8

Ранок почався добре. Мене розбудив аромат кави, я швиденько прийняла душ і спустилася у вітальню. На мене вже чекали Влад з Жанет, кава та ціла гора сирників. Жанет сьогодні виглядає значно краще. Сон пішов їй на користь. Влад швидко поснідав, запив кавою і пішов збиратися, а ми продовжували смакувати.

- Кохана, я пішов, - чмокнув мене у щоку, - Можливо буду дуже пізно, отже, не чекай, лягай спати.

- Ти бережи себе. Пам’ятай, що я хвилююсь! Успішного змагання і легкої перемоги.

Провела його, поприбирала в квартирі і сіла перечитати статтю, яку завтра понесу Ламару. Хвилююся, як все пройде. Йому ж не стаття потрібна.

Досиділа до пізнього вечора. Перечитала, здається, мільйон разів. Якби Жанет, яка спустилася у вітальню, не заговорила до мене, я так і сиділа би над тими паперами.

- Як справи, Ліндо? - тихо спитала мене Жанет.

- Нормально. Завтра у мене важкий день, тому трохи нервуюся. Давай я тебе погодую. Ти вибач, що залишила тебе саму на цілий день.

- Я все одно спала, тому добре, що ти в тиші готувалася до здачі статті.

За вечерею Жанет розповідала, як сама колись писала наукові статті і як важко було здавати їх завідувачу. Він завжди знаходив якісь помилки, виправляв, примушував переробляти і переписувати. Ще й кричав, якщо вона намагалася відстояти свою точку зору.

- Я не боюся його. Ламар не зашкодить мені. Але ти, Олешко і всі інші, хто підпав під його чари - у небезпеці. Ще й Влад ризикує...

- Ти закінчила писати особливе закляття? - з надією запитала Жанет.

- На жаль, ні. Та я працюю над цим.

- Я можу якось допомогти тобі?

- Дякую, люба, можливо, я звернуся до тебе. А зараз пішли спати. Завтра важкий день.

Я лягла в ліжко, а сон ніяк не приходив. Хвилююсь за Влада. Хвилююсь за завтрашній день. Сподіваюсь, все пройде чудово. Заплющила очі і задрімала. В темряві чую чиєсь важке дихання. Намагаюся розгледіти, що попереду. Створила вогник і направила його поперед себе. Бачу, блакитноокий прикутий до стіни. Весь побитий, ледь дихає і кличе мене…

- Кохана… Я тут…

Легкий поцілунок розбудив мене і я побачила Влада. Цілий і неушкоджений. Я різко обійняла його за шию і заплакала.

- Не плач, я ж прийшов. Все, все, заспокойся, - погладив по голові і поцілував, - Знову щось наснилося?

- Цей жахливий сон. Там ти ледь живий і кличеш мене, а я не можу до тебе дістатися. Темно й холодно. І я…

- Добре, добре, все позаду. Я вже поруч, не плач.

- Ти голодний? Там є вечеря, давай розігрію, - подивилася на нього червоними від сліз очима.

- Я вже поїв, не хвилюйся. Дякую, кохана. Спробуй поспати…

Влад обійняв мене, я заспокоїлась і заснула. Більше нічого не снилося.

До універу я пішла сама, залишила Влада спати. У нас друга пара сьогодні, тому він має час відновитися. А я на восьму годину маю бути. Як завжди, зайшла до канцелярії, забрала кореспонденцію і побігла на кафедру.

Віола вже була на своєму місці і, навіть, заварила нам каву. Ми зрозуміли, якщо хтось із нас затримується, ми готуємо каву на двох, так Ламар думає, що ми обидві на роботі. Допоки це спрацьовує, будемо так робити. Щойно я зайшла, поклала свої папери на стіл, як зайшов завідувач. Спокійно привітався і покликав до себе Віолу. Вона схопила записник і пішла.

Хтось постукав і відчинив двері. Заглянула жінка похилого віку і, перепросивши, зайшла. Привіталася і представила себе. По тону її голосу, я зрозуміла, що вона - працівник бібліотеки. Вони розмовляють особливо, дуже тихо й спокійно. Виявляється, попередня лаборант, тобто моя Жанет, не зробила звіт за минулий рік, тому я мала його закінчити і подати. Жінка подала мені папери, які необхідно обробити і скласти той бібліотечний звіт.

Я розклала перед собою папери за хронологією, щоб зручніше було заносити дані до звіту.

