Моє особисте пекло

А тепер точно діло хєрове.

Він стоїть блідий і пильно дивиться на Кріса.

— Він живий? — запитав Нікі у брюнета.

— Живий живий. Але до медпункту йому все ж не завадило б зайти.

— Лука? — звернувся до мене директор і від його голосу в середині все завмерло, проте відповісти я не змогла.

— Містер Кроуфман, між нами було багато нерозумінь, проте, прошу вас, давайте розберімося зі всім завтра, — проговорив Нік і з надією поглянув на директора.

— Чекаю завтра на вас чотирьох у себе в кабінеті. Зайдете перед лекціями, а зараз відведіть їх обох до медпункту.

З цими словами директор вийшов і в кімнаті лишилися тільки ми. Емре все ще сидів біля Кріса і обережно мацав його пульс.

— Відведи його до медпункту. Ми поки що тут почекаємо, потім повернетеся і я відведу Луку туди.

Емре лише кивнув, явно розгублений після всього, що він побачив. Через кілька хвилин ми з Нікі залишилися один на один.

— Знаєш, малий, питань до тебе стає все більше і більше, — Нік підходить до мене і всередині все стискається. Невже він розлютився через те, що я дала відсіч Крісу? Проте він просто опускається на коліна біля мене і обережно бере мою руку у свої, — Не боляче?

В середині все стискається і чорт, клянуся вам, якби не цей довбаний парик і те, що він не знає хто я насправді, я б вже кинулася йому на шию і просто розплакалася від цього всього. Але зараз я хлопець, тому мушу поводитися так само.

— Все нормально, відпусти мене. Мені треба змити кров, — я відсмикнула свою руку назад до себе, але хлопець міцно її тримав.

— Поки не переконаюся, що ти нічого собі не зламав я тебе не відпущу. А потім підемо в медпункт і там вже змиємо цю кров.

Нікі обережно тримав мою руку раз за разом натискав на кожен палець і дивлячись на моє обличчя. Зрозумівши, що зі мною все нормально, він, все ще тримаючи лівою рукою мою долоню, обережно провів пальцями правої по моїй губі і акуратно стер краплю крові, а тоді підніс її до своїх губ і повільно облизнув її.

Стоп, що він зробив?! Дідько, а це взагалі адекватно, що хлопець робить такий жест перед іншим хлопем? Це, мать вашу, взагалі адекватно?!

Сука.

Я різко висмикнула свою руку з його і він з легкістю дав мені це зробити. Так, це в кімнаті хтось увімкнув опалення, тому стало на пару градусів тепліше? Чому тут сука так гаряче стало за лічені секунди?

— Нік, бляха, ти що твориш? — я сама не впізнала свій голос. Важке дихання, голос, якби я не старалася зробити хлопчачим, був з великою хрипцою, яка здається видає мене з головою. Чи, можливо, здається так лише мені?

Нікі спокійно піднімається з колін, наче нічого дивно не сталося, а те що щойно відбувалося було лише моєю фантазією. А може дійсно? Проте його низький голос з ще більшою хрипцою ніж в мене дає зрозуміти, що сталося це все не в моїй голові.

— Просто перевіряв твою реакцію. Давай, ворушися, медпункт чекає. Емре і Кріс схоже, вже не повернуться.

— Ніякого медпункту! — занадто голосно і різко сказала я.

Нікі здивовано піднімає брови.

— Ти щойно вирубив Кріса, сам стікаєш кров'ю, але боїшся йти в медпункт, — спокійним, трохи задумливим голосом сказав шатен. Він трохи примружив очі, — Луко, ти лікарів боїшся?

— Ні, я просто запах ліків ненавиджу. І взагалі, там Кріс і Емре! Ти хочеш, щоб ми прямо там в кабінеті зробили другу серію бійки? Тоді вже точно без жертв не обійдеться. Давай я краще сам все змию тут.

— Ні друже, ми йдемо туди і про це немає мови.

— Але там Кріс. І Емре. Хтось з них точно захоче мене прибити за те, що тут було.

— Кріс навіть встати не зможе, а в Емре ще трохи і панічки будуть ловити від погляду на тебе, — мило посміхнувся мені Нікі і простягнув руку, яка була як і завжди забита різними кільцями, — Гаразд, вони двоє. Але мені ж ти довіряєш? Я буду поруч з тобою.

