Моє особисте пекло

Рівно о восьмій годині ранку, до нас в кімнату зайшов чоловік і сказав підніматися на лекції. Одразу, як за ним зачинилися двері, я прямим текстом послала його і знову, заплющивши очі, повернулася на інший бік.

Через секунду я відчула як хтось з силою стягує мою ковдру. Кріс стояв надімною і незадоволено дивився на мене.

— Забув про наш договір? Де моя кава?

— Там само де твої конспекти, — пробурчала я і знову заплющила очі. Нікі пішов приймати душ, а брюнет щось шукав у своїй шафці.

— Бігом, піднімай свої булки і шуруй за моєю кавою, — сказав Кріс і з силою потягнув мене на себе. Ледь не впавши з ліжка я відштовхнула його нахабну пику від себе і встала. Що ж хочеш кави? Організую настільки прекрасну каву, що тобі мову відбере. Спати мені все одно не дадуть.

— Ти серйозно хочеш його зробити своїм асистентом? Кріс це вже навіть для тебе занадто, — здивовано промовив Емре, спостерігаючи за мною. Кріс лише закотив очі і задоволено розлігся на ліжку.

— Серйозно? Ну я здогадувався, що ти вже вкрай знахабнів, але щоб аж до такого, — насмішливо промовив Нікі, який стояв у дверях ванної. На ньому був лише рушник обмотаний навколо бедер, а з пресу стікали капельки води. Прекрасне видовище.

— Все в нормі. Все навіть прекрасно, — неочікувано спокійно відповіла я, і вже виходячи з кімнати почула за спиною голос брюнета.

— Кріс, я тобі клянуся, він зараз щось зробить. Він не міг так легко погодитися це зробити без підставити.

Спустившись на перший поверх і підійшовши до кавової машинки, я вирішила дати Крісу підбадьоритися як потрібно. Обравши найміцнішу каву, яка тільки там була і заливши всередину ледь теплу воду, щоб вона взагалі хоть трошки розчинилася, я обережно розмішала все і з прекрасним настроєм пішла назад на сходи.

Швидко піднявшись до кімнати і зайшовши я побачила, що всі троє хлопців були вже готові, проте чомусь все ще не поспішали йти на пари. Кріс з нахабною усмішкою дивився на мене і в очікувані простягнув руку. Віддавши йому каву він задоволено підніс її до своїх губ.

— Бачите, як потрібно ламати волю новеньких? Ти правий Нік, часом можна обійтися і без кулаків, — задоволено заключив блондин і, зробивши ковток, буквально виплюнув її вбік, — Це що за хуйня? Ти скільки кави туди насипав?

— Ти просив каву. Вона перед тобою, — спокійно сказала я і почула, як брюнет буквально почав розриватися від сміху. За мить до нього приєднався і шатен, — Про сорт і температуру ти нічого не казав. Потрібно уточнювати свої бажання, Престон.

— Бляха, а я казав, що цей малий точно щось таке викине? Чувак, твій "раб" тебе щойно конкретно збудив. Там же міцна кава, все як ти любиш?

Забравши свою форму і зачинившись у ванній я швидко переодягнулася і перевіривши перуку вийшла до хлопців. Стаканчик був більше не торкнутий, а Кріс сидів білий, наче на нього щойно висипали борошно.

— Ти більше не хочеш кави? Не смачно було? — поцікавилася я.

— О, було просто прекрасно. Не хочеш спробувати? — крізь зуби промовив Кріс — Де реферати? Ти повинен був їх зробити ще вчора, — я кивнула йому і мило проговорила.

— Я тобі ще вечері скинув посилання на Вікіпедію. Твій реферат там. Роздрукуєш сам чи повторимо сцену, яка була щойно?

— Та ти знущаєшся наді мною, — розлючено сказав Кріс і вставши попрямував у бік виходу. Зупинившись біля мене він дивно поглянув на комір моєї сорочки і одним різким рухом розгладив збиту тканину, — Ти мій асистент, тому виглядай хоч по-людськи.

