Торону. Скрізь панувала трохи тривожна і урочиста тиша. Пара Золотих Кігтів на вході стояла в півоберта до зала, замість того, щоб оглядати місцевість зовні. Втім, на східцях і на площі перед палацом нікого не було. Яскраве сонце наближалося до середини тче, вмощена каменем площа відчутно нагрілася і хвилями посилала караульним тягуче пекло разом з слабкими подихами вітру. Повітря над каменем бруківки примарно тремтіло, химерно спотворюючи контури будівель на протилежному кінці площі. Караульний трохи примружив очі - відблиск сонця сліпив його. Він трохи зрушив у тінь від високих кам'яних колон портика, стилізованих під могутні стволи дерев, його напарник вловив рух і теж трохи посунувся з місця. У одному з внутрішніх входів до залу хтось промайнув - погляди воїнів скосилися туди, напружилися, немов в очікуванні атаки. З коридорного отвору швидко визирнуло стривожене обличчя слуги, очі обігли порожній зал – голова зникла, через пів ті сам слуга з незалежним виглядом почав прискорено перетинати приміщення, злегка прослизаючи сандалями відполірованою поверхнею блискучої підлоги. Воїни біля входу трохи розслабилися. Правий повів плечима, розминаючись, потім повертів головою в сторони - почувся гучний хрускіт шийних хребців. Його товариш звузив очі і усміхнувся - звук хвилею прокотився порожним залом і одразу ж був заглушений переляканим вигуком слуги, який прожогом кинувся назад, в напівтемряву коридору. Обидва воїни посміхнулися і продовжили ледаче очікування. Добігав кінця третій, останній тче хсіітинга імператорського клану. Сьогодні буде проведено ритуал накладення кланової мітки - канг'торус для молодих членів клану, після чого відбудеться традиційне виконання гімна магів – калєма {Калєм - «гімн магів». Звичай магів клану по завершенні хсіітінгу разом співати клановий гімн, щоб продемонструвати магічне мистецтво. Під час співу синхронізуються і об'єднуються енергії аур співаючих. При цьому маги впадають в стан ейфорії схожий з наркотичним сп'янінням з-за перезбудження магічного джерела та аури.}, і нарешті святу кінець. Тобто кінець і посиленим караулам в палаці, і ризику раптово наскочити на приїжджого здалеку співкланівця з вищих, який бажає продемонструвати усім, і найбільше собі самому, особисту значущість у порівнянні із звичайними воїнами.

На далекому кінці площі з'явився вершник і за пару ті до нижніх східців, які ведуть до входу в палац, хвацько підскакав лємарг на відмінному бойовому вуцарі. Вправно залишив сідло з високою задньою лукою, трохи почекав прудкого слугу-чоловічка, не дивлячись кинув поводи. Мигцем оглянув себе і швидко почав підніматися сходами нагору. Караульні біля входу перезирнулися, не повертаючи голів, і застигли в нерухомості з кам'яними обличчами. Вершник швидко пройшов повз низ всередину, лише на мить затримавшись біля входу, - губи одного з воїнів торкнула ледь помітна усмішка. Караульний зачекав, прислухаючись коли вщухнуть швидкі кроки відвідувача, потім сильно двічі смикнув за невеликий мідний важіль, прихований в затишній ніші стіни у нього за спиною.

