Золотий горизонт

— Усе, не можу більше, Квінте, давай мінятися! — Маркай, обливаючись потом, відчайдушно маневруючи, вів корабель крізь безкрає поле астероїдів.

— Навіщо встановлювати міни, якщо тут сам Всесвіт усе замінував? — обурювався Квінт, стріляючи з гармат по черговому астероїду.

— Треба відпочити, інакше ми навіть усередину системи не проберемося, — сказала Зигма. — Он той здоровенний уламок, сідаємо на нього.

«Людожер» обережно опустився на поверхню гігантського астероїда, більше схожого на невеликий супутник.

— Усе, хлопці, йдіть спати, я постою на варті.

— Ти теж, мабуть, втомилася? — сказав Маркай. — Без кінця скануєш систему, хоч якась користь є?

— Є, любий, — Зигма вказала на екран, де світилася червона цятка. — Ключ і частина генераторів знаходяться на корветі, який ми залишили на поверхні планети. Сигнал маяка працює, отже, корабель у порядку.

— Узагалі не уявляю, як можна було кинути таку цінну штуку на віддаленій планеті на тисячі років?

— Ех, капітане! — Зигма відкинулася в кріслі. — Ми були молоді й сповнені надій. Ми будували державу з нуля, об'єднуючи напівпіратські фронтири й удільні князівства.

— Ідеалісти, — кинув Маркай, позіхаючи.

— Так, певною мірою.

— А де ви знайшли цей корабель К'ітан? — запитав Квінт.

— Та тут і знайшли, — сказала дівчина. — Він дрейфував у цій системі, абсолютно цілий.

— Дивно все це, — задумливо сказав Квінт.

— Та нічого дивного, капітане, — сказала Зигма. — Ми шукали віддалене місце, а корабель помітили випадково. Тит зміг розібратися, як працюють міни, от і замінували орбіту. Ми діяли інтуїтивно, і часу було мало. Треба було весь час бути на місці, інакше вільні барони так і норовили підняти заколот. Гаразд, хай їм грець, тим К'ітан, немає їх і слава Богу, а от як пройти мінне поле — це проблема.

— Може, просто розстріляти ці міни? — запитав Маркай.

— Не вийде, любий, — усміхнулася Зигма, — їх багато.

— Багато — це скільки? — запитав Квінт.

— Ну... загалом сто дванадцять тисяч, — Зигма розвела руками. — Забагато.

— Це ж який тоді був корабель, у якому вони вмістилися? — запитав Маркай.

— Корабель був великий, — кивнула Зигма. — Ми хотіли посадити його на планету, але Скард щось не розібрався з керуванням, і він, загалом, розвалився в атмосфері. Скард ледве встиг урятуватися.

— Нам би хоча б одну міну захопити із собою, — задумливо сказав Квінт. — Може, знадобиться.

— Міну можна впіймати й затягнути в трюм, вимкнути її я зможу, а от пройти все поле — це проблема.

— Гаразд, ми спати, а ти повспоминай, може, щось спливе в пам'яті про ці міни, — сказав Маркай.

Через кілька годин сну Квінт і Маркай продовжили вести корабель крізь поле астероїдів. Коли пілоти вже були готові знову зупинитися, їхньому погляду відкрилося чисте простір. Усередині поля астероїдів знаходилася невелика безжиттєва планета, оточена розсипами синіх вогників.

— Ну от, панове, ми й дісталися, — сказала Зигма. — Наланаг до наших послуг.

На екрані чітко блимала позначка корвета, що знаходився на поверхні.

— А вогники навколо планети...

— Так, Квінте, це міни, — сказала Зигма. — Вони всі з'єднані в мережу й пов'язані одна з одною. Якщо одна міна вибухає, то решта рівномірно розтягують мережу над планетою.

— Хитро придумано, — сказав Маркай. — Тобто знищити частину не вийде?

— Ні, не вийде, а от упіймати одну я зможу за допомогою захоплювального променя, — відповіла дівчина.

— Ага, щоб вона рвонула всередині корабля? — із сумнівом сказав Квінт.

— Не рвоне, я укладу її в поле, схоже на наші щити. Якщо вибухне, поле поглине енергію вибуху.

— Ну, давайте спробуємо, — Маркай обережно вів корабель до мінного поля.

