Моє особисте пекло

Темрява не приносила спокій ніколи. Лише ще більші проблеми і знайомий, липкий страх. Ці відчуття давно вже турбували мене, не даючи жити своїм спокійним життям.

Навколо мене панувала густа темрява, яка душила і не давала зробити нормальний вдих. Повітря було не тим самим чистим і прозорим, яке ще кілька секунд тому охоплювало мене на криші. Тут панували запах пороху, сирістю і найстрашніше... кров'ю.

Відкривши очі, я не відразу зрозуміла, де саме я знаходжуся. Це не те вишневе покривало, яке знаходилося в мене у шостій кімнаті, і не ті сині стіни з одинадцятої. Це була просто кімната з сирими стінами, одним залізним ліжком, біля якого стояла тумба з водою і двері. Просто двері без замка, без всіх заморочок.

Вирішивши, що воду зараз пити максимально погана ідея, я легенько піднялася з ліжка і пішла в бік дверей. Так, вони дійсно були відчиненими і вже за кілька секунд, мої босі ноги обережними кроками ступали по сирій підлозі. Будинок був мені незнайомий, і від цього всередині все холонуло ще більше.

Дійшовши до сходинок темрява почала зникати. На її місце прийшли силуети.

Чоловік, років близько сорока, сидів на першому поверсі спиною до мене, що не дозволяло мені розгледіти його риси обличчя. Прямо навпроти нього на холодній підлозі сидів хлопець у широкій, білій заплямованій червоними фарбами, чи що там було замість них, сорочці і чорних штанах. Одяг був дуже схожим до того, що нам видали в школі.

Хлопець був з каштановим волоссям, яке ретельно падало йому на обличчя не даючи побачити його очі. Проте мені це було й не потрібно, замість цього все говорили його пасма. Білі, передні пасма волосся. Це могла бути лише одна людина.

Лука.

Серце пропустило удар. Він був на колінах перед ним і виглядав дуже вразливо. Майже зламано. Майже на межі смерті.

Тишу, яка панувала тут увесь цей час перервала клацання.

Цей звук я впізнаю із тисячі. Звук зняття пістолета із запобіжника.

Чоловік повільно, майже ліниво підняв руку і опустив дуло чорного пістолета, притискаючи його просто до потилиці мого брата. До частини мене. Холодний метал глухо стукнув об його череп, а Лука все так само сидів на підлозі не рухаючись. Було відчуття наче він навіть і не дихає зараз.

— Ні! Не смій цього робити! — мій крик зірвався на шум, який, здається, міг тут заглушити абсолютно все, проте ні чоловік, ні брат не звернули увагу — Луко! Луко, братику, поглянь на мене!

Я кричала і буквально рвала свій голос. Зв'язки паралізувало від дикого, тваринного жаху за брата. Ноги намертво приросли до місця на якому я стою і підбігти до нього я не могла, хоч якби тіло не рвалося підлетіти і захистити. Байдуже як, просто захистити. Вперше зробити так, щоб не брат був моїм щитом від всього світу, а я була. Байдуже як це зробити, я відчуваю, що повинна зараз захистити його. Навіть ціною власного тілом і життям.

Нарешті брат поглянув на мене і тепер мені стало все зрозуміло.

Його руки були заведені за спину і на них був метал. Зап'ястя були повністю знищені і на них не було і сліду на ніжну шкіру брата, від спроб вирватися з цих кайдан, проте, схоже, всі його спроби були марними.

На його обличчі не було страху. Він не плакав, на відміну від мене. Не благав допомоги. По його щоці текла тонка стрічка крові, але він дивився на мене своїми яскравими, блакитними очима і... усміхався.

Серце почало буквально рватися всередині, і ноги підкосилися від цього. Тіло рухнуло на підлогу, і я буквально завила від болю, який зараз відбувався всередині мене. Він в небезпеці, проте сміє посміхатися і заспокоювати цим мене. Господи як я люблю і одночасно ненавиджу його.

На його губах грала ніжна, майже свята посмішка, а в очах була порожнеча, від якої моє серце просто розлетілося на тисячу кривавих шматків. Це було те саме обличчя людини, яка вже мертва всередині і не боїться фіналу.

