Золотий горизонт

— Панове, я виклав вам своє бачення та розпочатий мною план дій.

Префект сидів за своїм масивним столом у підземному бункері другої застави, де тьмяне світло ламп ледве розганяло холодні тіні по кутках. Голограми адмірала Кіларія тем Нагалана та Варга мерехтіли в повітрі, сусідячи з особистою присутністю Канакара де Брі та Амалака.

— Ваша операція, Варгу, — це щось феноменальне, — префект не приховував свого задоволення, і його втомлені очі на мить заблищали.

— Так, усе минуло більш-менш непогано, — глухо сказав Варг, — але ми втратили майже двадцять кораблів.

— І все ж я особисто вважаю, що результат дуже вигідний для нас. Ви, Юстиніане, вражаєте мене, — тем Нагалан у новому мундирі з підрослою орденською планкою мав дуже представницький вигляд. — Ваш план із пацюками — це щось неймовірне. Аплодую стоячи.

— Як ви до такого додумалися? — запитав де Брі, похитуючи головою.

— Я давно живу на цьому світі, — спокійно відповів префект, — читав різні перекази й легенди.

— Мабуть, читали в паперових книжках? — зі смішком пустотливо примружився Варг.

— І не тільки в них, друже мій, — ледь помітно усміхнувся Юстиніан. — Панове, я, як представник імператора, цілком і повністю довіряю вам план оборони сектору.

— А чим займетеся ви, якщо не секрет? — тихо запитав Амалак, подавшись уперед.

— Я і мої офіцери найближчим часом вирушаємо в експедицію. Якщо все мине гладко… — префект задумливо подивився на важку, окуту металом невелику скриньку, що стояла на підлозі, — то ми дуже зміцнимо свої позиції в боротьбі з Адохай. Так, ледь не забув, панове.

Префект підвівся, повільно поправивши мундир. Його погляд зупинився на Канакарі.

— Канакаре де Брі, велінням імператора вам присвоюється звання контрадмірала. Вітаю.

Де Брі миттєво зблід, потім густо почервонів і судомно розстебнув жорсткий комір мундира, ніби йому забракло повітря.

— Ось ваші шеврони, — префект простягнув адміралові витончену оксамитову коробочку. — Більше не підведіть довіру.

Де Брі вже відкрив був рота, але в горлі пересохло, і він нічого не зміг сказати.

— Заспокойтеся, адмірале, усі дуже раді за вас, і це щиро.

— Ех, братику, вітаю! — вигукнув Варг, відпиваючи просто з шийки пляшки. — За тебе!

— А вам, легате Варгу де Брі, не варто пити на службі, — обернувшись, сухо зауважив префект, хоча в куточках його губ причаїлася усмішка. — Зав'язуйте, друже мій.

— Легат?! — Варг завмер, і пляшка ледь не вислизнула з його пальців. Він явно був дуже здивований. — Ви нічого не переплутали, Юстиніане?

— Ні, друже мій, шеврони вам передадуть.

— Вітаю щиро, — поважно сказав тем Нагалан. — Надзвичайно рідкісне звання в армії, легатів можна перелічити на пальцях.

— Вражений, радий, збентежений, — Варг гордо підняв голову, намагаючись повернути колишню впевненість, — але пляшечку я, мабуть, залишу при собі, про всяк випадок.

— Амалаку, а це вам, — префект простягнув маленький, туго згорнутий сувій, скріплений важкою сургучною печаткою на багряній стрічці.

— Що це? — Координатор обережно, ніби крихке скло, прийняв із рук префекта сувій.

— Це ваше громадянство, Амалаку. Тепер ви громадянин Імперії з усіма правами й обов'язками, нагородами та стягненнями. Зважаючи на… ваші особливості, — префект зробив багатозначну, важку паузу, — присвоїти вам військове звання, на думку імператора, не можна. Але оскільки ви — значуща постать для нашої спільної справи, вам присвоєно звання контрстратега.

Амалак ледь усміхнувся, його тонкі губи здригнулися.

— Це дуже почесно, — тихо сказав він. — Дякую його величності, — додав він, приймаючи знаки розрізнення.

— Ну а тепер головне, панове, — Юстиніан сперся долонями об стіл. — Наше завдання — максимально виснажити сили Адохай у генеральній битві. Запитуйте всі можливі ресурси. Командувачем і координатором оборонної операції буде де Брі. Не ображайтеся, тем Нагалане, — префект примирливо подивився на адмірала, — ваші таланти, повірте, оцінені, і вам ще належить дуже багато. І ще, де Брі: не ображайте наших юних союзників. Вони все ж таки діти.

