Моє особисте пекло

Ну що ж час тягнувся довго аж до самого вечора. Перш за все я, коли тільки вийшла з палати брата — це побігла до Мірен. До моєї найкращої, найлюбимішої подруги і сказала їй все що думаю про брата, про цю школу і в цілому про всю цю ситуацію. Вона мене звичайно як і все підтримала і попросила кидати їй фотки з універу кожен день, щоб бути впевненою, що я, —цитую її слова, — "Ще не встигла вляпатись по самі вуха і все ще жива". Та і взагалі почала робити вигляд, що жах як заздрить мені, хоча чому тут блять можна завідувати? Це ж буде не життя, це буде справжнє пекло. І найголовніше, що я сама ж і повелась на це пекло.

Я. Сама. Погодилась. На. Це. Пекло.

Ну я реально божевільна. І дура. Божевільна дура. А що буде якщо мене взагалі викриють? Мене ж викинуть звідти. І боже, скільки там буде тоді криків. Лука буде розчарований, тому що ця школа — це його мрія. Він кожен день буквально розмальовував мені там усе, що йому подобається і як сильно він хоче там бути. Але тепер вже нічого не вдієш. Що буде, те й буде.

Вирішивши, що з іншими подругами я попрощаюсь пізніше, я пішла одразу до себе додому, після цього зачинилась в себе в кімнаті, щоб мама не розпитувала як пройшла зустріч з братом і чи я згодна на всю цю авантюру. Ну оскільки мені вже завтра вечері треба буде звідси їхати, тоді мені потрібні якісь речі. Відкривши шафу я почала розбирати свій гардероб. Всі яскраві кофти і всі кольори в ніжних відтінках відразу летять убік. Чорні штани, оверсайз кофти, беггі-джинси, кілька темних футболок — це все мені підходить. Все інше буде чекати, коли на них знову подивиться Ліка. Взагалі речей вийшло небагато, десь шість-сім речей. Я вибрала все, що може хоча б якось підходити на чоловічий стиль, позбирала по кімнаті всі інші необхідні речі такі як зарядка,павербанк,навушники ну і решта. Почала складати все в свою валізу, але рішила, що раз я тепер Лука то і валіза теж буде його. Хоча мені важко було міняти свій прекрасний бордовий чемодан, на це сіре, нудне створіння, яке я зараз намагаюсь утримати в обох руках, настільки він важкий і як раз туди я поклала всі речі, які пройшли "кастинг". Ну а далі з сумними думками про майбутнє і те, що зі мною станеться, якщо я, не дай Бог, провалю своє завдання, неочікувано, але досить швидко заснула.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

— Ліко, прокидайся! Ти сьогодні вдома, але це не означає, що ти можеш спати весь день! — почула я голос мами ззаду дверей.

Все ще сонна я поплелась в душ, встигла ще раз поспати під теплими струмами води, знову почула як мама просить бути швидше, поки сніданок не охолонув, вийшла з душу і переодягнулась в чорні спортивні, широкі штани і футболку, зверху накинула легку оверсайзну кофту. Ну що ж сьогодні мені можна взагалі все. Саме так мені вчора вечері написав Лука, тому саме так я і буду відповідати всім. І до чорта. Лука сказав, що все вирішить, якщо будуть проблеми. Ось нехай і вирішує їх. Зібравшись, я спустилась на кухню, де на мене чекала привітна мама, яка побажала мені доброго ранку, а це, спішу уточнити, буває дуже і дуже рідко, і що ще головніше на мене чекали мої улюблені млинці з шоколадом і гарячий чай з лимоном. Доречі, що ще дивно було в цьому ранку, це як раз те, що мама розмовляла зі мною максимально відкрито і тепло і жодного разу не заговорила про університет. Здається брат і справді захотів вирішити всі проблеми оскільки розповів мамі, що я згодна і попросив не починати цю розмову.

— Мам, я сьогодні затримаюсь, можеш на мене не чекати.

