11

Коли, нарешті, лекція закінчилася, Влад підхопився з місця, взяв мене за руку, щоб вийти з аудиторії та поговорити. Та я зупинила його, чекаючи, поки всі вийдуть і, коли ми вже залишились наодинці, Влад розповів, що перед парою він навідався на кафедру до Меліси, щоб просто поговорити та виявити, чи вона під закляттям, чи просто то була така собі помста. Але не знайшов її там. Перевірив розклад її групи і впевнився, що у неї так, як і у нас, є перша пара. Запитав у дівчат, може хто її бачив, та марно. Одна дівчина, яка живе з нею в гуртожитку, сказала, що Меліса навіть на ніч не явилася, а такого ніколи не було. Але чомусь ніхто з її одногрупників та сусідка по кімнаті не дуже переймаються відсутністю Меліси.

- Виходить, вона теж у нього. Отже, маємо: Жанет, Меліса, Олешко, Кирюлик та ще близько десяти людей у Патрика в полоні. Ще й Маріелла у зоні ризику… - почала я розмірковувати.

- А ще у нас весілля, ти не забула, мала? - взяв мої обидві руки і поцілував, - Маємо закінчити з цим за два, максимум три дні, щоб у суботу заключити шлюб.

- Так, коханий. Маємо все встигнути..

- У мене після завтра бої, у клубі, то може ми скористаємося цим? ВІН обов’язково буде присутній.

- Так, коханий, щось вигадаємо.

Раптом відчинилися двері і в аудиторію влетів Ламар і одразу нагримав, що я маю бути на кафедрі, бо роботи дуже багато, а я тут невідомо чим займаюсь, закрившись в аудиторії з хлопцем наодинці.. Влад розсвірипів, у його долоні вже почала сформовуватись вогняна куля, а в очах я побачила гнів. Я, скориставшись умінням підкорювати стихії, накрила його вогняну долоню своєю і погасила холодом вбивчий снаряд. Миттю сказала йому на ментальному рівні, не вголос, щоб Патрик не почув: “Не зараз. ВІН - професор і завідувач кафедри. Не можна його просто так скалічити тут, у стінах університету, за його слова, навіть, якщо те, що ВІН наважився сказати - брудна вульгарність. Ми маємо зробити все правильно. Стримай емоції до слушного моменту. Будь ласка”.

Влад охолов, а я, зібравши свій конспект, підійшла до Ламара і сказала:

- Вам зовсім не личить розмовляти зі студентами таким тоном. Чи Ви втратили відчуття такту? Чи не маєте його взагалі?

У відповідь він промовчав, але з очей, ще трохи, й посипалися б блискавки. Я йшла до лаборантської дуже бистро, великими кроками, а ВІН “тіліпався” за мною, як цуценя, яке вдавало з себе лева. Дійшовши до кафедри, Ламар закричав на весь коридор, аж студенти, зпереляку, зойкнули.

- ЛІНДО! НЕГАЙНО ДО МЕНЕ В КАБІНЕТ! - грюкнув дверима за собою.

Я почула, як в лаборантській щось розбилося, але, не звернувши на це уваги, спокійно, навіть посміхаючись, пішла за ним в його кабінет. Чула, як за спиною дівчата перешіптувалися, мовляв, шкода Лінду, він же її зараз вб’є, або з’їсть, або покалічить. Але я ще ніколи не була така спокійна й врівноважена. Я готова тримати удар. ВІН мене вже дістав!

- Як ти смієш? - перше, що заволав завідувач, щойно я зайшла та зачинила двері, - Ти хто така, щоб так зі мною розмовляти? Ще такого не було, щоб лаборант повчав професора що і як йому говорити!

- Прошу мене вибачити, але Ви повели себе безтактно по відношенню до мене. Не бачу нічого поганого в тому, що вказала Вам на це, - дуже спокійно відповіла, помітивши вогняні бісики і його очах.

Його збуджує моя впевненість, і те, що я його не боюся, підігріває кров. Він буквально підлетів до мене, різьким рухом обхопив мене за талію, та притис до себе. Його збудження я відчула на собі, він наче навмисно притулився і трохи сильніше притис мене до себе, щоб, я відчула його палкий намір.

