Глава 21. Хвиля

«…важкості злочинів: злочини хсіі, злочини клану і злочини Імперії.

Злочини хсіі визначаються й розглядаються Радою обдарованих Імперії - хсііпаргумом і не можуть бути скасовані або змінені владою глави князівства або самого Імператора.

Злочини клану визначаються й розглядаються Радою клану - хсіітингом і можуть бути скасовані або змінені радою касти - семірамідой або самим Імператором.

Імперськими злочинами вважаються будь-які дії, що призводять до послаблення влади Імператора. Вони підлягають розгляду виключно Намісником Імператора в князівстві і можуть бути скасовані або змінені лише за указом самого Імператора або старшої Безіменних. Розслідування цих злочинів знаходиться виключно у веденні Безіменних. Опис імперських злочинів міститься в п’ятому додатку до Переліку порушень чинного Імперського кодексу злочинів. Правила хсііпаргума або хсіітинга можуть лише доповнювати, але не скасовувати або змінювати вказаний перелік.

Імперський кодекс злочинів. Розділ «Основи»

«…згадати! Що я забув? Адже крутиться щось весь час в голові!» - Таватій обережно прокрадався нічними вулицями району Сивого гаю, немов знаходився не в найаристократичнішому місці Імперії, яке добре охороняється, а випадково заблукав до нетрів Зеленого хвоста - відомого усім розплідника криміналу. «Ця записка від подруги Лєміс з проханням допомоги - вона мені щось нагадала, але що? Ех, замало часу, повідомили б раніше - встиг би звернутися по допомогу до Найтихіших, за старою пам'яттю. Там ще залишилася парочка моїх боржників з тих часів, коли насправді прокрадався б Сивим гаєм саме так, як зараз. Гаразд, не сушитиму голову, головне пройти до Князівського саду і не прогавити потрібну алею. Стрічка з відбитком особистого тиснення княжни буде перепусткою, час пізній, але в саду ще гуляють парочки, тому удаватиму з себе шукача постільних втіх. Ось де згодиться моя репутація». Поет спокійно пройшов повз пару Кігтів на вході в сад, недбало надавши перепустку княжни, і швидко попрямував у бік найближчої до імператорського палацу частини. В саду ще були відвідувачі, то тут, то там з навісів і альтанок доносилися приглушені розмови і смішки. Зрідка спалахували і гаснули світляки, закляття ілюзії на мить розгонили темряву, хоча мерехтіння яскравих і низьких зірок цілком вистачало для відкритих алей. Таватій повернув раз, другий, поспіхом пройшов невеликим мостом над дрібним ставком і зупинився біля кам'яної гірки, з якої з тихим дзюрчанням стікала вода, наповнюючи водойму. Каміння гірки слабо світилося, суцільно вкрите різнокольоровим флуоресцюючим мохом, навколо вилися роєм дрібні нічні комахи, змагаючись з навіваючим легким вітерцем. Поет вибрав густу тінь під високим деревом неподалік й нерухомо завмер, як за часів злодійської молодості.

Ось комашки переляканою хмарою злетіли вгору, з протилежного боку гірки почувся гучний звук тертя каменю об камінь й визирнула коротко стрижена голова дівчини. Вона огледілася, не помітила застиглого Таватія і пірнула назад. За мить з-за каменю повільно вислизнула жіноча фігура в легкій шкіряній броні, із закритою кастовим шарфом нижньою частиною обличчя. Дівчина зачекала, ще раз огледілася й зсунула шарф вниз.

- Вітаю, висока. Я отримав Ваше послання. - Поет вийшов з темряви, упізнавши подругу Лєміс. - Що від мене потрібно?

- Рада Вас бачити. Я хочу, аби Ви допомогли мені влаштувати втечу княжни й сховали її у Найтихіших.

«Згадав!» - Чоловік уважніше роздивився фігуру, яка стояла навпроти. «У посланні просили зв'язатися з моїм колишнім наставником, а я про нього казав лише княжні! Це доводить, що писала дійсно подруга Лєміс».

- Зроблю усе можливе. Кажіть, куди йти, висока. - Таватій щільніше загорнув легкий плащ, який приховує дорогу шкіряну кірасу, посилену магією, і обережно схилившись втиснувся у вузьку щілину таємного ходу. Декілька східців вниз тісним спуском, за спиною чується звук кам'яної плити, яка встає на місце, фігура дівчини попереду розрізняється лише темнішою плямою на чорноті. Він швидше вгадував, ніж бачив її рухи. Обережно торкаючись лівою рукою стіни, поет витягнув правою з-за широкого паска маленьку кам'яну ємність, висмикнув щільно притертий корок, зробив ковток - в очах посвітлішало. Наступною була вдягнута чорна тканинна маска з вузькою прямокутною пластиною навпроти очей - зображення стало чіткіше. Озирнувшись, поет побачив сіро-блакитний силует дівчини, яка спостерігала за його діями. «А, вона ж обдарована - може сама собі підлаштувати зір під темряву. Але мені зручніше - якщо несподівано вийдемо до світла, то зір швидше звикне. Сподіваюся, йти не довго, інакше очі з незвички почнуть боліти, й може вразити тимчасова…»

* * *

…сліпота підступно навалилася на трійку Кігтів, що вартували на перетині коридорів першого поверху, які вели в житлову частину імператорського палацу. Звичайне буденне чергування було перерване майже в самому кінці, коли до зміни в середині ночі залишалося лише пів таса. Молодий воїн в здивуванні кілька разів заплющував і розплющував очі, в проміжках протираючи повіки пальцями долоні, і взагалі не звернув уваги на стрімку тінь, яка кинулася до нього від спуску в підвал. Незбагненним чином тінь здолала дві дюжини кроків за два удари серця, на ходу замахучись короткою сокирою з широким напівкруглим лезом, і голова воїна, відокремлена від тулуба, підлетіла догори на фонтані власної крові. Двоє старших товаришів невдахи зробили жалюгідну спробу зреагувати: той, який сидів за столом біля стіни навпомацки підхопив щит і встиг виставити поперед себе довгий клинок, його напарникові пощастило менше - доки задкував навприсядки й намагався відшукати біля ніг випавший спис, тінь плавно зайшла воїнові за спину та різко схилилася до голови. У останній відчайдушній спробі охоронець вихопив ніж з-за паска і спробував завдати удару знизу назад, затиснувши клинок зворотним хватом, але схилившийся до нього нападаючий лише видав низьке нутряне харчання, занурюючи голки с'сафароля в шию. Три удари серця - й безпорадне розслаблене тіло з глухим стуком б'ється головою об кам'яну підлогу, прямісінько біля ніг ковтаючого, який вже приготувався до нового стрибка. Завіса ілюзії спадає з очей останнього Кігтя, який залишився в живих, очі розширюються від жаху, а рука з клинком швидко летить до великого мідного гонгу на столі. Ковтаючий, ледь нахилившись тулубом вперед, зі знущанням супроводжує очима цей незграбний для нього рух й наприкінці, коли до мідної пластини залишається не більше долоні, робить блискавичний випад - сокира пролітає по широкому півколу від низу до верху, відтинаючи дорогою руку Кігтя і завершує рух прямо у роті, розкритому для тривожного крику. Кіготь осідає вниз без звуку і конвульсій – широке гостре лезо до половини розрубало низ черепа і відсікло від хребта. Ковтаючий повільно оглядає скривавлені тіла навколо - перший обезголовлений труп ще дрібно стрясається, інші лежать нерухомо. Густий солодкуватий запах свіжої крові наповнює повітря, ніздрі нападника хижо тремтять. Шум сутички тривав мить, коридор імператорського палацу знову застиг в нічному спокої. Світляк, який стоїть на столі, кидає дрібні коливання тіней на кам'яні стіни - рух Кігтя хоч і не досяг гонгу, але був таким стрімким, що пружна хвиля повітря розгойдала мідний диск. Промені світляка відбиваються від його гладкої поверхні, яка ледь погойдується, створюючи на стінах палацу зміну хвиль світла й тіні. З боку здається, наче розгойдується сам коридор, а посередині його нерухомим якорем завмер ковтаючий. Ось він теж гойднувся, накладаючи на танок світла і тіні власний рух. Повільно, без зусиль, витягнув сокиру з черепа жертви і беззвучно зник на сходах, які ведуть на другий поверх. Напівоголена фігура у високих військових чоботях і обтягуючих шкіряних лосинах стрімко розчиняється в напівтемряві нового коридору.

Ще не встиг зникнути силует воїна, як з боку сходів до підземних ярусів лунає чергування хлюпання і шереху. Звук на мить завмирає, потім з-за стіни на рівні коліна дорослого чоловіка повільно висуваються два маленькі ока на кінцях тонких стеблинок. Вони оглядають приміщення, рухаючись одночасно в різні боки, потім з'являється пласке желеподібне тіло на куцих ніжках і до ще теплих трупів прямує дивна істота. М'ясистий м'який тулуб позбавлений панцира з головою, яка ледве виступає над іншими частинами, знизу розташовані три пари коротких виростів-ніг з маленьким присосками. Істота швидко пересуває свої псевдо кінцівки, рухаючись дуже низько над підлогою і застигає безпосередньо над першим обезголовленим тілом. Під час руху колір верхньої частини тулуба змінюється, достеменно повторюючи візерунок підлоги під ним - пропливають темні і світлі фігури орнаменту, потім на поверхні відображається контур плечей Кігтя без голови. На череві розкривається велика порожнина, готуючись виплюнути на труп пекучий шлунковий сік. Раптом з боку підвалу чується гучний тупіт і хрипке дихання, істота-молюск миттєво розтікається підлогою у вигляді великої тонкої плями, зливаючись з нею кольором. Вона навіть не здригається, коли нею пробігає низький звір в міцній кістяній броні, швидко пересуваючи криві лапи з величезними кігтями. Тіло охоронця без голови до половини зникає в пащі броненосця, чується хрускіт кісток, який заглушається самотнім нестямним криком, який лунає звідкілясь здалека. На мить броненосець й весь сплячий палац завмирають в очікуванні... і одразу ж після цього простір сповнюють крики болю та люті, гупання бойових жезлів, дзвін зброї і різноманітне виття.

Гучне ляскання неподалік. Коротке шипіння і спиною в коридор падає добряче обсмажене тіло ковтаючого, впізнанне лише за чоботями, які дивом збереглися, - все вище вкрито темною обгорілою до скоринки шкірою, яка репнула в деяких місцях, з рожевим м'ясом, що просвічує крізь тріщини, та витікаючою блідою сукровицею. Ковтаючий гупається спиною поряд із власними нещодавніми жертвами, мить лежить, випускаючи рожеві бульбашки з спеченої щілини на місці рота, потім робить спробу спертися на праву руку й підвестися. Незграбно завалюється на бік - рука відрубана по самий лікоть. Зі сходів на другий поверх обережно виглядає забруднене кіптявою жіноче обличчя, стривожено оглядається навсебіч, далі з'являється його власниця - струнка лємаржка невизначеного віку в подраному сарі й босоніж. У лівій руці вона тримає короткий товстий бойовий жезл, в правій - прямий бронзовий клинок. Очі жінки зупиняються на тварюці-броненосці, яка намагається прокусити крізь щит тіло воїна біля столу, зблискує спалах і лоо’таргі отримує у бік розжарену до білого кольору вогнекулю. З коротким виском тварюка намагається відповзти у бік спуску до підвалу на вцілілих трьох лапах, лємаржка двома стрибками наздоганяє підранка і різким рухом вганяє лезо чітко в середину товстого черепа. Червоний камінь на вершечку руків'я у мить удару спалахує, клинком йде хвиля жару, в повітрі поширюється різкий сморід паленої кістки. Переможниця обережно витягує клинок з голови мертвого лоо’таргі, вперши босу ногу у велику надбрівну кістку, в місці удару видно вузьку щілину з обвугленими краями. Жінка підходить до тіл мертвих Кігтів і починає розглядати укушеного ковтаючим, який лежить без наочних ушкоджень. Встає на коліна, низько схиливши обличчя до шиї трупа, прикриває очі, переходячи на магічний зір. Завмирає. Ліворуч й трохи позад неї посередині великої пласкої калюжі з'являється маленьке око, потім друге. Вони трохи піднімаються на стеблинках, які повільно витягуються, оглядаються по сторонах - калюжа ледь тремтить, повільно зростаючи пухирем та збираючись в пульсуючу сферу. Якимсь відчуттям жінка усвідомлює цей рух поряд з собою, розплющує очі й починає обертатися. Жезл в лівій руці наздоганяє погляд очей, які розширюються з переляку... і не встигає. У її обличчя з осоружним звуком вихлюпується густа смердюча рідина, яку потужно вистрілює калюжа, що встигла стиснутися в кулю. Засліплена лємаржка підхоплюється, голосно кричить, навмання розмахуючи клинком, випускає дві вогнекулі в стіну й падає на коліна, затуливши долонями обличчя. Рідина слабо потріскує та шипить, стікаючи плечима разом з пасмами волосся. Ззаду до жінки повільно підповзає калюжка, яка зменшилася за обсягом на третину, але вже з трьома стеблинками очей. Схилену магиню нудить прямо на коліна ледь чутно булькаючого ковтаючого, на його спеченому обличчі лускається шкіра - в блідому розриві з'являється очне яблуко без нижніх та верхніх повік. Зробивши декілька кругових обертань, око завмирає, втупившись на близьку шию жінки, з якою клаптями сповзає шкіра, відкриваючи набряклі пульсуючі судини. Лэмаржка голосно волає від болю, нічого не вбачаючи навколо. Ковтаючий робить сильний поштовх лівою рукою і падає тілом на жінку, вдало потрапивши ротом з с'сафаролем безпосередньо на її шию. Обвуглене тіло декілька разів конвульсивно здригається - спалені губи і горло не можуть всмоктати кров, але ось крапля солонуватої рідини прослизнула с'сафаролем всередину. Ковтаючий застигає, жадібно всмоктуючи величезний потік хсіі Життя від вмираючої магині. За пару ті сито відвалюється від мертвої обдарованої, яку з боку ніг до самого поперека вже покрила слабкими коливаннями плівка калюжки. Ще за три ті поранений ковтатель починає ворушитися, обгоріла шкіра шматками відпадає, оголяючи нову - рожеву і вологу. М'язи обличчя відновилися лише частково, перетворивши його на обтягнутий мокрою шкірою череп, з правого боку зяє велика діра з поблискуючими зубами і с'сафаролем, закріпленим на верхню щелепу. Ковтаючий обережно підводиться, спираючись на ліву руку, права закінчується біля ліктя зажилою куксою. Непевно погойдуючись на ногах, простує до стіни, підхоплює з підлоги сокиру з широким лезом, ліве око без проблисків розуму блимає ледве помітним яскраво-червоним світлом, на місці правого порожня западина, яка ледь сочиться. Дикий с'сафа поводить з одного боку в інший спотвореною головою, прислухаючись до різноманітних криків, які лунають палацом. Він тремтить, відчуваючи усім єством розлиту навкруги хсіі. Голод жене с’сафу вперед, де коридорами палацу щедро хлюпає така солодка, така бажана…

* * *

…енергія цієї пастки вже розвіялася, можна не турбуватися! - Дівоча фігурка, щільно обтягнута шкіряною бронею, обертається до чоловіка в масці, який завмер біля входу до невеликої кімнати. Він поглядає то на супутницю, яка спокійно стоїть посередині, то на гострі кам'яні списи, наполовину висунуті із стін. Один з них вистромився трохи більше інших, майже торкаючись короткого їжачка волосся на голові лємаржки. - Я за останній час тут не один раз проходила і все перевірила. Старі мапи не брешуть. Підемо швидше, маємо замало часу. І так доведеться удвох вправлятися, нам повинна була допомогти ще одна моя подруга, але вона не прийшла. Здрейфила, напевно.

