Моє особисте пекло

— Мам, тут є якийсь дивний лист із логотипом «British Business Academy», — повідомляю я мамі, паралельно розставляючи на скатертину гору різних квитанцій і листів.

Але найголовніше — під цим паперовим сміттям нарешті лежала коробка з моїм новим платтям, на яке я чекала більше ніж два місяці.

— Мила, відколи тебе почали цікавити різні листи і квитанції? — голос мами спокійний, занадто люблячий.

Вона завжди вмикала цей режим «ідеальної матусі», коли намагалася приховати напругу або вдавати, ніби все гаразд. Мама робила все, щоб ніхто не ліз у її справи, але в глибині її зосереджених очей ховалася сильна втома і, можливо, навіть роздратування. Ну а в мене просто ненависний характер, як його дуже часто описує мама, все, що мені до вподоби — це злити людей, виводити її з рівноваги і дивитись, як вони бігають і шукають шляхи для примирення. Так, будь ласка, не критикуйте мене за те, що я так люблю виводити її з себе і в своє виправдання можу сказати, що у нас з нею це взаємно!!!

— Та ні, мене це ніколи не цікавило. І не буде. Це занадто нудно сидіти і переглядати всі ці одинакові папірці,- я витримую невеличку паузу, а згодом продовжую,- І все ж що це за лист? Що ти знову приховуєш від мене? Це від батька? Ти з ним ще спілкуєшся?

Я різко повернула голову й помітила, як спалахнули мамині очі. Стримуючи усмішку, я зрозуміла: вона зовсім не змінюється. Мама ніколи не терпіла допитувань, а після розлучення взагалі зненавиділа будь-які згадки про батька. Ми втратили його, коли нам із Лукою виповнилося десять років.

За маминими словами, у всьому була винна якась випадкова незнайомка. Батько, Девід Деймен, тоді зламав ногу й потрапив до лікарні. Та жінка лежала в сусідній палаті. А далі все закрутилося, наче в типовому турецькому серіалі: випадкова зустріч у коридорі, раптова закоханість... Наявність двох дітей Девіда не зупинила. Отак, за маминою спиною, вони таємно мали роман майже три роки. А щойно нам із братом стукнуло десять, батько просто подав на розлучення й пішов до тієї розмальованої ляльки. Мама тоді довго плакала ночами в кімнаті, розповідаючи, як їй важко, адже Девід зовсім не брав участі у нашому вихованні. Їй довелося самотужки тягнути нас обох. Проте вона змогла прийти до тями й поставити нас із Лукою на ноги.Здавалося б, найгірший період залишився позаду. Все налагодилося, от тільки…

Нещодавно нам зателефонували з лікарні. Ситуація була вкрай заплутаною й тривожною. З того, що мені вдалося зрозуміти — сталася жахлива автокатастрофа. Лоб об лоб. Якийсь п'яний придурок вилетів на зустрічну смугу прямо в машину мого брата. Лука встиг викрутити кермо, і автівка на шаленій швидкості влетіла в стовп. Як потім пояснили поліцейські — це був найкращий вихід, адже інакше удар виявився б смертельним. Хоча авто того придурка все одно зачепила нашу. Слава Богу, на задньому сидінні нікого не було, бо пасажирські дверцята буквально вдавило всередину.

Удар трохи пом'якшили, але проблем нам не бракувало. Лікарі дві доби без зупину боролися за життя Луки. Зрештою, їм вдалося його врятувати, хоча братові довелося пережити клінічну смерть. Кінець кінцем все обійшлося величезним штрафом, дорогим ремонтом машини та складним переломом правої ноги Луки.

Коли мені про це повідомили, я спершу подумала, що це якийсь невдалий жарт. Але згодом думки про жарт в моїй голові плавно перейшли в розділ «сімейне прокляття». Ну ні, скажіть, хіба це не дивно, що абсолютно всі чоловіки в нашій родині ламають собі саме праву ногу? Спочатку батько в лікарні, тепер брат...

