Глава 3. Хвиля.

«…Усім підданим Імперії Лоор належить вітати імператора та членів його

сім'ї відповідно належності до своєї касти.

Касті кха, Сивим, належить схилити голову й не підводити погляд на

імператора без дозволу впродовж одного подиху.

Касті кло, Білим, належить схилитися в традиційному уклоні, ледь не

торкаючись кінчиками пальців землі біля своїх ніг, впродовж шести

подихів.

Касті тру, Сірим, належить схилити коліна, розкинути руки в сторони й

чекати, поки висока особа прослідує повз них.

Кастагі, Зелені, не мають права вітати імператора та членів його сім'ї. А

коли так станеться, що зустрінуть їх, то належить миттєво впасти ниць, а

як проїдуть високі особи, якнайскоріше покинути це місце, щоб надалі не

затьмарювати буття високої особи своєю присутністю.

Зведення правил етикету Імперії Лоор. Розділ - Імператорська сім'я».

Над блискучим містом Ткет, столицею Імперії Лоор, повільно сходило сонце. Його яскравий, майже білий, диск вже вигулькнув з-за краю високої кам'яної стіни, яка опоясувала найбагатший й аристократичний район - Сивий Гай. Промені ковзнули по білому куполу будівлі Серця Кланів на Храмовій горі, найвищій точці району, і почали повільно опускатися нижче, на ще сплячі порожні вулиці. В бідних районах столиці життя давно вже вирувало, там вулицями жваво снували мешканці дорогою на ринок, роботу або навчання, пленталися стомлені каравани з вантажем і проносилися вершники, а тут панувала тиша, яку порушували лише кроки самотніх патрулів.

Промінець сонця бадьоро ковзнув униз по стіні імператорського палацу, зверненій у бік знаменитого Князівського саду, та пірнув в розкриті навстіж величезні двері балкона, завішані щонайтоншою напівпрозорою тканиною. Від легкого пориву вранішнього вітерця один край тонкої фіранки зачепився за ліве з розкритих полотен дверей, та так і залишився на них, немов боячись порватися у спробі звільнитися. Промінець ковзнув всередину, в діру, яка відкрилася, і почав перестрибувати по предметах, у великій, багато прикрашеній кімнаті. Він пробігся по купі розкиданих на підлозі яскравих й дорогих речей, які належать, поза сумнівом, багатій особі, що добре розуміється на них. Від його дотику деякі заграли яскравими фарбами, створюючи навколо себе вибагливий різноколірний ореол. Далі промінець затримався трохи на великій дорожній сумці з темно-червоної шкіри, яка стояла, розкрита, біля тендітних ніжок красивого крісла. Він піднявся по їх складних завитих візерунках, пробігся по витонченими поручнями і зістрибнув зі спинки на низенький столик. Тут промінець трохи затримався на високій скляній позолоченій карафі, прикрашеній тоненьким малюнком з переплетеного листя. Крізь його прозорі стінки віддзеркалювалися залишки яскраво-червоного вина на дні, і промінцю дуже сподобалися рожевуваті тіні, які розбіглися по усій протилежній стіні. Награвшись з ними й минувши ще одно крісло, промінець потрапив на витий стовп, який підпирає верх різьбленого балдахіна над величезним ліжком. Поблудивши трохи в складному орнаменті стовпа, спустився донизу, на ложе, застелене щонайтоншою білизною ніжного блакитного кольору з легкими веселковими розводами. З купи невагомих простирадл стирчала стопа з маленькою рожевою круглою п'ятою. Промінець полоскотав її, але хазяйка п'яти ніяк на це не прореагувала. Тоді він продовжив подорож далі, доки не уткнувся в закриті очі з щільно стислими густими віями під темно-рудими бровами. Він спробував пролізти всередину, під них, але був притьма вигнаний різко натягнутим на голову простирадлом. Промінець не ображався, він знав, що хазяйка вій вже не зможе спати так міцно, як раніше, а у нього було ще багато справ в цьому сонному районі, тому не став очікувати остаточного пробудження, а бадьоро помандрував далі.

За коротку мить фігура під простирадлом заворушилася і, видавши глухий стогін, перевернулася на ложі. З-під простирадла виринула рука, невпевнено обмацала все навкруги й потягнулася у бік карафи на столику. Не дотягнувшись до неї якихось півтори долоні, знесилено впала. Минув нетривалий час й рука знову ворухнулася. Цього разу вона відкинула тонке простирадло з обличчя, потім легкими рухами помасажувала щоки, обличчя та перенісся. Перепочивши та трохи подлубавшись в маленькому симпатичному носику, рука заспокоїлася. На відміну обличчя ожило. Змигнули темні рудуваті густі вії під такими самими гладкими бровами врозліт, й на карафу з тугою поглянули зелені очі з великими чорними зіницями. Під ними набрякли невеликі припухлі мішечки, які усім своїм виглядом промовляли, що їм тут насправді не місце. Не місце на цьому симпатичному круглому молодому дівочому обличчі, трохи простакуватому, але простакуватому тією особливою земною красою, яку зазвичай називають природньою. Невеликий прямий ніс з кінчиком-гудзичком і маленькими крилами. Пересохлі губи, припухлі зі сну, все одно здавалися свіжими, ніби тільки-но відірвалися від склянки з прохолодною водою. Обличчя симпатичної дівчинки-підлітка.

«І навіщо було учора третю карафу вина з підвалів вимагати? Цілком двох би вистачило», - думки, в’яло ворушачись в голові, на обличчі не відбивалися, воно було, як й раніше, так само безтурботним. «Це усе Ванса. Як завжди, їй на думку спадають якісь непристойні… ні, не те слово… безсоромні? Ні, теж не те. Ось! Невгамовні задумки! Ніколи вона не могла вчасно зупинитися. Як там вчора казала: - Ми вже дорослі, маємо право! До ритуалу залишилося всього нічого!» Губи вигнулися легкою посмішкою і обличчя миттєво змінилося. Наразі це було завзяте обличчя юної дівчини, саме у тому перехідному періоді, коли ще важко визначити, закінчилося її дитинство чи ні? Можливо, вона ще розповідає своїм лялькам, як поводилася на останньому балу?

Ледь скривившись від слабкого головного болю, дівчина вибралася з-під простирадл, і всілася на краю величезного ліжка, із задоволенням оглядаючи свою кімнату та гойдаючі однією ногою. «Як добре! Вісім лоз навчання в клановій школі закінчилися й можна вже не турбуватися, що доведеться повертатися у вузьку темну кімнатку, де насилу розмістилися б два такі ліжка, як це! Адже я там жила усього лише удвох з Ванса, а не як усі інші - утрьох або навіть учотирьох». Вона знову посміхнулася спогадам. «Адже це саме Ванса тоді прокрутила трюк з кімнатою! Саме під час нього ми й познайомилися. Як швидко проминули вісім лоз. Навчання позаду й ніхто вже не дошкулятиме мені підвищеними вимогами та обридлими нотаціями : - Лємістін Ок'хсіі! Ви княжна імператорського роду і повинні надавати приклад усім іншим! Не відволікайтеся на занятті! Не дивіться у вікно! Не…» І так усі вісім лоз, з найпершого...

