Моє особисте пекло

— Ей, загублені хлопчики, — недалеко роздався насмішкуватий голос. Повернувшись і знайшовши власника цього голосу я офігіла. Хлопець приблизно наших років, ну може на два старший, з прекрасними карими очима, світлою, буквально білосніжною шкірою і таким ж самим білосніжним волоссям стояв біля новенької Феррарі. На його тонких губах грала насмішлива посмішка, — Чого ви тут так кричите. Думаєте, що таким чином зможете телепортувати школу сюди щоб не їхати туди?

— Як він нас назва? — офігівшим голосом спитав Кіл.

— Загублені хлопці, — просто відповів блондин і пожав плечами, — Сідайте, вам просто божевільно повезло, що я туди їду.

Я пішла в бік хлопця. Що ж робити більше нема чого, а добратися якось потрібно. Зробивши кілька кроків я відчула як хтось з силою схопив мою руку.

— Збожеволів? А якщо він маніяк якийсь? — Тім з силою тряхнув мою руку і мені почало здаватися, що під його пальцями моя шкіра починає ставати зеленою.

— Тім, заспокойся, маньяки є всюди, але ти не можеш боятися всіх людей, вірно? Чому ти тоді не думаєш, що хтось з нас може бути маньяком?

— А ти діло кажеш, — крикнув блондин відкриваючи двері переднього сидіння Феррарі, — Ти боїшся, що я тебе відвезу в ліс, там можливо згвалтую, потім вб'ю, розчленю і здам на органи? Ну ти правильно чиниш, хлопче, — так, а тепер після цих слів вже я перехотіла з ним їхати. Помітивши мій мінливий погляд він знову обізвався, але вже до мене, — Та годі тобі красавчик. Таких як ти я краще собі в колекцію заберу, ніж в ліс відправлю, тож поки ти з ними їм нічого не загрожує, — знову ця диявольськи задоволена усмішка, — Покищо.

— Не слухайте його, у нього жахливі жарти, — до нас підбігла дівчинка років 10 і схопила мене за другу руку. Краєм ока я помітила як напружилися плечі хлопця, який все ще тримав пасажирські дверцята. Вона була чимось схожа з тим блондином, така сама бліда шкіра, блискуче біле кудряве волосся, однак очі були не блакитні, вони більше схожі на сірі.

— Каміла, іди до тата і лізь в машину. Тут легко можна загубитись і не змушуй мене силою тебе туди відносити. Ти пам'ятаєш чим це все закінчилось минулого разу? — дівчинка закотила очі і подивившись на нас змовницьким поглядом тихо проговорила.

— Не зважайте уваги, Рік класний хлопець, просто в нього специфічний юмор, — і вже голосніше, видно щоб цей самий Рік її почув, проговорила, — Треба буде дати йому пару уроків по тому, які жарти правильно вставляти в такі моменти.

— Камі, я лічу до п'яти і якщо ти не побіжиш до машини батька я віднесу тебе на руках, а йому скажу, що ти втікати хотіла. Ледве зловив.

Дівчинка показала йому язик, після чого ще раз подивилась на нас, посміхнулась і побігла. Хлопець значно заспокоївся, провівши її поглядом і переконавшись, що дівчинка сіла в машину знову поглянув до нас.

— Ну то що? Їдете зі мною чи ні? Каміла вже сказала - це все просто мої тупі жарти, нічого я з вами не зроблю. Може, — останнє слово прозвучало дуже і дуже тихо, наче воно не повинно було дойти до нас і поглянувши на хлопців, які вже були набагато спокійнішими, я зрозуміла, що почула це тільки я. А може і не почула, а просто вигадала.

Замість відповіді ми всі троє пішли до Феррарі. Рік відчинив багажник, куди ми і запхали свої валізи, після чого розсілись. Був варіант, щоб Тім сів спереду, біля Ріка, однак ані один ані другий не захотіли цього робити. А Рік узагалі вперся, що хоче щоб там сиділа саме я.