Чоловік ще раз уважно оглядає з-під маски темні отвори коридорів, які ведуть в чотири сторони від кімнати-перехрестя. На всіх прочинено міцні кам'яні грати і це навіває тривогу. Навіть прохід за спиною, по якому вони прийшли, не здається безпечним. Дівчина, не чекаючи супутника, рушає одним з проходів і лємарг поспішає навздогін, на ходу поправляючи плащ. Він обережно боком протискається повз вистромлені списи, не відриваючи погляду від кожного небезпечного вістря, досягає отвору і розгублено завмирає - супутницю не розгледіти у темряві. Чоловік крутить головою по сторонах, визирає назад до кімнати, бажаючи переконатися, що не помилився напрямом, і не помічає уважного погляду дівчини, яка причаїлася трохи далі за напрямком руху, за вигином стіни. Вона стоїть в невеликій ніші, майстерно прихованій виступом, і неквапом длубається у власному роті. Ось чоловік знову у вузькому проході - обережно йде, торкаючись стіни лівою рукою, в правій затиснутий довгий вузький стилет. Ліва несподівано провалюється, втрачаючи опору, чоловік зашпортнувся, але утримує рівновагу, схопившись за якийсь пружний виступ. З полегшенням перевівши дихання, піднімає голову і непевно розрізняє свою долоню, яка зручно учепилася за високі груди супутниці, що мовчки стояла в закутку.

Здавлений смішок лише починає зароджуватися в глибині його легенів, коли дівчина ковзаючим рухом пірнає під простягнуту руку і, виявившись впритул за спиною веселуна, встромлює с'сафароль в шию. Знову втративши опору чоловік хилиться вперед, з полегшенням спирається долонею в камінь стіни, але до власного здивування не спиняє падіння - несподівано заслаблі ноги підгинаються в колінах. У очах його спалахує лють, яка повільно змінюється жахом. Потім вони тьмяніють. За дві ті дівчина піднімає голову від нерухомого тіла й з задоволенням нахиляє її кілька разів з одного боку в інший, розминаючи затерплу шию. У очах спалахують і гаснуть яскраво-червоні зблиски. Недбало спльовує згусток крові на плащ трупа, присівши поруч, обшукує пасок й кошіль. Частину знайденого ховає до власної сумки, потім стягує маску з обличчя чоловіка, роздивляючись його в темряві розширеними зіницями. Задоволено гмикає та повільно йде далі вузьким ходом, грайливо помахуючи знятою маскою.

За одними з прочинених грат в кімнаті чується легкий шум, в щілину обережно протискується маленька голова з гострими зубами, принюхується і швидко кидається до простигаючого тіла. Услід за нею прямує лава таких само зубастих. Клацають щелепи першого, впинаючись в скривавлене горло, інші накидуються на вільні ділянки смачної теплої здобичі не…

* * *

…втрачаючи часу! Ми нічого не встигнемо зробити! - Імператор сердито вимовляв главі Ордену Чистої хвилі, яка стояла у нього за спиною. При цьому не зводив очей з коридору, заваленого трупами Кігтів та різноманітних потвор-лоо’таргі. - Потрібно негайно йти з палацу до притулку клану та піднімати прибічників по усій Імперії. Тут більше нема чого чекати. Даремне марнування часу. Скажіть, висока, це і є Ваш план? Перебити половину імператорського роду, зруйнувати мій палац? Адже ми розраховували на зовсім інше - спроба отруєння, неспростовні докази, показове звинувачення перед судом співкланівців. Це докази? Купка лоо’таргі та дикі с’сафи? Мене звинуватять в інсценуванні замаху на самого себе!

Боксун з главою Ордену сторожко стояли біля повороту коридору, який веде до кабінету імператора, в оточенні півдюжини Кігтів. Напад захопив мешканців палацу зненацька, проте імператорові пощастило, бо саме цієї ночі він збирався обговорити з главою Ордену подальші плани. Коли в коридорах пролунали перші вигуки саме вона утримала Боксуна від спроби одразу вийти з кабінету.

Наразі мініатюрна лємаржка стояла з незворушним обличчям, тримаючи в лівій руці короткий кинджал, а праву поклавши на прикрашений коштовними каменями тонкий срібний пасок. Здавалося, вона не звертає уваги ані на слова імператора, ані на те, що відбувається в коридорі перед ним. Там з-за рогу нестримно вилетіли два воїна-білих в легких кірасах з високими мідними щитами. Двіка швидко дісталася середини коридору і завмерла, затуляючи обороняючим огляд більшої частини простору у себе за спинами. Негайно ж за ними з'явився маг у важкій броні. Незграбно нахиляючись, пробрався за воїнів, миттєво виставивши поперед ними сріблястий захист Холоду. За його знаком вся трійця почала повільно рухатися до повороту, де стояли імператор і глава Ордену.

- Ну, ось, нарешті. - Обличчя жінки пожвавилося. – До цього лоо'таргі лише відволікали нашу увагу і слугували прикриттям. Дивіться пильно на свої докази, великий. А кидати палац я Вам не раджу - навряд чи зможете повернутися. Наші вороги саме на це й розраховують. Імператор втік, злякавшись жалюгідних лоо’таргі - як він може захистити Імперію, якщо не має сили захистити себе? Це у випадку, якщо Вам поталанить втекти. Швидше за все десь на виході чекає добре підготована засідка. Визнаю, ця витівка з лоо’таргі спочатку збила мене з пантелику, але коли побачила випитих ковтаючими - все збіглося до купи. Ваш племінник та хсііпарг все поставили на цей хід, сподіваючись нас випередити. Розумно. Але з-за поспіху заколотники навряд чи спромоглися зібрати достатньо сил - нам потрібно усього лише протриматися дві-три дюжини ті, поки палац оточать резерви Кігтів і Безіменних. Ми з володарюючою Карлонією ще три тче тому розмістили їх неподалік у будинках декількох відданих Імперії вищих, хоча я й не чекала такого швидкого виступу. Хсііпарга з Торсу щось злякало і я навіть здогадуюся, що це… Потрібно ще трохи почекати, великий.

Імператор гмикнув і не обертаючись підняв вгору руку з виставленими трьома пальцями. З-за його спини в коридор вистрибнули три Кігті з такими само важкими щитами, як у нападаючих. Боксун зробив крок услід за ними, одночасно виставляючи попереду охоронців ілюзію водяного захисту. Маг супротивника зраділо скрикнув та зробив швидкий пас руками, його щит Холоду блимнув і перетворився на морозну хмару, яка швидко полетіла у бік Кігтів. Трійка нападників попрямувала слідом за нею, сподіваючись легко добити скутих льодом і холоднечею супротивників. Проте, до здивування мага нападаючих, морозна хмара не перетворила водяний захист на купу гострих уламків льоду, які уражали на всі боки, а обсипалась на підлогу слабким струмочком інею. Боксун зловтішно посміхнувся, побачивши вираз дитячої образи на обличчі молодого мага супротивників, й одразу ж відповів Лезом Праху по щитах нападаючих. Коса риска пролягла мідними поверхнями, позеленіла, почорніла і розсипалася дрібним пилом - нижні частини щитів впали, відкривши ноги воїнів в легких поножах. Між щитами Кігтів блискавично промайнув короткий спис з широким вістрям, пірнаючи у виниклу щілину, й один з воїнів-білих завалився убік, не втримавшись на підрубаних ногах. Молодий маг гарячково задкував, намагаючись прикритися воїном, який ще залишився стояти, не зводячи переляканого погляду з імператора. Він швидко кастував якесь складне закляття правою рукою, вчепившись лівою за накопичувач, який висить на шиї. Так і помер від короткого кинджала, який встромився глибоко в ліве око.

- Зовсім недосвічений хлопчина, ці хитрощі в мої часи вже в клановій школі усі напам'ять знали! - Боксун знову сховався за поворот коридору і весело обернувся до глави Ордену, яка мовчки витягала черговий кинжальчик із складок сарі. - Ставиш ілюзію захисту протилежної стихії, супротивник ловиться, а у тебе в другому шарі захисту щит Хаосу, який поглинає атаку! Я їхньою ж енергією по них і торохнув! Хсііпарг що, взагалі ненавчених сюди випхав? Зараз ми їм покажемо якого кольору дупа у Хтонг'са! До речі, висока, куди ти їх ховаєш? Це вже твій четвертий клинок за сьогодні і, я підозрюю, не останній?

Боксун не чекаючи відповіді обдивився Кігтів, які стояли поряд. Всі шестеро були у важкій броні, місцями заляпаній брудними плямами, місцями подряпаній, але ран на тілах воїнів начебто не було. Декілька раз сьогодні імператор нашвидку загоював їм неглибокі порізи, одному залікував прокушену ногу. Іншим охоронцям, які валяються в коридорі, пощастило значно менше - караул, який стояв на шляху до імператорських покоїв, був в легкій броні і весь загинув, стримавши першу хвилю нападаючих. Шістка у важкій броні супроводжувала главу Ордену й з’явилася дуже доречно для Боксуна. Імператор вже намірився надати команду до атаки, як раптом відчув легкий штричок в місцину власного паху. Обережно опустив очі й побачив там жіночу руку з маленьким кинджальчиком.

- Ролі, ти чого? Я ж пожартував!

- Ти, великий, занадто швидко збираєшся зануритися по самі вуха саме в те місце, колір якого так бажаєш показати ворогам. - Очі лємаржки, яка дивилася на нього знизу догори, були двома маленькими чорними цяточками. – До того ж, не забувай, що Хтонг'са найчастіше зображують у вигляді павука з жіночою головою, а павуки мають звичку жерти своїх партнерів після спаровування. Боксун, ти тільки-но сміявся над цим молодим мажонком, який купився на твою ілюзію водяного захисту. А сам? Мажонок - це ілюзія слабкості нападаючих, сунешся далі - наштовхнешся на другий шар! Стій вже! Пробач, великий, на час Чистої хвилі імператор з тебе ніякий. Твій зоряний час – тихий та мирний штиб життя, укладати угоди і бахсати.

Боксун скосив очі у бік Кігтів: чи не помітна ганьба? Воїни більше уваги приділяли спостереженню за коридором, але якби і глянули на імператора, то нічого не побачили - рука з кинджалом була прихована тілом жінки. Він обережно відвів лезо трохи убік, глава Ордену не чинила опір.

- Знаєш, Ролі, я бачив, як ти зростала. - Боксун казав неголосно, насторожено спостерігаючи за реакцією співрозмовниці. - Твій рід вірний нашій сім'ї і клану з незапам'ятних часів. Я дуже поважаю твого батька, він відіграв величезну роль під час виборів мене наступником минулого імператора, але... я ніяк не можу зрозуміти, чого домагаєшся ти? Свого часу переконала позбавитися від старшого брата, який задумав моє вбивство, - я сприйняв це як прикру неминучість! Зараз умовила оголосити спадкоємицею Лєміс - я погодився! Ти розробила план виявлення змовників, підготовки до заколоту - і що далі? На твоє прохання я спроваджую Тихоню вбити власну племінницю, її найкращу подругу! Ось цього взагалі зрозуміти не можу. Бунтівники в палаці, лоо’таргі зграями бігають, а ти кажеш, ніби це я не відповідаю твоїм планам на майбутнє? Може це твої плани не відповідають мені? Що далі? Окрім Торсу та моїх дітей більше спадкоємців немає - кого з них ти хочеш бачити на троні?

- Невдовзі ми це довідаємось. - Жінка іронічно поглянула на імператора. - Заразом ти зрозумієш, чому не готовий княжити у військовий час. Пішли.

- Куди? - Імператор здивувався словам співрозмовниці. - Ти ж тільки-но наказала нікуди не рухатися!

- Туди, де нас не чекають, великий. До твоїх дітей. Їх помешкання поверхом вище за три повороти, якщо я не помиляюся? Нападу зі спини доки можемо не очікувати - вони вдаватимуть переляк, виманюючи тебе з палацу.