— Он дивись, — Квінт указав на невелику піраміду, що блимала синім світлом і пливла в просторі.

— Так, ближче, ближче, наводжу, — Зигма обережно навела промінь на небезпечний пристрій. Невеликий зеленуватий спалах — і міна опинилася в кулі захисного поля, яке тягнуло її всередину корабля.

— Маркаю, відлітаємо подалі! — сказала Зигма, вказуючи на кілька мін, що повільно пливли в їхньому напрямку.

Відлетівши до поля астероїдів, вони спустилися в трюм. Там, у зеленуватому світлі поля, над палубою висіла невелика піраміда з гранями близько пів метра. Зигма обережно підійшла й провела сканером по полю.

— Усе нормально, — сказала вона. — Зараз послаблю поле й вимкну її.

— А ти хоч пам'ятаєш, як це зробити? — із сумнівом запитав Маркай.

— Пам'ятаю, механізм тут доволі примітивний, як не дивно.

Зигма просунула руку всередину щита і, намацавши одну з граней піраміди, натиснула на невеликий виступ. Одна зі сторін піраміди склалася, мов луска, відкриваючи внутрішній екран лише з чотирма ромбоподібними кнопками. Зигма завмерла — тепер треба було правильно натиснути кольорову комбінацію. Її рука завмерла над панеллю.

— Так, спочатку синя кнопка, потім блакитна, потім темно-синя, — говорила вона, натискаючи на панель керування.

Четверта кнопка раптом засвітилася помаранчевим кольором, стаючи дедалі яскравішою.

— Це ж добре? — запитав Маркай, відступаючи назад.

— Ні, так не повинно бути, — спантеличено сказала Зигма. — Здається, зараз рвоне!

Вона швидко прибрала руку від щита й одразу збільшила його потужність до максимуму. У трюмі з'явилося маленьке помаранчеве сонце. Щит почав розширюватися, виблискуючи помаранчевим і зеленим світлом. Усередині щита народилася, здавалося, наднова у шаленому полум'ї. За кілька секунд вогонь зблід і зник.

— Ти нас ледь не спалила! — вигукнув Маркай. — Совість у тебе є?

— Совість, любий, — це неприпустима розкіш у моєму віці, — з'їдливо відповіла Зигма.

— То що не так? — запитав Квінт.

— Я, мабуть, переплутала послідовність, блакитну треба натиснути першою, — винувато усміхаючись, сказала дівчина.

— А в тих К'ітан, мабуть, із фантазією зовсім кепсько було: три відтінки одного кольору, не могли різні зробити! — обурено кинув Квінт.

— Найімовірніше, особливості зору, — сказала Зигма.

— Ну давайте ще одну впіймаємо!

— Маркай схопився за серце. — Може, ну її?

— Ні, треба впіймати, — підтримав Квінт. — Летімо назад.

За годину нова піраміда висіла всередині щита в трюмі «Людожера». Зигма обережно відкрила панель міни.

— Тільки не помились знову, а то інфаркт буде, — сказав Маркай.

— Не говори під руку, майстер теж хвилюється, — сказала Зигма, натискаючи комбінацію, починаючи з блакитного кольору.

Помаранчева кнопка яскраво спалахнула й засвітилася синім кольором, як і всі інші.

— Ну от, любий, а ти боявся! Готово, приймайте зразок, — урочисто сказала Зигма.

Міну обережно помістили в контейнер, про всяк випадок запечатавши його в щит.

— Так, хлопці, тепер питання: як пройти мінне поле?

— Щит же витримав, значить, можна при піднятих щитах прорватися? — запропонував Квінт.

— Не вийде, одну витримає, може дві, а потім — «бабах», — сказала дівчина.

— От задача... — Маркай сів у крісло пілота й прилип до сканерів.

Через кілька годин спостереження став зрозумілим алгоритм руху мін. Усе поле, з'єднане в одну безперервну мережу, повільно рухалося навколо планети.

— Синхронна орбіта, яка складна система, — задумливо сказав Квінт, — ще й у кілька рівнів.

— І до того ж — у шаховому порядку, усі сектори перекриті: не обійти, не пробити, — похмуро додав Маркай. — Що робитимемо, світлі голови?

— Поки що спостерігати, — сказала Зигма. — Тит точно знав, що пройти поле можна, і я відчуваю, що рішення лежить на поверхні.

