7

Відчуваю його, але не бачу ніде. Навіщо йому ховатися? Чи ВІН не знає, яку силу випромінює? Запропонувала Владу забиратися звідси і прослідкувати, чи ВІН буде йти за нами, чи полишить нас.

- Давай махнемо на базар! - жваво сказав Влад, - Сьогодні ж великий ярмарок в центрі міста. Там багато людей, можемо загубитися там. Заразом і смаколиків додому накупимо.

Я погодилася і, взявшись за руки, ми пішли на центральний майдан. Останній раз я була на ярмарку з батьками, в дитинстві. Солодощів тоді накупили стільки, що ми з Риткою ледь донесли додому, та й їли їх майже тиждень. Я посміхнулася від спогадів, але одразу відкинула їх, щоб концентруватися на силі, яка переслідує нас.

Ярмарок був схожий на бджолиний вулик. Ми з легкістю загубилися серед натовпу і я поволі втратила відчуття стеження за нами. Тепер можемо спокійно погуляти ярмарком. Довгі ряди з різноманітними солодощами різко налаштувати мене на покупки. Як Влад не намагався вгамувати мене, я не могла зупинитися. Набивши пакет цукерками й печивом, я зайшла у фруктовий ряд, потім овочевий. Я обійшла майже весь ярмарок, аж втомилася.

Свіжі овочі, м’ясо, солодощі й щойно спечені булочки в наших пакунках тягнули нас своєю важкістю до землі. Тому ми вийшли з ярмарку та перенеслись прямо в квартиру. Влад розбирав пакунки, а я почала готувати обід. Аромат смаженого м’яса рознісся квартирою і примусив Жанет спуститись у вітальню. Влад нарізав салат і налив нам сік, а для Жанет - теплого молока.

За обідом ми обговорили сьогоднішню ситуацію з Ламаровим переслідуваннями. Це може означати, що ВІН активувався, або замислив щось нове, щось недобре. Отже, ми маємо бути готові до найгіршого. Я почала повчати всіх, як себе поводити, щоб не наражатися на небезпеку, але Жанет перебила мене:

- Ліндо, заспокойся, я буду обережна. ти зробила все, що змогла. Я під захистом. Якщо Ламар зможе його пробити, тоді вже будемо думати, що робити. А зараз давайте святкувати. Ви ж подали заяву на одруження. Чом би нам не порадіти. А Ламар зі своїми лиходійствами, нікуди, на жаль, не дінеться.

- Ти маєш рацію, подруго! Нумо святкувати!

Влад дістав з холодильника торт, я порізала і поклала всім у тарілки. Ми сміялися, обговорювали наше одруження, а Жанет була сумна. Ні, вона шуткувала разом з нами, яле я відчула її сум і запитала, чому вона сумна, чи може їй боляче. Вона пояснила, що фізично вона почувається набагато краще, нічого не болить. Але вона розмріялася, що також, одного дня радітиме своєму одруженню з коханим. Та, напевно, цього не станеться ніколи.

Жанет вибачилась, що зіпсувала настрій і полетіла у свою кімнату, залишивши нас у роздумах. Тепер я відчула її розпач і біль, та вирішила побалакати з нею, заспокоїти, або, принаймні, бути поруч.

Підійшла до її кімнати, тихенько постукала і прочинила двері.

- Заходь, Ліндо, - повернулася Жанет у мій бік, - Вибач мене ще раз, що не стрималась і вивалила своє горе на вас. У вас сьогодні такий чудовий день, а я…

- Не плач, будь ласка. Ми все виправимо. Просто треба запастися терпінням. Я розчаклую тебе, обіцяю.

- Річ, навіть, не в моїй нелюдській формі. Я знаю, у тебе вийде це виправити. Та я вже ніколи не буду щаслива, бо мій коханий… - зробила глибокий вдих, - Я втратила свого коханого. Навіть не знаю, чи живий він.

Я сіла на ліжко, поруч з нею і мовчки слухала її розповідь про коханого Олешка, який пропав напередодні її перетворення. Все було дивним того дня. Олешко пішов до школи бойових мистецтв і не повернувся. Більше того, вона перестала його відчувати. Його смерть вона не відчула, але й живого більше не бачила.

- То він навчався у школі Ламара? - запитала я, бо намалювала собі вже картинку, де Патрик занапастив Олешка.

