4

Можливо це пастка, але я не можу ігнорувати цей лист. Саме тому й іду темною вулицею, в надії, що там, за адресою, яка була вказана, я не потраплю в небезпеку. Зупинилася під ліхтарем, щоб ще раз прочитати напис. Розвернула лист і підключила магічні сили, може це якось допоможе відчути бодай щось.

“Одна справа не завершена. Чекатиму на тебе тут” І адреса внизу. Небезпеки я не відчуваю, хоча налаштувалася на погане. Натомість відчула тепло й легкість. Або сили підводять, або немає тут ніяких лихих чарів. Лист написаний рукою блакитноокого. Я не спутаю його почерк ні з ким. Цей хвостик на літері “Ч”...

Пункт призначення знаходиться неподалік універу, тому дісталася я його швидко. Двоповерхова будівля на три квартири з окремими входами для кожної. Залишилося тільки перейти дорогу.. Зробила вдих, видих і підійшла до дверей. Якщо мене чекають, має бути відчинено. Обережно торкнулася ручки та відчинила двері.

Світло вимкнене, смачний запах їжі, як вдома, і маленькі свічки, які доріжкою виставлені і запрошують пройти далі. Двері я зачинила і повол пішла всередину, за свічками. Така тиша стоїть, що я навіть дихати намагаюся беззвучно. Свічки привели мене у вітальню, де стояв стіл, святково вбраний. Страв було не багато і прибори на двох. А поряд з тарілками - бокали з налитим вином. На стінах палали свічки, додаючи атмосфері інтимності.

Увійшла. Серце калатає, а відчуття не кричать про небезпеку, як мало би бути, а навпаки мовчать. Дивно це. За останні дні відбулося чимало неприємних подій, тому очікувати чогось доброго не виходило. За мить почула кроки позаду, але не повертаюся. Ні, не боюся, просто чекаю, що буде далі.

- Ти прийшла…

Почула голос Влада і повернулася. Хотіла сказати, що звісно прийшла, бо такі загадкові листи отримую вперше. Міг хоча б підписати, що це від нього, щоб я не вигадувала зайвого. Але побачивши його, моє роздратування розчинилося. Накрило бажання просто опинитися у його турботливих обіймах.

- Вибач мені за те, що нагримав на тебе. Я не мав цього робити, але не стримався. Від самої думки про те, що тебе торкався інший, у мене втрачається глузд, кров закипає і я не в змозі контролювати свої емоції. Пробач. Я навчуся стримуватися, обіцяю, бо довіряю тобі, - глибоко вдихнув і продовжив, зупинивши мене, бо я вже готова була наскочити на нього з поцілунками, - Дозволь мені закінчити те, що маю. Того разу я… Не правильно зробив, тому…

Він підійшов до мене, став на одне коліно і простяг червону коробочку, яку завчасно розкрив. У мене шалено забилося серце так, що любої миті могло вистрибнути з грудей.

- Ліндо Морок, кохана! Будь моєю дружиною, бо жити без тебе я більше не маю сили, - його голос тремтів, а в очах було стільки ніжності й тепла.

Я не можу встояти перед його чарами. Цей чоловік зводить мене з розуму. Я посміхнулась, згадавши освідчення, яке він зробив тієї ночі: “Давай одружимося, все одно ми вже одне ціле”. Та я і тоді була згодна і мені не важливо, як саме він пропонує прожити разом все життя. Як же я кохаю його!

- Я кохаю тебе, - повторила вголос свої думки, - Так, Владе Нубос, я буду твоєю дружиною.

Обережно він взяв обручку і надів на мій палець. Підскочив до столу, взяв бокали і подав мені один, а іншим тихенько стукнув по моєму. Ми стояли й дивилися одне на одного. Потім одночасно поставили бокали на стіл, навіть не надпивши і пристрасно обійнялися. Не треба нічого, тільки бути разом. Такий бажаний поцілунок повернув мене до життя. Влад підхопив мене, наче пір’їнку і поніс на другий поверх, у спальню.

Вечерю ми перенесли на потім, ми так скучили одне за одним, що не могли чекати і ніщо вже не завадило би нам насолодитися нашим коханням.

