Глава 16. Щоденник Сорона

«Перелік робіт

у місті Бран'тоджу обов’язкових до виконання магічним відділом (Іскра) міської Канцелярії на 8-у коротку зюф брасії 5-ої лози опалу 6-го кільця з 8-ої дюжини періоду Кривавого листя ери Густої крони.

Приписано від руки : Звертаємо увагу усіх магів, як постійних службовців міської Канцелярії, так і найманих чи таких, які відбувають магічний обов'язок, на важливість відповідального ставлення до виконання завдань, покладених на них цим списком. У разі надходження скарг з інших відділів Канцелярії на неякісне виконання шанованими магами власних обов'язків, їх імена з вказівкою недоліків, будуть повідомлені раді обдарованих міста (з подальшим пониженням особистого рейтингу порушників!!!).

Волею Ради Канцелярії міста Бран та за схвалення Ока Ради, магам Канцелярії у вказану зюф пропонується виконати наступні роботи:

- магам підвідділу під керівництвом лоо’зі Трасолла: перше, сприяти Торговому відділу Канцелярії, що іменується Мішок, у встановленні справжньої магічної місткості артефактів (не занижувати місткість! викриті будуть покарані!), які ввозяться до міста; друге, разом з міською вартою, що іменується Іклами, провести огляд крамниць зброярів Димного району з метою виявлення заборонених до виготовлення і продажу магічних виробів.

- магам підвідділу під керівництвом лоо’ткуміль Салесії: направити усіх магів, які прибули задля виконання магічного обов'язку, на дозарядку накопичувачів міцності мостів в районі Клинків, потім бруківки головного шляха…».

«Не меншим за складністю питанням, ніж стосунки між кастами і кланами, було: кого ж вважати лоо’таргі? За безліч кілець самоудосконалення під впливом хсіі лємаргами були створені різноманітні артефакти й ритуали, які дозволяють отримувати і закріплювати унікальні відмінності у власному організмі. Багато з стародавніх та нинішніх кланів вищих було започатковано як співтовариства лємаргів, які мають здатність краще за все змінюватися у потрібному напрямі розвитку: у воїнів це може бути посилена витривалість або зір, у магів - здатність тоншого сприйняття чи управління хсіі однієї з пар стихій. Члени співтовариства, не здатні отримати унікальні кланові навички або які отримали інші, не потрібні уміння, ніколи не матимуть високого рейтингу і не можуть розраховувати на повну підтримку клану. Таким доводиться сподіватися лише на сім'ю або рід - саме вони беруть на себе велику частину турботи про невдаху, використовуючи його, де можливо. В деяких випадках, якщо сім'я або рід слабкі, невдахи навіть можуть перетворитися на вигнанців. Подібно до цього, лоо’таргі є такими само вдосконаленими або зміненими (кому як подобається називати) істотами, і до них застосовуються ті самі вимоги - якщо отримане лоо’таргі удосконалення корисне, то і він корисний, а якщо ні - ось тоді істота й перетворюється на злісне чудовисько! До того ж, не сама по собі, а лише в очах власного творця та оточуючих. Поводяться з нею приблизно так само, як в кланах з невдахами - використовують, де можуть, а якщо ні, то виганяють. Природа сама визначить належне їм місце. «Тарайя тумбі рок'асі тєрнуаль», що означає: Сильне насіння проросте й на голій скелі. Проте, існує і старіший варіант цього прислів'я, який частіше використовується у вищих кастах : «Т'аперол тумбі рок'аси тєрнуаль» - «Гідне насіння проросте й на голій скелі».

Чи був я гідний? Не знаю, але вважати себе невдахою теж не хочу...

* * *

У великому залі на другому поверсі палацу, улюбленому місці відпочинку першого носа князя Алєхоеля, панувало незвичне пожвавлення. У прочинені навстіж, з нагоди запланованої вечері, широкі бічні двері раз у раз тінню сновигали слуги з тацями, уставленими різним посудом, химерними карафами, вазами з духм'яно пахнучими квітками. Від широких вікон, завішених тонкою напівпрозорою тканиною, вже відчутно тягнуло вечірньою прохолодою. Разом з нею, з темряви на світло яскравих світляків, намагалися пробитися хмари дрібної мошви, які налітали вечорами з боку річки.

- Не забули сітку від комах? - Фрілан’са особисто керувала підготовкою. Вона відсунула тканину і уважно оглянула густе павутиння з безліччю смарагдових павучків, яке надійно перегороджувало шлях надокучливій мошві. - Чому узяли прядильників зеленого кольору? Я ж казала ЖОВТИХ!!

Від вереску хазяйки увесь зал на мить завмер, потім продовжив зосереджений рух, передбачливо утворивши навкруги магині чимале коло безпеки.

- Велика, це моя вказівка. - Втрутилася Каліса. - Жовтих не було, і я подумала, що нехай вже будуть зелені, ніж взагалі ніяких. Адже знаю, ви не любите артефакти вогняної завіси.

- Добре. - Магиня вмить заспокоїлася, вона була в чудовому гуморі. - А ти чого це досі тут? Зайнятися нема чим? Йди, перевір як там все... Ну, ти розумієш? Для мене це зараз набагато важливіше, ніж навіть взагалі відсутність завіс на вікнах. Думаю, мої запрошені швидко забудуть про ці дрібні порушення правил.

Вона кумедно наморщила носик і похнюпилася, немов підліток, Каліса у відповідь теж тихенько гигикнула.

- Пробач, велика, я трохи заклопоталася після нашої позавчорашньої вечірки… ну, що була у вашому нижньому залі... - Кастелянша облизнула несподівано пересохлі губи, потім легко провела кінчиками пальців по добре помітних темних колах під очима. - Анітрохи не виспалася, всього пару тас вдалося урвати - адже потрібно все проконтролювати особисто.

- Не випинайся, Каліса! Я і так бачу твою відданість, і ти отримаєш належне! - Фрілан’са з усмішкою поплескала подругу-служницю по щоці. - Чи вирішила не втратити ще кілька серебрушок на закупівлі квітів? Так, маленька скнара?

- Що ви, велика! Як ви могли…! - В удаваному обуренні каштелянка схилила голову і затулила обличчя руками. Плечі злегка здригалися, немов від насилу стримуваних ридань, але крізь трохи розчепірені пальці за магинею спостерігало уважне усміхнене око. – Я навіть подумки... усе життя на благо великої... як ви могли…

Страшна Фрілан’са, яка ледве сягала плеча повненькій служниці, з таким самим удаваним співчуттям наблизилася до неї, погладила по волоссю під кастовим шарфом, який трохи збився убік, і майже нечутно роздратовано просичала на вухо:

- Не перегравай, Каліса! У тебе дуже погано виходить. Мені навіть страшно стає від думки, що князь тебе розкусить у ту мить, як повідомиш про пограбування сховища. Промовляєш, немов крізь сміх, а потрібно - немов крізь страх. Он, навіть слуги і раби на тебе з недовірою косяться!

Вона м'яко відсторонилася від каштелянки і задумливо провела вказівним пальчиком по її обличчю, неспішно спустилася до шиї і нижче, до грудей, які помітно випинали з-під сарі. Каліса трохи прогнулася, демонструючи задоволення, але зненацька здригнулася після почутої від хазяйки фрази.

- На жаль, ти змушуєш мене власною легковажністю... Так от, щоб було легше промовляти, немов крізь страх: якщо ти погано щось зробиш сьогодні, помилишся, будеш непереконлива - я зустрінуся з тобою в нашому улюбленому нижньому залі... Одначе цього разу саме на тобі перевірю, за який час розтане проморожений до скляного дзвону прутень раба, коли ввести його партнерці до... Ну, ти ж пам'ятаєш отой потішний жарт з цим здорованем-чоловічком та рабинею, придуманий позавчора? Так? Я добре пам'ятаю...

Магиня не дочекалася відповіді на питання, яскраве сарі каштелянки промайнуло в дверях. Ледве помітна посмішка торкнулась маленького рота Фрілан’са, і в наступний момент він широко розкрився від крику:

- Хто сказав принести блюдо з грибами? Старшого кухаря до мене!

Метушня в залі тривала, внесли чотири невисокі кам'яні столи і поставили квадратом. Після чергового вереску хазяйки один стіл відсунули, аби поставити посередині величезну низьку чашу-квітник. Декілька рабів бігало туди-сюди, міняючи стільці і зручні ложа - магиня довго не могла визначитися, що краще. «Потрібно терміново когось страчувати, бо ворушаться наче слимаки в сиропі». Фрілан’са зупинилася біля столика з незавершеною партією в маги-воїни і оцінюче оглядала присутніх. Й раби-люди і слуги-лємарги чудово знали цей погляд - швидкість пересуванння стрімко почала зростати, магиня розслабилася.

* * *

В цей час каштелянка поспіхом прямувала на нижні яруси палацу, від швидкої ходи кінці традиційної хустки-шарфа розвівалися поза спиною. Вона минула перший рівень, спустилася широкими сходами на другий і вже там нарешті зупинилася. «Хазяйка нервує, перелякала мене. Хоча, помиляюся, вона завжди нервує, а нині майже на межі. Цікаво, велика це без жартів сказала?» На обличчя жінки набігла тінь занепокоєння. «Та ні, не може бути! У неї немає відданішої служниці, ніж я… і розумнішої... і кмітливішої. Адже запам'ятала мій жарт з рабом!» Каліса вдоволено посміхнулася, повертаючи в напівтемряву величезного проходу на третьому нижньому ярусі палацу. Ще трохи, черговий спуск сходами - і вона вийшла до великого квадратного приміщення, освітленого декількома світляками. Сірі кам'яні стіни без будь-яких прикрас, два величезні проходи ліворуч і праворуч, перекриті воротами з дуже товстих кам'яних грат. Біля глухої стіни між проходами дюжина низьких кам'яних лож-постаментів, на кожному з яких може розміститися не менше чотирьох дорослих воїнів. Над ними в головах зі стіни стирчать товсті кам'яні кільця, з двох звисають шматки на пару ланок такого ж товстого, але вже мідного ланцюга, відсвічуючи тьмяною зеленню. Посередині залу довгий кам'яний жолоб під нахилом: з лівого боку ребром високої колони стікає тонкий струмочок, біжить цим широким жолобом і зникає у отворі невисокої стіни на іншому кінці. Є бажання, пий воду біля колони, або умивайся трохи далі, а кому закортить після обід - може усамітнитися за стінкою.

