3

Те, що він вдома, дуже добре, але його стан мене дуже непокоїть. Я не відчуваю його. Торкнулася його холодного чола, послухала серцебиття і дихання. Він дуже слабкий. За допомогою телекінезу поклала його на ліжко і залишила відпочивати. А сама пішла готувати вечерю. Знаючи його силу відновлення, я була впевнена, що йому необхідно просто поспати.

Коли вечеря була майже готова, я підійшла до Влада і спробувала його розбудити. Обережно торкнулася його плеча і прошепотіла на вухо:

- Коханий, вечеря на столі, їстимеш?

Він кволо обійняв мене і чмокнув у щоку, не розплющуючи очі.

- Так смачно пахне, звичайно ж їстиму! - він поволі підвівся.

- Поясниш, що з тобою трапилося?

- Я отримав перемогу!

- Угу, а потім що трапилося?

- Обіцяю, що розповім після вечері, бо ти вб’єш мене, а я не хочу помирати голодним! - засміявся.

Добре, якщо жартує, то все з ним гаразд. Я привітала його з перемогою і ми випили трохи вина. М’ясо було дуже смачним. Виявляється, якщо я готую для коханого, то їжа виходить особлива.

Після вечері я нагадала йому, що він має розповісти, що ж таке із ним трапилося, що я не відчуваю його. Він нахилив голову, ніби скоїв щось недозволене, а я поглянула на нього, як директорка на шкідливого першокласника.

- Я застосував твою магію…

- Що? Яку саме?

- Те закляття, яке ти сьогодні написала й записнику. Там дуже проста рима…

- Проте дія його не дуже проста! Невже ти, розумнику, не знаєш, що так не можна! Ти ж міг нашкодити собі! Навіщо ти це зробив? - намагалася я не переходити на крик.

- Я хотів перенести Жанет в інше місце і вирішив, що, захистивши себе твоїм закляттям, Ламар не зможе прослідкувати мої дії.

Я трохи заспокоїлася, бо знаю, як відмінити дію закляття. Взяла листок і олівець, та написала закляття, яке позбавить блакитноокого від захисту, який йому не підходить.

- Наступного разу скажи, ми зачаклуємо тебе, але твоєю магією, або я сама зачарую тебе, тільки безпечним способом, - промовила і дала йому закляття, бо саме він має його прочитати, щоб спрацювало.

Ще пощастило, що він відновлюється шіидко. Інакше, я не знала би, як його врятувати. Він прочитав закляття і його щоки зарумянилися здоров’ям. Я видихнула з полегшенням.

- Дякую, кохана. Я не використовуватиму більше твою магію, обіцяю, - поцілував мене.

- То ти Жанет сховав чи залишив на старому місці?

- Залишив. Мені стало зле і я одразу пішов до тебе. Думав не дійду… А як пройшов твій день?

І тут я заклякла. Що мені розповідати? Як я невдало зваблювала старого мага? Чи як сукню задирала перед чужим чоловіком? Блакитноокий точно не схвалив би мій план по звабленню завідувача кафедри. Але щось я таки мала розповісти. В голові стався вибух. З одного боку я хочу вберегти Влада від правди, бо він може накоїти лиха, якщо піде з'ясовувати стосунки із Ламаром. А, з іншого - він має знати правду, яка дика вона не була б. Ми ж починаємо нове, спільне життя. А таємниці такого типу завжди випливають на поверхню і шкодять стосункам.

Я глибоко зітхнула і вдалася до Владової манери:

- Тільки не вбивай одразу, а вислухай спочатку...

Він насупився, бо знав, на що я можу бути здатна. Але такого він точно не очікував. Я почала розповідати, що знайшла закляття, яке позбавляє магії і вирішила, що застосувавши його на Ламарі, я звільню всіх, кого він зачаклував. Тобто всі магічні заговори, які він наклав на інших, автоматично розвіються, якщо я позбавлю його магії. Але для цього я мала його знерухомити, щоб не відбивав мою магію.

- І що сталося? - нетерпляче запитав Влад.

- Для цього я мала поцілувати його спеціальним отруйним поцілунком… Але у мене не вийшло. Він подумав, що я… Тобто він…

- Сприйняв це як зваблення! - закінчив моє речення.

- Як ти знаєш?

- Я - чоловік! Я теж так само подумав би!!! Ти з глузду з’їхала! Що ти накоїла? Як тепер будемо витягувати тебе з цього збочення?

Я винувато дивилася на нього, а він ходив по кімнаті, розмахував руками і кричав, що весь універ пліткує, що завідувач, професор, пан Ламар - бабій, якого ще пошукати. Що він не пропускає жодної сукні. Він полює за жінками, зваблює їх, користується нещасними задля сексуальної втіхи, а потім вбиває! А я сама до нього стрибаю в обійми!

