Глава 1. Щоденник Сорона

«Я багато разів у своєму житті робив помилки, але ні про що не шкодую.

Це були моє життя та мої помилки».

Епітафія на гробниці невідомого лємаргського князя.

«У цьому щоденнику я спробував викласти історію життя першого імператора Торона і створення ним Імперії, яку ви більше ніде не почуєте. Вона дуже схожа на неймовірні казки мандрівних артистів, але від цього не стає для мене менш хвилюючою, ніж в ті далекі часи. Лише вчора закінчив писати щоденник, а на завтра вже призначив свій день народження. Так, саме призначив, чому - ви зрозумієте трохи пізніше. Буде гарний день для свята - сьогодні зранку теплий, м'який вітерець приносить зі степу п’янкий аромат молодої трави, а сонце достатньо гріє, аби я не турбувався про втомлену спину. Тут, в далекому холодному краю, на неймовірній для звичайного смертного відстані від просторів славетного Лоора [Лоор - країна лэмаргів, розумних людиноподібних лемурів. Знаходиться під владою магів] , кожна така днинка особливо тішить. Що ж, спочатку історія мого народження спричинила написання цього щоденника, тому буде дуже символічне, якщо після його закінчення також буде мій день народження. Лоза життя звивається химерними кільцями…

Старші учні обіцяли приготувати особливе частування, навіть моє улюблене вино з пелюсток лотоса спромоглися десь відшукати. Хоча виглядає воно тут досить безглуздо - чи то як кепкування, чи то як привітання з далекої імперії. Усі радіють приводу повеселитися, який нечасто випадає. Суворий край, важкі часи. Ми втекли сюди від переслідувань дуже давно. Тоді я сподівався, що це місце - одне з багатьох місць сили нашого світу, стане моїм тимчасовим притулком на шляху повернення в Лоор. Здавалося, перемога не забариться й потрібно усього лише трохи почекати. Як я помилявся… Останнім часом все важче підтримувати в учнях віру у власну правоту і відволікати від безглуздих сварок. Адже це найвідданіші з них, які пройшли зі мною увесь нелегкий шлях. Але навіть вони не поставили собі питання, чому я вирішив святкувати свій день народження саме завтра. Можливо, забули, в який день робив це раніше. Можливо, пам'ятали, але не бажали питати - адже не святкував його дуже давно, набагато довше за той момент, як почав упорядковувати свої старі записи. А може, учні хвилюються за мене перед проведенням ритуалу, який відбудеться через деякий час, і вирішили трохи розрадити. Як би то не було, а день народження призначений на завтра...

Деякий час тому, так само сидячи біля цього Каменю, я замислився над питанням: Коли ж я насправді народився? У який тче {Тче - доба, день. Складається з 10 тас (годин) по 144 ті (хвилин). Ті (хвилина) складається з 6 сік (10 секунд)} періоду Кривавого листя ери Густої крони? Відповіді на це питання не знав і не знаю досі. Той день, який вважав датою народження в дитинстві та юності, усе життя викликав у мене роздратування. Моя офіційна мати, Ламіноль, наложниця князя блискучого міста Ткет, ніколи не святкувала його і зневажливо відмахувалася від моїх дитячих прохань, чим дуже засмучувала в ті часи. Правду про своє походження я довідався від неї тільки у віці шістнадцяти лоз [Лоза - рік, складається із зюф - тижнів. Зюф бувають довгі по 17 тче(старші) і короткі по 12 тче(молодші). У лозі 12 молодших і 13 старших тижнів. Поділу на місяці немає] після невдалої спроби отруїти мене. Зараз, після багатьох кілець [Кільце - період з 12 лоз(років)] життя, якоюсь мірою навіть відчуваю вдячність до цієї зарозумілої жінки, яка так довго все приховувала. Адже, якби я знав правду з раннього дитинства, то навряд чи докладав стільки зусиль, щоб вижити у тому жорстокому світі. Це була перша з багатьох випадковостей, які згодом привели мене сюди, до цього каменю, а наше суспільство до того стану, в якому воно знаходиться наразі. Іноді, з великою часткою іронії, замислювався про те, що черга цих випадковостей та збігів на моєму життєвому шляху зовсім вже неймовірна. Вони переплелися дивним клубком з історією Імперії і у звичайного слухача викликали б лише недовірливу посмішку. Багато разів, подумки повторюючи їх собі, я так само недовірливо посміхався й намагався знайти в цій послідовності якийсь прихований зміст або чийсь підступний намір. Я ніяк не міг зрозуміти, як стало можливим те, що відбувалося зі мною стільки часу і навіщо воно взагалі відбувалося. Переважно, саме ці роздуми і змусили мене упорядкувати історію свого життя, передивитися свій архів і записи, які там накопичилися, аркуші старих книг. Аркуші, записки, донесення та інший мотлох в старій скрині, який мені шкода було викинути. Так і з'явився цей щоденник, а я прийняв складне рішення про проведення ритуалу… останнього мого ритуалу. Але не відволікатиму вас непотрібними міркуваннями, почну по черзі.

Я, Сорон Теруель з клану Сивої Тополі, що прозивався Тінь Торону, народився в один з тче лози Сапфіра шостого кільця періоду Кривавого Листя ери Густої Крони. Відтоді минуло більше дюжини дюжин кілець, я змінив два тіла, а справжня мить моєї появи на світ так і залишилася таємницею. Моїм батьком був Алєхоель - великий князь клану Сивої Тополі, старшого клану блискучого міста Ткет, столиці нинішньої Імперії, а в ті далекі часи - найстарішого і найкрасивішого міста серед столиць усіх князівств Лоора. Моя офіційна мати, Ламіноль - танцівниця мандрівної трупи артистів клану Вранішньої Веселки, потрапила до його гарему прямісінько зі сцени. Для неї, яка прожила свої сімнадцять лоз в поневіряннях по усьому Лоору, звикши ночувати в похідній кибитці, це був нечуваний успіх, незбагнений примарний шанс. Я згадую, що навіть багато лоз після тієї події, яка започаткувала чергу дивовижних походеньок мого життя, вона розповідала про це з помітним задоволенням і самолюбством.

