Глава 4. Щоденник Сорона.

«Союз безглуздого чоловіка і безглуздої жінки породжує мати-героїню.

Союз безглуздої жінки і розумного чоловіка породжує мати-одиначку.

Союз розумної жінки і безглуздого чоловіка породжує звичайну сім'ю.

Союз розумної жінки і розумного чоловіка породжує легкий флірт».

Ф.Раневська

«Моя офіційна мати, Ламіноль, створила, як здається, найбільшу частку випадковостей в моєму житті. Вірніше, вона й була тією першою випадковістю, яка зумовила усі подальші. Але цей вплив на мою долю не був одноразовим - в такому випадку про неї можна було б лише згадати на самому початку щоденника й цим обмежитися. Ні, роль Ламіноль в усій цій історії не зводилася до якоїсь банально розлитої олії або випадково розчавленого метелика, які згодом складним і незрозумілим шляхом призводить до непередбаченого наслідку. Ні, вона кожним жестом, кожним словом і вчинком, немов граючи заздалегідь вивчену роль, вела цю історію до одного зумовленого результату. Я довгий час вважав, що таке не могло статися випадково. Наполегливо перевіряв, як міг й де міг, її минуле, її зв'язки, її речі. Досконало вивчив звички, смаки і примхи. З надією шукав, хто навчив колишню артистку усьому цьому, хто задумав та утілив в життя таку неймовірну інтригу. Проте, нічого не знайшов. Це дійсно була випадковість, черга незбагненних випадковостей. Але тим більше тоді важлива її роль в цій череді дивних збігів, цьому нез’ясовному танку дрібничок.

* * *

…минуло вже більше семи зюф з того пам'ятного тче, коли князь Алєхоель забрав юну артистку-кастагі до свого гарему прямо зі сцени балагану на площі Ткета. Для Ламіноль ці сім зюф промайнули, наче одна. Князь ані тче не провів без неї - прогулянки, бали, прийоми, поїздки містом. Скрізь, де йому дозволяли правила т'аперол[Т'аперол - збірка кастових правил], брав наложницю з собою. За ці сім зюф вона побачила і дізналася більше, ніж за усе коротке життя. Минуле згадувалося все рідше - Ламіноль здавалося, наче мандрівні артисти-кастагі якщо й мають до неї стосунок, то якийсь дуже незначний, дрібний. Перший час, звичайно, було ніяково: слуги, вдосталь їжі, величезна ванна, багатий гардероб, більший, ніж уся костюмерна балагана артистів, і ледь приховане презирство на балах, перешіптування за спиною. Князь, який майже щоночі проводить у неї. І страх... страх кожного ранку. Страх, що усе це раптово скінчиться і її викинуть на вулицю або продадуть куди-небудь. Але минали тче і нічого не змінювалося. Внутрішній злам настав десь наприкінці третьої зюф, під час балу на честь дня народження улюбленого сина князя клану Жовтої Черепахи. Слабкий клан воїнів-білих, які непогано заробили останнім часом на охороні купецьких караванів. Подейкували, ніби вони самі почали торгувати, набравшись досвіду в мандрах з купцями. Інші клани воїнів-білих спочатку глузували з них, але після того, як Черепахи виплатили в казну кастовий податок, що удвічі перевищив сплачений найсильнішими кланами, їх рейтинг значно зріс і кепкування вщухли. На балах клану почали з'являтися і князі сильних кланів воїнів-білих і князі багатих кланів торговців-сірих. Для них навмисно накривалися столи в тихому садочку, де можна спокійно обговорити усі питання, поки інші запрошені розважалися в залі прийомів. У зв'язку із специфічним складом гостей, кастових правил дотримувалися дуже умовно. Князя Алєхоеля теж туди запросили, як втім, на усі бали, які проходять в Ткеті. Бути присутнім на кожному з них він фізично не мав змоги, та й не хотів. Інші це теж розуміли, але направити запрошення князеві були зобов'язані. Купу таких паперів кожен тче сортував керуючий князівського палацу. Він відкладав декілька, на його думку, потрібних, а інші віддавав прислузі на розтоплення коминів. Запрошення Жовтої Черепахи було потрібним, і князь поїхав до них, захопивши з собою Ламіноль.

Того тче, на балу Жовтих Черепах, вона сиділа біля вікна і, як завжди, чекала, поки князь Алєхоель вирішить усі свої питання та повернеться до неї. Залою неквапом пересувався натовп у багатому барвистому вбранні. Ось пройшла пара воїнів-білих в яскраво-синіх накидках, підперезаних тонкими набірними ременями із висячими старими потертими піхвами. Відкриті до плечей руки притягали погляд розвиненою мускулатурою і красивими шкіряними наручнями з інкрустацією дрібними коштовними каменями. І на руках і на наручнях можна було помітити сліди від старих ударів: на руках у вигляді тонких шрамів, а на наручнях у вигляді ледве помітних подряпин. Ламіноль подумки усміхнулася, - князь лише вчора розповідав про нову моду серед молодих воїнів-білих, коли напоказ виставлялися хоч якісь ознаки участі у бою, хоча прибрати ці шрами за допомогою мага Життя не складало особливих труднощів. Втім, як і нанести, також за його допомогою. Назустріч воїнам гордовито пройшла групка з чотирьох дівчат-сірих, обвішаних коштовностями з голови до ніг. Одна з них йшла трохи попереду інших, ймовірно, дочка князя-торговця, а супроводжуючі подруги - дочки інших багатих купців її клану. На усіх були сарі традиційного крою з найбагатшої і рідкіснішої тканини, яку на грудях й плечах взагалі не було видно з-за безлічі прикрас. Поголена, за останньою модою, половина голови княжни-сірої була прикрашена складним малюнком, який переходив в таку ж складну зачіску на другій половині. Здавалося, наче намальовані на голові переплетені стебла рослин, виходять на поверхню, знову переплітаються в тонкі складні кіски й закінчуються на їх кінцях невеликими гронами дрібних квітів. Обидві групи обмінялися уважними поглядами, належним чином оцінили зусилля кожної в створенні власного образу, і продовжили шлях. Їх батьки і матері в цей час, швидше за все, в неспішній бесіді обговорювали цілком інші питання, які ніяким чином не мали зв’язку з образами, вдягнутими дітьми. На Ламіноль обидві групки не звернули уваги, лише ковзнули поглядом по хустці наложниці з символами клану, прямуючи далі. Вона цьому була рада й далі з цікавістю розглядала зал. Саме так для дівчини минала більшість балів – тихенько просидіти в кутку, дочекатися князя, відтанцювати з ним два-три танці, пройтися з разом серед гостей й прямувати додому… чи то як назвати нині її житло. В присутності князя ніхто в очі про низьке походження не нагадував, проте без нього бажаючих знаходилося досить багато, що дратувало Ламіноль неймовірно. Ось і цього разу поряд з нею зупинилася групка молодих лємаржек на чолі з дружиною винуватця урочистостей - улюбленого сина князя Жовтих Черепах. Майже дюжина багато вбраних лємаржек-білих в оточенні півдюжини гостей. Дружина іменинника здійснювала належний за етикетом обхід залу, щоб особисто поспілкуватися або хоча б привітатися з усіма гостями. Вона сьогодні була хазяйкою, й це дівчині дуже подобалося - ще не звикла до зростання положення клану, та намагалася це підкреслити кожним рухом чи словом. Помітивши мовчазно сидячу Ламіноль, хазяйка перекинулася парою тихих фраз з власним почтом, ймовірно уточнюючи, хто ця гостя, і з солодкуватою посмішкою підійшла ближче.

- Рада вітати супутницю великого князя Алєхоеля на балу з приводу дня народження мого чоловіка. - Нейтрально почала, уникаючи називати Ламіноль на ім’я, немов не знаючи, що багато хто сприйняв би як вияв зневаги, але й не вказуючи прямо на статус наложниці. - Як вам у нас на прийомі... та й, взагалі, в Ткеті? - Симпатична дівчина, з трохи простакуватим обличчям, але в дуже багатому одязі, з легким презирством дивилася на Ламіноль.

- Все дуже мило, - нейтрально відповіла та. Зазвичай на цьому розмова закінчувалася, і чергова хазяйка йшла далі, кидаючи на Ламіноль зневажливі погляди і недбало щось розповідаючи супроводжуючим. Судячи з косих поглядів слухачів та їх розуміючих усмішок, в цих оповіданнях Ламіноль вочевидь не хвалили.

Цього разу хазяйка вирішила змінити звичний перебіг подій. Напевно, зраділа можливості познущатися з гості-нижчої, точнісінько як з неї самої знущалися трохи більше лози тому, коли клан ще не мав нинішньої поваги.

