19

Ранок понеділка зустрів нас дощем і холодом. Перемістились у сквер університету та, ховаючи голови від дощу сумками, побігли до корпусу. Ми прийшли раніше за всіх, щоб бути готовими. Жанет написала заяву, а я поскладала кореспонденцію за два дні. Через декілька хвилини забігла Віола і, привітавшись, поглянула на годинник.

- Я не спізнилася, дівчатка? - зняла мокрий плащ і повісила на відкриті дверцята шафи, щоб трохи просох.

- Ні, дорогенька, ще нікого немає, - відповіла я.

Раптом я відчула його наближення. Попередила дівчат, щоб були готові, але ВІН так швидко з’явився, гучно відчинивши двері, що Віола підстрибнула, а Жанет заклякла, побачивши його. Він стояв кілька хвили і дивився на нас трьох, як на здобич. Від нього віяло силою і я знаю, чия вона. Пауза затягнулася і я вирішила прискорити процес.

- Вітаю, пане Ламар, - спокійно промовила, чим дуже розізлила його.

- Засідання перенести на наступний тиждень. Сповістити всіх викладачів. Кореспонденцію негайно мені на стіл. Ліндо, це зробите Ви. Через хвилину у моєму кабінеті! - голосно оголосив, дивлячись мені в очі, а сам готовий був вибухнути від гніву.

Грюкнув дверима і пішов. Я посміхнулася задоволено, а дівчата дивилися на мене великими, від подиву, очима.

- Чого така задоволена, подруго? - запитала Жанет.

- Він живий… - замріяно відповіла я.

- Хто живий? Ламар зараз тебе з’їсть і нами закусить, а ти радієш, - підхопила Віола.

- Нікого ВІН не з’їсть. Швидко давайте свої заяви, я пішла у лігво скаженого хробака.

Зібрала всі папери і вийшла в коридор. Вперше за ці дні, я заспокоїлася. Мій Влад живий, і це - головне. Я знаю, що зараз він у ненайкращому стані, але живий. Тепер я зможу все і ВІН мене не налякає. Хай тепер боїться мене, а не навпаки. Зайшла до нього і поклала папери на стіл, а заяви дівчат залишила “на десерт”, бо відчуваю, що зараз буде не дуже приємна розмова.

ВІН підвівся і підійшов впритул. Різким рухом схопив мене за талію і притис до себе. Моя темрява вмить активізувалася в очах і відкинула його, вдаривши об стіну, як шмарклю.

- Ще раз торкнешся мене, розчавлю! І ти знаєш, сили мені вистачить, - все ще дивилася на нього очима, в якій вирувала темрява, готова нанести наступний удар.

- Помиляєшся, дівчинко! - піднімаючись з підлоги, поправив сорочку і продовжив дуже впевнено, - Твій хлопчина у мене і раджу тобі не рипатися більше. Ти зробиш все, що я скажу, і твій коханий житиме. А разом з ним і коханий Жанет, і та дівка, Меліса. Або… всі помруть і це буде на твоїй совісті.

- На моїй совісті не буде жодного життя, навіть твоє, найжалюгідніше, я забирати не буду. Я - не вбивця. Проте, якщо сильно попросиш, то не відмовлю у задоволенні.

Він насмілився знову підійти, та я відкинула його, але не так потужно, як першого разу. Зараз я просто всадовила його в крісло і підійшла, поклавши перед ним заяви дівчат.

- Підписуй!

- Що це? - прочитав і посміхнувся, - Жанет вирішила повернутися? Відчайдушна мала! А Віолі не дозволяю, вона мені потрібна тут.

- Якщо не підпишеш, то Віола звільниться через канцелярію і на цю ваканцію візьмуть першого, хто забажає. І це буде Жанет. Тому не ускладнюй процес, а просто підписуй.

- Бачу, що можемо домовитись. Ти повертаєш мені чоловічу силу, а підписую ці папірці! - хитро глянув на мене і посміхнувся.

- Пане Ламар, ви не зрозуміли й досі, що відбувається?

