Моє особисте пекло

POV: Рік

Лука Вайс.

Відразу після нашої зустрічі я пробив через зв'язки і дізнався, хто він. Дякуючи батькові, зв'язки у мене є всюди і на щастя не тільки з тими, з ким він хотів би, щоб я дружив. У мене є свої знайомі, які все пробивають і шукають для мене. Саме цим я і скористався.

Лука відразу здався мені цікавим, він моментально кидався в очі завдяки своїми передніми білими пасмами волосся. Він цікавий експонат, враховуючи, хто він є на справді.

З думками про нього і про те, що я щойно побачив, я дійшов до кабінету директора. Не в моїх компетенціях втручатися в справи когось іншого, якщо йому до вподоби такий образ життя — тоді гаразд, це його справа. Однак тепер мені потрібно бути з ним обережнішим. Він не такий простий хлопець яким здається. Не заздрю я Крісу, тепер нарешті знайшовся той, хто зможеш витримати його і не зламатися, а можливо, навіть провчити.

Рука піднялась вгору, і я зробив два короткі удари в чорні шкіряні двері кабінету. Не дочекавшись дозволу, я зразу зайшов всередину і на мене були спрямовані відразу чотири погляди. Гаразд, до цього я вже звик, враховуючи, що під наглядом трьох з них я був чуть менше ніж пів року.

— Я радий, що ти прийшов і не заставив себе довго очікувати, — замість привітання сказав директор, який сидів за своїм дорогим столом зробленого з чорного дуба.

— Мені потрібно було переконатись, що з моїми друзями все нормально, — спокійним голосом відповів я.

— Присядеш? — кивнув містер Кроуфман у бік вільного крісла. Кріс,Нікі і Емре сиділи на дивані, який стояв у кабінеті трохи далі від столу.

— Я постою. Не думаю, що це буде довго і ми дізнаємося щось цікаве.

Містер Кроуфман важко зітхнув. Він вже не раз бачив нас чотирьох у своєму кабінеті раніше, проте тепер все змінилося.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

— Прошу вас! Я не зможу там пробути ще бодай день! — мій голос зривався на крик. Обличчя директора було сумним, а в очах стояв розпач.

— Ярослав, прошу, зрозумій мене. Я нічого не можу з цим зробити. Ти ж знаєш, яка зараз ситуація.

— І що? Ви повинні зробити хоч щось! Ну немає вільної кімнати, тоді просто розселіть їх по різних кімнатах. Ви не розумієте, які вони, коли разом.

— Не можу, Ярослав, не можу! — голос директора став гучнішим і я відразу відшатнувся від стола на крісло, на якому сидів увесь цей час. Руки поповзли у волосся і з силою почали його масажувати — Їхні батьки дружать між собою і хотіли, щоб вони троє були в одній кімнаті. Ти не знаєш, що відбувалося в цьому кабінеті, коли я залишив Емре на другий рік. Ярослав, вони просто одержимі тим щоб вони разом закінчували навчання. Тоді не було можливості щоб вони всі були в одному класі з тобою і іншими. Тому ми взяли Емре на другий рік, а коли він вже повинен був його закінчувати, його оцінки були нижчими, ніж потрібні, з деяких він був неатестований і я залишив його на другий рік. Повір, тут були занадто сильні крики і ще раз я не хочу щоб це повторювалося.

— А мені що робити? Мої батьки хіба не приносять гроші? Чому їм можна все, а я повинен терпіти? — сльози давно вже капали на обличчя і я навіть не намагався їх змахнути. Цей чоловік бачив мене і в гіршому стані через цих придурків.

— Ярославе, я нічого не можу з цим зробити, — містер Кроуфман стомлено потер свої окуляри і на кілька хвилин в кабінеті панувала мертва тиша. Коли мені почало здаватися, що розмова закінчена, Кроуфман запропонував те, чого я не міг очікувати, — Давай переведемо тебе на онлайн навчання?

— Що? — перепитав я все ще не розуміючи, що тут відбувається.

— Ми переведемо тебе на онлайн навчання. Поїдь додому, відпочинь, а на другий рік ти приїдеш і знову почнеш ходити на навчання. Можливо тоді звільниться кімната, і ти будеш жити в гуртожитку.