— Я б не хотів перейти дорогу цим дітлахам, — похитав сивою головою Варг і хрипко засміявся.

— Незвично називати дітьми цей підрозділ, — погодився тем Нагалан. — Вони знищили ворожих кораблів більше, ніж увесь імперський флот за двадцять років.

— Безумовно, Юстиніане, підрозділ сержанта Кірна я використаю з розумом, — твердо пообіцяв де Брі.

— Ну тоді, мабуть, усе, панове. Готуйтеся до кампанії, вона буде дуже важкою.

Голограми з тихим писком згасли. Амалак і де Брі, коротко притиснувши кулаки до грудей, попрощалися й вийшли з кабінету. Їхні кроки ще довго луною віддавалися порожнім коридором.

— Ох, аби не наробити біди, панове офіцери, — тихо промовив префект у порожнечу.

Він повільно опустився на коліно й відкрив скриньку, що стояла на підлозі. Жезл із масивним, матово сяючим зеленим кристалом слухняно ліг у його долоню, огорнувши пальці давньою прохолодою.

— Ну, здрастуй, давно не бачилися, — неголосно сказав він жезлу. — Сподіваюся, ти пам'ятаєш про свою місію.

— Як наші одужуючі? — весело запитав Квінт, без стуку заходячи до медвідсіку, де пахло лікарськими витяжками.

Вунг, який сидів на краю медичної кушетки біля Ніанари, судомно й швидко прибрав свою руку від долоні дівчини, миттєво почервонівши до вух.

— Стукати не вчили, пане полемарху? — насупившись, але без справжньої злості запитала Ніанара.

— Ну так я ж на вулиці виріс, — широко пожартував Квінт, проходячи всередину, — етикет — це не моє.

— Квінте! — Тіая, яка допомагала лікарю з приладами, підбігла й міцно обійняла чоловіка. — Нарешті! Бо Зигма й Маркай уже заходили, а тебе все немає й немає.

Квінт ніжно поцілував дружину у скроню, вдихаючи рідний запах.

— Я справді дуже сумував, але довелося злітати до Сіма, відвезти подарунок.

— Сьогодні ввечері всіх чекаємо в нас, — серйозно сказала Тіая, повернувшись до поранених. — І не сперечайтеся, — перервала вона владним жестом Ніанару, яка вже хотіла заперечити. — Ордо відвезе вас із Вунгом дуже обережно, та й лікар не проти.

— А це буде зручно? — ніяково переступив з ноги на ногу Вунг. — Ви скучили за домом, а тут гості…

— Усе зручно! — Квінт по-свійськи ляснув воїна по плечу й одразу схаменувся: — Ой, вибач, сподіваюся, не боляче?

— Я вам ось що скажу, — подав голос із-за стійки з медикаментами Синтакс, налаштовуючи сканери. — Пізнавши цю планету, будь-які метрополії тьмяніють поруч із нею. І війна — це не лише м'ясорубка, а й приємне товариство та відпочинок. Я запрошений, дорога? — запитав він і жартома обійняв Тіаю за талію.

— Звісно, лікарю, — усміхнулася дівчина, вислизнувши з його рук до чоловіка.

— Ей, доку, а я нічого не пропустив? — жартома примружився Квінт, насупивши брови.

— Та що ти, капітане! — замахав руками Синтакс, але одразу ж додав тихіше: — Хоча скажу тобі як рідному: такий скарб треба берегти.

— Як тут гарно…

Ніанара, кутаючись у накинутий на плечі плащ, щиро милувалася краєвидами дикої гірської дороги, що крутими зигзагами вела вниз, до затишно освітленого в долині міста.

— Так, цікава планета, — озвався Ордо, обережно й плавно ведучи важкий відкритий транспортер гравієм. — Незвичайна екосистема.

— Я так розумію, що місто існує не без вашої допомоги? — промовив Вунг, вказуючи пальцем на захисну мережу, розкинуту над кратером.

— Ну, не без цього. Префект обережно постарався надати цьому місцю належного вигляду, та й місцевий князь був зовсім не проти. — Ордо пригальмував, вказавши на місцевого жителя, який ішов узбіччям дороги з великим полотняним наплічником за спиною. — А ось це вже витівки Квінта. Подарував Тіаї наплічник — тепер усе місто з такими ходить, у місцевих навіть ціле ремесло з'явилося.

— Ніяк не можу звикнути до ваших звичаїв, — зніяковіло зізналася Ніанара, дивлячись на вогники будинків. — Ви тут живете як єдиний організм, це так дивно для нас.

— А що тут дивного? — здивувався Ордо, не повертаючи голови. — Ми на самому краю Галактики, ніхто в наші справи не втручається. От ми й створюємо собі середовище для життя.

