Золотий горизонт

— Ви мене просто раните в саме серце! — Сім походжав уздовж довгих рядів свого арсеналу.

— У вас немає серця, мій маленький друже, — Амалак картинно розвів руками.

— Удруге раните! — вигукнув дроїд. — Як вам не соромно! От горе з вами, біологічними: усе у вас на емоціях.

— Щоправда, Сім, нам потрібен технічний прорив, — Зігма уважно дивилася на дроїда. — Я вже не знаю, що вигадати.

— Ех, мадам, давайте думати разом! — Сім зупинився біля здоровенної автоматичної гармати й провів по ній маніпулятором. — Красуне моя... Ну гаразд, панове біологічні, давайте аналізувати ситуацію. Прошу до пульта керування, там зручніше.

Розгорнувши великі екрани на пульті, Сім вивів зображення крейсера Адохай.

— Це, друзі, фрагмент бою. Дивимося.

Крейсер зробив постріл із головного калібру, запрацювали автоматичні турелі. Розвертаючись до противника, корабель підняв щити, збільшуючи інтенсивність вогню.

— Ну, панове, щось помітили?

Амалак і Зігма переглянулися.

— Звичайний бій. А що тут такого? — здивовано запитала Зігма.

— А ви, пане колишній Координаторе?

Амалак розвів руками:

— Я нічого не помітив.

— Ех, біологічні... не бути вам чемпіонами інтелектуальних ігор, — Сім із досадою махнув маніпулятором.

— Ану здивуй мене так, щоб я вибачилася за думки про тебе...

— ...«ти проклята бляшанка», — закінчив за неї Сім. — Тихо! Дивимося!

Дроїд увімкнув запис у сповільненому режимі.

— Дивіться, як піднімаються щити крейсера: знизу хвиля закриває весь корабель. Це тому, що генератор щита розташований у нижньому технічному відсіку і є єдиним джерелом на кораблі. На імперських же кораблях генератори також розташовані внизу, але енергія генерується через ретранслятори одночасно по всьому корпусу. Крім того, самі ретранслятори мають накопичувачі енергії, і навіть якщо основний генератор вийде з ладу, вони ще деякий час зможуть підтримувати захист.

Сім картинно походжав приміщенням.

— Що це нам дає? Якщо я правильно порахував (а я завжди рахую правильно!), на підняття щитів в Адохай іде шість-сім секунд. Отже, штурмовик, що вистрибнув із гіперпростору, може завдати удару по верхній частині корабля й піти в новий стрибок ще до вибуху. На це потрібно чотири з половиною — п'ять секунд.

— Прямо чотири з половиною? — ущипливо запитала Зігма.

— Так, мадам, саме чотири з половиною. Крім того, оскільки двигуни фізично не можуть витримати більше двох таких стрибків із таким колосальним навантаженням... це означає що?

Амалак і Зігма мовчали.

— Ну-у, біологічні, ганьба вам! А це означає, що можна збільшити потужність заряду бомби, адже їх буде лише дві.

Зігма почала нервово кусати губи.

— Чому бомби, а не ракети? — запитав Амалак.

— І знову я здивований, — Сім розвів маніпулятори. — Та тому, що бомбу не треба запускати й витрачати місце в заряді на паливо, не потрібен час на наведення і вихід із пускової шахти.

— Ти хочеш використати силу інерції під час виходу з гіперстрибка? — запитала Зігма.

— Ну нарешті! Здорова думка, мадам. Саме так.

— А якщо бомби підвісити зовні на напрямних... — почав Амалак.

— ...то можна збільшити бойову частину майже вдвічі, — закінчила Зігма.

— Фух, здається, я спітнів, — сказав дроїд. — Думка дійшла до адресата!

— Ти геній, Сім, — серйозно сказала Зігма. — Усе так просто.

— Дякую, мадам, я зворушений, — дроїд уклонився. — Просто помічайте дрібниці, і рішення прийдуть самі.

— Треба терміново все розрахувати, — сказав Амалак.

— Уже зроблено, мій великий друже, — Сім указав на інформаційні кристали на пульті. — Пригощайтеся.

— Я проведу випробування з пілотами Ра та солдатами Варга, — сказав Амалак.

— Зачекайте, є один маленький нюансик, — Сім на мить замислився. — Надто швидкий перехід з одного стрибка в інший не дає можливості гасникам перевантажень увімкнутися вчасно, і я поки що не придумав, як це обійти.

— Тобто живі істоти загинуть від перевантаження? — запитав Амалак.

— Ну, відсотків десять шансів вижити в них, звісно, є, — сказав Сім. — Але цього явно замало. Гасники ввімкнуться під час виходу зі стрибка і на першому етапі збережуть життя екіпажу, але в момент переходу в новий стрибок вони не встигнуть перемкнутися, і тоді — «великий геп».

— Скафандри, — тихо сказала Зігма. — Встановити гасники просто в скафандри, тільки потрібно їх зменшити.

— Геніально, мадам! — вигукнув Сім. — Бачите, як просто? Союз заліза й плоті перемагає зло. Завтра у вас буде пара скафандрів із гасниками для випробувань, готуйте штурмовик!