Караульне приміщення біля входу в казарми рабів каштелянка бачила неодноразово і уваги на дрібниці, які відкрилися, не звернула. Заклопотано підійшовши до старшого караулу, вимогливо запитала:

- Як там мої? Нормально? Їх годували тим, що я залишила?

Воїн середнього віку у важкій бронзовій кірасі знехотя відірвався від поглинання гостро пахнучої червоно-зеленої маси. Він сидів на великому ложі-постаменті в оточенні дюжини таких самих бійців, одягнених в однакову важку броню, їх довгі списи з широкими лезами на кінцях були рядком притулені до стіни.

- Каліса, ось вже кільце, як охорону казарм здійснюють воїни клану, а не наглядачі-ванталь, а ти все не звикнеш. Ти сіра, хоч і каштелянка палацу і служниця першого носа князя, я не повинен перед тобою звітувати. Тим більше, що твоїх рабів тут немає.

Воїн знову уткнувся в миску, а Калісу перекосило від зневажливих усмішок його сусідів. Іншим разом підняла б добрячу бучу, попри те, що старший караулу був членом клану, а вона лише служницею-сірою. Ти ба, вищий він. Іноді, краще бути такою служницею як вона, ніж таким співкланівцем як він. Напевно, слуга клану, який навіть не спромігся зробити належний клановий внесок, - хто ж добровільно піде сюди в караул. Але зараз чомусь не до місця згадалася обіцянка Фрілан’са, і каштелянка стрималася... як вдалося.

- Я припустила нетактовність, найсильніший. - Каліса мстиво примружилася і удавано спокійно промовила. - На жаль, одразу не зміркувала, а чим слуги клану відрізняються від охоронців, які були тут кільце тому. Звичайно, окрім розмірів... Можливо, і не потрібно було робити заміну, так? Тоді і вам би знайшлася робота трохи краще? Проте це не моя справа, куди вже мені, сіренькій. Я лише виконую накази хазяйки як розумію і якщо ви, найсильніший, не задоволені цим - можу повідомити перший ніс про власну провину… і про ваше невдоволення.

Старший караулу мало не вдавився після слів відвідувачки, скосив очі у бік товаришів по службі, - ті старанно робили вигляд, ніби нічого не чули. Показово доїв до кінця під байдужим поглядом каштелянки, відставив керамічну миску убік, незадоволено кивнув двом з караулу, і попрямував до правих воріт.

- Ви тримаєте рабів-лємаргів разом з ванталь? - Здивувалася відвідувачка. - Якщо їх вбили, велика заморозить вам мозок.

- Ні, раби княгині в лівих казармах і з ними все добре. Я лише хочу нагадати тобі, сіра, в чому різниця між нами і ванталь. Занадто рідко лємарги бачать веретнів від початку повстання і почали забувати, що вони таке. - Промовляючи ці слова, воїн приклав медальйон-артефакт, який висів у нього на шиї поверх кіраси, до гнізда в стулках воріт, двоє супроводжуючих відставили списи убік та із зусиллям налягли на масивну половину грат. - Ванталь створили давно, в період війни між магічними князівствами Лоора і військовими князівствами н’Гапутри. Тоді ці розумні лоо’таргі дозволили змінити хід війни на нашу користь - чудовиськам достатньо було вказати ціль, й вони її знищували. Ніяких ланцюгів для сковування, ніяких погоничів для управління, ніяких помилкових нападів на власні війська - всього того, чим так сумно відомі інші бойові лоо’таргі. Війна була виграна, але після... Після комусь спало на думку використати ванталь у якості звичайних рабів. Величезних розумних бойових лоо’таргі, які мають певну обдарованість, хоча здебільшого елементарними закляттями стихій Вогню, Льоду, Каменю, Води. Минула дюжина кілець й за їх допомоги вже виробляли дві третини всієї продукції Каструма. Це було в Еру Густої крони - період Ривка, потім період Ситих тче, здогадуєшся сіренька, звідки ці назви? Ванталь вчилися, створили співтовариства в рабських казармах, де їх утримували, і дюжину кілець тому підняли повстання проти нас.

Воїни насилу відсунули одну половинку брами, і старший пройшов всередину, Каліса попрямувала за ним. Мовчки проминули один поворот величезного коридору - в стінах почали траплятися такі самі величезні гратчасті кам'яні ворота, як були на вході. За більшістю з них було темно, в небагатьох горіло світло. В повітрі ледь запахло помиями і вогкістю підземелля. На стінах коридору тьмяно мерехтіли самотні світляки, стелею розповзалися великі плями флуоресцуючої плісняви. Каліса з цікавістю розглядала крізь грати великі, в два-три зрости звичайного лємарга, фігури ванталь - побачити їх на вулицях Ткета давно стало рідкістю. Деякі щось робили, сидячи на кам'яних стільцях-тумбах біля великих кам'яних столів; інші лежали, їли, сміялися, загалом, займалися звичайними справами. Але усі розмови замовкали, коли ванталь бачили крокуючих повз камери лємаргів. Старший караулу зупинився біля одних грат, за якими було видно великий зал із столом-верстаком висотою з Калісу, щільно уставлений різним інструментом. За ним сидів, втомлено опустивши руки на коліна, чоловік ванталь, роздивляючись щось на чистій кам'яній підлозі. Почувши кроки, обернувся і здивовано поглянув у бік грат.

- Це Вілунд. Він вважається старшим серед наших ванталь, всі його слухаються. Нас - не завжди. - Воїн зморщився, але продовжив. - Тут ті, хто вміє що-небудь робити і не втік. Більшість з ванталь працюють в кар'єрах, шахтах, на перенесенні вантажів, штовхають колеса насосів і механізмів. Виконують будь-які важкі роботи. Вірніше сказати, виконували. Зараз ці потвори вимагають плати за свою працю або втікають до родичів у Вантаджу, де вільні ванталь побудували міста і розвивають різні ремесла. Їх ловлять, повертають назад, карають, страчують… якщо можуть. Вони ж створювалися як бойові лоо’таргі, навіть ті, хто народився вже після війни. Скажи Вілунд, що зроблять твої сусіди ванталь, якщо їх поставити в караул на охорону цих казарм?

Ванталь встав зі свого масивного табурета, зробив кілька кроків до грат і відповів низьким голосом, який луною відбивався від стін:

- Втечуть і випустять усіх інших. Вірніше, спочатку випустять усіх інших, потім втечуть.

- А чому не роблять цього зараз?

- Ми знаємо, що ви можете затопити казарми або отруїти усіх, якщо почнемо бунт. Тому ми цього не зробимо, і відроблятимо їжу та зілля, доки ви їх надаєте. Ті, хто тут залишився, поки що слухають мене і хочуть домовитися.

Ванталь поклав величезні долоні на лозини грат і тихенько їх струсив. З пазів кріплення в стінах посипалися дрібні камінчики, великий накопичувач хсіі в стелі над гратами засвітився блідим кольором, посилюючи міцність каменю. Каліса з переляку відсахнулася, зробила крок назад і вперлася спиною в кірасу воїна. Поверталися вони в мовчанні, а на виході воїн сказав:

- Цей ще з тих, хто на роботи ходить, а є такі, що звідси взагалі виходити відмовилися - їм до казарм усе необхідне для роботи приносять. Так і працюють, аби прогодуватися. Ну як, сіренька, хочеш знову ванталь в караул?

- Ні, не хочу, але це не моя справа - князеві вирішувати, як з ними повестися. То даєш мені рабів чи сказати великій, що ти занадто заклопотаний вихованням ванталь?

Воїн, мовчки, попрямував до лівих воріт, де в колишніх казармах рабів-ванталь зараз тримали рабів-лємаргів та рабів-чоловічків. Не усіх, а лише тих, хто був настільки безглуздий, щоб сподіватися втекти. Або тих, хто завжди має бути під рукою в потрібний момент.

Восьмеро в першій від входу кімнаті були саме з потрібних, дуже потрібних. Каліса розглядала чоловіків, нишком скошуючі очі на воїна - чи не запідозрив чого. Але, після екскурсії до ванталь і сповіді, яка випадково прорвалася, той байдуже зняв замок на значно дрібніших, ніж у ванталь, гратах і відступив у бік.

- Випийте води. Всі. У мене не буде часу дати вам напитися, - скомандувала каштелянка. Вісімка лємаргів тихо потягнулася до простягнутої шкіряної фляги, потім по кивку Каліси потрусила за нею швидким кроком.

- Супровід потрібно? - Почула лємаржка в спину запізніле питання.

- Це не ванталь, не варто турбуватися. - Пролунало у відповідь старшому караулу з-за рогу.