Обережно поклавши свою долоню йому в руку Нік міцно стиснув її і допоміг піднятися. Ми вийшли з коридору в повній тиші. Голова йшла обертом від різних думок про те, що ще сьогодні я вже була там і хлопець знає про все. Можливо, він просто мене не впізнає і все пройде нормально?

Роздумуючи про це все я не помітила як ми дійшли до сходинок, а з розуміла тільки у той момент, коли чиїсь сильні руки обхопили мене за талію до своїх грудей.

— Обережніше, ти так навіть не дійдеш до медпункту, — тихо проговорив Нікі і відпустивши мене спокійно почав спускатися вниз. Я пішла слідом.

Вже біля самих дверей ми побачили тьох хлопців, які без поспіху йшли нам назустріч.

Кріс, який чомусь хромав і якого з одного боку його вів Емре, а з другої той самий медбрат, дивився вовком і максимально насторожено. Хах, він тепер точно не підійде до мене надто близько.

Підійшовши ближче до них я помітила, що його підборіддя було перебінтованим після удару.

Хлопець, який глянувши на мою губу схоже зрозумів, що наша зустріч була не остання, хитро мені посміхнувся.

— Йоу, Ніколас. Я його підлатав, можете забирати свого сусіда назад до кімнати. Але зараз йому потрібний лише спокій, — серце зробила кувирок коли я почула його голос. Ні, голос в нього дійсно гарний і милий, проте чомусь з кожним його словом було відчуття наче він зараз про все розкаже, — Я так розумію, пацієнти не закінчуються, — сказав він, дивлячись на мене. В його очах буквально танцювали чорти.

— Тобі просто пощастило, що я не здогадався про твою другу руку. Треба було її відрізати нахєр, — злий голос Кріса, погляд якого був прикутий лише до мене, звучав надто моторошно, — Іншим разом я тебе...

— Годі, — різкий голос Нікі обірвав його на середині фрази, — Наступного разу не буде, Крісе. Рот закрий і йди в кімнату, поки я тебе назад на кушетку не вклав.

— Так, хлопці стоп. Брейк кому сказав, — хлопець втрутився і встав між ними, — Крістіан, Емре марш до кімнати поки я все Кроуфману не розповів. А ми з тобою йдемо до кабінету, щоб я тебе оглянув.

— Я теж зайду.

Хлопець з милою посмішкою повертається до Нікі.

— Ніколас, ти мені не довіряєш? Не змушуй мене нагадувати, що стороннім заходити не можна. Допоможи краще своїм друзям, а за Лукою я простежу.

— Допоможи відвести його до кімнати. А вони хай ідуть назад до медпункту, — Нікі нехотя кивнув і обережно перехопив лікоть Кріса і вони всі пішли в бік шостої кімнати.

— А з тобою думаю нам є про що поговорити, — насміхненим голосом сказав хлопець і поклавши руку на моє плече повів до кабінету.

Усю дорогу хлопець мовчав і лише кидав на мене короткі зацікавлені погляди. Що ж порушувати це мовчання мені теж не хотілося.

Відкривши білі двері, хлопець пропустив мене вперед і зайшовши в середину, вони з тихим скрипом зачинилися. В кабінеті так само як і вдень пахло медикаментами, проте зараз більше відчувався запах антисептику.

Хлопець нарешті відпускає моє плече.

— Мені потрібно замкнути двері на замок і зачинити вікно, щоб ти на цей раз нікуди не втікала? — я промовчала і хлопець важко видихнув — Сподіваюсь, мовчання - знак згоди.

Хлопець обійшов мене і присів на край свого столу, склавши руки на грудях і з цікавістю розглядаючи мене. За цим поглядом пролунав тихий смішок.

— Поясни мені тільки одне. Як за один день ти змогла зробити так багато всього? Одна бійка проти якогось хлопця, який зміг вдарити тебе в живіт — ну це дурниця, однак вона може дуже сильно зіпсувати тобі життя пізніше. Бійка на кастетах, нокаут головного хулігана школи, а тепер з тобою за ручку ходить Ніколас, який готовий порвати свого кращого друга за погрози у твій бік.

