Моє особисте пекло

Я ж казала, що зранку в мене голова розколюватиметься? Ну от, це той самий рідкісний випадок, коли можна сказати: я була права.

Прокинувшись уранці близько дев'ятої години, моя голова буквально вимагала продовження сну. Почистивши зуби й прийнявши душ, у якому я вирішила вимити своє справжнє волосся, у цій справі, до речі, мені допоміг Крісів шампунь — ну а що, кокосовий аромат надто підкуповує, я повернулася до кімнати.

Поки я виконувала всі процедури, тіло почало сильно нити, зокрема й голова. Махнувши на все рукою, я знову лягла на ліжко й продовжила дрімати. До біса всіх, я хочу спати, отже, буду спати, сьогодні ітак субота.

Прокинулася я від легкого струшування. Нікі сидів на моєму ліжку, такий самий невиспаний і розпатланий. Милий. Дивно, але в кімнаті ми були лише вдвох: ні Кріса, ні Емре.

— Вставай. Знаю, що хочеш спати, сам не виспався, але вам ще презентацію перевіряти. Так захотів ваш бос. Емре вже в одинадцятій кімнаті, — промовив шатен, закочуючи очі й обережно погладжуючи пальцями мою щоку. Його голос знизився до шепоту, і він ледь помітно нахилився до мене: — Ти така мила, коли сонна. Зазвичай найперша встаєш, і ми бачимо тебе вже зібраною, а тут така милашка на ліжку.

— Нікі, прибери руки. І сховай уже той клятий засос, він мене починає дратувати, — промовила я, відштовхуючи його руку від себе й повертаючись на інший бік. — І взагалі, що там перевіряти? Позавчора я особисто робила Крісу презентацію, а вчора нам поставили «відмінно». Що ще йому потрібно?

— Він параноїк, коли справа стосується його батька, — відповів шатен, піднімаючись на ноги. — Вставай. Або я зараз на руках віднесу тебе до одинадцятої. Хлопцям, а особливо твоєму улюбленому Сему, сама будеш пояснювати, чому так.

Тихо буркнувши собі під ніс прокльони на адресу Кріса, я повільно піднялася з ліжка. Хлопець мовчки простягнув мені таблетку й склянку з водою, яку я одразу закинула в рот. Сподіваюся, це не віагра чи щось подібне. Поглянувши на годинник, я ледь не впала назад на ліжко від шоку. О пів на сьому? Матінко рідна, це скільки я спала? Взявши зі столу флешку, у мене ледь помітно промайнула думка:

А я точно її сюди клала? Вона наче була в іншому місці й положенні...

Швидко списавши все на сонливість, я попрямувала до дверей. Хлопець ішов за мною. У цілковитій тиші ми вийшли з кімнати й так само тихо попрямували до друзів. Нікі думав про щось своє і лише біля самих дверей зупинив мене.

— Той хлопець у барі. Бармен, — тихо почав він, дивлячись на мене дивним поглядом. — Хто він? Ти знаєш його?

— Я ні. Але схоже, він знає мого брата.

— Будь обережна, — хлопець нахилився до мене і прошепотів це так, щоб за дверима ніхто не почув. — Ти не можеш напевно знати, чи можна йому довіряти.

Після цих слів шатен зайшов до кімнати, а я швидким кроком зайшла всередину. Так, ну до його ревнощів я, схоже, починаю звикати.

— Ми вже зачекалися на вас двох, — промовив Кріс, який був з усієї цієї компанії найбільш зібраним.

Сем лежав на ліжку в самих шортах, його сині пасма розлетілися по всій подушці, а на губах грала лінива посмішка.

Кіл і Емре сиділи на іншому ліжку. Ну точніше Кіл сидів, а Емре частково лежав на ньому. Обоє були такими ж невиспаними, як і ми всі.

— Луко, скажи щось цьому придурку, або я клянуся, що наступного разу викину через вікно кожного, хто зайде сюди так рано, — ліниво промовив Сем, потягуючись на ліжку.

— Ну, як сказати рано. Майже сьома, взагалі-то, — відповіла я другові, підходячи до комп'ютерного столу. — Але Крісе, ти й справді мудак.