* * *

…у той тче на великій площі біля Арени міста Ткет, столиці однойменного князівства, панувало пожвавлення. Снували на всі боки городяни, натовпами вешталися приїжджі, в різних кінцях площі йшли виступи артистів, між глядачами спритно сновигали торговці різноманітними наїдками. Над натовпом ширяли легкі аромати молодого вина, пряної смаженої риби і молюсків, свіжих плодів, переплітаючись з гострим духом гною з боку вершників на тваринах, які проносилися центром площі, та екіпажів, неквапом повзучих трохи збоку. Зрідка з'являлися, притягаючи погляд усієї площі, величезні фігури рабів-ванталь у супроводі погоничів. Обличчя гуляючих були радісні і збуджені - їх чекала довга зюф безкоштовних вистав, змагань, пригощань, ставок та парі. Учора, згідно старих традицій, почалися Чисті дні - низка свят і змагань, прославляючих самі ці традиції та вищі касти, як їх хранителів. Раз на лозу в цей час до міста дозволявся безмитний в'їзд артистів-кастагі [Кастагі - нижча каста, парії; мають прізвисько «зелені». Інші касти за збільшенням прав: тру(сірі) - каста робітників і купців; кло(білі) - каста воїнів; кха(сиві) - каста магів. Білі й сиві вважаються вищими кастами] і торгових караванів, чим усі намагалися скористатися - і артисти, і торговці, і безліч інших гостей столиці князівства, які в інший час не мали б причини або інтересу для такої поїздки. Півтори дюжини тче безперервних свят, змагань, переповнених площ і торгових рядів, натовпи гулящого люду з місцевих і не менші натовпи приїжджих з навколишніх сіл, городків та сусідніх князівств. За цю зюф безліч містян багатіло і ще більше розорялося, розпадалася та створювалася сила силенна шлюбних союзів, порушувалися договори і клятви, миттєво проголошувалися нові, ще урочистіші і нездійсненіші. Кількість дуелів зростала у декілька разів, хоча крові вистачало й без цього - на Арені майже цілодобово йшли бої і змагання між одинаками, парами та змішаними групами, навколо яких вирували безкровні, але від цього не менш драматичні битви у вигляді парі і ставок, які робили на усіх і на усе. Обмежень не було ні в чому. Сірий міг виграти у сивого і не боятися, що не отримає виграш або отримає клинок між ребер у вигляді помсти. Дівчина-біла із спокусливою та обіцяючою посмішкою приймала запашну квітку від зніяковілого фермера-сірого, під байдужими поглядами власних охоронців. Ці ж охоронці спокійно ставилися до досить частих поштовхів від неуважних перехожих, що в інший час не зійшло б з рук так легко. На час свят умовності кастових стосунків були якщо й не стерті взагалі, то вже точно дуже спрощені. Площа вирувала.

Частина її була в тіні від величної будівлі Арени, яка височіла з одного краю. Високі стіни, з невеликими вікнами внизу і відкритими галереями на верхніх ярусах, вражали своєю масивністю і похмурою красою. Камінь нижніх ярусів був зеленуватого відтінку, без видимих швів кладки. Казали, що їх зводили в старі часи за особливою технологією сотні магів стихії Каменю. Верхні яруси добудовували пізніше, вони відрізнялися світлішим каменем і красивим візерунком між ними. З чуток на вбудовані магічні накопичувачі, які підтримували міцність будівлі, пішов видобуток коштовних каменів з копалень декількох князівств за цілу лозу. З іншого краю площі виділявся невисокий піднесений кам'яний майданчик, звичайному чоловікові до середини стегна, на якому розташувалася сцена кочового балагана артистів-кастагі. Недалеко за ним стояли мандрівні кибитки, кожна на чотирьох високих колесах, з пологами з яскравої, але вже значною мірою вигорілої грубої тканини. Тягових тварин не було видно - напевно відвели в загороди під Ареною, адже скупувата міська Канцелярія брала чималі гроші з їх власників за прибирання гною з вулиць, тому вигідніше було віддати їх десь на певний час за невелику плату, ніж платити штраф. Хоча, стійла під Ареною теж належали Канцелярії - у будь-якому випадку вона нічого не втрачала. Вистава нещодавно закінчилася, молодші з клану артистів носилися сценою, розставляючи реквізит по місцях. Постановка була з життя вищих: юна княжна була викрадена ворожим кланом заради викупу, але спромоглася закохати в себе сина князя цього клану, обдурити охорону і втекти разом з ним. Інтриги, недомовки, натяки і влада, влада, влада - все те, що так любить глядач. Артистів вже пішли за куліси, але відвідувачі не поспішали розходитися - вони спостерігали за продовженням спектаклю в реальному житті, тим більше, що платити за це було не потрібно, а загострення пристрастей і краса гри були анітрохи не менші. Одним з глядачів, які були присутніми на виставі, виявився князь Ткета – сам великий Алєхоель, який інкогніто оглядав Арену та прилеглі до неї площі в перший тче свят. Після закінчення постановки він спокійно вийшов на сцену і оголосив, закляклим від здивування артистам, що забирає дівчину, яка грала княжну, у свій гарем за правом гайсірума .[Гайсірум - древній звичай, коли вищий міг забрати будь-якого нижчого у свій гарем. Виник в давнину задля збільшення вірогідності отримання нащадків від мага. З часом ускладнився до різних варіантів] Артисти скупчилися за бічною кулісою стривожено переглядаючись між собою. Інші глядачі з цікавістю чекали розвитку подій. За традицією обраниця князя мала вибір: погодитися і мовчки піти з ним або висловити формальну відмову. Якщо погоджувалася, то на цьому все закінчувалося, і її відводили до гарему. А ось якщо висловлювала формальну відмову, то виникало декілька варіантів. По-перше, князь міг забрати її силою, а за спроби чинити опір - легко вбити. Хоча випадки вбивства при відмові нині були дуже рідкісні, але все ж відбувалися. Якщо серйозного опору ніхто робити не збирався, то відмова вважалася формальною. По-друге, князь після формальної відмови міг запропонувати за неї бахсат [Бахсат - викуп, запорука, штраф, шлюбний договір, союзний договір, внесок, хабар, право. Залежно від ситуації має різні значення. Найчастіше означає будь-які угоди окрім торгових, тобто все окрім прямої купівлі-продажу] - на що і розраховували глядачі, бажаючи стати свідками торгу між князем старшого клану міста Ткет і князем клану кастагі, який був старшим в цьому балагані. А при цьому, на думку глядачів, події здатні піти як заманеться. Більшість з них не розуміла, що ризик для князя кастагі був мінімальним - такий відомий і багатий маг, як князь Ткета, не запропонував би дріб'язкової суми викупу, тим більше на очах великої кількості свідків. Ще однією особливістю бахсата за наложницю була традиція, згідно якої, якщо князь надумає вигнати дівчину через деякий час, то бахсат залишиться в її клані. Такий закон і така доля артистів-кастагі. Дійові особи вже стояли на сцені один навпроти одного і вражали усіх тонкою грою, але це був цілком інший спектакль, ніж той, що відбувався тут раніше - набагато реальніший та непередбачуваний. Під час довгого і витонченого торгу глядачі спочатку завмирали з переляку: А чи не вб'є великий занадто знахабнілого артиста-кастагі?! Чи може перетворить на прах одним помахом руки? А потім скрикували від здивування: Як, за цю симпатичну дівчину згодні віддати артефакт, на суму від продажу якого можна жити цілу лозу в Ткеті ні в чому собі не відмовляючи?! Алєхоель м'яко наполягав, князь клану артистів принижено кивав, але не здавався. Сторони кілька разів пройшлися і по перевагах і по недоліках обраниці, яка стояла поряд уся рожева від хвилювання. А глядачі, затамувавши подих, слухали вічну гру під назвою Життя. Нарешті обидва князі, зірвавши ще півдюжини подихів з завмираючих очевидців, прийшли до згоди і розійшлися, задоволені, кожен по-своєму, розіграною сценою. Князь артистів-кастагі отримав дозвіл на повну лозу безмитних виступів членів свого клану в Ткеті, а для себе особисто «живчик» другого рангу - якісний артефакт, дозволяючий повністю відновлювати сили навіть після цілого тче стомливої праці і загоювати невеликі рани. Шанобливо вклонившись князеві міста, він легенько кивнув дівчині, яка завмерла біля куліси, - та вихором помчала до кибиток збирати речі, немов боялася, що князь-маг передумає. Задоволений, усміхнений Алєхоель легко зістрибнув з майданчика-сцени й встав неподалік, очікуючи свою обраницю. День видався напрочуд приємним, у князя був пречудовий настрій, що в його віці було само по собі чудово. Особливих проблем в місті під час таємної прогулянки князь не виявив - тому й вирішив трохи перепочити і розважитися. Хазяїн міста стояв, злегка посміхаючись якимсь своїм спогадам - дівчина невловимо нагадувала давню подругу, тому й не захотів відмовити собі в невеликому задоволенні. Втім, князь-кастагі теж непогано зіграв роль торговця-суперника, який зухвало вимірював його терпіння, але в той самий час був в міру зухвалим. Гарний партнер. Та й плітки про це миттєво розлетяться серед містян та гостей Ткету, що надасть початку свята потрібну дрібку віри в реальність неможливого. Усі ці думки промайнули в голові Алєхоеля за мить, потім увагу князя привернула розмова біля кибиток, де його обраниця поспіхом збирала непоказні пожитки під тихі поради старої артистки - старшої серед жінок балагана. Артистки неголосно перемовлялися між собою, не підозрюючи, що хтось може їх почути. Князь, з його здібностями мага стихії Життя в званні лоо’зі [Лоо’зі - володарь стихії. Друге з трьох за значимістю звання мага. Перше: лоо’ткуміль - просто маг; третє: лоо’рі - архимаг] , за бажання міг би розчути писк комахи скрізь гуркіт водоспаду, а не лише цей нервовий гучний шепіт.

