20

Тут темно, але не холодно. Я запалила невеличкий вогник, щоб не видно було зовні і впевнившись, що вікна завішані, збільшила освітлення. Звичайна кімната з ліжком, шафою. Все виглядає звичайним, проте кімната - пуста. Тут нікого немає.

- Владе… - прощепотіла Жанет і почала нишпорити, заглядаючи під ліжко, у шафу, та відкрила двері і перевірила ванну кімнату, - Олешко…

- Будь обережнішою. Не можна так просто відчиняти двері, ти ж не знаєш, що там, за ними, прошепотіла я, коли побачила її вже у ванній.

- Якщо ти не спинила мене, значить, що там безпечно. Чи не так?

- Так, але будь обережнішою.

Дуже тихо ми вийшли з кімнати і пройшлися будинком. На перший погляд нам здалося, що тут живе жінка, але давно не з’являлася вдома. Шар пилу навкруги казав про відсутність хазяйки. Вирішили перевірити навіть підвал. Спустилися вниз сходами і, не помітивши великий залізний спис, Жанет зачепила його, але зупинила падіння важкого предмета рухом руки. Залізяка завмерла у повітрі.

- Класна сила зупиняти час, - прошепотіла я, обережно ставлячи ту штуку на місце.

- Нічого особливого, це телекінез. Зупиняти час нікому не під силу, нажаль. Ти ж також володієш такою силою, чому дивуєшся?

- Ні, не такою. Моя сила більш кінетична, а твоя - статична. Це дуже круто! Навчиш мене?

- Ти знущаєшся з мене? Ти - Верховна, сама маєш всіх учити, - промовила й обережно відчинила двері в підвал.

Ми увійшли, перевірили всі закутки, але нікого не знайшли. Та я й сама знала, що там пусто, бо не відчуваю нікого. Ані живого, ані мертвого. Але чому мене привело сюди, якщо тут нікого немає? Щойно подумала, як Жанет сказала, важко видихнувши:

- Пробач мені, Ліндо, будь ласка. Якби я не затримала тебе зі своїми повчаннями, ти б їх знайшла…

- Облиш, Жанетко, тут і не було нікого.

- Тоді чому ми тут? Ти ж бачила сон, - потім трохи подумала і запитала, - Зазвичай твої сни показують минуле чи майбутнє?

- По-різному. Гадаю, що саме цей - показав майбутнє, тому вшиваймося звідси. Навідаємося пізніше.

Треба було прибрати сліди нашого перебування тут, тому я прочитала коротеньке закляття, яке прибрало не тільки магічні сліди, а й сліди від нашого взуття. Ми підійшли до вхідних дверей і перевірили замок. На щастя тут встановлено такий, який сам захлопує. Тому, щоб знову не магічити, ми відчинили замок вручну, вийшли з дому та закрили двері, перевіривши, чи дійсно замок зачинився сам.

Ворота також легко відчинилися без ключа і ми вийшли на вулицю. Поволі відійшли від будинку і я повернулася, щоб роздивитися це місце. Місяць сяяв і було чудово видно навіть без використання магічних сил. Коли я розгледіла, що то за будинок, я завмерла.

- Що з тобою, тобі зле? Щось з дитиною? - перелякано запитала Жанет.

- Ні, все добре. Знаєш, щойно я прийняла дуже важливе рішення…

- Яке? - схвильовано спитала і подивилася мені в очі.

- Я знайшла хрещену для своєї доньки. Це будеш ти! Ти так сильно переймаєшся, що іншої кандидатури годі й шукати.

Жанет задоволено посміхнулася і обійняла мене.

- А заклякла чого? Це таким чином одкровення прийшло?

- А заклякла я, бо знаю, чий це будинок… - не дочекавшись питання, яке вона точно поставить, одразу сказала, - Це будинок Маріелли…

Раптом ми почули гуркіт екіпажу і сховалися за широким стовбуром дерева, яке стояло поряд із воротами. Для впевненості я наклала іллюзію, щоб нас раптом не помітили. Карета зупинилася біля будинку. Відчинилися двері й показався Ламар, який не пішов одразу до будинку, а затримався біля дверей, занурившись всередину. Витяг щось велике, схоже на мішок, не зрозуміло, з чим всередині і потяг до будинку.