— Просто дайте мені гарантію, що все в нормі, і дрихніть собі далі скільки хочете. А після завтрашньої презентації взагалі можете не прокидатися, — рикнув Кріс, підходячи ближче до мене.

Я мовчки показала йому середній палець і вставила флешку у вже ввімкнений комп'ютер. Зайшовши в потрібну папку, я вже хотіла облаяти Кріса за те, що він нас розбудив, проте дещо мене зупинило.

Нічого немає.

Ну тобто на флешці нічого немає. Взагалі нічого. Пустота. Папка є, а презентації там немає.

— Якого біса? — прошипіла я, закриваючи папку. — Так, стоп. Може, я просто не побачив з спросоння? — Ще раз відкрила потрібний документ. Пустота. — Дідько, що це за чортівня?!

— І чому я так і знав, що буде якесь лайно? — з істеричними нотками промовив блондин, дивлячись на екран комп'ютера. Схоже, він теж зрозумів, у чому справа.

— Що там? Непристойні відео й фотографії рудого? — ліниво поцікавився Емре, привідкривши одне око.

— Боже, та краще б це було. Презентації немає! — відповіла я, дивлячись на друзів. Сем одразу підвівся з ліжка й підійшов ближче. Кіл і Емре теж посхоплювалися.

— Як це немає? Луко, ти просто не туди дивишся! — вигукнув Кіл, вириваючи в мене мишку, і швидко закрив папку, після чого знову відкрив її. Закрив. Витягнув флешку. І знову вставив її. Повторив процедуру — і нічого. Презентації немає.

— Якого біса?! — викрикнув Сем, дивлячись на абсолютно біле тло. Емре голосно вилаявся і вдарив кулаком об стіну.

— Кайден, — промовив він, і ми всі поглянули на нього в очікуванні продовження. — Цей сучий син щось зробив із цим. Я знаю це!

— Ну, якщо йому одного разу було замало, гадаю, ми зможемо повторити нашу «бесіду», — процідив Кріс, прямуючи до дверей. Уже біля самого виходу Нікі швидко схопив блондина, зупиняючи його.

— Кайден зіграв чудово. Я помітив, що його від самого початку не було в клубі, хоча приходить він завжди першим, але не звернув на це уваги, а потім мені було вже ліниво стежити за тим, є він чи ні. Проте, що ти тепер збираєшся робити? Якщо я його хоч трохи знаю, то в нього флешка з презентацією, яку він стовідсотково захоче якось використати. Якщо ви зараз підете розбиратися, де гарантія, що він просто не викине її в унітаз чи ще кудись?

— Якби я не хотів цього казати, але він правий, — раптом промовив Сем. — Луко, флешка вчора була з тобою в клубі?

— Я залишив її на столі в кімнаті. Навмисно не хотів брати, щоб не загубити по п'яні, — промовила я, і тепер уся картина в голові склалася. Це не я спросоння тупила. Флешка дійсно стояла не там, куди я її поклала. Вона була в іншому місці через те, що її хтось брав! Боже, і чому я не могла раніше про це подумати?!

— І що тепер будемо робити? — з уїдливістю в голосі поцікавився Емре, дивлячись на Нікі. — Гаразд, можливо, бійка справді нічим не допоможе, тоді що? Прийти з милими посмішками й впасти на коліна, благаючи про неї?

— Годі сарказму, Аязе! Ви вчотирьох повинні здавати цю презентацію батькові Кріса. Я тут взагалі ні до чого, — злим голосом відповів Нікі, піднімаючи обидві руки. — У вас є капітан. Луко, що будете робити?

Знущаєшся?! Ремсі, мене так ще не підставляли! Зникни звідси, щоб я ще хоч раз назвала тебе привабливим чи подумала про щось таке!

— Ми щось вигадаємо, — якнайспокійніше відповіла я, ловлячи погляд карих очей.