Сука. Хоть би він не впізнав в мені дівчину. Це буде фіаско.

— Так ви що, першокурсники?

— А сам як думаєш? — не втримався від коментаря Сем. І що з ним таке, то на Тіма наїхав, тепер на Ріка.

— Я вже казав, що думаю коли тільки відгукнув вас. — "загублені хлопчики", ну що ж, нехай.

— Ти вже давно там навчаєшся? — я рішила трохи розрядити атмосферу і змінити тему розмови.

— Ну на третьому курсі. Як вас хоч звати то?

— Я Лука, а це Сем ,Кіліан і Тім.

— Я бачу ти з них всіх самий найнормальнійши, так? — хлопець усміхнувся після чого перевів погляд на ахуєвших заді хлопців — Де ви четверо будете, вже знаєте? В гуртожитку чи знімати житло?

— Всі в гуртожитку і надіємось, що всі в одній кімнаті, — на цей раз відповів Кіл, за що отримав добродушну посмішку.

— Ну надіятись це добре. Моліться, щоб вас не поселили з Крісом, повірте він той ще ублюдок.

— А що буде якщо поселять? — спитав тихим голосом Тім.

— Піздец тобі буде, — рівним тоном відізвався Сем. Рік клацнув пальцями і задоволено посміхнувся.

— В саме яблучко. Ех шкода, що я раніше не знав який він дибіл кончений.

—Ти живеш в гуртожитку? — для чогось спитала я.

— Жив, — хлопець замовкнув на кілька секунд після чого продовжив. Тепер не було й натяку на посмішку, — Весь перший курс я провів в тій довбаній кімнаті з ним. Ніколи в житті не думав, що якийсь один упирь зможе зламати мене, — на губах заграла гірка посмішка, однак Рік зміг взяти себе в руки і продовжив все спокійно і серйозно, — Ну короче, тепер я живу в свого опікуна. Через це він мені і дав цю лялю, щоб я міг нормально добиратися без проблем.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Через пів години машина була припаркована, валізи дістали з багажника, а ми стояли посередині події, на якому за словами Ріка, нас повинні тут поселити в кімнати. Звичайно в центрі ми опинились дякуючи блондинчику, хоча скаржитись нема на що. Нас усіх, схоже, все влаштовує.

— Слухайте, а може в магаз швидко збігаємо? Я їсти вже хочу.

— Тім почекай трохи. Тут будуть смачно годувати, просто потерпи.

— Мені от просто цікаво, — почав говорити Рік поки до нас раз у раз підходили різні хлопці привітатись, але блондин лише тиснув руки і кивав головою, — Як ви дістались би сюди якщо ви не знаєте, де знаходиться це місце? Усю дорогу сюди ви постійно питали чому ми поїхали цією дорогою.

— Ну просто я погано орієнтуюся на місцевості, — Кіл і Тім згідно кивнули, Сем трохи потупив погляд теж кивнув, але явно збентежений чимось, — Що ж, нам пощастило і вся надія впала на тебе, — я дружньо посміхнулась Ріку на що він відповів своєю неперевершеною усмішкою. Після чого як за командою всі учні замовкли і почалось розселення.

Поки зачитували імена і прізвища учнів, які тут мають навчатися, я рішила поставити запитання, яке цікавить мене ще від початку знайомства з Ріком. Почувши ім'я брата я швидко підняла руку.

— Ей, Рік, — хлопець поглянув на мене і одна його брова трохи піднялась вгору в німому питанні, — Ти вроді не живеш в гуртожитку, — кивок, — Навчання починається завтра, нині ми просто знайомимось зі всім, так? — знову кивок — Навіщо ти тоді приїхав?