Я відчула, що знову можу володіти своїм тілом і швидко ринулася по сходам ризикуючи на такій швидкості впасти і зламати щось, проте зараз це було не важливо. Добігаючи до брата я все ж зачепилася і полетіла на підлогу. В цей момент до мене підійшли якісь хлопці і з силою заламали руки і притисли мене до холодної підлоги, не даючи мені підвестися. А також саме в цю мить пролунав його голос.

— Усе добре, Лі-Лу. Я ніколи не заважу твоєму щастю. Будь щаслива, моя маленька принцеса і пам'ятай, якщо хтось буде для тебе загрозою... — хлопець дивився просто мені в очі, проте закінчити не встиг.

Палець чоловіка на куртку здригнувся.

Глухий, оглушливий вистріл розірвав тишу навколо, і світло миттєво згасло, занурюючи мене в безмежне пекло. Єдине, що всеодно залишалося перед моїми очима це були світлі білі пасми волосся і порожні блакитні очі мого брата. Моєї частини життя, якої більше не стало.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Я швидко розплющила очі і перше, що привернуло мою увагу була світла стеля. Чи стіна. Чи ще щось, що буквально сліпило мене.

Крик розпачу застряг десь у глотці не виходячи на зовні. Серце буквально вилітало з грудей, ламаючи ребра, а пов'язки на грудях душили ще сильніше ніж тоді, коли я бігла до гуртожитку. Все тіло було мокрим від холодного і липкого поту. Я судорожно почала рухатися на ліжку, проте чиїсь сильні руки мене зупинили і десь дуже далеко прозвучав голос. В голові стояв туман від сліз, а перед очима все ще висіла усмішка розстріляного брата. Розрізнити його так само як і силуети двох хлопців було майже неможливо, і на це знадобилося кілька довгих секунд.

Перед очима з'явився хлопець у медичній масці. Він тримав одну свою руку трохи вище мого серця, а другою обережно гладив мій живіт. Дивно, але чомусь це було дуже заспокійливо.

— Тихо, тихо. Дихай, Луко, дихай. Давай, вдих. Видих.

Я намагалася робити все так, як сказав хлопець, і скоро це все минуло.

— Що я тут роблю? — мій голос було не впізнати. Сухий, надламаний. Було відчуття наче останнє що з нього виходило — це були крики.

— Ніколас приніс тебе сюди. А тепер йому потрібно йти до кімнати, якщо він переконався, що ти вже прийшов до тями, — сказав хлопець, дивлячись повз мене.

Я повернула голову і побачила Нікі, який стояв недалеко від мене. Його погляд був прикований до мого обличчя і в голові відразу спалахнуло все, що відбувалося цього вечора.

— Дай мені поговорити з ним наодинці п'ять хвилин. І я піду, — медбрат на це лише кивнув і попрямував в бік іншої кімнати. Після того як двері зачинилися, Нікі обережно підійшов до мене і присів на коліна. Його руки обережно взяли мої долоні у свої.

— Просто хочу, щоб ти не хвилювалася. В мене багато питань, проте поговоримо ми тоді, коли ти оговтаєшся і повернешся до шостої кімнати. Гаразд? Я обіцяю тобі, за цей час я буду мовчати.

Я нічого не відповіла і лише кивнула йому, після чого повернула голову і шатен піднявшись з колін крикнув, що вже йде і попрямував у бік виходу.

Медбрат виходить із кімнати і прямує до мене. В його руках дивна баночка.

— Що тебе так налякало? — я мовчала. Зараз не хотілося нічого. Ні говорити. Ні мовчати. Ні жити.

— Дай мені води, — нарешті шепотом проговорила я і вже за кілька секунд біля мого рота була склянка з водою. Хлопець обережно тримав одну руку на моїй спині притримуючи, щоб я не впала, а іншою тримав склянку.

Коли я нарешті випила потрібну мені кількість, я проговорила те, чого сама від себе не очікувала.

— Дай мені телефон, — в тому, що зараз брат ще не спить, сумнівів не було. Між Британією і Україною було приблизно двох годин різниці, тому якщо зараз в нас ну близько дванадцятої ночі, то в нього значить вечір.

Хлопець простягнув мені мій телефон і я, попросивши залишити мене на одинці, зателефонувала брату. Знаєте, от щоб я не думала про цього дивака, але те як легко і спокійно він дає мені простір, який мені потрібний, це дуже мило. І дуже підкупляє на довіру.