- Хотілося б дізнатися вашу думку про модні цього сезону стилі високої кухні. Як ви вважаєте, який з них краще пасує для тихої сімейної вечері з чоловіком - Ніжний Паросток чи Невагомий Попіл? І як би ви порадили робити перехід від них до стилю Теплого Сонця - зміною температури, фази або звуку? - Хазяйка зробила паузу, немов чекаючи відповіді, Ламіноль дивилася на неї трохи здивовано - не очікувала, що до неї звернуться з питанням. Не даючи часу на відповідь, хазяйка балу з розумінням похитала головою, та з удаваним співчуттям повела далі: - Втім, не варто вам себе силувати - адже якщо усе життя мали один мідний казанок на усіх, то й питань таких не виникало. Так?

Супроводжуючі хазяйки-лємаржки, із почту, стоячи навкруги з такими само удавано-розуміючими обличчями, закивали головами, обмінюючись при цьому поміж собою поглядами, в кожному з яких читалося: «Ну, ти ж розумієш, звідки їй, якийсь кастагі, знати?»

Звідки їм, цим вискочням-білим було знати, що правила високої кухні у клановій школі Вранішньої Веселки викладала краща, за останні два кільця, каштелянка Ткета. Після закінчення останнього терміну служби літня лємаржка повернулася у свій рідний клан й викладала там правила вищого етикету, високої кухні та домогосподарства. А вчили все це артисти бродячого театру не менше, ніж маги свої закляття, адже така наука була одним з джерел успіху на сцені. Як зображувати вищого, якщо не знаєш його спосіб життя, правила поведінки і звички?

- Так, найсильніша, ви цілком маєте рацію, біля нашого казанка збиралося багато їдців, - Ламіноль спокійно дивилася в очі хазяйки, хоча всередині її несамовито тіпало від ненависті. - Одного разу біля нього сидів й один цікавий мандрівник. Він розповідав нам, артистам-кастагі, про принципи переходу між стилями високої кухні. Так от, я чомусь запам'ятала, що переходи дозволені лише між сусідніми, суміжними стилями. Такими як Росток і Сонце, а не Попіл і Сонце, хоча вони начебто обидва пов’язані з вогнем. Крім того, для переходу від одного стилю до іншого, той мандрівник, знаменитий Перильт, автор трактату «П'яти кіл», рекомендував послідовну зміну, як мінімум, двох основних характеристик стилю і трьох вторинних...

Ламіноль зробила невелику паузу й швидким поглядом окинула свиту княжни. Більшість лємаржек дивилися сторожко-здивовано - ніяк не чекали виявити у артистки-кастагі такі знання. Деякі з гостей, які супроводжували хазяйку балу, підбадьорююче підморгували наложниці: ймовірно, бажали побачити реванш за власний нещодавній програш в схожій ситуації.

- …тому, запропонована Вами, зміна лише єдиної основної характеристики - температури, і двох другорядних - фази та звуку, аж ніяк не можуть призвести до переходу від стилю Паростка до стилю Сонця, а лишень можуть підготувати такий перехід. До речі, в останній главі своєї книги знаменитий Перильт особливо підкреслює, що зміна стилів без дотримання цих умов, є ознакою зумисної зневаги до гостя.

Артистка замовкла, безневинно дивлячись прямісінько в очі дурепи білої. Та стояла червона й нічого не спромоглася відповісти. Ламіноль навмисно не зробила прямого висновку у своїй останній фразі, немов не наважуючись вимовити це вголос. Але й без неї вистачило бажаючих не лише зробити цей висновок, але й поділитися сценкою ганьби хазяйки балу з присутніми - усі гості із почту притьма кинулися залою розносити звістку про несподіваний конфуз дружини іменинника. Стримано кивнувши Ламіноль, княжна мовчки продовжила свій обхід з помітно поріділою свитою. Промовчавши й не піднімаючи скандалу, хазяйка мала сподівання, що прикрій помилці не буде надано пильної уваги. А наложниця князя Ткета, неабияк хвилюючись, залишилася сидіти в роздумах: чи не занадто зухвало вона, кастагі, відповіла княжні-білій й чим це може відгукнутися?

Десь за дюжину ті підійшов задоволений та усміхнений князь. Стривожена Ламіноль одразу розповіла про розмову з хазяйкою балу і в паніці гадала, яким чином князь виявить своє невдоволення. А що виявить, у неї не було сумнівів. Але, чи то у нього був відмінний настрій, чи то насправді не сталося нічого страшного, - лише весело розсміявся й сказав, що заслужила винагороду за таку вдалу відповідь. Алєхоель підхопив дівчину під руку, швидко провів в танці через увесь зал та потягнув до хазяїв, які стояли біля столів з фруктами і вином, поруч високого та широкого дверного отвору до сходів у сад. Там Алєхоель, зухвало тримаючи наложницю за талію, завів з князем Жовтої Черепахи мудровану бесіду про історію моди. Спочатку поцікавився думкою князя білих з приводу сучасної моди. Потім пустився в довгі міркування про розвиток смаків впродовж його власного чималенького життя. Алєхоель весело розповідав спогади про різні випадки, пов'язані з одягом, балами, їжею і танцями. А згадати було про що за його сто вісімдесят сім кілець існування на цьому світі. Усі навкруги весело сміялися оповідкам князя, хто щиро, а хто удавано. Одна лишень молода хазяйка балу все більше нервувала, з острахом спостерігаючи, як Алєхоель у своїх історіях від стародавніх випадків почав поступово наближатися до сьогодення. Вона нервово стискала руки, у відчаї оглядала групу гостей навколо Алєхоеля, яка все збільшувалася, і з переляком косилася у бік князя Жовтої Черепахи, батька свого чоловіка. Після чергової фрази Алєхоеля «А ось, ще один випадок на балу…», молода княжна нервово-істерично засміялася і, ледве уклонившись гостям, шмигнула через двері до саду. Князь Алєхоель здивовано підвів брови і, вмить перервавши свою розповідь, розпрощався з князем Жовтої Черепахи. Здивована наложниця мовчала до самого паланкіна князя, який несли четверо ванталь, - Алєхоель на усі офіційні прийоми прибував на ньому, не лінуючись зайвий раз нагадати оточенню, що саме його клан є одним з трьох, які володіють секретом створення та розмноження велетнів. Прошмигнувши всередину, дівчина притиснулася до князя й питально подивилася в очі знизу вгору. «Наразі вже княжні-черепашці не вдасться зам'яти свою промашку», - сміючись, пояснював він Ламіноль дорогою додому, - «Черепашка-промашка, влучив в риму. Князь Черепахи, й усі інші гості, докопаються до причини її втечі... після якої сталася й моя втеча. І якщо на її втечу мало хто звернув би увагу, то на мою певно звернуть і спробують їх пов'язати». Відтоді Ламіноль не чіпали, а вона почала поводитися впевненіше. Іноді її навіть запрошували на танок або просили передати князеві яке-небудь прохання. Найчастіше це були зовсім вже незначні особи, але колишню артистку й нинішню наложницю і це неймовірно тішило.

Ще за зюф, повернувшись з поїздки до власної лабораторії-ферми, Алєхоель подарував їй особисту рабиню-людинку. Струнка дівчина з переляком косила на князя, поки той інструктував Ламіноль, як поводитися з подарунком, й одразу ж після закінчення розмови спробувала сховатися під ліжко.

- Ти не ганяй її занадто спочатку, - поблажливо поморщився князь, за ногу виволакуючи рабиню з-під величезного ложа. - Трохи перестаралися з дослідами майже два кільця тому при її народженні. Ці людиська якісь слабкі у нас вийшли, - ледь що, одразу ридають або непритомніють. Оце думали для ванталь заміну вивести, але з одних крайнощів в інші подалися - аж надто слабодухі й тендітні. Проте, не потрібно побоюватися повстання, як з цими клятими велетнями, яким мої предки до того ще й подарували можливість мати невеликий магічний дар. Що ж, час був такий. Хоча, надати ванталь одночасно розум і обдарованість було величезною помилкою. Втім, розумію предків - вони вважали це успіхом й не думали про наслідки. З дюдиськами я цього уникнув - вони й дрібніше, й дар у них майже не виявляється. Одначе, в шахти їх теж не запроториш, але як слуги вони цілком вдалі. Вже більше двох кілець їх охоче купують у клана як домашню прислугу. Мабуть, найкраще для них використання, та й плодяться з дивовижною швидкістю, наче павуки в теплий період. Вона з тієї, останній партії, якій я ще намагався наші лємаргські властивості надати для поліпшення породи, але нічого тямущого не вдалося. Усі подальші партії йдуть вже без всіляких нововведень. Зараз, в її віці, бачу, що це було помилкою, але не вбивати ж людинку - нехай тобі послужить. Я місце на фермі звільню, а моїй улюбленій наложниці буде власна рабиня. Вона навіть фігурою на тебе схожа - будеш наряди приміряти, а на фермі інші варіанти зробив, міцніші, саме для шахт. Цікаві екземпляри вийшли: дещо страшнуваті, але напрочуд витривалі. Я їм навіть назви доки не вигадав. Ну, все, розважайся, сьогодні увечері не чекай - справи. Принаймні буде тобі час з новою рабинею розібратися. Або придумай сама, чим зайнятися.