Після тієї сварки наші обійми були такі палкі, наче ми не бачились вічність. Я не могла надихатися ним, надивитися на нього. Його дотики, обійми, поцілунки обжигали і дарували насолоду водночас. А сила й міць його тіла підіймали мене вище неба.

Щасливі ми спустилися вниз, у столову, де все ще на нас чекала вечеря. Все давно охололо, та нам було байдуже.

- Тут так гарно й затишно! - промовила я, - Не хочеться повертатися до гуртожитку.

- І не треба, - жваво відповів Влад і поставив переді мною розігріте, наше улюблене рагу під назвою “Як вдома”, - Це наше житло на цілий рік. Я винайняв його для нас. Але маю прохання до тебе.

- Так, що завгодно, - з повним ротом їжі відповіла, пережовуючи.

- Ти зможеш захистити це житло магічно? Щоб ніхто нас не знайшов. Ми будемо з’являтися у гуртожитку, а після весілля переїдемо сюди.

- Він не знайде нас, я закрию наше гніздечко. Мені так подобається тут… - натхненно промовила і обійняла свого нареченого, - І тебе він також не зможе прочитати.

Не гаючи ні хвилини, я захистила квартиру і прочитала закляття для Влада, щоб Ламар не міг відслідкувати його. Тепер треба дочекатися ранку і забрати Жанет до себе. Мої нові сили даються взнаки, захист видався сильний і тривалий. Але це не заспокоїло нас, адже Жанет у небезпеці. Її захист слабшає кожного дня. Я ж не підсилюю його, бо маю бути поруч для цього. Головне, щоб ВІН до неї не дістався.

Ранок видався дуже добрим. Прокинутися в обіймах коханого, приготувати разом сніданок і побігти в універ. Це так чудово! Я щаслива. Влад провів мене до входу в універ і вже збирався йти, як до нас підійшов Борис.

- Вітаю, Ліндо! Вітаю, я - Борис! - протягнув руку Владу, щоб привітатися.

Влад поглянув на мене здивовано. Я кивнула, що все нормально, шо він, Борис, також нормальний.

- Влад, дуже приємно, - пожав руку.

- Дякую, Ліндо, ти мені дуже допомогла. Чудові конспекти, - віддав мені зошита і пішов собі. Довольний і щасливий.

Влад подивився на мене ще раз і спитав, що це щойно було. Мій залицяльник знайомиться з моїм нареченим. Я розказала, що готувала статтю і дізналася, як саме зцілити хлопця. І, до речі, зробила я це вчасно, бо він уже труївся тіми чарами.

- Ти - чудо! - сказав, поцілував і пішов, щоб принести Жанет додому.

Сьогодні має прогуляти пари, життя Жанет важливіше. А я ввечері влаштую йому лекцію по всіх дисциплінах, які він пропускає.

Перед парою забігла в канцелярію, отримала кореспонденцію і побігла на кафедру. Віола затримується, тому я сама все розклала, як потрібно, за алфавітом і віднесла завідувачу. В кабінеті стояв сморід смаленого кореню мандрагори. Він чаклує і, навіть, не ховається. Я підійшла до столу, поклала кафедральні документи і побачила невеличку залізну тарілочку з недопаленим коренем і опаленим шматком паперу. Не стрималася, швидко схопила і прочитала. Там закляття пошуку. Точніше, кінець фрази. Він когось шукає. І я знаю кого. Та, якщо він застосував паління, це - недобрий знак, він може здогадатися що до чого.

Швидко повернула на місце все, що чипала і відскочила до дверей, бо відчула, що ВІН наближається. Саме в цей час Патрик увійшов до кабінету і, побачивши мене, зупинився, оглянув кабінет і запитав:

- Ви щось хотіли? - підняв брови.

- Ні, нічого, пане Ламар. Просто занесла кафедральну кореспонденцію.

- Наступного разу, коли вирішите зайти, спробуйте постукати і дочекатися, коли Вас запросять. І, якщо ніхто не відгукнувся, не заходьте, - дуже стримано сказав, хоча я відчувала, що він ладен мене вбити.

- Так, вибачте, - винувато нахилила голову, - Цього більше не буде.