— Розумієш в чому тут прикол, — хлопець нахилив корпус до мого вуха і понизив голос до ледь чутного шепіт, — Коли ми тільки побачились до вас підбігла маленька дівчинка, пам'ятаєш? — настав мій час кивати у відповідь. Не почувши відповіді, але побачивши мій кивок хлопець прицмокнув язиком, але продовжив задоволеним тоном, — Я приїхав забирати сестру з аеропорту. Наш тато повинен був це робити, але я хотів впевнетись, що все пройде добре, а потім я зустрів вас, — тепла долонь лягла на мою голову і погладив пасма волосся. Боже, хоч би перука не впала, — Ну і як я міг лишити таких маленьких загублених хлопчиків? Тому і відвіз вас сюди, хоча я чесно кажучи не планував їхати.

— Ярослав Шилд, — почувся голос директора який зачитував імена. Рік швидко підняв руку, а ми з хлопцями шоковано поглянули на нього. Помітивши наші погляди, він переможно посміхнувся.

— Ярослав. Ярік. Рік, — хлопець проговорив це легко, так наче пояснював дітям саму найочевидніше загадку, — Розумієте? Ярослав звучить довго і фіг хто його запам'ятає, а Рік звучить коротко і цікаво. От і вся математика.

— То ти Ярослав чи ти Рік? — не зрозумів Тім.

— По документах Ярослав, але між друзями Рік, — трохи невпевнено мовила я, але блондин переконав що все правильно.

Поки ми тут стояли і говорили імена моїх нових друзів також прозвучали. Тепер зачитували, хто з ким буде жити в одній кімнаті.

— Слухайте, я ні на що не натякаю і не хочу щоб ви думали, що я маньяк, але просто майте на увазі, якщо так станеться, що ви все ж будете жити в одній кімнаті з тим мудаком, то краще переїжджайте до мене. Там вам ніщо не заважатиме, та і кімнат там близько шести.

Ми з хлопцями кивнули на цю пропозицію і тут прозвучали наступні імена.

— Сем Клейн, Тім Картер, Кіліан Мерфі, Ендрю Лоуренс. Кімната номер одинадцять

— Що за Ендрю Лоуренс? Я думав ти будеш з нами. — обурено проговорив Сем.

— Та годі тобі, проте ви троє будете в одній кімнаті і мені не доведеться шукати вас скрізь,— хлопнувши його по спині я почала очікувати свого імені. Хлопці теж не поспішали розходитись, через кілька секунд на моє плече лягла чиясь рука.

— В мене погане відчуття, — проговорив Рік стискаючи моє плече.

— Емре Аяз, Кріс Престон, Ніколас Ремсі, Лука Вайс. Кімната номер шість.

— З ким він буде жити? Це ж не той Кріс про якого всі говорять? — на блондина відразу налетіли сто питань, але його погляд був прикутий лише до мене. Після чого він заліз в кишеню і дістав звідти якусь картку.

— Слухай мене, — його голос лунав просто мені на вухо, спеціально щоб більше ніхто не чув, — Це мій номер, мені похєр коли, хоч зранку хоч вночі хоч під час пар, але ти будеш мені писати і казати як минула ніч і чи все нормально, зрозумів? — його рука стисла мене ще сильніше і мені більше нічого не залишалося, як кивнути, — Моя пропозиція переїхати все ще актуальна.

— Справлюсь. — тільки і сказала я за що отримала легкий підзатильник. Однак папірець я все-таки взяла.

Сука така реакція Ріка може означати тільки одне. Я. Буду. Жити. В. Кімнаті. З. Демоном. Ахуєне в мене життя і така сама удача, йопта.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Хлопці навколо мене почали розходитись і я ліниво попленталася до своєї кімнату. Тім, Кіл і Сем раз у раз повертались до мене, але вирішили дати мені спокій і йшли до своєї кімнати, Рік поїхав відразу як нас відпустили. Що ж мені варто тут пробути якихось місяць або півтора — далі будуть проблеми мого брата. Можливо цей Кріс не такий поганий як всі говорять про нього? Я просто буду тихо лежати на своєму ліжку і не буду чіпати його. Хоча через реакцію Ріка цей план може з тріском провалитись.

