Моє особисте пекло

Найперше, що я зробила після лекцій, це попрощалася з друзями, списавши все на погане самопочуття і попрямувала в бік медпункту.

Рікі, вибач, але тобі доведеться зачекати. Моє здоров'я мені головніше.

Гаразд, якщо сказати правду, то мені просто тупо страшно. Я не знаю, чого мені очікувати від Ріка і що саме йому казати. Блять, він хоче знати, що було в бібліотеці, тому що не вірить, наче все могло минути так спокійно. Ну а що мені, бляха, казати? "Так, ти правий, не все було так просто. Нікі поцілував мене, і це був найгарячіший момент у моєму житті, а потім прийшов Кріс, і шатен назвав все помилкою, тому, напевно, так воно і є"

Господи, та він мене чокнутою назве. Проте виговоритися комусь потрібно. Шукаємо жертву, яка тепер знає, хто я.

Я обережно постукала в двері і зайшла всередину. Хлопець у халаті підняв на мене погляд і усміхнувся.

— Ти маєш такий вигляд, наче вбила когось. Тільки не кажи, що знову кастети, — сказав він і кивнув у бік крісла, — Якщо ти тут через те, що я думаю, тоді краще зачини двері, щоб ніхто не зайшов сюди, — я зайшла і зачинила за собою двері на ключ, а хлопець тихо і задумливо продовжив: — І не побачив тебе.

— Це хіба проблемно, що я тут? Може, в мене щось болить, а, враховуючи, в якій я кімнаті, — дивно, що ще нічого.

Я підійшла і сіла на крісло навпроти нього. Хлопець встав із-за столу і, обійшовши його, підійшов ближче. Присівши на корточки він почав оглядати мою губу.

— Ну як ти? Проблем не було коли ти повернулася в кімнату?

— Ні, хлопці вже спали. Все було нормально,— тихо відповіла я, згадуючи як прийшла ввечері і Нік вже ліг спати, ну або хоч удавав, що спить.

— Я радий, що ти стримала своє слово і прийшла. Скажу чесно, після вчорашнього я навіть трохи хвилювався, що відпустив тебе до кімнати так просто. Що з тобою вчора було? Чого ти так налякалася?— хлопець обережно підчепив моє підборіддя, змушуючи дивитися йому в очі, і опустив погляд на мою губу.

— Не знаю, вчора все разом впало на мої плечі. Схоже, через стрес я втратила свідомість, — тихо і чесно відповіла я йому, і всі вчорашні події разом нахлинули на мене. Бібліотека і поцілунок Нікі, Тім, який хотів вмерти, викриття перед ним і Нікі, страшний сон від якого хотілося самій вмерти, а пізніше тихе зізнання самого шатена в палаті.

— Ти тут? — він клацнув пальцями перед моїм обличчям і я наче випала з трансу — Зніми перуку і сорочку. Мені потрібно оглянути твій хребет і переконатися, що пов'язка не завдала тобі ще непоправного.

— Зі мною все нормально, спина трохи болить, але в цілому терпимо. І навіщо знімати перуку?

— Просто, — насміхаючись відповів він, — Хочу тобою помилуватися. Твоєму справжньому волоссю потрібно теж відпочити від постійної спеки перуки. Ну гаразд, вирішуй сама, знімати чи ні. Проте футболку все ж потрібно скинути, — помітивши мій страх, хлопець поклав руку на плече, — Ей, на тобі пов'язка, якщо ти забула. Її залиш, мені просто потрібно твою спину оглянути і все. Я не маніяк і не насильник. Обідно, доречі, якщо ти так думаєш.

— Ні, просто, — я зупинилася, не наважуючись продовжити, але хлопцеві нічого казати і не потрібно. Схоже він сам все зрозумів.

Я мовчки пересіла на кушетку, повернувшись до нього спиною, і дуже повільно зняла з себе футболку. Слава всім богам, що пов'язка ретельно приховує все, що йому не потрібно бачити.

