9

Блакитноокий обійняв мене за плечі і наклонився, торкнувшись губами мого вуха.

- Ти можеш відлучитися на пару хвилин? Перенесемось додому? - прошепотів мені.

- Так, давай сховаємось тут, - я відчинила двері аудиторії, з якої щойно вийшли студенти.

Ми зайшли в пусту аудиторію, зачинили двері, обнялися і миттю опинилися вдома. Влад взяв мене за плечі, подивився в очі і запитав, чи ВІН чіплявся до мене? Я заспокоїла його, що зараз у нього інша мета. Патрик зрозумів, що я веду приховану боротьбу й “зачаївся”, навіть статтю пропустив з першого разу. Ну, майже, з першого. Він, наче, перевіряв мене, пронюхував, як я відреагую, як поводитиму себе. І намагався прочитати, як і завжди. Я витримала його натиск і ВІН, наче б то піддався, мовляв, “Ви вразили мене своєю впертістю”.

- Може й справді стаття така вдала, що ВІН не зміг тобі заперечити. От і зробив вигляд, що піддався. Не міг ВІН так просто похвалити тебе, по-доброму, а почав щось вигадувати, щоб випробувати тебе на стійкість. Не зважай.

- Можливо так і є, але ж Маріелла сказала, що бачила моє ім’я у якомусь там заклинанні чи заговорі, щось він там писав вчора. І радісна Меліса з дружньою розмовою також видалася мені дивною, з'явившись на кафедрі.

- Яка Меліса? Ота мала нишпорка вже й на твою кафедру почала навідуватись?

- Не просто на кафедру, а до самого пана завідувача почала навідуватися! Тепер ти розумієш моє занепокоєння? Може сьогодні якесь свято дивних випадковостей?

Влад почав замислюватися, що я не на пустому місці нервую. Намагався заспокоїти, та я не дала йому на це часу, бо мала повертатися на кафедру. Не хотіла світитися, що відлучилася. Ми обійнялися і перенеслися до універу, в жіночій туалет. Влад одразу зніяковів, а я жартома сказала, що мав би уже й призвичаїтися. Він хмикнув і попросив негайно витягти його звідси.

В коридорі швиденько чмокнув мене у щоку і побіг на лекцію, бо вже спізнився, бо якщо коридори пусті, то дзвоник вже пролунав. А я повернулася на своє робоче місце. Віола навіть не спитала, де я була. Отже, я дійсно була відсутня не надто довго. Взяла звіт і попленталася в бібліотеку, де мене зустріла тиша й затишок. Пройшла по коридору службового приміщення, як наказувала Віола і натрапила на кімнату, на дверях якої написано “Архів”.

Тихенько постукала, та прочинила двері. Тихий жіночий голос запросив увійти. Невеличка кімната, зі стелажами, на яких зберігаються книги та теки з архівними документами. Один стелаж привернув мою увагу, там були дуже старі книжки, які аж випромінювали магію. Я це відчула відразу, щойно відчинила двері.

Кімнату розділяє стійка, за якою працює пані Варвара. Я підійшла до неї і подала теку. Вона здивовано прийняла, мовлв, дуже швидко я все зробила, навіть хотіла похвалити, але я зупинила її. Сказала, що це Жанет, попередня лаборантка, зробила і я тут ні до чого.

Пані Варвара все ретельно перевірила і подякувала. Дістала великий журнал, зробила й ньому запис, що звіт здано і подала мені на підпис. Заховала журнал і запропонувала випити смачнющого чаю за її власним рецептом. Я подякувала, але відмовилася, маю повертатися до роботи. Розвернулася до виходу і раптом відчула, наче мене щось кличе. Скоріше, привертає увагу. Відчуття, що щось легенько торкається плеча і хоче розвернути мене, або затримати. Я повернулася назад, до пані Варвари, яка вже занурилась у роботу і не помітила, що я підійшла ближче до стійки. За спиною бібліотекарки на тому стелажі з книгами, що зацікавив мене, одна з книг світилася примарним блакитним сяйвом. Я пошепки звернулася до пані Варвари:

- Пані, перепрошую, можна питання?

- Так, пані Ліндо, слухаю, - підняла голову і привітно посміхнулася.

- Та книга, на другий полиці, всередині, у чорній палітурці, з золотим оздобленням, - я показала рукою, не закінчивши речення.

