Моє особисте пекло

Доїхавши на таксі до мого дому, ми з Мірен попрощались. Ще на середині дороги я знайшла ще одну проблему на свою і без того бідну п'яту точку. А як я взагалі-то буду приховувати свої груди? Який з мене буде хлопець, якщо буде, бляха, видно два шари під футболкою?!

Мірен — моя давня і найкраща подруга, вона чула від мене вже всі можливі дурниці і я впевнена: якби я запитала її зараз, що мені робити з грудьми, вона просто посміхнулась би і сказала якусь дурницю, щось похоже на : "Ну то просто відріжем". Однак спитати в неї поради, я засоромилась. Тим більше, що на нас ітак майже весь час позирав водій. Ні, ну його в баню, сама щось придумаю. Під дивним поглядом подруги я дістала телефон і почала дивитись в інтернеті, паралельно угукаючи й киваючи на її слова. Через дві хвилини я все ж знайшла спосіб замаскувати все спеціальними пов'язками.

Що ж моя мама працює медсестрою. Якщо я візьму в неї парочку пов'язок вона не те, що буде проти, вона навіть не помітить. Правда чого не помітила саме я — це те як змінилась поведінка моєї подруги. Вона перестала говорити і уважно розглядала, що я шукаю в інтернеті. Побачивши це вона буквально взірвалася сміхом. На таку різку зміну емоцій увагу звернув навіть водій, однак подруга або забувши про нього або просто ігноруючи сміялась ще голосніше ніж до цього.

— Серйозно, Ліко? Як замаскувати груди під футболкою? — мовила вона й засміялась ще голосніше — Ти звичайно не ображайся, але тобі майже немає що ховати. Ну серйозно, як ти взагалі живеш зі своєю одиничкою?

— Та годі вам пані, мені здається у вашої подруги дуже гарна фігура і все з нею в порядку. — спереду почувся грубий, прокурений чоловічий голос. Моєю головною помилкою було в цей момент підняти свій погляд на нього. Сивий, наполовину лисий чоловік років сорока з пивним животом, який на вигляд міг в себе помістити цілого кабана, нагло розглядав мене у дзеркало заднього виду. Це був оцінюючий погляд. Не потрібно було приглядатися щоб зрозуміти : це не було жестом підтримки, чоловік буквально роздягає мене своїми очима. Що ще було гірше - це те, що у нижній частині його тіла, саме між ногами починає надуватись тканина. О БОЖЕ. Ну і що ви мені пропонуєте зробити?

Мірен, помітивши куди спрямований мій погляд спочатку дивно усміхнулася, а потім коли до неї дійшло, що саме я розглядаю її обличчя буквально перестало виражати будь-які емоції. Міцно схопивши мою руку, вона її стиснула, нахилилась до мене прошепотіла на вушко.

— Не хвилюйся, на всякий я скинула Дімі номер таксі. А за нас можна не переживати, в мене в кишені є балончик, — і в доказ до своїх слів вона взяла мою руку і потягнула її до своєї кишені. Там я дійсно відчула холодний матеріал кришки, який приємно остудив шкіру рук і додав впевненості у ситуації, — Нехай тільки попробує сказати ще хоть одне слово в нашу сторону і я Богом клянусь він більше ніколи не побачить цей світ.

Сказала вона це все ще пошепки, але здається у водія був дуже чуткий слух, тому саме після цих слів він почав дивитись тільки перед собою і за всю нашу подорож не сказав більше ні слова.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Зайшовши в середину я насамперед провірила годину: за п'яти хвилин восьма. Ну що ж пора поспішити виліт з пів на одинадцяту. Але перед зборами я рішила заглягути на кухню і перевірити, що там за шум. Зайшовши в середину я буквально офігіла, на столі стояло 5 різних контейнерів і всі були повністю набиті їжею.

— Привіт сонце, я тобі приготувала в дорогу перекус. Думаю в школі за такі гроші точно будуть добре годувати, однак тобі ще їхати цілу ніч, — мама усміхнулась і повернувшись до мене ойкнула від неочікуваності, — О Боже! Ти точно не Лука? Ну чому в мене не народилось двоє хлопчиків? Ліко, ти прекрасна і просто ідеально підходиш на роль милого хлопця. Ти буквально копія твого брата!