Емре лише нахабно усміхнувся мені одними губами прошепотівши "ненормальний" і теж пішов слідом. Залишившись з Нікі наодинці, я опустила очі на підлогу. Хлопець не сказав нічого, лише мовчки вийшов з кімнати і в цю мить, я відчула легкий біль і радість, що не потрібно нічого пояснювати чи ще щось.

Швидко вийшовши з гуртожитку, я помітила, як Кріс і Нікі йдуть у бік парку, а Емре прямує до школи. Відчувши, що за ним хтось дивиться, він повернув свою голову і поглянувши на мене, зупинився і почав чекати коли я підійду до нього.

— Непогано ти Кріса так охолодив. В цілому, непогано ти справляєшся в шостій кімнаті.

— Невже всі дійсно так бояться твого дружка-придурка?

— Ну, ти перший хто дав йому відсіч. І не раз. Знаєш, це навіть заслуговує поваги, думаю, такими темпами ти легко станеш новим забіякою школи. Тільки я тобі цього не казав, — Емре стукнув мене по плечі і усміхнувся.

— Може, нарешті відкриєш карти, чому ви на різних курсах, але давно вже знайомі?

— Там довга історія. Тобі хтось колись розповість. Можливо.

Решту дороги ми йшли мовчки. Емре думав про щось і раз у раз підозріло косився в мій бік, а я лише мовчки йшла біля нього. Вже біля самого класу на мене чекав Сем.

— Неочікуваний поворот подій, — сказав він дивлячись на мене і Емре. Брюнет лише закотив очі і пішов до класу, — Як ти? Ми чули вчора була якась метушня біля гуртожитку і наче був твій голос?

— Знову з Крісом не поладили. Все як завжди, не хвилюйся. Ходімо до класу, там розповім дещо.

Зайшовши всередину я зрозуміла, що це був якийсь новий кабінет. Парти тут стояли по три і за одною з них вже сидів Кіліан, підриваючи голову рукою. Емре сидів в компанії ще якихось хлопців і голосно ржав з ними.

Підійшовши до рижого, я присіла біля нього. Кіл, ліниво привідкривши одне око, посміхнувся мені. Сем сів справа від мене і саме в цю мить до нас зайшов учитель.

Сука. Це був саме той чоловік до якого я запізнилася в перший же день на урок. Сьогодні він виглядав не менш зловісно ніж того разу. Господи, хоть би він мене не побачив, прошу, тільки не чіпай мене знову.

— Тиша в класі! Емре, закрили рота і відсунули свій стілець від вікна, — так він абсолютно точно зараз без настрою. Він проходиться поглядом по класі і... зупиняється саме на мені. Прекрасно, — О, дивіться, хто дозволив собі прийти вчасно — мій улюблений запізнювальник, Лукас. Радий, що сьогодні ви знайшли дорогу до кабінету без навігатора.

— Ну він і придурок. Йому на пенсію часом ще не потрібно йти? — незадоволено бурмочу я, на що Сем і Кіл тихо сміються і просять мене помовчати і не провокувати цього старого індюка.

— Слухайте мене уважно. Сьогодні у нас стартує командний практичний кейс "Врятувати бізнес". Розприділяйтеся в групу по чотири людини, проте це не все. Оскільки дехто в цій залі занадто багато говорить, а дехто — надто часто запізнюється, я сформую одну особливу команду сам. Емре, бери свій рюкзак і марш за парту до Сема, Кіліана та нашого пунктуального Лукаса. Будеш у них заземленням.

— Що за нахрен? — голосно висловлюється Емре. Його кулак з силою гримає по столі за яким він сидів кілька секунд тому. Зараз він підвівся на ноги, проте не зробив жодного кроку лише стояв з гарячими очима і люто дивився на професора — Я не буду працювати з першокурсниками. Я вже того року вам здавав цей проєкт і все було нормально. Ще раз я цього робити не буду! Тим більше з ними.

— Мені байдуже, Аяз. Хочеш, не хочеш — це твої проблеми. І минулого разу ти зробив рівно ноль, тому в тебе є прекрасна можливість зараз блиснути своїм розумом і заслужити нормальну оцінку.