Ну що ж, про мою цікаву сімейку ми поговорили, а тепер повертаємося до нинішньої проблеми. Моя мама гнівається через Бог знає звідки надісланий лист. Для мене це маленька, але все ж таки радість, адже я змогла зачепити її за живе. Можливо, будь на моєму місці хтось інший, він би злякався, як маленьке цуценя великого і дуже голодного вовка, але саме тут я починаю ликувати. Зараз вона точно виплесне на мене всю злість, а потім побіжить просити вибачення і так як все задобрить мене новим ґаджетом або грішми.

Однак щось пішло не так. Зовсім не так, як я гадала.

Замість звичної злості вона раптом починає... ПЛАКАТИ?!

Ну ні, серйозно, сказати, що я в шоці, — це тупо мовчати, що я доречі зараз і роблю. Я просто й мовчу. Хоча, напевно, доречніше було б вибачитися чи спробувати заспокоїти маму... Але ж я нічого такого не зробила. Не зробила ж?

— Ліко, прошу тебе, допоможи мені і своєму брату, — голос мами ламається, в очах стоять сльози, а плечі дрібно трясуться.

Чекайте, а це точно моя мама? Ні, це не може бути вона. Це сон. Так, мені це просто сниться. Через кілька годин задзвонить мій будильник, під звуки якого я знову не зможу прокинутися. Тоді до кімнати зайде мама, покричить і вимкне його. А взагалі, що допомагає прокинутися найшвидше? Біль? Не хочеться, але гаразд.

Я заклала руку за спину і різко, щосили її стисла. Вивихнуте колись зап'ястя одразу дало про себе знати. Гострий біль прошив руку, що означало, що все відбувається наяву.

Вона зараз сама на себе не схожа. У неї завжди був стійкий, твердий голос — власне, як і характер. В її очах завжди читалася рішучість, і вона ніколи в житті не лила сльози перед іншими. Навіть перед нами з братом. Особливо перед нами.

— Прошу, послухай мене і постарайся зрозуміти — тихо мовила вона, витираючи щоки. — Лука — дуже розумний хлопчик. Для майбутнього йому потрібна хороша освіта. Ця бізнес-школа розташована в Британії, і вона призначена лише для дітей дуже багатих людей.

— Чекай, тоді як Лука взагалі туди потрапив? Сталася якась помилка? — тут я вже серйозно починаю хвилюватися.

— Ні, мила, ніякої помилки, — мама продовжує витирати щоки і дивиться на мене з сумом і невірною. — Він сам про все попросив свого батька. Я не знаю, звідки в нього номер Девіда, і тим більше не уявляю, як часто вони спілкувалися, але факт є фактом. Деймен зателефонував і домовився зі своїми знайомими, які працюють там в адміністрації. Тому Лука пройшов туди без жодних проблем. А тепер, через цю аварію, все його майбутнє може зруйнуватися... — Вона взяла до рук листа і продовжила. — Це єдиний доказ того, що в твого брата є шанс на справжнє, світле майбутнє. Однак ти й сама знаєш, що з ним зараз. Перелом надто серйозний, лікарі не дають жодних прогнозів щодо швидкого одужання. А якщо він завтра ж не полетить до Британії… — Сльози знову підкотилися до її очей. З останніх сил вона тихо, ледь чутно проговорила: — Я просто не знаю, що нам робити, мила.

Можливо, те, що я збираюся зробити, виглядатиме егоїстично. Напевно, більшість людей засудила б мене за таку холодність, але я нічого не відповідаю мамі. Просто мовчки встаю з-за столу й іду до виходу. Мені потрібен брат. Тільки Лука зможе розповісти все як є й пояснити, що взагалі відбувається. Я вірю лише йому.