Подивилася йому в очі і ментально, дуже грубо наказала підписати одну заяву. Його скорчило, на лобі видулись вени, тіло затремтіло. Він підписав і перо випало з рук. Він благально подивився на мене, а у думках було: “ВІдпусти. Боляче”. Я трохи його потримала у напруженому стані і відпустила.

- Домовляємось далі, Патрику?

Він мовчки підписав другу заяву і поглянув на мене, очікуючи продовження. Я забрала заяви і сказала:

- Я не хочу вдаватися до твоїх методів, але ти знаєш, на що я здатна. Це ще я не хизувалася новими вміннями. Тому домовленість така: ти залишаєшся працювати, а натомість, звільняєш хлопців і Мелісу.

- Мені який з цього зиск?

- Жити будеш… Мало? Я знаю, що твої заручники якимось магічним чином відмовилися давати свідчення проти тебе і ти знову вийшов чистенький з багнюки. Маріелла заплатила життям, а тобі ще мало. Тому погоджуйся. Я нікому не розкажу, що ти безсилий, не переймайся.

Не очікуючи відповіді, я пішла до виходу. Краєм ока побачила чорну книгу, та зупинилася біля неї. Задоволено посміхнулася, бо відчула, що вона порожня, і пішла собі. Я знаю, що цей паразит так просто не здасться і буде протистояти. Поки Влад живий і знаходиться у нього, він буде черпати його сили. Ламару не вигідно вбивати чи відпускати Влада, і я це чудово розумію. Та мене бентежить дещо інше: коли я впливала на його свідомість, я заразом покопалася там і не знайшла, де він ховає хлопців.

Зайшла до кабінету і зустріла чотири зляканих ока, які очікували побачити мене пошматованою. Я відразу заспокоїла дівчат, віддавши їм їхні заяви.

- Чого завмерли? Знаєте, куди нести ці папери? - жартома намагалася вивести їх зі стазису, - Я потім все розкажу, обіцяю.

Дівчата пішли до відділу кадрів, а я сіла пити каву, поки Жанет не бачить, бо не дозволить, а дуже хочеться. Раптом відчинилися двері і зайшов Ламар.

- Мене три дні на роботі не буде. Порядок денний треба змінити, видалити пункти про нового викладача і додати про нового лаборанта, - дуже спокійно, як і має розмовляти нормальний завідувач, промовив і пішов собі.

У відповідь я кивнула і відвернулася до вікна, допила свою каву і пішла на кафедру, бо почали сходитися викладачі, маю доповісти їм, що засідання перенесено. Патрик поки не хоче з’являтись на очі підлеглим. Прийшов і швидко втік до початку робочого дня. Можливо, щось знову задумав, щоб повернути владу над ними. А для мене це означає, що маю діяти.

Об’явила всім, що кафедра переноситься на наступний тиждень і підійшла до пані Кейт. Коротко переповіла їй, що відбулося сьогодні до її приходу і попросила познайомити мене з її знайомим поліцейським. Кейт не питала мене, навіщо мені це, за що я дуже їй вдячна. Домовились після роботи зустрітися біля управління.

- Ти їй так довіряєш? - спитала Жанет, коли я сказала, що вона має сьогодні піти з нами.

- Ні, не довіряю… Хоча й прочитала її.

- Так, ти ж також вправно можеш ховати чи показувати те, що забажаєш.

- Якщо щось маєш на Кейт і впевнена в цьому, кажи. Не треба безпідставних припущень, добре?

- Так, Ліндо. Але ж я відчуваю, що щось із нею не так.

- Можеш показати мені свої відчуття або спогади, щоб я впевнилася у своїх підозрах чи розвіяла би їх назавжди.

Жанет працює тут кілька років і знає відносини між викладачами краще за мене. Тому ми збережемо час, якщо я просто прочитаю те, на що вона натякає. Дівчина з радістю погодилася, підійшла до мене і торкнулася моєї руки. За кілька секунд я побачила сотні картинок з минулого, які показувала пам’ять Жанет. Ці погляди, переписка, посмішки, довгі бесіди за зачиненими дверима…

- Жанет, - промовила я і посміхнулася, - Ти підозрюєш Кейт просто за те, що вона з Ламаром зустрічалася?