З рабинею Ламіноль порозумілася дуже швидко. Хоча «знайшла мову» - не зовсім вірний вислів стосовно цієї заляканої дівчини, - адже та була німою. Рабиня дивилася на нову хазяйку з таким само острахом, як й на князя перед цим, що не заважало виконувати усі розпорядження Ламіноль швидко і без помилок. Перший час з нею було важко: людинка боялася виходити на відкритий простір, боялася інших лємаргів, навіть слуг, проте минуло два-три тче – й вона трохи заспокоїлася. Ламіноль сподобалося з нею возитися, почувала себе повною хазяйкою цієї переляканої істоти, яка повністю залежала від її бажань, настрою або примх. Це було нове, незвідане для дівчини-кастагі почуття необмеженої влади над кимось, яке приємно хвилювало щось всередині. Розпоряджатися чужим часом, можливостями і здібностями, виявилося дуже цікаво і незвично. Ще за три тче Ламіноль дозволила рабині спати на ляді величезної старої скрині, яка стояла в далекому кутку за шафою, але в першу ж ніч виявила ту на підлозі біля свого ліжка, згорнуту клубком на тонкому матрацику.

Обидві ці події, бал Жовтої Черепахи і власна рабиня, остаточно змінили артистку-кастагі, перетворивши на звичайну лэмаржку вищого світу: владну, зарозумілу, самозакохану. Ці перетворення сталися не одразу, але початок був покладений саме тоді. З кожним тче, прожитим в палаці, вона все більше занурювалася в звичний для вищих стиль життя - прийоми, підбір та зміна нарядів, плани прикрашання свого приміщення, віяння моди. А на наступний тче, знову - прийоми, плітки, погляди скоса у спину й такі самі погляди у відповідь. Ламіноль вже сміливо командувала слугами і навіть іноді наважувалася висловлювати їм свої претензії. Як виявилося, життя вищих мало чим відрізнялося від життя її власного клану кастагі. Так, зовнішні відмінності є - одяг, їжа, умови життя, - усе це, ні в яке порівняння не йшло з тим, до чого дівчина звикла з дитинства. Але в іншому, все було таким самим - постійна прихована боротьба усіх з усіма за місце в клані, за владу і блага, які додаються до неї. Інтриги і союзи, приховані чи відверті. Звичайно, рівень був цілком іншим, - тут ніхто не намагався підкупити главу клану, аби не отримати відмову у вигідному маршруті свого балагана північними князівствами, аби виграти при цьому всього пару зайвих зюф ситого життя. Метою нинішніх інтриг були вигідні посади в міській Канцелярії, участь в розподілі видобутку коштовних каменів з шахт клану або усього князівства чи вдалий брак з сильним партнером. У Ламіноль завмирало серце від згадки одних лише сум, що переходять з рук до рук, і від перерахунку пунктів договорів-бахсатів, укладених при одруженні. Завмирало від безглуздого захвату, але цьому була ще й інша причина, - артистці-кастагі до спазмів в горлі, до запаморочення, бажалося взяти участь в могутньому вихорі життєвої сили. Спочатку бракувало упевненості в собі, але це швидко минуло, прощальна розмова з тіточкою Глар'са майже забулася. Наложниця поступово накопичувала корисні зв'язки. Пробувала звертатися до князя з дрібними проханнями від нових знайомих, - іноді він їх задовольняв. До неї стали звертатися частіше. Самоповага й впевненість колишньої нижчої швидко зростали. Але у всякої сандалі є свій зворотній бік, і згадати про це довелося дуже швидко.

* * *

Одного ранку, опісля приблизно семи зюф від появи нової наложниці в гаремі князя Алєхоеля, в двері її покоїв постукав керуючий князівського палацу. Високий і стрункий літній лємарг передав запрошення-наказ дружини князя, його першого носа[Перший ніс - назва старшої дружини/чоловіка при офіційному шлюбі у лємаргів. При цьому типі шлюбу старший партнер(голова) може узяти собі до трьох молодших партнерів(носів) протилежної статі. Такий штиб браку називається «високим», оскільки служить частіше всього для закріплення союзів між родами й кланами вищих каст], жорстокої магині Фрілан’са. Квапливо крокуючи за ним по широких коридорах палацу, Ламіноль сушила голову, навіщо знадобилася першому носу князя. Про Фрілан’са в князівському палаці, та і по усьому Ткету, ходило безліч похмурих чуток. Магиня звання ткуміль, тридцять четвертого рангу стихії Льоду, була відома своєю неврівноваженою мстивою вдачею. Мініатюрна брюнетка з точеною фігуркою і любов'ю до витончених тортур. Подейкували, наче її перше тіло, що перепало від народження, було не таким мініатюрним і взагалі не відрізнялося стрункістю, й через це багато чого довелося зазнати в дитинстві та юності. Усе це могло зламати кого завгодно, але не її - дочку князя багатого клану сірих й сильну магиню, яка мала змогу безкарно зганяти власні образи на інших. Багатьом довелося заткнутися, коли Фрілан’са подорослішала… багатьом довелося заткнутися назавжди... а багато, перш ніж заткнутися назавжди, прокляли той тче, коли зустрілися з нею. Відтоді минуло багато кілець, злостива магиня змінила два тіла, які могла вибрати за своїм смаком, але змінити звички розпещеної, вередливої княжни так і не спромоглася. Час від часу клан Сивої Тополі, а іноді і увесь Ткет, сколихували чутки та плітки про жорстокі витівки княгині, але ніхто не робив спроб це зупинити. Остання витівка сталася на другу зюф після приїзду Ламіноль в гарем князя Алєхоеля.

Одна з рабинь-людинок, яких було багато в палаці князя Сивої Тополі, випадково розбила улюблену чашку Фрілан’са. Перший ніс князя погожим сонячним днем зібрала прислужників-рабів в центрі просторого господарського двору. Усі юрбилися один за одним, поки страшна хазяйка цілий тас ходила перед ними туди-сюди і нудьгуючим неквапливим голосом спокійно проголошувала банальні правила поведінки для слуг. Її красиве сарі з ніжно-блакитної тонкої тканини здавалося шматочком холодного льоду в цей спекотний день. Але не від цього усіх рабів били дрижаки, немов стояли біля величезної брили холодної криги і не могли зігрітися, - навпроти юрби на красивих кам'яних плитах двору сиділа їх винна подруга, та сама рабиня, яка розбила чашку. Вона з жахом дивилася на власні ноги, проморожені магією Фрілан’са до колін в стан крихкої скляної крижинки. Спочатку просто боялася їх розбити і намагалася не ворушитися, непорушно сидячи перед купкою друзів-рабів. Але вже за дюжину ті ноги почали поступово відтавати на полуденній спеці та розтікатися темною, неприємно пахучою калюжкою. І тоді рабиня почала безперестанку волати низьким, черевним голосом. Не перериваючи повчань, Фрілан’са легким пасом руки скула холодом горло рабині, що та спромоглася лише здавлено хрипіти. Монотонний монолог дружини князя під час цього навіть не урвався. Наприкінці промови рабиня була остаточно без ніг і в глибокій непритомності. Декілька її подруг з закляклої юрби рабів, теж не витримали і втратили свідомість. А коли наостанок виховної сцени перший ніс чистим високим голосом поцікавилася, хто учора забув полити її улюблену квітку, - свідомість втратив високий мускулястий чоловік. Вночі в казармах рабів повісилися кілька осіб з людисьок, за що було покарано декого з наглядачів, бо власність княгині треба пильнувати вдень і вночі.

Усе це блискавкою промайнуло в голові Ламіноль, після чого почала непомітно для супутника робити дихальну гімнастику, яку вчили виконувати перед важливими виступами для спокою і зосередженості. Увійшовши услід за керуючим, у високі, багато прикрашені двері, наложниця опинилася у величезній кімнаті, яка одна перевищувала розміром в два рази усі покої в її гаремі. Біля зовнішньої стіни росли квіти і дерева у грубезних кам'яних вазах, за ними було видно високі стрілчасті вікна, завішені тонкою напівпрозорою тканиною. Внутрішні стіни притягували погляд красивим різьбленням і кольоровою мозаїкою, які зображували сцени полювання. У одному кутку височіла прочинена шафа з безліччю книг, поряд стояло широке низьке ложе на гнутих ніжках і такої самої висоти стіл. Уся інша кімната була порожня. Хазяйка кімнати, Фрілан’са, напівлежала на ложі у улюбленому блакитному сарі і розважалася, будуючи ажурну пірамідку з якихось дрібних різноколірних камінчиків. Придивившись, Ламіноль побачила, що це дрібні плоди фруктового дерева. Фрілан’са ліниво брала їх з величезної таці, яка стояла поряд на столі, неспішно оглядала, а потім або відправляла в рот, або бракувала, з якихось лише їй відомих ознак. Відбраковані плоди тендітна жінка приморожувала один до іншого легким доторком пальців, між якими зблискувала на мить маленька крижана блискавка і лунав легкий сухий тріск. При цьому страшна магиня від старання трохи висолопила яскраво-яскраво-червоного язичка, немов старанна юна учениця. На усе це, окрім Ламіноль і керуючого, з погано прихованим жахом дивилося три рабині-людинки, які стояли біля протилежних дверей.