* * *

…заняття в клановій школі. Тоді, вісім лоз тому, як і кожної лози до цього часу, до палацу школи клану Дітей Торону з боку Ткета поважно під'їхала низка екіпажів в оточенні численної охорони та слуг - на навчання прибув черговий потік дітей. Школа містилась в одному тасі[Тас - міра часу Каструма, відповідає 2 годинам 24 хвилинам Землі. У тче (добі) десять тас (24 земних години). У тасі дюжина дюжин(144) ті - хвилин] їзди від околиці Ткета на березі невеликого озерця, оточеного з усіх боків густим зеленим лісом. До самої будівлі вела широка пряма алея, немов ударом ножа розтинаючи прекрасний парк, гордість школи і усього клану. Подейкували, що багато хто із знаменитих магів клану відточував на ньому свої уміння під час навчання у школі. Діти, в оточенні слуг і охорони, поволі йшли серед доглянутих квіткових клумб та химерних гірок, вдихаючи аромати рослин, які перебивали один одного, й з захопленням косили очі на ряд величезних сріблястих дерев наприкінці алеї. Там, за цими велетенськими тополями, вгадувалося громаддя палацу, в якому вже багато кілець розташовувалася школа клану Дітей Торону, який раніше прозивався Сива Тополя. Група попрямувала до входу й зупинилася за декілька кроків перед високим кам'яним ганком, який ховався в тіні дерев та високих стін. Вони вражали уяву складним орнаментом з переплетених й навіки застиглих стовбурів дерев: візерунок примарно змінювався від першого до третього поверху, немов хтось величезний заплітав їх в складний спосіб, а потім розтягував або стискав в дивному ритмі, що створювало ілюзію стін з щільної та грубої тканини. Такої складної і майстерної роботи із буд-деревом Лєміс ніколи у своєму недовгому житті не бачила, хоча імператорський палац Ткета, де минуло її дитинство до сьогоднішньої поїздки, ніяк не можна було назвати халупою. «Тут, напевно, дюжина магів одночасно працювала», - в захопленні подумала юна княжна, але нічим не виказала хвилювання оточенню.

- Вітаю вас в школі клану, гідні діти гідних батьків! Тараль румейго т'аперол![ Тараль румейго т'аперол! (лєм.) - висока говірка, дослівно: «Належне дістанеться гідним»! Традиційний девіз вищих каст]- На ганку стояв літній лємарг в зужитій старій мантії. - Я старший викладач кланової школи. Той, хто стежитиме за вашим навчанням наступні вісім лоз, а для деяких, які не впораються з моїми вимогами, то й значно менше. Сьогодні перший тче вашого перебування в школі. Вас розподілять по кімнатах, де ви житимете під час навчання, і проведуть ознайомлювальну екскурсію по школі. Завтра з ранку розпочинаються зайняття й сьогодні останній тче вашого дитинства, тому проведіть його з розумом.

Після цих слів він наблизився до неї, яка стояла попереду усіх в оточенні півдюжини гвардійців, і вклонився за усіма правилами етикету. Ну, може і не за усіма, - погляд не опускав й уважно роздивлявся дівчинку в красивому наряді, яка стояла перед ним, але вона не звернула на це уваги. Він був спів-кланівцем, старшим викладачем школи, і не слід було чіплятися до дрібних порушень.

- Радий бачити княжну великого роду в стінах кланової школи. - Чемно сказав старший викладач. - Я особисто проведу вас до покоїв, велика. Прошу за мною.

Вони рушили до величезних двостулкових дверей, які більше нагадували браму невеликої фортеці. Всі інші новачки потягнулися за ними, кожен у супроводі власних слуг або родичів та приєднавшихся до них місцевих поводирів.

- А можна мені спочатку подивитися на кімнату, в якій жив наш перший імператор Торон? - Лєміс вимогливо, але з деяким побоюванням подивилася на старшого викладача. Вона ще не вирішила як себе з ним поводити: в імператорському палаці все було зрозуміло, - там були або слуги, кому можна було наказувати, або рівні їй, більшість з яких не могла відмовити в проханнях. Навіть дядько, імператор Боксун, завжди дозволяв залазити на свій високий стілець з коштовними каменями, які виблискували з усіх боків, хоча інші дорослі з повагою казали, що це імператорський трон, втілення Волі Торону[Воля Торону - урочистий титул Імператора Лоора і н'Гапутри. Найчастіше використовується в офіційних документах в якості синоніму виразу «влада імператора»], з якого голос імператора лунає по усьому Каструму. Ось і неправда, одного разу, коли їй було ледве п'ять лоз, вона спробувала залізти на нього, аби покликати маму, яка поїхала з батьком в чергову тривалу подорож по Імперії. Мама нічого не почула й приїхала лише за півтори лози, коли Лєміс вже добре розуміла, чому м'який голос дядька Боксуна чують усі, а її дзвінкий крик не почув ніхто. Ось і зараз вона розуміла, що цей спокійний літній лємарг може не послухатися наказу, але виконає прохання, тому й попросила, проте сумніви залишалися.

Старший викладач посміхнувся одними куточками тонких губ і чемно відповів:

- Звичайно, велика. Переважно ми показуємо цю кімнату усім під час ознайомлювальної екскурсії по школі, але вас я проведу туди прямо зараз. Визнаю, я чекав цього Вашого прохання - усі поступаючі до школи імператорського роду неодмінно висловлюють його одразу ж після приїзду і Ви, велика, не стали виключенням.

Старший викладач знову посміхнувся куточками губ, зробив належний уклін вже за усіма правилами і, запрошуючи її, вказав на правий від входу широкий коридор.

Кімната першого імператора Лєміс не сподобалася. Темне, невелике приміщення з маленьким віконцем, три вузькі ліжка, великий дерев'яний стіл, шафа, три стільці. Видно було, що тут ніхто не живе, але пилу не було. У звичайній кам’яній вазі на столі стояли свіжі квіти - єдине, що привертало увагу. Не виказуючи вигляду, що кімната її розчарувала, Лєміс подякувала старшому викладачу і попрямувала вибирати собі житло на наступні вісім лоз життя. Або мінімум на чотири, якщо не зможе пройти випробування після перших чотирьох лоз навчання.

Пройшовши по високих і широких коридорах з повною відсутністю будь-яких прикрас, вони потрапили в житлове крило палацу. Тут, на окремих поверхах, були кімнати учнів різних лоз навчання. За шкільними правилами, перші чотири лози усі жили в тих кімнатах, в які потрапляли в перший тче. Міняти кімнати і сусідів не дозволялося, вважалося, що це загартовує характер та поліпшує дипломатичні здібності. Потім, в наступні чотири лози, що залишилися, можна було мінятися як завгодно і з ким завгодно. Усі в клані знали про цю умову й ще до приїзду в школу сім'я або рід кожного новачка проводили складні перемовини з підбору потрібних сусідів. Укладалися угоди, створювалися спілки, ставилися і порушувалися умови, з рук до рук переходили значні суми та коштовні речі. У всіх сильних кланів було так само. Й чим багатше й сильніше клан, тим більше уваги надавалося цьому першому кроку на майбутньому довгому життєвому шляху. «Лоза в'є багато кілець, але усі вони схожі на перше», - ніхто не намагався спростовувати стару мудрість. Дружба, розпочата в клановій школі, часто тривала і в дорослому житті. Перші протистояння і союзи, інтриги і угоди, перемир'я і бійки, - усе це в майбутньому тривало на іншому, значно серйознішому рівні. Для багатьох сусіди по кімнаті були зумовлені заздалегідь дюжинами поколінь предків, які спільно брали участь в дюжинах інтриг, союзів, боїв і дуелей один проти одного. Перед поїздкою до школи батько докладно розповів їй усе це і порадив не поспішати з вибором сусідів. «Піди, подивися кімнату, в якій жив наш перший імператор, твій великий предок Торон. Переймися там духом боротьби і його волею. За цей час усі розселяться по кімнатах, а ти уникнеш усіляких прикрих випадковостей, які потім буде складно або неприємно виправити. Пам'ятаю, як мене в перший тче попросили висловити свою думку про краєвид з вікна однієї кімнати на шкільний парк, а тим часом викладачу повідомили, нібито я вже вибрав собі помешкання й милуюся пейзажем. Поміняв її лише як минуло чотири лози, хоча сусіди мені не дуже подобалися, й до того ж старший брат, твій дядько Боксун, теж радив мені спочатку подивитися кімнату Торона, але... Не поспішай, запам'ятай, ти княжна, племінниця імператора. Вибирати повинна ти, а не тебе. Можеш бути упевнена: в кожній кімнаті твоєї лози навчання «випадково» буде рівно одне вільне місце. Я тобі не радитиму, кого вибирати, це не важливо. Важливо, аби вибір ти зробила самостійно. Часто від цього залежатиме твоє майбутнє, і я хочу, щоб цей перший урок ти виконала самостійно». Повільно оглядаючи кімнати, маленька Лєміс згадувала ці слова батька. Їх важко було б забути - за усе маленьке життя він розмовляв з нею не більше дюжини раз. Всілякі протокольні заходи і свята в імператорському палаці не рахуються. Там взагалі спочатку мало хто розмовляв, окрім тих, кому належить, а потім її забирали виховательки з-за маленького віку. Час між обов'язковими прийомами батьки вважали за краще проводити в подорожах далеко від імперської столиці, тому кожна зустріч і розмова з ними добре запам'ятовувалися.

