Золотий горизонт

Ніанара насилу розплющила очі. Густий туман почав трохи розсіюватися, і її погляду постав відчайдушно обертовий стеля. Нудота підкотила до горла, і дівчина мимоволі застогнала.

— Ой-ой, спокійніше, заплющте очі швидше, — почувся трохи знайомий голос. — От добре, тепер вдих, тільки обережно, і не рухайтеся.

Ніанара слухняно вдихнула. У лівому боці оселився відчайдушно пульсуючий біль.

— Зробіть один ковточок, — її губ торкнулася тонка трубочка.

Дівчина, доклавши зусиль, зробила ковток рідини, що густо пахла травами.

— Ще один ковточок, — примовляв голос, — от, зараз стане легше.

І справді, нудота почала відступати, і навіть захотілося їсти. Ніанара знову розплющила очі: стеля завмерла, переставши крутитися, а над нею схилилася усміхнена дівчина зі смішними китичками на вухах.

— Я Тіая, — сказала вона.

«Дружина Квінта», — промайнуло в голові герцогині.

— Я...

— Не говоріть поки що, — Тіая приклала палець до її сухих губ. — Просто пийте.

Ніанара зробила ще кілька ковтків запашної рідини.

— Смачно, правда? Я трохи додала такого білого порошку... цукор, здається, називається, — Тіая ніби зніяковіла. — Стільки нових слів, я ще не все запам'ятала.

Ніанара відчувала, що думки приходять до ладу, але біль у боці залишався страшним.

— От, я бачу, що ви мене вже розумієте, — Тіая смішно помахала долонею перед обличчям Ніанари. — Я зараз дам іншу настоянку, вона притупить біль. Доктор Синтакс сказав, що знеболити вашими ліками не можна, бо у вас буде... таке просте слово... шок, от, згадала. Тому тільки мої трави.

Гіркий пекучий напій, буквально дряпаючи кігтями, опустився горлом, і — о диво! — за кілька митей біль притупився. Ніанара кивнула.

— Чудово, значить, діє навіть швидше, ніж я думала, — зраділа Тіая. — Це отрута караха так отруїла ваше тіло, але якби малеча вас не вкусила, то...

Ніанара скосила очі вниз. У її боці зяяла величезна діра, оголюючи нутрощі; судячи з усього, ушкодження були ще більшими, бо частина м'язів і шкіри навколо були чорними, мов груба латка. А по самій рані повільно пересувалися металеві пристрої, схожі на жуків. Вони працювали зосереджено, сплітаючи нові тканини, які чомусь мали вугільно-чорний колір.

Її погляд упав на залізний стіл, що стояв поруч: там сидів маленький карах і дивився на неї своїми чорними, глибокими очима.

— Ви пам'ятаєте, хто ви? — запитала Тіая.

— Так, — пошепки відповіла дівчина, — Ніанара Сет.

— Чудово, значить, отрута не зачепила ваш розум, і тепер точно все буде добре.

Карах заклично загарчав. Тіая підійшла й обережно взяла звіра на руки, намагаючись не зачепити перев'язану лапу. Піднісши його ближче до Ніанари, вона сказала:

— Знайомтеся, цей маленький хижак урятував вам життя, так само як його батько врятував життя Квінту.

Ніанара нерозуміюче подивилася на Тіаю.

— Ви були отруєні невідомою отрутою і фактично помирали, а вона... — дівчина погладила караха по світлій шерсті, — вона відчула отруту і вкусила вас. Отрута карахів нейтралізує будь-яку іншу отруту. Але тепер потрібно прибрати отруєння від неї самої. Але це вам доктор Синтакс розповість, я не до кінця розумію, — трохи ніяковіючи, додала Тіая.

— Так, що тут у нас? — почувся чоловічий голос, і в полі зору з'явився доктор Синтакс.

— Прийшла до тями, чудово!

— Я дала свої настоянки, — сказала Тіая, — їй стало легше.

— Удвічі чудово, — задоволеним голосом сказав доктор.

Він схилився над раною, провівши новими тканинами своїми моторошнуватими механічними пальцями.

— Дуже добре, моя люба, просто ви народилися вдруге. І ти молодець, — доктор погладив караха по голові.

Ніанара насилу простягнула руку до звіра. Карах ткнувся холодним носом у долоню дівчини й легенько схопив її за палець зубами, одразу ж відпустивши.

— Асет... — прошепотіла Ніанара.

— Асет? Я не знаю такого слова, — сказала Тіая.

— Асет — це означає «рятівник» у перекладі з релігійної мови Касти Сет, — сказав Синтакс. — Гарне ім'я.

— Так, на перший раз досить, усім відпочивати! Тіає, дай герцогині сонної трави, їй треба спати.

Кілька ковтків запашної настоянки, яку Тіая піднесла до її губ, — і Ніанара поринула у спокійний сон.

