Глава 6. Хвиля.

«…Наприкінці промови, коли усі запрошені гості та члени клану мали намір приєднатися до публіки, що веселилася в саду, Торон - князь клану Сивої Тополі, тільки-но проголошений імператором, попросив ще мить уваги і мовив:

- Дотримуючись традицій т'аперол та наших священних правил, я, перший імператор Лоору і н’Гапутри, князь клану Сивої Тополі, князь міста і князівства Ткетуфаріналь, оголошую про започаткування нового звання у власному клані, яке нарікаю: Діти клану.

Дітьми клану можуть вважатися лємарги усіх каст, які будуть здатні пройти належне випробування і отримають схвалення зборів клану, хсіітингу.

Діти клану мають ті самі права і обов'язки, що і слуги клану. Діти клану ніколи не зможуть отримати право голосу в моєму клані за свого життя, але зможуть отримати це право власним дітям, якщо вони того заслуговують. Належне випробування для Дітей клану може бути лише одне - вірна служба клану до самої смерті.

Багато з присутніх, навіть члени клану новоспеченого імператора, були уражені і обурені цим рішенням, але не наважилися виявити це вочевидь. Наступного тче імператор Торон створив два нові відділи міської Канцелярії Ткета, які складалися з одних лише Дітей клану Сивої Тополі і підкорялися безпосередньо йому: імператорську гвардію, Кігтів, та імператорську таємну варту, Безіменних. Після цього клан Сивої Тополі і стали називати кланом Дітей Торону, що триває й понині...

Хроніки імператора Торона. Сходження на престол».

…зі своїм правилами і умовностями, стежити та контролювати які було доручено гвардії Імператора. Біля одних з пів дюжини воріт Князівського саду в аристократичному районі Ткета, Сивий Гай, непорушно застиг караул Кігтів з трьох бійців. На усіх легкі шкіряні обладунки, прикрашені дрібним розсипом коштовних каменів, перев'язі з метальними ножами і маленькі круглі щити-тарчі. У двох пара середньої довжини вузьких клинків за плечима, у третього бойовий батіг на поясі, скручений в звисаючі кільця. Від усієї амуніції обізнаний і вправний маг легко вловив би досить сильне світіння хсіі - обладунки і зброя були посилені магією, запас якої зберігався у вправлених дорогоцінних каменях-накопичувачах. Дороге і надійне спорядження - бійці мали можливість це дозволити, адже за все платив імператор. Сьогодні на вході в Князівський сад чергували Золоті Кігті - особиста охорона імператора Лоора і н’Гапутри. Інших Кігтів, які несли службу у безлічі гарнізонів в столицях князівств імперії, кликали просто Кігтями. Золотою була лише особиста варта імператора. Так її називали з-за медальйона у вигляді золотого кігтя з особистим номером, який вручався на посвяті. Присутність Золотих означала, що сьогодні в саду передбачається прогулянка когось з імператорської родини. І не когось з чималого роду імператора, а саме з сім'ї - найближчих його родичів.

Двоє із Золотих стояли розслаблено-спокійно, спостерігаючи за відвідувачами, які входять до саду, з-під кольчужних капюшонів, насунутих на самі брови. Усі прохожі мали право на відвідування саду - це було видно здалеку по традиційних кастових поясах чоловіків і накидках-шарфах жінок, тому бійцям не було про що турбуватися. Третій гвардієць, наймолодший з них, постійно крутив головою на всі боки, немов намагаючись видивитися в відвідувачах якесь порушення. Він ще слабо розумівся на візерунках кланів, оздоблюючих паски й шарфи, нервував і щомиті озирався до старших товаришів, чекаючи команди до дії. У моменти, коли молодий Кіготь напружено вдивлявся в чергового відвідувача, крокуючого до брами, старші товарищі перемигувалися за його спиною з веселими і розуміючими усмішками. Всі проходили на початку служби через це п’янке почуття належності до вищого світу імперії, коли ти на відстані витягнутої руки бачив багатьох, про яких ще одну-дві лози тому в твоєму клані говорили лише пошепки. Учора ще безправний сірий або збіднілий білий, сьогодні ти вже член імператорського клану. Нехай в званні Дітей клану, яке заснував перший імператор, але це все одно паморочило голову. Багато хто волів будь що проявитися у першому ж караулі, якось висловити вдячність імператорській сім'ї - і пильно придивлявся до усіх в пошуках ворогів трону. Ах, як було б почесно у перше чергування затулити члена високої сім'ї від підступних недоброзичливців.

Молодий Золотий звернув увагу на юну красиву лэмаржку, яка швидкою ходою наближалася до входу в сад. Вона вочевидь спізнювалася і нервово крутила головою на всі боки у пошуках когось. Від швидких кроків краї нарядного багатого сарі високо розліталися, відкриваючи прямі довгі ноги до середини стегна - коротка нижня спідниця була точнісінько за останьою модою цієї лози. Традиційний кастовий шарф, пов'язаний високо під грудьми, теж за найвибагливішими віяніями, наполовину прихований складками одягу, а ще наполовину - помітно настовбученими уперед самими грудьми. Довге синяво-чорне волосся гладким блискучим водоспадом спадало на спину нижче сідниць, злегка відтягуючи назад гордо підняту голову. Тонкий золотий ланцюжок утримував на невисокому лобі кулон з напівкоштовним каменем, такі самі оздоблювали й сережки. Два старші Золоті Кігті дивилися на неї із спокійним задоволенням, але молодому воїнові відвідувачка навівала підозри. Пару разів нервово озирнувшись на товаришів, він нерішуче зробив крок навперейми.

- Приношу свої вибачення, висока, сьогодні вхід ло Князівського саду лише за імператорським протоколом. - Голос молодого воїна був суворий і непохитний, але все ж таки трохи тремтів. Якби на місці дівчини був хтось трохи старший, Кіготь-новачок навряд чи наважився зупинити, але поспішаюча красуня була молодша навіть за нього самого.

Ванса з розгону зупинилася і із здивуванням вирячилася на молодого гвардійця. Вона спізнювалася на зустріч з Лєміс - від будинку на околиці ремісничого району Казанок довелося крокувати чималу відстань районом Академії, аби потрапити до найближчих воріт в Сивий Гай, район вищої аристократії. Замовляти екіпаж вона не схотіла - грошей і так обмаль, тому довелося вдягти зверху нарядного сарі повсякденну накидку і швидким кроком пробиратися вулицями Ткета. На закутану дівчину ніхто не звертав уваги і не поспішав поступатися дорогою, що її неабияк дратувало. Але демонструвати усім своє багате вбрання, аби перехожі заздалегідь звільняли шлях, все ж побоювалася - раптом хтось випадково забруднить або на світлій тканині осяде вуличний пил? Загалом, як не викручуйся, все упиралося в гроші: або на екіпаж не вистачає, або на новий наряд. Крім того, ще до виходу з дому, з самого ранку у Ванса і так був пригнічений настрій, а тут ще цей гвардієць…

* * *

…що зіпсував цей сонячний ранок. І випадок і ранок були найзвичайнішими, але не для цієї красивої молодої особи. Ранок був для Вансаніель одним з найпохмуріших за весь час після закінчення кланової школи. З того пам'ятного тче минуло вже близько дюжини зюф і перед дівчиною почала поступово розкриватися уся жорстока несправедливість навколишнього світу, яку вона так сподівалася змести лише одним звабливим рухом вій або хоча би повернути у потрібний бік, слідом за спокусливим вигином стану. Красуня з тугою оглянула власну кімнатку: невеликий витончений кам'яний столик з безліччю баночок, коробочок і маленьким срібним дзеркалом, вузьке ліжко-койка в кутку, за величезною старою шафою із скрипучими подряпаними дверима, біля нього стілець з високою спинкою. Єдине тьмяне віконце під самою стелею давало замало світла, тому в кріпленні на стіні завжди горів невеликий світляк. Вільна стіна завішана старою, колись яскравою тканиною, яку вона пам'ятає з раннього дитинства. З-під неї, на рівні віконця, виглядають залишки красивого колись орнаменту, нині наполовину викришеного під дією часу. «Камера, а не кімната…», - із злістю подумала, сидячи біля столика і безуспішно намагаючись зарядити своєю хсіі камінь-накопичувач для світляка. «У мене в клановій школі місця було більше, ніж удома», - думки звично повернулися до ситуації, яка неабияк дратувала останнім часом. «Адже там я жила лише удвох з княжною, а не втрьох-чотирьох, як інші. І що? Школа закінчена і все стало значно гірше. Гарно Лєміс - повернулася в імператорський палац, у розкішні апартаменти, і вдосталь смакує усі привілеї дорослого життя. Вино, яке забажаєш, наряди на вибір, купа запрошень від різних кланів на бали і прийоми. І що? Княжна пів зюф проводить у бібліотеці імператорського палацу з цією чванькуватою Тихонею або порпається в різних артефактах з нею ж. І це натомість можливості виблискувати серед вищих? Проте княжна з дитинства була трохи дивною, ще відтоді, коли я так вдало до неї прилаштувалася. Та й далі, під час навчання... Могла б усією школою верховодити - хто б насмілився суперечити, але ні: «я повинна підтримувати статус княжни…», «для мене це неприйнятно…», «це занадто грубо…». Тьху, дурепа. Ось я б на її місці…» Дівчина мрійливо посміхнулася, концентрація миттєво була втрачена, накопичувач в руках дивно блимнув, покриваючись брижами, немов навколо нього сколихнулась хвиля гарячого повітря. Обличчя юної лємаржки спотворила гримаса з суміші злості і образи. «Знову!? Та що ж це таке сьогодні з ранку! Вже третій випадок поспіль! Починати спочатку!? І так часу немає, а тут ще цей накопичувач до світляка заряджати!! Знайшли робітницю!», - з образою подумала про своїх родичів. Ранок остаточно зіпсувався.