— Добре мила, тільки прийди до дев'ятої години, тобі о пів на одинадцяту виїжджати потрібно. Ти зібрала вчора речі? Я чула як ти прийшла і зачинилась у себе.

— Зібрала, — тільки і сказала я вже взявшись руками за ручку дверей, відчиняючи їх як мама мене зупинила.

— Тримай, тобі вони знадобляться, —вона протягнула мені гроші, і чесно цього я найменше від неї чекала.

— Дякую, мам, але у мене є гроші. Все нормально.

— Візьми я кажу, — вона вміла переконувати не словами,а голосом і зараз я знову в цьому переконалась. Вона промовила це так наче в мене немає вибору, хоча якщо мама чогось хоче тоді в мене дійсно зникає право вибору,- Ліка, дякую тобі, що послухала Луку. Я рада, що він зміг поговорити з тобою і мій план тебе переконав, що б ти змогла стати своїм братом і побути там замість нього, — чекай, що? "Мій план"? Тобто те щоб ми помінялися з Лукою місцями це була ідея....МАМИ? Тепер усе стало на свої місця. Вона знала, що я не зможу дивитись на її сльози і розіграла всю цю виставу, в той час коли мій брат мав мене переконати в тому, щоб я стала ним. Якби це сказала мама, я ніколи в житті не зробила би цього, але це сказав мій брат. Моя рідна половинка. Після цих слів мама багато, що ще казала, але слухала я її краєм вуха, —Туди дуже важко потрапити і я вдячна тобі, що допомагаєш брату. Аварія не входила до наших планів і це все було дуже важко вгадати, але не пропадати місцю просто так, правда ж? — я лише кивнула, все ще не вірячи в те, що мене так нагло обманули.

Забравши гроші я буквально вилетіла з дому і побігла в бік торгового центру. Сльози текли по щоках і я навіть не намагалась їх змахнути. Я знаю, що до тих пір як я прийду туди, я знову буду собою, і ніхто, крім мене, їх більше бачити не буде. Торговий центр був відносно недалеко, тому і прийшла я сюди дуже швидко.

Ще зранку поки я снідала, я написала подругам, що мене сьогодні не буде в школі і попрощалась з ними так під приводом, що дуже сильно і дуже швидко потрібно їхати до бабусі. Вони повірили і попросили дзвонити і не затримуватись там надовго.

Не хвилюйтеся я і не збиралась там бути довше ніж потрібно.

Дійшовши до місця призначення я набрала номер телефону подруги. Моя руда бестія з'явилася в полі зору і помахала мені рукою відразу як трубку телефону підняли.

— Бачу тебе, — просто сказала я і скинувши виклик, пішла їй на зустріч.

Ми обійнялися і Мірен захотіла випити кави, тому нам нічого не залишалось, крім того щоб піти і купити каву в найближчій кав'ярні.

Такс далі по сценарію в нас з Мірен похід до перукарні. Я показала майстру фотку свого брата і попросила зробити таке саме, за що була нагороджена дивним поглядом і в мільйоним питання чи дійсно варто так коротко підстригати. Він сказав, що моє волосся просто прекрасне і близько десяти хвилин він витратив на те, щоб просто його похвалити. Чесно кажучи після такого я дійсно завагалась чи варто мені взагалі його підстригати, тому зійшлись ми на тому, що я буду просто в перуці. Але все ж підстригтися мені захотілося, тому я попросила зробити мені довге каре. Він продовжував захоплюватися моїми локонами, а я дивилася на себе у дзеркало і ледве стримувала нову хвилю сліз. Мама зрадила мене, Лука зараз у палаті, а я... я добровільно дозволяю відрізати частину своєї жіночності. Коли пролунав перший жорсткий звук металевих ножиць і перше довге пасмо впало на підлогу, у мене всередині щось обірвалося. Назад дороги немає.