— Може, все ж розповіси, що відбувалося вчора? — спокійно сказав хлопець обережно стаючи позаду мене.

— Що саме тебе цікавить? Як нас з Нікі покарали, і він, сам того не знаючи, поцілував дівчину, яка видає себе за хлопця, а потім він перед Крісом, який все це бачив, назвав це помилкою? Чи краще розповісти про те, як мій друг хотів зіскочити з даху через проблеми, і я йому розказала про всі свої страхи і трабли, ну і про те, хто я насправді? Він мене зненавидів і також це все почув Нікі, який, схоже, біг за мною від бібліотеки? А ну і на останок — втрата свідомості і страшний кошмар, як мого брата, — я замовкла напів слові, згадуючи все, що відбувалося в тому сні.

Хлопець зупинився і, схоже, впав в ступор. Через кілька секунд його руки продовжили обережно рухатися по моїй спині кожен раз натискаючи на якусь точку.

— Лайновий день. Чесно, не думав, що ти так легко це все мені розповіси.

— В цьому і прикол. День дійсно лайновий, а враховуючи, що в цій школі про мене ніхто нічого не знає, лише ти і тепер вже Нікі, мені потрібно хоть комусь часом виговоритися.

— Я завжди тут. Якщо потрібно виговоритися комусь або просто стане нудно, можеш приходити. До мене в цілому частенько гості заходять.

— Як тебе звати хоть? — вирішила я уточнити в нього поки він обережно обмацував мою спину.

— Мікаель Мерсер, — спокійно відповів він і торкнувшись одного місця я тихо завила від болю, — Боляче?

— Дуже. Схоже саме там і був удар, — я вирішила більше не триматися сміливо і хоча б зараз я маю повне право побути дівчиною. Хлопець встав і кинув щось схоже на "Зараз принесу мазь", сховався в іншій кімнаті його кабінету, а я за цей час вирішила все ж зняти перуку. Вона чудово допомагає в цій школі, проте зараз можна за це не хвилюватися якщо хлопець й так вже знає про мене.

— Я приніс мазь. Зараз може бути трохи, — хлопець обірвався напівслові і просто дивився на мене здивованим поглядом. Коли я підняла брову в німому питанні хлопець відкашлявся і продовжив, — Пробач, пробач. Просто не очікував.

— Угу, я вирішила все ж скористатися твоєю пропозицією. І дати тобі виконати свою роботу, а не просто витріщатися на пацієнта. Що таке Мерсер? Медична етика вийшла з чату? — насміхаючись промовила я. Що ж така реакція хлопця явно здається цікавою, — Навіщо вона? — я підозріло примружилася, киваючи на баночку в його руках.

Кель на мить застиг, а потім на його губах розпливлася та сама нахабна, чарівна усмішка. Він підійшов ближче, крутячи баночку в пальцях.

— Не хвилюйся, сонечко. Вона для м'язів спини, а не для того, про що ти там собі подумала, — він тихо засміявся, помітивши, як я миттєво спалахнула. — Медична етика все ще на місці, хоча тримати себе в руках стає дедалі важче.

Мікаель обережно змастив кремом два пальці приклав до болючого місця. Я знову зашипіла.

— Терпи, — тепер його голос був біля вуха, — Ти ж в нас сильна дівчинка. Правда, Лікі?

— Правда, Кель, — хлопець здивовано видихнув.

— Так, окей, я тебе зрозумів, гратися з тобою небезпечно, — хлопець витер свої руки об рушничок і продовжив перевіряти спину паралельно не перестаючи бубніти собі під ніс, — Сама кого хочеш в незручний момент поставиш. Хоча, думаю, за сьогодні я зможу щось придумати, щоб ти почервоніла, сонечко.

— Тобі не подобається скорочені форми твого імені? — ця розмова мені почала набридати, тому я скерувала її в трохи інший курс.

— Ну скажу так, — хлопець дійшов до моєї пов'язки і кілька секунд просто тримав руки саме на ній, — Мене ніхто так не називає. Вдома всі називають повним ім'ям, а в школі всі кажуть або Мікаель або містер Мерсер.

