Глава 13. Щоденник Сорона.

«Головними ознаками, які слугують для визначення касти, є незаплямованість походження та обдарованість. Тому завжди слід приділяти пильну увагу укладанню шлюбу, оскільки обдарованість безпосередньо пов'язана з чистотою походження. Можна жертвувати лише однією ознакою на користь іншої, але ніколи обома одночасно.

Що стосується релігії, території та ремесла, то в цьому сенсі каста висуває менші вимоги, бо це є для неї справа другорядна: релігійні погляди навіть усередині кланів можуть розрізнятися, за територією каста може виявитися дуже розгалуженою, володіння ремеслами в кожному клані змінюються залежно від часу, місця і обставин.

Виходячи із викладеного, можна дати таке визначення: каста — це верства лємаргського суспільства, яка складається з кланів або кланових союзів, територіально або релігійно не завжди виразна, проте жорстко дотримуюча спадкоємність крові та історично об'єднана однотипним напрямом застосування магічного дару, яка має власну окрему традиційну владу, підтримувану завдяки складним наборам правил і норм.

«Правила т'аперол. Про касти»

«Стосунки між нижчими і вищими, хазяями і слугами, панами і рабами за незліченні кільця існування лємаргського суспільства обросли безліччю правил та умовностей. Звичайно, головними серед них були правила т'аперол - кастові закони, грунтовані на поділі лємаргів за ознакою обдарованості. Можливість управляти хсіі вважається найвищим досягненням для будь-якого лємарга. Але вона не завжди, а вірніше зрідка, передається від батьків усім дітям, і не завжди наявність магічної обдарованості свідчить про інші, звичайні здібності. Хто приносить більшу користь клану - безглуздий обдарований маг або розумний необдарований раб? Ця дилема була наявна перед князями багатьох кланів у всі часи, і вирішували її по-різному.

* * *

Перший ніс князя Алєхоеля, його дружина Фрілан’са, з роздратуванням оглянула нефритові фігурки, які розташувалися перед нею, - партія в Маги-воїни не складалася, кубики падали невдало, і вона починала відверто програвати. У голові промайнула думка спуститися до підвалу - туди за її вказівкою учора кинули нового раба-чоловічка, надісланого керуючим князя пересунути величезні вази з рослинами у величезній кімнаті княгині. Маленька жінка неабияк втішалася, оточуючи себе великими предметами... і великими рабами. Цікавий екземпляр, статурою нагадує професійного воїна, а за вдачею - наче перелякана наложниця. Все ж у її чоловіка є певні таланти - це варто визнати. Створити таких цікавих істот, на противагу знахабнілим ванталь - багато в Ткеті, та і в усьому Лоорі, вважали князя Алєхоеля найвправнішим магом Життя з живучих нині. Багато, але не вона. Хоча від чоловічків і справді є користь.

Фрілан’са сперлася на лікоть і простягнула вперед праву руку, збоку від стіни притьма кинулася рабиня, поспішаючи до двох низьких лож і столика, який стоїть між ними, - в руці магині опинилися два блискучі скляні кубики з нанесеними на гранях рисками від однієї до шести. «Якщо зараз кидок буде невдалим, то піду в підвал. Раба вже помили і нагодували, виспався на тонких простирадлах – напевно вирішив, наче потрапив в мій гарем, а не в катівню?» - Княгиня струснула кубики в маленькому кулачку, почувся легкий передзвін. «Дурник, це одне і те саме. Ну, кидок! Ах, як хочеться підштовхнути кубики магією, але Каліса образиться - адже граємо на гроші, а їх каштелянка дуже любить». Кубики з радісним передзвоном покотилися відполірованим до дзеркального блиску кругом, який лежав на стільниці, мало не зачепили майстерно вирізану з білого каменю ворожу фігурку і зупинилися на самому краю.

- Один і п'ять, велика. - Каліса, яка лежала на ложі навпроти, перша роздивилася цифри. - Відмінний кидок.

Фрілан’са трохи скривилася. П'ять ударів і одна хсіі… чи навпаки, п'ять хсіі і один удар. Княгиня окинула поглядом поле - її фігурки магів були далеко від фігурок супротивника, а фігурки воїнів ближчі, але з іншого боку – ще раніше скерувала бійців в обхід, розраховуючи на вдалі подальші кидки. Просунути мага і вкластися в одну потужну атаку? Або вирівняти лінію воїнів, з розрахунку на наступний хід? А раптом Калісі пощастить, і вона випередить? Рішуче посунула вперед фігурку мага і вибила старшого воїна суперниці з «притулку» - центру кола, за яке точилася боротьба.

- Як тобі хід? - Поглянула на віддану каштелянку.

- Велика хоче мене розтрощити наступним ударом? - Каліса задумливо розглядала фігурки. - Тоді потрібно буде викинути не менше ніж чотири і п'ять. Я б почекала ще один хід.

- Почекала, почекала... Можна подумати, що це ти, а не я маєш можливість проходити переселення в нове тіло і отримувати нове життя? Чого чекати, коли можна ризикнути? - Фрілан’са несподівано завелася, втім, Каліса до раптових змін настрою хазяйки давно звикла і не звернула уваги. - Ти завжди чогось чекаєш… тягнеш, крутиш... Усі монети вже висмоктала у цієї кастагі? Або думаєш ще щось отримати? Не дратуй мене, каштелянка, тримайся межі - тобі і так багато перепадає від мене. Будинок є, пара молодих рабів є, в роду поважають, а тобі досі замало? Чого чекаєш ще? Якщо Алєхоель вже кинув цю кастагі, а ти не можеш підштовхнути дурепу на який-небудь вчинок - тоді я без вагань накажу спустити курву в підвал до вчорашнього раба! Давно не розважалася з двома одночасно. Хоч якась користь буде. Мені набридло чекати, з половиною кланів Ткета все давно й остаточно домовлено - мене підтримають, але ж кортить переграти князя красиво, його ж власними фігурами.

Княгиня так само несподівано заспокоїлася, як за мить до того розсердилася, думки потекли в новому напрямі.

- Я думала повідомити великій пізніше, не наважилася відволікати від гри. - Кастелянка опустила очиці в удаваному страху. - Зелена погодилася учора на ваш план і спромоглася вмовити білого теж.

- Відмінно, відмінно! Цей старий павук, безпідставно роздутий від пихи, потрапить у власні тенета! - Маленька фігурка у блакитному сарі рвучко підхопилася, заметушилася обабіч столу. Кинула погляд у бік рабинь біля стіни і помахом руки відіслала з кімнати. - Ну, розповідай! Ти умовила її? Мною лякала? І як? Не занадто зелена здивувалася? О-ооо, проте як здивуються в клані, коли дізнаються про похибку князя! У скарбниці все підготовано! З хранителем артефактів я домовилася - зробить як потрібно і отримає місце в раді клану, після позбавлення влади Алєхоеля. Княгиня Бралоса теж отримає належне, не підвела! Як же довго я чекала!

Княгиня розчервонілася, ніздрі точеного охайного носика роздувалися, очі гарячково нишпорили по боках, немов у пошуках ненависного чоловіка. Гра вмить була покинута.

- Коли?

- Ввечері за два тче, велика! - Кастелянша віддано дивилася на хазяйку, не встаючи з ложа. - Я наказала привести білого вночі до її кімнати, там негідників можна і накрити! Або будуть інші вказівки?

Княгиня на мить замислилася, кинула погляд на коло з фігурками і зловтішно вискалилася.

- Ні, Каліса, цей брехливий лємарг знову викрутиться, як і багато разів до того. Хочу, щоб його похибка не викликала сумнівів ні у кого. Надішли від мене офіційне запрошення на вечерю у цей тче членам ради клану і… хранителеві артефактів. Алєхоель дізнається про це і прийде сам. Мені потрібні свідки і треба, аби все виглядало випадковим збігом. Поки ми увечері з князем набридатимемо один одному на очах членів ради, ти проведеш цю жалюгідну кастагі і воїна до скарбниці, охоронне закляття буде знято, а усередині чекатимуть вбивці Найтихіших. Підроблений ключ-артефакт від скарбниці тобі передасть хранитель. Потім сховаєш в кімнаті наложниці деякі коштовності зі скарбниці, сама вирішиш які, на вибір. - Фрілан’са припинила смикані рухи туди-сюди і допитливо подивилася на свою довірену каштелянку. - Але дивися там, без надмірностей, бо я тебе знаю. Отримаєш плату грошима - і Найтихішим про це нагадай. Мені не потрібно, щоб ви винесли половину скарбниці МОГО! Клану! Зрозуміло?! Після цього притьма біжиш до нас в зал і кличеш на допомогу - проте намагайся виглядати по-справжньому переляканою! Сарі розпанахай, руку поріж - я потім вилікую. Як же кортить побачити обличчя мого чоловіка, який дивиться на трупи власної наложниці з коханцем в розграбованій скарбниці, а потім - на частину викраденого в її кімнаті! Все зрозуміло?

- Так, велика! Ви чудова! - Кастелянша трохи вигнулася на ложі, не припиняючи з обожнюванням дивитися на розчервонілу, бігаючу кімнатою магиню.

- Ну, ти теж нічогенька! Я в тобі не помилилася! - Фрілан’са з нервовим смішком сіла поряд служницею і пристрасно поцілувала. Кастелянша завмерла, прикривши очі. - Я цього не забуду, Каліса! А доки біжи, дай наказ про підготовку вечері - не марнуймо час! Ах, який радісний тче, почуваю себе неабияк збудженою! Мабуть спущуся до підвалу… подивлюся там на цього… Ти теж приходь - розважимося! Можеш захопити когось з рабинь - адже напевно у тебе є чергова жертва? Це буде тобі першим подарунком, але ніяк не останнім - невдовзі я наведу тут лад!

