Золотий горизонт

Зала нарад на флагмані імператора Тархулара потопала в кричущій, монументальній розкоші. Величезний стіл із рідкісних, цінних порід дерева, прикрашений найтоншою мозаїкою у вигляді герба Імперії, був справжнім витвором мистецтва. Вишукане оздоблення стін із важкими стародавніми гобеленами, меблі ручної роботи з темного масиву і, мабуть, кожна дрібниця в цьому інтер'єрі були гідні рідкісних музейних експонатів.

Сам Імператор у накинутому мундирі без орденів і парадних еполетів стояв, заклавши руки за спину, перед великим оглядовим вікном. За товстим бронесклом у крижаній порожнечі космосу велично дрейфував пробуджений гігантський флот.

— Що скажете, Ваша Величносте? — тихо запитав Юстиніан, безшумно підійшовши ззаду. — Чи не правда, це видовище зачаровує?

Імператор помітно здригнувся, відірвавши погляд від сріблястих корпусів кораблів.

— Так... так, дорогий Юстиніане, — сказав він хрипким, зірваним голосом, похитавши головою. — Це ще м'яко сказано. У голові просто не вкладається... — Імператор важко відкашлявся, стискаючи пальці. — У ваших руках зараз зосереджена така неймовірна міць.

— Знову ви за своє, — Юстиніан підійшов упритул і став поруч, схрестивши руки на грудях і дивлячись на зорі. — Мені абсолютно не потрібен і не цікавий ваш трон, зрозумійте ви це нарешті.

— Я дуже, дуже хочу в це вірити, — Імператор судомно приклав долоню до горла, відчуваючи сухість. — Чи не наллєте мені чогось? — Він із надією глянув на префекта. — Зізнаюся, зі мною таке відбувається вперше в житті.

— Спробуйте ось це, — префект із легкою усмішкою дістав із глибокої внутрішньої кишені маленьку похідну флягу.

— Що, отак просто? — здивовано запитав Тархулар, піднявши брови. — Без келиха? Без церемоній?

— Я нікому про це не скажу, — примружившись, змовницьки прошепотів префект.

Імператор рішуче взяв флягу, відкрутив кришку й зробив швидкий ковток. Його очі миттєво розширилися, а обличчя враз стало густо-червоним.

— Це що за жах?! — закашлявшись, вигукнув він, хапаючись за груди.

— Це особлива настоянка Тиаї, дружини Квинта, — пояснив Юстиніан, — а екстремальної міцності їй у лабораторії додала Зігма.

— Жах який... Пробирає аж до самого скелета!

Префект із розумінням простягнув руку, щоб забрати флягу.

— Ні вже, зачекайте, — Імператор ревниво прикрив флягу долонею, відсуваючи назад. — Я ще не до кінця її розкуштував.

Він зробив ще один обережний ковток і, крадькома витираючи сльози, що виступили, повернув флягу префекту.

— Організуйте мені, будь ласка, при нагоді цілу пляшку такого чудового напою.

— Неодмінно, Ваша Величносте, — щиро засміявся префект, ховаючи флягу.

— Тиая... Яке незвичайне, мелодійне ім'я, — задумливо промовив Імператор, знову переводячи погляд до вікна. — Напевно, вона дуже красива?

— Дуже красива, — підтвердив префект, тепло кивнувши.

— Щасливчик ваш капітан.

— Це так, справжній щасливчик, — погодився Юстиніан. — Тиая — розумниця, її глибокі знання травниці вже врятували не одну сотню життів на Фронтирі.

— Ще й травниця... — задумливо протягнув Імператор, постукуючи пальцями по підвіконню. — А вона, виходить, не...

— Так, Ваша Величносте, вона не людина.

— Боги, ну все у вас на цьому Фронтирі не як у людей! — усміхаючись, вигукнув Імператор.

Важкі різьблені двері до зали шумно відчинилися, і до просторого приміщення чинно увійшли великі герцоги Каст у супроводі Квинта й Ніанари.

— Прошу сідати, панове, — привітно запропонував Тархулар, повертаючись до присутніх. — Радий бачити наших доблесних союзників.