— Нудно. І чому ти так тримаєш руки на тій пов'язці? Ти мене напружуєш, Кель, — хлопець тихо розсміявся.

— Мені потрібно перевірити дещо, якщо ти не проти. Вчора, коли Ніколас приніс тебе, було відчуття наче ти задихаєшся і швидше за все, це саме через пов'язку. Але для того, щоб перевірити, мені потрібно, щоб ти трохи послабила пов'язки.

— Збожеволів? Нізащо! — буквально викрикнула я йому в обличчя і повернулася щоб поглянути на нього. Він сидів абсолютно спокійний і лише кивнув на мої крики.

— Я знаю як це виглядає. Ти не повинна цього робити, просто пам'ятай, що чим довше ти перебуваєш у цій штуковині і чим сильніше вона перетискає тебе, тим більші проблеми на тебе будуть чекати далі. При наступній бійці — правда я сподіваюся, що її не буде — вона може дуже сильно тобі заважати, а потім і взагалі дати непоправні наслідки. Я лише хотів переконатися, що все гаразд, — хлопець поклав руки по обидва боки від себе, — Якщо зараз з тобою все нормально — тоді це супер. Як тільки відчуєш дискомфорт відразу йди до мене, гаразд? Діло зараз не про гордість, а про твоє здоров'я.

Я лише кивнула на це. Справді, коли я читала як можна замаскувати груди там було сказано, що просто бінти можуть дати велику шкоду для здоров'я. Та і Мікаель не виглядає як людина, яка буде просто нахабно лапати.

— Прийдеш до мене завтра? — хлопець спокійно спостерігає за мною і трохи кусає свою щоку зсередини.

— Навіщо? Ти наче все оглянув, хіба ні?

— Мені просто нудно. А тобі, поки хребет не мине, потрібно ретельно стежити за результатами, щоб, — хлопця перебив різкий звук сіпання ручки дверей. А згодом почувся знайомий голос.

— Мікаель, відчиняй.

— Ми принесли пиво!

— Ти якого там зачинився, друже?

Голоси були знайомими. Надто знайомими.

Сука. Кріс, Емре і Нікі. Останнього зараз бачити максимально не хотілося. В принципі, як і Кріса. Та і Емре теж.

Швидко схопивши перуку я наспіх запихнула туди своє волосся, вкотре облаявши себе за те, що не підстриглася. Хлопець кинув мені футболку і спокійно посміхнувся. Він не поспішав йти до дверей, а просто чекав поки я нарешті зберуся. Глянувши у дзеркало і переконавшись, що перука сидить як потрібно я кивнула хлопцеві і він нарешті пішов відчиняти двері.

Хлопці зайшли всередину і перший хто мене помітив був Кріс. Хлопець грязно проматерився дивлячись на мене. Нікі поглянув на мене здивованим поглядом, після чого перевів погляд на Мікаеля, який вже спокійно сидів на кріслі, схоже, як сильно він стиснув губи, почав здогадуватися, що тут відбувається. І йому це абсолютно точно не довподоби.

Що ж прекрасно, буде знати, як виставляти наш поцілунок як помилкою. Навіть якщо я розумію, що це виправдання для Кріса. Бай-ду-же.

Емре лише присвистнув і розсміявся.

— За останній час я вже навіть не знаю чому мені більше дивуватися. Тому, яка реакція у пацанів на те, що тут цей малий чи тому, що ви двоє були тут зачинені?

— Гарне питання, — злісно промовив Кріс, — Ну і чого ви зачинилися, пацани? Обговорювали якісь плани чи щось поцікавіше? Лукові останнім часом дуже довподоби розмовляти зі страшними, правда, Вайс?

— Кріс, а тобі не здається, що тебе чуток не має єбати, що тут відбувалося?