Дійшовши до гуртожитку я зайшла в середину. Багато хлопців вже піднялись на свої поверхи, в тому числі і мої друзі, а я рішила трохи пробігтися очима по всьому інтер'єру тут. Звичайно як і потрібно було очікувати все було дорого-багато. Оформлено в кремовий колір з чорними аксесуарами, упринципі, так і має бути раз тут навчаються такі багачі. Нічим цікавим мене хол не зачепив і я пішла шукати свою кімнату, що досить дивно, але було легко. Вона знаходилась на другому поверху, трохи далі, ніж на самому вході до коридору.

Я зупинилась перед своєю новою кімнатою і вдихнула. Щоб на мене там зараз не чекало, я не повинна розкрити комусь свою таємницю, Лука надіється на мене, я повинна довести все до кінця, раз пообіцяла це братові. На моїй пам'яті це був перший раз, коли не я просила Луку про допомогу, а він мене. Тепер я точно не можу його підвести.

Двері, зупинивши всі мої думки, неочікувано швидко відчинилися з того боку і боляче вдарила мене по носі. Чорт, ну і реакція, навіть відскочити не встигла.

— Боляче, бля, — проричала я на хлопця, який з'явився в дверях.

— Оп, пробач, я не знав, що тут хтось стоїть із дверима розмовляє, — з тривогою подивився на мене шатен, чиє пишне коричневе волосся вільно спадало на обличчя, прикриваючи половину чола і ледь не падали йому на карі очі. Взагалі зовнішність у нього і справді приємна і привітна, не думаю, що це саме той Кріс про якого всі говорять, — З тобою все нормально?

— Ага, тільки кров йде, а так все супер, — хмикнула я і хотіла взяти ручку валізи, як шатен випередив мене і вже заносив його в кімнату.

— Ванна там, аптечка, якщо буде потрібно, відразу в шафці, яка за дзеркалом. Я так розумію, ти наш новий сусід? — посміхнувся мені шатен і рукою зробив жест запрошення в кімнату. Зайшовши всередину я офігіла. В кімнаті стояло чотири ліжка по кутах, зроблені з спеціального дерева, кімната була зроблена у вишневому стилі з акцентами на білому, ліжка з білими подушками і покривалами, шафи, одна з яких була відчинена і було видно стопку футболок на білій полиці, письменні столи, навіть диван, який був майже в центрі кімнати, був вишневий з трьома білими подушками. Єдине, що відрізнялось це була біла підлога, хоча на ній також був червоний пухнастий килимок, і все. Навіть стеля була червоно-вишневого кольору.

— Ага, яке ліжко вільне?

— Праве, біля вікна,— сам же хлопець сів на своє ліве ліжко біля дверей і почав якось дивно мене розглядати. Я хотіла вже поставити запитання чи правильно я розумію, що він - це не Кріс, але шатен, знову, випередив мене, — В цій кімнаті живуть ще два хлопця, проте ми знайомі вже давно, ти тут один новенький.

— Ну, що ж, окей, — прокашлявшись я все ж задала питання яке, чогось, досить сильно мені цікаве, — Я правильно розумію, що ти не Кріс?

Він посміхнувся, підняв одну брову, явно не очікувавши такого питання. Коли смисл запитання почала доходити до нього, він голосно розсміявся.

— Я не Кріс, ти все правильно зрозумів, — нарешті сказав він і підійшов до мене, — Повір, я б дуже не хотів щоб в мене була така репутація як в нього. Знаєш це навіть трохи обідно, що ти так подумав, — хлопець гірко посміхнувся, але в очах все ще грали чорти, — З Крісом ти познайомишся чуток пізніше і повір — це буде не найприємніше знайомство.

— Ну це було трохи очікувано, але я не дитина, не думаю, що буде щось дуже сильно страшне, — я встала з ліжка й рушила до ванної кімнати змочити обличчя. Зайшовши я хлопнула дверима і ввімкнула воду. Сука, ну чому я не в кімнаті з Семом. Чому саме я повинна бути в одній кімнаті з тим кого всі так бояться?

