18
Пані Кейт кивнула головою, запрошуючи мене вийти з кафедри і поговорити, щоб ніхто не чув. Ми мовчки вийшли в коридор і, не домовляючись, зайшли у вільну аудиторію, зачинили за собою двері. Кейт не знала, з чого почати, і намагалася мене підготувати до жахливих новин.
- Ми маємо набратися терпіння і все, що відбувається не повинно нас розчаровувати. Розумієш, Ліндо, іноді трапляється так, як не планувалося і ми маємо бути готові...
- Пані Кейт, я зрозуміла, що новини невтішні. Але прошу, без довгих прелюдій. Я готова приймати інформацію, як є.
- Ламара скоріше за все виправдають, - випалила і поглянула на мене, очікуючи, що я знепритомнію або заплачу. Побачивши, що я реагую спокійно, продовжила, - З ночі до тепер я була у поліцейському відділку і просідковувала просування справи. У них є заява Маріелли, яка встигла перед смертю взяти всю провину на себе. Тобто вона яскраво розписала всі злодіяння Патрика, як свої власні і, скоріше за все, її смерть визнають самогубством, а заяву - передсмертним зізнанням…
- Що ж, будемо готові, що ВІН повернеться і почне, чи правильніше висловитися, продовжить свої темні справи. А Маріелла просто щиро його кохала і віддалася повністю своїм почуттям. Вона хотіла його врятувати і це, здається спрацьовує… А що ректор каже? Ви поговорили з ним щодо змін у професорсько-викладацькому складі? Хто проведе засідання в понеділок? Чи потрібно змінювати порядок денний?
- Ні, нічого не змінюй. Ректор залишає Ламара на посаді. Як я зрозуміла, сьогодні Патрик ще проведе в поліції, а в понеділок повертається до роботи. Що ти збираєшся робити далі?
У мене в голові сформувався план дій, проте я його не хотіла озвучувати зараз. Бо я на емоціях і можу помилятися. Але є дещо, на що слідство має звернути увагу. Якщо самі не додумаются, тоді я вже втручатимуся магічно. А зараз я маю щось відповісти, тому спокійно промовила:
- Планую звільнятися і розпочати пошуки свого нареченого. Він зник і я втратила з ним зв’язок. Навіть не знаю, з чого почати. Може порадите щось?
Кейт подумала кілька хвилин і впевнено запропонувала не звільнятися, а бути завжди поруч з Ламаром, щоб контролювати його дії і перешкоджати. Я розповіла, що, по-перше, повернулася Жанет і тепер маю віддати їй це місце, а собі підшукати щось інше. А по-друге, чари Ламара розвіяні і всі, кого він тримав у заручниках, вільні. Ми маємо пильнувати, щоб наш завідувач не нашкодив їм знову. А як це зробити, поки що не знаю. Але обов’язково щось вигадаю.
Взагалі, склалася ситуація відкритого протистояння. Він знає мої наміри, а я поки що не знаю, що замислив ВІН. Можливо буде нічим не прикрита боротьба і, дійсно, я маю бути поруч.
Кейт, коли почула про повернення Жанет, зраділа і спитала, коли вона прийде.
- Вона тут, у лаборантській, щебече з Віолою. Їм є про що погомоніти.
- Пішли до них, я хочу її привітати, - натхненно промовила ї продовжила находу, - Я так скучила за нею…
Ми зайшли до кабінету і Кейт одразу привітала Жанет обіймами, а я запропонували всім випити кави. Заварила, пригостила і всі посідали на стільці. За жвавою розмовою я все одно не могла відволіктися від думок про Влада. Навіть те, що мені не вдалося закрити Патрика, не засмучувало мене. Я ж знаю, що він більше не зможе вбивати людей, відбираючи їхні сили. Але не знаю, як він повернеться на кафедру після того, як його заручники нададуть свідчення.
- Щось я тут забалакалася з вами, а у мене лекція. Маю бігти. Дуже рада тебе бачити, Жанет, - Кейт зробила повітряний поцілунок для нас усіх і вийшла з кабінету.