Професор повертається спиною до нас і Емре, з димом, яка валить у нього з вух, підбирає свій стілець і пересідає до нас.

— Отже, суть завдання проста, як світ великих грошей. Кожна команда отримує збитковий об'єкт академії. За три дні ви маєте розробити стратегію антикризового менеджменту та ребрендингу. Іншими словами — придумати, як перетворити купу лайна на золоту жилу, що буде приносити кошти. Зараз я назву, кому яка ділянка попадається. Даю вам рівно п'ять хвилин на те, щоб ви обрали собі команду.

Чоловік пішов до свого комп'ютера, а в класі за мить знявся хаос. Всі кричали, говорили і ділилися на купки.

Поки вчитель був зайнятий пошуками об'єктів школи, я пошепки розповідаю хлопцям про свій ранковий шедевр із холодною, міцною жижею.

— Ну в принципі, потрібно було уточнювати свої бажання, — каже Кілі, тихо сміючись. Сем сховав своє обличчя в долонях, проте його плечі теж ледь помітно тремтіли.

Емре, який ще кілька хвилин тому сів до нас червоний і схоже вирішив трохи підслухати нашу розмову, схоже згадав біле обличчя Кріса і знову почав тихо ржати.

— Гаразд, признаю. Сьогодні був один з моїх улюблених ранків. Лука — ти геній, коли йдеть про знущання над Крісом.

— Він точно з глузду з'їде за два роки через цього неадеквата, — почав підтакувати Кіл і Сем вже вголос почав сміятися, проте ми з Емре встигли вчасно йому закрити рота руками.

Професор сурово поглянув на нас і від цього тепер самій захотілося сміятися. Емре й Кілу, хоч рижий і так вже рже спершись на парту, схоже теж було важко стримуватися.

— Придурки, заспокойтеся. Краще думайте, що нам з проєктом робити, — тихо промовила, коли професор відвернувся від нас, а хлопці вже трохи оговталися.

Рівно за п'ять хвилин чоловік дійсно наказав всім заспокоїтися і почав видавати об'єкти. А їх виявилося небагато, тому деякі з них повторювалися — про це нас попередив сам професор.

—Так, вам, хлопці, дістається особливий "джекпот", який більше не дістанеться нікому. Занедбане підвальне крило під старим корпусом гуртожитку.

— Сподіваюсь, не те, про яке я думаю? — промовив Емре, і в його очах з'явилися нотки жаху. Цікаво, що це за місце.

— Так, те саме, яке законсервоване вже років п'ять і де зараз лише пил та щурі. Спонсори школи давно хочуть його знести, бо воно приносить лише збитки. Ваше завдання — зробити з цього місця ідеальну перлину, куди будуть всі хотіти піти і довести інвесторам, що це місце ще не пропало.

— Але ж це не справедливо, — голосно промовив Емре, дивлячись на професора, — По-перше, це неможливо зробити, ви бачили, яке лайно ви нам дали? По-друге, як мінімум, я це вже проходив і мені немає сенсу зараз тут сидіти. Знав би, що буде така фігня, взагалі сюди не прийшов би.

— Не треба мені тут скиглити, Емре. Якщо ви вважаєте, що це нереально — отримаєте двійку за семестр. Нагадаю вам, що в кінці тижня до академії приїжджає наш головний інвестор. Директор Кроуфман особисто перегляне найкращі проєкти, щоб показати йому, що це не просто школа, а місце де дітей дійсно навчають фінансуванням. Тому раджу вам увімкнути мізки, якщо не хочете вилетіти з бізнес-школи ще до першої сесії. Час пішов, вперед!

На мить між нами нависає тишина, проте майже одразу Емре, показово закинувши ноги на парту, викладає свій план лінивим голосом.

— Короче, народ. Робимо там закритий бійцівський клуб і закрите казино. Ставимо тоталізатори. Туди всі точно будуть ходити щоп'ятниці. Гроші буквально потечуть рікою.