- Не квапся, дівчинка, вгамуйся. Князь нікуди не піде. - Мудра Глар'са стояла спиною до площі і намагалася заспокоїти все більше нервуючу Ламіноль, яка вже третій раз складала свій мішок для мандрів. Тільки-но знову вивернула його на дно кибитки - не могла згадати чи поклала скриньку з сімейними коштовностями, які перейшли в спадок від матері. - Зупинися! Стій, кому кажу! Так ти й дістатися гарема князя не встигнеш, як вже назад відішлють!

З боку ніхто не міг би й уявити, що тут киплять такі пристрасті - ні вирази облич, ні пози, ані рухи не видавали стану співрозмовниць. Можна було подумати, що зріла, але все ще струнка пані, неспішно розмовляє зі своєю юною подругою. Про що? Можливо про моди нинішнього сезону, можливо про її гру в спектаклі, який щойно закінчився, а може про ціни на харчі в сусідньому князівстві. Пряма спина пані своєю поставою випромінювала спокій і упевненість. Трохи псував враження потертий одяг, на тлі ошатно вбраної дівчини, яка досі красується в яскравому сценічному наряді княжни. Вічний спектакль тривав і за кулісами, і в костюмерній.

- Тітонька Глар'са, не тре мене заспокоювати! - З обличчя Ламіноль не сходила безглузда й задоволена посмішка, вона пострілювала очима на всі боки, на подружок, що шепотілися за сусідньою кибиткою, на пробігаючу повз збуджену малечу. На усіх лицях можна було прочитати якщо й не заздрість, то здивування - напевно. Все це Ламіноль дуже подобалось та надавало упевненості в собі, інакше ніколи не наважилася заперечувати тіточці Глар'са, яка залізною рукою тримала в підпорядкуванні увесь балаган. - Все буде добре - я не збираюся марнувати свій шанс! Недаремно я - краща ваша учениця.

- Краща, краща. - Підтвердила Глар'са. - Проте окрім сцени, танців, гімнастики і інших наших мистецтв я вчила усіх вас ще одному - думати, не нервувати, не квапитися. Ти занадто самовпевнена, дівчинко. Тобі потрібно бути обережніше. У цьому, найважливішому мистецтві для кастагі, ти відверто не перша.

- Ах, припиніть, тітонька… - Ламіноль розсерджено спохмурніла і відкинула убік свою стару туніку. - Ви так кажете, либонь тому, що князь вибрав мене, а не вас? Вважаєте, в його віці повинні подобатися старші жінки? Сам-то великий, напевно, вже не одно тіло змінив? Так от, не хвилюйтеся, я доведу, на що здатна! Обіцяю, що за одну-дві лози стану офіційною дружиною князя, а не звичайною наложницею гарему! Якщо князеві так вже сподобалася моя гра, то триматиму цей образ княжни для нього й лозу, та навіть більше. Ви ж знаєте, для мене це не складе труднощів. Та що там, якщо потрібно – навіть отрую хоч й першу дружину князя, я була кращою в нашій школі по рослинній отруті! Я усім доведу...

- Заспокойся і слухай мене уважно! - Свистячий шепіт Глар'са нагадував зміїний. - Поглянь на мене! Поглянь! У очі! О-ооо, я впізнаю цей погляд джара [Джар - травоїдна тварина, схожа на антилопу з трипалими ступнями замість копит. Живуть величезними стадами в трав'яних степах, цінуються за м'ясо і шкіру], який сказився у шлюбний період! Що ж, припаде тобі ще трохи моєї науки, дівчинка. Від тебе може залежати доля клану, тому я виконаю свій обов’язок. Слухай уважно і не переривай.

Пані зробила невеликий крок до дівчини, міцно стисла її за лікоть і нахилилася губами до самого вуха. Дівчина спочатку спробувала сіпнутися, потім затихла і продовжувала прислухатися до своєї наставниці з очима, які все більше розширювалися з переляку. Князь теж став прислухатися до розмови із зростаючою цікавістю.

- Так от, безглузда дівчинка, ти певно знаєш, що наш клан чотири кільця тому був найбільшим і найбагатшим серед кланів артистів-кастагі? Знаєш? А що сталося далі? Говори, все, що знаєш, не лише те, що в клановій школі учили! - Глар'са міцніше стисла лікоть дівчини і та незадоволено скривилася, але руку не прибрала.

- Ну, потім… потім клан посварився з кимось з білих… я не пам'ятаю причину, багатьох запроторили в рабство, багато хто загинув, хтось пішов з клану. - Ламіноль напружено згадувала, історія клану в школі не була її коником. - Потім… потім все заспокоїлося і стало як зараз.

- І все? Ніхто із старших родичів більше нічого тобі не розповідав?

- Ні. Ніхто. Нічого.

- Добре. - Глар'са замовкла на мить. - Добре. Так буде навіть краще. Так от, дівчинка, більшість з вас вчилася в нашій клановій школі. Всі, у кого є хоч якийсь талант до артистичної майстерності. Я теж там вчилася, але давно, задовго до того, як наш клан мало не загинув. Разом зі мною вчилася красуня Канієль, вона була кращою серед нас. Таку акробатку я не бачила ніколи. Мабуть, дюжину лоз до неї теж не було нікого кращого - і не лише у нашому клані. За нею бігали усі чоловіки, князь наших суперників - артистів з клану Лугового струмка хотів узяти її за дружину. Кликали її до себе навіть ремісники з сірих - і не наложницею, а офіційною дружиною. Але ця дурна втовкмачила собі в голову, наче їй призначено щось більше, як мінімум хтось з білих.

- Почекайте, тітонька, ви про Канієль? - Здивовано перервала дівчина. - Нашу дурепу прислугу зі школи? Та їй більше трьох дюжин лоз і не даси взагалі - як могла вона з вами вчитися?

