Глава 7. Щоденник Сорона.

«Три повні кільця провів останній вцілілий клану Гірської річки, вдаючи вірного слугу клану Лісової Пожежі, вбивць усіх його родичів. За цей час він заслужив повну довіру князя ворожого клану, і навіть врятував одного разу життя його молодшому синові. Йому доручали виконання найскладніших і небезпечних завдань - і він завжди вдало порався з ними, легко посміхаючись.

І ось одного ранку, коли задоволений князь Лісової Пожежі спускався східцями храму Ріслуани, після вдало проведеного ритуалу перенесення свідомості в нове тіло, вірний слуга під час зустрічі спочатку низько вклонився володарю, а потім єдиним влучним рухом увігнав кинджал глибоко в ліву очницю свого кровника. На губах його грала така звична легка посмішка. Він не намагався втекти і розповів все, нічого не приховуючи.

Останнього вцілілого запитали: навіщо чекав так довго, а не здійснив помсту, маючи безліч відповідних можливостей? Спокійно дивлячись в очі кревним ворогам, останній воїн Гірської річки відповів:

- Мені здалося, що саме у цю мить, коли вбивця моїх родичів був сповнений очікуванням нового довгого і приємного життя, здійснити помсту буде найбільш символічним. Саме тієї миті, коли його красиве молоде тіло робило перші кроки в цьому новому житті - саме тоді позбавити ворога усіх надій буде найприємніше. Всю останню лозу, поки тривав ритуал перенесення, я не відходив від старого і нового тіл князя в храмі Великої Матері Ріслуани. Я допомагав жрицям вести ритуал і подумки волав до усіх богів, щоб він закінчився вдало - адже якби перенесення не відбулося і князь загинув, то мої зусилля були б марні.

А так, ще багато кілець з вуст у вуста по усьому Каструму розповідатимуть, як витончено я помстився кревним ворогам. І в цих оповіданнях мій клан існуватиме вічно, навіть не маючи жодного живого члена.

Літописи великих справ. Розділ «Про якість помсти».

«Усі дивовижні події, викладені в моєму щоденнику, відбулися завдяки тому, що мали місце саме в Лоорі. Таке переплетення інтриг, інтересів і думок не було б можливе ніде окрім нього. Усе життя лоорського суспільства було побудоване на двох зовні протилежних догмах: сліпому фанатичному наслідуванні стародавніх кастових правил і не менш фанатичному бажанні порушувати будь-які правила задля досягнення перемоги. На цій суміші протилежностей і зростала в усі часи наша цивілізація. Саме чергування оцих протилежностей і народжувало ті неймовірні сполучення й оборудки, в результаті яких ставало реальністю непередбачуване. Насправді, незважаючи на зовнішнє, фанатичне наслідування старих незмінних традицій, найпершим правилом суспільства, його беззаперечною і засадничою догмою, була відсутність будь-яких правил та догм. Переможець отримує все, хто програв - нічого. Ризик і завзятість завжди були в нашій крові…

* * *

Каліса, каштелянка князівського палацу клану Сивої Тополі, вийшла з кімнат першого носа князя - його дружини Фрілан’са. На губах жінки грала задоволена посмішка, а очі весело пострілювали навсібіч. Невисока повненька лємаржка була у відмінному гуморі. Але чомусь зустрічні слуги все одно намагалися не потрапляти їй на очі - усі знали, що отакий настрій наближеної княгині набагато небезпечніше, ніж звична уїдлива дратівливість. Так само, як її покровителька - страшна Фрілан’са, Каліса мала свою похмуру славу. Сіра, із занепалого клану, вона стала каштелянкою близько десяти лоз тому завдяки здатності доповідати першому носу князя про усі події серед слуг і со-кланівців її чоловіка. За цей час багато слуг і рабів було замордовано в підвалах жорстокої магині, а Каліса придбала собі новий будиночок у місті та обзавелася молодим рабом-наложником. Якщо керуючого князівського палацу побоювалися і поважали, то першу служницю княгині боялися і ненавиділи. Улюбленою розвагою каштелянки було позичити гроші у когось з нижчих слуг, а потім зробити того винним у очах хазяйки. Або навпаки, знаючи, що Фрілан’са хоче стратити певного слугу, зажадати у нього грошей за порятунок, а потім із сміхом розповідати жертві перед самою стратою, як вправно її обдурили. Найчастіше такі ідеї спадали каштелянці на думку саме в доброму гуморі. Або веселий настрій був наслідком цих думок - страченим було, в принципі, все одно, так само, як і тим, хто залишився живим. Ось і зараз, вийшовши від Фрілан’са, вона знаходилася саме в цьому стані і обмірковувала, як виконає останнє завдання хазяйки та непогано поживиться з цього.

- Як там наша акробатка? – тас тому запитала мініатюрна магиня Калісу, розглядаючи власне відображення у величезному дзеркалі з срібною рамою, яке стояло в красивій кам'яній арці-окладі посеред кімнати. Перший ніс була зайнята підбором наряду до великого свята - хсіітингу, загальних зборів членів клану, що проходять раз в лозу. Дві молоденькі рабині-лємаржки метушилися навкруги, за ледве помітними кивками хазяйки по черзі витягуючи з великої дерев'яної скрині купи ошатного вбрання. - Ти уважно стежиш за нею? Не забула? Скільки вже часу минуло? Десь дюжина зюф? Або більше? Втім, яка різниця скільки. Мій Алєхоель щось розперезався наче звичайний молодик. Давно не бачила князя таким захопленим… і здурівшим. Волосся сивіє, а голова шаліє.

Фрілан’са в'яло змахнула рукою, рабині почали притьма підносити наряди. Вони прикладали на мить одяг до плечей хазяйки, чекали, коли та оцінить побачене в дзеркалі, схитне головою, і несли наступний варіант вбрання. Каліса стояла трохи осторонь, неголосно коментуючи процес, намагаючись передбачити думку магині за виразом обличчя, аби краще догодити. Вона добре вивчила смаки хазяйки - вгадавши пару разів, заслужила заохочувальний погляд. Настрій Фрілан’са різко покращав, що траплялося з нею досить часто, втім, як і напади нез'ясовної дратівливості - з-за цих перепадів від нестримних веселощів до істеричної люті, княгиню усі і боялися. Саме зараз настала черга веселощів. Страшна хазяйка розпустувалася, немов молода дівчинка, і почала наряджати одну з новеньких рабинь, молоду струнку юнку, у свої шати. Захоплено повертаючи живий манекен на всі боки, магиня наказувала застигнути в різних позах, зображуючи то незайманість, то відверту жагу. Дивлячись на тоненьку фігурку, Фрілан’са наказала переляканій дівчині скинути весь одяг і закутувала то однією купою тканин, то іншою. Очі княгині заблищали, рухи стали різкими. Вона почала смикати невільницю, то м'яко притягуючи до себе, то сильно відштовхуючи і трохи верескливо сміючись при цьому. Не відволікаючись від цього зайняття, інструктувала Калісу:

- Каліса, я бажаю, аби ти очей не зводила з цієї нікчемної наложниці. У ту мить, як побачиш, наче нижча хоч трохи набридла князеві, ти повинна якнайсильніше злякати її. Як - сама вигадай. Нагадай про мене, наприклад. - Перший ніс притягнула рабиню ближче і почала уважно вивчати вигин її ключиць, злегка торкаючись кінчиками пальців, що дрібно здригалися, і впритул нахиливши обличчя. - Князь або остаточно здурів, або хоче навмисне подратувати мене цією артисткою - що ж, підтримаємо цю недолугу гру. Здається, великий не розуміє, що вибрав невдалий варіант. Цей слизький і брехливий лємарг, який отримав владу лише завдяки підтримці мого клану, ще зрозуміє, чим відрізняється вища від кастагі. Йди, каштелянка. Я сподіваюся, зробиш все добре, як завжди, а у мене доки з'явилася одна цікава ідея і конче потрібно її обдумати... і трошки розслабитися.

З цими словами Фрілан’са намотала на руку довге волосся рабині і вп'ялася в її рот різким рухом, схожим на кидок змії. Виходячи з покоїв, Каліса почула ззаду повискування рабинь та хрипкі смішки першого носа, які перемежалися несильним лясканням маленької долоні по голому тілу. Про захоплення Фрілан’са молоденькими дівчатами знали усі - в цьому не було нічого особливого для вищої. Багато обдарованих за довгі роки життів пересичувалися і взагалі втрачали інтерес до протилежної статі, а якщо і зберігали, то віддавали перевагу незвичайним втіхам.

* * *

…у єдиних обжитих покоях гарему великого князя Ткета Алєхоеля цього ранку було тихо. На широкому ліжку під високим балдахіном на кручених стовпчиках нікого не було. Тонкі простирадла з ніжно-зеленого красивого полотна були ледве прим'яті з самого краєчку, а підголовна подушка у вигляді невеликого, обтягнутого шкірою, циліндра і зовсім незаймана. Біля самого ліжка на підлозі купкою лежав забруднений в пилюці і землі недорогий, але добротний одяг: сарі світло-сірого кольору з красивою бахромою, нижня спідниця з щільної темної тканини. Чолі{ Чолі - нижня жіноча блуза або нагрудна пов'язка, які носяться під сарі. Елемент жіночого одягу Індії і Південно-східної Азії.}, розірване на спині, лежало трохи далі, у напрямку до купальні. Це були єдині прикмети безладу в цій великій кімнаті, яка, поза сумнівом, була житлом молодої дівчини. На це вказували столик з невеликим дзеркалом і безліччю горщиків та флакончиків з пахощами, особливий шарм драпування на стінах з поєднання яскравих смуг і три-чотири кравецькі манекени з намотаними на них відрізами тканини. Біля вікна стояла багатоярусна кам'яна полиця, вщент уставлена вазонами з різними рослинами. На підлозі біля неї купками лежали і нещодавно зірвані і вже зів'ялі пагони та бутони. Деякі з них були встромлені в манекени, щоб краще було видно поєднання з намотаною тканиною. Було зрозуміло, що мешканка кімнати багато часу приділяє власному гардеробу і не проти при цьому прикрасити його живими рослинами. Самої хазяйки в помешканні не було, лишень з боку широкого дверного отвору до ванної кімнати чулися якісь приглушені звуки.