У першій та в другій кімнатах насправді було по одному вільному місцю. Дівчаток, які туди оселилися, вона не знала, та й кімнати не сподобалися. Занадто темно, занадто маленькі вікна, занадто тісно. У наступній кімнаті знову було одне вільне місце і одна знайома дівчинка. З тендітною дочкою старшої хранительки артефактів клану вона іноді зустрічалася в палаці і навіть грала кілька разів в палацовому саду, разом з іншими дітьми імператорського клану. Нічим особливим вона Лєміс не запам'яталася, увесь час мовчала і дивилася на усіх величезними блакитними очима, немов ось-ось заплаче. Її усі так і звали - Тихоня. Жвавій та непосидючій княжні вона не подобалася. Двоє іншіх дівчаток були не відомі. Вони спробували зробити належний положенню Лєміс уклін, але викликали лише слабку поблажливу усмішку незграбними рухами. Після відпрацьованих реверансів придворних, які юна княжна з дитинства бачила на прийомах, їх скуті, трохи смикані рухи нагадували швидше сильні кивки головою. У роздумах над цим княжна проминула ще декілька кімнат і скрізь картина була приблизно однаковою: одне вільне місце, більш-менш незграбні спроби вітання, тіснява й маленькі вікна. «А як же вид з вікна, яким хтось свого часу обдурив батька?» - з прикрістю подумала дівчинка. «Де ж кімнати з цим видом. Потрібно запитати у старшого викладача».

Вона пройшла повз останні відчинені двері, огледілася на всі боки і питально озирнулася на супроводжуючого. Не встигла поставити питання, як закриті до цього двері в наступну кімнату з осоружним рипінням відчинилися та показалася тонка фігурка дівчинки, яка з пихкотінням намагалася витягти велику дерев'яну раму від ліжка. Рама була в два рази важче за саму дівчинку, а вище, напевно, разів зо три, але та не здавалася і намагалася різким смиканням зрушити її з місця. Розкішне довге чорне волосся розкидалося в сторони по усій спині, довгий чубчик ліз в очі і дівчинка, не відпускаючи раму, прибирала його гучним фуканням з рота. Коли чубчик підлітав догори, ставало видним на мить розчервоніле гарненьке обличчя з маленькими крапельками поту над верхньою губою. Після чергової невдалої спроби, дівчинка почула перешіптування за спиною і, кинувши раму, озирнулася. На Лєміс дивилася маленька копія придворних красунь: легкий макіяж, підведені очі, сарі, закріплене на плечах за останньою модою. Коли б не зріст та вік, то можна було б вирішити, наче якась сильна магиня утнула зайвого з процедурами омолоджування. Хоча для свого віку дівчинка була досить висока і мала струнку, зовсім не дитячу фігурку.

Стрельнувши по сторонах красивими, трохи косоокими очима, юна красуня сказала, дивлячись впритул на Лєміс:

- Я прибираю зайве ліжко з нашої кімнати, велика! - і схилилася в належному уклоні.

«Непогано, зовсім як дорослі в палаці», - оцінила грацію княжна. «Я її не знаю, хоча і в інших кімнатах багатьох не знала. Клан великий і роди розкидані усією Імперією, а потрапити в кланову школу усі вважають за честь. Чим не сусідка на найближчі чотири лози? Все одно доведеться збирати прибічників й боротися за своє право бути кращою. Так нехай ці прибічники хоч щось роблять самі, а не чекають, коли візьму під опіку. Тим більше, негідних до нашої школи не беруть, тому буде не соромно мати її поряд. Добра помічниця вийде». Маленька княжна цілком зрозуміла увесь прихований зміст сцени, яка відбулася: їй пропонували послуги особистої подруги-прислуги в обмін на заступництво. Пропонували відверто, не роблячи з цієї події причину для інтриг, без зайвої ніяковості - і це сподобалося. Про таке розповідали раніше учителя в палаці, коли вивчали історію клану та імперії. На занятті вони особливо підкреслювали усі приховані важелі кожної події, уявні і справжні реакції історичних осіб, їх помилки і влучні ходи. Тоді, вивчаючи стародавні хроніки й пояснення до них, було нудно. Зараз, беручи участь на ділі в цій новій захоплюючій грі, Лєміс із задоволенням вела свою роль і навіть не помічала, як мимоволі використовує вкладені в неї знання.

- Що ж, це дуже мило з вашого боку… - Лєміс зробила невеличку паузу, чекаючи, і дівчинка одразу ж зміркувала.

- Вансаніель Раста з Сивої Тополі, велика! Рід Стрибунів. Для вас, велика, просто Ванса.

Лєміс почула ззаду тихе гмикання старшого викладача. «Ото, як влучно, Раста, що на високій говірці означає «спритна». А на додаток ще й рід Стрибунів. Цікавий збіг. Рід не старий та слабкий. Майже слуги клану[Слуги клану - ті, хто не може заплатити мінімальні кланові податки. Позбавлені права голосу в клані. Виконують розпорядження ради клану]. Тим краще». Але вголос вона сказала:

- Так-так, Ванса, це дуже мило. Звичайно, якщо старший викладач буде не проти? - Дівчинка обернулася до супроводжуючого. Для себе вона вирішила, що його краще просити - один раз вийшло, тож навіщо ризикувати?

- Добре, княжна, я - не проти. Але нехай це буде першою і єдиною поступкою для вас в цій школі. Тим більше, ваш батько окремо просив саме про це... - Лєміс стало незатишно під іронічним поглядом літнього лємарга. «Так, лише просити», - остаточно вирішила для себе. «А ось з першою і єдиною - це ми ще подивимося». Ніяк не виказавши своїх думок, княжна мовчки увійшла до кімнати, на ходу помахом руки зупиняючи слуг, які кинулися попереду неї, та обриваючи...

* * *

…спогади, дівчина все ж налила собі з карафи третину келиха вина. Встала з ліжка і плавною ходою підійшла з келихом у руці до протилежної стіни, де стояла величезна шафа з дзеркалом вище за її зріст. Там спочатку набрала вигляду гордої холодної красуні, потім пустотливо посміхнулася й удала сексуальну позу спокусниці. У першому випадку, келих грав роль нерухомого «щита» в застиглій півколом руці, який приховує неприступну для небажаних поглядів аристократку. У другому випадку, він був вже принадою, яка плавно погойдувалася і привертала увагу потрібних співрозмовників. Покрутившись дюжину ті перед дзеркалом, дівчина знову повернулася до ліжка, одним ковтком випила вино й рухнула на ложе спиною, широко розкинувши в сторони ноги і руки оголеної фігури. Вона нерухомо лежала, знову пірнувши в недалеке минуле, лише трохи колисалися від слабкого дихання в сторони повні груди, та із затиснутого в лівій руці келиха витекла самотня крапля, й повільно розповзлася темною тінню по найтоншій постільній білизні. Під плямою, що висихала, проступав химерний візерунок структури тканини, утворюючи складне...