- Не переривай, слухай, ти ще не в гаремі князя і носиш наші кольори, так що май повагу до старших. Все дізнаєшся. - Глар'са зітхнула і продовжила розповідь рівним монотонним голосом, який наводив острах на Ламіноль більше, ніж якби та почала кричати. Князь на віддалі увесь перетворився на слух. - На одному з виступів на Канієль поклав око син князя одного із слабких кланів воїнів-білих. Майже як на тебе сьогодні. Усього лише після зюф знайомства вона повністю обкрутила молодика, й той оголосив князю, що забирає акробатку до себе у гарем. Його рідня була проти, наш князь також - бахсат був мізерний, але син князя і ця дурепа затялися. Загалом, він забрав Канієль до себе наложницею.

Глар'са зробила невелику паузу, відпустила лікоть Ламіноль, кинула по сторонах уважний погляд.

- Дуринді б заспокоїтися та дякувати долі за шанс виростити дітей в клані вищих, та ба. За лозу вона побувала в ліжках усіх визначних членів клану. І чоловіків, і жінок. Вона користувалася своїм тілом і нашим мистецтвом дуже добре. Все, чому вас вчать в клановій школі, пішло до діла… чи до тіла. Доля артистів-кастагі жорстока, тому ви знаєте про постільні ігри вже в дюжину лоз у багато разів більше, ніж члени інших кланів і каст в дві повні дюжини. Але вчать вас ходити по «яскраво-червоній стежці», аби вижити самим й допомогти вижити клану, а не згубити його. Канієль забула про це - стрибала з гарему в гарем, ні перед чим не зупиняючись. З багатьох її партнерів-білих в ті часи один пішов з клану, двоє були вбиті на дуелях. Потім їй поталанило вскочити до ліжка самого князя. Не знаю як, ніхто не знає. Ще за лозу він зробив її офіційною дружиною, незабаром після того, як народила йому сина. Напевно, це остаточно зламало гілку її розуму - вона не схотіла зупинятися і на цьому. У наступні дві лози Канієль обплутала увесь клан своїми інтригами - бажала, аби князь зробив її першою дружиною. І навіть це минулося б без наслідків - усі вважали таку поведінку нахабством для колишньої кастагі, але не більше. Боротьба за владу усередині кланів йде завжди й у всіх, у кастагі, у сірих, у білих, у сивих. У всіх. Але вона у своїй боротьбі зробила прикру помилку - намагалася посварити князя з його дітьми від інших дружин та наложниць. Це стало останньою краплею. Всі об'єдналися проти Канієль, раптом спливло багато з її викрутасів й до того, як потрапила в дружини до князя, і після. Найстрашніше - стало відомо, що вона торгувала секретами клану в обмін на особисту підтримку. На раді клану князя було усунуто, влада перейшла до однієї з його дружин. Син Канієль був проданий в рабство невідомо куди, її саму кинули в казарми до молодих воїнів-білих.

Глар'са замовкла, збираючись з думками. Ламіноль з переляком дивилася, чекаючи продовження розповіді. Її руки вчепилися в мішок з шкіри джара і побіліли від напруги. Неясне занепокоєння піднімалося зсередини до самого горла, немов стоїш на височині з краю канату і згадуєш: чи закріпила кінець лонжі-страховки внизу, перед тим, як забратися догори, чи ні? Начебто і нічого страшного, дюжину разів вже ходила по цьому канату із страховкою й без неї, але все одно неспокій від невизначеності: так закріпила чи ні?!

Князь, до того уважно слухаючий розмову, теж відволікся. «Яка цікава дівчинка, Фраєль тернуаль »[Фраєль тернуаль (вис.говірка) - назва рослини. Дослівно «ніжний паросток, що пробивається крізь камінь у безводій пустелі». Символ стійкості та витривалості], - подумав він. «Офіційною дружиною моєю хоче стати, ти бач. А їх у мене давно вже три, так що припаде їй когось отруїти». Князь подумки усміхнувся. «Може вийти непогана комбінація. Перша дружина, Фрілан’са, остаточно набридла. Лізе куди не треба, влади на себе забагато тягне. Ех, даремно тоді, багато кілець тому, клан наполіг на цьому шлюбі. Як же, в якості бахсата за неї батько умовив велику частину білих кланів підтримати мене, як старшого князя Ткета. Кляті торгаші. Відтоді вона рахує мене й мій клан зобов'язаними. Адже вигнати нахабу не можу – клан її батька слабкіше не став і може спричинити багацько неприємностей. Хоча чому - спричинити, вона і без цього доставляє їх регулярно: двічі намагалася мене отруїти, спить і бачить себе княгинею. Як вчасно трапилася ця дівчинка, потрібно буде «підштовхнути» ситуацію, а там подивимося: хто кого».

Від роздумів князя відвернула цікава сценка неподалік на площі. Біля фокусника-кастагі, члена того самого бродячого балагана, що і Ламіноль, зібралася невелика купка роззяв. Фокусник - слабенький маг-самоук, не дотягуючий до звання ткуміль, за допомогою невибагливого амулета ілюзії розважав публіку: у нього в руках по черзі з'являлися різні ілюзії квітів, оживали, розквітали і в'янули. Роззяви, у більшості фермери з навколишніх сіл й хуторів, із захопленням дивилися, не відриваючи очей. З натовпу, вируючого на площі, виринула мальовнича трійця приблатньоного вигляду, постояла трохи, оглядаючись, подивилася на фокусника і роззяв, а потім цілеспрямовано рушила до опецькуватого вгодованого фермера-сірого в добрящєму саронзі й новеньких шкіряних сандалях. Той стояв, роззявивши рота, і не міг відірвати погляд від рук артиста. Біля його ніг лежав чималий мішок, на паску висів витертий шкіряний кошіль, відтягуючи своєю вагою донизу пасок з під солідного черевця. «Торгував на ринку, вдало», - оцінив Алєхоель, продовжуючи спостерігати. Трійця начебто випадково оточила фермера - двоє прикрили його з боків від інших глядачів, а третій почав голосно коментувати дії фокусника, розмахуючи руками перед лицем приїжджого і в удаваному збудженні ляскаючи того по плечу.

- Ти диви, диви, чо робить! Опа-на! Наче жива квітка! - Третій старанно відпрацьовував роль, відволікаючи увагу селянина. - Диви, диви, мужик, зара знову червоний буде, я відповідаю! Не віриш? Заб’ємося?!