Вислухавши план і розрахунок Сіма, Варг довго не думав. Одразу ж було викликано найкращих канонірів, які з сумнівом вислухали план.

— Це нам із Ра летіти доведеться? Я ж із ними воював! — обурювався літній штрафник.

Варг підійшов до нього й притягнув за мундир до себе.

— Послухай, воїне. Ти любитимеш і берегтимеш цього Ра в польоті, як свою улюблену доньку чи дружину, і простежиш, щоб пілот не нудьгував, не голодував у польоті й не відчував спраги. Я зрозуміло пояснюю?

Штрафники навколо закивали головами. Пілоти Ра, навпаки, сприйняли пропозицію з ентузіазмом і відразу ж узялися до відбору й підготовки корабля з арсеналу Вежі. На подив Варга, ним виявився штурмовик Адохай із уже наявними конструкціями підвісів на коротких крилах.

— А він точно полетить? — із сумнівом запитав центуріон.

— Усі кораблі на цій палубі в хорошому стані, — запевнив Амалак. — Усі вони протестовані мною під час ревізії.

— Ну, поки що повірю на слово, — з підозрою сказав Варг, оглядаючи стародавню машину. — Добре було б, щоб ви мали рацію. Тут цих залізяк якраз штук двісті.

— Двісті чотири, якщо бути точним, — сказав Амалак. — Ще кілька розібрали на запчастини.

Пілотам Ра кораблі припали до душі: не дуже великі, маневрені, зі зручним інтерфейсом керування. Кілька пробних польотів навколо Вежі показали, що кораблі чудово слухаються керування і, попри поважний вік, на великій швидкості поводяться гідно.

Двісті команд, відібраних із лав Ра та штрафників, стояли одна навпроти одної. З обох боків проскакували зневажливі погляди. Окремо на палубі згуртувалися воїни Сет і Атум, із цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається.

— Панове, прошу вислухати мене, — Варг голосно плеснув у долоні. — Я бачу, що старі образи не дають декому спокою, тож маю одну скромну пропозицію. Після другого скидання можете не йти в гіперстрибок, а почати з'ясовувати стосунки просто на території ворога. Думаю, Адохай дуже швидко підведуть риску у вашій суперечці. А поки що всі ви зробите вигляд, що без напарника жити не можете. Є заперечення? Бачу, що немає. Починаємо тренування.

— Це які ще тренування? — запитав один зі штрафників. — І так же все зрозуміло!

— Ану, генію, йди сюди! — покликав Варг. — Сідай на палубу.

Сам він теж сів на металеву підлогу.

— У нас із тобою є всього п'ять секунд на вихід зі стрибка: у мене — вирівняти корабель, у тебе — прицілитися й скинути бомбу, і знову мені піти у стрибок. П'ять секунд! Я командую: «Вихід! Скидання!». Ти повинен навести приціл зі штурмовика на будь-який із кораблів і вдарити по палубі. Потім я йду у стрибок. Усе зрозуміло, герою?

— Та простіше простого! — засміявся канонір.

— Принесіть приціл, зараз подивимося.

Натовп оточив командувача й каноніра, які сиділи на підлозі.

— Ну, поїхали, бійцю, слухай уважно. Вихід! Скидання!

Канонір забарився, наводячи приціл, і вдарив рукою по палубі.

— Стрибок! — закінчив Варг. — О, ну так ми з тобою вирушимо до пращурів абсолютно безкоштовно. Дев'ять секунд — нікуди не годиться. Повторюємо!

За пів години повторень час вдалося скоротити до семи секунд.

— Давай, герою, ми з тобою ще мертві, до воскресіння — дві секунди.

Зрозумівши всю серйозність і складність завдання, екіпажі розбрелися палубою ангара, і тепер з усіх боків лунали команди та стукіт по палубі.

— Це ви добре придумали, — сказав сотник Ра, що підійшов. — Виявляється, завдання не таке вже й просте.

— Я тертий калач, — сказав Варг, відпиваючи зі своєї незмінної пляшки. — Завжди шукаю підступ там, де надто просто.

Через кілька виснажливих годин більшість екіпажів укладалися в п'ять секунд; тих же, хто не зміг укластися в контрольний час, замінили дублерами, і тренування продовжилися. Пізно ввечері втомлені й уже зовсім по-іншому дивлячись один на одного екіпажі розійшлися по каютах.

Рано-вранці Амалак привіз із застави скафандри з вбудованими гасниками й навчальні бомби. Відібравши один екіпаж, Варг вивів у космос один із важких крейсерів, використовуючи його як мішень.

— Ну що, панове аси, нехай допоможуть вам боги. Уперед!

Штурмовик пішов у короткий стрибок до межі системи. З'явившись із гіперпростору, штурмовик скинув бомбу й, зупинившись, завис у порожнечі.

— Це складніше, ніж здається, — вийшовши на зв'язок, сказав пілот Ра. — І скафандри заважають.

— Будемо тренуватися!

Після тридцятого скидання маневр було відпрацьовано ідеально. Екіпаж діяв як єдиний організм у цьому, здавалося б, простому завданні.