Заглянувши туди, можна було побачити велику купальню з красивого темно-зеленого каменю, краї якої на пару долонь височіли над такою самою підлогою. Біля стіни розташувалась низька і широка кам'яна лава, на якій однаково зручно було складати речі або лежати, підкоряючись рукам майстерного масажиста. Зараз там стопкою лежав чистий багатий одяг і величезний рушник з щонайтоншої тканини. На полиці, що простяглася на всю довжину понад купальнею, скупчилось безліч невеликих горщиків з ароматними домішками, мазями і пахощами. Трохи нижче, в стіні зі світлішого каменю був отвір, з якого стирчав пагін гілани{ Гілана - модифікована ліана. Використовується або в якості живого водоводу, або як самостійно зростаюча труба.} з керуючим наростком на кінці, з якого повільно текла тонка цівка. Під прозорою водою вгадувалось декілька артефактів на стінках чаші басейну, які нагрівали її за бажанням купальника чи купальниці. Просторе приміщення було освітлене м’якими променями двох невеликих світляків на стінах.

У чаші купальні, до половини заповненою водою, сиділа дівчина. Її голова схилилася на схрещені руки, які спиралися на коліна напівзігнутих ніг. Рідина майже повністю покривала тіло купальниці, залишивши над поверхнею лише плечі, руки і голову. Здавалося, що обличчя, повністю занурене у воду, та темне густе волосся, яке плавно колисалося у воді ореолом навколо голови, належать потопельниці. Але час від часу плечі молодої дівчини здригалися від беззвучних ридань, і тоді можна було почути оті дивні приглушені звуки. Ймовірно, за особливо глибоких схлипів обличчя повністю занурювалося у воду, і тоді лунало пів зітхання - пів булькання.

Цією ридаючою купальницею була Ламіноль, наложниця князя великого міста Ткет, в нещодавньому минулому артистка-кастагі нижчої касти. Події останніх зюф безжально висмикнули самозакохану дівчину із звичного плину життя, піднесли високо вгору, одночасно поставивши складне питання ухвалення важливого рішення про власну подальшу долю. А плакала наразі струнка красуня від жалості та образи, і ніяк не могла зупинитися ось вже цілий тас. Було дуже шкода себе і дуже прикро, що життя, яке дюжину зюф тому здавалося прекрасним та безхмарним, так несправедливо з нею повелося. Сидячи у вишуканій купальні власних не менш розкішних апартаментів, наложниця згадувала череду минулих подій, з жахом усвідомлювала припущені помилки, і ридала, схлипувала після кожного спогаду…

* * *

Почалися негаразди трохи більше пів дюжини зюф тому, опісля візиту до страшної Фрілан’са, коли Ламіноль прийняла рішення завагітніти від князя Алєхоеля. Цей хід здавався хитрим і розумним: наложниці, яка чекає дитину від такого могутнього князя, ніхто не посміє торкнутися й пальцем і, тим більше, не викине на вулицю. З завзяттям артистка кинулася утілювати влучну ідею в життя: князь не менше восьми ночей кожну зюф проводив у неї, і дівчина не мала сумніву щодо власного успіху. Мандрівним артистам потрібно було багато чого знати, аби не сталося небажаної вагітності, що потрібно зробити задля її переривання. Тому молода дівчина добре уявляла і протилежне, тобто, потрібне для бажаної вагітності. Її режим на протязі дня став ще жорсткіший, ніж в рідному клані, але у зворотний бік - обов'язкові пізній уранішній підйом і ранній сон увечері. Такий самий обов'язковий денний відпочинок. У звичайну дієту було внесено зміни, в результаті яких вона трохи погладшала. На кухні замовлялися особливі відвари зі збору трав, які кухарі стали зневажливо іменувати «зеленим» чаєм за кольором її касти. Щоденні інтенсивні ранкові гімнастичні вправи були змінені коротенькою розтяжкою з плавними рухами. Проте минуло шість зюф, а результату не було. І це було б не так страшно, але князь почав залишатися з нею на ніч все рідше і рідше. Незважаючи на усі зусилля, на майстерне використання кланової постільної техніки, спроби розважити володаря розмовами та співом, - князь Алєхоель все частіше ночував не у Ламіноль. Спільні виходи на прийоми і бали теж було зведено до мінімуму. Зазвичай веселий князь, став більше мовчати і задумливо дивитися у вікно, замість пригощати дівчину вином або із сміхом ганятися по кімнаті, зриваючи одяг. Ламіноль нервувала, влаштовувала скандали власній рабині, а ночами не могла заснути, перебираючи подумки усе нові і нові варіанти порятунку. Якщо і раніше дуже зрідка виходила з свого помешкання в гаремі до палацового саду, на кухню або в місто, то останнім часом взагалі припинила це робити. Лицемірно переконувала сама себе, нібито не має для цього ніякого бажання, але в глибині душі розуміла, що насправді боїться зіткнутися де-небудь з першим носом князя, страшною Фрілан’са, і прочитати в очах княгині власний безжальний вирок. Зараз життя кочового балагана артистів-кастагі вже не здавалося таким сумовитим і безрадісним, як раніше. Часто в голові спливала думка нахабно й невибагливо втекти, але одразу згадувалася в усіх подробицях остання розмова з тіточкою Глар'са. У одну з таких безсонних ночей, під час чергової відсутності князя, знервована дівчина і згадала про шіварі Берулію, до якої тітонька Глар'са радила звернутися по допомогу у скруті. За словами тіточки, її знайому можна було знайти на ринку в Торговому районі міста. Задум, як непомітно вислизнути з палацу, прийшов до Ламіноль наступного тче, коли неквапливо приміряла на своїй рабині один з обридлих старих нарядів.

- А нумо, обернися, чоловічка. Ще. Ще. Пройдися. - Наложниця напівлежала на широкому ліжку і розглядала рабиню, одягнену в її старе сарі. Сарі вирішено було самостійно перелицювати - князь остаточно припинив тішити подарунками, а дівчині не хотілося, щоб це помітили серед мешканців палацу. - Та не потрібно так вихляти задом, коли йдеш - так важко зрозуміти, як вбрання на мені виглядатиме.

У відповідь рабиня посміхнулася і, зробивши легкий уклін, вказала на Ламіноль, потім на себе. Чоловічка знову пройшлася по кімнаті, плавно погойдуючи стегнами, зупинилася, і з тією ж посмішкою вказала на свою пані.

- Що!? Ти хочеш сказати, наче це я отак ходжу!? Ніби якась незграбна торговка-сіра з ринку?! - Ламіноль обурено підхопилася з ліжка. Попри те, що вона часто кричала на рабиню і навіть іноді трохи гамселила, загалом, жилося чоловічці у колишньої артистки непогано. Багато що Ламіноль робила власноруч, за звичкою балаганського життя нижчої, та і за дрібні помилки не карала, розуміючи, що сталися випадково, без провини рабині. - Та я краща актриса у своєму клані! Мене князь вподобав за те, що я княжну зіграла, як справжню! А ти тут зображаєш…

Обурено підбігши до величезного дзеркала, Ламіноль пройшлася туди-сюди, подумки порівнюючи власне відображення з образом, який показала чоловічка. На її здивування рабиня досить вірно підмітила і вдало передала деякі особливості ходи. Звичайно, перебільшила смішні риси, але не занадто - схожість була велика.

- Йди-но сюди. - Наложниця строго покликала рабиню. - Встань поруч. Стій.

Ламіноль накинула на себе ще одно старе сарі, схоже на вдягнене чоловічкою.

- Обернися. Обернися. Простягни руку. Схили голову. Сядь. - Артистка дві дюжини ті командувала рабинею, обертаючись перед дзеркалом разом з нею.

Трохи примружившись, наложниця розглядала свою помічницю. «Зріст як у мене, фігура дуже схожа, може трохи більш м'яка й все. Ну, це зрозуміло - її не ганяли з дитинства лоза за лозою на танці, гімнастику і акробатику. Вона навіть не нагадує ці незграбні людиська - лише трохи дивна лємаржка, яких вистачає в нашому товаристві майстерних магів Життя, які змінюють зовнішність кому завгодно й як завгодно. Навчити схоже рухатися і щось зробити з обличчям. Ризикую? Так. Але нічого не робити і покірно чекати кінця, я не хочу».

- Що ж, непогано. Йди, принеси з комори мою дорожню торбу. Вона там під нижньою полицею, така велика шкіряна сума.

Ламіноль повільно підійшла до столика біля вікна і задумливо відщипнула пару ягід від грона, що лежало на красивому бронзовому блюді. З боку комори з’явилася рабиня, яка насилу тягла величезну шкіряну сумку, з якою наложниця пішла з рідного клану услід за князем Алэхоелем.

«Аби лише я його не забула! Аби лише був на місці!» - промайнула тривожна думка. Дівчина почала витягувати з сумки різні речі, які захопила з балагана артистів. Стара туніка, акторський грим, накладний парик, невелике дзеркало із зламаною ручкою, теплі витерті штани, в яких так добре було спати холодними ночами біля багаття. «Невже я навіщось тягнула з собою увесь цей мотлох? Він же взагалі не має ніякої цінності! Одне лише сарі, яке зараз збираюся перешити, коштує більше, ніж увесь цей мішок! …ну, не рахуючи моїх небагатьох коштовностей. Якою дурепою я була». Ламіноль із здивуванням розглядала свої старі речі, які мали нещодавно таке велике значення. Наштовхнувшись на самому дні на згорток красивої тканини, в яку було щось замотано, потягнула назовні, нетерпляче відкинувши непотрібний мотлох. У найбільш нарядне із старих сарі була загорнута невелика різьблена скринька. Швидко розмотавши тканину, дівчина відкрила кришку і із завмиранням серця заглянула всередину. Серед простеньких каблучок з недорогими каменями і десятка дешевих намист, лежала єдина справжня коштовність - старовинний артефакт лічини{ Лічина - артефакт ілюзії. Служить для «обміну» зовнішності між двома живими істотами. Дія заснована на використанні хсіі пари Ілюзія-Морок.}, який багато кілець передавався у спадок в її родині. «Є! Добре! У мене з'являється шанс». Артистка дбайливо витягнула із скриньки невеликий диск і почала уважно оглядати, немов могла визначити його стан. Сам диск був пласким колом із старої та пожовклої кістки якоїсь тварини діаметром не більше долоні. Усією поверхнею перетікав вибагливий візерунок у вигляді прорізаних наскрізь отворів, які складалися в дивний геометричний орнамент. Диск був обрамлений, наче в обід, тонкою мідною оправою, крім того така сама мідна смуга розділяла його навпіл точно посередині. Добре було видно, що орнамент на одній половині диска дзеркально відтворює орнамент протилежної частини. У вузлах цього химерного переплетіння фігур і ліній було вбудовано по два невеликі турмаліни з кожного боку. Окрім цього кожна половина мала на своїй пів частині мідного ободу невелике вушко з протягнутим в нього міцним шнуром. Уважно оглянувши артефакт з усіх боків, колишня артистка обережно натиснула на краї диска, немов збиралася зламати навпіл, і одночасно потягнула в протилежні боки. З легким клацанням артефакт розпався посередині на дві половинчасті долі, точно в місці знаходження центральної мідної смужки. На стику стало видно пази, якими половинки зчіплялися між собою. Знову з'єднавши артефакт, Ламіноль всілася на підлогу і почала виконувати малий комплекс зосередження. З її мінімальними здібностями до хсіі користуватися сімейною реліквією вдавалося не завжди. Мати з дитинства намагалася змусити дочку посилено розвивати дар, але Ламіноль більше сподівалася на сценічний талант і зовнішність, ніж на хсіі. Заспокоївши дихання і зосередившись, вона заплющила очі і спробувала подумки потягнутися до внутрішнього джерела – хсіітумбу{Хсіітумб - орган тіла, що відповідає за сприйняття магічної енергії, - хсіі. Вважається, що це епіфіз. Ті, у кого він від народження не заблокований і може сприймати потоки хсіі в навколишній реальності, називаються обдарованими (магами). Ті, у кого він заблокований, вважаються не обдарованими і можуть сприймати лише обмежену, звичайну реальність.}, що відповідає у обдарованих за взаємодію з хсіі. За дюжину ті вдалося досягти потрібного стану. Своїм слабким магічним зором Ламіноль розрізнила ледь помітне світіння турмалінів, вбудованих в артефакт. «Майже розряджені, доведеться попітніти», - подумала з незадоволенням. Ще більше сконцентрувавшись на переплетіннях орнаменту, Ламіноль урівноважила власний хсіітумб з м'якою частотою пульсації накопичувачів і потягнула з них залишки енергії. У голові зашуміло, і перед магічним поглядом сколихнулася неприємна червона завіса. «Навіть цей мінімальний обсяг не можу утримати, а як тоді справжні маги себе почувають?» - промайнула відсторонена думка. Наложниця повільно скеровувала хсіі по усіх послідовних переплетіннях орнаменту родового артефакту. Увага двоїлася, пливла, немов в дитинстві, коли вчилася виконувати комплекс зосередження, і відволікалася на сторонні звуки та рухи. Нарешті був пройдений шлях від одного турмаліну-накопичувача до іншого і матриця магічної енергії замкнулася. Два камені на протилежній половині артефакту, теж засвітилися слабким світлом в магічному зорі. «Працює! Вийшло»! - радісно стрепенулася наложниця і негайно втратила концентрацію. Звільнена хсіі беззвучно роздулася маленьким веселковим пухирцем в магічному зорі і розсіялася в просторі.