Дівчата повернулися до мене і у обох у думках було: “Бідолашна Лінда… І як вона тепер буде жити?”. Я посміхнулася і сказала:
- Я ж відчуваю все, що ви думаєте, забули? Не треба мене жаліти, я все виправлю і врятую Влада з Олешком.
- То ти справді Верховна? - чомусь пошепки запитала Віола.
Бачу, що Жанет все розповіла за мене. Це й добре, бо я не маю ані сил, ані бажання щось комусь розповідати, пояснювати.
- Так, Віоло, я з Мороку, проте, щоб здобути титул мені ще доведеться доводити свою могутність. Пройти випробування. А ще повернути довіру до Мороку, бо Ламар зробив так, що люди тепер бояться нас. Все не так просто.
- Ти зможеш, Ліндо, я впевнена, - сказала Віола і посміхнулася.
- Але чари ти розвіяла, може тепер не потрібно нічого доводити, люди вже самі все знають, - припустила Жанет і задумливо поглянула на мене.
- Маю сама перевірити, але зроблю це після того, як знайду Влада.
Потім натякнула, що планую звільнятися і передати обов’язки новій-старій лаборантці, яка повернулася. Але Віола перебила мене і розповіла, що її життя змінюється і, скоріше за все, їй доведеться звільнитися, бо одружується і хоче повністю присвятити себе родині, а робота забирає у неї багато часу. Та й батька доглядати має. Він вже старенький і потребує більше уваги.
Після її слів про одруження я подумала про своє, яке мало би відбутися завтра, але доведеться його відкласти, або й, взагалі, відмінити. Але Віолу я щиро привітала. Вона - чудова і заслуговує на щастя. Дівчата помітили зміну в моєму настрої і перевели тему.
- То як нам краще зробити? Коли писати заяви? - майже в один голос запитали.
- У понеділок маємо засідання. Ламар обов’язково буде, тоді й розберемося. Може ВІН сам нас всіх звільнить, щоб не нагадували йому поразку, а сам відновить своє “царювання”, - відповіла я.
- Але ж магії ВІН вже не має, як поверне свій вплив? - спитала Жанет.
- От, у понеділок і побачимо. Він - паразит, який харчувався чужими силами, а я забрала у нього це вміння, а ще я позбавила його чоловічої сили і ВІН не зможе більше втішатися жіночою близькістю.
- Злющий буде, як сто демонів… - сумно промовила Віола.
- Я не боюся його і вам не раджу. Завчасно не налаштовуйтеся на погане. Дочекаймося його появи, а потім зрозуміємо, як поводитися.
Пролунав дзвоник і я пішла на лекцію. Як би там не було, навчання ніхто не відміняв. Сконцентруватися на словах викладача було нелегко, відволікає вільне місце поруч зі мною і всі думки про коханого. Де він? Чи живий? Може потребує допомоги?
На перерві вийшла на вулицю, щоб трохи подихати свіжим повітрям, набратися сил. Аж раптом мого ліктя торкнувся хтось. Повернулася й побачила Бориса, який хоче щось запитати, але не знає як. Ох ці сором’язливі парубки! Я прочитала його і, зрозумівши, що він хоче, допомогла почати розмову:
- Привіт! Ти когось шукаєш?
- Так, Ліндо. Шукаю дівчину... Ти знаєш її. Вона з іншого курсу, така симпатична. Я бачив вас разом одного дня.
- Меліса?
- Так. Я не зустрічав її ні в універі, ні в гуртожитку вже зо два дні. Ти, часом, не знаєш, де вона? Ви ж знайомі.
- Точно не знаю, здається, поїхала до батьків. Так її сусідка по кімнаті сказала. Мені Меліса не розповідала про свої плани, тому це все, що я знаю.
Борис подякував і пішов собі, а я посміхнулася, відчувши, що цей хлопець закохався. Але маю сумнів, що дівчина відповість на його почуття. Та щоб дізнатися це, маємо спочатку її знайти.
Відвідавши всі лекції, що були за розкладом, я повернулася на роботу. Зайшла до кабінету і побачила своїх дівчат у задумливому стані. Видно, що вони чекали на мене. Тому я, не дочекавшись, коли вони заговорять, сама почала розмову.