Двері до ванної відчинилися і в неї зайшов той хлопець. Він стежив за мною спершись одним плечем на стіну біля умивальника.

— Просто будь обережний з ним, лади? Ти далеко не перший хто живе з нами і не у всіх було щасливе закінчення історії. Але ти, вроді, хлопець нормальний, доречі як звати?

— Лука. — відповіла я витираючи обличчя паперовим рушником.

— Я Нікі, — хлопець протягнув руку і я швидко її потисла, після чого зустрілась з його дивним поглядом. Так, гаразд я зрозуміла, руку мені не потрібно більше ні з ким тиснути — вона тупо занадто маленька для чоловічої і занадто слабка. Сука, схоже це помітила не лише я, а і цей хлопець, який тепер буквально розглядає мене і це офігіти як бісить, — Тобі потрібно йти розглянути тут все, нині вихідний, так роблять щоразу в перший день, коли починається сезон полювання.

—Сезон полювання?

— Ну сезон навчання, — посміхнувшись сказав шатен. Я не витримала і теж посміхнулась.

Ми вийшли з кімнати і я побачила як у мій бік йдуть Тім, Сем і Кіліан. Останні двоє виглядали трохи стурбовані, а побачивши мене в компанії з одним із моїх сусідів зовсім розгубились. Сем і Кіл переглянулися між собою, подивились на Ніка, після чого перевели погляд на мене.

— Е, Лука, йдеш з нами? — запропонувала Сем.

— Ага, бувай Нік. — попрощалась я з шатеном і пішла у напрямок сходинок.

— Ще зустрінемось, — прозвучав теплий голос за спиною. Гаразд, цей хлопець викликає цілком протилежні емоції.

Ми з хлопцями у приємній тиші спустились на перший поверх, після чого вийшли на двір і тут Кіл вирішив порушити її. Виглядав він напружено, так само як і Сем, який то і діло з тривогою кидав погляди.

— Як тобі твої сусіди?

— Ну не знаю, я поки що лише з одним познайомився і то не Кріс. Хоча, можливо, мені вистачило і його.

— Він щось зробив? — зразу ожив Сем.

— Не знаю, ну всмислі нічого такого, просто розглядав мене як, — я зупинилась підбираючи слова, — Бля, навіть не знаю як. Просто дивно якось, він наче прицінювався як довго я зможу прожити там.

— Від Ріка ніяких звісток?

— Неа, я ще не писав йому, хоча напевно треба. Він був напружений коли дізнався, що я в шостій кімнаті.

— А самого Кріса ти ще не бачив? — прозвучав тихий голос Тіма.

— Неа. Нік сказав, що я потім з ним познайомлюсь і що це буде не саме приємніше знайомство в моєму житті.

— Куда нам зараз йти? — розгублено спитав Сем.

— Схоже, нам потрібно подивитись розклад уроків, — Тім показав пальцем де була ціла група хлопців, які стояли біля дошки. Схоже там було щось написано. Протискатись через таку кучку людей ніхто з нас не хотів, тому ми просто відійшли в сторону і продовжили говорити на різні теми.

Коли все ж люди почали розходитись, я перша рішила пройти і подивитись, що там написано. Нічого нового я не дізналась, там написано лише, що сьогодні у нас вихідний і ми все повинні розглянути, а з завтрашнього дня починаються уроки. Що ж все те саме мені сказали Рік і Нік. Вертаючись назад до друзів я випадково наступила комусь на ногу.

— Нові кроси, урод. Тебе не вчили акуратно ходити? — чиясь сильна рука схопила мене за футболку. Я повернула голову і побачила чорні густі пасма хлопця з сірими очима. Риси обличчя були грубими, на лівій щоці знаходився шрам, який переходив і на підборіддя. Ще один шрам був на правому оці, він починався на середині чола і закінчувався близько до середини носа. Виглядав він моторошно, хоч голос був спокійним, низьким і трохи хриплим.