За дві дюжини ті Каліса вже знімала спеціальним ключем-артефактом магічний захист з дверей до сховища клану. На випадок несподіваних свідків усі восьмеро «рабів» тримали в руках відра, ганчірки і будівельний інструмент. Дарма, що майже ніч на дворі - хранитель за необхідності засвідчить: це за його особистим розпорядженням. Невеликі бронзові дверцята на першому нижньому ярусі палацу приховували приміщення з найціннішими артефактами клану, і ніхто б не міг уявити, що цей найсильніший захист можна так легко обійти. Хоча ніхто б не міг уявити, що обходити будуть за допомоги саме того, хто повинен зберігати секрет більше власного життя. Ключ-артефакт нагрівся в руках у лємаржки і розсипався сіруватим порохом, вона відійшла убік і кивнула «рабам». З групи висунувся невисокий сухорлявий чоловік з густими бровами і, неквапливо дзенькаючи інструментом, завовтузився із звичайним замком: аби все виглядало по-справжньому, необхідно було залишити сліди злому. Гучне клацання змусило Калісу підстрибнути на місці, що викликало скупі усмішки «рабів», і двері до сховища клану прочинилися. Кастелянша перша увійшла всередину і запалила яскравий світляк, затамувавши подих.

Коли очі звикли до світла, здивовано озирнулася навкруги. Куп коштовних каменів ніде не було видно, в повітрі не виблискувало від струменів хсіі - сховище клану нагадувало звичайну комору для речей в крамниці лахмітника-кастагі. У досить великій кімнаті стояло декілька рядів бронзових стелажів, а під стінами в ряд скрині і великі керамічні глеки. Стелажі були завалені найрізноманітними речами, більшість з яких складали зброя і обладунки. «Видати Тихим зброю і обладунки», - згадала Каліса. Вона обернулася і побачила праворуч від дверей великий мішок, який глухо задзвенів, коли штовхнула ногою.

- Швидше, розбираємо зброю і ховаємося. - Наказала лємаржка, вивалюючи вміст на підлогу і розпрямляючи спорожнілий мішок. - Ось пляшка з еліксиром нічного зору - кожен робить по три ковтки. Кожен! Щоб я бачила!

«Так, з цим все. Поки вони риються, потрібно набрати артефактів, які потім підкину до кімнати артистки. Як там наказала велика: брати те, що виглядає яскравіше і красивіше, аби було схоже на вподобане недолугою дівчиною-кастагі, яка мало тямить в артефактах. Ага, ось це, ось це, ще це… Досить? Ага, а це що за скринька? Красива, теж беру. Так, трохи каменів з іншої скрині, трохи собі в кошіль - ось зараз все».

- Ну, чого дивимося? Зброю до рук і ховаємося. - На очах здивованої каштелянки вісімка Найтихіших немов розчинилася в кімнаті. Каліса пройшла до дверей і поставила біля них напів заповнений мішок. Трохи подумала і узяла його з собою. Вже прикриваючи двері, згадала наказ пані і промовила у вузьку щілину: - Не надумайте самі тут що-небудь узяти!

Марно почекала відповідь і додала: - Наступні, хто сюди увійде... ви знаєте, що потрібно зробити.

«У мене не більше ніж пів таса, аби привести сюди білого з Ламіноль. Потім негайно до великої і князя. По закінчені таса Найтихіші почнуть помирати, десь перед появою верхівки клану. Хазяйка запевнила, наче отрута в еліксирі надійна. Потрібно поспішати, поки велика там князя розважає».

* * *

А в залі Фрілан’са тим часом теж розливалися водоспади отрути - не такі смертельні, як в еліксирі, але від цього не менш неприємні. Біля щільно заставлених блюдами і напоями бенкетних столів напівлежали троє лємаргів і, в'яло жестикулюючи, прислухалися до чвари Алєхоеля і Фрілан’са, яка тривала вже більше таса. Ні для двох членів ради клану, ні для хранителя артефактів стосунки між князем і його першим носом не були таємницею. «Два» - показав пальцями повнуватий лємарг ліворуч у багатому кастовому поясі з двома кінцями. «На князя» - додав уточнення він же, показуючи пальцем руки на власний статевий орган. «Три» - відповів його сусід, молодий на вигляд красень. «На княгиню» - він зробив рух долонями, немов огладжуючи в повітрі жіночі груди, потім поглянув через плече на худеньку Фрілан’са, смішно скривився в усмішці і замість огладжування, зробив жест, ніби шукає груди і не може знайти. Його повнуватий співрозмовник мало не вдавився від сміху, потім стривожено скосив очі у бік пари, яка не припиняючи лаялась. Заспокоївшись, повернув голову до третього за столом, маленького чоловіка з дрібними рисами обличчя, який єдиний з трійці з увагою прислухався до розмови між подружжям. Маленький чоловік відчув погляди співтрапезників, які вимогливо схрестилися на ньому, поглянув на повторення жестів, і роздратовано похитав головою у запереченні - було видно, що робити ставки він не має анінайменшого бажання. Стривожено кинувши оком на веселих членів ради, хранитель артефактів нашорошив вуха, пильно прислухаючись до тривалої суперечки біля столика, який стояв неподалік з розставленими фігурами незакінченої партії.

- …та що ви кажите, велика? Я? Невдячний син кастагі, який облудою витягнув тебе з рідного клану? - Обличчям князя Алєхоеля блукала легка поблажлива посмішка, яка періодично змінювалася здивованим виразом з витягнутими трубочкою губами. Він стояв навпроти Фрілан’са, заклавши руки за спину, трохи схиливши голову і погойдуючись з п'яти на носок. Фігура князя нависала згори над маленькою магинею, й іноді здавалося, ніби він зараз поцілує дружину у маківку. - Фрілан’са, ти здається забула, як твій клан вмовляв нас погодитися на цей сумнівний бахсат? Втім, я запитую це кожного разу, коли ти заводиш цю нудну розмову. І ти відповідаєш…

- Брехливий син кастагі! Не лише невдячний, а до того ж й брехливий! - Перший ніс з ненавистю дивилася на чоловіка. - Коли б не ми, то клан Сивої Тополі досі домагався б першості в Ткеті.

- Ось саме це ти завжди і відповідаєш... - Алєхоель розтягнув губи в широкій життєрадісній посмішці, Фрілан’са судомно стисла кулачки. - Послухай, велика, пропоную напрямки перейти до останньої сцени - коли ти обіцяєш завтра повернутися у свій клан і розірвати бахсат. Поспіхом погоджуся, а ти знову скажеш, що клан скине мене, дізнашись, як погано я ним опікуюсь і як багато роблю помилок. Сподіваюсь, нічого не переплутав?

У відповідь перший ніс видала подобу гучного шипіння з-за корчів, які несподівано перетисли горло. За столом лємарг, який ставив на князя, простягнув руку з розкритою долонею до суперника, той попорпався в кошелі і опустив до неї три кристали-накопичувачі, які яскраво зблиснули. Так само яскраво зблискували очі Алєхоеля, коли крадькома дивився на знавіснілу дружину.

- Великий кудись поспішає? - Несподівано заспокоїлася княгиня. - Хто сьогодні чекає милості? Чергова жебрачка в око впала? Дивно, що ти надаєш перевагу спілкуванню з нижчими нашому товариству.

- Нижчі, велика, можуть бути не менш цікавими, ніж вищі, які нудотно повторюють одне й те саме. Нижчі хоч іноді роблять красиві ходи, а не пхнуть уперед наче очманілі лоо’таргі без погоничів. - Вимовляючи ці слова, князь вказав на незавершену партію в маги-воїни, яка стояла перед ними. – Адже це твій маг наперед висунувся? Я вгадав? Так от, ти програєш за три ходи. Втім, як завжди, бо ніколи не вміла прораховувати власні дії.

Відповіддю були мовчання дружини й очі, які звузилися в темні шпарки. «Невдовзі побачимо», - читалося в них.

* * *

Так само мовчки примружившись, Каліса роздивлялася Густінох’са, який стояв навпроти. Білий був в добре підігнаній потертій шкіряній броні і наручах з рядами металевих клепок та дрібних блискучих каменів, які чергуються між собою. Мускулясті руки складені на грудях, рельєфні м’язи розслаблені. Грива каштанового волосся заплетена в дві тугі коси, які звисають уздовж плечей, на голові облягаюча шапка з нашитими товстими джгутами задля пом'якшення можливих ударів. М'які високі чоботи і піхви зігнутого клинка доповнювали картину. «Гарненький, не гірше за останнього раба», - каштелянка подумки оцінила воїна. Вона тільки-но провела білого від таємного ходу в сусідньому коридорі до помешкання наложниці князя і зараз квапила Ламіноль, бажаючи найшвидше відвести жертви до сховища.

- Нумо поквапся, зелена. Та що ти там порпаєшся? Де твоя рабиня? - Кастелянка озирнулася на артистку, яка розгублено заклякла біля столика. - О, а що це у тебе за невеличкі глечики? Це те, що думаю? Відмінне вино, як вдалося випросити в наших погрібах? Чи князь подарував, це ж його улюблене?

- Не знаю. - Тихо відповіла наложниця після коротенької затримки.

- Так, ти мені не подобаєшся. Заспокойся. - Каліса підійшла до столика, узяла в руки один з глеків і простягнула воїнові. Той вправно відкоркував і налив три чаші, які стояли поряд. Каліса осушила вино умить. - Відмінний букет. Допивайте швидше і готуйтеся, а я доки гляну що там в коридорах. Зустрічаємося біля третього повороту праворуч як мине дюжина ті.

Густінох’с спокійно вицідив чашу, Ламіноль піднесла свою до губ, але несподівано відставила убік і схилилася, схопившись за горло.

- Ти чого зелена? Нудить від хвилювання? - Кастелянша зневажливо скривила губи. - Нумо, заспокоюйся. Я беру ці два для княгині, для тебе вони занадто гарні.

Вона швидко вийшла і майже бігом поспішила до залу Фрілан’са. Нічні коридори були порожні, лише раз за поворотом промайнув якийсь самотній слуга. За півдюжини ті лємаржка наблизилася до дверей хазяйки. Вона перейшла на крок, вирівняла дихання і спокійно вийшла з-за рогу. Обабіч дверей стояло декілька слуг княгині, призначених на сьогоднішню урочистість, які підтягнулися, побачивши Калісу. Кастелянка, не звертаючи уваги на челядників, трохи прочинила двері і прислухалася до розмови усередині. Чулися лише чоловічі голоси.