- Нічого такого ж не було, - тихенько промовила я.

- Та він грається з тобою, мала! - промовив зі стогоном в голосі.

- Він не хоче мене. Тобто він хоче від мене іншого! Як чергова "сукня" я його не цікавлю.

- Але спробувати тебе у ліжку він не відмовиться, повір мені!

- Цього я не допустила б, не хвилюйся.

- НЕ ХВИЛЮЙСЯ? Моя дружина, намагається поцілувати іншого чоловіка. І не звичайного чоловіка, а одержимого, залежного від жіночої близькості! А я “не хвилюйся”? Та я оскаженів, а не розхвилювався! - стукнув по столу і вийшов на балкон.

Не знаю, правильно я щойно зробила, що розповіла йому, чи ні. Він злиться і це цілком нормально. Я також оскаженіла би, якби дізналася, що мій коханий намагався звабити дівчину, навіть, якщо це для “діла”. Але краще йому дізнатися все від мене, аніж потім це якось випливе. І якщо він відмовиться від мене, я зрозумію, хоча жити без нього більше не зможу.

Стоп! Він сказав “дружина”?...

Щоб відволіктися від емоційної бесіди, я вирішила прибрати зі столу і помити посуд. І Владу треба заспокоїтися, хай подихає свіжим повітрям. Зібрала тарілки зі столу і поклала в раковину. Відкрутила воду і просто стояла, чекаючи, що він зараз підійде і ми помиримося. Але за спиною я почула, як він поклав ключі на стіл і вийшов, захлопнувши двері. Мені стало зле. Повітря забракло і я схопилася за раковину, щоб не впасти. Я втратила його. Кому потрібна та моя чесність, якщо тепер ми обоє нещасні?

Я не хотіла більше ні мити посуд, ні прибирати, нічого. Навіть жити не хотілося.

Наступного дня він не прийшов на пари і додому він не повертався. Я не спала всю ніч, чекала на нього, думала повернеться, але ні. Та все ж намагалася триматися, бо іноді ментально перевіряла його стан і відчувала, що він здоровий.

Після роботи вирішила піти у бібліотеку. Перший раз в житті, я не хочу писати статтю. Після того, як Влад пішов, я взагалі не можу зібрати думки докупи. Але мені необхідно опрацювати багато матеріалу, щоб підготувати достойну статтю, щоб Ламар зацікавився нею. А вже тоді і піду у наступ. Тим більше, мене вже нічого не стримує. Я не знаю, чи Влад досі мій, чи можу я розраховувати на його допомогу. Я, можливо, залишилася сама з цією проблемою. Тому маю розраховувати тільки на себе.

Тиша бібліотеки сприяла роботі, я назбирала багато корисного і цікавого матеріалу щодо своєї нової статті. Але структурувати інформацію виявилося не так просто. Всі мої думки були переповнені подіями вчорашнього вечора. Я не хочу жити в брехні, я нічого не хочу ховати від коханого. Жити з коханим в довірі й взаєморозумінні - моя мрія.

Я так більше не можу. Маю працювати над статтею, але думками я з ним. Вирішила порушити свою обіцянку і зазирнути у його думки. Заплющила очі і сконцентрувалася на ньому, торкаючись браслета.. Раптом відчула лиху магію Патрика. Дивно це. Вже вдруге він перебиває мій зв’язок. Більше того, він тут, поруч.

- Вітаю, пані Ліндо - прошепотів.

Я розплющила очі і підняла голову. Патрик, злющий, як демон, стояв наді мною, поклавши руки на стіл, поруч з підручниками.

- Вітаю, пане Ламар, - також прошепотіла я у відповідь.

- Я шукаю одного Вашого однокурсника, який, як я зрозумів, дуже особливий для Вас. Допоможіть знайти.

Люблю бібліотеку за те, що тут не можна гучно розмовляти. Патрик такий дивний і трохи кумедний, коли хоче гарчати, але має стримувати гнів. Я посміхнулася і вирішила пожартувати над ним. Хоча, розумію, що не можна його нервувати, це не піде мені на користь. Але не відмовлю собі у насолоді:

- Так, я знаю одного “особливого” однокурсника. І знаю де він, - підвелася, зібрала свої записи.

Посміхнулася, підійшовши дуже близько до Ламара і прошепотіла на вухо:

- Дивно, що Ви його не помітили, он він, біля входу стоїть, - підняла руку в напрямку дверей.

Я знаю, кого він шукає і для чого. Він не може знайти Жанет, а вона йому конче потрібна. Вона - живий доказ його злодіянь і залишити її на волі він не має права. Тієї ночі, коли Жанет відчула його, він дізнався, де вона. Але напряму він не може мене запитати. І те, що Влад постійно поруч зі мною, може означати, що "особливий" однокурсник - це саме він.

