Глава 19. Щоденник Сорона

«Зелених джунглів шепіт

над урвищем застиг

сум'яттям оповитий.

Ми разом чуєм зойк

народження світанку.

Тессаро'са з Дроблячих на прізвисько Сонячна нитка, «Народження сина».

«Окрему увагу варто приділити ставленню лємаргів до матерів можливих обдарованих. Дюжини кілець відбору виробили сталу традицію, яку наслідують усі без виключення вищі клани. Притулок. Ще одна особливість нашого суспільства, яке побудоване на хсіі, живе за рахунок хсіі, поклоняється хсіі і... іноді щиро боїться та ненавидить її. У притулках ховаються матері майбутніх обдарованих починаючи з дев'ятої зюф вагітності. Там найчастіше зберігаються запаси клану і переховуються його члени під час великих війн або різноманітних катаклізмів. У таких притулках природний рівень хсіі є найбільш стабільним, хоча серед необдарованих помилково вважають, наче її там взагалі немає. Це хибна думка. Хсіі є у притулку, проте вірогідність несподіваного стрибка магічної енергії, її природного спалаху, там дуже мала. Маленький обдарований залишає це місце лише після проходження обряду гомар’ітугпа, вже готовим до контакту з навколишньою магічною реальністю…

* * *

Ранок, після сцени в сховищі, застав практично всю вчорашню компанію в офіційному кабінеті князя Алєхоеля. На легких бамбукових стільцях з майстерно переплетеними високими спинками сиділи п'ять чоловіків і одна перелякана жінка. Зараз мало хто впізнав в цій мініатюрній знервованій красуні, яка стислася на стільці з правого боку столу, страшну магиню, що жбурляла минулої ночі хвилі заклять на всі боки. Фрілан’са зіщулилась та нервово погойдувала ногами, які не дотягувалися до підлоги, і кидала косі погляди на задумливих і розгублених чоловіків. На ній було нове сарі звичного яскраво-блакитного кольору, чоловіки теж встигли перевдягнутися. У всіх на обличчях була більша або меньша втома після безсонної ночі, яка ховалась зараз під майже однаковою для присутніх нервовістю.

- Отже, шановний Кастіель тас тому перервав складання переліку в сховищі і повідомив мене про відсутність там «серця клану»! - Князь Алєхоель похмуро втупився у дружину. - Пів таса тому я зібрав вас тут, як залишившихся у живих свідків нічних подій. Тіла Найтихіших, Каліси і хранителя артефактів ретельно обшукані - нічого. Густінох’с в клановій в'язниці. Він обшуканий і присягається, що нічого не брав, Кастіель і Трєгісель це підтверджують, вони бачили воїна та Ламіноль з моменту проникнення до сховища. Залишаємося ми з тобою Фрілан’са. Що скажеш?

Магиня звично скривилася в уїдливій гримасі, але притьма зупинилася. Знову скосила очі на інших, посмикала, потім розпрямила складку на сарі. Трєгісель не приховував задоволеної усмішки, Кастіель і два члени ради клану були стривожені.

- Я не брала... - Тихо буркнула лємаржка не піднімаючи голови. - Але… гадаю... знаю, де він може бути!

Усі, окрім князя і керуючого, з полегшенням заворушилися. Потім очікуюче втупилися у маленьку магиню.

- Тільки не кажи, що купила на нього послуги Найтихіших, - ядуче мовив Алєхоель. - Я в тобі розчаруюся.

Княгиня стисла губи, очі перетворилися на шпарки від люті, але більш нічим не виявила почуттів.

- Він може бути в кімнаті Ламіноль. Каліса повинна була підкинути туди артефакти з сховища. - Фрілан’са опанувала себе й дивилася на князя з очікуванням. - Але я навіть не гадала, що вона…

- Повинна була. Повинна... Була... Була! - незадоволено зморщився князь. - Була, та вже немає її. Так само, як й хранителя артефактів. З них вже не спитаєш. Чи спитаєш? Га, княгинюшка? Може спустити їх тіла до тебе в нижні кімнати - випробуєш вдачу? Чи вдало випробуватимеш? Про тебе такі чутки ходять, наче й мертві заговорять! Може спробуєш? Я допоможу, а якщо нічого не вийде, то і за тобою далеко посилати не потрібно буде...

Княгиня не відповіла, відвернувшись до вікна.

- Великий, не на часі зараз. - Кастіель охолодив князя. - Дозволь мені оглянути кімнати наложниці?

- Всі разом підемо, - з роздратуванням відповів Алєхоель. - Щоб потім не роздумувати хто де був і що робив, доки ти там все оглядав.

Він вийшов з-за столу і попрямував до дверей, інші мовчки потягнулися за ним. Останнім вийшов керуючий, пропустивши поперед себе княгиню. На його обличчі промайнуло занепокоєння. Група швидко попрямувала у бік приміщень гарему, розполохуючи дорогою слуг і примушуючи напружуватися варту, яка зрідка зустрічалася. Подробиць нічних подій ніхто в палаці достеменно не знав, але чутки вже поповзли.

Алєхоель швидко йшов на чолі спів кланівців, хмурячись і не відповідаючи на уклони та привітання зустрічних. Одразу за ним йшли два члени ради підкреслено ввічливо підтримуючи попід руки маленьку магиню. Вона швидко дріботіла, не встигаючи за високими чолов'ягами, довгий подол сарі майже не ворушився. З боку здавалося, наче вона летить над самою підлогою, повиснувши на руках супроводжуючих. Кастіель з керуючийом замикали вервечку. Вони трохи притишили кроки, пропустивши вперед верхівку клану і обмінялися парою тихих коротких фраз.

- Що сталося? Ми ж домовлялися, що Фрілан’са залишиться жити? - запитав Кастіель, не відриваючи погляду від групи попереду.

- Не знаю. Я ні до чого, це особистий гандж великої. Я дотримуюся угоди, проте не пам’ятаю, щоб там була умова допомагати Фрілан'са. - Трєгісель на ходу знизав плечима, він не приховуючи зловтіхи дивився на «ширяючу» між членами ради княгиню.

- Наложниця? Спритна артистка, вона могла таке утнути? - Висунув нове припущення його співрозмовник.

- Ні. Виключено. - Коротко відповів керуючий.

Кастіель питально поглянув на нього, знизав плечима, не дочекавшись пояснень, і замовк. Минувши пару поворотів тихо сказав:

- Потрібно обговорити пару питань, коли все вщухне. Біля грота?

Керуючий коротко кивнув. Далі, до дверей Ламіноль усі йшли мовчки.

Перед дверима наложниці стояли два вартових охорони палацу, князь зупинився і озирнувся на супутників. За його спиною усі вишикувалися майже як сьогодні вночі, перед входом до сховища, лише зараз замикали колону керуючий і Кастіель. Князь уважно оглянув усіх і зупинив свій погляд на Фрілан’са.

- Я вважаю, потрібно закрити вхід і вихід з палацу, поки ми не розберемося з цим… непорозумінням. - Магиня сіпнулася, але промовчала. - Прошу усіх стежити за собою і випадково не обмовитися при сторонніх про справжню мету пошуків. Ну, і ви усі теж залишаєтеся в палаці, поки…

Під поглядом князя присутні напружилися.

- Прошу уваги, великий. - Наперед вийшов керуючий. - Пропоную, аби не плодити зайвих чуток, оголосити про замах Мовчунів. Це цілком пояснить і обмеження входу-виходу і... вчорашні трупи. Для затриманих в палаці накажете використати гостьове крило? Адже вони можуть залишитися надовго і висловлювати невдоволення. Великий, дозвольте надати розпорядження варті, потім гукну Ламіноль крізь двері, аби відчинила - це я наказав закритися учора.

Алєхоель посміхнувся керуючому куточками губ, кивнув і відступився, пропускаючи до дверей. Трєгісель коротко роздав накази воїнам, підійшов до входу в помешкання наложниці, для перевірки смикнув за ручку - замкнуто.

- Ламіно-ооль! Ламіно-ооль! Це керуючий з князем! Чуєш мене? - Він почекав трохи, прислухаючись до звуків з-за дверей. - Відчиняй!

Ніхто з лємаргів біля дверей не може бачити, як у кімнаті на всі боки кидається в істериці наложниця. Вона хапає старий шкіряний баул, починає пхати до нього якісь наряди і застигає, наштовхнувшись на глузливий погляд чоловічки. Руки наложниці падають, вона без сил сідає на величезне ложе посеред кімнати, очі підкочуються. Але втратити свідомість, аби хоч на мить урятуватися від неминучого, не щастить - чоловічка швидко наближається і, коротко замахнувшись, відважує хльосткий удар під ребра.

- З-зза-була? – Злий тихий шепіт рабині з відчутним заїканням голосно лунає в порожній від переляку голові артистки.

Ні, вона не забула. Хоча краще було взагалі нічого цього не знати і не згадувати...

* * *

Цього ранку Ламіноль прокинулася на звичному широкому ложі з дивним почуттям нез'ясовного неспокою. Вона перекинулася на лівий бік, повела плечем, розминаючи затерплу спину, і завмерла від думки, яка блиснула скрізь залишки сновидінь: «Густінох’с!» Рвучко сіла і обдивилася навкруги. Все на місці, з ванни чується легкий шерех і дзюрчання води - рабиня готується до уранішнього моціону. Крізь завіси, які ледве коливаються, з боку балкона просвічують перші вранішні промені. Звичайний ранок. Чи ні? Може це захід сонця? Адже увечері вона повинна була з Густінох’сом йти до сховища. І з Калисою... Проспала? Не може бути! Приспали? Хто? Навіщо? Або все лише повинно статися зараз?