Увійшовши всередину, Каліса схилилася в традиційному уклоні:

- Улюблене вино князя.

- О, давай-давай. - Алєхоель відволікся від розмови з красенем і махнув рукою.

Кастелянка вправно розлила вміст глека в чаші, які стояли на столі, і рознесла частування гостям. Подала останню маленькій хазяйці, тихо щось прошепотіла на вухо. Виходячи із залу, зустрілася очима з Фрілан’са, яка п'є вино, і ствердно кивнула. Маленька магиня пожвавилася, вільна від чаші долоня кілька разів стислася і розтислася під столом.

- Великий, ти пригощаєш таким коштовним вином свою наложницю? - Фрілан’са зневажливо скривилася. - Кастелянка каже, що в льосі залишилося обмаль глеків і довелося забрати декілька з кімнат твоєї артистки-кастагі. Може мені теж туди переселитися аби отримувати належне?

- Фрілан’са, не починай знову... з-за вина ми ще з тобою не лаялися? Ні? Так давай і не будемо! - Князь прикро зморщився, а магиня задоволено посміхнулася.

* * *

По закінченні дюжини ті коридорами палацу обережно пробиралася трійця з двох жінок і воїна. Одна з жінок йшла попереду, оглядаючи шлях. Повернувши за ріг, зупинялася, прислухалася, озирнувшись, махала супутникам і продовжувала рух. Перед останнім поворотом до сховища вона підняла руку, жестом зупиняючи супутників, обережно виглянула і знову рухом наказала залишатися на місці, а сама гайнула до знайомих металевих дверей.

- Зараз двоє зайдуть, як двері зачиняться – дійте швидко. - Шепіт каштелянки прошелестів в мороці сховища. - Ви чуєте?

У відповідь з темряви почувся ледь чутний звук постукування металом об метал, обличчя лємаржки прикрасила звична весела гримаса.

- Йдіть, там все як домовлялися. І нічого не переплутайте, досить вже того, що рабиню не спромоглися узяти! - Прошипіла Каліса, проходячи повз кастагі та воїна, і поспішила назад, до помешкання Ламіноль. Час квапив, всередині каштелянки зростало відчутне занепокоєння, остання обіцянка-погроза хазяйки дедалі частіше спадала на думку. «Зараз прилаштую у артистки вкрадені артефакти і притьма до княгині. Поки все йде за планом». Швидко віддаляючись від сховища, вона не бачила, як Ламіноль зіщулилася з переляку, а воїн витягнув з-за пояса пару невеликих скляних пляшечек, швидко збовтав і випив одним ковтком.

Захекавшись, каштелянка увірвалася в кімнати наложниці з торбою у руках, роззирнулася навкруги, кинулася до ложа і засунула щось під матрац. Потім швидко порозсувала частину коштовних каменів у баночки з притираннями на столику. Гарячково заметушилася з красивою скринькою в руках, не знаючи куди приткнути, сунулася до ванної, вбиральні, знов повернулася до кімнати. Зазирнула в комору й із здивуванням виявила там рабиню-чоловічку. Та лежала одягнена на матраці, розстеленому прямо на підлозі, і нахабно спала, негарно розкривши рот. Каліса в роздратуванні сплеснула руками і одразу ж смикнула головою, супроводжуючи очима скриньку, яка несподівано вислизнула з спітнілих долоней. Та з гучним тріском врізалася в стіну і розлетілася на декілька шматочків. Кастелянка перелякано озирнулася на сплячу, але чоловічка навіть не поворухнулася. Обертаючись, лємаржка не помітила, як невелика сфера закотилася в непримітний отвір стоку, розташований в самому кутку помешкання. Кинувши мішок із залишками артефактів згори на скриню, вона вибігла з кімнат.

* * *

У залі княгині тривала некваплива бесіда. Чоловіки обговорювали міські плітки, ціни на товари, проблеми клану, а Фрілан’са слухала зі схвальною посмішкою. Алєхоель був веселий і задоволений, намагався жартувати і припинив чіпляти дружину. За спинами вищих тінями сновигали слуги, змінюючи блюда і предмети інтер'єру за знаками княгині. Почувся неясний шум, різко прочинилися двері і до залу увірвалася каштелянка, підтримуючи однією рукою іншу і неголосно підвиваючи. Розмови миттю вщухли, тому всім стало чутно, як маленький чоловік за столом голосно зглитнув.

- Велика, небезпека! - Каліса повалилася на коліна перед княгинею. - Я прямувала на нижні яруси за вином, а коли проходила повз сховище - на мене напали. Не знаю яким чином пощастило втекти, проте встигла помітити, ніби двері в скарбницю були відкриті.

Каліса перелякано дивилася знизу на Фрілан’са, долонею лівої руки закриваючи неглибокий поріз на передпліччі правиці. Крізь пальці просочилося трохи крові, пару крапель впало на підлогу. Усі гості підхопилися.

- Кликати охорону, великий? - Запитав гладенький лємарг, за його спиною маленький посилено закивав.

- Не потрібно! - Зупинив його князь. - Нас тут п'ять магів-лоо’зі, чим охорона нам може допомогти? І якщо в сховище пробралися, то як її оминули? Охорона може бути в цьому замішана. Самі впораємося, правда, Фрілан’са?

Перший ніс підозріло зиркнула на чоловіка, потім на свою служницю, і схвально кивнула.

- Зброя? - Запитав князь, оглядаючи гостей.

З присутніх лише маленький хранитель артефактів був беззбройний, навіть княгиня витягнула звідкись із складок сарі досить довгий стилет з чорненим лезом. Товстий і красень при цьому перезирнулися, збираючись за звичкою позначити де, на їх думку, Фрілан’са його ховала, але вчасно завмерли під жорстким поглядом Алєхоеля.

- Всі впевнено себе почувають? Перле лоо’зі? {Перле Лоо’зі! (вис.говірка) - дослівно: «Перепити Лоо’зі (володаря стихії)». Фраза висловлює сумнів в здійсненності чого-небудь (оскільки маг може легко прибрати алкогольну інтоксикацію власного організму, то перепити його неможливо). Використовується в ствердному і питальний варіантах.} Тоді гайда за мною, але тихо!

П'ятірка чоловіків і Каліса вислизнули за двері і швидко понеслися у бік сховища, призвівши до ступору серед слуг за дверима зали. Минув невеликий проміжок часу і князь вже обережно виглядав з-за рогу коридору, який веде до входу в скарбницю. Уважно оглянув коридор і закриті двері, але нічого підозрілого не побачив. Легко зосередився і перемкнувся на магічний зір - знайомий малюнок захисного закляття на замку і міцних дверях був відсутній.

- Захист знято! - Князь озирнувся на маленького лємарга, той здивовано розвів руки. - Що ж, входимо. Я перший, за мною члени ради, останніми - Фрілан’са, хранитель і каштелянка.

Висока фігура Алєхоеля одним плавним ривком наблизилася до дверей, рука обережно потягнула за велику фігурну ручку, відлиту у вигляді зігнутої гілки. Незачинені двері подалися, злегка рипнувши, але князь не поспішав входити в темне сховище. Жестом вказав супутникам місце у себе за спиною - усі тихо вишикувалися вервечкою. У правиці князя з'явився короткий блакитний жезл з великим опалом на верхівці, а в лівій невеличке шкіряне кільце із закріпленою дюжиною великих каменів-накопичувачів. Красень, який стояв одразу за спиною князя, здивовано подивився на жезл, перевів погляд на накопичувачі і посерйознішав, інші стояли далі за ним й нічого не помітили. За помахом князя всі увірвалися до сховища і одразу розішлися обабіч дверей. Хранитель артефактів повернув ручку на стіні і зал освітила дюжина яскравих світляків.

На шістьох прибулих дивилися Густінох’с та Ламіноль, які стояли у протилежній частині сховища в центральному проході між стелажами. Воїн прикрив рукою очі з розширеними зіницями, уникаючи подразнення яскравим світлом, а наложниця перелякано визирала у нього з-за спини.

- О, як! - Здивовано вимовив Алєхоель. - І хто мені пояснить усе, що тут відбувається?

Після слів князя наперед вийшла так само здивована Фрілан’са і встала трохи збоку, за нею зіщулилась перелякана вже по-справжньому каштелянка. Обличчя маленької магині сіпалося нервовим тиком, яскраві губи тремтіли, викривляючись в дивну напівпосмішку-вишкір.

- А може це ти, князьок, розтлумачиш нам, що в сховищі клану робить твоя наложниця і яким чином спромоглася сюди потрапити? Га? - Голос княгині зривався, однаково ненавидячий погляд стрибав від воїна з наложницею до Каліси й назад. - Мабуть, вже потягти щось встигли! Всі дивіться на князя, який власноруч ворогів в клан приводить! Вбийте цих покидьків негайно!

Фрілан’са обернулася до членів ради клану, маленький хранитель артефактів підхопив зі стелажу клинок і рушив у бік парочки, яка мовчазно стояла біля стіни. Красень не зрушив з місця, а гладенький вагався, дивлячись то на мовчазного й нерухомого князя, то на несамовито волаючу княгиню.

- Ну, припустимо, це не князь привів сюди цих двох. - Спокійний голос з-за крайнього правого стелажу змусив всіх зупинитися. - Це зробила ось та лємаржка з порізом на руці. Я сам це бачив.

На великій скрині ліворуч біля стіни ворухнулася фігура, і присутні побачили Кастіеля, який до цього нерухомо сидів підібгавши ноги.

- О-ооо... - Здивовано протягнув хранитель артефактів і з відчаєм озирнувся на Фрілан’са, але та в цей час пропалювала поглядом свою каштелянку. Алєхоель насолоджувався сценою, не спускаючи погляду з усіх присутніх. Він неспішно зробив пару невеликих кроків убік і майже вперся спиною в стіну. Кастіель легко зіскочив зі скрині і одним рухом відкинув ляду. Всі витягнули шиї, роздивляючись два верхні тіла, які лежали там.