* * *

…навчання в клановій школі давалося Лєміс досить легко. Можливо, далися взнаки дитячі зайняття з кращими викладачами в палаці, а може тому, що власне сама Лєміс була недурною допитливою дівчинкою. Трохи дратували постійні нагадування викладачів про походження та необхідність «відповідати статусу», але незабаром до цього звикла. Тим більше, що ці прохання не так вже далеко знаходилися від її власних поглядів і були звичайною констатацією того, що, так - вона княжна імператорського роду, і звичайно зобов'язана «відповідати». Жили вони в кімнаті удвох з Ванса, тому нудьгувати Лєміс не доводилося. Її сусідка була надзвичайним невичерпним джерелом різних пустощів, інтриг, планів і задумок. До того ж, ту взагалі не бентежило, що у більшій частині запропонованих планів або задумок вона майже нічого не розуміла або не могла їх самостійно виконати. Ванса легко змінювала свою думку, якщо її викривали в недостатньому знанні чогось. Так само взагалі не бентежилася, якщо спливало її недостатнє уміння. Одразу, дивлячись в очі співрозмовникові своїми безсоромними блакитнуватими очима, стверджувала, що не могла такого казати або її хибно зрозуміли. Могла з однаковою упевненістю відстоювати впродовж одного таса цілком протилежні речі й ця здатність навіть викликала інколи щиру заздрість у Лєміс. Надалі це стало дратувати, особливо, коли подруга вплутувалася в які-небудь сварки без дозволу, а опісля прибігала до Лєміс шукати захисту. Княжна швидко навчилася вираховувати ці ситуації: якщо Ванса увесь тче не відходить від неї, не намагається ні з кого познущатися, а увечері просить принести чого-небудь з вечері, тому що погано себе почуває, - значить знову устрягла в якусь сварку й намагається прикритися положенням Лєміс. З думкою, що Ванса виконуватиме біля неї роль високорідної прислуги, довелося розпрощатися ще до кінця першої лози навчання. Поступово княжна змирилася й з інтригами, така ситуація стала навіть подобатися. Може й не зовсім подобатися, але вона розуміла користь для себе від такого стану речей. Незважаючи на своє високе походження та титул у Лєміс не було ніякої природженої схильності до інтриг, вона була не конфліктною й цінувала в різних пустощах більше навність веселощів, ніж можливість довести свою перевагу. Не зовсім очікувана для оточуючих поведінка від княжни імператорської родини. А ось завдяки своїй відчайдушній сусідці-подрузі вона хоч не хоч була вимушена брати участь в купі різних шкільних союзів, протистоянь та інтриг - й вчитися виходити з них з гідністю. До кінця третьої лози навчання княжну вважали небезпечною суперницею учні школи навіть старші на пару лоз навчання - і це подобалося, хоча було розуміння, що то не повністю її заробок. Часто витівки Ванса були грубуваті або навіть жорстокі. Іноді Лєміс сварилася з сусідкою з-за непробивної самовпевненості і прямолінійності, але все одно потім мирилася, бо нудьгувати з такою подружкою було неможливо.

Одного разу, в середині четвертої лози, вони мало дуже серйозно не посварилися з-за Тихоні. Чомусь її Вансаніель не полюбляла особливо. Спокійна, урівноважена дочка хранительки артефактів клану поводилася в школі точісінько так само, як й під час дитячих ігор в палацовому саду - більше мовчала, ніколи ні з ким не сварилася, добре вчилася і намагалася не втручатися ні в які інтриги учнів. Не можна сказати, що її поважали в школі, але усі негласно дотримувалися правила, не залучати відлюдькувату дівчинку ні до яких пустощів або інтриг. На самому початку навчання, після декількох таких спроб, Тихоня, мовчки, не показуючи свого ставлення ні до однієї з конфліктуючих сторін, спокійно відходила убік. Це переконало усіх, що на неї не варто витрачати час і сили. Усіх, але не Ванса. Подруга Лєміс робила одну спробу за іншою, але терпіла невдачу за невдачею. Тихоня наполегливо не реагувала на дрібні підколювання, втягнути мовчунку в яку-небудь інтрижку, навіть без її відома, теж не вдавалося - ніхто не вірив на слово в її реальну участь. Виставити старанну ученицю незнайком - таке ледачій і відверто слабкій в науках Ванса навіть в голову не впадало. Змагатися з Тихонею, яка виросла в імператорському палаці, в знанні етикету чи інших аристократичних тонкощів теж не ризикувала. Одного разу на уроці фехтування Ванса спробувала надто жорстко виграти у цієї тихої дівчинки, але несподівано отримала таку відсіч, що відтоді намагалася з Тихонею в пару не потрапляти. На деякий час шебутна красуня втихомирювалася, перемикалася на інших, легших або більш прогнозованих суперників, але після невеликого часу знову робила чергову марну спробу. Лєміс з усмішкою спостерігала за цим змаганням характерів, доки хитра Ванса не спіймала її саму на дрібній невиконаній обіцянці й не втягнула в це своє довготривале цькування. За задумом Ванса Лєміс зробила хитрий артефакт, який перетворював на прах увесь одяг на тому, хто його носив. Роботи із створення закляття і доведення до ладу зайняли повних чотири зюф й захопили княжну більше, ніж сама можливість посміятися над Тихонею. Потім, після вдалого випробування, Лєміс вклала його в якусь підсунуту подругою брошку. Ванса, окрилена надією у своїх планах помсти, під виглядом примирення подарувала брошку Тихоні, а Лєміс залишалося лише в потрібну мить активувати закляття. Сама Ванса навіть цього зробити самостійно не спромоглася.

