Золотий горизонт

Корпус «Схід Сет» вийшов із гіперпростору в абсолютно порожньому, вимороженому секторі космосу. Навігаційні сенсори далекого стеження ліниво зафіксували рідкісні, самотні кораблі союзників, які мляво патрулювали периметр. У чорній безодні нічого не відбувалося, тактичний ефір був абсолютно чистим, лише шелестів статичними перешкодами.

— Звертаюся до командирів, — неголосно сказав Квінт, активувавши зашифрований канал зв'язку. — Розосередитися суворо відповідно до плану локації. Наголошую, це критично важливо — діяти точно за планом. Увімкнути маскувальні поля й дотримуватися абсолютного радіомовчання. Запитання?

— Дозвольте, пане полемарху, — у динаміках почувся глухуватий голос одного з капітанів корветів. — Просто за нами розташоване велике поле астероїдів. Може, є сенс сховати тактичну групу там?

— Чудове запитання. І моя відповідь — ні, — відрізав Квінт. — Трохи пізніше ви самі зрозумієте чому. Зараз я прошу вас просто довіритися мені й не чудити з особистою ініціативою. Слухайте уважно: якщо ви раптом побачите, що просто у вашому напрямку йде важкий крейсер Адохай зі спущеними щитами й незарядженою зброєю, ви мирно пропустите його повз і помахаєте рукою. Якщо ви побачите корабель союзників, якому відчайдушно потрібна допомога, ви холоднокровно відвернетеся й нічого не зробите. Наше головне завдання — щоб нас не помітили до потрібного моменту.

На екранах терміналів обличчя таксіархів Сет виразили явне невдоволення словами нового командувача, але відкрито сперечатися з полемархом ніхто не наважився.

— Дякую за розуміння, панове, — Квінт пом'якшив тон. — На нас покладено дуже відповідальну місію, і ми просто не маємо права на помилку. А тепер накажіть екіпажам відпочивати. Це мій прямий наказ. У вас є кілька годин затишшя.

Зв'язок коротко пискнув і перервався. Командири ланок поспішили виконувати розпорядження. Протягом кількох наступних секунд двісті бойових кораблів корпусу безшумно розчинилися в порожнечі, накинувши щільні маскувальні поля.

— Канакане, ми повністю готові. Усі підрозділи зайняли свої місця відповідно до схеми.

— Дякую, Кіларію. Я бачу за телеметрією, що все зроблено чітко й за планом.

Адмірали мовчки дивилися один на одного крізь мерехтливі сітки голограм. За їхніми спинами на містках діловито шуміла апаратура.

— Знаєш, Кіларію, — де Брі втомлено потер перенісся, — я не буду зараз благати богів про допомогу. Якщо нам сьогодні пощастить, ми просто надеремо їм дупу. А переможців, як відомо, не судять. Ну, а якщо програємо… — адмірал на мить замовк.

Тем Нагалан розуміюче всміхнувся й упустив олівець:

— Ну, тоді немає жодного сенсу хвилюватися, старий друже.

— Тоді по місцях, пане адмірале, — суворо й по-військовому скомандував де Брі.

— Виконую, пане адмірале, — з легким уклоном відповів Тем Нагалан.

Союзні війська завмерли в просторі, нагадуючи хижаків, що причаїлися перед стрибком. Жодного звуку в ефірі, жодного зайвого маневру. Екіпажам кораблів було віддано суворий наказ: спати три години.

Простір сектора раптово здригнувся від колосальної, небаченої кількості одночасно відкритих вікон гіперпереходів. Чорна безодня розкололася, і у відкритий космос мертвою лавиною вивалився гігантський флот Адохай. Чотири велетенські флагмани в оточенні незліченних кораблів супроводу, важко скидаючи кінетичну інерцію, завмерли, миттєво розділившись на чотири штурмові групи.

Великі Туртани, що завмерли на капітанських містках флагманів, одночасно віддали безжальний наказ відкрити вогонь. Важкі плазмові гармати вивергли сліпучі смарагдово-зелені розряди, які на шаленій швидкості понеслися в бік строю союзників. Окремим залпом Адохай пройшлися й по полю астероїдів позаду кораблів корпусу Сет.