Фрілан’са підстрибом, наче підліток, кинулася до дверей, за пару ті дзвінкий веселий голосок доносився вже з далекого коридору палацу, розполохуючи слуг і рабів. Кастелянка ліниво потягнулася на ложі, мрійливо дивлячись у високу стелю. Вона полежала розслаблено ще дюжину ті, потім зробила кілька глибоких вдихів-видихів і теж попрямувала до виходу із кімнати. Не підстрибом, як хазяйка, але з такими самими пустотливими іскорками в очах.

* * *

У очах двох літніх лємаргів, які розмовляли в цей самий час біля грота в затишному куточку кланового саду, пустощів не було й поряд. Взаємна повага, легка насторога у одного і таке ж легке, але очікування, у іншого. Обидва струнких, високих, багато вдягнених чоловіка, сиділи, притулившись спинами до прохолодного каменю. Розмова не складалася, одначе ніхто із присутніх не виказував нетерплячки і не поспішав піти. Керуючий князівського палацу клану Сивої Тополі у черговий раз замовк, ретельно підбираючи слова. Скоса кинув погляд на співрозмовника: традиційний саронг з щонайтоншої сірої тканини, блакитний кастовий пояс з роздвоєними кінцями - ознака магічного звання лоо’зі, чисто поголена за старими звичаями голова, світла тонка шкіра - видніють блакитнуваті жилки судин, пальці рук, внизані дорогоцінними перснями, таке саме намисто на шиї. Класичний маг вищої касти. Трохи вибивалися з образу обтягуючі чоботи тонкої шкіри на сухих довгих ногах, важкий ніж без піхов за паском, та ще три різноколірні кільця на верхівці його руків’я, які багато скажуть розуміючим, - третій ступінь військового мистецтва, що надає право додавати до імені закінчення 'атіц, «той, що дарує смерть». Поєднання високої військової майстерності і такої самої високої магічної обдарованості, що дуже нечасто зустрічається.

- І що думає шановний Кастіель’атіц про перспективи клану у зв'язку з поширенням, ось вже яке кільце, повстання ванталь? - Керуючий мить подумав і уточнив питання. - Наш клан один з трьох, які володіють секретом зілля-стимулятора для збереження здібностей ванталь ванталь під час розмноження. Я чув, наче лунають заклики припинити його виробництво і продаж й таким чином послабити велетнів-бунтівників.

Співрозмовник Трєгіселя безтурботно розглядав красиву галявину поперед гротом. Він теж скосив погляд у бік керуючого, але не поспішав з відповіддю.

- Так. Я чув про такі ідеї. - Обережно провів пальцями по дрібному гравію біля ніг. - Я вважаю, що князь цілком контролює ситуацію, яка склалася, і ухвалить мудре рішення. Його останнє творіння - чоловічки, стає дуже популярним. Традиційне розведення бойових лоо’таргі на фермах клану, теж не викликає занепокоєння. Або… є щось, що…? Не зовсім розумію, як моя думка пересічного члена клану може допомогти вам, керуючому князівського палацу, у вирішенні цієї проблеми?

Керуючий внутрішньо з полегшенням зітхнув. Ходити навкруги йому давно вже набридло, а викласти своє питання безпосередньо не наважувався, аж нарешті Кастіель сам прискорив розмову.

- Ой, не прибіднюйтеся, мудрий, я запитую не у пересічного члена нашого клану, а у загальновідомого високою ученістю мага… і може бути не дуже відомого загалу члена одного прадавнього ордену, як я вважаю, зацікавленого в контролі над ситуацією. - Керуючий дивився на мага, не відриваючись.

Той, так само, не ховаючись, впритул розглядав співрозмовника. Безтурботність в погляді кудись поділася, залишилися поблажлива оцінка і цікавість.

- Я смію вважати, що це питання мені задає теж не дуже відомий загалу старший таємної варти князя? Так, Трєгісель? Що ж, мені зрозумілий ваш інтерес, але все ж таки не зрозумілі причини. Пропоную не втрачати часу на словоблуддя.

Співрозмовники одночасно кивнули і легенько посміхнулися, задоволені один одним. Першим почав керуючий:

- Мудрий, останнім часом я отримав відомості про можливі події, пов'язані з князем Алэхоелем, долею ванталь і майбутнім клану. Складається не до кінця зрозуміла мені ситуація і як старший таємної охорони Алєхоеля, я маю бажання знати про міру участі Ордену Чистої хвилі в цих подіях.

- Поки мені не зовсім зрозуміло, про що йде мова, але ви мене заінтригували.

- Мудрий, ви чудово обізнані про стосунки князя та його першого носа. Я ніколи б не звернувся з цими особистими проблемами до вас, але припускаю, що Фрілан’са готується змістити князя, підставивши його наложницю-кастагі… і припинити продаж зілля-стимулятора для ванталь, після чого організувати широку військову кампанію проти них. Окрім цього, після зміщення Алєхоеля вона хоче знищити усі роботи князя з поширення чоловічків, зруйнувати ферму-лабораторію, де проводяться дослідження. Наслідки цих дій, якщо їй вдасться задумане, виходять далеко за межі інтересів клану і князя. Ось у мене і виникла думка, що велика діє не лише за власним розумінням. А ви адже не лише глава осередку Ордену в Ткеті, але і член клану, глава роду Тихого Затону. Не можу повірити, що Орден бажає лиха нашому клану, але вимушений запитати.

Маг в здивуванні підвів брову, слухаючи трохи схвильовану розповідь керуючого. Недовірливо погойдуючи головою, гмикнув-спитав:

- Подробиці?

Трєгісель стисло розповів, що йому відомо про задуману князем інтригу з артисткою-кастагі, хитрий шантаж Каліси, розмови Фрілан’са з верхівкою кланів Ткета, і інших дрібницях, промовчавши за пригоди наложниці, і вагітність чоловічки від князя. Маг уважно слухав, нічим не видаючи власних емоцій. Керуючий замовк, чекаючи реакції Кастіеля. Той сидів з незворушним виглядом і балувався з кущиком якоїсь рослини, яка росте біля стіни. Маг витягнув руку розкритою долонею над кущиком і повільно забирав у нього життєві сили. Легко засвітився один з каменів персня на його руці - рослина на очах почала в'янути, нижні листки скручувалися і жовкли. Коли, здавалося, кущик вже готовий був обсипатися купкою сухого листя, Кастіель змінив напрямок хсіі - віддавав напівмертвій рослині забране, і ще додавав енергії від себе. Миттєво на скоцюрбленому тонкому ствовбурці з'явилися бруньки, набубнявіли і вистрілили молодими пагонами або новим листям. Виконавши такий цикл три рази поспіль, маг остаточно виснажив і саму рослину, і грунт навкруги її коренів - на місці кущика залишився сухий стовбурець і купка трухи довколо.

- Можу запевнити, шановний Трєгісель, що Орден тут ні до чого. Я маю на увазі інтриги Фрілан’са. Єдине питання, Трєгісель. - Маг замовк, керуючий спокійно чекав. - Я, звичайно, вдячний тобі за інформацію - ми в Ордені якось випустили з уваги, що на таке важливе питання для усього Лоора може вплинути одна навіжена магиня, але... Ситуація здається не дуже гострою чи надто загрозливою, аби ти ось так безпосередньо звертався до мене, як до члена Ордену. Тобі усього лише потрібно попередити князя, якщо той не знає про це, або самому завадити плану княгині. З твоїм досвідом не бачу складнощів - так в чому ж тоді причина звернення безпосередньо до мене?

- Мудрий тішить мене неабияким задоволенням від спілкування. - Незважаючи на улесливий сенс вимовлених слів, керуючий дивився на співрозмовника жорстким поглядом, наче цілився. - У мене є для цього причина - вона особиста і князь її схвалює. Так, Алєхоель і справді майже все знає, окрім дрібних деталей, але не допоможе в тому, що я особисто поставив на меті. Для нього це звичайна розвага і не турбують можливі побічні наслідки. Навіть перегравши власну дружину, він нічого не змінить - мине лоза або дві і все відбудеться знов. А я цього не хочу. Візьміть на віру, Кастіель, це усе, що мною рухає. Я вирішив, що Ордену теж не завадить у зародку розв'язати проблему, ніж чекати нової божевільної ідеї, яка зненацька западе в голову цієї навіженої. Загалом, мені потрібно допомога і підтримка, а ви зацікавлені в контролі того, що відбувається і як член Ордену, і як співкланівець. Непоганий шанс на збіг інтересів.

- Що ж, наразі зрозумілі ваші мотиви, і я це вітаю. - Кастіель посміхнувся. - Однією з догм нашого Ордену є віра, що особистий інтерес є основою успіху кожної справи. Звичайно, ідея, відданість, наслідування традицій - усе це важливо, але без особистої зацікавленості вони не так ефективні. Погоджуся також, що Фрілан’са варто приструнити - адже ви це маєте на увазі? Тут ваші особисті мотиви та інтереси Ордену співпадають, але що ж конкретно від мене хочете?

