Золотий горизонт

— Так добре, крок... ще крок. Ось бачите, як добре виходить!

Тиая дбайливо підтримувала Ніанару, яка ледве стримувала стогін від пронизливого болю. Обійнявшись, дівчата повільно просувалися коридором застави.

— Зараз я принесу настоянку, вам стане легше, — примовляла Тиая. — Нові тканини добре приживаються.

— Тиая, не заспокоюй мене... ох, як же боляче! — вигукнула Ніанара.

Позаду них, спираючись на плече товариша, робив свої перші кроки Вунг. Із-за повороту з'явився доктор Синтакс.

— І куди це ми так розбіглися? — насмішкувато поцікавився він.

— Ми робимо перші кроки! — бадьоро відповіла Тиая.

— Та я бачу, обличчя просто сяють ентузіазмом, — розсміявся доктор, оглядаючи Ніанару, яка страждала. — Перепрошую, міледі, мій невдалий гумор.

Він нахилився й уважно оглянув чорну, щільну шкіру на боці дівчини.

— Усе приживається. Ще кілька днів — і зможете бігати.

— Слабо віриться, докторе, — відповіла Ніанара, закусивши губу. — Невже не можна знеболити?

— Люба моя, — Синтакс схрестив руки на грудях, — отрута караха — страшна річ. Я не знаю препарату, який міг би вам допомогти, окрім трав Тиаї. Синтетичні ліки можуть спричинити відторгнення тканин. Але зате, — доктор підняв металевий палець, — ваш організм змінюється. Ви бачили, як б'ється капітан Квінт?

— О так, доку, це незабутньо, — кивнула Ніанара.

— Це, зокрема, через ДНК караха в його крові. І зверніть увагу, як добре вас розуміє Асет — це теж одна з реакцій.

— Ви всі тут трохи... того... — долинув голос Вунга. — Влаштувати таку мішанину з незрозумілих технологій і танців із бубном! Просто жах.

— Сприйму це як комплімент, юначе, — доктор, насвистуючи якусь мелодію, зник у медвідсіку. — Ну, не стійте, ходіть! Хворі — ходіть!

У коридорі почулися квапливі кроки. Квінт із сліпучою усмішкою підійшов до них і поцілував Тиаю.

— Ніанаро, ваша світлосте, ми перемогли! Флот Адохай розгромлено!

— Знайшов «світлість», — буркнула дівчина, хоча на її обличчі з'явилася слабка усмішка. — Чудова новина, насправді. Давайте, мабуть, назад у ліжечко.

— А я, мабуть, ще походжу, — сказав Вунг, проводжаючи дівчину поглядом. — Треба швидше відновитися.

— Ну дивись, герою, не перестарайся, — кинула Ніанара.

— Як він на вас дивиться! — змовницьки прошепотіла Тиая, допомагаючи Ніанарі лягти в ліжко.

— Хто дивиться? — зніяковіла та.

— Ну Вунг, звісно! Хто ж іще?

Ніанара відчула, як її обличчя заливає жар.

— Дурниці все це.

— Навіть я помітив, — додав Квінт.

— Але ж він Атум... — прошепотіла Ніанара.

— Отже, те, що ти йому подобаєшся, ти визнаєш? — підсумував Квінт.

— Я не... — спробувала заперечити вона, відчуваючи, що червоніє ще більше.

— Перше, що він спитав сьогодні вранці, — це як у вас справи, — додала Тиая. — Ну не просто ж так! І взагалі, дуже симпатичний хлопець.

— Гей, дружино, ти чого це задивляєшся на сторонніх? — вигукнув Квінт. Тиая лише відмахнулася й пішла готувати настоянку.

— Подумаєш, Атум... Я от імперець, а командую корпусом Касти Сет, — зауважив Квінт. — І взагалі, все це — дурні забобони. Та дивлячись на вас із Тиаєю, мені просто нічим крити.

Ніанара тихо розсміялася, притримуючи бік.

— От саме. Не забивай собі голову, — Квінт раптом став серйозним. — Ця війна переверне устої й традиції всієї галактики.