Наложниця обережно спустила ноги з ліжка і прислухалася. Окрім звуків з ванни, нічого. Накинула довгий халат з щонайтоншої тканини і, повільно ступаючи навшпиньках, підкралася до дверного отвору. Тілом пробігло неприємне тремтіння, маленькі волоски на передпліччях стали дибки. Крізь тонку тканину просвічував гострий ніжно-рожевий напружений сосок. Виглянула з-за стіни і втупилась поглядом в спину рабині, яка мокрою ганчіркою зосереджено ялозила підлогою купальні. «Напевно я переплутала день та ніч. Не дивно - в останню зюф купа всього навалилася» - думка заспокоїла.

Артистка-кастагі вже не ховаючись вийшла з-за стіни.

- Ти мала розбудити мене раніше! Так й радієш нагоді побайдикувати, доки сплю? - Тонкий халат впав на підлогу, оголяючи гнучку фігуру з ясно-кавовою шкірою. - Щось я остаточно закрутилася, навіть не пам'ятаю, як прийшла уранці. Я була в місті? Все було як завжди? Артефакт лічини на місці? Невже я проспала весь тче?

Наложниця підійшла до купальні і обережно спробувала воду пальцем ноги. Відсмикнула і з обуренням озирнулася на чоловічку.

- Чого мовчиш? А, ти ж німа! - Усміхнулася власному жарту лємаржка. Рабиня схилила голову, тому вираз обличчя не було видно. - Знову вода холодна! Скільки разів тобі товчеш одне й те саме! Воду грій трохи тепліше, ніж для себе, це раз! Буди мене наприкінці першого таса після сходу сонця або за один тас до заходу, якщо не наказала інакше, це два! Хіба складно це запам'ятати? Ну, нічого, незабаром все зміниться і у мене нарешті з’являться нормальні рабині-лємаржки, а не дурні чоловічки!

- Н-не з-з-з’являт-т-ться. - Від тихого голосу за спиною Ламіноль схитнулася і з виском рухнула в купальню, здійнявши високу хвилю. У падінні вона вивернулася набік, тому вдалося одразу ж виринути з неглибокого басейну і всістися на дно. Відкашлявшись та протерши очі, наложниця підозріло втупилася у служницю - та стояла, незадоволено оглядаючи своє сарі, мокре до самого поперека, та велику калюжу на підлозі. Ламіноль злегка відхилилася, виглядаючи у отвір проходу до кімнати, але там нікого не було видно і чутно. Знову почала уважно роздивлятися рабиню.

- Це ти? - Обережно запитала після пари ті мовчанки.

- Ц-цее я-яя! – Артистка знову сіпнулася від отриманої відповіді.

На півдюжини ті у кімнаті купальні запала тиша. Дівчата розглядали одна одну. Лэмаржка зі все зростаючим занепокоєнням, а чоловічка з незмінною байдужістю.

- Й... давно? - Пролунало нарешті напружене питання з басейну.

- В-від-уч-чора!

- Усмішка Калєнтаріеля! - Наложниця з полегшенням зітхнула. - Значить, ти ще не встигла нікому розповісти. Це добре.

Ламіноль спохмурніла, розглядаючи спокійну рабиню, потім поспіхом вибралася з купальні та укуталася рушником. «Бракувало мені до всього іншого ще балакучої чоловічки! Це окрім Каліси. І як невчасно… Ну, то нехай піде у вічність разом з жаднюгою-каштелякою, потім все одно усіх до однієї купи звалять».

- Це потрібно відсвяткувати! - Пролунав голос наложниці з кімнати на тлі шльопання мокрих ніг по підлозі. - Де ж я його поділа? Ти не бачила тут на столику стояли три глеки з вином? Один можемо з тобою відкоркувати! Де ж вони?

Рабиня з'явилася в проході. Стояла, трохи схилившись наперед, та повільно викручувала мокрий поділ, при цьому примружившись спостерігала за метушінням хазяйки.

- З-забрали. - Почула наложниця і вражено зупинилася. Усередині знову з'явилося передчуття чогось недоброго, як того нещасливго тче, коли полишала клан, а тітонька Глар'са розповідала справжню історію Канієль. Ламіноль мовчки повернулася до чоловічки.

- К-Каліса у-ч-чора в-взяла. - З кожним словом заїкання служниці було помітно все менше. - Від-дднесла в кімнати Ф-Фрілан’са. Там у великої прийом був - князь, члени ради і перший ніс.

Чоловічка з посмішкою дивилася на стрімко зблідлу, з розширеними очима, хазяйку, яка беззвучно ковтала повітря широко розкритим ротом.

- Н-нічого страшного вж-же - т-ти все проспала, Ламіноль.

Від цих слів наложниця прийшла до тями. Перехід від крайнього ступеню переляку до крайнього ступеню роздратування стався миттєво.

- Ти!! Жалюгідна рабиня!! На ферму! У загороду до рабів! - Лэмаржка кинулася до чоловічки і спробувала вчепитися у волосся, але заплуталася в довгому рушнику, який впав із стегон. Наново обмотавши тканину навколо талії, розвернулася до служниці з величезним бажанням відтягать за волосся по усій кімнаті. Чоловічка спокійно стояла, притулившись правим плечем до укосу дверного отвору, і зневажливо посміхалася в обличчя. Бажання тягати вмить зникло.

- Н-не хочеш спочатку дізнатися, ЩО ти п-проспала?

Ламіноль спантеличено дивилася на дівчину. Обличчя наложниці ставало все похмуріше і похмуріше. «Замість того, щоб отруїти Калісу і Густінох’са, я заснула. Або мене приспали. Каліса заходила сюди і взяла вино, то вона мене бачила, але нічого не сказала. Чому? Підступній каштелянці вдалося провернути все з Густінох’сом без моєї допомоги? Ділитися не хоче? А як же Густінох’с? Теж? Нічого не розумію! Каліса мене приспала? Напевно. Але де вона сама? Адже вино було отруєне! І вона віднесла його князеві!» Спантеличення на обличчі артистки поступилося жаху. Вона знову поглянула у бік балкона, де піднімалося вгору ласкаве уранішнє сонце. Уранішнє...

- К-каліс-са с-сьог-годні з-заходил-лла? - Заїкаючись, так само як чоловічка ті тому, ледве чутно запитала наложниця.

- П-підлогу п-помий - розповім! - Відповідь рабині змусила красуню заніміти.

Чоловічка повернулася до ванної кімнати й незабаром вийшла звідти з невеликим відром та ганчіркою. Ламіноль переводила погляд з відра на злостиву усмішку людинки і мовчала. Рабиня з розумінням усміхнулася і поставила відро біля стіни.

- К-Каліса вже не зайде... н-не турбуйся. - Чоловічка уважно дивилася на свою хазяйку. - Її вбили вчора в сховищі.

На обличчі артистки змінили один одного переляк, роздум, потім боязка надія. Ламіноль уточнила:

- Це правда? Ця жадібна ранса померла?

- Правда. Я сама бачила.

«Чудово. Отруйна лоо’таргі нікому нічого не зможе розповісти. Густінох’с? А що Густінох’с. Теж напевно мертвий. Стоп. Як вона сказала: Я сама бачила?»

- Ти була там? Що з воїном-білим? Йому вдалося піти? А тебе чому відпустили? - Наложниця спохмурніла. Щось не поєднувалося. - Нумо, розповідай все по черзі!

Чоловічка продовжувала стояти біля проходу до купальні й нахабно мовчати. Потім гмикнула, і легенько хитнула убік головою. У бік відра, яке стояло біля стіни…

Вже за дюжину ті Ламіноль закінчила нашвидку протирати підлогу у власній кімнаті, роздратовано кинула ганчірку до відра, й обернулася до рабині. Та, посміхаючись, сиділа за її столиком з притираннями і мазями. Подражнивши наложницю мовчанням ще пару ті, чоловічка неголосно заговорила:

- В-вчора не мене відпустили, Ламіноль, а тебе. Здивована? Ч-чому? Ти ж запитувала чи на місці артефакт лічини? На місці. Вже на місці. Дуже корисний артефакт. Він учора згодився, аби замість тебе з Густінох’сом в сховище йти. Густінох’с теж живий. Його князь відпустив, після розмови.

Ламіноль знову побіліла.

- Не тремти, князь на тебе не гнівається. Керуючий сказав, наче ти робила все за його вказівкою, а я підтвердила, що це Каліса мене змусила. Ну, в сенсі, ти підтвердила, як усі вважають. До речі, Густінох’с - це перший ніс княгині Бралоси. Воїна тобі підставили на прохання Фрілан’са, аби ви разом увійшли до сховища... і там померли. Бачиш, а ти його отруїти намірилася, як і мене зараз.

Ламіноль сиділа з розгубленою пикою і слухала коротку розповідь рабині про вчорашні події. Кілька разів попросила повторити незрозумілі моменти, потім надовго замовкла. Рабиня, закінчивши розмову, підхопила відро і пішла виливати до убиральні. Повернувшись до кімнати, застала свою хазяйку на ложі, підібгавши коліна до підборіддя, з опущеним на них обличчям.

- І що далі? - Глухо пролунало питання лємаржки. - Як мені наразі з цього виплутатися?