Третій смикав фермера і розмахував руками перед його обличчям, не даючи оговтатися. Один з двох, які стояли з боків, злегка нахилився за мішком, другий потягнув з рукава маленький бронзовий ніж, приміряючись до кошеля. Князь спохмурнів. «Найтихішим [Найтихіші - злочинці, кримінал. Вважають себе кланом поза кастами] не надіслали моє наполегливе прохання утриматися від роботи три перших тче свят? Далі нехай роблять що завгодно, народ не запам'ятає, а ось спочатку потрібно усім дати змогу повеселитися без проблем. Кожну лозу перед святами Чистої хвилі це моє прохання передають їм і рідко коли покидьки посміли не послухатися. Доведеться провести показову страту». Алєхоель питально подивився у бік «торговця» солодощами з переносною тацею на ремені, який стояв неподалік, злегка хитнув головою у бік триваючого немудрого кидалова. Торговець миттєво закинув тацю за спину та, не звертаючи уваги на щедрий розсип солодощів, нестримно рушив у бік трійці й безпорадної жертви. Одночасно з ним туди ж попрямували з інших сторін пара «студентів» магічної Академії, яка до цього ліниво ходила навколо, та симпатична дівчина-біла зі своїми охоронцями, покинувши ні з чим розгубленого нахабу-фермера та його білу квітку. Навколо селянина закрутився вир тіл, зблиснув спалах вогню, вмить притушений «торговцем» за допомогою потужного захисного артефакту, гул натовпу прорізав високий пронизливий зойк насаджуваного на лезо злодія. Все заспокоїлось. Повільно осідала невелика хмарка піднятого пилу. Фермер стояв все так само роззявивши рота і нічого не розуміючи, біля його ніг лежало тіло одного із Найтихіших, злегка сіпаючись дрібним тремтінням, дівчина-біла ретельно витирала об його брудну туніку тонкий гострий стилет. Два студенти стояли, оголивши вузькі клинки, уперши кожен ногу в спину двох злодіїв, лежачих на землі, які залишилися живими. Охоронці дівчини-білої розійшлися в протилежні боки й тримали в руках знаки варти клану Сивої Тополі - усі зацікавлені, які кинулися з площі ближче до місця події, вмить повернули назад: ніхто не хотів потрапити в міську в'язницю навіть свідком. «Торговець» - старший особистої варти князя, тримав в руках невеликий малахітовий бойовий жезл і з цікавістю його розглядав. Князь підійшов до злодіїв, лежачих на землі, і перейшов на магічний зір. «Не Найтихіші, мітки клану не видно», - подумки зазначив Алєхоель, вдивляючись в аури. У каламутних, брудно-сірих з жовтими проблисками, променях він побачив купу природжених і придбаних хвороб, добрячий перелік патологічних схильностей і покриваючий усе це фіолетовий серпанок початка наркотичної ломки. «У Найтихіших мітку теж так просто не угледиш, не будь-хто з магів спроможний – злодії мають свій, дуже старий ритуал, але для мене це не проблема. Тоді вони - якийсь поза клановий непотріб, покидьки, котрих нікому не шкода. Ось і добре, бо почалися б прохання від Найтихіших, ходаки від їх боржників. А ось з жезлом потрібно щось вирішувати - знову ці штучки бунтівних ванталь [Ванталь - велетні, раби лэмаргів. Виведені штучно, із застосуванням магії на спеціальних лабораторіях-фермах.] контрабандою в місто завезли. І я навіть знаю хто - ці хитрі тварюки з Сірого Світанку, клану моєї дружиноньки, й вони ж зараз старші Мішка - торгової служби міської Канцелярії. Минулого разу, коли заарештував їх склади з контрабандним товаром, миттєво почалися умовляння, перешкоди торговцям від мого імені, й довелося поступитися. А наразі можна звинуватити цих покидьків у замаху на мене з використанням контрабандного бойового жезла, а це взагалі інакша річ. Родичам дружини доведеться або погодитися з арештом складів, або здавати когось зі своїх, наче замішаного у замаху на мене. Вдало. Дівчисько-кастагі безперечно вже приносить мені користь. Хоча питання зі втікачами рабами-ванталь, які створили свої міста в далеких джунглях, від цього нікуди не подінеться. З ним теж потрібно буде щось вирішувати. Відколи, за часів моєї далекої молодості, нам вдалося з їх допомогою отримати перемогу у війні, багато що змінилося - з слухняних рабів велетні перетворилися на величезну проблему. Але всьому свій час». Князь кивком дав зрозуміти старшому, що невдах-злодіїв слід відвести в кланову в'язницю, а не в міську, й прислухався до поновлення розмови біля кибитки.

…і тільки після трьох зюф вона вийшла звідти. - Глар'са продовжила свою розповідь. - Можеш уявити, що там з нею витівали. Ніхто дурепу не жалів - ані в клані білих, ані у нас. Отримала чого варта, ризикнула й не розрахувала свої сили та терпіння суперників. Так буває… Після усього цього розум Канієль остаточно зламався - відтоді постійно мовчить і починає роздягатися голяка, як тіки хтось поруч зненацька підвищує голос. Ви усі, дрібні безглузді хробачки, сміялися з неї у школі. Вважали, наче це весело: несподівано крикнути у схибнутої служниці над вухом, втекти і потім дивитися здалеку, як знімає одяг навіть удень посеред школи? До того ж, суворі вчителі чомусь за це не карають, так? Ви ж не знали, що це - останні й найсильніші зі спогадів, які залишилися у тієї, після казарм? І це спогади не про прибирання та миття підлог, чим вона займалася і в школі, а… здогадайся сама які, дівчинко.

Але це не головне… Слухай уважно! І ось, після усього цього, нова княгиня білих не зупинилася - вона повернула Канієль до нашого клану. І не лише повернула - звинуватила в зраді та зажадала повернення першого бахсата та нашої кланової частки з усіх подальших бахсатів, які сплачували за неї, поки стрибала по гаремах білих. Сума там набігла пристойна, приблизно третина доходу усього нашого клану за лозу. Умовити княгиню знизити вимоги не вдалося, навпаки – показово відмовилася надати відтермінування виплати більше ніж на одну зюф. Ми навіть не встигли оскаржити ці вимоги в раді касти білих або у князя міста! Наступного тче, як сплив термін, княгиня оголосила нашому клану варіса ! [Варіса - спосіб стягнення боргу. Оголошується вільне полювання для усіх бажаючих на будь-яке майно боржника. З відібраного майна деяка частина повинна передаватися в рахунок погашення боргу тому, хто оголосив полювання, решта залишається мисливцеві, як винагорода. Розмір частини, передаваної на погашення боргу, вказується в приставці до варіса. Кі-варіса - в погашення боргу передається всього одна з дванадцяти відібраних частин, з за чого борг умовно зростає у дванадцять раз.] І не звичайну варіса, а кі-варіса! Уявляєш, дівчинко, лише одна частина з дюжини відібраного йшла в погашення боргу! Одна частина! Бажаючим взяти участь в нашому цькуванні краю не було. Окрім цього, княгиня заплатила клану Бігучої хмари, - й ще на протязі однієї зюф увесь Лоор знав про умови варіса. А ти уявляєш, скільки коштують послуги Бігучої хмари з розповсюдження повідомлення по усьому Лоору? Ще за чотири зюф клан було розорено, нас переслідували в усіх князівствах, було багато вбитих. Коли забирати не стало чого, почали продавати членів клану в рабство. Я потрапила в загороду до лісових рабів-кастагі, не хочу навіть згадувати про ті шість зюф. Але я вижила - на відміну від багатьох інших.