Патрик прибрав руки зі столу, випростався, різко повернув голову у напрямку моєї руки і нервово видихнув, побачивши бідолашного Бориса. До речі, Борис сьогодні виглядав вкрай погано. Блідий, темні кола під очима. Ще трохи і знепритомніє.

- Вибачте, пане завідувач, маю бігти. Стаття! Самі розумієте, маю працювати! - насмішливо прочирикала й побігла здавати книги, а Борис поплентався за мною.

Спиною я ще довго відчувала розлюченість Ламара. Він ладен був мене розірвати. Я взяла Бориса під руку і потягла за собою.

- Пече… - Борис відсахнувся від мене, коли ми вже були надворі, наче мій дотик обпікає його.

Він кволо дійшов до найближчої лави, всівся і схопився за голову. Розумію, що Патрик вже вліз у його думки і безжально порпається там. Як же мені шкода цього хлопця! Він не винний у тому, що відбувається. Ламара цікавлю я і мої сили, бо досі не прочитав мене, але крихту моєї сили він відчув, спаливши захист і, майже одразу, напоровшись на інший, більш складний.

Я можу зараз написати закляття і розчаклувати Бориса, матеріалу я зібрала достатньо для цього. Так, тема статті якраз про це. Тому я залюбки опишу не тільки теоретичну частину, але й практичну. Час мені вже практикувати по-дорослому, бо рятувати хлопця треба негайно.

Біля дверей моєї кімнати Борис закляк, коли я відчинила і запросила увійти. Він злякався, наче я запросила його увійти у драконову пащу, де палає вогонь. Він шепотів, що не може, що йому боляче. Я силою штовхнула його в середину і зачинила двері. Він почав важко дихати і впав на підлогу.

Не гаючи часу, я розклала перед собою, прямо на підлозі, свої записи з бібліотеки і почала шукати потрібний мені текст. Швидко дістала ручку і записала закляття, яке знову, магічним образом намалювалося в моїй голові. Перевірила, чи все врахувала, щоб знову не було побічного ефекту і підвелася, щоб відійти від хлопця. Прочитала тричі і відчинила вікно, щоб Борису було легше дихати. Він скривився так, наче з’їв отруйного хробака, його тіло затрусило, він застогнав і затих, завмерши. Я посміхнулася, бо так і мало бути.

Через хвилину Борис почав рухатися і розплющив очі. Оглядівся і різко підвівся, від чого йому запаморочило, але він втримався на ногах. Я мовчки дивилася на нього і чекала, на результат своєї нової магії, тобто як саме спрацювало моє закляття.

- Як я тут… опинився, - він оглянув мою кімнату і мене, наче вперше побачив, - А ти - Лінда, так? Я просто ще не з усіма познайомився, вибач…

- Так, я Лінда. А ти…

- Борис, дуже приємно. Так що я забув? Чому я тут.

Він пам'ятає своє ім'я, це добре. Побічного ефекту не буде, він повернувся майже неушкодженим. Правда, ніколи не згадає про останні дні спостереження за мною. Легенди у мене не було, не мала часу вигадати, тому випалила те, що першим прийшло в голову:

- Ти просив допомогти тобі з домашкою, з історії магії, зайшов і знепритомнів. Мабуть готувався всю ніч і не відпочив добре. Зовсім не бережеш себе...

- Так, маєш рацію. Я, взагалі, втратив відчуття часу. Наш професор пригрозив, якщо вчасно не здам йому роботу, то він вижене мене. А мені не можна повертатись додому, бо батьки мене вб’ють. Там довга історія…

Я дала йому свій зошит з історії і сказала, якщо ще щось знадобиться, то він може звертатися. Хлопець подякував і нахилив голову, наче засоромився та відступив на крок, бо стояв на моїх паперах.

- Ой, Ліндо, тут я на щось наступив. Вибач, я такий незграбний, - зібрав мої записи докупи, підняв і віддав мені, - Це ж твоє?

Він ще раз чи два подякував за зошит і спантеличено вийшов у коридор. Я зітхнула з полегшенням. У мене вийшло не тільки врятувати парубка, а ще й заблокувати магічні впливи на нього ззовні. Тобто він може магічити, а отримувати чари ні. Але, на жаль, це не надовго. Та, сподіваюсь, Ламар полишить спроби його заарканити знову, поки дія мого захисту не закінчиться.

Я видихнула і всілася на кровать, щоб розібрати свої записи, бо Борис їх пересортирував, коли згрібав з підлоги. Та поміж моїх паперів я побачила лист. Гадаю, його підсунули під двері, а я так була зайнята Борисовим зціленням, що не побачила, коли увійшла. Та бідолашний Борис ще й впав поруч з дверима. Нетерпляче розірвала конверт і вгадала почерк.

- І як це розуміти? - вголос запитала я у листа.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.