Трєгісель нахилився до мага і щось зашепотів на вухо, брови того здивовано поповзли вгору, але він не переривав. Дослухавши кінця, маг твердо відповів:

- Ні, на це не розраховуй - перший ніс все ж вища і магиня, хоча я теж не схвалюю багато що в її поведінці. Я готовий бути присутнім при викритті Фрілан’са, не дозволю князеві притишити цю справу, але не більше. Досить, якщо княгиня вгамується на пару наступних кілець. Зрозумій, Трєгісель, якщо допоможу тобі убити Фрілан’са - підсумок для Ордену буде приблизно таким самим, як і у разі її перемоги? Тих доказів, про які ти згадуєш, недостатньо для такого фіналу. Дарма, що вела розмови з іншими кланами про зміну влади - в усіх вищих кастах йде постійна внутрішня боротьба, і що? У разі смерті Фрілан’са її клан розірве всі укладені раніше з нашим кланом бахсати, в Ткеті та в усьому князівстві почнеться розкол, і що далі? Інтриги між кланами, наймані вбивці, отрута - усе це відбувається кожен тче, але до відкритих зіткнень давно не доходило. Зарано ще, мене не зрозуміють в Ордені. Побажай що-небудь менш гучне.

- Що ж, тоді я попрошу про звичайну послугу як мага Життя. - Незважаючи на відмову, керуючий не виглядав засмученим. - Я хочу, щоб мудрий подивився одну цікаву рабиню-людинку, привезену князем зі своєї ферми, вона німа і можливо має слабкий дар. Якщо не можна розв'язати проблему остаточно, то чом би хоч не відволіктися від неї?

- Чоловічку? Це якось пов'язано з тією нещасною, яку стратила Фрілан’са? Знову особисте? Як казав вже, я розумію. Можемо піти зараз, не відкладаючи.

- Звичайно, мудрий, не зволікатимемо. У палаці є розкішне вино – матимите змогу насолодитися ним в моїх кімнатвх, поки приведу рабиню. Є, насправді, ще один нюанс - вона вагітна, а я знаю, що не доцілино впливати хсіі на жінок в такому стані.

- Та киньте, Трєгісель. Вона ж чоловічка - яка вам справа. Але я буду обережний, якщо для вас це так важливо. Мене більше цікавить те, що у рабині можливий слабкий дар, за вашими словами. Ці чоловічки, новий винахід князя, поки недостаньо вивчені. І я вважав, що князь повністю позбавив їх можливості мати дар. Невже нам замало проблем з ванталь? Хоча, якщо їх створювали як зменшену копію ванталь, то можливо саме цього і не вдалося позбутися. Підемо, мені вже цікаво на неї поглянути.

Обидва співрозмовники легко підвелися, обтрусили одяг, і попрямували до виходу з саду, жваво розмовляючи. Здалеку їх можна було вважати за родичів, навіть за братів, такі схожі були фігури і рухи.

* * *

Ще за пів таса керуючий заводив перелякану рабиню у власні покої. Кастіель напівлежав на широкому кам'яному ложі і ліниво колисав в руці чашу з вином. На його фігуру химерними плямами падала тінь від якоїсь в’юнкої рослини, яка густо обпліла отвір вікна. Почувши кроки, маг напів обернувся і поглянув на тих, що увійшли.

- Ось вона, мудрий, - Трєгісель легенько підштовхнув рабиню. - З чого розпочнете?

- З німоти, звичайно. Це найпростіше - або я одразу скажу, як вилікувати, або це неможливо. Нумо, саджай її на підлогу. Подивимося, подивимося. Так, цікаво. Упізнаю князя, як завжди дуже талановито і дуже безжально.

Маг сидів на ложі, широко розставивши ноги, між яких спиною до нього на підлогу всілася стурбована увагою до себе чоловічка. Він поклав обидві долоні згори на голову дівчини, немов накриваючи капелюшком від дощу. Очі мага злегка заскляніли, немов вдивляючись в щось усередині. «Сильний» - подумав керуючий. «Ось так миттєво перейти на магічний зір, оцінити проблему. Сильний».

- Князь сам позбавив її мови. Запитаєш у нього навіщо, якщо захочеш. Він замкнув сигнал що керує мовою, на його ж джерело у мозку. Дуже оригінально. Подумки вона ніби розмовляє, але цим спонукає саму себе розмовляти ще більше. Дивно, що вона досі не з'їхала з глузду! Хіба що навчилася якось блокувати це… але як? - Кастіель спантеличено дивився на рабиню, потім перевів погляд на керуючого. - Виправити? Для мене це взагалі нічого не варто, але за наслідки не ручаюся. Я маю на увазі її розумовий стан.

Трєгісель замислився. «Навіщо це князеві? Щось приховував? Чи не влізу в якусь його іншу гру? А, хай йому, і так зайшов вже занадто далеко». Він поглянув на рабиню, яка сидить біля ніг мага, і зустрівся з благаючим поглядом.

- Давай, мудрий.

Маг знову відчужено уткнувся у маківку чоловічки, один з каменів на його намисті помутнів, рабиня легко сіпнулася:

- А-аа-уууу - ледве чутно пролунало з її губ, дівчина перелякано скинулася і одразу ж тихенько заголосила.

Кастіель скривився, щось нечутно прошепотів і м'яким рухом руки приспав рабиню разом з істерикою, яка зароджується. Він заспокійливо кивнув єдиному глядачеві, що напружився, і знову зайнявся чоловічкою. Цього разу мовчання тривало біля таса, по черзі світилися то камені на перснях, то одразу декілька каменів на намисті. Маг стомлено відкинувся на ложе, спляча рабиня лежала біля ніг - він про щось замислився і не одразу звернув увагу на протягнуту керуючим чашу. Відволікся від думок, узяв, зробив довгий ковток і подивився на терпляче очікуючого Трєгіселя.

- Дуже цікавий випадок. Князь є величним магом Життя нашого сьогодення. Хоча з точки зору нашого Ордену його експерименти дещо… - Маг замислився, підшукуючи найбільш прийнятне слово. - …не зовсім відповідають політиці Ордену.

Керуючий напружився і чекав продовження. Зараз він вже шкодував, що привів сюди рабиню.

- Втім, і порушень ніяких немає, але це якось незвично. Князь не просто замкнув у чоловічки управління мовою - він частково скерував збудження мовного сигналу замість області мови безпосередньо до зернятка-хсіітумбу! Так, у неї є дуже слабкий дар! Але він був заблокований цим переключеним мовним сигналом і одночасно подразнювався ним же! Зараз я все повернув на місце. Виходить, князь хотів створити чоловічків-магів з хсіітумбом, який самостійно посилюється!? Та-ааак, цікаво було б дізнатися у великого про результати...

Не дочекавшись наступної фрази, керуючий обережно сказав:

- Як я розумію, князь припинив ці дослідження. Хіба став би він віддавати в служниці перспективний екземпляр?

- Так, швидше за все, але все одно цікаво... і це було б дуже на користь нашому клану. Тому, не турбуйся, Трєгісель, в Орден не повідомлю. - Маг встав і попрямував до дверей. - Заздалегідь попередь, коли чекати кидка цієї дрібної мерзенної хса - мені потрібно підготуватися. Дівчина нехай до вечора відпочине, адже її ніхто не шукатиме? Добре було б, якщо ні.

* * *

«Де ж її знайти?» - Ламіноль роздратовано сновигала власними кімнатами. «Варто на пів таса піти у справах і ця перелякана німа дурепа вже десь зникла! Чи давно з-під ліжка вилізти лякалася? Дошвендяла вже - невдовзі пузо стирчати буде, відправлять народжувати на ферму, а мені тоді що робити? Самій прибирати, на кухню ходити, як сьогодні? Гаразд, зараз це було в моїх інтересах. Так, я відволіклася, потрібно не втрачати часу - потім з усіма розрахуюся… якщо все по-моєму поверне. Повинно повернути!»

Наложниця поглянула на столик з притираннями і пахощами, очі мстиво примружилися. Там стояли три невеликі керамічні амфорки з вином – вона їх тільки-но власноруч принесла з палацового винного льоху. На жаль, довелося казати слугам, що це для князя - її знали, і питань не виникло. Дівчина всілася біля столика на легкий стілець, узяла в руки один з глеків і піднесла ближче до очей. «Старий. Он, які дрібні тріщинки усією поверхнею. Але міцний, напевно, посилювали хсіі. За глек такого вина платять, як за міцного раба. Улюблене вино князя - те, що треба…» Обережно по шматочках відколупнула тверду скоринку емалі, яка вкривала шийку й щільно притертий керамічний корок, та відкупорила першу амфорку. Кімнатой поширилися солодко-пряні пахощі. Ламіноль піднесла шийку до свого акуратного носика і втягнула густий дух, в горлі злегка задряпало. Налила на денце в чашу, яка стояла на стільниці, зробила маленький ковток і замислилася.