Рід Ванса хоч і був одним з чисельних родів імператорського клану, але за статусом ледве-ледве височів над слугами клану - тими з со-кланівців, хто не мав змоги виплатити належний мінімальний клановий податок. Засновниця роду, магиня Таа’ліраль, ще за першого імператора заклала підвалини його добробуту, створивши чи придбавши декілька лабораторій з виробництва магічних сумішей, інгредієнтів і зілля. Потім рід купив ще декілька майстерень для заряджання магічних накопичувачів. Ті часи, часи створення роду, були найкращими для нього. Хоча, ходили серед старих членів клану якісь непевні приглушені чутки про саму засновницю, але відверто ніхто нічого не казав. Найгірше, що відтоді сильних магів в роду майже не було, навіть звичайних слабких народжувалося обмаль, і сама Ванса виросла вже на жалюгідних залишках минулої величі. У рода залишилася єдина майстерня для заряджання магічних накопичувачів, в якій працювали переважно наймані маги. Робота була нескладна, нудна, не дуже добре оплачувалася і не користувалася популярністю, тому маги-працівники талантами не відрізнялися. Це були або студенти магічних шкіл, які мали на меті трохи підзаробити і водночас прокачати собі ауру, або слабкі маги, які більше ні на що не були здатні. Склад працівників постійно змінювався, вносячи безліч порушень до й так вже давно шкутильгаючого процесу. Незважаючи на це, усі старійшини роду були честолюбні і докладали багато зусиль, щоб повернути на колишній рівень хитке нинішнє положення. Упродовж кілець укладалися хитромудрі і дорогі шлюбні договори-бахсати задля отримання магів-нащадків, в чоловіки або дружини бралися виключно представники відомих магічних кланів на невигідних для роду умовах, але все було марно. Старійшини постійно втягували рід в небезпечні інтриги на ролях помічників для інших сильних родів, іноді вигравали від цього, але частіше втрачали. На це марнувався увесь заробіток роду, а коли чогось бракувало, продавалася одна з майстерень. На час народження Ванса рід був на межі розорення. Магічні здібності, виявлені у Вансаніель, були для усіх наче промінь надії. З дитинства дівчинка була оточена підвищеною увагою і виросла на розмовах про те, як рід поверне минулу велич за її допомоги. Після того, як надії роду пощастило пройти вступні випробування до кланової школи, ці розмови переросли в упевненість. Вансаніель теж була упевнена в цьому, але плани на майбутнє аж ніяк не пов'язувала з черговою майстернею чи народженням для роду нових магів, - вона хотіла величі особисто для себе. Вдале товарищування з княжною Лєміс у клановій школі лише затвердило ці самовпевнені наміри. Першим розчаруванням після повернення з навчання стала відмова старійшої роду сплатити для неї клановий податок за звання мага-ткуміль. Подивившись на надмірні зусилля надії роду у створенні нескладного закляття третього рангу, мінімально необхідного для отримання першого магічного звання, старійшина навідріз відмовилася оплачувати чималу суму. «Рід готовий заплатити за тебе у цю лозу звичайний клановий податок, усе інше проси у сім'ї або шукай сама. Твоє навчання в клановій школі стало нам у неабияку ціну, не думай наївно, наче ти змогла самостійно туди потрапити. Попрацюй цю лозу в майстерні, поверни борг родичам, заразом допоможеш накопичити грошей на плату за перше магічне звання. Ми не можемо зараз ризикувати такою сумою наперед». Потім почалися звичайні розмови про минулу велич, які закінчилися натяком на те, що зараз в майстерні підробляє молодий перспективний маг-студент з самої Академії, і непогано б звернути на нього увагу. Оскаженіла Ванса ледве стрималася, щоб не нагрубіянити старій, коли б не присутність батька, то певно повелася б нешанобливо.

З того тче у неї з’явилось постійне завдання по заряджанню накопичувачів. У майстерню ходила рідко - сидіти там, серед бідних студентів і старих магів було нецікаво. Тим більше, «перспективний» студент Академії виявився невисоким товстеньким юнаком-білим з якогось далекого фермерського селища, який досі не прийшов до тями від вступу до Академії. Особливих здібностей у нього не було, хоча був дуже старанним. Побачивши Ванса студент німів і починав сильно пітніти. Вдосталь познущавшись з нього в розмові, красуня викинула рекомендації старійшої з голови. Навіщо їй цей сисунець? Вона гідна більшого.

Життя розділилося на дві частини - сіру і кольорову. З ранку робота по підзарядці накопичувачів, які батько приносив з майстерні, скандали з матір'ю з-за вбогого обіду або відсутності грошей на нові наряди, роздуми про гірку несправедливу долю і фантастичні плани на майбутнє. З обіду або до вечора - візит до Лєміс в імператорський палац і прогулянка з нею. Лише там Ванса почувала себе по-справжньому живою. Придворні, блиск коштовностей, оцінюючі погляди скоса, шепіт за спиною - оце була її стихія. Проте, все трохи псувала княжна, яка чомусь навідруб відмовлялася проводити на балах та прийомах кожен вечір, а Князівський сад - відоме місце усіх любовних міських інтрижок серед вищих, взагалі не бажала відвідувати частіше єдиного раза на дві зюф. Спроба позичити у високої подруги грошей не мала успіху. Хоч сама Лєміс була і не проти, але з’ясувалося, що своїх грошей у княжни майже не було – для неї і так приносили та надавали все, що бажала. Серйозні власні кошти мали з'явитися у Лєміс лише після перших зборів клану, коли буде пройдений ритуал посвячення і розподілений доход між усіма дорослими повноправними членами клану. Сама Ванса там теж мала дещо отримати, але і так було зрозуміло, що більша частина її кланової долі піде на потреби роду. Чекати цього вона навіть не думала і намагалася за допомогою княжни зав'язати у вищому світі хоч якісь знайомства. Але, в ті нечасті вечори, коли вдавалося витягнути Лєміс на прогулянку або на прийом, Вансаніель починала розуміти усю різницю між клановою школою і реальним життям. У школі, із самого початку, вона була однією з багатьох, рівна серед рівних, - за неписаними правилами згадувати та використовувати силу і багатство роду в суперечці або змаганні вважалося непристойним. Одначе, княжні Лєміс усі виявляли певну повагу, як племінниці імператора. Ванса користувалася цим, як її подруга, і стала до кінця навчання одним з визнаних лідерів інтриг й витівок. Її боялися, нею захоплювалися, за нею бігали, її благали - це було так приємно. У дорослому житті все було інакше. Зв'язків у вищому світі, окрім Лєміс, у юної красуні не було, а затівати інтриги самостійно побоювалася. Найдошкульніше, що ані фігура, ані краса не справляли на співрозмовників ніякого враження. Навкруги була маса гарнюнь яскравіше і привабливіше Ванса, які могли хоч кожну зюф міняти собі форму носа і розмір грудей за допомогою майстерних магів стихії Життя. З наявними здібностями і грошима вони мали змогу не лише форму носа поміняти - навіть дзьоб собі виростити. Тим більше, останнє кільце в моді були саме такі вибагліві штучки - чи короткочасна імплантація собі маленьких змійок замість волосся на голові, чи тимчасова пересадка шкіри ящірок, крокодилів, динозаврів або інших звірів на руки або ноги. Особливим фасоном стала зміна зіниці у жінок на вертикальну, наче у хуртака. Усе це коштувало дуже великих грошей і лише багатії це собі дозволяли. Але найбільше Ванса дратували сильні і багаті магині-старі, оточені натовпом прихильників і підлабузників. Хоча де вже там старі, деякі з них виглядали молодше за неї, і з фігурами у них теж все було цілком до ладу. Загалом, колишня верховода кланової школи стала непомітною, і це моторошно дратувало. Крім цього, ніхто й не намагався приховувати поблажливого ставлення до роду Вансаніель. До них підходили, відрекомендовувалися самі, зацікавлено поглядаючи на неї, потім Лєміс, як старша за титулом, представляла себе і подруг, якщо Тихоня була з ними. Цікавість до Ванса миттєво зникала, співрозмовники майже повністю перемикалися на княжну, лише з ввічливості ставлячи красуні незначні питання. Але й запитували не що-небудь цікаве, наприклад, які поєднання кольорів носять цього сезону або про вартість коштовностей з н’Гапутри. Хоча б, у крайньому випадку, думку про стилі високої кухні або правила імперського етикету - це були чи не єдині предмети, які Ванса вивчала старанно. Але ж ні, заводили незрозумілі розмови на історичні теми, намагалися похизуватися знаннями з теорії магії чи кастової політики - там, де Вансаніель майже нічим не могла похвалятися. Навіть Тихоня, маленька Тихоня, одвічно мовчазна тінь княжни, користувалася більшою увагою! Одного разу, мала лємаржка не витримала, коли Ванса в розмові з симпатичним молодим воином-білим бовкнула щось зовсім вже недолуге в обговоренні старої історичної хроніки, і своїм тихим голоском виправила її. Коли білий дізнався, що така розумна дівчина є ще і дочкою хранительки артефактів імператорського клану, то його ввічливий інтерес до Ванса зник, як не було. Красуня, злостиво закусивши губи, пішла з прийому не чекаючи подруг і пів зюф після цього просиділа в родинному будуику, удаючи образу. Нудилась цілими тче, сподіваючись, що Лєміс або Тихоня самі запросять її деінде. За цей час примхлива дівчина встигла виконати норму по заряджанню накопичувачів на дві зюф вперед, але довгоочікуваної звісточки так і не отримала. Довелося знову брати справу у свої руки і ще за два тче Ванса, наче нічого не сталося, прийшла до Лєміс в палац. Але з того випадку перестала бігати туди кожен тче, а намагалась приділяти більше часу знайомим і подружкам з свого району. З ними красуня могла, як і раніше, почувати себе вищою - досить було в розмові ненавмисно кинути фразу на кшталт: «А учора ми з княжною Лєміс були на балу у цих осоружних Широких Клинків. Ну, ніякого розуміння високого етикету! Воїни, вони і є воїни». Помалу її ставлення до княжни змінилося. Якщо раніше прямо й безсоромно користувалася прихильністю Лєміс без усякої зайвої думки, то нині те саме почало пекуче дратувати. Ні, вона не припинила вимагати собі привілеїв, не кинула канючити подарунків або послуг, але часто в погляді, який кидала у спину родовитій подрузі, проскакувала обачлива холодна ненависть…