- Зустрічалася? Здається вони жили разом.

- Добре, добре, я зрозуміла. Ти вважаєш, що Кейт діє на користь і мені і йому?

- Саме так, - чітко відповіла Жанет, - Вона давно могла його знищити, якби захотіла.

- Все набагато простіше. У них магічна домовленість. Вона хоче його знищити, але моїми руками, тому що своїми не може. От і допомагає мені.

Трохи подумавши, Жанет згадала, що, дійсно, Кейт - чи не єдина, хто не підпав під чари Патрика і жодного разу не мала з ним конфліктів. До речі, Віола також не була зачарована його впливом. Коли ми з Жанет одночасно подумали про це, відразу поглянули на Віолу, яка дивилася на нас наляканими очима.

- Дівчата, що ви вже вигадуєте? - простягла до нас обидві руки і сказала, - Можете прочитати мене вздовж і впоперек, я не приховую нічого, правда!

Мені не обов’язковий тактильний контакт для того, щоб впливати на свідомість інших. Я спитала, чи вона впевнена в тому, що дозволяє мені понишпорити у її голові і, впевнившись, що вона відкрита для мене, прочитала її.

- Все просто, дівчата. Не треба шукати підступу там, де його немає, - засміялася я, - Ламар потребує хоча б одного адекватного працівника, щоб вести кафедральні справи. І ця особа - це ти, Віола.

Дівчина видихнула з полегшенням і приступила до роботи, щоб передати справи Жанет. Вони занурилися у папери і щось обговорювали. А я вирішила скористатися нагодою і піти з роботи. Попередила дівчат, забрала сумку та вийшла з кабінету, нагадавши Жанет, де, коли й навіщо ми зустрічаємося після роботи.

Перенеслася до квартири, бо тягне туди. Не можу там без нього, але й не приходити також не можу. Все стоїть так, як ми залишили. Нікого не було й жодного магічного сліду також немає. Пройшлася кімнатами, поринула у спогади і, підсвідомо, торкнулася долонею свого живота.

Маю впевнитися, тому, скориставшись порадою подруги, відправилася до найблищої лікарні. Підійшла до стійки реєстрації і запитала, коли можна відвідати жіночого лікаря. Дівчина щось перевіряла кілька хвилин і, піднявши голову, сказала, що лікарка може прийняти зараз, попередній запис не потрібен.

Задоволена я пішла до кабінету. Постукала і, почувши голос, який запросив увійти, рішуче відчинила двері і увійшла. Мене зустріла жіночка похилого віку, з дуже добрим поглядом і приємною усмішкою. Запросила сісти на стілець і ми познайомилися. Я зробила вдих, щоб розпочати бесіду і розказати, що турбує мене, але вона підняла руку, мовляв, я сама все побачу, мовчи. Я кивнула головою у відповідь і просто спостерігала за нею. Вона сканувала мене з заплющеними очима і посміхнуішись, сказала:

- Так, але ж ти сама все знаєш. Дивно, що прийшла до мене…

- Мала впевнитися, бо це вперше у моєму житті.

- Частіше слухай почуття, ніж розум. А тепер іди. Ти здорова і дитинка здорова. Щоб так було й надалі, бережи себе від потрясінь і добре харчуйся.

Своєю щирістю і добротою, ця жінка зігріла мене й заспокоїла. Я подякувала їй та вийшла в коридор. Не стримавши емоції, які накрили мене хвилею почуттів, заплакала. Люди, проходячи повз, намагалися заспокоїти пропонували допомогу, та вони не знали, що плачу я від щастя. Вийшла на свіже повітря і пішла до найближчого парку. Сиділа, насолоджувалася вогкою прохолодою осінньої погоди, мріяла, що Влад знайдеться і згадає мене. Уявляла, як зрадіє, дізнавшись про дитину…

Дочекалася вечора і попленталася до відділку, де на мене вже чекали Кейт і Жанет. Пані Кейт сказала, що її знайомий офіцер має вийти до нас, щоб вислухати. А Жанет споглядала за мною і посміхалася, відчувши мій настрій. Я, помітивши її погляд на собі і бажання дізнатися, чому я така щаслива, поглянула на неї і ментально сказала: “Так, я вагітна. Але привітаєш мене вдома, добре? Не треба зараз акцентувати на цьому увагу. Ми тут у справі, тож не відволікаймося”. Жанет трохи не підстрибнула від щастя, в її очах запалала радість, ніби то вона при надії.

