Моє особисте пекло

— Вони мене задовбали! — це були мої перші слова, які я сказала коли зайшла до кабінету.

Мікаель сидів за столом і читав щось у своєму ноутбуці, паралельно попиваючи каву зі своєї чашки. Він підняв на мене погляд і на його обличчі з'явилася ніжна посмішка.

— Вірю, мила, вірю. Сідай, я огляну твої зап'ястя, — спокійно сказав він, і я без зайвих роздумів розвалилася на кушетці паралельно стягуючи з себе перуку. Хлопець хохотнув і взявши стілець присів на нього біля мене, — Розказуй. Якщо я єдиний нормальний, хто знає про тебе, тоді можу вислухати все що накипіло.

— О, повір мені є що розказати! — промовила я, підводячись на ліктях і поглянула в спокійне обличчя Мікаеля, — Кель, для початку, дякую за вчорашнє. Ну що врятував мене від цих придурків.

— Мені за це жодного призу не буде? — з нахабною усмішкою промовив він, і взявши мою долонь в свої руки почав розглядати і обмацувати, — Гаразд, з цим проїхали. Як я вже казав, я готовий допомогти завжди. Лише скажи.

— Дякую тобі. Ти, схоже, дійсно єдиний нормальний хлопець в цій школі. Ти уяви, яка херня сьогодні сталася, — я почала розповідати хлопцеві все, що було за сьогодні. Хлопець уважно оглядав мене і слухав мою історію раз за разом заходячись сміхом, — Короче, я починаю вже ненавидіти блондинів.

— Кхм, білого в твоєму житті дійсно багато. Може, мені перфарбуватися, м? — нахабно усміхнувшись промовив хлопець, дивлячись на мене грайливим поглядом.

— Ні! Не треба тобі цього, Кель! Якщо фарба роз'їсть твій мозок і ти станеш таким як і вони, я цього не переживу!

Хлопець вкотре голосно розсміявся і провів рукою по моєму волоссю, обережно закладаючи пасмо за вухо. Наші обличчя були небезпечно близько один до одного, проте хлопець лише ніжно посміхнувся і відхилився. Я знову лягла на кушетку і потягнулася, краєм ока помітивши як зачаровано дивиться на мене хлопець. Що ж, най дивиться. Його я не боюся, бо знаю — він нічого не зробить і я до чортиків впевнена в цьому.

— Кель, — тихо промовила я, коли хлопець вже сів за свій стіл. Хлопець підняв на мене погляд дивлячись як я ретельно обдумуючи чи варто мені це говорити чи краще все ж змовчати. Важко зітхнувши, я вирішила продовжити, — Мені здається, що у мене починаються проблеми, — і ще тихіше добавила: — З утяжками.

За мить його ангельська посмішка випарувалася і його обличчя стало серйозним. Навіть дивно бачити його таким, без підколок і стьобу. Він обережно поправив свої окуляри і знову підвівся з крісла, підходячи до мене.

— Розкажи детальніше, що відбувається, — його тон став спокійним і ще серйозніший.

— Не знаю. Останнім часом вони дуже почали тиснути і якби я не намагалася їх послабити всеодно не те. А після сьогоднішнього спарингу з Каєм у мене все ниє, а утяжка просто наче голками врізається в ребра.

— Вайс, — тихо і залізним голосом промовив хлопець, зупиняючись навпроти мене, — Якщо ти зараз же не знімеш цю фігню, у тебе через гематоми заблокується нормальне дихання і коли твій брат приїде сюди, він побачить не тебе, а твій труп. Знімай сорочку і пов'язку. Зараз же. Це наказ лікаря.

— Ти смієш мені наказувати? — шоковано запитала я, підтискаючи губи — Мерсер, я ні за що не зніму пов'язку, і ти це знаєш. Навіть не думай знову починати цю розмову!

— Вибач, крихітко, але я медик і багато чого бачив. Твоє здоров'я для мене дорожче за твій сором, — хлопець повертається, дістаючи з шухляди якусь баночку, — Прошу тебе, Ліко, не будь дитиною. Я нічим не відрізняюся від інших медиків, які працюють в лікарнях. Ну хіба що тут в мене зарплата більша.