- На той час він вже був тренером. Перспективний і сильний, він завжди, на всіх змаганнях, отримував перемогу. Ламар, навіть, пропонував йому стати викладачем в університеті. Олешко відмовився, мовляв, краще залишиться тренером і навчатиме бійців прикладній бойовій магії, а теорію викладати - то не для нього.

Розповідь Жанет дуже розлютила мене. Таке враження, що Ламар страждає, якщо хтось щасливий і навмисно розбиває долі людей. Але у тому, що ВІН використовує сили інших, я вже впевнена. Олешко, як і Жанет, підпав під лихі чари Патрика. Влад також дуже сильний і тому має бути вкрай обережним. А мені необхідно дописати особливе закляття для цього покидька - завідувача.

Жанет, після емоційної розмови вклалася спати. Переживання виснажили її. Я тихенько вийшла з кімнати і спустилася у вітальню, де все вже було прибрано. Влад помив посуд і сидів, чекаючи на мене. А на столі стояло дві чашки кави. Цей хлопець вгадує мої бажання.

Я розповіла йому все, про що розмовляла з Жанет і він замислився. Довго мовчав, поринувши в думки. По виразу його обличчя, я зрозуміла, що він готовий розірвати Патрика фізично, на дрібні шматочки. Я поклала свою руку на його і послала цілющу силу, щоб його злість не руйнувала свідомість. Ми маємо тримати холодний розум, щоб ВІН не застав нас зненацька.

- Злість і ненависть роблять нас слабкими… - прошепотіла я.

- Так, кохана, я буду стриманим, не хвилюйся. Олешка знайду, клянуся, я поверну Жанет її щастя. Ми обов’язково погуляємо на їхньому весіллі.

Я поцілувала його і нагадала, що завтра бій і він має бути в формі. І як я не боюся за нього, але він має вступити в ту кляту школу, щоб розібратися що до чого. Минулий бій приніс йому перемогу і його внесли в списки кандидатів на вступ. Завтрашній бій покаже. Якщо Влад переможе, його мають остаточно зарахувати без вступних випробувань.

Щоб трохи відволіктися від сумних розмов, ми вирішили прогулятися. Зібралися й пішли у студмістечко. У парку було багато студентів, всі лави були зайняті і ми направилися до кав’ярні. Замовили молочні коктейлі і сіли за мій улюблений столик, біля вікна. Відчуваючи спиною їдкий погляд, я посміхнулася, впізнавши, хто це і повернулася. За останнім столиком, біля стіни сиділа Меліса і нервово розривала серветку. Я торкнулась Владової руки і промовила:

- Може, ти поясниш Мелісі все, бо вона мене колись покалічить своїм поглядом.

- Добре, кохана, я спробую.

- Зараз. Зроби це зараз, коханий.

- Добре, - підвівся і пішов до неї.

А я потягла холодний полуничний напій через соломинку і повернулася до вікна. Спостерігала за гуляючими студентами, за деревами в парку, які вже почали потроху жовтіти. Привернув мій погляд ворон, який сидів на гілці одного дерева і, як мені здалося, спостерігав за мною. Я, в свою чергу, почала спостерігати за ним. Великий, чорний, як сама ніч, а очі - блакитні. Хтось колись бачив таких воронів? Це, правда, був незвичайний птах, він випромінював знайому мені силу. Така ж сила сьогодні вирувала навколо нас зранку. Це Ламар. Тобто, птах - не Ламар, а просто його сили поруч. А ще у птаха, на лапі щось блищить. Чи то браслет, чи то він, може зачепився за щось і потяг за собою. Люди інколи бросають сміття, а птахи від цього страждають.

- Що ти там вгледіла, Ліндо? - тихим голосом спитав Влад і сів за стіл, поруч зі мною.

- Що? Що ти кажеш? - повернула погляд на нього, - Там, на тому великому дереві сидить птах. Такий дивний, дивись.

Показала рукою, але ворона там вже не було. Я розповіла Владу про дивного птаха, розмірковуючи, що то було.

- Може тобі здалося і там не було ніякого ворона з блакитними очиськами?

- Знаєш, я зараз нічому не дивуюся. А птах був. Просто полетів, коли ти підійшов. Що там Меліса? Як сприйняла новину? - повернулася на її столик і не побачила дівчини.