— Лі, що сталося? У вас зараз ніч наче? Чому ти не спиш? — голос брата зараз був просто як мед на душу. Після цього кошмару зараз почути його спокійний і ніжний голос було саме найдієвіше заспокійливе.

— Не знаю, просто чогось не спиться. Як ти братику? — на очах навернулись сльози, і я поспішила їх стерти. Лука не повинен знати, що я зараз плачу.

— В нормі, сестричко, в нормі. Мені здається з тобою щось не так? Що ти мені недоговорюєш, лисичко?

— Ні, зі мною правда все добре. Просто скучила. Ми ніколи не розлучалися на кілька днів, а мені тут ще бути близько кількох тижнів. Це дивно.

— Знаю, мила. Я теж безмежно сумую за тобою. Обіцяю, щойно я поправлюся і підміню тебе ми будемо частіше бачитися. Ти ж будеш до мене прилітати? А може і не тільки до мене, — голос брата став хитрим і в ньому явно відчувався натяк. Сльози перестали йти і хотілося лише сміятися.

— Придурок.

— Я просто кажу як є. Признавайся сестричко, багато хто вже зацікавив тебе? — на тому кінці слухавки Лука схоже поміняв позицію сидіння — Я тебе уважно слухаю. Сподіваюсь, коли ти будеш тут, ти ж не будеш забувати про свого братика?

— Я вже казала, що ненавиджу тебе? Немає тут нікого хто міг би зачепити моє серце, — сказала я братові вже відчуваючи, як нахабно я почала брехати. Вже не тільки іншим, а і рідній мені людині.

Чомусь в голову саме перше прийшов Нікі з своїм нахабним поглядом. Потім білі пасма Кріса і його натура бед боя. Сем з своїми специфічними жартами і Кіліан з прекрасним тілом. Ну і звичайно ж закінчував цей список, як його назвав Кріс, мій білий рицар — Рік. Чорт, не мало ж тут красенів. Проте брату про це знати не потрібно. Він же мене засміє, що я за три дні вже так багато раз встигла побачити всю красу хлопців, які навколо мене.

— Ти мені це кажеш стабільно кілька разів на день. Я вже навіть трохи засумував за цим, — хлопець ліниво проговорив це в трубку, після чого почувся його схвильований голос, крізь який буквально пробивався ніжний сміх, — Ліко, я безмежно люблю тебе і дуже радий, що ти зателефонувала мені, проте зараз тобі потрібно лягати і відпочивати. Ми ще поговоримо. І ти мені обов'язково розкажеш про кожного твого красавчика.

На останніх словах хлопець все ж розсміявся і швидко поклав слухавку. Люблю цього ідіота.

— Ти вже знатно заспокоїлася. Радий, що твій брат має такий заспокійливий ефект, — відповів хлопець, спершись на дверний прохід.

— Відпустиш мене до кімнати? Я себе вже нормально відчуваю і впевнена, що все буде гаразд.

— Завтра прийдеш до мене на огляд. Якщо згодна тоді можеш йти.

Я лише кивнула і попрямувала у бік дверей. Звичайно до шостої кімнати йти я не хотіла, проте виходу не було і я ліниво поплелася в кімнату, з якої ще на коридорі було чутно хропіння.

Тихо відчинивши двері, я перше поглянула на шатена, який був повернутий обличчям до стіни і вже спав. Потім перевела погляд на шатена, який теж лежав на ліжку видаючи найбільше хропіння у світі.

Обережно підійшовши до шафи і діставши звідти свою піжаму, мій погляд зачепився за білосніжні пасма волосся. Кріс мирно і дуже мило спав в своєму ліжку, пластир на підборідді вже був знятий. Навіть і не скажеш, що цей хлопець любить мучити людей і вважається одним із придурків школи.

Пішовши до ванної я прийняла швидкий душ, помивши своє справжнє волосся. Вийшла за кілька секунд і залізла до себе на ліжко вирішила вперше за весь день увімкнути телефон. Було багато непрочитаних повідомлень і найбільше було від Мірен, а потім від Ріка. Навіть Сем щось писав, проте зараз йому нічого не хотілося відписувати. Господи, тільки б Тім нічого їм не розказав.

Я зайшла в чат з подругою.