Виходячи із дому я шумно закриваю двері і знову переконуюсь,що потрібно щось робити зі своєю злістю. Може записатись на боротьбу? А що кажуть вона допомагає. Що правда, зап'ястя мені цього не пробачить,якщо я найближчим часом туди запишусь. Легенько покачавши головою, я запихаю у вуха навушники і вмикаю свою улюблену збірку пісень. Якщо все те що сказала мама правда, мені доведеться побачити ще одну пару заплаканих очей.

Взагалі, брат для мене — це те саме, що й я сама. І справа навіть не в тому, що ми з ним близнюки. Хоча наші імена банально схожі — Ліка та Лука. Він, як ви вже зрозуміли, — Лука, а я — Ліка. Знаєте, якби нас не бачили разом, ніхто й ніколи б не повірив, що ми народилися в один день. Люди чомусь свято переконані, що близнюки мають думати й діяти однаково. Але в нашому випадку це повна дурниця. Спеціально наголошую на цьому: абсолютна дурниця.

Ми наче і схожі ззовні, але зовсім різні. Можна сказати як дві сторони однієї медалі. Лука — це втілення ідеальності. Поки я шукаю пригоди, він обкладається книжками, вчиться на максимальні бали й стає улюбленцем кожного викладача, який хоч раз переступав поріг нашого класу. Його кімната завалена дипломами, кубками та сертифікатами. Мама, звісно, від цього на сьомому небі від щастя й готова молитися на його успіхи. Проте, попри всю цю «правильність», Лука не став зарозумілим егоїстом. Він справді крутий, щирий і турботливий хлопчик. І так, він мій брат, тому я нікому не дозволю сказати про нього хоть одне криве слово.

А що ж я? Колись у дитинстві я намагалася з ним змагатися. Мені здавалося несправедливим, що Луці все дається з першої спроби, поки я маю виборювати кожну оцінку. Але згодом я просто забила на це й почала жити ну як карта впаде. У щоденнику в мене повний хаос, а вчителі при згадці мого імені стають білими наче стіна, а на питання "Що таке?" лише важко зітхають. І я їх розумію. Важко навчитись чогось людину, яка може спокійно говорити зі своїми друзями на уроці. Навіть якщо вони в другому кінці класу. Особливо якщо вони в другому кінці класу.

Головне, що інші учні школи і мої любі однокласники відносяться до мене просто прекрасно. Можна навіть сказати, як до королеви або до принцеси. Тому для мене в цьому жахливому житті єдина втіха - це мої друзі і мій братик, якого я, повторюсь хто ще не зрозумів, не зважаючи ні на що безкінечно люблю.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Ну а я тим часом забігла в клініку де буквально літав запах смерті.

Ще на самому порозі з середини наче почав дути льодяний вітер - напевно такі асоціації і виникають у людей, які прожили в лікарні майже все своє дитинство. Привітна дівчина за стійкою реєстрації посміхнулась.

— Доброго дня. Ви до когось прийшли? Я можу вам чимось допомогти?, — голос її звучав так само солодко як і вся її зовнішність. На секунду я зловила себе на кумедній думці: якби мій брат вирішив повторити смаки нашого батька й почав шукати собі таку ж яскраву дівчину саме в лікарні, ця білявка ідеально підійшла б на роль цю роль. Потрібно буде братові натякнути.

— Так, я шукаю палату брата. Лука Вайс.

— Вам на другий поверх і просто по коридору, кімната 66, провести?

Подякувавши їй і впевнено сказавши, що сама знайду, я швидко побігла на пошуки потрібної палати. Знайти її не було супер великою проблемою, тому це зайняло від сили хвилини 5. Наблизившись, я без стуку та зайвих церемоній прошмигнула всередину.

Обережно поклавши сумку з продуктами, які я купила по дорозі сюди, на тумбочку недалеко від ліжка, я натягнула оду з своїх найпрекрасніших посмішок і підійшла до брата, забираючись на його ліжко і комфортно розміщаю ноги на коліна брата.

— Ну привіт красавчик. Як нога? Ще болить?

