14

Вдома я швиденько прийняла душ і одягла нічну сорочку. Дістала свій записник та одразу написала закляття і, запаливши свічку, прочитала римовані рядки. Вмить відчула, як всередині, в області серця, запалав вогник, примарного, блакитного кольору. Такого ж кольору було світло, яке передала мені Верховна уві сні. Цей вогник спалахнув, зігрівши мене, і сховався, очікуючи на слушний момент, щоби проявитися. Такий наплив енергії я давно не відчувала. Таке враження, що можу все. Можу вбити, але й можу і зцілити.

У думках промайнуло, а навіщо чекати завтра, я ж можу його просто зараз знищити. Довелося стримати себе, щоб не переміститися до Ламара додому і не розчавити того хробака. Але заспокоїлася, бо відчула наближення блакитноокого і побігла у вітальню зустрічати. Дочекалася, поки він відчинить двері і наскочила на нього з обіймами.

- Від тебе віє дивною енергетикою… - перше, що сказав Влад, обійнявши мене у відповідь, - Так, так, я також скучив, кохана.

Невинні обійми так захопили нас, що забувши про все, ми втратили контроль і підкорилися пристрасті, немов це відбувається востаннє в житті. Влад відкинув свою спортивну сумку подалі, цілуючи, взяв мене за талію, трохи підняв і розвернувся. Зачинив двері і притис мене до них. Однією рукою він вправно розстібнув свої штани, а іншою, дуже обережно підняв сорочку і торкнувся сідниці. Виявив, що я без білизни, жадібно провів теплою долонею вниз по стегну, схопив, різко підняв мою ногу і втративши від бажання голову, підняв мене на собі. Я, насолоджуючись його напором, підняла іншу ногу і обхопила його за талію, схрестивши стопи. Він підтримував мене за бедро однією рукою, а іншою спирався на двері.

Від дикого бажання закрутилася голова. Його різкі, потужні рухи дарували насолоду раз за разом. Мороз по шкірі миттєво змінювався хвилею жару. Його гаряче дихання пестило мій слух, переливаючись у ледь чутний стогін.

- Завжди мене так зустрічай… - важко дихаючи прошепотів, торкаючись губами моїх губ.

- Як “так”? - прошепотіла, повільно звільнивши його талію від ціпких обійм, опустила ногу.

- Так пристрасно і палко.

Після пізньої вечері ми піднялися в спальню, вляглися в ліжечко і почали планувати завтрашній день. Влад почав будувати стратегію, вигадувати, як, що й за чим робити. Я просто поцілувала його і промовила дуже спокійно і впевнено:

- Коханий, у кожного своя справа. Ти робиш видовищний бій, та програєш, а я - чаклую. Все у нас вийде добре.

- Ти взагалі не хвилюєшся? - прошепотів на вушко.

- Ні. Я впевнена в собі, в тобі, в нас. А от щодо твого програшу, трохи переживаю. Маю встигнути, щоб ВІН тобі не нашкодив.

- Я відновлю свої сили. Вбити мене дуже важко, ти ж знаєш.

Я кивнула головою у відповідь, але я не можу бути впевнена на сто відсотків, тому що не знаю, що саме планує Ламар. Він же може вічно пити Владові сили. Тому я маю бути поруч і втрутитися вчасно.

Почала засинати під легке сопіння коханого чоловіка і в голові миттєвим спалахом з’явилися слова “особливого” закляття. Я скочила з ліжка і побігла у вітальню. Швидко схопила свій записник, поклала на нього руку і прошепотіла риму, яка щойно народилася. Відкрила записник і задоволено посміхнулася. Це закляття просто ідеальне.

Прокинулися ми раніше, ніж планували. Мали достатньо часу на збори. Та ми просто лежали, обійнявшись, щоб набутися разом. Цієї ночі я знову бачила той дивний сон, де Влад гукає мене, а я не можу його знайти. Він страждає, а я не можу його знайти. Блакитноокому про сон вирішила не розказувати, хай буде спокійний хоча б він. Дивні почуття накривають хвилею незрозумілого хвилювання. Я ніжно обійняла його і він поцілував мене так солодко... У думках крутиться “востаннє”, та все ж я намагаюся налаштуватися на перемогу. Я готова йти до кінця. Я його не втрачу...

Робота сьогодні йшла напрочуд добре і спокійно. Я навіть встигла відвідати кілька лекцій. Віола сяяла від щастя. Її батько одужує, тому вона має більше часу на себе. Почала висипатися і не спізнюється більше на роботу.

- Ти подобаєшся мені такою, подруго! Така спокійна і врівноважена.

- Так, почуваюся дуже добре, - відповіла Віола і, змовницьки підморгнувши, додала, - Ще й Ламара сьогодні цілий день немає…

- Так, я помітила. Мені також легше дихається коли його немає поруч.

Сподіваюся, у мене все вийде і ВІН назавжди зникне. Мої думки перервав стук в двері. Влад прийшов. Я вийшла до нього в коридор і міцно обійняла. Він чмокнув мене, сказавши, що йде в клуб, готуватиметься до бою і ми побачимося вже там. Швиденько розповів, як туди добратися, а для певності взяв мою руку і передав ментально, щоб я змогла перенестися туди. Побажавши йому успіху, поцілувала та провела посмішкою, але серце стисло так, що забракло повітря і я ледь дійшла до дверей лаборантської.