— Перша бійка була з Емре, — для чогось тихо відповіла я. Очі блукали по всьому кабінеті, але ні на мить не зупинялися на ньому. А його це схоже веселило.

— Ти дуже цікава людина "Лука", — хлопець намалював у повітрі лапки, — Чи мені краще називати тебе справжнім ім'ям?

Все моє тіло здригається після цих слів і це ніяк не уникає від його уваги. Хлопець обережно взяв ватний диск і ставить на стіл біля себе антисептик, а іншою рукою підзиває мене до себе.

— Що тобі потрібно? Яка ціна твого мовчання? Чи ти вже розказав про все директору? — я не зробила ні кроку в його сторону, проте тепер в мене вистачило сили поглянути на нього.

Зараз без халату він виглядав як хлопець який повністю може тут навчатися. Кучеряві пасма явно пофарбовані в сірий , чорні очі, гострі риси обличчя, а на самому кінчику прямого носа сидять окуляри. Зовнішність дуже мила, спорту він точно приділяє увагу.

— Якби я хотів я б тебе вже давно здав, ще тоді коли ти втекла звідси. Мені проблеми в моїй школі не потрібні, — помітивши, що я так і не підійшла до нього, він хмикнув, — Мені потрібно обробити твою губу, тому даю вибір. Перше, ти сама підходиш і я це роблю спокійно. Друге, я притягну тебе до себе, посаджу на цей клятий стіл і тоді вже оброблю. Вибирай сама, будеш чемною і сама підійдеш чи мені силою це зробити?

Я мовчки підходжу ближче і хлопець задоволено усміхається. Акуратно піднімає моє підборіддя трохи вище і прикладає продезинфікований ватний диск.

— Мені просто цікаво, на що ти сподіваєшся навчаючись тут? Це закрита чоловіча бізнес-школа, крихітко. Тут всі накинуться на тебе відразу як тільки рознюхають щось не те. Ти сама подумай, що було б, якби Ніколас чи Крістіан дізналися про тебе?

— Хм, цих бійок би не було?

— Для тебе ні, але між ними точно. Подобається коли за тебе два красеня б'ються? А ще один латає їхні рани.

Хлопець обережно обробляє рану. Не стримуючись я тихо починаю шипіти від болі.

— Як тебе звати насправді? І що ти тут робиш? Ти не дуже схожа на дівчинку, яка прийшла просто полюбуватися хлопцями.

— Ліка, — єдине, що сказала я йому.

— Лука. Ліка. Банально якось, не думаєш?

— Лука це мій брат. Він повинен був тут навчатися, проте потрапив в лікарню, тому я його заміняю. Тільки він одужає, я звалю звідси.

— Мило що ти переживаєш за брата, — коли біль стає зовсім нестерпною і я починаю інстинктивно віддалятися від диску, хлопець кладе свою гарячу руку мені на шию і повертає назад, — Терпи. Якщо ти змогла пережити цю ніч в шостій кімнаті, значить, ти сильна дівчинка. Просто потерпи, — хлопець обережно нахиляє своє обличчя до мене і акуратно починає дути на губу, — Я буду мовчати, але з своїми вимогами.

— Що тобі потрібно? — запитую я вже уявляючи самі найгірші сценарії.

— Ти не будеш лізти в саме пекло. Ніяких більше кастет і бійок, — я радісно кивнула, не думала, що все буде так просто, — Завтра прийдеш до мене. Крістіан казав, що вдарив тебе, тому мені потрібно оглянути твій хребет. Якщо ти носиш пов'язки, удар може пізніше викликати великі проблеми зі здоров'ям у майбутньому. Але прийдеш ти без свідків, зрозуміла?

Я лише кивнула, подумки проклинаючи Кріса.

Я відступаю від нього на крок, проте він перехоплює мою руку і притягує до себе.

— Так не годиться, мила. Пообіцяй мені все що я тобі сказав, — його голос спокійний, а погляд впевнений. Відказати йому просто нереально.

— Обіцяю. Більше ніяких бійок і завтра прийду сюди. Коли зможу.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Зранку ми всі четверо зайшли до кабінета директора. Справи невтішні.