- Вас цікавлять стародавні обряди?

Я ніколи не цікавилася таким і не знала, що й відповісти. Але, якщо книга покликала мене, то, гадаю, що відтепер ця тема мені цікава. Я кивнула головою і запитала, чи можу я її взяти. Варвара винувато посміхнулася і відповіла, що ця література не є навчальною, ці книги - особливі і додому їх давати заборонено. Можна читати тут, у читальному залі. Деяких, навіть, не можна торкатись без тканевих рукавичок, щоб не пошкодити, бо книги дійсно дуже старі. Не відводячи погляду від книги, я подякувала і сказала, що зайду після роботи.

Дорогою до університетського корпусу, я зайшла до крамнички, купила печива, бо згадала, що Віола завжди обурюються тим, що всі заходять, виїдають наші запаси і ніхто нічого не приносить. Та побігла до універу. Пригостила пана Стефа печивом, чим дуже порадувала старого. Зайшла до лаборантської, де мене зустрів схвильований погляд Віоли. Вона розповіла, що заходив Ламар, нагримав, що мене немає на робочому місці. Вона навіть не змогла йому нічого пояснити.

- Він наказав, щоб ти одразу зайшла до нього. Вибач, що не змогла тебе прикрити, він чомусь злий.

- Не вибачайся. Ти ж не винна, що він одержимий…

Я взяла свій робочий записник і пішла до завідувача, отримувати порцію лайки. Постукала й безшумно зайшла. Він сидів за столом і щось записував. Мовчки показав рукою, щоб я сіла на стілець. Чекаючи, поки Ламар зверне на мене увагу, я прислухалася до своїх відчуттів, щоб виявити, чи є хтось у тій потаємній кімнаті. Та нічого не відчула. Він заховав своїх полонених десь в іншому місці, бо зрозумів, що його викрито.

Нарешті він підняв на мене злий погляд і почав читати інструктаж співробітника кафедри, наголошуючи, що відлучатися з робочого місця без попереджень заборонено і це карається.

- Зрозуміла, пане Ламар. Цього більше не повториться, - впевнено відповіла.

- Де ж ви ходили? - вже спокійним тоном запитав завідувач.

- Здавала звіт у бібліотеку.

- Звіт? Який ще звіт? - з подивом поглянув на мене, наче я щось вигадую.

- За минулий рік звіт публікацій кафедри не було подано, тому я й відносила, за проханням пані Варвари.

Він промовчав у відповідь і подав мені лист паперу, пояснюючи, що поки я “гуляла”, він сам написав порядок денний. На наступному тижні буде засідання кафедри, отже я маю надрукувати і вручити всім викладачам. Я пішла до себе й почала друкувати. Пролунав дзвоник, сповістивши про закінчення лекційного заняття і, через кілька хвилин, завітав Влад та покликав мене вийти в коридор.

Ніжно обійняв і поцілував, поки в коридорі було пусто. Сповістив, що після лекцій має йти до школи бойових мистецтв. Буде оформляти навчання і має отримає розклад. Я побажала йому успіху і попередила, що я після роботи затримаюсь в бібліотеці. Він мене обійняв міцно і пішов.

Я роздрукувала порядок денний і занесла на кафедру, розклавши всім викладачам на столи. Маріелла була на кафедрі, її лекції вже завершилися на сьогодні. Та уходити вона не збирається. Мабуть, чекає Патрика, щоб піти разом. Вона прочитала порядок денний і здивувалася, навіщо представляти нового викладача, тобто її, якщо вона вже познайомилася з усіма. Я відповіла, що такий порядок. Збирається інформація про події з минулого засідання та за деякий час наперед і обговорюється на засіданні. Необхідно офіційно представити нового викладача і привітати з початком викладання на нашій кафедрі.