Глар'са знову замовкла, немов усупереч своїм словам наново згадуючи жах тих тче. Ламіноль стояла, мовчки схиливши голову та стиснувши руки в кулаки. Мішок з пожитками самотньо стояв на підлозі кибитки. Князь чекав продовження. Нарешті, тихенько зітхнувши, пані поклала руку на плече дівчини і, легко погладжуючи його, повела далі:

- Наш князь пішов на уклін до одвічних суперників – клану артистів Лугового струмка. Ніхто не знає, що він обіцяв і як розплачувався, але князь Лугового струмка звернувся до князя Ткета із скаргою на дії княгині. Князь Ткета своїм рішенням призупинив варіса і відтоді ми ось вже чотири кільця поступово відновлюємо клан. Живих викупили з рабства, мертвих оплакали, як годиться. Багато хто з вцілілих бажав смерті для Канієль, найстрашнішой смерті. Багато хто хотів вигнати її з клану. Але наш князь мудрий й вирішив інакше. Він наказав направити Канієль в нашу кланову школу, там вона робить усю брудну роботу і служить вам об'єктом для кепкувань. Й спочатку багато хто вважав, ніби вона легко відбулася. Ти запитаєш мене, який в цьому сенс, якщо ніхто з вас не знає цю історію? Я вже казала тобі, що князь мудрий і мудрість його велика… Слухай і запам'ятовуй.

Усі ви проходите у школі навчання постільним забавам, «шлях яскраво-червоної стежки». Нагадаю тобі, що ми - артисти-кастагі. Під час мандрів Лоором будь-який сильний з вищої касти може забрати одного з нас у свій гарем або просто у свій дім на один-два тче чи більше. Не завжди є кому поскаржитися на дії вищих. А частіше скаржитися за правилами потрібно саме на того, хто забирає. Наприклад, сьогодні, якби ми вирішили насправді не віддавати тебе Алєхоелю, то що б ми мали зробити? Ні, не чинити опір - це безглуздо. Нам належить подати скаргу на нього князеві міста і чекати рішення. А хто у нас князь Ткета? Вірно, сам Алєхоель. Таке часто трапляється під час наших мандрів. А якщо той, хто забирає артиста-кастагі, буде ним невдоволений, то постраждати можуть й інші. Ось тому вас і навчають усій цій хтивій науці - аби ви повернулися живими й ваші супутники теж мали можливість поїхати живими. Від таких ситуацій часто бувають діти - це не страшно. Ти б дуже здивувалася, дізнавшись, скіки у нас в клані синів і дочок князів з усього Лоора. Їх виховують так само, як до цього їх батьків і матерів, а ще раніше - їх бабок та дідів. Ми - артисти-кастагі…

Проте, є в усьому цьому й інший бік сандалі. Часто вподобаних артистів залишають в гаремах, іноді вони навіть стають офіційним подружжям. Але не це є метою навчання постільним вправам. Більшість з вас не хочуть цього розуміти, підсвідомо сподіваючись цими своїми здібностями пробитися нагору. Гірше того, ви свідомо розраховуєте на ці здібності і свої сценічні таланти лицемірства та лицедійства. Вважаєте, наче це - ваша перевага, і все буде легко. Плутаєте життя зі сценою. Це притуплює обережність й може підвести під удар увесь клан. І ось, коли така самовпевнена або самовпевнений з молодих отримують шанс застрибнути до гарему когось з вищих, ми - люди старшого віку, хто пережив ті страшні зюф чотири кільця тому, розповідаємо їм цю історію. Князь мудрий. У сандалі є два боки, гладкий і блискучий - який бачать усі. І внутрішній, смердючий та витертий - який соромляться показувати. Князь наказав давати вам понюхати цей внутрішній бік сандалі, коли є небезпека, що блискучий бік почав вас занадто засліплювати. В цьому сенс моєї розповіді… Тому Канієль навмисно тримають в школі й навмисно не забороняють вам знущатися з неї. Тоді ви починаєте зовсім по-іншому сприймати цю розповідь - адже особисто знаєте найяскравіший приклад з неї, особисто уявляєте до чого може привести ваша самовпевненість. Завдяки Канієль запах внутрішньої сторони сандалі досягає ваших розпалених тупих мізків дуже швидко й глибоко.

Глар'са знову замовкла. Вона нахилилася ближче до дівчини і заглянула в обличчя. Ламіноль стояла, твердо стуливши губи і стиснувши щелепи, в очах переляк змінився впертістю. Тітонька скрушно похитала головою і теж стисла губи в скептичній усмішці. Князь стояв в задумі, згадавши цю історію. Після неї декілька лоз серед вищих була популярна приказка: «Акробатка, яка хоче закрутити голови глядачам, повинна пам'ятати, що у неї самої теж може закрутитися голова. Але на відміну від глядачів, їй набагато довше падати».

- Що ж, бачу, ти не перейнялася до кінця. Важкий випадок. - Глар'са задумливо дивилася на Ламіноль. - Свої зобов’язання князю я виконала, але борг клану вимагає більшого. Слухай далі, що скажу вже особисто від себе. Ти дивувалася на початку нашої розмови, як може Канієль бути моєю одноліткою? Все дуже просто - за наказом князя вона час від часу проходить омолоджування у кращих магів Життя. За все платить клан. Чому? Чому ця дурепа, яка принесла нашому клану стільки нещасть, отримує безкоштовне омолоджування, а твоя добра наставниця Глар'са старішає? Тому що князь мудрий... Він не дозволить їй померти так швидко. Своїм прикладом, вашими знущаннями Канієль ще довго спокутуватиме провину. До речі, за останнє кільце я жодного разу не чула від «старичків» нашого клану, що князь занадто м'яко з нею повівся. Що ж, слухай далі. Ти дівчина, зазвичай вам цього не розповідають, але я вирішила зробити виключення і нехай князь мене покарає, якщо захоче. У артистів-чоловіків існує значно більше шансів отримати прихильність пані з вищих, якщо їх забирають в наложники. У нашому суспільстві давно існує рівноправ'я статей, можливості жінок і чоловіків вважаються рівними. Проте це більше стосується магів, обдарованих, адже магія не залежить від статі. Серед нижчих каст чоловіки мають перевагу з-за своєї фізичної сили. Але навіть жінки-вищі все одно залишаються жінками й більш схильні до природних слабкостей. До чого це розповідаю? Думаю, для тебе не дивина, що багато молодиків кланової школи заманюють дурну Канієль до себе не лише подивитися, як вона роздягається. Для багатьох з них вона стала першим «мокрим носом» в житті. Це також її спокута, у тому числі. Я вже згадувала, що гілка її розуму луснула в казармах білих. Вона досі там, в цих казармах. Для неї нічого не змінилося - підлога, пил, бруд, прибирання, в перервах вигуки, зневага, роздягання та… І ось, уяви, як такий мачо-переможець з нашого клану вже будує плани по підкоренню якоїсь княгині з вищих, і раптом дізнається історію Канієль, свого першого «мокрого носа»! Уявила? Багато хто після цього не спромігся показати нічого гідного в гаремах княгинь і повертався звідти у кращому разі добряче відлупцьованим. Іноді перепадало й балагану, з яким вони подорожували. Кільце тому князь заборонив розповідати історію Канієль молодим чоловікам, бо небезпека покарання з-за їхнього нахабства стала дорівнювати небезпеці покарання з-за їхньої неспроможності у ліжку жінок-вищих. Все, зараз я закінчила і хочу почути твою думку. Адже, ти - моя краща учениця... - Не утрималася від легенького кепкування тітонька.