* * *

…з якою дивилася цим ранком на розряджений накопичувач хсіі. Це було вже утретє, коли він не заряджався до кінця з-за її слабкої концентрації на процесі закачування магічної енергії. Засвербіло від бажання запустити огранованим кристалом прямісінько в стіну, та так, щоб друзки задзвеніли по усій кімнаті. «Що ж це мені підсовують накопичувачі з якихось булижників!?» - образа на родичів розпеченими лещатами стискати груди. «Кварц та яшма, з ними клопоту скільки! А в майстерні цим нездарам сріблястий обсидіан або нефрит дають, як мінімум, - з ними набагато легше працювати. Працювати... яке бридке слово. Я, сива з імператорського клану, скаржуся, що доводиться працювати більше якихось студентів!» Так і не скінчивши обов'язкове завдання, витягла з шафи два єдиних своїх вихідних сарі і почала обмірковувати, що і як вдягти на сьогоднішню прогулянку з Лєміс в Князівському саду. Дівчина брала то перший, то другий наряд і прикладала до них нечисленні коштовності. Відійшовши на пару кроків, оцінювала, довго дивилася на результат, потім все повторювалося з іншими прикрасами. Через три дюжини ті по кімнаті кидалася розлючена фурія. «Це ще гірше, ніж розряджений три рази поспіль накопичувач! Всього лише два пристойні сарі, лише два маловартісних набори з кольє і сережок, та п'ять скромних перстенців - як можна з цим щось нове придумати?! Я за останній час вже весь перелік варіанти по декілька разів перебрала! І так усі нові знайомі на мене поблажливо дивляться, а далі почнуть пліткувати, ніби у мене немає гідного вибору нарядів і прикрас»! Після відчайдушних коливань вихід був знайдений - обидва сарі були ретельно розділені кожне на дві частини, які помінялися між собою місцями. «Ну ось, віднині у мене є чотири сарі, якщо час від часу комбінувати частини одна з іншою», - задоволено подумала дівчина. «Потрібно лишень знайти кого-небудь, хто вправно зшиватиме половинки. Довго вони так не витримають, але це і не знадобиться. Одначе, терміново треба знайти собі яке-небудь джерело доходу, вірніше якого-небудь джерела, бажано з багатих кланів. І сьогодні я цим докладно займуся, а ці дві високородні чванливі дурепи нехай собі історичні хроніки до старості обговорюють». Після чергового скандалу з матір'ю, яка прийшла в жах побачивши розрізаний одяг і довго не давала себе умовити зшити яскраві шматки, Ванса прожогом схопила свою звичайну накидку і вибігла на вулицю. До призначеної зустрічі біля воріт Князівського саду залишалося всього нічого. Промчавши районом Академії, прожогом попрямувала до воріт саду. Лєміс ніде не було, Ванса почала нервувати, вирішивши, що запізнилася, і вечір промине марно. Особливо пригнічувала думка про безглуздо розрізані сарі. Красуня кинулася до брами й тут її зупинив несподіваний вигук молодого Кігтя…

… пролунавши збоку, змусив кілька разів судорожно вдихнути від обурення. Юна красуня зібралася вже накинутися на так само юного гвардійця, але краєм ока помітила усмішки на лицях інших Кігтів, і стрималася.

- Звичайно, звичайно… воїн, - навмисно зробила довгу паузу Ванса, немов сумніваючись в статусі молодого Кігтя. При цьому окинула того з голови до ніг байдужим поглядом, який скопіювала у княжни. - Безпека імператора і його сім'ї понад усе, і ми повинні сумлінно допомагати членам Дітям клану виконувати почесний обов'язок. Так, воїн?

Голос юної лємаржки став розсудливим, немов у дорослої. Молодий Кіготь заспокоївся, і гордо відповів, віддавши співрозмовниці незграбний належний уклін:

- Так, висока, за вказівкою хсіітингу клану Дітей Торону і найпершого імператора ми виконуємо свій обов'язок Дітей клану. До самої смерті!

Гвардієць розпрямив плечі і скоса поглянув на дівчину, яка шанобливо стояла перед ним. В її погляді на мить зблиснув якийсь жовтий вогник, але воїн подумав, наче здалося, і це сонце, заходячи за сусідній будинок, відбилося в невеликих водянисто-блакитних очах під густими чорними віями. Наразі красуня уважно і захоплено дивилася на нього, немов і не знала раніше про обов'язки імператорської гвардії. «Напевно, здалека, як і я», - співчуваючі, подумав юнак.

- І що, якщо раптом на імператора нападуть, ви його захищатимете? - З тим самим щирим захопленням запитала вона. - Я погано розбираюся у зброї, але здається це усього лише легка броня? І бойових жезлів не бачу? Ви ж можете швидко загинути, якщо стикнетеся з сильним і добре озброєним ворогом!

У голосі Ванса чулося погано приховане побоювання чи то за життя самого Кігтя, чи то за життя імператора, яке той не буде спроможним захистити. Вона тихенько посунулася ближче до воїна і ледь-ледь доторкнулася кінчиками пальців оголеного мускулястого передпліччя трохи вище наручей. Збентежений такою увагою гвардієць почав заспокоювати ту, яку всього пів дюжини ті тому вважав підозрілою особою.

- Не хвилюйтеся, висока, цього цілком достатньо. Тим більше, сьогодні в Князівському саду не буде імператора, лише його племінниця. У випадку прогулянки імператора тут стояв би посилений караул в повних обладунках, та ще й з бойовим магом. Вам цілковито нема про що турбуватися!

- Та все ж… я починаю трохи непокоїтися. - Ванса кумедно нахмурила густі з вигином бровки і вже трохи упевненіше поклала маленьку долоньку на передпліччя гвардійця, голос звучав стривожено. - Я дуже, дуже відповідально ставлюся до виконання свого обов'язку перед кланом імператора, тому...

Вона посунулася ще ближче до гвардійця, майже торкаючись грудьми його обладунків. Обличчя дівчини злегка нахилилося, немов хотіла шепнути Кігтю щось на вухо, але при цьому голова була повернена трохи убік, а очі вдивлялися в паланкін, який наближався до брами.

- …тому затримайте цього негідного за неналежну шану до імператорської сім'ї! - Дзвінко вигукнула красуня двом старшим Золотим Кігтям, одночасно намагаючись вхопити їх збентеженого товариша за руку і зняти у нього з пояса бойовий батіг. Але молодий Кіготь був воїном і не звичайним воїном, а кращим у своїй військовій школі. Не даремно на випускних випробуваннях хлопця відібрали кандидатом до гвардії, а після ще однієї лози підготовки вже в школі Кігтів, він отримав право служити в Золотих, особистій охороні імператора. Корпус воїна миттєво просів, йдучи убік, а рука плавно пішла назад і вниз разом з дівчиною, яка вчепилася у неї. Промайнув подол сарі, зметнулося довге волосся, блиснула гола нога і за один удар серця Ванса була скручена і притиснута до огорожі. Вивернутий п’ясток був міцно затиснений рукою воїна, миттєво розкручений батіг впервся верхом руків’я в тонке горло дівчини. Автоматично провівши стандартний ухил з лінії атаки, зафіксувавши супротивника, молодий Кіготь розгублено озирнувся на товаришів у пошуках ради. Проте вони не поспішали допомогти ні справою, ні словом.