Після роботи я пішла до бібліотеки, взяла з архіву книгу про стародавні обряди, яка знову покликала мене, як тільки я зайшла. Пані Варвара не помітила ніякої магії, обо просто нічого не сказала. Я отримала книгу, сіла в читальному залі й почала читати. На першій сторінці було написано, що ця книга призначається не для всіх. Той, кому вона потрібна, зрозуміє це і обов’язково знайде саме те, що шукає. Потім мій погляд зупинився на авторському складі. Серед інших я побачила прізвище Морок. У мене аж серце зжало. Це ж один з моїх величних предків додав у це видання свої знання для нащадків. Можливо, я не випадково потрапила до архіву і знайшла цю книгу. Або ж книга сама мене знайшла…

Я зрозуміла, що маю прочитати цю книгу від початку до кінця. Бо все, що там описано, мені цікаво. Є такі ритуали, які я вважала видумкою, але вони реально дієві. Наприклад, повернення спогадів, або лікування словом чи дотиком. Мене настільки захопило, що я не помітила, як промайнув час і пані Варвара сказала, що архів закривається, отже, я маю повернути книгу.

Я йшла додому з думкою про те, що маю занотувати все, що щойно прочитала. Дійшла до дверей, дістала ключ і почула за спиною:

- Ліндо, вітаю!

І як я не помітила, що вона плентається за мною? Настільки сильно поринула у власні думки, що не помітила стеження. Адже вона не випромінює магічні сили, тому я й не відчула її. Я повернулася і побачила Мелісу, яка дружньо усміхнулася і сказала.

- Від самої бібліотеки за тобою бігла. Ледь наздогнала.

Так, я швидко йшла, але ж не бігла. І що їй потрібно?

- Я дуже поспішаю. Що ти хотіла? - роздратовано запитала.

- Поговоримо? Будь ласка, я повинна...

- Говори, що хотіла, кажу ж, я поспішаю.

- На порозі не зручно. Запросиш на каву? - заглянула, наче, в душу.

Я не хочу її впускати в свою квартиру. Я, взагалі, нікого не хочу пускати в свій дім. Не знаю чому,, але вона не подобається мені. Та, прочитавши її думки, не виявила загрози. Заспокоюю себе тим, що вона - подруга дитинства мого майбутнього чоловіка і вона має розуміти, якщо зашкодить мені, то матиме проблеми з Владом. Хоча й сили зашкодити мені, вона не має. А якщо не впущу, прожену зі скандалом, Влад, можливо, не зрозуміє цього, тому вирішила впустити її.

- Проходь, - сухо відповіла і, прочинивши двері, пустила її у вітальню.

- Гарно тут… - оглядаючи все навколо, промовила, як зачарована.

- Сідай за стіл, зараз каву зварю.

Я почала заварювати каву і виклала тістечка на тарілку. Подумки наказала Жанет не спускатися ні в якому разі, бо у нас “гості”. Сама сіла навпроти Меліси, подала їй каву й смаколики. Вона зробила глибокий вдих і почала вибачатися за свою поведінку. Вона усвідомила, що поводилася жахливо. Всі ці ревнощі й погрози зовсім їй не личать і вона хоче мати добрі стосунки, бо втрачати дружбу із Владом, вона не готова. Вони ж з дитинства разом і їхні батьки, як рідні. Взагалі, вона відчуває себе дуже незручно, що попортила мені нерви і просить вибачити її. Запропонувала залишити минуле в минулому і стати друзями.

Звичайно ж, я не відчуваю, що хочу товаришувати з нею. Але погодилась, бо ця дівчина - подруга мого нареченого і ставити його поміж двох вогнів, я не хочу. Меліса посміхнулася, випила каву і, перепросивши, запитала, чи може вона сходити в туалет. Я показала їй, де на першому поверсі у нас туалет, і сіла пити свою каву.

Раптом підскочила від дивного відчуття, наче в серці вжалило. Скоріше за блискавку, побігла до туалету, перевірити, де моя “нова подруга”, але її там не було! Не пам’ятаю, як піднялася сходами і забігла у гостьову кімнату. А там - пусто. Жанет зникла. Ця злодійка просто її викрала. Та так вправно, що Жанет не встигла зреагувати і покликати на допомогу.

У розпачі, я втратила рівновагу і повільно, опираючись об стіну, сіла на підлогу. У голові кричало: “Я ж відчувала, що щось не так з цією дівкою! Чому не прислухалася до своїх почуттів? Вони ж ніколи не зраджували мені! Сама привела ворога в свій дім!”

Підвелася і побігла на вулицю. Підключила свої темні чари, щоб відчути Жанет, та марно, вона мені більше недоступна. Вона у Патрика, у цьому немає жодного сумніву.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.