- Вітаю, Кастіель! Не питатиму зараз, як ти тут опинився. - Алєхоель скористався нагодою, аби повернути контроль над ситуацією. - А ось до твоєї каштелянки, Фрілан’са, у мене з’явилася купа питань. Це ж вона повідомила про пограбування сховища? І вона ж завела сюди цих двох… Навіщо, Каліса? Подумай гарненько, перш ніж відповісти. Я…

Більше нічого промовити він не встиг.

- Ах ти, слизька мерзенна ящірка! Ти… Мене... - Княгиня крутнулася до переляканої служниці і вже заносила руку з невеликою блакитною кулею з дрібних крижинок, яка потріскувала навколо кулачка. - За моєю спиною…

Каліса миттєво стрибнула за спину Алєхоеля і впала на підлогу обличчям долу. Намагаючись ховатися від Фрілан’са, каштелянка заголосила, закривши голову руками:

- Я не винна! Це Ламіноль мене змусила! Повірте мені! Вона погрожувала! Сказала, що інакше Найтихіші мене уб'ють!

Збоку знову пролунав голос Кастіеля:

- Ну, припустимо, це не наложниця. У цих скринях тіла восьми Найтихіших. І привела усіх сюди одна і та сама особа... та сама, що і цих двох. Найтихіші повинні були вбити їх - встигли розповісти, перш ніж померли від сильної отрути. Погодьтеся, дивно було б, якби наложниця привела сюди Найтихіших задля того, аби ті її вбили?

- Тихо! - Голос князя змусив усіх замовкнути. - Ламіноль, що скажеш? Не бійся, підійди-но ближче.

Фігурка наложниці, несміливо визирнула з-за спини воїна, почекала і нерішуче зробила кілька кроків вперед. Вона перелякано перебігала поглядом обличчами вищих, які півколом стояли навпроти.

Несподівано з-за спини князя вигульнула Каліса з бойовим жезлом, схожим на той, що був в руках самого Алєхоеля.

- Вмри, зрадниця! - З верхівки жезла вирвалася яскрава біла кулька розміром з кулак і полетіла до воїна з наложницею.

- Завмерти усім! - Але цей гучний крик Алєхоеля запізнився.

Густінох’с, миттєво з'явившись поперед Ламіноль, схрестив руки в наручах. Ряди маленьких камінчиків на них зблиснули, утворивши в повітрі мерехтливу веселкову плівку. Вогнекуля зіткнулася з завісою і полетіла в бік стіни, вибухнувши там з неголосним звуком. Наложниця з переляку повалилася на підлогу, а воїн встав понад нею, злегка схилившись з клинком в руках, один з камінчиків на наручах обсипався дрібними крихтами на голову закляклої артистки. Білий уважно спостерігав за перебігом подій в сховищі: Алєхоель стоїть праворуч дверей, затулившись від інших каштелянкою, яку тримає однією рукою за горло. З-за затиснутого в його долоні шкіряного кільця з каменями-накопичувачами, здається, ніби каштелянка учепилася в нього зубами і намагається проковтнути. Її жезл валяється на підлозі, а руки вільно звисають уздовж тіла. У іншій руці князя, витягнутій вперед, злегка потріскує жмутом маленьких блискавок бойовий жезл. Невисокий хранитель артефактів з білим від переляку лицем намагається непомітними кроками зайти за спину воїну-білому, в його руці дрібно тремтить широке лезо, а розширені очі не відриваються від наложниці. Два члени ради відскочили до входу і сторожко застигли з невеликими ножами в руках. Красень стиснув ліву долоню на підвісці з великим каменем, який висить на грудях, і його оповила блакитнувата хмарка захисної сфери. Повненький лємарг випадково торкнувся її ліктем і одразу відсмикнув приморожену руку. Кастіель спокійно стоїть біля скрині з трупами Найтихіших, в руках два сая, прикрашені низкою маленьких коштовних каменів по лезу і випнутими на долоню вперед вістрями гарди. У проміжку між Кастіелем і членами ради кидається на всі боки маленька княгиня в сарі кольору блакитного неба. Темним лезом стилета в її правиці пробігають красиві синюваті хвилі паморозі від вологи, яка осідає прямо з повітря. У блідому від напруги кулачку притиснутої до грудей лівої руки - довгий ланцюжок з червоними камінчиками, вправленими в кожну ланку. Обличчя першого носа застигло у безглуздій посмішці, широко розплющені блакитні очі взагалі не блимають, коли жінка обертається то до одного, то до іншого присутнього.

- Ламіноль, кажи! - Князь злегка стиснув долоню, і Каліса натужно втягнула повітря. - Нікому не рухатися!

- Мене... змусила… Каліса… - Ледве чутно прошелестіло з-під ніг Густінох’са.

Від сильного поштовху тіло каштелянки летить на підлогу, чується здавлений вигук. Вона сідає, обережно потираючи горло однією рукою і спираючись на іншу, крізь порване чолі назовні вивалюються чималі груди. Каліса в паніці переводить погляд з князя на свою хазяйку і готується заголосити, трохи збоку дуже сильно теліпає хранителя артефактів. Інші нерухомі і уважні.

- Далі твоя черга, улюблена каштелянка моєї улюбленої дружини! - Алєхоель скеровує бойовий жезл на Калісу. - Як тобі вдалося зняти магічний захист з сховища? Хто допомагав? Гарненько подумай, перш ніж мені збрехати! Хто? Ну!

Перелякана Каліса судорожно глитає, сидячи на підлозі та з благанням вдивляючись в немигаючі очі своєї пані, потім, кахикаючи через слово, починає говорити:

- Я кх-кх… не хотіла кх-ка... великий обіцяє мене помилувати? Я не хочу кхха... помирати!

- Якщо скажеш правду - житимеш! - Обіцяє князь.

- Фріл... - Кастелянка не встигає нічого вимовити і лантухом падає на спину з щонайтоншою крижаною бурулькою, яка стирчить в лівому оці.

- А-аааа, помріііть-ііі-тььь усііііі! - З тонким пронизливим виском Фрілан’са починає нестримно крутитися навколо себе, з кожним обертом вистрілюючи чергу заклятть і поволі наближаючись до князя. Першим княгиня вбила власну каштелянку, друге полетіло в Алєхоеля, але було легко відбите. Не зупиняючись, в маленькій руці блимнули камені на ланцюжку - і ось вже обидва члени ради, виставивши щити холоду, насилу стримують розжарену тонку плівку, яка налетіла на них. У бік Кастіеля з кінчика стилета зривається густе гроно блискучих градинок, в польті розгортаючись хмарою крижаних голок, яка крутиться й переливається, - він стрибком йде убік, за стелажі. Продовжуючи крутитися, немов блакитний вихор, маленька магиня безперервно кричить на одній високій ноті і посилює шалений натиск. Закляття зриваються з її рук з усе більшою частотою і силою, блискавично чергуються стихії, які використовуються. Повітря чималого сховища кожної миті то розжарюється, то остигає. Ось, після одного вдалого оберту, під ногами гладкого з красенем камінь перетворюється на рідку калюжу і чоловіки занурюються в неї до колін. Наступного оберта підлога навколо них миттєво промерзає і обидва втрачають свідомість. Князь насилу стримує сфери то льоду, то вогню, які виникають навколо нього. Кастіель не з'являється з-за стелажу, дрібний хранитель артефактів всівся на підлогу і перелякано спостерігає за сутичкою.

Фрілан’са після чергового оберту опиняється за два кроки від власного чоловіка і нарешті припиняє божевільний танок. Подружжя стоїть один навпроти одного: Алєхоель із спокійною посмішкою і струмочками поту, які стікають обличчям, і Фрілан’са з безживним виразом ненависті та тонкою яскраво-червоною цівкою крові, яка стікає з прокушеної губи білим підборіддям. Між ними яскравими сполохами тремтить море хсіі, стаючи на мить видимим звичайним зором. Магиня посилює тиск, сполохи хсіі поступово наближаються до Алєхоеля, але завмирають, не діставшись зо три долоні до тіла. І князь, і його перший ніс дихають все важче, обсипалися піском з легким шурхотом пара каменів з ланцюжка Фрілан’са, з гучним дзвоном луснув камінь з шкіряного кільця князя, який відбив потужне крижане лезо, що пролетіло занадто близько.

- Допоможіть мені... Обид-ваааа! Ну! Швииидшеееее! - Шипить княгиня крізь стислі зуби. - Густінох’с-сссс! Давай-иии! Час!

Першим починає рух хранитель артефактів. Він підводиться, глибоко вдихає і робить рішучий крок до князя, щось зосереджено шепочучи собі під ніс. У вільній від зброї руці з'являється струмінь полум'я завдовжки зо три лікті, спрямований хранителем в ноги Алєхоелю. Густінох’с робить обережний крок вперед, уважно вдивляючись в обличчя супротивників. Воїн завмирає, немов принюхуючись до чогось, клинок в руці повільно гойдається, очі зіщулені в тонкі шпарки. Губи кривить презирлива посмішка від переляканого виду хранителя, потім воїн дивиться на князя і раптом завмирає, побачивши як той несподівано йому підморгнув. Густінох’с розправляє напружені плечі і спокійно повертається до Ламіноль, яка досі лежить без руху. У наступну мить шия хранителя артефактів вибухає фонтаном кривавих бризок, а голова звисає на грудях, утримувана лише тонкою смужкою шкіри з передньої частини горла. Тіло копицею сіна валиться на підлогу, частими поштовхами вихлюпуючи яскраво-червону кров. Ще кілька слабких фонтанчиків і конвульсії припиняються, проте в повітрі над трупом мерехтить дивна рухлива пляма з краплинок крові. Нею йдуть брижі, далі декілька різноколірних спалахів, після яких проявляється силует Трєгіселя з улюбленими широкими лезами в руках. Він з роздратуванням дивиться на срібну сітку з вплетеними дрібними каменями, яка злетіла з голови, і наступної миті стрибком йде убік від низки крижаних голок з боку маленької магині. Фрілан’са у відчаї посилює натиск, повітря гуде від енергій, які стикаються між собою. Керуючий обережно підкрадається до жінки збоку, готовий щомиті ухилитися від закляття. Він вичікує шанс для атаки… аж раптом все припиняється.

