6

- Ви вже явилися, пані! - прокричав і миттю отямився, побачивши мене спокійною і врівноваженою, - Чекаю на кореспонденцію.

Він побачив каву на столі Віоли і не виясняв, чи є вона на робочому місці. Хвилинку затримався, оцінюючи мене з ніг до голови, щось буркнув собі під носа та пішов. Віола зайшла через хвилину і одразу поцікавилася, чи Патрик вбиватиме її за спізнення.

- Сподіваюсь, що ні…

- О! Дякую за каву, - промовила й надпила, - Вдома не встигла попити.

- Ця кава врятувала тебе від Ламара. Він подумав, що ти вже працюєш, - посміхнулася я, - Будеш винна мені.

- Без питань, що завгодно! - грайливо відповіла Віола та сіла за свій стіл.

Я віднесла папери завідувачу, тихенько увійшла до кабінету, поклала на край стола і також тихенько вийшла. Він зробив вигляд, наче не бачить мене, гортає папери і робить там якісь помітки. Я відчула його гнів але не намагалася реагувати, бо він може помітити навіть слабке магічне втручання. Зайшла до лаборантської, попередила Віолу, що завідувач сьогодні злий, і пішла в аудиторію, поки не пролунав дзвоник. Влад вже зайняв стіл для нас і чекав на мене.

- ВІН злющий сьогодні, як ніколи, - перше, що випалила я, сівши за стіл.

- Щось конкретне говорив? Чи просто нагримав?

- ВІН не може щось сказати, бо це може видати його наміри, плани тощо. Дивись, якщо він обмовиться хоча б півсловом про розчаклованого Бориса чи про зниклу пташку, це означатиме оголошення війни. Типу ми всі в курсі всього і можемо діяти відкрито. Наразі це не в його планах. Вичікує. Або щось планує. Маємо бути готові до наступу. До речі, коли найближчий бій?

- У цю неділю.

- Будь обережний. Можливо, він має якісь домовленості з тим Греком щодо тебе.

- Навіщо я йому здався?

- Не знаю, просто будь обережний, - згадала, як ВІН запитував про Влада у бібліотеці, але вирішила нічого зараз не казати.

- А статтю коли будеш здавати?

- В понеділок.

- Я буду поруч. Чекатиму на тебе біля кабінету. Добре?

Звичайно ж, я погодилася. Навіть не уявляю його реакцію на мою відмову. Ми маємо бути обережними, щоб ВІН не здогадався, що ми плануємо його знешкодження. Сподіваюся, Влад не діятиме, як агент таємної варти, а буде непримітним і просто дочекається мене.

Після лекції до нас підійшов Борис і схвильовано розповів, що Ламар не прийняв його реферат, накричав за спізнення і пригрозив, що пильнуватиме його, якщо той проштрафиться бодай ще один раз, його вмить виженуть з універу.. Влад заспокоїв його, мовляв, у любому випадку треба бути дисциплінованим, бо викладачі, іноді, придираються просто так, без причини. Але ж, насправді, ми з Владом знаємо причину роздратування завідувача. Він втратив один з інструментів впливу, і це завадило якомусь його задуму. Якби ще розібратися, що саме потрібно Патрику від мене.

Після занять ми зайшли до гуртожитку, я мала зібрати деякі речі, щоб перенести в нову квартиру. Влад чекав на мене і вголос розмірковував, мовляв, давай думати, чого Патрик так до нас причепився, що йому потрібно і навіщо йому Лінда, якщо ВІН не знає, чий ця Лінда нащадок.

- Кохана! Може ти схожа на неї? - прозвучало, як одкровення.

Я саме збирала в сумочку речі з ванної кімнати і тримала в руках дзеркало. Я задумливо подивилася на своє відображення.

- Може й схожа, - прошепотіла я сама до себе, - Але як це дізнатися?

Ми взяли мої речі і поволі пішли додому. Я вже вважаю цю нову квартиру нашим домом. Йшли мовчки, міркуючи кожен про своє. Владове припущення щодо моєї схожості з Маврою не полишало мої думки. Вдома у батьків я ніколи не бачила жодних зображень прабабусі. Це дуже дивно, вона ж була Верховною. Вона ж була наймогутнішою в нашій родині і жодних спогадів, жодних зображень. Нічого взагалі.

Я почала розставляти свої речі, а Влад швиденько зібрався, чмокнув мене й побіг на тренування. Щоб не сидіти без діла, вирішила приготувати вечерю, але перед тим зайшла до Жанет, перевірити її стан. Вона мирно спала і не відреагувала но мій прихід. Упевнившись, що пташці вже набагато краще, я пішла на кухню.