Гаразд, я була не сильно засмучена, але це через те, що можливо мені давало надію те, що я буду схожою на брата з короткою стрижкою. Лука ж просто прекрасний, значить, і я теж буду. Через п'ять хвилин біля моїх ніг вже валялись клубки каштанового волосся. Я просто наступила на нього ногою і прикрила очі. Я роблю добру справу.

А вже через годину стрижки, фарбування і всіх інших процедур, мене повернули обличчям до дзеркала, у якому я бачу здивоване обличчя Мірен, яка тепер стоїть за моїми плечима. Та встала з диванчика на якому сиділа, поки їй молода дівчина робила манікюр. Як вона сказала :"Гріх бути тут і не поновити себе". Мірен здивовано почала мене оглядати, після чого радісно щебетати про якогось дуже милого хлопця. Я поглянула на себе у дзеркало.

Це не я! Блять. Лука не такий витончений! Я пів години пояснювала йому, що має бути саме такий варіант перуки як на фото, а не так як йому захочеться. Але він все робив на свій розсуд тупо весь час. То колір за світлий, щоб, цитую як він це сказав: "підкреслити мої прекрасні блакитні очі", хоча в брата вони набагато темніші за та, яку мені зробили. То довжина не та, вона перше була задовга, а потім коли він її прирівнював стала дуже короткою. Аж занадто короткою. Короче золотої середини на жаль нам знайти було нереально, тому що мені потрібно одне, а перукар робить не те що зовсім друге, він робить буквально десяте від того, чого я хочу.

Я вискочила з крісла і почала себе ще ретельніше розглядати. Це. Просто. Жах. Ні ну якщо подивитись з боку, що я дівчина то це досить не погано, хоть взагалі не на мій смак, але дідько я маю бути хлопцем, а для хлопця це, як я вже казала, повний жах — як мінімум через те, що я не схожа, мать вашу, на брата!

— Боже мій, Ліка чому ти не народилась хлопцем?! Ти ж просто прекрасна подруго. Ти.. ти тепер зовсім інша, — вона дістала телефон і швидко сфотографувала нас, —Ти просто мілашка!

— Ти серйозно?! Це ж просто жахливо, Мір! Я взагалі не схожа на брата.

—Та ну,мені здається ти перебільшуєш, — тепер вже вона почала говорити серйозніше.

— Перебільшую?! Чорт, та я применшую, — я дістала з кишені свій телефон і показала його подрузі. Вона кілька хвилин дивилась на фото мого брата і на мене. Від цього її обличчя потемніло і вона забрала мій телефон в свої руки, підставляючи його впритул до мого обличчя і почала ще ретельніше дивитися, але тепер її погляд буквально бігав від смартфону до мене не зупиняючись на чомусь конкретному більше ніж на десять секунд. Після ретельного розгляду, від її щастя і сміху більше не лишилось й сліду і вона повернула мені мою річ.

—Тебе цікавить моя думка що до цього чи мені краще просто підтримати тебе і відвести в кав'ярню? — я кивнула і тихо проговорила, що мені потрібно і те, і друге, за що подруга поклала руку мені на плече і легенько стиснула, змушуючи дивитись їй в очі — Поки там будеш вчитись ти - проблем не буде, ну якщо не будеш звичайно притягувати до себе увагу, но знаючи тебе, вже на наступний день ти будеш в якомусь скандалі. Якщо до тебе ніхто не буде сильно приглядатися тебе не розсекретять, тому тримай всіх на відстані, хоча б витягнутої руки, — дівчина зробила паузу і знову продовжила, — Як я вже сказала, поки там будеш ти проблем не буде, якщо не розсекретять. Але якщо ти плануєш саме так поїхати туда, — вона обводить вільною рукою всю красу яка була в мене на голові, — А потім тебе змінить твій брат, то повір проблеми будуть. Щонайменше тому, що чого у вас різні зачіски і кольори волосся? Коли твій брат встиг перефарбувати і змінити їх якщо його за межі школи не випустять?