Це був офіційний сигнал до початку бійні. Центральна частина ворожого флоту тієї ж миті випустила незліченний рій штурмовиків і винищувачів. Бічні підрозділи Адохай почали стрімкий рух, беручи ескадри союзників у гігантські кліщі охоплення. Кілька щільних рядів крейсерів ішли позаду, чітко витримуючи дистанцію; частина їхніх важких турелей дивилася у відкритий космос, захищаючи наступальну армаду від можливого удару ззовні.

Перші заряди плазми швидко подолали відстань, що розділяла флоти. Частина з них із гуркотом врізалася в силові поля передових кораблів супроводу, буквально відкидаючи їх назад і ламаючи стрій жахливою силою удару. Інші згустки енергії важко прийняли на себе щити флагманів. Яскраві, люті спалахи на мить повністю засліпили оптичні сенсори.

Енергія ворожих пострілів шиплячими струменями стікала з посилених щитів союзного флоту, а пошкоджені, відкинуті ударами кораблі вперто поверталися на свої позиції.

— Сім мав цілковиту рацію: їхня кінетична складова не працює на великих дистанціях, — з полегшенням промовив де Брі, уважно спостерігаючи на екранах за напруженими обличчями командирів підрозділів. — Молодець, бляшанко, усе прорахував до останнього кілометра.

Рій наступаючих винищувачів ворога був настільки щільним, що через нього важкі крейсери й флагмани Адохай, які перебували позаду, просто зникли з поля зору. У цей момент від строю союзників відокремилися ідеальні клини шарів-перехоплювачів. На самому вістрі цих клинів неслися безпілотні шари-камікадзе. Ухиляючись від суцільної стіни вогню, яку випускав ворог, перехоплювачі виписували в просторі неймовірні фігури вищого пілотажу — на перший погляд хаотичні, але насправді вивірені пілотами до сантиметра.

Клини швидко досягли передньої лінії Адохай. Врізаючись у щільну масу ворожих машин, шари-камікадзе вибухали, буквально розламуючи стрій ворога й змушуючи чужі винищувачі на повній швидкості врізатися один в одного. У бреші, що утворювалися, миттєво проскакували маневрені перехоплювачі, поливаючи все навколо безперервними лазерними чергами.

Через страшенну скупченість наступаючих підбиті кораблі Адохай рикошетили від уламків і підривали своїх побратимів, що летіли поруч. Від переднього краю цього божевільного рою в бік ворожих флагманів покотилася стрімка, невпинна хвиля вогню й руйнування. Перехоплювачі, не знижуючи швидкості й ухиляючись від міріад уламків, мчали вперед.

Минуло лише кілька хвилин, і від щільної хмари наступаючих залишилися лише жалюгідні, пошарпані рештки, яким вдалося дістатися до першого ряду союзного флоту. Поодинокі, знущально точні постріли з імперських корветів і есмінців, що ліниво добивали вцілілих ворогів, викликали короткі усмішки в тактичному ефірі. Вогняне цунамі Адохай перетворилося на жалюгідний струмок. У трюмах флагманів союзників, де базувалися оператори, залунали радісні дитячі вигуки, супроводжувані щирими оплесками команди.

— Почали непогано, — серйозно сказав де Брі, не відриваючи погляду від оглядового екрана, де продовжували змикатися бічні кліщі охоплення противника. — Не розслаблятися, панове, це лише самий початок.

Від флотів Адохай одразу відокремилася друга, значно грізніша хвиля наступаючих. Важкі крейсери, що йшли на значній відстані один від одного з урахуванням гіркого досвіду винищувачів, методично заливали стрій союзників щільними потоками плазми. Відкинуті потужними ударами імперські есмінці й корвети відчайдушно намагалися втримати рівну лінію, але кінетичні ядра почали завдавати страшної шкоди в міру наближення ворога. Стрій союзників затріщав і почав ламатися, поповзли тривожні спалахи внутрішніх вибухів. Передня лінія Імперії палала, але відчайдушно огризалася у відповідь усіма калібрами. Перехоплювачі носилися в самому пеклі, підставляючи себе під удари, але їхніх сил було замало, щоб стримати цей броньований натиск.