- Плювок Хтонг'са!{ Хтонг'са - богиня поганої (негарної, безглуздої) смерті, творець непередбачених ситуацій, втілення невдалого шансу. За повір'ями Хтонг'са вибирає жертву і непомітно плює на спину - після цього її починають переслідувати невдачі.} - в серцях лайнулась Ламіноль, остаточно втрачаючи зосередженість і повертаючись до звичайного сприйняття навколишнього світу. - Наразі доведеться удвічі попітніти, щоб повністю заповнити артефакт. А ну, йди сюди, чоловічка. Зараз ми з тобою вчитимемо одну цікаву гру. Сідай навпроти, розслабся, спробуй ні про що не думати і стежити очима за орнаментом на цьому диску. Тримай обома руками. Спина у тебе має бути прямою, а дихання - повільним і глибоким. На звуки не звертай уваги. Ех, якби ти хоч трохи володіла технікою зосередження! Хоч би дитячу позицію спромоглася використати!

На здивування Ламіноль рабиня радісно закивала головою і всілася навпроти в майже ідеальній позі початкової концентрації. «Цікаві раби у князя на фермі були» - мимохідь подумала, сідаючи навпроти. Наступні три дюжини ті довелося вчити рабиню нескладній техніці використання артефакту лічини. Для цього дві розумні істоти, хоча би одна з яких має бути обдарованою, одночасно повинні були подумки повторювати візерунок артефакту, при цьому обдарований наповнював його хсіі відповідно до змін орнаменту, а напарник старанно копіював дії обдарованого. В результаті вони на якийсь час обмінювали зовнішності. Після обміну артефакт роз’єднувався на дві частини, які повинні були торкатися тіла кожного з учасників ритуалу. Ілюзія трималася, поки тримався заряд хсіі в турмалінах та існував контакт з тілом. Тривалість і якість залежали від схожості зовнішності тих, хто робив обмін. У випадку з чоловічкою, наложниці пощастило - вони були дуже схожі, і ритуал не мав бути складним. «А вона вчиться користуватися артефактом набагато швидше, ніж я в дитинстві», - з якоюсь образою зазначила подумки Ламіноль. «Та ні, не може бути, так ще почну думати, ніби рабиня-чоловічка може бути обдарованою. Це тому, що я вчилася цьому у віці семи лоз, а вона все ж доросла дівчина». Наложниця струснула головою, відганяючи неприємні думки.

- Ну, що ж, у тебе непогано виходить. - Артистка заохочуючи посміхнулася рабині найщирішою з арсеналу своїх усмішок. - Слухай, ось що ти робитимеш сьогодні увечері...

Того самого вечора в шатро шіварі Берулії, на одному з ринків в районі Торгових рядів{ Торгові ряди - Район торгових кланів Ткета: крамниці, склади, ринки, готелі, харчевні.}, увійшла молода дівчина в непоказному одязі. У напівтемряві було важко розгледіти обличчя і контури фігури, але рухи видавали вік краще за всяке освітлення.

- Можу я бачити знаючу{ Знаючий(ча) - традиційне звернення до мага званням лоо’ткуміль.} Берулію? дівчина напружено вдивлялася в темряву.

- Не підлещувайся, дитя. Усього лише та, що бачить{Той(та), що бачить - традиційне звернення до обдарованого без офіційного магічного звання.}, до того ж, якби я була хоча б сірою, а не кастагі. - Глухий голос доносився з найтемнішого кута шатра. Там щось заворушилося, запалився світляк, і до застиглої біля входу відвідувачки повільно попрямувала невисока літня лємаржка в мальовничому наряді лісових кастагі. Темне сарі закутувало крихку фігуру з голови до ніг. Традиційна кастова хустка на голові була пов'язана у вигляді акуратного тюрбана, звисаючі кінці якого навхрест закривали низ обличчя і були зав'язані слабким вузлом трохи нижче потилиці. Крізь нешироку щілину, залишену на обличчі, у бік дівчини блиснуло двійко темних і пронизливих очей. - Твої лестощі не скинуть ціни, дитя. Хоча за повагу дякую. Кажи, що тобі треба? Хворіє хтось з родичів? Отруїли? Поранення? Стара Берулія завжди готова допомогти за невелику винагороду. Дошкуляє хазяїн своїми докучаннями або, навпаки, не звертає уваги? Кажи, не приховуй нічого, інакше мені складно буде щось запропонувати.

- У мене є чим заплатити, шановна шіварі. Але спочатку я хочу запитати вашої ради… - Голос дівчини звучав спокійно і упевнено.

- Ради? Це особливий товар, дитя. І дорогий... У мене може не знайтися для тебе те, що хочеш.

Літня шіварі сторожко дивилася на відвідувачку. Та не була схожа на одну з цих безглуздих інтриганок вищих, які час від часу намагалися вивідати у «глупої зеленої» міфічні стародавні секрети лісових кастагі. Багаті дурепи вважали, мов, як вона з лісових кастагі, то знає давно забуті уміння, які не вимагають і краплі хсіі. Зазвичай це були дочки чи дружини вищих, які були позбавлені дару, але дуже хотіли досягти становища в суспільстві. Таких каверзних відвідувачок стара шіварі обходила далекою дорогою - і самі загинуть, і її згублять. Хоча при нагоді вдало продавала дурепам нешкідливі травички та зілля, під виглядом зроблених за старовинними рецептами. Та, яка щойно увійшла, не була схожа на вищу, але перевірити не завадить.

- Допоможи мені розпалити вогнище, дитя. Онде в кутку. У мої поважні роки ніщо не гріє краще, ніж вогонь вогнища і філіжанка запашного відвару зерен кафоля{ Кафоль - невисокі лугові кущі, дрібні білі квіти, солодкуваті зерна. Зерна заварюють у вигляді тонізуючого напою.}. - Господиня шатра уважно спостерігала за діями гості. Та упевнено підійшла до маленького відкритого згори коминка, трохи постояла, очікуючи, поки очі звикнуть до темряви, потім впевнено заходилася складати будиночком тріску для розпалювання. Невеликий, закопчений казанок вже висів на тонкому ланцюжку. Посунувши кришку, відвідувачка переконалася, що в ньому є вода, і питально обернулася до хазяйки.

- Чим розпалює вогонь шановна шіварі? - Дівчина сиділа навпочіпки, високо підтикавши поділ сарі.

- Праворуч від вогнища, в горщику, кресало і сухий мох. Ними і розпалюй.

За пару ті у вогнищі весело затанцював вогник, а шіварі, трохи заспокоївшись, всілася поруч на невисокий стілець, гостинно вказавши відвідувачці на лаву навпроти.

- Ну, розповідай про свої проблеми, дитя. - Берулія дивилася на дівчину вивчаючим поглядом. - Чим зможу - допоможу, але на багато не розраховуй. Радити тобі повинні родичі або співкланівці, а не я - вбога шіварі.

- Мені розповідали про вас, як про мудру і обізнану жінку… - дівчина дивилася прямо в очі. - А співкланівці мої далеко, ось і вирішила звернутися в скруті.

- Цікаво, і хто ж такий добрий до бідної зеленої? - Голос шіварі ніяк не видавав проголошеної цікавості. - У кого залишилися такі утішні спогади?

- Моя наставниця, шановна Глар'са, казала, що в скрутних випадках можу розраховувати на вашу допомогу і добру пораду. Вона казала: «Якщо виникне така необхідність, то йди до шановної Берулії і скажи, що Глар'са просила передати наступне: Якщо закрити очі - буде легше». - Сказавши цю дивну фразу, відвідувачка замовкла.

Стара шіварі спочатку ніяк не відреагувала на ці слова. Вона сиділа на своєму низькому, зручному стільці, поклавши руки на коліна, і дивилася на язички полум'я у вогнищі. Обидві мовчали. Опісля п'яти ті, коли відвідувачка вже почала проявляти помітне занепокоєння, погляд хазяйки відірвався від полум'я і уважно оббіг фігуру гості. Тепер це не був погляд старої і втомленої жінки - в ньому танцювали маленькі вогники, що ніби переселилися туди з коминка. Не звертаючи уваги на хвилювання дівчини, стара схилилася над казанком. Витягнувши із складок свого темного сарі невеликий артефакт-запальничку на короткій кам'яній ручці, шіварі, не витративши і пів ті на концентрацію хсіі, швидко посилила за його допомоги вогонь у комині. У шатрі помітно посвітлішало, вода в казанку ледь чутно зашипіла.