Мірен: "Лікааааааааа"

Мірен: "Подруго, я вмираю від цікавості. Розкажи хоть щось, від тебе вже третій день немає ніяких новин. Ти дива взагалі??"

Це були її останні повідомлення, які були надіслані буквально три години тому. За моїми міркам часу це було, коли ми з Нікі...

Чорт, забули про це. Так, я знаю, що він приніс мене до медпункту, але це нічого не міняє, він мудак.

Лука: "Привіт, Мір. Пробач, тут багато чого сталося останнім часом. Я постараюся тобі скоро зателефонувати і розповісти про все"

Надіслано

Лука: "Повір, тут є про що розповідати"

Надіслано

Далі я вирішила зайти в наш чат з Ріком. Можливо, з ним я ще зможу трохи поспілкуватися.

Рік: "Луко? Що відбувається? Я прийшов до бібліотеки, але там не було нікого. Ні тебе, ні Ніколаса, ні Кріса. Що відбувається?"

Рік: "Лука? Де ти? Я щойно бачив Кіліана і він запитав, чи не бачив я тебе. Я відповів, що ти мені з одним завданням допомагаєш і зараз зайнятий. Він мав стурбований вигляд. Знаєш щось?"

Рік: "Сука, Лука, це вже не смішно. Що відбувається? Я покриваю тебе перед хлопцями, але що блять насправді зараз коїться? Де ти блять?!"

Рік: "При наступній зустрічі я тобі твій телефон в жопу запхаю, щоб завжди був при тобі!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!"

Лука: "Вибач, Рік. Багато чого сталося цієї ночі. Не хочу про це навіть думати"

Надіслано

Статус "Надіслано" як і завжди швидко змінився на "Прочитано" і Рік почав набирати свою відповідь.

Рік: "Слава богу! Я вже думав ти там здох з тим всім. Що відбувається? Ти бачив Кіліана?"

Лука: "Тім хотів скинутися. Я його переконав, що це не найкращий спосіб вирішення проблем і наче все нормально. З Кілом бачився і він з Семом мене передали за Тіма"

Прочитано

Рік: "З тобою все нормально? Як пройшло покарання?"

Лука: "Більш-менш. Нічого не було дуже цікавого. Нікі тримався осторонь, я теж. Кріс взагалі прийшов під кінець"

Прочитано

Лука: "Я хочу спати. Добраніч"

Прочитано

Рік: "Добраніч"

Відклавши телефон убік, я лягла на ліжко і почала вже засинати. Дивно, але вперше за ці кілька днів це було найлегше і найшвидше заняття.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Сподіваюсь нікому не потрібно уточняти, що ранок в шостій кімнаті ніколи не буває простим і добрим?

Вже з самого ранку Кріс і Емре зробили драму з того, як я смію так швидко займати ванну кімнату і чому саме я. Пославши їх нахєр, я зачинилася у ванній і не поспішаючи прийняла душ. Після чого переодягнулася і відчинила двері. Моїм очам відкрилася кумедна картина, яку я просто не могла проігнорувати, і спершись на край дверей спостерігала за цим.

Емре і Кріс стоять посередині кімнати і в руках Емре якась баночка, як, схоже, належить Крісу.

— Перестань вже поводитися як дитина, Престон! Я свій гель вже сховав, нічого не станеться якщо візьму твій.

— Я тобі зараз руки відірву, Аяз! Поклади, блять, на місце!

— Це я тобі їх зараз відірву якщо ти ще раз потягнеш мене за волосся! Ай, блять, все забирай. Задовбав вже.

— Ні, ну ви ще потрахайтеся тут, — почувся насмішкуватий голос Нікі. Повернувши голову, він миттєво зловив мій погляд, проте я швидко відвернула голову в бік блондина з брюнетом.

Емре грубо відштовхнув мене подалі від дверей і зайшов прийняти душ.

Кріс зупинився перед зачиненими дверима і почав гримати в них, паралельно висловлюючи все, що він думає про брюнета і верещати на весь гуртожиток, що в цій кімнаті ніхто не поважає старших.

Коли задоволений брюнет все ж вийшов із ванної, Кріс заскочив всередину і зачинився. Проте ненадовго.

Уже за кілька секунд почувся його гучний крик і ціла купа матів. А точніше спочатку пішли мати, а потім вже крики.

