Моє особисте пекло

Актова зала була забита вщент. Ряди зайняли студенти різних курсів, але найважливішим був ближній ряд до сцени. Саме там сиділи інвестори, директор і професор, який, власне, й дав нам це завдання.

Як виявилося, дав він його не просто так. Це щорічний конкурс серед першого курсу. Професору, як мені пізніше розповів Нікі, презентують ті самі проєкти, і серед усіх варіантів він обирає кілька найкращих. Старші курси теж можуть приєднатися, але, судячи зі слів Нікі, це роблять одиниці — ті, хто хоче засвітитися й продемонструвати свій розум. Ну або, за словами Емре, який чув нашу розмову, так роблять лише вискочки.

У цьому місці, як я зрозуміла, ніколи не буває тихо, і зараз це зовсім не виняток. Усі курси гомонять на всю залу, здається, наче заткнути їх просто неможливо. Кріс, Сем, Емре і Кіл стоять за одним із столів трохи лівіше від сцени, залишаючи прохід абсолютно відкритим для тих, хто повинен першими піднятися на туди. Ми з Нікі стоїмо трохи далі від них, і я мовчки слухаю, намагаючись запам'ятати все, що він мені говорить.

— Як думаєш, де з них хто? Ну давай спочатку, думаю, батька свого ти знаєш? — я понуро кивнула, навіть не дивлячись на шатена.

Хлопець стиснув губи в лінію, але ніяк не прокоментував це й продовжив: — По лівий бік від нього сидить Ренольд Періус. Поправий Еліас Престон, батько Кріса і людина, яка повинна віддати вам підвал. Або не повинна. Він сам вирішить, — я пройшлася очима по чоловікові. Дивна легка схожість з Крісом. Ну як мінімум, він такий самий пихатий на вигляд і гордий, з ним буде складно. — Біля нього прекрасний і великий Алістер Ремсі. Так, мій батько, — розсміявся шатен, коли я повернулася до нього з відкритим ротом. Він виглядав дуже навіть круто й молодо. Ну ясно тепер, у кого Нікі пішов. — Далі сидить Джемаль Аяз, батько Емре. Інших тобі знати не обов'язково, але про всяк випадок скажу, — і він почав перераховувати всі імена та прізвища, які я слухала лише краєм вуха. На мій шок, звідки він це все знає, хлопець відповів лише, що, провчившись тут, бачив їхні пики досить часто, і від деяких йому вже стає погано.

І ось час Х. Зала і всі люди в ній замовкають. Директор виходить на сцену, вітається з інвесторами, каже вступне слово й оголошує початок конкурсу, після чого спускається і сідає на єдине вільне місце з самого лівого боку.

Першими показувати презентацію повинні були ми, але, як передбачував Кріс, Кайден нас випередив і перший вийшов на сцену. На ньому був дорогий вишневий костюм, який дуже гарно пасував до рудого волосся. Самозакохана посмішка, лінива постава і високі ноти голосу.

— Радий вас бачити, наші найкращі курси та учні цієї академії. Дорогі інвестори, ви, як завжди, виглядаєте просто чудово, — з лінивою усмішкою промовив він, роблячи повільні кроки в бік ноутбука, який стояв на столі сцени, трохи збоку. — Хочу вам продемонструвати презентацію, яку зробили учні третього курсу під керівництвом Крістіана Престона.

— Що за чортівня? — процідив Кріс, дивлячись на Кайдена з безмежною злістю. Хлопці вже підійшли ближче до нас і теж дивилися, що саме творить цей рудий.

— Професор Штраул дав цей проєкт учням першого курсу, але, — хлопець розвів руками в різні боки, — У них нічого не вийшло. Тому я вирішив взяти все у свої руки й самостійно, звичайно ж, зі своїми прекрасними одногрупниками, зробити все, щоб містер Престон не хвилювався і вперше був спокійним, бачачи, що планується робити з його ділянкою. Прошу звернути увагу на екран.

Він вставляє флешку у ноутбук, і в цей момент Нікі повертає голову до Кіла.

— Код у тебе? — отримавши кивок з боку друга, Нікі почекав ще кілька секунд, поки презентація остаточно завантажиться. — Зараз, — єдине слово, яке промовив шатен. Кіл одразу щось увів на своєму ноутбуці, і на великому екрані перед сидіннями презентація зависла. Вона просто залагала.