Я дістала з кишені ключ від його кабінету, підійшла до столу та поклала, щоб не було претензій. Він взяв його і повернув мені в руку, мовляв, сьогодні його не буде кілька годин, а я маю зустріти його гостя і дочекатися його повернення.

- Розважите мого гостя, поки мене не буде.

- Якому типу розваг надає переваги Ваш гість? - гнівно подивилася йому в очі, - Може я не впораюся!

У відповідь він засміявся, але не весело, а по-злому, моторошно якось. А я не відводила погляду і відчула такий прилив магії, що запекло в очах. Він побачив щось у моєму погляді і зупинив свій регіт, замислено оминув мене і підійшов до столу. Повільно повернувся і сказав:

- Пригостіть мого гостя чаєм чи кавою. Цього достатньо.

- Добре. Можу йти?

Він просто кивнув на знак підтвердження і провів мене замисленим поглядом. Що змінило його поведінку? Може не очікував від мене такого зухвальства чи просто надумав собі чергову забаву.

Як ошпарена я вибігла з кабінету і пішла до лаборантської, де мене зустріла здивована Віола і відразу попросила заспокоїтися, замість вітання з добрим ранком. Я сіла за свій стіл і зробила глибокий вдих. А Віола швидко схопила свою сумочку і почала там щось шукати. Знайшла дзеркало і обережно передала мені.

Я, подивившись на своє відображення і заклякла. Мої очі були наповнені моторошною темрявою. Тепер мені все зрозуміло. Мої сили залежать від емоцій. Вчора я злегка наклала найсильніший захист, тому що була в піднесеному стані від пристрасті і кохання. А сьогодні цей недомаг вибісив мене до сказу і от так проявився гнів. Добре, що я не розмазала його на місці. Хоча бажання було його вбити і клянуся, зробила би це, якби не мала визволити тих птахів. Я не впевнена, що вони не постраждають від смерті того, хто їх закляв.

- Налий мені водички, будь ласка, бо маю заспокоїтися перед парами, - попросила Віолу, віддаючи дзеркало.

Подруга обережно взяла дзеркало і подала мені стакан з водою, наче боїться мене. Я випила, подихала з заплющеними очима, згадуючи вчорашню ніч. Як Влад освідчився, як цілував, як носив на руках… Тепло розтеклося тілом і серце перестало калатати. Я розплющила очі і звернулася до Віоли, яка завмерла, стоячи переді мною.

- Мила моя подружко, не бійся, я не скривджу тебе. Ніколи не завдам тобі неприємностей. Я просто не контролюю свої сили. Іноді, не завжди. Тому наберися терпіння, поки я опановую це.

- Ти налякала мене, Ліндо. Не можна ж так, не попереджаючи, вриватися, як Верховна темних сил!

- Верховна?! Що ти знаєш про це? - спантеличено спитала.

- Що ти маєш на увазі? Нічого не знаю, просто пошуткувала. Та що це з тобою коїться?

- Вибач, важкий ранок видався, просто рознервувалася, - підвелася і пішла до виходу, - Пара за дві хвилини, маю бігти. Пробач, якщо налякала, я не хотіла.

Пішла в аудиторію і сконцентрувалася на лекції. Маю сьогодні викласти матеріал блакитноокому, поки він прогулює, рятуючи бідолашну пташку. Якби ж тільки Ламар їх не знайшов.

На перерві поспіхом випила кави і побігла на наступну пару. Пролунав дзвоник і різко відчинилися двері. Всі замовкли, думаючи, що викладач зайшов. А я просто посміхнулася, бо знала, хто це. Блакитноокий, захеканий, всівся поруч зі мною і відзвітував, що Жанет вдома, але його зустрів Ламар, коли він прийшов за Жанет.

- А де ти її ховав? У Патрика на очах?

- І так, і ні. Вона ховалася у моїй шафці, у клубі. А сьогодні до клубу завітав Ламар і побачив мене там.

- Так бою сьогодні немає…

Влад зітхнув і сказав, що розкаже все після пари, що немає чого хвилюватися. Але мене це не заспокоїло. ВІН поруч і майже дихає нам в потилицю. Боюся, що час вже хвилюватися…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.