— Наприклад? — з милою інтонацією поцікавився Нікі, а я подумки вже почала думати, куди сховати його тіло. Помітивши мій настрій, хлопець із м'якою посмішкою промовив: — Наприклад, скажеш Кілу, щоб він, як ваш найкращий хакер, підключився до камер, які розташовані по всьому периметру, і переглянув, хто саме заходив до кімнати? Після цього збережеш це відео і на самій презентації завтра, якщо це дійсно вони зробили, то точно прийдуть туди забрати вашу славу собі, ви при інвесторах і директору увімкнете це відео й осоромите їх? Я правий? Ти саме так хотів подати цю інформацію?

— Саме так. Радий, що ти вмієш читати мої думки, — промовила я, дивлячись на диявольськи задоволеного шатена, який без сорому й совісті зверхньо насміхався. — Кіле, зможеш підключитися до камер?

— Пароль знаєш? Якщо так, тоді без питань.

— Вперед. Я продиктую тобі пароль, — промовив Кріс, і рудий сів за комп'ютер, почавши щось там шукати під радісні крики й вигуки Емре.

— Як чудово, коли думки двох людей збігаються, правда, Луко? — запитав Нікі з грайливим поглядом, дивлячись на мене.

— Правда, Ремсі, правда. Ти ще довго не забудеш цей збіг, правда, Нікі? — замість мене шатену відповів Сем, який знову ліниво влігся на своєму ліжку.

Хлопці схрестили погляди, і я голосно прокашлялася, привертаючи увагу обох. Як вони мене дратують цією війною. Сем мило посміхнувся, піднімаючи обидві руки вгору, і, взявши свій смартфон, почав щось там шукати.

— Готово! — через кілька хвилин вигукнув Кіл, і ми всі підійшли ближче. На камері все було в чорно-білих тонах, але найголовніше — було чітко видно обличчя і чути звук.

Хлопець у капюшоні підійшов до дверей, озираючись на всі боки, після чого повернув голову в бік камери й кивнув комусь. На моніторі чітко з'явилося обличчя одного зі старшокурсників, з якими я грала в ту фатальну ніч.

— Кір, — тихо прошепотів Емре, стискаючи руки в кулаки.

За кілька секунд до нього підійшов ще один хлопець, але вже без капюшона. Вони декілька секунд стояли біля дверей і про щось говорили. Розмови, на жаль, чутно не було, лише якесь бурмотіння. Нарешті Кір махнув рукою в бік камери, і його напарник зробив фатальну помилку. Він поглянув на неї як на якусь дрібницю, і камера зафіксувала ще одне обличчя.

— А ось і Тео, — промовив Нікі, який стояв позаду мене. Він обережно провів рукою по моїй спині, викликаючи сироти на шкірі.

Раптом шурхіт, який увесь час ішов від хлопців, перервав телефонний дзвінок. Кір підняв слухавку, і тепер було чути уривки його фраз.

— ...біля дверей. Зараз будемо за... не знаю, наче нікого... Тео зараз зламає замок... Кай, ти надто панікуєш...

Поки йшла розмова, Кір кивнув головою на замок, і Тео, схоже, почав зламувати його. За декілька хвилин двері до кімнати були відчинені, і хлопці сховалися всередині. Через десять хвилин вони вийшли, і в руках Теодора було щось, що він крутив між пальців. Хлопці пішли, і далі перед очима стояв порожній коридор.

Кіл поставив на паузу, і в кімнаті запанувала мертва тиша. Всі просто завмерли, хоч і розуміли, хто насправді прийшов за флешкою.

— І який план дій? Що нам далі робити? — поцікавився Сем, дивлячись на Нікі. Той повільно прибрав руку й сів на вільне ліжко.

— А що ви хочете робити? Я дав вам зачіпку, далі самі розбирайтеся. Мені просто подобається дивитися, як ви нервуєтеся і не можете мислити адекватно.

— Ремсі, ти зараз у стіну полетиш. Не грайся, ти знаєш, що нам зараз як ніколи потрібні твої холодні мізки. Мені що, благати тебе про це? — злобно промовив Кріс, дивлячись на шатена. Той лише нахабно усміхнувся.

— Звичайно, Крісіку. Встань на коліна переді мною і поблагай мене трохи, тоді, можливо, я й підкажу щось.

— Грьобаний збоченцю, — процідив Емре. — Ніколасе, тобі часом так хочеться зі стіною познайомитися, ти б знав.