Ще кілька хвилин я роздумувала чи краще мені дати йому оглянути себе чи краще просто втекти звідси, проте відповідь була очевидною. Хоть і не втішною.

Хлопець увесь цей час стояв спиною до мене і чекав коли я нарешті наважуся, проте я всеодно обережно сіла до нього спиною і стягнула з себе футболку, а згодом і пов'язку. Скинувши їх я відчула, як груди нарешті змогли зробити глибокий вдих, від якого в голові все пішло колом. Міцно притиснувши футболку до грудей, але настільки щоб я могла далі робити ці розкішні вдохи, я сказала хлопцеві, що він може починати і Мікаель недовго думаючи повернувся і присів на кушетку починаючи обережно прохолодними пальцями змащувати спочатку спину, потім обережно переходячи на ребра.

— Що це таке? Тут запах значно відрізняється від минулої мазі, — зморщивши ніс запитала я, коли його руки обережно проходилися по ребрах.

— Протизапальна мазь. Ти тут недовго і дуже добре, що ти перестала гратися і сама прийшла з цією проблемою. Думаю, це допоможе, але тобі всеодно потрібно уважніше дивитися за собою.

Напруга у цю мить у кімнаті висіла просто космічна. І з кожним його рухом уверх до моїх грудей змушувало тіло напружитися. Мікаель робив все м'яко і дуже обережно заставляючи кожну частинку мене розслабитися.

— Твоє тіло надто крихке для цього пекла, сонечко, — раптом промовив він, надто тихо, наче говорив це сам собі.

— Мені тут бути ще не довго.

— І все ж. Будь обережною, такими темпами ти в майбутньому з лікарні навіть вилазити не зможеш. Можеш приходити сюди коли буде дуже часто ставати боляче або я дам тобі мазь, щоб ти не червоніла. Проте, повинен визнати, ти занадто мила коли збентежена, — ніжно усміхнувшись промовив він, але погляду від перетиснутої шкіри так і не прибрав.

— Я буду приходити частіше, — пообіцяла я розуміючи, що мені так буде простіше ніж закриватися у ванній куди постійно може зайти Кріс чи ще гірше Нікі, — У тебе є дівчина?

— Немає.

— У тебе немає своєї дівчини, але ти поводишся нормально мазаючи ребра дівчини, яка, по суті, є однією на всю школу? В чому підвох? — запитала я і раптом задумалася. А якщо ні? Що якщо тут теж є інші дівчата, які так само приховуються? Хоча не думаю, що хтось захотів би бути тут хоча б на день.

— Ох, Ліко, — хлопець вперше за час, коли ми почали процедуру, розсміявся, — Мені це не цікаво, якою прекрасною ти не була б. Ти занадто маленька для мене от і все. Скільки тобі років? 16? — я кивнула і хлопець усміхнувся — А мені скоро 27. Бачиш різницю?

Від здивування я відкрила рота, проте ні слова не могла сказати. Коли все ж дар мови повернувся я з насмішкою промовила.

— А ви молодо виглядаєте, пане. Свіжо збереглися для своїх то років.

— О ні, — хлопець знову розсміявся собі в долоні, — Тільки не починай. Я не настільки старий, щоб чути таке.

— Ну як так можна, чоловіче? Такого і бути не може, що ви ще занадто молоді!

— Ще слово і я подзвоню Ніколасу щоб він завтра тебе звідси, — сказав він, відстороняючись від мене, — Я закінчив. Одягайся, а я поки дам тобі довідку. Сьогодні і завтра ти абсолютно точно відпочиваєш в кімнаті. Закрився на замок і побудь трохи без пов'язок, поки мазь не впитається.

— Не потрібно йти на такі міри і дзвонити Нікі! — одразу запротестувала я — А от за довідку я буду лише за. Немає бажання дивитися на пики цих придурків.

