17

Я підійшла до місця, на якому востаннє бачила блакитноокого, направила світло і обдивилася. Сподівалася, хоча б розколотий браслет знайти. Хотіла забрати на згадку, але і цього мені не вдалося. Браслет вже хтось забрав. Розчаровано вдихнула, обперлася об стіну і, мабуть від почуттів, запаморочилося в голові. Хотілося кричати від розпачу, плакати від безпорадності. Я перестала відчувати його відучора. Навіть не знаю, чи живий він чи ні… Якби ж я його побачила, то змогла б ідентифікувати, що то за магія, і врятувала би наші стосунки. Хоча які можуть бути стосунки після того, що сьогодні сталося.

Як же мені хотілося розтрощити тут все. Я навіть темряву пустила, але стрималась, бо нічого доброго з цього не буде. Зібрала свої думки докупи і пішла по клубу, шукати бодай щось, що допоможе мені знайти мого Влада. Першим ділом направилася до кімнати з табличкою “Стороннім вхід заборонено” і, посмикавши зачинені двері, просто перемістилася всередину. Чоловіча роздягальня, в якій багато залізних шафок і душова кімната. Почала перевіряти кожну шафу, з гуркотом зачиняючи дверцята, поки не знайшла спортивну сумку Влада.

Вивалила на лавку вміст сумки та почала перебирати. Рушник, чисті шкарпетки, труси, майка, бутилка води. Все… Всілася поруч з його речами і сльози покотилися з очей. Цього разу я їх вже не стримувала. Але легше не стало. Гнів накрив мене і я випустила темні сили, бо вони почали вже душити мене. З мене наче вибухнуло невидимою хвилею і рознесло по кімнаті всі речі блакитноокого, а з грудей вирвався крик, який мене саму трохи не оглушив.

Після виливу емоцій мені стало легше. Я встала, та почала складати речі назад, до сумки. Підняла рушник і на підлогу щось впало. Повернулася і побачила невеличку коробочку білого кольору. Відкинула рушник та підняла коробочку, відразу ж відчинила й заклякла. Обручки. Наші обручки з написом “Навіки разом”. Серце вистрибувало з грудей, але я закрила та поклала назад у сумку, разом з усіма речами, які щойно розкидала. Післязавтра мало бути наше одруження. Але навряд чи воно відбудеться...

Як божевільна, почала заходити в усі кімнати, які були відчинені. А у зачинені - переміщувалася. Шукала не знаю що, але, зрозумівши, що нічого тут для мене немає, пішла коридором до виходу. Раптом в одному кабінеті відчула чиюсь присутність. Не стукаючи, відчинила двері й увійшла. За столом, закривши обличчя руками, сидів Грек, а поруч, на столі стояла бутилка віскі й стакан.

- Хто Ви така і що тут робите? - стомлено запитав, підіймаючи на мене погляд.

- Я шукаю ваших бійців. Влада з Олешком. Де вони?

- Не знаю, - відповів і налив собі пийла.

- Що означає “не знаю”? - закричала на нього.

- Пані, йшли б Ви звідси…

Я підійшла ближче і видрала з його руки стакан, трохи не розливши віскі. Його це трохи привело до тями і він пригрозив, якщо зараз же не зникну, йому доведеться застосувати силу. Я наклонилася до нього майже впритул і вивільнила темряву в очах, подивившись на нього, загарчала:

- Раджу відповідати, пане, куди Ви поділи своїх найкращих бійців, бо силу застосую Я!

Грек перелякався та змінив тон і вираз обличчя. Ледь вимовив, заїкаючись:

- Правда, я не знаю, куди вони поділися. Поліції я те ж саме сказав, - подивився на мене червоними, від випитого алкоголю, очима.

Я віддала йому стакан, мовчки вийшла з кімнати та попленталась до виходу. Опинившись на вулиці, зрозуміла, що скоро світанок, тому маю швидко відвідати ще кілька місць та ще й на роботу встигнути. Хоча на роботу можна трохи спізнитися. Ніхто не лаятиме.