Лэмаржка озирнулася і ледь нахилившись рушила углиб будівлі. Трохи зачекавши, імператор поспішив за нею, махнувши рукою Кігтям. Воїни узяли його в щільну коробочку, виставивши щити назовні, лише…

* * *

…передостанній Кіготь впав, спливаючи кров'ю, перегороджуючи тілом довгий жолоб з проточною водою. У великому приміщенні на третьому підвальному ярусі, де знаходився караул казарм для рабів, добігала кінця жорстока сутичка з навалою лоо’таргі. Скрізь валялися дивні, викликаючі відразу тіла, які поширювали жахливий сморід. Деякі з них слабо ворушилися, намагаючись дотягнутися до рясно розкиданої навкруги їжі. Підлога та стіни були в суцільних потьоках різного кольору, деякі слабо пінилися, повільно роз'їдаючи поверхню. У правому від входу кутку огидна зелена голова на передній частині тулуба з двома короткими ногами, намагалася раз по раз проковтнути власні паруючі нутрощі, вивалені з відрубаної нижньої половини, яка лежала поруч. Голова слабо сіпалася, натягувала сизувато-веселкові гірлянди, які в останню мить вислизали і з плямканням втягувалися назад в черевну порожнину. Тоді піднімалася біляста плівка, яка закриває усі три ока на пласкій морді, два з боків, одне попереду, і вони здивовано витріщалися на непокірну їжу. Паща розкривається, довгий вузький язик підхоплює нутрощі і все починається спочатку. З кожним разом рухи стають повільніше, нарешті голова завмирає.

Так само стомлено завмирає над тілом товариша останній з Кігтів. Він не встиг усього лише на мить - невисокий лоо’таргі начисто відкусив ноги воїнові, який ледь відволікся, вискочивши з-за великого кам'яного ложа біля стіни. Останній Кіготь згори б’є тварюку списом, вістря дзвінко б’є в кам'яну підлогу, простромивши наскрізь худе кістляве тіло тварюки. У тиші, яка раптово настала, звук удару чується несподівано голосно на тлі тихих хрипів, стогонів і дихання вмираючих. Воїн оглядає приміщення, висмикує спис з тіла лоо’таргі і прямує до сходів нагору. На півдорозі зупиняється, озирається на замкнуті кам'яні грати, і рішуче повертається до тіла одного з Кігтів, біля самої стіни. Обережно витягнувши ключ у вигляді невеликого мармурового циліндра з кошеля колишнього старшого караулу, знову прямує у бік сходів.

У сутінку тьмяного світляка мигцем промайнула непевна тінь і воїн із стогоном падає на спину. За крок від нього застигає чоловіча фігура, в довгому випаді з витягнутим далеко уперед клинком. Скинутий на ходу плащ ще закінчує падати на підлогу, ледве чутно шарудячи дорогою тканиною. Чоловік випрямляється і робить крок до воїна, відводячи назад руку для останнього удару, в прорізі темної маски виблискують очі.

- Облиш його! – Дзвінкий голос лунає з іншого кінця приміщення, чоловік застигає на мить, швидко переміщується убік і обертається.

З сутінку проходу у стіні з’являється невисока дівоча фігура з коротким списом в руках. Жінка зупиняється за дюжину кроків від чоловіка з клинком, пара завмирає один навпроти одного.

- Що тут робить великий, коли вгорі невідомо що відбувається? Може там потрібна твоя присутність, княжич Торсу? Або тобі відома причина того, що відбувається - тому й не має сенсу поспішати? - Жіночий голос пролунав з погано прихованим кепкуванням. - Бачу, не чекав мене побачити!

- Те саме можу запитати і у тебе, Гасієррі Плай'то! Усі завдання вже виконані і можна прогулятися? Чи імператор дорогою наказав підчистити ще якісь докази? - Торсу прибрав з голови чорну маску, але риси темного обличчя, як і раніше, було не розгледіти. - Не шкода подругу?

Співрозмовники вивчають один одного уважними поглядами, оцінюють обладунки, поблискуючі камені накопичувачів і артефактів на зброї та пасках.

- А чого їй мене жаліти? Я ж лоо’таргі, виродок, ганьба сім'ї та роду. – Обидва супротивники здригнулися і одночасно озирнулися на голос Лєміс, який прозвучав з-за грат, що перегороджують вхід в казарми. Княжна стояла, притиснувшись головою між товстими стрижнями грат, вхопившись обома руками за їх вертикальні частини. - Не буде мене - не буде проблем! Що? Хіба не так, Гасієррі? Дивуюся, що ти так довго не могла наважитися. А що тут робить мій доблесний родич? Вас, княжич, я справді не очікувала побачити! Теж вирішили виправити ситуацію? Кому потрібна сестра-лоо’таргі, подруга-лоо’таргі або племінниця-лоо’таргі? Дивно, що дядько Боксун не є присутнім.

- Мені нема чого тебе жаліти, велика. Ти права. - Тихоня трохи розвернулася до грат, не випускаючи з уваги Торсу. - Але причина не та, про яку думаєш ти. Я не бажаю тобі зла. І я вірю, що ти впораєшся з наслідками того випадкового ритуалу. І станеш сильнішою! Нам лише потрібно трохи часу. Підемо зі мною, я виведу тебе з Катакомб й допоможу сховатися! Ми разом дамо раду тому, що сталося, дослідимо причини і знайдемо вихід! Навіть якщо у нас нічого не вийде... Що ж, я вірю, що ти сама маєш сили визначити потрібне рішення.

- Я починаю Вас боятися, висока Плай'то! У такому віці - такі таланти! Ще декілька тас тому я не приймав Вас до розрахунку. - Княжич промовляв голосно та іронічно, поблискуючи білками очей в сутінку приміщення. Доки Тихоня умовляла Лєміс, він встиг забрати ключ із слабшаючих рук Кігтя, і наразі розслаблено стояв, граючи ним. Блакитний камінь в торці циліндричного ключа слабо спалахував. Його співрозмовниця здивовано мовчала. - Спочатку підставити княжну, вдавши замах на імператора за допомогою артефактів Лєміс, а потім умовляти втекти, щоб спокійно дослідити її в затишному місці! Справжня дочка своєї матері. Що такого в тому дивному артефакті зі сховища, якщо навколо нього сплітаються такі інтриги? Скажіть, Гасієррі, це Ваша власна задумка чи наказ родичів? А якби замах несподівано виявився вдалим? Ви стали б найближчим радником імператриці-лоо’таргі? У чому сенс, не розумію? Княжна, пішли зі мною, я твій родич і вірний принципам клану! В будь-якому разі, я не збираюся вбивати тебе, як наш дядько, або ховати для дослідів, як твоя подруга!

У залі запала коротка тиша. Погляди присутніх знов стрибнули до Лєміс, яка здавалося не слухала княжича, а уважно розглядала маленьку лэмаржку. Тихоня трохи зсунулася убік, намагаючись вибрати зручну позицію на однаковій відстані від грат та Торсу. Сам княжич не рухався з місця, спостерігаючи за пересуваннями дівчини, і скоса поглядаючи на княжну, яка завмерла біля грат.

- А я дивуюся з Вашої короткозорості, великий. І одночасно дивуюся з обізнаності. - Ледве помітно кивнувши головою власним думкам, Гасієррі недбалим рухом перекинула вперед невеликий круглий щит, який висів на ремені за спиною. Вона просунула руку в петлі з внутрішньої сторони, затягнула їх, зробила пару кругових рухів, перевіряючи як розподілилася вага. Торсу, який уважно спостерігав за усіма її маніпуляціями, напружився, переступив з ноги на ногу, повів вільною лівою рукою вздовж паска, торкаючись закріплених там бойових і захисних артефактів. - Ви приписали мені купу зайвого, навіть не подумавши, що причина може бути зовсім в іншому. Проте зараз це неважливо. Надайте чесну відповідь, великий, а навіщо Лєміс Вам? Ні за що не повірю у братерський обов’язок. Й чому Ваша поява тут дуже дивно співпала з цим несподіваним нашестям лоо’таргі? Не скажете, звідки у когось мапа таємних проходів? І звідки Ви знаєте про доручення імператора із приводу Лєміс? Ще один збіг. Вам теж потрібно багато що пояснити. Навіщо Вам княжна? Повторю вчергове, що дуже сумніваюся у Ваших родинних почуттях.

- До речі про родичів! - Княжич уїдливо посміхався. - Якось Ви, Гасієррі, не дуже-то здивувалися тому, що відбувається? Але не чекали побачити тут мене? Я радий, що зміг Вас хоч трохи вразити! Княжна, спитайте у Вашої подруги щодо доручення імператора і про замах не забудьте поцікавитися докладніше! Нумо, давайте!

Лєміс переводила палаючий погляд з брата на подругу, не наважуючись вирішити кому довіритися.

- Але ж ти, Тихоня, не заперечуєш, що знаходишся тут за дорученням дядька? - Княжна з надією чекала заперечення подруги. - Змінила роботу в Імперській Канцелярії на простішу?

- Так, велика, я тут за дорученням імператора. - Тихоня незадоволено скривиилася, побачивши, як відсахулася подруга від грат, і хвилю презирства в її очах. – Зрозумій, твій дядько не в змозі ухвалити інше рішення після замаху і твого зізнання. Ситуація, подруго… Це рішення хсіітингу і він не міг заперечити, його не зрозуміли б в клані. Хто Вас змусив розповідати про той випадок у сховищі, велика? У нас залишався б час все з'ясувати! А нині мені довелося погодитися виконати наказ Вашого дядька, аби не доручили комусь іншому! Лише тому!

- Я ж ще й винна!? - Лєміс із злістю кричала крізь стрижні грат. - Заманила мене до сховища, підсунула дивний артефакт! Потім виставила вбивцею імператора, сама ж викрила! І я все розповіла!? Імператор і рада клану вже все знали - К-карлонія с-сама с-сказала, що т-ти усе в-виклала!

Від злості і хвилювання княжна почервоніла та почала помалу заїкатися, голос мінявся, то злітаючи дзвінко до самого склепіння підвалу, то низько гуркочачи. Риси обличчя спотворилися і дивно пульсували, шкіра потемніла, постарішала - на Тихоню з-за грат дивилася негарна літня лємаржка.

- Що з тобою, Лєміс?! Заспокойся, будь ласка! - Тихоня з переляком дивилася на подругу. - Я нічого не казала про сховище князеві… лише матері, вона і так би здогадалася! Але вона обіцяла мовчати! І до замаху не маю ніякого стосунку! Я можу довести!

Маленька лємаржка здригнулася від гучного реготу, який пролунав з боку Торсу. Княжич стояв і намагався стримати сміх, який рвався назовні. Він неспішно засунув ключ в кошіль на паску і голосно аплодував, погойдуючи головою.

- А що смішного, великй? - Тихоня з презирством дивилася на чоловіка. - Розкажіть нам, потішимося разом!

- Та ну, Гасієррі, куди вже мені до тебе! - Торсу перевів дихання і стояв, не припиняючи посміхатися. - Не питатиму щодо сховища - ви там були удвох і самі визначитеся, а ось про замах було б цікаво послухати!

- Добре, великий. Як розумію, Ви теж заперечуєте стосунок до замаху на імператора? - Дочекавшись недбалого кивка, Гасієррі похмуро посміхнулася. - Я зараз мала б сміятися значно довше і голосніше за Вас, але не буду. Я досі всього не до кінця допетрала. Припускаю, що Ви, княжич, з'явилися сюди з власною метою й всі ці лоо’таргі теж з нею пов'язані? Не заперечуєте, великий? Добре. А що призвело до такого необачного рішення? Не замислювалися? Що змусило Вас так терміново сюди з'явитися без належної підтримки? Може, нещодавній замах на імператора, до якого Ви не маєте ніякого стосунку? Теж не заперечуєте? Добре. Лєміс, хто ще окрім нас з тобою знав, що в сховищі щось сталося, знав про майбутнє сходження на трон племінниці імператора, знав про вибуховий артефакт, який можна зробити з принесеного тобою поля для гри в Струмочок? Подумай. І Ви, княжич, подумайте, хто міг знати усе це, окрім мене і моєї матері? Кому було необхідно усунути княжну? І хто міг непомітно потрапити до кабінету імператора відомими Вам таємними ходами?

І Торсу, і Лєміс з подивом дивилися на похмуру Тихоню.

- Якщо не брати в розрахунок тебе з матір'ю. Я не знаю, Гасієррі… - Княжич звично усміхнувся. - Намагаєшся знову перемогти мене на власному полі зарозумілих балачок? Заплутуєш? Ну-ну…

Маленька лємаржка не звернула на слова княжича особливої уваги, стояла обернувшись до княжни і з жалем дивилася на змінене обличчя. Лєміс повільно ворушила пересохлими губами, шепочучи собі щось під ніс, кидала погляд на подругу, піднімала очі до склепіння залу і знову з надією вдивлялася в Тихоню.

- Якщо окрім нас з тобою... Про сховище ще знала Ванса, я сама їй розповіла, але не все. Про престол? Здається, ніхто не знав. Про накопичувач Струмочка я вам обом розповідала, але не вірю, що ти той клятий світляк-міну зробила, а Ванса… Ти ж пам'ятаєш, що наша подруга… скажімо так, занадто тупенька стосовно використання магії.

- Ой, лишень не Ванса! Не смішіть мене! - Торсу не припиняв шкіритися. - Вона не лише тупувата – це м’ясо, яке годиться лише в першу лінію піхоти! Жерти, пити і трахатися! Ідеальний найманець! Вигадайте хоч щось трохи краще за цю маячню!

- Тупенька!!! Сама ти тупа, мерзенна лоо’таргі!!! Ненавиджу!!! Все ти за так отримуєш, за народженням! А іншим доводиться... Магічка недороблена! Ти б навіть школу не закінчила, коли б не я! - З темного кута залу до співрозмовників нестримно гайнула тонка тінь і завмерла за два кроки збоку від Торсу. Тихоня застигла в низькій стойці, княжич не ворухнувся, лише круглі, трохи витрішкуваті, очі здивовано примружилися, потім стрибнули до маленької лємаржки і повернулися до нового персонажа. Ванса трясло від злості, руки із скорченими пальцями стискалися і розтискали в такт випльовуваним коротким фразам. - Я! Я зробила вибуховий артефакт! Сама! У мого роду залишилася остання майстерня з підзаряджання накопичувачів, де я повинна була цілими тче наповнювати якісь булиги для вбогих фермерів! Не знала про це, велика?! Егеж, звичайно, яка тобі справа до проблем незаможної дівчини, коли з Тихонею повсякдень по маківку занурена в науку та історичні дослідження! Не спромоглися навіть про Радника попередити! А я навіть під час сну вже ці обридлі накопичувачі бачила, тому не важко було з'єднати частини світильника і тієї плити для гри, як ти розповідала!