— Ну дякую мам! Тобто "чому в мене не народилось двоє хлопчиків?"? Ти нічого не переплутала? — краще б я не заходила сюди і не чула цього — Навіщо мені так багато їжі? Сама ж сказала, що в школі за такі гроші повинні годувати прекрасно, а в мене за дорогу і половину цього всього не влізе.

— Вибач сонце, вибач. Ну просто, ти така мила в образі хлопця, воно само якось вирвалось. — мама підійшла і погладила тильною стороною долоні мою щоку.

Я пішла до своєї кімнати перевіряти чи все вже готове до вильоту і запхала інші свої покупки до валіз, після чого пішла в душ. По дорозі туди я замітила, що двері до маминого кабінету, ну або ж до її кімнати — оскільки вона там і з роботою розбирається і спить одночасно — майже наполовину відкриті. Пройшовши їх, я згадала за пов'язки і ще раз прислухавшись, що на кухні посуда продовжує гриміти я на навшпиньки зайшла в середину. Звичайно скажи я мамі відразу, що мені потрібно, вона зразу знайшла це у себе, однак відволікати її мені не хотілося. Пов'язки знайшлись дуже швидко і взявши з собою п'ять, я все ж пішла до ванної.

Дана показала мені як правильно знімати і одягати перуку, правда мені зайвий раз перевіряти не хотілось, тому голову я лишила в спокої і просто помила тіло зі своїм любимим кокосовим гелем. Ех, ось за ним мені буде саме найгірше прощатись на такий довгий проміжок часу.

Після душу, я обв'язала груди пов'язкою і оділа поверх широку сіру футболку і чорні, такі ж самі широкі, джинси. Дивлячись на себе в зеркало я замітила ще одну проблему. Жопа. Зал я відвідую не часто, може раз в тиждень, як повезе два рази, однак роблячи це вже протягом пів року, моя п'ята точка стала вже значно більшою ніж була до цього. Може цьому також допомагає мої нічні походи до холодильника? Ну або моя ненормальна тяга до солодкого?

Окей.

Жопа? Є.

Що з цим робити? Бог його знає.

Рішивши попробувати той самий метод з пов'язкою я почала закручувати її навколо своїх стегон. Спитаєте чи успішно вийшло? Неа, ніфіга. Вже після першого мого присідання пов'язка спала, тому довелось ще раз повторяти всю цю процедуру. Але і на другий і на третій і навіть на четвертий раз пов'язка тупо спадає, тому п'ятий я рішила вже не мучитись, гаразд не думаю що в хлопчачому університеті хтось буде сильно приглядатися, яка в кого жопа.

Але тепер це пояснює звідки в мене постійно проблеми на неї з'являються.

Продовжуємо перевтілення. Губами природа мене явно не обділила, тому довелось діставати косметичку і за допомогою тонального крему зробити їх візуально меншими. Далі в хід пішов контур яким я трохи побавилась на скулах і підборідді, роблячи їх хоть трохи похожими на чоловічі. Ну знаєте, з боку якщо подивитись і сильно не вдивлятись то впринципі на хлопця я схожа. Знову подивившись на себе в зеркало і переконавшись у правоті своїх слів я направилась до кухні.

Вже спускаючись сходами мій телефон повідомив мене про сповіщення від „Телеграму”. Зупинившись на середині сходів, я дістала мобільний і розблокувала. Світилось одне непрочитане повідомлення. Брат. Ну звичайно.

Лука: "Привітик, моя дорога і люба Ліка. Ти ще не забула хоть за мене?"

Ліка: "І тобі привіт, клоун. Ні нажаль ще не забула"

Прочитано

Лука: "Де моя обіцяна фотка? Я ж повинен знати масштаби катастрофи коли ми поміняємося"

Ліка: "Не впевнена, що тобі захочеться це бачити"

Прочитано

Лука: "Ліка, я серйозно. Скидай"

Вирішивши більше не тратити часу я зробила йому дві фотки : одна де я закотила очі і другу на якій я прикриваю обличчя рукою з середнім пальцем. Сподіваюся, він зрозуміє натяк.

