Золотий горизонт

Простір навколо Колиски раптово спалахнув осліплюючими вікнами гіперпереходів. Кілька маленьких розвідувальних зондів-шпигунів, миттєво накинувши маскувальні поля, взялися сканувати мертвий космос.

Гігантська сфера Адохай так само велично дрейфувала у бік найближчої населеної зоряної системи, однак тепер її зовнішній вигляд разюче змінився. На головному екрані застави Сім і Зігма побачили картину, що вражала уяву: колосальне скупчення мертвих, розірваних і напівзруйнованих світів, які були з'єднані між собою абсолютно божевільними металевими конструкціями техногенного хаосу. Колись осліплююче біле захисне поле більше не сяяло над сферою, оголюючи її моторошну внутрішню структуру, до країв наповнену смертю і тліном.

І лише в самому серці цього іржавого божевілля яскраво мерехтіло пульсуюче джерело — Зірка Адохай, осереддя всієї їхньої темної могутності. Нечисленний, добряче пошарпаний попередніми боями флот ворога на чолі з трьома флагманськими кораблями поспіхом займав оборонні позиції навколо вразливого ядра.

— Вийшло! — Сім від надлишку емоцій кілька разів радісно підстрибнув на місці, кумедно брязкаючи шарнірами. — Маркай просто бог! Він зробив це!

— Якось не дуже густо в них тепер із кораблями підтримки, — тихо зауважила Зігма, вдивляючись у тактичні маркери на екрані.

— Та ні, з кораблями в них якраз усе дуже навіть густо, — заперечив дроїд, вказуючи маніпулятором на щільне скупчення сплячих суден усередині іржавого хаосу сферичних надбудов. — У них просто живих істот для їхнього обслуговування не залишилося.

Дроїд швидко переналаштував сенсори глибокого сканування.

— Подивися сама на цей важкий крейсер: сканер показує на борту лише дві живі одиниці! А ж для повноцінного керування такою махиною тільки на містку має сидіти десяток навчених операторів, плюс технічна команда близько сотні, а то й більше. У них фізично закінчився біологічний ресурс. Ось чому їм так життєво необхідний був Потрійний сектор із його населенням.

— Ну що ж... тоді тільки вперед! — рішуче промовила Зігма, викликаючи захищеним каналом Юстиніана.

Космос в одну мить спалахнув неймовірною кількістю величезних вікон гіперпереходів. Кораблі щільним строєм виходили зі стрибків і, не відкриваючи передчасного вогню, злагоджено займали свої визначені тактичні позиції. Від кожної штурмової групи миттєво відокремлювався дзижчачий рій невеликих куль-перехоплювачів, швидко шикувавшись у бездоганний бойовий порядок.

З боку пораненої сфери в крижаний простір понеслися перші постріли. Уцілілі флагмани Адохай відкрили шалений вогонь плазмово-кінетичними зарядами, але їхня вражаюча міць сильно втрачалася через величезну відстань, що їх розділяла. Важкі згустки плазми лише безсило й глухо билися в захисні щити союзного флоту, стікаючи по них, мов вода по склу.

У цей момент кораблі штурмової десантної групи, керовані безстрашними пілотами Касти Ра, на повній швидкості увірвалися в простір у безпосередній близькості від поверхні сфери. Засипаючи нечисленні оборонні крейсери та штурмовики Адохай важкими теламінієвими снарядами, ударна група в щільному супроводі куль-перехоплювачів прорубала собі кривавий шлях і здійснила короткий тактичний гіперстрибок, щоб матеріалізуватися вже всередині Колиски — просто поруч із сяючою білим світлом Зіркою Адохай.

Величезна зірка простягнула в просторі свої колосальні промені, які слугували стаціонарними причалами для сотень кораблів.

— Підлітаємо максимально близько! До точки висадки! — скомандував в ефірі Юстиніан, міцніше стискаючи зброю.