- А що далі? - Чоловічка знов зневажливо усміхнулася. - Для тебе все по-старому. Майже. Беремо артефакт лічини, міняємося. Я зображую тебе, а ти мене. Ну, підлогу там помити, на кухню збігати. Я тебе сильно завантажувати не буду.

- Я не хочу! - Підстрибнула артистка, щоправда без жодного обурення, більше з образою. У очах стояли сльози. - Та і як ти будеш мене зображувати? Ти, рабиня-чоловічка!

- Ой, Ламіноль. - Рабиня уїдливо посміхнулася. - Крутитися перед дзеркалом цілий тче? Приймати ванни? Міняти наряди? Зможу. Фрілан’са зараз не до тебе, князеві теж не цікава, тому... Чи ти хочеш розповісти йому правду?

- Стривай! - Ламіноль радо стріпонулася. - Ти ж казала, наче князь погодився відпустити мене в рідний клан! Що? Припини посміхатися, рабиня! Я розповім йому правду і тихо піду! Чого посміхаєшся?

- Ех, Ламіноль. - Рабиня з жалем дивилася на лэмаржку, яку це почало неабияк дратувати. - Князь сказав, що відпустить тебе ПІСЛЯ народження дитини! ПІСЛЯ! Знову до борделя чкурнеш? Але якщо стільки зюф до цього не завагітніла, то чому зараз вийде? Скажеш правду? Давай, кажи! Але не забувай, князь пробачив тебе саме через те, що носиш його дитину! А керуючий підтвердив ніби це він доручив тобі шпортатися з воїном-білим з дозволу князя! І велике щастя, що у тому вині була не отрута, а якась стародавня суміш-проносне - інакше ти зі мною зараз не розмовляла. До речі, керуючий наказав дізнатися, де ти її узяла?

Обидві співрозмовниці замовкли, замислившись кожна про своє.

«Все, як передбачав, Трєгісель!» - розмірковувала чоловічка. «Старий, мудрий лємарг майже слово в слово передрік поведінку моєї хазяйки, коли завітав учора після сцени в сховищі. Хоча чому старий, цілком ще нічого. І який ласкавий, такий не схожий на інших лємаргів. Напевно правду пліткували на кухні, наче у нього вже була наложниця-людинка. Може і мені поталанить? От і зараз навчив, що і як казати, й надалі обіцяв допомогти. Умовив навіть того, другого лємарга, аби мене вилікував та показав трохи, як управляти власною хсіі. Без цього я з артефактом лічини сама б не впоралася, навіть якщо і робила це раніше з Ламіноль мало не кожен тче. Сонне зілля приніс».

«Шіварі… стара княгиня лісових кастагі, так от що ти мені підсунула!» Ламіноль заклякла, уявивши, що було б зараз з усіма, якщо Берулія виконала по-справжньому її прохання. «Про це мовчатиму до останнього. Не потрібно навіть згадувати про неї, бо проноза керуючий тоді вивідає, що насправді я попросила. Він в курсі усіх моїх справ?! То що ж робити? Погоджуватися на умови нікчемної рабині? А як інакше!?»

Сказати нічого засмучена краля не встигла - з-за дверей почувся голос керуючого:

- Ламино-ооль! Ламино-ооль! Це керуючий з князем! Чуєш мене? Відчиняй!

Потужною хвилею накрила паніка, прожогом кинулася до речей. «Бігти! Бігти куди-небудь! Прожити ще хоч пару тче!» Потім очі чоловічки навпроти, дошкульний удар під дихало й артефакт лічини, який погойдується, перед самим обличчям.

- Не потрібно лічину, я і так згодна! - тихо шепоче лємаржка і біжить до дверей.

* * *

Лємарги на чолі з Алэхоелем входять до помешкання Ламіноль. Наложниця поряд з рабинею розтягнулися на підлозі в позі цілковитої покори. Керуючий підходить до них, піднімає і щось неголосно запитує. Ламіноль спочатку киває, потім заперечуючи мотає головою. Рабиня ховається у неї за спиною.

- Вона нічого не бачила, великий. Рабиня теж. Вночі ніхто ніде не виходив. - Керуючий покосився на Фрілан’са. - Я впевнений, оскільки сам ночував тут на балконі, аби уникнути всіляких... як ви влучно зауважили, великий, непорозумінь, а варта була біля дверей. Потрібно оглянути кімнати, Каліса мала підкинути артефакти коли Ламіноль була в сховищі.

- А рабиня? Запитайте у неї! - Фрілан’са щиро хоче, аби викрадене швидше знайшлося.

Керуючий незадоволено морщиться.

- Вона німа, велика. Князь щось зробив з людинкою на фермі. - Трєгісель ловить здивований погляд Кастіеля і непомітно киває, так само як за схожих обставин в сховищі сьогоднішньої ночі.

- А-ааа, та-ааак, пригадую... - З прикрістю у голосі тягне князь. - Пригадую, була там щодо чоловічків одна цікава ідея. Нічого не вдалося втілити, ідея помилкова, але виганяти було шкода. Втім, це на цю мить не важливо. Навіть якщо б чоловічка і не була німою, то що вона б зрозуміла? Трєгісель правий, потрібно оглядати кімнати.

Усі розбрідаються приміщеннями, біля наложниці і чоловічки залишається керуючий. Він дивиться на рабиню, та киває у відповідь і несильно підштовхує наложницю вперед. Ламіноль ображено обертається до чоловічки, потім до Трєгіселя і знехотя киває теж. В цей час красень із задоволеним вигуком витягає з-під ложа щось загорнуте в тканину і усі сходяться туди, подивитися на вміст. Обмінявшись розчарованими поглядами, ведуть пошуки далі. Наступною знаходить декілька коштовних каменів серед баночок з мазями Фрілан’са. Останніми виявляють в убиральні декілька дрібних уламків красивої коробочки. Князь уважно оглядає їх і тихо каже:

- Це він. Де їх знайшли? У відрі біля унітазу? Покличте рабиню. Йди сюди. Я запитуватиму - якщо вгадав, то кивай у відповідь. Зрозуміло?

Кивок.

- Ці уламки були у відрі з ранку?

Кивок.

- Учора увечері їх не було?

Кивок.

- Не бачила, хто це приніс?

Мотиляє головою.

- Що робила?

Долоні складені біля щоки, очі закриті.

- Спала?

Кивок.

- Ясно. Ця жирна лоо’таргі викинула канг… його в унітаз! - Князь в мовчазній люті подивився на Фрілан’са, та з переляку сховалася за спину красеня. - Твоя каштелянка, що ніколи... його не бачила? Це ти їй наказала? Ти уявляєш, як мені доведеться пояснювати старшим кланів кастагі-падальників ЩО вони повинні шукати в каналізації Катакомб? Це ж буде навіть потужніше за твоє вчорашнє нічне обсир... подвиг! Увесь Ткет дізнається й ґлузуватиме! Гаразд би канг'торус лише зник! Погано, але зрозуміло! Он Трєгісель гарну ідею подав про Мовчунів. А так, навіть не уявляю. Сказати, щоб шукали й пояснити що - ганьба на увесь Ткет, кінець першості клану в місті та князівстві! Не сказати - а раптом знайдуть? Вони ж усе просіюють дрібним решетом у відстійниках. Це єдиний заробіток для цих стерв'ятників!

Князь замовк. Збоку пролунало легке покашлювання.

- Що? - Роздратовано сіпнувся Алєхоель.

- Дозволю нагадати великому, що другим засобом заробітку кастагі-падальників є торгівля інформацією. Яку вони найчастіше і знаходять в стоках вищих кланів. У будь-яких стоках, великий. У мертвих, каналізаційних. І в живих, серед слуг. - Трєгісель співчутливо розвів руками. - Не можна цього дозволити, великий.

- О-ооо... - Простогнав Алєхоель. - Всі вільні. Вхід і вихід з палацу дозволяю. Завтра опівдні всі до мене - думатимемо. І я ще раз нагадую про збереження таємниці. Якщо дізнаюся, що хтось прохопився…

Князь неквапливо обвів усіх поглядом.

- За останні кільця ситого та спокійного існування деякі підзабули моє четверте кланове ім'я. Нагадати? О, княгинюшка перша згадала! Як добре мати поруч дружину, яка знає тебе з першого тіла! Ну, велика?

- Весела Смерть... - Княгиня з побоюванням подивилася на Алєхоеля. - Так тебе прозвали після придушення того бунту на межі князівства... Але це було так давно.

Усі в мовчанні вийшли із помешкання наложниці, залишивши там відверто сумну Ламіноль й приховано веселу рабиню. Дівчата посиділи поряд на ложі, перезирнулися і разом почали прибирати розкидані всіма кімнатами речі. Впоралися за пів таса й знову всілися на ложе, розмова не в'язалася, обом нелегко було звикнути до змін стосунків. Чоловічка витягнула з-під сарі артефакт лічини й заходилася для тренування злегка проганяти слабкі струмені хсіі візерунком, наложниця з переляком дивилася на це, але через невеликий час наважилася:

- Поверни, а? - Попросила вона. - Це родинний, від матері мені перейшов. Якщо тобі буде потрібний - я дам. Поверни.

Чоловічка глянула на колишню хазяйку і з жалем простягнула артефакт. Посиділа кілька ті, повертіла головою по сторонах.

- Хазяйка, збігай ти на кухню, а я, так і бути, в коморі та вбиральні підлоги протру після великих.