— Нас жорстко продавлюють, — швидко доповів блідий помічник адмірала. — Серйозно просідає лівий фланг, у Касти Атум величезні втрати!

— Атуме, негайно відступайте за вектором до мінного поля! — віддав наказ тем Нагалан. — Касто Ра, відходьте синхронно з ними, затягуйте їх у пастку!

Фланги союзників почали стрімко й контрольовано просідати. Кораблі Адохай, відчувши близьку перемогу, шалено набирали хід, переслідуючи ескадри, що відступали.

— Як же природно в них це виходить, — похмуро всміхнувся де Брі. — Як вчасно Атум просіли. Тепер Адохай точно всіма силами влетять у нашу пастку.

Центральний флот союзників уже був практично затиснутий у кільце, коли частини Ра й Атум, що відступали, синхронно здійснили короткий гіперпросторовий стрибок. На величезній швидкості передові крейсери Адохай усією масою влетіли на заздалегідь підготовлені мінні поля.

Немов з розгону врізавшись у неприступну стіну, кораблі ворога, натикаючись один на одного, з детонацією влітали в суцільну стіну вогню. Космос розривало на шматки, розкидаючи в порожнечу оплавлені уламки тисяч розбитих суден.

— Треба терміново віддавати команду Варгу, у нас однаково надто великі втрати! — тривожно вигукнув тем Нагалан, дивлячись на індикатори своїх есмінців, що танули.

— Ще хвилину, — де Брі мертвою хваткою вчепився в підлокітники крісла, холодно стежачи за хвилею, що наступала.

— Буде пізно! Нас просто зімнуть!

— Не зімнуть. Вони повинні повністю, до останнього корабля, втягнутися в атаку, — прогарчав адмірал. Його погляд блиснув. — А тепер — можна! Варгу, твій вихід! — буквально прокричав у ефір де Брі.

— Є, панове адмірали, — почувся веселий голос Варга. — Зараз засмажимо іржаві корита!

У тилу й на флангах наступальних рядів Адохай миттєво спалахнули численні вікна гіперстрибків. З'являючись лише на кілька секунд, штурмовики Варга скидали важкі міни Сіма й одразу йшли в наступний стрибок. Рядами Адохай покотилася нищівна хвиля зустрічних вибухів феноменальної потужності. Бойовий порядок другої хвилі ворога стрімко рідшав, засипаючи вакуум уламками палаючих конструкцій. Флот союзників, втрачаючи кораблі, зумів вирівняти стрій і щільним фронтом рушив у контратаку, люто відтісняючи крейсери ворога.

Бачачи, що й друга атака з тріском провалюється, Великі Туртани до межі посилили вогонь своїх чотирьох флагманів, відправляючи вперед наступну, добряче поріділу, але все ще величезну третю хвилю кораблів. Флот союзників був змушений зупинитися — потужні плазмові удари флагманів змітали з екранів дедалі більше дружніх бортів, у строю з'явилися зяючі проломи. Крейсери Адохай, що залишилися живими, з флангів перебудовувалися під ударами Ра й Атум і, організовано відступаючи, приєднувалися до цієї останньої наступальної хвилі.

— І все ж їх надто багато… — сумно констатував де Брі, дивлячись на сили, що танули. — Схоже, доведеться віддавати наказ на загальний відхід.

— Ви забули про корпус Сет, ним командує капітан Квінт, — нагадав тем Нагалан.

— Не забув. Але їх лише двісті кораблів, вони навряд чи чимось допоможуть у такій каші.

— У них нова зброя, пам'ятаєте? — тем Нагалан впритул подивився на де Брі. — Віддайте команду. Ми за останні дні вже втомилися дивуватися можливостям цих людей.

— Що ж… Можливо, вони здивують нас ще раз, — де Брі важко зітхнув і ввімкнув комунікатор: — Квінте, твій вихід. На тебе вся остання надія.

— Так точно, — миттєво долинуло у відповідь із динаміка. — Корпус до бою приступає.

Спостерігаючи за воістину грандіозною битвою збоку, укриті маскувальними полями капітани Сет до хрускоту в суглобах стискали кулаки, гнівно позираючи на екранах на свого командира.

— Не спалюйте мене своїми праведними поглядами, панове, — сухо кинув їм Квінт. — Не згорю.