— Чому ви відразу так не зробили? Це хіба не заборонено?

— Заборонено, — криво усміхнувшись погодився директор, — Проте один виняток можна зробити. Збирай речі і можеш уже сьогодні їхати або завтра. Коли тобі буде завгодно. Я поговорю з викладачами і скажу щоб вони кидали матеріали і все інше тобі на електронну пошту.

— Дякую вам, — я підбіг до директора й обійняв його. Він розсміявся і у відповідь легенько поплескав мене по плечі.

Як тільки я вийшов з кабінету я побіг збирати речі йтелефонувати батькам радісну звістку.

Хах. Тоді я ще не знав, що замість поїздки додому я потраплю до травмпункт.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

— Ярослав? Ти мене взагалі чуєш? — стурбований голос містера Кроуфмана повернув мене в реальність.

Я здригнувся, мимоволі торкаючись лівого боку, де під сорочкою були сховані бліді лінії від старих травм і переломів. Тіло й досі пам'ятало, що, а головне як, з ним робили минулої зустрічі з цією проклятою бандою. Я підвів погляд і подивився на диван.

Кріс, зустрівшись зі мною поглядами, зухвало посміхнувся, демонструючи ідеально рівні, білі зуби. Захотілося вибити кожен з них.

Нікі, у своїй лінивій манері, крутив в руках запальничку. Його погляд ходив по мені і оцінював всі мої зміни.

Ах, точно. Я ж ще кілька хвилин тому відкинув однією рукою двох його дружків перед його очима. Проте дивлячись на нього, згадувався його постійно густий запах диму, дорогих парфумів і такий байдужий погляд. Йому було всеодно коли вони це робили зі мною — він не підтримував, але і не засуджував.

Коли погляд перейшов на Емре, з носа якого йшла червона доріжка з крові, брюнет просто вдав, наче розглядає свої кросівки.

Минулого разу він був набагато сміливіший.

— Я уважно вас слухаю, містер Кроуфман, — розглянувши хлопців мій погляд повернувся до директора.

— Де твої друзі? — спитав директор і його очі уважно ковзнули по моєму обличчі.

— Не знаю, сподіваюсь, не в медпункті. Я наче встиг їх вберегти від цього, — Кріс на дивані голосно фиркнув за що був нагородженим лютим поглядом директора.

— Чому вони не прийшли? Вони також причасті до того, що там відбувалося, — дідько, цього я й боявся.

— Не має різниці, містер Кроуфман, — раптово подав голос Ремсі, — Ми признаємося, хоча ви і без цього знаєте, що ми спровокували їх. Не думаю, що першокурсникам, які ще нічого не знають, варто в перший-таки день з'являєтися у вас.

— На твоєму місці я б помовчав трохи, Ніколасе, — тихо проговорив директор і Нікі на своє виправдання підняв обидві руки вгору, — Що в твоїх руках робить запальничка? Скільки раз казати, в моєму кабінеті ти курити не будеш!

— Ну що ви? Як ви взагалі могли подумати, що я буду при вас курити? — Ремсі невинно заблимав оченятами. — Я просто коли хвилююся, мушу в руках щось тримати. А вона перша й відвернулася.

— Як мені набридло з вами возитися.

— А бабки отримувати від наших предків не набридло? — усміхнувся Кріс, — Вам нас терпіти ще цей рік, а потім ще один. Тому краще відпускайте нас до кімнат і набирайтеся на нас терпіння.

— І випийте чогось. Ви коли трохи п'яні, набагато доброші, — кивнув Емре і вони з Крісом дали один одному п'ять. Нік на дивані лише усміхнувся. Що ж, час йде, а ці дебіли так і не змінилися.

— Прекрасно, ви троє, звалюйте, — рівним тоном відповів я і, повернувся до Кроуфмана, продовжив, — А мені є про що поговорити з вами.

— І про що ти хочеш з ним поговорити? Погоду? Ну сьогодні досить ясно, — різким тоном відповів Кріс. На цьому терпіння директора тріснуло і він з силою вдарив по столу.