Емре лютує — його переселяють до іншої кімнати вже через чотири дні, тому зараз це його останні ночі в шостій. Крісові пригрозили сьогодні весь день провести в медпункті і після цих слів в середині все охолонуло. Сподіюсь, медбрат не здасть мене. Ну а мене з Ніком після лекцій змусили йти до бібліотеки допомагати розкладати книги, Кріс під вечір має нам допомогти.

Хлопцям я в трьох словах описала все, що відбувалося вчора і сказала, що після лекцій є деякі справи з Ріком і якийсь час мене не буде. Не хочу щоб вони лякалися за мене.

Самому Ріку я розказала все як було, опустила лише те, про що була розмова в медпункті, і він погодився мене прикрити.

І от ми тут. Я стою біля стелажу з книгами, а Нік, одягнутий у своє улюблене зелене худі, сидить на одному з диванчиків і гортає якусь книгу. Найкумедніше, що він дійсно думає, наче я не бачу те, що він лише удає наче щось читає, а сам постійно стежить за мною.

Обережно піднявшись на саму верхівку драбини, щоб дістати книгу з цікавим червоним кольором, я почула нарешті його голос.

— Впадеш.

— Все під контролем, Нік, — я повертаю голову і бачу, що він вже навіть не робить вигляд, що щось там читає. Тепер він вже відверто спостерігає за мною.

— В тебе завжди все під контролем. Можливо ми нарешті поговоримо про те, що було вчора?

— А про що ти хочеш поговорити? — я почула як Нікі почав підходити все ближче і ближче до мене.

— Луко, злізай і поговоримо тут.

— Я зайнятий. Кажи, що ти хочеш?

— Господи, ти занадто активний. Поясни, як тебе можна приструнити, щоб ти не створював так багато проблем? Чорт, серйозно, мені вже починає здаватися, що тобі просто в кайф робити все, щоб я бігав за тобою і переживав.

— Ти... що?! — від таких слів я почала спускатися вниз до шатена, але від сильного здивування моя нога опустилася не на ту сходинку, а за мить усе моє тіло полетіло вниз.

Хлопець швидко зробив крок вперед і вже за секунду легко зловив мене. Інстинктивно я охопила його бедра своїми ногами, а руки від страху намертво вчіпилися за його шию. Наші обличчя були буквально за лічені сантиметри одне від одного. Ми були настільки близько, що здається, наші подихи змішалися між собою і тепер вже навіть незрозуміло, хто з нас більше здивований такому сценарію.

Хлопець повільно опускає мене на підлогу, проте відпускати мене з своїх обіймів він не поспішає. Через кілька секунд я відчуваю, як мене спиною притиснули до стелажів із книгами.

— І часто ти так падаєш в руки хлопців? Чи це ексклюзив суто для мене?

Знову його флірт, двозначні натяки і все це. Господи, чувак, якби ти знав про що дійсно зараз забита моя голова ти б просто дав мені зараз піти.

— Луко? Знаєш, мені так подобається, коли ти панікуєш. Твоє серце б'ється так сильно, що я чую його навіть звідси. Цікаво воно так калатає через страх, що нас застукають... чи через те, що я стою так близько?

— Нік, прошу, зараз не до твоїх жартів.

— Що з тобою? Ей, я ж поруч. Якщо ти хвилюєшся через вчорашнє, то Кріс зараз у медпункті, тобі ніщо не загрожує. Тебе ніхто не чіпатиме, — він переводить погляд на свої руки, які з кожною секундою лише сильніше стискають мою талію і тихо шепоче, — Ну майже ніхто.

— Нік, відпусти краще, — я обережно забираю його руки, але невдало зачіпаю стопку книг і всі вони з грохотом летять на підлогу.

Нік нахиляється так близько, що його дихання обпаляє мою шию і шепоче прямо на вушко.

— Ох, Луко. В бібліотеці завжди діє одне залізне правило — тут потрібно поводитися тихо, але поруч із тобою завжди шум. І цей шум ти або сам створюєш, ну або воно йде від твого серця. Саме так, я чую лише те, як шалено воно б'ється, проте я не можу зрозуміти, чого саме ти боїшся? Що нас застукають? Чи можливо того що я тебе поцілую?