Відірвавшись від своєї книги, він поглянув на мене досить дивним поглядом. Я б навіть назвала його зламаним, хоча напевно як раз такий він і був, враховуючи, що мені нині повідала мама.

— Привіт, моя невгамовна сестричка. Нога начебто не болить, мені вкололи знеболююче, - він зробив паузу і скажу чесно, те як різко він замовк мене насторожило ну дуже сильно. Навіть сильніше ніж сльози мами. — Слухай, тут таке діло. Ти тільки не злись відразу, окей? Дай мені сказати все.

— Ну кажи, що сталося. І взагалі з чого ти рішив, що я буду злитись, — образилась я на нього хоть і прекрасно розуміла з чим я зараз зіткнусь.

— Ну короче тут така проблема, — він явно не знав як це все почати. Що ж, я то знаю з чим в нього проблеми, а от він? Чи знає він, що мама мені все розказала? Ну в будь якому разі зараз самий раз чуток розважитись і дізнатись, була це просто душевна розмова вдома чи зговір з моїм братом, тому заводимо розмову в інший напрямок і включає дурочку.

— В тебе проблема з дівчиною? Ти закоханий, але не знаєш як себе поводити і хочеш щоб я тобі допомогла??

— Що? Ні! Ти збожеволіла, — він явно не очікував такої заяви, раз так ожив. Хоча з його зовнішністю дивно, що в нього й досі немає дівчини. Окей, з моєю зовнішністю дивно, що в мене ще немає хлопця, — Мама тобі вже розказала так? — значит змова. Дочекавшись кивок з моєї сторони, Лука набрав повні груди повітря, — Я знаю як рішити це все, але мені потрібна твоя допомога. Короче скажу так: ти можеш стати мною на місяць?

-Що? — не вірячи своїм вухам перепитала я. Так, мені швидко потрібно заїсти стрес. Під руку з пакета потрапила баночка з полуничним йогуртом. Фу. Не люблю смак полуниці, але зараз мені все одно, головне просто хоть щось.

-Ти все прекрасно почула і зрозуміла. Стань мною на якийсь час, прошу тебе.

-Ну коли мама мені про це все розказувала, я не думала що це тільки щоб розжалувати мене. В нас з тобою є одна відмінність, якщо ти не забув, — я схиляю голову і дивлюсь просто йому в очі за, що отримую у відповідь червоні щоки брата і подушка, яка повинна була прилетіти прямо мені в обличчя, але зараз знаходиться ззаду мене. Як там кажуть? Спритність рук і жодного шахрайства? — Гаразд, з цим нічого не зробиш, тому будемо сподіватись, що ніякі придурки не будуть лізти мені в штани. І взагалі як я можу стати тобою, якщо я дівчина? Ну по паспорту так точно. Чи ти збираєшся його переробити? Тоді мені потрібне якесь круте ім'я замість мого. Наприклад Альберт або Фрідріх.

-Ти за кого мене тримаєш?, — Лука видав наполовину сміх наполовину стон і знову його обличчя стало сумним, але вже трохи яснішим, — Лік, ну ти ж буквально моя копія зовні, тільки з волоссям треба щось зробити і переодягнути тебе. І якось, ну знаєш буквально капельку тебе втихомирити.

-Так стоп. А з чого ти взяв, що я хочу бути хлопцем, хоч це і на місяць?, — від злості я встала з ліжка і пролила на себе майже половину йогурту — Сука, футболка — продовживши говорити всі матюки, які спадають на думку, я скинула футболку і поглянула на брата. Лука кивнув у бік шафи і підійшовши туди я одягнула його футболку. Свою потрібно не забути і закинути в пральну машинку, — Слухай, а тобі точно вкололи лише знеболююче? Бо я так зараз стою, думаю, і в мене відчуття, що вони дуже сильно помилились з ліками. Давай я сходжу за медсестрою, щоб вона тебе перевірила.

-Ліка, прошу тебе! Послухай і дай мені все пояснити!