Хлопець пішов до свого столу, а я за той час швидко одягнула утяжку, проте застебнула я її не надто сильно, і поверх футболку. Підійшовши до столу я забрала листочок і, попрощавшись з Келем, відправила Кілу повідомлення з проханням підійти сюди.

Оглянувши себе у дзеркалі, я не помітила нічого дивного, завдяки широкій оверсайз футболці і зустрівши свого друга передала йому листочок, збрехала, що погано себе почуваю і буду весь час в кімнаті спати. Рижий одразу кивнув і сказав, щоб я відпочивала. Ми домовилися, що після пар він притягне Емре за вуха до одинадцятої кімнати і ми нарешті зробимо начерки нашого клубу, кіберзони і зони для покеру.

Я прийшла до шостої кімнати, де дякуючи всім богам, дійсно нікого не було, зачинила двері і одразу зняла з себе пов'язку залізши на ліжко і шукаючи ідеї для покер рум. Через кілька годин Кіліан, Емре і... Сем повинні прийти з лекцій. Не знаю, як я буду працювати якщо Сем теж буде там.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Зайшовши до одинадцятої кімнати, я ледве не завила. Ні діло не в синіх пасмах, яких тут на щастя навіть не було. Тут хаос. Просто тупо хаос. Порозкидувані книги, якісь листки з малюнками, по всій кімнаті валялися різні футболки і майки. Господи, я думала Кріс і Емре тільки можуть робити такий свинарник, але як виявляється Кіл, Сем, Тім і Ендрю теж.

— А де твої сусіди? — запитала я сідаючи на вільний стілець навпроти монітору. Кіл сидів навпроти монітору роблячи якусь 3D модель, Емре ліниво напівлежав на кріслі збоку закинувши ноги на стіл. Дивно, що рижий його не прибив.

— Ендрю на пробіжці і казав, що сьогодні знову залишиться у когось з своїх друзів з ночівлею. У Сема якісь плани, але він казав, що пошукає варіанти на вашу покерну зону і скине тобі. А Тім без поняття. Він дивний останнім часом.

— Тільки останнім? — здивовано запитав Емре, крутячи в руках якусь флешку.

Я присіла на крісло і ми почали розглядати ідеї. Як виявилося, усі ці папірці на підлозі — це малюнки Емре, які він все-таки зробив для цього клубу. Неочікувано, проте ідеї дійсно були прикольними.

— Ну так, йомайо звичайно прикольні, — якось між іншим кинув Емре, проте ми з другом навіть не звернули увагу на ці слова, — Ми з Крісом сиділи дві години вибирали правильний і чоткий варіанти.

Раптом у мене в кишені завібрував телефон, показуючи нове повідомлення. Я хотіла проігнорувати, як і робила до цього у своїй кімнаті, але їх ставало все більше і більше. Вирішивши, що гратися в хованки — занадто дитяча ідея, я все ж відкрила наш чат в почала читати повідомлення, з кожним разом розуміючи, що зробила не правильно, взявши з собою телефон.

Сем: "Я знайшов декілька різних ідей для масок. Переглянь і скажи, що з них тобі подобається найбільше, принцеско"

— Опа, Вайс, а чого це ми так сіпнулися? — прозвучало питання майже біля самого вуха. Брюнет без сорому намагався зазирнути в мій екран, який я поспішила відвернути — Хто там пише — Кріс перевіряє, чи його ручний песик ще не спить? Чи це вже новий старшокурсник, який оцінив твої синці після спарингу з Каєм?

— Ага, старшокурсник, — цокнув Кіл, відкриваючи нову вкладку і роблячи якийсь начерк, — Судячи з того, як у нього зараз сіпнулося око, там повідомлення мінімум від Сема. Цей синьоволосий дизайнер знову вимагає, щоб колір неону в покер-румі пасував до його настрою?

— Сем? Та ні, дивись, як наш кеп замовк. Вайс, ти або зараз розпливешся калюжею по підлозі, або запустиш цим телефоном мені в голову. Якщо хочеш друге то помилуй мене, ітак вже від Кріса вхопив. Ставлю сотку, що там питання з підтекстом.