Ванса повернула голову до княжича, схилила трохи шию - на Торсу поглянули два ока з величезними зіницями, які періодично спалахують яскраво-червоним світлом.

- Ти! Вищий! Тьху… Який з тебе вищий - звичайний командир дюжини воїнів, не більше! Тебе обдурити – не складніше, ніж у нижчого ауру випити! Сподівався взяти Лєміс першим носом, а мене - до неї в служіння? Знову другою, знову на побігеньках у цієї високорідної дурепи? Хто для тебе про все дізнавався? Хто підслуховував розмови княжни і членів імператорського клану? Хто ризикував, випиваючи слуг в імператорському палаці? І що натомість? «Не потрібно надмірностей. Будь стримана. Бери приклад з Намісника - ось справжній воїн». Йди до катакомб, подивися на свого Намісника - лежить в таємному ході, випила я його! С'сафаролем по горлу - та в колодязь! Ох, солодкий який був! Зовсім як той молодий Кіготь в крамниці фосс’тагі! «Не потрібно його вбивати... давай лише повернемо твої коштовності... я буду вимушений доповісти старшому…» Такий само тупий солдафон! Ви обидва - тупі солдафони! Та я сама краще замах на імператора влаштувала, ніж ти з хсііпаргом! Наразі отримуйте всі... А мені смачненького, я люблю смачненьке... Відсьогодні знаю аромат помсти - солодкий, шипить на язиці, лоскочучи горло! І так після нього голова крутиться... Точнісінько, як зараз! Що, княжич, здивований? Так, я! Я це усе зробила! Артефакт Боксуну підсунула, Лєміс підставила, твого Намісника випила, аби знав, як мене шантажувати! Усі ви мене за дурепу мали, усі зневажали, а я вас обдурила! Обдурила! Обдурила! Усіх! Усіх! Усіх! Ви усі тупі, тупі, тупеньки! А Ванса хитра! Хитріша вас... І не потрібна ваша магія, лишень трішки хсіі, щоб вгамувати голод! І все…

Ванса завмерла, погойдуючись, понуро намотуючи на руку багатий кастовий шарф, який звисає з плечей. Кістяні кульки на його кінцях тихо поклацували, стикаючись між собою. Княжич стояв, набурмосячись, застиглим поглядом утнувшись кудись в ділянку грудей красуні. Тихоня прискіпливо розглядала шарф Ванса, роздратовано смикаючи головою і ледве чутно лаючись. Княжна застигла біля грат, закусивши губу.

- Тихоня… маленька, розумна Тихоня. - Від тихого свистячого голосу Ванса мініатюрна лємаржка здригнулася усім тулубом. - Ти одна серед цих нікчемних імператорських родичів гідна звання вищої. Ти та я. Ми обидві йдемо до власної мети, докладаємо зусиль для отримання належного, яке мають ці «вищі» лише за правом народження. Навіщо ти втрутилася? Нащо чіпала світляк в кабінеті імператора? Зараз Торсу був би на троні, я - його дружиною, ти - Намісником Імперської Канцелярії. Ми - гідні! Ми – не вони! Брехня, Тихоня... усі їх гасла - суцільна брехня! Вони самі їх не виконують! Як же, як же, чули вже: Тараль румейго т'аперол! Належне…

* * *

…дістанеться гідним! Але небагато хто знає наступний рядок: Іц фіте тагіс! Нагадати, що це означає? Бо зараз вищі вже не вчать належним чином високу говірку. «Смерть прибере зайвих!» Таке, насправді, повне прислів'я, девіз вищих каст - про що вони швидко забувають, пам'ятаючи лише першу частину. - Глава Ордену Чистої Хвилі височіла на голову над імператором, який сидів на підлозі посеред кімнати. Вони знаходилися в помешканні Жастіоля, одного з синів Боксуна. - Гідними стають не від народження. Ти теж такий само, як інші, Боксун. Забуваєш, що власне місце потрібно захищати. Битися повсякденно. А коли не зайнятий цим - готуватися до майбутніх битв. І не важливо, де і коли вони будуть, не важливо, з ким і за що. Твої сини були не готові. Ти був не готовий. Саме це я мала на увазі, стверджуючи про твою нездатність керувати Імперією в складні часи. Захист власної родини - перше, що роблять в такій ситуації, а ти навіть не подумав про це! Не подумав, добре розуміючи, що твої сини не в змозі себе захистити! Звик розраховувати на слуг - і поплатився за це. Ось Лєміс була б готова… коли минув би деякий час. Але дивні наслідки ритуалу і цей ідіотський замах на тебе… Все змішалося й сплутало мені ходи. Даремно я не слухала батька, коли завжди наполягав уникати складних схем, а ще більше наполягав ніколи не розраховувати на те, що в ці схеми не втрутиться жартівник Калєнтаріель! Так і сталося - навіть припустити не можу, хто б зміг все так підлаштувати...

Імператор сидів, похнюпивши голову, біля тіла свого молодшого сина. Молодий лємарг лежав біля стіни, з легкою посмішкою на обличчі, дивлячись в стелю спокійним уважним поглядом. Тіло, одягнене лише в тонке дхоті для сну, лежало на спині, відкриваючи усім слабку фігуру можливого спадкоємця трону. На тонкій шиї збоку кидалися в очі три маленькі припухлі ранки з потьоками усохлої крові. Боксун окинув поглядом кімнату - слідів боротьби ніде не було, служниця, яка знаходилася біля його молодшого сина навіть вночі, нерухомо сиділа в глибокому кріслі біля входу. Зі свого місця імператорові була добре видна зламана шия і голова літньої лємаржки, яка лежить майже на плечі, - було зрозуміло, що її вбили несподівано, уві сні.

- Так, Ролі, вони були не готові. Я теж був не готовий. - Імператор промовляв над силу, не припиняючи оглядати приміщення. У двох виходів стояли Кігті, перекриваючи напрями можливого нападу. - Адже ти була готова? Тоді чому? Скажи, чому? Досі не можеш пробачити мені ту відмову від одруження? Мстишся через дітей? Навіщо? Нехай старший син, Параліс, - він був нормальним чоловіком, слабким магом і воїном, але нормальним! Міг би стати моїм наступником, завадити тобі в хитромудрих планах. Він хоч спробував чинити опір й програв. Але молодший, Жастіоль, адже ти добре знала, що він хсілає, той що дивиться всередину! Чим він погрожував тобі і Ордену? Я давно вже змирився з необхідністю передати владу в іншу гілку сім'ї, ти знала про це! Навіщо вбивати? Ти й з власною дочкою повелася б так само?

Імператор поглянув знизу догори і наштовхнувся на холодний погляд співрозмовниці. Дивитися з такого положення на маленьку жінку було незвично, це додатково дратувало, посилювало недолугість ситуації. Самій Лорі бачити Боксуна розгубленим було теж трохи ніяково, але виду вона не виказала.

- Боксун, наші давні стосунки ні до чого. Адже ти не знаєш усіх нюансів того одруження, яке не відбулося, проте, не з твоєї вини. - Мініатюрна жінка поблажливо посміхнулася. - Мій батько все пояснив і я сама зробила правильний вибір. Твій… не став тобі нічого казати - це його рішення! Але це рішення зараз, після багатьох кілець, завадило вже тобі зробити правильний вибір. Бачиш, як все дзеркально відбивається: мене поставили перед складним вибором тоді, але зараз вибір дався мені легше, а тебе вберегли від вибору у минулому - і це призвело до помилки в майбутньому. Я не бажала смерті твоїм дітям, але припускала, що вона можлива. Я не могла надати їм додаткову охорону, аби не сполохати Торсу і хсііпарга. Після цього ідіотського замаху на тебе стало взагалі не зрозуміло, хто і що збирається робити. Так, я свідомо ризикнула твоїми дітьми, великий, але ти… Ти навіть не замислився над тим, що вбивши тебе, Торсу обов'язково уб'є і твоїх синів, аби не допустити навіть можливості існування інших спадкоємців! Тому я і кажу: твій час - мир, Боксун.

Жінка підійшла до вікна, обережно визирнула з-за краю стіни. Внутрішнім садком палацу швидко просувалися п'ятірки Кігтів в повній броні, яких супроводжували один або два маги. З полегшенням зітхнувши, вона обернулася до нерухомо сидячого імператора.

- Крім того, великий, ти забуваєш, ким я є. Я не про посаду хранительки артефактів клану - сподіваюся тут у тебе претензій немає? Я Глава Ордену Чистої Хвилі! Орден вибраний пращурами задля збереження усієї нашої цивілізації, а не лише твого і мого клану! Ордену не важливо, хто буде імператором Лоору, важливо аби був Лоор! Тому я сама вимагала від тебе направити Тихоню для страти Лєміс. І сама сказала про це Торсу! Княжич зробив свій вибір, ризикнув, і почав заколот не до кінця підготувавшись. А Тихоня... Зараз десь там, внизу, вона теж робить власний вибір - допомогти Лєміс або стратити, домовитися з Торсу або битися. Усі варіанти мене цілком влаштують. Головне, це буде її власне рішення та її власний ризик. Тому, великий, з дочкою я повелася так само, як колись зі мною мій батько! Сподіваюся, це допоможе їй в майбутньому…

* * *

…не робити помилок! Не сіпатися! Хіба це було складно? І що? - Оскаженілий, Торсу одним стрибком наблизився до Ванса, і заходився несамовито тіпати з одного боку в інший, тримаючи за плечі. - Я два кільця готувався до цього тче! Більше трьох дюжин воїнів померли, допомагаючи мені відновити забуту техніку ковтання! І все може піти шкреберть з-за якоїсь дурепи? Чого тобі бракувало, відрижка Хтонг'са?

З кожною фразою княжич струшував кралю, стрижена голова мотилялась з одного боку в інший, на зміну нестримній люті прийшла така ж неконтрольована паніка, потім відчуженість. У вдаваному переляку Ванса спробувала зіщулитися і пригорнутися до чоловіка, але здригнулася від слів княжича:

- Та ніхто тебе за дружину брати й не збирався, безглузда с'сафочка, ні другим, ні навіть п'ятим носом! Ти подивися на себе, раба с'сафароля, - ти ж від запаху крові контроль втрачаєш, ані тче без ковтка прожити не в змозі! Твоїм завданням було стежити за Лєміс і виконувати мої дрібні вказівки в імператорському палаці! І все! Ти не дожила б до сьогоднішнього ранку! Або убили ми або Кігті! Або перетворилася спочатку на дику с'сафу, а потім убили ми або Кігті!

Незв'язно гарчачи княжич без упину трусив безвільне тіло Ванса, не звертаючи уваги на здивовані погляди двох подруг. Дівчина в його руках не робила спроби до опору, лише з несподіваною силою намагалася притиснутися до масивної фігури чоловіка. Очі її звузилися і потемніли, руки міцно вчепилися в тулуб княжича. Нарешті він завмер, переводячи дихання, і втупився на Ванса задумливо-оцінюючим поглядом.

- Чом би й ні? Хоч якась користь від неї буде! - Неголосно пробурмотів Торсу, однією рукою утримуючи здобич, іншою витягаючи з-під обладунків власний с'сафароль, підвішений за шнурок на шию. Дівчина стежила за ним крізь тонкі щілини прикритих повік, густі вії перелякано сіпнулися при цих словах, очі розплющилися і завмерли.

- Великий, пробач! Пробач! Я спокутую, Торсу! Я буду віддана тобі усе життя! - Княжич не звертає уваги на гарячковий шепіт Ванса, вона намагається щільніше обхопити чоловіка руками, швидко крутить головою по сторонах. - Не потрібно, великий, я згожуся! Не треба!

В цей час маленька лємаржка зупинилася за два кроки від княжни і незадоволено розглядала старовинний замок, вбудований в міцну стулку величезних кам'яних грат. Самотужки вона його не здолає.

- Пробач, Тихоня. Я помилялася! - Голос княжни звучав глухо. - Ти була права. Я зроблю, як ти скажеш! Піду з тобою, і нехай станеться належне. Стривай, сама ти цей замок не зламаєш - старовинна робота. Відійди, я спробую.

Лєміс підходить до стику стулок і прикриває очі, налаштовуючись на максимальний викид енергії. Але зробити нічого не встигає, відволікшись на гнівний вигук Торсу. Разом з Тихонею вона бачить, як їх зрадниця-подруга Ванса сильним рухом тулуба вивільняється з обіймів княжича і розмазаною тінню мчить до одного з таємних проходів. Торсу робить велетенський стрибок за нею, але зупиняється на півдорозі, побоюючись далеко відходити від грат. Ванса з радісним вигуком досягає отвору таємного ходу і обертається, готова будь-якої миті бігти далі. Звідти дівчина із задоволенням спостерігає за сценою, яка розгортається в залі.

- А куди це ви намірялися, подружки? Ключик-то у мене, а зламати цей замок навіть у тебе, Лєміс, сил не вистачить - у ванталь в давнину нічого не виходило, куди вже вам, магиням-неучкам! - Чоловік зневажливо гмикає, рухом губ знімає тільки-но прилаштований с'сафароль і робить пару кроків вперед. Завмирає, втупившись на виставлений спис Тихоні, потім плавним рухом витягає з піхов за спиною клинок. - Не нервуй, Гасієррі, у тебе немає шансів! Ми зараз не в тренувальному залі і поступок не буде! Давай домовимося: ти віддаєш мені Лєміс, а я даю тобі піти?

- А чому не навпаки, великий? Ти віддаєш мені ключа, а я даю тобі піти? - Тихоня незадоволено кривиться від одночасного сміху Торсу, який стоїть навпроти, і колишньої подружки, яка визирає з проходу. Продовжити не встигає, бо з боку Ванса чується переляканий викрик.