«Один глек, аби почастувати білого і Калісу, коли післязавтра вночі збиратимемося до сховища клану. Вони не відмовляться. Каліса – та справді не промине можливість безкоштовно спробувати таке вино. Другу візьму з собою до сховища, почастую Найтихіших і після цього тягнутиму час. Стара шіварі запевнила, що дія отрути настане за пів таса. Воїнові буде вже однаково, а каштелянка нічого не встигне зробити. Звичайно, краще якщо Найтихіші не побачать як вона здохне, але якщо і побачать, то щось вигадаю. Головне, встигнути почастувати Найтихіших до того, як ця жадібна ранса почне корчитися у них на очах. Третій? Залишити як є? Або приберегти для себе, на той випадок якщо щось піде не так?» Відкоркувала другу амфорку, з шкіряного мішечка шіварі обережно насипала в обидві по дрібці яскраво-зеленого пилу. Трохи подумала і повторила все з третьою. Мішечок сховала на дно скрині, срібна ложечка, забруднена в отруті, полетіла чимдалі у вікно, амфорки щільно закриті пробками - залишилося чимось запечатати. «Третій буде про всяк випадок. Мені або рабині-чоловічці, якщо все закінчиться вдало. Ось здивується князь, коли розповім, як Каліса примушувала допомагати, погрожувала оббрехати перед Фрілан’са, змусила ходити до Густінох’са. А я усіх обдурила і врятувала сховище артефактів клану. Можна навіть натякнути, що усе це план Фрілан’са, нехай покрутиться. Чи не потрібно? Напевно, не потрібно, князь і сам зміркує. А що далі? Залишить Алєхоель мене у гаремі? Знову поряд з цією скаженою магинею, чекати наступного разу? Ні, не хочу. Потрібно проситися назад до свого клану, подалі від цих вищих. Якщо князь мене нагородить, то можна буде завести власний балаган. Де ж ця рабиня? Щось довго відсутня». Наложниця крутнулася на звук прочинених дверей, і роздратовано примружилася. Вона збиралася вже від серця нагримати на чоловічку, яка втомлено застигла біля дверей, як раптом помітила за нею керуючого князівського палацу. Трєгіселя наложниця побоювалася, той завжди дивився з незрозумілою усмішкою, немов знав щось, але не бажав казати уголос. Ось і зараз той стояв позад чоловічки, яка не поспішала заходити до кімнати, і трохи неуважним поглядом дивився на Ламіноль.

- Легкого тче, Трєгісель! - Ввічливо привіталася наложниця, затуляючи собою амфорки на столику. - Моя чоловічка щось утнула? Я не дозволяла їй виходити і нікуди не посилала!

- Що? Ні, Ламіноль, це я випадково проходив повз твої кімнати і забрав рабиню з собою - потрібно було віднести дещо на кухню. Адже вона все одно у тебе не робить нічого цілими тче? - Керуючий посміхнувся і підштовхнув рабиню всередину помешкання. - Може, віддаси мені? Я дам тобі двох натомість.

- Ні, як можна, високий! Це ж подарунок князя! - Ламіноль щиро злякалася. - Тим більше вона вагітна! Нашвендяла без мого відома, погань! Навіщо вам така дурненька?

- Та ну! Вагітна? І хто ж батько? - Керуючий спокійно дивився на наложницю, а рабиня за її спиною округлила очі і з переляку відкрила рот, але одразу ж прикрила долонею.

- Та хіба я знаю? За цими людиськами як устежиш? - Ламіноль з гидливістю озирнулася через плече. Чоловічка стояла, опустивши голову, очей не було видно. - Десь піймали вбогу. Навмисно, я вважаю, адже у неї не дізнаєшся нічого, німа.

- Егеж, так, я помітив. А ти як, Ламіноль? Не збираєшся князя спадкоємцем потішити? - Від цих слов Трєгіселя обидві дівчини ледь помітно сіпнулися, кожна зі своєї причини, що не сховалося від іронічного погляду чоловіка.

- Я б цього дуже хотіла… Але не щастить. - Понуро й анітрохи не прикидаючись, протягнула Ламіноль. - Це була б така радість! Мені більше нічого не потрібно було!

- Що, тоді подарувала б мені рабиню? - Відверто сміючись, запитав керуючий.

- Не смішно... - Набурмосилася наложниця і відвернулася. Але швидко стерла образу з обличчя. - Високий! Я мало не забула. Дозвольте мені завтра вдень вийти до міста? Князь рідко заходить, мені не хочеться турбувати його з-за такої дрібниці, а без дозволу боюся!

- Чому? У нас навіть раби увечері самі йдуть на ночівлю до своїх казарм, а уранці повертаються в палац і ніхто за ними не стежить! - Керуючий з посмішкою одночасно спостерігав за наложницею, яка несподівано занепокоїлася, і рабинею у неї за спиною, що зловтішно посміхалася. - Ось якщо втечуть, тоді так, але куди ж їм бігти? За це покарають.

- Все одно, я скажу, що ви дозволили? Не хочу давати привід першому носу. - Ламіноль скорчила скривджений вираз на обличчі. - Вона лише на те й чекає, аби я десь помилилася.

- Ну, раз так, тоді добре. Коли виходитимеш? - Трєгісель кинув погляд на рабиню, привертаючи її увагу.

- Після першого денного таса, високий.

- Добре, скажу, що знав, якщо знадобиться. - Трєгісель побачив кивок рабині і вийшов за двері. Ламіноль, задоволена, що все складається за планом, послала рабиню на кухню за чимось солоденьким. Настрій був відмінним і можна було не турбуватися, як раніше у балагані, що пара тарілок солодкої пасти з фаті та ягід перешкодять завтра виступати на сцені. Якщо все складеться вдало, про сцену можна буде взагалі забути... як вже забула артистка про нещодавнє рішення повернутися до балагану. Ну, не зовсім забула, але наразі це здавалося поспішним, необдуманим бажанням. Навіщо, якщо все нарешті почало складатися так вдало? Потрібно знайти Калісу і зажадати вказати місце таємного входу в палац, щоб завтра показати Густінох’су. Післязавтра і часу не буде, і ризикувати нема бажання.

* * *

Ранок наступного тче почався для столиці князівства як звичайно: в Гавані смерділо рибою, прянощами і річковими водоростями; Казанок заклопотано гомонів в численних майстернях дзвоном молотків, рипом свердл, бульканням спеціальних відварів; Зелений хвіст звично відлякував неприбраними вулицями і свіжою кров'ю, яка ще не згорнулася на сонці; Торгові ряди солідно поскрипували шкіряною збруєю караванів, які поспішають дістатися числених складів і крамниць; Академія ще спала після нічних суперечок і дослідів, готуючись відшкрябувати плями отруйного зілля з вищерблених поверхонь алхімічних столів; Сивий гай і Біла гора втягували в себе струмки й потічки рабів і слуг, які поспішали до початку дня в палаци і будинки вищих каст. Ніхто з жителів Ткета не міг собі уявити, що це останній тче старого часу, а назавтра стануться певні події, які поставлять сторчма в подальшому усе буття славетного Каструма.

Одним з небагатьох, які невиразно уявляли важливість майбутнього моменту, був керуючий князівського палацу клану Сива Тополя. Але літній лємарг і вигадати не міг наскільки завтрашній тче та його особиста участь відіб'ються на житті суспільства.

Трєгісель пройшовся палацом із звичайним уранішнім оглядом: казарми рабів-ванталь на нижніх ярусах, комори, джерело води, караули охорони, таємні ходи, кухня, де як завжди почастував улюбленої страви. Порозмовляв із слугами і воїнами, багато з яких були його інформаторами, пожартував з ранніми відвідувачами-співкланівцями, деякі з яких здогадувалися про його справжню службу у князя. Звичайний ранок звичайного тче, яких купа вже було за життя. Єдине, що привернуло увагу, були слова старшого кухаря про вечерю членів ради клану у Фрілан’са, яка відбудеться завтра. Уточнивши перелік страв і кількість запрошених, керуючий ледве помітно посміхнувся і попрямував до князя Алєхоеля. Той роздратованно порпався в улюбленому внутрішньому садку палаца. Сонце піднялося вже досить високо і блищало на крапельках поту, які рясно виступили на голому торсі чоловіка.

- Легкого тче, великий! - Привітався Трєгісель. Той зосереджено підрізував величезний кущ з яскраво-зеленим листям: князь уважно розглядав усі молоді гілочки і на кожній легким посиланням хсіі вбивав бруньки, які перевищували кількістю шість. Якщо на гілочці бруньок було менше шести, то він активував за допомогою хсіі їх появу. Час від часу Алєхоель завмирав, погляд відчужено дивився кудись всередину. Керуючий мовчки чекав, знаючи, що над цим питанням князь бився ось вже близько двох кілець і нічого не вдавалося. Постійні невдачі з цією незначною примхою дуже дратували Алєхоеля, він нервував, ставав невгамовним і, врешті-решт, їхав у далеку лабораторію доводити сам собі, що не є невдахою.

- Що? - незадоволено запитав князь. - До вечора не почекає?

- Може і почекати. Але це вирішувати великому.

- Кажи вже... - Дозволив Алєхоель, відвертаючись від куща.

- На завтрашній вечір Фрілан’са запросила до вечері усіх членів ради клану і хранителя артефактів. На кухні готують страви для великого кола{ Велике коло - за правилами високої кухні під час трапези повинна статися зміна не менше ніж двох стилів високої кухні. Мале коло - під час трапези не відбувається зміни стилю. Повне коло - під час трапези повинна статися зміна усіх п'яти стилів високої кухні.}, я припускаю, на усю ніч розтягнеться. І ваша наложниця попросилася навідатися до міста сьогодні удень. - Керуючий весело дивився на князя. Той відповів не менш веселою і задоволеною посмішкою.

- Ти виявився правий, аби ще трохи почекати? Або я виявився правий, що Фрілан’са все ж таки зробить хід? Загалом, ми виявилися праві! - Алєхоель радісно потер одне одною забруднені листяним соком долоні. - Що вона замислила? Розповість членам ради про зради наложниці? Підкине тій свої прикраси? Змусить втекти? Дрібнувато якось... Ти дізнався?