— Так, стоп. Досить вам обом. Остання ваша розмова переросла в бійку на кастетах і скажіть дякую, що я не послав вас обох вночі, а обробив рани. Ще одне слово, і ви обоє йдете в гості до Кроуфмана, — спокійно відповів Мікаель і я просто встала.

— Думаю, ми закінчили огляд.

— Подумай щодо того, що я тобі казав. І так, Луко... твоя шкіра на спині занадто ніжна, щоб так сильно її затискати. Приходь завтра, я перевірю, чи ти послухався.— наостанок сказав Мікаель, на мить кинувши погляд на Нікі. Перевівши свій теж на шатен, я помітила здивований вперемішку зі злістю погляд, який був спрямований на кушетку. Я нагло усміхнулася, прекрасно розуміючи до чого він це сказав і лише кивнула йому.

Нікі хотів щось сказати, але зустрівшись зі мною поглядами замовк. Я просто вийшла в коридор і хлопнула дверима.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Відчиняючи залізні двері, в обличчя відразу прилетіло холодне повітря. Силует Ріка сидів на краєчку даху, де ще недавно хотів стрибнути Тім. Те саме місце, де була моя відверта розмова і зізнання. Що ж, життя вирішило знову привести мене саме сюди.

Обережно зачинивши двері і підійшовши ближче до хлопця в чорній кофті, капюшон якого був накинутим на голову закриваючи його білі кучері.

— Ти довго, — замість привітання мовив блондин і поглянув на мене. Між середнім і вказівним пальцями була запалена сигарета і зараз чомусь найбільше хотілося нахилитися і вдихнути цей їдкий запах диму, — Будеш?

— Давай, — просто відповіла я і хлопець за секунду дістав нову сигарету й запаливши її простягнув мені. Зробивши першу тягу, я відчула, як легені почали пекти, проте це було досить терпимо, — Вибач, ти довго тут сидиш?

— Не знаю, може пів години, а можливо і ні. Як ти? Виглядаєш налякано і якось дивно.

— Ні, все в нормі.

Між нами повисла приємна тиша, яку ніхто з нас не хотів порушувати. Хлопець мовчки курив і думав про щось, а мені просто не хотілося його відволікати. Врешті-решт Рік порушує цю тишу.

— Знаєш, мені здається, наче я бачу тебе наскрізь, Луко. Ти наче і є тут, але тебе тут і немає. Я бачу, як ти намагаєшся триматися гордо і вперто, проте тремтиш щоразу, коли дияволи відвертаються від тебе. Бачу, як ти, чомусь, ховаєш свій погляд від Престона. Як брешеш своїм друзям, щоб вони не хвилювалися. І бачу як Кріс тисне на тебе.

— До чого ти це все говориш? Я тебе не розумію, — тихо відповідаю я йому. За ці кілька секунд, що він говорив, по тілі пробігли мурашки і стало максимально незатишно.

— Впевнений, що не розумієш? — усміхнувшись, хлопець гасить свою сигарету і повертає голову в мій бік — Що відбувалося в бібліотеці? Мені здається, після того, що було сьогодні я заслужив хоть частину твоєї правди, красавчик.

— Я тобі вже розповідав. Це дійсно все, що відбувалося там, Рік. Ми з Ніком майже не розмовляли. Коли прийшов Кріс мені зателефонував Сем і попросив прийти.

Хлопець підтиснув губи, і відкинушись назад, дивився на небо, яке ще трохи і стане майже чорним. На ньому вже було кілька маленьких білих крапочок.

— Я не хочу на тебе тиснути. Все що відбувається в твоєму житті — це лише твоє життя і всім іншим повинно бути похєру на нього, — врешті-решт тихо відповідає хлопець, — Я просто хочу знати, що з тобою там відбувається. Я знаю як це — коли вони вибивають із тебе повітря і не хочу, щоб ти теж знав це відчуття.

— Здається, вже знаю, — тихо усміхнувшись, я загасила об бетону сигарету і так само як і Рік лягла на спину. Після спогадів, що були тут минулої ночі, у мені змішалися різні почуття: страх і очікування, біль і сміливість, бажання вмерти і боротися до кінця.