Фрілан’са сидить на підлозі з приголомшеним виразом на обличчі, трохи схилившись вперед і руками обхопивши себе за боки. Князь підозріло дивиться на дружину, перед ним не припиняє спалахувати примарними відблисками магічний щит. З боку дверей чується легкий стогін - красень прийшов до тями і намагається сконцентруватися, аби звільнитися з кам'яної пастки. За півдюжини ті сховище разюче змінилося: на підлозі і стінах плями від різноманітних заклять, дрібний щебінь розкришених каменів, з найближчих полиць злетіли речі, в повітрі ширяє дивна помісь ароматів свіжої крові, поту, гару і чогось ще.

- Усі заспокоїлися? - Князь прибирає магічний щит, але не зводить погляду з дружини. - Що ж, продовжимо нашу милу родинну бесіду. Вітаю, Трєгісель. Це твоя обіцяна кінцівка? Ти правий, як завжди, і ти, як завжди, вчасно, але чого тягнув?

- Вітаю, великий! - Керуючий схилився в уклоні, не зводячи здивованого погляду з магині. Та сиділа в прострації і легенько розгойдувалася з одного боку в інший, щось ледве чутно шепочучи собі під ніс. Він зробив обережний крок в її бік, здивування ще більше відбилося на обличчі. - Я чекав, коли Густінох’с визначиться.

- А-ааа... - Протягнув князь. - Ну, вірно. А чого ти передумав?

Цього разу питання було адресоване воїну-білому. Той спокійно стояв поряд з наложницею, клинок давно був в піхвах, руки звично схрещені на грудях. Відповісти той не встиг.

- Бралоса тебе вижене з клану, боягузливий слимак! - Пролунав тихий, тремтячий від ненависті голосок. - Залишок життя житимеш, як гноль { Гноль (вис.говірка) - дослівно: «опалий лист». Вигнанці з клану за яку-небудь провину або ті, які добровільно покинули клан.}, зневажаємий усіма. І найголовніше, з думкою про те, що саме ти став призвідником проблем для власного клану. Будь-що, договору з князем вам не отримати! Ти ж не сподіваєшся, що я буду мовчати про твою роль та домовленості з княгинею Бралосою, молодий дурник?

Фрілан’са подивилася на воїна з жалем і мовила вже до Алєхоеля:

- Його княгиня, Бралоса, погодилася мені допомогти. Вони підлаштували зустріч з твоєю наложницею, Алєхоель, щоб та провела коханця до палацу. І вона це зробила, як бачиш!

Алєхоель чомусь вдоволено посміхається і переводить питальний погляд на воїна. Той, мовчки стоїть, чекаючи продовження.

- Так, великий, це правда. - Починає Густінох’с після запрошуючого кивка князя. - Але є невелике уточнення для шанованої княгині. Я не такий молодий дурник, як здається великій. Я перший ніс княгині Бралоси, її старший чоловік, який лозу тому пройшов своє перше омолоджування. І член хсіітінгу клана. Коли велика почала шантажувати Бралосу викупленими боргами клану, на раді було вирішено начебто погодитися на небезпечні умови. Але... За вказівкою ради остаточне рішення довірили винести саме мені, виходячи з прикінцевої ситуації. Так, князь, якби побачив, що твій перший ніс перемагає - я б їй допоміг. Я сподіваюсь, що ти мене розумієш.

Густінох’с замовк. Присутні теж мовчали, дивлячись на Алєхоеля - той смішно примружив ліве око, правим оцінююче оглядав воїна. Пауза затягнулася, Густінох’с невпевнено озирнувся на інших, потім кинув погляд на Фрілан’са, трохи подумав і додав:

- Я не намагаюся брехати, великий. Твій перший ніс обіцяла не лише пробачити борги клану, а й поділитися з нами секретами чарівного зілля для ванталь. Погодься, безглуздо б було не спробувати? Але остаточну ухвалу виносив я - і ти її бачив.

На обличчі князя засвітилася широка задоволена усмішка. Він повільно роздивився по боках: Трєгісель і Кастіель стояли здивовані, обидва члени ради, які вже опритомніли і вибралися з кам'яної пастки, обурено втупилися у Фрілан’са.

- Ось як! - Із задоволенням вимовив князь, і нарешті приділив увагу дружині. - Так, велика, цього разу ти мене справді здивувала. Планувала мене звинуватити в пограбуванні сховища клану? У слабкості і захопленні нижчою? Відсутності контролю? І все прямісінько на очах у членів ради? Ай-я-яй, князь старий і слабкий, запав на молоду кастагі, яка крутить бевзем, як хоче. Твої ходи потужні, але передбачувані. І цього разу, велика, ти нарешті загралася. Як там, в старій приказці? «Акробатка, яка хоче закрутити голови глядачам, повинна пам'ятати, що у неї самої може закрутитися голова. Але на відміну від глядачів, їй набагато довше падати». Твоя пропозиція Бралосі щодо розкриття секретів вирощування ванталь - це вже не наші з тобою сімейні сцени, княгинюшка. Це таємниця клану, яку ти планувала продати чужакам у обмін на особисту владу! Ти розумієш? Зараз цілком може утілитися твоя мрія багатьох останніх кілець подружнього життя - наш з тобою шлюбний бахсат буде розірваний! Проте не з моєї, а лише з твоєї вини! Що означає, княгинюшка, збереження зобов'язань твого клану і повну відсутність зобов'язань мого! То як? Хочеш повернутися у рідний клан на цих умовах? Свідків у мене твоїми стараннями вистачає. Ось так, падати й падати…

Фрілан’са слухала слова чоловіка із зростаючою панікою, з образою і нерозумінням дивилася на членів ради й задоволеного керуючого, які уїдливо шкірилися, потім перевела погляд на Густінох’са з наложницею, що виглядала з-за плеча. Очі магині зблиснули, і в руці миттєво зібралася гостра крижана кулька. Усі в кімнаті напружилися, замерехтіли в повітрі плівки виставлених щитів, але княгиня несподівано і дивно сіпнулася - бурулька покотилася до ніг князя і там розлетілась на друзки. На обличчі у маленької лємаржки знову застиг відчужено-скривджений вираз.

Несподівано глухо щось пробурмотів красень біля дверей і схопився за живіт, його партнер-гладкий теж скривився. Князь швидко перекидав погляд з одного на іншого із зростаючим подивом.

- До речі, велика, єдина річ, якої не чекав, - це твоя сила, яка значно зросла... і те, як вона несподівано тебе полишила. - Алєхоель зробив пару обережних кроків до дружини, вимовляючи ці слова. - Останньої миті я навіть завагався: чи не дарма вирішив довести все до такої сцени? Ти була прекрасна, велика, а потім несподівано зупинилася. Чому?

Княгиня у відповідь на питання мало не розридалася, чому Алєхоель здивувався ще більше, губи лємаржки щось нечутно шепотіли. Він зробив ще крок, і сів навпочіпки біля зіщуленої жінки.

- Я не чую, велика. - Князь втягнув повітря і почухав ніс. - Кажи голосніше.

- Я... о... тр...лась. – Тихо пролунало з-під низько схиленої голови лємаржки.

- Не чую, велика. Може, скажеш мені на вушко. - Алєхоель нахилився до дружини і знову здивовано принюхався, обличчя скривила гидлива гримаса. - А що це за запах?

Князь встав і почав уважно оглядати підлогу навколо себе, але в наступну мить різко розгорнувся на жіночий крик, який пролунав з-за спини.

- Я ОТРУЇЛАСЯ!!! ОТРУЇЛАСЯ!!! Ось чому!!! - Фрілан’са волала, у розпачі розмазуючи сльози по щоках.

- Ти отруїлася? Але ми всі разом були за столом, і я особисто перевіряв усі блюда! Все було добре! - Князь підозріло дивився на магиню. - Ти знову спробувала мене отруїти і отруїлася сама? Не чекав від тебе такого примітиву, велика. Адже здавна знаєш, що я завжди все перевіряю? Навіть після того, як перевірять на кухні. Тим більше, якщо випадково і отримаю якусь отруту - мені не складе труднощів її нейтралізувати у власному організмі! Я лоо’зі стихій Життя і Смерті, ти не забула, моя люба?

- Це не я! Це твоя наложниця! - Фрілан’са знову перейшла на верескливі ноти. - Лише її вино пронесли без перевірки! Це вона хотіла усіх отруїти! Дивися, що з членами ради!

Князь озирнувся у бік дверей. Красень і повний стояли поряд, стурбовано переминаючись з ноги на ногу, з застиглими поглядами, немов вдивляючись всередину себе магічним зором. Обидва не звертали ніякої уваги на розмову подружжя.

- Що з вами? - Питання Алєхоеля відволікло членів ради клану.

- Щось ніяково... не по собі… - Стурбовано буркнув красень. - Усередині крутить, і трохи нудить. Намагаюсь зрозуміти, що не так - не виходить! Чим більше пропускаю хсіі крізь власне джерело, тим гірше стає. Великий, дозволь мені піти бо вже втриматися неможливо, га?

- Почекай, потрібно з’ясувати, що це за отрута! - Стурбовано мовив князь і різко обернувся у бік наложниці. Ламіноль за час розмови встигла пересунутися за спину керуючого і звідти занепокоєнно спостерігала за перебігом родинного судилища.