- Ти зводиш мене з розуму, Ліндо! - важко дихаючи, проричав мені на вухо і торкнувся губами шиї, обпаливши подихом, - Досить ховатися від мене. Я попереджав, що завжди отримую те, чого бажаю. Не грайся зі мною, я не чекатиму більше…

Огида піднялася до горла, але я втрималася, щоб не подарувати йому ляпаса. У моїй голові одразу, наче бабусиним голосом, пролунало: “ВІН на гачку, не втрачай шанс”. Я грайливо качнула бедрами, щоб додати вогню і, дотягнувшись до його вуха, прошепотіла, ніжно, як тільки змогла:

- А більше й не треба чекати. Я готова. Але не тут, не в кабінеті. Дочекайся, - провела коліном по його нозі і почула його тихий стогін на видиху.

Він вхопив мене за бедра, посадив на стіл, та прудко опинився поміж моїх ніг, торкаючись мене низом живота, притискаючи мене все сильніше, роблячи поступові рухи. Його дихання прискорилося, я на мить злякалася, що він візьме мене силою тут і зараз. На мить він відволікся від мене, повернувся і помахом руки закрив двері на ключ та повернувся до своїх палких рухів, цілуючи мою шию. Але разом з тим я відчула, що він намагається торкатися мого захисту, хоче проникнути у мою свідомість, та у його теперішньому стані робити це обережно він не може. Я не подала вигляду, що відчуваю його магічні спроби мене прочитати.

- Віддайся мені, дівчинко, або ж я і так тебе візьму. Не відмовляй…

Я розумію, що саме ВІН має на увазі, коли каже ці слова. Йому необхідно зламати мій захист і відчути силу, щоб потім її забрати. Як мені не було гидко, але я продовжила свою гру. Моя мета - дати йому зрозуміти, що я дуже скоро йому все віддам, а між тим і приспати його пильність. Він же завжди вважає всіх навколо дурнішими, ніж вони є. Отже, зробивши глибокий видих, я звела ноги в замок за його спиною, підігруючи йому, прижалася до нього та качнула бедрами, відповідаючи на його рухи, розпалюючи його бажання, він вловив мій рух і поволі затремтів. Я рукою торкнулася ременя на його штанях і він завмер, очікуючи продовження. Навіть очі заплющив. Але я поволі відштовхнула його рукою і відсторонилася, опустивши ноги, чим сильно його здивувала. Він розплющив очі і роздратовано подивився на мене, все ще важко дихаючи.

- Ти як собі це уявляєш, Патрику? - спеціально перейшла на “ти”, щоб додати присмаку близькості, - У всіх на очах ти криком призвав мене до кабінету. Всі студенти, вся кафедра, весь поверх чули твій крик. Отже, вся увага зараз на твоєму кабінеті, а ти закриваєш двері на ключ…

- Маєш рацію, - відпустивши мене зі своїх лещат, він трохи відійшов від мене, - Треба заспокоїтися. Ти завела мене, як молодого парубка, тож я й не стримався. Ще ніхто ніколи не говорив зі мною в такому тоні. Отже, настпного разу, думайте, пані Ліндо, як і з ким Ви розмовляєте! - останнє речення він буквально прокричав, щоб усі, хто там за дверима, почули, а потім прошепотів - Коли ми продовжимо нашу зустріч?

- Післязавтра, ввечері, - таємничо відповіла, а в голові вже вирували думки, як провернути все правильно.

- У клубі будуть бої, отже прийдеш на виставу, та зайдеш до мене в кабінет. Чекатиму. Якщо не прийдеш - покараю. Зрозуміла? - він сів за стіл, щоб приховати свій збуджений стан.

Дивні відчуття охопили мене. Я більше не відчуваю того, що відчувала раніше. Мені більше не здається, що я зраджую коханого. Бо те, що зараз відбувається, я не сприймаю, як близькість з іншим чоловіком. Я взагалі не вважаю Патрика чоловіком, для мене ВІН - паразит, з яким треба боротися, зрозумілими йому, методами. А те, що ВІН торкався мене, звичайно ж, огидно. Це як брудний хробак проліз по шкірі моєї шиї, а не чоловік торкався губами. Щоб позбутися огиди, просто помиюся і не думатиму про це, бо про хробаків ми, люди, зазвичай, не думаємо довгий час. А речі віднесу у пральню, або ж викину їх взагалі.