Здається, після цих слів серце починає битися ще сильніше і швидше. Я пробую його відштовхнути від себе, впираюся долонями в його груди і відчуваю як під ними і під темним зеленим худі, серце Ніка буквально вилітає з грудей. Він жартує з мене, але сам перебуває в такій самій ситуації.

Нік схоже помічає куди спрямований мій погляд, а тому швидко перехоплює мої долоні і прибирає зі своїх грудей.

— І не думай. Ти зараз ходиш по мінному полю. Чорт, я не розумію, що ти твориш зі мною.

— Твоє серце б'ється ще голосніше за моє, ти ж знаєш це?

Секунди йдуть довго, паралельно змінюючи одна одну. Нік не спішить відповідати, але врешті-решт повертає свої руки мені на талію.

— Ти взагалі колись буваєш обережний, Луко? — його голос тихий, хриплий шепіт від якого ноги готові підкоситися. Він ретельно розглядає мене. Занадто уважно як для розмови між простими друзями — Я ж просив тебе не шукати неприємностей. І що робиш ти? Спочатку бійка з Крісом, тепер ти ледве шиї собі не скрутив через цю довбану книгу.

— Мені просто сподобалася обкладинка, от я і хотів поглянути що там, — тихо намагаюся виправдатися я, але навіщо? Сама не знаю. Руки заново повернулися на його груди. Удари серця стали повільнішими, проте я все одно відчуваю як шалено воно б'ється і це ще більше збиває мене з пантелику, що зараз тут відбувається.

— Мені байдуже на ті книжки. Якби тут був Кріс чи Емре чи ще хтось, мене б тут навіть не було зараз. Я тут через тебе, — голос Нікі змінюється і стає таким, від якого хочеться просто розтопитися.

Він повільно піднімає одну руку і його гаряча шкіра, яка робить такий прекрасний контраст з його залізними, холодними кільцями, обережно торкається моєї щоки, точно так само, як і тоді на підвіконні. Його великий палець на якому було кільце з черепом ковзає вниз по скулі, спускається на нижню губу і обережно натискає на неї. Нік дивиться на мої губи і в його очах стоїть буря з емоцій. Нарешті він їх не придушує, як робить це в присутності хлопців, а дозволяє їм показатися і відкритися комусь. Виникає відчуття, наче він бореться з собою за щось. В його голові є думки, проте зібрати їх до купи і тим паче вирішити, що з них краще, це просто неможливо.

Моє серце знову кричить щоб він не зупинявся. Похєр, що я можу зараз підставити свого брата. Похєр, що одна людина вже знає про мене. Похєр, що це хлопець близький друг Кріса, який буквально хоче моєї смерті. Похєр на все. Просто не зупиняйся зараз.

— Ох малий. Ти навіть не розумієш, що зараз відбувається. Ти зводиш мене з розуму, — ледь чутно, майже приречено шепоче Нік просто мені в губи, обпалюючи їх і усе обличчя гарячим диханням.

Зараз він переступає цю межу і нарешті станеться те, до чого все так довго йшло. Але що буде потім? Він зненавидить себе за слабкість і тим більше за слабкість перед хлопцем. А я не впевнена, що зможу йому відкритися і сказати хто я щоб забрати хоча б половину його болі собі.

Нікі повільно гладить мою шию тильною частиною долоні раз за разом зачіпаючи шкіру тими самими візерунками кілець. Врешті він кладе свою руку ззаду на мою шию і досить швидко притягає мене до себе ще більше, хоча, здається, ближче вже нікуди.

Його губи акуратно і дуже м'яко торкаються моїх і у цей момент моє серце готове просто вискочити з грудей і переселитися до серця Нікі. Шатен обережно притискає всі своїм тілом мене до стелажів.

Хлопець тримає ніжно, він дає мені змогу вибирати, продовжити це солодке пекло чи зупинити. Господи які ж в нього м'які губи, я не витримую і... обіймаю його за шию паралельно притягуючи ще ближче до себе. Із його грудей виривається задавлений стогін і його язик обережно, проте досить впевнено ковзає всередину мого рота, а руки, які ще до цього моменту тримали мене за талію, опускаються нижче, на мої бедра.