- Що з тобою, Ліндо? - підбігла Віола, коли побачила мене.

- Все добре, не хвилюйся, зараз минеться. Дай, будь ласка, водички.

Дівчина всадовила мене на стілець і швиденько подала склянку води. Я вже відійшла і почувалася добре, проте, подякувавши, випила. Заспокоїла подругу, мовляв, просто не виспалася. Віола поглянула на мене і запропонувала піти додому та відпочити. Роботу можна відкласти на завтра, Ламара немає, отже, ніхто лаяти не буде. На цих словах зайшла Доріс і перепитала:

- Хто кого не буде лаяти? Що у вас тут відбувається?

- Ти не вчасно, Доріс. У тебе що вже всі лекції на сьогодні вичитані? - Віола не дочекалася відповіді і продовжила, - То йди додому, не заважай.

- Та хто ти така, щоб так до мене балакати? - крикнула і зробила крок до Віоли і завела руку догори, наче хотіла вдарити.

Я підвелася і стрибнула між жінками, обличчям до оскаженілої Доріс.

- Ліндо, не втручайся, бо отримаєш!

- Тобі сказали йти, так іди по-доброму, - спокійним голосом промовила я, дивлячись їй прямо в очі.

- Повторюю, не втручайся, Ліндо!

Я, розуміючи, що це вона не при своєму розумі від усього того магічного впливу, пускаю темряву в свої очі і тихо, спокійним тоном знову повторюю:

- Доріс, просто йди звідси…

Я маю зупинити її та не нашкодити, тому просто показую свою силу, випромінюючи лють. Вона дивиться мені в очі, відчуває страх і безвихідь, їй хочеться позмагатися, бо вважає себе всемогутньою, але мовчки розвертається і виходить, опустивши голову. Я зробила глибокий вдих і на видиху сховала темряву та повернулася до Віоли. Вона стояла і злякано дивилася на мене. Я підійшла ближче, протягнула руку, щоб торкнутися її плеча і заспокоїти, а вона позадкувала аж поки не напоролася на свій стілець і не всілася туди.

- Що з тобою? Віоло, заспокойся. Все позаду, - тихим голосом промовила я.

- Хто ти? - прошепотіла Віола.

- Та що з тобою відбувається? Що ти маєш на увазі?

- Твоя сила… Не прикидайся маленькою дівчинкою. Ти випромінювала таке лихо, аж мені моторошно стало. Тепер я розумію, чому Доріс так швидко пішла і не продовжила сварку.

- А зараз що ти відчуваєш, подруго? - я посміхнулася і все ж підійшла до неї, - Яку силу випромінюю?

- Вже минулося. Як ти це робиш? Ліндо, поясни, що відбувається? - благальним тоном промовила і подивилася так, наче зараз заплаче.

Я сіла поруч і сказала, що все їй поясню, але не сьогодні, бо маю йти. Вона схопила мене за руку і знову зазирнула в очі. Отже, щось я таки мала їй сказати.

- Мої сили зросли і я тепер можу багато чого. Не бійся, те лихо, яке відчула ти, не було направлене на тебе. Це я вивільнила ту силу, тільки щоб Доріс налякати, щоб вона не чіпала тебе. Я не шкодитиму нікому, ця сила слугує для мого захисту. Не бійся мене, будь ласка.

- Але я ж відчула непросту силу…

- Я все розкажу, обіцяю. А зараз бувай, я побігла.

Залишивши подругу збентеженою, я побігла до туалету і зачинилася в кабінці. Звідти перенеслася додому і приступила до приготування. Поклала у сумочку свою заговорену помаду і записник. Так, ще чогось бракує… Стрімголов побігла на другий поверх і дістала бабусину скриню. Прошепотіла закляття і вона відчинилася. В очі впав перстень, немов сам пропонував себе. Так! Саме те, що потрібно. Проте, гадаю, що сил мені вистачить і без допомоги родинного артефакту покарати того паразита. Головне, щоб ВІН не напився чиїхось сил. Знову здавило в грудях, але я опанувала себе, мовляв, почуття потім, зараз - тільки справа. Сьогодні має все закінчитися. Одягла коротку сукню, накинула сумочку на плече і побігла в клуб.

Біля бійцівського клубу було людно, я оберталася на всі боки, шукаючи Влада, бо не відчувала його. Аж трохи занервувала, проте майже одразу заспокоїлася, бо почула, що він поруч. Він підійшов до мене, вручив білет, чмокнув і сказав, посміхнувшись якось дивно:

- Зазвичай бійці присвячують свої перемоги коханим чи батькам. А я буду першим, хто дарує коханій не перемогу, а ганебну поразку.

- Не вигадуй. Твоя, як ти сказав, ганебна поразка - то для справи. А після нашої спільної перемоги, - поцілувала його в щоку, - Подаруєш мені своє життя. А я тобі - своє!

- Так, післязавтра ми, нарешті, одружимося.