Через кілька секунд замість слайдів презентації на екрані вже йшло відео з камер спостереження. Екран був чорно-білим, але обличчя було видно чітко. І найголовніше: було чути голоси.

— ...Тео зараз зламає замок... Кай, ти надто панікуєш...

У ході того, як йшло відео, обличчя Кайдена стрімко бліднуло. З нього спала вся пихатість, а від минулого спокою не залишилося й сліду. Відео швидко закінчилося, проте цього вистачило, щоб уся зала продовжувала мовчати ще якусь мить, а згодом вибухнула засуджувальними криками.

— Покажи ваші підписи, — скомандував Нікі, і друг знову щось увів на своєму ноуті. На презентації в кількох місцях з'явилися наші неонові підписи. Кріс і Емре усміхнулися один одному. — Тепер, Кріс, наша черга. Луко, будь готовий виходити, коли прийде час.

Хлопці рушили в бік сцени, а ми залишилися стояти на тому самому місці. Дивитися на обличчя інвесторів, а точніше на одне з облич, було страшно, тому я просто дивилася на спокійні спини двох старшокурсників.

— Я завжди дивуюся його мізкам. Тут ніхто не поспорить: Нікі — бісів геній. З вас двох вийшов би гарний дует, — промовив Емре, штовхаючи мене ліктем і задоволено дивлячись на своїх друзів. — Провернути таке дійсно було складно, як мінімум дістати той самий код, щоб запустити це на екран і нормально увести його, проте ми впоралися.

Нікі і Кріс вийшли на сцену і стали навпроти першого ряду. Обоє зібрані, впевнені в собі й з легкими посмішками, які видавали всю їхню впевненість.

— Дорогі інвестори, дозвольте пояснити, що щойно відбулося, — спокійно почав говорити Кріс, завівши руки за спину. — Кайден Хілс не робив цей проєкт. Він належить іншим людям.

У цей самий момент на великому екрані з'являються приховані підписи, які Кіл вставив ще перед крадіжкою, про всяк випадок. Там стояли чотири прізвища: Вайс, Клейн, Мерфі, Аяз.

— Зараз на екрані написані справжні прізвища людей, які були зайняті цим проєктом, — продовжував говорити Кріс із впевненою посмішкою. — Вчора вночі, коли ми всі спали, друзі Хілса, а саме Кирил Берг і Теодор Стерлінг, прокралися в нашу кімнату, зламали замок і викрали справжню флешку, залишивши нам замість неї просту підробку. Ми помітили це ближче до обіду, коли хотіли переконатися, що презентація в нормі.

— Брехня! — різко подався вперед батько Хілса. — Де докази? Одне нещасне відео нічого не доводить! У вас немає жодних доказів його вини. Навіть якщо вони це і зробили, їм вистачило мізків на це. Це бізнес, а не дитячий садок, тут виживає сильніший і хитріший.

— Ви заплуталися, містер Річарде, — нарешті промовив Нікі лінивим голосом. Він весь час стояв поруч з Крісом і ліниво крутив кільця на руках. — Нікому не секрет прив'язаність і дружба між сім'ями Ремсі і Престона. Коли я дізнався, що проєкт, яким завідує мій кращий друг, викрадено, я одразу розповів про все батькові, і він дістав мені фрагмент з цих камер. Містер Хілс, все зафіксовано і доказано, тут не може бути жодного промаху.

— Я підтримаю слова свого сина, — раптом подав голос чоловік, який сидів між двома чоловіками. Один з них був дуже схожим на Емре, і мені щось підказувало, що це був або його батько, або старший брат, бо виглядав він молодо. З іншого боку від нього сидів чоловік з таким самим блондинистим волоссям, як і у Кріса. — Ніколас подзвонив мені вчора ближче до вечора і розповів, що його друга хочуть підставити. Я одразу сказав своїй людині, яка працює в Службі Безпеки Кроуфмана, і він дістав мені це відео.

— Це проти правил! Ви порушили конфіденційність! За це вам може бути пізніше дуже несолодко, — процідив чоловік, дивлячись злим поглядом на батька Ремсі.