- Ти з клану Уранішньої Веселки? Артистка-кастагі? - дівчина у відповідь ствердно хитнула головою. - Що ж, це міняє справу. Я допоможу. Кажи, дитя.

Ламіноль, не вдаючись до особливих подробиць і не називаючи імен, розповіла свою злегка змінену історію. Замість князя Ткета був вигаданий купець-сірий, який начебто зманив її з клану обіцянкою офіційного одруження. І який зараз намагається відмовитися від цього через те, що вона не могла завагітніти.

- Усього лише? - Стара весело дивилася на дівчину. - Я завжди вважала, що в постільних справах артисти можуть дати фори будь-яким іншим кланам. В усякому разі, свого часу, Глар'са показала мені декілька корисних речей. - Шіварі знову замовкла, занурившись в спогади. - Що ж, це не проблема, дитя.

За дюжину ті з шатра шіварі вислизнула в спадаючі сутінки тонка фігурка дівчини. Вона обережно притискала до грудей невеликий полотняний кошіль із зіллям, і повторювала подумки рецепт його застосування, щоб не забути дорогою. У шатрі залишилася стара шіварі, задумливо розглядаючи красиву коштовну брошку, залишену у вигляді плати. За її вартість можна було купити дюжину такого зілля.

* * *

…При цьому спогаді Ламіноль видала перший булькання-схлип, який неголосною луною відбився від стін кімнати, де розташовувалася купальня. Якби тоді вона відверто розповіла Берулії правду, можливо, надалі все склалося б по-іншому…

* * *

Зілля шіварі Берулії не принесло ніякої користі. Ламіноль робила все з дотриманням рецепту, але результату не було. Князь заходив все рідше, каштелянка палацу, уїдлива Каліса , почала натякати, що не погано б ділитися з нею подарунками князя, бо інакше може доповісти Фрілан’са про втрату наложницею прихильності Алєхоеля. Почекавши п'ять зюф, Ламіноль знову відвідала стару шіварі.

- Це знову ти, дитя? - Шіварі, здавалося, не була здивована поверненням артистки. - Припускаю, що у тебе нічого не вийшло.

- Звідки ви знаєте, шанована? - Ламіноль була збита з пантелику й забула все, що збиралася казати. - Так, нічого не виходить. Ви впевнені у дії свого зілля? Може збільшити дозу або концентрацію?

- Дозу? Може, і збільшимо… а може і зменшимо. - Голос Берулії звучав приглушено, наче з-під ковдри. Цього вечора шатро старої лікарки було добре освітлено, і дівчина виявила, що це досить багате житло для лісової кастагі. В усякому разі, три великі світляки міг собі дозволити не всякий зі знахарів-шіварі. - Йди сюди, дитя, ближче. Хочу тебе попрохати розповісти свою історію ще раз. Докладніше… Може стара Берулія щось не так почула… може не так зрозуміла…

Несподівано хазяйка шатра опинилася біля наложниці і міцно вхопила за руку. Ламіноль навіть не встигла злякатися, але інстинктивно стрепенулася, щоб звільнитися. Тверда, суха долонька шіварі навіть не сіпнулася.

- Не бійся, дитятко. Стара Берулія тебе не скривдить… сама. Для цього у неї є маленькі помічники. Дивися вниз, дитя, але не надумайся брикати - і тоді все у нас буде добре. - Шіварі, міцно тримаючи Ламіноль за руку, видала довгий і тихий посвист. Він був схожий на слабкий шелест вітру в опалому сухому листі, з дивним шипінням, що ритмічно повторювалося.

Ламіноль обурено поглянула вниз, готуючись вирватися з рук знахабнілої старої, але завмерла непорушно. Біля самої її ноги розмірено погойдувалася голівка невеликої змії з яскравими червоними цяточками спиною блискучого темного тіла. «Хса... жах джунглів!», - упізнала страшну сусідку. «Найсильніша отрута серед змій, вбиває за пів ті і навіть маги можуть не встигнути зцілитися - вона блокує магічні здібності. Мені кінець».

- Не бійся, дитя. Це моя ручна хса. Старій шіварі лячно самій-одній в такому великому місті і так хочеться бачити поруч когось з рідних хащів. Вона не укусить... без команди. І якщо ти не рухатимешся. - Берулія відпустила руку дівчини і спокійно вмостилася на свій улюблений широкий стілець. - А зараз розкажи старій бідній шіварі правду і ми разом подумаємо, що робити далі.

Заклякла в незручній позі Ламіноль, не зводячи очей з так само застиглої змії, відверто розповіла тихим схвильованим голосом усі події, починаючи з того злощасного спектаклю на площі. Стара знахарка уважно слухала, іноді перебиваючи розповідь короткими уривистими питаннями. Зараз ніхто не впізнав би у цій владній лэмаржці ту слабку літню жінку, яка вдень зустрічала відвідувачів біля входу в шатер. Ламіноль почувала себе наче під час прочуханки від старшого балагану за якусь серйозну провину, коли страх отримати покарання значно менше страху бути викритим у брехні.

Закінчивши свою сповідь, молода артистка перелякано замовкла. Берулія півдюжини ті сиділа задумливо, потім, немов опритомнівши, свистом відкликала змію і кивком вказала дівчині на вже знайому лаву. Незграбно пересуваючись на затерплих від напруги ногах, Ламіноль дійшла до неї і із задоволенням вмостилася. «Ще трохи - і схопила б судома», - подумала з полегшенням, непомітно напружуючи і послабляючи м'язи ніг для відновлення кровообігу. Цього разу стара шіварі замовкла надовго. Ламіноль сиділа сумирненько й ані жестом, ані виразом обличчя не виказувала занепокоєння.

- Отже, Алєхоель, князь Ткета…, - нарешті мовила Берулія безбарвним голосом. Вона задумливо оглянула дівчину, смішно пожувала губами, виражаючи сумнів якимсь власним думкам, і повела далі: - Та-ааак, дитятко, в складну ситуацію ти потрапила. Але доки не безвихідну. Якби одразу розповіла мені усю правду, то не втратила б цих п'яти зюф.

Знову пожувавши губами, стара запитала у Ламіноль, яка сиділа з винуватим виглядом :

- Скажи, дитя, ти коли-небудь думала, чому обдарованих значно менше, ніж звичайних лємаргів? Чому серед обдарованих мало по-справжньому сильних магів? Навіть не дивлячись на те, що вони мають усі умови для довгого і ситого життя? Попри те, що їм не потрібно замислюватися, чим годувати своїх дітей? Попри те, що для них ритуал перенесення аури і свідомості в нове тіло проходить в дюжину разів легше, ніж для інших?

- Боги не усім дають свій дар, а лише найбільш гідним з вищих. Так усі кажуть. - Невпевнено відповіла дівчина.

- Це зрозуміло, але не потрібно бездумно повторювати казки вищих. Тебе, тобто, влаштовує це пояснення? І нічого в ньому не бентежить. Сумно. Адже, правда в тому, що обдаровані платять за свій дар і довге життя відсутністю дітей. Ну, не зовсім відсутністю, а дуже маленьким шансом мати обдаровану дитину. - Берулія уважно дивилася на дівчину. - Розумієш?

Та у відповідь невпевнено знизала плечима.

- Не розумієш… Хто такий твій хазяїн, Алєхоель? Князь клану сивих, відомий усьому Лоору маг Життя звання лоо’зі, володаря стихії. Пліткують, він давно міг би мати звання лоо’рі, архимага, але просто не хоче цього. Йому ліньки... Він має сорок п'ятий ранг в побудові закляття, змінив вже два тіла і живе сто вісімдесят сім кілець. І ти, зі своїми жалюгідними сімнадцятьма лозами, що складає неповні півтора кільця, та малесенькою дрібкою дару на додачу до всього… - В погляді хазяйки шатра було в рівній мірі змішано здивування і жалість. - Князь - кращий з відомих у наш час творців лоо’таргі: на його фермах можуть з'єднати павука з акулою… і навчити це стрибати, як жаба. Ніхто не знає, що і як він змінив у власному тілі, і якою мірою воно просякнуте хсіі. Навіщо я це тобі розповідаю? Навіть у слабких обдарованих шанс зачати дитину нікчемний, у порівнянні із звичайними лємаргами. Чим вище дар у батьків, чим довше вони живуть у світі хсіі - тим менше шанс мати обдаровану дитину. Багато кілець вищі намагалися вирішити цю проблему, багато способів перепробували: нічого не допомогло. Вірніше, вони знайшли безліч способів для поліпшення продовження роду необдарованих і вдосконалення тіла кого завгодно, але не змогли допомогти при цьому собі! Крім того, було доведено, що здібності до управління хсіі можуть передаватися спадкоємцям лише при традиційному способі розмноження! Вважається, що при заплідненні окрім змішування фізичної рідини батьків, відбувається ще і з'єднання їх аур, яке і відповідає за спадкову обдарованість. В результаті усіх цих пошуків вищих ми маємо найкращі ферми з вирощування тварин, птахів, риб, найврожайніші і стійкіші сорти будь-яких рослин…, але вірогідність зачаття у магів залишилася так само низькою. Тому і існують у лємаргів багато кілець такі звичаї, як гайсірум: право обдарованого або обдарованої узяти в наложники будь-якого вподобаного нижчого. А ти думала, цей звичай досі існує лише задля їх розваги?

Шіварі продовжувала співчутливо дивитися на наложницю, яка потроху починала розуміти припущеної помилки.

- Загалом, твоя ідея завагітніти від князя безглузда. Якби у тебе був час… кільце або два. Але у тебе не більше дюжини зюф, й то, не враховуючи звання князя та його вік. Хоча, якби ти насправді була наложницею сірого... Тоді б завагітніла від будь-якого зустрічного і все - нехай потім розбираються. Правда, якби ти була наложницею сірого, то і проблеми цієї не було б. Тобі нормального робітнього з нижчих - і діточки посипляться. А краще декілька - тоді за пару зюф завагітнієш напевно.

- Шановна шіварі Берулія, - голос Ламіноль затремтів, - так що ж мені робити?

- Я дам тобі, дитя, гарне зілля. Його рецепт ховається в переплетенні багатьох кілець нашої історії. Серед лісових кастагі вважають, що його використовували ще в ті незапам'ятні часи, коли у нас не було каст, і обдаровані були лише одними з роду. Спробуй підмішувати князеві до питва. У ньому немає ані краплі хсіі чи отрути - лише звичайні рослини, тому князь нічого не виявить. Складові зібрані в особливих місцях і в особливий час - в цьому раніше і було наше мистецтво, а не в управлінні струменями хсіі. Якщо і це не допоможе - краще вбий себе, адже клан не повинен страждати через твої проблеми. А може князь лише вижене тебе? Сподіваюся на це. Все, дитя, йди. Сподіваюся, також, що я тебе більше не побачу.