З будівлі поліцейського відділку вийшов чоловік, Кейт махнула йому рукою, показавши, що ми тут, і офіцер направився до нас. Привітався і представився:

- Вітаю, шановні пані. Мене звати Ден. Я - офіцер поліції і займався справою Патрика Ламара. Кейт сказала, що у вас є інформація щодо цього. Готовий вислухати, але давайте пройдемо всередину, у мій кабінет.

- Дякую, Дене, - сказала Кейт, - Але я маю справи, тому, з Вашого дозволу, піду. До зустрічі.

Ден провів її закоханим поглядом і я зрозуміла, що у цих двох кохання, але вони чомусь не признаються одне одному. Після того, як Влад пропав, я зрозуміла, що варто кожну мить, коли ти поруч з коханою людиною, дарувати почуття, дарувати себе, бо це може бути остання мить, проведена разом. Не треба втрачати час на якісь безглузді недомолвки, а навпаки, кохати тут і зараз.

Ден виписав нам перепустки і ми пройшли до нього в кабінет. Спочатку я заявила про зникнення Влада і розповіла про події того дня і про причетність Ламара до цього. Мені дали лист паперу і перо, щоб я написала заяву. Потім Жанет розповіла про себе і про Олешка.

- Ви також маєте написати заяву про зникнення і дати письмові свідчення щодо того, що Вас було використано у якості донора магічних сил і подальшого незаконного, насильницького утримання у нелюдській формі, а саме, у вигляді птаха.

- Мої свідчення мають тут бути. Я надавала їх того дня, коли мене й інших заручників було врятовано. А заяву про зникнення Олешка я напишу прямо зараз.

Поки ми писали, офіцер Ден пішов до архіву, щоб взяти останню справу Ламара, яку дивним чином закрили так скоро. А я ментально натякнула йому, що варто взяти ще одну закриту справу про загадкову смерть Міленії, попередньої завідувачки. Чари Ламара знято, а, отже, є надія, що перевіривши матеріали тієї справи, відкриються нові факти.

Моє навіювання спрацювало. Я зрозуміла це тоді, коли Ден повернувся, тримаючи дві теки, замість однієї. Посміхнувшись, я подала свою заяву. Офіцер відкрив одну теку і почав перебирати папери. Потім знову і знову, наче шукав щось конкретне.

- Ваших свідчень тут немає, - задумливо промовив і подивився на Жанет.

- Готова написати ще раз. А заяви інших є? Наприклад, пана Кирюлика.

- Ні, немає, - він подав Жанет ще один лист паперу, - Пані Оміс, прошу викласти Ваші свідчення з переліком осіб, які утримувались разом з Вами і, якщо відомі їхні адреси, вкажіть, будь ласка.

Жанет посміхнулася і натякнула, що одного листочка не вистачить і, коли отримала стопку, почала описувати все в подробицях, а пан офіцер перечитував матеріали справи. Коли він взяв до рук заяву-зізнання від Маріелли, я підключила темряву і навіяла йому думки про те, що логічно буде перевірити і зіставити дати скоєння злочинів, описаних загиблою, з часом її приїзду до столиці. Це ж очевидно. Чому ніхто не додумав цього зробити?

Я могла вказати йому на магічний вплив, який використовувався під час ведення справи, але не стала. Це він має зрозуміти самостійно і додати до справи, як факт перешкоди ведення слідства. Коли Ден зробив записи у своєму записнику щодо своїх здогадок, я одразу стерла магічні сліди свого впливу, бо знаю, що їх перевіряє особлива служба на наявність впливу й маніпуляцій.