Керуючий неголосно кахикнув, намагаючись привернути до себе увагу, і стиха мовив:

- Я привів її, велика. - Після чого відійшов назад, до дверей, крізь які увійшли, і застиг біля стіни.

Перший ніс князя Алєхоеля відволіклася від неспішного зайняття, кинула нудьгуючий погляд на наложницю й керуючого, і знову зайнялася пірамідкою. Але, чи то концентрація магині була порушена, чи то з іншої причини, - пірамідка після чергового доданого плоду розвалилася. По столу і підлозі задзвеніли блискучі шматочки фруктів, розбиваючись на дрібні друзки, лялькове личко магині спотворила жахлива злісна гримаса, одразу перервавши будь-яку схожість з граючою дитиною. Фрілан’са люто блиснула очима в усі боки, від рабинь-людисьок почувся гучний звук судомного здавленого схлипу. Із задоволенням подивившись на готову знепритомніти рабиню, магиня нарешті звернула увагу на прийдешніх.

- Нумо, нумо, хто це у нас тут? - На Ламіноль впритул дивилися блідо-голубі льодисті очі з тонкими цяточками чорних зіниць. - Наша нова наложниця-акробатка. Все крутишся і крутишся, бідолаха. Ані тче у тебе вільного немає, ані ночі - вщент заїздив тебе мій князь. Чи ти не акробатка? Артистка? Забула чогось, що мені розповідали, - чи то про акробатку якусь, чи то про артистку… не пам'ятаю. Ну, зелена, відповідай - ти артистка чи акробатка?

Усередині Ламіноль все застигло холодним шматком. «Звідки вона знає про Канієль? Нас з тітонькою Глар'са підслуховували? Не може бути, звідки великій було знати, що князь вибере мене. Тоді звідки? І що мені далі робити? Зараз княгиня відморозить мені ноги. Ні, вона нічого не знає, - вона лише сама пам'ятає ту історію. Тоді навіщо я знадобилася»? Не припиняючи проганяти панічні думки, наложниця лягла обличчям долу в позі повної покори і розкинула руки в боки. Вткнувшись лобом в кам'яну підлогу, Ламіноль відповіла:

- Я артистка, велика. До акробатики та інших мистецтв володіння тілом у мене не виявили особливого таланту. Але, якщо велика побажає, я буду круглі тче тренуватися, щоб принести їй задоволення. – Дівочий голос з підлоги звучав глухо і схвильовано, розкинуті в сторони руки злегка тремтіли.

Фрілан’са підвела брови, вирішуючи, як реагувати на слова кастагі. Потім із задоволенням гмикнула і зробила легкий рух руки, запрошуючи наложницю підвестися.

- Що ж, я бачу, що ти не остаточно дурна. Артистка, то артистка - мені байдуже. Якщо князь знаходить тебе кумедною, то крутися далі, не заперечую - це його право. - В голосі магині прослизнуло презирство до принишклої співрозмовниці, а може і до князя, який надав кастагі перевагу. - Дивися, зелена, поводься чемно, тіш мого чоловіка та не примушуй мене часто звертати на себе увагу. Інакше, коли надокучиш князеві, я особисто тобою займуся, а це не сподобається… дуже не сподобається.

Магиня вже без краплі цікавості дивилася на бліду Ламіноль, яка притьма підвелася. Ще раз, окинувши поглядом напружену фігуру артистки, невдоволено додала:

- Йди, не тремти, а то геть бліда уся - ще знудиш мені тут. Або ти вже вагітна від князя? А? Наперекидалася вже? Ні? Ну, дивися мені.

Підкоряючись знаку першого носа, Ламіноль вислизнула за двері і поспішила до себе. Услід наложниці іронічно дивився керуючий, на його обличчі з'явилася якась здивованно-очікуюча посмішка, яку не бачили ні Фрілан’са, ані Ламіноль, що притьма втікала. На душі артистки було тужно, немов після невдалої репетиції. Напружено намагаючись відшукати шлях до власного помешкання, який взагалі не запам'ятала, молода лємаржка продовжувала подумки перебирати деталі минулої розмови, і мимоволі з жахом озиралася назад. «Щось потрібно робити… щось потрібно робити... щось потрібно…», - ця думка одноманітно лунала в голові у ритм квапливим крокам. Вже на підході до дверей своїх покоїв в гаремі на поверхню розпаленої свідомості спливли останні слова Фрілан’са і виникло просте, з точки зору Ламіноль, рішення, яке умить відсуне проблеми і з князем, і з його страшною дружиною. «Що вона там питала про вагітність? Адже, справді, варто мені завагітніти від князя і до самих пологів ніхто чіпати не буде. Ще й охороняти почнуть. А там подивимося. Так, це вихід. Нехай на лише на деякий час, але…» Наложниця, повеселішавши, відчинила двері і заходилася будувати плани на вечір. Князь прийти не обіцяв, але бути напоготові до несподіваного візиту нині слідувало ще ретельніше, ніж раніше.

* * *

Тим часом в кімнатах дружини князя, керуючий князівського палацу, не припиняючи ледве помітно посміхатися, позначив рухом голови уклін у бік байдужої до нього магині, і теж вийшов. Він попрямував у бік, протилежний до того, куди притьма поспішала наложниця. Неквапом оглядаючись навкруги, керуючий йшов палацом, розкланювався з нечисленними зустрінутими членами клану і охороною, зупинявся для короткої розмови з одними, обмінювався сухим нахилом голови з іншими, третім посміхався та міг навіть скривити на обличчі смішну гримасу. Більшість зустрінутих слуг і рабів вклонялися шанобливо, але без остраху. З ними повторювалися ті ж сцени, що і з членами клану, - здавалося, для керуючого немає різниці. Коридори, якими він йшов, ставали простіші і темніші, проте, залишаючись так само широкими, як і в парадній частині палацу. Деякі з них були навіть вищі і ширші, але повністю позбавлені всіляких прикрас, яких була множина на стінах в парадній частині. Пройшовши крізь величезну палацову кухню, керуючий на ходу спробував паштет, який готували для князя, похвалив вибране до нього вино, вислухав щось від старшого кухаря і неспішно попрямував до широкого проходу, що веде на нижній, перший підвальний ярус палацу. Минувши дві величезні зали, вщент заставлені мішками і високими кам'яними вазами з припасами, підійшов до крайніх ємностей в кутку. Прихований від поглядів можливих свідків, наліг плечем на передостанню в ряду, яка ледь розрізнялася в напівтемряві від світляків, що кидали слабке світло зі стін. Ваза з тихим шурхотом зрушила убік по кам'яних жолобах, що виявилися під нею, відкривши погляду невисокі кам'яні дверцята в стіні. Керуючий відчинив їх ключем, добре змащений замок сито клацнув, важке на вигляд полотно легко прочинилося всередину стіни. Стоячи у дверному отворі, керуючий посунув вазу на місце, пірнув у стіну, зачинив двері і пішов далі вузьким високим коридором. Оточуючу його непроглядну темряву, ледь розгонив яскравий вогник невеликого світляка, вбудованого в верхів’я вузького стилета, вправно витягнутого з піхов на внутрішній стороні передпліччя. Коридор був довгим, сухим і чистим, було видно, що ним часто користувалися та підтримували в ідеальному стані. У стінах в різних місцях було зроблено невеличкі западини, прикриті тонкими кам'яними або дерев'яними засувками. Крізь шпарини можна було побачити розвішані в западинах зброю чи обладунки. Шляхом часто зустрічалися перехрестя, від яких простягалися коридори в інших напрямах і сходи, які вели вниз або вгору. Майже на усіх перехрестях на стіні теж висіла запасна зброя, іноді стояла скринька з одягом або якимись невеликими ємностями. У всьому цьому лабіринті керуючий відмінно орієнтувався і жодного разу не помилився. В одному місці обережно відсунув невеличку засувку і зазирнув у вузьку щілину, що відкрилася у стіні. У приміщенні їдальні варти палацу за довгим кам'яним столом сиділо півдюжини воїнів і ліниво потягували легке вино, перекидаючись між собою підначками та обмінюючись старими анекдотами. Послухавши балаканину служилих дюжину ті, і усміхнувшись про себе одному з анекдотів, керуючий поновив обхід. Спустився ще на два яруси, залишивши таємний хід через непримітні двері у глухому куті одного з коридорів і минувши два повороти вийшов до величезної, не менше ніж в п'ять зростів, брами, що охоронялася дюжиною воїнів. Це був вхід до казарми рабів-ванталь, де тих замикали на ніч і де проходило майже усе їх життя поза час, не зайнятий роботою.