Сунтая Сет, долаючи слабкість, обережно опустилася в глибоке, спеціально підготовлене для неї м'яке крісло. Герцог Гардіан Атум, кинувши на неї швидкий зневажливий погляд, демонстративно зайняв місце поруч. Ця дрібна деталь, однак, не вислизнула від загостреної уваги герцогині.

— Любий Гардіане, — холодно промовила вона, навіть не повернувши голови. — Ваш погляд мені вкрай неприємний. Ви справжній, невиправний хам.

— Ну треба ж, усе помічає, еге ж! — Гардіана явно зачепило це зауваження, але він щосили намагався не подавати виду, вальяжно відкидаючись на спинку.

Ніанара тихо зайняла місце ліворуч від матері, вперто намагаючись навіть не дивитися в бік пихатого герцога Атума. Герцог Балантар Ра мовчки, з гідністю кивнув Тархулару та Юстиніану. Він виглядав смертельно втомленим, із темними колами під очима від безсонних ночей, але намагався триматися на людях так, як личить гордому й незламному правителю Касти Ра.

— Панове, — офіційно почав Тархулар, спершись долонями об край столу. — Не буду забирати ваш дорогоцінний час...

— Та вже, будьте ласкаві коротше, — безцеремонно перебив його Гардіан.

Імператор крижаним поглядом зміряв зухвалого герцога і, пильно дивлячись йому просто в очі, несподівано звернувся до Квинта:

— Любий капітане, друже мій... А ваш чудовий вихованець... Рах, здається, випадково не поблизу?

— Так, Ваша Величносте, він зовсім поруч, у коридорі, — спокійно відповів Квинт. — Покликати його сюди?

— А давайте ми просто зараз запитаємо про це в лорда Гардіана, — з тонкою усмішкою запропонував Імператор. — Він, здається, трохи призабув, який переконливий вигляд має ваш чудовий вихованець.

— Не треба сюди цю величезну звірюку! Я все зрозумів, — Гардіан миттєво розгубив свою пиху й примирливо підняв руки. — Перепрошую, був неправий.

— Дякую вам, — Імператор задоволено відвів погляд від притихлого герцога. — Отже, панове. Наш спонтанний союз на ділі показав свою високу ефективність, і я щиро цьому радий. Навіть попри наші спільні величезні втрати, ми змогли залишити колишні чвари позаду. Зараз мені хотілося б офіційно запропонувати вам довгострокові двосторонні пакти. Так би мовити, про мирне й взаємовигідне співіснування.

Гардіан недовірливо підняв руку.

— Так, будь ласка, говоріть, герцогу, — дозволив Імператор.

— Ви пропонуєте нам мирні пакти навіть попри те, що тепер у руках Імперії зосереджений цей практично непереможний флот? — примружився Гардіан.

— Саме так, Гардіане. Я хотів би нарешті встановити міцний мир у нашій змученій Галактиці. Звісно, одразу після того, як ми спільними зусиллями остаточно знищимо залишки Адохай.

— Ми всі зазнали в цій бійні колосальних втрат, — тихо сказала Сунтая Сет. — Абсолютно всі. І якщо ваша пропозиція справді щира... — вона уважно, вивчаюче подивилася просто в очі Імператорові, — то особисто я згодна.

— Я, мабуть, теж приєднаюся до цієї угоди, — озвався Балантар Ра. — Ми ще дуже довго будемо відновлюватися після цієї страшної битви. А вона, як я чудово розумію, далеко не остання.

Тархулар багатозначно подивився на префекта, який стояв поруч:

— Вам слово, дорогий родичу.

Юстиніан повільно підвівся зі свого місця, за звичкою акуратно поправивши мундир.

— У нас уже є готовий детальний план атаки безпосередньо на Колиску Адохай. І ваші вцілілі сили, панове герцоги, нам там, у принципі, не знадобляться.

— Яка чудова, обнадійлива новина! — зі звичним сарказмом висловився Гардіан, похитавши головою. — Як воювати — то ми всі разом, а як багаті трофеї ділити — то кожен сам за себе.