— Сумно, проте мені все одно. Забери свої руки, — я відчепила його від себе і пішла до хлопців, за спиною почулася тиха лайка, — Короче, ніц цікавого там немає, нині халява, а завтра починаються уроки. Все, що нам сказав Рік, — повідомила я хлопців з радісною посмішкою.

— Тоді ми тримаємо курс просто до їдальні, — задоволено підсумував Тім і ми всі дружно пішли туда.

Через п'ять хвилин ми знайшли щось більше схоже на кафе ніж на їдальню і сіли за один із столів. Навколо нас також сиділо дуже багато різних хлопців, отже, не ми одні вирішили зайти сюди саме перше.

— Пішли щось замовимо, — звернувся до мене Сем, кивнувши йому ми рушили до жінки трохи за тридцять п'ять, яка продавала всі можливі варіанти ласощів.

— Офігіти тут вибір, — Ми з Семом були в просто в шоці побачивши всі запропоновані страви, які можна купити.

Ми заказали просто бескінечну кількість всього. Через кілька хвилин нам видали наші підноси повністю заставлені їжею і ми рушили до нашого столика. Біля нього стояло два високих незнайомих мені хлопця. Хоча чекайте, чого не знайомих? Одного з них я знаю — це Нікі.

Ми не встигли підійти, як ті двоє пішли в сторону іншого столика. Нік зловив мій погляд, жорстоко посміхнувся і почав ржати на всю їдальню разом з тим хлопцем. Я поставила піднос на наш столик і поглянула на Тіма, який здавалось, от-от просто заплаче. Він встав і побіг казна куди. Ми з Семом дивились як він біжить, потім отямившись, Сем вирішив поставити запитання Кіліану.

— Що сталося? Нас не було хвилин п'ять не більше, а тут вже драма розгортається.

Я не стала їх слухати, а просто відразу побігла за Тімом, добре, що бігав він не швидко і вже через пару секунд я побачила як він забігає до туалету. Не довго думаючи я йду за ним. Зайшовши всередину я розумію, що Тім зачинився в одній із кабінок. Дякую всім богам, що тут тільки ми.

— Ей, Тім, що сталося? — голос в мене був наляканий, взявшись за ручку дверей я лише переконалась, що Тім дійсно зачинився зсередини. За дверима був тихий, ледь чутний плач.

— Нічого, — голос був розбитий.

— Сука, Тім, скажи що сталося? Я не відстану все одно.

— Лука, вийди звідси, я ж сказав все нормально.

Двері туалету відчинилися, але я на це зовсім не звернула уваги. В мене зараз гірша проблема.

— Тім, ми замовили їжу, хлопці чекають на нас. Що сталося? Це через тих хлопців? Вони щось зробили поки нас з Семом не було?

— Ні.

— Ми всього-на-всього назвали тебе жирним і спитали як тобі жити з такими уродськими шрамами, що тут такого? — тепер я зрозуміла хто зайшов тоді в туалет. Це був той самий хлопець який підходив до них з Нікі, поки нас не було. Блондин з світлими блакитними очима, чітко виділеними скулами і якимось пофігістичним вираженням обличчя. Що ж це ще один красавчик якого я тут бачила, однак те що через нього мій друг зараз плаче, буквально повністю псує всю його красу в моїх очах.

— Ти назвав його жирним? — злобно перепитала я його з шокованим вираженням обличчя.

— Ну так, а що? Мене вчили говорити тільки правду, — хлопець спеціально притиснувшись до кабінки і промовив голосніше, щоб Тім почув його, — Ти жирний як свиня, так щей урод з цими шрамами. Як на тебе може якась дівчина повестись з такою зовнішністю?

— Господи, Тім, ти знайшов кого слухати. Він сам виглядає як урод, ти про що взагалі? — я також притиснулася до кабінки ближче і зловила на собі злісний погляд, — Виходь звідти і не слухай його. У самого походу з дівчатами не дуже ладиться.