— Якщо вдариш, мізки перестануть працювати, і я буду схожим на вас, ідіотів.

— Ремсі, просто скажи, що нам далі робити? — врешті-решт, не витримавши, промовила я. Зловивши його нахабний погляд; мої плечі самі собою напружилися.

— Вам скажу лише одне — це відео потрібно зберегти й ні в якому разі не проїбати десь. А ти, Луко, пішли зі мною, і я тобі розкажу, що робити далі. Мені набридло вже дивитися на їхні кислі фізіономії. Хочу провітритися.

— Що нам робити? Поки ви будете там за ручки гуляти, ми просто будемо тут сидіти? Серйозно, Ніколасе?! — заревів Кріс, дивлячись божевільним поглядом на шатена.

— Крісе, ну годі ревнувати, — з усмішкою промовив Нікі, підводячись із ліжка. — А що ви будете робити? Просто збережете відео і все. Ми більше нічого не зробимо, а я за цей час із Лукою придумаю, що робити далі.

— Кіле, збережи відео. Я скоро повернуся і розкажу що й до чого. Не хвилюйтеся, все буде в нормі.

— Луко, — почав Кріс, але я перебила його.

— Крісе, годі. Я пообіцяв, що все буде нормально? Все в нормі, — з цими словами ми з шатеном вийшли з кімнати й у тиші спустилися.

Ми вийшли на вулицю, і прохолодне нічне повітря миттєво вдарило в обличчя, трохи протвережуючи мізки після клубного хаосу. Нікі йшов поруч, ліниво крутячи на пальцях свої срібні кільця, які поблискували в світлі ліхтарів, перед тим як остаточно сховати руки в кишені спортивних штанів. Я чекала, що він просто скаже щось на кшталт: «Просто... покажеш завтра це інвесторам і осоромиш їх», але шатен мовчки зайшов до парку, притримавши мені ворота, і продовжив у цілковитій тиші прогулюватися.

Через кілька хвилин такої прогулянки я почала закипати. У мене, бляха, зараз презентація горить, а він просто мовчки гуляє? Серйозно?! Наче прочитавши мої думки, хлопець різко зупинився й повернувся до мене з тією самою диявольською посмішкою.

— Скажи, що ти розумніша за них і не збираєшся просто показати це відео інвесторам. Не будь дурепою, Ліко! Ти справді думаєш, що якщо ви завтра на засіданні просто увімкнете це відео з телефона Еліасу Престону й моєму батьку, то ви перемогли? — тихо промовив Нікі, звужуючи свої карі очі. — Ви ввімкнете запис, де Тео порпається в замку. І знаєш, що скаже мій старий? Він скаже, що першокурсники підкинули дешеву підробку, щоб виправдати свій провал і втрату оригіналу. Камери академії — це власність студради, а нею керує Кайден. Рудий за секунду заявить інвесторам, що це монтаж твого Кіліана, а ваш Кріс вилетить із кабінету за наклеп.

Я відчула, як всередині все холоне від його залізних фактів. Мої пальці судорожно стиснулися в кулаки. Сука, він правий.

— І що ти пропонуєш, Ремсі? — крізь зуби кинула я, намагаючись тримати свій здоровий глузд. — Просто здатися й віддати підвал цим сукам?

— Я пропоную тобі свою допомогу, — хлопець робить крок назад і дістає з кишені пачку сигарет. Взявши одну з них у зуби, він швидко підпалив її запальничкою, яка була захована в тому самому місці. — Я дам тобі пораду, допоможу з вирішенням питань, але в обмін на це ти проведеш зі мною одну ніч. — сказати, що я офігіла — це просто нічого не сказати. Хлопець зробив одну затяжку і за мить випустив дим убік. Помітивши мою реакцію, на його губах заграла спокійна посмішка: — Ніякого сексу. Жодних вульгарностей. Без перуки і всього іншого. Просто хочу, щоб ти побула зі мною маленькою вразливою дівчинкою.

— Навіщо мені це? А головне питання: навіщо це тобі? Без сексу, без вульгарностей? Щось мені не дуже віриться в усе це, — промовила я, дивлячись, як він робить ще одну затяжку.