Такий час настав, за задумом невгамовної подруги, на вечері, коли більшість учнів зібралися в шкільній їдальні. На відміну від сніданку й обіду викладачів ввечері не було, ніхто не підганяв за часом і не стежив за дотриманням правил. Їдальня тихо гула від голосів підлітків, які перемовлялися, сміялися, волали. Молодші намагалися вихвалятися один перед одним тільки-но вивченими закляттями, старші дивилися на них з поблажливістю архимагів на відпочинку. Хтось розповідав смішну історію, й навколо нього зібралася купка слухачів. Хтось намагався привернути увагу учня, який зацікавив його. Один слухав сусіда, а інший намагався розчути, про що шепочуться за два столи від нього. Усі розбилися на великі або менші групки, які зібралися навколо своїх лідерів. Між цими центрами сили рухалися окремі особи, які або не встигли приєднатися до когось, або просто не були нікому потрібні. Хто запізнився на вечерю, неквапом пересувалися з тацями навколо столів з їжею і напоями, вибираючи собі що-небудь за смаком. Годували в школі не розкішно, але дуже поживно. Однією з спізнившихся й була Тихоня. Вона навмисне намагалася не приходити до вечері раніше аби не брати участі в неоголошеному параді шкільних авторитетів - коли союзи ворогуючих учнів влаштовували справжні вистави з-за місця у черзі. Набравши собі трохи салатів і фруктів, Тихоня попрямувала в кут залу, до столу, за яким зазвичай вечеряла. Лєміс, яка уважно спостерігала за нею, немов випадково рушила навперейми, аби зустріти посередині залу. Серце княжни прискорено гупало, хвилювання віддавалося в голові неголосним стукотінням, долоні були злегка вологими. Вона дуже турбувалася, що закляття не спрацює як належить, а шкідлива Ванса, незважаючи на заборону, вже багатьом пообіцяла «цікаве видовище» сьогодні увечері. Проходячи повз Тихоню, маневруючу поміж столів з високо піднятою над головою тацею, легким пасом руки спрямувала тонкий струмінь хсіі, ініціюючи брошку-артефакт, й спокійнісінько попрямувала далі, навіть не озирнувшись перевірити результат. За її спиною зненацька пролунав високий переляканий зойк і брязкіт розбитого посуду, раптово по всьому залу впала на мить дзвінка тиша, яка негайно вибухнула сміхом, свистом і вигуками. Лєміс обернулася: Тихоня з переляканим виглядом стояла повністю гола посеред їдальні й, прикрившись тацею, оберталася на всі боки, немов закриваючись від вражаючих зусібіч кепкувань. Одне плече було забруднене підливкою до якогось салату й трохи піднято вгору, біля ніг лежали скалки посуду та розкидана їжа, права рука прикрила ледве помітні груди, а ліва тримала тацю вздовж стегон. Лєміс, оглухла від вигуків, які несамовито неслися з усіх боків, відзначила про себе нескладну незграбну фігурку Тихоні, й лише тоді звернула увагу на якусь невідповідність її вигляду. Від короткої зачіски Тихоні, від її брів та вій взагалі нічого не залишилося. «Напевно, недоробка в заклятті», - промайнула якась винувата думка. Зал навкруги вирував вигуками, реготом й збудженими обличчями. Тихоня, переминаючись з ноги на ногу, встала босою ступнею на щось, поглянула на підлогу, потім із здивуванням й подивом на Лєміс і вибігла із зали, змахуючи сльози з очей. Княжні чомусь стало неприємно, немов випадково підрізала квітку на клумбі не в тому місці, де бажала. І зрозуміло, що нічого страшного, і квітів ще повна клумба, а все одно прикро, що припустилася помилки. Вона придивилася до того, на що наступила Тихоня, - на підлозі лежала її брошка-артефакт з розколотим каменем. «Здогадалася? Напевно. Чому розколовся камінь? Все ж таки, недоробка в заклятті?» - з цими думками Лєміс пройшла до свого столу, за яким з гордим і задоволеним обличчям сиділа Ванса в оточенні декількох підлітків. Поки княжна йшла з незалежним виглядом, на неї з усіх боків спрямовувалися перелякані, оцінюючі, догідливі й повні ненависті погляди. Байдужих не було, але зараз це чомусь не тішило і не лякало.

Увесь наступний тче Ванса насолоджувалася перемогою: крокувала по школі з таким виразом обличчя, немов це вона, а не Лєміс зробила і використала артефакт. За нею ув'язалася парочка прихильниць з дівчаток, які тільки-но поступили на навчання до школи, й Ванса щосили користувалася можливістю покомандувати. Тихоня на зайняття не з'явилася. Після навчання, перед самою вечерею, слуга старшого викладача школи постукав до їх кімнати і ввічливо запросив княжну в кабінет свого хазяїна. Лєміс спокійно накинула на плечі теплу куртку з щонайтоншої шкіри і пішла за ним, залишивши напружену Ванса на ліжку, укутану в ковдру по самі очі. Красуня проводжала подругу тривожним…

* * *

…поглядом, який напружився, намагаючись розглянути фігуру, що сиділа біля столу. Кабінет старшого викладача кланової школи виявився величезним у порівнянні з їх кімнатою, але цілком звичайним відносно апартаментів Лєміс в імператорському палаці. Тому, увійшовши до нього, Лєміс лише мигцем кинула погляд на полиці з книгами й різною дивиною, які повністю займали цілу стіну, та пройшла прямцем до великого дерев'яного столу. Біля нього стояло декілька стільців з високими спинками, якими вилося химерне різьблення. На самому столі були акуратно розкладені стоси записів і книг, з лівого краю стояла красива таця з глеком й декількома келихами. Усе це освітлювалося самотнім світляком[Світляк - побутовий світильник на основі магічної енергії] на химерній високій ніжці. Краї кімнати потопали у вечірній напівтемряві. Лише наблизившись ближче до столу, княжна упізнала на одному із стільців Тихоню, яка сиділа, втупившись нерухомим поглядом в підлогу і міцно стиснувши губи. Голова її була обмотана яскравою хусткою, з кінцями, які спадали на плечі. «Наскаржилася», - нейтрально подумала Лєміс, відповідаючи на офіційні поклони Тихоні й старшого викладача, які підвелися назустріч. «Байдуже», - спокійно сіла на стілець поряд з Тихонею й подивилася на хазяїна кабінету. Старший викладач сидів з іншого боку столу, поставивши на нього лікті рук і поклавши підборіддя на переплетені пальці. Він мовчки розглядав сидячих навпроти нього підлітків. Ззаду височіла величезна спинка його кам'яного крісла-трону, прикрашена тонким візерунком у вигляді тополиних гілок. Минула дюжина ті, усі мовчали. Нарешті викладач перервав своє споглядання і звернувся до Лєміс:

- Княжна, я запросив вас сюди сподіваючись на допомогу в спробі розібратися з однією цікавою подією, яка сталася учора в шкільній їдальні. - Лємарг з підкресленою повагою дивився на Лєміс. - Як ви знаєте, учора з Гасієррі Плай'то стався незрозумілий інцидент. Не повторюватимуся, адже ви й самі усе бачили. Так от, я б хотів, аби ви оглянули ось це, - він вказав на брошку, яка лежить на столі, - і дізнатися вашу думку про минулі події, велика.

«Диви ж, Плай'то – справді, Тихоня на високій говірці, а я думала - це лише прізвисько», - усміхнулася про себе Лєміс. Зовні це ніяк не виявилося, коли відповіла з такою самою підкресленою повагою:

- Мені не зовсім зрозуміло, чому Ви цікавитеся моєю думкою з цього питання. У їдальні школи окрім мене було досить учнів, досвідченіших в керуванні хсіі, ніж я, - Ви усіх запитуватимете про їх думку? Врешті-решт, хіба висока Плай'то сама не може вам все пояснити?

- Висока Плай'то вперто не бажає нічого пояснювати, - усміхнувся одними куточками губ, у своїй звичній манері, старший викладач. - Вона запевнює, ніби знайшла цю брошку в коридорі школи випадково, потім випадково одягнула й випадково щось з нею зробила. Потім знову щось випадкове… Загалом, єдине, що стало зрозуміло з розповіді високої Плай'то, це - що не варто звертати увагу на всілякі випадковості.

«Не наскаржилася», - з подивом та повагою подумала Лєміс, скоса поглянувши на Тихоню, тихенько сидячу збоку. Та, як й раніше, не зронила ні слова і старанно відсовувалася до високої спинки стільця.

- Я повністю з нею згодна, мудрий, - вже впевненіше мовила княжна. - Як ми можемо передбачати усі випадковості, тим більш, навіщо надавати їм такого значення?

- Я бачу, велика не зовсім розуміє ситуацію, яка склалася. Так само як й Тихоня! - сидячи за столом лємарг відкинувся в глибину свого крісла-трону, обличчя сховалося в тінь, й лише очі горіли двома яскравими цятками. - Велика, прошу вас, уважно роздивіться оправу брошки з тильного боку.