- Як справи в казармах? - На питання керуючого старший караулу скривив обличчя в невдоволеній гримасі. - Що, знову пісні свої співають і зображують з себе вищих?

- Так. Не розумію, навіщо князь їх тут тримає? Сенсу аж ніякого - працюють погано, карати марно. - Воїн зневажливо озирнувся через плече у бік брами. - А ці нахабні пісні про минулу війну! Їх послухати, так без ванталь, ми програли б.

У відповідь керуючий з розумінням покивав, і повернувся до глухого кута з входом до таємного лабіринту - подорож зворотнім боком князівського палацу тривала. Ще за три дюжини ті, обійшовши п'ять схожих коридорів на двох рівнях, він підійшов до високих дверей у кінці одного з вузьких коридорів.

Ці двері дуже відрізнялися від всіх попередніх, крізь які керуючий мандрував цією системою таємних тунелів. Навіть на перший погляд вони викликали повагу потужністю і дивною аурою розумності: лита мідна плита з шляпками заклепок, виступаючих біля країв, три ряди невеликих отворів знизу, посередині та вгорі плити, крізь які немов проросли масляно-блискучі чорні пагони з нечисленними вузькими листячками. Мимохідь важкувато було б визначити, штучні ці пагони чи ні. Здавалося, хтось наробив дірок в товстій мідній плиті, крізь які потім проросла невідома небезпечна рослина. Єднало усю цю споруду зі стінами чотири дужих навіси з правого боку. Керуючий, не коливаючись, просунув вільну від стилета ліву руку в єдиний порожній отвір верхнього рядка. По паростках, які до цього здавалися лише майстерно відлитими з невідомого темного металу, пробігло ледве помітне тремтіння, вузькі листочки напружилися, миттєво згорнулися вздовж у вузькі трубочки і перетворилися на чорні голки. На кінцях маслянисто заблищали мікроскопічні крапельки рідини, мерехтливо відбиваючи світло. Здавалося, листя несподівано перетворилося на тонкі стеблинки з маленькими очиськами на кінцях. З невеликих отворів в стінах, які були розташовані в два ряди з обох боків коридору, з'явилися такі самі пагони, як на дверях, і застигли біля тіла лємарга, тремтячи листям-голками. Літній лємарг відчув слабкий укол в просунуту до отвору руку, який не був несподіваним і не викликав у нього ніякої реакції. За мить чорні паростки забралися в стіни, голки знову стали листям, а самі важкі двері немов просіли в дверному отворі з якоюсь подібністю зітхання. Керуючий теж подумки з полегкістю видихнув. «Скільки лоз вже проходжу цю перевірку дерсангом[Дерсанг - модифікована лоза-сторож, гібрид ліани і квітки-мухоловки], все ніяк звикнути не можу», - подумав, штовхаючи важкі двері.

За ними була величезна кругла кімната - таємний зал-кабінет-спальня князя Алєхоеля, який містився на першому підвальному ярусі палацу, точнісінько під його справжнім офіційним кабінетом. Посередині зали були вузькі гвинтові сходи, що піднімалися вгору навколо рівного кам'яного стовпа. Кріплення східців до стовпа не було видно, наче росли прямо з нього без будь-яких швів. Сходи не мали поручнів та ніяк не з'єднувалися між собою, тому здавалося, ніби посередині кімнати стирчить велетенський пагін дерсанга, усіяний по спіралі таким самим велетенським листям. Подібність посилював матово-чорний колір східців і самого стовпа. По цій дивній конструкції князь мав можливість піднятися нагору, у офіційний кабінет на першому поверсі. Двері підземних ходів, яких до зали вело три, слугували для таємного проходу довірених відвідувачів. Хоча, керуючий за усю свою довгу службу дуже зрідка бачив тут когось іншого. Увесь зал освітлювали яскраві світляки, вбудовані в куполоподібну стелю. У різкому світлі можна було побачити невеликий горн і кам'яне ковадло з недбало покладеним інструментом, стелажі уздовж стін, заповнені найрізноманітнішими предметами. Біля горна стояв невеликий стіл-верстак з розкиданим, розібраним на частини, артефактом незрозумілого призначення. На темній, подібній до гвинтових сходів, матовій підлозі біля горна світлою плямою виділялася розкішна шкура хуртака[Хуртак - шаблезубий лев] з пропаленою рівно посередині діркою. Біля стін два великі стелажі займали книги, старі сувої і окремі аркуші з якимись записами, складені охайними купками. За ними розташувалися два стелажі зі зброєю, де переважали короткі мечі з вузьким лезом і різного вигляду кинджали. Були там мідні, бронзові, кістяні, і дюжина складених окремо, із заборонених заліза та сталі, - більшість не нові, із слідами неодноразового вжитку. На нижніх полицях і на стойках лежали й висіли легкі обладунки, найчастіше шкіряні з особливою магічною обробкою. На самому вершечку однієї з полиць виділялися темні шкіряні наручні з розсипом дрібних коштовних каменів. Ще один стелаж займали різноманітні коштовності, охайно складені по групах у великих розкритих скриньках, а менш вартісні камені недбало лежали купками поміж ними. За один з таких камінців сім'я в Ткеті мала змогу прожити цілу лозу, особливо не заощаджуючи. Останній, шостий стелаж, містив одяг, навалений там купами. Іншу половину зали, займав власне кабінет-спочивальня князя: там стояв величезний кам'яний стіл, поряд з яким таке саме величезне ложе і низька чаша купальні, одним боком вмурована в стіну. «Якщо дивитися на стіл, ліжко і купальню - можна подумати, що це кімната відпочинку ванталь», - усміхнувся про себе керуючий, проходячи до столу. «Правда, якщо не дивитися на розмір меблів, то кабінет більше схожий на лабораторію якогось вченого. Дуже багатого вченого».

Князь Алєхоель сидів в кріслі з високою спинкою і читав якийсь документ. На столі перед ним лежали стоси паперів, стояв світляк на високій ніжці у вигляді стовбура тополі, поряд на таці лежала купа кісточок від фруктів, оточуючи вибагливу карафу з вином і дві різьблені кістяні чаші. Князь навіть не відірвався від читання, коли керуючий увійшов крізь таємний хід. Він уважно вивчав текст, час від часу кидаючи задумливі погляди на високу куполоподібну стелю над собою. Літній лємарг мовчки сів в крісло з іншого боку столу, і, трохи подумавши, налив вина в обидві чаші. З однієї із задоволенням відпив пару великих ковтків, змиваючи накопичену після подорожі коридорами жагу терпким смаком старого вина. Обидва продовжували мовчати, керуючий сьорбав вино невеликими ковтками, а князь розглядав стелю. Там було, на що звернути увагу. Усе високе склепіння було прикрашене майстерним візерунком, який чудернацькими хвилями вкривав стіни від верху до місця з'єднання із стовпом гвинтових сходів в центрі зали. Погляд повільно ковзав по звивам, химерно переплітаючись услід за ними, підкоряючись дивному ритму візерунка. Дійшовши кінця, спостерігач із здивуванням виявляв, що там починається новий візерунок з новим ритмом, який знаходився немов би під тим, який він щойно споглядав. Багато тас до цього провів літній лємарг намагаючись знайти початок або кінець цього візерунка, порахувати, скільки в ньому приховано шарів, але так і не спромігся. Після деякого часу спостерігач впадав в дивний транс, що напрочуд освіжав думки і загострював розум. Князь розповідав, ніби цей візерунок зробив один талановитий ванталь ще за часів його діда. Він тоді і жив саме в цьому залі, аби ніхто не довідався чим і де він зайнятий. Князь, мовчки, узяв чашу і зробив великий ковток, заздалегідь зробивши жест-салют своєму гостю підняттям руки вгору. Обидва мовчали, зайняті кожен своїми думками. За три дюжини ті князь відклав убік документ, відкинувся на спинку крісла і питально подивився на керуючого.

- Вітаю вас, великий, - керуючий відсалютував Алєхоелю чашею, не встаючи при цьому з крісла.

- Припини, - скривився той. - Ми тут самі, і не потрібно цих традицій. Ми з тобою досить пройшли разом, щоб хоч наодинці не корчити з себе фанатиків т'аперол. Ну, що там нового в клані? Наближаються збори, я впевнений, що залишуся князем і в наступну лозу, але… Усі інші можуть так не думати, та я і не хочу, аби так думали, адже тоді всі мої тче стануть такими нудними. Пограємо? Здивуй мене чергового разу, давай. Все ж таки, ти старший моєї таємної охорони.