— Фіксую численні автоматичні вогневі точки й активні живі сигнали на палубах! — напруженим голосом доповів ведучий пілот Ра.

— На захисті самих себе вони точно не поскупилися, — крізь зуби усміхнувся префект.

У цю саму мить важкий плазмовий заряд із моторошним скреготом ударив у бік їхнього десантного штурмовика. Серед іскор, кіптяви й диму, що летіли на всі боки, пілоти Ра проявили справжні дива пілотажу: на величезній швидкості, буквально ламаючи посадкові опори об метал, вони змогли жорстко посадити підбитий корабель просто на палубу.

Розкидаючи на всі боки іскри й зірвані уламки зовнішньої обшивки, штурмовик зі страшним скреготом нарешті завмер.

Із миттєво відчинених броньованих дверей шлюзу назовні почали швидко висаджуватися закуті у важку броню офіцери застави й воїни-граки.

— Кругова оборона! Пілотам терміново залишити аварійний корабель! — гучно крикнув Юстиніан, оцінюючи обстановку.

Двоє сильних граків злагоджено витягли з палаючого нутра штурмовика переносний генератор захисного поля. З гуркотом опустивши важкий контейнер на палубу, вони активували систему. Силовий купол миттєво накрив висаджену групу мерехтливою пеленою. Те саме синхронно зробили й інші десантні групи, що приземлилися неподалік.

Буквально тієї ж секунди захисні куполи шалено засяяли безперервними спалахами від шквальної хвилі ворожих пострілів.

— Довго наш щит під таким натиском не витримає! — крикнув Вал, перекриваючи гуркіт канонади. — Швидко шикуємося в бойовий порядок!

Воїни миттєво змикали ряди, утворюючи щільне оборонне коло, тримаючи всередині генератор поля й тактичний резерв.

У цей момент із темних технічних коридорів доків хлинула перша хвиля захисників Колиски. Найрізноманітніші потворні істоти, озброєні чим завгодно — від примітивних енергосписів до важких лазерних гвинтівок, — божевільним натовпом кинулися на штурмуючих.

Квінт на мить кинув швидкий погляд на ідеально рівне коло своїх воїнів Сет, які стояли парами спина до спини.

«Небагато з нас переживуть сьогоднішній штурм», — похмурою блискавкою промайнула в нього в голові професійна військова думка.

Переднє оборонне коло, що складалося із закутих у лати воїнів Атум, за командою скинуло свій купол щита й одразу відкрило шквальний вогонь з усіх стволів по орді, що бігла на них. Поливаючи наступаючі хвилі щільними потоками плазмового вогню, вони добряче прорідили передні ряди ворога. У цю саму мить усі десантні групи одночасно вимкнули свої стаціонарні щити, і кілька кіл штурмуючих злагоджено рушили на зближення.

Із кола Сет, мов люта блискавка, уперед вистрибнув величезний карах Рах, розчищаючи дорогу наступаючим воїнам. Гострими зубами, могутніми кігтями й нищівними ударами важкого хвоста він пачками відправляв на той світ ворогів, розриваючи по кілька істот одним помахом.

Однак хвиля захисників Зірки, зімкнувши свої рідшаючі ряди, з усієї сили врізалася в коло Атум, зминаючи їхній бойовий порядок своєю масою.

— Рах, допоможи! На лівий фланг! — відчайдушно крикнув Квінт, вказуючи на позиції воїнів Атум, які важко билися й яких почали обходити збоку.

Одним довгим потужним стрибком карах опинився просто перед строєм, що продавлювався. За якихось кілька секунд десятки особливо завзятих ворогів були перетворені звіром на криваве шмаття. Вирівнявши свої ряди й швидко замінивши поранених бійців, командир Кір вдячно й шанобливо махнув Квінту рукою.

А хвилі захисників Колиски й не думали ставати меншими. Усе, що в цьому божевільному світі могло літати, бігти чи повзти, було безжально кинуто Адохай у цей останній бій.