— Та ви й ваші люди за останню добу забрали з поля бою абсолютно все, що не було намертво прикручене до уламків! — не стримавшись, жорстко кинув Квинт.

— Тобі, хлопче, тут слова взагалі не давали, — вальяжно й зверхньо процідив герцог Атум, повернувшись до нього. — Іди краще до ангара, служи мовчки.

— Капітан Квинт зараз є офіційним командиром корпусу «Схід Сет» у званні полемарха, — крижаним голосом відрізала Сунтая Сет, — тож він має повне законне право висловлювати свою думку за цим столом. А ви, Гардіане, як були все життя звичайним мародером, так ним, схоже, до старості й залишилися.

— Це законні військові трофеї, і до ницого мародерства це взагалі не має жодного стосунку! — злобно огризнувся Гардіан, подавшись уперед.

— Усе, досить! — Тархулар із силою грюкнув долонею по полірованому дереву столу. — Припиніть цей базар. Продовжуйте, Юстиніане.

— Дякую, Ваша Величносте, — префект активував проєктор і розгорнув у повітрі об'ємну голограму, на якій яскравим білим світлом сяяла гігантська, складноструктурована Колиска Адохай. — Нам тепер достеменно відомо, що противник на своїх верфях не відчуває жодної нестачі в бойових кораблях різних модифікацій. Однак його повний тактичний провал у Потрійному секторі в одну мить позбавив його найважливішої, критичної складової — живої сили. Я хочу сказати, панове, що готові кораблі в них є, а от екіпажів для них фізично немає.

— Це справді цікаво… — Гардіан, примружившись, розглядав мерехтливу карту. — І що ж конкретно ви плануєте зробити, пане... префекте? Чи мені вже варто називати вас «Імператором»?

— Імператор у цій залі лише один, — жорстко й вагомо промовив Юстиніан, змірявши герцога суворим поглядом, — і це Його Величність Тархулар.

— Ну-ну, — Гардіан саркастично всміхнувся кутиками губ. — Час покаже.

— Саме так, пане герцогу, — дивлячись йому просто в очі, кинув Юстиніан. — Я продовжу з вашого дозволу. Ми плануємо точкову висадку обмеженого контингенту безпосередньо всередину самої Колиски, а не повноцінний лобовий штурм. Тут є, щоправда, один дуже серйозний нюанс — найпотужніші захисні поля Колиски. Жодними наявними в нас засобами їх зовні просто не пробити.

— Ну от, приїхали… — Гардіан сплеснув руками, відкидаючись назад. — І як же ви тоді збираєтеся просочитися всередину цієї неприступної твердині?

— Ми зараз активно розв'язуємо це технічне питання, — спокійно відповів Юстиніан. — Раніше, як вам усім добре відомо, ми успішно справлялися з усіма проблемами, що виникали на фронті.

— Ну, тут я, звісно, подумки знімаю перед вами капелюха, — неохоче визнав герцог Атум.

— Гардіане, ви можете хоча б раз у житті вгамувати свою бурхливу вдачу? — втомлено зітхнув Балантар Ра. — Зараз триває дуже відповідальний, переломний момент.

— Я не можу вгамувати свою вдачу після таких колосальних втрат у флоті! — люто почав було Гардіан, але його перебили.

— Я ухвалив остаточне рішення! — голосно й владно оголосив Юстиніан, припиняючи суперечку.

Гардіан одразу замовк, із німим запитанням втупившись у префекта.

— З офіційного дозволу Його Величності герцогам Каст буде безоплатно передано зі складу нашого нового флоту рівно ту кількість бойових кораблів, яку вони втратили в нещодавній битві.

— Несподівано... — тихо, явно приголомшено промовила Сунтая Сет, притиснувши руку до грудей.

— Ми детально обговорили це складне питання з Його Величністю, — дивлячись на Тархулара, який кивнув, пояснив префект, — саме перед вашою появою в залі. Так, Юстиніане, здається, я відповів повною згодою? — уточнив Імператор.

— Саме так, Ваша Величносте.

— Хвилювання, надлишок емоцій, знаєте ж, — Імператор добродушно усміхнувся. — Я від побаченого за вікном ледь зовсім не забув про нашу домовленість.