Наступне пробудження було значно легшим. Ніанара розплющила очі в напівтемряві. Неголосне дзижчання апаратури й відблиски від панелей керування трохи розганяли темряву. Бік болів, але вже не так сильно, і за відчуттями дивні «жучки» продовжували свою копітку роботу. Дівчина озирнулася: неподалік від неї лежав кремезний воїн Атум, і, судячи зі звуків, над його тілом теж працювали дивні технологічні створіння.

— Як ви, пані? — воїн дивився на неї крізь напівтемряву.

— Схоже, житиму, — слабко усміхнулася Ніанара. — А тебе сильно зачепило?

— Вас, схоже, сильніше. Мене док раніше прооперував, але приємного мало, пані, — відповів воїн. — А цей... карах, маленький такий звір?

— Тіая його забрала ввечері, але вона прибігла через якийсь час, і зараз спить під вашим ліжком, — усміхнувся воїн. — Дивне створіння, ніколи не зустрічав нічого подібного. Я бачив, як Рах, звір капітана Квінта, врятував життя Кіру: просто розрубав нападника хвостом у повітрі! Це щось неймовірне!

Ніанара усміхнулася, згадавши обличчя герцога Гардіана й задоволений вигляд Імператора.

— Узагалі, пані, це дуже дивні люди, — сказав воїн. — Вони використовують речі й технології, настільки відмінні від звичних нам. Не розумію, чому ніхто раніше не знав про ці застави.

— У тебе є ім'я? — запитала дівчина.

— Вунг, — сказав воїн. — Я ще не маю права носити ім'я Атум, не довів свою доблесть.

— Вважай, уже довів, Вунгу. Таку м'ясорубку пережити — це дорогого варте.

— Пробачте, пані Ніанаро, нам завжди казали з дитинства, що Атум — єдина праведна Каста в Галактиці, а виявляється, решта теж нічого хлопці, — усміхнувся Вунг. — От і вір тепер жерцям.

— Ти ж знаєш, хто я? — запитала Ніанара.

— Так, нам сказали, що ви командуєте корпусом «Схід Сет», а більше нічого.

— Значить, ти не знаєш, що моя мати — герцогиня Сет, і ти зараз розмовляєш із майбутньою герцогинею Сет.

— Ой... — якось по-дитячому вирвалося у Вунга. — Я... навіть не знаю, що сказати, пані.

— А ти нічого не кажи, воїне. Просто подумай: чи варто ворогувати й убивати одне одного?

— Ні, не варто, — сказав Вунг. — Це я вже зрозумів. Усі роблять свою справу й не стріляють у спину.

— Саме так, мій темний друже. Може, ти й твої друзі станете першими Атум, хто спробує припинити війни між нами.

— Я б із радістю, — усміхаючись, сказав Вунг. — Тим більше такі красиві дівчата... просто очей не відірвати.

— Ну тут ти, приятелю, запізнився — вони всі заміжні.

— Ні, не всі, наскільки я зрозумів, — сказав Вунг, уважно дивлячись на неї. — Відпочивайте, пані Ніанаро.

Воїн замовк, і тільки тоді до дівчини дійшов зміст його фрази. Вона здивовано подивилася на Вунга, але той уже заплющив очі. Ніанара мимоволі усміхнулася; легке тепло розлилося в грудях, а рука мимоволі поправила пасмо волосся. «Ти диви, який сміливий», — здивовано подумала дівчина. — «І не злякався». Вона не помітила, як знову поринула в сон з усмішкою на губах.

Квінт щойно розплющив очі, а Тіаї вже не було поруч. Він для певності пошарив рукою по ліжку.

«Пішла вже, от невгамовна», — подумав він, кинувши погляд на Раха, що сопів на своєму матраці.

Квінт сів, насолоджуючись хвилиною спокою. Комунікатор задзвонив так раптово, що капітан підскочив на місці.

«Та щоб тебе! Кого це несе в таку рань?»

Він простягнув руку й натиснув кнопку. У повітрі з'явилася голограма... Сунтаї Сет власною персоною.

— Молодий чоловіче, як вам не соромно! — її владний голос пробирав до глибини душі.

Квінт сидів на ліжку, безглуздо кліпаючи очима.

— Ваша світлосте?

— Моя світлосте! — кинула герцогиня, голограма відвернула голову. — Приведіть себе до ладу, капітане.

— А як ви, власне... — почав Квінт.

— Менше слів, капітане, мій час цінніший за платину.

Квінт неквапливо встав, одягаючи мундир.

— Покваптеся! — нетерпляче промовила герцогиня.

— Та я ніби нікуди не поспішаю, ваша світлосте.

Герцогиня, повернувши голову, зміряла Квінта зневажливим поглядом.

— Не треба так спопеляюче на мене дивитися, пані, я термостійкий.

— А ви сміливий молодий чоловік, — примружившись, сказала герцогиня.

— Пані, я не ваш підданий, і хочу зауважити: це вам щось потрібно від мене, а не навпаки.

Герцогиня стиснула губи в тонку нитку і, здається, навіть зблідла.

— Так, капітане, це я прийшла до вас, — видавила із себе Сунтая. — Прийшла як мати, у якої більше немає доньки.

Квінт завмер із безглуздим виразом обличчя.