Ігноріруй їх, просто ігноріруй. Ти нічого не чуєш, нічого не знаєш і нічого не бачиш. Сука, проте повідомлення все ж доводиться бачити і читати.

Сем: "[Файл: VIP_mask_concept_v3.png]

Спеціально обрав матову текстуру, щоб приховувати обличчя... Хоча деякі маски в цій академії мені подобається зривати особисто"

Сем: "[Файл: VIP_mask_concept_v3.png]

Вайс, ну ти тільки поглянь на ці маски!! Думаю, їм теж слід бути, вони з м'якою підкладкою. А то у тебе шкіра така ніжна, ще подряпаєшся на презентації, а мені потім твоє личко фотошопити"

Сем: "[Файл: VIP_mask_concept_v3.png]

Ось ще макети. Поки пам'ятаю, ти після спарингу так швидко втік, що забув у роздягальні свою куртку. Забрав її до себе і ось що можу сказати: наступного разу підберу тобі парфуми з вишнею, тобі пасуватиме. З тебе солодкий чай, а то я задовбався підтирати за тобою косяки. Оціни рендери кріплень».

— Луко, ну реально, — промовив Емре, регочучи просто над моїм вухом, — Сем до тебе клеїться відвертіше, ніж до дівчат. Що він там знову написав? Назвав "сонечком" чи запросив на приватний перегляд текстур? Скажи йому, що якщо він не скине нормальні маски, я сам його віддресирую, за те, як він мене пресував щодо дизайну клубу.

Сем: "В душі не знаю скільки я тобі вже кинув варіантів, але тримай ще один. Знайшов тільки щойно"

Сем: "[Файл: VIP_mask_concept_v3.png]

До речі, ти чого після спарингу так різко звалив із роздягальні? Навіть світло не вимкнув, залишив нас там розгрібати хаос. Поглянь на 3D-моделі й скажи, чи ок кріплення.»

— Там правда Сем? — здивовано запитав Кіл заглядаючи до мого телефону. Сука ще кілька секунд і я запущу ним їм просто в обличчя — Що знову пише тобі свої блакитні натяки? Чувак, ставлю свій ноут, він рано чи пізно затягне тебе у своє лігво, куди він любить зникати. О, Емре, дивися, як кеп почервонів!

Сем: "Ей, ну що за ігнор, Луко? Я хочу з тобою поговорити, а ти як стіна. Сподіваюся, твій шатен-сусід не зачинив тебе в кімнаті? А то Нікі останнім часом так на тебе дивиться, ніби хоче привласнити мого найкращого кепа."

Сем: "Окей, я написав до Кіла. Він сказав, що ти в нього. Не засиджуйся допізна з хлопчиками, принцеско. Тобі шкідливо втомлюватися після спарингу."

Сем: "Як довго я буду все дізнаватися через рижого? Ще він сказав, що ви там штурмуєте покер-рум. Вайс, я скинув кольорову палітру для VIP-зон. Оціни там бордові відтінки. Тільки давай без твого улюбленого вишневого присмаку, робимо суворий преміум-дизайн.

Сем: "Сподіваюся, Нікі не відібрав у тебе телефон? Бо я вже починаю сумувати за твоїм кислим личком, принцеско... Або як мені тепер називати тебе у своїх думках?"

Сем: "Скажи, що він не встиг нічого тобі наплести. Не зраджуй мені з ним, я дійсно вже сумую за твоїм кислим виразом обличчя. Чекаю на правки до ночі. Пізніше скину адресу, підійдеш сюди, я хочу поговорити і все владнати, заодно покерну зону обговоримо."

Мало мені того, що я сиділа і закипала читаючи ці повідомлення від Сема, так щей хлопці під вухом постійно гомоніли і ржали. Емре сидів просто за моєю спиною і раз за разом коментував повідомлення, які надійшли на мій телефон, а Кіл, увімкнувши свою цікавість, ліниво заглядав до мене через плече.

— І взагалі, Вайс, я завжди казав, що від твого оверсайзу тхне якось дивно. Сем правий, зав'язуй з цим, а то Кріс подумає, що ти в нього дівчат зі спальні крадеш.