- Ні, великий. Не вдалося. - Трєгісель розвів руками, погляд ні на мить не здригнувся. - Щось одне з трьох, я думаю. Минулого разу, п'ять кілець тому, інсценувала, ніби ви хотіли її отруїти, але ніхто не повірив. Наскільки пам'ятаю, ви розповідали, що ще раніше, сама намагалася вас отруїти. Не знаю. «Може, варто розповісти князеві про білого і хранителя артефактів? Чи нехай Фрілан’са залазить в зашморг до кінця? Ризикую? Так, можливо я не все знаю. І собою ризикую і князем. Каліса учора привела з міста вісім нових рабів, усі чоловікі, усі непримітні сухорляві лємарги середнього віку. У Фрілан’са змінилися смаки? Сумніваюся. Раптом їй пощастить... Сказати? Як незвично обманювати Алєхоеля. Але якщо я цього не зроблю, то князь може занадто швидко усе це припинити і мені не вдасться помститися. Ні, нехай все триває, як є. Гілан а'лєт селіт келі а'лєм». Керуючий відкинув сумніви.

- Ти правий, Трєгісель. Так навіть буде цікавіше. Отож, вона чекає, що я прийду самовільно, без запрошення, як завжди й роблю. І я… прийду без запрошення і подивлюся, що цього разу мені приготувала обридла дружина. Чекати сюрпризів?

- Я вважаю, так, великий! Вона навдивовиж занадто активна. Мені підготувати воїнів про всяк випадок? - Керуючий чекав відповіді князя. «Хоча б без воїнів, не потрібно, бо тоді напевне спіймаю облизня».

- Ні, це особисте. Чи не так, Трєгісель? - При цих словах князя зіниці керуючого розширилися, щось сколихнулося усередині, але більше здивування ніяк не виявилося. - Не сподіваюся, що спроможеться мене чимось здивувати. Але про всяк випадок підготуюся. І ти теж будь напоготові, мій вірний Трєгісель! Можеш узяти собі в моєму таємному кабінеті будь-які артефакти і зброю... потім залишиш собі.

Керуючий зробив традиційний уклін, поглянув наскільки високо застигло сонце і попрямував до палацу. Ненадовго зайшов в таємний кабінет князя, вибрав собі з купи зброї широкий бронзовий ніж з великим опалом в руків'ї, захопив декілька невеликих каменів-накопичувачів із скриньки, брошку із зеленим каменем, і попрямував на другий поверх палацу.

У кімнатах Ламіноль панувала тиша, лише з боку закритої щільною завісою ніші-комори лунали якісь невиразні звуки. Керуючий трохи постояв біля входу, намагаючись зрозуміти, хто може їх видавати, потім обережно підкрався до ніші і прислухався. Тиша, потім дивне шипіння, знову тиша, яка переривається тихим мелодійним насвистуванням. Легке покашлювання. Знову тиша. Трєгісель збирався вже відкинути завісу і подивитися, хто там так дивно повискує, як з-за неї пролунав гучний шепіт:

- Ррр-аааби-нья…хааа...хаароша… Лаааа-мііінн... Ламііі-нуль дурра! Лємммар...гггх... дддд… д-ддоббриййй!

Він трохи відхилив тканину убік і зустрівся з переляканим поглядом рабині. Упізнавши керуючого, та з полегшенням зітхнула, і розплакалася.

- Потрібно бути обережнішою! А якби Ламіноль тебе почула?! - Лємарг не приховував свого роздратування. - Хочеш до ферми повернутися або до Фрілан’са спуститися?

Почувши слова керуючого, рабиня забилася в кут між стіною і великою скринею. Звідти на Трєгіселя виблискували скривджені очі. Він сів згори на скриню і замислився. Через ті пролунало тихе:

- Нн-еее пп-по-чула... Воннна жжже дд-до м-мміста п-ппішшла!

- О, ти так швидко навчилася розмовляти?

- Я-аа пппросто зззз...забула. Ккккк… князь зззабрав мммову пппя'ть лозззз ттому... - Рабиня трохи висунула обличчя з-за скрині. – Н-ннавіщо п-пповернув ггголос?

Керуючий встав зі скрині, м'яким рухом витягнув чоловічку до кімнати і усадив за столик. Виглянув в коридор, зачинив двері, заглянув в інші кімнати, перевірив балкон. Рабиня з цікавістю спостерігала.

- Ти мене не боїшся? - Запитав лємарг, саджаючись поряд з нею.

- Н-нні. Т-тти дддобрий.

- Добрий? Я? - Трєгісель здивувався. Ніколи не думав, що про нього хтось може таке сказати. - Чому ти так думаєш?

- Я-аа бб-бачу.

- Бачиш? Як маги? - Керуючий здивувався ще більше.

- Н-ні. Не знаю. Б-бачу. Відчуваю.

- Я хочу забрати тебе до себе, але для цього необхідно дуже сильно ризикнути і зробити те, що скажу? Не злякаєшся? Не розридаєшся в невчасний момент? - Лємарг схилився до обличчя рабині і неголосно шепотів на вухо. Він відчував струмуючий від її волосся легкий аромат свіжого зеленого листя.

- Н-ні. Я п-плакала т-тому що це п-подобаєтьсяя лємаргам. - Чоловічка зухвало втупилася на Трєгіселя. - Ал-ле я н-не боюся.

«Кого ж там з вас князь готував?» - мимохідь подумав старший його таємної варти. «Розгойдування хсіітумба, не дурна, добре прикидається. Неважливо. Але так навіть краще».

- Добре, слухай уважно. Ти повинна все добре запам'ятати і підготуватися, поки Ламіноль в місті свого коханця охмуряє. Завтра з обіду вдаватимеш...

* * *

…наївну скривджену дівчину-сіру перед воїном можна більше не зображати. Наложниця з задоволенням скинула обридлу маску. Натомість намагалася змалювати коханцю захопливі світлини багатства й слави, які оточуватимуть їх після вдалого завершення хитромудрого плану. Її плану… Щільно, на ходу, притиснувшись до воїна, дівчина неголосно промовляла, безперервно стріляючи очима по сторонах.

- Дивися, Густінох’с, онде, бачиш - йде воїн в зеленому з білим саронзі, а за ним п'ять рабів з речами? Хіба ти гірший? Або ось пара дівчат-сірих тягнуть додому тканину, напевно, для нових нарядів? Я теж так хочу! І невдовзі усе це у нас з'явиться! Я все продумала і помилки бути не може! Ми прославимося і будемо багаті! Слухай уважно, зараз підемо до підніжжя пагорба на якому стоїть район Сивий гай. Там, з боку Гавані біля самої води є таємний хід, який веде прямо в князівський палац. Про нього розповіла служниця Фрілан’са, яка нам допомагатиме. Хід старий, ним давно ніхто не користувався, можливо, доведеться пошукати, тому підемо туди заздалегідь і вдень. Та сама служниця проведе нас до сховища, а потім… стане нам не потрібна, навіть небезпечна. Нехай вважають, наче лише вона одна замішана в цьому пограбуванні - ми повсякчас сварилися, тому на мене напевно ніхто не подумає. Я завтра дам тобі знак, коли її позбутися, але головне, дочекатися доки проведе до сховища. Хитра ранса не хоче розповідати, як вдасться відкрити зачаровані двері і відволікти охорону. Тому ти не дивуйся, якщо під час зустрічі вона почне командувати і знущатися з мене - нехай вважає наче головна, я доки не переконую в протилежному. Трохи почекаю. О, дивися яке намисто у цієї товстої купчихи! Я теж собі таке придбаю! Ні, два! Ха-ха, як пихато веде за собою молодого раба. Авжеж, з власної волі з нею навряд чи хто ляже. Ну, як можна так погладшати? Я такою не стану ніколи, віриш? Чому ти мовчиш? Гаразд, слухай далі, не забудь узяти з собою міцний мішок або два для коштовностей…

Молодий воїн в пів вуха слухав балакучу супутницю, яка вже двічі лише за цей ранок переказувала йому одне і те саме. Густінох’с більше озирався на всі боки, уважно відзначаючи для себе усіх гідних побоювання перехожих. Бойову жердину воїн з собою не узяв, але вірний клинок був закріплений горизонтально на рівні пояса в піхвах за спиною. Його незвичайне кулясте руків'я трохи виблискувало на сонці гладенькою, відполірованою долонями, певерхнею. Під добротним, але небагатим саронгом вгадувалася нова шкіряна броня без всіляких зайвих прикрас, на ногах зручні високі чоботи на м'якій підошві - таким віддавали перевагу в побуті більшість воїнів. Нічим не примітний молодий лємарг, такий самий, як і більшість на цій вулиці району Академії.

Ось його з супутницею випередив літній маг з великим кошиком, поспішаючи кудись цього спекотного часу. Він йде, бурмочучи собі під ніс і не озираючись по сторонах. З-під довгого саронга миготять ноги в підтоптаних сандалях на підошві з товстої шкіри крокодила, на одній з них розв'язався ремінець і маг ризикує впасти у будь-яку мить. Саронг вкритий розсипом незрозумілих плям і до бахроми розпатланий знизу, але мага це ні краплини не бентежить. Як не звертає він уваги і на хлопчину-жебрака, який прилаштувався позаду, не зводячи погляду з великого риб'ячого хвоста, що стирчить з кошика. Дрібне хлопченя, одягнене лише в натільне дхоті, швидко озирається навколо і простягає руку. Мить - і воно мчить вулицею, міцно притискаючи до грудей здобич, вправно звиваючись поміж перехожими. Ззаду малого злодюжки лунає обурений зойк мага, сухий тріск і хлопченя на бігу падає, зловивши в тонку спину сліпучий розряд. Худе тіло вигинається дугою, очі лізуть з орбіт, а руки в судомі ще міцніше притискають рибину до грудей. Пару разів сіпнувшись в конвульсіях, і сильно вдарившись потилицею об камінь бруківки, злодюжка застигає. Навколо хлопчини зупиняється декілька перехожих в очікуванні безкоштовної розваги. Неквапом підходить маг-власник риби і намагається її забрати, але зведені судомою руки хлопченяти не дають цього зробити. Маг щось бурмоче і сильніше смикає рибину. Невдало. Ще міцніше хапається за слизький хвіст, смикає… руки зісковзують, і маг з розмаху сідає задом у власний кошик, який недоречно поставив за спиною. Глядачі заходяться сміхом, з усіх боків лунають дошкульні поради, червоний від злості маг дивиться на витікаючу з кошика на кам'яну бруківку суміш олії і вина. Зацікавлені голосним реготом, підходять нові глядачі, натовп збільшується і майже перекриває вузьку вуличку. Рідкісні верхові і екіпажі обережно проїжджають, впритул притискаючись до стін будинків, у вікна яких виглядають веселі обличчя мешканців.