— Це ти мене назвав уродом? — дружньо усміхнувся він, але його голос був повністю сповнений отрути. Здавалось, він от-от і вибухне.

— Ну так. А тут є ще хтось?— я показово покрутила головою наче шукала когось.

Його очі потемнішали, більше в них не було веселощі а швидше азарт і не прикрита ненависть. Хлопець боляче схопив мене за горло і з силою вдарив в сусідню кабінку туалету. Рефлекторно я хотіла вирватись з його рук, однак блондин лише сильніше стис моє горло і навіть трохи відірвав від землі.

— Ти блять в перший день рішив втратити язика? — хлопець стряхнув мене, — Ти як зі мною розмовляєш підар? — за його спиною я помітила Ніка, він більше не сміявся, його очі були сумними, губи скривлені наче його щось боліло. Сука, він наче співчуває мені.

— І чого ж я підар? — повітря катастрофічно бракувало, однак замовкнути зараз — означає програти цьому дибілу, а програвати йому я не збираюсь, хоч він значно сильніший за мене.

— На дівку дуже схожий, навіть бити таке личко не хочеться, — він усміхнувся і повернувся до Ніка, після чого знову глянув на мене, — Хоча ні, не шкода.

Блондин замахнувся кулаком для удару, однак я швидше за нього з силою вдарила його коліном між ніг. Він від болі стиснув очі і відразу відпустив мене, а я не гаючи час з швидкістю побігла з Тімом, який на весь цей шум все таки вийшов з кабінки, у бік їдальні. Тім побіг перший, я за ним. На виході з туалет Нік схопив мене за руку і мені здалося, що зараз буде другий раунд, однак він лише помахав головою і одними губами сказав "Не втечеш", після чого відпустив мене і пішов в сторону свого друга.

Ми дійшли до нашого столика за яким Сем і Кіліан спокійно сиділи і їли. Віддихатися було складно, бо надто сильно мені стисли горло, однак через кілька секунд коли все ж змогла і відірвала руки від шиї, Сем буквально вдавився їжею, а Тім і Кіліан здивовано вставилися в мене.

— Що блять сталося? Чого в тебе шия вся червона? — Сем встав і підійшов до мене, обережно, буквально кінчиками пальців, провів по цим слідам.

— Кріс хотів його задушити. Або побити. Або ще щось, не знаю, ми втекли, — Тім поглянув на мене і в його очах був сором, — Лука, дякую тобі. І вибач, що відразу тебе не послухав і не вийшов. Можливо тоді все було б набагато краще.

— З тобою все нормально? Не сильно болить? — встряг в розмову Кіл, який судячи з усьому вже не дуже і хотів їсти.

— Терпимо. Скажем так, жити буду, — я посміхнулась своїм друзям, правда їх це не підкупило.

— Давайте підем звідси поки вони сюди не прийшли, — запропонувала Тім і я здивовано поглянула на нього.

— Так ти ж хотів їсти, що сталося?

— Перехотів. Я тепер буду сидіти на дієті.

— Тім, — я хотіла почати заперечувати, однак хлопець зупинив мене.

— Досить, Луко. Я ціную твою допомогу і підтримку, але мені правда потрібно трохи змінитись.

Зрештою, Тіма переконати було нереально і ми всі дружно пішли на двір. Вийшовши на свіже повітря, ми вирішили трохи прогулятися і підійшли до трьох незнайомих хлопців, імена яких я відразу і забула. Вони грали карти і я, Сем і Кіліан рішили приєднатись до них, Тім сказав, що стомився і хоче спати, тому пішов до гуртожитку. Зіграли ми не багато, може три партії і кожен раз програвала саме я, тому і завдання виконувала всі тупі. Четвертий раз, коли мені все ж удалося виграти і загадувала одному хлопцеві бажання, мій погляд зачепився за трьох хлопців які вийшли з будинку і зараз ішли просто на нас.

От і хєрня почалася.