Після нескінченних годин спостереження Квінт сів на місце стрільця:

— Зараз пошумимо, є ідея.

«Людожер» випустив ракету, яка понеслася до мінного поля. Впіймавши ракету на підльоті своєю мережею сканерів, міни кинулися до снаряда, що летів. Космос спалахнув вогнем кількох сонць, на кілька хвилин повністю вимкнувши всі сканери корабля.

— Феєричний «бум», — сказав Маркай. — І що нам це дало?

— А ось яка ідея! — Квінт розгорнув об'ємну карту. — Ми візьмемо й відправимо на поле великий астероїд із пояса, а на підльоті розстріляємо його.

— Ти геній, капітане, це найпростіше рішення! — вигукнула Зигма.

— Уламки приймуть на себе удар, а поки діра в полі затягуватиметься, ми проскочимо.

— О боги! — Маркай схопився за голову. — Знову божевільні ідеї з імовірністю загинути у 99 відсотків!

— За таких умов 1 відсоток — це вже непогано, — засміявся Квінт. — Полетіли шукати відповідну брилу.

Підхожий уламок знайшовся досить швидко. Здоровенний шматок каменю мирно обертався навколо своєї осі. Приземлившись на нього, Квінт увімкнув на повну потужність маневрові двигуни. Камінь повільно, але набираючи швидкість, рушив у бік планети.

— Коли розженемо, Зигма займає місце стрільця, Маркаю — ти пілотуєш.

— Це, мабуть, передсмертне визнання мого таланту, ну хоч щось, — похмуро сказав лейтенант.

Брила розганялася дедалі сильніше, припинивши обертання. Коли до орбіти залишалося зовсім трохи, «Людожер» злетів із каменя й пристроївся позаду нього на безпечній відстані. Астероїд був уже зовсім поруч, коли Квінт запустив ракету, одночасно наводячи автоматичні гармати.

— Зигмо, пробиваємо нам фарватер після вибуху! Стріляємо по колу! — скомандував Квінт. — Маркаю, повний хід!

Спалах вибуху розколов астероїд на безліч уламків, хмара яких врізалася в мінне поле. Яскраві спалахи вибухів вимкнули сенсори корабля, імпульс ударив у «Людожера», що мчав уперед. Із приладових панелей посипалися іскри, частина приладів згасла. Квінт і Зигма, орієнтуючись лише на візуальну видимість із містка штурмовика, вели безладний вогонь по мінах, що наближалися, і великих уламках, пробиваючи шлях до планети. Щит спалахував зеленуватим сяйвом, коли в нього влучало каміння; корабель стрімко нісся вниз. Яскравий спалах майже осліпив усіх на містку.

— Міна все ж таки влучила! — затуляючи рукою очі, крикнула Зигма. — Ще одного влучання щит не витримає!

Ревіння двигунів майже заглушило її слова, і в цей момент «Людожер» прорвався крізь суцільну стіну вогню й почав стрімко наближатися до поверхні планети. Маркай, вчепившись у штурвал, із криком вирівнював корабель, що майже падав. Попереду з'явилася скеляста поверхня.

— Ну давай же, давай! — відчайдушно вирівнюючи корабель, кричав Маркай.

Увімкнулися маневрові двигуни, і «Людожер» зміг перервати падіння, тепер він нісся над скелястою поверхнею планети. На ще живих екранах миготіли звіти про численні пошкодження.

— Як ми ще летимо — для мене загадка, — сказав Маркай, скидаючи швидкість. Ревіння двигунів припинилося, ремонтні дрони взялися за діагностику пошкоджень.

— До корвета недалеко, — сказала Зигма. — Он за тим гірським хребтом має бути плато, там і стоїть корабель. Весело було! Правда, хлопці?

«Людожер», максимально зменшивши швидкість, насилу летів до гір. За годину штурмовик таки подолав гірський хребет і з гуркотом приземлився на гладку поверхню плато. Старий корвет доімперських часів височів на тлі сонця, що заходило за обрій.

— Атмосфери немає, температура швидко падає, сила тяжіння майже вдвічі більша за звичну — усе як ми любимо, — сказав Квінт, дивлячись на звіт.

— Ну тоді нехай дрони займаються ремонтом, а ми підемо в гості, — підводячись, сказала Зигма.