Ламіноль, трохи зів’яла на протязі розповіді, зібралася з думками, спробувала заспокоїтися, але чомусь ніяк не могла зміркувати, чого від неї хоче тітонька Глар'са. Почуте нахабно виштовхнуло з радісного стану несподіваної удачі, яка звалилася на голову. Хоча чому несподіваної? Адже, вона була кращою в школі, краща в цьому балагані - ось князь і звернув на неї увагу! Все по чину, по заслузі… Дівчина пожвавилася і розгорнула плечі. Хоча, Канієль теж була кращою… Ця думка знову змусила замислитися. Ну, була й що? Вона зробила помилку, була необережною, а вона, Ламіноль, такої помилки повторювати не збирається.

- Я зрозуміла, тітонька. - Пожвавилася Ламіноль. - Не потрібно ризикувати, не потрібно нахабніти і все буде добре. Правильно?

- І все? Все, що ти взяла з моєї розповіді? - Глар'са з докором і якимсь переляком дивилася на юну красуню, яка стояла навпроти. - Ти думаєш, моя наука, усі зусилля князя й чималі кошти клану витрачаються, аби ти лише стала обережніша? Обережніша?! Я казала, що найголовніше, чому вас хотіла навчити - це думати й не квапитися? Казала. Напевно, даремно. Не цих слів від тебе чекала, дівчино, не цих…

- Та яких же ще, тітонька? - Скривджено прошипіла Ламіноль. - Ви лякаєте цими оповіданнями, най перейнялася відповідальністю перед кланом і як вже готова від жаху втекти, промовляєте, ніби не цього чекали? Чого ж ще?

- Та нічого, дівчинко, нічого, крім того, що вже згадувала - думати й не квапитися. - Стомлено та байдуже відповіла пані. - Чому ти не звернула уваги на те, що варіса тільки призупинена? Чотири кільця клан живе під загрозою нового знищення. Цим білим, які тоді оголосили варіса, усе це вже не треба - у них на сьогодні інші інтереси і інші проблеми. Але на таких умовах одразу зголоситься багато бажаючих поживитися за наш рахунок й без їхньої згоди. Не забувай, для вищих - чотири кільця, наче зюф - для тебе.

- Пробачте, тітонька, я дійсно не подумала про це. - Дівчина по-справжньому засмутилася. - Але з якого переляку князеві поновлювати варіса, якщо самі білі про неї вже забули?

- А це твоя друга помилка, дівчинко. - Голос пані був так само байдужим. - Чому ти не запитуєш, хто був князем Ткета, який призупинив варіса чотири кільця тому?

- Князем Ткета… чотири кільця… - Ламіноль перелякано озирнулася у бік Алєхоеля, несподівано втупилася очима в його іронічний погляд, і злегка похитнулася. Князь підбадьорююче посміхнувся, немов нічого не чув. Чомусь це налякало ще більше. – Це… це… вже багато кілець це… князь Алєхоель з клану Сивої Тополі, мій майбутній пан. Як же так… що ж мені наразі… я… не зможу… не хочу… як же так…

- Давай, розридайся ще зараз. - Глар'са безжально узяла дівчину за підборіддя і сильним рухом підсмикнула голову. - Що? Вже не збираєшся нікого труїти? Чого б це? Адже нещодавно хотіла усім довести, що ти краща! Вже не хочеш? А що змінилося? Зберися, дівчинко, заспокойся і знову слухай. Ти збиралася ризикувати, брехати, вивертатися, цілу лозу грати роль княжни, аби стати офіційною дружиною князя. Я розповіла, до чого це може призвести тебе особисто й наш клан, якщо не будеш розумною. І ти чомусь вирішила, що нині це тебе вже не цікавить. Дівчинка, зрозумій, нічого не змінилося. Ти готова була на багато що заради своїх особистих забаганок, а я хочу сказати, що маєш бути готова на ще більше заради свого клану. От і все. Борися, грай, думай, будь обережною і пам'ятай, що сьогодні почула. Від тебе залежить доля клану. Ніхто не може напевно сказати з якою метою князь Алєхоель вибрав після чотирьох кілець наложницю з того самого клану, що й Канієль. Нам навіть уявити важко у якому світі інтриг живуть вищі, і що здатні замислити для втілення своїх планів. З їх терміном життя найпростіша інтрига може розтягуватися на багато кілець, на дюжину життів, таких як твоє... Після закінчення свят цей балаган залишить Ткет, це рішення нашого князя. Інші балагани клану постійно виступатимуть в місті - шанс безмитно працювати в столиці марнувати було б безглуздо. Але тобі зустрічатися з членами клану заборонено. Якщо знадобиться порада або щось термінове передати в клан - знайди на ринку в Торговому районі шіварі [Шіварі - маг-самоук, найчастіше знахар або шаман] Берулію, їй можна довіряти будь-які питання. Я попереджу і попрошу допомогти. Слухайся її порад. Йди, дівчинка, князь чекає.

Алєхоель задумливо стояв і робив вигляд, наче взагалі не звертає уваги на тривалу бесіду двох артисток. «А який князь цього клану кастагі!» - думав з легким здивуванням. «Як химерно й вдало поєднав покарання винної з вихованням молоді. Зустрічаються і серед нижчих гідні поваги гравці. Потрібно запам'ятати його про всяк випадок, згодиться, якщо потрібний буде гарний партнер з мізками... яким буде не шкода пожертвувати наприкінці. А з дівчинкою мені безперечно пощастило. Хоч ця стара і вважає, наче вибрав Ламіноль навмисно, але це випадковий збіг. Отакий парадокс, я й сам не вірив ніколи в такі випадковості, але тут вже нема де дітися - маємо, що маємо. Сподіватимуся, що дівчинка зіграє за моїми правилами, звичайно, треба в цьому «посприяти». Князь ласкаво посміхався, дивлячись на дівчину, яка боязко наближалася. Зараз він нагадував старого доброго чоловіка, очікуючого на свою молоду дружину, й тихо радіючого майбутній зустрічі. Ніщо в ньому не нагадувало владного керманича найбільшого і найбагатшого князівства Лоору, втратившого за багато дюжин кілець життя інтерес до будь-чого, окрім влади і пов'язаних з нею інтриг. Ламіноль повільно наблизилася до князя, і спробувала схилитися в традиційному уклоні, притримуючи руками свій шкіряний похідний баул. Алєхоель жестом вказав охороні на сумку дівчини, яка миттєво перемістилася на плече одного з «студентів», а сам легенько обійнявши ту за плечі повів у бік величної арки входу на Арену, розповідаючи на ходу щось дотепне. На обличчі Ламіноль з'явилася слабка посмішка, вона з повагою слухала князя, все ще не наважуючись засміятися у відповідь на жарти. Відійшовши на дюжину кроків від кибитки, князь раптом зупинився, ніби несподівано згадав щось важливе, одним плавним відточеним рухом майстерного фехтувальника зняв з плечей дівчини кастовий шарф кольорів кастагі, та недбало скинув на землю. Натомість він вдягнув їй на шию свій красивий срібний кулон з емблемою клану Сивої тополі на довгому ланцюжку. Ламіноль розквітла від задоволення й гордо поглянула у бік кибиток, де залишалася стояти тітонька Глар'са. Тієї ж миті мало не зашпортнулася на ходу і вже з побоюванням озирнулася ще раз. Так і є, вона не помилилася, Глар'са стояла й з підкреслено уважним виглядом захоплено обнюхувала внутрішню частину своєї старої розтоптаної сандалі. Настрій Ламіноль був зіпсований невідворотно…

* * *

…хто знає, як би склалися долі багатьох, якби Алєхоель не вирішив узяти артистку до свого гарему або вона була б з іншого клану. Моя поява на світ в цьому випадку виявилася під великим питанням. Але про це я розповім вам пізніше».