Того вечора Ламіноль довго ридала у себе в кімнаті, рабиня-чоловічка уперше була добряче бита і забилася в комору з речами. Від вечері наложниця відмовилася, тим більше, князь знову до неї не прийшов. Гарячково перебирала в думці останню розмову з шіварі і ніяк не могла знайти вихід. Помирати в сімнадцять лоз дуже не хотілося. Ламіноль була вже згодна повернутися у балаган і животіти звичайним життям кочових артистів, але боялася, що лишень князь її прожене, то княгиня негайно накаже убити. Або, що ще гірше, віддасть наказ кинути юну кастагі у особистий підвал, про який ходило безліч жахливих чуток. Всю ніч вона кидалася від однієї примарної ідеї до іншої, усіх по черзі звинувачуючи у власних негараздах - починаючи від князя свого клану, що віддав дівчину Алєхоелю, закінчуючи шіварі Берулією, що не змогла чи не схотіла допомогти. Більше усіх в думках артистки перепадало Алєхоелю - він був центром усіх неприємностей, які мали з нею статися. Врешті-решт, князь не спромігся дати навіть таку крихту, як дитину, щоб всі на якийсь час відчепилися! «Чому він не сірий, чому він не сірий…» Радісний стан, який охопив артистку в той давній день на сцені балагана, після проголошення волі князя, згадувався вже лише як переляк перед примхою вищого, а не натхнення від несподіваного шансу.

Під ранок, коли наложниця сиділа на ложі, гарячково виблискуючи очима на змарнілому обличчі, ця ненависть до князя і жах перед майбутнім зродили в її втомленому мозку чергову авантюрну думку. «Шіварі стверджує, якби князь був сірим, то можна було б завагітніти від кого завгодно. А чом би мені не спробувати це зробити? Втрачати-то вже нема чого. Поки розбиратимуться з вагітністю, поки народжу - мине немало часу, а там що-небудь вигадаю... За традицією впливати на майбутню матір і на дитину будь-якими проявами хсіі заборонено, тому визначити, хто батько можна буде не раніше ніж після двох-трьох лоз життя малюка. Що ж, потрібно заспокоїтися і заповнити сімейний артефакт лічини - він найближчим часом буде нагально потрібен. Гілан а'лет селіт келі а'лєм{ Гілан а'лет селіт келі а'лєм (вис. говірка) - дослівно: «Лоза удачі п'є воду ризику». Традиційна фраза гравців перед ставкою в грі, парі, поєдинку.}».

* * *

…після цього чергового спогаду, сидячи в купальні, Ламіноль видала довгу послідовність пів схлипів - пів булькань і судомно закашлялася від води, що потрапила до рота. Вона підняла обличчя і відкинула назад мокре волосся. Одне пасмо уперто лізло в очі - пригладила роздратованим рухом. Витончено прогнувши спину, дівчина підвелась в чаші купальні і, схиливши голову набік, почала віджимати воду зі свого довгого темного волосся. Її гнучка, атлетична фігура плавно схилялася з одного боку в інший, коли перекидала розкішну гриву з руки на руку. Світло-кавова гладенька шкіра була всіяна безліччю дрібних крапельок, які стікали вниз тонкими струмочками, то скочуючись злегка опуклим животом, то зриваючись з високих, торчма, грудей. Дівчина підійшла до лави, залишаючи мокрі сліди на кам'яній підлозі, досуха витерлася і одягнулася. Затримавшись на короткий час біля полиці з пахощами і вибравши на сьогоднішній вечір різкий пряний аромат, Ламіноль вийшла у свої покої. На очі потрапило порване чолі - наложниця спохмурніла, і з розмаху рухнула спиною на широке ложе. Дівчина лежала, мовчки розглядаючи різьблені стовпці балдахіна і візерунок високої спинки ліжка. Знову в голову полізли сумні спогади - наразі про зовсім свіжі події, які сталися всього декілька тас тому…

* * *

Приблизно за п'ять зюф з часу останнього візиту Ламіноль до шіварі Берулії, вузькими вуличками Зеленого хвоста{ Зелений хвіст - район Ткета, біднота і кримінал, дістав назву від прізвиська кастаги «зелені хвости».}, паралельних головній торговій дорозі Корінь Ткета, яка вела у бік н’Гапутри, швидко йшла молода лємаржка. Був самий початок ранку, сонце ще не вигулькнуло над дахами невисоких халуп бідноти і рідкісними в цій місцині двоповерховими будинками. Нічна тінь нестримно зникала під стінами та у вузьких проходах між будовами, виявляючи погляду купи усохлого сміття і напівзруйновані паркани. В повітрі віяли різкі пахощі розкладання сміття та помиїв і невибагливої їжі, яку подекуди розігрівали в домівках. Поряд деяких халуп росли дерева і були розбиті невеликі клумби з простими квітами, але таких було замало у порівнянні з подертими бляклими халабудами, немов притрушеними дорожнім пилом. Було помітно, що міська Канцелярія обділяє цей район своєю увагою і штрафи за неприбране сміття тут брати нема з кого. Поодинокі перехожі неясними тінями крокували уздовж стін. Хтось йшов в інший район до початку денної роботи, а хтось повертався після нічної. До останніх належала і молода, звичайного вигляду, дівчина.

Ламіноль, а це саме вона прямувала вранішнім містом, поспішала в палац князя Алєхоеля. Наложниці потрібно було встигнути до виходу на роботу денної зміни рабів і слуг - змішавшись з ними, на вході не приверне нічиєї особливої уваги. А якщо вже хтось з варти і надумає придивитися до молодої дівчини, то на цей випадок на грудях висіла її половинка від артефакту лічини, вдягнена на шию міцним шнуром. Вже не вперше за останні тче пробиралася так до палацу, і ні у кого це не викликало підозр. Рабиня, зі своєю половинкою лічини, зображувала всю ніч наложницю в її кімнатах, а Ламіноль проводила ночі в місті. Зараз вона була закутана в невибагливе, але нове сарі, на ногах недороге, добротне взуття, непоказні прикраси на руках і голові - за мірками цього району дуже пристойний вигляд. Але стривожений вираз обличчя ніяк не в'язався із зовнішністю – темні кола під очима, загострені вилиці і нервово стиснені губи. Думки в голові красуні були такими ж неспокійними: «Що робити? Що робити? Нічого не виходить. Ось вже п'яту зюф я працюю у веселому будинку тіточки Це - і нічого! Усі ці смердючі робітники, фермери з навколишніх сіл, нетверезі воїни й зухвалі купці-сірі - як вони усі набридли! І навіщо я зважилася на це! А зараз вже немає виходу - ця отруйна тварюка, Каліса, якось вивідала про мою нічну відсутність у гаремі! Їй замало тих прикрас, що раніше віддала, нахабно вимагає аби я у князя далі й далі нові випрошувала. Ніби знає, дочка лоо’таргі, що Алєхоель до мене все рідше заходить, а про подарунки від нього вже й позабула». У роздратуванні сильно метнула затиснутий в руці камінчик в товсту ранса{ Ранса - дрібна ящірка, гола сірувата шкіра, лапи з гострими кігтями, тонкий щурячий хвіст. Всеїдна, живуча, хитра. Символ жадібності, спритності.}, яка ліниво перебігала вулицю впоперек. Не влучила. Ранса зупинилася, зневажливо скосилася на кривдницю і знову неквапливо затрусила далі. Й тут невдача. На очі Ламіноль набігли пекучі сльози.

П'ять зюф тому, після розмови з шіварі Берулією, вона наважилася найнятися на роботу в один з борделів Зеленого хвоста - пристойний недорогий заклад, який охоче відвідували місцеві жителі та гості Ткета. Ніхто не запитував молоду лэмаржку про причини, ніхто не читав повчань - заробіток, як заробіток. Може потрібно назбирати грошей на пристойний одяг, або заборгувала за лікування родичів - яка різниця, нікому не цікаві її справи. Часто бувало, що у борделі знайомилося майбутнє подружжя. Звичайно, це було у більшості серед кастагі і злидарів-сірих, де для укладення офіційного шлюбу не вимагалося обговорювати складні бахсати з умовами розділу майна та прав партнерів до і після одруження. Багато було і чоловічих борделів, в яких молоді лємарги так само вирішували свої фінансові проблеми - купівлю якісної зброї, сплату навчання, повернення боргу. У лємаргському суспільстві це не вважалося чимось ганебним, хоча ставилися до такого заробітку з неабиякою часткою поблажливості: тобто, немає у лємарга або лємаржки ніяких здібностей і талантів, окрім наданих батьками й природою, немає волі і сил на щось більше. До відвідувачів цих закладів теж ставилися з усмішкою: ну, не хоче він або вона витрачати час, щоб зацікавити вподобаного партнера, ну і гаразд. Хоча при вільних засадах лємаргського суспільства позашлюбний чи дошлюбний сексуальний зв'язок не вважався чимось негожим або ганебним. Не буде ж ніхто засуджувати за ковток прохолодної води в спекотний день? Навіть якщо він зроблений з чужого кухля? Набагато страшніше була зрада сім'ї, роду або клану, яка спричиняла до втрати в статусі, доходах або правах. За це карали швидко і жорстко. Були, звичайно, і заклади, де працювали з примусу - в покарання, за борги або з персоналом з рабів. Найчастіше їх утримували для прихильників всілякої вибагливості та надмірностей. Але і цього ніхто особливо не соромився, що ж - таке наше життя, яке має багато різних боків, і якщо не говорити про них, то вони все одно ніде не подінуться. Загалом, після швидкої розмови з Ламіноль, тітонька Це оглянула її тіло, похвалила трохи дивну для лємаржки зовнішність, припускаючи високий попит у відвідувачів. Потім розповіла правила і без особливих подальших розпитувань відвела наложницю до загального залу на огляд клієнтів. Дівчина сподівалася, за відсутності князя уночі, відвідуючи веселий будинок три або чотири рази кожну зюф, швидко завагітніти від клієнтів-нижчих. І тоді її оберігатимуть хоча б до народження дитини.