— Ви троє негайно йдете до кімнати. І очікуйте, що тепер я буду вас контролювати. Мені набридли ваші примхи. Крістіан, — директор настільки голосно це сказав, що блондин на дивані аж підскочив, — Моє терпіння закінчується. Ще одна витівка, і мені буде байдуже на всі гроші світу. Ти вилетиш звідси як корок і своїх дружків за собою потягнеш.

— Хочете лишитися відразу трьох хлопців чиї батьки найбільше спонсорують школу? — з награною цікавістю запитав Нікі.

— Саме так, Ремсі. Ти все прекрасно зрозумів. А тепер вимітайтеся звідси, щоб я більше вас не бачив.

Хлопці вийшли з кабінету, а ми з містером Кроуфманом залишилися наодинці.

— Як ти, Рік? Я бачу ти не марнував часу даремно поки був на онлайн навчанні, — з радістю сказав директор і став із-за свого столу. Не довго думаючи, я обійняв його і нарешті сів в крісло про яке він говорив на початку.

— Дякую, містере Кроуфмане. Ви також не змінилися.

— Хочеш щось випити? Мені вже погано від цих трьох дебілів.

— Ні, дякую. Я не п'ю більше, — я прослідкував поглядом за тим, як директор наливає з бутилки ром собі в стакан.

— Тепер за здоровий спосіб життя? — з посмішкою поцікавився містер Кроуфман.

— Можна і так сказати. Після того випадку я більше взагалі до алкоголю не торкався, — рука Кроуфмана дьоргулася, а обличчя на мить перекосило. Він вже відкрив рота, щоб щось сказати, проте я зупинив його, — Мені потрібно з вами поговорити.

Директор підійшов ближче до мене і нахилився на вухо прошепотів.

— Подивися, що там за дверима. У мене дурне передчуття, що вони підслуховують.

Я кивнув і вставши попрямував у бік дверей. Буде смішно побачити їх зараз там. Мої кроки були максимально тихими, цього я навчився вже задовго до повернення, і це не раз рятувало мені життя.

Підійшовши до дверей, я нахилився і прислухався. За дверима наче чулося чиєсь бурмотіння. Різко смикнувши ручку і потягнувши двері до себе, я офігів.

Зразу після того як я це зробив, біля моїх ніг валялися двоє хлопців. Блондин і брюнет. Я перевів погляд з них на шатена, який стояв трохи далі. Він якось дивно дивився на них.

— Сила є, розуму не треба. Дебіли, — сказав він, усе ще дивлячись на своїх лежачих дружків.

— Здається, я вперше з тобою згоден, Ремсі, — кивнув я йому і хлопці на підлозі нарешті почали рухатися й підводитися.

— Що, чорт забирай, тут відбувається?! — крик директора, здається, було чутно навіть на дворі.

— Ох, містере Кроуфмане, пробачте нас, — Ніколас зробив винувате обличчя і вперше його голос звучав не як передражнювання, а як чисте каяття, — Розумієте, просто я загубив десь свою запальничку. А останнє де я її крутив це було тут. Тому ми подумали, напевно я залишив її на диванчику, — Ніколас переступив через своїх друзів і повз мене попрямував до дивана, — А відразу заходити не хотіли, тому що боялися, що можемо перервати вашу важливу розмову, — шатен радісно підніс руку з запальничкою, — Ось і вона. Хлопці я ж казав, що вона тут.

Я поглянув на Кріса і Емре, які вже стояли напроти мене. Їхні очі горіли азартом, дивлячись на Нікі. Так я і знав, що це знову театр Ремсі. Вони троє не змінюються — Кріс задовольняє своє его, Емре — хоче на повну насолодитися владою, яка зараз в його руках через гроші і страх, а Ніколас як був клоуном, так ним і залишився. Пробачте, краще виправляюся: як був підлим і все прораховуючим клоуном, так ним і залишився.

— Я шалено радий, що ти, Ремсі, знайшов те, що шукав, — спокійно почав директор, і хлопці помітно розслабилися, — А тепер ви вимітайтеся звідси до своєї кімнати і чекаєте, коли я зайду перевірити, що ви на місці, а не казна де! — закінчив він знову криком на повищених тонах.

Нікі відразу склав два пальці разом і відсалютовав нам з директором пішов у бік виходу.