- Що ви хочете знати?
- А як ти зняла чари з Ламара? - випалила заготовлене питання Віола, - Можеш розказати?
Мені довелося розказати, як я потрапила до нього у ліжко і як викрутилася з неприємної ситуації. Дівчата слухали мене мовчки, та я відчувала, що питань у них було все більше й більше. Я відповідала на всі. Так, було неприємно згадувати ту ніч, проте я вже не переживала її емоційно.
Ми досиділи вже до вечора, поки пан Стеф не нагадав нам про час, що варто вже йти додому й відпочивати. Ми почали збиратися, але Віола зупинила нас:
- Ліндо, вибач, але маю ще одне питання, останнє. Можна? Ти не втомилася?
- Ні, я в нормі. Питай, що хотіла.
- Ти володієш умінням регенерувати? Тобто сама зцілюєш себе?
- Ні, я не перейняла цей дар від матері.
- Але ти могла померти від поранення ножем. Шкода, що Олешко тебе вдарив, але він вміє цілити, це всі знають.
Я наче прокинулася від сну. Як можна було забути про таке? Дійсно, у мене ж навіть шраму не залишилось.
- Не знаю, дівчата, - розгублено промовила і рукою торкнулася того місця, - Взагалі, у мене чудове самопочуття… Наче й не було нічого.
Жанет дивилася на мене і хитро посміхалася. Потім підійшла до мене і обійняла, немов вітає з днем народження. Це розчулило мене. А вона мені на вушко прошепотіла:
- Такі сили є у Влада… Раджу звернутися до цілительки, вона огляне тебе.
- Що ви там шепочете? Що за секрети? - Віола запитала з цікавістю.
- Ніяких секретів, люба моя подруго, але давайте вже йти додому, - спантеличено відповіла, а в голові прийшло усвідомлення щойно почутого і я посміхнулася.
Обов’язково скористаюся порадою. Дійсно, мої емоції, мої сили, моє самопочуття змінилося. Навіть ця нудота, яка час від часу переслідує мене…
Ми, нарешті вийшли з кабінету, Віола зачинила двері і здала ключ пану Стефу, який посміхнувся, поглянувши на мене і я відчула таке тепло від нього. Він начебто благословив мене, як люблячий дідусь. Може він має якісь специфічні сили і щось знає. Я посміхнулася у відповідь і подякувала, а він ментально сказав: “Бережи себе, дитино”.
На вулиці вже темно і прохолодно. Ми з Жанет пішли додому, але ця квартира вже не є моїм домом, бо там немає його, мого коханого. Я прийняла рішення і ми маємо переїхати сьогодні до гуртожитку, бо залишатися у цій квартирі вже не можу. Без нього я там почуваюся самотньою, покинутою, знищеною.
- Ліндо, - Жанет заговорила після довгого мовчання, - Подумай ще раз, може не варто. А якщо він повернеться, а тебе там не має?
- Він не пам’ятає мене! - стрималася, щоб не перейти на крик, - Якщо він повернеться, то знайде двох незнайомих дівчат у квартирі, яку винайняв на рік. Тому не умовляй мене.
- Гаразд. Вибач, хотіла як краще.
Зібралися ми швидко та поприбирали. Речей у нас було небагато, та ми все одно перемістилися в гуртожиток, по-перше, щоб не нести валізи в руках, а по-друге, Жанет не може поки що тут жити, бо офіційно вона не має відношення до університету. Коли влаштується на роботу, тоді отримає окрему кімнату, а поки що поживе у мене. Тому й заходити їй у приміщення гуртожитку не варто. А я мала показатися, тому перенеслася до парку і, трохи прогулявшись, зайшла до гуртожитку, привітавшись з комендантом.
Ми приготували вечерю. Точніше сказати, Жанет все робила, а я навіть не встигала за нею, тому просто сіла на стілець і споглядала, як завзято вона поралася на кухні, бо дуже скучила за цією роботою. Смачно повечеряли й постелилися. Моя подруга відразу вляглася і засопіла, а до мене сон не приходив. Її сьогоднішнє припущення щодо мого стану розбудили надію в серці, а ще й слова Маври про те, що я вже не сама… Впевнена, вона мала на увазі не чоловіка, що поруч зі мною, а нашу з ним дитину.