«Діти Торону... щоб їх!» - Із злістю думав княжич Торсу, прямуючи до спуску на нижні яруси імператорського палацу. «Навіть голови не схилили, як годиться за імперським етикетом, не кажучи вже про те, що повинні були взагалі розтягнутися біля моїх ніг! Великий пращур заснував нашу імперію і сам же заклав в неї смертельну хворобу! Ну, навіщо!? Навіщо він придумав це ганебне звання - діти клану? Які можуть бути діти з сірих чи кастагі? Лише вбогі, які порушують заведений порядок, не придатні ні на що! Які заважають справжнім воїнам обійняти гідне місце!» Товсті чуттєві губи лємарга скривилися в невдоволеному оскалі-гримасі, права рука звично потягнулася до руків'я короткого клинка на вузькому срібному паску. Не знижуючи швидкості, притьма задріботів короткуватими ногами, спускаючись на третій ярус широкими, відмінно освітленими сходами. Перед останнім прольотом трохи притишив ходу, вдягнув на обличчя урочисто-нудьгуючий вираз і вийшов до великого майданчика перед входом, заповненого слугами та караульними. Дві дюжини лємаргів стояли в два ряди вздовж обох стін, залишаючи широкий прохід до високих стулок дверей. Усі завмерли, спрямувавши погляди перед себе, поки княжич неквапом прямував до входу в зал зборів клану. У прохолодному повітрі підземелля ледве відчувалася суміш із запахів вина, прянощів і вогкості. Біля самих дверей стояв старший караулу - молодий маг у святкових шкіряних обладунках з коротким списом в лівій руці.

- Хто ти, що завітав сюди в знамений тче хсіітингу? - Урочистим голосом запитав він Торсу.

Княжич трохи забарився з відповіддю:

- Торсуноаль Тєрав з Дітей Торону рід Тополі, просить честі бути присутнім на хсіітинзі!

«Де потрібно - ритуалу не дотримуються« - з роздратуванням подумав Торсу, вдивляючись в обличчя мага. - Де не потрібно - спектакль влаштовують! Знає ж мене чудово і навмисно затримує! І учора було те саме, і в перший тче, хоча караули були інші! Змовилися, але не причепишся - все за традицією!»

- Хто звав тебе? - Маг скосив очі на когось у строю, і в них застрибали веселі вогники.

- Голос крові! - Торсу ледве стримався, щоб не озирнутися на невідомого жартівника.

- Навіщо ти прийшов? - Старший караулу не відступав від канону.

- Сказати і почути! - Княжич подумав, що потрібно було прийти трохи раніше. Він навмисно підгадав час, аби бути останнім з прийшлих і цим підкреслити своє особливе ставлення до нинішнього князя, але спізнюватися до початку церемонії не розраховував - порушення етикету перетворювало добре продуману ескападу на втрату обличчя перед усіма членами клану. А це ставало цілком можливим з-за витівки старшого караулу, який несподівано намірився наслідувати усім нюансам традицій. «Цікаво, він сам до цього додумався чи хтось підказав?» Торсу звузив очі, але більше нічим не видав своє роздратування.

- Тараль румейго т'аперол! - Маг вирішив не дратувати племінника імператора, нарешті завершивши належний за етикетом монолог, двоє воїнів легко прочинили праву стулку і Торсу увійшов до зали зборів клану перед самісіньким початком урочистої промови князя.

Величезний зал був розділений на дві умовні частини: низька по периметру - висотою із звичайну кімнату, щільно заповнена членами клану, які розташувались за столами та уздовж стін; висока у центрі - вільний овальний майданчик з невеликим підвищенням-сценою, на якій зараз був князь Боксун, шостий імператор Лоора і н’Гапутри. Трохи позаду нього стояли два члени постійної ради клану, яка називається так само як і загальні збори - хсіітинг. Ця трійця керувала кланом у проміжках часу між зборами, які проводилися не рідше одного раза на лозу. Торсу неспішно пробирався до свого місця в першому ряді столів з боку сцени, на ходу розкланюючись зі знайомими і не дуже співкланівцями. Багатьох з них, які живуть далеко від Ткета, можна було зустріти лише тут і навіть не кожної лози. На обличчі княжича грала задоволена посмішка - маленький план цілком удався, князь терпляче чекав на очах у всього клану, поки він займе своє місце. Ось і перший ряд столів, за яким сиділи члени імператорського роду, і єдине порожнє місце. Його місце. Торсу підходить, крадькома озирається, вловивши погляди більшої частини присутніх, які зімкнулися на ньому, і сідає, недбало відкинувшись на спинку стільця. Гомін голосів в залі поступово стихає, князь Боксун починає промову, яка розпочинає третій, останній тче хсіітинга клану Дітей Торону. Клану імператора.