— Скажи, що ти жартуєш. Лука, Сем, прошу, скажіть, що він жартує, — Кіліан здивовано дивиться на нас, після чого переводить погляд на Емре, — Та нас посадять нахер у перший-таки день. Це знаходиться буквально під носом директора, потрібний легальний бізнес. Може, краще зробити кіберспортивну зону? Це буде безпечніше.

— Кіберспортивна зона? Ти здурів, рижий? Це яка ж банальщина в тебе в голові сидить, якщо ти пропонуєш таке, — Емре скривився, а Кіл схоже почав закипати. Цікава буде командна робота.

— А що скаже наш новий геній тактики? — з неймовірною усмішкою запитав Сем, крутячи між довгими пальцями ручку — Луко, ти зранку так ахєрено розібрався з кавою, що, думаю, з якимось клубом ти легко розберешся на раз-два. Які ідеї, кеп?

Хлопці затихають і всі троє пильно дивляться на мене. Я нагороджую Сема нанависним поглядом і починаю роздумувати.

Бійцівський клуб звучить цікаво, проте небезпечно. Якщо ми переконаємо Мікаеля, думаю проблем не буде, проте чи захоче він щоб це було? В нього тоді постійно буде робота.

Геймерів, здається, я в цій школі ще не бачила, тому робити місце куди мало хто буде ходити ризиковано.

Сука, дякую, братику. Я далеко не цим планувала займатися в цій школі. Я хотіла лише в куточку десь сидіти і чекати, коли ти приїдеш і підміниш мене, а не роздумувати над якимось планом.

— Емре, ти знаєш, де розташований цей підвал? Зможеш нас туди провести? — задумливо промовила я і поглянула на брюнета. Емре кілька секунд сидів, втикаючи в одну точку, і зрештою все-таки кивнув — Коли ми побачимо місце, зможемо краще придумати ідеї.

— Там є три кімнати. Одна велика, може трохи менша за актову залу школи, і ще дві не дуже великі, але досить вмісткі кімнатки, — спокійно промовив він, дивлячись на мене, — Не знаю чи це щось тобі дасть, проте можна попробувати. Взагалі це прикольне місце, не знаю, чому директор там нічого не робить — якщо все класно оформити, там дійсно можна рубати нормальні бабки. Ну і якщо придумати щось варте уваги.

— Значить, цим ми і займемося зараз? Відпросимося з пари і підемо оглядати масштаби трагедії? — поцікавився Сем і нам нічого не залишалося крім того як кивнути. Емре встав з стільчика і, кинув на ходу: "Ви сидіть, а я зараз розберуся" пішов у бік професора.

Кілька хвилин вони про щось говорили і Емре, активно жестикулючи руками, схоже з чимось сперечався із професором. Зрештою чоловік махнув рукою, і брюнет із виглядом переможця пішов до нас.

— Ходімо, в нас не так багато часу. Можемо поробити фотки, щоб там довго не засиджуватися, прийти сюди і тут вже думати, що там можна зробити.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Вже спускаючись униз по високих сходинках, можна було легко визначити стан цього місця.

Темно, холодно, сирі стіни, які буквально тисли на голову. У повітрі стояв запах пилу та старого дерева. Деякі сходинки були з тріщинами, деякі і зовсім були готові розвалитися він одного лише погляду на них.

Роботи тут буде прямо дофіга.

Вже спустившись ми з Кіліаном і Семом дістали телефони і повмикали ліхтарики. Промені освітлювали залишки колишньої розкоші цього місця: на прогнившій підлозі були уламки розбитої неонової вивіски, шкіряні коричневі дивани були повністю вкриті пилом, барна стійка, яка буквально стояла на божому слові.

— Прекрасно і що нам з цього зробити можна? — запитав схвильований Кіліан — Тут буквально все розбите!

— А наше завдання — зробити так, щоб тут знову всі захотіли перебувати.

— Сам хоч віриш у це завдання? — насмішкувато запитав Емре, дивлячись на весь цей мотлох. Ну тут по-іншому ніяк не назвеш.

— Йдемо в інші кімнати, — сказала я і вже рушила у бік темного проходу, як Емре сказав.

— Хочеш йди, проте там немає нічого. Взагалі нічого. Ми тут поки поробимо фотографії.