— Лука, забий на цих придурків. Хоча, думаю, вишня в шоколаді була б цікавим дуетом, — відповів Кіл з ледь помітною усмішкою, крутячи мишку з дизайном барної стійки.

— Та ні, Кіл, ти поглянь на нього. Вайс, ти так задихаєшся від цих повідомлень, ніби Сем тобі щойно скинув свій дикпік на тлі нового логотипу. Розслабся, кеп, ми нікому не скажемо, що ти його муза.

— Ще слово і я вас двох через вікно випущу, — крізь зуби промовила я, закриваючи екран телефону і ховаючи його в кишеню. Сука. І потрібно було мені саме зараз відкривати наш чат?

— Він правий. Годі тобі, Емре. Сем просто біситься, що Вайс працює зі мною, а не сидить у нього на колінках, — промовив рижий з усмішкою дивлячись на те, як я прицінююся наскільки важким буде удар в голову від ноутбуку, — Вайс, заблокуй ти його вже, бо через твої вібросигнали у мене рендеринг гальмує.

— Він якщо його зараз заблокує, Сем тебе потім в ночі придушить за таку ідею. Я йому спеціально скажу, що це все твоя думка, рижик.

Я просиділа з ними ще пів години. Далі нарешті робота пішла спокійно і дуже навіть нормально. Кіл робив 3D ескізи на комп'ютері, а ми з Емре вигадували все більше і більше нових ідей для кіберспортивної зони Кіла. Згодом я вийшла в коридор спуститися вниз за водою і одразу біля кавового автомата зустріла Кайдена. Виглядав він нормально, на ньому не було і сліду від нашої бійки, крім великого синяку на нижній частині пресу.

Помітивши мене Кай диявольськи посміхнувся, схрестивши руки на своїх татуйованих грудях.

— Вайс, — диявольським голосом промовив він, і по спині пробігли мурашки, — Ти круто б'єшся, мене ще живіт болить від удару. Але бізнес — це не мордобій. Я щойно дізнався, що мій батько заблокував ваші права на використання офіційного логотипу Кроуфмана в презентації, — він підійшов ближче і поклавши руку на плече тихо промовив, — Подивимося, як ви викрутитеся з цим у п'ятницю.

— М, і навіщо він це зробив? — серйозним голосом відповіла я, відчуваючи як всередині все холоне.

— Не знаю. Можливо не хоче, щоб підвал його друга опинився в неперевірених руках першачків.

З цими словами він вийшов і піднявся на другий поверх. Там він сховався за дверима, а я залишилася стояти сама біля кавової машинки. Чудово, знову якась хрень.

Повернувшись назад до хлопців, я побачила схвильоване обличчя Кіла і напруженого Емре.

— Кеп, проблеми. Схоже, програма дає збій. Ми не можемо використати логотип, тупо не дозволяє це зробити.

— Та годі тобі панікувати, рижий. Все нормально, можливо, просто збій якийсь. Збережи варіанти на флешку без логотипу, потім щось придумаємо.

— Це не збій, — крижаним тоном відповіла я, підходячи ближче до вікна. Сем скинув адресу і попросив мене прийти туди через годину, проте чи хочу я цього? — Батько Кая заблокував нам його.

— Що?! Гониш?! — одночасно викрикнули хлопці, дивлячись на мене. Я лише похитала головою і переказала їм слова Кайдена. Емре буквально почав закипати.

— Йому це з рук не зійде. Кіліан, закривай нахрен цю програму, завтра доробимо вже все інше, а я поки розберуся з цим конченим мудаком, — крізь зуби промовив Емре, прямуючи на вихід з кімнати. Я теж попрощалася з другом і швидко вийшла з одинадцятої кімнати, залишаючи його самого розгрібати сміття, яке ми залишили після себе.

Спустившись на перший поверх я підійшла до дверей, подумки готуючись побачити знову якусь хрень. Посеред кімнати стояв один хлопець, повернутий до мене спиною. Його білі пасма одразу показувало хто саме стоїть.