Ми дочекалися, поки він повернувся в екіпаж і поїхав собі. Коли вже його карета пропала за горизонтом і не було чутно гуркоту коліс, ми потихеньку зайшли назад. Ключа не знайшли, тому перемістилися у вітальню і знайшли той мішок на підлозі, поряд з диваном. Стояли і просто споглядали, поки він не здригнувся. Ми аж зойкнули в один голос і підстрибнули від несподіванки.

Жанет, не довго думаючи, розв’язала мішок і ми побачили полуживу Мелісу, яка ледь дихала. Не домовляючись, разом звільнили дівчину від брудної тканини і, взявшись за руки, перемістилися до гуртожитку, у мою кімнату. Жанет перевірила пульс, подивилася на мене схвильовано і сказала:

- Він її випив, але вона ще жива. Допоможеш мені? - сіла на підлогу і поклала голову Меліси собі на коліна, - Я давно нікого не зцілювала, тому боюся нашкодити.

- Почекай, не панікуй. Я зараз…

Дістала з сумочки записник, запалила свічку і прочитала закляття, яким нещодавно врятувала Бориса.

- Не можна застосовувати магію зцілення, якщо не знаєш, який вплив був до цього. І, щоб не зашкодити більше, спочатку треба нейтралізувати попереднє втручання, а потім вже зцілювати. Нумо, давай разом.

Я взяла непритомну за руки, заплющила очі і тільки почала налаштовуватися, Жанет зупинила мене, мовляв, не дозволяє користуватися силами дитини і що справиться сама, без мене. Я погодилася і відійшла. Сподіваюсь мені не доведеться рятувати потім їх обох. Поки Жанет працювала над дівчиною, я розмірковувала, звідки Ламар знову повернув собі сили. Я ж розвіяла їх. Яким чином він випив дівчину і чому покинув помирати, як непотріб? Виявляється, добре, що ми там опинилися, а думали, що помилково.

- Принеси води, будь ласка, - прошепотіла Жанет.

Я миттю налила і присіла біля Меліси, щоб напоїти бідолашну, а Жанет, посміхнувшись, сказала, що то їй треба попити, а Меліса ще не скоро прийде до тями, але житиме.

- Ми встигли, ми врятували її, Ліндо! - напившись, радісно промовила, але голос був слабкий.

- Ти сама як? Тебе не треба лікувати?

- Ні, я умію зупинятися. Тобто я довела її до такого стану, що вона не помре. Якби я перестаралася, то так, рятувала би ти і мене також. Я відновлюся і продовжу.

- Може краще її лікарю показати?

- Так. Завтра викличемо і лікаря, і поліцію. А зараз давай її помиємо і вкладемо спати. Я з нею на ліжку, а ти - до Влада в кімнату. Там хоч відпочинеш. А я тут сама впораюся, - побачивши вираз мого обличчя, додала, - Якщо не впораюся, покличу тебе.

Ми обережно перенесли її, зняли одяг і поклали у ванну. Поки Жанет її купала, я попрала її речі і розвісила на балконі. Дістала з шафи нічну сорочку і віднесла до ванної. Подивилася на Жанет, яка трохи не плакала і перевела погляд на бідолашну Мелісу. Її тіло було вкрито синцями. Ми мовчки обтерли її рушником, одягли та поклали на ліжко.

- Він її бив… - промовила Жанет і заплакала.

- Не переживай, вона одужає, - намагалася заспокоїти подругу, а сама ледь стримувала гнів.

- Так зазвичай роблять чоловіки, коли не можуть… Ну, коли у них чоловіча слабкість. Розумієш?

- Тобто він хотів зґвалтувати її, і, коли не зміг, побив… Сподіваюсь, Жанет, ти про це прочитала у жіночих газетах, а не відчула на собі…

- Так, я ніколи не була у таких ситуаціях, на щастя. Проте, добре, що ти позбавила його тієї сили, бо він допив би її повністю, як Міленію. А синці загояться, все буде добре.

Як і домовлялися, я залишила дівчат і перенеслася до кімнати Влада, щоб переночувати у спокої. Але заснути так і не вийшло. Я прислуховувалася до кохного звуку, очікуючи, що Жанет покличе. Та втома далася взнаки і я, все ж, заснула. Прокинулася рано і одразу перемістилася до дівчат, щоб приготувати сніданок. Але Жанет вже все зробила сама.