— Повір, ти дуже легко зміг вирватися, проте так буде не завжди. Кріс врахував свою помилку і наступного разу не дозволить собі її повторити, — хлопець видихнув і його пара неспішно піднімався вгору до темного неба, — Ти намагаєшся здаватися сильним, Луко. Але в тебе очі людини, яка щомиті чекає удару.

— А хіба це погано? Що з того, що я завжди готовий дати відсіч?

— Ти не готовий дати відсіч. Ти готовий зламатися від удару якого не будеш очікувати. Або і вже зламався. Просто знай, я не хочу тиснути на тебе, проте, якщо є в тобі щось таке чого я не знаю — краще розкажи мені це зараз, тому що, якщо вони перейдуть межу — я зможу стати перед ними і захистити тебе. Але тільки якщо буду довіряти.

— І як мені заслужити твою довіру? — ця розмова здавалася занадто дитячою. Знаєте, як і дитячому садку, коли хлопець обіцяє бути з тобою все життя, але настане час і ви більше не зустрінетеся. От те саме відбувається зараз.

— Просто будь чесним зі мною коли мені це буде потрібно. Я поставлю тобі одне запитання згодом, коли буду впевнений у своїх думках, а ти даш мені чесну відповідь. Договорилися? — бля, а це питання часом не буде про те, хто я насправді?

Чомусь до голови одразу прийшла вчорашня ніч, коли перед втратою свідомості я почула звук, наче хтось стискає трубу і легку тінь, яка одразу зникла, а перед очима встала темрява. Це ж не міг бути хтось, правда?

— Про що ти, Рік?

— Ти все сам зрозумієш, Луко. Просто почекай трохи і не зламайся. Краще розкажи, що там з твоїм другом?

— Тім хотів вчора зіскочити з даху. На цьому самому місці.

— Він, — хлопець замовк і поглянув на мене. Його погляд був напружений.

— З ним все в нормі. Я зміг його переконати, що проблеми є не лише в нього. Але йому потрібно якось жити далі і миритися з ними. Це була важка розмова, — тихо відповіла я йому згадуючи все, що Тім казав мені.

— Ей, я ж бачу що щось не те. Скажи, що відбувається насправді. Дай собі виговоритися комусь, щоб це більше не мучило тебе, — голос Ріка в мить став теплим. Він виглядав як саме та людина, якій ти можеш довірити всі свої страхи і таємниці.

— Хочеш емоцій? — різко промовила я кидаючи на холодний асфальт майже згорівшу сигарету, — З ним все добре. Він просто прекрасно тепер себе почуває, коли зрозумів, що проблеми є не лише в нього. А знаєш як я його переконав? Я відкрився йому. Він хотів погратися у "Правда за правду" і я розповів йому свою найбільшу таємницю. А що зробив він? Він розтоптав мене і назвав самозванцем, — у пориві страху я навіть не помітила як сказала зайве, проте схоже Рік на це навіть не звернув якоїсь уваги. Ну або не показав мені цього, — Так, можливо я дійсно роблю не все так як він хоче чи думає, але блять це моє діло, Рік! Сказав, що я йому огидний, назвав нікчемою, який припхався сюди заради грошей і вигідно лягти комусь в ліжко. Я врятував йому життя, а він, блять, тупо витер ноги! Бідний, нещасний, маленький хлопчик, — злість вже брала гору наді мною і мені потрібно було докласти максимум зусиль, щоб замовкнути. Все тіло трясло.

Що ж, це була найгірша розмова, яку тільки можна уявити.

Рік лежить на спині. Здається, він навіть не дихає, проте такі відчуття не довгі ну або він просто відчув, як я трясуся. Блондин швидко хапає мене за куртку і притягує до себе. Настільки різко, що все моє тіло буквально падає на нього, і я опиняюся зверху. Іншою рукою він піднімає моє підборіддя, змушуючи дивитися в його очі.