-Немає тут, що пояснювати! — злісно крикнула я вже прямуючи до виходу з кімнати.

Будучи майже біля самої цілі, я почула ззаду себе звук падіння і тихий протяжний стон, після якого почулося коротке, але чітке *Блять*. Знаєте, звук був такий, наче щось дуже важке і з великою силою упало на підлогу. І було це настільки важке, що його легко було спутати з ну не знаю, літаючою тарілкою? Повернувшись я замітила брата, який лежав на підлозі і тільки трохи був припіднятим на ліктях. Його нога, сильно обмотана білим гіпсом, зараз лежала рівно, тоді як інша лежала зігнутою в коліні. Його обличчя пронизував гострий біль.

Гаразд, може через ранкове спілкування з мамою зараз всі подумають, що Ліка дуже егоїстична людина, але можу вас запевнити - це не так. Я дуже сильно переживаю і за маму і ще більше за брата, але Боже, я занадто сильно на нього злюсь.

І все ж вигляд такого розчарованого брата, який мало того ще й опинився через мене на підлозі і повинен терпіти біль від падіння на зламану ногу, ламає моє серце, і в той самий момент ще більше починає мене дратувати. Ну серйозно, що в тій школі є такого, що брат готовий на все щоб там вчитись. Навіть батька до цього залучив, щоб точно пройти.

— Лукас, я вас вітаю. Ви збожеволіли, —звучить жорстоко, але по іншому я це назвати не можу ніяк. І все ж любов перемагає, тому я борючись зі своєю злістю, підходжу до брата і допомагаю йому обережно піднятись і повернутись назад в ліжко. Це все ми робимо мовчки. Він не поспішає говорити, а в мене просто вже немає сил це робити. Надто багато інформації на один день.

Щоб ще раз не піднімати брата і не заставляти його мучитись, я сідаю біля нього на ліжко і уважно дивлюсь в очі. Він, судячи по всьому рішив, що це його другий шанс, тому обережно присів ближче біля мене і взяв мої руки в свої, знову почав ніжним голосом.

— Ліка, сестричко моя, прошу тебе послухай. В Британії є одна школа, де навчаються тільки багачі. Навіть ті в кого оцінки будуть просто ідеальні не зможуть туди пройти. Пам'ятаєш,я тобі розказував про неї? — я обережно кивнула і Лука трохи всміхнувшись продовжив, —Я зателефонував до тата. Ти знаєш, як він хотів стати "Батьком-героєм", тому я рішив, що раз він там вже давно і має свій бізнес, то зв'язки в нього там є. Він трохи надавив і вуаля. До мене прийшов лист, що мене беруть туди, розумієш? Це буквально школа моєї мрії і вона так легко здійснилась, що я все ще не можу в це повірити — я знову кивнула, хоча зізнатись чесно взагалі не розумію нічого. Відчуття, наче ми говоримо на різних мовах і я не розбираю ні слова, що він каже — Дивись, вона призначена тільки для хлопців. Дівчат туди навіть на поріг не пустять. Чесно я не думав, що батько зможе договоритись — туди беруть тільки за ненормальну суму грошей. Не знаю чи він договорився чи заплатив, але кінець є — я пройшов туди. Ну але в мене як бачиш є невеликі проблеми, — він, все ще тримаючи мою руку в своїх, положив мої долоні на гіпс, — Я не можу зараз поїхати.

— Чекай, чекай, чекай. Тобто ти хочеш, щоб я стала в хлопця і вчилась тільки з ними? Тобі тіпа взагалі не стрьомно, що щось піде не так? А за мене тобі не страшно?

— Ні, ти та ще лисиця. А з хлопцями ти будеш вчитись тільки, ну місяць або два, не більше. Ну то що? Ти згодна? Заради мене, Лііііік, —Лука знову посміхнувся, — Тобі просто потрібно підмінити мене ненадовго і все.

-Ну і що мені тоді друзям, вчителям, та і впринципі всім, що казати?