Отримавши наказ від адмірала, він одразу зв'язався з базою:

— Амалаку, діємо! Ми програємо на всіх фронтах, тільки на вас надія.

У координаційній залі на Кана Крі Амалак швидко й зосереджено пробіг пальцями по панелі керування:

— Стежте за рівнем вхідної енергії, — кинув він Ніанарі. — Усе має бути на абсолютних, максимальних значеннях.

— Вас зрозуміла, — коротко відповіла Ніанара, припавши до мерехтливих екранів.

— Аіро, твій вихід, — Амалак обернувся до дівчинки, що сиділа у великому кріслі.

Аіра швидко натягнула свій величезний шолом:

— Ну, я літати! — дзвінко сказала вона, приймаючи зручну позу й заплющуючи очі.

У ту ж мить шлюзи на п'яти прихованих кораблях Квінта розчинилися, випустивши в космос десять перехоплювачів, на яких замість стандартного озброєння були жорстко закріплені масивні контейнери. Кулі на шаленій тязі рвонули просто в саму гущу наступаючих кораблів Адохай. Відчайдушно маневруючи в пеклі між плазмовими розрядами, вони скидали з контейнерів невеликі диски, що світилися сріблястим світлом.

Деякі з перехоплювачів одразу гинули під випадковими ударами лазерів і плазми, але більшість змогла на шаленій швидкості пройти крізь щільні ряди ворога, залишаючи за собою сотні пристроїв. Диски автоматично вибудовувалися в просторі в ідеально рівні ряди, нагадуючи світну сріблясту сітку. Скинувши вантаж, перехоплювачі, що вціліли, різко перебудувалися у два клини й завдали стрімкого удару по двох найближчих крейсерах Адохай, впритул перетворивши їх на хмари вогню, що розширювалися.

Амалак запитально подивився на Аіру, але дівчинка не звертала на нього жодної уваги. Її маленькі ручки, що ширяли в повітрі, ледь помітно сіпаючись, керували вже наступними десятьма кулями. Після п'ятої хвилі й восьми особисто знищених крейсерів ворога Аіра зі зітханням зняла важкий шолом, втомлено й блідо дивлячись на координаторів.

— Я зробити… Дуже важко. Багато куль, голова дуже болить. — Дівчинка приклала маленьку долоньку до чола. — Більше не можу, боляче.

— Усе, усе, відпочивай, маленька, — Амалак дбайливо підніс до її губ пляшечку з темним трав'яним напоєм Тіаї. — Зараз стане легше. Дякую тобі, Аіро.

— Я старатися… — тихо всміхнулася дівчинка, зробивши кілька жадібних ковтків і прикриваючи очі.

— Тепер наш вихід, — повертаючись до приладів, жорстко сказав Амалак.

У просторі, засипаному димлячими уламками, крейсери Адохай уже щосили тіснили добряче пошарпаний флот Імперії й Каст. Раптом колосальний, безшумний спалах осяяв усе поле бою. Численні диски, розсипані в просторі просто серед кораблів Адохай, одночасно випромінили найпотужніше мерехтливе сріблясте світло.

Хвиля ворожих крейсерів, що йшла в атаку, раптово почала різко скидати швидкість. Пливучи далі лише за чистою інерцією, величезні кораблі повільно зупинялися один за одним. Вони повністю скидали свої захисні щити й узагалі не звертали жодної уваги на триваючий вогонь союзного флоту.

— Що там відбувається?! — здивовано вигукнув де Брі, подавшись уперед до екрана. — Вони що… вирішили колективно здатися?!

— Та не може такого бути! — тем Нагалан на всі очі вдивлявся в рядки телеметрії, що бігли.

— Вони… вони розвертають свої головні гармати! — пролунав зірваний голос одного з офіцерів зв'язку.

— Куди?! — здивовано й в один голос хором запитали адмірали.

— Я не знаю… — зблідлий офіцер розгублено розвів руками. — Схоже, один на одного!

— Якась маячня! — вигукнув де Брі.

У ту ж саму мить один із важких крейсерів Адохай, повільно навівши башти на сусідній корабель, що йшов поруч, впритул здійснив повний плазмовий залп. Корабель, що завис без щитів, одразу відповів йому кількома судомними пострілами й миттєво перетворився на осліпливу хмару вогню.