— Послухай мене, малий. Тім — зламаний егоїст. Чи ти думаєш чому при нашій першій зустрічі я сказав, що ти сами й адекватний? Тім — зламана дитина, Кіліан — людина, яка прораховує все на десять кроків наперед. Сем теж якийсь мутний чувак, — Рік дивився просто на мене і в його очах не було жодних сумнівів чи незручності, яка, до речі, зараз є в мене через те, що я, сука, лежу на хлопцеві, — Луко, запам'ятай. Коли людина боляче, вона б'є по тих хто стоїть біля неї. Мені байдуже, яка хєрня сталася там між вами, тому що знаю — ти сильний і переживеш це й без моєї підтримки. Але якщо ти ще хоч раз дозволиш комусь так з собою розмовляти, я сам тобі вріжу. Просто щоб потім не було притензій.

Блондин відпустив мене і я необачно скотилася назад на спину переварюючи все, що він мені сказав. Хлопець, видно, сприйняв це мовчання інакше.

— Луко? — рука блондина лягла на моє плече і легенько стиснула його. Я прийшла до тями і поглянула на хлопця — Ти в нормі? Вибач, не хотів тебе лякати і я не знав всіх деталей, якби ти сказав бодай щось, я тоді точно не призначав би тобі зустрічі, де ще недавно твій друг міг вмерти, — Рік обережно підбирав слова, намагаючись не зачепити болючих ран, проте все ж зміг торкнутися однієї.

— Він мені більше не друг, Рік. Він сам так захотів, а я не можу його змусити передумати. Це буде не правильно.

— Розумію, ще раз вибач. Якщо хочеш, можемо піти в парк трохи прогулятися, і через пів години повернешся до кімнати.

Я лише кивнула і вже за кілька секунд ми спускалися на перший поверх. Рік домовився з охоронцем, тому навіть якщо ми трохи затримаємося, коли я повернуся сама, проблем не повинно бути. Ми вийшли на подвір'я і попрямували в бік парку, який розташовувався ззаду гуртожитку і частково школи. Підходячи до воріт я почула ззаду знайомий, огидний голос.

— О, які люди. Тепер Ріком зайнявся, цуцику?

— Просто йдемо далі. Я хочу лише прогулятися і познайомитися нарешті з тобою ближче, а то я більше, крім імені нічого не знаю. Бійка нам не потрібна, правда ж?

— Якщо він не захоче знову піти в медпункт з втраченою свідомістю, тоді все буде гаразд. Але не обіцяю.

— Ти оглух? Я до тебе говорю, смазливий ти придурок!

— Рік, він зараз договориться, — крізь зуби промовляю я і повертаюся спиною до Кріса, який уже впевнено крокує в наш бік, — Престон, блять, звали звідси. Потім знов будеш всім нити, що тебе в медпункт відправили!

— Що за хєрня з тобою відбувається? Спочатку Нікі, потім Мікаель, тепер Рік? Що ж тебе так до старших хлопців тягне? Думаєш вони зможуть врятувати тебе від мене?

Рік, який увесь цей час стояв мовчки біля мене, повільно перевів погляд з мене на розлюченого Кріса. Він нахилився до мене трохи ближче і тихо промовив на вухо.

— Кажеш, нічого в бібліотеці не було? А я от тепер ще більше не вірю в це, але про цю деталь ми поговоримо пізніше.

Він відсторонюється від мене і я бачу як на його губах розцвітає небезпечна посмішка. Зробивши крок уперед і трохи затуливши мене плечем, Рік ліниво промовив до Кріса.

— Престон, ти погано почув малого? Тобі нагадати, чим минула ваша зустріч закінчилася, коли твоє бажання помахати кулаками знову повернулося? Твоє підборіддя ще не загоїлося після Луки, хочеш отримати ще від мене?

Ох, даремно він це сказав. Кріс вже виглядає так, наче готовий прибити його на місці і саме тут закопати тіло.