— А чому ні? Мені набридло, що ти вже з усіма стала така добренька й мила. Можливо, якщо ти побачиш, на кого дійсно варто звернути увагу, тоді все стане на свої місця, — шатен зробив ще один підхід, перш ніж викинути сигарету й затоптати її в землю. — Я запропоную тобі один варіант, який для вас буде виграшним, але зробити його без мене у вас не вийде. А потім ти сама вирішиш, як краще. Ти в нас уже доросла дівчинка, щоб приймати рішення без старших.

— Що ти пропонуєш? — промовила я, відчуваючи, як сильно в мене почали трястися руки. Що ж, Ремсі, здивуй мене, якщо хочеш, щоб я провела з тобою ніч.

— Я пропоную влаштувати їм прилюдну страту, — Нікі зробив крок ближче, змушуючи мене рефлекторно напружитися. В ніс вдарив запах диму впереміш з одеколоном. Його голос знизився до небезпечного шепоту: — Начальник Служби Безпеки Кроуфмана — людина мого батька. Мені достатньо зробити один дзвінок просто зараз. СБ таємно вилучить оригінал запису з головного сервера, зафіксує факт зламу нашої кімнати в суботу вночі й внесе це в офіційний електронний звіт для директора. Кайден про це навіть знати не буде. Він прийде в неділю, впевнений у своїй перемозі, і особисто вставить вкрадену флешку в проєктор. І прямо під час його промови Кіл через мій прихований скрипт запустить це відео на весь екран. Це буде капкан, від якого Кайден уже не відмиється перед Престоном-старшим. Його вишвирнуть з академії зі статтею про плагіат і крадіжку.

Шатен нахилився ще ближче, майже торкаючись своїм диханням моєї щоки, а його пальці обережно, але владно торкнулися мого підборіддя:

— Я дам Кіліану потрібний код і легалізую твій компромат через батька, котику. Але моя ціна... ти її чула. В обмін на це після презентації, коли я захочу, ти проведеш зі мною ніч на даху. Без перуки. Без твоїх клятих утяжок. Я просто хочу, щоб ти хоча б на кілька годин побула зі мною звичайною, вразливою дівчинкою... Що скажеш, капітане?

— Звучить занадто фантастично, щоб бути правдою, — відповіла я, коли його губи залишили ледь відчутний поцілунок на щоці, і його тіло знову випрямилося. Це допоможе. Це дійсно може допомогти й покласти край Кайденові, але чи варто це того, щоб пробути з ним наодинці цілу ніч? З одного боку, це буде не вперше, але з іншого — щось мені занадто слабо віриться, що все буде нормально і спокійно. — Гаразд, якщо в тебе зараз вийде владнати це все, тоді я згодна. Якщо схибиш, угоди не буде.

Нікі посміхнувся і дістав телефон з кишені. Швидко знайшовши потрібний контакт, він набрав номер і поставив на гучний зв'язок.

— Ніколасе? Щось трапилося? — з динаміка телефону почувся суворий голос чоловіка.

— І тобі привіт, тату. Так, у мене все в нормі, теж радий тебе чути, — саркастично промовив хлопець, закотивши очі. — Є одна проблема. Ти наймав начальника Служби Безпеки Кроуфмана? Нічого не змінилося ж?

— Ні, наче нічого. Що вже накоїв?

— Я нічого. Хілс викрав інформацію з флешки. Його дружки зламали замок до шостої кімнати, і не знаю: або перезавантажили файли, або взагалі забрали потрібну флешку. В одного мого знайомого завтра презентація повинна бути перед містером Еліасом, і Кріс відповідає за це. Знаєш, як йому може влетіти.

— Здогадуюся. Я завтра теж там буду. Ти хочеш, щоб я розібрався з цим? — голос чоловіка став тихішим і більш розслабленим. Паралельно з цим Нікі теж став говорити спокійно.

— Так, зможеш владнати це? І надіслати мені дещо? Я тобі пізніше скину, що саме мені потрібно.

— Гаразд, я все владнаю, Ніколасе. Я зараз зайнятий, тому скинь все, що тобі потрібно повідомленням. До завтра, сину, — промовив чоловік мирним голосом.