— За першим пострілом лавиною послідували інші. Швидко нарощуючи вогневу міць, увесь колосальний флот Адохай зірвався з котушок і почав із люттю винищувати сам себе, гатячи з усіх калібрів по найближчих союзних бортах.

— Усім підрозділам — негайно відступаємо назад! — на весь голос крикнув в ефір де Брі. — Хай йому чорт, нехай вони самі пожеруть одне одного!

— То ось яку секретну технологію мав на увазі Сім, — приголомшено промовив тем Нагалан. — Як же добре, що цей древній дроїд — наш союзник, а не ворог.

— І не кажіть, дорогий друже, — судомно послаблюючи тугий комір парадного мундира, часто закивав де Брі.

Уже вкотре за цей нескінченний день космос перетворився на бушуючий океан вогню. Кораблі Адохай із первісною люттю гатили один по одному, анігілюючи все, що потрапляло до їхніх прицільних сіток. Невдовзі частина збожеволілих кораблів розвернулася й відкрила шквальний вогонь по власних величезних флагманах. Важкі плазмові та кінетичні удари з хрустом виривали величезні шматки вікової броні з бортів гігантських суден.

— Ну що, допоможемо хлопцям у їхньому красивому самогубстві?! — весело крикнув в ефір Квінт. — Ескадро, до бою!

Скидаючи маскувальні поля, двісті свіжих кораблів корпусу «Схід Сет» єдиним клином ринули до палаючих флагманів Адохай. Змітаючи дорогою дрібні судна противника, що траплялися на шляху, вони щільним вогняним потоком накрили гігантські командні кораблі. Пробиваючи ослаблений захист, кораблі Сет вели безперервний шквальний вогонь майже впритул. По корпусах велетнів тягнулися страшні вогняні шрами, у чорну порожнечу летіли багатометрові шматки обшивки.

Загороджувальні системи флагманів були швидко й жорстко придушені, і почався монотонний, професійний процес добивання. Палали повністю виведені з ладу маршові двигуни; довгі черги снарядів ущент знищували чужі винищувачі, які в паніці намагалися вилетіти з ангарів. На понівечених бортах зяяли страшні кратери, по вінця наповнені киплячим вогнем і розплавленим металом.

Стоячи на містку свого приреченого флагмана, що руйнувався, Великий Туртан повільно дістав з-під подряпаної броні шкатулку з краплею пам'яті. Крапля слухняно впала на його сіру шкіру й миттєво розчинилася. Вогонь шаленого пожежі вже повністю охопив командирську рубку, і древній воїн виразно відчував смертельний жар навіть крізь товсті пластини обладунків.

«Шкода, — спокійно подумав він, заплющуючи очі. — План був справді добрий. Але цей противник виявився кращим за нас».

Усі чотири велетенські флагмани Адохай один за одним почали розвалюватися на шматки, які, своєю чергою, відразу вкривалися мережею потужних вторинних вибухів. Тим часом уцілілі кораблі союзної ескадри й штурмовики легата Варга, підійшовши ближче, із задоволенням приєдналися до процесу остаточного винищення залишків ворога.

Усього за пів години про колись нездоланну, жахливу армаду Адохай нагадували лише поодинокі кораблі, що в паніці йшли у сліпі гіперпросторові стрибки, та безкрає море димлячих уламків, розкиданих по всьому сектору — сектору, який уже сьогодні мав бути повністю захоплений Адохай.

Де Брі й тем Нагалан втомлено, спустошено переглянулися крізь екрани. Втрати союзного флоту були просто катастрофічними. Сімдесят відсотків усіх кораблів Імперії й Каст або загинули у вогні, або були критично пошкоджені й тепер потребували негайного заводського ремонту. Найменше в цій бійні постраждали корпус Сет і ударний підрозділ Варга, але й у них були значні втрати серед пілотів.

У залі керування на Кана Крі Амалак задоволено подивився на виснажену Ніанару:

— Ну от, бачите, мадам? Ми все ж таки перемогли цього монстра. Наша технологія спрацювала ідеально. До речі, значною мірою завдяки нашому улюбленому Сіму.