- У нас тут, виявляється, ще одна кандидатка на розірвання бахсату намітилася! За кибиткою кастагі скучила? А долю Канієль повторити не бажаєш? Та теж намагалася отрутами балуватися! І ліжками чужими сновигала, точнісінько як ти! - Алєхоель поблажливо дивився на перелякану Ламіноль. - Розповідай, як все відбувалося? Яку отруту ти використала?

- Князь, вона діяла з мого відома. - Трєгісель байдуже дивився на свого пана.

- Навіть так? Добре. - Алєхоель задумливо поглянув на керуючого. - А щодо отрути? Теж? Чого мовчиш? Не вірю, що ти зробив таку помилку! Так? Бачу, що так! Значить, це власна ідея наложниці і у нас сьогодні додасться ще одна жертва! Ламіноль занадто багато дізналася. Йди сюди, краля, тобі не буде боляче і клан не постраждає, я обіцяю! Чи хочеш повернутися до клану живою, але так само, як Канієль?

Наложниця перелякано дивилася на князя з-за плеча Трєгіселя, проте не рухалася з місця.

- Великий, пробач її. - Керуючий твердо дивився в очі князеві. - Вона носить твою дитину. Кастіель підтвердить.

Трєгісель на мить скосив очі убік і ледве помітно сіпнув повіками, у відповідь на здивовано здійняті брови глави Ордену Чистої хвилі Ткета. Тому Кастіель, хоч і з деякою затримкою та невпевнено, але ствердно кивнув, коли князь озирнувся до нього. Алєхоель перейшов на магічний зір і мигцем глянув на край аури наложниці, яка виглядала з-за аури керуючого. «Ніби справді вагітна».

- Великий, пробач я вшиваюся, інакше зганьблюся на очах у всіх. - Присутні озирнулися на голос красеня, який притьма зникав за дверима.

Гмикнувши, Алєхоель, заспокійливо махнув рукою в бік Трєгіселя з наложницею і заглибився в дослідження власного стану. В цілковитій тиші минуло півдюжини ті й в сховищі пролунав гучний сміх князя. Не припиняючи реготати, князь знову схилився до власної дружини і співчутливо запитав:

- От...отруїлася? Ги-гигиии... І дуже? Навіть закляття створити не вдалось? Ну, кажи!

Княгиня мовчазно сиділа, не піднімаючи голови. Алєхоель знову засміявся і звернувся до Густінох’са.

- Лише ти, та я, сьогодні не… Так би мовити, не постраждаємо. - Князь був у чудовому гуморі. - Я - бо вже нейтралізував цю «отруту», а ти - тому що не пив вина Ламіноль. Іншим не пощастило. Так, княгинюшка?

Густінох’с стривожене кашлянув, привертаючи увагу князя.

- Великий, я пив вино Ламіноль. Один глек ми відкоркували з Калісою ще в кімнаті наложниці. І ще… Я зрозумію, великий, якщо ви вирішите не допомагати мені впоратися з отрутою. Але прошу не переносити свій гнів на мій клан! Нагадаю, я зробив сьогодні вибір на вашу користь від імені клану!

- Он як! Гідні слова, твій клан пишатиметься! - Алєхоель веселився від щирого серця, хоча промовляв удавано похмурим голосом. - Ну, що ж, воїне, тримайся гідно... Наразі почнеться. Сприймай власну долю з честю. От як велика, наприклад! А? Фрілан’са? Це ж набагато краще, ніж твоя пропозиція передати Бралосі секрети клану! У дюжину разів краще! Нумо, розкажи благородному воїнові, що його очікує в наступні декілька ті! Чому ти так несподівано зупинила атаку? Не треба бути такою впертою, велика, ти програла. Ну?

Магиня злісно блиснула на князя блакитними очима і... почервоніла. Керуючий і Кастіель здивовано перезирнулися поміж себе, а воїн з надією чекав, трохи схилившись в напрямку Фрілан’са. Та пробурмотіла щось собі під ніс і знову глянула на князя.

- Велика, наш воїн-герой перебуває в неабиякому хвилюванні. - Не здавався Алєхоель. - Не дражни...

- Я отруїлася. - Почувся роздратований голос лємаржки, яка скуто сиділа на підлозі.

- Отруїлася і… - Алєхоель зробив паузу і простягнув у бік першого носа руку в запрошуючому жесті. – Що далі? Не тягни, велика!

- І ВСРАЛАСЯ!!! І ВТРАТИЛА КОНЦЕНТРАЦІЮ!!! - Заволала у відповідь Фрілан’са, ховаючи в долонях обличчя.

- Ну, ось, нарешті! - Задоволено вигукнув Алєхоель. - Цікавий склад у цієї отрути, скажу тобі Густінох’с. Чим більше проходить хсіі крізь твоє джерело, тим швидше йде розлад травоходу. І майже ніякої магії. Справжній шедевр. Ти у нас не маг, тому тримаєшся довше за інших. Все, надалі не затримую, найближчу вбиральню тобі покаже Ламіноль за пару ті. Бралосі перекажи, що наша угода діє - я дуже ціную твій сьогоднішній вибір і розумію її мотиви. Сподіваюся, що це лише зміцнить подальшу взаємовигідну співпрацю між нашими кланами. Ну, і про те, що тут сталося… сам розумієш…

Густінох’с вклонився і хутко попрямував до дверей. Князь обернувся до керуючого і наложниці.

- Так, ваша черга. Трєгісель, накажи аби сюди принесли декілька відер води для великої... засранки. Візьми лише перевірених воїнів з варти - мені не потрібні зайві плітки. І нехай охороняють вхід до сховища, доки не навісять нове захисне закляття і новий замок. Ламіноль, ти посприяла вдалому зевершенню цього… випадку, тому на тебе не гніваюся. Що стосується вагітності. На протязі зюф поїдеш до притулку храму Великої Матері Ріслуани у Ткеті до самого народження дитини. Якщо вона покаже себе обдарованою, то визнаю офіційно за свою. Якщо ні… буде в клані на загальних підставах. Ти теж залишишся для усіх моєю наложницею, хоча відвідувати тебе більше не буду. Бажаєш повернутися у клан артистів - відпущу, але після народження дитини. Про бачене сьогодні забудь. Шановний Кастіель, я вдячний вам за допомогу і хочу запропонувати посаду хранителя артефактів клану. Як ви на це дивитесь? Так, я обізнаний про вашу... діяльність в Ордені, але вважаю, що це не заважатиме. Ви всім відомі у якості видатного дослідника артефактів і кому, як не вам належить обійняти цю посаду. Рід Тихого Затону у всі часи відзначався знаннями і скромністю, проте я розраховую лише на знання, а скромність залиште собі. У будь-якому разі, погодитеся ви чи ні, прошу оглянути вміст сховища і скласти перелік. Попередньому хранителеві я не довіряв й, на жаль, мій квапливий керуючий позбавив нас можливості відверто побалакати з небіжчиком про відповідальне ставлення до виконання обов'язків. Але його роду доведеться відповісти за зраду.

Алєхоель ще раз окинув поглядом сховище, незадоволено скривився і вийшов. Керуючий, наложниця і Густінох’с теж попрямували до дверей, а Кастіель почав перебирати речі на полицях, намагаючись не звертати уваги на Фрілан’са, яка досі тихо сиділа посеред приміщення. Запропонована князем посада йому подобалася - вона не лише піднімала престиж роду в клані, але й дозволяла майже необмежено використовувати і досліджувати усі артефакти з сховища клану. А це, для захопленого дослідами з використання хсіі глави Ордену Чистої Хвилі міста Ткет, було найголовнішим. Сам собі Кастіель вже сказав, що погодиться. У ту ніч він не підозрював, які сюрпризи чекають вже наступного ранку і до чого вони призведуть.

* * *

…хоча я мав унікальні навички, які не знадобилися моєму клану, одначе був, врешті-решт, вигнаний. Чи вважаю себе лоо’таргі? Дитина двох споріднених рас, яка отримала від кожної помалу; обдарований, який піддався впливу хсіі ще в череві матері, але розум та дар не втратив; член клану, який мріяв з дитинства довести іншим власну користь і відданість? Чи моя провина коли ніхто навіть не думав, що зачаття і народження такої дитини взагалі можливе? Чи провина мого батька або вдалий збіг, що того вечора після хсіітингу не розрізнив ілюзію, яка оповила мою мати-людинку? Чи провина мого брата або його щастя, що саме він виявив мій дар? Чи моя провина або доля, що дозволив брату використати мій дар таким чином? Не важливо. Я проріс на цій голій скелі і клан Сивого Тополя, завдяки мені, став імператорським кланом нового Лоору, тому не вважаю себе ані невдахою, ані лоо’таргі! Лише після багатьох лоз життя, вже у літньому віці зрозумів, як ця підсвідома думка турбувала мене, і яка вона, насправді, безглузда...»

Аркуші з архіву

Аркуші з книги «Боги й культи Каструму»

Глава «Ріслуана, Велика Мати», продовження

«…цим відкриттям став артефакт канг'торус, який частіше називають «серце клану» або «душа клану», знайомий будь-якому лємаргу.

Точний час створення і перший творець канг'торуса невідомі, але в одному усі історичні хроніки співпадають: створення артефакту не приписують жодному з культів чи божеств Каструму. Усі хроніки одностайні: канг'торус, «серце клану», був створений лємаргськими магами приблизно в середині ери Стебла. Саме тоді йшла запекла війна поміж кланами за контроль над тре'хсіітефалями, «долонями долі», і не менш запеклі спроби створення подібних артефактів. Швидше за все, канг'торуси створювалися неодноразово і різними групами магів, але тривалий час вважалися невдалими варіантами тре'хсіітефалей й надалі не використовувалися. Можливо, якби умовна «Велика Мати Ріслуана» вчасно довідалася про можливий рівень впливу канг'торуса на майбутнє лємаргського суспільства, то ми б дізналися про ще одне її диво? Одначе легенда про створення «серця клану» не відома, тому можна припустити, що довгий час він існував без усіляких згадок про своє божественне походження. І витіснити це з свідомості обдарованих було складно. Втім, ймовірніше, головною причиною відсутності легенд про божественне походження канг'торуса є існуюча досі можливість його створення. Адже і у наш час за допомогою тре'хсіітефаля маги клану можуть створити нове «серце». Це є основним доказом, що канг'торус - лише спрощений варіант тре'хсіітефаля.