Вже через п'ять секунд надійшло наступне повідомлення.

Лука: "Ти такий милий хлопець. Правда. І не потрібно закатувати очі і тицяй факи, я знаю що це адресовано моєму телефону, а не мені тому не обіжай його. Будь обережна на сходах, дивись не впади. Напишеш мені коли доберешся до школи. Люблю тебе, моя найкраща сестричка"

Мене вистачило лише на те, щоб лайкнути його повідомлення і продовжити йти на перший поверх. Тільки зараз я помітила, що стало якось підозріло тихо.

Мама вже чекала на мене біля дзеркала. На ній була просто прекрасна сукня бірюзового кольору і легка укладка. Побачивши мене вона знову посміхнулась.

— Яка ж ти в мене мила, — вона міцно обійняла мене після чого суворо сказала, — В нас залишилось не так багато часу, тому швидко сідай за стіл. Я піду принесу твою валізу і запихну його в машину.

— Я не хочу їсти, — побачивши її суровий погляд я зробила саме ангельське обличчя на яке була здатна і видала ніжним голосом, — Чесно, матусю, не переживай.

Вийшли на вулицю, погрузили валізу в багажник, а самі сіли в машину і поїхали в аеропорт. По дорозі звичайно ж мама повинна була двадцять раз запитати чи точно я взяла квитки і паспорт. Решту дороги я сиділа мовчки роздумуючи як мені вести себе в школі, щоб не спалитися і мама, о боже не віру своєму щастю, не заважала мені в цьому. Схоже моє обличчя показувало всі мої думки тому мама просто мовчки їхала і іноді легенько стискала мою руку своєю. Знаєте, а це навіть трохи заспокоювало. Вдома я вирішила, що мені потрібно бути тихою, щоб за цей місяць ніяк не виділитись серед інших і в брата зрештою не було проблем. Так, саме таким і буде мій план. Буду тихою і спокійною сірою мишею.

Приїхали ми вчасно, виліт з пів на одинадцяту, а ми були там вже рівно в десять. Швидко пройшовши паспортний контроль і показавши квиток мене пропустили на літак і показали місце на якому я повинна сидіти. Мама всередину літака зі мною не пішла, тому ще на вході я її міцно обійняла і помахала на прощання рукою, а тоді вже пішла на своє місце. Завантаживши багаж у верхній багажний відсік зверху, я рішила зайняти місце біля вікна. Поки люди проходили попри мене і ніхто не підходив і не сідав сюди, зазвичай були люди які летіли сім'ями і займати місце на три людини, мені ж пощастило і зі мною могла сидіти тільки одна, та й поки що ніхто не сідав. Вже зрадівши і розслабившись, що всю дорогу я буду летіти в тиші і спокої, я прикрила очі, але, як то кажуть, не так сталося як гадалося. Варто було мені тільки заплющити очі, як з лівого боку я відчувала наче хтось приземлився. Хлопець з темно-синім кольором волосся тепло посміхнувся мені коли побачив як ретельно і трохи невдоволено я його розглядаю.

— Привіт, я Сем, — хлопець простягнув праву руку, яка була повністю покрита татуюваннями, ну або так здавалося через те, що руку було видно лише до ліктя, а решту прикривала чорна футболка, — Я лечу в одну британську школу, а ти куди летиш?

— Ее, привіт, — що ж сказати, що я розгубилась це взагалі нічого не сказати. Не досить того, що Бог вирішив мене познайомити з таким красавчиком, то ми щей можемо в одній школі вчитися, але не думаю, що все ж нас в одну дорогу, — Ну я взагалі теж в одну школу лечу. А забув відрекомендуватися, мене звати Лука, — нарешті ми пожали один одному руки. М, а шкіра в нього тепла. І руки сильні. А ці прекрасні яскраві голубі, які так неочікувано ідеально поєднуються з темно-синім волоссям. Боже, та він справді схожий на Аполлона.

— Ти часом летиш не в британську бізнес-школу? — господи його голос можна слухати цілодобово.

— Так, саме в ту. Ти чув щось про неї?