«Дурна, дурна, тобі знову не таланить!» Думки невпинно крутилися навколо одного і того самого. «Добре хоч князь доки нічого не помічає. Хоча, чому добре? Не помічає, бо не звертає на мене увагу, а це аж ніяк не добре. Натомість звернула увагу Каліса, каштелянка палацу. Як же вона довідалася про мої походеньки до міста? Стежить? Не схоже, та і навіщо це їй? Добре, що не знає, куди і для чого, бо тоді я давно вже вила б у підземеллі її страшної хазяйки, а клан був би покараний Алэхоелем. Довелося поступитися каштелянці великою частиною подарунків князя і віддавати усі гроші, зароблені у веселому будинку, а це теж чимало». Тут вона усміхнулася з якоюсь прихованою гордістю: «Я ж нині краща у тіточки Це! Вона збільшила мою долю на дві частини і пропонує винайняти окремий будиночок, щоб не доводилося ходити до неї ночами. Якби вона знала, що я не дочка ремісника-сірого, а наложниця князя Ткета, то з переляку, напевно, задушилася б. Або, швидше за все, наказала б мене по-тихому придавити, поки ніхто не дізнався, де й у кого працюю. Нехай би вже так, ніж далі нескінченний потік цих смердючих тіл й здирства Каліси».

Струнка фігурка вже наближалася до межі району Зеленого хвоста з Казанком, районом ремісників. Вулиці, як й до того, були порожні, рідкісні зустрічні перехожі не звертали на неї уваги. Вона теж особливо до них не вдивлялася, попри те, що для стороннього вийти в цей час із Зеленого хвоста цілим і не пограбованим, було скрутно, навіть якщо він був сильним чоловіком. Ламіноль була добре обізнана про домовленість тіточки Це з кланом Найтихіших і регулярно сплачувані суми. Звичайно, завжди можна було наскочити на яких-небудь покидьків, ізгоїв поза кланами, але вона цього не боялася. Для цього є швидкі ноги, камінчик в руці для відвертання уваги і невеликий ніж на поясі, в складках сарі, на самий прикінцевий випадок. Тому не дуже злякалася, коли з-за невисокої скошеної убік огорожі, навперейми вийшла фігура в довгому сірому плащі-накидці з капюшоном, глибоко насуненим на обличчя. Дівчина трохи змінила напрям руху, маючи намір розминутися з зустрічним на відстані не менше двох витягнутих рук. Фігура у плащі миттєво збочила, перекриваючи вільний шлях. Наложниця зупинилася, уважно вдивляючись в незнайомця, перекочуючи в правій руці два дрібні гладкі камінчики, і намагаючись швидко оцінити ситуацію.

- Світлого тче… шановний. - Не виказуючи занепокоєння, звернулася до незнайомця. Це точно був чоловік, пластику рухів складно було не побачити. - У вас є якісь питання до бідної робітниці веселого будинку тіточки Це? Я чимось скривдила вас або не надала під час зустрічі належного задоволення? Завітайте знову завтра уночі в «Ароматну квітку» і я з задоволенням все виправлю. Або у вас є бажання перевірити мій кошіль? Але свою долю я ніколи не ношу з собою. Крім того, тітонька Це регулярно робить підношення клану Найтихіших, й вони будуть невдоволені, якщо її робітників хтось кривдитиме.

У відповідь на ці слова фігура відкинула капюшон і плавним рухом розвела поли накидки у боки. «Погано, дуже погано». На тлі останніх роздумів ця думка промайнула звично понуро. Навпроти стояв міцно збитий воїн середнього віку. Кастовий пояс був прикритий легкою якісною бронею, ноги, щільно обтягнуті лосинами з шкіри джара, були упевнено розставлені врізнобіч і взуті в зручні невисокі чобітки. Непримітне спокійне обличчя, очі без жодного виразу, які уважно стежать за нею. Волосся, перевите в тугу товсту кіску. Права рука на п’яті руків’я короткого клинка в потертих піхвах, ліва спокійно звисає повз прочинену сумку на боці. «Звичайний воїн-найманець, досвідчений, небезпечний. З сірих, можливо з бідного клану білих. Такому грабунком перехожих в Зеленому хвості не з руки займатися. Навіщо я йому? Незрозуміло і погано… дуже погано». Думки заметушилися в гарячці. Не подаючи вигляду, дівчина не спиняючись белькотіла, відволікаючи увагу воїна і переминаючись з ноги на ногу, немов у нерішучості. При цьому з кожним рухом трохи зсувалася праворуч, до вузького просвіту між двома будинками.

- Крім того, що на мені вдягнуто, вам і узяти нема чого. А навіщо такому видатному воїнові жалюгідні ганчірки дівчини-сірої? Вони перепали мені задешево на ринку і навряд чи зацікавлять вашу подругу, шановний 'атці{'атці - закінчення до імені, що означає у воїнів один з чотирьох східців для рівнів військової майстерності. 'Атці - другий ступінь, «той, що дарує життя».}. Подивіться, це зовсім невибагливі речі, не варті уваги. Погляньте, забарвлення напрочуд сумовите, пасує лише жалюгідній кастагі, на зразок мене. Та і якість тканини зовсім нікчемна. Дивіться, я не брешу - лише не хочу, аби такий шанований воїн витрачав свій дорогоцінний час на таку жебрачку.

Воїн слухав із спокійною усмішкою на обличчі і не звертав ніякої уваги на високо підіткнуту нижню спідницю, на сарі, яке «випадково» спало з плечей, відкривши спокусливе коливання грудей від удаваного хвилювання. Вже майже наважившись раптово гайнути поміж будинками, Ламіноль застигла в нерішучості, не розуміючи причину крижаного спокою супротивника. Це насторожувало. У черговий раз посміхнувшись, воїн легким рухом брів вказав у бік рятівного проходу між будинками. Здивовано зиркнувши туди, дівчина побачила трохи в глибині ще одного воїна - майже точну копію першого, але з коротким списом в руках. Цей шлях був перекритий. Вже не намагаючись прикидатися, вона різко обернулася назад і з жахом вгледіла третього, який відрізав останній напрям. Не втрачаючи ні миті, наложниця кинулася ліворуч до невисокої огорожі, сподіваючись сховатися з іншого боку сусіднього будинку, одночасно в обличчя воїнові супротив неї полетіла пара камінчиків. На мить здалося, наче все вийде, але вже в стрибку, краєм ока Ламіноль відзначила змазані рухи воїна збоку, за якими несподівано відчула сильний удар об землю, після якого перехопило подих. Дівчина сиділа долу, скоцюбившись й тішачи забитий бік, здивовано дивилася на воїна зі списом, який незрозуміло яким чином за мить пересунувся впритул до неї. Такої швидкості артистка не очікувала. Не намагаючись обдумати ці блискавичні події, використала єдиний засіб, що залишився, - пронизливо заголосила на одній високій дзвінкій ноті. За дві вулиці починався район Казанок, і була слабка надія, що патрулі міської Канцелярії звернуть увагу на крик. Вони іноді проходжувалися там й тут, аби місцеві жителі остаточно не забували про існування влади. Вчителі з вокалу в клановій школі мали б честь нею заслужено пишатися - крик був високим, чистим, довгим і привертав увагу… Привертав увагу де завгодно, лише не в цьому районі Ткета. Сонно завовтузився в п'яному маренні ремісник-сірий в сусідній халупі, трохи розплющила одне око і одразу ж заснула дівчина-кастагі у нього на плечі. За два будинки нервово скинувся молодий злодій, підійшов до вікна, постояв, прислухаючись, і знову улігся на купу смердючого ганчір'я в кутку. У кінці вулиці обернувся на звук самотній перехожий і швидко прошмигнув за ріг. Одна лише товста ранса, нещодавно даремно скривджена молодою лємаржкою, зацікавлено підвелася на задні лапи, відвернена зойком від порпання у купі соковитих об'їдків.

Воїн зі списом несильно вдарив Ламіноль тупим кінцем держака в груди і крик вмить урвався. Дівчина сиділа під скошеним парканом, з відчаєм роздивляючись бійців, що мовчазно столи навпроти. «Це Фрілан’са підіслала, більше нема кому. Кому ще спаде на думку наймати таких професіоналів задля артистки-кастагі? Все скінчено, наразі я загинула».

Несподівано її увагу привернуло здивоване хмикання, що пролунало з іншого боку вулиці. Воїни теж озирнулися. Там, біля розхитаної хвіртки, стояв молодий білий в одній легенькій пов'язці на стегнах і уважно розглядав виниклу сцену. На його шиї висів кастовий пояс, вказуючи на статус воїна-білого - мабуть, у хлопця не було часу або бажання одягатися. Зовсім юний, напевно, лише нещодавно отримав кланову мітку. Струнка атлетична фігура без краплі зайвого жиру, ледача поза упевненого в собі хижака, і здивовано-зацікавлений вираз на обличчі. У пасмах сплутаного каштанового волосся застрягли сухі стебельця травички, потужні руки розкинуті в боки та лежать на гладенькій бойовій жердині, яка вмостилася на могутніх плечах. Випинаючись, грають грудні м'язи, обтягнуті гладкою шкірою, та розмірено піднімаються в такт дихання. З-під лівої руки виглядає личко гарненької лємаржки, що зацікавлено оглядає присутніх. На дівчині, на відміну від воїна, взагалі немає одягу, що її взагалі не бентежить.

- І хто це набрався нахабства турбувати мене цього вранішнього часу? - Голос воїна спокійний і глузливий. - Не можете домовитися з дівчиною по-доброму? Чи бракує грошей на оплату її послуг? Буває. Одначе, навіщо ж так голосити?

Воїни перезирнулися поміж собою, наперед виступив перший з них, напевно старший.

- Нам шкода, що перешкодили тобі займатися вправами… з жердиною, - теж глузливо відповів юнакові, скоса поглядаючи на голу красуню. - Це трапилось випадково і більше ми тебе не потурбуємо. Але… Не турбуй і ти нас. Чи це усього лише привід зробити перепочинок, не ганьблячи себе в очах подружки? Тоді можемо допомогти… Підмінити…

Товариші старшого нахабно посміхалися. У відповідь юний воїн зробив пару кроків вперед з хвіртки і зупинився навпроти трійці. Уважно оглянувши зухвальців, в звичній іронічній манері промовив:

- Дякую красно, допомоги не потребую. А силу моєї жердини можете перевірити особисто. На вибір - або першої, бойової, що у мене на плечах, або другої… домашнього прутня, який теж завжди зі мною. Хоча, перша, вважаю, вам не під силу - тому залишається другий. Так, безперечно, другий. Спочатку я не мав бажання втручатися, але ви змушуєте нахабною поведінкою.