Аркуші з архіву

Аркуші з книги «Навчання мистецтву управління хсіі ».

Ввідна лекція в Академії магії міста Ткет.

[Хсіі - узагальнена назва магічної енергії.]

«…усі сьогодні перший раз прийшли до Академії Ткета і кожен, напевно, хоче знати, чому ми вас тут навчатимемо. Хтось думає, що навчання розпочнеться із заклять Життя, комусь цікавіше вивчати закляття Води, а ось та дівчина на передостанньому ряду поза сумнівом вважає, наче немає нічого важливішого за магію Вогню. Так, так, дівчина, я охоче вірю, що ви майбутній архимаг Вогню, але це не дозволяє вам потайки підпалювати саронг свого сусіда попереду. Отже, що ж ми з вами вивчатимемо? Закляття? Звичайно, але це буде значно пізніше, починаючи з другої лози навчання. А уся перша лоза буде присвячена вивченню устрою нашого світу, стихіям та формам хсіі, з яких він складається, умовам їх існування та взаємодії. Наша Академія вважається кращою в Лоорі, тому ми і даємо вам розуміння самої суті процесу, а не примушуємо лише безглуздо зубрити закляття. Для цього можете піти у будь-яку магічну школу, яких навкруги цілком достатньо.

Що ж, розпочнемо з самого витоку, тобто саме з тієї миті, коли усе це неподобство почалося. Під неподобством, сплячий юнак з першого ряду, я маю на увазі не вашу поведінку, а все те, що нас оточує - у тому числі і себе, і усіх вас. Існує дві тотожні теорії, які описують виникнення навколишнього світу - одна релігійна, інша магічна або, як стало модно зараз казати, наукова. Розпочну з теорії релігійної, тобто з легенди про бога-городника Ткетукля і його скажене сім'я. І не потрібно так посміхатися юнак в зеленій туніці, це зовсім не те сім'я, про яке ви подумали. Так от, згідно з легендою, великий Ткетукль вічно жив у своєму нескінченному Ніщо. Він вічно обробляв там грядку зі своїми улюбленими рослинами. І кожен новий його тче був схожий на попередній, а кожен подальший тче був схожий на новий. І тривало це цілу вічність. Одного разу замислився великий Ткетукль: А чи дійсно ростуть рослини на моїй улюбленій грядці? Як я можу бути в цьому упевнений, якщо кожен новий паросток нічим не відрізняється від старого? Тоді він зірвав декілька паростків і став порівнювати між собою - і не знайшов відмінностей. Перебуваючи в розгубленості, він випадково вколов пальця об маленьку гостринку однієї з рослин - і змочив її кров'ю. Така потужна була його внутрішня енергія, його власна хсіі, що вибухнула шишка рослини, немов сказилася, і насіння розлетілося на всі боки. Але на цьому нічого не скінчилося - з насіння під впливом хсіі Ткетукля зростали нові рослини, їх шишки теж вибухали, розкидаючи нове насіння на всі боки. За мить насіння заповнило все навкруги і не припиняло рости та вибухати. Насіння від нових рослин стикалося під час вибухів, об’єднувалося й обмінювалося частками, і завдяки цьому багато нових рослин вже не були схожі одна на одну, як раніше на грядці Ткетукля. Насіння цих нових рослин, знову і знову стикалося між собою й від цього виникали інші, цілком нові рослини та речовини. Так виникли планети, перші боги і перший лємарг. Взаємне стикання насіння тривало - виникли рослини і тварини на цих планетах, та зажили своїм життям. Побачив це Ткетукль і не побажав нічого змінювати - йому дуже сподобалося різноманіття та непередбачуваність створеного - наразі бачив, що його грядка справді жива. І сказав він першим богам і першому лємаргу: Все навкруги й усі ви - по суті, паростки з насіння моєї скаженої рослини. У кожному з вас вона є, частинка її, пов'язана з іншими такими самими за допомогою моєї внутрішньої хсіі. Не забувайте й не втрачайте цю частинку - тоді вам підпорядковуватимуть усі насіння-діти, які ви зможете побачити.

Ось у такому вигляді релігія викладає нам теорію виникнення та розвитку нашого всесвіту. На мою думку, вона нічим не відрізняється від загальноприйнятої сьогодні магічної, яка свідчить: Багато кілець тому з деякої точки у великому Ніщо у вигляді миттєвого вибуху вивільнилася величезна кількість енергії хсіі. Чому із стану спокою ця точка миттєво перейшла в стан розширення, ми не знаємо, та це і не важливо. Де знаходилася ця точка, ми теж не знаємо і це теж не важливо. У якому вигляді така величезна кількість хсіі зберігалася в цій точці і як це можливо… Що? Ну, я чекаю - міркуйте швидше. Вірно, це не важливо. Спочатку ця енергія була однорідна, наче рослини на грядці Ткетукля, але в процесі розширення зазнала змін і перетворень, в результаті чого виникли деякі перші частки. Ці частки також продовжували взаємодіяти між собою, у свою чергу, породжуючи нові частки. І так далі до тих самих пір, доки не виникло те різноманіття форм і станів, яке ми бачимо нині навколо себе.

Для чого я вам усе це розповідаю і як це пов'язано з вашим бажанням вивчати магію, тобто удосконалюватися в управлінні хсіі? Зв'язок тут існує безпосередній, оскільки магічна енергія, яку ми називаємо хсіі, це і є та сама первинна енергія. Та, яка змусила вибухнути першу шишку рослини й усі подальші. Та, яка миттєво розширилася і створила все навкруги, у тому числі і нас з вами. Усі ми і все, що нас оточує, створено початково з цієї енергії, тобто має деяку загальну рису або загальну частинку. Мені більше подобається вислів «загальну основу». Тобто все, що нас оточує й ми самі - це і є хсіі. Різниця лише у формі її існування певної миті. Ось так ось… доволі нескладно. Тому в нашій Академії ми вивчаємо не лише окремі закляття, як у багатьох інших магічних школах Лоору, а досліджуємо саму суть магії. Ви, майбутні маги, повинні добре усвідомлювати й твердо засвоїти, що не існує магії, як деякої чарівної нез'ясовної здатності. Такий погляд на чари властивий більшості необдарованих через те, що вони просто не можуть собі уявити наскільки все навколо нас взаємопов'язано за допомогою магії, вірніше, за допомогою магічної енергії, яку ми називаємо хсіі. Ви, шановні студенти, в першу чергу повинні зрозуміти, що все навколо нас і ми самі - це і є хсіі. Вона є загальною основою всього.

Уміння впливати на цю загальну основу - і є уміння управляти хсіі. Для цього у вас усередині має бути «насіннячко» тієї першої скаженої рослини, інакше кажучи ви маєте бути обдарованими - мати можливість сприймати та впливати на первинну енергію, яка оточує вас. Але це ми розглянемо на наступній лекції».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.