«Кожну лозу одне і те саме!» - З роздратуванням думав Торсу, пропускаючи повз вуха слова дядька. «Прибутки зростають, кланова доля всіх влаштовує, багатьом членам клану, які мешкають в провінції, навіть не треба робити щось особливе - підтвердив власний рейтинг, заплатив клановий податок і залишилося досить для безбідного життя. А якщо врахувати, що більшість обіймають посади Намісників імператора в князівствах, то і зовсім розкішно - виконуй вказівки із столиці, та ще і «подяку» від місцевих князів отримуй за дрібні поблажки. Тьху! До чого докотився клан? Уся Імперія?» Жовчні думки на пухкому обличчі не відбивалися, верткими стоногами лоскочучи мозок. Княжич непомітно оглядав присутніх, не припиняючи подумки кривитися і надавати співкланівцям несхвальні епітети. «У останні декілька кілець в клані значно побільшало торговців у порівнянні з магами чи воїнами - і нікого це не турбує. На минулому хсіітингу прийняли до клану двох дітей службовців Імперської Канцелярії, звичайно з Дітей клану, заснованих першим імператором. Навіщо? За що? Слабкі маги, звичайні клерки, тільки і радощів, що їх родини чесно служать клану вже п'ять поколінь, але хіба це достатня причина? Мене, племінника імператора, кращого воїна клану, - й то нікуди не запрошують! Батько хоч мав можливість бути присутнім на імператорській раді, на судах, а я?» Погляд зупинився на сусідньому столі, за яким сиділа красива пара лємаргів: високий, вишукано одягнений чоловік з благородним обличчям і маленька, так само вишукано вдягнена жінка, з короткою класичною зачіскою військового клану. Високий лємарг з байдужим виразом на обличчі слухав імператора, легенько поплескуючи рукавичками з щонайтоншої шкіри собі по коліну, а жінка, навпаки, з цікавістю розглядала усіх присутніх. «Дядечко Ксавэль з дружиною, молодший брат імператора. Лише на хсіітинзі та обов'язкових прийомах його і бачу. Ось кому немає ніякої справи ані до ситуації в клані, ані до пролізших в нього кастагі - лише полювання та подорожі. І він вважається серед вищих Ткета зразком смаку і поведінки! Начебто дружина з шанованого військового клану, а теж з чудасіями - жодного нового балагана артистів-кастагі не оминає, вірші вигадує! Могла б створити власний військовий загін і здійснювати набіги на лісових кастагі, царгів або цих знахабнілих чоловічків в колишніх містах ванталь, але ж ні – дружина брата імператора спектаклі з рабами в маєтку закочує! Тьху! І дочка туди ж - магиня недороблена! У старі часи Лєміс давно вже підібрали гідну пару з співкланівців і чекали лише завершення ритуалу канг'торуса, аби висунути вимоги за другим правилом гайсірума {…друге правило Гайсірума - згідно другого правила Гайсірума, обдаровані зобов'язані народжувати нащадків в певні проміжки часу. Якщо вони цього не можуть або не хочуть робити, клан має право примусово призначити йому/їй партнерів на деякий період, навіть якщо у обдарованого є чоловік(дружина). Існує багато способів легального ухилення від цього пункту.}! Та навіть легко видали б заміж за родича, аби зберегти владу та кров в сім'ї!» Торсу перехопив погляд дядька і злегка нахилив голову у вітанні, супроводивши рух привітною посмішкою - у відповідь високий лємарг теж посміхнувся і прикрив очі. «Не даремно батько їх на дух не виносив! За що і потерпав. Родичі важають, ніби я не здогадуюся, чому друге перенесення аури стало для батька невдалим? Нехай... нехай сподіваються - невдовзі настане мій час. Я не дивитимусь, як вони плюндрують все дороге мені, перекручують наші традиції, змішують правила т'аперол із звичаями нижчих! Ні, я не дозволю цього - влада повинна належати вищим кастам, по-справжньому вищим, не можна мішати кров з негідними. У старі часи я узяв би Лєміс за дружину і об'єднав дві гілки сім'ї. Але зараз традиції забуто і доведеться діяти брутально». Рука під столом стислась в кулак.