Воїни навпроти білого спохмурніли і почали непомітно пересуватися, охоплюючи юнака з боків. Він спостерігав за цими діями, не знімаючи рук з жердини, лише змінив позицію ніг і трохи зігнув в колінах. Ламіноль почала ледве помітно відповзати у бік діри в паркані, намагаючись не привертати увагу навіть диханням. Старший з трійці воїнів заговорив, так само, як нещодавно говорила вона сама, в спробі відвернути увагу від наміру втечі:

- Напевно, юначе, ти нещодавно в Ткеті та не добре обізнаний місцевих звичаїв? Ми зараз в районі Зеленого хвоста і можемо робити з його мешканцями все, що заманеться. Не розумію, що примушує тебе вступати за цю нижчу? Якщо мало своєї красуні, то можеш забрати і цю за невелику суму - нам не шкода. Навіщо воїнам сваритися через дрібницю? Справді, друзі? Ми ж у своєму праві тут.

Права рука воїна була випростана вперед розкритою долонею, демонструючи мирні наміри, а ліва за спиною робила знаки двом товаришам. Потім вона пірнула під нижній край обладунків і витягла назовні невеликий метальний ніж. Закінчуючи останню фразу, він напівобернувся до напарників, оцінюючи і запам'ятовуючи їх положення, і, не міняючи виразу обличчя та плавної мови, різко метнув ніж в юнака. З цієї миті події закрутилися в прискореному темпі.

Юний воїн, низько присівши, пропустив ніж над собою, і одним довгим випадом спробував дістати кінцем жердини першого супротивника. Але того вже не було на місці - в зв'язці з товаришем атакував з боку. У кожного в руках була пара коротких клинків, якими вміло користувалися. Один з воїнів намагався широкими розлогими ударами обмежити пересування юнака, а інший глибокими випадами-уколами пробував дістати його. Тим часом увагу Ламіноль привернув третій з нападників. Знаходячись трохи ззаду від місця сутички, той швидко витягнув з сумки тонку сітку з прив’язаними по кінцях невеликими висячими місткостями, і вичікував момент для кидка. Двоє його товаришів тим часом невпинно насідали на юного білого, їх клинки зблискували по черзі то з одного, то з іншого боку. Воїни сходилися і розходилися, намагаючись остаточно скути пересування супротивника. Але молодий білий теж був відмінним бійцем, повітря злегка гуло, розігнане потужним обертанням жердини, відлякуючи наближення ворогів. Розмашисті, кругові рухи змінювалися різкими випадами на повну довжину зброї. Круговерть тіл пересунулась з одного боку вузької вулички до іншого, і завмерла, залишивши в повітрі хмару піднятого пилу. Супротивники розірвали дистанцію і переводили дихання, оцінюючи напрями наступної атаки.

Троє нападників наразі розташувалися у вигляді літери V, де верхні кінці утворили бійці з мечами, а в основі був воїн з сіткою і списом. Юнак стояв навпроти мечників, затиснувши жердину під пахвою лівої руки. Його погляд перебігав з одного супротивника на іншого, немов вирішуючи, з кого розпочати. Ось затримався на воїнові зі списом і сіткою, який під захистом двійки товаришів напівприкрив очі й почав щось зосереджено бурмотати. Погляд юнака стривожено блимнув, він з місця зробив довгий стрибок праворуч, до стіни будинку. Не зупиняючись, сильно відштовхнувся однією ногою від землі, а другою від стіни, немов горизонтально пробігаючи нею повз трійку суперників. Цьому допомагала бойова жердина, один кінець якої хлопець упер в землю, тримаючись за інший обома руками. Приземлившись за мить трохи збоку від воїна зі списом і тенетами, юнак націлив зброю одним кінцем до нього, і спритно провернув два широкі кільця-накладки. З жердини зірвалася невелика, з кулак, вогняна кулька і з гучним звуком вибухнув на нозі воїна зі списом. Пролунав зойк і вулицею потягнувся різкий нудотний запах горілих шкіри та м'яса. Не зупиняючись, молодий білий завдав міцного удару по голові підпаленого супротивника і, продовжуючи рух, вистрілив ще однією вогняною кулькою в іншого нападника. Цей постріл пролетів повз ціль, всього на пів долоні поряд з пахом мечника, але задля цього тому довелося відстрибнути у бік третього товариша і цим перекрити йому напрямок атаки. Юнак миттєво скористався затримкою – ковзнув два довгі кроки, і ось третій воїн скоцюрбився на землі, охопивши долонями ребра, які гули після сильного стусана кінцем жердини. Останній супротивник притиснувся спиною до огорожі і виставив поперед себе клинки. Воїн тривожно поглядав на товаришів, уважніше на того, що хитався трохи збоку білого, - шансів у них не було, а він ще міг втекти самостійно. Білий, притримуючи однією рукою спадаючу зі стегон легку пов'язку, звернувся до старшого з трійці нападаючих :

- Ви програли. Визнаєте це?

Перезирнувшись з товаришами, старший кивнув і відкинув списа у бік. Обидва його партнери поклали клинки на землю і відступили крок назад.

- Ми програли. Ти у своєму праві, білий, і можеш стерти наші сліди на своєму піску{ стерти наші сліди на своєму піску - ритуальна фраза визнання поразки. Походить від назви дуельного кодексу для двобою без використання магії - Сліди на піску.}. Що вибереш, пісок або воду{ пісок або воду? - за правилами дуельного кодексу для двобою без використання магії переможець може забрати три речі переможеного одразу («пісок») або поставити умову, яку буде виконано (чи ні) надалі («вода»). Аналог земного вислову «синиця в руці, або журавель у небі»}? - Старший повільно підвівся, намагаючись не спиратися на пошкоджену ногу.

- Не пригадую, коли це ви викликали мене на дуель, щоб зараз запитувати про ритуальний вибір. - Білий ще раз окинув поглядом чоловіків, що стояли навпроти. - Ви, сірі, взагалі не мали права на дуель білого, і я можу за це покарати. Але мені це не потрібно. Що у вас є? Якщо вже пропонуєте зробити вибір, як після офіційної дуелі, то виберу пісок. Показуйте.

Юнак підійшов до трійки і почав розглядати зброю та обладунки. Помітивши, що на неї ніхто не звертає уваги, Ламіноль поновила обережний рух, повільно відповзаючи до діри в огорожі. Проте через пару ті, коли вже думала що ця пригода закінчилася лише хвилюванням і парою подряпин, один з трійки невдах озирнувся в бік наложниці і повільно похитав головою з одного боку в інший. Палець його правої руки так само повільно гойднувся в жесті заборони біля самої рукояті метального ножа. «Що за ранок такий, невдача за невдачею!» - у відчаї подумала Ламіноль, слухняно завмираючі під парканом. «Зараз білий забере свою долю і піде красуватися перед подружкою, а ці найманці спокійнісінько заберуть мене наче виграний приз. Куди? Навіщо? Згадка про Найтихіших не справила найменшого враження. Хто ж вони? Як мені викрутитися? З юним білим домовитися було б значно легше». Тим часом білий забрав у всіх найманців кошелі з грошима, вибрав один клинок, два недорогі персні і розпитував старшого про його тенета з прив’язаними ємностями:

- Що за бридня? Навіщо тут ці посудини?

- Це тенета, які паралізують слабких магів. У посудинах особлива отрута, що потрапивши на шкіру викликає тимчасовий параліч і зниження особистого запасу хсіі. - Старший найманець відповідав чесно, з жалем поглядаючи на обговорюваний предмет.

- Хсіі… - Зневажливо протягнув білий. - Мені це без потреби. Втім, хоч продам. Скільки вона може коштувати?

Не встиг старший відповісти, як від паркану пролунав тихий голос Ламіноль :

- Чи не хоче високий воїн взяти в якості плати бідну дівчину? Я коштую значно більше, ніж цей жалюгідний виріб. Крім того, маю багато корисних талантів, які напевно можуть згодитися.

Наложниця почекала, поки на неї звернуть увагу, піднялася із землі і вклонилася за усіма правилами високого етикету. Білий здивовано підвів брови, а найманці стривожено перезирнулися. Юнак підійшов ближче до дівчини і встав так, щоб бачити разом усіх - Ламіноль і нещодавніх супротивників.

- І яка мені з тебе користь? Напевно…? - У відповідь на це питання артистка прийняла спокусливу позу і захоплено поглянула на юнака. Той самовдоволено усміхнувся і скосив око у бік огорожі, де зацікавлено виглядала гола подружка. - Навіщо мені двоє дівчат сьогодні? Рабиня мені не потрібна, а продавати тебе - довга морока, тим більше, що не знаю хто ти. Навіщо?

- Якщо високий пан дозволить торкнутися власної жердини, то я доведу, що він зробить такий вибір не даремно! - Ламіноль намагалася говорити як можна переконливіше і не зводила погляду з обличчя співрозмовника.

- Чув я, що в Ткеті взагалі вже забули про пристойність, але щоб таке... - Білий щиро здивувався. - Зараз?! Прямо тут?! Не розумію. Я вже казав, що друга дівчина мені сьогодні не потрібна.

- Високий ‘атці хибно мене зрозумів. - Наложниця нітрохи не зніяковіла і зробила маленький крок до воїна. - Я прошу дозволу торкнутися вашої зброї, а другу... жердину ви зможете довірити мені у будь-який час і у будь-якому місці пізніше, якщо побажаєте. Запевняю вас, я добре вправляюся з обома.

Зацікавлено поглядаючи на співрозмовницю, воїн простягнув жердину. Дівчина охопила долонями одно з кілець-накладок, яке повертав воїн перед тим, як вистрілити в супротивника вогнекулею. «Аби лише вдалося! Звичайні накопичувачі, невелика місткість – здається, я вірно оцінила цю бойову жердину з артефактом вогнекулі», - подумала, одночасно звертаючись до власного хсіітумбу і черпаючи крізь нього напряму з аури потрібну кількість хсіі. Два удари серця, немов шматком щільної матерії обмотали голову - усі звуки стали приглушеними, а очі пильно вдивлялися в накладки на жердині, немов зараз була глибока ніч. Спину обдало холодом, ноги в колінах зрадницьки затремтіли, і до горла підступив неприємний блювотний позив. Але наступної миті наложниця випустила зброю з рук і зробила крок назад з шанобливим уклоном, намагаючись непомітно витерти крапельку крові з кінчика носа. «Вдалося! У мене вийшло!» Вчителі кланової школи могли б ще раз сьогодні пишатися - ніколи раніше їй не вдавалося звертатися до хсіі так швидко і брати такий обсяг з власної аури. Був чималий ризик, що не зможе цього зробити або впаде знесилена, але минулося. «Якщо він зараз потягне мене до ліжка, то увесь план провалиться. Я не те, що рухатися, навіть підморгнути хлопцю не зможу. Хоча який план? Його ж немає… Поки воїн думає, потрібно вигадати, що збрехати. Може знову зіграти княжну, так вподобану Алєхоелем? Я вже звикла до цього образу». Ламіноль кинула погляд на юнака - той стояв, в задумі переводячи погляд із зарядженого накопичувача хсіі власної зброї на наложницю і назад. Пара найманців біля огорожі сіпнулася в його бік, але була зупинена різким жестом старшого. Білий, злегка обернувся до нещодавніх ворогів, тримаючи заряджену жердину обома руками за артефакт-накладку. Почекавши пару ті і не побачивши у суперників бажання до яких-небудь дій, він розслабився:

- Цю я теж забираю. Ви хочете піддати сумніву моє право?