Наложниця зраділо кивнула, підскочила до столика з пахощами, підвела вії, торкнулася за вухами скляною пробкою від якоїсь пляшечки з пахощами, й зникла за дверима. Чоловічка з усмішкою спостерігала за діями «хазяйки» від входу в «свою» комору. Окинула поглядом звичну темну кімнатку - слабкий світляк під стелею, біля однієї стіни величезна скриня на маленькому постаменті, біля іншої високі стелажі з каменю. Згорнула матрац і поклала на скриню, подумала і поклала туди ж віник та бронзовий совок на довгій ручці. Узяла відро повне води, яке стояло біля входу, і умить облила підлогу, немов матрос палубу. Вода весело прокотилася кам'яними плитами і спрямувалася в далекий кут під нижньою полицею стелажу, незадоволено булькнула там і слабкою хвилею повернулася до рабині. Та здивовано подивилася на калюжу, яка стояла під ногами, зняла сандалі і, обережно ступаючи по тонкому шару води, підійшла до стелажа. Притримуючись однією рукою за витий кам'яний стовпчик полиць, іншою занишпорила під нижньою, в місці, де був зливний отвір. Повернулася під тьмяний світляк та із здивуванням почала розглядати невелику блискучу кульку в мокрій руці з брудними патьоками. Кинулася до ванної кімнати, притискаючи знахідку до грудей, почувся плескіт води і здавлений вигук здивування.

Чоловічка стояла навпроти яскравого світляка, вбудованого в стіну трохи вище за груди, і дивилася на нього крізь загадково спалахуючий предмет у долоні. Він був розміром доволі більше її кулачка, не ідеально сферичний, а трохи сплюснутий з двох боків. Не можна сказати, що кулька була прозорою - усередині ледь розрізнявся якийсь перетин різних площин, але з першого погляду було неможливо визначити, це внутрішня структура чи тіні від зовнішнього огранування. Саме огранування вражало - частина граней на світлі були повністю прозорими і складалося враження, наче рука відчувала поверхню, невидиму оком. Здивована рабиня простягнула розкриту долоню з кулькою ближче до світляка - усією кімнатою бризнули різнокольорові зайчики. Чоловічка вдивилася уважніше, здалося, наче під зовнішнім огрануванням бачить немов внутрішній шар, але вже з іншим малюнком, а за ним, далі всередину, ще один. Дівчина декілька ті роздивлялася орнаменти в дивній знахідці, які перетікають з одного в іншій, повертаючи її під світлом, потім сконцентрувалася, як робила з артефактом лічини, і обережно штовхнула частинку хсіі до кульки. Артефакт блимнув, ковтаючи подарунок, і міцно захопив увагу рабині, погляд поплив чередою граней, змінюючи візерунок за візерунком та занурюючись все глибше всередину. Чоловічка відчула, немов щось висмоктує з неї життя, закрутилася та запаморочилася голова, штовхнулося серце в самому вершечку горлянки і вона втратила свідомість.

Ламіноль, повернувшись, застала рабиню у вбиральні - та стояла навколішки перед унітазом і давилася в нападах нудоти, які безперервно слідували один за одним. Підняла на хазяйку бліде обличчя з очима в сльозах, і заперечуюче похитала головою. Наложниця байдуже знизала плечима і повернулася в кімнату до таці з їжею - у неї-то нудоти не було, а тому не було причини відмовляти собі в заслуженому обіді. У тому, що обід заслужений, Ламіноль переконала сама себе шляхом на кухню і назад. Каліса мертва, Фрілан’са в немилісті, а вона сама жива і задоволена - хіба не заслужила? Нехай не особисто, але ж жива і задоволена, а дрібниці не рахуються. Настрій, після багатьох зюф тривог і відбріхувань, був відмінним. Його не псувала навіть ця тупа чоловічка, яка несподівано виявилася хитрою змією. Нехай… Вимити підлогу чи піти на кухню - не така вже і велика турбота для артистки-кастагі, вона почекає. Потерпить до... А до чого вона потерпить? Наложниця замислилася, повільно облизуючи солодкий мус з срібної ложки. «Як казала чоловічка, одна-дві зюф і мене повезуть у притулок Ріслуани до народження дитини. А де його узяти це народження? У підсумку, правильно я погодилася на здирство цієї зухвалої рабині! Нехай собі народжує замість мене, головне після цього вчасно з Ткета втекти, поки облуда не спливла. Так, вирішено, одну-дві лози доведеться стримуватися». Крапля з ложки впала вниз, залишивши плямочку на сарі Ламіноль. Вона незадоволено скривилася, повернулася в бік убиральні, аби покликати служницю. Передумала, тихо зітхнула, і пішла в комору за чистим одягом.

* * *

Двох поважних плємаргів, які сиділи на зеленій траві кланового саду, плями на одязі анітрохи не хвилювали. Може через те, що одягнені були, наче для військового походу, а може тому, що думки кожного були зайняті чимось важливішим. Цього разу Трєгісель і Кастіель розташувалися в тіні біля далекого грота лицем один до одного, а не розслаблено привалилися спинами до прохолодного каменю, як позавчора. Обоє в облягаючій шкіряній броні, таких самих штанях і м'яких високих чоботях - звичайне вбрання воїна. У кожного в піхвах за кастовим паском звичні клинки, а у мага ще і набір перснів з великими каменями на кожній руці. Хто б побачив чоловіків з боку, міг би подумати, що два приятелі відпочивають перед спільним тренуванням. «Майже як сьогодні вночі, перед подіями у сховищі», - подумав керуючий, розглядаючи мага, який сидів навпроти. «Проте зараз він мені щит не виставить». Трєгісель згадав коротку сутичку в сховищі.

Вони удвох спостерігали за входом до скарбниці клану з самого раннього вечора, влаштувавшись в невеликій ніші стіни навскоси від дверей. Світло від слабкого світляка сюди майже не досягало, але маг все одно тримав напоготові слабку ілюзію, яка створювала вигляд суцільного, нічим не викривленого ряду каменів. За увесь вечір повз них пройшла лише пара слуг у якихось справах, та один раз діловито прокрокувала пара воїнів-охоронців, на ходу скаржачись один одному на суворих командирів. Ближче до ночі рух взагалі припинився. Маг занудьгував, але першим здійняв руку, привертаючи увагу, коли почув вдалині неголосний шерех безлічі ніг східцями.

Коли Каліса ключем-артефактом зняла магічний захист з входу до сховища, з губ керуючого злетіла ледь чутна лайка на адресу хранителя артефактів, а Кастіель незадоволено спохмурнів. Маг легенько поплескав напарника по руці, привертаючи увагу, і вказав на срібну сітку з маленькими каменями у вузлах, закріплену у того на голові. Він легко перейшов на магічний зір, торкнувся двох срібних пластинок на скронях керуючого, і фігура того ніби розчинилася, ставши схожою на пляму гарячого повітря, яке коливається над комином. Ця пляма, нагадуючи контурами нерівний овал, чудово зливалася з фоном за спиною - якщо навмисно не придивлятися, то було схоже на дивну сіру тінь. У цей час біля дверей сухорлявий лємарг з густими бровами закінчив длубатися із замком і Каліса з Найтихішими увійшли всередину. Пляма повільно рушила до прочинених дверей. Здавалося, за нею рухається й тягнеться брудний слід з туману, який липнув до стіни, - це залишалися і повільно танули без підживлення уривки ілюзій, ховаючись за якими вже пройшов керуючий. Він завмер біля дверей, прислухаючись, і за пару ті швидко кинувся назад, в нішу до мага. Коли каштелянка пройшла повз з напівпорожнім мішком, керуючий поділився підслуханим.

- Цього вже вистачить. Сповістимо великого? - Кастіель задля вигляду ліниво поцікавився, чудово розуміючи відповідь спільника. - Гаразд, гаразд. Повинен же я був запитати? Коли втрутимося і як?

Вислухавши відповідь Трєгіселя, скривився.

- Добре, хоча я вважаю, що це занадто ризиковано. Хіба зрозуміло, як там все обернеться.

Коли другий раз з'явилася каштелянка у супроводі воїна та наложниці, обидва спостерігачі підібралися. Кожен виконав тиху розминку, яка розгонить кров застоялими м'язами, не виконуючи при цьому помітних рухів. Трєгісель випив пару маленьких скляночок й помітно здригнувся від миттєвого відкату. Маг кілька разів покрутив персні на пальцях, перевіряючи чи щільно камені торкаються шкіри внутрішніми частинами крізь отвори в оправі - це значно покращувало швидкість й обсяг перетікання хсіі під час створення заклять. Каліса пройшла до дверей, залишивши парочку з воїна та наложниці за рогом. За пів ті повернулася і в ніші почули її фразу:

- Йдіть, там все, як домовлялися. І нічого не переплутайте, досить вже того, що ви рабиню не спромоглися привести!

Маг, який уважно прислухався до трійці, не помітив задоволеної усмішки на обличчі керуючого. Ще пару ті напружено дивився у бік повороту, за яким зникла каштелянка, потім гайнув до дверей сховища і взявся за ручку. Трєгісель так само беззвучно встав навпроти входу і прикрив очі, обидва клинки вже були в його руках. Почувши тихе скрипіння навісів, одним плавним текучим рухом просочився крізь відкриту шпарину дверей.