- У мене додаткова пропозиція до великого! Ти віддаєш нам ключ і йдеш, а я на додаток віддаю цю тупу с'сафу, яка так тобі нашкодила! Роби з нею що забажаєш! - Усі повертають голови на несподівано пролунавший голос Таватія, який непомітно з'явився за спиною у Ванса. Поет однією рукою обхопив її за обстрижену голову, різко відхиливши шию назад, іншою притиснув лезо вузького стилета до горла. Перелякана красуня стоїть навшпиньках, розвівши руки в сторони, судорожно глитає і підсвідомо смиає головою - від необережного руху вузьким лезом починає стікати тонка цівка крові. Таватій м'яко підштовхує свою полонянку в спину, дрібними кроками просуваючись у бік грат. Ванса намагається пручатися, впирається ногами - вони зупиняються.

Лєміс та Торсу із здивуванням вдивляються в закрите темною маскою обличчя чоловіка, напружена Тихоня робить ще крок до грат, користуючись моментом. Тим часом красуня починає щось плутано шепотіти своєму викрадачеві, періодично намагаючись ухопитися руками за його руку із стилетом. При кожному такому русі Таватій злегка напружує долоню - кінчик леза трохи занурюється в горло дівчини, її руки різко відсмикують назад, чоловік теж послабляє руку, і продовжує уважно слухати. Він схиляє голову, під маскою не видно рух губ, Ванса завмирає, потім повільно витягає щось з-за пояса і показує Таватію. Чоловік прибирає руку з голови полонянки, швидко висмикує цей предмет і різко вістрибує убік. Позбавлена опори, Ванса з розмаху сідає на дупу, миттєво підхоплюється і зникає в таємному проході. Цього разу здивовані усі троє присутніх, Тихоня більше за інших.

- Тобі більше нема про що домовлятися, великий! Ключ у мене, твоя ручна с'сафа купила на нього власне життя і свободу! Може вона й тупувата, але по кишенях нишпорити не забуває у будь-якій ситуації! - Таватій зриває маску рукою з клинком, піднімаючи вгору іншу із затиснутим циліндром ключа. - Вітаю Вас, висока Лємістін Ок'хсіі! Я вирішив трохи постежити з боку і послухати, як бачите, не даремно! Сьогодні ніч дивовижних відкриттів, я складу про них неабиякі вірші! У мене вже щось таке намічається:

З омани с'сафочки тупої

розкривши рот застиг, збагнувши.

Уражений ключем магічним

не в серце і не в печінку навіть.

Великий Торсу, це користуватиметься успіхом в Ткеті ще багацько кілець! Я назву цей цикл якось на кшталт «Княжич Торсу та інші несподіванки»! Ні, не так, є ідея трохи краще! Це називатиметься «Нема обладунка проти жартунки!» Балада про доблесного воїна високої породи і низького… зросту.

Поет струснув світлим кучерявим волоссям й весело усміхнувся, спостерігаючи, як княжич розгублено обмацує невеликий кошіль у себе на паску. З боку проходу почувся знущальний сміх Ванса.

- Ловіть, Гасієррі! - Таватій високо підкинув ключа, який обертаючись полетів до Тихоні. Вона вправно упіймала його вільною рукою, відпустивши щит на ремінь, і одразу ж розвернулася до грат, збираючись відкрити замок. Зробила крок і швидким перекидом пішла убік, реагуючи на розкриті в жаху очі Лєміс і гучний викрик, який вирвався у неї. Розгортаючись на правому коліні, обкреслила широке півколо великим лезом списа, пересікаючи можливу атаку, але нападаючого не було. Замість цього Тихоня побачила княжича за крок від Таватія, застиглого з гримасою ненависті на обличчі та лезом клинка в далеко простягнутій руці, яке пронизало горло поета. Таватій намагався щось сказати, але кров з перерізаних артерій вже залила трахею. Сіпнувшись пару раз в даремній спробі зробити вдих, поет закотив тьмяніючі очі і плавно зісковзнув з клинка на підлогу, склавшись на неслухняних ногах. Він посидів ще мить і м'яко завалився на бік, з горла поштовхами вихлюпувалася яскраво-червона кров, змішуючись з темною, яка вже підсохла, залишеною вбитими раніше Кігтями та лоо’таргі.

- Ключ, Гасієррі! - Торсу обернувся до Тихоні. - Без жартів і умов, мені вони набридли! А тебе, Ванса, я знайду пізніше!

Ще не припинили звучати слова княжича, як Тихоня жбурнула ключ прямісінько в обличчя розгубленої Лєміс, й стрибком відскочила на декілька кроків від грат. Княжна, інстинктивно відсахнувшись, дозволила ключу пролетіти всередину - той покотився підлогою за три кроки. Лєміс швидко кинулася за ним, поспішила до замка і завмерла, оцінюючи ситуацію, яка утворилася. Вона, Тихоня і Торсу утворили майже рівнобічний трикутник з ребрами довжиною у три-чотири кроки. Якщо вона почне відкривати замок, Торсу зможе за крок вибити клинком ключ або відрубати руку. Але якщо він це зробить, то відкриється збоку для удару списом Тихоні. Якщо княжич атакує Тихоню, то Лєміс встигне відкрити замок і втекти або узяти зброю, яка валяється навкруги, щоб допомогти подрузі. Усі застигли, не ризикуючи першими починати рух.

- Агов, подружки! - З боку почувся глузливий голос Ванса. - Вперед, не лякайтеся! Ви ж магині - то атакуйте магією! Я у княжича не лише ключ вкрала, поки він мене трусив, але й пасок з артефактами розстібнула, зараз спаде! А без них маг він ніякий, ви ж знаєте! Зустрінемося коли-небудь, не тримайте зла...

Останні слова пролунали ледве чутно з глибини таємного ходу, заглушені гучним брязкотом зіткнення лез, - Торсу першим почав атаку, Тихоня легко ухилилася, зміщуючись убік, аби княжич стояв спиною до грат. Той не став затримуватися в невигідному становищі - мить, змазаний рух і його клинок з шипінням розтинає повітря на рівні горла маленької лємаржки. Якої там вже немає - вона сильним стрибком йде далі убік, і завмирає в улюбленій низькій стойці із заведеними за спину руками зі зброєю. Усі знову застигають, переглядаючись, в тому самому рівнобічному трикутнику, проте цього разу княжич і маленька лємаржка помінялися місцями в його вершинах, та ще Лєміс стоїть вже по цей бік грат із підхопленим стандартним прямим клинком Кігтів у руках. На губах княжни з'являється боязка посмішка, вона плавно погойдує мечем, перевіряючи баланс. І починає повільно зсовуватися у бік подруги.

- З артефактами або без - ви обидві мені не супротивники! - Торсу зневажливо дивиться на дівчат, які поступово зближуються, і непомітно оглядає підлогу у пошуках власного паска з бойовими артефактами і накопичувачами. - Нам нема чого ділити, Лєміс! Зараз, після смерті імператора, ми єдині спадкоємці! Давай домовлятися!

- Я ще не бачила тіла улюбленого дядечка! - Голос княжни спокійний, образ літньої лємаржки зник, хоча і залишив після себе незвичну для обличчя молодої дівчини сухість. - Тим більше, є ще його сини! А що вирішить хсіітинг після мого визнання в наслідках дивного ритуалу і розповіді про твій заколот за підтримки лоо'таргі - ніхто і припустити не може! Адже я все розповім, братику! Нехай тоді вибирають між княжной-лоо’таргі і княжичем-ковтаючим! Ото буде весело!

Вимовляючи ці слова Лєміс саме наблизилася до Тихоні і встала за спиною.

- Піхотний лад? - На тихе питання княжни маленька подруга лише кивнула, не зводячи погляду з Торсу. - Про захист не турбуйся, Тихоня, у того дивного ритуалу є і гарні наслідки. Почали, висока Плай'то!

Одночасно із звуком клинка княжни, який впав на підлогу, попереду маленької лємаржки з'явилася блідо-голуба плівка щита Холоду. Легкий ляскіт за правим вухом Тихоні й у бік супротивника мчить серія з трьох маленьких вогнекуль з невеликим проміжком - усі вони вибухають праворуч від княжича, примушуючи зміститися далі від сходів на другий підвальний ярус палацу. «Ого! Лєміс одночасно тримає щит і атакує? У неї ж не вистачить хсіі! Вона без накопичувачів, лише на запасах власної аури! Куди поспішаєш, велика? Мало тобі було випадку в сховищі!» - Обурення не заважає Тихоні плавно посунутися на декілька кроків вперед, даючи можливість подрузі йти за спиною і тримати щит Холоду попереду. Щит три рази блимнув яскравими спалахами, поглинаючи енергію метальних ножів Торсу. Один з них після спалаху несподівано викидає тонку блискавку, спрямовану в голову княжни. Тихоня перелякано напружується, чекаючи почути позаду падіння тіла подруги, але замість цього лунає придушена лайка Торсу і гучний смішок за спиною.

- Хіба Ванса не сказала тобі, братику, що я володію парою Порядок-Хаос? І ти намагався поцілити мене цією низькоранговою стрілкою? Дякую, її енергія мені згодиться. А зараз...

Закінчити Лєміс не встигла - між супротивниками промайнула змазана від швидкості фігура Ванса і зникла на сходах, які вели нагору. За мить з таємного ходу, звідки вибігла красуня, виплеснулася числена лава лоо’таргі, які заходилися з жадібністю поглинати трупи родичів та Кігтів, що валяються навкруги. Передній край хвилі великих і маленьких, товстих і тонких тварюк на деякий час зупинився, але негайно через голови заклопотаних поглинанням їжі почали перескакувати ті, які набігали ззаду. Частина прибуваючих лоо’таргі розповзалася стінами та стелею, все ближче підбираючись до супротивників, які завмерли один навпроти одного. Першим почав княжич - невловимий поглядом рух і три перші тварюки валяться біля ніг, а він радісно стискає в руці свій підхоплений з підлоги пасок з артефактами. Велика частина хвилі спрямувалася до дівчат, приваблена магією від щита Холоду. Декілька отруйних брудно-зелених плювків з дзвоном обсипалися з нього під ноги Тихоні, раптом праворуч кам'яним стовпом застиг жахливий гібрид шестилапого двоголового ящура з жмутком щупалець за спиною, який встав дибки задля удару. Потвора сіпається кілька раз, немов скута невидим ланцюгом, очі на правій голові викочуються і з тихим хлюпанням лопаються, шия мляво звисає. «Параліч, підвищення тиску, розрив серця. Лєміс мене дивує». - Тихоня швидко захищається та завдає ударів у відповідь з-за щита Холоду подруги своїм списом, проводячи ріпост {Ріпост — Riposte (фр., анг.) — заперечення. Фехтувальний термін. Атака у відповідь після узятого захисту, без руху ногами.} за ріпостом, змінюючи положення тулуба на широко розставлених нерухомих ногах. На дюжину ті в залі все змішується, лоо’таргі носяться безладно підлогою, стінами, стелею. То тут, то там спалахують швидкоплинні сутички за ласий шматок, вистрілюють в різні боки хвилі страху, паралізуючі та усипляючі плювки чергуються із струменями ядучої кислоти. Вовтузяться жахливі тіла, сплітаючись і розплітаючись в найрізноманітніших комбінаціях, розбризкуючи на всі боки кров, сукровицю, послизаясь на нутрощах та шматочках напів пережуваної плоті. У похмурому повітрі підземелля зависає легка суспензія усіх цих речовин, густо розбавлена вилітаючими на всі боки бризками слини і внутрішніх рідин тіл. В усьому цьому розгардіяші чітко окреслено два острівці, навколо дівчат та княжича, які оточені трупами тварюк. Навкруги одного миготіть лезо темного клинка, інший періодично спалахує захисними щитами і атакуючими закляттями. Поступово лоо’таргі зосереджуються на загальній загрозі, натиск зростає, острівці повільно зближуються. У гарячковому поспіху, підрубуючи лезом списа кінцівки черговому лоо’таргі, Тихоня бачить княжича за два кроки від себе - торс і руки його рухаються з такою швидкістю, що схожі на дивну волохату грудку, яка ворушиться згори на нерухомих ногах. Лоо'таргі, стикаючись з цією грудкою, виявляються розрізаними і розрубаними на частини, в сторони час від часу відлітають їх кінцівки, кігті, голови і шматки тіл. Несподівано Тихоня відчуває м'який поштовх хсіі, тиск стихії зростає, щити аури лупаються, збиваючи її з ніг на коліна. «Велика, знову це влаштувала? Хвиля хсіі, наче на ритуалі канг'торуса?! Все ж таки, це була Лєміс?!» - Маленька лємаржка насилу піднімає важку голову, усі потоки енергії усередині тіла трусяться та стрибають, намагаючись повернутися на звичні місця. Вона роззирається навколо - княжна лежить на спині, широко розкинувши руки, очі закриті, повіки тремтять від обертання очних яблук. Тихоня повільно повертає неслухняну голову, рух очних м'язів викликає почуття схоже на підняття важкого каменю руками. Прямо навпроти себе бачить завмерлого Торсу, настороженого, супроводжуючого очима лоо’таргі, які втікають в паніці. Чоловік оглядає купу тіл й зустрічає погляд дівчини. Їх розділяє два кроки.