— Ну чому ж? Тобто для вас крадіжка і підміна флешки з презентації не є слідом злочинності, а те, що ми вирішили зробити все справедливо і показали відео, на якому двоє друзів вашого сина, один з яких розмовляє з ним по телефону, ламають замок і викрадають флешку, то це стаття? — раптом поцікавився Нікі, дивлячись хитрими очима на чоловіка.

— В кожному разі, це більше не наша справа, Ніколасе, — промовив його батько з гордою посмішкою, дивлячись на Нікі. — Ми захистили честь наших друзів і дали докази. Це відео вже відправлено на пошту Престонів, Кроуфману і тобі, Хілсе. Далі розбирайтеся самі.

— Не хочу втручатися, — раптом подав голос чоловік, ім'я якого я навіть озвучувати не хотіла. Господи, прошу скажи, що це сон або ілюзія, і його тут насправді немає, прошу. — Але цей проєкт також має пряме відношення і до сім'ї Вайс. Саме мій син займався цим проєктом, тому, Алістере, будь ласка, скинь відео також мені на пошту. Я теж хочу розібратися детальніше, і, повір, Річарде, доброго кінця може не бути.

Сука. От як знала, що не все буде так гладко. Я просто відчувала, що щось точно піде не так, як повинно. А наступні слова просто вилили на мене холодну воду.

— Що ж, якщо ми розібралися, що це презентація сім'ї Вайс, чому я дуже розчарований, Річарде, а насправді об'єднана робота Вайса, Аяза, ще двох першокурсників і мого сина, — зупинився чоловік, який до цього часу мовчав, а тепер вирішив раптом подати голос. — Крістіане, презентуй, що ти хочеш зробити з мого підвалу, — холодно закінчив Еліас, і я помітила, як плечі Кріса напружилися. Невже він настільки боїться свого батька?

— Ця робота не належить мені, — врешті-решт вимовив Кріс, стискаючи руки в кулак. — Цією роботою був зайнятий Лука Вайс, і, гадаю, справедливо буде, якщо саме він її і презентує.

— Тоді веди сюди мого сина. Хай показує, на що здатні його мізки, — батько хижо усміхнувся, а в мене всередині все починало тремтіти і холоднішати. Було відчуття, наче я ще кілька секунд — і просто втрачу свідомість.

Кріс і Нікі повільно спустилися зі сцени і попрямували в наш бік. Кріс пройшов перший, навіть не дивлячись на мене, чого не скажеш про Нікі, який ліниво посміхнувся і легенько хлопнув мене по плечу.

Я повільно вийшла на сцену і одразу завела руки за спину, як кілька хвилин тому це робив Кріс, щоб хоч якось сховати те, як сильно в мене трясуться руки. Та і впринципі все тіло.

Варто було мені піднятися наверх, як всі інвестори пройшлися по мені поглядом. Найважчі були від Престона, який буквально просканував кожну клітинку мого тіла, і знущальний, повний азарту погляд власного батька, який, схоже, очікує, що я просто зараз впаду обличчям у землю.

Зробивши глибокий вдих і начепивши на себе маску повного контролю й спокою, я підійшла до ноутбука, в якому вже була запхана флешка. Була не була, потрібно починати ці муки і швидше їх закінчити.

Я почала свою презентацію з головної кімнати. Бару та клубу. І вже за перших кількох секунд розповіді одна з інвесторок, наче Вікторія Белфорт чи Булфорт, сука, як добре, що мені не обов'язково знати всіх, поцікавилася, чому саме чорний. Якнайспокійніше і точніше пояснивши їй, що при чорному розкладі неони будуть віддавати потрібну атмосферу розслабленості і на цьому фоні бар буде виділятися значно краще, я отримала наступне запитання.

— Що буде, якщо неповнолітній захоче випити алкоголю? Як ви це передбачите і збережете тверезий стан, якщо весь перший курс і половина другого не мають вісімнадцяти років?

Ха. Це питання вже звучало від Кріса. Щиро посміхнувшись, я розповіла про нашу систему з роздачею алкоголю, яку ми продумали ще в кімнаті, і, отримавши задоволений кивок з боку іншої інвесторки Клеменс, признаюсь, прізвище навіть не пам'ятаю, єдине що знаю: вона начебто з Франції, я перемкнула на інший слайд, продовжуючи розповідь.