Обидва караульних схилили одне коліно і, не звертаючи уваги на бентежливу сцену біля огорожі, дивилися на княжну Лєміс, що тільки-но вийшла з паланкіна, у супроводі старшого усього сьогоднішнього караулу Кігтів. Шестеро мускулястих рабів-чоловічків швидко понесли порожні ноші до найближчого кута Князівського саду, де було місце стоянки екіпажів та рабів-носіїв. Від недалекої та розкішної харчевні до входу в сад і утворенного Ванса скупчення біля нього, зацікавлено прямувала пара лємаргів, більше на вулиці нікого не було. На місто щойно починала спадати вечірня прохолода після палючого дня. Ще дві дюжини ті і до воріт в Князівський сад потягнеться безліч представників вищих кланів, які звикли проводити там вечори у плітках, розвагах та нудьгі. «Знову Ванса в щось вплуталася?» - спокійно подумала Лєміс. «Потрібно по-швидкому вирішувати ситуацію, бо пліток потім не минеш».

- Хто мені розтлумачить, що тут відбувається? - крижаним тоном запитала княжна, ледве позначивши оберт голови у бік старшого караулу Кігтів, що стояв на півкроку позаду. Той в цей час робив страшні очі двом караульним, і по його обличчю досвідчені служаки вже приблизно розуміли, де проведуть найближчі вільні тче. Як мінімум новий караул або тренувальний майданчик. - Чому ви намагаєтеся завдати шкоди моїй подрузі, високій Вансаніель Раста з Дітей Торону? Вона щось порушила? У вас є якісь претензії до неї? До мене?

Почувши запитання княжни, караульні перезирнулися між собою і значно спохмурніли, розуміючи, що тренувальним майданчиком вже не відбудуться. Тут аби «кігтя» не втратити і в далекий гарнізон не попертися. Першим відповідати ніхто з них не хотів – хто почав виправдовуватися, автоматично ставав головним винуватцем, обидва добре знали цей військовий, та й не лише, звичай. Опустивши голови, воїни скосили очі у бік свого молодшого напарника. Той вже полишив червону, злостиво шиплячу Ванса, яка миттєво почала стурбовано оглядати власний одяг. Розгублено переводячи погляд з княжни на свого старшого і назад, молодий Кіготь не знав з чого почати.

- Я чекаю. - В голосі Лєміс почулося неприховане роздратування.

- Він буде покараний, велика. Сьогодні ж. - Вперед виступив старший караулу, намагаючись якось врятувати становище.

- Воїн, твоя швидкість схвальна і стане в нагоді під час бою…, - не повертаючи голови, ще більш роздратовано мовила княжна. - Але тут не бій і потреби у поспіху немає. Окрім того, не тобі приймати рішення щодо покарання. Я наказала спочатку розповісти, що тут відбувається, а потім вже Я визначатиму кого, як й за що!

Тепер спохмурнів і замовк вже старший караулу.

«Та чого вони мимрять і час тягнуть?» - у відчаї подумала Лєміс. «Зараз сюди пів Сивого Гаю на безкоштовну виставу збіжиться. Невже ніхто не може дати мені хоч якусь пристойну причину швидко закінчити це непорозуміння?»

- Дозволь мені сказати, велика! - Ванса закінчила огляд гардеробу і кинулася вперед, злісно косячи очима у бік молодого Кігтя. - Я лише намагалася виконати свій борг перед кланом з захисту членів імператорської сім'ї, тобто тебе, велика! Цей Золотий виявив до тебе неповагу! Він вважає, що лише заради нашого великого імператора треба ризикувати життям, а ось ти не варта цього! Для захисту племінниці імператора навіть не треба брати з собою зайву зброю! Я спробувала затримати нахабу, але він учинив опір! Сподіваюсь, що владна Карлонія, старша Безіменних, матиме неабияку цікавість з такого знайомства і ду-уууже уважно його вислухає! Бігти за нею зараз, велика, або відкладемо це на потім?

Старший караулу, позаду княжни, та усі Кігті помітно зблідли. Між Кігтями і Безіменними існувала давня ворожнеча, яку усі імператори майстерно підтримували. Цим вони гарантували, що імператорська явна і таємна охорона не об'єднаються в спробі палацового заколоту. Лєміс здивовано підвела праву брову і підійшла трохи ближче до молодого гвардійця. Той приречено схилив голову, потім знову поглянув на свого старшого, повільно зняв перев'язь з ножами, бойовий батіг і розтягнувся біля ніг дівчини в позі цілковитої покори.

- Чому сьогодні усі так поспішають і не хочуть слухати, що Я їм наказую! - Княжна почала тихо, поступово підвищуючи голос до кінця фрази. Останнє слово пролунало дзвінко і хльостко, наче удар по щиту свинцевого кінчика бойового батога, що лежав зараз біля її ніг. Усі завмерли. - Встань воїн, наразі я чекаю твоїх пояснень.

- Прошу пробачити, велика. Це моя, і лише моя, помилка. - Молодий гвардієць встав на одно коліно, як належало Кігтям вітати членів імператорської сім'ї. - Я помилково намагався зупинити високу пані, оскільки побачив, що вона сильно нервує і намагається пройти в Князівський сад. Її поведінка здалася підозрілою. Але я не знав, хто вона і тим більше не вважаю, що ваша прогулянка не гідна мого життя. Візьміть його, якщо побажаєте - цей обов’язок завжди готовий виконати. Моя помилка викликана усього лише великим бажанням якнайкраще здійснити призначення.

Кіготь однією рукою попустив застібку кольчужного капюшона, оголяючи схилену шию, а іншою простягнув княжні метальний ніж з лезом у вигляді вузького листа та коротким товстим руків’ям без головки. Лєміс неспішно узяла його і зробила декілька спритних перекидів у правій долоні, лезо блискучою рибкою миготіло то з боку великого пальця, то з-під мізинця. Стояла тиша, порушувана лише тихим шепотінням поодиноких глядачів, - робили ставки між собою на рішення княжни. Усі чекали. Навіть Ванса, що із злорадністю поглядала на молодого Кігтя, затамувала подих. Лєміс подумала ще пару ті і, непомітно підморгнувши Ванса, промовила:

- Я почула усіх. Моє рішення буде таким: ніхто не буде покараний - обидві сторони мали право виконувати свій обов'язок стосовно імператора і його сім'ї так, як його розуміють. Обидві сторони виявили надмірне завзяття, спричинене запалом молодості, але за це я не караю. Проте, щоб уникнути надалі прикрих непорозумінь я ухвалюю: молодий воїн нашого клану впродовж наступних двох зюф проведе з моєю подругою не менше пів дюжини занять з бойового мистецтва, аби їй, у разі потреби, ніхто не зміг заважати виконати свій обов’язок перед імператором. А моя подруга впродовж цих самих двох зюф проведе з молодим воїном не менше пів дюжини занять з імперського етикету та історії основних вищих кланів імперії, аби він міг виконувати свій обов'язок перед імператором якісніше. - На обличчі Ванса спочатку спалахнуло обурення, далі кинула оцінюючий погляд на струнку фігуру молодого Кігтя і переможно посміхнулася. Лєміс продовжувала: - Обидві сторони є членами нашого клану і якщо яка-небудь з них хоче оскаржити моє рішення, то нехай звертається… до владної Карлонії, старшої Безіменних, яку тут вже згадували і яка теж є Дочкою клану. Я сподіваюсь, вона здатна зрозуміло розтлумачити вам все, що треба. Кракап[Кракап - командне військове звання. Командир підрозділу з дюжини дюжин(144) воїнів], прошу вас не карати цього воїна... хоча, можливо, парою додаткових тас військових вправ. За завзяття не можна карати. Йдемо, Вансаніель, інцидент вичерпано.

Усі Кігті з полегшенням видихнули. Молодий гвардієць стояв, стискаючи в руках перев'язь з ножами, і не знав, що далі робити. Його товариші знову набрали звичайного суворо-нудьгуючого вигляду. Старший караулу спокійно чекав трохи осторонь, коли розійдуться нечислені глядачі, щоб вдумливо пристати до тривалого виховного процесу. У тому, що він буде тривалим, не сумнівався жоден з присутніх. Ванса, проходячи повз свого недавнього суперника, непомітно провела пальчиком по його опуклій горжетці обладунків, і підкреслено суворо голосно мовила:

- Чекаю вас завтра на цьому місці у кінці шостого таса, воїн. І не забудьте добре підготуватися до першого уроку з імперського етикету. Ми проведемо його... я думаю, що у «Білій лілії», недалеко звідси, а наступний, через тче, у «Плямистому небі».

Старший караулу із співчуттям подивився на юного підлеглого: «Біла лілія» була найдорожчим з клубів-ресторанів району Сивого Гаю, а наряди в «Плямистому небі» дозволяли собі лише найбагатіші містяни. «Мабуть, відкладу я виховний процес на пару зюф», - вирішив кракап. «Слід сказати в раді ветеранів Кігтів, щоб видали хлопцю позику з резервної казни гвардії. Йому згодиться, а як відпрацьовуватиме - після вирішимо».