Ніяк не могла заснути і надумала собі, що маю понишпорити у кімнаті Влада. Так, він там давно не з’являвся, проте, можливо, я знайду щось, що допоможе мені шукати його. Тихенько встала з ліжка і перемістилася до нього в кімнату. Що шукати й де, я не уявляю, але маю діяти. Не можу просто втрачати час. Заглянула в шафу, під ліжко, на кухні і, навіть, в туалеті, але нічого особливого не побачила. Та здаватися не збиралася.
Заплющила очі і звернулася до своїх темних сил за допомогою, щоб отримати хоча б натяк якийсь, бодай щось…Зробила глибокий вдих видих і розплющила очі. Першим, на що я звернула увагу, була книга на столі. Я швидко підійшла й схопила її, розгорнула й перевернула, продуваючи сторінки. На стіл опустився невеликий лист паперу. Записка!!!
Відклала книгу, обережно взяла листочок і розгорнула:
“Кохана моя, Ліндо! Я не знаю, що трапиться далі, але передчуття тривожні, тому ти маєш знайти скриню. Вона тут, у цій кімнаті, просто прочитай закляття, яке у тебе в записнику, щоб знайти втрачене. Я кохаю тебе.”
Раптом я згадала, що він натякав колись на те, що необхідно навідуватися у гуртожиток, перевіряти кімнати. Що залишив там щось для нас, щось, що може знадобитися пізніше. Закляття зі свого записника я знаю напам’ять, тому, не гаючи часу, прочитала і побачила примарне мерехтіння блакитного сяйва під ліжком. Дивно, ще хвилину тому там нічого не було. От хитрун, а обіцяв же не використовувати мою магію. Хоча це закляття не має побічної дії, але все одно посварю, коли повернеться.
Дістала скриню і відчинила. Добре, що хоч ключа не додумався сховати десь, в іншому місці. Скриня була наповнена грошима і зверху знову записка: “Це нам на перший час. Якщо зі мною щось трапиться, я хочу, щоб ти використала ці гроші на своє майбутнє. Пам’ятаєш, ти хотіла відремонтувати маєток бабусі?”
Звичайно ж я все пам’ятаю, але забирати гроші було якось незручно. Тому я закрила скриню, заховала назад, під ліжко і прочитала закляття, щоб ніхто її не бачив. Потім вигадаю, що з цим робити. Я знаю, що ці гроші він збирав зі своїх гонорарів, які отримував за перемоги у боях, намагався забезпечити нам майбутнє. Я йому вдячна за це. Але шукала я інше, бо мені потрібно його знайти, навіть, якщо він мене не згадає. Повернулася у свою кімнату, я вляглася в ліжко і, поринувши у свої думки, непомітно заснула.
Зранку прокинулася, а на столі вже чекає сніданок і кава парує. Я привіталася і підійшла до столу, позіхачи сіла й поглянула на жваву дівчину, яка перевершила сама себе. І коли вона встигла все це приготувати? Я потяглася за кавою, а Жанет прудко вихопила чашку і сказала тоном нудної мамці:
- Ця кава мені! Тобі не можна, я заварила какао. Сподіваюсь ти любиш таке.
- Люблю. Дякую, подружко. І що б я робила без тебе?
- Думаю, ти жила би безтурботно і щасливо, - засміялася Жанет, - Які плани на вихідні?
- Зараз хочу сходити до муніципалітету, щоб скасувати заяву на одруження.
- Не варто, - сумно відповіла, - Якщо бажаючи не явилися, заява анулюється автоматично. Повір, я теж через таке пройшла.
- Сумувати не будемо. Пропоную просидіти вдома і ласувати те, що ти наготувала.
- Так, а ще треба обговорити, як будемо діяти у понеділок, - з помітною тривогою промовила Жанет і відкусила сирник, замастившись сметаною.
- Все буде добре, не переживай. Я буду поруч і ВІН нікому не нашкодить… - сказала і відчула, що маю бігти до туалету... Ця ранкова нудота...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!