- Ставлю один шро{ Шро - грошова одиниця лэмаргів. Коштовний або напівкоштовний огранований камінь, який може вмістити в себе певний обсяг хсіі, вага значення не має. Може використовуватися на практиці у якості накопичувача магічної енергії. На один шро може добре поїсти у багатій харчевні дюжина осіб. Використовують також срібні і золоті монети. Срібло цінується більше із-за кращої здатності проводити хсіі.}, що маг не зможе висмикнути рибину наступного разу! - лунає в натовпі голос дуже багато одягненого лємарга, який стоїть в оточенні трьох охоронців. Маг обурено підкинувся на голос, але обачно вщух, розгледівши заводія та його білий кастовий пояс.

- Три срібних проти. Дві золоті проти. Десять срібних проти. - У відповідь багачеві теж лунають ставки.

- Десять шро на себе! - Голос мага примушує усіх на пів ті замовкнути.

- Прийнято! - Азартно погоджується багач. - Починай!

Маг спокійно підходить до лежачого, на мить завмирає, роблячи якісь паси руками, і з гучним хеканням викидає вниз розкриту долоню. З неї зривається біляста морозна хмарка і миттєво всмоктується в лікоть жебрака, який досі не опритомнів. Рука злодюжки несподівано набуває тьмяного лискучого вигляду, наче гладенька поверхня криги. Маг не кваплячись смикає рибину і та легко опиняється в його руках, а каменем бруківки розсипаються дзвінкими крижинками шматочки лівої руки хлопчини. Найдрібніші з них одразу починають танути. Маг посміхається і простягає долоню до багача.

- Ми так не домовлялися! - Обурюється той.

- А ми ніяк не домовлялися! - Весело відповідає маг. - Бажаєте звернутися в Канцелярію міста?

Натовп навкруги незадоволено гуде, підтримуючи мага. Охоронці посуваються ближче до багача.

- Добре, згоден, ти правий - я нічого не обумовлював. - Багач знехотя розв'язує кошіль на паску і починає відлічувати програш. Хтось в натовпі заздрісно зітхає. Багач киває одному з охоронців, той підходить до непорушного жебрака і різким рухом ламає тому шию. Саме цієї миті у вузькому проміжку між збудженим натовпом і будинками стикаються два вершники.

З лівого боку молодий маг, юнак, одягнений за останньою модою, з багатим мечем в яскраво-жовтих піхвах. Він нікуди не поспішає і з гордістю оглядається навсебіч, ліниво граючи кінцем затиснутого в руці паска. Справа зосереджено натягнув поводи літній лємарг простацького вигляду в запорошеному буро-зеленому пончо, з-під якого витнулася потерта броня і обтягуючі шкіряні лосини для їзди верхи, - звичайний одяг найманців в далекій дорозі. Він вже майже минув вузький проїзд між натовпом та стінами будинків, як наприкінці шлях перетнув молодий маг. Вершники зупинилися один навпроти одного, маг зневажливо оглянув добряче вживаний запорошений одяг зустрічного, розгорнув плечі і наче ненавмисно погойдав затиснутим в руці кінцем паска. Мовляв, дивися, я маг і мені потрібно поступитися дорогою, бо у мене пасок з одним кінцем - маю перше магічне звання лоо’ткуміль, а ще на паску синьо-білий хрест стихії Криги і Вогню. За не писаними звичаями нижчий був зобов'язаний поступитися дорогою. Найманець озирнувся - назад йому потрібно було здавати відстань разів в п'ять більше, ніж магові, якому лише треба трохи подати у бік свого гарячого вуцара{ Вуцар - верховий ящір, несе одного вершника в сідлі. Пересувається на двох задніх кінцівках. Хижак. У природі живе зграями. Для верхової їзди і тягла спеціально виведені різні породи.}. Воїн миролюбно кивнув, вказуючи за плече, мовляв, дивися, як довго мені здавати назад. Проте ця дія була сприйнята зовсім не так, як розраховував.

- Ей, ти! У тебе від смороду очі сльозяться? Не бачиш, куди преш? Геть з дороги! - Молодий вершник голосно вигукнув і, красуючись, гордо скосив очі на натовп. - Чи ти бажаєш поглянути на веселку{ Поглянути на веселку? - пропозиція кому-небудь поглянути на веселку є традиційним викликом на магічну дуель. Походить від назви магічного дуельного кодексу «Дуга веселки». Дозволено застосування заклинань і звичайної зброї.}?

Серед глядачів, які досі оточували старого мага і багача, запала тиша, голови одна за одною почали обертатися до вершників. За пару ті почулися перші, поки ще не дуже гучні фрази: «П'ять золотих на мага. Два шро на мага. Шість срібних на мага! А на найманця що, ніхто не ставить?» Поки тривав швидкий торг серед глядачів, найманець з сумом й подивом дивився на свого супротивника. Потім труснув головою і знову поглянув назад, роздумуючи як залагодити ситуацію без бійки, але час був втрачено - усі глядачі нещодавньої крадіжки вже скупчилися навкруги них. Вони стояли, охопивши вершників щільним півкільцем, яке кінцями упирається в стіни будинків. Шлях назад був відрізаний роззявами, і поїхати без кепкувань не вдасться, найманець скривився.

- На красу можна дивитися вічно! - знехотя відповів на виклик традиційною згодою і відкинув собі на плече передню половину пончо. Глядачі зашепотіли, витягаючи голови, нижчі зростом намагалися проштовхнутися вперед. «Маг...Маг…» - прошелестіло натовпом, коли ближні розгледіли старий пасок з ледве видним єдиним кінчиком, щільно заправленим під нижній край обладунків. Усі обличчя одночасно обернулися у бік молодого мага, який виступив призвідником, той вже не посміхався на всі боки, а напружено вдивлявся в суперника. Так само синхронно, як і мить тому, натовп знову обернувся до найманця. «Один шро на найманця. Два золотих на найманця». Молодий маг, краєм вуха чуючи ці ставки, злегка занервував, підвівшись в стременах, і намагався трохи краще роздивитися пасок найманця. Вглядівши, він знову зневажливо посміхнувся і почав демонстративно перебирати-перераховувати яскраві скляні намистини, нанизані на кінець власного паска. Їх було трохи менше дюжини і це означало, що він вміє використовувати закляття з такої самої кількості послідовних знаків перетворення хсіі - непоганий рівень, враховуючи досить молодий вік. Багато хто з магів не йшов далі за чотири-п'ять знаків в заклятті, а для отримання першого звання потрібно було складати закляття не менш ніж з трьох знаків. Усі, хто міг складати закляття з одного або двох знаків магами не вважалися, лише звичайними обдарованими. Побачивши на кінці паска, який стирчить з-під броні найманця, усього лише три намистини, молодий маг вирішив налякати того майстерністю і змусити відступити без бою. Таке часто траплялося, з найманця трохи поглузували б, але поставилися з розумінням. Заклади в натовпі стрімко зросли на користь молодого, почувши це, він поклав руку з поводами на шию ящера перед собою, спрямувавши нудьгуючий погляд удалину, і замислився. Встигнувши перед цим підморгнути Ламіноль, яка не зводила з нього очей. На відміну від наложниці, її супутник уважно стежив за найманцем. Він оцінив добротну дорожню торбу, причеплену за високою задньою лукою сідла, одно кільце військового ступеня на правій руці, руків'я ножа, яке ледве виглядає над краєм чобота, і манеру триматися в сідлі. Тому він перший, поки усі підвищували ставки на молодого задираку, побачив, як найманець роздратованно звузив очі й з знущальним виразом на обличчі потягнув за кінець паска. Натовпом прокотилося гучне зітхання, яке повернуло молодого вершника в реальність, - він знову посміхнувся і підморгнув Ламіноль, самовпевнено вирішивши наче суперник вже тікає, а зітхання натовпу викликане розчаруванням від скасованої дуелі. Потім несподівано зміркував, що дівчина разом з іншими дивиться не на нього. Погляд юнака кинувся до суперника, швидко оббіг від верху до низу: нічого нового - затиснутий в руці все той самий єдиний кінець паска з жалюгідними трьома намистинами. Тоді що? У натовпі почали лунати смішки, ставок чомусь більше ніхто не робив. Юнак ще раз уважніше придивився до найманця. Дивно, рука із затиснутим кінцем паска була занадто далеко від тулуба - він в подиві зморгнув і зблід. Найманець, який байдуже дивиться скрізь нього, тримав кінець власного паска в трохи простягнутій убік руці, а на провислій частини висіло не менше чотирьох дюжин намистин. Через довжину найманцеві доводилося обмотувати його навколо себе, аби не заважав під час руху. Судомно глитнувши, юний маг кинув погляд по боках - суцільні розуміючі усмішки і співчуття, до того ж останнього майже немає. Юнак почервонів, насупився і залишився на місці, лише руки до білизни стисли новенькі поводи. Найманець байдуже повернув кінець паска на місце і перекинув одну ногу, надумавши зістрибнути з вуцара. Натовп поспіхом подався до стін, звільняючи місце страти. Саме страти - в цьому ніхто сумніву не мав, тому частина глядачів почала розходитися.