Приготувала смачну картоплю з м’ясом, нарізала салат і сіла почитати, але думками була не тут, все думала про Мавру. Уві сні я бачила її вже старою, тому й не побачила схожості. Як мені дізнатися? Можливо, є якісь докази у маєтку Мороку, але як туди дістатися, якщо я не знаю, де він знаходиться. Проте, у тому сні, коли бабуся показувала мені день своєї смерті, я ж була там і відчула, що я вдома.

Я заплющила очі, глибоко вдихнула і спробувала відтворити те почуття дому, повернутися у місце того видіння. Відчула прохолоду, яка огорнула мене. Я обійняла себе і розплющила очі. Темно й холодно. Ледь чутний запах вогкості свідчить про те, що тут давно ніхто не розпалював камін.

- У мене вийшло… - прошепотіла я сама до себе.

Очі почали звикати до темряви, але мені було важливо розгледіти тут все і я прочинила штори. Від різкого руху на мене посипався пил і я чхнула.

- Колись я все тут приберу і відновлю родове гніздечко, - тихенько промовила, наче боялася, що хтось може почути..

У залі стояло велике крісло, чорного кольору, схоже на трон. За ним великий свічник з білими свічками. Такі ж свічники стояли по периметру зали. Свічки наполовину спалені. Мабуть, з того дня тут нікого не було.

Почало вечоріти, в маєтку стало темно. Я взяла одну свічку і запалила. Магія вогню у мене в крові, тому просте клацання пальцями і все, маю світло. Пішла досліджувати будинок. Вийшла в коридор. Темний, широкий коридор вважався мені нескінченним. На стінах висіли картини чоловіків і жінок. Але жодна не була схожа на мене. Я проходила й роздивлялася. Образи моїх предків дивилися на мене і посміхалися, наче вітали нову господиню дому. Я знайомилася з ними по написам їхніх імен внизу картин.

Дійшла до кінця коридору і встала, як вкопана. З висоти, з найбільшої картини, на мене дивилася Я. Моя копія, але погляд більш жорсткий, навіть жорстокий. Таке ж біляве волосся, вкладене у високу зачіску. Глибоке декольте, прикрашене коштовним кольє. Довга чорна сукня, з високим коміром. На пальці - перстень з величезним прозорим каменем. Батько колись розповідав про фамільний перстень, який було втрачено багато років назад.

Я присвітила напис, який чітко показав: Мавра Морок. Свічка відреагувала на протяг, затремтівши полум’ям. І я почала шукати джерело. Ліворуч від картини знаходилися двері, які були прочинені. Не довго думаючи, я штовхнула двері і вони зі скрипом прочинилися.

Це бабусина спальня. Я тут була у своєму сновидінні. Освітивши кімнату, я підійшла до тумбочки і відчинила першу шухляду. Серед бабусиного приладдя для ритуалів, я знайшла старовинну скриню. Дерев’яна із золотим оздобленням під магічним замком. З першого разу відкрити не вийшло, тому я вирішила забрати її з собою. Спочатку замислилася, що так робити не можна, я ж не злодюжка якась. Але, наче шкірою відчула присутність бабусі за спиною, яка посміхнулась і схвалила моє рішення забрати скриню.

Раптом згадала, що в записнику я бачила одне закляття, яке було мені незрозуміле. Та зараз я зрозуміла, що ті слова мають щось відчинити чи зачинити. Точно не пам'ятаю, але чомусь впевнена, що цим зможу відчинити скриню. Терміново маю це перевірити. Тому заплющила очі й миттю опинилася вдома, у нашій з Владом квартирі. Приємне відчуття того, що переміщення мої стали більш легкими та впевненими. Більше того, я змогла перенестися у місце, в якому жодного разу не була. Тепер варто тільки уявити місце, де бажаю опинитися і за мить - я там.

Взяла книжечку заклять і відкрила на потрібній сторінці. Прочитала закляття, змінивши слово “зачинити” на “відчинити”. Клацнув замок і кришечка відкинулася, а я задоволено посміхнулася. Коштовності мого роду переливались магічним сяйвом і я зрозуміла, що це - не прості прикраси, а старовинні артефакти. Від них прямо віяло силою Мороку. Перстень також був там. Дивно, що тато розповідав легенди про втрачений перстень, який увесь цей час просто був у бабусиній спальні. Він навіть не намагався його знайти. Просто зачинив наш маєток і забув про його існування, до того ж вигадав якісь легенди.

У одній із легенд, які розповідав тато, йшлося, що перстень підсилює одну силу, яку потребує той, хто його носить. Перстень відчуває власника і його потреби, тому працює тільки тоді, коли цього хоче носій. Я завжди хотіла знайти його, щоб мати необмежену силу. Але тато відмовляв, намагався довести, що це неможливо, бо перстень втрачено назавжди.