У мороці сховища одразу ж перемістився убік від входу та швидко роззирнувся навкруги розширеними від еліксиру очима. Прямо посередині невеликого майданчика біля входу лежав невеликий лємарг, дрібно посмикуючи ногами в такт поштовхам крові, яка фонтанує з розпанаханї горлянки. Впритул за ним нерухомо лежав другий, скрутившись клубком з підібганими до живота колінами - цьому удар клинка влучив у черево і надвоє розрізав печінку. Воїн-білий був далі, в центральному проході між стелажами, затиснутий з двох сторін супротивниками. Він безперервно робив випади то вперед, то назад, не дозволяючи ворогам скоротити відстань і позбавити місця для маневру. У загостреному еліксиром зорі Трєгіселя тіло воїна розмазувалося химерною зеленуватою смугою в темряві кімнати. Спинами до керуючого розташувалося троє, ще двоє блокували воїна з протилежного боку проходу. Трєгісель стривожене озирнувся і побачив у себе за спиною зіщулену наложницю, - дівчина присіла під стіною й з жахом вслухувалася в лунаючи звуки. Рот наложниці був широко відкритий, наче у гучному зойку, але не видавав ані звуку, в сховищі чулися лише висвист клинків і шелест підошов кам'яною підлогою. Трєгісель глянув ліворуч - Кастіель вже був біля дверей, його рука вхопила важель вмикання світляків. Керуючий встигає заплющити очі та присісти, мить - і сховище заливає неяскраве світло. Але його вистачає, аби ті, хто перебував під впливом еліксиру нічного зору, на мить засліпли. Керуючий не втрачає шансу - не розкриваючи очей робить довгий перекид вперед і не підводячись з колін, широким помахом окреслює навколо себе смертодійне коло. Руки відчувають слабкий опір плоті, яка розтинається гострим лезом, лунає чийсь гучний викрик і посвист повітря високо над головою, яке навмання марно розтинається клинком. Але нападаючий вже перекинувся через голову назад і знову застиг в низькій стойці на одному коліні, спина зігнута, обидва широкі леза ножів прикривають тіло наче невеличкі щити від можливої атаки. Трєгісель обережно розплющує очі і прикро кривиться - не лише він скористався моментом: в правому передпліччі воїна-білого стирчить метальний ніж, він перейшов до глухого захисту і лише обертається то в один, то в інший бік, блимаючи сльозливими очима. З п'яти супротивників Густінох’са на ногах залишилося четверо, по двоє з кожного боку проходу. П'ятий, з підрізаними керуючим сухожиллями на ногах, тихенько підвиваючи заповзає під сусідній стелаж, залишаючи за собою кривавий слід. Усі блимають, звикаючи до світла, і обережно кидають погляди на нову пару, яка щойно так несподіванно втрутилась у бійку: воїн з надією, а його супротивники із здивуванням та злістю. Четвірка нападників розділяється: навпроти воїна залишається один, намагаючись притиснути білого до стіни у кінці проходу, двоє слизнули сусіднім проходом, заходячи у бік Трєгіселю і Кастіелю, четвертий, останній з Найтихіших, - атакує, повернувшись спиною до напарника і воїна-білого. Керуючий чує ззаду неголосний спів й бачить, як спалахнув трохи збоку труп з перерізаним горлом. Супротивники, які заходять збоку, призупиняються, обличчя стають сумними й наступної миті вони кидаються до мага. Трєгісель пересувається навперейми, відбиває клинок першого, затуляється його тілом від другого і підступно штрикає того в пах, підловлюючі на спробі зробити рух убік. Фігура нападаючого падає на коліна, затиснувши промежину долонями, сховищем лунає гучне болісне виття. Керуючий притьма повертається в початкову позицію, вловивши краєм ока дуже швидкий рух третього з нападаючих - той щось жбурнув в його бік. Засліплення після еліксиру нічного зору підвело Трєгіселя - з розчаруванням розуміє, що спізнився і не встигає ухилитися. Але метальний ніж рикошетом летить під стелю, залишивши яскравий блакитний спалах на прозорій до цього поверхні магічного щита. «Я винен Кастіелю», - з цією думкою керуючий в довгому випаді вганяє клинок по саму гарду в спритного метальника, який намагається набігти на нього за інерцією, і повертається назад, в низьку стойку на одному коліні.

За одну ті ситуація в приміщенні докорінно змінилася - нападаючих на ногах залишилося лише двоє. Вони вже не намагаються атакувати, стоять, зацьковано роздивляючись двійку воїн-маг, яка так несподівано зламала здавалося дріб'язкову справу.

- Я, Трєгісель, керуючий князівського палацу клану Сивої Тополі, вимагаю скласти зброю. – спокійний голос двійка нападаючих, яка залишилася неушкодженою, зустрічає з неприкритим полегшенням. - Князь милостивий і справедливий, якщо не будете брехати й щось приховувати - отримаєте легку смерть, а може й життя. Вирішуйте, це лише ваш вибір.

У відповідь чується брязкіт падіння на підлогу двох клинків, обидва злодії схиляються на коліна. Трєгісель переводить погляд на воїна, той вже позбавився від ножа в передпліччі і стоїть, затуливши рану долонею другої руки. Обличчя його спокійне, очі швидко перебігають кімнатою, контролюючи усіх, які залишилися живими. Клинок з викривленим лезом міцно затиснутий в пораненій руці. Перехопивши погляд керуючого, воїн косить у бік наложниці і випускає меч, побачивши її короткий кивок.

- Всі зробили свій вибір? - на це питання Трєгіселя немає відповіді. - Добре…

Керуючий обертається назад, починаючи щось казати Кастіелю, але несподівано різко стрибає до крайньої скрині і з розмаху б'є по кришці руків'ям одного з клинків. Кімнатою котиться гучний металевий дзвін.

- Вилазь, бо зараз зачиню скриню на засув, надовго повітря не вистачить, а я не думаю, що ти здатен відкрити її зсередини так само легко, як зробив це з дверима сховища. Втім, можеш сидіти - ти нам не потрібний, у нас вже є кого розпитати.

Кришка повільно піднімається і над краєм скрині з'являється перелякане обличчя з густими бровами.

- Високий… високий... - Тараторить сухорлявий лємарг. - Ці гноль нічого не знають - їх підманили на справу обіцянкою прийняти в клан. Один я з Найтихіших. Я вам потрібний, а не вони!

- Добре. - Погоджується керуючий. - Але ти повинен це довести - я і так знаю, хто провів вас в палац. Якщо маєш розповісти ще щось цікаве, то…

Найтихіший швидко киває, стоячи в скрині, невпевнено озирається на інших присутніх, натякаючи, що слова стороннім не призначені. Трєгісель обережно підходить ближче, злегка нахиляється до злодія, уважно контролюючи його рухи. Вчепившись за борт скрині блідими від напруги пальцями, злодій починає плутано й швидко шепотіти, пострілюючи очима по сторонах, але раптом завмирає і хапається рукою за горло. Дивлячись на керуючого витріщеними очима, згинається дугою і падає, гучно ударившись потилицею об відкинуту ляду.

- Плювок Хтонг'са! - Трєгісель обертається до двох інших злодіїв, які залишилися.

Вони з жахом дивляться на нього і тіло злодія, яке звісилося навпіл зі скрині, розуміння неминучої смерті з’являється на обличчях. Керуючий простягає руку до мага, вказує на ще живих грабіжників. Той швидко наближається до першого, кладе долоню на лоб і завмирає, прикривши очі. Персні на руці починають світитися, всі не відриваючись стежать за магом і не звертають уваги, коли останній нападник тихо валиться на підлогу. Минає біля п'яти ті, Кастіель прибирає руку з голови злодія. Обличчя мага загострилося, мокрі патьоки поту збігають скронями, важке дихання з хрипом виривається з грудей. Тремтячою рукою він витягає з-за паска маленький флакончик і повільно витрушує собі на язик кілька крапель. Потім обертається до Трєгіселя і повільно хитає головою, одночасно з цим валиться на підлогу останній з Найтихіших.

- Надто пізно. І занадто слабкий у нього хсіітумб – мені не вдалося влити потрібну кількість хсіі. - Кастіель невдоволений собою і в голосі зазвичай спокійного мага відчувається роздратування. - Ми мали передбачити такий варіант… І що далі? Свідків у нас не залишилося? З чим до князя йти? З воїном та наложницею? Послухаємо, що вони скажуть? Гей, білий, йди-но сюди, я залікую твою рану!

Воїн нерухомо стояв, так само тримаючи долоню на рані.

- Це почекає, Кастіель, нехай перев'яже себе і залишається на місці. - Трєгісель підходить до Ламіноль, яка стоїть біля стіни, непомітно для інших підбадьорююче посміхається, і бере за руку. Підвівши дівчину до білого, легенько штовхає йому за спину і тихо питає: - Ти ще не зробив свій вибір? Не помилися…

Повертаючись до мага, на ходу одягає срібну сітку з маленькими каменями у вузлах на голову.

- У нас немає часу на розпитування, високий. Зараз сюди повинні завітати головні персонажі. - Трєгісель допитливо дивиться на мага. - Нехай дограють до кінця, інакше залишиться багато незрозумілого й недоведеного. А я не хочу, аби це повторилося знову за декілька кілець лоз...

Кастіель, підвівши одну брову, дивиться на керуючого, переводить погляд на воїна з наложницею, на трупи, які валяються всім сховищем.

- Добре, я вислухаю, що ти пропонуєш, але Фрілан’са повинна залишитися в живих. Ордену зараз ні до чого війна в Ткеті.

Керуючий внутрішньо з полегшенням переводить подих.

- У першу чергу, високий, потрібно сховати трупи та прибрати сліди крові, а доки ми це робитимемо - я все розповім… і, звичайно, велика не постраждає... - Керуючий посміхнувся й нахилився до найближчого тіла, хапаючи за ногу.