Тим часом князь клану Дітей Торона, імператор Лоора, закінчив промову під схвальний неголосний гомін присутніх. Він зробив крок вперед, здійняв руку, привертаючи увагу, і пів обернувся до підвищення, де стояли два члени ради.

- А зараз ми починаємо великий ритуал канг'торуса - накладення кланової мітки на гідних молодих членів нашого клану! Нехай вони з честю несуть кланову відзнаку, а отримані ними нові можливості будуть використані в ім'я і на славу Дітей Торону! Внесіть Серце Клану! Запросіть гідних і магів клану!

Тільки-но вщух голос князя-імператора, як в залі настала повна тиша - починався один з найважливіших ритуалів в житті лємарга-вищого. Права і обов'язки повноправного члена клану, нові можливості і відповідальність - більшість з присутніх, навіть таких, які пройшли не одно омолоджування, досі яскраво пам'ятали цю подію власного життя. Комусь ритуал давав більше, комусь менше. Деяким не давав майже нічого, але життя після нього неодмінно змінювалося.

Один з членів ради відійшов до невеликого столика біля стіни, відкрив кришку красивої дерев'яної скриньки, обережно витягнув з неї згорток і за декілька ті обернувся до присутніх з невеликою виблискуючою кулею в руках, високо піднятих над головою. Він зробив слабке посилання хсіі всередину артефакту, і залом линула легка хвиля магії, яка примусила стрепенутися у відповідь кланові мітки присутніх. Більшість лємаргів пожвавилася, розпрямилися втомлені спини, вогнем спалахнули очі. На блідих щоках багатьох літніх магів і магинь проступив слабкий рум'янець. Присутні з низькою обдарованістю відчули лише легке лоскотання усередині, але теж вдавали збудження, немов шановані маги. Нікого не залишив байдужим поклик Серця клану. Торсу, який майже не відчув струменю хсіі, з прикрістю скривив обличчя - цей момент хсіітингу щоразу підкреслював його обмежену обдарованість, й тому був особливо неприємним. Прикидатися схвильованим, як інші із слабким даром, княжич не бажав.

Член ради трохи постояв, щоб усі роздивилися артефакт, і урочистим кроком рушив до центру зали. Другий член ради в цей час наблизився до протилежного кінця, де сиділи за столами члени клану, і вивів з-за спин гостей близько двох дюжин молодих юнаків і дівчат. Обидва члени ради зустрілися в центрі, біля невисокого кам'яного стовпчика, який винесли і встигли встановити шестеро кращих магів. На вершину стовпчика був покладений канг'торус, маги встали півколом з одного боку, а кандидати з іншого. Князь стояв біля серця клану спиною до магів і розглядав десять юнаків і вісім дівчат, які розташувалися лицем до нього.

«Дюжина і шість кандидатів. Замало. З кожною лозою усе менше, хоча кількість членів клану зростає. Багато хто не ризикує посилати слабких дітей на ритуал». Думки мл'яво ворушилися в голові, неабияк втомленій після трьох тче хсіітингу. «З них лише шестеро закінчили кланову школу, інші проходили навчання в приватних, де вимоги значно нижчі. До того ж більшість шкіл - немагічна. Тягнути далі не можна, потрібно діяти - після хсіітингу збираю малу раду». Князь Боксун, Імператор Лоора і н’Гапутри, тепло посміхнувся присутнім і підняв вгору обидві руки.

- Члени клану, слухайте і не кажіть, що ви не чули. Я, Боксунаєль Сак'кар з Дітей Торону, якого прозивають Ріка бахсатів, оголошую про початок ритуалу канг'торуса для гідних дітей клану. Якщо у когось є заперечення по кандидатах - це ваш останній шанс їх проголосити! У вас є час лише до початку ритуалу!