— Я тобі більше скажу, —загадково посміхнувшись, показуючи на щоках дві ямочки він нахилився до мого вуха. Все б нічого, але тепер мій мозок не може ні про що думати окрім його прекрасного запаху. Здається це аромат акварельних фарб і чорного шоколаду. Неочікуване поєднання, — Я сам туди їду і буду там навчатись.

Через великий спектр емоцій я не зразу зрозуміла, що саме він сказав, однак коли чари почали відступати, мозок знову підкинув мені його останню фразу: "Я сам туди їду і буду там навчатись". Класно, тобто цей хлопець якого я вже в думках захотіла раз п'ять буде вчитись зі мною в одній школі? Я влипла.

— О так це просто супер. — Сем ніжно дивився на мене і на його губах грала мрійлива посмішка. Після моїх слів він ледь замітно кивнув і дістав свій телефон.

— Не проти я трохи музики послухаю? Я діставався в аеропорту десь три години і дуже хочу спати. Це допомагає мені заспокоїтись

Я вже відкрила рот щоб щось відповісти, однак голос стюардеси, яка просила пристебнути ремені безпеки, відволік мене. Хлопець легко і без зайвих сил застібнув свій, чого не скажеш про мене. Я ніяк блять не могла цього зробити. Сем розсміявся і легенько відштовхнув мої руки в сторону проговорив.

— Давай краще я тобі допоможу, з твоїми нервами ти його точно зламаєш. — я лише кивнула і Сему знову довелось нахилитися до мене щоб пристебнути вже мене. Тепер його теплий подих торкався моєї ключиці, однак не надовго. Усього мить — і готово, він знову посміхнувся і надів навушники після чого прикрив очі і відкинув голову назад. Він дійсно прекрасний.

Рішивши, що розмова на цьому завершена, а чіпати замученого хлопця мені не хотілося, я рішила продовжити читати свою книгу. Звичайно поставивши її в чемодан або сумку це було б занадто дивно і дуже палевно. Що книжці від імені дівчини робити в сумці у хлопця? Тому рішивши не ризикувати я заздалегідь завантажила всю книгу собі в телефон.

Відкривши потрібну сторінку я почала читати на моменті де в головних героїв починалися дужі близькі стосунки. От дівчина стоїть з оголеними грудьми, а хлопець тихо усміхається діставши звідкись довгу указку і починає шептати їй всякі непристойні словечка. На моменті, коли обидва вже стояли повністю оголені, дівчина лежала на животі і скиглила просячи хлопця зупинитись, а він своєю чергою тільки ще глибше запихав указку водночас стискаючи її груди, я відчула якісь дивні рухи поруч. Готуючись закрити книгу і перевірити, що відбувається на стороні Сема, як на моє плече опустилась чужа голова. У ніс миттєво вдарив запах шоколаду, схоже, саме такий запах мав шампунь у цього прекрасного незнайомця, шию опалило гаряче дихання і ніжний голос з легкою хрипцою тихо, наче підсміюючись, сказав.

— Почекай, не перевертай. Я не дочитав.

— Ти, — голос затремтів, розуміння, що зараз коли я почала читати буквально початок порнушки, а він блять не досить того, що не спав, так щей читав все це. Ці думки разом налетіли на мене з головою, — Давно прокинувся?

— Гм. Хвилин п'ять, може, десять, — хлопець продовжував дивитись на екран мого телефону і у відображенні я бачила як бігають його очі. Чорт, він справді читає, — Не зміг заснути, а тут ти. Читаєш щось із таким виразом обличчя, наче порно дивишся, — усміхнувшись він додав, — Хоча це майже те саме. Хіба в тебе на це не встає? Я вже відчуваю як буквально від опису всього цього починаю твердіти.

— Сем.

— Що?

— Йди до бані, тепер я спати хочу.

— Будеш спати і фантазувати про продовження?

— Відстань.

— Ну дай тоді хоть дочитати, чим усе завершилося, — я скинула з свого плеча його голову і різким рухом закрила екран. Збоку почувся розчарований видих, — Гаразд гаразд, вибач, визнаю, вчинив не правильно, просто було цікаво чим ти зайнятий. Якщо нас поселять в одній кімнаті мені ж потрібно знати з ким я живу.