— Усе ж вирішили випити? Прекрасно, можливо це допоможе вам заспо... — договорити Аяз не встиг. Ніколас, який звик усе вирішати своїм довгим, підвішеним язиком, сильно штовхнув їх із Крісом в коридор і, повернувшись до нас, на прощання посміхнувся і зачинив двері.

— Вони тут не довчаться, — сказав містер Кроуфман і випив зараз все, що було в склянці, — Гаразд, давай про щось інше. Пробач, проте я мушу поставити тобі це питання. Твій батько знає, що ти в перший же день вплутався в бійку через першокурсників?

При згадці про мого батька всередині все замерзло. Скільки часу я мучився в лікарні, скільки тренувався, скільки в мене пішло нервів на відновлення. І жодного разу він не з'явився. Єдине, що його турбувало, це скільки коштів піде на ліки, психолога і моє навчання.

— Ви вже знаєте мою відповідь, — як можна простіше відповів я. Звичайно, містер Кроуфман все знав і знає. Він завжди все знає.

— Чому ти заступився за них? Ти знаєш, я мушу зараз тебе відчитати за те, що ти зробив.

— Знаю, просто... — я на мить замовк. Варто розказати йому справжню причину? — Я зустрів їх в аеропорту, коли зустрічав Камілу і привіз до школи. На лінійці я дізнався, що один з них має жити з ними в одній кімнаті. І під час їхньої сутички там був саме цей хлопець.

— Гаразд, але я все одно не зрозумів. Навіщо тобі це?

— Не знаю. Просто в ньому я бачу себе, коли був в тій кімнаті. Містер Кроуфман, — спокійно сказав я привертаючи увагу директора, — Мені потрібен Лука Вайс. Саме його ви підселили до них у шосту кімнату, — гаразд, най буде так. Що має бути, те й буде.

— Не впевнений, що зможу тобі чимось допомогти. Сам знаєш, розподіл це просто пальцем у небо тицяти.

— Підселіть мене до них.

— Ярославе, ти збожеволів? — цілком серйозно спитав Кроуфман.

— Можливо. Прошу, просто зробіть це та й все. Поселіть мене замість Емре або Ніка. Та байдуже, навіть замість самого Кріса.

— Не можу, Ярославе, не можу. Колись ми вже про це говорили.

— Я заплачу втричі рази більше, ніж потрібно. Мені треба там бути.

— Гаразд, зробимо так. У Кріса останнє попередження, у Емре є ще одне. Якщо хтось з них вичерпає спроби, я виганю їх під три чорти і поселю тебе замість нього.

— Ремсі? — чому про нього Кроуфман так мало говорить?

— Серйозно, Ніколас? — директор щиро розсміявся — Його я б з ще більшою радістю вигнав, проте сам знаєш його характер. Цей лис із будь-якого лайна знайде вихід. Те, що відбулося кілька хвилин тому тому доказ.

Він правий. Позбутися Ніколаса буде набагато важче, ніж Кріса чи Емре. Проте Лука казав, що саме Нікі врятував його в перший день. Можливо з Ремсі ще не все страчено.

— Якщо вони облажаються — ну, я про Луку, Кріса, Емре і Нікі, і ви захочете їх покарати, — я замовк на мить, роздумуючи, чи хорошим буде це рішення, але нічого кращого на думку не спало, — Прошу вас, поставте Луку й Нікі разом, а Престону і Аязу дайте інше завдання.

— Я не знаю навіщо тоді це. Нікі набагато гірший за хлопців і саме з ним ти хочеш щоб був Лука. Чесно, я не розумію ти хочеш його захистити чи закинути у ще більшу пастку?

— Сам не знаю, — чесно сказав я.

Ми просиділи в кабінеті ще близько двадцяти хвилин. Кроуфман знав про все, оскільки ми постійно тримали з ним зв'язок увесь цей час, проте нам це не заважало розмовляти і ділитися ще чимось новим і цікавим.

— Ярославе, я радий, що ти повернувся до нас, — сказав він, коли я вже збирався виходити, і міцно обійняв його на прощання, — І я дуже радий, що ти все ж користуєшся авто, яку я тобі подарував.