— О, вечірка у скафандрах! Обожнюю, — Маркай втомлено виліз із місця пілота. — Розімнемося трохи.

Коли вони вийшли зі шлюзу, сонце вже сховалося, непроглядна темрява огорнула планету.

— Так, край Галактики — не дуже красиве місце, — сказав Квінт, дивлячись на небо, — зовсім зірок немає, моторошно.

При світлі ліхтарів громада корвета височіла над гладкою скельною поверхнею. Біля шлюзу Зигма відкрила панель доступу.

— Так, тепер би код згадати, — задумливо сказала вона.

— Ти ніби на пам'ять не скаржилася, — сказав Маркай, — а то різати чи підривати не хотілося б.

— Та зараз згадаю, — Зигма напружено заплющила очі. — А, точно!

Швидко провівши рукавицею скафандра по панелі, вона зробила крок назад. Шлюз із тихим шипінням відкрився, впускаючи їх усередину старого корабля. Засвітилося аварійне освітлення, двері шлюзу зачинилися за їхніми спинами.

— Так, атмосфера є, життєзабезпечення працює, — сказав Квінт, — ти тільки подивися, скільки часу минуло, а все гаразд.

Вони йшли коридорами древнього корабля, із цікавістю розглядаючи обстановку.

— Може, ще й харчоблок працює? — запитав Маркай. — Я щось зголоднів.

— Це навряд, — із сумнівом сказала Зигма. — Тоді ще не було харчових синтезаторів і принтерів, а пайки вже давно зіпсувалися.

Зайшовши на місток, Зигма швидко сіла в крісло капітана й увімкнула системи корабля. Старий велетень повільно оживав.

— Енергії замало, але, в принципі, він навіть злетіти зможе, — сказала Зигма. — Ну і повітряні фільтри, звісно, вже не ті, а так усе нормально. Ходімо в трюм.

Спустившись до трюму корвета, Квінт і Маркай побачили велике приміщення, ущент заповнене генераторами полів та іншим обладнанням.

— Ми тут уперше застосували реактор Адохай на мінеральному паливі: простіше кажучи, він переробляє каміння та інше сміття на енергію, як у Вежі, — сказала Зигма.

— Усе одно стільки часу минуло, не напасешся каміння, — сказав Маркай.

— Десь раз на тисячу років команда дронів за програмою виходила назовні й поповнювала ресурс, благо тут цього добра повно, — сказала дівчина. — А ось і те, заради чого ми прибули, — сказала вона, вказуючи на невелику скриньку.

— Оце так просто: ключ від майбутнього стоїть у скриньці посеред трюму викопного корабля? — засміявся Маркай.

— Так, ось так просто, — Зигма відкрила скриньку. Усередині лежав предмет, схожий на жезл, навершя якого являло собою великий кристал, що світився зеленим світлом.

— Ось він, красень, — обережно дістаючи жезл, сказала Зигма, — ніби вчора залишила.

— Який пафос, — усміхаючись, похитав головою Квінт, — жезл влади.

— Ой, та ну тебе, капітане, який ще пафос! — скривилася Зигма. — Кристалу потрібна енергія, а руків'я — це блок живлення. Ну, не придумала я тоді нічого кращого, вибачайте.

Зигма картинно вклонилася. Обережно сховавши жезл у скриньку, вона передала її Маркаю.

— Ну що, хлопці, тепер залишилося тільки вилетіти звідси крізь мінне поле.

— А й справді, — спантеличено сказав Маркай. — Прилетіти ми прилетіли, а вибратися як?

— Можна міни звідси вимкнути? — запитав Квінт.

— У тому й річ, що ні, це поле не можна розмінувати, — відповіла дівчина, — доведеться знову щось вигадувати.

Квінт обвів поглядом давню обстановку:

— А цей динозавр злетить?

Зигма кинула на нього розуміючий погляд:

— Хочеш корветом пробити фарватер, як і астероїдом?

— Ну так, було б непогано, — сказав Квінт. — Шкода, звісно, втрачати такий артефакт, але шматок скелі з поверхні ми не запустимо.

— Давайте вже або тут відпочинемо, або на наш корабель, — благально сказав Маркай. — Гравітація зводить із розуму.

— Можемо поки що тут, — кивнула Зигма, — поки дрони «Людожера» відновлюють його.