— Ну що, панове, тепер зрозуміли, що на вас чекає? — Варг був гранично серйозний. — Помилка — це смерть. Одна секунда різниці — це смерть. Ваші взаємні підступи — це ганебна смерть. Усім зрозуміло? Завтра будуть комплекти скафандрів від Сіма, фабрика застави вже виготовляє й навчальні болванки.

— Думаю, на сьогодні можна закінчити, — сказав сотник Ра. — Нехай виспляться.

— Не заперечую, — відповів Варг. — Навіть крейсер не прибиратиму з орбіти, нехай бовтається. Усім відпочивати, панове, ви — надія нашої галактики!

Сотник усміхнувся.

— А я, між іншим, не жартую, друже. Від моїх негідників і твоїх асів зараз щонайменше залежить доля кількох мільярдів людей.

Усмішка зійшла з обличчя Ра.

— І додай до цього ще й цілісність Потрійного сектора.

Увечері до каюти Варга постукав Карагал, дан Атум.

— Вітаю, командире, «надіє галактики»! — промовив він із тінню глузування.

— І тобі не хворіти, шановний. Чого приперся?

— А ти, Варгу, бачу, не радий бачити союзника, — Карагал прибрав усмішку з обличчя.

— Ну, якщо союзник намагається мене зачепити, то я можу теж його зачепити, як у нас із тобою вже бувало, чи не так?

— Гаразд, був неправий, вибач. Може, знайдеться випивка для старого противника?

— Це будь ласка, — Варг поставив на стіл два келихи, наповнюючи їх спиртним. — Сідай, гостем будеш. То чого тобі треба в таку пізню годину, Карагале?

— Та от дивимося, як твої бійці тренуються з пілотами Ра, а ми наче осторонь із Сет лише спостерігаємо.

— Хочете взяти участь в операції?

— Так, хочемо, — кивнув претор. — Сет — хороші пілоти, чесно кажучи, ну а мої хлопці дуже непогані як стрільці.

Варг нахилився до претора.

— Ну, скажи чесно, ти ж не заради геройства хочеш це зробити? Технології спокою не дають?

Карагал обурено підвівся в кріслі.

— Ой, тільки не треба цього гнилого пафосу, преторе, не треба! — Варг розслаблено відкинувся у своєму кріслі. — Ви, Атум, схиблені на технологіях, а самі знань не маєте.

— Ти ображаєш мене, центуріоне, це некрасиво.

— Я констатую факт, і ображати тебе в мене й на думці не було. Ну я ж маю рацію, визнай!

Карагал відпив із келиха, витримуючи паузу.

— У мене завдання особисто від герцога: принести хоч щось нове нашим жерцям, а то не зносити мені й моїм людям голови.

— Ну от! І зовсім не боляче було! — засміявся Варг. — Ви взагалі на своїх віруваннях схибнулися, чесне слово.

Карагал схопився з крісла:

— Це вже перебір, Варгу!

— Сядь, запальний ти наш. Ми воюємо з расою, яка хоче зруйнувати всесвіт. Всесвіт, хай йому грець! А чи не завалялося в мене тут якогось божества, яке може знищити Адохай силою думки? — Варг демонстративно озирнувся й зазирнув під ліжко. — Ну ти подивися, сьогодні ніхто не завалявся! А може, твої боги допоможуть, га?

Претор повільно опустився в крісло.

— Ти, Варгу, при моїх людях не кажи такої крамоли, не всі такі стримані, як я.

Варг махнув рукою:

— Не хвилюйся, я межі знаю, ми ж із тобою як рідні.

— То що, даєш добро на участь?

Претор відпив із келиха.

— Не заперечую. — Варг долив йому. — Є чотири зайві кораблі й запасні скафандри та бомби, беріть, користуйтеся.

— Ми поділимо навпіл із Сет, якщо ти не проти.

— Я тільки за. А що, з Ра не хочеш летіти?

— Пробач, але Ра — це зараз понад мої сили.

— Та розслабся, — вигукнув Варг. — Я все розумію. До речі, ти знаєш, що Ніанара тимчасово передала командування корпусом «Схід Сет» капітанові Квінту?

Карагал здивовано подивився на центуріона:

— Не може такого бути!

— Може, може, ще й як! А ти мені тут про якісь вірування розповідаєш. Час змінює саму суть нашого світу.

— Авжеж, несподівано, — спантеличено пробурмотів претор. — Ну, з іншого боку, Квінт — чудовий воїн, кращого командира навіть я не можу пригадати, ще й має досвід боротьби з Адохай.

— Ну от бачиш! І ти, закостенілий вояко, розумієш суть того, що відбувається, — Варг відкинувся в кріслі, прикривши очі, й мрійливо додав: — Рознесемо вщент цих Адохай, може, мені звання повернуть... хоч ненадовго.

— Дякую за розуміння, — сказав Карагал, підводячись. — Але нашу дуель це взаєморозуміння не скасовує.

— Звісно, старий, — Варг підвівся й поплескав претора по плечу. — Я вже подумки святкую перемогу над тобою.

— Ну, це спірне твердження, — засміявся Карагал. — І явно перебільшене.