Зібравши з підлоги свої папери, я пішла до дверей, які вже були відчинені і попрямувала до лаборантської, де мене чекали кілька викладачів із зацікавленими обличчями. Доріс підійшла до мене і запитала, чим я так розлютила завідувача, що він кричав на весь університет, як ошпарений. Я пояснила, що необережно відповіла йому, що не маю часу на роботу і, якщо його щось не влаштовує, то він може мене звільнити.

Після моїх слів, Віола сіла на стілець і з її рук випало скло від розбитої чашки, яку вона з переляку випустила, коли почула крик в коридорі.

- Ти звільняєшся, Ліндо? - трохи не заплакала Віола.

- Ні, Ламар накричав на мене, та все ж залишив працювати. Я не звільняюся. Поки що…

- Добре, бо я без тебе не впораюсь, - заспокоїлася Віола і викинула у смітник розбиту чашку.

На лекції сьогодні я вже не потрапила, бо було багато роботи з документами. Влад пообіцяв старанно писати конспекти, щоб я змогла їх собі переписати. Після лекцій блакитноокий прийшов до лаборантської, тихенько постукав і, заглянувши всередину, покликав мене в коридор. Я вийшла і сказала йому, щоб не чекав на мене, бо маю ще затриматися, багато роботи. А він попередив, що сьогодні тренування, отже, повернеться він додому пізно. Чмокнув мене у щоку і побіг. А я повернулася до роботи. На завтра не хотілося відкладати, залишилося зовсім трохи. Віола, скориставшись тим, що Ламар пішов, швиденько зібралася і побігла до батька.

Я продовжила друкувати відомості, аж раптом відчинилися двері і в лаборантську увійшла, тишенько, як кішка, Доріс. Посміхнулася і сіла на стілець Віоли, навпроти мене. Я відволіклася від роботи і поглянула на неї. Відчула її настрій, і зрозуміла, що розмова буде специфічна.

- Може чай з печивом? - посміхнувшись запропонувала я, щоб вже скоріше почати розмову, бо вона просто сиділа й дивилась на мене, оцінюючи.

У відповідь вона мотнула головою, відмовившись від моєї пропозиції. А я нахабно влізла в її думки і посміхнулася, зрозумівши, чого саме вона від мене хоче. “Що він у ній знайшов? Фігурка й личко у неї гарненькі, але ж вона мала. По суті ще дитина, жіночності ніякої, та й досвіду з чоловіками, мабудь, зовсім немає... Невже йому такі подобаються?” - перше, що “почула” я і одразу вийшла з її думок.

- Тоді, якщо ти не проти, я продовжу працювати. Тут трохи залишилось. Чи ти у справі?

Доріс ще мить просто дивилася на мене, а потім не витримала і запитала:

- Що у тебе з Ламаром? Які у вас стосунки?

Я зробила здивований вигляд обличчя, зігравши, що це питання було неочікуваним, і відповіла:

- Я - його студентка і працюю лаборантом на кафедрі, де він завідувач. Як ці відносини можна назвати?

- Не хитруй, Ліндо, я ж відчуваю, між вами щось більш особисте.

Я розумію, що вона під закляттям і не можна користуватися цим, але я маю поставити її на місце. Тому я, з байдужістю, відповіла:

- Нічого особистого. Але тобі яке діло? Ти ж наче не дружина йому і ви навіть не зустрічаєтесь. Чи я маю питати у когось дозволу, щоб будувати стосунки з професором?

- Які ще стосунки ти плануєш будувати? - Доріс відчутно занервувала.

- Це нікого не стосується. Будь ласка, не заважай працювати. До речі, твій робочий день вже закінчився. Отже, бажаю тобі гарного вечора. Побачимося завтра. - посміхнулася я і повернулася до роботи.

Доріс підвелася і мовчки вийшла з кабінету, але я чітко почула її думки, в яких вона попередила мене триматися подалі від Патрика, бо матиму справу з нею особисто. Якщо чесно, я і їй хотіла порадити триматися від нього якнайдалі, проте мої слова вона сприйняла б неправильно. А я просто хочу, щоб ВІН припинив шкодити людям.