На днях ми з Мірен дійсно розвідали і дізнались трохи інформації про цю школу. У Британії, — після того як тут ти закінчив дев'ять класів, — учень переходить на перехідний етап британської системи освіти. Оскільки повна середня освіта в Британії триває тринадцять років, навчання після дев'ятого класу зазвичай починається з програми GCSE або спеціальних підготовчих курсів. За програмою GCSE, як виявилось по якій братик якраз і поїхав туди, навчання проходить два роки, за які вони якраз і закінчують десятих-одинадцятих класів британської школи. Там проходить вивчення від п'яти до десяти предметів з яких математика і англійська є обов'язковими. В результаті отримується сертифікат про базову середню освіту, що дає право перейти на A-Level.

На самому початку, коли ми починали це все шукати, у нас було занадто багато питань. Одне з яких, думаю, виникає і у вас. Якщо в Британії програма триває тринадцять років, а брат їде вчитись після дев'ятого і буде там лише на два роки навчання (тобто ми додаємо 9 + 2 і виходить, що навчання буде тривати лише одинадцять років) то що ж буде далі? Що робити ще з двома роками? Після двох років навчання GCSE учень немає "зайвого" року, він просто переходить на наступний рівень, який називається Sixth Form і триває якраз ще два роки. Тобто загалом після того, як Лука закінчив дев'ять класів, йому потрібно вчитись в Британії ще чотири роки для того, щоб отримати диплом для вступу в університет.

Також, хто ми такі якщо ми не знайдемо, що це за відома і елітна школа. Вона має шість поверхів, нульовий поверх на якому розміщений басейн і величезна, просто неймовірно яка велика за розмірами територія з деревами, кущами і лавами. На деяких зображеннях там видно, що в середині цього "Міні парку" стоїть фонтан, а на його вершині стоїть велика статуя дельфіна. Загалом через те, що там дуже рідко ведуться блоги цікаву інформацію знайти майже нереально, зокрема й те, як виглядає школа з середини. Що ще досить дивно, коли батьки не проживають в Британії, учням обов'язково призначають офіційного опікуна. Тобто тобі знаходять провірену людину і він за тобою доглядає, а саме: купує різні речі, стежить за твоєю успішністю, сповіщає про всі твої капризи і нагороди твоїм батькам і все інше, що може робити будь-яка людина з своїм "опікуном". Після цього я починаю хвилюватись. А що буде якщо ця людина не впорається або буде абсолютно нікчемна? Як тоді Луці там вижити? Мірен підкинула ідею, що може бути так, що оскільки в нас там проживає батько, то найімовірніше опікунство буде якраз на ньому — і після цієї думки, в мене ледь-ледь не сталась істерика.

Що ще було цікавого з того, що ми знайшли, так це те, що школа знаходиться майже у самому центрі міста і зі всіх боків оточена різними магазинами, барами, клубами і має повний доступ до виходу будь-куди. Однак за межі школи нікого не пускають, навіть у вихідні вихідні. Не думаю, що учні які там проживають є дуже порядними і вони дійсно сидять цілими днями і вчаться. Мусять бути якісь вилазки і я повинна про них дізнатись, інакше що взагалі мені там робити?

— Ну він міг з собою привезти фарбу або тонік і тут вже самостійно перефарбуватися. А обрізати волосся він міг і сам за допомогою ножиць, — я подивилася в очі подруги і помітила в них дивну іскру. Вона не зраділа цим словам, так як сподівалась, що я буду на її думці, а не проти. Однак те що зараз твориться у мене на голові,- чи точніше на парику,- просто неможливо ніяк нормально оцінити і я намагалася просто хоч якось себе заспокоїти і переконати, що все нормально. Правда, Мірен не оцінила мої спроби і просто похитала головою.

— Вирішуй сама, але мені здається, що тут потрібно закінчувати і йти в інший нормальний салон. У нас є знайома, яка зможе зробити все так, як ти скажеш, —вона провела рукою по парику, — А не оце все.