Лєміс узяла брошку і повернула її зворотнім боком до світляка. По оправі звивася чудернацьким плетивом напис «Великій Лємістін Ок'хсіі в день народження від роду Білого туману». Це виявилася її брошка, одна з безлічі подарунків від родів клану до небагатьох днів народження й свят маленької княжни. Таких, не дуже коштовних дрібничок у неї була скринька чималих розмірів, а князі імператорського роду взагалі віддавали велику їх частину до сховища клану. І, на жаль, ця брошка була також однією з подарованих Ванса коштовностей або, краще мовити, виканючених тією з якогось приводу. «От же інтриганка недалека» - дратівливо подумала Лєміс про Ванса. «Сама зробити нічого не може, мене втягнула у свої ігри, та ще й таких помилок припускається. Хоча нема чого на неї нарікати - я сама винна, адже знаю, що у Ванса язик задовгий й випереджає думки на два кроки. І нехай ці два кроки дуже швидкі та в несподіваному напрямі, але ж вони наслідок нестримних бажань, а не роздумів. Потрібно було самій уважно оглянути цю брошку, а я так зраділа, що закляття запрацювало, й навіть не подумала про це. Ну й гаразд, нічого страшного, посварять і до всього... А Тихоня, виявляється, яка міцна! Адже не могла не бачити, чия це брошка - для дочки хранительки артефактів це було б дивно, з дитинства з такими дрібницями звикла поратися. Але ж, побачила й мовчала?!» - думки промайнули блискавкою в голові. З удаваним здивуванням підвела свої темно-коричневі з легкою рудизною брови.

- Як цікаво… Так, це моя дрібниця, але навіть не пригадаю, коли бачила її востаннє. Та це й не важливо - вона мені не потрібна. - Княжна спокійно витримала погляд хазяїна кабінету. - Справді не розумію, мудрий, як ви у випадковості угледіли ситуацію, - Лєміс поблажливо-недбалою інтонацією підкреслила останнє слово.

- Що ж, велика, та ви, висока Плай'то, в силу вашого віку ви ще не звикли дивитися на цю подію, як на ситуацію. Нічого страшного – всього лише не розумієте, як випадковості перетворюються на ситуації, - очі старшого викладача з тіні світилися якимись веселощами, Лєміс мимоволі напружилася й питально глянула на Тихоню, та у відповідь ледь помітно знизала плечима з подиву. - Подивимося на цю випадковість з іншого боку... Невідомо як до однієї з учениць школи потрапляє брошка княжни імператорського роду. Вона містить в собі складне закляття, яке знищує одяг… чи броню носія брошки. З невідомої причини закляття активується в мить, коли княжна знаходиться поряд з цією ученицею школи, яка у цей момент носить цю брошку. Виникають питання… безліч питань. По-перше, як потрапила ця брошка до однієї з учениць? Випадковість або крадіжка? По-друге, якщо крадіжка - з якою метою? Чи може бути метою вмонтування у брошку таємного закляття, яке в потрібний момент позбавить княжну імператорського роду броні або, що ще гірше, завдасть шкоди? По-третє, чи випадково спрацювало закляття при наближенні княжни або воно спеціально було налаштоване на її ауру? І, нарешті, а чи було це усе випадковістю? - Старший викладач нахилився вперед й знову поставив лікті на стіл. Але наразі він не поставив підборіддя на переплетені пальці, а склав їх разом й закрив нижню частину обличчя. – Лише одна ваша участь, велика, в цій випадковості перетворює її на ситуацію. А в ситуаціях з членами імператорського роду, тим більше, з членами імператорської сім'ї, спадкоємцями трону Волі Торону, у нас розбирається хто? Вірно, велика, виключно Безіменні. Адже, згідно із зведенням імперських законів, замах на члена сім'ї Імператора дорівнює замаху на самого Імператора. Ось така ось виходить ситуація.

«Безіменні?! Безіменні - це погано, дуже погано» - Лєміс тривожно озирнулася у бік Тихоні, яка засувалася на сусідньому стільці. «Таємна варта Імператора, вони спочатку до підвалів імператорського палацу кинуть, а потім подумають кого й навіщо. Зрозуміло, чому старший викладач турбується, - хто хоче бути звинуваченим у співучасті в змові на сім'ю імператора. А замах - це взагалі подарунок Безіменним, притьма почнуть ретельність виявляти, аби виказати свою відданість. Приховати цю ситуацію навряд чи вдасться - в їдальні була майже уся школа, та й серед слуг, напевно, немало інформаторів. Потрібно якось викручуватися… Мені нічого не буде, а ось Тихоню можуть притиснути. Недобре». Лєміс знову озирнулася, Тихоня сиділа, так само мовчки, й з надією дивилася на княжну.

- То як, велика, я можу сподіватися на вашу... допомогу чи нехай в цьому розбирається… хтось інший? - старший викладач запитав з невеликими паузами між словами, спостерігаючи за переляканими дівчатками. Його явно корчило зі сміху, посмішку з поваги до княжни прикрив долонями, але очі все видавали.

- Розумію, мудрий, вашу... стурбованість. - Лєміс ретельно добирала слова, уважно спостерігаючи за реакцією чоловіка, сидячого навпроти. «Доведеться щось вигадати... а що? А навіщо вигадувати, випадковість - так випадковість. Підемо за пунктами, люб'язно оголошеними мудрим». - Ви знаєте, мудрий, я справді пригадую, по-перше, я дійсно подарувала цю брошку своїй подрузі Гасієррі Плай'то. Я лише випадково забула про це, адже така дрібниця не варта уваги поміж друзями.

Лєміс краєм ока побачила здивування, яке миттєво промайнуло на обличчі Тихоні. «Повинна підіграти», - з надією подумала вона.

- По-друге, це безглузде закляття… Ви ж самі нам завжди казали, й усі викладачі в школі постійно повторюють: аби чогось досягнути, потрібно займатися самостійно, понад шкільні зайняття. Тим більше, що я - княжна імператорського роду й повинна усім показувати приклад. Ось я й тренувалася в складанні та впровадженні різних заклять у свої прикраси, - ви ж знаєте, що коштовні камені краще за інше придатні для цього. Напевно, завдяки прикрому випадку забула видалити це закляття з брошки. Ну, і по-третє, це саме й пояснює, чому закляття спрацювало за мого наближення - адже це моє недосконале закляття, воно складене неякісно, енергії не збалансовані. З часом зв'язки послабшали, а коли я виявилася зблизька - моя аура спричинила мимовільний старт закляття, адже в ньому залишилося налаштування на мене. Збіг багатьох випадковостей так само залишається випадковістю, нехай й рідкісною! - княжна на одному диханні завершила свою імпровізацію та чекала рішення хазяїна кабінету.

Той із задоволенням подивився на юну дівчину, трохи примружився, немов ще раз подумки проходячи ланцюжок викладених аргументів, і підняв руки долонями вгору, таким чином висловлюючи свою згоду. Лєміс задоволено посміхнулася. Після цього старший викладач обернувся у бік Тихоні.

- Нам залишилося тільки почути думку високої Гасієррі Плай'то із цього приводу. Все ж ця дивна черга випадковостей найнеприємним чином відбилася чомусь саме на ній. - Лємарг іронічно гмикнув, кинувши погляд на княжну, яка сором'язливо похнюпилася, почувши його слова. - Виходить, Вам вирішувати, висока Гасієррі Плай'то. Можливо, у вас будуть якісь доповнення до почутого? Можливо, є питання до великої, якісь не з'ясовані ще… випадковості?

Тихоня підняла на старшого викладача свої великі блакитні очі, трохи помовчала, кинула скоса погляд на Лєміс і твердо сказала:

- Звичайно, мудрий, усе це було прикрим збігом. А що стосується доповнень і питань…, - Тихоня знову скоса дибнула на Лєміс та іронічно додала, - то які можуть бути з'ясування дрібниць між подругами? Так, велика?

«А вона молодець, як мене підначила», - Лєміс не відривала погляду від старшого викладача, лише мигцем примирливо посміхнувшись Тихоні у відповідь на її іронію. «Погодиться чи ні? Все начебто струнко вийшло».

- Ну, що ж, дівчата... Я переконався, що це насправді прикра випадковість, - старший викладач дивився на них, не приховуючи сміху. - Але в цьому повинні переконатися й всі інші. А ви обидві повинні ще вигадати, як все зробити - це й буде вашим остаточним уроком. Я упевнений, що ви з цим впораєтеся, у вас непогані завдатки, - старший викладач дивився прямо в очі княжни. - Гасієррі Плай'то, почекайте велику біля виходу з мого кабінету, я думаю, вам двом є що обговорити.