Закінчивши працювати, я вийшла на вулицю, вдихнувши осіннього повітря, посміхнулася і направилася додому. Але, відчувши, що за мною стежать, зупинилася. Додому не можна. Я знаю, що то той птах з людськими очиськами десь поруч. Він не випромінює більше тієї сили, що раніше, але ж я його відчуваю і без того. Якщо бодай один раз я спробую на смак магічні сили, то вони залишають слід у моїй пам’яті. Тому тепер, навіть без тієї потужної енергії, я можу його відчувати.

Вирішила додати йому роботи. Я пішла по магазинах. Міряла весільні сукні в одному магазині, взуття - в іншому. Потім зайшла у продуктовий і довго ходила між рядами. Купила еклер і вийшла. Направилась у парк, знайшла лавочку, сіла й повільно почала їсти свій смаколик. Ворон був поруч, але вправно ховався і на очі мені не потрапляв.

Після парку я вирішила піти в гуртожиток. Зайшла до двадцять другої кімнати, щоб дізнатися, чи є якісь новини про Мелісу. Її подруга запросила мене всередину і розповіла, що Меліса поїхала додому, до батьків. Там якісь сімейні обставини. І, як та зрозуміла, заяву в університет вона також встигла подати.

- Вона особисто тобі сказала, що їде додому? Коли ти про це дізналась? - мені необхідні всі подробиці, щоб зрозуміти чи правду каже дівчина, чи вона також під закляттям.

- Ось, - вона простягнула мені лист паперу, - Це я знайшла на столі, коли повернулася з універу. Дивно, що вчора я його не побачила. Якби прочитала раніше, то зрозуміла б, чому Меліса не ночувала в гуртожитку.

Я прочитала лист. Точніше, то була записка, у якій Меліса просить не хвилюватися і що вона повернеться за кілька днів, лише відвідає батьків. Підключивши свої сили, я побачила, що написане дійсно було її рукою. Але якісь запах страху чи хвилювання я відчула, тримаючи той папірець. Магічний слід був ледь помітний. Зрозуміло, що хтось підчищав або маскував магію.

Я навмисне весь цей час стояла біля відчиненого вікна, щоб ворон мене бачив. Віддала лист дівчині, подякувала і пішла до своєї кімнати. Прочинила вікна, щоб мене було видно і почала прибирати. Швиденько повитирала пил, поскладала деякі речі в шафу, зашторила вікно і пренеслася до нашої, магічно захищеної, квартири. Хай доповідає тепер своєму господарю, де я була і що робила.

Приготувала вечерю і сіла у вітальні читати книгу, яку принесла з маєтку. Приблизно через годину прийшов Влад і ми сіли вечеряти. Я розповіла йому про стеження і про лист Меліси. А він, в свою чергу, розповів про тренування. Патрик був у залі і спостерігав за Владом, але свідомості не торкався цього разу. Склалося враження, що він просто слідкує за технікою ведення бою.

З одного боку, нічого особливого. Засновник школи бойових мистецтв дивиться на свого учня, вивчає його можливості. А з іншого боку - дивно все, дивлячись на те, що, по-перше, скоро бій, а по-друге, Патрик знає, хто такий Влад і що його пов’язує зі мною. Гадаю, він просто вивчав його.

- Думаю, вже час нам навідатися до школи, - рішуче промовила я.

- Так, можемо рушати.

- Перенесемося туди. Не будемо витрачати час на дорогу і наражати себе на небезпеку. Може той ворон зараз десь поряд.

- Але ти ніколи там не була, як ти знайдеш шлях?

- Ти покажеш мені. Давай свою руку.

Я торкнулася його руки і він відкрив мені спогади про шкільні коридори і розташування кабінетів. Я ментально попросила, щоб Влад показав мені кабінет Ламара. Він легко впорався і я, попередньо відчувши, що коридори пусті, обійняла його і ми миттю перенеслися до школи, і опинилися поряд з кабінетом Патрика. Ми саме вчасно, бо я відчула присутність двох чоловіків у кабінеті і вони обговорювали щось дуже важливе.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.