— Ти ніби мене сватаєш, — примружилася дівчина.

— Ні, це не за моєю частиною, ваша світлосте. А от як чоловік дивиться на жінку, я бачу добре. І Тиая, до речі, теж.

До медвідсіку, накульгуючи, увійшла Асет. Вона підійшла до ліжка Ніанари, та погладила жорстку шерсть на загривку караха, і звір ліг поруч.

— От тепер у тебе є друг, — сказав Квінт. — І, до речі, з Вунгом у вас тепер спільна ДНК.

— От коли я встану, капітане, я тобі влаштую! — Ніанара пригрозила Квінту пальцем.

До медвідсіку повільно увійшов виснажений Вунг.

— Треба було не геройствувати, — сказав він, лягаючи на своє місце. — Ще важко.

Ніанара кинула на нього погляд. Щось справді було в цьому малознайомому хлопцеві. Може, те, що він не злякався її становища й титулів? А може, йому було байдуже, що вона, по суті, з ворожого народу? Квінт, перехопивши її погляд, підморгнув і показав піднятий догори великий палець.

— Ідіть, полемарху, командуйте корпусом, — суворо сказала Ніанара.

— Так, звісно, ваша світлосте, — Квінт уклонився й вийшов.

— Отже, ми перемогли, — Вунг заплющив очі. — Приємно думати, що й ми доклали до цієї перемоги руку. Вам легше, пані?

— Так, уже легше. І... можна просто Ніанара, поки ми тут.

— Ніанара... — повільно повторив Вунг. — Яке гарне ім'я.

Тиая принесла дві пляшечки з настоянками й поставила біля поранених.

— Ви чого так почервоніли? Вам погано?

— Ні, усе нормально, — зніяковіла дівчина.

— Ну тоді я піду пошукаю Ордо, він обіцяв сьогодні на вечерю принести щось особливе. А ви не нудьгуйте! — Тиая випурхнула з приміщення.

— Приємна вона, — сказав Вунг, пильно дивлячись на Ніанару.

— Ти не дивись на мене так, — зніяковіла дівчина.

— Як «так»? — усміхнувся Вунг.

— Ну отак, як зараз! Не дивись.

— Тебе бентежить мій погляд? — запитав воїн.

— Ні, звісно, — Ніанара гордо підвела підборіддя. — Просто... не дивись.

— Отже, бентежить, — усміхаючись, сказав Вунг і закинув руки за голову. — І це прекрасно.

— Вітаю вас, Амалаку, — голограма колишнього Координатора злегка вклонилася.

— Вітаю вас, пане префекте.

— Ви вивчили дані бою з ескадрою Адохай?

— Так, звісно. Це було дуже повчовидне видовище.

— Але я бачу, що ви, м'яко кажучи, не в захваті. — Префект запитально подивився на Амалака.

— Ви маєте рацію. Не буду відтягувати неминуче, пане префекте: якщо бої з Адохай і надалі проходитимуть так, ми програємо.

Префект похмурнів:

— Але ж ми перемогли, чи не так?

— Так, але якою ціною! Практично половину імперської ескадри знищено або виведено з ладу. Ескадри союзників постраждали менше, але це не змінює суті.

— Гаразд, Амалаку, добийте мене своїми аргументами, — Юстиніан схрестив руки на грудях.

— Розумієте, — почав Амалак, розгортаючи інтерактивну карту галактики, — в ескадрі Адохай було лише п'ятсот кораблів. На тактичних станціях їх уже накопичилося близько десяти тисяч, готових до бою.

— Десять тисяч?! — вигукнув Юстиніан. — Та це ж армада!

— Саме так, — Амалак збільшив одну зі станцій. Справді, зображення показало тисячі кораблів різних модифікацій, що висіли в просторі та на верфях.

— Тоді мені треба поквапитися, — сказав сам до себе префект.

— Зачекайте хвилину, послухайте.

Карта тактичної станції змінилася, на ній спалахнули сотні червоних точок.

— Це показники життєвої активності. Подивіться уважно, пане префекте.