Тихоня мовчки встала, зробила належні поклони княжні й старшому викладачеві та вийшла за двері. Лєміс залишилася сидіти, з незадоволенням чекаючи чергової виховної бесіди. «Що ще? Адже все з'ясували, навіщо знову повторюватися». Княжна чекала, що старший викладач висловить наодинці звичайний перелік фраз, як вона називала, «імператорського виховання» в дусі «ви зобов'язані... приклад для оточення... честь роду... ваш великий дядько». Але старший викладач не поспішав нічого казати, й розглядав її вже якимсь іншим, ніж пару ті тому, сторожко-задумливим поглядом. Він немов примірявся, куди та як встромити стилет. Лєміс стривожено напружилася.

- Далі, велика, нам належить ще раз розглянути цю брошку. І цього разу не потрібно розповідати казки, як би вдало у вас це не виходило. Не та ситуація, дівчинка, і не варто навіть намагатися шукати тут випадковості. Розповідайте, велика, як вам вдалося створити артефакт, який запускає закляття, що самопідзаряджається? Або хто підказав вам це? - На Лєміс дивився не іронічний викладач школи, а жорсткий маг-вбивця. Їй стало дуже незатишно під цим поглядом, уся князівська гордість кудись поділася й залишилася лише боязкість учня-підлітка в кабінеті старшого викладача школи.

- Це вийшло… випадково, - Лєміс перелякано здригнулася і глянула на старшого викладача, немов боялася, що негайно отримає покарання за знов вимовлене слово, таке несподівано популярне сьогодні. Старший викладач мовчав і вичікувально дивився на неї. Зібравшись з думками, тихо продовжила, не намагаючись нічого втаїти або прикрасити:

- Я, справді, не знаю, мудрий, як це вийшло. Ванса запропонувала посміятися з Тихоні, виставивши її перед усіма голою..., вона знала, що Тихоня соромиться своєї фігури - навіть в шкільний душ намагається ходити, коли там нікого немає. Для Ванса це найстрашніше і найганебніше - мати негарне тіло, а до повноліття змінювати його не дозволяють традиції. Так от, я пробувала різні варіанти, але вони не влаштовували з різних причин - то потрібно багато енергії на підтримку процесу, то багато енергії навпаки виділяється, то не до кінця спрацьовує. І багато інших... Потім я… випадково вирішила, що було б непогано, аби закляття розпаду брало енергію, яка виділяється при самому цьому розпаді. Я пробувала, пробувала, але теж нічого не виходило... потім, одного разу, якось зрозуміла... побачила, як перетворити хсіі й закляття запрацювало. Я, справді, не думала, що воно усе волосся на Тихоні прибере, ми перевіряли - тіло воно не чіпало, а ось про волосся забули. От і все.

Лєміс сиділа перелякано стиснувшись. Чомусь зараз було набагато страшніше, ніж нещодавно, коли старший викладач згадував Безіменних.

- Сьогодні для вас повчальний день, велика. Ви з Тихонею дізналися, як випадковість може стати ситуацією. Зараз особисто ви дізнаєтеся, як ситуація стає випадковістю. У першому варіанті, випадковість мала стати ситуацією, бо в ній брали участь ви, велика. У другому варіанті, як не смішно, ситуація стає випадковістю з цієї ж причини. - Старший викладач зняв з обличчя вираз холоднокровного вбивці й знову іронічно посміхався. Лєміс продовжувала підозріло на нього дивитися. - Не турбуйтеся, велика. Ви справжня дочка свого роду й нашого клану. У вас проявився талант до найрідкіснішої й загадкової магічної стихії, до пари Хаос-Порядок. Саме завдяки використанню цієї стихії вам і вдалося замкнути в кільце послідовне перетворення енергій у своєму заклятті. Проте, закляття, які самопідзаряджаються, вивчають лише на старших курсах Академії й лише з дозволу ректора. В усіх інших випадках будь-хто, дізнавшись про таке, повинен негайно доповісти в хсііпаргум[Хсііпаргум - рада магів імперії, князівства, міста. Хсііпарг - глава ради магів], а в старі доімперські часи за це могли й страчувати без суду. Ну, а те, що ви можете використати стихію Хаос-Порядок, робить вас цінним членом будь-якого клану - таких іноді навіть викрадають із слабких родів. Проте, вам не варто турбуватися - до хсііпаргума я повідомляти не буду, викрадати Вас теж ніхто через це не ризикне, а все тому, що ви - княжна імператорського роду. Завдяки цьому ситуація перетворюється на випадковість.

Старший викладач доброзичливо дивився на Лєміс, яка значно повеселішала. Він заглянув в невелику скриньку на столі ліворуч від нього, й витягнув звідти витончений перстенець з красивим червоним камінчиком. Протягнувши його княжні, весело зауважив:

- Йдіть, велика, допоможіть своїй подрузі відновити зачіску та вії. Ось вам непоганий живчик третього рангу, стара робота, зараз такі рідкість. З його допомогою та прочитавши розділ підручника з лікувальної магії, ви за пару тас відновите волосся Тихоні. Їй доведеться добре повечеряти сьогодні для відновлення сил. І останнє, не маю права давати вам поради, велика, але все ж таки. По-перше, не забудьте зробити вірогідною вашу версію подій з Тихонею для усіх інших. По-друге, придивитеся до самої Тихоні - дівчина дуже гідно повелася сьогодні, незважаючи на вік та ситуацію. По-третє, нікому не розповідайте про свій дар роботи із стихією Хаос-Порядок, доки не станете сильним магом. Імператорові я доповісти зобов'язаний, але більше нікому нічого не скажу. Йдіть, княжна.

За дверима Лєміс чекала Тихоня, яка теж значно повеселішала. Вирішивши не відкладати на завтра, що можна зробити одразу, дівчата знайшли в шкільному парку тихий покинутий грот, де Лєміс за один тас за допомогою подарованого артефакту відростила Тихоні волосся на голові, брови та вії. Поки йшов нескладний процес «лікування» вони розговорилися про все й ні про що. Тихоня виявилася дуже начитаною співрозмовницею, як й Лєміс, захоплювалася історією. У них також виявилося багато спільних знайомих по імператорському палацу, і княжна відкрила для себе багато нового, слухаючи іронічні коментарі Тихоні. Придворні, яких вона знала як член імператорської сім'ї, відкривалися з несподіваного іншого боку, в оповіданнях такої самої мешканки імператорського палацу, але не імператорського роду. За цей тас княжна зрозуміла, як сумувала за спілкуванням із звичайним розумним співрозмовником у повсякденному мереживі інтриг й недомовок, оточуючих її. Вони разом придумали план, як підтвердити для інших випадок в їдальні й задоволені спілкуванням попрямували до кімнати Лєміс. Недавня розмова в кабінеті старшого викладача здавалася смішною, дівчата пустували по дорозі і лише...

* * *

…перелякана Ванса, що сиділа на ліжку закутавшись в ковдру, швидко нагадала їм про те, як вони виглядали всього два таса тому. З порогу юна інтриганка вимогливо запитала, вказуючи на Тихоню:

- Вона мене не видала?