Блондин з блакитними очима робить ще кілька кроків уперед і зупинившись біля Ріка дивиться на мене. В його погляді неконтрольована лють, а обличчя виказує всю його ненависть до мене. Він переводить погляд з мене на Ріка і його губи стискаються до білої лінії.

Його рука різко ловить мій лікоть і притягує до себе.

— Луко, нагадую, що ти мій асистент. Завтра о восьмій годині чекаю, що ти будеш з кавою і потрібними рефератами, тому краще повертаймося до кімнати. Тобі ще багато чого потрібно буде зробити, — його погляд недобре переводиться на Ріка, який стоїть майже впритул до нас із напруженою спиною і плечима, — А з цим придурок я розберуся пізніше.

За мить Рік починає голосно сміятися. Він дивиться на Кріса і з злістю стискає його зап'ястя, яким він тримає мій лікоть. У його очах горять вогники і буквально танцюють чортики.

— Серйозно? Який до біса асистент, Престон? Ти там вкрай головою поїхав чи що, я ніяк не можу зрозуміти? Він ніколи в житті не буде для тебе ні асистентом, ні другом, ні братом, ні хлопцем чи ще ким ти там собі хочеш.

— І з чого така впевненість? Чим же я гірший за Ніколаса? Чи за тебе? Один маніпулятор, який вміє все прораховувати і бачить людину наскрізь, і другий, зламаний хлопчик зі своєї образою на всіх в цьому житті. Ви обоє почали дуже часто крутитися біля цього невдахи, і в мені вже свербить дізнатися, що в ньому такого.

— Ще раз кажу. Ти ніколи не будеш для нього кимось близьким. Сука, якщо я побачу тебе біля нього ще хоть раз я змушу тебе пройти через всю ту біль, яку проходив я ті довбані пів року. А потім відріжу твою голову і вона буде висіти в мене в кімнаті як портрет, зрозумів мене? — голос Ріка був повністю сповнений отрути. У цей момент стало особливо незатишно бути тут, між цими двома ненормально прекрасними і в цілому ненормальними блондинами.

— У вас тут оргія планується? Візьмете мене до себе, чи Лука підбирає собі лише блондинів?

Сука. Ну його сюди так точно не вистачало.

Голова знайомого шатена з'являється в полі зору за спиною Кріса, і він неспішно йде до нас. З ним нога в ногу йде рознервований Емре, у якого ще трохи і пара з вух піде.

Нікі зупиняється за кілька кроків від нас, а Емре підходить ближче. Він з силою хапає Ріка за кофту і відштовхує назад, після чого підлітає до нього ближче і хоче вдарити в живіт, проте реакція блондина спрацьовує швидше і він з легкістю відбиває удар брюнета.

Емре стоїть і важко дихає. Його погляд спрямований лише на Ріка, а кулаки стиснуті з такою силою, що здається, наче зараз точно проллється чиясь кров.

— Ти кого залякати хочеш, Шилд? Голову відрізати, серйозно? Тобі нагадати нашу минулу зустріч і як ти благав нас зупинитися? Завали пельку, поки я тебе назад на лікарняне ліжко з переломами не відправив!

Шатен робить крок вперед і хапає Емре за його чорну футболку. Іншу руку він кладе на пальці Кріса, який не зважаючи на всю цю сцену, не розслабив хватку ні на мить, і обережно прибирає його руку. Дивно, проте блондин швидко і легко поступається йому.

— Годі вам. Чому я повинен няньчитися з вами, наче з дітьми? Емре, назад. Проблеми нам точно не потрібні, тим паче, що тебе й так тепер переселяють. Крісе, охолонь трохи, — його голос тихий, проте в ньому є ті самі залізні нотки від яких неможливо сказати «ні», — Ви обидва хочете вилетіти зі школи в один день? І хулі я тут буду сам робити?

— О, Ремсі, думаю ти знайдеш собі заняття, — нарешті подав голос Кріс і його погляд знову повернувся до мене. Очі були примружені і злі, проте не настільки як раніше. Нікі на це лише закотив очі.