Ванса значно повеселішала, вишагувала поряд з Лєміс Князівським садом і барвисто розповідала усю сцену з молодим Кігтем із самого початку. У її викладенні виходило, ніби навмисне схотіла перевірити, чи пильно несуть службу імператорські Золоті Кігті, і для цього все так вдало розіграла. Потім поступово вона перестрибнула на плани, як дасть укорота зарозумілому сірому, нехай він й став членом клану по праву, дарованому ще першим імператором. Красуня була збуджена, очі виблискували, обличчя розчервонілося та виглядало якось особливо свіжим й завзятим. Багато з гуляючих, проходячи назустріч, звертали на неї увагу й Ванса відверто розквітнула під цими поглядами. Всередині міцніло хвилюче відчуття, що усі неприємності позаду, що цей тче - лише перший в майбутній довгій тріумфальній череді. Сьогодні їй повинно в усьому таланити. Лєміс неуважно слухала базікання подруги, бо настрій, на відміну від Ванса, у неї сьогодні був на подив млявий. «Як мало Вансаніель потрібно для задоволення свого гонору. Продемонструвати власну значущість, принизити кого-небудь, отримати від цього не лише задоволення, але і користь - і все, вже пурхає. Весь наш світ схожий на неї. З самого дитинства ми починаємо дертися по сходах рангів та рейтингів - в роду, в клановій школі, в клані. Дертися по головах і спинах. Сильний отримує все. Що ж, такі звичаї - і не нам їх змінювати. Та і нема для чого - інакше не ми б правили цією імперією. Але мені усе це зовсім не цікаво. Це означає, що я гірше Ванса, якщо не прагну до влади? Й чи зраджую я цим наші принципи?»

Цього вечора Ванса була в надзвичайному запалі. Їй вдавалися розумні фрази до місця, і так само до місця вона могла промовчати. За останні зюф красуня стала за свою в цьому досить тісному маленькому колі вищого світу, з нею почали розкланюватися нечислені знайомі. Це надало додаткову упевненість. Прогулявшись красивим парком, переговоривши з десятком знайомих, Лєміс втомилася і вирішила трохи відпочити. Подруги сіли на красиву кам'яну лаву біля входу в невеликий грот, трохи збоку від центральних алей. Ванса, не дуже задоволена непотрібною затримкою, вперто тягнула княжну в центр саду, до Фонтанів хсіі, але Лєміс ніде не хотілося йти, хоча там, звичайно, було на що подивитися. Фонтани хсіі були знаменитою дивовижею Князівського саду, стародавнім вибагливим артефактом у вигляді дюжини хитромудро сполучених між собою магічних грат, встановлених посередині невеликої водойми. Майстерний візерунок кожної з них був складений з різних матеріалів - каменю, кістки, металу і дерева. На вузлах грат були закріплені коштовні і напівкоштовні камені. Цей артефакт коштував, напевно, як третина усього Ткета, хоча окремо кожні грати спромігся б купити середній клан сірих. Усе це багатство постійно охороняв караул з шести Кігтів. Привілею подивитися на роботу Фонтанів хсіі домагалися усі гості столиці, щоб розповідати потім у власних кланах про дивовижне видовище і велике мистецтво одного з со-кланівців Сивої Тополі. Артефакти були створені в незапам'ятні часи одним з князів тоді ще звичайного клану сивих і стали важливою сходинкою на його шляху до нинішньої могутності. За переказами, творець Фонтанів був дуже сильним магом і спромігся майстерно перетворити енергію вечірніх сонячних променів в красиву ілюзію, виткану з безлічі безперевних мінливих потоків хсіі. У визначений час, кожен вечір, залежно від напряму косих променів заходу сонця, магічні грати починали створювати красиві, зміняючі один одного візерунки. Впродовж дюжини ті неспішно і вибагливо яскраві лінії складних геометричних фігур змінювалися сіро-блакитними сліпучими фосфорними смугами. Один візерунок перетікав в інший. Потім усе це накривалося чудернацьким мереживом з темних миготливих крапочок і знову починалося спочатку. Проте візерунок ніколи не повторювався, і ніхто не міг сказати заздалегідь, які з дюжини грат будуть сьогодні творцем ілюзій. Кожен з глядачів бачив мереживо по-своєму, - обдаровані могли відстежити переплетіння струменів хсіі в магічному зорі, оцінити їх накладення і поглинання. А інші лємарги бачили лише ту частину магічного плетива, яка була підвласна звичайному сприйняттю. Вже давно пересохнув струмок, який дав назву цьому артефакту, і зараз воду для озерця Фонтанів подавали сюди по спеціальній системі труб. З дюжини наявних грат працювало сім, інші вимагали ремонту або налаштування, які нема кому було зробити з-за складності. Нікого це не хвилювало, адже ніхто не міг і подумати, що цей символ Ткета можна зламати. Навколо Фонтанів хсіі за багато кілець існування склалося бензліч легенд і чуток. Одна з них переконувала, ніби тривале спостереження за роботою легендарного артефакта призводить до посилення здібностей п'ятої пари магічних стихій - Хаос-Порядок. Деякі необдаровані сподівалися, що біля Фонтанів у них може проявитися дар до управління хсіі. Загалом, це було популярне місце, і доступ до нього під час роботи артефактів був не у всіх. Отримати дозвіл Імперської канцелярії на відвідування Князівського саду у той час, коли працюють Фонтани, було мрією багатьох з гостей Ткета. Втім, і в самому місті вистачало багатих і сильних лємаргів, які ніколи не бачили роботу цього дива. Сказати сусідам в розмові «Учора дивився на Фонтани», свідчило про приналежність до самої вищої еліти Імперії і міста. І ось цього Лєміс намагалась наразі позбавити свою нетерплячу подругу.

Трохи повмовлявши княжну, Ванса замовкла і надулася, удаючи образу. На її щастя до їх місцинки завітала пара літніх лємаржек, придворних знайомих Лєміс. Високі пані завели з нею бесіду на нудні політичні теми, а зраділа Ванса з дозволу подруги гайнула до Фонтану. Тут її і побачив радник Імперської Канцелярії, який гуляв парком з поважним виглядом. Високий лємарг невизначеного віку гордо крокував алеєю у супроводі двох молодих воїнів-білих. Підтягнута фігура з розгорнутими плечима, новенький одяг за останньою модою, високо піднята голова і навмисне виставлена на загальний огляд золота пряжка Радника на поясі. Він відразу звертав на себе увагу, хоча і тримався окремо від групок гуляючих, які жваво перемовлялися між собою. Перед початком роботи Фонтанів Радник разом з Ванса стали поряд, трохи збоку від інших глядачів. Вони помилувалися на візерунки Фонтанів, взаємно зробивши вигляд, ніби бачать цю дивину не вперше. У невимушеній бесіді, що зав'язалася після видовища, непомітно пролетіло більше пів таса. Потім разом прогулялися по алеях, на ходу обмінюючись легкими жартами. Радник був дотепний і не намагався зображувати з себе високу особу. Ванса почувала себе з ним, наче з сусідами по району - вільно і без ніяковості. Пару келихів добірного вина в шатрі на перетині алей і ось вже радник узяв її під руку. Він трохи розчервонівся і з пихою розповідав, як проходила остання нарада у імператора з постачання чогось там з Арсафа[Арсаф - назва місцевості. Розлогі степи, савана північніше Лоора]. Злегка схиливши голову з легкою сивиною до дівочого плеча, неголосно воркував красивим глибоким баритоном. Ванса слухала з підкресленою увагою, гарячково намагаючись зміркувати, що краще зробити: висловити свою думку з розумним виглядом, намагаючись справити враження високої пані, яка не цурається політики? Або промовчати із загадковим виглядом, немов для неї це і давно відомо? Вирішила промовчати, але на ходу кілька разів щільно притиснулася своїм стегном до супутника. Супроводжуючі воїни-білі шанобливо йшли трохи ззаду, зрідка вставляючи обережні репліки у бесіду свого старшого і молодої красуні. Ванса спиною відчувала їх палаючі погляди, і це збуджувало ще більше. Проходячи повз лавку, вона побачила Лєміс, що так само сиділа з двома літніми лємаржками. Ванса легким нахилом голови привіталася з нею, і княжна трохи здивовано нахилила голову у відповідь. Княжна відзначила, яке це справило враження на радника, що низько вклонився родичці імператора, і супроводжуючих його воїнів, ледь помітно посміхнулася та повела далі невимушену бесіду з поважними пані. А її подруга-красуня з гордо піднесеною головою азартно віддалася вдалому полюванню-прогулянці. Сьогодні, за усіма прикметами, був її тче.