Зайшла Віола і проричала:

- Він все-таки взяв на роботу нового викладача. Вона скоро прийде і ми з тобою маємо рознести її дисципліни у розклад. Тобто посунути своїх викладачів, щоб втулити нову.

- Ти чого так нервуєш? Все зробимо. У мене ось, звіт намалювався! - показала стопку паперів.

- Жанет робила за минулий рік. Варвара що, загубила його?

- Ні, сказала, що не було здано.

Віола посунула мій стілець, разом зі мною і почала перевіряти всі шухляди в столі. Вона була впевнена, що звіт існує, просто чомусь не зданий. Припускаю, що Жанет просто не встигла. Віола дістала велику теку і почала перебирати папери. Пояснила, що це копії всіх документів кафедри, які робила Жанет. І порадила мені робити так само.

Переможно дістала два документа і крикнула:

- Я ж казала, що він є! - подала мені і показала, як я маю поскладати папери для бібліотеки.

- Доброго ранку! - прогреміло біля дверей.

Я визирнула з-за спини Віоли і побачила Патрика. Привіталася. Віола мовчки сіла на своє місце і розвернула перед собою розклад, який виглядає, як простирадло..

- Чекаю на кореспонденцію та заразом тези до Вашої статті, пані Ліндо, - наче бризнув ядом, а не сказав.

Вийшов і грюкнув дверима. Я розклала за алфавітом листи, окремо, в теку поклала тези і статтю, та вийшла з лаборантської. В коридорі було пусто. Почалася пара, тому й стояла тиша. Я трохи постояла, почекала Влада, але він не прийшов. Ну добре, піду, бо вже затрималася, це може роздратувати й так розлюченого завідувача. Прочинила двері й зайшла до кабінету. Він чекав на мене, стоячи перед своїм столом. Я підійшла і подала теку йому. Він не прийняв, а поглядом показав, щоб я поклала на стіл.

Проходячи повз нього, я відчула аромат його парфуму. Добре, що я захищена від цих чар. Ламар затримав мене, обійнявши за талію, та прижав до себе. Як це набридло... Я сховала свій недовольний погляд, усміхнулася і сказала:

- Багато роботи. Можу йти?

А хотіла сказати: “прибери свої руки, бо розтрощу кісточки і залишишся калікою на все життя, покидьок”. Але посміхнулася, бо відчула, що Влад десь поруч і це додало мені впевненості.

- Так, можете йти, - поволі відпустив мене, - Сьогодні прийде нова викладачка, тому вам з Віолою завдання: розповісти тонкощі роботи і познайомити з іншими викладачами. Це її перший досвід викладання, тому віднесіться до неї з розумінням. До речі, ви знайомі. Це…

- Маріелла? - перебила його, щоб скоріше вже закінчити розмову.

- Так, це вона. А я прочитаю Ваші тези і потім покличу.

Я кивнула і направилася до виходу, а він все ніяк не міг угомонитися:

- Розклад щоб був готовий через годину. Наполегливо прошу це зробити.

- У мене заняття сьогодні, пане Ламар…

- Я звільняю Вас від занять на сьогодні. Конспекти лекцій візьмете у викладачів, я їх попереджу.

Взагалі-то у мене з викладачами добрі стосунки і вони поділяться зі мною конспектами і без його попереджень. Я вийшла і одразу потрапила в обійми блакитноокого. Він поцілував мене і вибачився, що запізнився. Я заспокоїла його, мовляв, все нормально. Він взяв статтю на вичитку, тому найцікавіше попереду.

- Владе! Ти ж навіть не сказав про результати бою. Тільки не кажи, що програв. Ніколи не повірю!

- Я переміг, люба. Вибач, не сказав, бо хотів, щоб ти поспала. Ти була спантеличена після того страшного сну. Відсвяткуємо сьогодні?

- Із задоволенням! А зараз, вибач, мушу працювати. На парах мене сьогодні не буде, не хвилюйся, завал на роботі. Пиши вправно конспекти, бо я буду їх переписувати.

Влад чмокнув мене і пішов до кав’ярні, бо вдома не встиг поснідати, а я зайшла до лаборантської. Відразу порадувала Віолу, що я сьогодні цілий день працюю з нею, отже, зробимо все швиденько. Хвилин через двадцять прийшла Маріелла. Я одразу запросила її на кафедру, показала, який стіл вона може зайняти. Принесла їй теки з навчальними матеріалами по її дисциплінах. Розповіла, як вона має все складати після використання, щоб не було плутанини. Невдовзі пролунав дзвоник і на кафедру почали заходити викладачі. Я познайомила їх з новенькою і запросила її потім зайти до нас з Віолою.