Граки здіймалися над полем битви, широко розправивши свої могутні шкірясті крила, і люто рубали в повітрі все живе, до чого тільки могли дотягнутися своїми клинками. Опускаючись просто в гущу ворогів, вони завдавали кілька нищівних кругових ударів і, знову різко злітаючи, ховалися всередині свого захищеного кола.

Квінт, розносячи на шматки чергового нападника, з болем у серці бачив, як один за одним падають його воїни під непідйомною масою тіл, що насідали.

— Зміщуємося ближче до штрафників! — крізь гуркіт крикнув Квінт, вказуючи своїм бійцям на коло Варга, яке також небезпечно застрягло перед стрімко зростаючою купою вбитих ворогів.

Два оборонні кола швидко й злагоджено злилися в один спільний моноліт.

— Клин! — скомандував легат Варг, сам рішуче стаючи на вістря атаки.

— Ану посунься, легате! — Квінт плечем безцеремонно відштовхнув Варга трохи вбік. — Ти що, всю військову славу сьогодні собі одному забрати хочеш? Не вийде!

— Ану, хлопче, не заважай воювати ветеранам! — весело огризнувся Варг, попутно одним точним змахом зрубуючи голову ворогу, що насідав, і тут же пристрілюючи якусь гидку летючу тварюку просто над їхніми головами.

Важкий штурмовий клин повільно, але впевнено рушив уперед, буквально розрізаючи хвилі шаленого ворога.

— Увага всім групам! Зараз піде друга хвиля! — долинув у навушниках тривожний голос Амалака, який спостерігав за боєм. — Вона буде значно сильнішою за першу!

— Та куди вже сильніша?! — хрипко вигукнув Кір, відбиваючись одразу двома мечами й стоячи спина до спини з Вунгом.

— Так, схоже, нам ще далеко не все місцеве веселощі показали, — важко дихаючи, пробасив Вунг, блокуючи черговий удар.

Перша хвиля захисників нарешті спала, але з темних глибин технічних коридорів, переступаючи через гори свіжих трупів своїх родичів, на них уже щосили неслася друга, ще щільніша й організованіша хвиля захисників Зірки.

— Тепер випускайте кулі! — щосили закричав Юстиніан. — Ми прорубуємо шлях просто до ядра! Я забираю граків і йду на прорив, тримайтеся тут!

Шлюзи підбитих штурмовиків, що стояли на палубі, із шипінням відчинилися, випускаючи в повітря дзижчачий рій невеликих куль-перехоплювачів, якими дистанційно керували пілоти Кірна. Сконцентрувавшись в одній-єдиній точці удару, яку їм особисто вказав Юстиніан, вони відкрили шквальний вогонь з усіх випромінювачів, створюючи суцільну стіну вогню, що випалювала все на своєму шляху перед наступаючою штурмовою групою префекта.

Перебираючись через гори димлячих тіл, штурмовики Юстиніана стрімко кинулися всередину технічних секторів Зірки.

Пробивши надійний прохід до коридорів, кулі-перехоплювачі повернулися на палуби доків. Вони шалено носилися просто між рядами ворогів, що наступали, сіючи паніку й хаос. Врізаючись у найщільніші групи істот, що оборонялися, кулі за командою самоліквідовувалися, вибухаючи й засипаючи все навколо хмарами гострої сталевої шрапнелі.

— Об'єднуємося в одне спільне коло! Усі групи, до мене! — скомандував Варг. — У нас занадто великі втрати, не можна дробитися!

Квінт на бігу перевів погляд на своїх людей, що залишилися, і вцілілу групу Сет. Серце болісно стиснулося: більше половини тих, із ким вони сьогодні починали цей штурм, уже не було видно серед гір тіл. На коротку мить груди ніби стиснули важкі, невидимі лещата.

Залиті з ніг до голови чужою й власною кров'ю, виснажені воїни швидко об'єдналися в одне велике коло, уклавши в самий центр поранених товаришів, яких із кожною секундою ставало дедалі більше.