Я лише кивнула і все ж вирішила перевірити кімнату. Зайшовши всередину, я відчула, як чиясь сильна рука затискає мені рот і заламує руку за спину. Вухо одразу опалило гаряче дихання.

— Тихенько, все в нормі. Це я, — тихо проговорив знайомий голос.

Рікі.

Кивнувши на знак згоди, він відпустив мене і показавши кивком у бік, пішов туди. Я зразу за ним.

Відійшовши від входу в кімнату я поставила телефон на підвіконня, щоб воно освітлювало все, що знаходилося навколо нас.

Рік заскочив на це саме підвіконня.

— Я чув, що ви хочете щось зробити з цим місцем, щоб головному інвестору це сподобалося?

— Так. Є ідеї?

— Немає, проте є порада. Ти знаєш хто цей чоловік?

— Хто? — я присіла біля нього на підвіконня, проте Рік лише похитав головою і загадково посміхнувся.

— Скоро, значить, сам дізнаєшся. Мої поради: перша — ця людина дуже любить розкіш. Не думай, що щось ефектне, але просте його здивує. Потрібен лише вибуховий варіант і найдорожчий, — блондин нахилився до мене і промовив в саме вухо, — І друга порада — ніколи не ходи сюди один. Повір, тобі може бути гірше. І ти давно дещо підмітив, ти дивно пахнеш як для хлопця, не думаєш?

Хлопець, наче граючись, провів носом по моїй скулі і пішов у бік темряви. За мить його силует вже зник і я його більше не бачила.

— Луко! Ти знайшов щось цікаве? — повернув мене в реальність крик Кіліана.

— Тут пусто. Йдіть в наступну кімнату, якщо там вже все сфоткали. Я тут закінчу і прийду, — швидко відповіла я і почала фотографувати кімнату зі всіх сторін.

Закінчивши з цим заняттям я пішла до хлопців. Вони, схоже, закінчивши з фотографіями, почали страждати фігнею.

Кіл ходив і щось записував у свій телефон. Емре присів на пильну підлогу і про щось говорив Сему, який звернув свою увагу на мене, коли я з'явилася в їх полі зору.

Підійшовши до них, хлопець закинув руку мені на плече і тихо запитав.

— Ну що, кеп, масштаб трагедії ти оцінила... тобто оцінив? З чого почнемо ребрендинг?

— Як ти сказав? — очманіла я, дивлячись на нього. В голові знову всплив момент на даху. Звук труби і легка тінь.

Він ж не міг знати про все? Це не правда, я себе накручую. Якби він знав, він би вже почав розпитувати. Це все просто його жарти.

— А як я сказав? — його усмішка стала ще більшою — Не ображайся, я тобі вже казав, що на хлопця ти слабо змахуєш. То що будемо робити далі? Тут накидаємо кілька ідей чи повернемося в кабінет?

Від такої різкої зміни тону і переходу від грайливості до серйозності буквально застали мене зненацька.

— Вертаємося. Я, звісно домовився, щоб нас відпустили, але якщо ми тут цілу лекцію пробудемо, він нам голови відкрутить.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

— І що ми маємо? З чого починаємо роботу? — задав досить цікаве запитання Сем і поглянув на мене. Емре і Кіл теж в очікуванні дивилися на мене.

— Ну для початку поглянемо ще раз, що ми маємо. У кого всі фотки? — замість відповіді Емре лише підняв телефон і почав там щось дивитися. Через кілька секунд поклав телефон переді мною.

— Перший пунктик готовий. Далі?

Я взяла телефон Емре і почала розглядати фотографії, які хлопець зробив.

— Що ми взагалі плануємо робити, Луко? Кіберспортивну зону? — з надією проговорив Кіл дивлячись на мене.

— Чи бійцівський клуб? — одразу нагадав про свою ідею Емре і обидва хлопці схлеснулися поглядами.

— Так, заспокойтеся обидва! — довелося трохи підвищити голос щоб обоє звернули увагу на мене. Ще раз перегорнувши всі фотки, я почала розмірковувати.