— Окей, в твоїх словах є логіка, — запустивши руку у свій перуку і поправивши передні прядки я тихо додала, — Не думав, що ця книга зможе зіграти зі мною злий жарт.

— Та ладно, забий, ти ж не міг знати наперед що буде, вибач ще раз, не хотів бути таким, ну знаєш таким...

— Придурком? — запропонувала я з широкою посмішкою. Хлопець зробив ображене обличчя але врешті кивнув.

Решту дороги ми просто розмовляли, ділились враженнями щодо школи і придумували, які там є плюси та мінуси. Сем виявився класним хлопцем не лише ззовні, а й загалом. З ним легко, постійно хочеться сміятись і я навіть почала думати, що можливо якщо там всі будуть такими як Сем, то нічого страшного не станеться і все буде більше ніж добре.

— Сподіваюсь нас все ж поселять разом. Ти класний хлопець, Лук. — мрійливо мовив Сем і подивився у вікно літака. За кілька хвилин ми вже приземлятимося.

— Тобто? Ми не можемо самі вибирати з ким хочемо заселитися?

— Неа, там вже все вирішено, але я дійсно дуже хочу, щоб ми були в одній кімнаті. Набагато краще жити з другом ніж з якимись старшаками, — вже після цих слів я значно почала втрачати свій запал, проте новий друг рішив мене трохи підбадьорити, — Агов, все буде нормально, може все ж і поселять разом. Ну не пощастить тільки тому хто буде в одній кімнаті з Крісом. Кому кому, а тому бідолазі я точно бажаю сил і побільше здоров'я.

— Чому? Хто це? Старшокласник?

— Ага, його там буквально всі ненавидять і бояться одночасно, на сайті багато хто пише про нього. Всіх постійно ізбиває, я чув навіть пару хлопців зараз в лікарні лежать через нього. А директор відмовити не може з цим зробити, батьки впливові люди і вони буквально фінансують школу, тому і хочу щоб їх син вже довчився, ну сама розумієш, директор відмовити не може, інакше тоді гроші перестануть надходити на рахунок школи, — Сем запустив руку у своє волосся і злегка перебрав його пальцями, а тоді понизивши голос до шепоту промовив, — Гроші знову вирішили всі проблеми, — а дальше перевівши погляд з своїх колін на мене на губах заграла мила посмішка, — Не парся якщо раптом що, не думаю, що ви будете сусідами.

— Не хвилюйся, я вже знайомий з такими, все буде добре, я зможу себе захистити, якщо щось станеться.

— Який же ти самовпевнений, — його голова нахилилась в бік, а губи розтягнулись в ще більшій посмішці після чого вирвався легенький сміх, — Не ображайся, але ти навіть чимось на дівчину похожий. Кріс таких не любить, тому краще будь обережний і тримайся ближче до мене, лади?

— Ей я не дівчина, — різко обурилася я. Якби не цей довбаний ремінь я, мабуть, його зараз придушила б, а так не дуже комфортно рухатись.

— Окей, окей, — він почав ще більше сміятись, — Ну ти просто похожий ,напевно дівчата в школі з тобою дружили, правда? Був як свій там? — Сем вже буквально за живіт хапався, ну думаю моя реакція на ці слова і викликала у ньому таку бурю.

— Досить мені заздрити, я з пацанами більше по заброшках лазив, а не слухав усю цю фігню.

— Гаразд, перестану завідувати твоєму жіночому обличчю, — тепер він вже не сміявся, а просто посміхався. З єбучим азартом, який йому так личив.

І тут я відчула, як літак різко нахилило вбік. Ми з Семом рефлекторно глянули у вікно. Літак почав посадку. Накінець ми переглянулися і просто в приємній тиші, яка запанувала над нами, слухали шум від літака і очікували на приземлення.

Після м'якого приземлення, ми з новим знайомим забрали наш багаж і попрямували до виходу з аеропорту. Там дороги всіх людей розходились, але на щастя наша з Семом ще ні. Доти, доки нас не поселять в різні кімнати, бо чує моя жопа, що так і буде. Сем сподівається на диво, я - ні. Я відчуваю, що щось станеться не так, як повинно бути.