— Аїро, допоможи! Вони нас остаточно продавлюють! — із розпачем у голосі крикнув Квінт у передавач зв'язку.

— Я все бачити! Уже летіти! — долинув крізь перешкоди тоненький, але рішучий голос маленької дівчинки.

— Чого ти дитину чіпаєш, бузувіре! — Варг, немов заведений, люто рубав клинком і стріляв із випромінювача одночасно. — Самі впораємося!

— Не впораємося, легате... У нас занадто багато важкопоранених, — глухо відповів Квінт, проводжаючи поглядом вірного Раха, який у черговому довгому стрибку стримував натиск на правому фланзі.

У цей момент десяток ширяючих куль, закручених у знамениту, улюблену бойову спіраль Аїри, з виттям ударили у ворожий фланг, буквально спопеляючи найближчі щільні ряди противників спрямованим плазмовим вогнем. На кілька дорогоцінних секунд перед виснаженим, порідженим строєм десантників не залишилося жодної живої істоти.

— От дівчинка дає! — захоплено видихнув хтось із поранених штрафників Варга. — Вона нам так узагалі нікого з цих тварюк не залишить!

— Не хвилюйся, нам ще точно вистачить! Зімкнути стрій! — громовим голосом проревів Варг.

І поріджений стрій тут же прийняв на себе черговий важкий удар нової хвилі, відчайдушно й люто розрубуючи нескінченну, божевільну орду Адохай.

Юстиніан стрімко біг заплутаними внутрішніми коридорами Зірки Адохай, дорогою відбиваючись від добряче поріджених, дезорієнтованих захисників. Позаду нього лунав важкий, синхронний тупіт закутої в броню штурмової групи.

Раптом вони вибігли з тісного коридору й опинилися в колосальній сферичній залі, далекі межі якої повністю губилися у важкому, гнітючому напівмороку.

Прямо перед ними, велично ширяючи в повітрі, сяяла величезна біла сфера ядра, наскрізь пронизана чорними блискавками, що люто били. Перед цією сяючою кулею щільними рядами вишикувалися останні захисники Зірки на чолі з трьома могутніми, закутими в броню туртанами.

— Останній рубіж! — люто крикнув Юстиніан, швидким рухом дістаючи з-за пояса свою важку бойову булаву.

«Ех, згадати б колишні навички й самому випадково не наскочити на власні шипи», — промайнула миттєва іронічна думка в голові префекта за мить до того, як його перший же нищівний замах розколов навпіл закутого в темну броню воїна Адохай.

Граки, злітаючи під самий купол зали, обсипали захисників хмарами гострих метальних шипів, які буквально прошивали тіла ворогів наскрізь. Зірка Адохай просто позаду тих, хто оборонявся, пульсувала неймовірно яскравим, сліпучим світлом, сильно заважаючи воїнам, що наступали, прицілюватися.

Розштовхуючи тих, хто бився, в різні боки, один із туртанів широкими, важкими кроками попрямував просто до Юстиніана. Зрубавши дорогою одним недбалим змахом грака, що летів, туртан завдав префектові блискавичного нищівного удару зверху вниз.

Юстиніан дивом устиг ухилитися, з тихим жахом дивлячись на глибоку, димлячу борозну, яку клинок туртана залишив на металевій підлозі зали.

— Ну й сила ж у тебе, друже мій! — вигукнув префект, виходячи з лінії чергової атаки. — Дивися тільки, не надірвися бува!

З диким, утробним ревом туртан знову кинувся на префекта, завдаючи град стрімких ударів і в люті часом зачіпаючи й убиваючи своїх же власних воїнів, які потрапляли під руку. Юстиніан, безперервно ухиляючись, завдавав у відповідь точних ударів своєю важкою булавою. Зброя залишала на броні гіганта глибокі димлячі вм'ятини, однак одразу пробити товстий шар захисту ніяк не вдавалося.