Сконцентрувалася на школі бойових мистецтв і перенеслася туди, прямісінько до тих загадкових дверей, про які згадував Влад. Двері були відчинені і я, не гаючи часу, зайшла у невеличке приміщення. Попри те, що тут нікого не було, я відчула магічний слід. Виразний і моторошний слід, який, без додаткових зусиль показав мені, що тут нещодавно відбулося. Та й прочинені клітки вказували на те, що ті, хто тут був, звільнилися. Радість від того, що всі живі, повернула мене до життя. Все ж таки не дарма я пережила ті знущання.

Мій емоційний стан повернувся до норми і я не перевіряла кімнати, а просто, завдяки своїй темряві, просканувала будівлю і не відчула нікого. Ані живого, ані мертвого. Тому залишатися тут не було жодної причини і я відразу перенеслася до гуртожитку, до кімнати блакитноокого. Тут, як завжди, порядок і чистота. Немає навіть і сліду його перебування і вже давно.

-- Де ж ти, коханий? - прошепотіла і опинилася у своїй кімнаті.

Тут також пусто. Ну, як казав один з викладачів: “Відсутність бажаного результату - це також результат, який спонукає до подальших досліджень”. Отже, я тихенько вийшла в коридор і пішла до кімнати Меліси. Біля дверей я прислухалась і відчула тільки одну дівчину, яка мирно спала, але це не та, кого шукаю.

Спіймала себе на думці, що розірвала би ту дівку, якби знайшла її зараз. Зробила глибокий вдих і заспокоїла свій гнів. Меліса, якщо розібратися, не винна. Вона підпала під чари Патрика. А її почуття до Влада підсилили дію чар і вона, бажаючи бути з ним, накоїла лиха.

Що ж… Блакитноокого ніде немає, а я втомлена і знервована. Отже, найправильніше буде повернутися додому і відпочити. У нашій квартирі я відчула самотність і холод, аж у грудях стисло. Без нього тут пусто. Я попленталася на кухню, вхопила печиво зі столу і завалилася на диван у вітальні. У спальню заходити я не готова. Там повітря пропитане його коханням, а я не маю сил це витримувати.

Заплющила очі і звернулася до темряви з проханням, показати мені уві сні, бодай, якусь підказку, де шукати свого нареченого. Непомітно для самої себе, я провалилася у сон, немов хтось клацнув на вимикач і виключив мою свідомість.

Відчула присутність Маври. Я не бачу її, тільки відчуваю потужну любов і підтримку. Невидимими обіймамі вона зігріває мене і гладить по голові. Сльози покатилися з очей. Це були сльози вдячності, а не слабкості, бо я вже не та, що була раніше. Сьогоднішня ніч змінила мене, перетворивши на войовничу, жорстку і сильну жінку, на таку, якою має бути Верховна. Втрата коханого спочатку вибила опору з-під ніг, але, разом з тим, загартувала і зміцнила.

- Ти знайдеш його. Він живий, - бабусин лагідний голос заспокоював і надавав упевненості, - Коли знайдеш, не силуй, бо він не впізнає тебе. Дай йому час. Дай собі час. Якщо ваші почуття були щирі дотепер, чари розвіяться. Не втручайся, не поспішай і не гнівайся, бо твій гнів може знищити все на своєму шляху.

Я посміхаюся уві сні і розчиняюся у бабусиній турботі. А вона продовжує:

- Твоя боротьба з лихим не закінчилася. Ще доведеться позмагатися. Тепер подумай двічі, і зроби правильний вибір, яким би важким цей вибір не був. Ти сильна і справедлива, тому тримайся свого походження і дій так, як підкаже гаряче серце, а не холодний розум. Ти вже не сама. Бережи себе, дитино моя, - промовила і зникла, залишивши на самоті.

Я повністю розслабилася і відпустила бабусю, подякувавши за підтримку. Вона пішла, залишивши тепло, яким накрила мене, як ковдрою, щоб я виспалася й набралася сил.