Я промовчав на його слова. Кроуфман давно вже замінив мені батька, якого в мене, можна сказати, ніколи не було. І він про це знав.

Коли я вже був біля дверей, то взявся за ручку і все ж повернув голову до директора.

— А я радий, що не дивлячись незважаючи ні на що, ви взяли мене під своє крило і стали моїм опікуном.

Я помітив як його очі заблищали, проте я більше не з тих людей, які відразу будуть кидатися заспокоювати інших. Я просто вийшов з кабінету.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Щойно я вийшов з кабінету мої ноги самостійно привели мене до спортзалу. Давно я тут не був.

Діставши з арсеналу пов'язки й обмотавши ними руки, я підійшов до груші й вирішив трохи потренуватися. Що ж це допомагає зняти стрес.

Відпрацьовуючи удари, я зазвичай відключався від всього світу, тому я і люблю це місце. Раніше спортзал рятував мене від цього лайна. Проте не сьогодні. Замість порожнечі перед очима все ще проносилися моменти нещодавньої бійки біля турніків. А точніше — момент, коли я схопив Вайса за руку, допомагаючи піднятися на ноги.

Удар. Шкіра торкнулася твердої груші.

Пальці все ще згадували те дивне відчуття. Занадто тонке зап'ястя. Крихкі, майже невагомі кістки підлітка, які ніяк не можна було пов'язати з інформацією на безжальним убивцею.

Коли я стиснув його зап'ястя, мені здалося, що я можу зламати його навпіл одним своїм рухом. Ну правда, вони зовсім не схожі на мої долоні чи розкачані руки Кріса.

Хіба у кілерів бувають такі руки? Складне питання, тут можна сказати, і так, і ні. Слабкість в руках може означати проворність і якщо в них буде ніж, то це ідеально. Проте якщо щось піде не так і доведеться приймати удари на себе він програє.

Невже мій інформатор помилився і цей хлопець — не той, за кого себе видає? Але ж він тримався впевнено, зухвало. Дивився чітко в очі і постійно огризався і підколював Кріса.

Ще один удар вийшов настільки сильним, що важкий снаряд відлетів до стіни і з глухим стукотом ударився об стіну. Важке дихання виривалося з легень гарячим повітрям.

Лука Вайс.

Хто ти, в біса, такий? Питань забагато. Але я поставлю їх лише тоді, коли переконаюся, що ти не зламаєшся у шостій кімнаті. Бо якщо Кріс вирахує твою слабкість швидше за мене — від тебе мокрого місця не залишиться.

Сподіваюся, у тобі хватит сил і мужності просто тримати язика за зубами і почекати доки я щось вигадаю. Якщо так — ми поговоримо. Якщо ні... що ж, я спробую встигнути витягнути тебе з того пекла, швидше, ніж ти станеш другим мною.

Я не дозволю їм зламати ще когось. Не цього разу. І не його.

Лука Вайс, я обіцяю тобі, ти виживеш.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

POV: Ліка

З хлопцями я просиділа може пів години, а можливо і ні. Після ситуації, яка відбувалася нещодавно, говорити не було бажання ні в кого, тому я вирішила, що досить на сьогодні адреналіну і попрямувала в шосту кімнату. Просто лягти спати і проспати так, ну мінімум, десять годин. Проте все вийшло не так як я хотіла. Що ж, як і все, в принципі.

Зайшовши до кімнати я побачила блондина, який лежав на своєму ліжку. Двері до ванної були зачинені, але зі звуків там теж хтось є. Кинувши швидкий погляд навколо, я помітила Нікі який сидів в навушниках і щось слухав у телефоні.

Забивши на все, я пішла на своє ліжко і вже лягаючи на нього, відчула сильний поштовх в спину. Моє тіло буквально влетіло до стіни і відірватися мені від неї не дали. Сильні руки Кріса буквально притисли мене до неї, не даючи жодної надії на відступ.

Я почула як двері з ванної відчинилися і на порозі стояв брюнет. Емре поглянув на нас, після чого на Нікі, і шатен пішов до ванної. Зникла моя остання надія на порятунок.