Переглянувши звіт про роботи, Квінт присвиснув:

— Мінімум добу колупатимуться, тож можемо тут залишитися. Дрони доставлять пайки, перекусимо.

— Гаразд, ходімо в житловий модуль, там просторіше буде.

Запустивши повну діагностику старого корабля, нарешті можна було трохи розслабитися, хоч і під дією подвійної гравітації.

— Цікавий був час, — сказала Зигма, безтурботно жуючи галету. — Усе нове, цікаве, знову ж таки — попереду нескінченне життя, стільки надій!

— Ага, а потім Юстиніан придумав сховатися на заставі, і надії зруйнувалися, — сказав Маркай.

— Ну не зовсім зруйнувалися, ми ж ще якийсь час служили при дворі його сина, Касти знову ж таки створювали.

— А син Юстиніана — яким він був? — запитав Квінт.

Зигма похмурніла:

— Нещасний він був, особливо коли прийняв у себе Сутність Адохай. Він був добрий, уважний, хороший учений, а тут довелося так страждати... Ледь не збожеволів. Та й цей постановочний заколот йому тяжко дався. Не хочу цього згадувати, — Зигма заплющила очі, — соромно перед ним.

— Гаразд, не будемо про сумне, пропоную трохи поспати, — сказав Маркай, влаштовуючись зручніше.

Коли вони прокинулися, потік даних про стан кораблів ішов суцільним потоком на комунікаторах.

— Чорт, я ж Раха не нагодував! — схопився за голову Квінт.

— Я нагодувала твого улюбленця, — сказала Зигма, — точніше, дрони, він дрихне у твоїй каюті.

— Фух, дякую, полегшало, — Квінт подивився на екрани. — «Людожер» майже готовий, увесь ремонтний комплект пішов на відновлення.

— А тут усе не так райдужно, — сказала Зигма. — Корвет, звісно, злетить, але енергії на зброю майже не залишилося, тож буде просто таран крізь поле. Гей, Маркаю, прокидайся, тобі скоро за штурвал.

— Як же ви мені дорогі, любі мої, — сонно сказав лейтенант, — знову мені найважче.

— Зате, хлопці, я згадала, як вимкнути генератори перешкод, і тепер не треба буде пробиратися крізь поле астероїдів, — сказала Зигма, — можна зробити стрибок у гіперпростір просто з орбіти.

— Ну от, це чудова новина, — позіхаючи, сказав Маркай, — значить, залишилося пройти мінне поле, всього лише.

— Ну що, всі готові? — Квінт уже вдесяте калібрував приціл гармати. — Зараз стартуємо.

— Готовий, — напружено сказав Маркай, вчепившись у штурвал.

— Піднімаю корвет, — сказала Зигма, дистанційно вмикаючи двигуни древнього корабля.

Старий корвет здригнувся, його дюзи виплюнули потік вогню, корабель повільно, ніби неохоче, відірвався від поверхні планети.

— Енергія швидко закінчується, треба поспішати, — сказала Зигма.

Набираючи швидкість, два кораблі піднімалися в космос.

— Так, контакт за пів хвилини, — сказав Маркай.

— Корвет — на максимальній швидкості, аби тільки не розвалився! — кинула Зигма.

Старий корабель на великій швидкості врізався в мінне поле. Знову осліплюючі спалахи миттєво засліпили сенсори «Людожера», але тепер вони тримали більшу дистанцію й вимкнули всі другорядні системи. Міни зреагували миттєво, як і минулого разу. Захисне поле корвета витримало лише кілька секунд, а коли воно зникло, корпус корабля вкрився сліпучими вибухами, розкидаючи навколо хмари уламків. Зигма й Квінт знову вели вогонь по мінах та уламках корвета, Маркай набирав швидкість, намагаючись не зіткнутися з уламками. У якийсь момент старий корвет зник у хмарі вибуху. «Людожер», виблискуючи перевантаженими полями, влетів просто в хмару вибуху й, пролетівши крізь неї, опинився у вільному просторі.

— Вирвалися! — Маркай радісно підняв руки в переможному жесті.

— Корабель майже не постраждав, — сказав Квінт, дивлячись на діагностику. — Не скидай швидкість, стрибаємо додому.

— Дякую, старий друже, — сказала Зигма, дивлячись на хмару уламків древнього корвета, — ти послужив на славу.

За мить «Людожер» зник у вікні гіперпереходу.