Розплющила очі від звуку, який доноситься з кухні. Здається, хтось готує сніданок. Подумала спочатку, що це гра моєї уяви, але запах тостів з сиром не може бути уявним. Потягнувшись, почала підводитися, і, підключивши магію, впевнилася, що на кухні хтось є. Від щастя підстрибнула, бо подумала, що це Влад повернувся, але темрява зупинила мої радощі і повідомила, що там, на кухні, жінка. Відразу не змогла ідентифікувати, хто це, але енергія від неї йде добра.

Поволі зайшла на кухню і заклякла. До мене спиною стояла темноволоса дівчина з довгою косою, у моєму домашньому халаті і, наспівуючи собі щось під носа, варила каву.

- Ти хто? - різко запитала, що в дівчини випала ложка з руки і вона підстрибнула на місці від моєї несподіваної появи.

Вона повільно нахилилася, підняла ложку і прибрала з плити каву, яка вже закипіла. Повернулася до мене і щиро посміхнулася, дивлячись на мене великими очима так, наче вона рідна мені, і ми не бачилися половину життя. Я подивилася в її очі. Такі знайомі і щирі. Я знаю ці очі. Я знаю…

- Жанет? - прошепотіла я, - Це ти?

У відповідь вона підійшла до мене і обійняла.

- Дякую, Ліндо, що врятувала мене й інших. Впевнена, що то саме ти зробила, бо більше нікому. Я чекала на тебе там, але ти не з’явилася і нас всіх вивели поліцейські та доставили до лікарні на огляд. Потім допрос. Як тільки я звільнилася, одразу прийшла сюди, бо іншого місця не маю.

- Як ти потрапила всередину?

- Двері, на щастя, були відчинені. Ти перестала бути обережною, подруго! Не можна так!

- Мабуть, то все моя втома. Дякую, що ти тут! Я така щаслива тебе бачити! Як інші? Всі здорові?

- Давай снідати. Я сьогодні приготувала сніданок уперше за довгий час. Якщо не смачно, не гнівайся. Сідай вже, я зараз все тобі розповім, - поставила тарілки з тостами, налила каву і сіла поруч.

Сніданок був смачний. Я усвідомила, нарешті, що голодна. До мене повернулися почуття і я знову ожила і можу відчувати. Захоплено роздивлялася Жанет, яка за хрустом тосту розповіла мені миті свого пробудження.

Розбудив нестерпний головний біль, який миттєво змінився спазмом у м’язах. Шкіра палала, змінюючи пташине тіло. Відчула, як зсередини розпирає і витягує крила, перетворюючи на руки. Тіло збільшується. Клітка прочинилася і якась сила викинула дівчину звідти і залишила на холодній підлозі мерзнути. Сховатися від холоду не можна. Кругом темно і чути стогін інших, які також трансформуються в людей.

Невідомо, як довго це відбувалося, але відчуття вічного холоду подовжило час нестерпного очікування. Раптом почулися кроки за дверима і хтось наважився покликати на допомогу, але від слабкості, голос був ледь чутний. Та все одно, двері відчинилися і світлом обпалило очі. Хтось, навіть, закричав від несподіваного болю.

Зайшли чоловіки у поліцейській формі, оглянули приміщення і пустили цілителів. Добре, що принесли ковдри, бо споглядати на оголених викладачів - та ще забава. Та й самій було некомфортно від того, що гола.

Потім всіх повезли у лікарню та оглянули, зафіксувавши довготривалий магічний вплив. Дали випити зміцнюючого зілля та запросили дати свідчення в поліцію. Дехто залишився у лікарні, бо не мали сил дістатися додому.

- Вибач за халат, що взяла, не питаючи. Ти спала… - потім повернула головою у різні боки і спитала, немов їй щойно прийшло одкровення, - А де Влад?

- Він зник разом з Олешком сьогодні вночі, після боїв. Але вони живі. Просто зараз не можу їх відчути і знайти…

- А як же ваше весілля? - сумно запитала Жанет.

- Весілля не буде...

Новина, що Олешко живий подарувала Жаклін надію, що вона зустрінеться з коханим. Вона трохи не заплескала в долоні. Але потім знову засумувала. В її думках я відчула багато запитань про майбутнє. Що робити? Як жити далі, коли життя майже зруйноване тими лихими чарами. Я торкнулася її руки, щоб перевести увагу і спробувала заспокоїти.