Рушила вперед і парочка з юного воїна та дівчини, якій молодий маг так посилено підморгував. Зараз він намагався не дивитися в її бік, побоюючись побачити поблажливість або жалість. Проте, якби наважився перемогти безглузду гординю, то можливо побачив, як молодий воїн з красивою супутницею трохи затримався, проходячи повз його суперника. Рука Густінох’са лягла на поводи поряд з рукою найманця, трохи смикнула їх, привертаючи увагу, і зробила серію швидких комбінацій пальцями. Це зайняло обмаль часу, і не було помічено в натовпі, але найманець завмер в сідлі, задумливо дивлячись в спину воїну з дівчиною. Ось вони порівнялися з напружено очікуючим молодим магом, і Густінох’с озирнувся назад, поглянути на найманця. Той перевів погляд з одного юнака на іншого і повільно кивнув. Літній найманець не міг вирішити, що змусило його погодитися з пропозицією цього випадково зустрінутого білого: чи то спокій, так не схожий на поведінку молодого мага, хоча зовні вони виглядали однолітками; чи те, що той віртуозно повідомив на мові жестів, яку знали не багато навіть із шанованих старих бійців.

«Поступися. Сміх вбиває».

Найманець одним вправним рухом зістрибнув з ящера, розминаючись, повів плечима. Навкруги настала тиша тривожного очікування. І раптом її змило хвилею гучного реготу: воїн-маг щось шепнув своєму ящерові, легенько смикнув за поводи і той незграбно завалився набік, немов роблячи глибокий уклін. Сам найманець розтягнувся поряд з ним, обличчям долу, розкинувши руки на обидва боки в позі цілковитої покори. Сміх ще лунав, коли молодий маг притьма зник за рогом, ледве стримуючи сльози ганьби і безперервно підганяючи свого вуцара, аби швидше…

* * *

…досягти потрібного місця. Тому всього цього Ламіноль і Густінох’с не бачили, спішно прямуючи дорогою, яка веде у бік Гавані, а наприкінці повернули до річки. Прямо над ними височів пагорб, на якому розташувався район Сивий Гай, місце проживання вищих кланів Ткета. Тут, біля підніжжя, з боку річки були неприступні скелі і вузька смужка берега, густо заросла різними невисокими деревами і вологолюбними рослинами. Насилу продираючись крізь зарості, іноді провалюючись у багнюку між переплетених коренів дерев, парочка марно шукала позначку таємного входу цілий тас. Нарешті потрібне місце було виявлене. Густінох’с вправно видерся стовбуром дерева на висоту трьох своїх зростів і побачив на прямовісній скелі невеликий майданчик з непримітними кам'яними дверима, які зливалися з навколишнім гранітом.

- Бачу. - Густінох’с врадував Ламіноль, яка нервово пританцьовувала знизу. - Звідси не перестрибну і там двері.

- Візьми з собою мотузок з гаком - так легше буде залізти, - порадила наложниця, воїн нічого не сказав у відповідь. - Щоб відкрити двері потрібно натиснути другий, п'ятий і шостий квадрати орнаменту знизу. Хід веде до сусіднього з моїми кімнатами коридору. Пасток дорогою немає, але з шляху краще не збочувати. Завтра увечері ти повинен пройти цим проходом до третього повороту ліворуч, далі вгору до кінця і знову ліворуч, пропустивши три перехрестя. Біля потрібних дверей висітиме на стіні невеликий бурдюк з водою, не проминеш. Світло не запалюй, ані звичайне, ані магічне. Я дам тобі еліксири, вип'єш, перш ніж йти - нічний зір, сила і витривалість, здається. Біля дверей чекай, за тобою прийде Каліса і відведе до мене. Все, злазь, час повертатися.

Зворотній шлях не зайняв багато часу. І воїн, і наложниця мовчали, занурені кожен у власні думки. Денна спека притишилася, і мешканців на вулицях стало набагато більше. Вони поспішали додому й з дому, у справах і за розвагами, виконуючи свій обов'язок і примушуючи виконувати щось інших, рухомі апетитом, спрагою, пожадливістю і безліччю інших, найрізноманітніших бажань. Не було виключенням і наше двійко.

* * *

…складно чекати заповзятливості від незацікавленого, але розумного раба, проте ще безглуздіше чекати користі від зацікавленого, але тупого родича. У випадку з магічною обдарованістю вихід було знайдено в тому, щоб зробити обдарованого родичем. Не важливо, за його бажанням або ні - так склався звичай гайсірума, завдяки якому обдаровані нижчих каст потрапляли в клани вищих в якості рабів-співмешканців. Обдаровані діти від такого співжиття визнавалися членами клану і касти співмешканця-вищого, а їх матері або батьки отримували захист. З корисними необдарованими було складніше. Робити родичем розумного раба заради нащадків не було сенсу, але що тоді йому запропонувати, аби отримати особисту відданість, його справжній розум і здібності? Лише запропонувавши те саме натомість, можливо таємно від інших, від суспільства, від клану. І завжди очікуючи, що розумний раб повсякчас робитиме оцінку запропонованого і може бути нею невдоволений... деякі називають це дружбою».

Аркуші з архіву

Аркуші з книги «Божества і культи Каструма».

Глава «Ріслуана, Велика Мати»

«…найшанованішою після свого батька, бога-творця Ткетукля. Вона є матір'ю-продовжувачем роду, хранителькою домівки, першою магинею-лікаркой серед лємаргів.

Віра і шанування культу Ріслуани походять з далеких часів, коли магія ще не грала керівної ролі в лємаргському суспільстві і не робила вирішального впливу на розподіл прав та обов'язків поміж членами сім'ї або роду. На це вказує приписана жінці-Ріслуані роль хранительки домівки, яка надалі в лємаргському побуті стала залежати не від статі, а від наявності і рівня обдарованості. З цим також пов'язано і різне сприйняття цього культу в нижчих і вищих кастах. У нижчих кастах, де обдарованих зазвичай обмаль і провідна роль в родині відведена чоловікові, як сильнішому фізично, Ріслуана вважається покровителькою жінок, богинею-матір'ю, богинею-хазяйкою. У вищих кастах, де від обдарованості, а не від статі, залежить положення в сім'ї та клані, її в першу чергу вважають великою магинею стихій Життя-Смерті. Як матір і хранительку родини Ріслуану вшановують вже в другу чергу.

З цим самим різним сприйняттям основних функцій богині пов'язано і традиційне зображення Ріслуани. У нижчих кастах її частіше представляють у вигляді жінки з довгим незаплетеним волоссям, яка схилилася над колискою, або матері з дитиною на руках. Вищі касти надають перевагу зображенню жінки із складеними «ківшиком» долонями, в яких проростає стебло рослини, - таке зображення символізує розвиток, життя.

Серед безлічі культів Каструма служителі богині Ріслуани є найбільш мирними і шанованими. Втім, дивно було б чекати іншого ставлення до тих, від кого залежить продовження життя більшості членів вищих каст. І це пов'язано не лише з їх можливостями, як найсильніших магів Життя, кращих лікарів і знавців ритуалів омолоджування. Культ Ріслуани є єдиним упродовж усієї лємаргской історії, який досі володіє артефактами і ритуалами перенесення свідомості в нове тіло. Справжні витоки цього уміння давно вже забуті, швидше за все, воно було народжене дуже давно, приблизно наприкінці ери Паростка в періоди Темних хвиль. Будь-якого випадку, в небагатьох збережених хроніках ери Стебла, яка слідувала за цим періодом, артефакти перенесення згадуються як активно уживані і культом Ріслуани, і іншими магами. До наших часів більшість таких артефактів були загублені разом з відомостями про ритуали створення і застосування. З неповної дюжини тих, які збереглися, велика частина знаходиться в храмах Ріслуани, і лише жерці її культу зберегли відомості про ритуали для перенесення свідомості в нове тіло. Самі служителі культу Великої Матері наполягають, нібито саме це і є підтвердженням особистого створення богинею цих унікальних предметів. Вони ж вважають, що Велика Мати навчила потрібним ритуалам лише служителів свого культу. Чи дійсно богиня створила цей артефакт, наразі встановити неможливо, адже з тих часів до нас дійшла лише наступна легенда:

«Дуже багато-багато кілець тому, коли джунглі були юними і небезпечними, а лємарги почували себе дітьми у світі Каструма, боги жили безпосередньо серед них. Вони ділилися власними знаннями з стародавніми лємаргами, допомагали першим обдарованим, мали з ними спільних дітей.