Я знову наклала закляття, щоб зачинити скриню. Вирішила слідувати бабусиному прикладу. Не дарма ж вона зберігала її зачиненою навіть у власній кімнаті. Поглянула на годинник і вирішила розігріти вечерю, бо блакитноокий от-от має повернутися з тренувань.

- Як смачно пахне! - промовив Влад, заходячи в кухню, і поцілував.

- Мий руки, вже все готове, буду тебе годувати. Зараз покличу Жанет, - сказала і побігла в її кімнату.

Після вечері Жанет знову захотіла відпочивати. І це зрозуміло, бо магія виснажує її, тому краще їй спати, таким чином вона відновлюється. А ми з Владом піднялися в спальню. Завтра вихідний, тому можемо провести весь день в ліжку, насолоджуючись одне одним.

- Маю не менш цікаве заняття на завтра, - сказав блакитноокий і хитро посміхнувся.

- Що ти вже надумав, хитрун?

- Завтра дізнаєшся…

Я погодилася, бо віднедавна мені подобаються сюрпризи. Раніше я думала, що маю все контролювати і коли хтось намагався мене здивувати, я дуже злилася і нервувала. А коханому я дозволяю робити сюрпризи.

- Як пройшло тренування? - змінила тему.

- Доволі дивно, - задумливо сказав Влад, - ВІН був на тренуваннях і, здається, намагався сканувати бійців.

- З чого ти це взяв?

- Він і мене “торкався”, я відчув це. Завдяки твоєму захисту, я відчуваю найменші магічні прояви щодо мене, - прошепотів, заглянувши мені в очі.

- Саме тому я й попереджала тебе, щоб ти був обережний і в клубі, і в школі. Та поки тебе не зарахували в школу, маєш пільнувати кожен свій крок.

- Але ж ВІН полює на тебе і ми маємо розібратися, що саме йому потрібно.

Я розповіла, що відвідала маєток і так, я дуже схожа з Маврою. Одне лице. Патрик просто впізнав мене на тому інтерв’ю, коли я шукала роботу. Отже, Ламар хоче забрати сили Мороку. І, якщо йому вдасться, ВІН стане непереможним. ВІН просто жадає безмежних сил і взяти їх можна з мене, бо ж я - спадкоємиця величного роду. ВІН завжди, при нагоді, намагається мене прочитати, його тягне до мене. ВІН відчуває, що мною ВІН насититься до віку. А Влад став невід’ємною частиною мого життя, тому Патрик може дістатися мене через коханого. От чому потрібно бути обережними, бо ВІН уже слідкує, винюхує, та навіть на тренування ходить.

- Може підсилити захист, щоб ВІН не дістався ані мене, ані тебе, - запропонував Влад.

- Не можна, це зашкодить тобі. Захист сильний і, якщо ми його ще більше зміцнимо, ти почуватимешся втомленим. Моя магія почне впливати на тебе, пригнічуючи твої власні сили. Це - небезпечно. Я не можу втратити тебе… - прошепотіла і обійняла Влада.

Він піддався моїй ніжності і почав, цілуючи, роздягати мене. Від його дотиків паморочиться голова. Тепла, приємна хвиля огорнула нас і ми забули про всі негаразди і небезпеку, а віддалися пристрасті, яку зупинити вже не зміг би ніхто.

Влад розбудив мене поцілунком і натякнув, що сьогодні дуже відповідальний день. Я згадала, що він запланував якусь справу, тому швидко прийняла душ і спустилася на кухню. Жанет вже снідала, а Влад насипав мені сирники, полив сметанкою і подав мені. Кава вже стояла на столі, а аромат розвіяло по всьому будинку. Люблю такі ранки. Ти не поспішаєш, не біжиш на роботу, а просто насолоджуєшся родинним затишком.

Ми зібралися і вийшли на вулицю. Всю дорогу Влад шуткував, ми сміялися, поки він не зупинився і не сказав:

- Ми прийшли, кохана.

Я зупинилася і побачила перед нами будівлю муніципалітету. Я питально подивилася на Влада, на що він просто посміхнувся і запросив зайти.

- Сьогодні ми подаємо запит на одруження, якщо ти не передумала, - сказав, підводячи мене до кабінету.

- Не передумала… А ми не поспішаємо? Я думала, що особистим ми займемося після того, коли знешкодимо Патрика.

- Ми не чекатимемо і не зважатимемо на нього. Маємо жити своє життя попри все. Я кохаю тебе, а ти - мене. Це й є відповіддю та твоє питання, чи ми не поспішаємо.

Прочинилися двері і нас запросили. Ми підписали всі папери і призначили дату одруження на наступну суботу. Щасливі ми вийшли на вулицю і я завмерла.

- ВІН десь поряд, - прошепотіла, роздивляючись довкола, - Я відчуваю його лиху силу… ВІН тут...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.