- Як накаже, великий, - літній лємарг з насолодою зробив ще один ковток з чаші і відставив її убік. Він схрестив пальці рук і вивчаюче дивився на князя, намагаючись вгадати, що той очікує почути в першу чергу. Алєхоель, заохочуючи, відповів йому легкою посмішкою та запросив похитуванням долоні. - Розпочну з простого, великий. До вас незабаром звернеться старійший роду Смарагдового Віяла, шанований пагон нашого клану, завжди підтримують вас на хсіітинзі[Хсіітинг - має два значення: 1) збори усіх членів клану один раз на лозу, для вирішення накопичених питань; 2) рада клану, що постійно діє між зборами й складається з двох обраних на зборах помічників і князя], володіють декількома майстернями з виробництва артефактів високого рангу. Багаті, поширені зв'язки з іншими родами, шанують традиції і честь клану. У цьому роду, вірніше в родині самого старійшини, намітилася проблема. Онук улюбленого сина старійшини не виявляє особливих ознак обдарованості. Вони насилу спромоглися, щоб він бачив струмені хсіі, але навіть запалити простий світляк, тим більше зарядити його - вже велика проблема для хлопченяти. Глава роду дуже стурбований, що нащадок не здолає відбір до кланової школи і звернеться до вас, великий, з проханням посприяти.

Керуючий, він же старший особистої охорони князя, замовк, чекаючи реакції. Не дочекавшись, продовжив їх стару гру. Було видно, що ці двоє не одне кільце знають один одного і їм не потрібні зайві слова та жести в спілкуванні.

- Я рекомендую великому не надавати главі підтримки в цьому питанні. Але і вочевидь відмовляти теж не слід. Поясню. Якщо великий погодиться протягнути хлопчика до школи, то за одну або дві лози той вилетить звідти з ганьбою. Рід Смарагдового Віяла втратить рейтинг, і може затамувати образу на вас, великий, - адже допомогли у зарахуванні до школи і повинні будете втрутитися, аби малого не виключили, проте робити цього не станете або я вас погано вивчив. Усі в клані знатимуть, хто допоміг хлопченяті потрапити до школи - тому і ваш рейтинг, великий, постраждає. В принципі, усе це можна вважати незначними втратами, якщо вирішите зробити особливу, особисту послугу старійшому Смарагдового Віяла. Але… - Керуючий зробив невелику паузу, спостерігаючи реакцію Алєхоеля, який сидів, пів примруживши очі, і немов нічого не чув. - Але, найважливіші неприємності та втрати полягають в іншому. По-перше, така сама проблема існує в роду не лише одного Смарагдового Віяла, тому інші, у разі вашої допомоги хлопченяті, теж розраховуватимуть на подібне. Ви втягнетеся у внутрішні кланові дрібні інтриги, якщо допомагатимете одним та відмовлятимете іншим. По-друге, якщо до кланової школи потраплятимуть слабкі, то загальний рівень підготовки в ній знизиться і на протязі трьох-чотирьох кілець це відіб'ється на загальному рівні усього клану. Це головна причина, з якої я раджу відмовити. Далі, як не зіпсувати стосунки з родом Смарагдового Віяла. Насмілюся запропонувати великому висловити прохання старійшому направити онука на навчання в будь-яку торгівельну школу. Саме попросити, великий, наче про неабияку послугу. Підкресливши, що ви цінуєте внесок і відданість роду Смарагдового Віяла в справи клану, і не можете доручити таке відповідальне завдання нікому іншому. В останні декілька кілець сила і багатство торгових кланів сірих стрімко зросли, вони навіть намагаються диктувати нам умови, не нахабно - потайки. Контрабанда вантальских товарів, що посилилася, підриває могутність вищих каст, а провідну роль в цьому грають торгівці-сірі. Нам конче знадобиться досвідчений фахівець, який добряче петрає в торгівельних питаннях. Саме так я спробував би переконати старійшого. Тим більше, що це не омана, а щира правда. Для надання ваги вашим словам можна обіцяти старому оплату навчання онука за рахунок клану. Опісля лози або двох він зрозуміє вашу хитрість, але оцінить такт і корисність пропозиції.

Керуючий узяв чашу зі столу, одним ковтком спорожнив, поглянув на князя, і знову наповнив обидві по самі вінця. Потім підвівся з крісла і почав повільно ходити повз стіл з чашею в руках, чергуючи свою розповідь дрібними ковтками. Князь все так само нерухомо сидів, зовні не реагуючи на слова свого друга-слуги.

- З цим - все, наступне... За повідомленнями моїх агентів справи в клані, загалом, йдуть нормально. Немає ані сильних проблем, ані видатних досягнень. На майбутньому хсіітингу вам ніхто не висуне звинувачень, і не вимагатиме особливої уваги. Справи з виробництвами, заснованими на праці рабів-ванталь, так само продовжують приносити менше і менше зиску лоза за лозою. Але про цю проблему ви і самі давно знаєте, великий. З моменту повстання ванталь, більше трьох дюжин кілець тому, нічого не змінилося. Ми давно вже припинили вирощувати нових ванталь на наших фермах, переконали і два інші клани, що володіють цим секретом, теж обмежити дослідження. Постачання магічних порошків, необхідних ванталь для нормального розмноження, знаходяться під нашим контролем. Дуже добре допомагає впоратися з проблемою використання замість ванталь вашого нового винаходу - людисьок. За останні чотири кільця вони багато в чому замінили ванталь. Звичайно, не такі сильні, майже позбавлені магії, та навідміну плодяться самостійно і дуже слухняні. Єдина вада, як на мене, - взагалі не можуть працювати без нагляду, їм постійно потрібно давати команди. З ванталь цієї проблеми не було, але, як мовиться: мотузок може бути і канатом над прірвою, і зашморгом на шиї. З цієї ж причини, в шахтах і на видобутку коштовного каміння з них теж сенсу мало - зніжені і слабкі, але тут повинні допомогти ваші останні досліди. Ті екземпляри, які ви шість лоз тому направили в шахти, цілком прижилися і починають показувати відмінні результати. Потрібно наразі придумати їм назву, на людисьок вони дуже схожі, але ж це зовсім інше. Вони якісь обскубані у порівнянні з ними, закороткі. Якщо результати підтвердяться, то можна буде налагодити продаж цих нових рабів саме для шахт. На них, з огляду на падіння вигоди від ванталь, має бути гарний попит. Загалом, лоза закінчується для клану досить спокійно.

- Як ти кажеш, нові екземпляри, обскубані? Мо’ краще обчикрижені? - Алєхоель перервав своє мовчання і посмакував вподобане слово. - Обчикрижені. Що ж, схоже. Ось нехай будуть… чекригі. Ні, цакригі… Ні, занадто довге. Нехай будуть царги[Царги - раса розумних, створена для роботи в шахтах, на заміну велетням-ванталь. Гібрид з людей]. Ось, отак буде до вподоби. Під цією назвою і продаватимемо. Ну, з цим вирішили, давай далі.

- Виконую волю, великого. - Князь злегка скривився, почувши ритуальну відповідь, але промовчав - давно вже звик до цієї манери підколювань свого друга-охоронця. - До речі, великий, про лабораторії і кастову школу. Там все нормально, молодь вчиться і бореться за першість, як завжди. Але віднедавна з'явилася там одна талановита дівчинка, Таа’ліраль здається, розумна, але дуже вже невгамовна. Спробувала отруїти свою суперницю безпосередньо в клановій школі. Що цікаво, отрута, яку дівчинка склала, не визначалася ніякими захисними артефактами школи. Її випадково виявив один викладач, а то б жертва за чотири зюф померла з ознаками звичайної хвороби. Він нікому нічого не сказав - ні до чого нам помста між родами усередині клану, але звернути увагу на юний талант радив. Одначе, занадто вже нестримна особа, захудженого роду, але абіції занадто… завищені. Пропоную після цієї лози навчання спрямувати її на практику у вашу лабораторію, нехай труїть там невдалі екземпляри людинок та царгів, поки не набридне. І досвіду набуде, і запал дурний зменшить. Далі… Біля кланового палацу вже третій тче спостерігають воїнів клану Старого Хуртака з н’Гапутри[н'Гапутра - країна лэмаргів, суперниця Лоора. Управляється воїнами і торговцями]. Поводяться врівноважено, особливо не ховаються, не задирають нікого, оглядають околиці. Я дізнавався, - це середній по силі клан воїнів-білих. Не слабкі, але і не в першій дюжині, численні, заробляють на охороні караванів і набігами на повсталих ванталь. Княгиня цього клану прибула три зюф тому в Ткет, шукає угоди з кланом, який має розвинені ферми бойових лоо'таргі[Лоо'таргі - узагальнена назва виведених або змінених за допомогою магії живих істот]. Розумна, давно князює у клані, за неї він значно зміцнився. Припускаю, проситиме вашої аудієнції, а огляд підходів - звичайна процедура безпеки. Їй потрібні сили для набігів на великі міста ванталь, а там без бойових лоо'таргі, самими лише воїнами, не впоратися. Вільних коштів у неї немає, проситиме відстрочення. Я б радив великому, укласти з Старим Хуртаком угоду, але не лише продати лоо’таргі, а створити довгостроковий союз. Великий розуміє, що проблема повсталих ванталь давно вже вийшла на найвищій рівень. Існування міст вільних ванталь кидає виклик владі лємаргів, а використання велетнями заборонених технологій й контрабанда заборонених товарів підриває економіку Лоора, усталену за кільця кілець нашої історії. Раніше чи пізніше князівства вимушені будуть об'єднатися, щоб розв'язати цю проблему. Я сподіваюся, великий, що ви позбавлені пафосних ілюзій, поширених серед безлічі вищих кланів, нібито впоратися з ванталь не становить великого клопоту? Вірно?