З баром все пройшло досить просто. Кожні з інвесторів задавали запитання, але всі були занадто очевидними, і Кріс легко підготував мене до них, тому зараз краєм ока я бачила лише обличчя хлопців, які буквально сяяли, дивлячись на мене.

Далі діло пішло важче. Наступною на черзі була покерна зона, в якій Еліас, Алістер і Девід нагло проходилися по мені з ніг до голови, задаючи всі можливі питання. І звичайно ж, саме найочевидніше.

— Вишневе сукно? — раптом прозвучало запитання від батька. — Лукасе, відколи в покер грають на вишневому сукні?

— У всьому світі грають на зеленому, — я кивнула, і, схоже, цими словами зачепила увагу всіх інвесторів. — Проте, задумайтеся самі: чому зелений? Тому що він заспокоює гравця під час ставок. Але який сенс заспокоюватися, коли на кону стоїть так багато? Вишневий колір додає грі азартності, навіть коли на руках повний блеф. Це чиста психологія і нічого більше.

— Знаєш, а мені подобається, — раптом відповів Джемаль Аяз, батько Емре, який майже весь час сидів мовчки, уважно дивлячись на презентацію. — Це дійсно виглядає набагато цікавіше і вишуканіше, ніж зелений колір, який буквально всім набрид.

— Згоден з Джемалем, — промовив інший інвестор, який сидів поруч з батьком. Він крутив в руках ключі від своєї дорогої тачки і дивився на мене кришталевим поглядом. — Це дійсно виглядає цікаво. А от тобі, Вайс, потрібно бути трохи простішим до свого сина. Я тобі це завжди говорив.

— Лукасе, поглянь на кошторис. Цей бордовий оксамит і міцне тоноване скло для столів коштують далеко немалих грошей, — промовив Еліас, дивлячись на мене примруженими очима. — Це все ще школа, а не підпільне казино у Лас-Вегасі. Чому я маю підтримати саме такий варіант, а не класичний строгий стиль?

— Як би я не хотів це визнавати, але Еліас правий, Луко. Ти зробив гарну картину, але бізнес не будується на красивих ганчірках. Чому твій голос так тремтить перед мікрофоном?

Сука, тебе тут взагалі ніхто не питав. Замовкни, поки я тобі цей мікрофон в голову не кинула.

— Містер Престоне, при всій повазі до вас, але ви не бажаєте мене слухати. Я щойно пояснив містеру Вайсу, чому саме вишневий. Гаразд, давайте ще раз, — я намагалася говорити якнайкраще і спокійніше, повністю ігноруючи слова Девіда. — Бордовий колір — це психологія казино вищого рівня. Зелене сукно заспокоює, а бордове стимулює адреналін, підніматися вгору та підвищувати ставки. Матові стіни не відбивають спалахи камер, що гарантує повну конфіденційність, за яку вони готові платити потрійну ціну. Клуб зможе вам повернути витрати за перші два закриті турніри.

— Це, без сумнівів, звучить чудово, але ось що ще мені не подобається, — промовив чоловік, нахиляючи корпус ближче до мене. — Академія Кроуфмана офіційно забороняє підпільні азартні ігри та чорну готівку на території кампуса. Якщо податкова зафіксує, що люди за баром приймають ставки — це все закриють, а моє ім'я буде у всіх жовтих пресах. Як вирішено питання легалізації?

— Справді, Луко, — підтримав запитання інший інвестор. Господи, їх тут взагалі всіх не запам'ятаєш. — Розкажи нам, як ти збираєшся ховати брудні гроші?

— Проєкт повністю чистий перед законом, містере Престоне. Весь обіг фішок переведений на внутрішню цифрову валюту — «Krouf-коїни». Студенти купують їх через спеціальний додаток Кіліана як благодійні внески у фонд розвитку кіберспорту Кроуфмана. Юридично — це донати. А виграш виводиться як офіційні гранти за перемогу в інтелектуальних турнірах. Жодна перевірка не підкопається до цього. Містер Джемаль Аяз уже підтвердив логістичну чистоту рахунків.

— Він правий. Все буде легально, і абсолютно точно ніхто ні до чого не підкопається. За це можеш не хвилюватися, Еліасе.

— Гадаю, можна переходити до останньої кімнати, — промовила жінка в брючному костюмі. Клеменс, а прізвище все ще не можу згадати. Сука. Гаразд, я просто так тобі буду поклонятися.