Коли Жанет дописала свої свідчення, яке затяглося на півтори години і майже десять сторінок, ми попрощалися і пішли до виходу. Я зупинилася перед дверима, повернулася до Дена і сказала:

- Ламар у відпустці за свій рахунок. Буде на кафедрі у п’ятницю.

- Дякую за уточнення, - машинально відповів і знову щось записав.

Коли ми вийшли на вулицю, Жанет почала обурюватися вголос, мовляв, знищили свідчення, зачаклували слідчого, закрили справу навіть не довевши до суду!

- І навіщо нам була пані Кейт? Ми могли самі звернутися до слідчого… - нервово припустила Жанет.

- Могли, але на нас не звернули б жодної уваги. А так, коли ми особисто звернулися, через впливову особу, то нас почули. Точніше кажучи, мені необхідно було, щоб офіцер довіряв мені, щоб мати змогу навіяти йому деякі думки. Розумієш?

- А! Тепер зрозуміла. Сподіваюся, спрацює.

- Якщо і цього разу не спрацює, Ламара я знищу сама.

- Як?

- Фізично…

- Тобто вб’єш?

У відповідь я кивнула головою. Не хочу я стати вбивцею, але якщо іншого варіанту не буде його зупинити, мені доведеться це зробити. В такому випадку я ніколи не отримаю титул Верховної, бо якщо відьма до ініціації скоїть вбивство, це вважатиметься самосудом, і таку відьму назавжди проженуть, або вона сама відречеться від титулу. Право засуджувати і карати має тільки Верховна відьма. Отже, у мене чудовий вибір: якщо Ламару знову вдасться обійти закон і уникнути покарання, я буду готова відмовитися від престолу.

- Ліндо, - відволікла мене подруга, - Давай сьогодні святкувати! Я розумію, що зараз, коли хлопці у небезпеці, це не зовсім доречно, проте ми маємо радувати себе. Дитина теж відчуває твій настрій, а він, чи вона має бути щасливою.

- Вона…

- Звідки знаєш, що це дівчинка?

- Просто знаю…

В кімнаті накрили чудовий стіл. Сьогодні нічого не готували, а купили готову їжу в студентському кафе. Смачно повечеряли і, поки Жанет прибирала та мила посуд, я прилягла і швидко заснула, бо останнім часом я постійно хочу спати.

Прокинулася від голосу Влада, який не кликав мене, а просто стогнав від болю. “Покажи мені, де ти. Будь ласка, покажи” - прошепотіла, заплющила очі і намагалася згадати сон. Побачила темну кімнату у незнайомому мені місці. Якщо один раз у мене вийшло перенестися у маєток Мороку, який я бачила уві сні, то і зараз має спрацювати.

Швидко підвелася, взяла одежу із шафи і пішла до ванної переодягатись. Намагалася робити все тихо, щоб не розбудити Жанет, але від необережного руху, я зачепила ногою залізний таз і почула стукіт у двері.

- Ліндо! Ти в порядку?

У цієї дівчини раптово з’явився рефлекс оберігати мене і мою дитину, на кшталт загострення материнського інстинкту. Я відчинила двері, показати, що я ціла.

- Далеко зібралася? - як директорка запитала, побачивши, що я вже зібрана.

- Шукати Влада з Олешком, - відповіла, заплітаючи косу.

- Це вагітність так вплинула на твій мозок? Ти ненормальна? Подивися на годинник, перш ніх стрибати у небезпеку. Ти про дитину подумала?

- Саме заради дитини я це й роблю.

Я пояснила причину своїх імпульсивних дій, розказавши про успіх перенесення у міста, які наснилися. Жанет мовчки натягла на себе штани й сорочку, подала мені плащ зі словами:

- Вже давно не літо, - накинула на себе куртку і, взявши мене за руку, сказала, - Рушаймо.

Поглянула на моє обличчя, спантеличене від її завзятості, посміхнулася і сказала:

- Думала відпущу тебе саму? - сказала і здавила мені руку так, щоб я не втікла без неї.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.