Кріс, схопивши за перуку, відірвав мою голову від стіни. Серце забилося швидше через це. І чому я просто не підстриглася? Що буде якщо зараз він настільки сильно її зачепить, що просто зірве? Проте, дивлячись на всю цю картину, знаєте, щось я вже навіть не знаю, чи хочу щоб перука злетіла і хлопці дізналися, що я дівчина і уникнути того, що зараз буде відбуватися, чи ні. Блондин з силою приклав мою голову знову до стіни, настільки, що в очах на мить потемніло. Емре, який поки що тільки спостерігав за нами, дивно усміхнувся і підійшов до свого шкафчика. В його руках блиснув метал.

— Кастет чи ніж? — спокійно спитав Емре у блондина.

— З радістю взяв би ніж, проте сам знаєш обставини. Давай кастет. Пограємося нині знатно, — хлопець нарешті дозволив собі звернутися й до мене, — І тепер, тебе вже Нікі не спасе. І твої друзі, які, чорт забирай, ти собі навіть уявити не можеш, як вони мене бісять. І навіть твій білосніжний лицар тобі не допоможе.

— Сьогодні йому вже ніщо не поможе.

Емре віддав кастет Крісу, а сам сів біля нас. Він був глядачем, поки Кріс швидко надівав залізо на пальці.

Перший удар прийшов в хребет. Біль була настільки сильною, що на очах миттєво виступили сльози. Забивши на все, я різко вдарила хлопця п'яткою в живіт і вивернувшись з хватки Кріса вискочила з ліжка. Обидва хлопці були шоковані такою витівкою, проте поки вони очухалися від такого я вже наділа другий кастет собі на руку.

— Кріс, я завжди на твоєму боці і завжди лише радий, коли ти когось б'єш, — почав Емре й перевів погляд з мене на блондина, — Проте, б'ється він не погано. А тепер ще й з цією штуковиною, — він показав пальцем на свій ніс, проте Кріс навіть не поглянув на нього.

— Те, що ти за літо забув як правильно битися — твої проблеми, Аяз. А я не планую дати цьому новачку спокійного життя тут, — хлопець кинувся на мене, наче звір на свою жертву і повалив мене на підлогу.

В очах знову потемніло на кілька секунд, а згодом у ділянці щелепи почало просто неймовірно сильно пекти. Потім губа, яка за мить стала незвично теплою і з неї почала йти якась рідина.

Сука. Кров.

— Ей, друже, дивися тільки не вбий його. Муч скільки хочеш, але розраховуй сили, — голос Нікі звучав приглушено і дуже далеко.

Нарешті, зібравшись із силами, я почала згадувати, як правильно користуватися кастетами.

Лука ж мені розказував, як. Думай.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

— Ліко, ти знову не так тримаєш! — черговий раз крикнув Лука і підбіг до мене.

— Та годі тобі, братику. Яка різниця як правильно тримати? Та й навіщо мені це? Я ж дівчина, а не хлопець.

— Повір, рано чи пізно, але тобі це може знадобитися. Давай краще ще попрацюємо над ударами. Куди краще всього бити, щоб людина втратила свідомість?

— В голову, — сказала я, сподіючись, що брат відстане вже від мене з цією фігньою. Лука розсміявся.

— Це якщо ти хочеш вбити його. А якщо просто вирубити?

— Удар кастетом у підборіддя. Знизу вгору.

— Ще варіанти, — помітивши, як моє обличчя скривилося, він добавив, — Один в тебе вже є. Ще два.

— Щелепа збоку? — хлопець підняв одну брову, і я поспішила додати — Ну під самим вухом.

— Останній?

— Удар між ніг ну або в печінку, — гордо заявляю я й подумки сама себе хвалю, поки Лука робить ще кілька кроків до мене і кладе руку мені на волосся.

— Ти розумниця, Ліко. Запам'ятай удар в щелепу збоку збиває людині координацію і миттєво вимикає свідомість через різкий перепад тиску та больовий шок, — очі Луки повністю спокійні і зосереджені і я не смію його перебивати, лише уважно слухаю і стараюсь все запам'ятовувати, — Якщо голова в суперника повністю захищена, удар кастетом під ребрами викликає дикий біль і людина не може дихати і тимчасово втрачає здатність рухатися або і непритомніє від больового шоку. Але вона лишиться живою.