— Крістіан, обережніше з ліктем мого пацієнта, у нього там занадто ніжна шкіра, я ще недавно лише маззю намастив, — недалеко почувся спокійний голос Мікаеля, який стояв на сходах і був біля дверей гуртожитку.

Слава богу, хоть один нормальний хлопець в цій компашці.

— Та ти в нас прямо нарозхват, — злісно цідить крізь зуби Нікі і дивиться на мене. В його очах злість і ревність. Кріс тримає погляд на шатені і бурмоче щось схоже на: "Я один ніхєра не розумію, що відбувається?"

Рік тихо хмикає. Його погляд бігає між трьома дияволами і очі, хоч і виражають повний спокій, але недобре прищурені і очікують на погрозу. Його тіло вкотре нахиляється до мене і він лише каже мені, ігноруючи інших.

— Я ж тобі казав, тут усі ненормальні. Просто йдемо провітримося.

— Ні! — занадто різко сказав Нікі і ми всі здивовано поглянули на нього — Вже занадто пізно. В тебе будуть проблеми.

— Чувак, що з тобою? — Емре здивовано штуркнув шатена в плече — Ти себе останнім часом занадто дивно поводишся.

— Просто ви занадто дебіли, щоб не зрозуміти очевидного, — після цих слів всередині все охолонуло. Невже він зараз розповість? Ні, ні, ні, ні, ні, — Ми у Кроуфмана на мушці, якщо ти забув. Якщо з цим малим щось станеться, а враховуючи хто з ним зараз йде "провітритися" то точно щось станеться, як думаєте, хто буде виннен? Ми, блять. Я дивуюся вашій тупості, — сказав шатен і махнувши рукою пішов у бік гуртожитку де на сходах стояв Мікаель і з цікавістю дивився на всю цю сцену. Хлопець ще щось бурмотів собі під ніс про те, що якщо щось станеться, це буде не його вина і він нас попередив.

— Йдіть краще всі до кімнати і лягайте вже спати. Вже дійсно пізно, завтра підете гуляти після лекцій, — спокійно сказав медбрат і вже взявши ручку дверей різко повернув назад голову і дружньо посміхнувшись сказав, — Хлопчики, якщо ви знову почнете махатися кулаками чи кастетами, то чергу до мене займайте по одному. Але Луку я забираю без черги — у нього режим після огляду! — його голос був дружнім, проте наступні слова він сказав максимально серйозно — Правда, хлопчики. Зробіть милість. Не шкода себе, мене пошкодуйте. Я вже задовбався обробляти ваші рани, зашивати підборіддя Кріса і змушувати Луку знімати з себе футболку, щоб оглянути його хребет.

Нікі почувши це різко зупинився і поглянув на нього. Я не бачила його обличчя, проте те, як затремтіли його плечі і як він із силою відштовхнув Мікаеля, точно означало, що зараз його краще не чіпати. Життя однозначно дорожче.

— Гаразд, лягай спати. Завтра поговоримо. Добраніч, — тихо відповів Рік і попрямував в бік парковки.

Ми з Крісом і Емре повільно пішли до дверей біля як стояв Мікаель пропускаючи нас трьох вперед. Брюнет нахабно втиснувся перед мною і зайшов першим, відразу за ним Кріс, потім я і за мною Мікаель.

Коли ми вже піднялися на другий поверх і нам потрібно було повертати до кімнати, Мікаель обережно провів рукою по моїй спині, дружньо усміхнувся і піднявся ще на поверх вище.

В цьому проклятому місці хоть один день може бути спокійним?

Тішить хоча б те, що в кімнаті Нікі вже лежав і дрімав, забувши навіть переодягнутися. Кріс і Емре, зайшовши, почали знімати з себе одяг, а я взяла свою піжаму і пішла у бік ванної. Швидко перевдягнувшись, вийшла і лягла спати. Ніч була спокійною, і після всього хаосу, що сьогодні відбувався, — це не могло не тішити.