- Ти хоч трохи відпочила, подруго? - запитала я, побачивши темні кола під очима Жанет.

- Так, не переживай за мене. Я в нормі. Дочекалася, поки стан дівчини стабілізувався і трохи поспала. Сідай снідати, у нас багато справ сьогодні.

Після сніданку я залишила Жанет з Мелісою, а сама побігла до університету, щоб попередити Віолу, що нас сьогодні не буде. Коротко розповіла все і Віола пообіцяла прикрити, якщо хтось питатиме. Я, подякувавши, перенеслася до поліцейського відділку зустрілася з Деном. Переказала йому події минулої ночі і попросила, щоб він викликав медичного експерта для зняття побоїв і лікаря, щоб врятувати дівчину, бо самотужки Жанет буде це робити довго. Ден дуже швидко відреагував і, зібравши команду експертів, викликав два екіпажа. Один для нас, щоб поїхати в гуртожиток, а інший направив за адресою Маріелли.

Медичний експерт зафіксував фізичний стан Меліси і, взявши дозвіл у лікаря, просканував ментальний. Це те, що я хотіла зробити вчора, прочитати її спогади, але не наважилася, бо боялася нашкодити. Добре, що експерт додумався це зробити, не чекаючи, поки дівчина прийде до тями і надасть свідчення.

Експерт працював у парі з помічником, який записував те, що той зчитував. А після огляду лікаря, дівчину забрали до лікарні. Ден взяв свідчення і у нас із Жанет. Довелось розповісти, чого ми гуляли вночі біля дому нещодавно померлої жінки. Та він попередив нас, що проникнення у чуже помешкання є протизаконним, але заспокоїв, що ми врятували життя дівчині, тому суд не каратиме нас.

- Пані Ліндо, не хвилюйтеся, я зможу Вас захистити, у разі судового провадження щодо Вас. Ви дорога дорога мені людина… - запнувся, прокашлявся і додав, - Тобто, ми ж не чужі… Добре, мені вже час. До побачення, пані.

Додав наостанок, що наступного разу не варто так ризикувати, краще одразу сповістити поліцію, а не діяти самотужки. Ми пояснили, що не мали часу, бо дівчина була у критичному стані.

Жанет підійшла до мене впритул і прошепотіла на вухо:

- Це що щойно сталося? Він що, загравав до тебе? Я як же Кейт? Ох ці чоловіки…

- Самій цікаво… Дивно це якось…

Коли поліцейські пішли, я вирішила сходити у кафе, щоб купити чогось смачненького. Виходячи з кімнати, зустріла Бориса, який схопив мене за руку, чим трохи спантеличив і, дивлячись в очі, запитав:

- Меліса… вона жива?

- Жива. Заспокойся. Її забрали до лікарні, та сказали, що життю нічого не загрожує, так що за кілька днів зможеш провідати її, - парубок полегшено видихнув і відпустив мою руку, - Не забудь купити їй квіти.

Після обіду ми з Жанет вклалися спати, бо були виснажені, та проспали аж до самого ранку. Вперше за кілька днів я відчула себе чудово, бо, нарешті, виспалася. Перед університетом зайшли до лікарні, поцікавитися, як почувається Меліса. Нас до неї не пустили, та сказали, що стан покращився.

Жанет виявила бажання працювати за мене, щоб з наступного понеділка, коли Віола вже звільниться, почати працювати у повному обсязі. А я зможу спокійно відвідувати лекції і гуляти на свіжому повітрі. Така своєрідна відпустка дала мені можливість спокійно обміркувати все, що відбулося. Зі свідчень, які були зчитані зі свідомості Меліси, я дізналася, що Ламар тримав її окремо від хлопців і завжди змінював місця сховок. Це ускладнює задачу. Якби я дізналася хоча б про одне з тих місць, де були хлопці, я змогла би по сліду знайти їх. А так, я знову зайшла у глухий кут, а Ламар продовжує користуватися силами хлопців. Добре, що хоча б дівчину врятували.

Після прогулянки улюбленою алеєю, я повернулася на кафедру, де мене зустріла щаслива Жанет і не менш щаслива Віола.

- Та-а-ак, дівчатка, що я пропустила? - запитала їх, переводячи погляд від однієї до іншої.

- По-перше, я отримала кімнату у гуртожитку, навпроти твоєї! - дзвінко сповістила Жанет.