— Напевно, все ж таки більше завдяки їй, — Ніанара з ніжністю кивнула на Айру, яка мирно спала в глибокому кріслі й навіть уві сні міцно стискала в крихітній ручці недоїдений шматочок шоколаду. — Але як... як таке взагалі технічно можливе? — Дівчина перевела приголомшений погляд на Амалака, вдивляючись у його білі очі з крихітними зіницями.

— Це первісна технологія самих Адохай, пані Ніанаро, — тихо відповів Амалак. — «Поклик Веж» — так її називали на далеких заставах. Вона здатна ефективно зводити з розуму й повністю підкоряти чужу волю. Це найпотужніше спрямоване випромінювання особливого виду біологічної енергії.

— Мені навіть страшно подумати, що буде, якщо ця моторошна технологія колись потрапить не в ті руки, — зізналася Ніанара, і легкий тремт пробіг її плечима.

— Саме по собі це випромінювання вкрай неприємне й навіть фізично болісне, воно справді може запросто звести з розуму, — пояснив Амалак. — Але лише один секретний компонент, розроблений особисто мною й Зігмою за допомогою Сіма, здатний створити такий неймовірний ефект масового навіювання.

— Сховайте цю зброю... Заради всіх богів, сховайте її назавжди, — цілком серйозно попросила дівчина.

— Звісно, сховаємо, — розуміюче усміхнувся Амалак. — Сім найближчим часом зробить одну річ, яка буде набагато ефективнішою за звичайне приховування артефакту.

— Яку саме? — здивовано запитала Ніанара.

— Він повністю, під корінь, видалить будь-які згадки про це випромінювання і сам факт існування такої зброї з усіх інформаційних джерел Галактики. Усі новини, яких зараз буде багато, будуть підчищені. Повірте мені: мине всього кілька десятків років, і серед людей ходитиме лише одна красива, офіційна легенда про те, як жорстокі Адохай у фінальній битві просто збожеволіли від власної кровожерливості й у безумстві почали вбивати одне одного.

— І ви думаєте, це справді спрацює? — з явним сумнівом примружилася Ніанара.

Амалак уважно, глибоко подивився на неї:

— Будь-яка новина в історії завжди стає саме такою новиною, якою її офіційно піднесуть суспільству, а зовсім не такою, якою вона була насправді.

— А ви великий маніпулятор... — Ніанара уважно подивилася на нього. — І дуже страшна людина, Амалак.

— Ну, я не зовсім людина, якщо бути до кінця чесним... — тихо усміхнувся Амалак. — І навіть, якщо вже зовсім точно, не зовсім із цього Всесвіту.

Він шанобливо схилив голову перед Ніанарою, після чого легко, дбайливо підхопив на руки сплячу Айру й у мовчазному супроводі гвардійців-граків поніс її в напрямку каюти.

Ніанара ж іще кілька хвилин сиділа абсолютно нерухомо, завмерши й дивлячись в одну точку перед собою.

«Звичний, старий світ наших традицій і кастових звичаїв зараз із тріском розвалюється просто на очах, — подумала вона. — А цей загадковий Амалак... Ні, краще про нього взагалі зайвий раз не думати».

Пошарпаний флот союзників повільно збирався в нерівний, ламаний стрій осторонь від гігантського поля недавньої битви. У просторі щосили тривали важкі рятувальні операції: з розламаних, позбавлених повітря корпусів рятувальні дроїди дбайливо витягали ще живих, замерзаючих членів екіпажів.

Винищувачі Касти Атум, що нишпорили серед димлячих уламків, діловито брали на буксир і тягнули до своєї ескадри абсолютно все, що ще могло хоч якось літати, стріляти або становило бодай якусь технологічну цінність.

«Невиправні мародери... — втомлено подумав, дивлячись на екрани, де Брі. — Ну та гаразд, боги їм судді».

Раптом надривно задзвенів сигнал нової тактичної тривоги.

— Що ще за чорт?! — де Брі різко повернувся до офіцерів містка.

— Фіксуємо колосальне збурення гіперпростору просто за курсом! — голосно доповів оператор. — Судячи із сигнатур, наближається величезна, неймовірна кількість кораблів!