Імператор зробив ледве помітну паузу, на його пам'яті заперечень ніколи не було, тому урочисто продовжив:

- Маги і кандидати, займіть свої місця! Членів клану прошу утриматися від вигуків і порад - ви порушуєте концентрацію і магів, і кандидатів! Усі поради після ритуалу! Ми починаємо!

Шістка кращих магів клану встала у нього за спиною, хсіітумб Боксуна відчув м'який перекат хвилі хсіі. «Синхронізують магічні джерела, зараз почнуть». Він зробив запрошуючий жест сухорлявому хлопчині, який стояв першим серед кандидатів. Той перелякано озирнувся на когось серед глядачів, судомно глитнув і зробив крок до канг'торусу. «Як завжди, розпочинають з найслабкіших. Хто тут у нас? Рід Пухиря, вічні доглядачі кланових угідь. Що ж, їх рід за віком навіть старший за мій, хоча сильних обдарованих ніколи не мав» - Боксун підбадьорююче посміхнувся юнакові і вказав рукою на сферу. Той ще раз глитнув і рішуче поклав обидві долоні на артефакт, залою одночасно прокотилися легка хвиля хсіі і тихе зітхання присутніх - ритуал канг'торуса в клані Дітей Торону проходив перший з кандидатів. Фігура юнака кілька разів сіпнулася, немов від легенького уколу, переляк на обличчі змінився спокоєм, потім, за знаком старшого з магів, хлопець відняв руки від сфери і гордо пішов до родичів. З їх боку донеслися тихі вітання і збуджені голоси. Наступною була дівчина з Мармурової краплі, загальновідомі творці артефактів, один з найбагатших родів клану. Власну невелику обдарованість вона компенсувала кількістю коштовностей: руки по лікті, ноги до самих кісточок стопи, шия, груди, голова - все було всіяне суцільним блиском, за яким складно було розглянути саму хазяйку. Упевнений крок вперед, долоні на канг'торус, князь знову відчуває струмінь хсіі з-за спини. Якщо дівчина і відчувала біль під час ритуалу, то цього ніхто не помітив, знак старшого і черговий новоспечений член імператорського клану приймає поздоровлення родичів. Наступною була струнка красуня в чепурному сарі і багатому шарфі з кістяними висульками. «О, цю я бачив десь, до того ж нещодавно, безперечно щось знайоме!» - Князь нічим не виявив цікавість до дівчини з короткою військовою зачіскою. Упізнати Ванса, яка бігла площею декілька зюф тому в сарі з гривою волосся, розвіваючого за спиною, в цій зосередженій обстриженій лємаржці було важко. Далі чергою пішли інші учасники. Період ритуалу збільшувався із зростанням обдарованості кандидатів, для деяких він проходив дуже боляче. Високий хлопець, який п'ятнадцятим проходив канг'торус, лантухом осів на підлогу після завершення ритуалу, але знайшов в собі сили самостійно підвестися і прошкандибати до столів. У залі поступово здійднявся низький гул голосів, глядачі втомилися, переговорювалися між собою, по руках пішли кубки з вином в групках родичів, які оточували тих, що вже пройшли ритуал. Князь жестами давав команди кандидатам, занурившись у власні думки, шістка магів за спиною зробила паузу для зміни порожніх накопичувачів хсіі. «Гасієррі Плай'то, рід Тихого затону. Друга за рівнем обдарованості серед кандидатів, а за розумом швидше перша!» - Боксун схилив голову у вітанні перед маленькою лэмаржкою. «Яка мала бути моєю дочкою, але не склалося. Шкода, багато можна було б змінити. Добре, що найсильніші обдаровані в цю лозу - з підтримуючих мене родів, а Тихоня, до того, ще і близька подруга Лєміс. План Направляючої хвилю має гарний шанс на успіх!» Ритуал з Тихонею тривав близько двох дюжин ті, але жоден м'яз не здригнувся на тілі дівчини. Вона застигла нерухомою статуєю, ледве височіючи над стовпчиком з артефактом, і повільно відійшла убік лише після дозволяючого помаху старшого мага.