Повільно повернувшись до мене обличчям, я замерла. На дворі давно вже було темно і зараз єдине освітлення, яке було у цій кімнаті— місяць. Він падав у кімнату через відчинене вікно і ідеально лягав на серйозне і від чогось напружене обличчя Кріса.

— Як пройшла підготовка? — його чистий голос полонив мій розум. Чистий, спокійний, без жодної нотки злості чи зверхства. Чистий спокій, чистий інтерес.

— Нормально, план на клуб майже готовий, — тут у мене в голові промайнула репліка Емре, яку ми тоді залишили без особливої уваги «... ми з Крісом сиділи дві години вибирали правильний...», — Ти допомагав Емре з варіантами?

— Звідки такі думки? — його голова нахилила трохи на бік і білі пасма, в променях якого здавалися майже як сніг, закрили одну половину його обличчя.

— Він так сказав, — відповіла я роблячи крок до свого ліжка. Блондин раптом витягнув руку вперед, наче механічно, і стис її. Це не був той самий власницький жест, яким він постійно зупиняв мене, це був простий жест людини, яка сама не знає чи правильно все робить, — Що таке? Тільки не кажи, що знову хочеш кави. Я тобі її з смітника дістану.

Хлопець похитав головою роблячи крок до мене. І ще один. І ще. Тепер він стояв переді мною і його руки обережно стиснули мої плечі. Він дивний. Надто дивний. Я спробувала принюхатися чи не пахне від нього алкоголем, проте відчула лише запах кокосу.

— Вайс, — тихо промовив хлопець і підтиснув губи в одну лінію. Не знаю, що він хоче сказати, але слова точно даються йому не просто, — Луко, прошу, побудь зараз серйозним. Мій старий приїде сюди в неділю. Кроуфман вже розтрендів йому, що четверо першокурсників будуть займатися його ділянкою підвалом. Він злий. Дуже злий, — голос Кріса був тихим і ставав все тихішим і тихішим поки зовсім не замовк. Його очі дивилися в мої, і в них не було злості, ненависті чи бажання прибити мене на місці. Там був страх і розпач, який, як я гадала, просто не може бути у такого брутального хлопця, — Він сказав, що якщо щось піде не так, він відкрутить мені голову. Звучить не правдоподібно, знаю, але повір він може. Якщо цей концепт буде хоч на один відсоток лайном — він знищить і вас, і мене, — його руки міцніше схопили мої плечі, а в голосі пролунало так багато благання, якого я ще не чула від нього. Бляха, та мене навіть брат не так вмовляв сюди поїхати, — Не знаю, що ти задумав, але зроби все ідеально. Я прошу тебе, не підведи.

Я хотіла скинути його руки з себе, накричати, що у мене й так все під контролем або навіть послати його, проте його вигляд не дав мені зробити нічого з цього. Блондин з крижаними очима, який постійно зі всіх знущався, декілька разів погрожував мені і взагалі був весь час занадто грізним, зараз просто руйнувався. Зламаний погляд, голос в якому було більше благання ніж взагалі коли я тільки могла від когось чути.

Я взяла його за руки і стиснула їх. Його тіло пробивало маленьке, ледь помітне тремтіння. Обережно пройшовшись долонею вгору-вниз по його руці, намагаючись хоч на мить заспокоїти його я відчула, що не можу сказати "Відстань, сам все знаю" чи ще щось. Сука, я його зараз навіть послати не можу.

— Все буде ахєрено. Просто повір мені, все під контролем, — в цей момент я побачила в очах маленьке розуміння і надію. Кріс повільно прибрав руки від мене і відійшов на крок.

— З Хілсом я розберуся. Завтра права на логотип знову будуть у вас і ви продовжите роботу. Якщо щось, кажи одразу мені і будь обережний. Не довіряй іншим демонам, — з цими словами Кріс вийшов з кімнати залишаючи мене одну. Голова йшла обертом від всіх думок, проте я змусила себе прийняти душ і залізти до свого ліжка.

Сьогодні максимально дивний день.