Було виразно видно, що непосидючий герцог Гардіан був остаточно спантеличений і вибитий із колії цими словами. Балантар Ра, навпаки, задоволений результатом, старанно приховував у долоні легку усмішку.

— Сподіваюся, від цієї миті в нас більше немає жодних принципових розбіжностей? — вагомо запитав Юстиніан, обводячи присутніх поглядом.

— Мені абсолютно нічого заперечити проти такого великодушного подарунка, — буркнув притихлий Гардіан.

— Чудово, — префект упевнено поклав долоні на край столу. — Єдине, про що я зараз офіційно попрошу панів герцогів, — це надати нам невеликі, перевірені підрозділи, які вже особисто брали участь у ближніх рукопашних боях з Адохай.

— Та будь ласка, — легко махнув рукою Гардіан. — Забирайте, скільки хочете.

— Від Касти Атум я прошу виділити штурмовий підрозділ під командуванням опціона Кіра Дан Атума. Від Касти Ра нам знадобляться кілька досвідчених пілотів, які раніше успішно брали участь в операціях легата Варга. Ну, а Сет, думаю, без проблем надасть надійний контингент із числа особистих підлеглих полемарха Квинта.

— Ви справді вірите, що зможете проникнути всередину? — тихо запитала Сунтая Сет.

— Ми зараз дуже близькі до розв'язання цієї вкрай серйозної проблеми, — відповів префект. — Це вимагатиме специфічних знань, але вони в нас, думаю, знайдуться.

— Я б дуже хотіла особисто брати участь у цій висадці, — озвалася Ніанара. — Я вже майже повністю відновилася після поранення.

— Ні! — рішуче й жорстко відповіла герцогиня Сет. Від її крижаного, непохитного тону всі присутні в залі мимоволі здригнулися.

— Ну, не хвилюйтеся ви так сильно, мадам, — усміхаючись, вставив Гардіан. — У моїх людей, та й у всіх інших, є чималий досвід у подібних диверсійних операціях. Упораються.

— Я помираю. І дуже скоро моя донька офіційно посяде моє місце правительки Касти, — абсолютно безбарвним, рівним голосом промовила герцогиня.

Ця страшна новина миттєво відбилася глибокою тривогою на обличчях усіх присутніх. За столом запанувала важка тиша.

— Ваша Світлосте, я негайно надам у ваше розпорядження найкращих імперських лікарів зі столиці... — поспішно почав Імператор, подавшись уперед.

— Не потрібно жодних лікарів, — мляво, з безмежною втомою махнувши рукою, перебила його герцогиня. — Вони мені вже однаково нічим не допоможуть. Моє зношене тіло більше просто фізично не здатне підтримувати життя. А ставати живим овочем, до кінця днів під'єднаним до бездушних залізяк життєзабезпечення, я сама категорично не бажаю.

— Мамо... Чому ти весь цей час мовчала?! — приголомшено вигукнула Ніанара, на всі очі дивлячись на матір.

— Просто настав мій час, доню. Саме тому я свого часу так легко погодилася на твою божевільну, авантюрну ідею призначити простого капітана командувати цілим твоїм корпусом. І зрештою ти мала цілковиту рацію, — Сунтая тепло, з глибокою ніжністю подивилася на Ніанару. — Тепер я йду зі спокійною душею, знаючи, що в тебе за спиною завжди є цей мужній, надійний молодий чоловік. Я просто надто сильно втомилася від цього нескінченного, пекельного болю, який мучить мене довгі роки. А ти гідно посядеш моє місце. Сподіваюся, така рокіровка у владі не змінить планів Його Величності? — багатозначно запитала Сунтая, перевівши суворий погляд на Імператора.

— Жодною мірою, Ваша Світлосте, — Тархулар притиснув долоню до серця. — Я щиро сумую через ваше важке рішення і заздалегідь офіційно вітаю нову герцогиню Касти Сет.

— Даремно ти так, Сунтає... — пригнічено й якось зовсім по-людськи тихо сказав Гардіан, опустивши погляд. — Може, все ж не варто так рано відмовлятися від медичної допомоги?