— А як же імперські закони про невтручання у справи слаборозвинених цивілізацій? — усміхаючись, підколов його Вунг. — Ви ж, імперці, завжди такі правильні.

— Ой, та годі! — Ордо безтурботно махнув рукою в товстій рукавичці. — Правила існують, щоб їх порушувати. Ми ж нікого не вбиваємо... вже. З граками он помирилися, тепер подивіться, що їхні дітлахи з нашими перехоплювачами витворяють.

— Це справді феномен, — тихо видихнула Ніанара.

Місто справило на гостей величезне враження. У прохолодних сутінках рідкісні перехожі привітно махали руками, що дуже бентежило суворих воїнів Касти й викликало добру усмішку в Ордо.

На порозі будинку Тіаї та Квінта їх зустрів Рах, який нерухомо сидів. Маленька Асет підбігла до батька й віддано потерлася мордочкою об його масивну ногу. Рах, застиглий, мов статуя вартового, лише скосив на неї свої розумні очі й утробно, тихо загарчав. Асет, задоволена відповіддю, радісно побігла у відчинені двері будинку.

— Вартовий на місці, отже, господарі теж удома, — заглушаючи двигун, сказав Ордо. — А який же запах!

Округом стелився густий, зводячий з розуму запах дичини, що смажилася на відкритому вогнищі. Вунг дбайливо допоміг іще слабкій Ніанарі вибратися з високої кабіни транспортера, і в супроводі Ордо вони повільно пройшли на задній двір.

Уся застава вже була в зборі. Гомінка компанія зустріла воїнів радісними привітаннями й дружніми вигуками.

— Сідайте, ось місця спеціально для вас, — Тіая дбайливо всадила гостей у глибокі крісла, обкладені м'якими шкурами, щоб не турбувати ще не загоєні поранення.

На великому вогнищі, що весело потріскувало гіллям, уже традиційно запікалася величезна туша тварини, здобутої Ордо на ранковому полюванні, поширюючи навколо неймовірні аромати.

— Як ви себе почуваєте, ваша світлосте? — ввічливо запитав префект, який підійшов, тримаючи в руці глиняний кухоль.

— Давайте без «світлості», — попросила дівчина, втомлено усміхнувшись. — От Квінт зараз — «ваша високоповажносте».

— Та я ж цілий полемарх... тимчасово, щоправда, — зі сміхом озвався капітан, перевертаючи м'ясо на рожні.

— З моїми людьми ти спільну мову знайшов, отже, все добре, — констатувала Ніанара.

— Так, днями злітаю, проінспектую їхню остаточну готовність, — кивнув Квінт.

— Панове, — префект обережно поставив на дерев'яний стіл кухоль із прохолодним пивом і обвів усіх поглядом, — хочу повідомити, що всі офіцери застави, крім Квінта та Маркая, найближчим часом вирушають в експедицію.

Обличчя присутніх миттєво стали серйозними, жарти стихли, лише полум'я багаття продовжувало тихо потріскувати.

— Поки де Брі керуватиме обороною фальшивого сектору, ми маємо подбати про «Золотий Горизонт». І мені знадобиться ваша допомога.

Офіцери мовчки й схвально кивали головами.

— Сподіваюся, що цього разу ми поставимо крапку в цій багатотисячолітній епопеї раз і назавжди.

— То виходить... я один залишуся на заставі? — здивовано запитав Маркай, переводячи погляд з одного командира на іншого.

— Ні, не один — із Тіаєю, — добродушно засміявся префект.

— Ну, якщо серйозно, то це якось неправильно, — Маркай розгублено почухав потилицю. — Нудно ж буде.

— Ні, звісно, Сет і Атум залишили тут по одному черговому екіпажу, але ж війна, — зауважив Квінт.

— Граків запросимо, — подав голос Скард, відламуючи шматок коржа. — І Кірна з Карі, нехай полазять по нашому арсеналу, може, знайдуть там щось забуте й цікаве.

— Чудова ідея! — Маркай явно зрадів такій пропозиції. — Зв'яжуся з ними вже завтра.

— Ще трохи інформації, панове, — префект злегка підняв руку, привертаючи загальну увагу. — Сім доповів, що Адохай зараз випробовують якусь нову енергетичну зброю великої потужності. Вочевидь, наші оновлені щити не дають їм спокою. Тож, Квінте, на тобі робота із Сімом і Амалаком — у нас має бути симетрична відповідь на ці новації ворога. Адміралам я цього не доручаю, вони в будь-якому разі приймуть вашу точку зору.

— Вас зрозумів, пане префекте, — серйозно кивнув Квінт. — Займуся цим уже завтра зранку.