Розглядаючи нове місце і розмовляючи між собою на українській ми почали міркувати, як нам потрапити в школу. Ми можемо підійти до незнайомців і спитати, але тут всі дуже сильно поспішають і складається враження, що ти тільки підійдеш до когось як тебе за дві секунди знесуть ураганом.

— Ем, привіт, — за пару метрів від нас стоять два хлопця. Один, хлопець з темними рижими пасмами волосся, який, схоже, і наважився заговорити з нами стояв трохи попереду, — Ми почули, що ви збираєтеся в бізнес-школу. Ну коротше, нам з Тімом теж потрібно туди. Я доречі Кіліан, можна просто Кілі.

— Сем, а це Лука, — представив нас Сем і перевівши погляд на Тіма спитав його, — Звідки ти? В тебе дуже цікава зовнішність.

Тім і справді був цікавим. Темно-каштанове волосся, середньої довжини, об'ємне і через вітер недбало розпатлане, кілька пасом спадають йому на обличчя. Карі очі, в яких стоїть легка тривога і сором'язливість, хоча десь в середині них схований контроль. Проте, найцікавішим було те, його шкіра була теплого бежевого відтінку. На обличчі було помітно декілька невеликих шрамів - один був на щоці, але розглядіти його було вкрай важко, через те, що пасма спадають і щільно закривають його. Я навіть не впевнена чи він там точно є, можливо це просто тінь так падає. Ще один шрам йде горизонтально до носа і зачіпає його майже наполовину. А от тіло у хлопця було повною протилежністю. Якщо лице було максимально привабливе, то із фізичною підготовкою Тіма було геть кепсько.

На відміну від Тіма, Кіліан був майже повна протилежність Тіма. Зелені очі, гострий профіль обличчя, густе волосся з темнорижих пасм волосся. Шкіра у нього була теж трохи смаглявою, але було видно, що це швидше всього від солярію. Він був одягнутий в обятгуючу футболку, яка ідеально сиділа на ньому і підкреслювала кожну лінію тіла, і накачані груди і худий, але піздец який рельєфний прес і міцні, добре прокачані плечі і руки.

Господи, це тільки перший день, а я вже два раза встигла розтанути від цих двох хлопців, які, судячи з усього, тепер стали моїми друзями.

Хлопці ще щось обговорювали між собою, однак з оціпеніння мене вивів тільки незнайомий, оксамитовий голос.

— Я з південної Кореї, — голос на відміну від очей був максимально спокійний і розслаблений.

— Але ти нас розумієш і можеш говорити? — навіщось перепитала я.

— Ну моя мама з України, а я в тата вдався, він кореєць. Мама хотіла щоб я знав її мову, мов по її словами це нечесно — народився в Кореї, в країні мого тата і маю його зовнішність, а від неї в мене нічого немає, тому з самого мого дитинства в школі ми говорили по-корейськи, а вдома по українськи, — хлопець анітрохи не зніяковів від мого запитання і нашого спільного шоку, навпаки, здається, цього він і чекав побачити.

— Окееей, давайте краще думати як нам дістатись до школи. — порушивши тишу, сказав Сем і всі почали обговорбвати плани.

Найперше, що спало на думку Кіліану це просто викликати таксі і сказати, щоб нас відвезли до школи. Ця ідея не сподобалась Тіму і він почав заперечувати, що нас можуть просто відвезти в ліс і закопати десь під деревами.

— Та ну пацани, ви фільмів жаху не дивились? Там завжди у всьому винен або дворецький або водій таксі.

— Як на мене, ти їх якраз передивився, — сказав Сем, — Ну і що? То давайте тоді просто будемо підходити до незнайомців і питати: "Ой, вибачте, а ви не знаєте де тут школа частна бізнес-школа для багачів, а що кажете? Не знаєте, що це за школа і як називається? Та ми і самі не пам'ятаємо, то ви нам нічим не допоможете?"

— Сем,заспокойся. З тебе іронія аж пре, — попробувала я вклинитись і трохи заспокоїти свого нового друга. Відчуваю, ми без сварки звідси не поїдемо.

— Лук, та я спокійний, ти що, як ти міг про мене таке подумати? — награно обурившись сказав він.

— Ей, загублені хлопчики, — неподалік почувся глузливий голос.