- А по-друге, ось! - промовила Віола і подала мені запрошення на весілля, для двох.

- Вітаю! Я така щаслива за вас. Але не обіцяю, що Влад прийде… Розумієш…

- Весілля через місяць. Упевнена, що він обов’язково повернеться, - прощебетала Віола.

- Дякую, дорогенька.

У гуртожитку ми прибрали у новій кімнаті Жанет, але вона все одно залишилася на ніч зі мною. Вирішила, що без неї я не буду вчасно лягати спати і буду не правильно харчуватися. Я не сперечалася, бо це марна справа. Чесно кажучи, я і сама не хотіла залишатися на самоті.

Наранок Жанет заявила, що, оскільки я маю лише одну пару, то можна взагалі не йти до універу, а поспати і погуляти, а всю кафедральну роботу вона бере на себе і конспект лекцій вона мені принесе.

- Завтра п’ятниця, важкий день, тому ти маєш добряче сьогодні відпочити і набратися сил, - закомандувала Жанет, - Тим більше, твоя нудота… Просто залишайся вдома і насолоджуйся спокоєм.

- Так, завтра Ламар прийде і що очікувати від нього, ми не знаємо. Ти йди, а я полежу сьогодні в ліжечку. Приділю увагу собі. Дякую, Жанет, за твою підтримку. Якби не ти…

- Якби не ти, - перебила мене, - То я й досі була би пташкою. Або вже десь закопаною у брудному мішку… Я дуже тобі вдячна, Ліндо і турбота про тебе додає мені сил. Ти стала мені рідною за цей час. Ми ж знайдемо їх? Правда? - відвернулася, щоб я не побачила її, почервонілі від сліз, очі.

- Так, обов’язково знайдемо. Все буде добре.

Щойно вона пішла, я швидко зібралася і перемістилася до будинку Маріелли, сховавшись за тим самим деревом. Підключила свої сили, щоб відчути, чи є хтось у будинку. Ні, нікого. Ламар не має достатньо магії, щоб накладати якісь захисні щити и маскувати присутність людей. Тому тут точно нікого немає. Та чому ж мій сон привів мене сюди? Може й справді, щоб врятувати Мелісу…

До студмістечка йшла пішки, щоб подихати і заспокоїтися. Дійшла до кафе і вирішила випити гарячого какао. Жанет все-таки відучила мене пити каву, бо на її думку, це шкодить дитині. Замовила теплий круасан з джемом і сіла за свій улюблений столик. Відчула наближення Бориса і обернулася. Він привітався і сів поруч. Просидів дві хвилини мовчки, дивлячись у вікно.

- Бачився з нею? - обережно спитала, відчувши його стан.

- Так, - повернувся до мене, - Вона не хоче зі мною зустрічатися. Відмовила.

- Ти пропонував їй зустрічатися?

- Так…

- Ти зовсім з мізками не дружиш? Дівчина щойно вирвалася з рук смерті, лежить в лікарні, намагається одужати, а ти пропонуєш їй романтику!

- А що мені робити? Я закохався, як дурень.

- Точно дурень… Пропоную послухати мене, бо я - дівчина і знаю, як треба.

Парубок миттєво повернувся до життя. Розвернувся до мене разом зі стільцем і слухав, відкривши рота. Якби він взяв листок і почав занотовувати мої настанови, я не здивувалася би. Але я знаю, що вона закохана у Влада, тому радила хлопцю не дуже розраховувати на взаємність, щоб потім не розчаровуватись. Та кілька цінних порад дала, а потім прогнала на лекції, щоб не прогулював. А сама спостерігала за дощиком за вікном і насолоджувалась смачним какао.

Відчувши легку втому, перенеслася у кімнату та лягла відпочити. Взяла книгу почитати і заснула. Уві сні бабуся говорила до мене, заспокоювала і обіймала. Я нарешті розслабилася і, немов, заснула уві сні.

Смачний аромат їжі розбудив мене. Жанет побачила, що я проснулася і почала вибачатися, що потурбувала.

- Ти посміхалася уві сні, Ліндо. Щось гарне наснилося?

- Не пам’ятаю. Бабуся щось добре казала і це мене заспокоїло. Все налагодиться. Як і коли, не знаю, але я впевнена, що все буде добре.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.