— Ні, Гардіане, мій час настав. Балантар і так своїми зіллями продовжив моє грішне життя на багато років уперед, і я дуже йому за це вдячна.

Важкі двері до зали знову тихо відчинилися, і на порозі з'явилася статна, неймовірно красива жінка в осліпливо білому мундирі витонченого крою, яку супроводжував сяючий, наче начищений мідяк, Скард.

— Дозвольте офіційно представити вам: Іші Шінакай, адмірал флоту Кадеш, — неголосно оголосив Юстиніан.

Сунтая Сет помітно здригнулася від цих слів, що, звісно ж, не вислизнуло від пильного погляду тієї, що увійшла. Іші з природженою гідністю пройшла через усю залу й граційно сіла за вільний край столу.

— Вітаю, панове, — спокійним, рівним голосом промовила вона. — Не можу сказати, що дуже рада бачити тут деяких присутніх осіб, — вона виразно глянула на бліду герцогиню Сет, — але, зважаючи на те, скільки століть минуло відтоді, гадаю, починати нові конфлікти зараз точно не варто. Мені, як найвищій посадовій особі мого пробудженого народу, потрібно насамперед думати про глобальне відродження раси, а не про безглузді міжусобні чвари й давні образи.

— Ви хочете щось сказати особисто мені? — прямо запитала герцогиня Сунтая, зібравши залишки сил.

— Спочатку, зізнаюся, я справді хотіла офіційно висунути Касті Сет жорстку претензію на наші споконвічні планети, — чесно сказала адмірал. Сунтая знову внутрішньо стиснулася. — І, безумовно, я без особливих труднощів отримала б їх назад, зважаючи на нинішній плачевний стан вашого флоту. Але потім, усе ретельно обдумавши, я ухвалила зовсім інше рішення. Ми всім складом залишимо цю Галактику. І в цьому нам великодушно допоможе Юстиніан зі своєю унікальною технологією Контуру мертвого часу.

— Ви… ви справді не претендуватимете на наші планети? — із неприхованим подивом запитала Ніанара.

— Ні, не претендуватимемо, — м’яко відповіла Іші Шінакай. — Давно згнили в могилах ті, хто скоїв той страшний давній злочин проти нашого народу. А ви, юна леді, навряд чи можете нести особисту відповідальність за підлість, учинену тисячі років тому. Та й облаштувалися ви на цих світах уже ґрунтовно. Не виганяти ж нам тепер сотні мільйонів простих людей бозна-куди, у порожнечу.

— Це… це неймовірно великодушно з вашого боку, — насилу вимовила вражена Сунтая. — Дуже великодушно.

Адмірал Кадеш плавно дістала з нагрудної кишені акуратно складений аркуш цупкого паперу.

— Тут докладний перелік головних святинь мого народу. І якщо вони досі зберігаються у ваших кастових сховищах, я дуже хотіла б отримати їх назад.

Аркуш паперу м’яко ковзнув гладкою поверхнею столу просто до рук Ніанари.

— Ми обов’язково знайдемо й повернемо вам абсолютно всі ваші святині, запевняю вас, — твердо пообіцяла Ніанара, дбайливо ховаючи документ.

— Ну от і чудово, — адмірал граційно підвелася зі свого місця. — І насамкінець, — вона застережливо підняла витончений палець угору, — ми, звісно ж, технічно допоможемо вам у вашій майбутній операції проти Адохай. Огидні, мушу визнати, створіння.

Іші повернулася й попрямувала до виходу із зали, обережно взявши під руку Скарда, який сяяв від гордості.

— А він щасливчик… — пошепки, нахилившись до Юстиніана, із захопленням промовив Імператор. — Така просто розкішна жінка!

— Для мене це, зізнаюся, величезна новина, — з усмішкою прошепотів у відповідь префект.

— Хоча чого ще взагалі можна чекати від вас і ваших божевільних людей! — тихо розсміявся Імператор.

За годину важкі бойові кораблі герцогів, плавно набираючи швидкість, один за одним стрибнули в сяйливі вікна гіперпростору.