Стрибок з місця вгору цупкого тіла княжича, помах лівою рукою та різкий випад правицею, клинком униз, прямісінько в горло непорушної княжни. Вістря меча в стрімкому польоті торкається нічим не захищеної ніжної шкіри, розпорює, починає занурюватися… і прослизає повз, позбавлене направляючої сили руки. Правий п’ясток Торсу із затиснутим клинком продовжує рух окремо від тіла, відсічений різко викинутим вгору широким лезом списа Тихоні. Продовжуючи рух догори, вістря списа торкається тіла чоловіка в польоті, залишаючи уздовж усього тулуба рівний глибокий розріз від правої сторони грудей до середини лівого стегна. Лезо списа спалахує блідим червонястим сполохом, наприкінці відтинаючи частину лівої стопи княжича з двома пальцями, зріз шкіряного захисного чобота димить. Тіло Торсу мішком валиться на трупи тварюк, слабо здригається і завмирає. Краї ран додають в повітря сморід спаленої плоті. Усе це Тихоня фіксує згасаючою свідомістю, лежачи на боці і намагаючись повернути голову до подруги. Сил на це не вистачає, останнім зусиллям маленька лємаржка відводить убік випростану вгору руку зі списом, пальці розтискаються, держак безсило падає на тулуб, завдаючи різкий біль. Крізь пів прикриті повіки Тихоня бачить на долоню нижче краю свого обладунку, в самому низу живота поміж смуг захисної спідниці, які розійшлися, слабо пульсуючий накопичувач на вершечку вузького метального леза. «Низькорангова стрілка. Дістав таки, княжич. Але я його більше». Очі закриваються. Дівчина і зал завмирають в тиші, яка порушується лише слабкими конвульсіями вмираючих.

З боку сходів на другий ярус чуються легкі кроки та слабке покашлювання, обережно спускається Ванса. Чекає пару ті на середині сходів, уважно оглядаючи тіла та прислухаючись до найменшого шуму. Від легкого коливання грудей кістяні кульки на кінцях кастового шарфа ледве чутно постукують. Красуня швидко підходить до непорушних тіл, знімає з Тихоні пасок з накопичувачами, піднімає спис й заносить над княжною. Після недовгих роздумів обертається до Торсу, знову відводить руку для удару. Завмирає, прислухаючись до звуків з верхніх ярусів, - в палаці після проходження хвилі хсіі настала відносна тиша. Знизує плечима, відкидає непотрібну зброю і з несподіваною для стрункої фігурки силою затягує огрядне тіло чоловіка собі на спину, наче мішок з поклажею. Повільно віддаляється у бік таємного проходу, в залі знову настає спокій. Але ненадовго - з боку отвору до Катакомб чується тихий шурхіт і в зал обережно висовується морда лоо’таргі. Витрішкуваті очі оглядають купи свіжої паруючої плоті, вузький язик мигтить поміж рогових пластин щелеп, куштуючи запахи на смак, лапи роблять перший крок до місця, наповненого...

* * *

…смачною їжею! Або мисливцем? Ким, чим? - Тихоня лежала у великій ванній, розташованій у її помешканні, до підборіддя занурена в густу маслянисту рідину. Внутрішні борти ємності зі світло-сірого мармуру були вкриті смугами срібла, які чергуються з ланцюжками коштовного каміння різних видів, розмірів і кольорів. Вміст ледь колисався від пробігаючих хвиль. - Ми завжди вирішуємо лише одне це питання. Завжди. Навіть, якщо ми відмовляємося його вирішувати - ми все одно беремо участь у вирішенні. Питання лише в якому статусі - жертви або мисливця? Хотілося б знати твою думку, онучка? Ти встигла розповісти нам про подію в підвалах палацу, поки маги Життя накачували тебе енергією. Думала, не виживеш? Боялася, ніхто не дізнається правди? Марно.

Невисокий літній лємарг сидів на стільці біля узголів'я ємності, схрестивши сухі долоні на товстій палиці. Байдуже, обтягнуте шкірою обличчя, зберігало нейтральний вираз, слова падали крізь щілину тонкогубого рта, немов важкі краплі олії. Тихоня, лежачи в глибокій мармуровій ванні, скошувала очі у бік дідуся - глави роду Тихого Затону. Вона опритомніла тут близько двох тас тому і перше радісне почуття від того що вижила, змінилося тривожними роздумами. Підходили і йшли рабині, освіжаючи лікувальну рідину, маг Життя завмирав на декілька ті, скеровуючи енергію на видимі лише йому пошкоджені ділянки. Тупий біль в тілі змінився легким свербежем - саме тоді й з'явився глава роду. Він, мовчки увійшов до невеликої кімнати без вікон, жестом спровадив метушливих рабинь, і неспішно всівся в єдине крісло.

- І як відчуття, Гасієррі? - Питання глави роду вивело дівчину із стану напівсну-напівмарення. - Що приходить в голову в такий момент?

- Що? Не знаю. Здається, нічого. – Опритомнівши, Тихоня повільно обводила очима приміщення, густа рідина осоружно лізла в ніздрі, дівчина обережно дмухала в ніс, розгонячи поверхнею слабкі хвилі. - Хоча, є одне єдине питання: Навіщо? Навіщо усе це було треба? Мати дала мені мапу таємних ходів перед тим походом до сховища. Така сама мапа була у Торсу! Звідки? Почуваю себе маленькою дівчинкою, якій усі розповідають, як поводитися, але не кажуть, навіщо. Раптом виявляється - це Ванса вчинила замах на імператора, й у неї був шарф с’сафи зі сховища. Той самий шарф дикої с’сафи, який я принесла звідти, - як він міг опинитися у Ванса?! Звідки? Лише моя мати, Лорі - хранителька артефактів клану Дітей Торону, могла передати його! Виходить, що замах на імператора теж організувала вона? У чому сенс? Навіщо? Тоді Лєміс не здійснювала замах на імператора, але Боксун дав мені наказ стратити її. І Торсу теж про це знав! Звідки він знав про завдання імператора? І окрім імператора лише мати знала про доручення! І у першому, і в другому випадку моя мати безпосередньо пов'язана з цими подіями! Я добре пам'ятаю її розповідь про цей шарф і не розумію, навіщо давати його Ванса, й одночасно організовувати замах від імені Лєміс? І я цьому замаху випадково завадила? Або не випадково? Наприкінці знову я - як виконавиця волі клану? Страчувати Лєміс! Навіщо? Мати одночасно допомагає і шкодить власному клану! І скрізь виявляюся замішана я! Навіщо?

Дівчина знесилено затихла, літній лємарг злегка стиснув губи і поклав підборіддя на верхів'я товстої палиці.

- Ми усі в цьому замішані. Або у вигляді жертви або як мисливці. Настав і твій час вибирати! - Голос старого ледве чутно поширився усією кімнатою. - Бути смачною їжею? Або мисливцем? Ким, чим? А шарф, замах, страта княжни - це лише збіг обставин, танок дрібних крихт енергії, з яких складається наш світ. У це важко повірити, але свого часу Імперія народилася з такої самої дивовижної черги збігів - і в них так само гине, не впоравшись з наслідками.

- Де я - і де Імперія. - Тихоня гмикнула, пустивши маленьку бульбашку поверхнею пряно пахнучої рідини.

Літній лємарг скосив на неї погляд, але нічого не відповів. У мовчанні минуло близько трьох ті.

- Ти, Гасієррі, спадкоємиця нашого роду - тому тебе торкаються й усі ці події. Вони є наслідками давньої дивовижної історії, в яку ми були безпосередньо замішані з часів першого в роду хранителя артефактів клану, Кастіеля. Уся наша історія крутиться навколо тих незбагнених випадковостей. Перший імператор Торон не був рятівником Лоора від ванталь, як це заведено вважати в нашій історії. - Літній лємарг, який сидів біля узголів'я ванни, відірвав підборіддя від верхівки палиці. Голос його звучав одночасно урочисто і нудьгуюче. - Саме він і є причиною занепаду обдарованості вищих каст. Пісня Торону - той великий ритуал, як усім вам розповідають нині, саме він призвів до поступового зниження обдарованості магів упродовж багатьох останніх кілець. Наш рід був безпосередньо причетним до тих подій - нам й виправляти їх наслідки. Це відповідальність вищих!

Від несподіванки дівчина мало не вдавилася пряною рідиною й закашлялася, поверхнею пішли дрібні високі хвилі.

- Той ритуал мав спочатку цілком іншу мету. - Старий майже не звернув уваги на кахикання нащадка. - Мій дід, високий Кастіель, до самої своєї смерті не міг повірити. Я сам іноді відмовляюся вірити. Тоді, за словами діда, ритуал був повинен лише обмежити магічні сили ванталь, крім того, було вирішено в майбутньому об'єднати обдарованість вищих каст з підвищеною народжуваністю нижчих. Але все пішло по-іншому, точнісінько як нині! Влада! Тоді жадання особистої влади штовхнуло деяких на необачні кроки. Наслідки ми випробовуємо саме зараз. Сьогодні жага влади знову змішала усі наші плани! І навіть я не знаю, у що виллється вчорашня халепа...

Старий знову замовк, спершись підборіддям на вершечок палиці. Тихоня з побоюванням косилася на нього, не знаючи, як сприймати почуте.

- Діду... А я тут до чого? - Тихоня неголосно поставила питання. - Як це усе пояснює дії матері? Ніяк не зрозумію зв'язку!

- Зв'язки? Причина всього - очистити наше суспільство від зайвих! З'ясувати для кожного, ким він є: мисливцем або корисною їжею! Чи глядачем? Ким, чим? Наш рід багато кілець поклав на служіння Ордену Чистої хвилі, саме ми повинні були в ті стародавні часи передбачити можливі наслідки. Не спромоглися тоді, не виходить й зараз - історія повторюється. На жаль... Занадто складно... Занадто все залежить від дрібниць, від танку цих клятих крихт... Той старий артефакт канг'торуса - ніхто досі не розуміє сутність його дії…

Літній лємарг замовк, втупившись на стіну навпроти.

- Що залежить? Якої дії? - Голос Тихоні пролунав ледве чутно. - Як це пов'язано з матір'ю?

- Напрямки. - Старий стомлено зітхнув і повів далі без усіляких емоцій. - Твоя мати, Тихоня, є главою Ордену Чистої Хвилі! Вона отримала це звання після того, як я пішов на спочинок. Саме вона повинна була допомогти нинішньому імператору перемогти бунтівників Торсу та хсііпарга, провести реформи в імперії і звести на трон твою подругу, Лємістін Ок'хсіі. Нам потрібен був на чолі Імперії сильний маг-вчений, який володіє парою стихій Хаос-Порядок. За княжною Орден стежив з того самого випадку в школі - ти повинна добре його пам'ятати, онука! Згадала, з чого розпочалася твоя дружба з княжною? Це був рідкісний шанс: магиня імператорського роду з великими можливостями Хаос-Порядок й подруга дочки глави Ордену Чистої хвилі. Але наприкінці знов щось пішло не до ладу! Лорі завоювала довіру бунтівників, аби контролювати й скеровувати дії - нам не потрібна зараз нова Чиста Хвиля, занадто слабкі нинішні обдаровані. Так, вона передала шарф лоо’таргі Торсу, аби той підкинув його в якості хибного доказу під час замаху на імператора. Їй було все одно, що передавати - ніхто не звернув би увагу на цю ганчірку після страти бунтівників! Лорі могла предати їм власний шарф або сарі будь-якої із служниць. Хто міг припустити, що княжич Торсу подарує його учениці, яка практикує разом з ним техніку ковтання? Мати розповідала тобі про особливості того клятого шарфа? Навіть я не можу припустити, хто був здатен в старі часи на такі тонкі плетіння. Як би то не було, шарф с’сафи випадково потрапив до юної ковтаючої та загострив у неї відчуття голоду. Це або ні, спричинило її психічну неурівноваженість й вилилося далі в замах на імператора - неважливо! Випадково юна ковтаюча виявилася подругою княжни Лємістін, й вважала себе безпідставно приниженою. І вона вирішила поквитатися з Лєміс таким витонченим способом, а заразом довести княжичеві Торсу власну силу і корисність! Замах випадково відбувся за твоєї присутності й причетними до нього виявилися обидві, ти та Лєміс. Хто міг припустити цю низку збігів... Але найпершим був випадок в сховищі, ця дика стародавня с'сафа. Хто вона, звідки взялася, і як до неї потрапив шарф? Багато незрозумілого, що й призвело наприкінці до поганого результату! Поганого для княжни... Твоя мати змусила… переконала Боксуна визнати Лєміс спадкоємицею, і вона ж наказала йому направити тебе для страти княжни. Так склалися обставини. Ти сама повинна була визначити рішення. Я так само свого часу поставив перед нею вибір: вийти заміж за Боксуна - і стати лише дружиною імператора або відмовитися від цього, стати главою Ордену й контролювати імперію з-за його спини? Вона вибрала друге. Тоді я був радий за неї. Зараз, після цих подій, я замислююся - чи не було це помилкою? Імператриця Лєміс і ти - її радник: ось який був наш план! Нічого складного - усього лише прибрати зайвих. Підманити Торсу та хсііпарга до заколоту, обіцяючи допомогу, й здати Безіменним! Зробити імператора ще залежнішим... Одночасно з усім цим уникнути непотрібних загострень в Імперії. Але цей дивний ритуал в сховищі все зіпсував - Лєміс стала непередбачуваною, її зізнання перед радою клану в страшних змінах... підтвердження їх в Храмі Серця кланів. Після цього твоя мати вирішила змінити план: ти станеш наступною імператрицею, а Боксун тихо піде після одруження з тобою. І княжну й Торсу потрібно було прибрати без зайвих свідків - довелося примушувати Боксуна направити тебе до Лєміс! Ти не здивувалася, що імператор запропонував це саме тобі? Так, це був ризик, але мати в тебе вірила! І все вийшло - не звинувачуй її! Усі ці дії були спрямовані на користь клану та всьому Лоору. У нас не залишилося часу - після першої хвилі хсіі третина Імперії на межі катастрофи, а після другої, яка заскочила тебе під час сутички в підземеллях палацу, ситуація значно погіршала. Ніхто не розуміє причин того, що відбулося, але відповідають за усе вищі касти, які сьогодні заклопотані лише з'ясуванням внутрішніх стосунків. Ти повинна будеш покласти цьому край!

Тихоня слухала плутані пояснення діда з дивним почуттям. Десь була радість від того, що її підозри і припущення збулися, але велику частину займало почуття подиву. Напевно, на обличчі дівчини щось відбилося - глава роду замовк і уважно вивчав онуку.