Князь мовчки слухав, погляд його плавно слідував по плетінню візерунка на стелі. Здавалося, він перетворився на статую з живими очима.

- Крім того, - продовжив свою доповідь керуючий, - останнім часом помічено пожвавлення зв'язків ванталь з торговцями н’Гапутри. Економіка н’Гапутри до цього повністю залежала від наших магічних технологій, а нині вони поступово намагаються все більше використати у себе заборонені технології і інструмент ванталь. Підписаний багато кілець тому, після перемоги над н’Гапутрою, мирний договір не дає князівствам Лоора права на втручання в їх торгівельні справи. Родзинка ситуації полягає в тому, що тоді, в епоху Ривка ери Густої крони, князівства Лоора отримали перемогу над князівствами н’Гапутри саме завдяки використанню ванталь у військових діях. Їх вивели як бойових розумних лоо’таргі, і саме вони спромоглися переламати хід тієї війни. Це вже потім велетнів пристосували для різних господарських робіт. І ось, за кільця кілець, вони ж і є причиною нашої слабкості. Пам'ятається, я навіть читав в декількох стародавніх хроніках, наче після перемоги були пропозиції знищити ванталь з-за побоювання, що можуть вийти з підпорядкування, але ніхто це не підтримав. Пробачте, великий, я дещо відволікся і забув, що ви самі чудово усе це знаєте. Підведу підсумок. Нас чекає, в недалекому майбутньому, вирішення двох взаємопов'язаних проблем - ванталь, які посилюються, та князівств н’Гапутри, які посилюються. Коли кажу «нам», великий, маю на увазі усі клани вищих каст Лоора, а не лише клан Сивої Тополі. Ваш клан. Тому й клан Старого Хуртака з н’Гапутри має прямий стосунок до проблеми ванталь, хоч би тим, що велетні слугують джерелом заробітку. Вдале сполучення інтересів… наче у ванталь й сірих н’Гапутри. Насмілюся запропонувати укласти з цими воїнами-білими союз на прийнятних для них умовах. Вигідних по грошах, але на перший погляд. Ми надамо їм не лише власних бойових лоо’таргі, але й наших погоничів. Розплачуватися білі будуть повним утриманням і тих, й інших в поході та, скажімо, однією частиною захопленої здобичі з шести. Це менше, ніж ми мали б отримати, якби напряму продали їм лоо’таргі, але... Ми отримуємо можливість перевірити своїх лоо’таргі в реальному бою, навчити своїх погоничів, виробити схему взаємодії лоо’таргі та воїнів у діях проти ванталь. І зробити усе це за рахунок самих ванталь. Крім того, клан отримує довготривалого союзника серед кланів воїнів-білих н’Гапутри, а нам давно вже потрібний надійний і залежний партнер в тій місцині. До часу, коли проблеми н’Гапутри і ванталь визріють, ваш клан матиме непогані позиції по першій і досвід рішення по другій. Такі ось пропозиції, але вирішувати тобі, великий. Більше нічого важливого немає, таке - всілякі дрібнички, не варті на увагу.

Керуючий закінчив доповідь та сів в крісло. З незворушним обличчям знову налив собі повну чашу і, розслаблено розвалившись, витягнувши стрункі довгі ноги. Князь продовжував поволі блукати поглядом по стелі. Обидва мовчали. Обличчя Алєхоеля ставало все сумніше. То він, то керуючий кидали один на одного погляди з-під напівприкритих повік - князь роздратовано-очікуючий, керуючий іронічно-усміхнений. В цих пострілах минуло близько дюжини ті. Керуючий, приховуючи посмішку нахилом голови, неспішно піднявся і пройшов до стелажу зі зброєю. Там почав ліниво перебирати кинджали, перекладаючи їх з місця на місце. Деякі він брав в руки і перевіряв баланс. Тишу в залі порушував лише неголосний передзвін зброї. Сердито гмикнувши, князь рвучко підхопився з крісла і стрімко рушив до стелажу.

- Гаразд, гаразд, потанцюємо, але потім ти все мені розповіси, - злості на обличчі Алєхоеля не було, це теж було частиною давньої усталеної традиції. Він підхопив із стелажу два широкі важкі клинки старовинної роботи і зробив, розминаючи м’язи, декілька кругових рухів плечима і руками. Легкою ходою, немов ковзаючи, князь вийшов на середину зали до сходів нагору і питально подивився на керуючого. Той вже поспішав до нього з двома довгими дагами {Дага(исп. daga «палаш, кинджал») — кинджал для лівої руки при фехтуванні шпагою, що отримав широке поширення в Європі в XV — XVII сторіччях. У Франції називалися мен-гош (фр. main — gauche — ліва рука), так само називався стиль бою зі зброєю в обох руках.( wikipedia.org)}, увінчаними широкими чашами над ще ширшими хрестовинами. Підійшовши до князя на три кроки, керуючий палацу встав у високу стійку - ліва нога навшпиньках біля розгорнутої убік стопи правої, одна дага прямим, інша зворотнім хватом в розведених широко в боки і випростаних трохи вперед руках. Алєхоель прийняв низьку стійку на широко розставлених ногах, тулуб злегка нахилений, клинки прямим хватом у витягнутих вперед руках. Керуючий стояв нерухомо, князь плавно переносив вагу з ноги на ногу, погойдуючись з одного боку в інший, немов змія перед кидком. За мить обоє вибухнули вихором ударів: князь намагався підрубити ноги супротивника широкими січними помахами, миттєво міняючи напрями і намагаючись обдурити захист супротивника. Керуючий у відповідь відступав, високо піднімаючи ноги, навіть іноді застигаючи на одній. Він завдавав різких, колючих ударів згори, намагаючись поцілити плечі і руки князя. Ухиляючись, Алєхоель затулявся широкими лезами, наче маленькими щитами і знову переходив в атаку. Близько дюжини ті залом перекочувався вихор з блимаючих клинків, ніг і рук. Варан атакував Богомола, потім захищався. Різко, не домовляючись, суперники розійшлися в сторони і оглянули один одного. У керуючого злегка розрізана холоша штанів нижче коліна, князь наочних ушкоджень не мав.

- Ти задоволений? - весело запитав князь, дивлячись на свого супротивника. Потім кинув клинки на стелаж і знову всівся у своє крісло.

- Я стаю повільним, ледь встигаю, - спокійно, але з відтінком легкого смутку відповів йому друг-слуга. - Але я задоволений.

- Я теж задоволений, мій друг. Ти, як завжди, на висоті. Давно шкодую, що ти не вищий і взагалі не маєш дару. Який би з тебе вийшов князь! Хай і невеликого, слабкого клану, який був би в служінні у Сивої Тополі. Я міг би це легко влаштувати, навіть допомогти тобі заснувати новий клан, але час, час. Адже ти вже мав три омолоджування? Далі все? Гаразд, облишимо це. Твоя доповідь тішить, як завжди. З усіх питань даю згоду, лише з білими воїнами з н’Гапутри ми поведемось трохи інакше. Спочатку укладемо короткотерміновий договір на один-два походи - не варто привертати увагу до цієї важливої теми одразу довготривалим бахсатом. Інші теж не дурні – складуть до купи одне з другим. Потім, за результатами походів, ми обумовимо нові чинники. Встанови стеження за княгинею Старого Хуртака та її людьми. Не дуже щільне, не особливо ховаючись. Дай зрозуміти, що ми побачили її кроки і чекаємо продовження. З інших питань зробимо, як ти пропонуєш. Ну, нарешті, не тягни, розповідай про «всілякі дрібниці».

- Я прийшов до вас, великий, прямісінько від Фрілан’са. Вона викликала до себе вашу нову наложницю для розмови, чи радше, лише на неї подивитися. Дівчина перелякалася, проте тримала себе в руках. Думаю, що Фрілан’са нарешті нею зацікавилася, не знаю доки та в якому сенсі. - Керуючий зробив значущу паузу, загострюючи увагу на своїх словах, і мовив далі: - Раптом знову на дівчат потягнуло чи вирішила чергову показову страту влаштувати, адже ваш перший ніс непередбачувана і завдає клану й тобі, великий, лише шкоду. Розпитувала, чи акробатка та, не знаю навіщо, потім відпустила.