Юстиніан розглядав зображення близько хвилини.

— Якось замало для такої кількості кораблів, вам не здається?

— Саме так. Біологічний ресурс вичерпується. Саме тому вони вирішили атакувати Потрійний сектор.

— Ну звісно! — вигукнув префект. — Це ж мільярди людей, населені системи як джерело біологічних ресурсів!

— Саме так. Тому перемога надзвичайно важлива, але не принципова. Знаєте, я весь час думав, чому екіпажі всіх кораблів Адохай у такому жахливому стані.

— І чому ж?

— А тому, що Колиска Адохай надто довго перебувала поза простором і часом, — Амалак багатозначно подивився на префекта. — Вони просто фізично вимерли, розумієте? Неможливо вічно тримати живу плоть у стазисній капсулі. І ще один момент... — Амалак на секунду замислився. — На записі від капітана Квінта капітан крейсера Адохай каже, що вони живі лише завдяки «частці Адохай», тобто енергії Владик.

— Так, справді, — задумливо промовив префект. — Було таке.

— Це означає, що Владики змушені ділитися своїми ресурсами, а вони цього ой як не люблять.

— Отже, атака на Потрійний сектор повториться? Ви так гадаєте?

— Безумовно повториться, — ствердно кивнув Амалак.

— Ваші пропозиції? — Префект підвівся з-за столу. — Сподіваюся, вони є?

— Так, дещо є. По-перше, треба завдати удару по караванах постачання, як казали пілоти Ра, знищити той невеликий ресурс, який є в Адохай.

Амалак замовк.

— Ну, продовжуйте, не томіть! — префект присів на край столу.

— Потрібна генеральна битва.

— Ви хочете спалити всі сили Імперії та Каст в одному великому казані, шановний Амалаку? — префект явно починав сердитися.

— О ні, пане префекте, навпаки. Теланієві фільтри показали себе чудово, і в нас із Зигмою та Сімом є ідея.

— Знову ідея... — схопився за голову префект. — Ну давайте, добивайте мене.

Амалак не поспішаючи описав суть плану. Слухаючи його, префект кілька разів змінювався на обличчі.

— Ось, власне, і все, — сказав Амалак, згортаючи карту. — І не забувайте, що Адохай адаптуються до наших ідей. Незабаром гармати й снаряди Сіма вже не будуть такими ефективними, та й із нашими щитами вони теж розберуться. Тож вибір невеликий. Треба завдати максимальних втрат, не дати наситити бойові порядки біологічною складовою.

Префект замислився:

— Але це не знищить Колиску, дорогий друже.

— Так, це проблема, над якою ми б'ємося. Пробити захист Колиски практично неможливо, якщо ми, звісно, не притягнемо наднову.

Префект сів за стіл і, усміхнувшись, подивився на Амалака:

— Дорогий мій друже, якщо ви зможете створити умови для перемоги в генеральній битві згідно з вашим планом, і якщо ваші розрахунки правильні — я приведу флот, який піде на штурм Колиски. Якщо ж ми програємо, то нехай таємниця «Золотого горизонту» назавжди залишиться таємницею для галактики.

— Тоді, пане префекте, ми починаємо підготовку? — у голосі Амалака з'явилися нотки надії.

— Прорахуйте все ще раз, залучіть до військової складової моїх командорів, не ігноруйте їх.

— Я якраз хотів попросити про це, пане префекте, — Амалак задоволено усміхнувся. — Для першої стадії операції нам знадобиться близько трьохсот-чотирьохсот пілотів Ра.

— Біжіть, Амалаку! Вони ж самі запропонували це безумство з короткими гіперстрибками. З Варгом я сам поговорю, нам знадобляться найкращі стрільці й каноніри. А ви, до речі, в курсі, Амалаку, що капітан Квінт тепер командує корпусом «Схід Сет» Касти Сет?

— Оце новина! — здивувався Амалак. — Воістину, дива втілюються в реальності.

— Так, друже мій, — префект заплющив очі. — Тільки якби ці дива не були так залиті кров'ю…