Та і похєр, що він зараз може щось запідозрити. Просто нехай не зупиняється. Сука це лише третій день тут, а я схоже вже встигла закохатися в хлопця, який, мать вашу, навіть не здогадується хто я. А, можливо, і здогадується і саме тому зараз ми з ним стоїмо в порожній, темній бібліотеці і тонемо в почуттях. Його язик вже впевнено блукає і вивчає мій рот з середини, а руки сильно стискають мої бедра.

Десь недалеко почувся тихий звук дверей, що зачинилися і здається хтось зараз прямує до нас.

Відірвавшись від мене він трішки відхилив голову і гаряче прошепотів.

— Я вже почав з розуму сходити? Чому в тебе, бляха, такі прекрасні бедра, — одна його рука обережно вдарила по них.

Це був швидше як спусковий гачок. Я моментально притиснулася до шатена зовсім забувши про звуки, які чомусь стихли. Гаразд, можливо це все лише фантазія.

— Ти багато говориш, Ремсі, — тихо відповіла я і дозволила собі нарешті запустити руки під футболку Нікі акуратно гладячи його прес і сильні груди, — Можливо ти б краще продовжив свою роботу, ніж молов язиком?

— Оу, малий, повір я дуже вправно вмію володіти своїм язиком. І не тільки, — губи шатена розтягнулися в диявольській посмішці і вже за секунду його язик активно освоювався в моєму роті. Руки з бедер він не забрав, навпаки, почав лише сильніше їх стискати і час від часу бити по них, від чого я кожен раз підстрибувала від неочікуваності і ще сильніше притискалася до Нікі.

— Нікі, мені потрібно йти, — тихо говорю я йому просто в губи. Шатен трохи відривається від мене і його губи розтягуються в широкій усмішці.

— Якщо потрібно тоді йди, — я вже збиралася прямувати до виходу як раптом рука шатена різко перегородила мені дорогу, — Ти забув те, через що ледь шию собі не скрутив. Давай домовимося так, малий, якщо хочеш моєї уваги тоді просто попроси. Не обов'язково заради мене стрибати з висоти двох метрів щоб опинитися у моїх руках, — хлопець обережно торкнувся губами моєї шиї і почав залишати ледь помітні сліди на ній, — Наступного разу не ловлю. Розіб'єш собі ніс — твої проблеми.

— Нік, відпусти мене. Мені дійсно вже потрібно йти, — тихо говорю я все ще мліючи під його губами. Шатен лише починає гарчати від того, що я перериваю його дії.

Піднявши очі і поглянувши за спину шатена я помітила Кріса і те як з обличчя миттєво починає злітати його усмішка, коли до нього доходить, що тут відбувається.

— Оце так новини. Не знав, що наш правильний Нікі тепер віддаєш перевагу і затискає маленьких хлопчиків в бібліотеці. Мені вийти чи ви вже закінчуєте?

В паніці я пробую відштовхнути шатена, але сам хлопець схоже навіть не думає відпускати мене. Навпаки він ще сильніше прикриває мене своїм тілом.

Від страху перед тим, що зараз буде я затискаю собі рота рукою, а цей проклятий кароокий чорт дивиться на мене, проте не зі страхом, що буде далі, а з єбучою шаленою іскрою в очах.

— Кріс, ти як і завжди не вчасно, — хлопець повертається до свого друга закриваючи мене спиною, — Чому тебе так турбує де і кого я затискаю тут? Хочеш теж у цю колекцію, милий? — насміхненим голосом говорить Нікі.

— Мене турбує, Ніколас, лише те, що ще вчора цей дибіл мене ледь не вбив, а сьогодні я бачу як мій найкращий друг буквально втискає у стіну і цілує його, — я помітила з якою силою стискаються кулаки Кріса. Він став зовсім білим, і на обличчі і на кісточках його пальців. А в очах з'являється той самий небезпечний вогник.

Шатен повертається до мене і каже вже своїм звичайним, трохи іронічним тоном.

— Іди в кімнату, Луко. Поки я знову не почав за тебе відгрібати, — але в очах його все ще тримається той теплий, захисний вогник.

Тільки я збиралася відкрити рота щоб щось сказати, як мій мобільний різко задзвонив.