Розглянемо схожість і відмінність тре'хсіітефаля та канг'торуса. Як відомо, тре'хсіітефаль дозволяє перенести пам'ять, свідомість і навички обдарованості в нове тіло. Під час ритуалу копіюються структури насіння-хсіітумбу, мозку й аури тіла-джерела і закріплюються в хсіітумбі, мозку й аурі тіла приймача-евейтара, яке знаходиться без свідомості. Обов'язковою умовою вдалого проходження ритуалу є обдарованість обох тіл. До того ж, до тіла-евейтара, куди буде скопійована особа мага, висуваються особливі вимоги: воно повинне мати достатню обдарованість і розвинену ауру для сприйняття, не меншу, ніж у тіла-джерела. А що ж дозволяє робити канг'торус? За його допомоги в кланах лємаргів виконують однойменний ритуал, який називається ще ритуалом накладення кланової мітки, після чого лємарг вважається дорослим членом клану з усіма належними правами та обов'язками. Права і обов'язки - це традиційний, майновий бік ритуалу, який майже не відрізняється, ані у вищих, ані у нижчих каст. Важливішою для нас є магічна складова, в результаті якої піддаються зміні хсіітумб та аура нового члена клану. Так само, як і у випадку з тре'хсіітефалем, відбувається копіювання деякої структури в молодого члена клану, зміна певних частин хсіітумба і аури за заданим шаблоном. Шаблон цей міститься в канг'торусі, є однаковим для всіх, його і називають клановою міткою. На відміну від «долонь долі» зміни не зачіпають пам'ять і свідомість - лише частину хсіітумба і більшою мірою ауру. Що ж набувають нові члени клану після проходження ритуалу канг'торуса? Це особливі навички і уміння, властиві цьому клану, які розвиватимуться краще і швидше, ніж інші. Так само, як і за використання тре'хсіітефаля, до кандидата, який проходить ритуал, існує вимога мати певну обдарованість. Без обдарованості обряд перетворюється на звичайну формальність, до того ж небезпечну формальність. Чим більше обдарований новачок - тим більш повно і якісно можуть втілитися зміни. Хоча, тим тривалішим та болісним буде ритуал! Якщо кандидат не обдарований, то ризикує або збожеволіти від болючих змін аури, або померти від порушення плину струменів хсіі в організмі. Тому для таких, необдарованих, обряд проводиться з мінімальним впливом магічної енергії: тоді ритуал безпечний, лише злегка змінює ауру, але не дає помітних особливих поліпшень. Усе це, разом узяте, дуже нагадує обмежену дію тре'хсіітефаля.

Але звідки береться цей шаблон, за яким роблять зміни під час ритуалу накладення кланової мітки? Чому саме він дає особливі навички і уміння, властиві цьому клану, які розвиватимуться краще і швидше, ніж інші? Це пояснює сам ритуал створення артефакту канг'торуса-«сердця клану». Стисло кажучи, він полягає в тому, що група найкращих обдарованих клану об'єднує власні аури та хсіітумби в особливій магічній пісні, подобі пісні магів після завершення зборів клану. Під час цього створюється підсумковий зліпок їх аур, який ніби об'єднує усі особливості учасників, й далі за допомогою тре'хсіітефаля копіює-зберігає в створюваному артефакті канг'торуса. Тобто, канг'торус - це зліпок з об'єднаної аури кращих магів клану, шаблон з тих, хто найбільш відповідає клановим особливостям. І цей шаблон потім копіюється в аури усіх нових членів клану під час проходження ритуалу накладення кланової мітки. Це не означає, що вони миттєво стануть великими магами або непереможними воїнами. Ні, вони лише отримують найкраще, на думку клану, поєднання деяких своїх магічних і фізичних характеристик для подальшого розвитку потрібних навичок. Лише від самих новачків залежить, чи спроможуться розвинути ці кланові риси надалі.

Отже, канг'торус створюється копіюванням за допомогою тре'хсіітефаля об'єднаної аури групи кращих членів клану. У різних кланів техніка ритуалу створення артефакту канг'торусу може трохи відрізнятися, але сутність залишається однаковою. Це й є останнім доказом, що спочатку канг'торуси створювалися під час спроб скопіювати структуру тре'хсіітефаля в який-небудь інший артефакт.

Окремо хочу згадати про особливий канг'торус, який не належить жодному з лємаргських кланів, - про артефакт Серце Кланів, який зберігається в однойменному храмі в районі Сивого Гаю міста Ткет. Цей прадавній артефакт багато хто вважає одним з перших канг'торусів створених нашими магами. Зміни аури при використанні Серця Кланів мінімальні, але не в цьому його унікальність. Як ви знаєте, після накладення кланової мітки, канг'торус реагує на неї світінням, підтверджуючи членство в клані. Так от, особливістю стародавнього Серця Кланів є реакція на усіх лємаргів без винятку. Він світиться блакитним від доторку обдарованого, якщо торкається лємарг-необдарований, світиться зеленим. Коли торкається надмірно змінена магією істота - світиться помаранчевим. У цій, останній особливості і міститься вказівка на його старовину. Вважається, що в далекі часи так перевіряли обдарованих на припустимі зміни власного тіла та аури - якщо артефакт світився помаранчевим, то обдарований вже не вважався лємаргом, а прирівнювався до лоо’таргі. Тобто, цей артефакт можна вважати першим, первісним канг'торусом, який дозволяє відрізняти лємарга від деякої істоти, що дала початок нашій расі. Серед нижчих ходить багато легенд про походження і можливості Серця Кланів, але усі вони занадто перебільшені.

Хоча усім відомо про відсутність впливу богів на походження канг'торусів, проте більшість вчених все ж вважають їх другим подарунком Великої Матері Ріслуани своїм дітям-лємаргам. Вплив їх використання на наше суспільство є не меншим (а багато хто вважає, що набагато більшим), ніж тре'хсіітефаля. Саме з широким використанням канг'торусів в середині-кінці ери Стебла багато авторів історичних хронік пов'язують зародження і закріплення існуючої кастової системи. Вважається, що до цього структура лємаргського суспільства була відносно подібною: в кожному клані були обдаровані, воїни і інші; кожен клан мав певну спеціалізацію, яка досить часто змінювалася з огляду на різні причини. Наслідування особливих кланових навичок відбувалося спадковим шляхом від батьків до дітей, й закріплювалося при навчанні. Це залежало від безлічі умов і було досить непередбачуваним. Були багаті клани, були сильні - або бідні і слабкі: лише цим і відрізнялися один від одного. Зльоти і падіння кланів були теж непередбачувані. Використання канг'торуса поклало край цієї непередбачуваності. З кожним поколінням використання цих артефактів спеціалізація кланів зростала, навички і уміння членів клану в певних напрямках багаторазово наслідувалися та посилювалися, сягаючи недосяжного рівня для інших невдах. Тих інших нерозвинених, хто не проходив впродовж дюжин кілець удосконалення та відбір за допомогою «серця клану». Так, поступово, до кінця ери Стебла склалося наше кастове суспільство, в якому керують вищі клани, які отримали і зберегли здатність до магічної зміни. І нижчі, яких вважають позбавленими цієї здатності.

Самі канг'торуси з важливих, але доволі пересічних артефактів перетворилися на один з головних символів лємаргської культури. Втрата «серця клану» вважається незмивною ганьбою і часто призводить до припинення існування самого клану. І якщо це логічно пояснюється для вищих кланів - адже з втратою канг'торуса уривається послідовність стандартних поліпшень, то у випадку з нижчими кланами, де канг'торус слугує у кращому випадку задля символічного встановлення слабкої кланової мітки, - це перетворилося на безглузду традицію. Звичайно, втрачений канг'торус можна спробувати відтворити наново, адже ритуал відомий і можливий у наш час. Але брати участь в ньому будуть вже інші маги, з іншими, можливо меншими, здібностями, в інших умовах, тому немає ніякої впевненості, що нове «серце клану» закріплюватиме таку ж саме мітку-шаблон, як раніше. До того ж, немає впевненості, що новий канг'торус буде хоча б таким самим, а не гірше. Чи є така незмінна фіксація шаблону розвитку благом, чи вона більше обмежує, ніж надає? Упродовж багатьох кілець була незліченна кількість суперечок з цього приводу. Були проведені дюжини вдалих і ще більше трагічних експериментів - результат залишився тим самим. Створювалися канг'торуси для нижчих кланів, для звичайних ремесел - вони не давали результату, адже бути хорошим кухарем можна з-за найрізноманітніших особливостей організму. Були спроби копіювання аури обдарованих в ауру звичайних лємаргів для отримання обдарованості, які у кращому випадку закінчувалися божевіллям. Були дуже вдалі і дуже невдалі спроби накладення на одного і того самого лємарга двох й більше міток клану, тобто поліпшення за допомогою декількох канг'торусів. Усе це не змінило єдиного - поділу нашого суспільства на різні прошарки, грунтованого на використанні закріплених магічних змін організму. На його вершечку панують дві вищі касти: сиві - маги, які зробили наголос на змінах магічної складової організму; і білі - воїни, які зробили наголос на змінах фізичної складової організму.

Хоча чомусь вважається, що Велика Мати Ріслуана любить усіх однаково».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.