Усе це промайнуло перед очима Трєгіселя, коли оглядав мага, який сидів навпроти. «Мені нема чого йому запропонувати й нема чим зацікавити», - у розпачі подумав він. «Так, вночі все склалося вдало. І вдало саме завдяки довірі Кастіеля, але наразі йому знадобляться відповіді. А я їх надавати не хочу, але і битися з ним теж не хочу. Сподіваюся, що маг це розуміє, інакше…»

- Сподіваюся, високий розділяє мою радість від вдало завершеної справи і стурбованість з приводу зникнення канг’торуса? - Нейтрально вимовив керуючий, запрошуючи свого візаві до початку важкої розмови. - Я дотримав слова і не моя провина, що велика дуже загралася.

Маг неуважно киває, погоджуючись, але продовжує мовчати. Він розглядає перстень з великим смарагдом на пальці лівої руки і, здавалося б, взагалі не звертає уваги на слова керуючого. Обидва знову замовкають на деякий час. Трєгісель незадоволено примружується, підкреслено голосно зітхає.

- Я спробую довести князеві шкідливість для клану і князівства його намірів з приводу страти або висилки Фрілан’са… - Вимовляючи цю фразу керуючий злегка нахиляється вперед, спираючись руками об коліна. - Хоча, як ви розумієте, Кастіель, мені цього робити дуже не хочеться.

Кастіель відриває погляд від персня і упирається в уважні очі співрозмовника.

- Красивий хід, Трєгісель. - Від цих слів мага керуючий напружується. - Ти пропонуєш мені те, що і так повинен будеш зробити. Не одна велика вчора загралася. Ми мали зупинити це набагато раніше. Так, Каліса та хранитель артефактів залишилися б живі, Фрілан’са викрутилася б, наложницю і білого стратили - і що? Мене б це влаштувало. Навіть з урахуванням того, що я не отримав би посаду хранителя клану. Головне, канг'торус повернувся б до сховища. Заради смерті каштелянки, порятунку наложниці та ганьби княгині ти запроторив клан в дуже скрутне становище - і зараз пропонуєш лише «спробувати довести князеві…» Справді?

В голосі мага звучить легке знущання, рука керуючого повільно просувається до піхов. Кастіель зацікавлено дивиться на нього і обережно, не роблячи різких рухів, спирається лівою рукою об землю. Зараз маг сидить не на колінах, як Трєгісель, а боком на лівому стегні - швидко атакувати з такого положення складно. Рука керуючого повертається на місце.

- Що такого в цій наложниці, що ти нею так опікуєшся?

Питання мага б'є Трєгіселя зненацька, він намагається підхопитися, але декілька міцних коренів вилізли із землі і обплутали ноги. Персні на руці Кастіеля, яка спирається на землю, слабо світяться. Керуючий завмирає.

- Трєгісель, - продовжує маг, - я добре до тебе ставлюся, але... Розтлумач мені як сталося, що наложниця учора вночі в сховищі була вагітна, а вранці, коли ми оглядали її кімнату, вже ні? Я, уявляєш, лише хотів глянути як там моя підопічна, ця рабиня-чоловічка, - перемкнувся на магічний зір, а наложниця тоді поряд з нею була. Випадковість, так? Що скажеш?

Керуючий посміхнувся.

- Так, даремно я сподівався переграти главу осередку Ордену Чистої хвилі Ткета. Адже розумів, що за красиві очі на це місце не ставлять. Добре, високий, я розповім. Учора в сховищі була не наложниця, а її рабиня - скористалася артефактом лічини за моєю вказівкою. Я не довіряв Ламіноль і приспав за допомогою звичайного сонного зілля. Чоловічка багато разів разом з наложницею використовувала цей артефакт, тому після вашого навчання їй досить швидко вдалося самостійно провести ритуал. Це була страховка, додатковий гравець на нашому боці, тим більше через неї можна було впливати на білого - я до кінця не був упевнений в його справжніх намірах. Я все пояснив?

- Цікаво. - Протягнув Кастіель. – По-перше, це означає, що експеримент князя з розгойдуванням хсіітумба у чоловічків досяг успіху? Дуже цікаво... і дуже тривожно. Нові ванталь Лоору не потрібні. По-друге, що ти збираєшся робити з удаваною вагітністю наложниці?

- Нічого, високий. - Керуючий знову посміхнувся. - По-перше, вона князеві більше не потрібна; по-друге, хоч завтра може їхати до притулку чекати пологів і, по-третє... у мене є вагітна чоловічка – саме вона її замінить.

Маг здивовано дивився на Трєгіселя, а той задоволено посміхався.

- Ти хочеш, аби князь вважав дитину чоловічки власною? Ти при своєму розумі, Трєгісель? Один з князівського роду клану Сивої Тополі - дитина чоловічки? - Кастіель обурено змахнув правою рукою, потім спохмурнів, дивлячись на незворушного співрозмовника. - Ти знову в щось граєш? Навіть якщо я погоджуся, то пізніше князь сам побачить підміну! Невже думаєш, що маг Життя його звання і досвіду не зможе визначити чия це дитина?

- Ну і нехай… - Керуючий байдуже знизав плечима. - Дитя гайсірума. Ти ж пам'ятаєш, високий, п'яте правило цього стародавнього звичаю? «Від дитини, яка народилася в результаті такого злягання, і не успадкувала обдарованості жодного з батьків, можуть відмовитися як мати, так і батько. Тоді буде вона називатися - дитя гайсірума. Тоді виховуватиме її клан і не матиме вона прав на майно та бахсати батьків».

- То навіщо тобі це? - Кастіель не припиняв підозріло хмуритися. - Я вважаю, що усіх потрібно стратити. Й наложницю, й рабиню, й білого. Занадто багато знають. Хоча рабиню я б ще дослідив, доволі цікавий екземпляр князь вивів. Може я заберу її чи ти все ж наполягаєш? Але чому?

- Ти не зрозумієш, високий... - Керуючий якось знітився після слів мага. - Це особисте. Я можу дати слово, що чоловічку після народження дитини ніхто не побачить.

- Не знаю... Не знаю... - Голос Кастіеля сповнений сумніву. - Не можу нічого тобі обіцяти, поки питання з «серцем клану» не буде закрито. Що ж, ми один одного почули. Пішли, подивимося на цю дивовижну чоловічку, а там я вирішу.

Трєгісель відчув, як корені на ногах розплелися. Він повільно підвівся і поплентався за бадьоро крокуючим магом. Нині було добре видно, хто старий з цих двох, зовні однаково виглядаючих лємаргів, а хто лише літній. Дорогою до палацу обидва мовчали, так само мовчки зайшли до кімнат наложниці. Дві дівчини сиділи за столиком з мазями і притираннями і про щось тихо розмовляли. Побачивши чоловіків, схопилися і зігнулися в однакових поклонах. «Як швидко злетіла з Ламіноль маска вищої», - сумно усміхнувся про себе керуючий. Він з тривогою вдивився в рабиню, яка намагалася непомітно щось сказати.

- Ламіноль, як твої справи? Як здоров'я? - Кастіель з усмішкою спостерігав за сполотнілою дівчиною. - Давай я тебе огляну перед поїздкою до притулку. Не хочеш? Даремно. Ну, гаразд, піди... та, хоч би й на кухню, принеси вина. Адже тобі це не важко доки?

Перелякана наложниця прожогом вилетіла в коридор під супровід сміху мага. Кастіель, зайнятий кепкуванням з дівчини, не помітив, як рабиня швидко передала щось Трєгіселю, який розширив очі в здивуванні.

- Що ж, наразі ти, дивовижна людинка-лоо’таргі. - Кастіель схилився до чоловічки, і поклав долоні на лоб і потилицю. Прикрив очі. За пару ті поморщився. - Не намагайся мені опиратися, чоловічка, я не зроблю тобі нічого поганого. Чи хочеш, щоб зламав тебе силою? Тоді твоя минула німота згадається легкою застудою.

Рабиня перелякано завмерла і скосила погляд у бік керуючого, але той на її жах аж ніяк не намагався втрутитися, а стояв замислившись і сховавши руки за спину. Нерухомий погляд був прикутий до якогось предмета на столі, губи стиснуті, здавалося навіть не дихає. Простоявши так пару ті, плавно зробив видих, погляд став живим та жорстким. Майже одночасно маг прибрав руки з голови чоловічки і, у свою чергу, теж замислився. Користуючись моментом, Трєгісель підбадьорююче посміхнувся дівчині.

- Цікавий випадок. - Задумливо протягнув маг, оцінююче дивлячись на керуючого. - Мабуть, вона ще поживе у мене в лабораторії Ордену, а наложниця і білий не потрібні. Не сприймай це як мою примху, Трєгісель, ти ж сам розумієш виниклу ситуацію.

- Розумію, - відповів той, не показуючи розчарування. - Що могло б змінити рішення шановного лоо’зі? Усі мої можливості у вашому розпорядженні.

- Ти хочеш купити главу осередка Ордену в питанні про невідомі можливості нових звіряток? - Кастіель подався вперед, наче хижак перед стрибком.

- Ні, високий, хіба я схожий на тупу равлонгу {Равлонга - великий головоногий слимак. Швидко росте, без мушлі, малорухомий. Джерело ніжного, гарної чистоти м'яса. Відгодований спеціальним чином вважається їжею багатіїв, стимулюючою здоров'я та магію. Символ лінощів, дурості та нездатності до навчання}? - Керуючий був так само спокійний. - Я хочу запропонувати хранителеві артефактів клану вирішення його проблеми в обмін на рішення моєї.