Сем.

— Ало?

— Лука, у нас проблеми.

Твою ж маму, у всіх за два дні проблеми почали з'являтися чи що? У мене зараз теж є проблеми, причому три: двоє з них тепер дивляться на мене, а третій сидить, блять, в своєму кабінеті і чекає коли я прийду.

Ой, сука. Точно! Я забула про нього. Гаразд, сподіюсь, зараз ще не пізно?

— Кажи, що сталося?

На тому кінці повиснула тиша і було чутно лише важке дихання.

— Тім хотів скинутися з криші гуртожитку, — тихий голос друга, який буквально змусив мене впасти на підлогу, я точно не забуду ніколи.

Нікі підійшов до мене з тривогою присів на корточки. В його очах було німе запитання: що з тобою?

— Де ви? Я зараз прийду.

— На криші гуртожитку. Пам'ятаєш, ми тобі сьогодні розказували, що знайшли прохід. От ним Тім і скористався.

— Де Кіліан? Ендрю? І де сам Тім?

— Кіліан і Тім зараз тут. Рижик пробує заспокоїти Тіма, проте кажу по секрету виходить кепсько. Я відійшов трохи від них щоб тобі сказати, можливо у тебе вийде з ним поговорити. Ендрю у кімнаті прикриває нас перед охоронцем. Лука, будь ласка, я знаю в тебе зараз свої справи з Ріком, але прошу прийди зараз сюди, нам дуже потрібна твоя допомога.

— Чекайте, зараз буду.

Це були мої останні слова другу, після яких я скидаю і кулею підлітаю з підлоги. Руки тремтять настільки, що телефон падає на підлогу, проте зараз мені байдуже на це, єдине, що має для мене значення це те, що Тім зараз на даху. І він сука хотів скинутися.

Повністю ігноруючи присутність двох хлопців я підходжу до взнервованого Кріса, який зараз стоїть в проході і перекриває мені дорогу. Хлопець не відступає, навпаки, зрозумівши, що мені потрібно йти звідси і він не дізнається, що насправді тут відбувалося, блондин викидає руку вперед і боляче хапає мене за лікоть, зупиняючи. Його пальці міцно вчіпляються в мою шкіру не даючи й шансу звільнитися самостійно.

— Ти куди зібрався? — шипить Кріс ще сильніше стискаючи мою руку — Думаєш телефон задзвонив і ти можеш бути вільним? Ми ще не договорили про те, чим ви тут займалися.

Нікі за лічені секунди підходить до нас і з силою викручує зап'ястя друга.

— Від-пус-ти його, — небезпечно спокійно каже Нікі, — Йому потрібно йти, а тобі якщо цікаво, що тут відбувалося то потрібно було прийти ще хоч на кілька хвилин швидше. Тоді ти зрозумів, що сталася помилка і в цьому ніхто не винен.

Я дивлюся на Нікі. Помилка?! Тобто для нього сука це все була ПОМИЛКА?

— Ти вперше рішив втрутитися не лише своїм язиком, а й руками? — шоковано шепоче Кріс дивлячись круглими очима на Нікі. — Друже, я вже вкрай не розумію, що з тобою відбувається? Ти так змінюєшся через нього?

Слова блондина для мене більше схожі на фоновий шум, тому ігноруючи їх я різко відштовхую Нікі, а згодом і Кріса з проходу і просто лечу до виходу.

Гаразд, помилка так помилка. Зараз є гірші справи. Я чую за спиною чиїсь швидкі кроки і розумію, що хтось з хлопців теж спускаються за мною, проте зараз мені байдуже. Після слів Нікі мені вже просто байдуже. Байдуже на все, крім слів Сема, які все ще крутилися у моїй голові.

«Тім хотів скинутися з криші гуртожитку »

Господи, ну що це за день такий? Щей той дибільний медбрат, який може все розповісти, якщо я зараз не прийду до нього.

Спустившись по сходам вниз і вийшовши з школи, я перейшла на біг і полетіла в бік гуртожитку. Від швидкості і вітру, який бив просто в обличчя, був великий ризик того, що перука просто не втримається і злетить.

Похєр. Просто похєр на все, зараз головне встигнути

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~