На протязі наступного тасу радник був підкорений остаточно. Вечір очікувано закінчився витонченою вечерею в окремому кабінеті на другому поверсі Білої лілії. Воїни чекали внизу, а радник, дедалі більше розпалюючись, намагався справити на Ванса найсильніше враження. Були замовлені найбільш вишукані та вартісні блюда, вино кращих льохів лилося в чаші без упину. Так само без перерви лилася гоноровита розповідь радника. Він близько дюжини разів поспіль розповідав про нараду з імператором, Ванса вже почала нудьгувати, слухаючи черговий варіант, але виглядом не виказувала. З кожним разом нарада подовжувалася у часі, а присутніх на ній ставало все менше. Наприкінці вечері Ванса зрозуміла, що імператор особисто просив радника розв'язати якусь важливу для Імперії проблему, і вони удвох ламали голови над нею цілий тче. Від випитого у дівчини трохи шуміло у вухах, і зміст питання вислизав з-під уваги, але він був, поза сумнівом, дуже важливим. Врешті-решт, радник помітив, що ця тема не дуже цікавить співрозмовницю і перейшов до інших речей, зрозуміліших будь-якій красуні. Він з задоволенням показав дівчині нещодавно придбаний прекрасний перстень з великим хризолітом. Ванса помітно пожвавилася, після чого отриала ненав'язливу пропозицію оцінити кольє з таких самих коштовних каменів, яке знаходилося в заміському будинку радника.

- Ах, я не знаю... - Красуня кокетуючи близько схилилася до плеча чоловіка. - Час вже…

* * *

…пізній ранок вона зустріла на дорозі від невеликого палацу неподалік столиці. Багатий легкий екіпаж з закритим верхом ніс дівчину додому второваним шляхом повз каравани з товарами, що повільно рухалися в бік Ткету. Ванса ліниво розглядала їх з-за легкої завіси втомленими очима, з глибокими тінями, які залягли під ними. Ліва рука легенько погладжувала хризоліт персня на вказівному пальці правої. Кольє з підвісками з таких самих великих каменів кидало яскраві відблиски усередині воза, коли промені сходу сонця досягали його з-за тканини, що тріпотіла на вікні. «Все складається вдало. Ще декілька тче і радник нікуди не подінеться. Посада в Імперській Канцелярії мені забезпечена. Навіть якщо й ні, то лише одного цього кольє вистачить для виплати мого кланового податку за звання мага-ткуміль. А Лєміс… нехай далі у бібліотеку ходить, їй про майбутнє турбуватися не потрібно. Подивимося у кого воно буде кращим…» Сьогодні увечері її ще чекала зустріч з молодим Кігтем. На краю свідомості промайнула ледача думка, нібито це вже не цікаво. Але, під'їжджаючи до Ткету, Ванса все ж вирішила піти. Не з-за помсти або вечері у Білій лілії, а лише тому, що так здалося правильним. «Згодиться», - скнаристо подумала, виходячи з екіпажа біля свого будинку. «Але сьогодні ніяких зарядок накопичувачів - я втомилася. Мене саму хоч заряджай. Шкода, що вправи з поновлення хсіі Життя даються так важко. Може витратити трохи грошей на візит до вправного мага-лікаря? Мабуть, не варто. Встигну ще набігатися, коли мине три-чотири кільця й час візьме своє, а доки і так виглядаю нічогенько». Майбутнє здавалося радісним і безхмарним, наче небо...

* * *

…уранці, княжна Лєміс, давно прокинувшись, завершувала свої незмінні вправи з гімнастики та фехтування. Не менш півдюжини разів за зюф, вона проводила в тренувальному залі по два-три таса. Бойові мистецтва дівчині не дуже подобалися, проте розуміла їх необхідність, а підтримувати тіло в належній формі було прямим обов'язком будь-якого вищого. Крім того, для магів так само важливою була щоденна медитація, коли врівноважувалися прошарки аури, перерозподілялися струмені хсіі в організмі, перевірялися і знімалися можливі зурочення чи прокляття. На старших лозах навчання в школі і після закінчення, гімнастика і фехтування стали для княжни менш нудними, ніж раніше - Тихоня охоче погодилася скласти компанію. На здивування Лєміс маленька лємаржка була набагато краще за неї підготовлена фізично, а у фехтуванні короткими клинками або бійці без зброї взагалі не залишала ані єдиного шансу. Скута і сором'язлива дочка хранительки артефактів, узявши жо рук зброю, перетворювалася в швидкого і безжального бійця. Лєміс ще по клановій школі пам'ятала прочуханку, яку Тихоня влаштувала знахабнілій Ванса, але більше це ніяк не виявлялось. І ось вже удома, в імператорському палаці, її подруга знову розкрилася з несподіваного боку. Зараз дві дівчини стояли в центрі тренувального майданчика одна навпроти одної. Лєміс, на пів голови вища за подругу навіть для свого середнього зросту, була в обтягуючій шкіряній сорочці з довгими і вузькими рукавами. Її груди під тонкою шкірою одягу помітно виступали двома пологими півкулями, між якими був закріплений невеликий накопичувач хсіі у вигляді кам'яного кругляшка. На трохи повнуватих, апетитних ніжках такі самі обтягуючі рейтузи до середини стегон та легкі панчохи-чоботи з м'якою підошвою. По усьому одягу і взуттю розтікався вибагливий тиснений візерунок кольором трохи темніший, ніж світло-коричнева поверхня шкіри. Густе, товсте, рудувато-коричневе волосся княжни було високо підібране і заколене на тімені золотою шпилькою, інкрустованою дрібними коштовними каменями. Навколо вузької талії застебнуто щільний високий пояс-корсет, набраний з тонких металевих смуг. У руках, захищених довгими рукавичками, два вузькі кинджали з лікоть довжиною та зігнутими перекладинами гарди, що стирчать вперед і в боки, зовні нагадуючи китайські саї. Струнка невисока фігурка створювала враження пружного м'ячика. Її суперниця, Тихоня, навпаки була в традиційному вбранні, за усіма стародавніми канонами, та босоніж. Спідниця-шорти з смуги сірої тонкої тканини, яка обгорнута двічі навколо тоненької талії, а потім навколо худих хлоп'ячих ніг. Кінці вільно звисають попереду трохи нижче колін і закінчуються яскравою бахромою. Своїм виглядом вона нагадувала коротке дхоті[ Дхоті - традиційний вид чоловічого одягу, поширений в Південній і Південно-східній Азії, зокрема в Індії. Є прямокутною смугою тканини завдовжки 2-5 м, обгорнутої навколо ніг і стегон з пропусканням одного кінця поміж ніг]. На торсі супротивниці княжни був пов'язаний традиційний жіночий шарф у вигляді яскравого топіка, що навхрест прикривав груди і був закріплений вузлом ззаду на худенькій шиї. У старі часи цей шарф носили саме так, і жіночий наряд відрізнявся від чоловічого лише їм - низ, у вигляді дхоті, був однаковим для усіх. Одяг відкривав поглядам худеньку незграбну фігурку Тихоні, яка зі своєю короткою зачіскою здалека нагадувала хлопчика-підлітка. Єдиним захистом на ній була довга кольчужна рукавичка-панчоха на правій руці. Сплетена з тонкого дрібного бронзового дроту, вона нагадувала дивну шорстку шкіру. До тіла кольчужка кріпилася широкою шкіряною лямкою на шию, так, що край закривав усю ключицю бійця. На п’ястку кріплення було зроблене у вигляді петлі з тонкого ланцюжка, закріпленого в два шипасті кільця-кастети під пальці. У захищеній руці Тихоня тримала короткий металевий спис з широким двосічним вістрям, в іншій - маленький дерев'яний тарч, вкритий такою самою кольчугою та з гострим ум боном[Умбон - посилююча накладка в центрі щита у вигляді півкулі, конуса, вістря] посередині. Привітавши подругу помахом зброї, Лєміс першою почала обережну атаку. Текучим кроком перемістилася праворуч, тримаючи обидва кинджали за рукояті в широко розкинутих убік руках. Так вона могла погрожувати супротивникові одночасно з двох напрямків. У відповідь Тихоня напів зігнула праву ногу, трохи відставлену назад, злегка схилилася і схрестила перед собою руки зі списом і тарчем. Наразі Лєміс з-за щита не бачила, в якій саме руці та тримає спис, а в який щит. Княжна закружляла навколо подруги, роблячи безліч оманливих випадів згори та збоку. Тихоня легко уникала їх, усього лише переносячи вагу з ноги на ногу і трохи повертаючи корпус. «Чого це вона пішла в глухий захист?» - подумала княжна. Зазвичай подруга була активніша на тренуваннях, і Лєміс часто неабияк отримувала по тілу і набагато частіше по самолюбності. «Виманює? Ну і гаразд, спробуємо удавати, наче я в це повірила». Вона збільшила темп і почала робити набагато довші випади, тримаючи кинджали прямим хватом. При цьому іноді дівчина навмисно провалювалася вперед під час особливо довгої атаки. «Виманюю ту, що виманює», - промайнула коротка весела думка. Кожного разу княжна трохи не до кінця викидала атакуючу руку, всього на пів долоні, але цього було б досить у разі помилки суперниці. Вона чекала, коли подруга спробує підловити її на цьому проваленні - тоді за рахунок власнизх довших рук і цього запасу в пів долоні, можна буде вразити супротивницю. Тихоня була обережною, уважно спостерігаючи за переміщеннями ніг княжни. Ось вона зробила маленький напівкок вперед, скорочуючи дистанцію, ще один, оманливий випад - і в стегно Лєміс летить вістря списа. Але на своєму шляху воно потрапляє в лещата між тригранним лезом сая і правою частиною довгої загнутої гарди. Утримуючи спис подруги кинджалом, Лєміс провертає корпус навшпиньках, пропускаючи загрозу повз себе, і завдає удар вільною рукою на всю довжину. Кінчик сая завмирає збоку біля самої шиї Тихоні. Переможно поглянувши на спокійну суперницю, княжна задоволено посміхається. Випроставшись, робить декілька швидких обертів кинджалами, тримаючи їх за гарди, і очікуюче дивиться на подругу. Перемогти ту вдавалося дуже зрідка, і княжна розраховувала на заслужену похвалу, проте отримала втіху не звідти, звідки хотілося б.