- Припустимо... Хоча, маю зараз не одну, а дві проблеми. - Кастіель розслабився. - Я, поки, не запитую, що збираєшся запропонувати хранителеві артефактів клану, хоча це дуже цікаво. Скажи спершу, що запропонуєш главі осередку Ордену?

Лємарги стояли по обидві боки столика в оманливо розслаблених позах, а між ними сиділа перелякана рабиня, притиснувши схрещені руки до грудей. Вона переводила погляд з одного співрозмовника на іншого, і злегка здригалася після кожної фрази.

- Главі Ордену я хочу запропонувати не надавати зайвого значення єдиному випадковому екземпляру людинки-мага, який випадково вивів княз. Шановний лоо’зі сам чув уранці оцінку Алєхоеля з її приводу: «Нічого не вийшло, ідея помилкова, але вбивати було шкода». - Керуючий зупинився, підкреслюючи важливість сказаного. - Високий, адже не має сумнівів у рівні майстерності князя з питань виведення нових порід? Крім того, я даю слово, що надійно сховаю цей єдиний невдалий екземпляр і до самої смерті відповідатиму за нього. Це моя пропозиція главі осередку Ордену в Ткеті.

Маг задумливо роздивлявся рабиню, яка заклякла на стільці. Він запитально поглянув на керуючого, потім оцінюючі на дівчину.

- Припустимо, як глава осередку Ордену в Ткеті, я бачу розумність цієї пропозиції. Немає сенсу витрачати час і сили там, де впіймав облизня князь. Припустимо... - Кастіель легко торкнувся пальцем скроні чоловічки і та завмерла без руху, обличчя одразу постаріло на кільце лоз, а очі згасли. Маг уважно спостерігав за реакцією керуючого. - Але в цьому випадку взагалі немає причини залишати їй життя? Чи не так?

Трєгісель не приховуючи тривоги дивився, як повільно покидає хсіі Життя тіло рабині, але не робив спроби завадити.

- Є. І я сподіваюся, що досить вагома для хранителя артефактів клану. - Голос керуючого ледве помітно тремтів. - Канг'торус.

- Що канг'торус?! - Зацікавлено перепитав маг.

- Вона знає, де канг'торус. А високий зараз необачно позбавить рабиню можливості розповісти про це нам!

Маг різко відсмикнув руку, рабиня із стогоном осіла на стільці, закинувши назад синьо-біле обличчя з найдрібнішими судинами, які виразно проступили під шкірою. У широко розкритих очах не було відблисків розуму, тонка цівка слини звісилася з розкритого рта.

- Трєгісель, ти безперечно загрався! - Маг осуджуюче дивився на керуючого. - Ну, гаразд, Фрілан’са. Там все запущено вже давно, але ти! «Серце клану» не річ для гри усередині клану! Не боїшся, що князь розчарується в тобі, якщо довідається, що знав про канг'торус і мовчав?

- Ні, не боюся. Князь зрозуміє. - Трєгісель кинув погляд на рабиню. - Коли уранці ми шукали канг'торус, я ще не знав де він. Так і дивитимемося, як вона помирає?

Маг гмикнув, поклав обидві руки на голову чоловічки і зосередився. Обличчя дівчини порожевіло, вона судомно схлипнула і з криком замружилася, закривши обличчя долонями. Кастіель спохмурнів і тривожно подивився на керуючого.

- Куди в неї така прова хсіі лізе? Ох, усмішка Калєнтаріеля, вона ж вагітна! - Маг трохи ніяково посміхнувся. - Не дивися на мене так, зараз все виправлю! Ну, буде майбутня «дитина» князя трохи слабкою і без обдарованості - що тут такого? Хто мені про п'яте правило гайсірума нещодавно розповідав?

Персні на руках мага яскраво засяяли, коли він повільно проводив руками уздовж усього тіла чоловічки. Це тривало близько п'яти ті... Нарешті Кастіель закінчив і стомлено сів на сусідній з рабинею стілець.

- Я так розумію із слів шановного лоо’зі, що він згоден? - Голос Трєгіселя не дав магові розслабитися.

Кастіель обурено, але в той же час з повагою подивився на співрозмовника.

- Ну що ти за гноль, Трєгісель! Я твоєму звірятку ауру майже наново зібрав! За таке магам Життя дві ферми рабов-кастагі дають! Тобі мало? Добре, я згоден! Чоловічка житиме, я не скажу князеві, чия у нього дитина. Але не втручатимуся, якщо він сам побачить підміну. Все? Або ти ще і кровний бахсат хочеш? {Кровний бахсат - вид магічної реєстрації угоди. На відміну від звичайних бахсатів (договорів), які можуть укладатися усно чи письмово, робиться магічна реєстрація з використанням крові договірних сторін. Після складного ритуалу на письмовому тексті договору зберігаються аурні відбитки «згоди» сторін. Обдурити партнера на словах при такій реєстрації можливо, але неможливо збрехати про це, якщо запитують за допомоги особливого ритуалу з використанням збережених відбитків «згоди». Застосовується у виняткових випадках поміж вищими кланами. Дуже дорогий. Після смерті одного з тих, що підписали, договір може бути переглянутий} Не нахабній…

У кімнаті настала тиша. Маг розслаблено розвалився на стільці, керуючий обережно підняв чоловічку на руки і переніс на ложе. За дверима почулися легкі кроки, рипнули двері і до помешкання увійшла наложниця з тацею. Застигла біля входу, з побоюванням зиркаючи на рабиню, яка лежить пластом, таця в руці зрадницьки затремтіла, видавши сухе дзеленькання кераміки. Кастіель підняв голову на звук і пожвавився:

- О-ооо, як довго ти ходила! - Протягнув маг. - Давай швидше.

Пролунав звук наливаної рідини й одразу ж гучні ковтки. Маг повторив і з чашею в руці підійшов до ложа. Чоловічка опритомніла, і сиділа на ньому, звісивши ноги, обома руками вчепившись в руку Трєгіселя, який стояв поряд. Побачивши Кастіеля, який прямував до них, спробувала сховатися за керуючого, той заспокійливо погладив рабиню по голові.

- Отже. Де канг… - Маг затнувся, озирнувшись на Ламіноль, яка з цікавістю спостерігала за подіями. - Де артефакт?

Почувши ці слова наложниця перелякано скрикнула, схопившись за артефакт лічини, який висить під сарі, але на її здивування ніхто на це уваги не звернув. Ламіноль безшумно прошмигнула в комору, витягла із скрині свій шкіряний похідний баул і засунула артефакт лічини на самісіньке дно, під старі теплі штани. «Добре, що не викинула», - подумала Ламіноль. «Все ж я молодець, викрутилася... і штани на місці».

В цей час в кімнаті рабиня вперто стисла губи і відвернулася від мага, той здивовано на неї подивився і перевів питальний погляд на керуючого.

- Кажи, вже можна. - Трєгісель знову погладив чоловічку по голові.

- Я тільки-но віддала кульку Трєгіселю. - сказала тихо рабиня і відвернулася.

Маг почервонів, набрав повні груди повітря, але потім голосно видихнув і усміхнувся.

- Що це було, Трєгісель? Я витратив три повні накопичувачі на чоловічку, аби дізнатися, як вона пів таса тому віддала тобі… артефакт?!

- Шановний лоо’зі, хіба я чи вона зробили щось не так, як обіцяли? Я казав, що якщо ви її врятуєте і мовчатимете, то рабиня скаже де артефакт? Сказала? Так. У чому причина невдоволення високого? - Керуючий трохи почекав. - В тому, що я не сказав про артефакт раніше? Але ж я цього і не обіцяв! І якби шановний лоо’зі не врятував чоловічку, то у мене не було б приводу казати про артефакт. Я б особисто віддав його князеві - і все.

Маг посміхнувся і підняв обидві руки долонями вгору в миролюбному жесті.

- Добре, добре, я зрозумів! Все залишається, як домовлялися! Але у мене буде невелика додаткова умова. Я скажу Алєхоелю, що це Фрілан’са виявила канг... артефакт десь в речах Каліси і принесла його мені. Потрібно якось поліпшити відносини великих. Від Фрілан’са я не приховуватиму, що це ти знайшов артефакт і погодився з моєю пропозицією зробити її героїнею. Вона буде зобов'язаною тобі й мені, а ти знатимеш, що у мене завжди є причина стратити твою чоловічку - сподіваюся це трохи охолодить ваше взаємне з Фрілан'са бажання помсти.

Трєгісель незадоволено скривився при цих словах, але кивнув.

- Слухай, Трєгісель. - Маг продовжив. - Не хочеш попрацювати на Орден? Ні? На твоїй службі клану це ніяк не відіб'ється - іноді невеликі відповідальні доручення і все. Шкода. Ти не уявляєш, з ким доводиться працювати. Довірити серйозну справу взагалі нема кому…

«У мене інші плани на залишок життя, і ти б дуже здивувався, високий, якби дізнався про них». Цієї думці керуючого маг чути не міг.