- Як там обстановка? - перше, що запитала Віола, коли я зайшла.

- Нормально. Тільки Доріс дуже недовольна. Це видно з її поведінки.

- Вона образила Маріеллу? - пошепки запитала.

- Ні, але, гадаю, що скоро щось таке трапиться. То не наша справа, отже й обговорювати це ми не будемо. Добре?

- Маєш рацію, тут і стіни все чують…

Мені просто треба дописати особливе закляття, та розчаклувати всіх. Але як тільки починаю римувати, щось іде не так, як треба. Та нічого, я з цим впораюся. Ми сіли за розклад. Поки Віола кляла все на світі за те, що вже втретє ми це робимо, а навчальний рік тільки-но розпочався, я олівчиком нанесла стрілочки, що куди можна переставити, щоб якось втулити Маріеллу в навчальний процес.

Тут мені наче блискавкою в голову прийшла ідея. Річ у тім, що дисципліни, які Ламар віддав новенькій, були закріплені за зниклим Кирюликом, отже, й переписувати майже нічого не треба. Я підвелася, підійшла до шафи, куди складаються відпрацьовані документи, знайшла самий перший розклад і подала Віолі, мовляв, дивись, тут просто прізвище змінюємо і все!

Віола трохи не затанцювала. Поцілувала мене і сказала, що я - геній! Як вона сама до цього не додумалася? Я, жартома, сказала, що менше було причитати і страждати від завалу на роботі, а просто спокійно подумати. Ми швиденько переробили розклад і я пішла до завідувача, щоб він затвердив цей варіант. Торкнулася двері його кабінету, щоб відчинити, як вони прочинились самі і на мене буквально налетіла Меліса. Я навіть не встигла второпати, що трапилося, як вона защебетала:

- Ліндо! Вітаю! Як справи? А ти тут працюєш?

- Привіт. Так, і працюю, і навчаюсь на цій кафедрі. А тебе чим заманили на цей поверх? Ти ж на кафедрі цілительної справи, здається, навчаєшся.

- Так, але мала здати домашню роботу пану Ламару, бо на парі не встигла.

У мене в голові пролетів ураган запитань. Які домашки з бойової магії? Взагалі, які домашки на початку навчального року? Я знаю навчальні плани, зараз йде два тижні начитка, а вже потім - домашки, заліки, семінари тощо. І що за питання, чи я тут працюю? Вона має знати про це. Дивна вона. І з чого вона так щебече, наче ми з нею найліпші подружки? З якого це дива? Ще вчора вона хотіла мене знищити, а сьогодні вся така люб’язна.

- Потім поговоримо, спізнююсь на пару! - прочирикала й побігла.

Якби вона мене ще в щічку чмокнула, я не здивувалась би. Загадково вона якось змінилася. З цими думками я зайшла до завідувача, перепросила і подала йому розклад. Він продивився, мовчки поставив свій підпис і сказав, що можна вивішувати в коридорі.

Я пішла до виходу, але він мене зупинив. Сказав, що прочитав тези і здивувався, що вже і стаття готова. Навіть похвалив за оперативність. Стаття йому сподобалась, тому він зробив деякі поправки і віддасть сам на друк до наукового журналу нашого університету. Не забув нагадати мені, що я погодилась на співавторство, тому подальшою долею моєї статті займеться він сам.

Я запитала, чи можна переглянути поправки, які він вніс. На що він відповів, що побачу вже у друкованому виданні. Я потребувала, щоб він дав мені статтю з поправками, бо я маю знати, що я там написала не так, як треба.

- Не хвилюйтеся, пані Ліндо. Я вніс маленький допис щодо заклять і зілля проти побічних ефектів магічного впливу.

- Про закляття я згадувала неодноразово, а щодо зілля, я можу поспорити з Вами. Рецепт зілля треба обирати дуже обережно, особливо, якщо невідомо, яку саме магію використовували. Тому про це не писала. Це недоцільно.

- Отже, яке саме закляття використовувати, Ви знаєте?

- Так. А от зілля, повторюю, це - недоцільно, бо можна нашкодити так, що потім й не врятувати піддослідного. Тому не добавляйте у мій текст недостовірну інформацію. Це непрофесійно.

Він посміхнувся моїй рішучості і погодився. Але щось його зачепило в моїх словах і він запросив мене присісти на хвилинку. Я повільно сіла на стілець і подивилася йому прямо в очі.

- Чому Ви не вписали текст закляття, яке, на Вашу думку, є дієвим?