— Ну от і припливли... — тихо пробурмотів собі під ніс адмірал, відчуваючи, як усередині все кам'яніє. — Усім кораблям — загальна тривога! Продамо те, що від нас іще залишилося, якомога дорожче!

Нечисленні вцілілі кораблі союзників з останніх сил піднімали мерехтливі силові щити й розгортали в порожнечу чорні від кіптяви стволи гармат.

Раптом увесь космос попереду спалахнув яскравим, чистим сріблястим сяйвом. Шалена, божевільна думка на мить промайнула в голові адмірала, але де Брі тут же сердито відкинув її: ні, цього просто не може бути в реальності.

У просторі відкрилося колосальне, сліпуче вікно гіперпереходу, з якого рівними, ідеальними рядами, немов на параді, почали один за одним з'являтися сяючі сріблом бойові кораблі. Витончені, стрімкі лінії корпусів, дзеркальна броня — жодних сумнівів не залишалося.

— Нас викликає їхній головний флагман, адмірале, — спантеличено й якось розгублено доповів офіцер зв'язку.

— Негайно прийняти виклик до головної зали.

На екрані містка, що тремтів від внутрішніх пошкоджень, сформувалася проєкція красивої молодої жінки в сяючому білому мундирі витонченого крою.

— Говорить Іші Шінакай, адмірал флоту Кадеш, — пролунав із динаміків чистий, упевнений голос. — З ким я можу поговорити? Хто командує цим... флотом?

— Контр-адмірал Канакан де Брі до ваших послуг, мадам, — максимально рівно, стримуючи внутрішню бурю, відповів адмірал.

— Ми на всіх парах поспішали до вас на допомогу одразу після нашого пробудження, — сказала Іші Шінакай, окинувши поглядом панораму руйнувань за оглядовими вікнами. — Але, судячи з усього, ваша битва вже благополучно завершилася.

— Так, мадам... Ви, зізнаюся, зовсім трохи запізнилися на наше скромне святкування. — Адмірал чудово розумів, що зараз розмовляє з безпосередньою представницею раси, якої фізично не могло існувати в цю епоху, але вона була тут.

— Що ж, адмірале, у такому разі ми негайно надамо вам усю можливу технічну й медичну допомогу. Вас, як я бачу, дуже сильно потріпало.

— Дякую вам, мадам. Ми із задоволенням приймемо вашу допомогу.

У цей момент на екрані, безцеремонно відтіснивши адмірала Кадеш плечем, з'явилося задоволене, сяюче обличчя Скарда.

— Привіт, адмірале! — усміхаючись на весь рот, весело вигукнув командор. — Ну що ж ви нам узагалі жодного шматочка від цих покидьків не залишили, га?! Ну образливо ж, чесне слово, ми так поспішали!

— Командоре, повірте, для вас іще буде більш ніж достатньо веселощів, — втомлено усміхнувся де Брі. — Колиска Адохай усе ще попереду.

— І то правда, — легко погодився Скард. — Ну, я пішов, мабуть, треба допомогти вашим ремонтникам розтягнути те... що у вас тут залишилося.

Адмірал Кадеш витонченим, але сильним рухом руки безцеремонно виштовхнула Скарда із зони огляду проєктора.

— Іди вже, рятуй, рятівнику, — саркастично кинула вона йому вслід.

— Я навіть не питатиму зараз, звідки саме ви тут з'явилися, мадам, — чесно зізнався де Брі.

— І не питайте, адмірале. Мені самій у все це досі віриться з величезними труднощами, — відповіла жінка. — І так, адмірале, накажіть вашим операторам нарешті вимкнути ці нав'язливі сигнали тривоги, а то вони у вас так дзвенітимуть ще дуже довго.

Де Брі вже хотів поставити цілком логічне запитання, чому вона так упевнена, але урвав себе, кинувши погляд на оглядові екрани.

У просторі сектора, осяваючи темряву срібними спалахами, відкривалися все нові й нові вікна гіперпереходів. Із них суцільним, невпинним потоком виходили бойові кораблі. Спочатку сотні. Потім тисячі. А згодом — десятки тисяч бортів.

Воскреслий «Золотий горизонт» повертався додому.