— А куди вона поділася? — запитав він. — Начебто вчора була тут.

— Герцог Гардіан повідомив мені, що моя донька отримала тяжке поранення і померла.

Квінт запитально подивився на герцогиню.

— Пані, ваша донька отримала тяжке поранення, була прооперована і зараз набирається сил, — карбуючи кожне слово, сказав Квінт.

Герцогиня похитнулася, схопившись за серце.

— Ви брешете, капітане! Навіщо ви такі жорстокі?

— Ваша світлосте, клянуся честю: Ніанара в порядку, до неї застосували експериментальну терапію, і вона в нашому медичному відсіку.

Герцогиня опустилася на стілець.

— Я... можу її побачити? — тремтячим голосом запитала вона.

— Ну звісно. Я зараз спущуся до медичного відсіку і...

— Не відключайтеся, капітане, будьте на зв'язку, я зачекаю, — герцогиня явно була не в собі.

Квінт ішов коридорами застави, а поруч пливла голограма герцогині.

— Не хвилюйтеся, пані, цю терапію вже випробували на мені, коли я отримав поранення.

— Виглядаєте ви бадьоро, капітане, тут не посперечаєшся, — спробувала пожартувати герцогиня. — Якщо моя донька жива, то герцог Гардіан... хай буде він проклятий!

— Не уподібнюйтеся слабкодухим, ваша світлосте. Грати на почуттях можуть лише дуже слабкі люди, отже, інших козирів у нього не залишилося.

Герцогиня поглянула на Квінта.

— А ви не за роками ерудовані, капітане. Рідкість у наш час.

Зайшовши до медичного відсіку, Квінт знизав плечима, мовчки вказавши на голограму.

— Мамо, ти як дізналася? — запитала вже зміцнілим голосом Ніанара.

— Неважливо, доню, — голос герцогині був холодним. — Ти жива, і цього мені достатньо.

Ніанара похмуро подивилася на матір.

— Пробачте, пані, — пошепки сказав Квінт, — це, звісно, не моя справа, але ж я бачив, як ви страждали... ну не робіть їй боляче.

Сунтая зітхнула і підійшла до доньки.

— Як ти, донечко? — вже не звертаючи уваги на Квінта і Вунга, що прокинувся, запитала герцогиня.

— Уже краще, мамо, — теплішим голосом відповіла Ніанара. — Усе буде добре.

Квінт відійшов подалі, щоб не заважати розмові, залишивши комунікатор біля Ніанари. Через деякий час герцогиня обернулася і жестом покликала Квінта.

— Капітане, я приношу вам свої вибачення, — герцогиня говорила легко й невимушено, — вам і всім, хто допомагав моїй дівчинці. І навіть ось цій незрозумілій істоті, — вона вказала на Асет, що сиділа на підлозі. — Тепер прошу вислухати мене уважно, пане капітане.

Ніанара за спиною матері заплющила очі й багатозначно кивнула.

— Отже, Квінте — можна я буду вас так називати?

— Я від імені моєї доньки і за власним бажанням прошу вас прийняти командування над корпусом «Схід Сет», поки моя донька не повернеться до строю.

Квінт завмер від такої несподіваної пропозиції, не маючи сили щось сказати.

— Не поспішайте відмовлятися, Квінте. Я бачила вас у дуже непростій обстановці, мені доповіли про вашу поведінку під час бою... Так, уже доповіли, капітане. Я поговорю з Юстиніаном саме про вас.

— Це, звісно, дуже... несподіване прохання, — ковтнувши, видавив із себе Квінт.

— Я розумію ваші сумніви, юначе, але, зважаючи на обставини, кращої кандидатури ні я, ні моя донька не бачимо, хоч як дивно це звучить.

— Погоджуйся, — самими губами промовила Ніанара.

— Я можу подумати? — спокійно запитав Квінт.

— Ні, не можете.

— Гаразд, я згоден.

— Опустіться на одне коліно, молодий чоловіче, — владно сказала герцогиня.

Квінт мовчки підкорився.

— У присутності свідків жалую вам чин полемарха. Присягати мені не прошу — у вас присяга Імперії. Лише прошу від вас слово, що ви будете чесні у своїх намірах, не більше.

— Так, ваша світлосте, даю слово.

— Полемарху Квінте, приймайте командування над корпусом «Схід Сет».

Герцогиня нахилилася до Ніанари й неголосно сказала:

— Я ж казала, що вийде, а ти не вірила. Слухай матір частіше.

— Це що, змова? — вигукнув Квінт.

— Так, молодий чоловіче, можна й так сказати, але вона піде на користь усім. Я залишу вас, — сказала герцогиня. — Донечко, одужуй.

Голограма розчинилася.

— Вітаю, Квінте, з підвищенням! — засміялася Ніанара. — Думаю, мама легко вирішить питання з Юстиніаном.

— Навіть не сумніваюся, — розвівши руками, сказав Квінт.

— Гарно ж вони тебе зробили, — долинув голос Вунга.

— Як хлопчиська... — сокрушено кивнув Квінт.