- Так. Твоя мати теж сумнівалася, коли я поставив її перед вибором багато кілець тому. Сумніви - це добре, сумніви - ознака думки. Лише дурень не сумнівається. Але сумніви не повинні заважати приймати рішення, якими б вони не були! Лорі прийняла рішення, і тепер ти - наступна імператриця! Нехай це лише можливий варіант, заколот триває, проте ти ж розумієш, що до чого? Звичайно, розумієш. Можеш відмовитися - і Лоор накриє неконтрольована хвиля міжусобиць. Тому, ти погодишся або я погано виховував Лорі, а вона тебе. Перед тобою постане дуже складне завдання - об'єднати владу імператора та глави Ордену чистої Хвилі! До речі - де ви з княжною поділи той дивний канг'торус з сховища? Гаразд, згадаєш - скажеш. Він є однією з важливих частин усіх цих подій. - Глава роду помовчав, чекаючи відповіді. - Не хотів розповідати тобі раніше, але все ж краще звикнутися з цією думкою одразу: у тебе не буде спадкоємців, удар Торсу занадто сильно порушив сфери аури в паху! Маги Життя вилікували тебе, але не змогли усунути усі наслідки дії бойового артефакту. Навіть, як зміниш тіло на нове – занадто пошкоджені сфери аури саме відповідальні за народження, а ти знаєш, що тре'хсіітефальл лише копіює ауру. Радій, що ти дивом залишилася живою! Ми знайшли тебе в підземеллях палацу серед купи тіл лоо’таргі, поранену, майже при смерті. Дивно, що тварюки не встигли тобою поживитися! Ти нічого не пам'ятаєш з того, що сталося? Де подівся Торсу? Лєміс? Їх тіла теж не знайшли. Нам потрібно точно знати - їх з'їли тварюки або…?

Тихоня поглянула на діда з-під вій, подумала мить й повільно кивнула. Старий полегшено відкинувся на спинку стільця.

- Ну, хоч з цим трохи легше. - Літній лємарг допитливо подивився на дівчину. - Ти відчула хвилю сирої хсіі, як декілька зюф тому на хсіітингу? Напевно, вона тебе і врятувала - розполохала тварюк. Але імперію занапастила остаточно. Велика частина накопичувачів в половині північних князівств Лоора розряджені повністю або наполовину, зламався фонтан хсіі в Князівському саду, серед нижчих почалися заворушення. Нас чекає багато справ!

Старий знову поклав підборіддя на вершечок палиці, а маленька лємаржка відвернулася в протилежний бік, примружилася, немов намагаючись відтворити в пам'яті низку нещодавніх подій. Відсутній погляд ковзнув гладенькою стіною, долоні сіпнулися, намагаючись утримати уявний держак списа…

* * *

…який навзнаки впав на нерухоме тіло. Крізь тонкі щілини прикритих очей вона розрізняє неясну тінь, яка ковзнула до лежачого поряд тіла. Тінь чекає деякий час, погойдуючись, чується тихий кістяний перестук, далі, схилившись, щось шукає у неї на паску та йде - Тихоні все одно, свідомість коливається дивними хвилями, наближаючись та віддаляючись. Ось вона чітко бачить фігуру Ванса, яка тягне на плечах масивне тіло Торсу, - потім йде дивний провал. У наступну мить бачить над собою вискалену морду якоїсь тварюки з тонкою цівкою слини, яка звисає між голчастих зубів. Лоо'таргі обережно принюхується, довгий роздвоєний язик темною блискавкою мигтить поміж зубів. Шумно втягнувши повітря вузькими вигнутими ніздрями, тварюка наважується й широко роззявляє пащу. Завмирає стовпом з скляними вертикальними зіницями, - і зсохлим трупом, невагомо валиться на підлогу. На місці морди лоо’таргі виникає обличчя княжни, покрите лускатими візерунками шкіри, наче у рептилії. Її очі з-під напів прикритих повік повільно обводять приміщення, зупиняються на непорушній Тихоні, гострий кадик на шиї робить мимовільний ковтальний рух. Істота, віддалено схожа на Лєміс, завмирає. Її починає трясти, контури фігури пливуть, проступає образ красивої стрункої дівчини, його змінює образ Лєміс, потім потворна морда с’сафи. Жахливе обличчя щось вимовляє, завмирає на мить, чекаючи відповіді від Тихоні, і знову щось каже. Тихоня намагається напружити пам'ять, пекучий укол пронизує голову…

* * *

…судомою віддаючись в хребті. С'сафа, стоячи на колінах, згинається навпіл до самої підлоги, торкаючись головою, кілька разів сіпається й розпрямляється. Насилу розігнувшись, Лєміс в подиві оглядається навсебіч. Погляд зупиняється на слабому миготинні верхів'я метальної стрілки, яка стирчить у нижній частині животу маленької лємаржки.

- Що тут сталося? Що зі мною? Що з тобою, Тихоня? Де Торсу?

Очі маленької лємаржки закочуються, Лєміс перелякано охає й простягає руку - одразу ж відсмикує, побачивши замість власної звичної долоні скорчені пальці с’сафи. Вона завмирає, оглядає себе і зосереджує увагу на руці. Суха фігура починає коливатися, рука змінює форму, стаючи товщою або стоншуючись. Дівчина вражено завмирає на колінах. Минає ті швидких роздумів й вона усвідомлено переходить на магічний зір, погляд концентрується на чомусь усередині, брови здивовано здіймаються вгору. Трохи нижче грудей Лєміс починає слабо сяяти невелика пляма, вона зростає, виступає на поверхню тіла дивним візерунком, в якому дівчина вражено вгадує контури артефакту лічини, знайденого в сховищі. Княжна заспокоюється, торкається плями слабким струменем енергії - тіло йде хвилями та приймає вигляд невисокої чоловічки. Лєміс від несподіванки втрачає концентрацію - чоловічка змінюється стрункою лэмаржкою, потім потворною с'сафою. Княжна переходить на звичайний зір, дивиться на подругу, яка досі лежить без ознак життя, потім швидким рухом, невидимим оку, хапає рукою тіло невеликого лоо’таргі, який підкрадався до Тихоні. Стискає долоню на горлі тварюки - та завмирає й за мить обсипається на підлогу купкою трухи, Лєміс збуджено дихає носом. «Я ковтаюча? Та с'сафа усередині мене перемогла? Не схоже – адже Тихоню я не чіпаю! Але лоо’таргі цього випила… І мені це сподобалося! Погано, про повернення до палацу не може бути й мови, доки не з'ясую, що відбувається. Тихоня помирає, а я навіть допомогти не можу - хто зна, які сюрпризи видасть мій змінений хсіітумб? Раптом, ця гидота перейде до Тихоні?» Вона знову переходить на магічний зір, вже без побоювання застосовує зрощений з тілом артефакт ілюзії, - легке тремтіння й княжна стомлено підводиться з колін у власному звичному вигляді.

- Що ж мені робити, подруга? Залишитися, розраховуючи на милість клану, або бігти, сподіваючись лише на власні сили? - Лєміс трохи похитує від втоми, витрати енергії на перетворення тіла занадто великі навіть для її зміненої аури. Повагавшись, робить крок до вмираючого лоо’таргі, торкається рукою голови й застигає - два подихи і зсохле тіло тварюки завмирає нерухомою статуеткою. Княжна, відчутно пожвавівши, повертається до ледве дихаючої подруги. - Твоя порада була б зараз дуже до речі. Я винна перед тобою: не вірила, не розуміла. То сама і понесу покарання.

Княжна окидує спокійним поглядом приміщення, завалене нерухомими мертвими тілами, серед яких мляво ворушилися чисельні живі, які без упину жерли: губ торкається поблажлива посмішка. Два плавних, але в той самий час стрімких кроки, - в кожній руці б'ється по невеликій тварюці. Лєміс завмирає, немов не наважуючись зробити наступну дію, кидає погляд на Тихоню - і обидві тушки падають біля ніг з легким стуком висушених тіл. Обличчям дівчини пробігає тремтіння насолоди. Повернувшись до подруги, притискає обидві долоні обабіч стрілки, яка стирчить з-за краєчка обладунків, закриває очі і зосереджується. У тьмяному світлі підземелля з-під пальців княжни пробивається блакитнувате світло, накопичувач на вершечку стрілки кілька разів блимає і з тихим тріском розсипається.

- Пробач, Тихоня, все, що можу. Впливати на твоє тіло побоююсь, але знищити стрілку-артефакт мені під силу. Далі ти сама, я вірю - впораєшся. - Лєміс оглядається на всі боки, бачить купу лоо’таргі, які несамовито жеруть та нових, що обережно вибираються з тіні. Попереду йдуть дрібні верткі тварюки, але в сутінках проходу видно палаючі очі і зубасті щелепи значно більших бестій. З усіх боків лунає неголосне плямкання, хрускіт розкусюваних кісток, лише навкруги Лєміс та непорушної Тихоні панує спокій. - Ну, зась вам, це - моя здобич!

Княжна вже звично звертається до врослого артефакту й на місці стрункої фігури з'являється суха тінь с’сафи. Лєміс декілька ті намагається ознайомитися з новими можливостями особистості, знову оглядає прибуваючих тварюк, й посилає навколо себе хвилю паралізуючого страху. Ближні лоо’таргі з переляку відсахуються й вирушають жерти трупи в інші боки приміщення, де немає мітки сильнішого хижака. Навіщо ризикувати, сьогодні здобичі вистачить на усіх. Навколо княжни й Тихоні утворюється невидиме коло безпеки.

Лєміс задоволено киває, знову занурюється всередину себе, оцінюючи залишки енергії, й віддаляється до таємного ходу в образі с’сафи, розполохуючи дорогою лоо’таргі, які похапцем жують усе поспіль. Погляд затримується на рештках Таватія, пошматованого парочкою зубастих потворок, губи ледве чутно шепочуть, не перериваючи ходи: «Дякую за все. Нам усім разом так і не довелося завершити суперечку про нижчих і вищих, хоча Тихоня дуже зацікавилася. Випадок вирішив все за нас. Але я не забуду, що одним з двох, які рятували мене сьогодні, був кастагі». За її спиною залишається ледь чутно дихаюча Тихоня, яка лежить наодинці з майже невидимими шпарками прикритих очей. Тіло її нерухоме, лише...

* * *

…ліва долоня нервово стискається на ножці високого срібного кубка. Торсу робить пару великих ковтків і незадоволено кривиться, скосивши очі у бік зануреного в маслянисту рідину тіла. Крізь виблискуючу у світлі світляків поверхню видно довгий шрам всім тулубом до лівого стегна. Погляд княжича зупиняється на обрубі лівої стопи - обличчя спотворює чергова гримаса.

- Ви б бачили себе з боку, великий! - Голос хсііпарга повний прихованого кепкування. - Не позаздрю тим, про кого Ви зараз думали!

Марівель сидів у високому кріслі за три кроки від лікувальної ванни, в яку був занурений княжич. Хсііпарг відкинувся на спинку й поблажливо спостерігав за метушнею рабів і магів Життя навколо пораненого спільника.

- Ви можете мені докладно пояснити, що пішло не так? Як вдалося вибратися? Окрім тебе, великий, в живих з підземель винесли лише Тихоню, але її-то запитати ні про що не можу. - Хсііпарг усміхнувся власному жарту, не звернувши уваги на Торсу, який роздратовано сіпнувся при згадці про дочку хранительки артефактів. - З імператором все зрозуміло - глава Ордену Чистої хвилі із самого початку була на його боці та переграла нас. Але що сталося в підземеллі, і де поділася княжна? Зараз її свідчення були б нам дуже на руку. Я планую поставити питання про дії Лорі на раді Ордену. Настав зручний момент. Імперію лихоманить після чергової хвилі дикої хсіі, наслідки значно легші, ніж від першої, але паніка зростає. Боксун навіть нашу невдалу спробу заколоту списав на цю хвилю - спалах агресивності лоо’таргі, вихід з ладу захисних систем імператорського палацу і таке інше. Більшість повірила. У його випадку це краще, ніж оголосити про черговий замах, але ми і він знаємо, що до чого. Тому Вам, великий, це не допоможе. Тому, якщо не вийшло повалити імператора - спробуємо змістити Главу Ордену Чистої хвилі!

Торсу з люттю кинув срібний кубок в протилежну стіну, два раби прожогом кинулися піднімати.

- Глава Ордену... Глава Ордену... Мерзена потвора! Це її дочка зробила зі мною це! Вона використала нас із самого початку! Нашими руками прибрати конкурентів - можливих спадкоємців і потім нас же за це стратити! А вона - рятівник Імперії! І її донька така сама! Сподіваюся, що мій метальний ніж досяг мети! - Княжич замовк, голосно сопучи. - Але найбільше я хочу упіймати Ванса! Тупа с'сафа - все зіпсувати з-за власних надмірних амбіцій! Що далі, Марівель? Як бачите, мій план не спрацював. Що скажете Ви?

Хсііпарг смішно випнув губи і підвів брови, дивлячись на Торсу.

- Ви мене не слухали, великий? Ну, гаразд - у вас складна ситуація. Хочу Вас заспокоїти, великий, не все так погано. До речі, даремно гніваєтеся на свою вірну ученицю - саме вона витягла Вас з Катакомб і передала моїм слугам. Сама, звичайно, розсудливо сховалася після цього. Хоча, не знаю, чи можна зараз застосовувати до неї поняття «розсудливо»? Дивний випадок. Вона у декілька раз швидше інших зробила крок за грань безумства після ковтання, але на відміну від цих інших досі виказує дивовижну розсудливість в деяких питаннях. Бажав би я розібратися в причинах... Про решту, що казати? Як я згадував, про наш замах мало хто знає - все списали на хвилю дикої енергії. Довколо всі заклопотані усуненням наслідків - вони значно менші за минулі, але разом ставлять під питання увесь баланс енергій в господарстві Імперії в найближче кільце. Мені ніхто будь-яких претензій не висував - сваритися з Радою магів імператорові зараз не на часі, але Вами цікавилися. Тому, великий, після лікування і відновлення кінцівок, пропоную Вам відбути до н'Гапутри й оголосити там про створення незалежного військового князівства! Перший час Імперії буде не до цього, а там подивимось… З магами н’Гапутри я домовлюся - перешкод не буде, але й відверто на вашому боці вони не виступлять. Поки Імперія відновлюватиметься після цих двох хвиль й вирішуватиме, що надалі робити з вами, - ми зберемо сили. Сподіваюся, до Вас долучиться багато хто. І тоді... Ось такий у мене план.