* * *

Пізнім ранком наступного тче Кастіель підходив до кабінету князя на другому поверсі палацу. У великій приймальні, освітленій косими променями сходячого сонця, було всього декілька відвідувачів. Два поважні купці у багатих саронгах стояли біля вікна, посилено роблячи вигляд ніби бувають тут кожну зюф по декілька разів. Але зім'яті папери з плямами від поту в руці одного з них, відверто натякали на протилежне. Недалеко від них сидів на лаві літній маг з великою моделлю якогось артефакту і тихо посміхався власним думкам. Три охоронці у багатих шкіряних обладунках і секретар за великим столом. «Так, звістки про поганий настрій князя розносяться швидко», - весело подумав Кастіель, наближаючись до столу і недбало кивнувши у відповідь на уклін купців-сірих. «Купцям, напевно, відкладати питання далі ніяк не можна, але й відмову отримати бояться, он як хвилюються. А маг мабуть з тих, хто окрім власних винаходів ні на що не звертає уваги. Що ж, їм сьогодні пощастило, незабаром князь на радощах буде щедрий».

- Доповідай. Терміново. - Уривчасто кинув секретареві, спів кланівцю із занепалого роду, і одразу услід за ним увійшов до кабінету.

Князь сидів за столом обклавшись паперами і люто щось черкав на одному з них. Підняв голову, почувши слова секретаря, озирнувся у бік вікна, і повернув стривожене лице до Кастіеля.

- Рано ще, високий. На полудень домовлялися. Або... знову щось в сховищі? - Алєхоель напружився. - Це непорозуміння ще щось встигла утнути й не сказала? Молодша сестра Хтонг'са! Як же вона мені набридла за усі ці кільця. Розповідай, Кастіель.

- Даремно ви, великий, княгиня дуже жалкує за тим, що сталося. Власне, я прийшов раніше саме із цього приводу, і вона теж до цього причетна. - Маг потримав невелику паузу, спостерігаючи, як спохмурнів владика Ткета, який сидів навпроти. - Я дуже їй вдячний за неоціниму допомогу у пошуках... які увінчалися сьогодні вранці повним успіхом!

Кастіель витягнув з невеликої сумки, яка висить на ремені через плече, охайно загорнутий в тонку тканину канг'торус, і обережно поклав на стіл перед князем. Шовкова немнучка тканина трохи розгорнулася, в око Алєхоеля влучив тонкий промінець, який відбився від однієї з граней. Він примружився, потім нахилив голову, намагаючись заглянути в утворену невеличку діру. Підняв очі на задоволеного мага.

- Фрілан’са допомогла? Сама? Не може бути! - Недовірливо сказав князь. - Вигороджуєш? А, глава осередку Ордену? Не хочеться заварушки в Ткеті?

Але промовляв все це Алєхоель без будь-якої злості, по ньому було видно, що князь задоволений появою зниклого артефакту.

- Не без цього, великий. - Поступливо погодився Кастіель. - Я маю на увазі заварушку в Ткеті. Але вона і тобі не потрібна, еге ж? А княгиня справді допомогла, можеш запитати керуючого, він підтвердить. Ми знайшли «серце клану» в кімнаті Каліси, а запропонувала це княгиня. Тому, вважаю, у великого немає причини для розірвання бахсата і страти. Тебе не зрозуміють, Алєхоель, якщо дізнаються, що ти стратив дружину після повернення канг'торуса.

- Фєйроа хсіі а'рілла тота.{Фэйроа хсии а'рилла тота - висока говірка, дослівно: «Фонтанам хсіі не потрібний дощ». Згадуються Фонтани хсіі в князівському саду Ткета - прадавній артефакт, дифракційні магічні решета. Фразу використовують коли хочуть підкреслити даремність застосування чого-небудь або даремність очікування чого-небудь, оскільки дія фонтанів грунтована на переломленні енергії сонячного світла в інші види хсіі, а не використанні звичайної води} - відповідь князя не здивувала Кастіеля.

- Згоден, великий, це марно і її не виправиш. Але все ж таки зараз княгиня не заслуговує такого покарання. Виклич старших її клану, погрожуй переглянути ваш шлюбний бахсат. Вони запропонують гарну компенсацію, але не потрібно починати війну. Не на часі зараз. До речі, великий, знаєш, як називають Фонтани хсіі в Ордені Чистої хвилі? Фейроа блуста - фонтани крові. Це прадавня прикмета Ордену для визначення часу початку чергової Чистої хвилі. Згідно з нею Чиста хвиля потрібна, якщо більше лози залишаються працювати менш шести решет Фонтанів хсіі з наявних дванадцяти. Прикмету знають не лише в Ордені, але не надають належного значення, як й багато чому зі знання предків, яке нам дісталося. Я теж спочатку вважав це звичайним дотриманням незрозумілої традиції. Правду мені розповіли під час призначення главою осередку Ордену в Ткетті. Бажаєш довідатися, князь? У цьому немає ніякого секрету, сам здивувався наскільки все наочно. Робота менш ніж шести грат, упродовж часу більш ніж лоза, означає, що в Ткеті немає майстра, здатного відремонтувати та відкалібрувати цей прадавній артефакт. Додатково це означає, що влади, багатств або бажанння князя найсильнішого клану сивих Лоора недостатньо, аби знайти й заохотити потрібного майстра з іншого князівства, якщо він там є. Загальне падіння рівня магічної майстерності одночасно з падінням рівня управління - ось справжні призвідники Чистої хвилі, Алєхоель. Фонтан лише символ. Наразі у нас працює цілих сім грат і ти на чолі князівства - так навіщо ж прискорювати процес з-за особистих амбіцій, великий?

* * *

Того ж вечора керуючий особисто супроводив Ламіноль з рабинею до притулку при храмі Великої Матері Ріслуани в Ткеті, де приблизно за дюжину зюф народився слабенький, голосно попискуючий хлопчик. Пологи були важкими, але завершилися вдало і для дитини, і для породіллі, хоча хто знає, як все обернулося б, коли не допомога Кастіеля - сильного мага Життя. І дуже багате підношення храму від управляючого князівського палацу за мовчання. Князя про народження сина повідомили на п'ятий тче, переконавшись, що життю дитини нічого не загрожує. «Ім'я йому - Сорон», прийшла коротка відповідь з палацу. Хлопчик жив в притулку цілу лозу із справжньою матір'ю та Ламіноль, поки туди одного разу несподівано не приїхав Алєхоель. Після огляду хлопчика, який розпочався з миттєвої непритомності наложниці, князь визнав його своїм сином. На наступний тче звістка про це досягла палацу і мало не закінчилася непритомністю хранителя артефактів клану. Коли той спробував отримати пояснення у керуючого, йому повідомили, що Трєгісель покинув палац учора, одразу після повернення князя з храму Ріслуани. Більше його ніхто не бачив. У притулку храму Великої Матері Ріслуани перелякана Ламіноль повідомила не менш переляканому Кастіелю, що керуючий був, забрав людинку і просив їх надалі не шукати. Ще він залишив записку, прочитавши яку маг наказав наложниці під страхом смерті мовчати про все і поводитися ніби Сорон її справжній син. Трохи пізніше, на обережне запитання Кастіеля з приводу того, де подівся керуючий, Алєхоель задумливо відповів: «Йому, я сподіваюся, добре. Не заздри».

* * *

…а я покинув притулок в храмі Великої Матері Ріслуани у віці неповних шести лоз, будучи майже в два рази старшим, ніж це зазвичай відбувається з обдарованими. Моя офіційна мати, Ламіноль, недбало полишила мене там, на піклування служителів культу, що врятувало мою зламану ще до народження ауру. З властивою їм добротою послідовники Ріслуани допомагали кинутому хлопченяті, який цілими тче мучився від жахливої головної болі. Вони намагалися полегшити страждання, зберегти його розум і ледве помітно тліючий хсіітумб. І їм це, врешті-решт, вдалося - хлопчик вижив, позбавився від болі і, подорослішавши, зрозумів, що міг би стати черговим евейтаром для когось із старих магів. Це налякало його і послужило першим зародком бажання змінити існуючий в Каструмі порядок речей. Врешті-решт, керований цим бажанням, хлопчик жорстоко відплатив культу Великої Матері за доброту. Але я тоді вважав, що поступаюся правильно, знищуючи саму можливість використання евейтарів. Лише багато кілець по тому хлопчик зрозумів, що це було найменшою за вагою, хоча і найбільш відомою проблемою з усіх».

Аркуші з архіву

Записка на аркуші паперу, адресована Кастіелю Фукісу з Сивої Тополі.

«Шановний лоо’зі, наразі ви, ймовірно, намагаєтеся знайти мене та чоловічку, щоб отримати відповідь на питання, яке мучить Вас, з приводу дитини князя Алєхоеля. Прошу Вас, не витрачайте свій час даремно. Я сумлінно виконаю надану Вам обіцянку - ніколи не побачите ані мене, ані чоловічку до самої смерті. Я сховаю її дуже добре - ця обіцянка самому собі. Якщо Ви не втрачаєте надію дізнатися, як стало можливим, що князь визнав дитину своєю, то пропоную новий бахсат: Ви простежите за сином чоловічки до шістнадцяти лоз і не дозволите його убити, а я, після проходження ним обряду канг'торуса (якщо він залишиться живий), розповім, як все сталося. Повірте, ця інформація коштує того, щоб чекати.

Це моя страховка від замахів і пошуків Ордену. Гра триває.

Підпис внизу: Трєгісель, гноль клану Сивої Тополі.

Приписано нижче

Переконайте князя залишити Ламіноль в клані або вбийте її - поза кланом вона може бовкнути зайве. Догляньте і за нею також».

Записка на аркуші паперу, адресована Алєхоелю Каліоло з Сивої Тополі, що прозивається Весела Смерть.

«Я втомився. Я пішов. Не заздри».

Підпис внизу: Трєгісель, новий гноль, вірний слуга найвеличнішого князя Лоора.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.