— Емре, твою мать, де мій гель? Я ж його сюди поклав ще вчора.

Трохи посміявшись із цього, я попрямувала до виходу з кімнати, де, спершись на одвірок, стояв шатен і перегороджував шлях.

Він не сказав ні слова, лише кивнув на мене один-єдиний погляд. Я не дуже розбираюся в психології людини, проте посмію запропонувати, що цей погляд був типу: "Я обіцяв тобі мовчати і не чіпати поки ти не поправишся, тому я і мовчу. Проте я знаю твою таємницю, ти живеш зі мною в одній кімнаті, і ти нікуди не втечеш звідси".

— Пропусти мене, — і після цих слів лунає ще багато "милих" слів від блондина, які, схоже, знову адресовані Емре, — Чувак, я тікаю з цього дурдому. Ці два придурка мене зараз доведуть, — після цих слів я відчула як в мене полетів зіжмяканий папірець. Я, повернувши голову, побачила незадоволеного брюнета, який застібав свою сорочку, — І тобі доречі теж раджу, — плеснувши Нікі по плечі я швидко проскакую попри нього і виходжу в коридор.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Вже підходячи до кабінету бачу знайомі сині пасма і руді пасма волосся. Сем і Кіліан стоять біля дверей і розмовляють. Побачивши мене, Кіліан з явним полегшенням підходить ближче.

— Господи, до тебе додзвонитися неможливо, знаєш це?

— Здогадуюсь.

Ми з хлопцями зайшли в клас і я помітила Тіма, який сидів на передній парті і щось гортав в телефоні. На мить зустрівшись поглядами з ним, він лише скриви трохи губи і знову опустив голову до телефону.

— Як він? — тихо запитала я в Кіліана. Сем сьогодні на диво мовчазний.

— Не знаю. Він не хоче з нами говорити. Зранку буквально втік швидше за всіх з кімнати.

Пролунав дзвінок, і ми розсілися на місцях. Зрадівши, що сьогодні я буду сидіти сама я спокійно лягла на парту, проте саме в цю мить до класу зайшов Емре.

Підійшовши ближче до парти він поглянув спочатку на мене, потім на Кіліана і грубо сказав моєму другові, щоб він сів поруч зі мною, а сам зайняв місце позаду мене і закинувши ноги на парту почав жалітися, схоже своєму другові, на весь клас про те, який Кріс егоїстичний мудак, як важко збирати речі під постійні насмішки і коментарії Нікі і взагалі, що у всьому цьому винна лише.

Серйозно, я думала, ми просто на парі, перед викладачем зробимо з ним бійку. Цікаво, кастет він залишив в кімнаті чи носить його з собою?

Просидівши всю лекцію за розмовами з другом і час від часу перекидаючись колючими фразами з Емре, час пройшов швидко. Проте все ж зауваження мені і брюнету зробили за те, що хлопець гойдався на стільці і кінчиками пальців тримався за парту, яку я різко штовхнула до себе. Ну а наш дорогий брюнетик, не зміг витримати рівновагу і повалився на підлогу, піднімаючи галас. Після цього хлопець почав ще більше нити, як легко і безпечно йому жилося, поки мене тут не було.

Після дзвінка всі дружньо вирішили спуститися і купити собі каву. Вже стоячи біля кавового автомата, я помітила три знайомі голови своїх сусідів.

— Зараз щось буде? — тихо запитує Кіл теж тримаючи напружений погляд на трьох хлопців.

— А коли не буває, — відповідаю я і забираю свій стаканчик з кавою, — Можливо, краще просто піти і спокійно відпочити від них?

Прямуючи в бік виходу на двір, я відчуваю як хтось ловить мій лікоть грубо зупиняючи мене.

— Кудись поспішаєш? — насміхнено запитує Кріс і бере в руки мій стаканчик із кавою.

Вперше бачу його у формі. На ньому вона сидить так само прекрасно як і на Нікі, ретельно обтягуючи і демонструючи сильні руки. На його руці був годинник і, схоже, дорогий.

— Ти нічого не переплутав? — здивовано перепитую я його дивлячись на те, як легко він крутить мій стаканчик у своїх руках.