Хсііпарг замовк, прикрив очі і спостерігав з-під повік за зміною виразів на обличчі княжича. Невдоволення, подив, задумливість, спокій. «Остаточно це поранення великого з рівноваги вибило - наче звичайного кастагі читати можна. Який з тебе князь, Торсу, - ти на главу роду не тягнеш».

- Добре, могутній, я згоден за три зюф з задоволенням прямувати в н'Гапутру до прибічників, а доки дайте розпорядження привести мені двійко рабів - потрібно відновити сили... нехай виберуть когось хоч з дрібкою обдарованості. Розраховувати на одних лише магів Життя…

* * *

…з їх нинішніми обмеженими можливостями ми не можемо! Хсііпаргум всіляко опиратиметься збільшенню ставок податку на хсіі або вимагатиме за це непомірних пільг! - Імператор, спохмурнівши, сидів за столом, навпроти ректора Академії. Праворуч від Боксуна завмерла Тихоня в традиційному одязі, з кастовим шарфом на стриженій голові. Ректор зрідка кидав на неї зацікавлені погляди, майже не слухаючи аргументи Боксуна. - Ця друга хвиля змішала усі наші плани! Всі! Часу не залишилося. Що вдалося довідатися про джерело, просвітлений Цакон?

- Цього разу нам вдалося більш точно визначити епіцентр, великий. Врахували, так би мовити, досвід після першого випадку. Наслідків було значно менше, ніж раніше, але вдалося обробити у декілька разів більше матеріалу. - Ректор замовк, красномовно зиркаючи на незворушну Тихоню. Покректав кілька ті, влаштовуючись на незручному стільці, і повів далі, так і не дочекавшись реакції від імператора, який наче занурився в себе. - Ми використали раніше випробуваний спосіб співставлення сили і напряму наслідків хвилі з малюнком рельєфу. Гм, гм, великий. Я, звичайно, не збираюся озвучувати ці відомості ніде більше, але...

Боксун опритомнів від роздумів, і стомлено втупився поглядом в перенісся ректора.

- Загалом, епіцентр міститься десь в північному Лоорі, точніше, в районі озера Крапля. - Старий маг у черговий раз замовк. - Великий пам'ятає, що знаходилось на острові посеред озера? Це має прямий стосунок до імператорського клану.

У кабінеті звисла мовчанка. Імператор знову ніяк не прореагував на слова ректора, а той не збирався продовжувати.

- Острів Око Торону, найстаріша та найбільша з відомих нині лабораторія-ферма лоо’таргі клану Сивої Тополі. Нинішнього імператорського клану Дітей Торона. Згідно з легендами там були створені ванталь. - Ректор ледве помітно здригнувся від спокійного голосу маленької лємаржки. - Там же, згідно хронік, дідом і батьком Торона також були створені чоловічки та царги. Вважається, що це стало можливим завдяки одному з найпотужніших природних джерел хсіі та унікальній системі її накопичення, яка була розроблена обдарованими клану Сивої Тополі в незапам'ятні часи. Створення цієї системи в клані приписують тому самому магові, що створив Фонтани хсіі в Князівському саду. Під час проведення ритуалу Пісні Торону система вийшла з ладу, лоо’таргі з безлічі загород вирвалися на волю, більшість магів-дослідників загинули, які залишилися в живих мужньо заблокували усі входи та виходи задля уникнення втечі монстрів. Й залишилися в підземеллях назавжди. Підбірка лоо’таргі для дослідів в лабораторії була кращою в Лоорі. Відтоді робилося безліч спроб проникнути всередину, але усі вони закінчувалися невдало - занадто складні охоронні пастки і надто багато там розвелося тварюк. Вже більше дюжини останніх кілець такі спроби не проводяться. Просвітлений припускає, що комусь вдалося вдертися до лабораторії й узяти під управління джерело хсіі?

Старий питально поглянув на імператора, той у відповідь злегка кивнув.

- Так, висока, це перше, що спало мені на думку. - Ректор нічим не виказав власного здивування від втручання юної дівчини в бесіду. - В далекі тче молодості мені доводилося брати участь в учбовій експедиції на Око Торону. Експедиція навіть не намагалася зайти в приміщення лабораторій - лише вивчала зразки лоо’таргі, які розплодилися, на самому острові. Звичайно, ми - юні самовпевнені нахаби, спробували потайки пройтися хоч би першим ярусом. Досі пам'ятаю жах, який скув всіх малотніх бевзів біля самого входу. Мені рідко доводилося бачити надалі таке буйство та суміш струменів хсіі. Якщо хтось і дістався місця керування джерелом, то я спокійно можу передати йому власну посаду ректора. Не приховаю, є велика вірогідність, що навіть вдало потрапивши туди, він не спроможеться звідти вибратися, але я б на це не розраховував.

- Великий, Ваш указ про зарахування обдарованих нижчих каст до навчання в Академії Ткета потрібно видавати негайно. Якщо до Ока Торона пробралися прибічники хсііпарга - ми почнемо відставати від них з кожним тче! Ніхто не знає, які секрети зберігаються там! Все давно готово, князь, дозволь, я віддам розпорядження? Сподіваюся, просвітлений ректор Академії виступить з підтримкою, як домовлялися? – Голос дівчини лунав схвильовано.

Після легкого кивка імператора, який як й до цього мовчав, і вже відверто здивованого від ректора, Тихоня швидко вийшла з кабінету.

- І хто ця юна енергійна особа? - Ректор уважно дивився на сумовитого Боксуна.

- Гасієррі Плай'то, дочка глави Ордену Чистої хвилі, хранительки артефактів нашого клану. Найближча подруга загиблої Лємістін. - Імператор байдуже перебирав папери на столі перед собою, не дивлячись на спантеличеного старого навпроти. - Саме вона перемогла мого племінника під час спроби заколоту, хоча сама дивом вижила. Тихоня в курсі усіх наших планів.

- І як мені її надалі називати? - Очі старого звузилися.

- Разом з указом про прийом нижчих в Академію, я оголошу про призначення її Намісником Імперії. - Імператор підняв на старого порожній погляд. - Одно на тлі іншого створить взаємнопоглинаючий ефект. А далі - подивимося… І так, просвітлений… вона в курсі усіх наших домовленостей. Все, сказане високою Плай'то, можете сприймати, наче сказане мною…

* * *

…особисто! Нехай на своїй шкурі відчує усі принади бідності та знедоленості! - Худа тінь тихо перетікала мороком вузьких проходів, глухо бурмочучи під ніс незв'язні злісні фрази. Ванса жестикулювала, у котрий раз розповідаючи сама собі план помсти, й не випускаючи з уваги при цьому схожу худу фігуру, яка невпевнено рухалася недалеко попереду. - Добре, що я вирішила не вбивати княжну – смерть, це занадто легка доля для цієї зарозумілої дуринди! Та-ааак, занадто легка… Життя у вигнанні, в ганьбі, серед нижчих та тварюк - ось що їй треба! Нехай... нехай сповна вип'є цю чашу, зрозуміє, як почувала себе я, вимушена викручуватися та хитрувати. І коли вирішу, що вона досить набулася - тоді допоможу їй… Можливо… Або віддам Торсу, на знак примирення! А доки потрібно простежити, аби ця недороблена магічка живою вибралася з Катакомб - її смерть мені зараз не потрібна!

Ванса завмерла, вловивши зупинку княжни попереду. Ось вже пів таса вона йшла навзирці за Лєміс, яка спускалася все нижче й нижче плутаниною темних проходів, що смердять то вогкістю, то гнилизною. Рівні вузькі коридори таємних ходів палацу давно закінчилися, кам'яна кладка стін змінилася нерівною шорсткістю породи, під ногами поскрипував дрібний гравій або хлюпала смердюча рідота. Темрява не заважала ані княжні, ані її переслідувачці - обидві відмінно бачили в мороці щонайменші плями плісняви на стінах, тріщини в стелі і дрібну живність, яка розбігається при наближенні. Обидві користувалися особливістю зору с'саф, їх загостреним сприйняттям довкілля.

Лєміс стояла біля входу до великої печери, непевно освітленої мерехтливими плямами плісняви, які рясно вкривали усі стіни та стелю. У сірому нічному зорі вона бачила вузький дрібний потічок, який перетинає її з одного кінця порожнього простору в інший, початок його ледве вгадувався вдалині. Нерухоме повітря було вщерть сповнене теплими вологими міазмами, суха морда Лєміс-с’сафи гидливо скривилася, набувши схожості з вискаленою подобою якогось звіра. Княжна прислухалася до нових внутрішніх відчуттів - щось заважало зробити наступний крок, зупиняло, примушуючи уважно оглядати килим високого білястого моху на берегах та грона грибів, які ростуть ближче до стін, що розрізняються трохи далі у мороці. Якимсь дивним чином вона розуміла, що вже була тут раніше. Місце було лякаючим та притягуючим одночасно. Потягнула в себе повітря запалим провалом на місці носа, широкі неблимаючі очі зупинилися на маленькій тушці якоїсь тварюки, яка в паніці намагається заритися між каменями. Княжна перейшла на магічний зір - навкруги бушувала круговерть фарб стихії Життя, які випромінюються пліснявою та грибами, що різко контрастує з безживними струменями порожніх проходів за спиною.

Обережно зробила декілька кроків, повернулася до звичайного зору, намагаючись вирішити, куди йти далі. Спалах небезпеки пронизує мозок, але тіло с’сафи вже не встигає зреагувати, повністю накрите впалою із стелі величезною повдрою {Повдра - отруйний кислотний моллюск-лоо'таргі. Один з найживучих й стародавніх мешканців Катакомб. Живиться будь-якою органікою, вбиває плювком отруйної кислоти, потім покриває жертву, яка розкладається, і вбирає поживну рідину усією поверхнею тіла. Великі особини полюють в катакомбах падаючи із стелі на жертву внизу і одночасно випльовуючи кислоту. Дуже живучий, з розрубаного на декілька частин тіла утворюються декілька менших повдр. Боїться вогню}. З порожнин, які розкрилися на нижній частині тіла лоо’таргі, на Лєміс вихлюпується струмінь смердючої отруйної кислоти, пронизуючи пекучим болем навіть позбавлені життя кінцівки с’сафи. Сторопіла Ванса, здалеку спостерігає, як під драговиною тіла тварюки борсається в різні боки жива грудка, здіймається пухирем, поступово слабшаючи й, нарешті, завмирає. Переслідувачка скрушно кривиться, з побоюванням роздивляючись нерівну стелю з ледве вгадуваними обрисами тіл ще не менше ніж дюжини великих тварюк. «Поталанило княжні - зіпсувала мою помсту. І тут викрутилася з чиєюсь допомогою, як завжди». Ванса обережно повертається та пірнає в темряву проходу, намагаючись не привернути уваги небезпечних місцевих мешканок. Переконавшись, що її не помітили, прискорює крок й, не обертаючись, поспішає далі, де в одній з таємних кімнат підземелля чекає тіло Торсу, трохи підліковане вкраденими у Тихоні артефактами.

За декілька ті в покинутій красунею печері гарячково спучується великим горбом тварюка, яка накрила Лєміс, намагаючись якнайдалі віддалитися від дивної жертви, що висмоктує з неї життя замість того, щоб нерухомо перетравлюватися. Але м'яке тіло повдри, не пристосоване до стрибків, приречене - хсіі Життя нестримним потоком лине з нього в долоні княжни. Три подихи - й на місці величезного отруйного килима залишається лише шар сухого порошку, посередині якого лежить Лєміс-с'сафа з розкинутими в сторони руками. Волосся і одяг на княжні висять клаптями, наполовину роз'їдені кислотою повдри, повіки без вій закриті, морда-ообличчя без брів й нерухома. Тіло с’сафи слабо тремтить, вбираючи хсіі Життя невдахи-нападика, потім насилу перевертається на бік й повільно сповзає в протікаючий посеред печери струмок нечистот. Бура рідина змиває залишки кислоти – у центрі русла розпрямляється суха фігура і посилає на всі боки надпотужний імпульс жаху. Повдри, які висять на склепінні, притьма завмирають, розуміючи - жертва перетворилася на мисливця. Так тут часто трапляється й ніхто з них цьому не дивується…

На віддалі вузького проходу імпульс жаху наздоганяє Ванса. Ковтаюча мстиво шкірить ікла та прискорює крок, не в змозі побачити, як тіло с’сафи в печері йде хвилями й перетворюється на струнку дівчину-лємаржку, повну сил та енергії. Окинувши печеру пронизливим поглядом та неспішно йде до темніючого вдалині проходу. Звідкилясь їй відомо, що шлях ним приведе до іншої печери, яка має новий прохід і так далі до самої поверхні у бідняцькому районі Ткета. Ці підземні ходи пронизують велику частину районів міста, десь пролягаючи густо і в декілька ярусів, а десь розходячись самотніми звивистими шляхами, які нагадують…

* * *

…хвилю, яка зароджується в океані під час приливу? Тиха поверхня води робить маленький непомітний рух, на пів долоні зрушуючи вгору мокру межу прибою, й одразу плавно відкочується назад. Але наступна хвиля не поспішає знову полишити берег в звичному ритмі коливань - вона немов зависає, збираючись силами. Звідкилясь з темних глибин на допомогу приходять могутні сили - смуга прибою зрушується вже на півкроку, набігаюча вода завзято шипить, піднімаючи дрібні мушлі. Ще мить, знову повернення в океан, знову на берег - і там де весь день вітер ворушив на спекотливому сонці висохлі водорості, вже щалено вирує піниста нестримна сила.

Це наступна, нова хвиля.

Чиста хвиля, яка…

14.12.2021 v/0/3

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.