Нам дали весь підвал, щоб ми могли з цих трьох кімнат зробити якусь перлину. Одна велика кімната, як актова зала. Ще одна менша кімната, але сказати, що вона менша, неможливо. І третя довга кімната, яка більше нагадувала великий коридор.

Думай, Ліко, думай. Що з цього можна зробити? Просидівши над фотками кілька хвилин, я різко поглянула на хлопців. Всі троє мовчки сиділи очікуючи від мене хоть якоїсь реакції.

— Об'єднаємо ваші ідеї. Ось ця велика кімната, яка нагадує актову залу, буде в стилі клубу. Сцена і барна стійка тут є, тому гадаю, що це найкраще рішення, — я вже хотіла продовжити говорити, як раптом Сем мене перебив.

— Клуб? Серйозно? Ні, ідея прикольна, але Луко, директор, і тим паче інвестор, на це не погодяться. Який клуб в закритій бізнес-школі?

— Найнормальніший, — потисла я плечима, — Сам подумай. Наше завдання — зробити з цього місця щось прекрасне і щоб звідти можна було отримати бабки. Тут все ж не всі відмінники, яким до вподоби навчання. Є такі як Емре, Кріс, Нікі та і багато інших, яким воно до одного місця, — мій погляд перейшов на брюнета, який з непідробним інтересом слухав мене, — Не вірю, що ви нікуди не вибиралися за весь час навчання.

Брюнет лише усміхнувся.

— Тут є декілька класних клубів.

— От бачиш? Навіщо тим, хто постійно зависає в клубах, кудись ходити, якщо вони зможуть просто спуститися вниз до підвалу і там балдіти.

— Сука, малий, та в тебе прекрасні мізки, — радісно вигукнув Емре. Кіліан теж посміхнувшись кивнув на знак згоди, — Що тоді з іншими двома кімнатами?

— Ну якщо йдемо по такій теорії, — хмикнув Сем і підчіпивши пальцем кільце свого чокера почав ним крутити, — Тоді робимо в іншій кімнаті покер зону?

— Це нелегально, синьоокий, — насмішкувато сказав Емре.

— А ми зробимо легально, — заступилася я за друга, — Робимо в тій кімнаті, що поменше, VIP-лаунж з кіберспортивною зоною, як хотів Кіліан і в другій, та що більше на коридор змахує, робимо з покерними столами, де замість грошей грають на акції або дорогі речі. Плюс в цьому буде — повна анонімність, якщо хтось не захоче палити своє обличчя. Думаю, всі обожнюють таємниці і азарт.

— Ти, наскільки мені відомо, теж дуже любила таємниці, — сказав Сем з дивною усмішкою, — Ти круто об'єднав всі наші ідеї. У тебе дійсно ідеально варять мізки.

— Не думав, що скажу це, але я згоден з першокурсником. Малий, ти реально не промах. Мені подобається, — задоволено киває брюнет, а Кіл вже відкриває свій ноутбук щоб записати ідеї.

— Тоді що робимо далі? Фотографії є, ідеї теж, а далі?

— А далі ми шукаємо фотографії, накидаємо ідеї для нашого проекту і робимо презентацію, — спокійно відповів Сем, закинувши на мене одну руку і сперши свою голову на неї, — Кіл, ти хотів кібер зону тому ти шукай ідеї для неї. Емре, на тобі, клуб. А ми з Лукою будемо розбиратися з покером.

— Не знаю чому, проте мені щось підказує, що це буде дуже цікавий проєкт, в якому я навіть буду щось робити, — хмикнув Емре і після цих слів пролунав дзвінок, тому ми всі поспішили вийти з класу. В цей момент надійшло одразу два повідомлення.

Рік: "Не забувай про те, що я тобі сказав. Дорого і багато. У вас вийде, удачі"

А друге повідомлення було від невідомого номера.

Невідомий: "Якого хуя ти задумав, Вайс? Навіть не думай починати цей проєкт. Мій батько вб'є вас за один лише погляд на те місце!"

Лука: "Хто це?"

Надіслано

Невідомий: "Кріс"