— Тоді якщо на мене хтось нападе в темному куті і повалить на землю, а в мене буде лише один кастет в руках, то куди мені найкраще бити?

— Найкращий варіант це бити у підборіддя знизу вгору. Це викликає втрату свідомості на кілька хвилин і ти зможеш втекти або закликати на допомогу. І прошу, Ліко, не забувай правильно його тримати. Без правильного хвату ти собі всі пальці зламаєш нафіг, — брат взяв мій правий кастет у свої руки і повернув його до мене тильним боком, — Бачиш ось це? Він має ідеально лежати у тебе в руці і міцно впиратися до долоні.

Я трохи розтискаю ліву долоню з кастетом намагаючись відчути метал, але Лука суворо качає головою і стиснув мою руку у відповідь.

— Ні, Ліко, ніколи не розслабляй пальці! Кулак має бути кам'яним, стиснутим до кінця. Пальці в кільцях не повинні рухатися, інакше, як я вже казав, метал під час удару просто роздробить тобі кістки. Запам'ятай: кулак стискаєш просто мертвою хваткою, але вся сила віддачі йде не в пальці, а назад — ось у цю подушечку долоні. Саме вона повинна тримати удар. Якщо він буде стиснутий не повністю, або якщо основа не буде ідеально лежати в долоні, метал при ударі просто роздробить тобі пальці, Ліко! І поміть я вже не раз сказав тобі, що якщо будеш не акуратна з цим, ти можеш сама получити травму. Тому я і прошу й хочу, щоб ти запам'ятала все, що я тобі кажу.

— Гаразд я зрозуміла, — я забрала кастет з руки брата і зробила все як він сказав. Тильний бік ідеально лежить в долоні, кулак ретельно стиснула.

Відвернувшись від брата я зробила удар в повітря. Знизу вгору. Повернувши голову, я побачила ніжну усмішку Луки. Брат підійшов до мене і обійняв.

— Саме так, сестричко. Ти велика молодець, — після цих слів я відкинула кастет убік і у відповідь обійняла його, — Ліко, я зараз дещо скажу. Можливо, це буде як жарт для тебе, але повір я серйозно і дуже хочу щоб ти це пам'ятала у будь-який момент, — Лука відірвався від мене і поклав руки мені на плечі, — Запам'ятай, сестричко. Якщо якийсь хлопець чи чоловік чи ще хтось буде для тебе загрозою, а мене не буде поруч, просто знищ його. Байдуже як саме, просто збережи себе, — він знову притягнув мене в обійми і сказав уже на саме вушко, — Мені буде легше витягнути тебе із тюрми, ніж з-під землі.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Розплющивши очі, єдине, що я бачу зараз, — це кулак із металом. Кріс заносить руку для чергового удару. Десь на фоні всього цього чується голос Нікі, проте розібрати слова немає сил.

Я згадую слова брата.

« Якщо хтось буде для тебе загрозою... просто знищ його »

Я переводжу погляд на задоволене обличчя Кріса, якому вся ця ситуація тільки в кайф. Що ж, удар знизу вгору.

На підготовку є секунда. Я непомітно зміщую кастет, щоб його основа намертво вперлася в мою подушечку долоні. Пальці на мить зрадницьки слабшають від страху перед ударом, але в пам'яті миттєво звучить суворий крик брата:

«Ніколи не розслабляй пальці! Кулак має бути кам'яним, інакше метал роздробить тобі кістки!»

Рука з металом стискається в кулак.

«Бий у підборіддя, знизу вгору...»

Рука Кріса вже летить завдати ще одного удару, проте моя ліва рука, яку блондин чомусь не здогадався втримувати, швидко перехоплює його і відкидає вбік. Саме цієї миті я завдаю удару знизу вгору правою рукою. Від сили удару рука починає тремтіти так само, як і моє серце. Чорт, я вперше вирубила людину, бляха. Проте результат я помічаю відразу.

Кріс падає назад, із силою гепнувшись на килимок. Емре дивиться на мене як на останнє диво світу, а наступної секунди уже стоїть біля Кріса і починає тихо щось бурмотіти. Нікі стоїть з відкритими ротом і наче риба, то відкриває, то закриває його, а біля нього...

А біля нього стоїть директор.