Рішуче скинувши парик і взявши сумочку, я швидко попрямувала на вихід, но тут мене гукнув майстер.

— А ну стій,сучка! А заплатити? Я тобі не добрий дідусь-бізнесмен який зможе оплатити всі твої примхи!

— Серйозно? — не вірячи своїм вухам я повертаю голову, а слідом і все тіло і дивлюсь в очі цьому наглому дідугану який мало того що вимагає гроші за повне лайно, ще й назвав мене сучкою. Мене. Сучкою —Мені здається, ви трохи помиляєтеся. Зачіска зіпсована так само як і все те, що ви хотіли зробити. Каре підстригли нормально, я не спепечаюсь, за це я заплачу, но те що у вас руки не з того місця ростуть, це не означає, що я буду платити за ваші промахи, — я намагалась говорити максимально спокійно, хоч усередині мене всю розривало від злості.

— А мені здається,що усе якраз так, як ви хотіли. У будь-якому разі з вас дві тисячі.

-Що? За що? — усе, мої нерви не витримають, і бачить Бог я з останніх сил стримуюся, щоб не перейти на крик — За те, що ви двадцять раз пробували вгадати тон? За те, що постійно косили і рівняли криво, тому не могли вгадати довжину і зіпсували три свої перуки? За що мені платити такі гроші безрукому майстрові?

— Ну все так як ти казала, маленьке стерво. А мені потрібно відбити ціну за всі ті парики, які я убухав на тебе. Тому гроші на стіл і забирайтеся геть звідси!

Я знову подивилась на столик біля дзеркала, на якому стояла купка обрізаних пасом. Тепер це було важко назвати навіть перукою чи більше того зачіскою. Спробувавши відігнати ці думки я рішила розглянути, укотре всі масштаби проблеми. Перукар, після стількох спроб, все ж зміг зробити приблизний колір як в Луки, хоча сама стрижка абсолютно ніяка. Взагалі, я не впевнена, що колір волосся такий як в брата. А точніше я не пам'ятаю точно, який в нього колір і відтінок, тому казала майстрові зробити схожим до мого. Ну якщо подумати логічно, то у близнюків же схожі кольори волосся і очей? Чи вони можуть мінятися? Блін, чого так важко. Але навіть якщо колір і був вгаданий, перука взагалі не така яка має бути, отже і носити її теж не можливо. А якщо я не буду це носити то який сенс мені платити за це гроші?

— Знаєте, що? Я збиралася вам заплатити, якщо не за перуку то щонайменше за те, що ви все ж змогли зробити ідеальне за довжиною каре, — я помітила його виграшну посмішку. Захотілось здерти її своїми нігтями і зробити все, щоб більше ніколи в житті не було і натяку на неї, ні перед мною ні перед ще кимось, — Однак тепер, після того як я почула як ви мене образили, накричали і вимагали грошей я зрозуміла ось що, —я роблю вигляд, що шукаю щось у своїй сумочці, а усмішка цього ненормального стає дедалі ширшою — рівно настільки, що можна подумати, наче він щойно виграв рідкісну лотерею і став багатієм миттєво. Через хвилину пошуку я дістаю з сумочки свою руку й демонструю йому непристойний жест, — Ось вам моя відповідь і ось вам моя плата. Здачу залиште собі.

Застебнувши сумочку і розвернувшись до виходу, я в останнє повертаю голову і бачу: перукар стоїть весь червоний від злості, Мірен стоїть з широко відкритими ротом і наче риба то закриває то знову відкриває, та дівчина, що робила мої подрузі нігті стоїть трохи далі від нас. Обличчя її бліде рівно настільки, що на тлі з чорним кольором волосся воно просто виглядає як інь і янь, а яскраво-блакитні очі здавалось, що збільшились буквально у півтора раза.