Бічним зором префект із тривогою помітив, як другий туртан, що люто бився з Ордо, завдав тому страшного удару, начисто відрубавши командорові руку по саме плече. Ордо важко впав на коліна, а обвуглений обрубок його руки димівся так, ніби його припекли розпеченим до білого залізом.

Тієї ж миті просто за спиною пораненого Ордо виріс Скард. Потужним, упевненим рухом ухопившись за елементи обладунків командора, він різко відкинув його назад, подалі від бою, де Ордо, який втрачав свідомість, тут же підхопили під руки двоє граків.

— Як же я втомився від тебе... — злобно процідив крізь зуби Юстиніан, різко пірнаючи під занесену руку свого туртана.

Його булава спрацювала бездоганно: з оголів'я вилетіла шипована металева куля на тонкій, майже невидимій високоміцній нитці. Гострі шипи спалахнули зловісним червоним світлом і з гидким, вологим звуком увігналися просто в незахищену потилицю древнього воїна, розбризкуючи навколо темну кров і уламки кісток.

Гігант на секунду випростався на весь зріст, повільно повернув до Юстиніана абсолютно непроникну лицьову пластину свого шолома й важко повалився на залиту кров'ю підлогу.

Тим часом Вал і Скард уже вдвох люто насідали на другого туртана, завдаючи йому град стрімких ударів і змушуючи відступати назад до ядра, що висіло. У повітрі стрімко майнули потужні шкірясті крила, і вождь Ка Гра згори встромив два свої довгі клинки точно в основу шиї туртана, не захищену бронею. Навалюючись усією своєю вагою, вождь граків заганяв леза дедалі глибше, поки конвульсивно сіпаюча величезна туша з дзвоном не впала на палубу.

Третій туртан, що залишився, зібравши навколо себе останніх уцілілих захисників, люто й відчайдушно оборонявся, повільно відступаючи спиною до самої сяючої Зірки.

Раптом у повітрі, немов три яскраві блискавки, промайнули три кулі-перехоплювачі. Вони по черзі, з оглушливим тріском, врізалися в товсту броню туртана. Остання, третя куля на повній швидкості влетіла просто в лицьову пластину його шолома, вибухнувши спрямованим зарядом.

— Попала! — пролунав у навушниках тріумфальний голос Айри.

Кілька довгих, моторошних миттєвостей обезголовлена постать велетня продовжувала стояти на ногах із високо занесеним важким мечем, а потім повільно й важко завалилася на купу тіл своїх убитих воїнів.

У цей момент із розбитих дверей коридорів до зали нарешті почали шумно вбігати поранені воїни Кіра, Варга та Квінта.

— Ви тут що, вирішили все найцікавіше закінчити взагалі без нашої участі? — важко дихаючи, весело вигукнув Квінт, витираючи піт із чола.

Вірний Рах кількома довгими стрибками опинився просто перед невеликою купкою ворогів, що залишилися живими. Загрозливо вишкіривши зуби, з яких капала смертельна отрута, карах голосно й розкотисто заричав на всю залу.

У мертвій тиші, що раптово настала, один за одним пролунали сухі металеві звуки зброї, яка падала на залізну підлогу. Останні воїни Адохай, що залишилися живими, здавалися. Колиску було захоплено.

Переступаючи через численні трупи, Юстиніан повільно, втомлено підійшов до яскравої білої сфери ядра, що ширяла над підлогою.

— Гей, Ваша Величносте! Допомогти цю величезну лампу остаточно загасити? — весело гукнув позаду невгамовний Варг.

Тихий, нервовий сміх прокотився лавами змучених, закривавлених воїнів.

— Не напружуйся так сильно, легате, — не обертаючись, кинув Юстиніан. — Моя Величність і сама чудово її загасить.

— А, ну тоді взагалі жодних питань! Ми тоді відійдемо трохи далі, щоб краще бачити всю цю вашу експозицію, — усміхнувся Варг.