Останньою до канг'торусу вийшла Лєміс із застиглим обличчям. Її очі, не відриваючись, дивилися на виблискуючу сферу, наче намагаючись щось розгледіти усередині, ліва повіка періодично дрібно сіпалася. Імператор підняв руку, привертаючи увагу шістки магів, і дав знак, що особисто керуватиме ритуалом. Вони розірвали магічний ланцюг між собою, потім кожен по черзі скерував струмінь хсіі у бік Боксуна. Той вправно підхоплював енергію, урівноважував з власним джерелом-хсіітумбом, вплітаючи в загальний струмінь, поки уся шістка не виявилася зав'язана на нього. Магічне коло, вінець майстерності і вища міра довіри між обдарованими. Або вища міра підпорядкування, якщо до кола підключають проти волі. Жест рукою, але племінниця продовжує стояти, з тривогою розглядаючи канг'торус. «Що з нею? При тому ритуалі сталося щось погане, про що мені не сказали або ще занадто свіжі спогади про біль, який супроводжував процес? Хочеться швидше закінчити. Потім гімн магів, буйні веселощі обдарованих, чого багато старих магів чекають цілу лозу, і знову обридлий пил повсякденності». Лєміс обережно поклала долоні на слабо виблискуючу сферу, імператор скерував туди об'єднаний струмінь енергії, фігура дівчини напружилася, відчувши тремтіння в сферах аури. Перші декілька ті він помалу збільшував потужність, намагаючись досягти максимуму для Лєміс. Коли рівень хсіі, який пропускався одночасно крізь канг'торус та хсіітумб кандидата, досягав апогею, слід було припинити збільшення і підтримувати потужність до початку зворотньої віддачі. Боксун багато разів проводив ритуал і досконало знав нюанси. Потужність потоку зростала, племінниця заспокоїлася, але невдовзі нервувати став сам імператор. Ще трохи і сила плину сягне двох третин сумарної здатності магічного кола, а такого Боксун не пам'ятав вже багато кілець. «Що ж за ритуал з племінницею провели? Енергія провалюється в ауру дівчини наче пісок у річку! Ще трохи і почнеться магічне виснаження обдарованих, які склали коло! Скільки за часом вже йде ритуал?» Боксун обережно ще трохи збільшив потужність і вдивився в княжну. Дівчина стояла, випроставшись, трохи відкинувши голову назад, долоні щільно охопили канг'торус з боків, немов збираючись відірвати від стовпчика-підставки. Під закритими повіками швидко оберталися очні яблука, губи трохи відкрилися і злегка витяглися вперед, немов в очікуванні ковтка прохолоди, на обличчі намальоване задоволення. «Дивно, зазвичай під час ритуалу всі відчувають сильний біль. І він тим сильніше, чим вища обдарованість кандидата і більші зміни аури» - Із здивуванням відзначив імператор, одночасно збільшуючи струмінь до максимуму. «За шість ті завершую ритуал, навіть якщо не буде зворотньої віддачі! Продовжувати збільшення занадто ризиковано!» Боксун скосив очі у бік гостей, ніхто уваги на завершення ритуалу вже не звертав, лише батьки Лєміс і Тихоня не зводили погляду з завмерлої групи у центрі зали. «Все! Досить! Буде, що буде!» - Боксун злегка напружив волю, обмежуючи плин хсіі. Фігура навпроти здригнулася і напружилася, обличчя спотворила гримаса злості, вискаливши маленькі рівні зубки. На всі боки від Лєміс хлюпнула потужна хвиля сирої темної енергії жаху, молотом гупаючи в щити присутніх, десь в натовпі голосно знудило гостя, який невчасно розслабився. Імператор відчув, як з нього посилено потягли енергію, ззаду закректав хтось з магів, які брали участь в колі, потім дзвінко луснув якийсь накопичувач хсіі. Фігура Лєміс затягнулася мерехтінням, на рівні грудей розлилося слабке сяйво. Невеличкий спалах і Боксун бачить поперед себе потворне обличчя с’сафи з вискаленими іклами і проваллям носа, відтік енергії зростає, викликавши райдужні плями магічного знесилення перед очима. Знову спалах і над канг'торусом схилилася фігурка княжни із спотвореним жахом обличчям. «Зараз вона нас вип'є». – Б'є блискавкою імператора панічна думка, і весь зал накриває потужна повінь сирої хсіі.