Вже зібравшись вийти з цього пекла, як мене хтось боляче й дуже сильно хапає за руку і починає трясти. Боже, гаразд, якби він ухопив ту руку, яка була цілою, но він взяв блять ту на якій якраз був вивих. В очах на кілька секунд відразу потемніло, але згодом це пройшло.

—Ліка! — кричить моя подруга і пробує забрати руку ненормального від мене, в той час поки дівчина розбивши пляшечку для лаку буквально кулею підбігає до батька — ну або боса, не знаю ким він їй є — і пробує відтягнути його в інший бік, але через велику різницю в масі виходить це в неї досить кепсько. Побачивши, що в неї не виходить відтягнути його, вона різко відпускає і біжить в якусь кімнату, а за кілька секунд прибігає і починає щось шептати йому на вухо про ліки і пробує залити дуже дивну рожеву воду, хоча чоловік майже ніяк і не реагує на неї. Він спльовує всю ту рідину, одразу на сорочку дівчини і починає ще сильніше стискати мою руку не перестаючи волати так наче його зараз буду різати — ну або вже ріжуть. Я через біль й сльози ризикую поглянути на свою руку. Боже вона зараз стане фіолетовою! Чи вона вже фіолетова?! Трясця, якого вона взагалі кольору тепер?!

Це все виглядає як довбаний сон. Мірен не може відірвати його руку, а тому я бачу як вона набирає номер поліції, дівчина не може відтягнути цього ненормального від мене, цей ідіот стоїть і репетує, що мені потрібно заплатити за все, що я зробила і стискає руку настільки, що я її вже не відчуваю — здається там вже щось серйозніше ніж перелом — а я просто стою в повному шоці, а на очах вже виступили сльози від болю.

Для протоколу, я дівчина далеко не дурна і прекрасно розумію і знаю, коли прості погрози, які не мають жодного значення, переходять в реальний страх, що тебе зараз відразу вб'ють. І я як розумна дівчинка прекрасно знаю, що потрібно робити в такі моменти.

Дякую всім Богам, що ще нині я одягнула чобітки на підборах. Здогадуєтесь на що я натякаю? Хто не зрозумів, каблуком можна дуже гарно розмастити чиєсь досягнення - особливо якщо воно заховане у нього в штанах. Так, все ви правильно зрозуміли, від безвиході я в'їхала каблуком йому по яйцях. І що ви думаєте? Все різко зупинилось. Болю більше не було, ну щонайменше у мене. Від мого перукаря почулась дуже сильна і жорстка лайка, Мірен яка здогадувалась, що може статись далі, ледь не кинула телефон на підлогу і просто видала тихе і коротке *Оооу*, після чого поспішила прикрити свій сміх за кашлем. Дівчина, яка намагалася відтягнути ненормального, зараз застигла в цілковитому шоці і нерозумінні, коли до неї все ж дійшло, що щойно сталося, вона різко почервоніла і кілька разів вибачилася перед нами за ці неприємності. Після чого взяла його під руку і повела в кімнату куди бігала за водою, а нам було видно тільки її вишнева приталена сорочка і чорні штани.

Що ж, усе могла закінчитися і набагато гірше.

— Це все звичайно круто, — проговорила Мірен після того, як ми провели поглядом дівчину з перукарем, — Але, нам потрібно звідси звалювати, поки поліція не приїхала. І потрібно все ж щось зробити з твоїм волоссям.

— І з стресом — кивнула я і з цими словами ми побігли в іншу перукарню де знаходилась Дана.

Дана — це наша спільна подруга, з якою ми товаришуємо родинами, вона хоч і старша за нас на десять років, завжди ставилась добре і з розумінням. Мені завжди подобалося те як яскраво вона самовиражається — її волосся це постійно якась загадка, ти ніколи не будеш знати у який колір вона перефарбується після вашої зустрічі, так само можна сказати і за її очі. З дитинства в неї темні чорні очі — які вона успадкувала від батька, однак їй вони ніколи не подобались і ще з дев'яти років вона носила різні лінзи, навіть якщо вони були рожевого або фіолетового кольору. Після того як вона відкрила свій салон, часу на спілкування стало бракувати, тому почувши, що ми можемо піти до неї за допомогою я була тільки за.