- Ти у своєму праві, білий. - Старший найманців схилив коліно в традиційному уклоні, потім, мовчки, обернувся до своїх товаришів.

Юнак опустив жердину і обернувся до наложниці, більше не звертаючи уваги на переможених. Ламіноль, стойма похитуючись без сил, побачила краєм ока, як ті швидко зібрали залишену зброю і обладунки, та тихо зникли поміж будинками. На вулиці панувала тиша, зрідка перемежаючись далекими звуками великого міста, що прокидається для чергового дня. Звичайний ранок, звичайна подія для цього району, звичайне її закінчення. Сильніший переміг й отримав все, слабші втратили. Товста ранса розчаровано заходилася вивчати купу сміття - кров не пролилася, ці безглузді великі істоти не вбили один одного, а тому їй потрібно думати про їжу. У вічному протистоянні життя хтось виграв, хтось програв… а може бути, й навпаки, але поки ще не зрозумів цього.

- Так, Ткет - дивовижне місто. Не даремно я сюди завітав. - Юнак дивився на наложницю сміхотливими очима. - Хто ти, незнайомка? Навіщо тобі ризикувати в цій місцині і в цей час, якщо ти обдарована? Я слухаю…

Втомленим голосом артистка виклала злегка підправлений варіант п'єси про викрадену княжну. У обробці Ламіноль, вона була дочкою небагатого купчини-сірого з князівського роду, яку за борги сім'ї віддали в рабство клану князя Ткета. Там вона сподобалася самому князеві, але через це впала в немилість у його дружини. Вирішивши швидше викупитися з рабства, підробляла у веселому будинку вільними ночами. Дізнавшись про це, мстива дружина князя підіслала найманців, від яких великий воїн тільки-но її милостиво врятував. Наприкінці розповіді, дівчина внутрішньо пишалася, як швидко і вправно все вигадала. Начебто все передбачила, зайвого не набрехала і одразу позначила свою приналежність князеві, аби у юнака не виникло бажання відвести здобич з собою. Все ж-таки, спілкування з вищими останні зюф наклало на Ламіноль свій відбиток. Білий слухав уважно і начебто повірив. «Навряд чи він перевірятиме у князя цю історію, побоїться. А який красивий… справжній воїн-білий. Добре б якось його використати, коли вже так сталося. До магії ставиться зневажливо, чи означає, що він не обдарований? Що ж, може хоч з цим у мене вийде завагітніти? В усякому разі, це буде набагато приємніше, ніж робити те саме з різними виродками у веселому будинку тіточки Це». Зібравши останні сили, аби не впасти від слабкості, благально попросила юнака відпустити її до палацу князя. Зрізавши мініатюрним ножиком пасмо волосся, наложниця змочила його краплею крові і обіцяла завтра увечері прийти до нього туди, куди скаже. Після цього простягнула пасмо юнакові - наразі все стало докорінно схоже на сцену стародавньої клятви з якої-небудь історичної хроніки. У свою чергу, здивовано гмикнувши, білий сказав назву недорогого готелю і гордовито попрямував до голої красуні, яка терпляче очікувала за парканом.

Як дісталася палацу, Ламіноль не пам'ятала. Останнім спогадом, що залишився в голові, була мить, коли спромоглася крихтами залишків хсіі активувати свою половинку артефакту лічини. Опритомніла вже в купальні. Злегка боліли розтягнуті зв'язки на нозі, неприємно припікало від води садно на руці, нив бік і було нестерпно прикро за себе. Виплутатися з могутньої навали проблем ніяк не щастило - з кожним тче вони лише ускладнювалися і збільшувалися. Спроба вирішити одне питання призводила до появи декількох, більш заплутаних й гірших. «Що я зробила не так? Коли? Як перервати цей ланцюжок прикрих незрозумілих невдач?» Ці безрадісні питання не полишали красиву голівку Ламіноль вже давно, але відсьогодні почали відверто лякати...

…Так, ризик і азарт завжди були в крові лємаргів - і тому ця рідина завжди проливалася так рясно. Ніхто з цього не дивувався, ніхто не намагався змінити існуючий стан речей. Виграш сильного сприймався як належне і вітався, програш слабкого сприймався як належне і… теж вітався. Вірно та вчасно визначити хто ти наразі в швидкоплинній ситуації: сильний або слабкий - ось справжнє мистецтво. Що ти можеш собі дозволити робити безкарно, а за що можливо втратиш голову. Саме тому існували правила і в звичайному, і в магічному дуельному кодексі, які забороняли викликати на двобій чи дуель супротивника значно сильніше чи слабкіше - який в цьому сенс? Яка користь сильному? Про слабшого, годі і казати. Інша справа, коли суперники майже дорівнюють одне одному - тоді наслідок непередбачуваний та вагомий, і супротивники вимушені ризикувати, використовувати щось нове, викладатися повною мірою, до знемоги. Саме тоді переможець отримує не лише «шкуру» переможеного, але стає сильніше особисто. Саме у цьому наше застигле в обмеженнях суспільство, знаходило особливий, ні з чим незрівняний смак. Багато хто називає його смаком життя…»

Аркуші з архіву

Донесення главі Ордену Чистої хвилі від глави осередку хвилі(білої) князівства Тонг, східна н'Гапутра.

«…виконуючи рішення останньої наради Ордену, було посилено роботу зі збору відомостей щодо зникнення рабів-ванталь в містах князівства та можливих торгівельних взаєминах з повсталими у Вантаджу{ Вантаджу - в часи, що описуються в щоденнику Сорона, країна повсталих велетнів-ванталь. Знаходилася східніше Лоора.} Висновки за результатами роботи дозволяють зробити припущення про існування в князівстві таємного товариства допомоги рабам-ванталь і великих торгівельних зв'язках з містами бунтівників. Найприкріше припущення полягає в тому, що в злочинах помічені не лише самі раби-ванталь з міст князівства, але й багато лємаргів з найрізноманітніших кланів. Лише завдяки їх потуранню, гідному самого нещадного покарання, це стало можливим.

Найбільша кількість випадків відзначена в містечку Далітурєль, розташованому в князівстві Тонг нижче місця злиття лівого і правого рукавів річки Ханжамі. Це найближче до кордонів Вантаджу місто князівства. При аналізі різних випадків зникнення рабів-ванталь виявлено два основних напрями: неприхована втеча рабів та їх удаваний продаж. У першому випадку про зникнення раба повідомляє сам хазяїн, влаштовується гонитва силами воїнів міської Канцелярії, найчастіше невдала. З огляду на те, що від Далітурєля до кордону земель Вантаджу, країни повсталих рабів, лише півдюжини тче шляху густими лісами, - воїни міської Канцелярії і наші патрулі не встигають наздогнати утікачів. Нашими агентами була проведена робота, в результаті якої більшість військових кланів князівства почали висилати рейдові групи в прикордонну місцину для вилову рабів-втікачів, що мало наслідком різке зниження кількості втеч. Але, після скарг від торгових кланів в столицю, князеві міста Тонг'ко, на збитки від затриманих і пограбованих під виглядом догляду караванів, він заборонив це. Хочу звернути увагу шанованого глави Ордену, мудрого Направляючого Хвилю, що це було зроблено за мовчазної згоди глави осередку хвилі(червоної) князівства Тонг, який сам є князем заможного торгового клану і мав би вплинути на своїх партнерів. Не можу безпосередньо звинуватити його в потуранні жалюгідним рабам, але виявлена бездіяльність викликає подив. Проте, цікавіші випадки продажу рабів-ванталь, після яких їх більше ніхто не бачив. Відстежити куди і коли вони зникли, не уявляється можливим через майже повну відсутність скарг. Отримати відомості у нових хазяїв рабів також неможливо - найчастіше продаж оформлено на підставну особу. Спроби наших агентів відшукати декількох з них закінчилися невдало, по вказаних адресах в нетрях Тонг'ко і Далітурєля ніхто про нових власників нічого не чув. Крім того, двох агентів знайшли вбитими в Далітурєлі за допомогою отруєних голок лише за один-два таса після розпитувань, з чого можна зробити висновок про вияв уваги Найтихіших, оскільки це їх улюблений засіб тихої розправи в князівстві Тонг. Те, що це підставні особи і неправдиві продажі, опосередковано доводиться сумами, сплаченими за рабів. Вони як мінімум на третину перевищують існуючі в князівстві, до того ж використання рабів-ванталь останнім часом остаточно втратило сенс з-за їх небажання сумлінно виконувати волю хазяїв. Саме тому я не можу дати іншого тлумачення викупу рабів-ванталь за високою ціною, окрім як свідомо задля їх втечі до повсталих родичів. Крім того, серед викуплених і надалі зниклих рабів переважають навчені якомусь ремеслу, а не звичайні робітники каменярен чи шахт.

Не знімаючи з себе провини за припущені похибки, хочу звернути увагу шанованого глави Ордену, мудрого Направляючого Хвилю, що це стало можливим здебільшого з-за невизначеності політики Ордену в князівстві Тонг. Існуючий стан, коли Орден в князівстві представляють два конкуруючі співтовариства, - біле і червоне, призводить до прикрих помилок. Як голова осередку хвилі князівства Тонг (білої) звертаю увагу на неправдиве тлумачення власних обов'язків головою осередку хвилі князівства Тонг (червоної), що призвело до втрати пильності та послаблення контролю ситуації. Вважаю, що хвиля князівства Тонг(червона), яка складається переважно з представників торгових кланів і працівників Канцелярії князівства, не може(чи злочинно не бажає) розслідувати порушення, якщо в них замішані їх співкланівці чи торгові партнери. Прошу доручити це нам, хвилі князівства Тонг(білій), що складається з перевірених членів військових кланів, а мерзенних відступників нехай змиє жадана Чиста Хвиля!

В очікуванні волі Ордену і з чистими помислами, голова осередку хвилі(білої) князівства Тонг».

Резолюція на краях донесення: «Таємно скерувати п'ятірку Глибинного потоку за підтримки дюжини Бурхливого потоку для перевірки відомостей. У разі підтвердження інформації негідного главу осередку хвилі(червоної) усунути під виглядом пограбування Найтихіших. У разі хибності інформації негідного главу осередку хвилі(білої) усунути під виглядом нападу членів осередку хвилі(червоної). Після повернення доповісти негайно».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.