Перегорнувши слайд на наступний, ми розпочали іншу тематику: Кіберспортивна зона. Дивно, але чомусь мене ніхто не попрікнув у тому, чому тут фіолетові стіни і повністю весь фіолетовий колір. Вирішивши не закопувати себе саму, я почала сама пояснювати своє рішення щодо цього. Сука, вони мало того що не осудили, а навпаки — лише кивали головами.

Питання, звичайно ж, звучали, і в основному від мого батька, кожне слово якого я ледь могла зрозуміти крізь інший шум, хоча насправді навколо було тихо. Дивно, схоже, в мене галюцинації почалися.

— Тридцять потужних ПК, дві зони для PlayStation, — вчергове промовив батько Кріса. — Навантаження на мережу підвалу буде просто колосальним. Якщо через твій фіолетовий неон замкне проводку і почнеться пожежа — цей підвал стане пасткою за дві хвилини. Де на твоїй схемі пожежні виходи, Вайс?

— Що ти в нього таке питаєш, Еліасе? — сміючись, відповів Девід, дивлячись на Престона карими очима, в яких, попри весь сміх, стояв лютий холод. — Я навіть не здивуюся, якщо він забув намалювати ці самі двері або взагалі не думав про це. Я ж тобі казав: не покладай великих надій на цю презентацію. Ну що, Луко? Розкажи, як твої геймери будуть горіти під твоїми гарними неонами.

— Пожежний вихід знаходиться у лівому верхньому куті, за дев'ятим столом, містере Престоне. Ще одні двері, щоб не було сильної штовханини, знаходяться теж у верхньому куті, але вже з правого боку, над двадцять першим комп'ютером. Обоє дверей задекоровані під стиль неону. Охолодження техніки виведено і прораховано до міліметрів, а енергомережа розділена на три незалежні фази.

— Еліасе, просто змирися з тим, що він прорахував абсолютно все, — відповіла Вікторія, задоволено дивлячись на мене. В її очах блищав азарт і крапелька поваги, від якої всередині стало спокійніше.

— Він абсолютно точно не міг прорахувати все, — огризнувся Девід, дивлячись на кінцевий результат презентації. Чомусь всередині все почало холонути від відчуття чогось недоброго. — Звідки у першокурсника може бути таке усвідомлення того, що відбувається? Луко, це насправді твій проєкт?

— Не розумію, — тихо відповіла я, дивлячись на батька. На його обличчі розцвіла посмішка. Він уже хотів щось відповісти, як раптом гучний голос не дав йому це зробити.

— Містере Вайс, вам не здається, що ваша поведінка недоречна? — Кріс піднявся на сцену саме в ту мить, коли мені почало здаватися, наче серце б'ється швидше.

— Що ти маєш на увазі, Крістіане? — різко поцікавився батько, дивлячись на Кріса. — Що з тобою, синку? Хлопче, ти став занадто м'яким у цій школі, якщо звичайна критика змушує тебе бліднути. Зберися, веди себе гідно і не ганьби моє ім'я перед іншими.

— Містер Вайс, — небезпечно тихо і спокійно промовив Кріс, роблячи крок вперед і закриваючи мене плечима від огляду всіх.

Серце почало битися ще сильніше, буквально віддаючи у вухах. На очі почали навертатися сльози, і я сама не могла зрозуміти чому. Швидко заплющивши їх, я почала повільно і розмірено дихати, зосереджуючи увагу на словах Кріса.

— Ви не в себе в кабінеті, щоб командувати і принижувати когось. Презентація ідеальна, і з цим важко поспорити. Так, можливо, є якісь прогалини, але, як ви і сказали, це все від незнання. Якщо і коли цей підвал буде в нашому розпорядженні, я особисто буду стежити за всім, і тоді жодних нюансів не буде. Батьку, вирішуй зараз: ти підписуєш нам цей проєкт чи ні?

На мить в залі стало тихо. Я повільно підвела голову і поглянула на білі пасма волосся. Кріс був напруженим, це помітно по його плечах, але він зміг. Він поставив ультиматум своєму батькові? Ще недавно він бліднув від одного його слова, а зараз впевнено стояв перед ним і моїм батьком, захищаючи мене.

— Крістіане, мені здається, ми повинні послухати, що скаже Лука, — з натиском промовив його батько крізь зчеплені зуби.