- Добре. Добре. - Пожвавився князь. - Я вже втомився приділяти цій зеленій стільки свого вільного часу, в спробі привернути до неї увагу Фрілан’са. А про акробатку - це взагалі чудово, я зараз поясню. Пам'ятаєш чотири кільця тому гучну історію з акробаткою-кастагі, яка майже посварила між собою клан воїнів-білих? Не пам'ятаєш? Ну, гаразд, неважливо. Головне, що Фрілан’са це згадала - це випливає з розпитувань про акробатку. І та акробатка, і моя нова наложниця, обидві з одного клану, обидві в гаремах князів, обидві самозакохані, самовпевнені, честолюбні молоді стервиська. Навколо тієї закрутилося плетиво інтриг, після чого князь клану був усунений на хсіітингу, а княгинею стала його дружина. Міркуєш? Годі, не починай знову, мій вірний друже, скаржитися на страту Фрілан’са твоєї іграшки-людинки з-за розбитої чашки! Це ж була звичайна рабиня, не розумію, чом ти так до неї прикипів? Хочеш, з лабораторії тобі дюжину привезу або прямо зараз з рабських казарм будь-кого на вибір?

Керуючий скривився від неприємних спогадів про страту вподобаної чоловічки.

- Сам не розумію, великий, але нічого з собою поробити не міг - вона така беззахисна..., - обличчя літнього лємарга захмарилося. - Напевно, старішаю. І все одно, ваш перший ніс повелася нечемно, відмовивши мені в маленькому проханні. Втім, облишимо, - це мої особисті рахунки з нею. Я так розумію, великий хоче підштовхнути власну дружину до думки провернути схожу інтригу по вашому усуненню? Мені здається, це занадто невибагливо навіть для неї, а тим більше для вас.

- Ти занадто переоцінюєш Фрілан’са, - князь потер рука об руку, немов сидячи перед блюдом з улюбленою стравою. - Так, у неї великий досвід, вона непогана магиня, але при цьому нестримна і вважає мене марнотратним бевзем. На цьому і зіграємо. Втім, недооцінювати цю отруйну потвору теж не варто. Що ж, це має сенс хоч би лише тому, що розважає мене. Ти б знав, як набридли усі ці кланові і міські справи. І щодо удаваної простоти... Як ти думаєш, чому княгиня запросила мою кастагі-наложницю саме через тебе і вела розмову в твоїй присутності? Нема кого послати? Ні, вона передала мені з тобою повідомлення, що побачила мою гру за допомогою цієї зеленої. Ніби як, «я знаю, що ти знаєш, що я знаю». І тут є варіант, що велика захоче зробити ще один шар гри і обдурити мене. На це й розраховую. Кажеш, це твої особисті з нею рахунки? Ось і стався до цього, як до особистого, а не лише як до мого наказу. Зробимо ось що…

* * *

…кастагі-акробатка і кастагі-артистка з одного клану, війна між князем та його дружиною, що тягнеться багато кілець, керуючий цього князя, з незрозумілою жалістю до рабині-людинки, повсталі ванталь, клани н’Гапутри - все сплелося в один тугий клубок, який намагаюся розв'язати понині. Я вже дуже втомився самотужки катати це сплетіння по усьому Каструму, бо усі початкові дійові особи загинули чи померли, інші, кого намагався вплутати пізніше, - відмовилися або не витримали. Я останній і єдиний. Так само самотній, як були самотні Ламіноль і моя справжня мати в ті часи в клані Сивої Тополі. Можливо, колись навколо мене також сплететься схожий тугий клубок інтриг, або він вже сплетений, а я ще не бачу цього. Можливо. А поки я дуже втомився».

Аркуші з архіву

Аркуші з книги славнозвісного Перільта «П'ять кіл. Закономірності і правила високої кухні»

«…виникла в стародавні часи серед магів вищих каст та слугувала розвитку і підсиленню аури обдарованого, полегшенню відновлення магічних сил під час прийому звичайної їжі. Основним завданням високої кухні був добір блюд і дієти, які позитивно впливають на магічні здібності обдарованих. Багато кілець висока кухня була індивідуальним мистецтвом кожного мага і залежала від його особистих примх, бажань та здібностей. З часом маги Життя, як найбільш спроможні до сприйняття закономірностей високої кухні, розвинули і узагальнили це велике мистецтво. Вони неспростовно довели, що на магічні здібності обдарованих впливає не лише склад і перелік блюд, але і час, довкілля, температура, освітлення і багато інших характеристик, що разом утворюють складний взаємозв'язаний комплекс. Самі ж блюда залишаються звичайною запорукою цього комплексу, як незмінне і традиційне джерело енергії для організму будь-якого лємарга.

Підсумком тривалих досліджень стала праця невідомого нині автора, який визначив найважливіші набори характеристик високої кухні, або як ми їх називаємо - кіл, і об'єднав їх в п'ять основних груп. (Останнім часом я часто чую про поширення серед кланів Лоора нової назви цих наборів характеристик, які чомусь стали називати стилями високої кухні. Мені, особисто, така назва не подобається. Вона ставить високе мистецтво в один ряд з банальним наряджанням тіла в кольорові ганчірки, яким так звикли вихвалятися лісові кастагі, що приїжджають в наші міста). Отже, всього існує п'ять кіл високої кухні, кожне відповідно до свого настрою і своєї пари магічних стихій хсіі. Ці п'ять основних кіл: Паросток, Сонце, Земля, Кістка, Попіл. Паростку відповідає настрій Щастя і пари стихій Життя-Смерть. Сонцю відповідає Гнів і пара стихій Вогонь-Крига. Землі відповідає Споглядання і пара стихій Вода-Камінь. Кістці відповідає Смуток і пара стихій Ілюзія-Морок. І, нарешті, Попелу відповідає Страх і пара стихій Хаос-Порядок. Це взаємозв'язок кіл з основними емоційними настроями і найбільш відповідними їм стихіями хсіі. Найбільш відповідними - це означає, що під час використання цього кола високої кухні, краще за все підсилюється й покращується робота ділянки аури, яка відповідає саме за цю пару стихій.

Як же досягаються ці емоційні настрої, так звані кола? Усі кола високої кухні описуються одним усталеним переліком характеристик, але значення цих характеристик для кожного кола відрізняються. Характеристики поділяються на шість основних і шість вторинних. Певне поєднання значень цих характеристик і створюватиме коло високої кухні, тобто відповідний настрій. Ви можете запитати мене, чому тільки дванадцять? Так, цих характеристик існує набагато більше, але за кільця досліджень були вивчені і відібрані найбільш значущі з них. Ніхто не забороняє вам використати в колі високої кухні і дві і три дюжини різних чинників - чим більше, тим вище буде ваше мистецтво. Але ці дванадцять є обов'язковими. Отже, шість основних характеристик: Напрям, Час, Температура, Колір, Смак, Освітлення. Шість вторинних характеристик: Фаза, Запах, Густина, Сервірування, Органи сприйняття, Звуки. Наприклад, для кола Паростка значеннями шести основних характеристик будуть: верх, ранок, тепло, зелене, ніжне, яскраве світло. Значеннями шести вторинних характеристик будуть: початок, свіжий, м'який, ложки і круглі глибокі блюда, ніс або язик, ритмічні ударні. Послідовно привівши усі дванадцять характеристик до вказаних значень, ви досягнете емоційного стану щастя і будете максимально сприйнятливі до енергій хсіі пари Життя-Смерть. Для цього можливо використати будь-які наявні способи, головне - результати повинні поєднуватися саме у цьому вигляді.

Ви можете запитати: Якщо все так досить просто і зведено до невибагливого переліку дій, то чому ми називаємо усе це високим мистецтвом? Так, самі дії та перелік доволі нескладні, а вигадливість і мистецтво полягають в підборі різних поєднань і послідовності зміни значень для кожної характеристики кола. Ось цим і відрізняються зміни моди на високу кухню кожної лози в кланах. Одного і того самого результату можна досягти різним переліком дій, і в різній послідовності.

Отже, сенс високої кухні - досягти зміни певного емоційного настрою і стану аури гостя за допомогою послідовної зміни значень мінімум дванадцяти характеристик. Тобто, перейти від одного кола до іншого. При здійсненні такого переходу цінується, щоб він був в міру повільним - чим більш поступово змінюються значення, тим більш високою вважається кухня.

Послідовний перехід по усіх п'яти колах з поверненням до початкового, називається Великим колом, усі інші переходи між сусідніми колами називаються Малими колами.

У наступній главі я розповім вам, як пов’язані між собою основні характеристики кожного кола і канали аури, що їм «відповідають».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.