У одному звичайному клані посеред джунглів жила серед лємаргів дочка бога-творця Ткетукля, велика Ріслуана. Вона була знахаркою-лікаркою клану і користувалася заслуженою повагою. З усіх навколишніх лісів ходили до неї по допомогу, коли не могли впоратися місцеві знахарі, і нікому не було відмови - ні лємаргам, ні дикій тварині. У богині Ріслуани був син Фрамінель, народжений від звичайного воїна. Він теж був воїном, не було рівних йому у бою, з полювання син богині приносив більше здобичі за інших. Багато дівчат клану згодні були піти до його шатра, народити онуків великої Ріслуани. Але нікого не хотів брати за дружину могутній син Великої Матері. «Моя дружина має бути гідна сина богині», - казав усім, хто хотів поріднитися. «Тільки рівну матері з обдарованості введу до своєї оселі». Дізнався про це підступний бог лоо’таргі Каліруель і задумав помститися, але не Фрамінелю, а його матері. Був він дуже злий і ображений на Ріслуану, за відмову вилікувати його потворність і що не хотіла лікувати дітей Каліруеля - лоо’таргі. Вмів Каліруель за власним бажанням приймати тимчасово будь-який вигляд, адже не даремно його зображували у вигляді фігури в плащі з обличчям, прихованим капюшоном, і масці, яка виглядала з-під нього. У нестримній злості і хитрості набрав він вигляд прекрасної дівчини-лємаржки і підлаштував зустріч з сином богині під час полювання.

Молодий Фрамінель одразу захопився красунею-незнайомкою, захотів похвалитися перед нею своїм умінням стріляти з лука, але та чарівними вогняними стрілами вбивала швидше і на більшій відстані. Вирішив здивувати своєю силою і спритністю, але дівчина видерлася на верхівку секвойї в два рази швидше за нього. І що б не показував Фрамінель зі власних переваг - все у дівчини виходило краще. Засумував тоді молодий лємарг: «Вона краще за мене у всьому і це я, а не вона, повинен просити дозволу стати чоловіком». Така думка була незвична зарозумілому молодику, який вважав себе до цього тче непереможним, і він міцно замислився. Побачивши його смуток, незнайомка запитала про причину і зголосилася допомогти. Ображений воїн задумав перехитрити дівчину хоч в чомусь і відповів, що допомогти йому може лише мати, Ріслуана. Вона спроможна одним поцілунком в чоло прибрати усі сумні думки і відновити витрачені сили. До здивування Фрамінеля, його таємнича супутниця засміялася і запевнила, наче може одним своїм поцілунком зробити так, що його більше взагалі ніколи не турбуватимуть погані думки. Обурився молодий лємарг, не бажав вірити, що хтось може бути краще за його матір. Схиливши голову, дозволив незнайомці поцілувати себе в чоло і вона, дзвінко сміючись, зробила це. А коли віднімала губи від лоба Фрамінеля, з жахом побачив воїн замість обличчя прекрасної дівчини справжній вигляд бога лоо’таргі, адже тому довелося зняти свою чарівну маску задля поцілунку. Такий страшний був вид володаря лоо’таргі і така сильна ненависть в його поцілунку, що без почуттів впав Фрамінель на землю, а підступний Каліруель сховався у похмурому підземному притулку, задоволений помстою, що відбулася.

Коли за три тче син не повернувся з полювання, Ріслуана не злякалася, адже той був кращим і йшов далі за усіх в джунглі. Але коли Фрамінель не прийшов і після зюф, вона почала пошуки. Довго шукала богиня сина і не могла знайти, тоді звернулася по допомогу до диких мешканців джунглів, гір, річок, озер і морів, яким завжди допомагала лікуванням і доброю радою. Ріслуана попросила усіх, хто побачить її сина живим або мертвим, повідомити, не відкладаючи, і обіцяла за це щедру нагороду. За три тче прийшла до неї маленька лиса землерийка і розповіла, де знайти Фрамінеля. У вдячність за це Велика Мати зробила землерийку несприйнятливою до отрут, вогню і хсіі, а потім поспішила до тіла сина. Фрамінель був живий, він дихав, але нічого не розумів і нікого не упізнавав, отрута володаря лоо’таргі повільно вбивала мозок молодого воїна.

Усі свої сили і знання використала Ріслуана для порятунку сина, але нічого не допомагало. Отрута лоо’таргі припинила роз'їдати мозок, але тіло не слухалося, він не міг поворушити ні рукою, ні ногою, лише мовчки дивився на матір очима, вщерть заповненими сльозами. Серце Ріслуани стискалося від відчаю і безпорадності, вона пробувала усе нове і нове зілля, придумувала досконаліше закляття - ніщо не приносило успіху. До Фрамінеля повернулася свідомість, але володіти тілом він так і не почав, і в іншому не ставало ні краще, ні гірше.

Після повної лози невдалих спроб Велика Мати звернулася до власного батька, Ткетукля. Вислухав він улюблену доньку, розпитав подробиці, а потім запропонував допомогти на своєму городі. Цілий тче вони розбивали грядки, перебирали насіння, засівали грядки, потім поливали грядки, прополювали їх та підгодовували. Разом насичували грунт хсіі, прискорюючи зростання, підв'язували рослини, спостерігали, як утворюється зав'язь, і достигають плоди. Коли урожай був зібраний, задоволений Ткетукль сів поряд з Ріслуаною, розламав стиглий плід і обережно виколупав з нього насіння.

- Як ти думаєш, Ріслуана, що я робитиму завтра? - Запитав сумну доньку.

- Ти оброблятимеш свій город. - Не замислюючись, відповіла та. - Так само як і незчислену кількість тче до цього і після цього.

- А як я його оброблятиму? - Знову спитав її батько.

- Ти розіб'єш і скопаєш грядки, перебереш насіння, засієш грядки, поллєш їх, прополюватимеш і підгодуєш. - Відповіла Ріслуана, починаючи здогадуватися, що Ткетукль затіяв розмову не даремно. - Ти наситиш грунт хсіі, спостерігатимеш, як утворюється зав'язь і достигають плоди. Потім збереш врожай.

- Вірно. - Погодився бог-городник і поставив останнє питання. - А які плоди виростуть на моєму городі?

- Такі самі, якщо ти візьмеш те саме насіння і посадиш в той самий грунт.

- Вірно. - Ще раз погодився Ткетукль. - То що ж заважає тобі узяти насіннячко від твого власного плоду і посадити в той самий грунт, аби виріс такий самий плід? Я буду вказувати, як обробляти потрібний тобі грунт, яким інструментом, адже хсіі Життя і Смерті - це твій город і це ти повинна второпати самостійно. Головне, щоб насіннячко бул здорове, а грунт відповідним.

Мовчки вклонилася Ріслуана своєму мудрому батьку, і повернулася на Каструм. Там ще повне кільце думала над його словами, а потім ще три кільця створювала потрібні артефакти і випробовувала їх. Нарешті, після довгих лоз успіхів і помилок, створила найвидатніший артефакт з усіх будь-коли створених у світі - тре'хсіітефаль, «долоні долі». З його допомогою Велика Мати перенесла свідомість сина в нове, незіпсоване тіло.

Стомлено сіла вона біля сплячого нового тіла свого Фрамінеля і замислилася над тим, чи все зроблено вірно. «Я підготувала для перенесення грядку - знайшла тіло обдарованого з розвиненим хсіітумбом-насіннячком, підготувала його спеціальними закляттями, після того впродовж лози за допомогою інструменту-артефакту обробляла його, копіюючи хсіітумб і ауру - і повинна отримати такий самий плід! Ні, я не мала помилитися!» Аж тут тіло біля неї опритомніло, розплющило очі і із здивуванням мовило, дивлячись на Ріслуану:

- Мамо, я знову можу розмовляти!

Зраділа Велика Мати і вирішила розповісти усім матерям, як можуть вони зберегти власні улюблені паростки, врятувати їх з біди. З тих самих часів артефакти тре'хсіітефаль і ритуали їх використання завжди зберігаються в культі Великої Матері Ріслуани, їх творця».

Можна не враховувати усю казковість викладеного в легенді, але реальність існування артефакту тре'хсіітефаля не викликає сумнівів. З цією ж легендою пов'язують і зображення Ріслуани у вигляді жінки, яка тримає паросток в долонях «ківшиком» - прийнято вважати, що це символ артефакту «долонь долі» - тре'хсіітефаля, створеного матінкою-богинею і подарованого дітям-лємаргам. У підсумку, усе це, разом узяте, дозволяє припустити, що в ті стародавні часи існувала велика магиня чи група могутніх магів, які створили артефакт тре'хсіітефаль і передали його іншим лємаргам. Чи рахувати її або їх богами, чи лише дуже могутніми магами Життя - особиста справа кожного.

Відтоді неодноразово повторювалися спроби створення нових артефактів тре'хсіітефалів, але завжди невдало. Так само невдало закінчувалися спроби захоплення артефактів у культу Ріслуани - навіть якщо вдавалося, то загарбникі не спроможні були їх використати з-за незнання потрібних ритуалів. На протязі багатьох кілець таких дій з боку сильних кланів, велика частина «долонь долі» була знищена або зіпсована. Нарешті, близько двох тисяч дюжин кілець тому, десь в середині періоду Сухих вітрів ери Стебла між усіма кланами Каструма була досягнута домовленість про нейтралітет і недоторканість храмів Ріслуани.

Відтоді культ Великої Матері є єдиним культом, який не бере участь ні в яких конфліктах. Навіть таємний культ Каліруеля, бога-лоо’таргі, не ризикує їм шкодити. Спроби відтворити тре'хсіітефаль припинили усі, окрім магів самого культу Великої Матері - лише в них є достатньо знань і засобів, щоб сподіватися на успіх. Але ще в часи, коли увесь Каструм шукав секрет цього артефакту, було здійснено інше відкриття, яке за своєю значущістю не поступається «долоням долі».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.