-Я придумаю щось, обіцяю. Просто погодься і все. Не хвилюйся, я знаю, що в тебе все вийде.

Мої очі почали бігати по всій кімнаті шукаючи хтось щось, що могли б мені допомогти прийняти рішення. Впринципі, це не так вже і страшно, я б навіть сказала цікаво. Лука казав, що дівчат туди навіть на поріг не впустять, а я зможу там побути і можливо навіть подружитись з кимось або закрутити роман. Хоча стоп. Дідько, я могла б це зробити, але точно не в ролі хлопця. І ні за яку дружбу мови йти не може, потім приїде Лука і все, мені доведеться поїхати і забути за це. Та і я ніколи й не була в школі, де вчаться самі хлопці. Я чула за них, так звичайно, але щоб самій там побувати? Ніколи б не подумала за це. Але що буде, якщо мене розкриють? А що тоді буде - Луку тоді точно викинуть звідти і його мрія так і залишиться мрією, а я? А я буду до кінця життя винити себе, що не змогла бути крутою сестрою і розбила серце своєму братові. Але чи тільки це буде головна проблема? Що буде якщо хтось з хлопців дізнається про мене? Мені тоді просто проходу не дадуть. Та і все це дякуючи нашому, як сказав брат, "батькові-герою", а від нього я точно не хочу отримати ніякої допомоги. Він вже достатньо взяв на себе обов'язки за нас і досить по втручався в нашу сім'ю. Я не хочу щоб ми були перед ним в боргу за щось. Та і все це просто повне лайно.

— Лік? Ау ти тут взагалі? — Лука махає рукою перед моїм обличчям — Ти вже декілька хвилин дивишся на вікно. Якщо тобі хочеться звідси швидше втекти, то це не найнадійніший спосіб.

Я впевнено встала вирішаючи, що моя відповідь точно, ну вот буквально 100% буде *НІ*.

Я відкриваю рот, щоб сказати це, але в останню секунду помічаю погляд брата. Його обличчя таке спокійне, легка усмішка і очі повні надії і впевненості.

*Він зрозуміє. Він зможе мене зрозуміти*, — в думках повторяю я сама собі буквально як мантру, але розумію, що цей чортовий погляд руйнує все, що я думала і всі мої рішення. Ненавиджу цей погляд.

— Лука, я не .. — я зупиняюсь на середині речення, яке буквально крутиться в мене на язиці. В останній момент я набираю повітря в легені. Відводжу погляд. І продовжую говорити — Якщо щось станеться, це буде тільки на твоїй совісті — слова вийшли невпевнено і трохи боязливо. Лише коли я замітила ніжну посмішку брата я почала розуміти, на що я, чорт забирай, підписалась.

Брат знову захотів встати,але я випередила його і водночас накричала, що ще другу ногу зламає. Він сміявся і обіймав мене так сильно, як ніколи в житті. Я вперше бачу його таким радісним. Коли ми все ж відпустили один одного, він протягнув мені папірець.

— Що це?

— Тут написано все, що ти повинна зробити для того, щоб тебе не розсекретили.

— О, прекрасно. Тобто все таки моя думка була не дуже важлива — ти вже знав,що я буду там, — сказала я закотивши очі і все ж відкрила папірець.

Пробігшись очима по рядкам списку, я офігіла. Нє ну я реально, відверто кажучи, офігіла. Потім з великою злістю, ну напевно масштабами з Китайський мур, подивилась на цього ненормального клона мене. Там, чорт забирай, написано, що мені потрібно піти в перукарню, потім піти і купити різного хлопчачого одягу, бо Лука своє не хоче віддавати. Хоча навіть якби і хотів, розміри то в нас все одно різні.

Ну він і притрушений. Не хочу я бути хлопцем. Знову вертатись в своє минуле, де я з своїми псевдо друзями по будівельних і закинутих будинках лазила? Та нууу.