- Це мої особисті доробки і я не готова ділитися ними за просто так. Якщо Ви уважно читали, там є натяки, на що необхідно звертати увагу при створенні таких заклять. Це все, що я можу надати загалу.

- А Ви самі пробували чаклувати так, як викладено у Вашій статті?

- Так. Саме тому я впевнено можу сказати, що це працює так, як там вказано. Єдиним можливим побічним ефектом є втрата пам’яті, але цим можна знехтувати, бо, як на фізичний, так і на емоційний стан, втрата короткострокової пам’яті не впливає.

Я розумію, що він хоче спитати, тобто, чекає, що я промовлюсь про Бориса. Але мене так просто не зачепити. Та я ще не готова вступати з ним у відкриту боротьбу, тому й тримаю оборону.

- Дайте мені мою статтю, - різко промовила й простягла до нього руку, долонею вверх, - Будь ласка.

Він посміхнувся доволі дивною посмішкою, на кшталт, добре, відьмо, цей бій ти виграла, але найцікавіше попереду, і поклав мені на руку мої папери. Я взяла червоний олівець з його столу і закреслила те, що вважала за потрібне. Тобто те, що він додав. Він оцінюючи подивився на мене, взяв покреслені листи паперу, передивився і промовав:

- Ви вразили мене своєю впертістю, тому, гаразд, цю статтю ми надрукуємо у тому варіанті, в якому Ви її подали. Надалі будьте більш поступливою.

Я посміхнулася і, вставши зі стільця, пішла до виходу. Але він все ще ніяк не міг заспокоїтися і спитав, чого я, з такими цінними знаннями й уміннями, пішла навчатися до бойовиків. Краще було навчатися на курсі чаклунства й мистецтва заклинань. У мене нудота підійшла до горла, бо, насправді, мені гидко усвідомлювати, що тут я через те, що захоплювалася ним і його працями. Я проковтнула огиду, розвернулася і сказала, що чари у мене в крові і володію я ними пречудово, а бойове мистецтво треба вдосконалювати, щоб мати різносторонні вміння практикувати і викладати, бо плани у мене великі. З легким серцем вийшла з кабінету й подумала: так, можливо колись, я стану Верховною, і тому маю володіти всіма прикладними мистецтвами. А особливо - мистецтвом бойової магії. Але про це я йому, звісно ж, не сказала.

У лаборантській вже сиділа Маріелла і спілкувалася з Віолою. Побачивши мене, посміхнулася і запитала, чого я так надовго затрималась, чи, може, там проблеми з розкладом. Я передала Віолі розклад, щоб вона його причепила на стіні, а сама посміхнулася, подумавши, що якось дивно вона це запитала. Невже ревнує? Ні, тільки не це!

- Обговорювали мою статтю, от і затрималась. Чай будете? - посміхнулася і поставила нагріти воду.

- Давай на “ти”? - несподівано запропонувала Маріелла.

- Давай, - не розгубилася я, - То ти будеш чай? Чи каву?

- Давай те, що й ви будете.

Я заварила три кави, подала Маріеллі її стакан, натякнувши, що вона може принести свою чашку. А каву для Віоли поставила їй на стіл. І тут Маріелла каже:

- Тепер зрозуміло, які у тебе справи з Патриком. Ви пишете статтю. Бо вчора я заглянула в його записи і помітила там твоє ім’я. Мабуть, якась відомість… Але виглядало це як заговір. Чи заклинання, - не надаючи своїм словам важливості, Маріелла сіла на стілець і зробила ковток гарячого напою.

У мене трохи кава не випала з рук. Що за маячня? Який ще заговір? Я зробила спокійний вигляд обличчя і, сівши поруч з нею спитала, чи бачила вона ще щось. Що там було написано? Пояснила це своїм хвилюванням щодо статті. Може він її забракував і не буде друкувати. Але вона сказала, що нічого більше не помітила, бо ВІН накрив текст рукою і вона не встигла нічого розгледіти.

Після дзвоника в лаборантську заглянув Влад і я познайомила його з новою викладачкою. Представила Влада, як свого нареченого. Най буде впевнена, що я не претендую на Патрика, якщо вона щось там собі навигадувала. Бо я впевнена, у неї з ним щось є. Де ж іще вона могла бачити його записи вчора, в неділю, як не у нього вдома?

Я вийшла з Владом в коридор і сказала, що необхідно поговорити, але не тут. Щось дивне відбувається навколо. Стає небезпечно і я це відчуваю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.