- Вона ображена. Сприйняла моє одруження, як зраду. Плакала і відмовляла мене. Та я їй пояснив, що вона мені, як молодша сестра і ніколи в житті я не зміг би подивитися на неї, як на дружину. Вона пішла, нічого не сказавши.

- Ти правильно зробив. Вона, з часом, зрозуміє. Сподіваюсь, вона закохається одного дня і буде щасливою.

***

Ламар ходив кімнатою і бурмотів щось собі під носа. Підійшов до вікна, прочинив і наказним тоном сказав:

- До мене!

Через хвилину у темну кімнату залетів ворон і сів на стіл. Патрик поглянув на нього і таким же тоном сказав:

- Звітуй! Ти прослідкував? Що дізнався?

- Вони одружуються. Хлопець говорив з якоюсь дівчиною, у студентський кав'ярні, повідомив їй, що одружується з Ліндою наступного тижня. Вона плакала, а він її заспокоював. Я зрозумів, що вони знайомі давно, та дівчина розраховувала зв’язати своє життя з тим Владом, а він до неї, як до сестри.

- А Лінда що робила? - нервово спитав.

- Вона сиділа біля вікна і, здається, бачила мене...

- Я ж наказував, щоб ти був обережний! Тебе вбити мало! Дякуй долі, що ти ще потрібен мені. Наступного разу я тебе страчу. У нас договір, пам’ятаєш? Навіть важкий браслет не заважає тобі забути свої обов'язки?

Птах винувато схилив голову, та він знав, що Ламар так просто його не відпустить і не виконає, що пообіцяв, бо ніколи не робить те, що каже, а тільки користується усіма навколо. Отже, або залишить птахом, або вб’є, коли той стане непотрібним. Він почекав, поки Ламар заспокоїться і перестане кричати, та промовив, винувато:

- Цього більше не повториться, обіцяю.

- Дізнайся, що то за дівчина і де живе!

- Її ім’я - Меліса. Живе в гуртожитку, на другому поверсі, у двадцять другій кімнаті. Я прослідкував.

- За ким ти маєш слідкувати? За Ліндою! - загарчав, як скажений звір.

- Я все встиг, пане. Вона з нареченим, зайшла до гуртожитку, але на ніч вони не залишились, вийшли на проспект, дійшли до перехрестя і…

- Що “і”? Продовжуй!

- Вони зникли з поля мого зору.

- Тобто “вони зникли” тобі не вистачило сили, якою я наділив тебе? - роздратовано запитав Ламар.

- Сили виявилося забагато, вона її відчуває…

- Дідько! Забирайся звідси негайно! Я покличу тебе, коли знадобишся!

Птах швидко вилетів з кімнати, а Ламар, з гуркотом, зачинив вікно. Сів за свій стіл, відкрив книгу і почав щось записувати, продовжуючи лаятися собі під носа. Відчинилися двері і до кімнати зайшла жінка у красивому мережевому халатику, під яким виднілося її гарненьке, привабливе тіло. Вона підійшла до нього, поцілувала і прошепотіла щось на вухо. Він оцінюючим поглядом подивився на неї, обійняв за талію, провів рукою нижче, легенько хлопнув по сідниці і тихенько сказав:

- Чекай на мене у ліжечку, Маріелла. Скоро буду, маю закінчити дещо.

Вона краєм ока заглянула у його записи і тихенько вийшла з кімнати.

***

Жанет і досі спала, вона емоційно виснажена, тому ми не будили бідолашну, повечеряли удвох. Запалена свічка додала спокою і затишку нашій сімейній вечері, але я не могла до кінця розслабитися. У моїх думках нав’язливо крутилася та картинка у вікні з незвичайним птахом. Я ж знаю, що той птах не просто так з’явився. І ще, я пам’ятаю про сили, які ВІН вкрав у Меланії і перетворює людей на птахів. Та й те, що я постійно відчуваю ЙОГО присутність, мене насторожує неабияк.

Вечеря пройшла тихо. Я поринула в свої думки, а Влад не втручався, мовчав, не хотів заважати. Я мовчки підвелася, зібрала посуд зі столу і почала мити. Він дочекався, коли я закінчу і обійняв мене.

- Люба, все буде добре, не треба так хвилюватися…

- Так, коханий, я трохи захопилася. Допоможеш відволіктися? Розкажи щось цікаве.

- Маю на думці щось цікавіше… - підхопив мене на руки і поніс в спальню.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.