— Він більше нічого не скаже, батьку, — відрізав Кріс, повертаючи голову до мене і, зловивши мій погляд, знову повернувся до зали. — Він сказав уже достатньо, щоб дати вам усім зрозуміти, що кращої за цю презентацію ви сьогодні навіть не почуєте. Зовсім скоро цей підвал і так буде моєю власністю, тому зараз прошу вас швидше визначитися: ви віддаєте нам його чи ні?

— Луко, можеш підійти? — через кілька секунд тиші промовив спокійним голосом Еліас.

Я, зробивши останній вдих, стала поруч з Крісом і спокійно поглянула на його батька. Паніка вже трохи пройшла, хоча серце все ще билося надто голосно. — Я задам останнє питання.

— Тату, — промовив Кріс, але чоловік підняв одну руку вгору, призиваючи його замовкнути. Проте більше ніхто не зміг договорити, так як по залі пройшовся сміх мого батька. Цей ненормальний голосно сміявся, відкинувшись на спинку стільця.

— Еліасе, я бачу, твій син відростив занадто гострі зубки в цій школі. Навчиш хлопчика субординації чи мені самому пояснити йому, що буває з тими, хто виставляє свої умови дорослим гравцям?

— Не хвилюйся, мій син грає на моєму боці, Вайс. І ці зубки йому в майбутньому точно не будуть заважати. Тобі так само, як і мені, потрібно визнати, що першокурсник зміг прорахувати бізнес-план краще за всіх твоїх аналітиків. Тому, прошу, сядь і замовкни, — занадто тихо і хижо відповів батько Кріса і знову перевів погляд на нас. — Я не договорив, Крістіане. Я задам останнє питання, і в залежності від того, як Лукас на нього відповість, я скажу: віддам я вам двом підвал чи ні.

— Я слухаю вас, містере Престоне, — спокійно відповіла я, дивлячись у світло-сірі очі чоловіка.

— Академія Кроуфмана надає дозвіл на використання цього підвалу безкоштовно, але мені таке не до вподоби. Директор повинен отримувати свій відсоток від прибутку з покер-руму та кіберзони. Який відсоток віддаємо адміністрації академії, і скільки залишається мені як головному інвестору?

— Тридцять на сімдесят, — спокійно і чітко відповіла я. Кріс вже задавав таке запитання швидше, і я була готова почути це знову. — Тридцять відсотків від чистого прибутку йде у фонд розвитку академії Кроуфмана — це задобрить директора і закриє питання з орендою назавжди. Сімдесят відсотків отримуєте ви до повної окупності проєкту. Після того як ви вийдете в нуль, ваша доля переходить теж до тридцяти відсотків, а решта — наш чистий бізнес-прибуток.

На мить в залі стало тихо. Всі розмови стихли в очікуванні на відповідь Престона-старшого. Через кілька хвилин чоловік усміхнувся і піднявся зі свого місця.

— Проєкт підвалу офіційно затверджений командою Крістіана Престона і Лукаса Вайса. Вибач, Джемалю, але мені набагато більше віриться, що цей хлопець дасть більші плоди, ніж наші з тобою сини разом, — промовив чоловік, роблячи крок до батька Емре і тиснучи йому руку. Зала буквально зірвалася аплодисментами та свистом.

Я перевела погляд на Кріса, який стояв з відкритим ротом, зовсім не вірячи, що цей проєкт дійсно наш. Його батько піднявся до нас на сцену і, потиснувши мені руку, перевів погляд на Кріса. Блондин дивився на нього з напруженням, проте чоловік лише обійняв його, похлопавши по спині.

— Невже в мого сина все ж є зуби, щоб заткнути одного з інвесторів і ставити умови своєму батькові? Я приємно здивований, Крістіане. Не розчаруй мене.

Через кілька хвилин нам винесли якісь папери, і ми з Крісом залишили там свої підписи. Хлопці теж підійшли до нас, і всі, крім Нікі, залишили свої підписи. Шатен сказав, що буде давати поради, але йому ця морока ні до чого.

Ми всі спустилися вниз, і поки хлопці збоку стояли радіючи, що в нас вийшло, Нікі кивнув мені, мовчки запитуючи чи в нормі я. Я лише похитав головою, але зробила вигляд, що все під контролем.