— Ем, скажи мені, будь ласка, а де мені гроші знайти?, — це було одне єдине питання, яке мене цікавило і давало надію, що це все можна закінчити.

Лука пошукав в своїй сумці, де були всі його речі і дістав звідти стопку грошей. Щонайменше тисяч там було двадцять. Я ще з більшим страхом поглянула на нього.

— Не парся, це мої. Я ж влітку заробляв.

Я кивнула, смутно згадуючи, що його дійсно останнім часом вдома майже ніколи не було. Можливо це правда. Думаєте, чого можливо? Гаразд, я знаю, що не думаєте, але все одно уточню. Лука знає моє ставлення до нашого батька, тому може бути і так, що він мені збрехав, щоб я ще більшого скандалу не зробила, якщо ці гроші дав йому тато.

— А мамі, що скажемо? Куди я подінусь на Бог знає скільки днів?

— Нічого, я їй вже все розказав, коли вона приходила до мене розказати за лист. Вона в курсі всього.

—А мені вона розказала тільки половину, щоб..? — пазл встав на свої місця. Вона спробувала натиснути на мене сльозами, а Лука вговорити як це все можна провернути, щоб він поїхав. Злість знову кипіти в мені — Щоб ти зміг легше мене вговорити. Якби це сказала мама я відверто послала б її, а ти.. — мені не хватило слів описати його.

-Ну все не зовсім так. Я розказав їй, але попросив не влізати, я сам мав тобі розказати абсолютно все. Хотів подивитися на твоє обличчя, коли запропоную тобі це. Але коли ти прийшла, по тобі було видно, що ти вже все знаєш. Я буквально трішки розгнівався на маму, але бачу ти і половини не знала з того про що ми з нею домовлялись, тому вже все добре, — варто повторювати, що злість знову ввійшла в моє тіло, а ці його слова її тільки ще більше розпалили? Серйозно?! Він розлютився?! Він каже мені, що все добре?! Чорт я його серйозно зараз задушу, — А і доречі. Тобі потрібно поспішити. Виліт то вже завтра вночі.

—Що блять? Виліт? Завтра вночі?!

—Так,на літаку. Він ж в Британії.

— Я і забула за це, — на кілька секунд я повністю розгубилась, але швидко взяла себе в руки і мене накрила ще більша злість і паніка, — Тобто, ти хочеш, щоб я жила в гуртожитку? З хлопцями?! Ти мені мою дитячу психіку рішив прям 100% вбити чи як?

—Ну що ми можемо з цим зробити? — Лука якось дивно посміхнувся — Взагалі є там один чоловік в якого ти могла б жити якийсь час, — він обережно підбирав слова, але по його посмішці я прекрасно зрозуміла, кого він має на увазі, тому швидко подарувала йому ненависний погляд за що він ще більше розсміявся, — Власне там нормальні хлопці, багато там не фантазуй. І якщо ти ще не забула, то ти сама будеш хлопцем, просто не подавай виду.

— Ой та ну тебе. Я взагалі нічого і не фантазувала. І хлопцем легко можу стати, — пробурчала я розуміючи, що ще кілька хвилин назад казала, що буде якщо вони залізуть мені в штани. Ааа я, схоже, починаю горіти.

— Менше з тим, давай сестричко, тобі вже пора йти. В тебе ще дуже багато роботи, —обережно натякнув він і протягнув до мене руки, щоб обійняти. Я положила свої руки йому на спину і захотіла його задушити. Цікаво скільки разів за цю розмову, я хотіла це зробити і скільки раз я його вообще прокляла? Людина після такого взагалі зможе ще жити?

— Ага ага, одужуй уже придурок, —сказала я і направилась в сторону дверей. Взявшись за ручку, мене ззаду хтось покликав.

—Коли переодягнешся в хлопця скинь мені фото, — стримуючи сміх сказав він, а я з силою закрила двері ще раз, надіюсь в останній, послала його дуже далеко від мене.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~