Блимають та згасають світляки, занурюючи приміщення в темряву, одночасно злітає хвиля лайки й так само стихає, падає тиша. Скрізь зв'язок магічного кола з артефактом князь відчуває велетенський зворотний потік енергії та ледь встигає скерувати його всім магам. Слабо загоряються один за одним світляки під стелею, слідом за ними вибухає гвалт серед присутніх. Всі стривожено озираються, деякі перевіряють зброю, кілька магів застигли з заплющеними очима, напевно створюючи плетиво заклятть. Тут й там лунають докори та звинувачення, багато хто з підозрою поглядають на групу магів і імператора. Виникає слабкий, ледь помітний рух, приводячи наприкінці, за півдюжини ті, до поділу присутніх на дві протистоячі групи. Одна, значно більша, розташувалася ліворуч та ближе до Боксуна. Друга, меньша, праворуч й ближче до виходу. «Вони вважають, що це моє закляття і їм зараз доведеться надати відповіді. А за що? Їм краще знати, винуватий завжди краще знає, у чому по-справжньому винен, мені важливо лише запам'ятати обличчя! Проте, що насправді відбулося? Добре, це згодом, зараз треба зупинити різанину, а що сказати?»

Боксун повільно вийшов трохи вперед і підняв руку, шум в залі поступово згас. У тиші несподівано голосно пролунало рипіння вхідних воріт і до імператора підбіг маг-старший почесного караулу. Він навіть не виконав належного уклону, а одразу щось зашепотів на вухо. Брови імператора злетіли догори. Вислухавши, Боксун знову підняв руку.

- Члени клану! Мене повідомили, що Ткетом прокотилася потужна хвиля сирої хсіі! У місті вийшла з ладу або розрядилася половина накопичувачів, через це впали деякі будівлі та мости, у багатьох місцях пожежі! Серед нижчих ширяться плітки, ніби це помста ванталь за Пісню Торона, в кварталах кастагі паніка й безлад! Прошу усіх зберігати спокій і підніматися до виходу з палацу - там знадобиться ваша допомога. Старший Кігтів формуватиме загони, які виступають до міста, прошу обдарованих клану приєднатися до них задля допомоги! Що б це не було, ми повинні втримати столицю від паніки!

Напруга в залі помітно згасла, усі задовольнилися почутим. Не змова? Не пастка князя винуватцям? Чудово. А що маги знов щось утнули, хоч і сильніше у багато разів, ніж зазвичай, - це нормальне, з'ясовне явище. Члени клану повільно потягнулися на вихід, залишивши князя наодинці з шісткою найсильніших магів, які досі стояли в колі.

Боксун з полегшенням зітхнув і повернувся до стовпчика з канг'торусом. Навколо Лєміс, яка лежала без єдиного руху, метушилося декілька фігур. Мати княжни сиділа, тримаючи її голову на колінах, батько розгублено стояв праворуч. Трохи осторонь завмерла маленька фігурка з куцею зачіскою, перелякано вдивляючись в обличчя подруги. Сама княжна була непритомна. «Хвиля хсіі з-за Лєміс чи збій ритуалу з-за хвилі хсіі? Як зараз дізнатися? Розберуся пізніше, наразі не це головне! Але ось з оголошенням спадкоємиці краще почекати до з'ясування. Направляюча хвилю буде невдоволена, але мені зайвий ризик ні до чого». Боксун відвернувся, прикидаючи, що зробити в першу чергу, і рішуче попрямував до виходу з зали в оточенні дюжини Кігтів. «Як не вчасно все! Як не вчасно! Зараз почнеться бродіння різних чуток, піднімуть голови усі, хто побачить в цьому знамення і почнуть тлумачити його на власну користь. Як не вчасно…»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.