— Ось воно й настало — початок зовсім нової епохи, — тихо сказав Юстиніан, дивлячись крізь оглядове скло на далекі спалахи кораблів, що йшли у стрибок.

— Так, дорогий предку, — неголосно озвався Тархулар. — Просто зараз у нас на очах твориться велика історія вашої… нашої Імперії.

— Дозвольте звернутися до вас, Ваша Величносте, — до правителів, які стояли біля вікна, неквапливо підійшов Квінт.

— Так, друже мій, говоріть, — Тархулар запитально подивився на молодого полемарха. — Якщо ви прийшли щодо обіцяного титулу, то я, зізнаюся, ще остаточно не вирішив — зробити вас за цю перемогу бароном чи одразу віконтом.

— Ні, Ваша Величносте, я прийшов зовсім не по це. Здається, під час нашої минулої зустрічі ви дещо дуже наполегливо в мене просили.

— Так? — здивовано підняв брови Імператор. — Невже? Щось не пригадую.

— Ходімо зі мною, будь ласка, — Квінт жестом запросив його до виходу.

— Як цікаво… Про що ж таке я міг просити нашого доблесного капітана? — пробурмотів Тархулар, слухняно рушаючи слідом.

Вийшовши із зали до просторого, яскраво освітленого коридору флагмана, Квінт указав рукою на велетенського Раха, який мирно сидів на металевих плитах, а біля його могутніх лап щосили вовтузилися двоє його помітно підрослих щенят.

— Тоді ви дуже просили мене про особистого караха, Ваша Величносте, — з усмішкою нагадав капітан.

— Ах, так! Справді, пригадую! — зацікавлено вигукнув Тархулар, і його очі азартно зблиснули. — І… і що ж мені тепер робити?

— Просто стійте спокійно.

— Стою, капітане, стою.

Квінт коротко, ледь помітно кивнув Рахові. Велетенський хижак тихо, схвально рикнув і обережним рухом масивної лапи м’яко підштовхнув щенят уперед, у бік Імператора.

Одне з малих карахів, обережно принюхуючись і кумедно перебираючи лапами, підійшло ближче, ретельно обнюхало ногу Імператора й стрімко втекло назад під захист батька. Друге ж щеня впевнено сіло просто перед Тархуларом, уважно подивилося своїми круглими очима з вертикальними зіницями просто в очі правителя й раптом щосили вчепилося зубами в цупку тканину його мундирних штанів.

— Е-е-е… А так і має бути? — здивовано й розгублено запитав Імператор, боячись поворухнути ногою.

— Так, Ваша Величносте, — з усмішкою підтвердив Квінт. — Відтепер у вас офіційно немає вірнішого й відданішого друга до самого кінця вашого життя.

— Це… це дуже незвично, капітане, дуже… — Імператор із безглуздою, щасливою усмішкою завмер на місці. — І що ж мені тепер робити з цим дивом?

— Дозволяти йому завжди бути поруч із вами й годувати його. І тільки.

— Годувати? Особисто мені? — спантеличено перепитав Імператор. — Отак просто самому, царською рукою подавати йому миску з їжею?

— Ви не просто подаєте йому їжу, Ваша Величносте, — м’яко пояснив Квінт. — Відтепер ви ділитеся з ним своєю здобиччю.

— Цікаво… — Імператор на мить зовсім завмер, розчулено дивлячись на караха, який заплющив очі й уперто продовжував висіти на його штанині. — А чому, власне, й ні? Зважаючи на наші нові тенденції до повного зламу старих кастових традицій — чому б і ні, хай йому грець, капітане! Щиро вам дякую, що не забули про самотнього правителя Галактики. Ну, ходімо зі мною, малий… Як би тебе тепер назвати? — лагідно промовив Імператор, обережно роблячи крок уперед і кумедно тягнучи за собою щеня, яке намертво вчепилося.

Зробивши кілька кроків коридором, Тархулар раптом озирнувся до Квінта через плече:

— А може, за таку службу все ж таки одразу графа, еге ж? Як гадаєш, капітане?

— Я подумаю, Ваша Величносте, — усміхнувся Квінт, проводжаючи його поглядом.