- Для початку ти понишпориш у моїй шафі і вибереш одяг для себе, а потім ми щось докупимо. Про гроші не турбуйся, ти відновиш свою посаду на кафедрі, - вона підняла очі і запитально поглянула на мене, - А я звільнюся. Ця посада - твоя і ти маєш повертатися до свого звичного життя.

Допивши каву, я підвелася і пішла на другий поверх, щоб переодягнутися і привести себе до ладу. Зайшла до спальні, поглянула на наше ліжко і засумувала. Але миттю переключилася і, взявши себе в руки, пішла помитися. Вийшла з ванної і побачила Жанет, яка вивалила одяг на ліжко і почала перебирати. Зібравшись, ми обидві пішли на кафедру.

Жанет турбувала її поява там. Що і як пояснити? Може вигадати якусь легенду про її зникнення тощо. Я запевнила, що немає чого боятися і щось вигадувати, бо про лихі діяння Ламара і так всі скоро дізнаються.

Першим зрадів Стеф, побачивши Жанет. Він обійняв її, як рідний дідусь і побажав успіхів. Піднімаючись сходами, Жанет помітно хвилювалася, але, щойно вона зайшла до лаборанської і опинилася у щільних обіймах Віоли, всі хвилювання розчинилися. Я залишила їх поговорити, а сама пішла на кафедру. Маю зустрітися з Кейт. Сподіваюся, вона вже прийшла.

Зайшовши всередину я здивувалася від побаченого. Першою до мене підійшла Алекс і обійняла, привітавшись. На її руках я не побачила рукавичок. Для впевненості взяла її за руки і перевірила ще раз. Алекс подивилася на мене і защебетала:

- Уявляєш, Ліндо, моя сила цілющого дотику повернулася. А я вже думала, що втратила її назавжди. Я така щаслива!

Такою я бачу її вперше. Раніше вона була сумна і заклопотана. Всю увагу приділяла тому, щоб контролювати відстань до оточуючих, щоб ніхто не торкався її. А зараз вона випромінює таку потужну, добру енергію, що і я мимоволі зігрілася поруч з нею.

Наступною заговорила Доріс:

- Ліндо, вибач мені. Я не знаю, що я накоїла, але відчуваю, що маю перепросити. Ти пробач, я дійсно не пам’ятаю, як образила тебе, тому…

- Я теж все забула, Доріс. Виглядаєш сьогодні чудово!

- Я, нарешті, виспалася. Проте вночі відчула жар, наче температура піднялася на декілька хвилин. Але потім так солодко заснула аж до самого ранку. Давно такого не було.

Двері відчинилися і зайшла молода жінка, яку я не впізнала. Відразу подумала, що то або викладачка з іншої кафедри, або родичка когось із студентів. Але щойно вона заговорила, я впізнала її.

- Вітаю, колеги, - промовила жінка у класичному брючному костюмі сірого кольору, без макіяжу та із зібраним у пучок волоссям.

- Джуліє, вітаю! - крикнув пан Марун і продовжив, - Ти така сьогодні елегантна, не можу надивитися.

Чесно кажучи, я теж не могла надивитися на всіх. Пан Марун перестав бути злим і прискіпливим, Джулія більше не схожа на повію, Алекс торкається всього підряд і не непритомніє від чужих випадкових дотиків. А Доріс просто мене вразила. Виявляеться, вона цілком нормальна жінка. На мить пожалкувала, що доведеться звільнитися саме тоді, коли все налагодилося. Але те, що це сталося завдяки мені, додало мені сил і впевненості у тому, що минула ніч пройшла саме так, як потрібно і я вже не відчуваю сорому. Проте нудота не полишає мене. Та то дрібниці, головне, що згадка про те дійство вже не доводить мене до гидливого сказу.

Я спостерігала за спілкуванням викладачів з посмішкою, але мою радість перервало те, що відчинилися двері та в кабінет увірвалася знервована Кейт і, побачивши мене, підійшла й сказала на вухо, щоб ніхто більше не почув:

- Ліндо, здається у нас проблеми!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.