Зустріч з Даною була ідеальна, ми їй розповіли про школу, про перукаря і вона зробила стрижку саме таку яка мені була потрібна, в потім ми випили по горнятку чаю і пообіцяли, що як я повернусь, частіше до неї заглядати.

Вона зробила все якнайкраще і через годину в дзеркало на мене дивилась людина з точною копією зачіски як в брата. На моїй голові було буквально гніздо, яке красується в Луки кожен день. Передні пасма були викрашені в білий колір, так само як і в брата. Дана зробила ідеальну копію перуки, однак мені все ж не подобалося. Ні не тому що щось було таким, а тому що мене бісили ці пасма - вони постійно лізуть в очі.

Гаразд,мені личить.

Мені дуже личить.

Прям дуже дуже личить.

Гаразд, я просто хочу себе в цьому переконати і виходить це поки що трошки провально, АЛЕ я в процесі. Ні ну серйозно, сказати що я хлопець? Та ні в кого язик не повернеться так сказати.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Після перукарні, Мірен як і обіцяла повела мене до пекарню, де ми смачно перекусили мафінами з чаєм, а точніше я чаєм, а вона своїм улюбленим лате.

Далі в наших планах був шопінг, але не просто шопінг, а шопінг за чоловічими речами бляя. Знаєте, я думала, Мірен, маючи хлопця розбирається у всьому цьому, але як почало виявлятись, слава всім богам, що я маю брата, бо вона буквально нічого — щоб ви зрозуміли, взагалі нічогісінько — не тямить які краватки носити, з чим можна класно поєднати якісь конкретні штани. Коли тільки ми зайшли в перший магазин, я відразу побігла шукати собі різні цікаві шмотки, ну а Мірен довелось бути в ролі моєї особистої вішалки, тому весь одяг, який я брала — буквально кулею — летів у неї. Знаєте, я здогадувалася, що без подруги мені тут буде взагалі фігово розбиратися як це все краще поєднати, але коли я зайшла в примірочну і одягнула — згідно з настановами Мірен — чорні джинси, якусь темну футболку і бомбер, то зрозуміла, що я ще дуже м'яко висловилась у своїх думках. В Мірен просто офігеніший смак у виборі чоловічого одягу. А саме в поєднанні. Ну а в мене просто прекрасний смак, тому все що я брала завжди сто відсотково поєднувалися між собою. Звичайно на одній парі штанів з футболкою ми не зупинились, Мірен, зрозумівши, що мені личить і що саме я хочу бачити на собі, приносила по п'ять, а то й десять футболок за раз і поки я їх міряла і думала, чи варто мені його купувати чи ні, вона приносила ще з кілька речей і знову все по колу. Зрештою ми все ж оплатили мої покупки і вийшло у нас рівно три пакети, які я залишила подрузі й побігла до іншого магазину вибирати взуття. Поки я їх приміряла, подруга без зупинки гомоніла, що я її підставила і залишила одну з цими дуже величезними пакетами, але мені було трохи байдуже і я просто приміряла взуття, паралельно співаючи собі під ніс пісню улюбленого гурту. Що ж з цього магазину ми теж не вийшли із порожніми руками, декілька пар кросівок, три пари кедів і, звичайно ж, берци. Куди без них.

Дорога додому була не довгою завдяки подрузі, яка без перестану розповідала за свого Діму з яким у неї незабаром річниця від їхнього першого побачення. Вона розпитувала мене, що йому можна подарувати. Згодом наша розмова переросла на філософію "Який подарунок мріє отримати кожен хлопець". Звичайно я не знавець у цьому, тому коли Мірен запропонувала варіант купити „Плейстейшен”, я рішила тримати свої думки при собі.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~