- Я кохаю тебе!

У відповідь він так пристрасно поцілував мене, що аж подих захопило. Я готова була все відмінити, просто втекти з ним світ-заочі, сховатися десь удвох і залишитися там назавжди.

- У нас все вийде, повір. Ми все подолаємо, кохана, - наче почувши мої думки, сказав блакитноокий і пригорнув мене до себе ніжно-ніжно.

- Бережи себе, коханий.

Щойно Влад відійшов, я відчула потужну енергію, яка наближалася прямо до мене. ВІН підійшов і посміхнувся звабливою посмішкою, яка виглядала дуже вульгарно. Від нього знову віяло його фірмовим парфумом і виглядав ВІН дуже впевнено.

- Ти прийшла, дуже добре. Чекатиму на тебе у перерві між боями, у своєму кабінеті. Другий поверх, там легко знайти, - розстібнув перший гудзик своєї напрасованої білосніжної сорочки, підморгнув і пішов всередину.

Мені нудота до горла підійшла, ледь стрималась. Повернула голову в бік і побачила невеличкий кіоск, куди швидко пішла. Купила водички і там же надпила ковток, щоб трохи заспокоїтись. Цю гидливість маю перебороти сьогодні, бо, можливо, іншого шансу не буде. Якщо я схиблю, то ВІН перейде до активних дій і програю не тільки я. У нього забагато заручників, якими я ризикувати не готова.

Зала клубу виявилася величезною, багаторівневою, в центрі якої - ринг. Глядачі поволі збиралися, займали свої місця, а я видивлялася, шукала очима Ламара, хоча це не знадобилося. Його енергія сама вказала мені, де він. Я повернулася і поглянула вниз, на вхід. ВІН зайшов, як господар, як переможець і сів у сектор для особливих гостей.

За своїми переживаннями про долю коханого, я зовсім не звернула увагу на силу Ламара. Та зараз мене немов окропом ошпарило. О ні! Я швидко вийшла зі свого місця і пішла до туалету, а звідти миттєво перенеслася у будинок Патрика, та попала одразу до вітальні. Часу роздивлятися будинок не було, тому я побігла шукати спальню. Вона ж має бути в спальні. Чи ні?

Прочинила двері і зрозуміла, що це його кабінет. Впевнено зайшла туди і направилася до робочого столу. Поміж паперів я знайшла тарілочку з недопаленою травою та відірваний лист паперу, на якому написано закляття знищення Верховної.

- От і сюрпризик для мене, - сказала я вголос і поклала цей папірець собі в сумочку, - На згадку…

ВІН здогадався вже давно хто я і сьогодні, так само, як і я, налаштований на перемогу. Покидьок. Йому потрібні сили Мороку, щоб жити довго й щасливо. Але я йому цього не подарую. Вийшла з кабінету і направилася на другий поверх. Там не багато кімнат, тому я довго не вишукувала, відчинила перші двері, на які натрапила. Моєму погляду відкрилося величезне ліжко, на якому лежала жінка. Я тихенько підійшла і впевнилася, що вона дихає.

- Маріелло, люба, ти як? Це я, Лінда, - прошепотіла і торкнулася її руки. Вона розплющила очі.

- Я не знаю… - кволо відповіла і заплющила очі, - Ти що тут робиш? До Патріка прийшла? Його немає вдома, він на боях…

- Я за тобою. Підводься, я відведу тебе подалі звідси.

- Навіщо? Ми живемо разом, я кохаю його і нікуди з тобою не піду.

- Тобі допомога потрібна, ти хворієш, Маріелло.

- Так, лікарка була, та вона не допомогла, я втратила дитину. Так буває… Трохи відлежуся, та сама поправлюся, не хвилюйся, Ліндо. А зараз іди. Будь ласка, я хочу спати.

У мене думки закрутили такий вихор, що я не одразу прийшла до тями. Я ж пам’ятаю, що ВІН - останній з роду Ламарів і Верховна, у моєму видінні, казала, що ВІН проклятий і не матиме продовження. Звідки дитина? Як таке можливо? Я сіла на ліжко і, перепросивши, що турбую, почала ставити їй не зовсім приємні питання. Часу у мене було небагато, тому не могла чекати, просто влізла бідолашній у спогади і побачила все. Маріелла розмовляла зі мною, а потім зупинилася, подивилася в очі і промовила:

- Ліндо, благаю, не вбивай його. Все що хочеш віддам, просто не вбивай!

- Я не вбивця, Маріелло, а от ВІН… - я замовкла, бо знала, мої слова її доконають, тому поправила її волосся і прошепотіла, - Не переживай, все буде добре.

Раптом мені запекло в руку. Мій браслет, Владовий подарунок, нагрівся і почервонів. Вперше таке відбувається за весь час. Ця прикраса просто була на руці, я звикла до браслета, навіть вже й не звертала на нього уваги. Це може означати тільки одне - Влад у небезпеці.

Озирнувшись, я побачила дзеркало і підійшла до нього, дістала помаду, нафарбувала губи, повільно, смакуючи, промовила закляття з дуже гарною назвою: “Поцілунок, який забирає сили”.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.