Від входу в тренувальний зал почулося схвальне поцокування язиком, і іронічний голос вимовив:

- Вороги клану тремтять - віднині у них немає шансів, дорога сестричка.

Голос належав Торсу - її родичеві, синові старшого брата батька. У правлячого імператора були два рідні брати, старший та молодший. Із старшим у нього була одна мати, а молодший, батько Лєміс, був від іншої лємаржки. Ніхто не знав, чому попередній імператор заповів владу саме середньому з синів. Втім, нікого це і не цікавило - ані в кланах, ані в Імперії не було жорстких законів спадкоємства влади. Неважливо хто зміг її отримати або узяти, якщо вдалося утримати - ти законний спадкоємець. Нинішній імператор Боксун утримував владу в Імперії вже багато кілець, хоча багато хто з імператорського роду вважав себе не менш гідним. Також багато з роду докоряли імператору за нерішучість та м'якість у ставленні до підданих, але багато хто хвалив за мудрість і урівноваженість. Лідером незадоволених багато лоз був його старший брат, слабкий маг, але непоганий воїн. Невгамовний, зарозумілий лємарг, упродовж багатьох кілець правління нинішнього імператора був причиною постійних сварок з різними імперськими кланами. Цей фанатик т'аперол постійно нагадував усьому оточенню про старі правила і вимагав беззаперечного їх виконання. Міг без запрошення з’явитися на переговори Імперської Канцелярії з кланами купців-сірих, і вимагати знижки на товар, лише тому, що вони з нижчої касти. Відпочиваючи з друзями на полюванні, полюбляв замінити звірів на рабів-загоничів. Улюбленою розвагою старшого брата імператора була присутність на судах, де вимагав найжорсткіших покарань за порушення кастових правил. До того ж, він тут же власноруч виконував це покарання, голосно розповідаючи присутнім правила т'аперол. Старі маги і лємарги його не любили, а ось воїни і клани білих гаряче підтримували. Так тривало багато кілець, й він і імператор змінили по одному тілу, а приховане протистояння не припинялося. Воно ніколи не виливалося у відкриту форму, зрідка відбувалося на очах сторонніх, але всі, кому потрібно, знали, що старший брат імператора невдоволений його політикою, і за відповідної нагоди із задоволенням займе його місце. Багато кілець зберігалася ця ситуація, поки під час зміни другого тіла старшого брата імператора Боксуна не спіткала прикра невдача. Під час проведення ритуалу перенесення щось пішло не так, і замість нещадного до усіх вищого з дверей храму Ріслуани[Ріслуана - богиня життя і материнства, улюблена дочка верховного бога лэмаргів, Ткетукля. За переказами, створила артефакт тре'хсіітефаль для перенесення свідомості і аури в нове тіло, та подарувала його лэмаргам. Тільки жриці культу Ріслуани зберегли знання проведення ритуалу перенесення] вийшов тремтячий ідіот, пускаючи цівочки тягучої слини. Таке іноді ставалося під час використання тре'хсіітефаля[Тре'хсіітефаль - стародавній складний артефакт, який використовується для перенесення свідомості і копіювання аури лэмарга в нове тіло. Ритуал займає біля лози. Вірогідність позитивного результату тим нижче, чим слабкіше маг і чим більше перенесень він вже здійснював. Вважається, що при третьому перенесенні вірогідність негативного результату досягає двох третин] і тим частіше, чим слабкішим був маг, який переносив свідомість в нове тіло. Невдах за традицією вбивали, так само повелися й із старшим братом імператора. Поховання було дуже пишним, небагато хто з магів, пам'ятаючих похорони попереднього імператора, казали, що ті були значно скромніші. Після похорону імператор швидко навів лад серед невдоволених, і ось вже чотири кільця не чув критики у свій бік. Щоправда, близько двох кілець тому йому стали доповідати, наче у військових кланах знову розпочалися балачки про м'якість нинішньої влади. Джерелом їх став син його старшого брата - Торсу. Він був точною копією батька у своїй поведінці. Маючи невеликий магічний дар, швидко зрозумів, що на шляху хсіі йому нічого не добитися. Тоді племінник імператора почав посилено займатися бойовими мистецтвами, витрачаючи величезні кошти на посилюючі і зміцнюючі тіло магічні процедури. Не менша частина коштів пішла на колекцію бойових і захисних артефактів. До кінця третього кільця свого життя він став визнаним майстром двобою, відомим в усій Імперії і таким само фанатичним прибічником т'аперол, як і батько. Єдиною відмінністю було те, що дозволяв собі набагато менше - адже племінник імператора, це зовсім не те ж саме, що старший брат імператора. З’явитися на Імперську Раду без запрошення не наважувався, але заборонити йому викликати на дуелі усіх небажаних або проводити полювання, як заманеться, ніхто не ризикував. Вже в юності, відмінно володіючи мечем, Торсу полюбляв з дурнуватим вилядом нарватися на виклик від гостей імператора, які не знали його, і потім довго, з жорстокістю знущатися з невдах під час дуелі. Цій жорстокій забаві сприяла ще і його зовнішність: мав опецькувату, кремезну фігуру з короткуватими, але потужними кінцівками і обличчя доброзичливого ненажери. Чимало приїжджих пожалкувало про власні жарти з приводу його талії або апетиту. Лєміс бачила його зрідка, зазвичай на офіційних прийомах, уваги на свою двоюрідну сестру Торсу не звертав й вона на нього теж.

Зараз Торсу стояв біля входу в зал у багатих легких обладунках, з двома короткими трохи виггнутими клинками в руках. З круглого лиця з пухкими щоками уважно дивилися на княжну чорні, маслянисті, трохи витрішкуваті очі.

- Не зробите мені честь, княжна, схрестити зброю? Лише один короткий бій. - Торсу спокійно дивився на неї. - Невдовзі вам проходити ритуал накладення кланової мітки, а в старі часи перед ним влаштовували доволі складні випробування, аби не допускати негідних. Зараз так вже не роблять і мітку клану дають кому заманеться. Але ж ми із старого і гідного роду, так, сестра? Нехай це буде нашим маленьким випробуванням.

Лєміс розгублено озирнулася на подругу, але Тихоня мовчки відійшла до стіни зали і стояла опустивши очі. Втручатися в стосунки таких високих родичів було б для неї безглуздо. Княжна з побоюванням зиркнула на свого брата - його слава, як майстерного бійця, була широко відома, точнісінько як і звичка знущатися й принижувати слабкіших супротивників під час тренувань. Тому розпочинати цей бій бажання взагалі не було, але і відмовлятися від запропонованого в такій формі «випробування» теж було соромно - так хотілося вважати себе дорослою. Нехай ще не формально - це буде після проходження ритуалу, але хоча б фактично, по вчинках і поведінці.

- Це ви, брате, зробите мені честь. Ваша слава бійця відома усій Імперії. - Наважившись, Лєміс вийшла в центр майданчика. - Дуга або Сліди[Дуга - Дуга Веселки, назва дуельного кодексу для магічного двобою. Сліди - Сліди на піску, назва дуельного кодексу для звичайного двобою]?

- Сліди, звичайно. Я не брав сьогодні свої артефакти. - Торсу спокійно посміхнувся, погойдуючи клинками, але в очах промайнуло роздратування. Хоча минуло вже п'ять кілець його життя, але досі не любив, коли нагадували про слабкі магічні здібності. - А Дугу ми, сестричка, іншим разом засвітимо. Пізніше як-небудь.

З цими словами княжич швидко попрямував до центру майданчика. Тихоні з боку здавалося, наче він швидко-швидко перебирає своїми короткуватими ніжками і зараз перечепиться, розтягнувшись на гладкій кам'яній підлозі. Княжич зупинився навпроти її подруги і прийняв вільну, розслаблену стійку, трохи виставивши вперед ліву ногу і тримаючи обидва короткі клинки вниз уздовж тіла. Лєміс напружено застигла в улюбленій високій стійці з кинджалами в широко розведених руках.

- Висока, прошу вас, зробити нам послугу - дайте команду до початку. - Торсу ковзнув поглядом по тендітній фігурці Тихоні і знову зосередився на суперниці.

- Саааааа-фан! - маленька подруга княжни дзвінко вигукнула ритуальну команду початку поєдинку, яка луною відбилася від стін залу. Не встигла луна повернутися до неї, як бій було скінчено.

Лєміс здивовано блимнула, скосивши очі на кінчик матово-жовтого мідного леза, який завмер біля її горла. Після команди Тихоні княжна намірилась розпочати обережний танок навколо суперника, з відходами і обманними рухами, сподіваючись програти не так явно, але… Незграбна фігура княжича розмазалася в повітрі, короткі ноги зробили пару смішних стрибків... і ось лезо у горла, а в очі дивиться глузливий погляд маслянисто-чорних очей родича.