— Ну а тепер, панове, відставити всі військові розмови, приступаємо до відпочинку! — префект високо підняв свій келих.

— Дивне відчуття, — тихо сказала Ніанара, дивлячись на іскри, що відлітали в темне небо. — Галактика може вибухнути будь-якої миті, а тут так тихо й затишно.

— У нас є всі шанси перемогти, — префект підсів на лаву ближче до її крісла. — Ви ж знаєте, що ми готувалися до цього дня дуже давно.

— «Давно» — це ще м'яко сказано, — засміялася дівчина, одразу трохи скривившись від різкого болю в боці. — Усі ваші люди, Юстиніане, — це справжні самородки. Та хоча б вашого лікаря взяти. Якби не він, нас із Вунгом уже давно відправили б у жалобних капсулах просто до сонця.

— А Квінт? Як швидко він знайшов спільну мову з моїми суворими командирами.

Префект тепло усміхнувся:

— У нас багато прихованих талантів, міледі. А щодо вашого дивовижного одужання, то подякуйте й Тіаї. Саме вона зібрала ті рідкісні трави, з яких Синтакс зробив цілющі витяжки. А саму технологію прискореної заміни пошкоджених тканин розробила Зигма.

— Ну і, звісно, знову на сцені ваш капітан, — озвався Вунг. — Рах — це ж його улюбленець, а генетичні тканини маленької Асет урятували наші тіла.

— Знаєте, — перейшовши на довірливий шепіт, сказав префект, нахилившись до поранених, — якби Імперія й Касти свого часу зберегли початкову угоду про мирне співіснування, жити в Галактиці було б набагато краще. Якщо що, я нікого не хотів образити.

— Ми всі окремо дуже розумні, Юстиніане, — зітхнула Ніанара, — а разом — лише агресивне, сліпе стадо.

— А саме зараз, в очищувальному вогні цієї війни, народжується новий, правильний порядок речей. Я в цьому абсолютно впевнений, — твердо сказав префект.

— Підсідайте ближче! — долинув з іншого кінця столу дзвінкий голос Тіаї. — Досить там секретничати й перешіптуватися.

— Усе, господиня наказала — треба виконувати, — засміялася Ніанара, її очі заблищали в напівтемряві. — Давайте, воїни, посуньте наші крісла ближче до столу, бо ми добряче зголодніли.

Вечір закінчився глибокої, глухої ночі, коли над горами піднявся холодний туман. Офіцери застави поступово розійшлися, ідучи поодинці, занурені кожен у свої непрості думки. Вунг і Ніанара, на наполягання господарів, залишилися ночувати в гостьових кімнатах будинку Квінта й Тіаї.

— Ви що, двері на ніч зовсім не зачиняєте? — здивовано запитав Вунг, помітивши, що вхідна стулка залишилася прочиненою.

— А який сенс? — неголосно засміявся Квінт, кивнувши на сімейство карахів, що влаштувалося на нічліг. — З ними все одно ніхто не впорається.

Маленька Асет тихо прослизнула до кімнати й зручно вмостилася на килимку біля ліжка Ніанари, ретельно й голосно перед сном обнюхавши її рану, що загоювалася, крізь тканину. Вдоволено коротко рикнувши, згорнулася клубочком і швидко заснула.

У кімнаті запанувала тиша, яку порушував лише далекий шум гірського вітру.

— Коли закінчиться війна, я пришлю до тебе сватів, — тихо, але дуже чітко промовив у темряві Вунг.

— Молодий чоловіче, ми зовсім недавно знайомі, а ви вже виступаєте з такими серйозними намірами, — почервонівши в темряві, ледь чутно відповіла Ніанара.

— Я не кваплю події, — спокійно сказав Вунг, — просто в мене є чіткий план, і він поступово втілюється в життя.

— А ти не надто поспішаєш, воїне? — суворо, намагаючись повернути командирський тон, запитала дівчина.

— Ні, що ви, ваша світлосте. З вами в жодному разі не можна діяти тактично. Стратегія має бути виключно глобальною.

— Ну побачимо, побачимо… — Ніанара мимоволі усміхнулася в темряві, вкриваючись пледом. — Відпочивайте, кавалере. Бережіть сили й заодно подумайте, хто саме свататиметься.

— А тут і думати нічого, — позіхаючи, долинуло з сусіднього ліжка від Вунга. — З Квінтом і Тіаєю я про це вже домовився. Добраніч, ваша світлосте.

Вунг заплющив очі й майже миттєво мирно заснув.

«М-да… Такого тактичного бліцкригу в мій бік у мене ще точно не було», — засинаючи, зі змішаним почуттям здивування й тепла подумала Ніанара.