- Ні. Все нормально. У нас з'явилося нове завдання, яке потрібно швидко виконати, - Лєміс не сподобалося егоїстичне питання подруги, але до такої поведінки вже звикла. - Завтра ти пошириш серед усіх чутки, ніби вчорашній випадок в їдальні - лише звичайна випадковість. Я подарувала своїй подрузі Тихоні невелику дрібничку, з якої забула зняти захисне закляття від крадіжки. Або не захисне, а атакуюче, щоб покарати злодія, загалом, придумаєш сама... Тихоня, йди сюди, - Лєміс обернулася до дівчинки, яка мовчки стояла біля дверей, та вказала на скриньку, зсунену на кут столу. - Подивися, ось мої коштовності, - підбереш собі щось з ось цих смарагдових кольє або ось теж непогані брошки з гранатом і зеленим обсидіаном. Я винна тобі за заподіяні неприємності, та й для нашої задумки це буде не зайвим. Усі мають бути впевнені, ніби та брошка була подарована мною, точнісінько як і це кольє або інша брошка.

Княжна почула за спиною здавлене шипіння і обернулася. Обурена Ванса злізла з ліжка і стояла навпроти, стиснувши кулачки на краях тонкої ковдри.

- За що цій знежиреній мовчунці кольє чи брошка? - з щирим подивом вигукнула невгамовна подруга тремтячим високим голосом. - За те, що блиснула разок своїми кістками? Та там й показати нема чого - усі бачили! І за це такі подарунки? Я теж таке кольє давно хочу, а ти мені всякий мотлох підсовуєш. Давай я завтра в їдальні теж блисну, а? Мені, на відміну від цієї, хоч є що показати. - Ванса гордо випнула свої вже цілком помітні груди з-під ковдри. Несподівана ідея, яка щойно прийшла в голову, одразу їй сподобалася. - Слухай, не потрібно ніякого закляття - я сама зроблю так, що одяг ніби випадково впаде! Ось буде несподівано! І потрібно зробити це біля столу хлопчаків старшої лози навчання, бо вони зовсім на мене уваги не звертають. А ти мені це кольє подаруєш, гаразд?

Лєміс задумливо дивилася на свою сусідку-подругу. Контраст після спілкування з Тихонею був вражаюче сильним. «І чому раніше не бачила її обмеженості? Чи це я трохи виросла за ці чотири лози? Все ж... я до неї вже звикла, та й користь є».

- Тихоня заслужила цей подарунок, окрім цього - він потрібний. А тобі за що? За те, що підсунула мені мою ж брошку для артефакту? З дарчим написом? Може ти хотіла, аби одразу на мене подумали? - Княжна роздратовано дивилася на подругу. - Перевіряти потрібно було, що для закляття підсовуєш, - тоді не довелося б мені трястися в кабінеті старшого, а тобі тут.

Ванса без жодного зніяковіння відповіла:

- Ой, ну і що? Що б тобі зробили? Ти ж княжна, племінниця імператора.

- І що? Це надає тобі право мене підставляти? - Лєміс продовжувала роздратовано дивитися на Ванса.

- Годі тобі, велика, - подруга не звернула уваги на настрій княжни, - жени звідси цю нікчему. Давай краще подумаємо, як влаштувати мені цей фокус з одягом «що падає». Я вже уявляю, як заздритимуть дівчата-задаваки старшої лози навчання, коли хлопці стануть за мною ударяти.

- Вансаніель Раста, ви занадто настирно користуєтеся моїм гарним до вас ставленням, - Лєміс спідлоба дивилася на подругу. - Висока Гасієррі Плай'то отримала від мене запрошення переселитися до нашої кімнати на наступну лозу навчання і я офіційно оголошую її своєю подругою. Ви хочете обговорювати моє рішення?

- Ні, велика. - Ванса незадоволено стиснула губи, але схилилася в належному уклоні. Вона вже знала: якщо на княжну раптово «находило», то краще було прикинутися, ніж заперечувати. Проте через ті стриматися все ж не змогла: - До нашої кімнати? А як же та шафа для нарядів з величезним дзеркалом, яку ви обіцяли перевезти сюди зі своїх кімнат в палаці? Куди ми її поставимо?

Лєміс навіть сторопіла від такої безпосередності. Раніше в схожих випадках вона починала сміятися або виправдовуватися, але зараз вирішила до кінця провчити сусідку. Їй було якось навіть неприємно, що Тихоня стала свідком такої неповаги з боку Ванса до особи імператорського роду.

- А навіщо він вам, висока? - Княжна мимоволі скопіювала вираз обличчя старшого викладача пару тас тому, коли він розпитував її про закляття. - У вас що, є чого туди повісити? Чи ви розраховуєте на мій гардероб, як завжди? Так само як і на мої коштовності? Тоді, висока, Ви можливо, хоч б дозволите мені теж висловити свою думку?

Ванса дуже не любила, коли нагадували про більш ніж скромне місце її роду в клані, й зазвичай Лєміс намагалася з першого тче знайомства якнайменше зачіпати цю тему. Вона дарувала подрузі безліч дорогих дрібничок, дозволяла брати свої наряди під час поїздок додому у вільні від навчання тче один раз в зюф. У свій час навіть замовляла собі й Ванса однакові моделі у кравців імператорського палацу. Але зараз подруга її збісила, та й нервова розмова із старшим викладачем далася взнаки. Дівчатка стояли одна проти одної з розчервонілими обличчями. Висока, струнка, з цілком сформованою фігурою, Ванса із злістю дивилася на подругу, що несподівано й вперто чогось вимагала, яка зовні здавалася значно молодшою. Звужені очі оббігали ладненьку фігурку Лєміс, яка ще не втратила дитячі риси, немов шукали чим можна докорити найдошкульніше. Губи викривилися в зневажливій гримасі, готуючись виплюнути уїдливу фразу, на які Ванса була великою майстринею. Лєміс стояла спокійно, роздивляючись Ванса з холодно-здивованим виразом обличчя, немов оцінюючи, як і куди прибрати обридлі меблі. Її лють видавала лише злегка закушена губа в куточку рота.

Дуель поглядів перервав тихий голос від дверей.

- Якщо велика дозволить, я хотіла б піти до своєї кімнати? - Тихоня шанобливо вклонилася княжні, як молодша до старшої. - Я вдячна княжні за заступництво й завжди готова зробити будь-яку послугу, як вірна піддана Імперії та дочка клану. Чекаю Ваших розпоряджень, велика.

Ванса здивовано поглянула на Тихоню, зморгнула пару разів очима, потім зробила глибокий тихий вдих і теж схилилася в низькому уклоні. Ні Лєміс, ні Тихоня не побачили спалах злості в її очах.

- Йдіть, Гасієррі Плай'то. Не варто дякувати - князівський рід цінує заслуги вашого роду, а я особисто переконалася сьогодні, що Ви його гідна дочка. Візьміть це смарагдове кольє, - я хочу бачити це на Вас сьогодні на вечері в шкільній їдальні. - Лєміс говорила це дзвінким голосом, вдивляючись в реакцію Ванса, немов чекаючи щонайменшого приводу з її боку для продовження сварки. Приводу подруга не надала. - Я буду рада Вас бачити за моїм столом - у нас там є місце. - Додала Лєміс услід Тихоні, все так само не зводячи погляду з Ванса, яка встигла знову укутатися у свою ковдру і повернутися на ліжко. Під уважним поглядом княжни…

* * *

…дівчина на ліжку повернула голову у бік шафи, яка стала причиною першої серйозної суперечки з Ванса, і перед дзеркалом якої вона тільки-но крутилася. Предмет мрій юної Ванса монументально стояв в кутку, навіть не підозрюючи, що був приводом якихось змін в житті княжни імператорського роду. Він приховував в собі купу одягу і аж ніяк не турбувався з приводу подій, які минули трохи більше чотирьох лоз тому. Та й сама Лєміс давно вже ставилася до того випадку з усмішкою, одначе шафа нагадала про нього, як і про те, що сьогодні увечері вони з Ванса та Тихонею збиралися прогулятися в Князівському саду - прекрасному парку аристократичного району столиці Імперії. Потрібно було готуватися - ванна, макіяж, наряд, адже вона вже не в клановій школі й більше туди не повернеться. Починалося доросле життя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.