— Відійдіть. І не забудьте ввімкнути світлофільтри на шоломах, — серйозно попередив префект.

Він підійшов майже впритул до мерехтливої, пульсуючої кулі.

— Ну що, великі підкорювачі всесвітів... програли цього разу? — неголосно запитав він у ядра.

Від сяючої сфери до обличчя префекта раптом повільно потягнулася напівпрозора рука, зіткана з туману. Юстиніан гидливо відмахнувся від неї, наче від настирливої комахи.

— Ми не можемо програти, людино... — пролунав у його свідомості тремтливий, уривчастий, але все ще сповнений безмежної зверхності голос. — Ти лише тимчасово загрожуєш нам, вищим істотам. Нас тут мільйони в єдиному злитті, і ми сильніші за весь ваш світ. Ми — вічні.

— Ви, схоже, пропустили дещо дуже важливе при вході, — насмішкувато сказав Юстиніан, виразно вказуючи мечем на безкраї гори тіл навколо.

— Це лише витратний біологічний ресурс, — сухо відповів голос. — Не стане цього — буде інший, покірніший. Ти фізично не можеш перемогти саму нашу сутність, нашу чисту енергію.

— Я, мабуть, усе ж таки спробую, — злобно й рішуче процідив Юстиніан і з розмаху, обома руками встромив свій клинок просто в кулю, що ширяла.

Тієї ж миті неймовірне, дике ментальне виття й нищівний ураган чужих образів одночасно вдарили у свідомість усіх присутніх у залі воїнів. Люди й граки в муках падали навколішки, гублячи зброю й затискаючи шоломи руками від нестерпного болю.

Юстиніан міцно заплющив очі й, долаючи пекельний тиск у голові, щосили потягнув руків'я клинка вниз, буквально розрізаючи саму енергетичну плоть, що стримувала давні сутності Адохай. Сліпуче, найчистіше біле світло хлинуло з глибокого розрізу, що утворився, заливаючи залу.

У якийсь момент Юстиніан різко відпустив руків'я меча, що стирчав у сфері. Швидким, відточеним рухом він дістав із-під своєї нагрудної броні два кристали, що сяяли яскравим золотим і насиченим зеленим світлом, і точним кидком закинув їх просто всередину розрізу, після чого з силою висмикнув клинок назад.

Відступивши на кілька швидких кроків назад і важко впавши на одне коліно, Юстиніан зірвав із голови пом'ятий шолом. Метал із дзвоном покотився закривавленою підлогою. На обличчі префекта відобразилися нестерпні страждання, по скронях котився піт.

Розріз на сфері раптом почав стрімко затягуватися сам собою. Усередині ядра одна за одною стали з'являтися потужні золоті й зелені спалахи. Раптом у найнижчій частині сфери проступила невелика темна пляма. Поруч із нею миттєво утворилася ще одна.

Плями швидко темнішали, набуваючи чіткої багатогранної геометричної форми. Здалеку це разюче нагадувало важку залізну луску, яка спочатку повільно, а потім дедалі швидше почала вкривати собою колись яскраву сферу.

Величезну сферичну залу наповнив утробний, вібруючий рев, який поступово перейшов у затихаючий, глухий вереск саме тієї миті, коли остання темна пластина луски щільно зімкнулася, повністю закривши собою ядро.

Важкий напівморок миттєво огорнув змучених воїнів, які підводилися з колін.

Юстиніан повільно підійшов до запечатаної велетенської кулі й легенько, з легкою іронією, постукав по ній пласким боком клинка. Метал озвався глухим, мертвим звуком.

Префект розвернувся й упевненим кроком попрямував геть із зали до виходу, коротко кинувши сфері Адохай через плече:

— Насолоджуйтеся.

Воїни повільно, підтримуючи поранених товаришів, рушили слідом за своїм префектом, залишаючи позаду назавжди запечатаних у Контурі мертвого часу колишніх підкорювачів всесвітів.