— Дякую, тату. Ти як завжди найкращий, до зустрічі, — радісно відповів Нікі й, поклавши трубку, поглянув на мене поглядом задоволеного кота. — Свою частину я виконав. Тепер завтра все буде просто ідеально.

Він зробив ще крок вперед і обійняв мене за талію, притискаючи до себе, але я лише сховала руки за спину. Йому було абсолютно все одно, що зараз вечір суботи й будь-хто може вийти прогулятися тут. Він стояв, ніжно обвиваючи мою талію своїми руками й залишаючи ніжні поцілунки на моєму обличчі.

— Ми біля фонтану, — тихо промовив він, дивлячись на мене. Тільки зараз я помітила, що під світлом ліхтарів його очі здавалися майже чорними з легким, ледь помітним відблиском.

— І що? — не зрозуміла я. — Я часто бувала біля цього фонтану з Семом і Кілом, але чомусь ніхто з них не робив акцент на цьому. — Нікі лише посміхнувся.

— За легендою Кроуфмана це місце вважається одним із найважливіших. Саме тут колись були всі важливі моменти: хтось побився і забризкав воду кров'ю, хтось з давніх ворогів помирився, хтось програв все, хтось виграв, — хлопець замовк, нахиляючи голову до мене. — Хтось когось поцілував.

— Нікі, — тихо промовила я, згадуючи, що вікна хлопців можуть виходити саме сюди.

Дивно буде пояснювати Крісу чи Сему, та й іншим хлопцям, що ми тут робили так довго і так тісно притиснуті один до одного. Хоча, а хто сказав, що я повинна щось їм пояснювати? Наче прочитавши мої думки, хлопець хитає головою.

— Вони тобі ніхто, щоб ти думала, наче хтось може нас побачити. Вони всі не знають, хто ти насправді, і не можуть зрозуміти те, що відчуваю я, — одна його рука повільно пройшлася по щоці. — А що відчуваєш ти? З моїми почуттями все ясно, а твої?

Проте відповісти я не встигла. Десь поруч із нами почувся шурхіт трави, і я швидко відштовхнулася від шатена, який, попри всі свої слова, так само легко дозволив мені це зробити. За мить перед нами стояв Кріс, який був чимось розлючений.

— Так і знав, що поки ми там з глузду сходимо, ви двоє думаєте, як переспати, щоб вас ніхто не помітив, — на його обличчі з'явилася дика і хижа усмішка. Нікі зробив крок вперед, і на його обличчі не було жодного страху чи холоду. Він був максимально спокійний і розслаблений.

— Друже, ми вже про все домовилися. Лука саме хотів піти й розповісти вам усе, а я збираюся до Сави, — і, підходячи вже ближче, промовив майже в саме обличчя блондина: — А от те, з ким, як і коли я сплю, тебе ніколи не хвилювало. І не буде хвилювати, — і, подарувавши блондину нахабну усмішку, він хлопнув його по спині. — Не бійся, милий, на тебе я теж завжди знайду час, тільки попроси.

З цими словами він сховався за деревами, і було чути лише його кроки, які з кожною секундою ставали тихішими й тихішими.

— Клятий шатен, — проричав у пустоту Кріс і, повернувшись до мене, почав підходити. Його обличчя все ще було перекошене від злості, проте голос намагався бути спокійним. — Що нам робити з тим відео? Який план дій?

— Ми осоромимо старшокурсників, зробимо так, щоб директор хотів їх вигнати й вони більше ніколи навіть не думали лізти в мої справи. План чудовий, Крісе. Ми з Нікі все продумали, і завтра все буде просто неперевершено. Довірся мені й пішли в кімнату давати Кілу завдання.

— А якщо вони зможуть викрутитися? Що тоді будеш робити? — ми попрямували в бік виходу з парку. Тепер він виглядав спокійнішим, але в очах була та сама невпевненість, яка за ці два дні почала мене дратувати.

— Перестань так панікувати, де той довбаний блондин, який хотів мене прибити в перший день? Знаєш, було лячно, але це почуття йшло набагато більше ніж такий страх.

Кріс хмикнув і зупинився з розмовами. До самої кімнати він про щось думав, підтискаючи губи в одну тонку лінію.