- Сестричка, я вірю, що ти непогано натаскалася в клановій школі зі своїми клинками. - Торсу повільно відвів зброю убік і зробив незграбний рух назад, немов не він тільки-но покрив три кроки за мить помаху її вій. - Але в житті все відбувається інакше, ніж на учбових майданчиках. Адже ти знала мій рівень бойового мистецтва? Знала. Чому ж не спробувала одразу збільшити відстань між нами з початку бою? Це дало б час на оцінку ситуації. Спробуємо ще раз?

- Саааааа-фан! - і Лєміс усвідомлює себе лежачою на підлозі, після підступної підсічки.

- Саааааа-фан! - розчервоніла княжна скривджено потирає тильною стороною долоні ліву сідницю, яка горить вогнем, після удару плазом леза суперника.

- Саааааа-фан!...

За чверть таса вона вже ледве рухалася, на очі навернулися сльози образи, але здаватися княжна не збиралася. Торсу був так само зібраний і свіжий, як і на початку двобою. Після чергової короткої сутички підняв клинки вгору і легко постукав ними один об одного, немов хотів привернути увагу когось, хто стояв міцно замислившись.

- Що ж, сестричка, очікувано. - Княжич спокійно і поблажливо дивився на скуйовджену дівчину, яка стояла навпроти. - Для придворної пані досить непоганий рівень. Відчувається, що в клановій школі з тобою добре займалися. Але вперто не бажаєш думати. Усі рухи і зв'язки наче по канону, дуже передбачувано. Тобі потрібно взяти пару уроків у своєї матері - адже вона зі знаменитого клану воїнів-білих н’Гапутри, якщо я не помиляюся? Невже не могла навчити свою єдину дочку хоч чомусь корисному? Або ви одна одній все більше хроніки переказуєте?

Лєміс скривджено мовчала. Програвати було неприємно, хоча це був далеко не перший програний бій в її житті, але чомусь саме зараз відчувалося й дошкуляло гостре відчуття беззахисності. Від цього все усередині стиснулося в нез'ясовному переляці. Начебто, що тут такого? Ну, програла, ну і що? У Торсу восьмий рівень Снігового шляху[Сніговий шлях - загальна назва індивідуальних практик військової майстерності (холодна зброя, рукопашний бій, стрільба з лука і так далі), на відміну від Попелястого шляху - командних практик військової майстерності (тактика, зв'язок, інженерна справа і так далі)], а вона ледве-ледве досягла першого на випробуваннях в школі. За такої різниці майстерності він би її навіть на дуель не зміг викликати не отримавши при цьому добрячої купи кепкувань. Але, все одно, почувати себе залежною від стороннього було дуже неприємно. До того ж і по родині пройшовся, товстун. Мати Лєміс, хоча і була зі знаменитого своїми перемогами і бойовою підготовкою клану воїнів, але не приховувала, що зовсім не розділяла таких поглядів на життя. Ще до офіційного шлюбу з молодшим братом імператора, батьком Лєміс, ходили чутки, наче в рідному клані її вважали трохи «дивною». На відміну від своїх войовничих родичів княжна білих багато часу проводила у бібліотеках і неабияк любила всілякі дійства артистів. Тому, коли клану потрібно було закріпити важливий договір з імператором якимсь вагомим бахсатом, особливо не роздумували і організували брак молодої княжни з його молодшим братом. У столиці Імперії юна біла не зрадила своїм вподобанням, полюбляла відвідувати бібліотеки кланів і виступи артистів, як не була зайнята подорожами разом з чоловіком. Після народження дочки дружина молодшого брата імператора спосіб життя не змінила - бібліотеки, виступи, подорожі. Своїми словами Торсу наче висловив зневагу поведінкою самої Лєміс та її матері.

- Не бачу нічого поганого в хроніках, братику. - Спокійно відповіла Лєміс, намагаючись заспокоїти дихання після двобою. - Кількість шляхів перед кожним з нас незліченна і кожен вибирає свого. Ти пішов Сніговим шляхом і усі знають про видатні досягнення на ньому. Я на самому початку і навіть ще не вибрала шлях. Моя ж мати йде своїм, окремим шляхом, тому мені здається неправильним порівнювати нас між собою. Це все одно, як порівнювати між собою самі Шляхи.

- О, та-ааак, - іронічно протягнув Торсу. - Битися з тобою або з твоєю матір'ю в словесних поєдинках я не буду. Програю.

- А ти, братику, б'єшся лише тоді, коли упевнений у перемозі? - Княжні набридло вислуховувати знущання родича, тому припинила стримуватися. Слова легко складалися в голові в гострі фрази, загартування кланової школи давалося взнаки й ніде не зникло. Ванса наразі пишалася, якби почула отруту, яка шкварчала в словах подруги, та побачила суміш презирства і кепкування на обличчі. - Виходить, розраховувати, що погодишся на короткий бій за правилами Дуги, можу навіть не сподіватися? Артефактів ти з собою не узяв - зрозуміло, що програєш. А, як я тільки-но почула з фрази про словесні поєдинки, на свідомо програшні бої ти не погоджуєшся, так? Що ж, досить безпечна система поведінки. Ось лише чому воїн з такою оригінальною манерою підбору супротивників робить зауваження іншим? Тим більше, як я читала у багатьох історичних хроніках, в старі часи перед накладенням кланової мітки, випробування проводилися не лише з мистецтва володіння зброєю або витривалості, але й з володіння хсіі... І, не завжди гідними вступу в клан визнавалися майстерні воїни, але слабкі маги.

Промовляючи ці слова, княжна спокійно вклала свої кинджали у вузькі піхви-кільця на поясі, і запалила яскраву кульку вогняного закляття між долонь. Вогнекуля була досить простим закляттям і легко давалася навіть слабким магам. Але найчастіше для її створення використовували накопичувачі хсіі або стороннє джерело живого вогню. Зараз Лєміс утворила вогнекулю виключно на запасах хсіі власної аури. Вона обережно черпала енергію - і куля в руках роздувалася до розмірів дитячої голови, потріскуючи на всі боки розжареним повітрям. Княжна плавно проводила долонями навколо неї, немов гладила на відстані, так було легше утримувати і менше дошкуляв жар в долонях. Однієї миті дівчина забирала енергію назад - куля гаснула до невеликої яскраво-білої крапки, потім знову віддавала - збільшувалася. На чолі Лєміс рясно висипали маленькі крапельки поту, застиглі очі прикуті до якоїсь крапки на підлозі поміж нею і Торсу, але голос лунав розважено. Поглядаючи на неї з боку, Тихоня щиро дивувалася й раділа, що її подруга вперше спромоглася виконати цю вправу з вищого магічного комплексу без тривалої попередньої підготовки.

Її суперник теж не зводив стривоженого погляду з міняючої розміри вогнекулі. Але, на відміну від Тихоні, був такий уважний з іншої причини - побоювався, що Лєміс не впорається з контролем і вогнекуля вибухне у неї в руках. Особливих ушкоджень не сталося б, та якби і були з пів дюжини сильних опіків, то миттю вилікували маги Життя. А ось породжувати зайві плітки і налаштовувати проти себе батьків Лєміс, Торсу не бажав, а якщо будуть опіки, то будуть і плітки з усіма наслідками.

- Ти занадто покладаєшся на оту свою хсіі, сестричка. - Княжич відповідав теж спокійно, але пару раз банькаті очі зблиснули ненавистю. Княжна, поглинена контролем над закляттям, не побачила цього, на відміну від Тихоні, яка непомітно стояла біля стіни. - У бою хсіі буде корисна, але без воїнів ти не встигла б її застосувати. Ти згадала про мої досягнення на Сніговому шляху, так от, я маю ще і шосте звання з дев'яти на Попелястому шляху і можу розповісти про незмінну тактику усіх наших великих битв. При зіткненні двох загонів або військ, першими вступають в сутичку звичайні воїни. Мають однакові завдання: не дозволяти воїнам супротивника вбивати та шкодити їх магам і, відповідно, самим вбивати і шкодити магам супротивника. Вони домагаються цього будь-якими способами: індивідуальною підготовкою, використанням артефактів, тримаючи лави і здійснюючи маневри, управляючи бойовими лоо’таргі. І доки воїни цього домагаються, втрачаючи власні життя, ви, маги, спокійно готуєтеся за їх спинами. І лише тоді вступаєте в справу, та «виграєте» битву. Або програєте. Проте, прийнято вважати, що якщо виграш, то його забезпечили маги. А якщо програш, то воїни не забезпечили магам можливості нормально підготуватися. Я з цим не згоден. До речі, в твоїх улюблених хроніках пишеться, наче так і виникла каста воїнів-білих - тих, хто надає магам можливість використати своє мистецтво, і клани магів-сивих - тих, хто керує іншими магами, об’єднує їх сили. Я вважаю, воїни виникли раніше і лише завдяки їм маги правлять. Не забувай про це, коли проходитимеш ритуал.

З цими словами княжич різко обернувся і вийшов із залу, смішно переставляючи короткуваті, масивні ноги. Посмішок це ні у однієї з подруг не викликало, після виходу Торсу в залі настала гнітюча…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.