— Ні, а що не так? Це компенсація за твій удар. Хоча ні, це занадто легко для тебе, — Кріс дивиться на мене зверхньо, схоже забувши вже, що ще нещодавно я відправила його в нокаут, — Ти будеш моїм асистентом на тиждень. Ну а що, ти сам винен. Через твій удар я тепер не можу ні на чому зосередитися, тому тепер це будеш робити ти. Робити до тих пір, поки я не почуватимуся краще і не поправлюся.

Ми з хлопцями дивимося на цього вкрай ахуєвшого блондина, а він лише усміхається і нахилившись до мого вуха тихо шепоче.

— Ти сам підписав собі цей смертний вирок. Тепер ти будеш лише приймати правила, які тобі кажу я. А не робити свої, — він ставить руку на стіну біля мене притискаючи мене до стіни. Краєм ока я помітила як напряглися плечі Сема, — Не думай, що якщо один раз зміг показати зубки, то тепер ти тут головний. Я тобі вибю кожен зуб якщо буде потрібно.

— Кріс, не забувай слова директора. В тебе й так вже останнє попередження, — втрутився Нікі, тримаючи на мені напружений погляд. Кріс лише відмахнувся від нього.

— Ну що ж, відпускай своїх цуциків і ходімо зі мною. Ти йдеш на мою пару, а не на свою.

Раптом між мною й Крісом з'являється ще одна висока постать людини. Рікі одягнутий в таку саму форму просто бере руку блондина, яку він тримав біля моєї голови, стискає її залізною хваткою своєю міцною долонею і відштовхує Кріса.

— Кріс, якщо твій мозок такий же травмований, як і підборіддя, я можу тобі лише поспівчувати і позичити свої конспекти, хоть не думаю, що ти своїм курячими мізками скористаєшся і знайдеш хоть щось схоже, — його голос був повністю сповнений отрути.

— О, то в нас тут новий лицар з'явився? Як шляхетно, — з таким самим ядом відповів Кріс і поглянув на Ріка, — Дивно, що після того, що сталося ти ще смієш щось казати до нас. Сидів би далі в своєму палаці і допомагав своєму некчемному татусеві заробляти мільйони і не з'явився б тут.

— Кріс, годі. На нас ітак вже багато уваги і ми стоїмо майже під камерою, — на цей раз втрутився Емре і поклав руку на плече друга.

— Престон, твій люксовий шмот не закриває того факту, що ти все ще дрібний хуліган, який може лише самозатверджуватися за рахунок слабших за тебе. Облиш новенького в спокої, бо на цей раз лікарнею все закінчиться для тебе.

У коридорі на мить стало тихо. Всі хлопці дивилися в наш бік, а два блондини, які стояли біля мене пропралювали один в одному дірку. Через кілька секунд почувся тихий шепіт якогось хлопця.

— Чекай, а це випадково не Ярослав? Хлопець, який жив в шостій кімнаті, а за день до переїзду був жорстоко відправлений до лікарні?

— Так, це він, — тихо відповів чийсь інший голос.

— Хіба після такої зустрічі людина буде розмовляти з тим хто це зробив? — почувся шепіт вже з іншого кутка.

— Та ти глянь як він змінився. Сам тепер кого хочеш вб'є, — відповів ще чийсь хлопець. І так за кілька секунд навколо нас вже була ціла купа розмов.

Нікі поклав руку Крісу на плече і сказав, що їм потрібно йти на лекцію. Вони разом з Емре попрямували в бік сходів, а Рік нахилившись до мене тихо проговорив на вухо.

— Сподіваюсь, ти розумієш, що не можеш ховатися за простим "Добраніч" нічого не пояснивши?

— Рік, я тобі вже все сказав, що було. Мене і цих трьох придурків покарали за бійку. Емре вже в неділю повинен покинути шосту кімнату, ну а про мене, Нікі й Кріса сам знаєш.

— В тому-то й прикол, що ні. Ти ніхєра толкового не сказав. Що відбувалося вчора в бібліотеці? Не віру, що ви троє там були і все минуло добре й мирно. І що за хєрня з твоїм другом?

У цю мить над нашими головами пролунав дзвінок, краєм ока я помітила, що Нікі зупинився і кілька секунд спостерігав за нами з підтиснутими губами. Проте після дзвінка він усе ж рушив верх до своєї авдиторії.

— Чекаю після лекцій на даху гуртожитку. Я буду там чекати на тебе, ти винен мені розмову.